NJOLĖ UOMENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: діалектологія, морфологія говірок, лексика, соціолінгвістика, мовна взаємодія.

НЕКОНТРОЛЬОВАНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ОЗНАКА ЗАНЕПАДУ МОВИ

Неконтрольовані запозичення як ознака занепаду мови

АНОТАЦІЯ

У статті на основі сучасного діалектологічного матеріалу кінця XX — початку XXI століття з литовських мовних анклавів у Білорусі (Вороновський район, Гродненська область), що належать до південноавкштайтського піддіалекту, аналізуються сучасний стан литовської мови та її зміни. Об’єктом дослідження є лексичні запозичення з білоруської, польської та російської мов. Мета — з’ясувати, чи є велика кількість слов’янізмів наслідком природної зміни мови або її занепаду (смерті). Мовні процеси розглядаються тут у перспективі спостережуваного часу: досліджується й порівнюється сучасне мовлення інформантів кількох поколінь. У роботі також характеризуються чинники, що змінюють мову й культуру народу. Визначаються основні аспекти, які зумовили та прискорили занепад литовської мови. Це дослідження демонструє асиметрію запозичення: слова легко переходять з однієї мови до іншої, елементи однієї мови дедалі менше адаптуються, а в тому самому дискурсі почергово вживається цілий фрагмент іншої мови. У статті докладно розглядається проблема адекватності семантичного вираження кальок і запозичень у литовських говірках, носії яких живуть у зоні інтенсивних контактів; робиться спроба визначити напрями семантичних зсувів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: південні авкштайти, литовські мовні анклави, спостережуваний час, смерть мови, занепад мови, неконтрольовані запозичення, семантичне вираження.

АНОТАЦІЯ

На підставі сучасного діалектологічного матеріалу кінця 20^th століття – початку 21^st століття з литовських мовних островів у Білорусі, віднесених до південноавкштайтського піднаріччя (Воранавський район, Гродненська область), у статті аналізується сучасний стан литовської мови та її зміни. Дослідження зосереджене на лексичних запозиченнях із білоруської, польської та російської мов. У ньому робиться спроба визначити, чи є велика кількість слов’янських

Straipsniai / Articles

113

NIOLĖ TUOMIENĖ

запозичень наслідком природної мовної зміни чи її занепаду (смерті). У дослідженні аналізуються мовні процеси в реальному часі: вивчається й порівнюється сучасне мовлення інформантів кількох поколінь. Також описано чинники, що змінюють мову й культуру народу. Вказано основні аспекти, які зумовили та прискорили занепад литовської мови. Дослідження демонструє асиметричність запозичення: слова легко переходять з однієї мови до іншої; мовні елементи дедалі менше адаптуються; у тому самому дискурсі почергово використовується ціла сторінка тексту іншою мовою. У статті ґрунтовно досліджується проблема адекватності семантичного вираження кальок і запозичень, уживаних у говорах литовців, які проживають у зоні активних контактів; мета дослідження — осягнути напрями семантичних змін.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: південноавкштайтське наріччя, литовські мовні острови, реальний час, мовна смерть, мовний занепад, неконтрольоване запозичення, семантичне вираження.

1. ВСТУП

1.1. Усі мови змінюються разом із життям суспільства. Наслідками цих змін є швидше чи повільніше поширення нових слів, граматичних форм, стилів мовлення, регіональних або соціальних різновидів, що корелює зі стрімкішим або поступовішим зникненням старих форм вираження. Те, якими були самі форми, залежить також від змін у житті суспільства: у суспільстві, однорідному з погляду використання мови, і мовні зміни послідовніші, тоді як кардинальні соціальні зміни можуть спричинити значні, навіть кардинальні мовні зміни, наприклад, коли в тому самому соціальному просторі оселяються носії інших мов і внаслідок цього з’являються двомовні (або навіть тримовні) мешканці. Тому в мові неминуче співіснують нові й старі форми, але не цілком рівномірно й передбачувано, адже в суспільстві вони розподілені залежно від віку, статі, соціального становища та професії мовців.

1.2. Мета цього дослідження — проаналізувати сучасний стан литовської мови та її зміни в периферійних мовних островах, де в минулому або й досі використовують не лише литовську мову. Визначити, чи є велика кількість елементів чужих мов — запозичень — природним наслідком мовних змін або ж наслідком її занепаду (смерті). У дослідженні використано сучасний діалектологічний матеріал кінця XX — початку XXI ст. з кількох литовських мовних островів у Білорусі, що належать до південноавкштайтського (ПА) піднаріччя: Варанава — (біл.

¹ У статті вживаються поняття «периферійні острови південноавкштайтського наріччя», «острови Варанава» — терміни, які ще не усталилися, однак, на думку дослідників, краще підходять для опису територій поширення литовської мови, що з тих чи інших причин опинилися за межами території Литви. Vytautas Kardelis у статті «Литовські мовні острови: аспекти проблеми» (2014) дуже точно сформулював визначення терміна «мовний острів»: «географічно повністю відокремлена від основної території поширення мови, конкретними географічними

114

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevardomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

Бобоно (районний центр); Рамашконів (біл. Рамашканы); Невежів (біл. Нявежы), Родуні (біл. Радунь), Плікіїв (біл. Плікі), Жирмунів (біл. Жырмуны), Ночі (біл. Наца), Параднаса (біл. Парадзна), Асави (біл. Асава)². За даними Литовського мовного атласу, це пункти VI (Варанавас, Невежяй), VII (Ночя) і VIII (Родуні, Плікії). За новою методикою визначення ступенів життєздатності пунктів вони належать до тимчасово нежиттєздатних і частково або повністю занепалих пунктів (докладніше див. Meiliūnaitė, Mikulėnienė 2014: 124–128).

У дослідженні використовувалися аудіозаписи різної тривалості та змісту, що зберігаються в базі даних Діалектного архіву Інституту литовської мови, а також записи з особистої фонотеки авторів (переважно текстів місцевими різновидами слов’янських мов), опубліковані збірники діалектних текстів (див. список літератури).

1.3. «Те, що в мовних системах мовних островів є певні своєрідні риси, не властиві континентальному діалектному ареалу, є цілком зрозумілим і, можна сказати,

мовна спільнота, що має визначені межі, проживає на значно більшій території іншої країни й становить тут мовну меншину, оточена чужою мовною спільнотою та фізично, мовно й культурно ізольована від основного ареалу, асимілюється мовно й соціокультурно, має унікальний внутрішній розвиток мови, а також динамічні мовні контакти з подібною мовою» (докладніше див. Kardelis 2014, 2015; Tuomienė 2014: 84–85). Критерій класифікації литовських мовних островів — життєздатності діалектологічної одиниці — чітко сформульовано в найновішій праці з литовської діалектології «Литовські говірки початку XXI ст.: геолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження. Карти та коментарі до них» (2014). Тут його застосовано до всього ареалу литовської мови, однак мовні острови — як специфічну мовну й територіальну одиницю — також можна класифікувати за критерієм життєздатності (див. Meiliūnaitė, Mikulėnienė 2014: 124–128).

Центрами діалектних островів Варанавського краю слід вважати більші населені пункти, містечка чи села, до території яких належать села або хутори, де наприкінці XX і на початку XXI століття жили литовці. Наприклад, острів Рамашконів утворювали б такі села: Біліунай (біл. Білі), Бялюнай (біл. Белюны), Дайнава (біл. Дайнава), Лашекай (біл. Лашкай), Навасадай / Науясодес (біл. Навасады), Парубішкес (біл. Парубішкі), Тусоніс (біл. Тусаманы), Станішяй (біл. Станішы), Сталгунай (біл. Стылгўны), Шешкай (біл. Шашкі); острів Родуні (точніше було б сказати — острови, оскільки литовські села, що залишилися, розташовані далеко одне від одного): Асава (біл. Асава), Дубіняй (біл. Дубіны), Каргаудай (біл. Кароуды), Клаусей (біл. Клауші), Кемешяй (біл. Кемешы), Магунай (біл. Магуны), Пілакальніс (біл. Гарадзівіча), Плікії (біл. Плікі), Складоніс (біл. Складоны), Смільгіняй (біл. Смільні), Жирмунай (біл. Жырмуны), Жасіяй (біл. Жасыны). Ці топоніми литовською мовою записано й наголошено на підставі видання Традиційні литовські топоніми в Білорусі, краї Кардзінації, Латвії та Польщі (2002), білоруською — на підставі офіційних списків назв сіл околиць Варанавського району, опублікованих в інтернеті.

² З геолінгвістичного погляду ці сильно занепалі говори, що належать до південноаукштайтського піддіалекту, доцільно об’єднати в один Варанавський говір. Іще й тому, що за властивими їм особливостями, особливо лексичними рисами, вони дуже подібні, хоча фонетичні особливості цих говорів дещо різняться. Крім того, нині територія говорів значно скоротилася: від деяких залишилося по 1 чи 2 села, де досить добре литовською розмовляють лише двоє, троє або й одна людина. Є й категорія тих, хто розуміє, але не говорить, — у різних селах таких може бути від 3 до 8 осіб старшого покоління.

Straipsniai / Articles

115

NIOLĖ TUOMIENĖ

«майже обов’язкова ознака мовного острова», — стверджує Vytautas Kardelis в одній зі своїх наукових праць. Учений шкодує, що «для отримання повної синхронної картини [мовних островів литовської мови в Білорусі — уточнено N. T.] потрібен детальніший аналіз, заснований на актуальних даних сьогодення» (Kardelis 2015). Отже, у цій праці за допомогою відповідного методу робиться спроба (за)повнити прогалину в дослідженні синхронних структур литовських мовних островів — у цьому разі лексичну, — порівнюючи окремі випадки з діалектами та мовними системами говорів великого ареалу.

Описані у статті мовні процеси досліджувалися в спостережуваному часі³, тобто вивчалася й порівнювалася сучасна мова інформантів кількох поколінь: за мовленням розрізняються умовно старше (80 і більше років) і середнє (понад 60 років) покоління (докладніше про виокремлені покоління мовців Варанавських говорів див. Tuomienė 2008: 38–45; 2010: 17–20; пор. Meiliūnaitė, Mikulėnienė 2014: 125; Aliūkaitė, Bakienė, Jaroslavienė, Judžentytė, Leskauskaitė та ін. 2014: 159–163; 168–173). Умовно молодших місцевих жителів (приблизно 50 років), які розмовляють литовською в родинах або публічному просторі, останнім часом в околицях уже немає. Найстаріших місцевих носіїв рідного литовського говору найчастіше спонукають заговорити діти та онуки, які приїжджають до них із Литви.

Таке дослідження дає змогу спостерігати мовні перетворення й зміни, тобто занепад мови та її смерть, тут і тепер. Досліджуючи мову цим соціолінгвістичним методом, також беруть до уваги обставини розмови з інформантами й оцінюють інші позамовні чинники (наприклад, чи підлаштовується мовець до дослідника й намагається говорити «правильно»). Аналізуються всі зібрані дані — усі варіанти мовного розмаїття з «винятками» та фактами, що «не відповідають системі». Під час дослідження матеріалу дотримуються такого соціолінгвістичного підходу: постійне варіювання мови стимулює мовні зміни, тому мова постійно змінює свою систему (Kalėdienė 2015: 213–214). Насамперед зміни виявляються в нестійких частинах мовної системи — фонетиці й лексиці. Крім того, обраний метод аналізу мови дає змогу виявити й описати причини результатів мовних змін, що відбувалися протягом тривалого часу, а також передбачити можливий подальший перебіг змін.

³ Pirmas stebimo laiko (an. apparent time) hipotezę suformulavo Williams Labovas (1963: 207–309; 1975: 199–228 ir kt.): kad kalbos kitimas būtų fiksuotas vyksmo metu, turi būti stebima kelių to pačių metu gyvenančių kartų kalba. Taikant stebimo laiko metodą jau yra atliktas ne vienas lietuvių kalbos tarmių tyrimas. Šiuo metodu nuo 2001 m. autores tiramos Varėnavo rajone esančios (dauguma iš jų – jau buvusios) lietuvių šnektos (plačiau dėl metodo žr. Kalėdienė 2015: 213–214; Tuomienė 2014: 84–85).

116

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

2. ЧИННИКИ, ЩО ЗМІНЮЮТЬ МОВУ ТА КУЛЬТУРУ ОСТРОВА

2.1. Зникнення мови й, зрештою, її смерть залежать від багатьох взаємопов’язаних обставин і умов. Найважливіші й вирішальні умови пов’язані з її носіями: на ізольованому острові мова помирає, коли помирають усі люди, які нею розмовляли, не передавши її наступному поколінню через ті чи інші обставини. Отже, у досліджуваних середовищах смерть мови безпосередньо пов’язана з людьми, змінами в їхньому житті та поведінці.

На долю самих мовців і їхньої мови впливають постійні несприятливі історичні та культурні обставини, від яких залежить економічне становище, а іноді навіть перекроювання політичних і географічних державних кордонів; зміни в політиці та ідеології неминуче впливають на престиж мови. Живучи невеликими сільськими громадами, литовці околиць Варанава не змогли витримати величезного й тривалого тиску іншомовної більшості. Занепад литовської мови тут прискорився через перервані зв’язки з більшими місцевими громадами — Пелесою та Ґервечяєм (Астравський р-н, біл. Астравец)⁴. Зрештою, тут ніхто не зважає на інтереси малих громад і не захищає їх. З часом залишаються лише поодинокі ентузіасти.

У науковій літературі описано чимало випадків, коли занепад мови відбувався доволі швидко, проходячи всі три визначені етапи (докладніше див. Dressler 1994: 84–90; Crystal 2005: 83–84). Такий швидкий занепад характерний як для говірок литовських островів у Білорусі, що належать до південноавкштайтського діалекту, досліджуваних у цій праці, — Ноці, Асави, Неваші, Родуні, Плікі, Армонішки, Рамашконі, — так і для інших, особливо ізольованих і найвіддаленіших від основного литовського мовного ареалу: Апсаса, Браслави, Лазуни, Зєтели. Тут

⁴ Пелеса — найбільший острів литовського населення на межі південноавкштайтського діалекту, що зберігся в Білорусі, у Варанавському районі. У навколишніх селах досі є чимало сімей, які й сьогодні спілкуються литовською вдома. Литовською мовою найчастіше говорять у самій Пелесі. З 1992 року тут діє литовська школа. Це перша в Білорусі литовська основна школа — культурно-освітній центр Пелеського краю. Місцеву литовську громаду та громадське об’єднання «Giminė» підтримує і фінансує литовська держава. Розвиток говірок литовців околиць села Пелеса помітно відрізняється від розвитку інших говірок литовців, які мешкають або мешкали у Варанавському районі та в усьому Лідському краї (біл. Ліда). У цій статті увагу зосереджено переважно на менших, занепадних або вже повністю зниклих говірках, поширених географічно в межах сучасної території Варанавського району.

Ґервечяй — містечко в Білорусі, в Астравецькому районі (приблизно за 65 км на схід від Вільнюса), де нині живе чимало литовців; це найжиттєздатніший і найбільший острів на межі східноавкштайтського віленського діалекту (див. Kardelis 2015; Vaitkevičius 2011: 17–34).

⁵ Говірки литовських островів Браслави й Апсаса в Білорусі переважно досліджував і описував Казимерас Гаршва (2005: 171–180). Уже зниклі говірки Зєтели (належить до західноавкштайтського діалекту) та Лазун (схід

Straipsniai / Articles

117

NIJOLĖ TUOMIENĖ

литовська мова й культурна самобутність загалом, характер громади, що передається через мову, через відсутність природних перспектив⁶ зникли порівняно раптово (докладніше див. Garšva 2005: 24–34; Tuomienė 2008: 25–41; Vidugiris 2004: 37–47; 2014: 40–47). Безперечно, водночас втрачаються важливі знання про спадщину: власні назви, які вже не збереглися й не вживаються в живому мовленні, зникають, мовне розмаїття скорочується, і залишається лише один стиль мови — побутовий. Ще один чинник, що прискорює занепад мови в згаданих у цій статті місцевостях Білорусі, — відсутність литовської мови в будь-якому офіційному діловодстві.

2.2. У невеликих ізольованих громадах трьох досліджуваних середовищ від початку XX століття поширилася й зрештою утвердилася повноцінна литовсько-білоруська двомовність, яка згодом почала поступово слабшати. Передусім це пояснювалося тим, що причини й функції існування двох мов були цілком різними. Місцева білоруська говірка або її різновид стали домінантною повсякденною мовою спілкування людей різного віку; у певних випадках почали вживати кілька мов: у селах — білоруську, у містах і містечках — російську та частково польську (вона стала мовою релігійних обрядів і церкви). Це полегшило пересування та спілкування місцевої громади принаймні в межах парафій Варанава, Бенеканів, Кавалялішкі, Армонішки, Рудні, Асави й Парадна. Загалом життя відповідно до прийнятих стандартів стало простішим, оскільки домінантна білоруська мова (у цьому випадку — білоруська та польська та/або російська) стала містком для взаємного спілкування й порозуміння.

Тоді роль іншої, недомінантної мови чи говірки — литовської — стала цілком іншою: дуже рано вона втратила всі найважливіші й життєво необхідні функції самостійного розвитку, тому опинилася напризволяще й почала просто занепадати. Така мова навіть перестала бути придатною для певних ситуацій спілкування (публічніших, урочистіших, адже саме за таких обставин від неї насамперед почали відмовлятися). Через використання різних мов у різних ситуаціях і поступове витіснення з публічного простору литовська мова вже не могла обслуговувати деякі сфери суспільного життя, а отже, не могла виконувати певні функції. Як зазначалося, на охоплених дослідженням територіях литовська мова багато років існувала лише в усній формі й ніколи не мала статусу офіційної писемної мови.

говірку литовців у Білорусі (південніше від межової говірки віленського діалекту) багато років досліджував і докладно описав Алойзас Відуґіріс (2004; 2014).

⁶ Ці сучасні й колишні литовські мовні острови, розташовані на різній відстані від основного литовського ареалу, було відвідано у 2011–2013 роках; докладніші відомості, фактичні дані та відсоткові показники щодо відсутності природних умов для існування певних віддалених і маложиттєздатних пунктів наведено у виданні, що узагальнює перші дослідження Литовські діалекти початку XXI століття: геолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження (упоряд. Danguolė Mikulienė, Violeta Meiliūnaitė), 2014.

118

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

У другій половині XX ст. литовська мова вже лише виражала ідентичність місцевих жителів і була одним із засобів підтримання родинних (між тими, хто жив у різних регіонах обох держав) і сімейних зв’язків. До наших днів литовська мова допомагала жителям литовських мовних островів у Білорусі зберігати історичні зв’язки з Литвою, оскільки давала людям відчуття власного «походження». У цьому й полягає психологічна та соціальна цінність мови, адже сама мова зберігається доти, доки дає людям знак ідентичності (пор. Russel 192: 82; Dressler 1994: 86–87; Crystal 2005: 41–43). Однак останнім часом литовці як околиць Варанава, так і інших регіонів Білорусі дедалі важче усвідомлюють свою ідентичність, оскільки втрачають мову.

2.3. Від кінця XX ст. для литовських мовних островів околиць Варанава характерний внутрішньомовний третій етап занепаду мови, який, на думку більшості дослідників, розпочався тоді, коли молодше покоління значно краще опановує нову мову, а наймолодші використовують її практично в усіх сферах і більше ототожнюють себе з нею, навіть вважаючи, що перша мова дедалі менше відповідає їхнім новим потребам. У житті значної частини представників досліджених мовних островів це сталося приблизно 50–70 років тому. Крім того, частина жителів асимілювалася через змішані шлюби. Отже, хоча члени громади й надалі жили на своїй звичній території, мова їхньої батьківщини — литовська мова батьків і дідів — усе одно занепадала й зрештою зникла. Наприклад, у Рамашконях це сталося протягом останніх 50 років. Крім того, як тут, так і в литовських селах віддаленіших околиць Родуні було багато сімей, у яких за одне покоління, а іноді й за десятиліття «нестійка» двомовність перейшла в свідому псевдомовність⁷, а потім — в одномовність (цю ситуацію серед східноаукштайтських (РА) вільнюських носіїв описує В. Карделіс (2013)).

2.4. Зміна й занепад мови тісно пов’язані з культурною асиміляцією, тобто одна культура зазнає впливу іншої, потужнішої культури, унаслідок чого перша починає втрачати свої риси, адже її члени дедалі більше пристосовуються до нової поведінки й, як уже згадувалося, переходять від двомовності, рідше — навіть тримовності, до одномовності. У Рамашконях та інших мовних островах це передусім відбувалося «згори» — через тиск місцевої влади, систему освіти й церкву. За радянських часів місцеві литовці взагалі не могли віддавати дітей до литовських шкіл (останні було закрито ще 1936 року). Зникла можливість відновити литовські читальні-бібліотеки й суботні школи, де литовці раніше організовували різноманітні культурні заходи, вшанування пам’яті та зустрічі. Туди зазвичай сходилося все містечко (наприклад, Варанава, Родунь), жителі одного поселення,

⁷ Цей термін описує ситуацію, коли батьки починають спілкуватися з дітьми своєю першою (рідною) мовою лише вдома, у приватному сімейному середовищі. У сусідстві й суспільстві загалом також дедалі менше людей (сімей), з якими можна було б публічно спілкуватися цією першою мовою. Отже, використання першої мови старшим поколінням (батьками) стає інтровертним і винятковим. Для опису цієї ситуації, по суті, підходить і інший термін — приклад уживання мови (пор. Crystal 2005: 80–85).

Straipsniai / Articles

119

NIOLĖ TUOMIENĖ

села (або кількох сусідніх сіл). На литовські заходи приходили також люди, які розмовляли іншими мовами.

У католицьких церквах тих місцевостей богослужіння проводилися лише польською мовою, але більшість церков у повоєнний час було закрито. Закриття церков тривало й пізніше, хоча до 1986 року темп трохи сповільнився. Завдяки так званій політиці відлиги церква в Арменішках «відродилася» для парафіян у 1987 році; богослужіння знову проводилися лише польською мовою, а нині — вже почергово, але не з литовською, а з білоруською мовою. Майже всі жителі більшою чи меншою мірою вивчили польську як конфесійну мову (див. Čekmonas 1988: 37–54; Tuomienė 2008: 26–35).

Крім того, місцева адміністрація в період колективізації, а загалом і пізніші владні структури заперечували існування литовців. Деякі місцеві старожили у своїх розповідях стверджували, що через своє походження аж до глибокої старості відчували соціальне відчуження, тиск і навіть переслідування.

Починаючи приблизно з 1976 року, у документах, що посвідчували особу (паспортах Радянського Союзу), більшість литовців, особливо сільських жителів, записували як осіб польської національності (особливо тих, у свідоцтвах про народження яких не було відомостей про національність батьків: щоб не вказувати литовську національність, там просто ставили прочерк). Як стверджують самі жителі, їх просто переписали, не запитуючи про національність. На державному рівні проводилося організоване й послідовне зросійщення населення (докладніше див. Čekmonas, Grumadienė 1993: 132–137; Gaučas 2004: 95–99; Zinkevičius 1993; пор. ситуацію в Зєтелі й Лазунах: Vidugiris 2004: 37–38; 2014: 41–42). У цьому дослідженні розглядаються лінгвістичні результати цього процесу.

2.5. Отже, процес асиміляції надзвичайно прискорює також утвердження іншої мови та опанування мови, що стала домінантною. У випадку околиць Варанава це поширення й утвердження російської (частково також білоруської) мови від радянських часів і донині. Зрештою закріплюється розмовний різновид цієї мови — місцева білоруська говірка — посту. Утверджуються лише ці дві слов’янські мови. Офіційний різновид російської мови став основною мовою міста, громадських установ, місцевої адміністрації, телебачення й радіо, а також усього діловодства та засобом спілкування. Варіант білоруської мови, що називається посту, став неофіційною мовою вулиці, особливо серед сільських жителів. Функції цих мов частково розподілилися: вони доповнюють або замінюють одна одну, тому зрозумілі всім. Потребами дедалі меншої литовської громади нехтують, і, мабуть, три слов’янські мови поступово проникають усюди, навіть у релігійні обряди (наприклад, дитячі молитовники й катехізиси друкують польською мовою, але російськими літерами), а також у домашнє та сімейне середовище. Їхні позиції, безперечно, постійно зміцнюються.

120

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

3. ЛІНГВІСТИЧНІ НАСЛІДКИ МОВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

3.1. У мовах, що занепадають, до яких належать і говірки литовців Варанавських островів, зміни відбувалися й відбуваються швидше та в одному напрямку, оскільки поширюється й закріплюється дедалі більше мовних особливостей, що впливають на них. Інтенсивність запозичення залежить від інтенсивності мовних контактів, які в околицях Варанава не були рівномірними й однаковими в усі розглянуті періоди. Коли мовні контакти неінтенсивні, запозичення відбувається переважно на лексичному рівні, причому запозичення неодмінно адаптуються: перекладається ціле слово або його частина (пор. Birgelienė 2015: 28–32; DvŽ I 18–22).

Jau nustatyta (plg. Tuomienė 2006: 427–438; 2014: 98–99), kad visose išvardytose Varėnavo šnektose kalbų kontaktams intensyvėjant, gausėjo leksikos skolinių, jie mažiau buvo adaptuojami, todėl buvo imta skolintis ir kitų kalbos lygmenų, dažniausiai žodžių darybos ir žodžių kaitos, elementų. Kai kurios morfologinės kategorijos, ypač archaiškos, tiesiog nunyko, pavyzdžiui, įvardžiavimas: buvo nustoti vartoti įvardžiuotiniai būdvardžiai ir įvardžiuotiniai įvardžiai. Visiškai sutriko kita archaiška sistema – skaitvardžių: ėmė nykti kuopiniai ir dauginiai skaitvardžiai. Dviskata beveik išnykusi visoje dabartinėje lietuvių kalboje, todėl nenuostabu, kad taip atsitiko ir Varėnavo šnektose. Vietoj dalyvinių ir padalyvinių konstrukcijų įsitvirtina šalutiniai sakiniai. Ypač pagausėja semantikos, frazeologijos skolinių.

3.2. Безперечно, зміни мовної структури помітні в мовленні тих людей, які самі зазнають різноманітних змін. Наприклад, сам мовець уникає вживати на людях свою першу (рідну) мову, боїться, що його не зрозуміють або критикуватимуть, навіть засуджуватимуть. Почуття незахищеності спонукає свідомо відмовлятися від того, що обмежує й ускладнює життя, змушує пристосовуватися. Під час експедиції довелося опитати чимало місцевих людей старшого покоління, які, розмовляючи prostu, вставляють у своє мовлення окремі литовські слова, словосполучення, цитати, і навпаки — у литовські речення вставляють білоруські слова, наприклад: bažnìčon giedam pa pálsku / pà.cerḃ tòža pa pálsku kàl.bam ‘у церкві співаємо польською, молитви також читаємо польською’; pàskėrdem kà.l.ḃ / ragi kokė slanina / na tṙḃ pà.lċḃ ‘зарізали свиню, бач, які сало, завтовшки в три пальці’ (Bieliūnai); nėmõku ani / milėnįju maj̇ə / j̇ə. v̇a.m l̇.ṗei paprostu raskaũ. / viskù. pazamirṡũ. ka(b) bù.s li.tù.viškai ‘нічого не вмію, любі мої, я вам краще по-простому (білоруською) розповім, усе забула, як буде литовською’ (Ramškónys); su sá. mõ.cinu. cik li.tù.viškai v̇tarṙiau / ṫól̇i pa litóu.sku. / a su saṡdais ṫól̇i paprostu ‘зі своєю матір’ю тільки литовською розмовляла, тільки литовською, а із сусідами — тільки по-простому (білоруською)’ (Navašādai); uṅka mà. nemõka /

Straipsniai / Articles

121

Nijolė Tuomienė

ų. čaca pa rūsku / a cɛ ka.imi / ti. tölki starbki. astā.lisə ‘мої онуки не вміють, навчаються російською, а тут, у селі, залишилися тільки старенькі’ (Plikiai); kat pabūtu.t pas mūmi / papie.tū.t / gaspadb.l.nə nevarb.l.a usəgo ‘щоб побули в нас, пообідали, господиня всього наварила’ (Kargaudai); užkalbė.c moku / a.le nęmožna ni.kòmu sakī / bọ nępama.čb.s ‘відмовляти вмію, але нікому не можна казати (розповідати, як), бо не допоможе’ (Klaišiai).

Опитані люди стверджували, що свою рідну литовську мову, яку знали змалку й якою постійно розмовляли з батьками, родичами, сусідами, до того ж устигли ще навчитися писати й читати литовською в литовських школах міжвоєнного періоду, майже повністю забули за порівняно короткий час — приблизно два десятиліття. З наведених речень видно, що елементи однієї мови не намагаються адаптувати, а в тому самому дискурсі почергово вимовляють цілий фрагмент іншою мовою — це явище називають перемиканням кодів (докладніше див. Urnėžiu 1998: 131–140; Grumadienė 2005: 42–48; Tuomienė 2006a: 161–172). Таке почергове використання двох або кількох мов, діалектів чи мовних регістрів, тобто кодів, у тому самому мовленнєвому фрагменті — один із наслідків двомовності або багатомовності.

Отже, асиметрія запозичення свідчить про загальну соціальну, психологічну, економічну й політичну залежність людей, які розмовляють мовою, що занепадає, від панівної мови й народу, виявляє мовну колонізацію (див. Dressleris 1994: 84).

4. ОСОБЛИВІСТЬ ОСТАННЬОГО ЕТАПУ РОЗВИТКУ: НЕКОНТРОЛЬОВАНЕ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЛЕКСИКИ

4.1. Визначаючи шар новіших слов’янізмів (білорусизмів), що закріпилися в литовських говірках південноавкштайтського наріччя в Білорусі, потрібно розкрити механізм появи й закріплення в литовській мові запозичень і кальок із місцевих різновидів слов’янських мов. Тому під час дослідження лексики записів і діалектних текстів початку XXI ст. прагнуть розглянути проблему відповідності семантичного вираження кальок і запозичень у литовських говірках, носії яких живуть у зоні активних контактів, а також спробувати визначити напрями семантичних зрушень.

Дослідження контактів литовської та слов’янських мов на сучасній південно-східній прикордонній території литовської й білоруської мов має давні традиції; безперечно, це не могло не позначитися на литовських, білоруських і польських говірках, уживаних тут.

4.2. Після слов’янізації проміжних околиць група литовських сіл, зосереджених навколо Варанава, опинилася в оточенні слов’янських мов. Таким чином, з лінгвістичного погляду в говірках Варанавського району ніби законсервувалася значна кількість архаїчних особливостей морфології, синтаксису, лексики, однак, з іншого боку, через ізоляцію та інтенсивні контакти зі слов’янськими мовами тут почали формуватися нові морфологічні, особливо

122

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevardomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

праці, форм, виникнення нових синтаксичних конструкцій і особливо різноманітних лексичних інновацій (докладніше див. Tuomienė 2006: 427–438; 2008: 75–80; 2014: 82–102 і пор. Vidurinis 1972: 19–29; Romančiuk 1987: 140–144; Grinaveckienė 1997: 185–195 та ін.). Варто наголосити, що говірки сіл Рамашконяй, Родіос і Плікай майже до наших днів ще досить добре зберігали основні риси своєї мовної системи. Про це свідчать послідовні дослідження говірок Варанавського району, які авторка цієї праці проводила протягом останніх приблизно п’ятнадцяти років (див. Tuomienė 2008, 2010 та список літератури).

4.3. Побутова лексика входить до основного лексичного фонду — це слова, що вживаються в повсякденному мовленні та пов’язані з конкретними предметами, сільськогосподарськими роботами й знаряддями. Збираючи матеріал, сподівалися, що матеріальні предмети, наявні в побуті, допоможуть зберегти й давніші їхні назви. Цей лексичний шар важче піддається впливу інших мов або діалектів. Отримані результати лише частково виправдали очікування. Крім того, найпростіше розпитувати інформантів із ізольованих литовських говірок про повсякденні побутові речі. А вибирати вже нема з чого. І ось результат: із корпусу транскрибованих текстів Тексти говірки Рамашконяй було вибрано всі іншомовні слова з текстів умовно молодшого покоління (Tuomienė 2008: 225–287): на 62 сторінках виявлено 976 іншомовних слів, із них запозичень — 367. Отже, у невеликих за обсягом оповідях іншомовна лексика⁸ становила 37,6%, причому більшість іншомовних слів належить саме до побутової лексики.

Після переривання зв’язків з основною частиною південноаукштайтського діалекту й загалом із Литвою значно посилився вплив місцевих білоруських говірок на ці острівні говірки — навіть старі, усталені й широко вживані слова починають замінюватися слов’янізмами. Нові іншомовні слова, потрапивши до литовських говірок, поступово пристосувалися до закономірностей нової мови й закріпилися в ній, витіснивши з ужитку питомі слова або обмеживши й звузивши їхнє значення.

У працях сучасних дослідників діалектів наголошується на тому, що в говірках литовських діалектів на більшій частині території запозичення зі слов’янських мов (особливо давні) зникають з активного вжитку: представники середнього й молодшого поколінь майже вже не користуються ними, зрідка їх іще вживають представники старшого покоління. Однією з причин зникнення давніх запозичень є вживання литовських відповідників, які вважаються гарнішим, престижнішим мовним виявом (пор. Leskauskaitė 2016: 83). У діалектах і загалом у литовському мовленні, особливо міському, відмовляються від старих слов’янських запозичень радянської доби: представники старшого й середнього поколінь замінюють їх відповідниками літературної мови, а молодше покоління взагалі їх не розуміє й уже не включає до свого словника. Молодь, особливо покоління періоду незалежності, поповнює свій словник запозиченнями з англійської мови (пор. Rudaitienė 2011: 40–49).

⁸ До одиниць іншомовної лексики тут зараховано давні й нові запозичення зі слов’янських мов (за LKŽ), а також лише частково адаптовані слов’янізми.

Straipsniai / Articles

123

NIOLĖ TUOMĖNĖ

У литовських говірках прикордоння триває протилежний процес: як ніде більше в Литві, активно вживаються і давні, і новіші слов’янізми⁹. Мовцям надто складно «перекласти» слово з білоруської, польської чи російської мови. Більш освічені (ті, хто вміє читати й писати литовською) інформанти середнього покоління можуть уживати поряд із запозиченнями й литовський відповідник, тоді як старші вже цього не роблять. Складнішою є ситуація з назвами нових реалій життя. Розповідаючи про сучасність говіркою Рамашконяй, мовці з Ро́діос схильні вставляти цілі фрази, речення, словосполучення різними слов’янськими мовами, багато цитувати або взагалі переходити на білоруську, значно рідше — на російську чи польську. Під час розмови про сучасне життя відбувається надзвичайно інтенсивне перемикання кодів (пор. Tuomienė 2006: 163–169). Доводиться констатувати, що з різних причин представники досліджуваних литовських говірок прикордоння намагаються уникати тем про сучасність.

У записаних оповідях і корпусі транскрибованих текстів із Рамашконяй найчастіше трапляються такі запозичення:

abrõžas — ‘святкова картина’ (біл. абраз); aži̇̀us / adi̇̀us — ‘одяг’ (біл. адзежа); apalõ.nikas — ‘черпак’ (біл. апалонік); api̇̀.ņks — ‘опеньки, такі гриби’ (біл. апенькі); asnavȧ — ‘основа’ (біл. аснова); adiḃ̀i.nks — ‘різновиди полотна’ (біл. адбіранкі); baḋl̇ei — ‘шини’ (біл. бадылі); bayūnas — ‘кінці’ (біл. багун); bakõnas — ‘буханець (хліба)’ (біл. бахан(ка)); bõka — ‘дерев’яна калаталка для збивання масла’; bõvi̇̀č — ‘грати, бавити грою’ (біл. бавіцца); bu.ži̇̀s — ‘жук’ (біл. жук); cūglei / cūgles — ‘вуздечка’ (біл. цуглі); čõrtas — ‘чорт’; juškà / juškā — ‘піч-кам’янка’ (біл. юшка); klė̇.mka — ‘дверна ручка’ (біл. клямка); krãkvos — ‘ворони’ (біл. крӧва); laknõ.nas — ‘старий, зношений одяг’ (біл. лахман); meki̇̀.nos — ‘клоччя’ (біл. макіна); padkãva / padkȧ̀va — ‘підкова’ (біл. падкова); padãge — ‘підлога’ (біл. падлога); padõkas — ‘податок’ (біл. падатак); padūška / padūškà — ‘подушка’ (біл. падушка, пол. poduszka); pbi̇̀.las — ‘пил’ (біл. пыл); prḃ̀.pečkas — ‘перед’ (біл. прыперак); rubē̇.zus — ‘межа, стіна’ (біл. рубеж); sprī̇.kos — ‘спиці колеса’ (біл. спіцы); švi̇̀.dras — ‘свердло’ (біл. свідар); šlū̇.bas — ‘обрядове відвідування церковних лав’ (біл. шлюб, пол. ślub); švǫ̇.gur / švǫ̇.gərs — ‘свояк’ (біл. швагер, пол. szwagier); zaslãnas / uslãnas — ‘лава для сидіння’ (біл. заслан, услан); (u)zbõ.nas — ‘глечик’ (біл. (у)збан); zõvi̇̀.sai — ‘дверні завіси’ (біл. завесы); žã.ni.cs — ‘одружуватися’ (біл. жаніць, пол. żenić); žã.labas — ‘корито, ясла’ (біл. жолаб, пол. żłób); žūka — ‘грудка’ (біл. жука, пол. żuka) та ін. Ці та багато інших запозичень активно вживалися вже зниклими віддаленими говірками Лазуни й Зіетела, а також сильно занепалими говірками Апсо й Браслави. Через давні зв’язки зі слов’янськими мовами чимало білорусизмів і полонізмів фіксується також у південноаукштайтських говірках на більшій частині литовської території (пор. Leskauskaitė 2006: 66; 2009: 74–75; 2016: 82–84).

⁹ Наведено первинне й частіше вживане в говірках значення запозичень.

124

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

Більшість наведених слов’янізмів запозичено безпосередньо з місцевої білоруської говірки. Деякі, як давніші, так і новіші, не включено до словників прикордонних говірок; наприклад, у словниках говірок Жієтели та Дівенішкес немає таких слів: ačėpas – ‘обтесана сокирою колода (біл. ачап); apal̃nikas – ‘черпак’ (біл. апалонік); abėr̃ṅkas – ‘вибірного (полотна)’ (біл. адб́ернікі); cūglei / cūgles – ‘ослони’ (біл. цюглі); cėpas – ‘ціп (верхня частина)’ (біл. цэп); čongas – ‘тяга, протяг’ (біл. цень); dadėkas – ‘додаток, додаткова земля’ (біл. дадатак); nažakas – ‘електричний інструмент для заточування’ (біл. наждак); tū.mbakas – ‘тумбочка’ (біл. тумбочка); vi(γ)anas – ‘пасовище, місце, куди виганяють худобу’ (біл. выган); za(γ)onas – ‘грядка’ (біл. загон) та ін.

Як видно, запозичені слова, уживані в литовських говірках Варанава, дуже мало зазнали змін, зберегли число, наприклад множину: біл. крохвы – лит. krãkos; біл. спрэхі – лит. sprãkos. Деякі зберегли також м’якість, а іноді й твердість перед переднім голосним i, напр.: prbl.pėkas, sprbl.kos, dblėi ‘товсті дошки’ (біл. дылі).

З білоруської мови запозичуються не лише слова, а й окремі мовні елементи, словотвірні формати. Для досліджуваних говірок характерне утворення дієслів із префіксами pa-, pad-, raz-, напр.: pa(d)dãužė ‘пофарбував, розбив’, pãkalė ‘підкував’, raspìnė ‘розплів’, razmẽtė ‘викинув’; razṙṅko ‘розібрав, відібрав’, razrìšo ‘розв’язав’, ra(s)sãkė ‘розповів’. Особливо багато похідних із префіксом da-, напр.: dadėc ‘додати’, daėc ‘дійти, піти’, dadarbìc ‘зробити (закінчити)’, dadùc ‘додати, віддати’, daginẽc ‘загинути (про роботу)’, dakãl̃c ‘прибити’, damuš ‘побити, розбити’, dapìl ‘долити (повну посудину)’, dasakìc ‘сказати’, damanìc ‘замислити, вигадати’, dasũtarbìc ‘домовитися’, dašpèc ‘дозріти, (в)стигнути’, davažùc ‘під’їхати, від’їхати’, davìr̃c ‘зварити’ та ін.

5. ВТОРИННІ СЕМАНТИЧНІ ЗМІНИ — ОЗНАКИ МОВНОЇ СМЕРТІ

5.1. Кожна мова, хоч і має більше чи менше спільних рис з іншими мовами, є відмінною; для тих, хто нею не володіє, вона цілком або частково незрозуміла. Одним із найскладніших аспектів чужої мови є семантика. Це тому, що люди схильні безпосередньо прирівнювати значення слів рідної мови до значень відповідних слів іншої мови. Але ці значення далеко не завжди збігаються, а мовці цього здебільшого навіть не помічають, тому семантичну систему однієї мови штучно пристосовують до системи іншої мови, сліпо запозичують або копіюють.

Зміна значень слів є однією з найважливіших ознак розвитку лексики мови. Багато слів, уживаних у будь-якій мові, зазвичай ніколи не залишаються семантично

Straipsniai / Articles

125

NIOLĖ TUOMIENĖ

незмінними. Значення слів то розширюються, то звужуються, то переносяться з однієї поняттєвої сфери до іншої, то набувають інших стилістичних відтінків. У говірках широко вживаються такі білорусизми, слов’янське походження яких доволі складно довести. Наприклад, у так званих литовських говірках замість звичних литовських висловів

короткий / довгий день чи ніч за зразком білоруських говірок кажуть малий / великий день / ніч (пор. біл. нём ноч малая, а зимой великая), а замість холодна зима – шипра зіма (пор. біл. крэпкая зіма). Замість птах сидить на дереві або курка сидить у гнізді тут кажуть птах сидить на дереві (пор. біл. птушка садзіцца на дрэве), курка сидить у гнізді (біл. курыца садзіцца ў гняздзе); замість в’язання – рушення (біл. вязанне), замість шлунок не перетравлює – ведук не перетравлює (біл. жалудак нявараць), замість говорила і переплутала «говорила і переплутала» говорила і заплуталася (біл. гаварыла і спыталася), замість його назвали Яном кажуть його прозвали Яном (біл. яго празвалі Янам), замість нас обікрали кажуть нас пограбували (біл. нас абабралі), а також багато інших кальок, уживаних на так званому литовському мовному острові.

5.2. Двомовні (деякі багатомовні)

Литовців Варанавських говірок, які литовською розмовляють лише між собою, офіційний вплив білоруської мови та її культури змушує приймати такий вплив. Поступово засоби вираження білоруської мови, особливо ті, яких немає в рідній говірці, починають ототожнюватися з власними, їх легко вкраплюють у литовську мову, не відчуваючи, що це суперечить природі литовської мови. Двомовність перебудовує мислення людини, тому вона починає сприймати чужі слова, словосполучення, різні синтаксичні конструкції та фразеологізми як власні.

Виявляється така тенденція: надавати давно вживаним у литовських говірках литовським словам нових, незвичних значень, запозичених зі значень відповідних слів місцевої білоруської мови. Традиція вживання слів змінюється і спотворюється. Не береться до уваги, що традиція вживання слова зберігає саме його значення. А за сприятливих умов у литовських говірках прикордоння постійно більшає кальок зі слов’янських мов. Ці кальки — слова білоруської мови, механічно перекладені литовською, тому спершу вони штучно надають відповідному литовському слову властивого білоруській мові значення, яке доти було невідоме литовській мові й по суті їй не потрібне, було привнесеним, оскільки не збігалося з питомим значенням. Отже, на перший погляд вони начебто розширюють значення деяких литовських слів. Однак нав’язане ззовні значення цих слів забирає значення в іншого відповідного литовського слова, яке насправді не є семантичним відповідником білоруського слова. Таким чином, таке литовське слово, що не має білоруського відповідника зі значенням, ізольовується в цих говірках, витісняється з ужитку й зрештою зовсім забувається та зникає.

Унаслідок цього збіднюється лексика практично всіх литовських говірок прикордоння, руйнується їхня семантика, литовська мова втрачає національну своєрідність, утверджується однобічна двомовність, мова

126

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

помирає. Це добре видно й з таких записаних висловів живої мови: наприклад, замість gi.vã:nime mã.n nesėkė кажуть gi.vã:nime mã.n nesivedė ‘у житті мені не велося (не щастило)’ (пор. біл. у жыцці мне нівалася). Слову nesivedė тут штучно надається значення литовського слова nesekė, а саме слово sekė, утративши значення, ізолюється. Або в реченні negaliu in dã.ktaru. dasitóč, labaĩ brã.ngu ‘не можу потрапити до лікаря, дуже дорого’ замість дієслова patekti вжито дієслово, перекладене поморфемно з білоруської мови: dacynúja – dasitóti.

Більшість зафіксованих запозичень і кальок зумовлена пізнішим впливом білоруських говірок, тому, як вважають, вони з’явилися в литовських говірках уже після формування та поширення однобічної литовсько-білоруської двомовності, отже, є відносно новими. Про це свідчить зіставлення наявних іншомовних елементів з іншими білорусизмами, що вживаються в говірках, а також досить обмежений ареал їх уживання: їх виявляють лише в окремих литовських говірках периферійних окраїн (див. Grinaveckienė 1994; 1997: 185–195; Mikulėnienė, Morkūnas 1997; Petrukas, Vidugiris 1985; Vidugiris 1972: 19–29, 1998 та ін.).

5.3. Багато кальок за значенням, а нерідко й за словотвором, аналогічні відповідним словам білоруської мови. Тому визначити, де маємо кальки, а де слова, що виникли самостійно через спорідненість балтійських і слов’янських мовних систем та подібність словотвірних основ і їхніх тенденцій, досить складно.

Кальки в говірках Рашкомяй, Кодіне, Жирмунай і Плікай помітно пов’язані зі способами вираження лексики литовської мови. З ужитку зникають і деякі прикметники. Наприклад, литовці цих говірок уже не мають широко відомих у литовській мові та її діалектах прикметників на позначення кольорів рослин, предметів, одягу й тварин, наприклад:

drìžotas (про предмети); juodãr.gis, juodãr.ge (про корів, собак); pìlkas, pìlka (про предмети, птахів), raĩ.bas, raĩba (про птахів); raĩ.nas, rainà (про котів); šìr.mas, šìrmà ‘білий із домішкою темної шерсті’ (про коней) та ін.

Замість них зафіксовано два слова на позначення кольору — ž̃balas, ž̃balà (коли масть однорідна, темніша) і mãrgas, margà (коли масть неоднорідна, з плямами). Наприклад: ž̃balas arkli:s, ž̃balas gaĩžis, ž̃balas kã:cin as, ž̃balas šuõ, ž̃balas tã:les, ž̃balas vẽ:šis; ž̃balà kã.rve, ž̃balà katẽ, ž̃balà kumẽ.le, ž̃balà kalẽ; ž̃balà vištà; ž̃balas šienas, ž̃balas vil.kas, ž̃balas vã.nagas, ž̃balas žvirblis; ž̃balà dùna (зацвілий хліб), ž̃balà vã.rna, ž̃balà žuvis; margà paklõ.tė, margà kã.rve, margà kumẽ.le тощо.

Отже, місцеві литовці, безперечно, пасивно калькували з білоруської мови: cibì (див. CBI IV 422–423) — ž̃balas і papì (CBI IV 234–235) — mãr.gas. Це два кольори, найчастіше вживані в білоруській мові, наприклад: cibì конь ‘ž̃balas кінь’, cibì пямых ‘ž̃balas півень’, cibì сабака ‘ž̃balas собака’, cibì кот ‘ž̃balas кіт’; papà курыца ‘marga курка’, papà карова ‘marga корова’, papà кошка ‘marga

Straipsniai / Articles

127

NIOLĖ TUOMIENĖ

‘кішка’, що втекла від ‘строкатого (страшного) обличчя’. Під впливом місцевої білоруської мови в литовських говорах уживається узагальнювальна калька priešti(s) від біл. міць замість витіснених із говірки дієслів mažgti(s), plū.uti(s), skal.bti(s), наприклад:

sæsuvā gã.lu. præ. sæ ‘сідаєш, голову миєш (обмиваєш)’ (пор. біл. памыла галаву);

ėi.k rãnkās nuprã.sk ‘іди руки помий (вимий)’ (пор. біл. трэба памыць рукі);

švarẽ. išprã.sāu pūdu ‘чисто вимив (виполоскав) горщик’ (пор. біл. памый каструлю);

vùpẽn skarās prãušu ‘у річці (в річці) хустки прати (мити)’ (пор. біл. буду мыць адзенне).

5.4. У білоруському говорі плащиця і долоня називаються одним словом — ладонь (СБ II 608) ‘долоня’, тому й у литовському говорі для позначення плащиці уживається слово del-nas, наприклад: lašnel par dė.nu. (пор. біл. слана на ладонь). Те саме стосується й ототожнення тут дієслів кусати і жувати, а також прикметників густий, -а і щільний, -а; наприклад, можна сказати: gilei mė.žu kram.tosi ‘у лісі кусаються (жалять)’, і piktas šuo kram.tosi ‘злий пес кусається’, пор. біл. рыц кусаецца ‘кусюча кусається’, сабака кусаецца ‘собака кусається’; густы туман ‘густий туман’, густы лес ‘густий ліс’.

Такими й подібними висловами очевидно шкодять живості литовської мови, точності слів і правильності мовлення. У цих випадках литовський говір втрачає дієслово кусати і прикметник густий.

5.5. У Варанавському говорі зафіксовано чимало кальок, кожна морфема яких залежить від відповідної білоруської. До них належить багато префіксальних дієслів, лексичне значення яких суто білоруське. Для творення такого значення використано префікс, притаманний білоруській мові або спільний із білоруським литовський префікс, а також різні, переважно литовські, суфікси, наприклад:

apmùžnėc ‘оббивати’: nã.mu. lan.tėlɛm apmùžnėja (пор. біл. хату доўгімі аббіва);

razgùdinec ‘рости’: bùbos grẽ.ta razgùzinėja (біл. бульба быстра растёт);

razvėžnėc ‘розводити’: pínu. vā. nēnu razvėžnėja (біл. малако вадой разводзяць);

(pa)prubžnėc ‘підв’язувати’: pamídōrus paprubžnėju (біл. памідоры папрываю).

Ці кальки безсумнівно свідчать, що під впливом білоруської мови з литовської морфології відносно легко запозичуються префікси, меншою мірою — суфікси, а найменше й найповільніше — корінь, який часто залишається цілком незмінним.

5.6. У говорах Рамашконі, Родуни, Жирмуни, Пліки записано чимало таких кальок, у яких литовські засоби вираження замінено білоруськими. У такий спосіб створюється двозначна й цілком незрозуміла думка, що становить

128

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

створює враження, що людина, яка так уживає ці слова, не дуже добре знає литовську мову. Такі кальки через значне віддалення від способів вираження литовської мови, мабуть, розпізнати найлегше, наприклад: minkštai. ‘дрібно’ š malū mį.lus (біл. му́ки мя́ка́ змало́ў); žvirblėi. kãla ‘клює’ grū.dus (біл. вера́б’і клю́юць зярно́) та ін. Кальками слід вважати й слова, ужиті в досліджуваних говірках у нелитовському значенні. Найбільше записано дієслів, ужитих у чужому значенні, наприклад: apstóti ‘обсісти, оточити’ mūsė manį apstójo (пор. біл. мухі ася́лі); uždė̃nkę ‘закрити’ aždė̃nge lietuvišku. mokėklu. (біл. закры́лі літо́ўскую школу); i.siduo ‘вдатися’ bū.lkas grãžos i.sìdave (біл. бу́кi ладны ўдалі́ся); pr̥siduo ‘привидітися’ ten pr̥siduda (біл. там прыдаецца); razvė.c ‘розбігтися’ a.ni.s grė.ta razvė.jo (біл. яны́ бы́стра разышліся); pǽrsimainė ‘перетворитися’ a.nas pǽrsimainė in vǟ.lano (біл. ён ператварыўся ў чорта); dastó.c ‘дістати’ dastó.jau gærus batùs (біл. даста́ў до́брыя бо́ты); vėstis ‘вестися, щастити’ jæ.m su givuolė.s ne.sivadė (біл. яму́ нява́лося з жыве́лай). Помічено, що носії говірок, які прагнуть висловити певну думку, іноді кажуть по-різному — як раніше, питомим литовським словом у його власному значенні, а також калькою з білоруської мови в чужому значенні, наприклад: bǐnas pridėge / pr̥sivìlo (пор. біл. быў прыпа́ліўшы), dastó.jau / gavãu. gærųs vilnas (біл. даста́ў до́брыя во́ўны) та ін. Цей факт свідчить, що вживання кальок тут іще не є загальним, однак наближається до межі звичного вжитку.

6. УЗАГАЛЬНЕННЯ

6.1. У литовських острівцях Варанавського району в Білорусі литовська мова ще існує, але не функціонує. Межі між литовською та білоруською мовами стерлися, а слова легко переходять з однієї мови до іншої. Слова побутової лексики найчастіше мають відповідники у сусідніх слов’янських мовах. Способи вираження думки зазнають інтенсивного тиску, помітно змінюється семантика окремих слів — постає проблема адекватності семантичного вираження.

6.2. Багато відповідних кальок можна знайти в суміжних периферійних литовських діалектах, однак вони могли виникнути в цих діалектах і самостійно — через подібні умови та контакти зі слов’янськими мовами.

Деякі кальки, уживані в говірках, розпізнати складно. Тенденції та шляхи формування й виникнення таких кальок досить успішно виявляються під час зіставлення

Straipsniai / Articles

129

NIJOLĖ TUOMIENĖ

систем обох мов — литовської та білоруської, їхніх відмінних і тотожних способів вираження.

6.3. Хоча умовно найстарше покоління зберегло й уживає найбільше давніх литовських слів, очевидно, що його мовлення вже не таке виразне, оскільки воно зазнало впливу білоруської мови, уживаної в навколишніх місцевостях. У ньому помітне звуження сфер функціонування окремих елементів литовської мови. Насамперед починають зникати ті явища, яких немає в контактній білоруській мові.

6.4. Кількісний аналіз побутової лексики свідчить, що вплив білоруської мови на литовські говірки постійно зростає. З великого зібраного матеріалу видно, що кальки з білоруської мови — це штучно зліплені слова з двох частин, перша з яких є литовською формою, за якою приховано білоруський зміст — значення, властиве білоруській мові. Це постійне джерело білорусизації литовських говірок. За нинішніх умов майже немає можливостей упорядкувати й очистити від чужомовних впливів ізольовані говірки литовців у Білорусі.

6.5. Геолінгвістичний аналіз підтверджує висновок фонетичного та морфологічного аналізу, що говірки околиць Варанава є продовженням у Білорусі південноаукштайтського ареалу.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Aliūkaitė Daiva, Mikulėnienė Danguolė 2014: Geolingvistika: ideologija, teorija ir metodika. Pagrindinės sąvokos. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, 39–41.

Aliūkaitė Daiva, Bakšienė Rima, Jaroslavienė Jurgita, Judžentytė Gintarė, Leskauskaitė Asta, Lubienė Jūratė, Meiliūnaitė Violeta, Pakalniškienė Dalia, Ragaišienė Vilija, Rinkauskienė Regina, Švambarytė-Valužienė Janina, Urbanavičienė Jolita, Vaišnienė Daiva 2014: Щільність мережі пунктів у геолінгвістичному ареалі aukštaičiai: žemaičiai з погляду. – Литовські говірки початку XXI століття: геолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження, 39, 159–163, 168–173.

Birgelienė Nijolė 2015: Dabartinis lenkų kalbos poveikis punskiečių kalbai. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 3, 27–39.

Čekmonas Valerijus [Чекмонас В.] 1988: Функционирование языков и билингвизм (На материале помацких говоров). – Lietuvių kalbotyros klausimai 27, 37–54.

Čekmonas Valerijus, Grumadienė Laima 1993: Kalbų paplitimas Rytų Lietuvoje. – Lietuvos rytai. Vilnius: Valstybinis leidybos centras, 132–137.

130

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Nevaldomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požymis

Crystal David 2005: Kalbos mirtis. Vilnius: Tyto alba (iš anglų k. vertė Edita Šidlauskaitė, Gabrielė Gailiūtė).

Dresleris U. Wolfgangas 1994: Kalbos mirtis (vertė R. Marcinkevičienė). – Sociolingvistika ir kalbos kultūra. Vilnius: Gimtoji kalba, 84–90.

DvŽ I–II – D베ninių šnektos žodynas 1. Автори Laima Grumadienė, Mikulėnienė Danguolė, Morkūnas Kazys, Vidugiris Aloyzas. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2005; 2. Автори Danguolė Mikulėnienė, Morkūnas Kazys, Vidugiris Aloyzas. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2010.

Garšva Kazimieras 2005: Lietuvių kalbos paribio šnektos (fonologija). Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Gaučas Petras 2004: Etnolingvistinė Rytų Lietuvos gyventojų raida XVII a. antroji pusė – 1939 m. Vilnius: UAB „Inforas“.

Grinaveckienė Elena 1994: Lietuvių tarmių tekstai 1. Balana (Varanavas). Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Grinaveckienė Elena 1997: Izoliotų lietuvių šnektų vietiniai etninėse Lietuvos žemės Baltarusijoje. – Lietuvių kalbotyros klausimai 37, 185–195.

Grumadienė Laima 2005: Kodėl kaita lietuvių tarmėse. – Valoda–2006. Valoda dažādu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums XVI. Daugavpils: Saule, 42–48.

Jaroslavienė Jurgita, Tuomienė Nijolė 2013: Lazūnų šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Kalėdienė Laima 2015: Vilniaus miesto kalba: stebimo laiko hipotezė. Tarmės – Europos tautų kultūros paveldas / Dialects – Cultural Heritage of European Nations. Vilnius: MRU, 211–244.

Kardelis Vytautas 2013: Kalbų vartojimas rytų aukštaičių vilniškių paribiuose. – Lietuvių kalba 7. Interneto prieiga: www.lietuviukalba.lt.

Kardelis Vytautas 2014: Lietuvių kalbos sala: probleminiai aspektai. – Lietuvių kalba 8. Interneto prieiga: www.lietuviukalba.lt.

Kardelis Vytautas 2015: Lietuvių kalbos salos tyrimo perspektyvos. – Lietuvių kalba 9. Interneto prieiga: www.lietuviukalba.lt.

Leskauskaitė Asta 2006: Kūčių krašto šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Leskauskaitė Asta 2009: Marcinkonių šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Leskauskaitė Asta 2016: Seirijų šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Straipsniai / Articles

131

NIOLĖ TUOMIENĖ

Labov William 1963: The social motivation of a sound change. – Word 19, 207–309.

Лабов Уильям 1975: О механизме языковых изменений. – Новое в лингвистике 7. Москва: Прогресс, 199–228.

LKA I – Lietuvių kalbos atlasas 1. Lesika, відповідальний редактор Kazys Morkūnas. Вільнюс: Mokslas, 1977.

LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas (I–XX, 1941–2002), elektroninis variantas. Red. kolegija: Gertūda Naktinienė (vyr. red.), Jonas Paulauskas, Rūtė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005. Interneto prieiga: http://www.lkz.lt.

LKŽ XIV – Lietuvių kalbos žodynas 14. Вільнюс: Mokslas, 1986.

Meilūnaitė Violeta, Mikulėnienė Danguolė 2014: Trinaris optimizacijos modelis: punktų gyvybingumo laipsniai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, 124–128.

Mikulėnienė Danguolė, Meilūnaitė Violeta [sud.] 2014: XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas. Žemėlapiai ir komentarai. Vilnius: Briedis.

Mikulėnienė Danguolė, Morkūnas Kazys 1997: Dieveniškių šnektos tekstai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Petrauskas Jonas, Vidugiris Aloyzas 1985: Lazūnų tarmės žodynas. Vilnius: Mokslas.

Razmukaitė Marija, Pangonytė Aistė [sud.] 2002: Lietuviški tradiciniai vietovardžiai Gudijos, Karaliaučiaus krašto, Latvijos ir Lenkijos. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

Romančiuk Ona 1987: Dėl leksinės interferencijos lietuvių kalbos salose. – Lietuvių kalbotyros klausimai 26, 140–149. Vilnius: Mokslas.

Rudienė Vida 2011: Lietuvių kalba ir sociokultūriniai veiksniai. – Žmogus ir žodis 3, 40–49.

Russel Bernard H. 1992: Preserving language diversity. – Human Organization 51, 82–91.

СБ II – Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча 2. Мінск: Навука и тэхніка, 1980.

СБ IV – Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча 4. Мінск: Навука и тэхніка, 1984.

132

Acta Linguistica Lituanica LXXVII

Nevardomas skolinimasis kaip kalbos nykimo požemis

Tuomenė Nijolė 2005: Mūsdienu izolētu lietuviešu izlākņu archaīskums un jaunumi. Valoda – 2005. Zinātnisko rakstu krājums XV. Daugavpils: Daugavpils universitāte, 88–94.

Tuomenė Nijolė 2005a: Ramaškonių šnektos daiktavardžio kaityba: sociolingvistinis tyrimas (Daktaro disertacijos rankraštis). Vilnius.

Tuomenė Nijolė 2006: Ramaškonių šnektos kodų kaita. – Kalbos kultūra 79. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 161–172.

Tuomenė Nijolė 2006a: Periferisko lietuviešu izlākņu kalki. – Valoda – 2006. Valoda dažādu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums XVI. Daugavpils Universitātes akadēmiskais apgāds „Saule“, 2006, 80–86.

Tuomenė Nijolė 2008: Ramaškonių šnektos tekstai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Tuomenė Nijolė 2010: Ramaškonių šnektos daiktavardis: sociolingvistinis tyrimas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 232 p.: iliustr. žemėl. (= Opera linguistica Lithuanica 13).

Tuomenė Nijolė 2010a: Dvibalsių ie, uo vienbalsinimo tendencijos periferinėse Varėnavo šnektose. – Žmogus ir žodis 2(1). Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas, 62–67.

Tuomenė Nijolė 2010b: Pietų aukštaičių šnektos Balartuosje: kalbų sąveikos padariniai. – Respectus Philologicus 18(23), 223–234.

Tuomenė Nijolė 2014: Archajiškosios ir inovacinės veiksmažodžio ypatybės Pietų aukštaičių patarmėje Baltarusijoje. – Acta Linguistica Lithuanica 70, 82–105.

Urnėžiūtė Rita 1998: Kodų kaita jonėkiečių šnekamojoje kalboje. – Kalbotyra 47(1), 131–140.

Vaitkevičius Vykintas 2011: Gervėčių sala istorijos tėkmėje. – Liaudies kultūra 5(140), 17–34.

Vidugiris Aloyzas 1972: Iš Gervėčių tarmės semantinių dialektizmų. – Lietuvių kalbotyros klausimai 13, 19–29.

Vidugiris Aloyzas 1998: Zietelos šnektos žodynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Vidugiris Aloyzas 2004: Zietelos šnekta. Vilnius: Presvika.

Vidugiris Aloyzas 2014: Lazūnų šnekta. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis.

Straipsniai / Articles

133

NIJOLĖ TUOMIENĖ

Zinkevičius Zigmas 1993: Rytų Lietuva praeityje ir dabar. Vilnius: Mokslo ir encyklopedijų leidykla.

ZT I–II – Vidugiris Aloyzas, Mikulėnienė Danguolė. Zietelos šnektos tekstai 1–2. Вільнюс: Інститут литовської мови, 2005–2010.

Неконтрольоване запозичення як ознака мовного занепаду

АНОТАЦІЯ

Статтю написано на основі сучасних (кінець 20^th і початок 21^st століть) діалектологічних і соціолінгвістичних даних, що стосуються сучасного стану литовської мови та її змін. Матеріал зібрано в кількох ізольованих периферійних литовських говірках Рамашконіса, Родуні, Жирмунаї та Пікеляя, розташованих у Вороновському районі Білорусі.

Механізм запозичення та засвоєння розглядається зосереджено на проблемі семантичної адекватності. Останніми роками в периферійних говірках почастішало вживання кальок зі слов’янських мов. Двомовність змінює механізм мислення людей, і внаслідок цього вони легко сприймають як власні запозичені слова й словосполучення, синтаксичні конструкції та фразеологію. З погляду значення та словотворення кальки аналогічні відповідним білоруським словам. Тому розрізнити кальки й самостійні слова, що виникли внаслідок історично зумовлених системних закономірностей слов’янських і балтійських мов і, відповідно, мають подібні словотвірні основи, досить складно. Більшість кальок — це буквальні переклади з білоруської, які надають литовському слову білоруського, штучно створеного значення. Це значення чуже, часто запозичене від іншого литовського слова, яке не є семантичним відповідником вихідного білоруського слова. Цей процес призводить до збіднення діалектної лексики, руйнування семантики, занепаду національного литовського духу та розвитку досить однобічної двомовності.

Подано 13 березня 2018 р.

NIJOLĖ TUOMIENĖ

Інститут литовської мови

вул. Петра Вілейшиса, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва

[email protected]

134

Acta Linguistica Lithuanica XXVII