AURELIJA GRITĖNIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: лексикологія та лексикографія.

НАЗВИ ОСІБ У ПІВНІЧНОМУ ПІДДІАЛЕКТІ ПАНЕВЕЖИСЬКІВ

Особові назви в північному піддіалекті паневежиського говору

АНОТАЦІЯ

Об’єктом статті є численна й досі недостатньо досліджена семантична група — зафіксовані в північному піддіалекті паневежиського говору назви осіб. Для цього дослідження відібрано 280 назв осіб за фізичними характеристиками людини, віком, виконуваною діяльністю та соціальними відносинами. Мета дослідження — показати численність і різноманітність таких назв, розглянути їхнє творення й походження, а також спробувати визначити, які з них інформанти досі активно вживають, а які зникають або зовсім вийшли з активного вжитку.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: піддіалект, лексика, номінація, лексичне значення, словотвірний аналіз, назва особи

АНОТАЦІЯ

Об’єктом статті є велика семантична група, яка досі не зазнала ґрунтовного дослідження, — особові назви, зафіксовані в північній паневежиській говірці. Для дослідження відібрано 280 особових назв, що відображають фізичні властивості людини, її вік, заняття та соціальні відносини. Мета дослідження — показати багатство й різноманітність таких назв, розглянути їхнє творення та походження, а також спробувати визначити, які з них інформанти досі активно вживають, які поступово виходять з активного вжитку, а від яких узагалі відмовилися.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: говірка, лексика, номінація, лексичне значення, словотвірний аналіз, особова назва.

224

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

1. ВСТУП

У литовському мовознавстві проведено чимало досліджень, присвячених різним назвам осіб. Ґрунтовно досліджено литовські назви шлюбної спорідненості (описано їхнє походження, розвиток, поширення, значення та зв’язки з іншими мовами) (Buivydienė 1997). Зооморфізми докладно описано з різних аспектів (Rosinienė 1987: 41–51; 1982: 78–87; 1989: 384–387). Досліджено назви осіб у традиційній жемайтській доунінінкській говірці (Babickienė 2015). Особливо докладно проаналізовано негативні характеристики людини в ендрєйавській говірці (Jasiūnaitė 1999: 300–325). Описано ендрєйавську лексику й фразеологію, що характеризує зовнішність і риси характеру людини (Ruškys 2010). Досліджено семантику та стилістичні особливості литовських фразеологізмів, які пейоративно характеризують людський характер (Ruškys 1982: 88–95). Проаналізовано назви осіб у літературній мові, виражені дієслівними мобільними іменниками (Dzežulskienė 2001: 55–69). Розглянуто назви осіб із компонентом bendr- та особливості їхнього творення в адміністративній мові (Pečkuvienė 2014: 648 – 660). У студентських кваліфікаційних роботах описано синонімію та вживання іменників, що називають осіб (Klimavičiūtė 2012), проаналізовано порівняння, які характеризують людину в литовській мові (Zlatkutė 2011). У працях усіх авторів, які досліджували діалектну лексику, простежується один очевидний висновок: за допомогою зооморфізмів, соматичних та інших фразеологізмів, а також образної діалектної лексики людей здебільшого характеризують негативно. Загалом у литовській мові, як і в багатьох інших мовах, слів із негативною емоційною оцінкою незрівнянно більше, ніж із позитивною¹. Цей факт можна пояснити психологічними та соціальними причинами: усе добре зазвичай вважають нормальним, а щодо звичайних речей ніхто не виявляє особливих емоцій (Jakaitienė 1988: 51; 2010: 162). У сільській культурі намагалися не відхилятися від традиційних моральних норм і дотримуватися так званої «золотої середини», тому «все, що безсумнівно добре, моральне й усім зрозуміле, здавалося, викликало найменше турбот» (Ruškys 2010: 4). У північній паневежиській говірці зафіксовано 280 лексем, якими називають людей за фізичними властивостями, віком, виконуваною діяльністю та соціальними відносинами. Недарма народна мудрість каже: зустрічають за одягом, проводжають за розумом. Зовнішність людини завжди мала значення — від найдавніших часів і до наших часів культу вічної молодості. Оцінюючи людину, в усі часи так само важливими були її вік і соціальні відносини — діяльність, якою вона займається, майновий стан, належність до певної соціальної групи. Окремі лексеми з цих семантичних груп згадуються в працях дослідників північної паневежиської говірки,

¹ Із численних слів, що виражають виразну позитивну оцінку, можна згадати лише численні литовські демінутиви та окремі слова з патетичним забарвленням (Jakaitienė 2010: 162).

Straipsniai / Articles

225

AURELIJA GRITĖNIENĖ

однак докладного опису згаданої лексики досі немає. За умов нівелювання діалектів такі дослідження надзвичайно актуальні. Розмовна мова змінюється й змінюватиметься безперервно, тому особливо важливо «дослідити цей процес, зібрати дані, що збагачують литуаністику й сприяють пізнанню минулого нашого народу» (Zinkevičius 2006: 255). Отже, мета цієї статті — докладніше розглянути, якими лексемами північні паневежиські називають осіб за зовнішніми ознаками, віком, виконуваною діяльністю та соціальними відносинами. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: розподілити назви за лексичним значенням на відповідні семантичні групи й підгрупи, розглянути їхнє творення та походження, спробувати визначити, які з цих назв іще вживаються, а які зникають або вже повністю вийшли з активного вжитку. Матеріал, записаний авторкою під час експедицій, і новіші дані з картотеки доповнень до Lietuvių kalbos žodyno (LKŽP) порівнюються зі старішими даними Lietuvių kalbos žodyno (LKŽe). Якщо слово є у словнику, але за 20 років експедицій його не вдалося записати, а в LKŽP його також не зафіксовано, то велика ймовірність, що воно поступово виходить з активного вжитку. У статті застосовано описовий метод, метод словотвірного аналізу та структурний метод опрацювання матеріалу. Це дослідження може зацікавити й бути корисним не лише фахівцям із лексикології та діалектології, а й етнолінгвістам. Давно помічено, що «називання розповідає більше про того, хто називає (суб’єкта), ніж про сам об’єкт називання. Це тим переконливіше, що той, хто називає, передає не стільки власне особисте враження, скільки мимоволі виявляє свій світогляд — знову ж таки не стільки особистий, скільки той, до якого належить» (Civjan 1990: 54; цит. за: Gudavičius 2000: 17). Отже, як уже зазначалося, для цього дослідження зібрано 280 лексичних одиниць. Матеріал із північної паневежиської говірки (переважно з говірок парафій у Пасвальському районі — Дауженай, Гружяй, Йонішкеліс, Кринчин, Криклінай, Пумпенай, Пасваліс, Пушалотас, Скреботішкіс, Салочяй і Вашкай) збирався під час експедицій (від 1998 року), а також із LKŽP і LKŽe, який можна розглядати як гіпертекст — джерело даних, на основі якого можна досліджувати не лише «наївний», а й «науковий» світогляд, репрезентований лексикою національної мови (Kravcova 2013: 5).

У статті розглядається лише так звана термінна (диференційна) лексика — шар лексики, невідомий літературній мові або такий, що певним чином (коренем, значенням, словотвором) відрізняється від неї (пор. Jakaitienė 2010: 176–177). Цих слів не знайдемо ні в Dabartinės lietuvių kalbos žodyne (DŽe), ні в Bendrinės lietuvių kalbos žodyne (BŽe). У статті аналізуються як неконнотовані назви, так і назви з негативним або позитивним відтінком. За лексичним значенням виокремлюється кілька груп назв. Усередині кожної групи лексеми розподіляються на дрібніші групи; у відповідних підрозділах, щоб якнайповніше показати розглядувану лексику

226

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

картину, додатково подано фразеологізми й порівняння, записані в говірці або знайдені в словниках².

2. НАЗВИ, ЩО ОПИСУЮТЬ РІЗНІ ВАДИ ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ

Як уже згадувалося, для опису зовнішності людини в усіх наших говорах уживають набагато більше лексем із негативним значенням (зневажливих, глузливих), ніж лексики з позитивною конотацією³. Люди нормально складені й звичайної зовнішності в говірці наче залишаються непоміченими: на них не звертають особливої уваги, і для їх називання не потрібні спеціальні лексеми. Образна лексика вживається, коли йдеться про видимі особливості людини, тобто про незвичну зовнішність (товстих або худих, зарослих або лисих, тих, хто має якусь незвично велику частину тіла тощо) і моторику (динамічний аспект зовнішності людини — її ходу, рухи, наприклад кульгавість, клишоногість тощо). Загалом у говірці записано 111 назв, пов’язаних із різними вадами зовнішності людини.

Численну семантичну групу становлять лексеми, що описують статуру людини. Зафіксовано 18 таких назв. Найбільше слів призначено для називання людей, вага яких перевищує звичайну. Тут варто згадати похідні з різними суфіксами й закінченнями, що й досі досить широко вживаються: apskrituõlis, -ė «людина кремезної, округлої статури» (Všk)⁴, deriūgà «дуже міцна людина» (Grž), driùčkis, -ė «товста людина» (Grž), išpūtelis, -ė «той, хто роздувся, товстун, товстопузий» (Grž), riebùckis, -ė «товстун» (Grž). Лише в LKŽe зафіксовано суфіксальні назви — dùmza «товста, незграбна, неповоротка людина» (Ps) і sudùbėlis, -ė «той, хто осів, згорбився, обвис» (Grž). Людей кремезної статури й досі називають також складними словами keraplėšas «невисока, доволі кремезна людина» (Slč), mėšpilvis, -ė «товстопузий» (Všk). Товстих, кремезних

² Деякі приклади взято зі Frazeologijos žodyno (FŽ) і Palyginimų žodyno (PlgŽ). Доступ в інтернеті: http://lkiis.lki.lt.

³ У говірці записано зовсім небагато диференційних лексем, фразеологізмів і порівнянь, якими називають людей гарної зовнішності, фізично привабливих і сильних. Наприклад: baltveidis, -ė «людина з білим обличчям» (Grž), skaidravėidis, -ė «той, хто має прозоре, світле обличчя» (Grž), žėlvys, -ė «той, хто міцний, сильний» (Įnšk), kaip iš pieno plaukęs «дуже гарний, здоровий, рум’яний» (Įnšk), kaip iš paveiksliūko «дуже гарний» (Grž) та ін.

⁴ У дужках зазначено місцевість, де записано слово. Скорочення такі самі, як у LKŽe. Увесь матеріал, записаний авторкою під час експедицій, увійшов до LKŽP, тому приклади з особистої картотеки, використані у статті, не відокремлюються від даних LKŽP або LKŽe. Матеріали словника й зібрані авторкою дані виразніше розмежовуються у статті тоді, коли йдеться про вихід назв з активного вжитку.

Straipsniai / Articles

227

AURELIJA GRITĖNIENĖ

людину з таким обличчям називають marmūžu (Grž), а вульгаризм subinius, -ė (Grž) уживається для називання людини з великими сідницями. У говірці записано також 7 слів, уживаних у переносному значенні: arbūzas, moliūgas «про огрядну, незграбну, ліниву людину» (Grž), penuikšlis, -ė «про огрядну, товсту людину» (Grž), pumpūrė «про невисоку, товсту дівчину, жінку» (Jnšk), pūžlys «невисока, товста, слабка дитина» (Ps), kalādė, špinta «про товсту, неповоротку жінку» (Všk). Це метафоричне перенесення значень, яке в когнітивній лінгвістиці розуміють не як спосіб номінації, а як образне осмислення ситуації чи події, приховане порівняння, один з основних способів пізнання світу (Gudavičius 2000: 88).

Для називання товстої людини в північній паневежиській говірці використовують також зооморфізми⁵. Під час експедицій записано 7 таких назв: kiaūlė, pāršas 1. «про неввічливу, малообізнану людину»; 2. «про кремезну, огрядну людину» (Ps, Všk), kārve, ku-mėlė «про неповоротку, велику, товсту жінку» (Grž), jāutis, veršis «про великого, кремезного чоловіка» (Všk), meškā «про людину великої, кремезної статури» (Krč)⁶. Як видно, кремезність, огрядність і неповороткість у говірці найчастіше описують назвами великих, дужих, переважно свійських тварин. Ця тенденція властива не лише одному говору (пор. Jasiūnaitė 1999: 306). Такі назви свідчать про здатність людини помічати подібність між особою та відповідною твариною. Оскільки людина — надзвичайно складна істота, центр усього, більшість метафор є «центростремними», спрямованими на людину (Pikčilingis 1975: 279). Загалом мета творення метафор — «висловитися виразніше й ефективніше, щоб справити на слухача сильніше враження, щоб він сприйняв передану інформацію не лише розумом, а й емоційно» (Gudavičius 2000: 90).

Північні паневежиські й досі вживають запозичення для називання огрядних людей: pampuškà (біл. пампушка⁷, пол. pampuszka; останні слова походять від нім. Pfannkuchen) «про товсту жінку, дівчину» (Krč), verbliūdas, verliūgas (рос. верблюд) «про міцну, товсту, неповоротку людину або тварину» (Krč, Pmp).

⁵ Зооморфізми властиві багатьом мовам, можливо, навіть усім, проте їх реалізація в мовах різниться й може бути дуже важливою для пізнання культури народу. У мовах нашого ареалу такі метафори часто збігаються й зазвичай мають негативні конотації. Те, що назви тварин у цьому разі є дуже продуктивними, свідчить про загалом негативне ставлення литовців до тваринного світу (Gudavičius 2000: 92, 94).

⁶ Особливо образні, яскраві порівняння великих, огрядних людей із великими предметами домашнього вжитку (ткацьким верстатом, піччю «грубою», діжкою, бубном «барабаном») або відповідними тваринами: Merga kaip staklės (велика, кремезна) (Grž). Agi tavo pačios, vyrel, išsipenėjimas – kaip pečius! (Jnšk). Klebono drūtybė – kaip kubiliukas! (Jnšk). Jo pilvas išvirtęs kaip bubinas (Jnšk). Drūtas kaip meška (Pmp). Riebus kaip barsukas (Pšl). Didelė kaip kumelė, durna kaip višta (Ps).

⁷ Відповідники з інших мов наведено з електронних і друкованих словників. Їхню бібліографію подано в загальному списку літератури.

228

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

Часто, називаючи особу в говірці, окремо підкреслюють і якусь частину тіла незвичного розміру, товщини чи довжини. У таких випадках найчастіше вживаються складні слова. Під час експедицій записано 11 таких назв: didžidadantis, -ė «той, хто має великі зуби» (Grž), didžiakaktis, -ė «той, хто має велике чоло» (Grž), drūtablaūzdis, -ė «товстоногий» (Jnšk), gervakaklis, -ė «той, хто має довгу шию, довгошиїй» (Jnšk), išvirštapilvis, -ė «той, хто має випнутий, великий живіт» (Grž), nudribtapilvis, -ė «той, хто має великий обвислий живіт» (Grž), pakabintgurklis, -ė «той, у кого звисає підборіддя» (Grž), puodyngalvis, -ė «людина з великою головою» (Grž), sausablaūzdis, -ė «той, хто має довгі тонкі ноги» (Jnšk), smailasubinis, -ė «той, у кого вузький, загострений зад» (Grž), plačiasubinis, -ė «той, у кого великий, широкий зад» (Všk)⁸.

У говірках одразу помітна й незвична хода людини. Людина, яка кульгає, спотикається, тягне ногу, одразу отримує відповідну назву: kabálda «той, хто йде повільно, кульгаючи, кульгавий» (Jnšk), klývis, -ė «той, хто кривий, кульгавий, косолапий» (Grž), krãpas «той, хто човгає, йде невпевнено, дрібними кроками, повільно, зігнувшись» (Grž), kreivūklis, -ė «той, хто йде викривляючись» (Grž), krìpis, -ė «той, хто перевалюється під час ходьби» (Grž), štapìėtas «людина з непривабливою ходою» (Jnšk). Як бачимо, людей із непривабливою, незграбною ходою найчастіше називають похідними із суфіксами або закінченнями, утвореними від образних дієслів. Дані LKŽe свідчать, що в говірці особливо поширені похідні із суфіксом -ãlis, -ė: knapãlis, -ė «той, хто, йдучи, клює носом, спотикається, падає» (Grž), krapãlis, -ė «той, хто важко йде, човгає» (Jnšk), kripãlis, -ė «той, хто ходить перевалюючись» (Grž), štapãlis, -ė «той, хто човгає, шаркає». Складними словами називають осіб із кривими, викривленими ногами: išklyptkõjis, -ė «той, у кого викривлені ноги, кривоногий» (Grž), klyptakõjis, -ė «той, у кого викривлені ноги» (Jnšk), klišakõjis, -ė «той, у кого криві, кульгаві ноги» (Ps). На жаль, назви цієї семантичної групи швидко виходять з активного вжитку. Із 13 згаданих тут назв цієї семантичної групи 9 зафіксовано в LKŽe, і лише 6 (išklyptkõjis, kabálda, klišakõjis, klývis, krãpas, krapãlis) записано під час експедицій. Загалом у нашій мові «багато образних іменників і дієслів набувають статусу архаїзмів» (Zabarskaitė 2006: 170).

Ще одна група назв — лексеми, що позначають незвичну волохатість людини. Найчастіше вживаються складені назви, головний іменниковий компонент яких указує, яка частина тіла особи вкрита волоссям, а перший компонент пов’язаний із дієсловом apžėlti. Авторка записала 5 таких складних слів: apžėltkõjis, -ė «той, у кого ноги вкриті волоссям» (Grž), apžėltkrūtìnis, -ė «той, хто

⁸ Якусь незвично велику частину тіла описують також за допомогою порівнянь. Найчастіше частини тіла людини порівнюють із добре знайомими інформантам предметами побуту, знаряддями та птахами з їхнього сільського оточення: У нього обличчя розпластане, як постол (Jnšk). У тебе пальці, як зубці борони (великі, вузлуваті) (Pšl). Ноги, як держаки кіс (довгі й тонкі) (Jnšk). У тебе очі, як вила (косі) (Všk). Очі, як вила, зуби, як органи. Чого це тепер дивишся, витріщивши очі, як шпак?! (Jnšk).

Straipsniai / Articles

229

AURELIJA GRITĖNIENĖ

з волохатими грудьми» (Grž), apž eltnugāris, -ė «той, у кого волохата спина» (Všk), apžėltrañkis, -ė «той, у кого волохаті руки» (Grž), apžėltveidis, -ė «той, у кого волохате обличчя» (Grž). Похідними із суфіксом -otis, -ė ūsótis, -ė (Krč) і barzdótis, -ė і сьогодні в говірці називають вусату або бородату людину. Значно рідше особу називають окремою назвою через незначну кількість волосся. У говірці записано лише два складні слова цієї семантичної групи: skustagal̃vis, -ė «той, хто поголив голову» (Ps) і retabar̃zdis, -ė «той, у кого рідка борода» (Grž)⁹.

Народна мудрість каже, що здоров’я дорожче за золото (PPr223), тому сильна, здорова людина була потрібною, шанованою та важливою в традиційній сільській громаді. Багато традиційних обрядів, цілий комплекс звичаїв і багата усна народна творчість були покликані забезпечувати здоров’я людей та їхнє виживання (Trimakas 2008: 9). Якщо людина здорова, то в говірці про неї кажуть здорова, як риба (PŠl), здорова, як редька (Ps)¹⁰. Коли здоров’я підводить, людина падає з ніг (Grž), і тоді іронізують: Здорова, як редька, з дірявим кишківником (Jnšk). Отже, хвора, нездужаюча людина не залишалася непоміченою. Таких осіб найчастіше називали узагальненою назвою, що позначала загалом хвору, нездорову людину. Знайдено 6 таких назв, із яких у говірці донині вживаються лише 3: це суфіксальні похідні ligāšņinkas, -ė «людина, яка постійно хворіє, нездорова людина» (Grž, Ps), sirgalỹnė «людина, яка часто хворіє, хворий» (Grž), sirgūtis, -ė «хворий» (Ps); лише в LKŽe зафіксовано суфіксальні похідні pūkšlỹs, -ė «той, хто весь час пихкає, нездужає» (Grž), sučiŕpėlis, -ė «той, хто нездоровий, хворобливий» (PŠl), а також похідне із закінченням stéipė «той, хто часто хворіє, нездужає» (Grž). 6 назв пов’язані з певною конкретною хворобою або нездужанням. Це зафіксовані в LKŽe суфіксальні похідні krunklỹs, -ė̃ «той, хто весь час хрипить, кашляє» (Slč), spréngilas «той, хто покахикує, кашляє» (Grž), šniaukšlỹs, -ė̃ «той, хто шумно сопе під час дихання» (PŠl); донині в говірці вживаються суфіксальна похідна núomarninkas, -ė «епілептик» (Jnšk) і складні слова vištātupis, -ė, vištakis, -ė «той, хто погано бачить у сутінках, страждає на курячу сліпоту» (Jnšk, Ps).

У говірці зафіксовано 17 лексем, якими називають загалом слабку, виснажену людину, людину з меншою, ніж зазвичай, силою або низького зросту. Варто згадати знайдені в LKŽe похідні із суфіксами -ėlis, -ė, -la, -lė, -lys, -ė, -uoklis, -ė: čyplỹs, -ė̃ «змарнілий» (Grž), čirplỹs, -ė̃ «той, хто зачах, виснажився» (Grž), kliùrkla «дрібна, слабка людина» (Grž), kniáuklė «дуже схудла, виснажена людина» (Všk), mauklỹs, -ė̃ «поганий,

⁹ Говорячи про чоловіків, які лисіють, скуйовджених, довговолосих, або про жінок із рідким, слабким волоссям, інформанти вживають різні порівняння та фразеологізми: Голова, як колода (лиса) (Grž). На голівці місяць світить (голова з лисиною) (Grž). Її коса обтріпана, як котячий хвіст (Jnšk). Кісочка, як мишачий хвостик (Všk). Розкуйовджений, наче за вовком гнався (Krč). Оброслий, як пень (Jnšk). Вуса, як кінський хвіст (довгі) (Ps).

¹⁰ У мовній картині світу литовців червоний колір і міцність сприймаються як ознаки здоров’я (Paparėlytė-Klovienė 2007: 91).

230

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

«зім’ятий, згорблений чоловік» (Jnšk), nučūpėlis, –ė «зів’ялий, висохлий» (Grž), pagybelis, –ė «людина зі слабким здоров’ям, слабка» (Grž), pašūšelis, –ė «той, хто занепав, занедбаний, нікчемний» (Grž), pašpogelis, –ė «той, хто хворіє» (Grž), pūtuoklis, –ė «той, хто швидко втомлюється» (Grž). У говірці авторка записала такі суфіксальні похідні: apnykelis, –ė «зів’яла, нікчемна, хвора людина» (Grž), apsilpėlis, –ė «той, хто ослаб, слабкий» (Jnšk), kvōksla «той, хто постійно стогне, пихкає» (Grž), nukārėlis, –ė «виснажений, ледве живий» (Grž), nusisukėlis, –ė «той, хто занепав, стомився, має слабке здоров’я, здихля» (Grž), pėrkritėlis, –ė «той, хто занепав, ледве живий» (Grž), sunýkėlis, –ė «той, хто занепав, ослаб, ледве живий» (Jnšk). У LKŽe зафіксовано похідні з флексіями: keriaūžis «людина, яка не виростає, занепала, зігнута» (Grž), kėžis «не виростає» (Ps), nykà «змарнілий, кволий» (Grž); під час експедицій записано такі похідні з флексіями: išdvasa «той, хто дуже висох, має слабке здоров’я, здихля, здохляк» (Grž), núodvasa, núogara, núogaras, núogaiša «слабка, змарніла, нездорова людина, здихля, змарнілий» (Grž, Všk). Донині вживаються також слова й фразеологізми в переносному значенні: kukūrbezdalis «той, хто малий, не виростає» (Grž, Pšl, Všk), dvėseliena «схудла, змарніла людина» (Ps) (пор. sprōgėliena «схудла людина» (Grž)), spirgūtis «про маленьку людину дрібної статури» (Všk), žiaužėrė «той, хто нікчемний, висохлий, зморщений» (Všk), iš veido išbėgęs «схудлий, змарнілий» (Grž), vėjo perpūčiamas «слабкий, нікчемний, худий» (Skrb), bè savęs «тяжко хворий» (Jnšk). У говірці в цьому значенні записано також 4 зооморфізми: čiovylis «про дрібного, слабкого чоловічка» (Dj), kėkštas «маленька, легка, висохла, слабка людина» (Všk), kirstūkas «маленький, зіщулений чоловік» (Jnšk), sikė «про худу, висохлу, змарнілу жінку» (Všk). Згорблену, скривлену, незграбну, хвору людину в говірці характеризують також різними порівняннями: Зіщулений, як колеса Великої Ведмедиці (Pšl). Викривлений на всі боки, як колеса Великої Ведмедиці (розкарячений на всі боки, розчепірений) (Grž, Jnšk). Зігнувся, зіщулився, як kukūrbezdalis (Jnšk). На одну кістку (нерухомий, незграбний) – як вовк (Pšl). Сил (не має – як цвіркун (Grž). Скільки ж у мене здоров’я — як у курчати! (Jnšk). Розкис [чоловік], як коров’яче лайно (Jnšk). Про худу, висохлу, зморщену [жінку] кажуть: Висохла жінка, як держак від мітли (Ps). Висох, як сіно (Pšl). Висох, як жаба (Ps). Здихає, не їсть, лежить, наче побита, і ходить (Grž). Схудла, як мураха (дуже худа) (Krč). Тоненький, як кишка комара (Jnšk). Обличчя зморщене, маленьке, як ложка (Všk).

Хвора, недужа людина втрачає здоровий колір обличчя. Тоді її порівнюють із землею, полотном, мерцем тощо: Мій брат п’є горілку й чорний, мов із-під землі (Slč). Блідий, як куріпка (куріпчин) послід (Všk). Така блідість обличчя — як у мерця (Grž). Блідий, як полотно (Jnšk). Дівчина смаглява, наче вимочена в мочилі [льону], а ніс — мов соболиний (Ps).

Цікаво, що кілька назв належать до досить вузької семантичної групи — назв людей, які посиніли, змерзлися, замерзли. У LKŽe знайдено: styrà «той, хто застиг» (Grž), sukემბrėlis, –ė «той, хто заціпенів, закляк» (Pšl), šiūršis, –ė

Straipsniai / Articles

231

AURELIJA GRITĖNIENĖ

«той, хто змерзся, тремтить» (Všk); під час експедицій авторка зафіксувала šaltakõjis, -ė «той, у кого постійно холодні ноги, чиї ноги швидко мерзнуть» (Grž).

3. НАЗВИ ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИ

Це одна з найчисленніших семантичних груп. До неї належать 109 лексем. У говірці переважно зафіксовано суфіксальні похідні, якими називають заняття людини, професію¹¹. Це одні з найдинамічніших назв, які найвиразніше засвідчують зміни діалектної лексики, зумовлені нелінгвістичними чинниками (Babickienė 2015: 379). Насамперед слід згадати похідні від найпродуктивнішого суфікса -ininkas, -ė (та його варіанта -(n)inkas, -ė). Їх зафіксовано 14, з них і досі в говірці живо вживається лише amatnīinkas, -ė «ремісник» (Grž). Решту назв зафіксовано в LKŽe: akmeni-niñkas, -ė «перевізник, збирач каміння» (Grž), cukrėlninkas, -ė «продавець цукру (сахарину)» (Jnšk), dieniniñkas, -ė «поденний робітник» (Grž), óbuol-ninkas, -ė «той, хто торгує яблуками» (Grž), pyrāgininkas, -ė «пекар і продавець пирогів» (Grž), rýkštininkas, -ė «той, хто зрізає різки» (Jnšk), ruoš tininkas, -ė «той, хто виконує хатню роботу» (Grž), siekėlninkas, -ė «той, хто вириває пучки льону» (Grž), skliutinīinkas «той, хто працює теслом, обтесує дерево, тесля» (Pšl), škurlī-ninkas, -ė «скупник ганчір’я, лахмітник» (Jnšk), úogininkas, -ė «той, хто збирає ягоди» (Pmp), viršininkas, -ė «старший над пастухами, кердзіус» (Všk), žuvėlninkas, -ė 1. «той, хто ловить рибу, рибалка», 2. «той, хто займається торгівлею рибою, торговець рибою» (Grž, Jnšk, Ps).

Записано 13 похідних із суфіксом -ėjas, -a: arėjas, -a «той, хто оре, орач» (Grž), bedėjas, -a «той, хто копає, викопує овочі» (Grž), išdavėjas, -a 1. «той, хто подає, роздає їжу»; 2. «той, хто розвантажує воза» (Jnšk), kirtėjas, -a «той, хто рубає дерева» (Ps), liuobėjas, -a «той, хто годує худобу, годівник» (Grž), metėjas, -a «той, хто навиває основу на ткацький верстат» (Grž), pasekėjas, -a «супровідник на традиційному весіллі» (Ps), plūkėjas, -a «той, хто м’яльнює льон» (Jnšk), privežėjas, -a «той, хто привозить корм» (Všk),

¹¹ Частина зафіксованих у говірці суфіксальних назв осіб утворена від дієслів. Вони називають виконавця дії, вираженої твірним словом, але мають узагальнене, абстрактніше значення, тому не включаються до загального переліку аналізованих лексем; наприклад, baigėjas, -a «той, хто закінчує» (Jnšk), pabaigėjas, -a «той, хто завершує» (Jnšk, Pšl), bjaurintojas, -a «той, хто псує, руйнує» (Grž), čiulpėjas, -a «той, хто смокче» (Grž), čiupikas, -ė «той, хто хапає, ловить, хапуга» (Grž), daužytojas, -a «той, хто б’є» (Jnšk), dilintojas, -a «той, хто стирає» (Grž), ėjikas, -ė «той, хто ходить, може пройти далеко або швидко» (Grž), gadintojas, -a «той, хто псує» (Jnšk), išdaužėjas, -a «той, хто вибиває» (Jnšk), išdav inėtojas, -a «той, хто видає, доносить» (Grž), parodytojas, -a «той, хто щось подає для огляду, перевірки» (Pšl) тощо.

232

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Назви осіб у північній паневежській говірці

равець, –ця «той, хто полить, полільник» (Grž), речник, –ця «той, хто скручує полотно» (Grž), заступник, –ця «захисник, оборонець, опікун» (Jṅšk), плакальниця «та, що вшановує померлих, голосільниця» (Grž). Чимало похідних із суфіксом -ėjas уживається в говірці й донині; у забуття відходять лише равець, речник, метник, послідовник і сплавник.

Широко вживаються також похідні із суфіксом –ojas, –a. Зафіксовано 14 таких назв: миротворець, –ця «той, хто примирює» (Grž), полотнопряд, –ка «той, хто обробляє полотно» (Jṅšk), вісник, –ця «той, хто повідомляє новини», розкладач, –ка «той, хто щось розкладає, укладач» (Grž), пастух, –ха «той, хто пасе худобу» (Jṅšk), лісоруб, –ка «той, хто рубає дерева» (Slč, Všk), напувальник, –ця «той, хто напуває, дає пити» (Grž), годувальник, –ця «той, хто когось годує» (Grž), нянька, –а «той, хто доглядає, носить на руках і колише малу дитину, вихователька» (Krč), оповіщувач, –ка «той, хто закликає, сповіщає» (Grž), вихователь, –ка «той, хто виховує, вирощувач» (Jṅšk), ворожбит, –ка «той, хто ворожить, чаклує, чарує» (Grž, Pšl), курокрад, –ка «той, хто під час традиційного весілля ходить по сусідах і „краде“ для молодої курей та різні речі» (Grž), огороджувач, –ка «той, хто обгороджує» (Všk). До пасивного вжитку перейшли такі похідні: ворожбит, курокрад і огороджувач.

Менш продуктивні словотвірні форманти — суфікси –ieris, –ė, –inis, –ė, –ikas, –ė, –oklis та їхні похідні: орач, –ка «той, хто оре, орач» (Grž), масажистка «масажистка» (Krč), льнотрепальник, –ця «той, хто тіпає вим’яте волокно льону, сплавник» (Grž), штукатур, –ка «той, хто накидає, обмазує штукатуркою» (Jṅšk), рибалка, –ка «рибалка» (Krč, Slč), рибалка, –ка «рибалка» (Všk). Усі ці суфіксальні назви осіб наведено в LKŽe, а в говірці вдалося записати лише такі: нічний сторож, –ка «нічний сторож, вартовий» (Jṅšk) і заступник, –ця «той, хто підміняє на роботі» (Krč).

За частотністю вживання складні назви осіб поступаються лише суфіксальним похідним. Записано 19 таких назв. Частину з них зафіксовано лише в LKŽe: каменетягач, –ка «той, хто тягає каміння» (Grž), конеріз, –ка «той, хто ріже коней» (Dj), восьмигрошівник, –ця «той, хто колись жив, ходячи від двору до двору» (Grž), денний пастух, –ха «той, хто пасе худобу лише вдень, поганий пастух» (Grž), провідник, –ця «провідник, той, хто показує дорогу» (Ps), кровопускник, –ця «той, хто пускає кров» (Ps), снопороб, –ка «той, хто робить снопи» (Grž), польовий сторож «сторож посівів у маєткових чи сільських полях, який стежить, щоб худобу не випасали й не завдавали шкоди» (Jṅšk, Ps), деревообробник, –ця «той, хто щось виготовляє з дерева» (Grž), старий залізник, –ця «той, хто займається старим залізом» (Ps), візник весільної свити «візник дружок і сватки» (Krč, Skrb), кінний вершник «вершник» (Grž). Деякі складні назви інформанти пригадали під час експедицій, розповідаючи про молоді роки: вапногін, –ка «той, хто випалює вапно» (Všk), посаговантажник «той, хто вантажить у віз посаг молодої, який везуть до дому молодого» (Grž), посаговіз «особа, яка на традиційному весіллі перевозила посаг нареченої до дому молодого» (Grž), льнотрепальник, –ця «той, хто тіпає (м’яльне) волокно льону» (Grž), валяльник сукна, –ця «той, хто валяє сукно» (Všk), копач колодязів, –ця «копач колодязя» (Grž), собачий адвокат «особа, яка береться за адвокатську діяльність, не будучи адвокатом» (Skrb).

Straipsniai / Articles

233

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Якщо розглядати назви осіб у ще вужчому семантичному аспекті, видно, що тут виокремлюється кілька підгруп. Насамперед варто згадати назви, пов’язані з працею людини з худобою (різноманітні назви пастухів, різників худоби, ветеринарів тощо): конеріз, -ка, денний пастух, -ха, пастух, -ха, пастух, -ха, доглядач худоби, -ка, старший пастух, -ха. Інша підгрупа — назви різних торговців: цукерник, -ця, пиріжник, -ця, яблучник, -ця, кушнір, -ка, рибник, -ця. Невелика група назв осіб, пов’язаних із роботою з льоном, ткацтвом і жнивами: льнотрепальник, -ця, обробник полотна, -ця, снопороб, -ка, льнотрепальник, -ця, сплавник, -ця, речник, -ця, жнець, -ця, огороджувач, -ка. Певний характер праці позначають лексеми загальнішого значення: ремісник, -ця, восьмигрошівник, -ця, денник, -ця, поденник, -ця, заступник, -ця, поденник, -ця.

У говірці зафіксовано близько 30 лексем гібридного творення та запозичень, які називають осіб за виконуваною діяльністю чи участю в чомусь. Чимало запозичень і гібридних утворень уживаються в говірці й донині: апте́карка (біл. аптэкарка) «фармацевтка» (Jnšk), чарівник, -ця (пол. czarownik, біл. чараўнік) «чарівник» (Krč), господиня (рос. господыня) «кухарка, та, що готує їжу» (Grž), кравець, кравчиха (пол. krawiec) «кравець» (Grž, Všk), купець (пол. kupiec, біл. купец) «торговець, скупник» (Krč, Ps), листоноша (пол. pocztvlion) «листоноша» (Ps), перекупник (пол. przekupiec) «перекупник» (Ps), розбійник, грабіжник (біл. разбойник, рос. разбойник, пол. razbojnik) «розбійник» (Dj), швець (пол. szewc) «швець, чоботар» (Krč), слюсар (пол. ślusarz, біл. слесар) «слюсар» (Všk), істребитель, стрибок, скреба (рос. истребитель) «так званий народний захисник, пособник радянських окупантів» (Ps, Všk), шофер (пол. szofer) «водій» (Krč, Ps), весільник, -ця (пол. weselnik) «учасник весілля» (Skrb, Všk), учень (лат. zellīs) «учень, помічник» (Skrb), жулик (біл. жулік, рос. жулиk) «злодій, грабіжник» (Dj). Більшість цих запозичень належить до лексики давнього спільного діалекту¹², тобто вони збігаються і в аукштайтських, і в жемайтських говірках. Деякі запозичення поступово поступаються місцем литовським відповідникам: фармацевтка нині вже значно популярніша за апте́карку, листоноша — за pačtaliōnas тощо. Поширеність слов’янізмів можна пов’язати з популярністю слов’янських мов (значна частина інформантів старшого покоління ще досить добре знає російську; їм зрозумілі не лише самі назви, а й значення запозичених коренів). Лише в LKŽe зафіксовано такі іншомовні назви осіб за виконуваною діяльністю: цегельник, -ця (біл. цагельнік) «цегельник» (Jnšk), десятник, десетник (біл. дзясятнік, рос. десятник) «помічник старости, десятник» (Grž, Jnšk), покойова (пол. pokojowa) «покоївка» (Ps), писар (біл. писар) «писар», писариха (біл. писарыха) «писарка» (Dj), провідник, -ця (біл. правадыр) «пророк, ясновидець, провісник» (Skrb), розвідник (рос. разведчик) «розвідник» (Dj), віщунка «віщунка, провісниця» (Ps), шпигун (пол. spieg) «шпигун, розвідник» (Slč), тлумач, -ка (рос. толковать) «посланець свата» (Ps).

¹² Plačiau apie tai žr. Kardelis 2003: 27.

234

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

Окрему групу становлять нові лексеми, уживані в говірці під впливом літературної мови. Запозичені з літературної мови слова фонетично пристосовані до системи говірки: bugálteris, –ė «бухгалтер» (Ps), kirúrgas, –ė «хірург» (Všk), špikuliántas, –ė «той, хто спекулює товарами» (Krč, Ps), veterinórius, –ė «ветеринар» (Krč), žurnalistas, –ė «журналіст» (Skrb).

До цього семантичного підрозділу належать кілька десятків назв, пов’язаних із захопленнями людини, відданістю чомусь. У говірці зафіксовано переважно похідні із суфіксами –ėjas, –a, –eklis, –ė, –ojas, –a, –ininkas, –ė, –(n)inkas, –ė, –išius, –lys, –ė: baliuáníñkas, –ė, baliùšnykas, –ė «той, хто любить гулянки» (Krš, Jnšk), išdirbinėtojas, –a «той, хто вигадує (жарти, витівки)» (Grž), išgalvótojas, –a «той, хто щось вигадує, придумує» (Jnšk), merginíñkas, mergìšius «чоловік, який постійно крутиться біля дівчат, залицяльник» (Jnšk, Všk). У LKŽe знайдено: birbėjas, –a, birbėklis, –ė «той, хто багато грає на сопілці» (Grž, Všk), šniaukšlỹs, –ė «той, хто любить нюхати тютюн» (Grž), vakarėlininkas, –ė «той, хто ходить на вечорниці» (Všk). Там само зафіксовано також похідні з флексією, утворені за назвою улюбленої їжі чи схильності до якоїсь шкідливої звички: bulìavis, –ė «той, хто любить їсти картоплю» (Pšl), tabõkius, –ė «той, хто нюхає або курить тютюн, курець» (Grž). У словнику знайдено кілька запозичень і слів гібридного творення, якими називають людей за їхньою улюбленою їжею або схильністю до певного захоплення чи шкідливої звички: cukierkininkas, –ė «любитель цукерок» (Jnšk), dainùškinis, –ė «той, хто любить співати dainùškas, співак» (Grž), rūkėščis «курець» (Ps), vakarùškininkas, –ė «той, хто відвідує вечорниці» (Krč).

4. НАЗВИ ЗА СОЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ ОСОБИ

Важливим критерієм, що визначає соціальну групу людей, є матеріальні ресурси її членів (Vosylūtė, Kasparavičienė, Maniukaitė, Kocai 2004: 5). Литовський словник зосереджує «у собі мову і в просторі, і в часі» (Nepokupnas 2002: 1421). Діалектні приклади для цього словника збирали понад 100 років. Їх записано більш ніж у 500 населених пунктах (Naktinienė 2015: 496–497). Найбільше діалектної лексики записано у XX ст., тому словник досить наочно відображає також соціальні відносини людей у XIX–XX ст.

Дані перепису населення 1897 р. свідчать, що в другій половині XIX ст. селяни становили 93,2 відсотка всіх литовців, міщани — 3,9 відсотка, шляхетні дворяни — 2,5 відсотка, а інші стани — 0,3 відсотка. Ще до скасування кріпацтва селянство розшарувалося. Тоді найкращим було становище державних селян. За ними йшли чиншові селяни, які належали поміщикам, і, нарешті, панщинні, що перебували в найгіршому становищі (Vėbra 1990: 94–95). Злидні й біди людям знайомі здавна; у давніших спільнотах (наприклад, аграрного

Straipsniai / Articles

235

AURELIJA GRITĖNIENĖ

типу) селяни часто потерпали від неврожаїв, хвороб, а самотні люди похилого віку не мали жодних соціальних гарантій, крім допомоги сім’ї чи громади, тож природно, що в працях із суспільствознавства, публіцистиці та художній літературі минулого чимало уваги приділяли життю бідноти (Vos yliūtė, Kasparavičienė, Maniukaitė, Kocai 2004: 10)¹³. Не дивно, що й у живому мовленні вживали кілька десятків назв осіб, пов’язаних із майновим становищем людини. Більшість назв осіб цієї групи становлять лексеми, якими називають знедолених, незаможних, тих, хто має мало землі¹⁴. У говірці зафіксовано близько 30 назв цієї семантичної групи. Економічні відносини (відсутність певного майна) позначають похідні з префіксом be-: досі вживаються назви, близькі до літоти, bekelnis, -ė «бідна, зубожіла, розорена людина» (Grž), beskatikis, -ė «той, хто не має ні шеляга, безгрошівець» (Grž), betriōbis, -ė «той, хто не має власної хати» (Grž). Злидарів і сьогодні називають також словами й фразеологізмами в переносному значенні: sùšlamos «зубожілі люди» (Jnšk), šãšas «про нікчемну, слабку, бідну людину» (Jnšk), plikas núogas «бідний» (Ps), plikas bãsas «бідний» (Krč), kaip tilvikas «про бідного» (Všk). LKŽe показує, що для називання знедолених уживали й чимало складних слів: kiškiãponis «нікчемний пан, псевдодворянин» (Všk), pùšžemis, -ė «господар, який має мало землі, половинщик» (Ps), utėlgrau̇žis, -ė «злидар, обідранець» (Grž); до наших днів уживається лише juodnãgis, -ė «той, у кого чорні нігті, чорнороб» (Grž). Виходять з активного вжитку й похідні з флексією: šliùdris, -ė «обшарпана, обідрана людина» (Ps), trãknis, -ė «неохайний, зубожілий господар» (Pšl). З активного вжитку вже зникла частина запозичень і слів гібридного творення цієї семантичної групи: čiėlininkas, -ė, čiėlãžemis, -ė «волочний селянин, людина з неподіленою дубою» (Jnšk), susiedas, -ė (біл. сусед, сосед) «безземельний, орендар, кутник» (Pmp), trijākas, -ė «селянин, який володіє третиною волоки» (Grž, Skrb). Запозичення та гібридні слова ширшого значення інформанти активно вживають і досі: kiauraklỹnis, -ė «той, у кого дірявий, розірваний гульфик; обідранець, злидар» (Grž, Jnšk), plikarūris, -ė «той, хто голий, безмайновий» (Jnšk), ùbagas, -ė (біл. убог, польськ. ubogi) 1. «жебрак», 2. «безмайновий, нужденний, бідняк» (Jnšk, Ps, Všk).

У говірці зафіксовано чимало лексем на позначення людини, яка служить або комусь належить. Похідні із суфіксами й досі вживають інформанти старшого покоління: mergėse, mergiōtė «служниця, наймичка» (Grž, Ps, Všk), tarnáutojas, -a «наймит» (Všk), vaikėsas, vaikėzas «наймит, наймит-хлопець» (Grž, Jnšk). Лише в LKŽe

¹³ Про уявлення про найбіднішу групу суспільства — жебраків і відторгнутих — сформовані в етнографічній і художній літературі та в Литовському словнику, див. Vosyliūtė, Kasparavičienė, Maniukaitė, Kocai 2004: 12–16, 25–30.

¹⁴ У 1905 р. землі селян-малоземельників становили 51,7 відсотка всіх господарств; середніх селян — 23,8 відсотка, а кількість заможніших господарств становила 24, 4 відсотка всіх господарств (Vėbra 1990: 11).

236

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

знайдемо суфіксальний похідний іменник tarnė «служниця» (Ps) і детермінативний композит žydmergė «служниця єврея» (Skrb). Під час експедицій записано кілька запозичень із латиської та слов’янських мов: andanárščikas, -ė, andinárčikas, -ė (біл. андынарнік) «працівник маєтку» (Dj), paslūgóčius (біл. паслугач) «слуга» (Pšl), žėnas (лат. zēns) «хлопець, наймит, наймит-хлопець» (Jnšk), žeñkis (лат. zeņķis) «наймит, хлопець, наймит-хлопець» (Dj). LKŽe засвідчує, що наймита, який працював три дні на тиждень, називали словом гібридного творення trijākas, -ė (Grž).

Знатних, заможних людей називали складними словами. Інформанти й досі пам’ятають такі назви заможних осіб: didžbajoris, -ė «видатний боярин» (Grž), didžturtis, -ė «багата людина, багатій» (Grž), dvìžemis, -ė «той, хто має дві земельні ділянки, два господарства» (Jnšk), savižemis, -ė «той, хто має власну землю, землевласник» (Jnšk). Незаміжню доньку поміщика, пана називали суфіксальним похідним panėlė (Grž). Заможних людей називали також фразеологізмами: nuõ súolo «із доброго господарства, із заможної сім’ї» (Všk), pilnomis kišėnėmis «багатий» (Krč). Лише в LKŽe зафіксовано композит mėšpilvis, -ė «багатій» (Všk).

До цієї семантичної групи прилягають також кілька назв осіб за одягом і взуттям, зафіксованих у LKŽe. Частина цих назв опосередковано відображає соціальний статус людини: atlapkėklis, -ė «той, хто ходить із розстебнутим коміром» (Grž), striūmbis, -ė «той, хто одягнений у короткий одяг» (Všk), pūrakelnis, -ė «той, хто носить широкі штани» (Krč), vyžākōjis, -ė «той, хто носить личаки, взутий у личаки» (Ps), vyžiúotis, -ė «той, хто в личаках, взутий у личаки» (Pšl); пор. також слово гібридного творення pūrāklynis (пол. klin) «той, хто носить широкі, спущені штани, у штанях, що звисають» (Jnšk, Všk).

Назви čielāžemis, dvìžemis, pūšžemis, savìžemis свідчать, що головною ознакою багатства / бідності в литовському селі була земля та її розмір.

5. НАЗВИ ЗА ВІКОМ

У говірці записано понад 30 назв осіб за віком. Лексеми цієї семантичної групи можна докладніше поділити на кілька підгруп.

Назви малої, молодої, незрілої людини. У говірці зафіксовано кілька слів композитного творення: aštuntamėtis, -ė «той, кому восьмий рік» (Grž), dešimtmetinis, -ė «десятирічний» (Grž), papžindỹs, -ė «молодий, недосвідчений, жовторотий, молокосос» (Jnšk). У LKŽe знайдено: glìtlaižis, -ė «той, хто лиже слиз, замурзаний соплями, сопляк; хлопчисько, молокосос» (Pmp), šeškabandis, -ė «той, хто ще не дозрів, підліток-пастушок» (Grž), žaliaglitìs, -ė, žaliapū̃vis, -ė «молокосос» (Jnšk). Із 6 похідних із флексіями та суфіксами під час експедицій записано такі: mergė̃sė, mergiõtė «дівчинка-підліток, дівчисько, дівчина» (Grž, Jnšk), paaugùolis, -ė «підліток» (Grž); у LKŽe зафіксовано: bambõkas, -ė «хлопчак», glìčas, -ė «сопляк, незріла людина, підліток-пастушок» (Pmp), šnabždūkas «про малу дитину» (Ps).

Straipsniai / Articles

237

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Молодих, незрілих осіб і донині називають словами переносного значення та фразеологізмами: mažas «немовля» (Jnšk), snarglýs, -ė, snerglys, -ė «незріла людина, підліток-пастушок» (Grž, Pšl), šnāpo nekākēlia nuo žẽrnės «про молодого, незрілого» (Ps), tik iš kiaušinio išsirītęs «ще не обтертий, молодий» (Jnšk), kūmelio šūdo neiššikęs вульг. «про незрілу людину» (Jnšk), pienas nenudžiūvo nuo lūpų «про молодого, незрілого» (Ps), panosė šlapia «про дуже молодого, молокососа» (Ps). Уживаються також запозичення та слова гібридного творення: mergáička, mergaička «дівчинка-підліток, дівчисько» (Ps, Všk), smalapilvis, -ė «незріла людина, жовторотий» (Grž), žėkis, žeṅkis (лат. zeṅkis) 1. «хлопець, юнак» (Dj, Ps, Skrb, Slč), 2. «хлопчик, підліток» (Krč, Všk).

Назви літньої, старої людини. У говірці найбільше записано суфіксальних похідних і утворень із флексіями: bobulýtė «старенька» (Ps, Všk), bobuliùkas «про стару, зморщену жінку» (Jnšk), senýlis, -ė «старий» (Grž), seniõkas «старий чоловік» (Krč), seniūgas «старий чоловік» (Pšl); у LKŽe знайдено dùmza «неповоротка, стара людина» (Ps). Під час експедицій у говірці записано кілька слів композитного творення: bóbapalakė «стара, нікчемна баба» (Jnšk), diẽngalis, -ė «той, хто наближається до кінця віку, старий, немічний» (Dj), sénbizda «геть старий, виснажений» (Grž). Говорячи про стару людину, не обходяться й без різних порівнянь і фразеологізмів: sėnas dáiktas «старий чоловік» (Ps). Людина в старості — наче якийсь розмазня (уже не володіє собою) (Jnšk). Стаєш як дитина, стаєш як дитина [у старості], робишся малим (Jnšk). Крякає, сопе, як квочка (про стару жінку) (Grž). Молодий, як квіточка, старий, як корінець (зморщений) (Ps).

6. ПІДСУМОК

Розглянуті у статті назви осіб показують, що в говірці для називання людей за якоюсь виразною зовнішньою ознакою, віком, виконуваною діяльністю чи соціальними стосунками особливо широко вживаються складні слова (у цій статті розглянуто понад 80 таких слів) і суфіксальні похідні (їх записано близько 120). Суфіксальні похідні зазвичай утворюються від відповідних дієслів або прикметників.

Найчисленніша й не така мінлива семантична група — назви, що позначають різні вади зовнішності людини. У говірці досить поширені назви осіб, утворені шляхом метафоризації. Широко вживаються зооморфізми, часто людину характеризують за допомогою орнітоморфних образів. Більшість таких назв у переносному значенні й досі активно вживається в говірці. Помічено, що рідше вживаються образні дієслова для опису ходи людини (кульгавості, хитання з боку в бік тощо). У міру виходу цих дієслів з ужитку рідше вживаються й утворені від них назви осіб kripãlis, klỹvis, štapietas та ін.

238

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

Найшвидше змінюються назви, пов’язані з діяльністю, захопленнями та соціальним статусом людини. Із занепадом або цілковитим зникненням діяльності у відповідній сфері назви осіб, пов’язаних із нею, більше не вживаються або згадуються лише в розповідях про минуле: akmenininkas, arkliapjovis, ašūnduonįs, birbėjas, gānas, dienininkas, kālkdegis, kraujalaidis, kūliādaris, laūksargis, siekėlninkas та ін. Чимало назв осіб за виконуваною діяльністю інформанти старшого покоління вживають лише тоді, коли розповідають про роботу, якою займалися в минулому, наприклад, згадуючи збирання льону, жнива тощо. Із занепадом давніх весільних і поховальних звичаїв з ужитку виходять і відповідні назви осіб: kraiĉkeroūys, kraiĉvežys, palȳdas, pasekėjas, titilvežis, verkėja, višteliáutojas.

Частина лексем виходить із системи разом зі зниклими або вже не такими популярними реаліями: наприклад, личаки більше не носять, тож назви vyžakōjo ir vyžiuōčio втрачають актуальність; сахарин, лахміття та старе залізо окремо вже ніхто не продає, тому поступово забувають назви cukrėlninkai, sėngeležiai ir škūrļininkai.

Особливо багато назв за соціальним статусом вийшло з активного вжитку. Більшість назв цієї семантичної групи, проаналізованих у статті, зібрано з LKŽe; лише кілька назв записано від інформантів, яких розпитували про дитинство чи молоді роки. До наших днів активно вживаються лексеми цієї групи із загальнішим значенням (bekėlnis, juodnagis, kiauraklėynis, plikaruūris, ūbagas).

Назви осіб за віком у говірці збереглися порівняно добре. Помічено, що швидше виходять з ужитку складні слова, які називають осіб за віком і лексичне значення яких відрізняється від словотвірного, наприклад, glītlaīžis, šeškabандis, žaliaglītis, žaliapūūvis.

Щодо запозиченої лексики, помічено тенденцію: частина слов’янізмів і донині досить активно вживається інформантами старшого покоління. Швидше виходять з ужитку слов’янізми, що втратили актуальність для мовців: cigēlninkas, desetnininkas, desētninkas, pakajūūka, špiegas, tūlkininkas, žēlnius тощо.

ЛІТЕРАТУРА Й ДЖЕРЕЛА

Babickienė Zofija 2015: Asmenų pavadinimai tradicinėje žemaičių (dounininkų) tarmėje. – Tarmės – Europos tautų kultūros paveldas. Vilnius: Mykolo Romerio universitetas, 370–393. Prieiga internete: http://ebooks.mruni.eu/pdfreader/tarms-europos-taut-kultros-paveldas-dialects-cultural-heritage-european-nations.

Buivydienė Rūta 1997: Lietuvių kalbos ved ybų giminystės pavadinimai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BŽe – укладається Словник сучасної литовської літературної мови. Редакційна колегія: D. Liutkevičienė (головна редакторка), G. Naktinienė, R. Petrokienė, D. Svetikienė, K. Vosilytė, J.

Straipsniai / Articles

239

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Zabarskaitė. Programuotojas V. Satkevičius. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2012–2016. Prieiga internete: http://bkzd.lki.lt; BŽe rankraštis.

Civjan Tatjana 1990: Цивян Т. В. Лингвистические основы балканской картины мира. Москва: Наука.

Dzežulskienė Judita 2001: Asmenų pavadinimai, reiškiami veiksmažodiniais mobiliaisiais daiktavardžiais (substantiva mobilia). – Acta Linguistica Lithuanica 44, 55–69.

DŽe – Словник сучасної литовської мови: шосте (третє електронне) видання, головний редактор Stasys Keinys. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2006; інтернет-версія, 2011. Доступ в інтернеті: http://lkiis.lki.lt.

FzŽ – Фразеологічний словник. Укладачі Irena Ermanytė, Ona Kažukauskaitė, Gertrūda Naktinienė, Jonas Paulauskas (ред.), Zita Šimėnaitė, Angelė Vilutytė. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2001. Доступ в інтернеті: http://lkiis.lki.lt/

Gudavičius Aloyzas 2000: Etnolingvistika. Šiauliai: Šiaulių universitetas.

Jakaitienė Evalda 2010: Leksikologija. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Jakaitienė Evalda 1988: Leksinė semantika. Vilnius: Mokslas.

Jasiūnaitė Birutė 1999: Endriejaviškių pejoratyvinė leksika (neigiamieji žmogaus apibūdinimai). – Lietuvių dialektologijos skaitiniai 1. Vilnius: Vilniaus universitetas, 300–325.

Kardelis Vytautas: 2003: Rytų aukštaičių šnektų slavizmų fonologijos bruožai. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Klimavičiūtė Rūta 2012: Asmenis įvardijantys daiktavardžiai: sinonimija ir vartosena. Bakalauro darbas. Vilniaus universitetas.

Kravcova Liudmila: 2013: Šiuolaikinės rusų kalbos asmenis įvardijantys daiktavardžiai kaip pasaulėvaizdžio atspindis (pagal „XXI amžiaus aiškinamąjį rusų kalbos žodyną. Aktualı leksika“). Daktaro disertacijos santrauka. Vilnius: Vilniaus universitetas.

LKŽe – Словник литовської мови 1–20, 1941–2002, електронна версія, редакційна колегія: Gertrūda Naktinienė (головна редакторка), Jonas Paulauskas, Ritutė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2005 (оновлена версія, 2008). Доступ в інтернеті: www.lkz.lt.

LKŽP – «Картотека доповнень до “Словника литовської мови”. Доступ в інтернеті: http://lkiis.lki.lt.

Naktinienė Gertrūda 2015: Tarmių faktų pateikimas akademiniame Lietuvių kalbos žodyne. – Tarmės – Europos tautų kultūros paveldas. Vilnius: Mykolo

240

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Asmenų pavadinimai šiaurės panevėžiškių patarmėje

Університет Ромеро, 494–515. Доступ в інтернеті: http://ebooks.mruni.eu/pdfreader/tarms-europos-taut-kultros-paveldas-dialects-cultural-heritage-european-nations.

Papaūrėlytė-Klovienė Silvija 2007: Lingvistinės kultūrologijos bruožai. Šiauliai: VšĮ Šiaulių universiteto leidykla.

Pečkuvienė Laima 2014: Demenį bendr- turintys asmenų pavadinimai ir jų darybos ypatumai administracinėje kalboje. – Socialinių mokslų studijos 6(3), 648–660. Prieiga internete: file:///C:/Users/vartotojas/Downloads/4059-8713-1-SM.pdf.

Pikčilingis Juozas 1975: Lietuvių kalbos stilistika 2. Vilnius: Mokslas.

PPr – Приказки та прислів’я. Уклали K. Grigas і A. Jonynas. Вільнюс: Державне видавництво художньої літератури, 1958.

Rosinėnė Gražina 1978: Žmogaus sudėjimo, jėgos, sveikatos, amžiaus, veiklumo ir darbštumo apibūdinimas zoomorfizmais. – Kalbotyra 29(1), 41–51.

Rosinėnė Gražina 1982: Zoomorfinis žmogaus apibūdinimas lietuvių kalboje (psicholingvistinio eksperimento duomenimis). – Kalbotyra 33(1), 78–87.

Rosinėnė Gražina 1989: Lietuvių kalbos zoomorfizmų semantinės struktūros sistemiškumas. – Baltistica 3(2), Priedas, 384–387.

Ruškys Algirdas 1982: Lietuvių kalbos frazeologizmų, pejoratyviškai apibūdinančių žmogaus charakterio bruožus, semantika ir stilistinės ypatybės. – Kalbotyra 33(1), 88–95.

Ruškys Algirdas 2010: Žmogaus pasaulio atspindžiai endriejaviškių šnektoje. – Lietuvos lokaliniai tyrimai. Kalba. Prieiga internete: http://www.llt.lt/pdf/endriejavas/endriejavas_kalba.pdf.

Vėbra Rimantas 1990: Lietuvių visuomenė XIX a. antrojoje pusėje. Socialinės struktūros bruožai. Vilnius: Mokslas.

PlgŽ – Klementina Vosylytė. Словник порівнянь. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2014. Доступ в інтернеті: http://lkiis.lki.lt/

Vosyliūtė Anelė, Kasparavičienė Vida, Maniukaitė Gražina, Kocai Elena 2004: Varguomenė: gyvensena ir vertybės. Vilnius: Socialinių tyrimų institutas.

Zabarskaitė Jolanta 2006: Ekspresyvioji lietuvių kalbos leksika ir vartosenos žodynai. – Leksikografija ir leksikologija 1: Aiškinamųjų bendrinės kalbos žodynų aktualijos. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 170–180.

Zinkevičius Zigmas 2006: Lietuvių tarmių kilmė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Zlatkutė Eglė 2011: Žmogų apibūdinantys palyginimai lietuvių kalboje. Bakalauro darbas. Vilniaus universitetas.

Straipsniai / Articles

241

AURELIJA GRITĖNIENĖ

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ:

Русско-белорусский словарь. Доступ в інтернеті: http://www.skarnik.by.

Словари русского языка. Доступ в інтернеті: http://www.gramota.ru/slovari.

Słownik języka polskiego. Доступ в інтернеті: http://sjp.pwn.pl/ http://sjp.pwn.pl.

Wielki słownik języka polskiego. Доступ в інтернеті: http://www.wsjp.pl.

Особові назви в північній паневежиській говірці

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто 280 особових назв із північної паневежиської говірки та Словника литовської мови, що відображають фізичні властивості, вік, заняття та соціальні зв’язки людини. Зібраний для дослідження матеріал свідчить, що в традиційній говірці для називання людей часто вживаються складні слова (понад 80 із них розглянуто в цій статті) та суфіксальні похідні (зафіксовано близько 120 таких одиниць). Якщо твірне слово похідної назви або складного слова й досі вживається в говірці, особові назви, утворені від них, також здебільшого залишаються в ужитку.

Назви, що позначають різноманітні зовнішні вади, утворюють найбільшу семантичну групу, яка не схильна до швидких змін. Особові назви, утворені шляхом метафоризації, досить широко поширені в говірці. Часто вживаються зооморфізми; поширені також особові орнітоморфні характеристики. Особові назви, що позначають вік, досить добре збереглися в говірці.

Найшвидше змінюються назви, пов’язані з професією, захопленням і соціальним статусом. У міру поступового зникнення занять у певній сфері назви, пов’язані з ними, виходять з ужитку або зберігаються лише в пам’яті як згадка про минуле.

Частина лексем зникає із системи разом із реаліями, які або вже віджили, або втратили популярність.

Подано 14 липня 2016 р.

AURELIJA GRITĖNIENĖ

Інститут литовської мови

вул. Петра Вілейшіса, 5, Вільнюс LT-10308, Литва

[email protected]

242

Acta Linguistica Lithuanica LXXV