У статті розглядаються можливості транскрибування західноаукштайтської шяуляйської говірки символами сучасної редакції Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА). Досі в литовській діалектології звуки говірок найчастіше записували так званою копенгагенською транскрипцією, адаптованою Георгом Герулісом на початку XX століття. На початку XXI століття, коли в Литві виникли нові напрями дослідження говірок, потреба в сучасному МФА значно зросла, тому діалектологи Інституту литовської мови 2016 року уклали пробний набір символів МФА, який іще «тестують» на особливостях усіх підговірок.
У статті подано відповідники символів МФА та копенгагенської транскрипції, записані літерами Palemonas. В основній частині проаналізовано приклади шяуляйської говірки, транскрибовані символами МФА, із двох різних населених пунктів — Ажитенай, що належать до південної частини підговірки, та Шакіни, розташованої на півночі, поблизу території жемайтів. За допомогою прикладів прагнули перевірити можливості фіксації символами МФА більшості фонетичних особливостей шяуляйської говірки.
Більшість проблем транскрибування особливостей підговірки не виникла. Символи голосних і приголосних у наборі МФА здебільшого приблизно відповідають звукам підговірки; деякі з них записують із додатковими діакритичними знаками. У системі приголосних певну проблему становить позначення символами МФА так званих «шлейових» звуків — проміжних між s, z, c, dz та š, ž, č, dž, — оскільки досі немає точного опису артикуляційних особливостей проміжних звуків. Як і в інших підговірках та літературній мові, у шяуляйському ареалі найскладнішим залишається фіксування символами МФА просодичних одиниць, особливо варіантів інтонацій.
У статті розглянуто можливості застосування найновішої версії Міжнародного фонетичного алфавіту (IPA) для транскрибування західноаукштайтського шяуляйського субдіалекту. Досі в литовській діалектології діалектні звуки зазвичай транскрибували за так званою копенгагенською транскрипцією, адаптованою Георгом Герулісом на початку 20th століття. З появою нових напрямів діалектології на початку 21st століття посилилася потреба в сучасній IPA, унаслідок чого 2016 року діалектологи Інституту литовської мови уклали пілотний набір символів IPA. Тепер його «випробовують» на особливостях усіх субдіалектів.
У статті подано відповідники символів IPA та копенгагенської транскрипції, зафіксовані шрифтом Palemonas. В основній частині проаналізовано приклади шяуляйського субдіалекту, транскрибовані символами IPA, із двох різних населених пунктів: Ажитенай належить до південної частини субдіалекту, а Шакина розташована на півночі, поруч із територією жемайтів. Приклади використано для перевірки можливостей фіксації символами IPA більшості фонетичних особливостей шяуляйського субдіалекту.
Більшість особливостей субдіалекту не спричинила жодних проблем із транскрибуванням. У більшості випадків символи IPA для голосних і приголосних приблизно відповідають звукам субдіалекту; деякі з них позначено додатковими діакритичними знаками. У системі приголосних транскрибування символами IPA звуків так званого явища šlėkiamas — проміжних звуків між s, z, c, dz та š, ž, č, dž — дещо проблематичніше, оскільки досі немає точного способу описати артикуляційні характеристики проміжних звуків. Як і в інших субдіалектах та літературній мові, найпроблематичнішою в межах шяуляйського субдіалекту залишається фіксація символами IPA просодичних одиниць, зокрема варіантів наголосу.
Для представників діалектологічної науки завжди була актуальною проблема запису усного мовлення, або транскрипції. Навіть транскрипція літературних мов не може передати всіх тонких варіантів звуків; записане відображення лише приблизне. Вважається, що суб’єктивна інтерпретація транскрибатора неминуче впливає на всі рівні мови — семантику, лексику, граматику й фонетику. Транскрибатор природно схильний записувати власну мовну інтерпретацію, яка не завжди
238
Acta Linguistica Lithuanica LXXVII
Page 3
Lietuvių patarimų transkripcija TFA simboliais: vakarų aukštaičių šiauliškiai
збігається з поданою закодованою інформацією. Під час запису діалектних даних особливо багато неоднозначностей виникає на фонетичному, точніше фонемному, рівні, оскільки декодуючи записаний текст, транскрибувальник спирається на найкраще знайому йому систему фонем (найчастіше — систему рідного діалекту). Об’єктивність під час транскрибування є дуже складним для досягнення завданням; визнається, що на письмі зазвичай передається «імпресіоністичний» образ живого мовлення1 (Ladefoged 1990: 32–36; Pandeli, Eska, Ball, Rahilly 1997: 65; Widdowson 2012: 57 та ін.).
Для перенесення усного мовлення на папір дуже важливим є також вибір системи транскрипції та визначення її принципів. У різних країнах нерідко утверджуються власні, національні системи транскрипції. Як відомо, у Литві вже століття існує традиція так званої копенгагенської транскрипції, адаптованої Георгом Герулісом (1930), яку в наступні періоди вдосконалювали всі видатні діалектологи (див. Gerulis, Stang’as 1933; J’onikas 1939; Salys 1992 [1946]; Zinkevičius 1994; Skirmantas, Girdenis 2001 [1998] та ін.; докладніше про транскрипцію литовських діалектів у XX — на початку XXI ст. див. Bakienė, Čepaitienė 2017a). Знаки цієї транскрипції, хоча й були адаптовані для литовських діалектів також на основі TFA (редакції 1925 р.), дуже відрізняються від сучасних символів TFA. Латвійські діалектологи використовують власну систему транскрипції (див. AV 2016: 14–15; BA Pr 2009: 50–57; BA I 2013: I 74–81). Однак під час реалізації спільних наукових проєктів, кількість яких особливо зросла на початку XXI ст., довелося визнати, що це суттєво обмежує поле досліджень і ускладнює можливість порівнювати дані кількох мов2. Ще однією причиною зростання потреби в універсальній системі транскрипції діалектних текстів стали міждіалектні методологічні та ідеологічні зміни, що відбулися на початку XXI ст.3.
З огляду на ці потреби діалектологи Інституту литовської мови 2016 року підготували експериментальний набір символів Міжнародного фонетичного алфавіту (TFA) чинної
1 Пор. влучне зауваження Антанаса Баранаускаса щодо двоїстості писемної та живої мови: «Що інше — книжка, що інше — уста: у книжці мова напівмертва, а в устах — цілком жива» (Baranauskas 1970: 248).
2 На початку XXI ст. з проблемами транскрипції особливо зіткнулися дослідники балтійських літературних мов, порівнюючи акустичні характеристики звуків (див. Grigorjevs, Jaroslavienė 2014; 2015; Jaroslavienė 2014; 2015; Urbanavičienė, Indričāne 2015; 2016). Литовські та латвійські діалектологи найбільше дискутували про це під час підготовки BA Pr 2009, BA I 2013.
3 Універсальне подання особливо актуальне під час аналізу діалектних даних за допомогою комп’ютерних програм, наприклад, RuG/L04, Gapmap (докладніше див. Nerbonne та ін. 2011: 65–89 далі; Leinonen та ін. 2016: 71–83 далі) та ін. За допомогою них зазвичай виконують діалектометричні вимірювання — обчислюють, візуалізують та аналізують подібності й відмінності діалектів, найчастіше з огляду на географічне розташування (див. Smrecany 2011: 45).
Straipsniai / Articles
239
Page 4
RIMA BAKŠIENĖ
1 PAV. Мережа пунктів контрольних діалектів (LKA 197, карта № 1)
набору символів редакції для запису литовських діалектів4. Останнім часом цей набір презентують науковій спільноті, його обговорюють дослідники діалектів балтійських мов і геолінгвісти5. Наступний етап цієї роботи — належне й докладне опрацювання відібраних символів TFA-.
4 Ця робота була однією зі складових масштабнішого дослідження литовських діалектів, у якому транскрипція TFA була потрібна для аналізу діалектного матеріалу за допомогою комп’ютерних програм, що ґрунтуються на методі діалектометрії.
5 Набір TFA, підготовлений для звуків литовських діалектів, 2016 05 03 було затверджено на засіданні Центру геолінгвістики Інституту литовської мови. Науковій спільноті його представили на міжнародних наукових конференціях у Литві (Bakšienė R., Čeipienė A. «Застосування Міжнародного фонетичного алфавіту (англ. IPA) до текстів литовських діалектів: можливості та проблеми». Міжнародна наукова конференція Dabartinių baltų kalbų ir tarmių transformacijos. Інститут литовської мови, Вільнюський університет, Вільнюс, 2016 10 19–21) та Латвії (Bakšienė R., Čeipienė A. «Транскрипція литовських діалектів: традиція та IPA». Міжнародна наукова конференція Teksts un vārds. Інститут латвійської мови LU, Рига, 2017 02 22–23; Bakšienė R. «Від звука до слова: проблеми транскрипції литовських діалектів». Міжнародна наукова конференція Vārds un tā pētniecības aspekti. Лієпайський університет, Лієпая, 2017 11 30–12 01). Аналогічний набір, придатний для транскрибування латвійських діалектів, нині готують і латвійські діалектологи.
240
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 5
Lietuvių patarmių transkripcija TFA simboliais: vakarų aukštaičiai šiauliškiai
для кожної литовської говірки. З цією метою було створено мережу з 24 пунктів (основа — LKA 1977), що охоплює всі литовські говірки. Намагалися дотримуватися принципів цілісності й симетричності: обрані населені пункти розташовані між ізоглосами, що перетинають ареали основних говірок, і репрезентують різні ареали (див. рис. 1). На основі хрестоматійних джерел (переважно LKŤCh 2004) із цих пунктів було відібрано контрольний набір слів, що ілюструють більшість особливостей говірок. Спираючись на описи говірок, усі слова було транскрибовано традиційним копенгагенським письмом і сучасними символами TFA6 (докладніше див. Bakšienė, Čepaitienė 2017). Поки що докладно розглянуто транскрипцію символами TFA лише прикладів найближчої до літературної мови говірки — західноавкштайтського каунасського діалекту (див. Bakšienė, Čepaitienė 2017a).
мета цієї статті — розглянути можливості застосування сучасної редакції символів TFA до ще однієї західноавкштайтської говірки — шауляйської, фонетична система якої також порівняно небагато віддалена від литовської літературної мови. Конкретніші завдання дослідження: відібрати з контрольного набору слів приклади, що найкраще ілюструють фонетичні й акцентуаційні особливості шауляйських говірок; записати відібрані приклади копенгагенською транскрипцією та символами TFA; розглянути можливості транскрипції символами TFA й проблеми, що виникли. Стаття має продовжити дискусію дослідників балтійських діалектів із цього питання.
2. ВІДПОВІДНІСТЬ СИМВОЛІВ TFA І КОПЕНГАГЕНСЬКОЇ ТРАНСКРИПЦІЇ
Під час укладання придатного для литовських діалектів набору символів TFA спиралися на сучасну традицію транскрибування литовських діалектів. Після усталення основних принципів передавання звуків у працях, присвячених багатьом діалектам, використовують ті самі транскрипційні знаки; останнім часом їх найчастіше записують літерами Palemonas (докладніше див. Aleknavičienė ir kt. 2005). Принципи зіставлення копенгагенської транскрипції із символами TFA вже обговорювалися в науковій літературі (див. Bakšienė, Čepaitienė 2017), тому тут подано лише узагальнену таблицю відповідників (див. табл. 1) і показано, скільки та які символи TFA для голосних і приголосних було використано (див. рис. 2, 3).
6 Ця спроба транскрибування має на меті перевірити «еталонне» зображення діалектів, зафіксоване в хрестоматії. Поки що не беруться до уваги зміни XXI ст., нові явища тощо. Після укладання придатного для всіх говірок набору символів TFA можна буде транскрибувати й записи живого мовлення.
Straipsniai / Articles
241
Page 6
RIMA BAKŠIENĖ
ТАБЛИЦЯ 1. Відповідники знаків TFA і копенгагенської транскрипції для голосних
Звуки та інші фонетичні одиниці TFA Копенгагенська транскрипція
Щоб перевірити придатність укладеного набору символів TFA для запису особливостей шяуляйського говору, на території говірки було обрано два досить різні пункти — Аже̇най, що належить до південної частини, і розташовану на півночі Шакуну, яка особливо вирізняється мовною своєрідністю (див. рис. 4) (докладно говірку околиць Шакуни середини XX ст. досліджувала й описала А. Йонайте, див. 1959; 1960; 1960a; 1964; 1967; 1969; 1972). У всіх працях діалектологів наголошується, що північна й південна частини говірки дуже неоднорідні, крім того, існують відмінності між східними й західними говірками. Шяуляйський говір — чи не найменш однорідний серед усіх литовських говірок (докладніше про відмінності між північною та південною частинами й особливості окремих говірок див. Jonaitė 1960b; Grinaveckis 1974; Zinkevičius 1994: 36–40; ŠPT 2001; LKTCh 2004: 60–75; Kazlauskaitė 2002; 2003; 2005: 9–27; 2008; VAS 2007; Geržotaitė 2012; 2016: 107–131; про ситуацію на початку XXI ст. див. Kaikarytė 2010; 2015; Aliūkaitė, Bakšienė, Jaroslavienė ir kt. 2014: 155–157).
Iš kontrolinio visų patarmių žodžių rinkinio (plačiau žr. Bakšienė, Čepaitienė 2017) atsirinkti pavyzdžiai, aktualūs Šakynos ir Ažėnų punktams, iliustruojantys šiauliškių fonetines ir kirčiavimo ypatybes. Pagrindinės iš jų daugmaž vienodai realizuojamos abiejuose tirtuose punktuose, smulkesniosios – ryškiai skiriasi. Remiantis šnektų aprašais, jie transkribuoti tradicine fonetine transkripcija ir TFA simboliais. Toliau pateikiama išsami transkripcijos apžvalga ir užrašyti pavyzdžiai.
Straipsniai / Articles
243
Page 8
RIMA BAKŠIENĖ
Рис. 4. Пункти ВАС, обрані для ілюстрацій транскрипції
Наголошені в корені ie, uo, які зумовлюють належність шяуляйського говору до авкштайтських, в обох контрольних пунктах відображаються так само, як і в літературній мові (LKA 1982: карти 64, 66; Zinkevičius 1994: 85; LKTr 2004: 29). Щоб якомога точніше передати символами TFA позиційні варіанти цих звуків, ураховано складову інтонацію. Циркумфлексні ie, uo в обох пунктах реалізуються цілком однаково, як і в багатьох діалектах, із сильним підкресленням змінного початку голосу. У TFA їх слід позначати як [i̯e] і [u̯o] — на початку пишуть символи [i], [u], що позначають закриті звуки, а над ними ставлять діакритичний знак на позначення падіння тону (англ. falling) (докладніше про транскрипцію складових інтонацій див. далі), напр.: ˈs'u̯ĩests — sviests ~ sviestas, d'ūona — duona ~ duona7. Реалізація циркумфлексних ie, uo у виділених пунктах дещо різниться: в Ажите̇най зазвичай виразніше звучить кінець циркумфлексного звука, а в Шакуні, розташованій неподалік від жемайтів
7 Приклади скрізь подано в такому порядку: транскрипція TFA (прямим шрифтом), «копе̇гіне̇» транскрипція та відповідники літературної мови.
ploto, – pradžia (VAS 2007: 120; LKTChr 2004: 63). Ąžtenų pavyzdžiose tono kilimą (an. rising) žymintis ženklas rašytas ant antrojo dėmens (ˈjėns – šėns ~ šėnas, ˈjɔks – jūks ~ jūkas), o Šakynos – ant pirmojo (ˈjėns – šėns, jɔks – jūks). Aptariamųjų garsų pabaiga nuo priegaidės priklauso mažiau, visas atvejais čia rašyti TFA simboliai [ɛ] ir [ɔ], žymintys vidutinio atviro bal-sius. Atsižvelgiant į kintamą šių garsų artikuliaciją, galima juos transkribuoti ir su jungiamuoju lankeliu (an. linking) apačioje – ˈsʲu̯ɛsts, jɔks / ˈjɔks.
Ненаголошені ie, uo у пункті Шакуни транскрибуються тими самими символами TFA, що й циркумфлексні (ˈjėˈnėlis — šienėlis ~ šienėlis, pɔˈdʊks — puoduks ~ puodū-kas). У південній частині ненаголошені ie, uo можуть мати два відповідники: ie > æ /e, e, uo > u, o (LKA 1982: карти 64, 66; Kazlauskaitė 2005: 14). Символами TFA їх записують відповідно як [æ] / [ɛ], [e], [ʊ], [o] — для передавання дещо відкритішої артикуляції трьох останніх використано діакритичний знак, що позначає голосний з опущеним підняттям (англ. lowered8) (ˈjėˈnėlis / ˈjėˈnėˈlis — šėnė.lis / šėnɔ.lis, pɔˈdʊks / pɔˈd̪ʊks / poduks / poduks).
Розрізнювальні риси авкштайтських говірок — носові голосні ą, ę і дифтонги an, am, en, em — на всій території шяуляйського говору також вимовляються так само, як і в літературній мові; варіанти можуть виникати лише під впливом просодичних елементів. Звуки транскрибуються відповідними символами голосних і приголосних TFA (див. табл. 1; рис. 2, 3), напр.: ˈkɑːsn̪is — kā.snis ~ kã.snis, ˈkʲæːstʲ — kǣst / ˈkʲɛːstʲ — kēst ~ kėsti, ˈsɑːmʲis — sā.mis ~ sámis, ˈʃvʲɛːnts — švēn.c / ˈʃvʲɛnts — švēnc ~ švēntas, ˈpʲɛŋkʲi — penki / ˈpʲɛŋˈkʲi — pēˈŋˈki ~ penki.
У пунктах контрольної вибірки ненаголошені довгі голосні кореня скорочуються неоднаково. Більшість шяуляйців їх повністю скорочує, але навколо Шакуни переднаголошені довгі голосні залишаються напівдовгими (LKA 1982: карти 29, 36, 41, 45; LKTChr 2004: 61). Під час транскрибування символами TFA у прикладах із Шакуни праворуч від голосного ставиться знак напівдовготи (англ. half-long), пор.: ˈgrʲɛːʒʲms — gre.žims / ˈgrʲɛʒʲims — grežims ~ grežimas, gʲiˈvʲɛːnʲtʲ — gi.vē.nī / ˈgʲuˈvʲɛːntʲ — gi.vē.nī ~ gyventi, suˈnʲɛːlis — su.nē.lis / sʊˈnʲɛːlis — sunē.lis ~ sūnelis. У тих випадках, коли довгі y, ū повністю скорочуються, змінюється і їхня якість — вони стають дещо відкритішими й менш напруженими, тому пропонується всюди транскрибувати їх символами TFA [ɪ], [ʊ]. Лише у відкритих і лише у закритих закінченнях ненаголошені довгі голосні в обох пунктах скорочуються до коротких. Їх записують відповідними символами коротких голосних TFA (див. табл. 1), напр.: ˈʃɑka — šā.ka ~ šāka, ˈlɑːpʲɛ — lā.pe ~ lāpė, ˈpʲɛːmʲpʲɛ — pǣ.mpe ~ pēmpė, ˈdɑŋgʊ — dāngu ~ dāngų, ˈmɑːta — mā.ta ~ māto, ˈʃɑkas — šā.kas ~ šākos, ˈgrɑːʒʲes — grā.žes / ˈgrɑːʒʲos — grā.žos ~ grāžios,
8 Скорочений u <uo також вважається дещо відкритішим звуком, ніж споконвічно короткий u.
9 У пункті Аже̇най може вживатися також варіант із наголосом на закінченні: kasˈnʲis — kasnīs ~ kɑsnīs.
В обох пунктах короткі голосні закінчень нерідко випадають. Після випадіння голосного переднього ряду (в інфінітивах та інших формах дієслова) зберігається пом’якшення (Jonaitytė 1960a; LKA 1982: карта 90; LKTChr 2004: 62; Kazlauskaitė 2005: 17). У цих випадках наприкінці слова м’якість кінцевих приголосних скрізь позначено символом палаталізації (англ. palatalized) — надрядковою літерою ʲ, наприклад: 'ʒʲuˈæŋʲɪ – žvã.ŋė / 'ʒʲuˈɛŋʲɪ – žvė.ŋė ~ žvėngė, kəmʲˈpʲɪtʲ – kamšìt ~ kamšyti.
У Шяуляйському ареалі варіює якість наголошеного голосного e в корені. У південних говірках більшою мірою узагальнився відкритий голосний (LKA 1982: 11, 12; Kazlauskaitė 2005: 15). Тому в прикладах з Ажитеная перед твердим і перед м’яким приголосним однаково позначено e — записано відкритий голосний TFA [æ], наприклад: lɛnʲˈgʲælʲɪs – lãngė.lis ~ langėlis, kemʲˈpʲælʲɪs – kampė.lis ~ kampelis, mʲæˈdʲɪs – mẽ.dìs ~ medis. В околицях Шакни якість голосного e більше диференціюють залежно від наступного приголосного: перед м’яким частіше вимовляють закритий, перед твердим — відкритий. У відповідних прикладах записано символ TFA [ɛ], що позначає дещо закритіший голосний (lɛnʲˈgʲɛlʲɪs – lãŋė.lis, kemʲˈpʲɛlʲɪs – kampė.lis, mʲɛˈdʲɪs – mẽ.dis.
У всіх трьох помічена характерна для Шакни та інших шяуляйських говірок, розташованих поблизу жемайтського ареалу, особливість — слабка дифтонгізація голосних e, o (LKA 1982: карти 27, 35; Zinkevičius 1994: 38; LKTChr 2004: 62; VAS 2007: 116). Таку дифтонгізацію пропонують позначати символами TFA, над першими компонентами [ɪ̯], [ʊ̯] ставлячи діакритичний знак дуже короткого голосного (англ. extra short), наприклад: 'tʲɛu – tẽva ~ tẽvą, 'tʲɛˈvʲɛlʲɪs – tʲevė.lis ~ tėvelis, 'kʊ̯ɔjɛ – kóje ~ kója, 'ʊ̯bʊˈlʲɪs – 'ubuo.lis ~ obuolys. Тут також можлива транскрипція з нижньою лігою: 'tʲɛu, tʲɛˈvʲɛlʲɪs, 'kʊ̯ɔjɛ, 'ʊ̯bʊˈlʲɪs. У прикладах з Ажитеная наголошені ці голосні позначено закритішими символами TFA [e], [o], а ненаголошені, як і ie, uo, можуть мати кілька варіантів, наприклад: 'tʲɛu – tẽva, 'tʲɛˈvʲɛlʲɪs – tevė.lis / tʲɛˈvʲɛlʲɪs – tevė.lis, 'kóje – kója, 'ʊbʊˈlʲɪs – ubulìs / 'oˈbʊlʲɪs – obolìs.
У вибраних пунктах реалізація наголошених коротких голосних різниться: у південних говірках вони послаблюються до напівдовгих, а в околицях Шакни залишаються короткими (LKA 1982: карти 1, 13, 19; Zinkevičius 1994: 37; LKTChr 2004: 62; Kazlauskaitė 2005: 10; VAS 2007: 28, 116). Голосні позиційної довготи транскрибовано символами TFA: перед складом ставлять знак основного наголосу, а після голосного — знак напівдовготи. У цих складах можна не позначати так звану середню інтонацію, оскільки за природою вони короткі й опозиція інтонацій для них не характерна, наприклад: 'rɑːts – rã.ts ~ rãtas, 'rʊːts – rù.ts ~ rùdas, 'ʒʲɪb – žì.b ~ žiba, 'sʲæːk – sã.k ~ sėk, 'bʊːvɑ – bū.va ~ buvo. Голосні, що не подовжуються, просто записують відповідними символами TFA, перед складом так само ставлять
246
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 11
Lietuvių patarmių transkripcija TFA simboliais: vakarų aukštaičių šiauliškiai
знак основного наголосу, наприклад: ˈrɑts – rãts, ˈrɔts – rùts, ˈʒʲb – žìb, ˈsʲæk – sẽk, ˈbɔu – bùva.
Говорячи про північні шяуляйські говірки, необхідно згадати своєрідну особливість консонантизму — так зване «шлеювання». Безпосередньо в контрольному пункті Шакина це явище не описане; зазвичай його локалізують дещо північніше — поблизу Жагаре, Скайстгіриса, Рудішкіса (Jonaitė 1960b; Zinkevičius 1994: 38; Girdenis, Pabrėža 2000 [1978]: 119; LKChr 2004: 63; VAS 2007: 120; Kaikarytė 2015 та цит. там літ.). Останнім часом це явище визначають як реалізацію превелярних s, z, c, dz і š, ž, č, dž проміжними звуками, які символами копенгагенської транскрипції записували як ś, ź, ć, dź. У попередніх працях (Jonaitė 1960b) частіше траплялися характеристики цих звуків як «плутання», «змішування», «ненормативного вживання». Походження явища здебільшого пов’язують із земгальським субстратом, але, за поясненням Girdenis і Pabrėža (2000 [1978]: 119), це може бути дуже давній релікт одного з ареалів самої литовської мови, де не було протиставлення типу s: š. Позначення згаданих проміжних звуків символами TFA досить проблематичне. Навіть відповідники свистячих литовських s, z, c, dz та шиплячих š, ž, č, dž у таблиці TFA не цілком точні, оскільки її укладено на основі звуків англійської мови (докладніше див. Ambrazėvičius, Leskauskaitė 2014: 166–167; Bakšienė, Čepaitienė 2017). Girdenis і Pabrėža, спираючись на дані іноземних мов, визначають ці звуки як апікально-ретрофлексні (2000 [1978]: 118); подібно описують їхню артикуляцію й інші автори (LKChr 2004: 20). Отже, можливо, їх можна було б позначати символами ретрофлексних звуків TFA, додавши знизу діакритичний знак апікальної артикуляції — [s̺], [z̺]. Поки що це лише один із запропонованих варіантів.
Для всього шяуляйського ареалу характерне різною мірою відтягування наголосу — одна з ознак, що відрізняє його від західних аукштайтів-каунишків (Jonaitė 1959: 112–118; Grinaveckis 1974; LKA 1982: карта 105; Zinkevičius 1994: 37; Kazlauskaitė 2005: 18–19; VAS 2007: 27; Kaikarytė 2015: 151–157). У пункті Шакина наголос відтягується регулярно, а в Аже̇нах — лише інтенсивніше за певних умов, тому вибрані приклади мають різний наголос. Крім того, у Шакині, розташованій далеко від жемайтського ареалу, у складах, з яких відтягнуто наголос, залишається також побічний наголос, хоча й не такий виразний, як у жемайтських говірках. У прикладах із відтягуванням наголосу, транскрибованих символами TFA, позначено знаки основного й побічного (якщо є) наголосу, однак поки що не позначено інтонацію відтягнутого наголосу. У літературі більше даних про інтонації відтягнутого наголосу в жемайтських говірках, тоді як у шяуляйському ареалі їх ще не досліджено докладно, хоча вважають, що вони також розрізняються; про це свідчать принаймні дані окремих говірок (докладніше див. Jonaitė 1959; Kazlauskaitė 2005a). Приклади трьох типів відтягування наголосу, записані транскрипцією TFA: a) відтягування наголосу з короткого закінчення на короткий склад (відтягування відбувається лише в Шакині): dɔˈrʲis – durìs / ˈdɔ̞rʲis – dùris ~ dùris, mʲeˈtʲus – metùs / ˈmʲe̞tʲus ~ metùs; b) відтягування наголосу з короткого закінчення на
Straipsniai / Articles
247
Page 12
RIMA BAKŠIENĖ
довгий склад (наголос відтягується в обох пунктах; у Шакіні залишився також побічний наголос): ˈtʲiˑlʲs – ˈtʲiˑlʲs – ˈtʲiˑlʲu ~ tylù, ˈjɔˑdɑ – jū́odɑ / ˈjɔˑdɑ – ˈjuo̯dɑ ~ juodɑ, ˈʋeikɑs – ʋaikùs / ˈʋaikɑs – ˈʋai̯kʊs ~ vaikùs, ˈkɛlbɑ – kálbɑ / ˈkɑlbɑ – ˈkálba ~ kalbà; c) відтягування наголосу з довгого кінцевого складу з циркумфлексом на склад різної тривалості (наголос відтягується лише в Шакіні): verˈjɪ̯kɛ – ʋār̃škė / ˈʋarˌjɪ̯kɛ – ˈʋār̃škɛ ~ varškė, zmɔ̄ˈnɔˑs – žmùnōs / zmɔ̄ˈnɔˑs – žmɔ̄ˈnɔˑs / ˈzmɔ̄ˌnɑs – ˈžmùonɑs ~ žmonės, ˈgʲɛˌrɛi – gerai. / ˈgʲɛˌrɛi – ˈgɛˌrai ~ gerai.
Одним із найскладніших аспектів транскрипції символами TFA залишається передавання литовських вимовних просодичних одиниць. Хоча в усіх діалектах, як і в літературній мові, є лише два фонологічні акценти, існують також алотони звуків, що залежать від просодичної системи діалекту, складівтворних звуків, позиції у слові та інших чинників. Позначення символами TFA ускладнює і те, що литовські акценти є комплексним явищем, реалізованим комплексом фонетичних ознак (тривалості, основного тону, інтенсивності, якості). Співвідношення та значення ознак під час розрізнення акцентів також варіюють залежно від системи конкретного діалекту, основи складу тощо. Останнім часом переважає думка, що литовські акценти мають радше тональний характер (огляд див. Švageris 2015: 20–36; Bakšienė 2016: 46–55). Поки що з набору символів TFA для позначення акцентів відібрано лише два діакритичні знаки: [˄], що означає падіння тону, і [˅] — підвищення тону. Ознаки якості передавалися б знаками голосних, кількісні — позначками довготи / напівдовготи, які ставляться біля них. Треба визнати, що такий вибір не дає змоги показати навіть усіх ознак акцентів літературної мови: їхній тональний контур не завжди є суто спадним або висхідним, цілком не відображені модуляції інтенсивності тощо.10 Можливості передавання діалектних алотонів символами TFA ще мають стати предметом майбутніх досліджень і дискусій.
У шяуляйському діалекті також трапляються алотони акцентів (див. Jonaitė 1959; LKA 1982: карт. 106; LKTCh 2004: 63; VAS 2007: 120). Перші компоненти дифтонгів / двозвуків із циркумфлексом a, e на всій території подовжуються до напівдовгих11, тож під час транскрибування символами TFA діакритичний знак спадного тону ставлять над голосним
10 Пор. пропозицію проф. Astos Kazlauskienės позначати акценти литовської літературної мови символами TFA просто як наголос 1-го і 2-го типу, окремо описуючи ознаки цих типів (доповідь «Міжнародний фонетичний алфавіт для літературної литовської мови: голосні, наголос, акценти» на конференції Linguistika (baltistika) šiuolaikiniuose ugdymo procesuose, що відбулася в Lietuvos edukologijos universitete 2017 05 06–07). До речі, акут і циркумфлекс, якими досі прийнято позначати литовські акценти, також не передають жодних їхніх ознак, а є суто умовними знаками. Пор. латиші позначають спадний акцент гравісом — melē ‘язик’.
11 A. Jonaitės (1959: 122) nuomone, jie pailgėja iki ilgųjų, tačiau autorė taip teigė tik iš klausos, jokių matavimų atlikta nebuvo. Kiti autoriai (A. Kaikarytė, R. Kazlauskaitė) šiauliškių tekstuose šioje pozicijoje žymi pusilgius dėmenis.
248
Acta Linguistica Lithuanica LXXVII
Page 13
Lietuvių patarmių transkripcija TFA simboliais: vakarų aukštaičiai šiauliškiai
і праворуч від нього ставлять знак напівдовготи, наприклад: ˈpãⁿtʲɪs – pã.n̩tis ~ pán-tis, ˈtʲãːmst – tãːmst ~ témsta. Однак компоненти i, u зберігаються лише в південній частині, до якої належить і пункт Ажитенай; у пункті Шакіна вони наголошені, але залишаються короткими, і під час їх транскрибування знак напівдовготи не ставиться, пор.: ˈtʲɪts – tī.ts / ˈtʲɪts – tìts ~ titas, ˈkùlʲtʲ – kū.lʲtʲ / ˈkùltʲ – kūlʲ ~ kulti.
У шяуляйському ареалі розрізняється також місце наголосу при циркумфлексному акценті. У пункті Ажитенай південної частини наголос при циркумфлексному акценті зазвичай зосереджений на другому компоненті, який подовжується до напівдовгого. У символах TFA такий акцент передається діакритичним знаком висхідного тону над другим компонентом і знаком напівдовготи біля нього, наприклад: ˈvɑːka – vāka ~ vaika, ˈrɑ̃ːka – rāŋ.ka ~ ranka, ˈlʲeŋʲkʲ – lēŋ.kʲ ~ lenkia, ˈvʲɪlʲks – vīl.ks ~ vilkas, ˈkʊ̃mps – kūm.ps ~ kumpas. У пункті Шакіна, розташованому поблизу жемецького ареалу, наголос при циркумфлексному акценті зосереджений на першому компоненті, але слабкий; наголошені компоненти не подовжуються. У таких випадках над першим компонентом просто ставлять знак висхідного тону TFA, наприклад: ˈvɑka – vāka, ˈrɑŋka – rāŋka, ˈlʲeŋʲkʲ – lēŋkʲ, ˈvʲɪlks – vīlks, ˈkʊmps – kūmps.
4. ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Огляд матеріалу західноаукштайтського шяуляйського діалекту, записаного символами TFA, дає підстави зробити висновок, що більшість особливостей говірки не створює проблем для транскрипції. З погляду транскрибування шяуляйська говірка належить до однієї з простіших діалектних систем. Символи голосних і приголосних у наборі TFA здебільшого приблизно відповідають звукам говірки, а деякі з них записуються з додатковими діакритичними знаками. Дискусійними залишаються кілька питань, які слід уточнити в детальніших дослідженнях.
У системі приголосних проблематичним є позначення символами TFA так званих звуків «шлеївання» — проміжних між s, z, c, dz та š, ž, č, dž. Праць, присвячених цій унікальній особливості, чимало, однак артикуляцію цих звуків поки що не описано докладно, експериментальних досліджень не проведено, а описи спираються лише на слухове сприйняття. Тому особливо складно точно дібрати відповідники TFA для цих приголосних, адже артикуляційні / акустичні властивості всіх інших сибілянтів, уживаних у литовській мові, також істотно відрізняються від англійських, на основі яких створено набір TFA. Як свідчать дослідження XXI ст., особливість «шлеївання» схильна швидко зникати, проте розглядувані приголосні в північній шяуляйській говірці все ж зберігають своєрідну артикуляцію, тож у майбутньому їхню транскрипцію символами TFA, імовірно, ще доведеться уточнювати.
Як і в інших діалектах та літературній мові, у шяуляйському ареалі найскладніше залишається фіксування символами TFA просодичних одиниць, особливо варіантів акцентів. Наголошені основним і побічним наголосом склади можна позначити, але модуляції довгого наголошеного складу, пов’язані з різними акцентами, передаються не цілком адекватно. Просодична система шяуляйської говірки складніша порівняно з раніше розглянутими каунаськими,
Straipsniai / Articles
249
Page 14
RIMA BAKŠIENĖ
оскільки наявне явище відтягування наголосу. Через нього виникає проблема позначення інтонацій відтягнутих наголосів; крім того, на межі із жмудськими діалектами трапляються також перенесені наголоси та довгі склади, виділені побічним наголосом, з яких було відтягнуто основний наголос. На окраїнах говірки можуть траплятися й інші випадки алотонів інтонацій — середньої, переривчастої, протяжної. Поки що ознаки інтонацій таких складів символами TFA не фіксувалися; їх позначення й надалі залишається предметом майбутніх досліджень і дискусій.
LITERATŪRA
Aleknavičienė Ona, Grumadienė Laima, Gurskas Albertas, Skirmantas Petras, Strockis Mindaugas, Tumasonis Vladas 2005: Lituanistinis šriftas Palemonas. Vilnius: Tautinių bendrijų namai.
AV 2016: Avoi vēl neizsēt. Latviešu valodas dialekti 21. gadsimtā, sast. Anna Stafecka, Liene Markus-Narvila, ab. red. Anna Stafecka. Rīga: LU Latviešu valodas institūts.
BA Pr 2009: Baltu valodu atlants (Prospekts) / Baltų kalbų atlasas (Prospektas) / Atlas of the Baltic Languages (A Prospect), sud. Anna Stafecka, Danguolė Mikulėnienė. Rīga: Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
BA I 2013: Baltų valodų atlants / Baltų kalbų atlasas / Atlas of the Baltic Languages. Lek-sika / Leksika / Lexis 1. Flora, sud. Anna Stafecka, Danguolė Mikulėnienė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Latvijas Universitātes Latviešu valodas institūts.
Bakšienė Rima 2016: Vakarų aukštaičių kauniškių priegaidės: Marijampolės šnekta. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
Bakšienė Rima, Čepaitienė Agnė 2017: Tarptautinės fonetinės abėcėlės taikymo lietuvių tarmių garsams galimybės. – Baltistica 52(1), 109–140.
Bakšienė Rima, Čepaitienė Agnė 2017a: Lietuvių tarmių transkripcija: tradicija ir IPA. – Linguistica Lettica 25, 203–229 (spaudina).
Baranauskas Antanas 1970: Raštai 1. Vilnius: Vaga.
Gerulis Georg 1930: Litausche Dialektstudien. Leipzig: Markert & Peters Verlag.
250
Acta Linguistica Lithuanica XXVII
Page 15
Lietuvių patarimų transkripcija TFA simboliais: vakarų aukštaičių šiauliškiai
Gerullis Georg, Stang‘as Christian 1939: Lietuvių žvejų tarmė prūsųse. Kaunas: Spindulys.
Geržotaitė Laura 2012: Pietinės vakarų aukštaičių šiauliškių šnektos: geolingvistinis aspektas ir jo interpretacijos. – Acta Linguistica Lithuanica 67, 156–174.
Geržotaitė Laura 2016: Lietuvių tarmių klasifikacijos tyrimas geolingvistiniu aspektu. Daktaro disertacija. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
Girdenis Alekas, Pabrėža Juozas 200 [1978]: Nauji šnekėjimo stebėjimai Žagarės apylinkėse. – Alekas Girdenis. Kalbotyros darbai 2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 117–120.
Grigorevs Juris, Jaroslavienė Jurgita 2014: Dabartinių baltų bendrinių kalbų nosinių sonantų spektrinė analizė. – Žmogus ir žodis. Didaktinė lingvistika 16(1), 35–49.
Grigorevs Juris, Jaroslavienė Jurgita 2015: Comparative study of the qualitative features of the Lithuanian and Latvian monophthongs. – Baltistica 50(1), 57–89.
Grinaveckis Vladas 1974: Apie Joniškio šnektos kirčio atitraukimą. – Eksperimentinės fonetikos ir kalbos psichologijos kolokviumo medžiaga 6, Eksperimentinė ir praktinė fonetika, ats. red. Antanas Pakerys, Vilnius: Vilniaus valstybinis pedagoginis institutas, 156–159.
Jaroslavienė Jurgita 2014: Spectral characteristics of the Lithuanian vowels: some preliminary results of a new experimental research. – Linguistica Lettica 22, 68–84.
Jaroslavienė Jurgita 2015: Lietuvių kalbos trumpųjų ir ilgųjų balsių kiekybės ir kokybės etalonai. – Bendrinė kalba 88. Prieiga internete: www.bendrinekalba.lt/Html/88/Jaroslaviene_BK_88_straipsnis.pdf (žiūrėta 2017 12 10).
Jonaitienė Aldona 1959: Šaknis tarmės kirtis ir priegaidė. – Lietuvių kalbotyros klausimai 2, 109–130.
Jonaitienė Aldona 1960: Šaknos tarmės daiktavardžio kaityba. – Lietuvių kalbotyros klausimai 3, 91–111.
Jonaitienė Aldona 1960a: Šaknos tarmės žodžio galo vokalizmas. – Lietuvos TSR MA darbai 1(8), A serija, 151–162.
Jonaitienė Aldona 1960b: Nauji duomenys apie Skaistgirio tarmės konsonantizmą. – Lietuvių kalbotyros klausimai 3, 79–86.
Straipsniai / Articles
251
Page 16
RIMA BAKŠIENĖ
Jonaitė Aldona 1964: Žemaitiškos morfologinės ypatybės Šakynos tarmėje. – Lietuvių kalbotyros klausimai 7, 165–177.
Jonaitė Aldona 1967: Latvių kalbos poveikis palatvės vakarų aukštaičių šnektų gramatinei sandarai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 9, 171–182.
Jonaitė Aldona 1969: Palatvės vakarų aukštaičių šnektų būdvardis, skaitvardis, įvardis. – Lietuvių kalbotyros klausimai 11, 183–209.
Jonaitė Aldona 1972: Palatvės vakarų aukštaičių nednesinės fonetikos žodžiai ir jų kilmė. – Lietuvių kalbotyros klausimai 13, 31–41.
Jonikas Petras 1939: Pagamčio tarmė. Kaunas: Spindulys.
JŠT 2001: Joniškio šnektų pratimai ir tekstai, ats. red. Janina Švambarytė, sud. Nerija Bartkutė, Rasa Dumčiūtė, Lina Kazlauskaitė, Aušra Kaikarytė, Janina Švambarytė. Šiauliai: K. J. Vasiliausko įmonė.
Kaikarytė Aušra 2010: Joniškio šnektos daiktavardžio linksniavimo sistema. Daktaro disertacija. Vilnius: Vytauto Didžiojo universitetas.
Kaikarytė Aušra 2015: Skaistgirio šnektos ypatybės. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 3, 50–173.
Kazlauskaitė Rūta 2002: Pašvijo šnektos fonologinė sistema: vokalizmas ir prozodija. Daktaro disertacija. Vilnius: Vilniaus universitetas.
Kazlauskaitė Rūta 2005: Šiaulių patarmės pietinių šnektų tekstai ir komentarai. Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.
Kazlauskaitė Rūta 2005a: Atrauktinio kirčio priegaidės Pašvijo šnektėje. – Kal-bos istorijos ir dialektologijos problemos 1, 313–324.
Kazlauskaitė Rūta 2008: Jonavos šnektos fonetinės ypatybės. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 2, 600–609.
Ladefoged Peter 1990: What do we symbolize? Thoughts prompted by bilabial and labiodental fricatives. – Journal of the International Phonetic Association 20, 32–36. Prieiga internete: https://doi.org/10.1017/S0025100300004254 (žiūrėta 2017 12 10).
Leinonen Therese, Çöltekin Çağrı, Nerbonne John 2016: Using Gmap. – Lingua 178, 71–83.
LKA 1977: Lietuvių kalbos atlasas 1. Le ksika, ats. red. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas.
52
Acta Linguistica Lithuanica LXXVI
Page 17
Lietuvių patarmių transkripcija TFA simboliais: vakarų aukštaičiai šiauliškiai
LKA 1982: Lietuvių kalbos atlasas 2. Fonetika, ats. red. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslas.
LKTChr 2004: Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija, sud. Rima Bacevičiūtė, Audra Ivanauskienė, Asta Leskauskaitė, Edmundas Trumpa. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.
Nerbonne John, Colen Rinke, Gooskens Charlotte, Kleiweg Peter, Leinonen Therese 2011: Gabmap – A Web Application for Dialectology. – Dialectologia. Special Issue 2, 65–89.
Pandeli, Eska, Ball, Rahilly 1997: Problems of phonetic transcription: The case of the Hiberno-English slitt. – Journal of the International Phonetic Association 27, 65–75. Prieiga internete: http://dx.doi.org/10.1017/S0025100300005430 (žiūrėta 2017 12 10).
Salys Antanas 1992 [1946]: Lietuvių kalbos tarmės. Roma: Lietuvių katalikų mokslo akademija.
Skirmantas Petras, Girdenis Aleksas 2001 [1998]: Naujesni tarmių fonetinės transkripcijos rėmenys. – Aleksas Girdenis. Kalbotyros darbai 3. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 335–351.
Šageris Evaldas 2015: Lietuvių ir latvių tarmių monoftongų priegaidžių akustiniai požymiai: lyginamoji analizė. Daktaro disertacija. Vilnius: Vilniaus universitetas.
Urbanavičienė Jolita, Indričienė Inesė 2015: Lietuvių ir latvių kalbų trankieji prelbalsiai: lokuso lyčių rezultatai. – Baltistica 50(2), 261–293.
Urbanavičienė Jolita, Indričienė Inesė 2016: Lietuvių ir latvių kalbų uždaromos prelbalsiai: sprogimo fazės trukmė ir FFT spektrai. – Žmogus ir žodis. Didaktinė lingvistika 18(1), 46–79.
VAS 2007: Vakary aukštaičiai šiauliškiai: mokomoji knyga, sud. Rūta Kazlauskaitė, Lionė Lapinskienė, Rima Bacevičiūtė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
Widdowson John David Allison 2012: Some Elementary Problems of Phonetic Transcription. – Tradition Today 2, 57–69. Prieiga internete: http://centre-for-english-traditional-heritage.org/TraditionToday2/TT2_Widdowson.pdf (žiūrėta 2017 12 10).
Zinkevičius Zigmas 1994: Lietuvių kalbos dialektologija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.
Straipsniai / Articles
253
Page 18
RIMA BAKŠIENĖ
Trancription of Lithuanian Dialects by IPA Symbols: the Western Aukštaitian Subdialect of Šiauliai
SUMMARY
This paper discusses the oportunities for the application of the International Phonetic Alphabet (IPA) to the sounds of Western Aukštaitian of Šiauliai. From the 20th to the 21st century texts of Lithuanian dialects were marked using the transcription that was adapted by Georg Gerullis in 1930. It is a distinctive transcription which differs from those applied to other languages. Nowadays, the usage of this transcription became more complicated after quantitative measurements of language variance became popular. They are usually made by computer programs which require identical data. In order to avoid transcription variation in the future, the pilot study transcribing the sounds of Western Aukštaitian of Šiauliai (from Ažytėnai and Šakyna regions) using IPA symbols was performed.
After review the illustrative material of Western Aukštaitian of Šiauliai, it can be concluded that in the IPA there are almost all characters that are suitable to mark a variety of sounds found in this subdialect. Only a few sounds need to be marked with additional diacritics. Intermediate sounds between s, z, c, dz and š, ž, č, dž are problematic in the consonant system. Appropriate IPA symbols somewhat differ from the dialectal sounds by their characteristics of articulation or function.
The marking of prosodic units in Šiauliai subdialect using the IPA symbols is most problematic. They can be marked as an accented syllable (with primary and secondary stress) and a long-syllable tone fall (= acute) / rise (= circumflex). Some allotones in the accents of Šiauliai subdialect cannot be marked using the IPA. It is the object for future research.
