Термінологічні методи в історії термінологічної науки

SERGIUSZ GRINEV-GRINIEWICZ

University of Białystok

Moscow Humanities Pedagogical Institute

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історія термінологічної теорії, термінологічні методи, типологія, семіотика, зворотність, антрополінгвістика

Загальновідомо, що спеціальна лексика певною мірою відрізняється від повсякденного словникового складу; спеціальна лексика, найімовірніше, є єдиною частиною мови, якою можна свідомо маніпулювати й керувати. Особливі властивості термінології зумовили появу низки специфічних методів аналізу й упорядкування термінів. У певному сенсі історію термінологічної науки можна розглядати крізь призму еволюції спеціальної методології.

Від початку наукового періоду в еволюції людства кожна наука ґрунтується на системі понять і термінів. У такій системі кожне поняття й термін має визначене місце, а значення кожного терміна суворо окреслюється межами, що відрізняють його від інших термінів. Тож не дивно, що від самого початку термінологічних досліджень і впорядкування термінологій застосовувався системний підхід — задовго до того, як він увійшов у моду в другій половині 20^th століття й почав застосовуватися в усіх можливих сферах діяльності.

Оскільки термінологією можна керувати й регулювати її, а термінологічні форми та значення можна свідомо формувати, у процесі виявлення й аналізу термінологічних недоліків, які слід виправити, ще в 1930-х роках було визначено певні бажані властивості (Lotte 1937). Подальша інвентаризація характеристик спеціальних лексем, спрямована на складання переліків бажаних властивостей «ідеального» терміна, набула форми термінологічних вимог і привела до створення повніших переліків різноманітних термінологічних ознак, що налічували до 265 характеристик (Grinev 1998, 2001). Це збіглося з дослідженням відмінностей між термінами й звичайними словами у 1950-х і 1960-х роках.

Terminologija | 2011 | 18 27

Водночас перші кроки типологічного підходу розпочалися з установлення відмінності між термінами та номенклатурними одиницями, або номенами, як їх називають тепер; згодом це привело до виявлення низки особливих одиниць, що існують у мові поряд із термінами. Початок цьому поклав Г. О. Вінокур, чітко розмежувавши терміни й номени як різні особливі лексичні одиниці (Vinokur 1939). Згодом А. А. Реформатський точніше визначив критерії розмежування термінології та номенклатури (Reformatsky 1959).

Однак спочатку номенклатурні одиниці розглядали як різновид термінів. Лише після запровадження А. Д. Хаютіним поняття терміноїдів — особливих лексичних одиниць, що називають так звані «природні поняття», поняття «in statu nascendi», які не мають усталених, однаково зрозумілих значень і, отже, не мають загальноприйнятих визначень (Hajutin 1970), стало зрозуміло, що термінознавство не повинно обмежуватися дослідженням власне термінів, адже існують й інші особливі лексичні одиниці. Згодом було введено й описано інші види особливих лексичних одиниць, як-от професіоналізми (Kuz’min 1970), одиниці професійного жаргону — професійні арготизми (Skvortsov 1972) або професійні жаргонізми (Gladkaja 77), квазітерміни (Leichik 1981), передтерміни (Leichik 1985) і, нарешті, прототерміни (Grinev 1990).

У 1960-х роках з’ясувалося, що один із найперспективніших аспектів подання й дослідження термінологічних проблем ґрунтується на семіотичному підході, який розглядає термінологічні знаки з погляду загальної теорії знаків. Згодом семіотичний підхід, завдяки зв’язку із загальною теорією інформації та універсальному характеру, став майже таким же популярним, як і системний підхід. Упродовж останніх тридцяти років його широко застосовували в російських термінологічних дослідженнях, тому доцільно підсумувати цей досвід.

Перші спроби запровадити семіотичні принципи в термінологію було здійснено в Росії у 1960-х роках. У 1969 році П. В. Веселов запропонував оцінювати термінологічні характеристики з семіотичного погляду. Цей підхід ґрунтувався на поділі термінологічних ознак і вимог на три групи: семантичні, до яких належали характеристики, що відображають зв’язки між лексичними значеннями слів і словосполучень, уживаних як терміни, та змістом відповідних понять; синтаксичні, пов’язані з моделями творення термінів і їхньою продуктивністю; та прагматичні, до яких належать характеристики терміна, що впливають на його функціонування.

28

S. Grinev-Griniewicz

Terminological Methods in the History of Terminology Science

На думку П. В. Веселова, до семантики належать такі термінологічні вимоги, як інваріантність (відсутність синонімії чи полісемії), відповідність лексичного й поняттєвого значень терміна (збіг поняття та термінологічного значення відповідного терміна) і класифікаційна стислість (відображення в термінологічній формі лише необхідних характеристик поняття). Вимоги до моделей творення термінів (утворення або використання однорідних знаків для однорідних понять) і продуктивності термінологічних форм (можливості утворення похідних термінів) П. В. Веселов відносив до синтактики. Характеристики, що відображають зручність уживання терміна, як-от стислість (кількість елементів терміна не повинна перевищувати кількості розрізнювальних характеристик), однозначність (відсутність омонімів), милозвучність, перекладність і здатність використовуватися як дескриптор у комп’ютерних системах, він відносив до прагматики (Veselov 1969).

Ще один важливий крок у розробленні семіотичних аспектів термінології пов’язаний із публікаціями В. М. Лейчика (Leichik 1971; Leichik, Smirnov, Suslova 1977). У цих публікаціях було визначено чотири основні типи семіотичних відношень у термінології: 1) між термінами; 2) між терміном як знаком і відповідним поняттям; 3) між терміном як знаком і відповідним об’єктом; 4) між терміном як знаком і користувачем цього знака. Зазначалося, що перший аспект — синтактика — передбачає не лише сполучуваність терміна в лінійній мовленнєвій послідовності, а й відношення терміна в межах певної термінології. Наступні два типи відношень, пов’язані із семантикою, стосуються термінологічної властивості виражати поняття та позначати класи об’єктів. На відміну від повсякденної лексики, форма терміна часто відображає суттєві характеристики поняття та його місце в системі понять, тоді як позначені термінами об’єкти пов’язані зі спеціальною діяльністю (наприклад, науковими дослідженнями, виробництвом тощо). Четвертий тип термінологічних відношень пов’язаний із прагматикою та охоплює соціолінгвістичні проблеми, зокрема проблему професійних жаргонізмів, відношення між термінологічними системами й природною мовою тощо; він важливий з погляду нормалізації вживання термінів.

Семіотичний підхід до класифікації характеристик термінів згодом було розроблено в публікаціях Веселова та інших термінознавців (Veselov, Chirukhina 1974; Grinev, Leichik, Nalepin 1985; Grinev, Sergejev 1987; Grinev 1993). Наступним кроком у застосуванні семіотичного підходу

Terminologija | 2011 | 18

29

стало його використання для оцінювання й опису характеристик цілих термінологій (Leichik, Smirnov, Suslova 1977; Grinev 1990, 1993, 1998). Такий підхід ліг в основу типологічних досліджень і параметричного оцінювання термінологій.

Наприкінці 1970-х років з’явився новий параметричний підхід (спершу в лексикографії), що ґрунтувався на понятті лексикографічного параметра — способу лексикографічного подання структурного елемента або функціонального явища мови та їхніх позамовних кореляцій, запропонованому Ю. Н. Карауловим (Karaulov 1981). Поняття параметра було запозичено в термінознавство, де його визначили як вимірювану термінологічну характеристику, що позначає ступінь вияву певної властивості (Grinev 1985). Параметричний підхід до опису й аналізу термінологій ґрунтується на обліку термінологічних процесів і явищ, а також на врахуванні ознак термінів, оскільки більшість параметрів термінології або її автономного фрагмента залежать від відповідних ознак її термінів. Необхідність запровадження параметричного підходу до опису термінологій і тим самим закладення основи типологічних досліджень була зумовлена станом теорії термінології у 1980-х — на початку 1990-х років.

У праці під назвою Історія наук С. Тулмін протиставляє описові й прескриптивні фази науки, які, очевидно, позначають етапи її розвитку. Навіть поверховий огляд стану термінологічних досліджень у СРСР того часу показував, що більшість дослідницьких проєктів мала виразно описовий характер. Значна кількість термінологічних публікацій у країні (у середньому понад 500 на рік) містила описи певних явищ у вибраній ділянці спеціальної лексики. Ще однією вартою згадки особливістю термінологічних досліджень був випадковий вибір об’єкта дослідження, предметної галузі, цільової мови та термінологічного процесу чи явища, яке належало дослідити. Іншою помітною особливістю була явна неповнота й несумісність описів термінологій, що унеможливлювало надійне порівняння результатів окремих досліджень і формулювання загальних висновків щодо ступеня поширеності спостережуваних явищ у спеціальній лексиці загалом.

Були всі підстави вважати, що така ситуація виникла через відсутність критеріїв і належно обґрунтованої основи для порівняння результатів окремих досліджень. Однак, хоча бракувало координації

30 S. Grinev-Griniewicz | Terminological Methods in the History of Terminology Science

і спрямування термінологічних досліджень у СРСР і тогочасній Росії, можливо, пояснювалися відсутністю належного компетентного термінологічного органу, інші ж особливості, схоже, мали універсальний характер і відображали стан термінологічної науки загалом. Тому була очевидною потреба перейти від збирання інформації про окремі термінологічні явища, що призводило до поодиноких неповних і неточних описів конкретних термінологій, до систематичної параметричної оцінки термінологій як передумови подальшого розвитку термінологічної науки. Для сприяння цьому розвитку було визнано за необхідне встановити набір параметрів, за допомогою яких можна вимірювати окремі властивості термінологій і які разом утворювали б систему, що забезпечує повноту й сумісність незалежних досліджень різних термінологій.

Перелік термінологічних ознак, які мали слугувати термінологічними параметрами, на той час був уже досить обширним. Для їх класифікації застосували семіотичний підхід, що давав змогу розподілити їх на певні групи. Спочатку до групи синтаксичних ознак віднесли такі характеристики термінологічних форм, як довжина (вимірювана в словах і літерах), формальна структура (морфологічна чи синтаксична), моделі термінотворення, мотивованість, продуктивність, незмінність форми, мовна правильність і граматичні особливості (наприклад, відсутність форми однини або множини).

Ознаки термінологічного значення, як-от номінативний характер терміна, його відносна незалежність від мовленнєвого контексту, особливості семантичної структури, категоріальні відношення й точність (зокрема моносемія та відсутність розбіжності між лексичним і термінологічним значеннями, семантична цілісність) тощо розглядалися як такі, що належать до семантики.

Група прагматичних ознак охоплювала такі характеристики, як стислість, милозвучність, усталеність (зокрема частотність уживання та конвенційність), хронологічний статус, нормативний статус, однозначність (відсутність синонімів), унікальність (відсутність омонімів), перекладність, легкість утворення словосполучень, місце у відповідній термінології, сфера вживання, географічний ареал, когнітивна функція тощо.

У процесі застосування семіотичного підходу до класифікації термінологічних параметрів з’ясувалося, що трьох основних аспектів, запроваджених Чарльзом Моррісом і заснованих на типах тріад, запропонованих Чарльзом Сандерсом Пірсом, недостатньо для повного опису й аналізу лексичних знаків.

Terminologija | 2011 | 18

31

По-перше, існування важливої групи ознак, пов’язаних із появою термінів і їхньою подальшою історичною еволюцією, засвідчило потребу враховувати еволюційні характеристики. До цієї групи належать такі ознаки, як походження, вік (час появи), мета появи тощо. По-друге, наявна тріада не давала змоги досліджувати ознаки, пов’язані зі структурою будь-якого типу знаків.

Тому було визнано доцільним запровадити додаткові аспекти, що уможливили б вивчення формування й розвитку знаків і систем знаків, а отже, дали б змогу визначити їхній характер і тенденції розвитку. Запропоновано назвати аспект, що стосується еволюції знаків, еволютикою. Розгляд знаків з погляду їхньої еволюції дає змогу трактувати типологію знаків як ієрархію або стадії еволюції. Також у результаті застосування семіотичного підходу в термінології було запроваджено такі аспекти, як морфетика, що стосується структурних характеристик термінів, і денотатика, що стосується відношень між терміном як знаком і його денотатом (тоді як у семантиці залишається відношення між знаком і сигніфікатом) (Grinev 1996; Гринев 2000).

У результаті інвентаризації ознак термінів кількість виявлених характеристик зрештою перевищила двісті й сягнула 265 (Grinev 1998). З’ясувалося, що ці ознаки можна поділити на три групи: (а) властивості — іманентні ознаки, які використовують для точного визначення поняття терміна; вони завжди наявні й не можуть змінюватися; (б) недоліки — небажані ознаки, які є підставою для термінологічних вимог і які потрібно усунути; і (в) решта ознак, деякі з яких є досить корисними, деякі нейтральними, а деякі за різних умов мають як позитивні, так і негативні аспекти.

Іманентні властивості термінів, на відміну від слів повсякденної мови, визначаються їхньою основною функцією — називати поняття — і також охоплюють специфічність уживання (належність терміна до спеціальної галузі знань), номінативну функцію (називання загальних понять), визначуваність (наявність наукового визначення), точність значення (термінологічне значення має чіткі межі, визначені його дефініцією), контекстуальну стабільність (незалежність від контексту, зумовлену точністю значення), стилістичну нейтральність (відсутність конотацій), конвенційність (поява термінів часто є результатом домовленості спільноти), номінативний характер (як терміни переважно використовують іменники та номінативні словосполучення), а також стабільність і повторюваність форми в мовленні (яка

32 S. Grinev-Griniewicz | Terminological Methods in the History of Terminology Science

не допускає варіативності форми, а також допомагає розрізняти термінологічні словосполучення та сполучення термінів).

Кількість бажаних властивостей «ідеального» терміна або термінологічних вимог, які розглядають різні термінологи, коливається від 4 до 13 і охоплює бажані формальні, семантичні та прагматичні (або функціональні) властивості.

Найважливішими семантичними вимогами є семантична узгодженість і однозначність.

Семантична узгодженість означає відсутність суперечності між лексичним і спеціальним значенням терміна. У деяких термінологіях трапляються такі суперечності — наприклад, seam як загальновживане слово означає стик (щільне з’єднання), але іноді в будівельній термінології, як-от у випадках sedimentation seam, earthquake seam, його вживають у значенні тріщина; російський вислів suhaja shutukaturka (суха штукатурка) у будівництві вживають у значенні «перегородка із сухою штукатуркою».

Під однозначністю мають на увазі наявність лише одного значення в межах певної термінології. Якщо лексична форма вживається в різних термінологіях, це не створює незручностей: слово морфологія вживається в лінгвістиці, геології та біології й має в кожній науці специфічне значення. Однак багато термінів є багатозначними, наприклад flooring, roofing, cladding, isolation, moulding, coating, rehabilitation, що позначають як процес, так і його результат; у лінгвістиці — borrowing, assimilation тощо. Бувають також випадки, коли той самий термін має ширше й вужче значення: наприклад, у бальнеології водолікування поділяють на лікування мінеральними водами і водолікування (у вузькому значенні); так само в будівництві внутрішні стіни поділяють на перегородки й внутрішні стіни (у вузькому значенні). У лексикології трапляються, наприклад, такі випадки: афіксальне слово означає: 1) слово, яке є афіксом, і 2) слово з афіксом; дублети — 1) різні слова, етимологічно похідні від того самого слова, і 2) різновид абсолютних синонімів.

До групи формальних вимог належать такі корисні якості, як стислість, точність, відсутність варіантів і вмотивованість.

Під стислістю терміна розуміють або відсутність зайвих елементів (у наведених далі прикладах їх підкреслено) — житлова квартира, травматичне ушкодження, метантенки для обробки осаду, хронічна форма грипу, контактні телефони, комерційні магазини, безкоштовний подарунок, плани на майбутнє, або перевагу коротких форм (порівняйте російські нейромезодерматодистрофия і нейрофиброматоз).

Точність означає відповідність форми терміна його значенню, якої іноді бракує: індійський стандарт IS 1382:1961 (виробництво скла-

Terminologija | 2011 | 18 3 3

ції) використовує термін канал, який має дуже широке значення й позначає вузькоспеціальне поняття «канал для скляних віконних баків».

Відсутність варіантності є необхідною якістю деяких нових термінів, що можуть мати кілька варіантів: термін графіті має багато варіантів — grafitti, sgrafitti, sgraffitti, sgrafito тощо, які іноді навіть уживаються в одному й тому самому тексті.

Якість мотивованості, тобто наявність у формі вказівки на її значення, допомагає легше зрозуміти й засвоїти відповідне поняття. Із трьох основних типів мотивованості, що існують, найширше під час утворення нових термінів використовуються структурна мотивованість, властива словам, що складаються з уже відомих значущих частин, як-от penknife, railroad, loader, структура яких указує на їхнє значення, та семантична мотивованість, властива словам із вторинним значенням, яке можна вгадати на основі первинного. У словосполученнях aeroplane wing, aeroplane tail, column neck, head of a line, leg of a table слова wing, tail, head і leg мають вторинне значення. Спираючись на первинне, загальновідоме значення, ми можемо здогадатися, де в літака розташовані крила й хвіст або де міститься капітель колони, навіть якщо бачимо ці об’єкти вперше.

Найважливіші прагматичні вимоги:

усталеність — якість терміна, що полягає в його схваленні фахівцями та загальному вжитку; її можна оцінити за частотою використання в комунікації;

інтернаціональна форма, яка сприяє міжнародному спілкуванню;

милозвучність — якість, що полягає у відсутності неприємних конотацій (порівняйте rhinitis і running nose); особливо важлива для торговельних назв: радянський автомобіль Zhiguli довго не продавався у Франції, де його назва асоціювалася з gigolo — коханцем за наймом; назву чеського автомобіля Shkoda (яка польською означає «шкода») у Польщі змінили на Skoda, що не має жодних конотацій; у США такі назви професій, як garbage collector і rat catcher, замінили на sanitary engineer і vermin control officer.

У зв’язку із завданням добору найефективніших форм нових термінів одним із найпопулярніших напрямів термінологічних досліджень у СРСР у 1960-х і 1970-х роках був аналіз наявних форм термінів у різних терміносистемах багатьох мов з метою визначити найпродуктивніші засоби й моделі термінотворення та розробити рекомендації щодо утворення нових термінів. У результаті цього дослідження

34 S. Grinev-Griniewicz | Terminological Methods in the History of Terminology Science

Також досліджували різні форми мотивації та виявили певні тенденції використання різних засобів термінотворення на окремих етапах розвитку термінологій.

Однак з’ясувалося, що синхронічні дослідження не дають достовірної інформації щодо продуктивності різних способів і моделей термінотворення, тому в 1970-х роках було запропоновано діахронічний підхід.

По-перше, різні засоби творення термінів можуть давати той самий структурний тип термінів — серед простих, або кореневих, термінів можуть бути слова із повсякденної лексики — water, hand, абревіатури — motel, laser, scuba, dinky та запозичення — pizza, castle. Водночас використання того самого засобу — наприклад, запозичення — може давати терміни різних структурних типів.

По-друге, відносно низька частотність певного засобу термінотворення може свідчити або про те, що він виходить з ужитку, або про те, що це новий, перспективний засіб, який ще не набув достатнього поширення.

По-третє, було виявлено певний зв’язок між переважними формами термінів і часом їхньої появи, а також між ступенем розвитку певної галузі знань і переважними засобами творення її термінів (Grinev 1979).

Також з’ясувалося, що для оцінювання обраного типу термінотворення дуже корисно встановити середній час появи термінів, утворених за його допомогою. Це можна зробити, використовуючи наявні історичні словники, у яких зазначено дати першої появи слів і словосполучень у текстах, а також зміни їхніх значень. В англійській мові такі відомості містить ґрунтовний 20-томний Оксфордський словник англійської мови.

Для встановлення цієї характеристики було розроблено новий метод, апробований на низці англійських, французьких і російських термінологій. Датою появи лексичної форми в мові вважається дата її першої появи в тексті. Однак, зважаючи на те, що письмова фіксація зазвичай настає після певного періоду усного вживання, від дати появи в письмовому мовленні віднімають п’ять років, а результат округлюють до десятиліття. Таким чином, умовний час появи лексеми вважається таким, що перебуває в межах ± 5 років. Наприклад, слово, уперше зафіксоване 1572 року, вважається таким, що з’явилося в усному мовленні не пізніше 1567 року, тобто, округлено, у 1560-х роках; у статистичних розрахунках беруть до уваги лише перші три цифри.

Terminologija | 2011 | 18

35

Було встановлено, що наявні засоби термінотворення можна класифікувати за такими групами та підгрупами:

Семантичне термінотворення:

– узагальнення загальновживаного слова;

– метафоричне термінотворення;

– метонімічне термінотворення;

– спеціалізація загальновживаного слова;

– міжтермінологічне запозичення;

– запозичення (розглядається як семантичний засіб творення термінів, оскільки в більшості випадків запозичення супроводжується семантичними змінами).

Морфологічне термінотворення:

– суфіксація;

– префіксація;

– конверсія;

– фонетичні трансформації (salt – silt, trill – tweed, baluster – banister);

– усічення.

Синтаксичне термінотворення (утворення словосполучень)

Морфосинтаксичне термінотворення:

– словоскладання;

– еліпсис;

– абревіація.

У 1990-х роках на термінологічну науку вплинула когнітивна лінгвістика, у якій провідним типом дослідження було зіставлення лексичного вираження певного базового поняття в різних мовах. З цією метою, а також для вивчення можливих відхилень під час перекладу термінів у межах зіставної термінологічної науки було розроблено метод зворотності, який уже успішно застосовано в низці магістерських і навіть докторських досліджень (Гринев 1997, Миронова 2002, Фадеева 2004, Жадейко 2008).

Це дослідження проводять так. Два великі перекладні словники протилежних напрямків (за можливості одного й того самого автора / тих самих авторів), тобто англо-російський і російсько-англійський, використовують для послідовного перекладу вибраного слова вперед і назад. Зазвичай вибране слово має кілька варіантів перекладу, які потім перекладають назад мовою оригіналу-

36 S. Grinev-Griniewicz Terminological Methods in the History of Terminology Science

мову (це називається повним зворотним перекладом). У процесі зворотного перекладу знову з’являються нові слова, переважно синонімічні до початкового слова. Їх переклад започаткував би другий етап і виявив би нові слова, а переклад цих слів назад завершив би другий етап. Зазвичай цей процес триває три або чотири етапи, але іноді може тривати й довше. У процесі подальших зворотних перекладів ми спостерігаємо радіацію — збільшення кількості нових слів, безпосередньо або опосередковано пов’язаних із початковим словом.

Цілі такого дослідження різноманітні. По-перше, можна виявити неправильні переклади, про які свідчить поява під час зворотного перекладу слів, зовсім відмінних від початкового слова (floor – De. Decke – ceiling). Було встановлено, що в багатьох випадках двох етапів достатньо, аби виявити поверхові неправильні переклади початкового слова.

По-друге, можна з’ясувати, чи дотримуються автори словників, виданих у Росії, домовленостей, ухвалених на конференції лексикографів у Москві 1969 року щодо подання варіантів перекладу. Тоді домовилися, що в перекладних словниках омоніми подаватимуться як окремі статті, тоді як переклади різних значень багатозначного слова подаватимуться в одній статті під арабськими цифрами. Синонімічні переклади розділятимуться комами, а квазіеквіваленти — крапками з комою. Отже, у словнику такого типу такі відношення, як омонімія, полісемія, синонімія та квазісінонімія, мають бути подані цілком чітко. Однак у деяких словниках цих принципів суворо не дотримуються.

По-третє, із появою цього методу відкриваються нові можливості дослідження полісемії. Одна з них стосується розмежування явної та прихованої полісемії. Було встановлено, що якщо один із перекладів слова, яке на першому етапі здається моносемічним, не повертається до початкового слова, а на другому етапі має семантично зовсім інший переклад, то це свідчить про приховану полісемію. У випадку явної полісемії можна далі досліджувати межі можливого розсіювання значення.

По-четверте, можна досліджувати синонімію, оскільки зворотний переклад іншомовних еквівалентів початкового слова виявить його синоніми. Водночас можна аналізувати відмінності між зворотним перекладом повних і часткових еквівалентів, які, як вважається, є відповідно повними та частковими синонімами.

Terminologija | 2011 | 18 37

Крім того, можна аналізувати вибір еквівалентів під час укладання термінологічних словників. Відомо, що до 75% часу перекладу витрачається на спроби забезпечити точний переклад термінів. Важливість термінологічних проблем перекладу зумовлена відсутністю збігів навіть між близькоспорідненими мовами, що спричиняє спотворення під час передавання інформації вихідного тексту.

Якщо для терміна, що перекладається, є кілька еквівалентів, необхідно вибрати найадекватніший термін, що не завжди легко зробити з двох причин — через розбіжності національних термінологій і низьку якість більшості сучасних словників.

Цими варіантами можуть бути різні терміни, сукупність значень яких відповідає різним значенням або вживанням вихідного терміна, як-от: Abwasser – sewage; effluent (Junge... 1991), або синоніми: Por-zellan – porcelain, china (Harrap’s... 1983); варіанти написання: capital – Kapital, Kapitell (Junge... 1991), словотвірні варіанти: park – Park, Parkanlage (Junge... 1991); abbreviation – Abkürzung, Kürzung, Kurzzeichen (Wörterbuch... 1979), або регіональні варіанти: Mais – maize (Br) / corn (USA) (Harrap’s... 1983). Якщо цільова мова є для перекладача рідною, набагато легше з’ясувати, який саме це випадок; якщо ж цільова мова не є рідною, вибрати правильний еквівалент дуже складно. Зі збільшенням кількості ймовірних варіантів перекладу ситуація ще більше ускладнюється.

Часто такі переліки еквівалентів містять поруч синоніми, варіанти й зовсім різні терміни, що вкрай спантеличує користувача словника. Ми вже зазначали, що зі збільшенням кількості еквівалентів зростає ймовірність того, що поряд із правильними будуть наведені помилкові еквіваленти (Grinev 1999). Якщо розглянути терміни, для яких запропоновано дуже багато еквівалентів, можна побачити, що більшість із них насправді є термінами з вужчим або дещо відмінним значенням. Дуже часто серед варіантів перекладу вихідного терміна трапляються ширші або вужчі терміни, терміни зі значеннями, зовсім відмінними від вихідного, а іноді й такі, що мають власні точні еквіваленти, як-от: Vestibul – vestibule, anteroom, lobby, хоча в англо-німецькій частині того самого словника є точні еквіваленти для надлишкових перекладів: anteroom – Vorraum; lobby – Lobby (Junge 1991).

Нарешті, можна виявити національні (а також міжнародні) асоціації. Наприклад, спектр можливих подальших еквівалентів

38 S. Grinev-Griniewicz │ Terminological Methods in the History of Terminology Science

слово magician охоплює, з одного боку, такі слова, як virtuoso, maestro і genius, що мають позитивні конотації, а з іншого — слова на кшталт trickster із виразно негативною конотацією.

Нещодавно було встановлено, що, оскільки процес пізнання має історичний характер і бере початок із зародження людської самосвідомості, когнітивні дослідження не слід обмежувати синхронічним аспектом. Тому розпочався пошук ефективніших методів, які дали б змогу уважно дослідити ранні етапи пізнання у зв’язку з еволюцією спеціальної лексики. Він ґрунтувався на припущенні, що практично всі історичні зміни людської свідомості та зростання знань відображаються у змінах лексичної системи, і привів до створення нової наукової дисципліни — антрополінгвістики. Відтак з’являється можливість аналізувати трансформації термінологічного апарату певної галузі знань, щоб сформувати відносно точне уявлення про специфічні риси й тенденції еволюції теоретичної думки. Це також створює можливість реконструювати історичні стани й тенденції розвитку пізнання.

У межах антрополінгвістики нещодавно запропоновано новий підхід до методу семантичних полів, який враховує первісну мету теорії семантичних полів: Йост Трієр застосував її для аналізу історичних змін людської свідомості та дослідження її еволюції на підставі змін у словниковому складі. Це важливо для вивчення історії пізнання. Як зазначає відомий французький медієвіст Джордж Дюбі: «Історія ментальностей не може розвиватися без допомоги лексикологів. Вони можуть надати їй фундаментальні дані, наприклад переліки слів, уживаних у певну епоху. Завдання історії ментальностей — виявити словесні сукупності, що відображають найважливіші складники колективної свідомості того часу. Необхідно аналізувати зміни словникового складу, втрати, приріст і трансформації значень слів, а також установлювати зв’язки між семантичними змінами та зрушеннями в ментальностях» (Duby 1961: 20). Нещодавно з’ясувалося, що подібні ідеї висловлювалися ще в Середньовіччі.

Дослідження такого типу, які нині проводять у Польщі та Росії, мають на меті перейти від простих описів еволюції різних семантичних полів (що відображають еволюцію відповідних ідей у свідомості) до розуміння й пояснення змін у їхній історії. Для цього з історичних словників вилучають інформацію про історичні зміни значень слів, що належать до обраного семантичного поля, і аналізують кожну семантичну зміну, шукаючи відповіді на низку запитань, зокрема: що зумовило потребу в нових словах; що змінилося з додаванням нових лексем до вже наявної системи слів.

Terminologija | 2011 | 18

39

…ників щодо історичних змін значень слів, що належать до обраного семантичного поля, та аналізуючи кожну семантичну зміну й шукаючи відповіді на низку запитань, зокрема: що зумовило потребу в нових словах і що змінилося після додавання нових лексем до системи слів, яка вже існувала.

Можливо, ми не знайдемо відповідей на ці запитання, але в багатьох випадках зможемо запропонувати ймовірні причини та чинники історичних змін, виявивши таким чином особливості розвитку сучасних загальних уявлень і причини історичних змін у сприйнятті світу. У цих дослідженнях перспективним виявляється аналіз відношень між значеннями в межах історичної полісемії: сам факт, що в шумерській мові те саме слово означало зорі і богів, проливає певне світло на релігійні вірування шумерів.

Порівнюючи синхронічні зрізи термінологій, що розглядаються як засіб формалізації відповідних систем понять, приписуваних різним історичним епохам, ми отримуємо можливість оцінити темп розвитку обраного концептуального фрагмента картини світу, його кількісні та якісні історичні зміни, а також етапи спеціалізації й відокремлення (розгалуження) окремих наукових субдисциплін. Загалом це може стати відносно надійною основою для досліджень, спрямованих на виявлення причин і умов прискорення зростання знань.

To conclude, the history of terminology science may be viewed as history of development of methods of investigating special vocabulary. Every major stage of growth of theoretical knowledge is accompanied by particular problems and new ways of solving them.

REFERENCES

Duby G. 1961: Histoire des Mentalités [History of Mentalities]. – Histoire et ses Méthodes sous la Vie, Paris, 18–21.

Gladkaja N. M. 1977: Lingvisticheskaja priroda i stilisticheskije funktsii professional’nyh zhargonizmov pressy (na materiale pressy GDR i kommunisticheskoj pressy FRG i Avstrii) [Linguistic Nature and Stylistic Functions of Professional Jargonisms used in Newspapers (on material of newspapers of the GDR and the communist newspapers of the FRG and Austria)]: Abstract of the Candidate of Science Dissertation, Moscow.

Grinev S. V. 1979: Compiling a Thesaurus. – Fachsprache 4, 154–161.

Grinev S. V. 1990: Description of Terminologies: a Parametrical Approach. – TermNet News 29/30, 10–11.

Grinev S. V. 1990: Osnovy leksikograficheskogo opisanija termin sistem [Foundations of Lexicographical Description of Term Systems], Dr.Sc. dissertation, Moskva.

Grinev S. V. 1993: Introduction to Terminology Science (in Russian). – Moscow: MGU.

40 S. Grinev-Griniewicz | Terminological Methods in the History of Terminology Science

Grinev S. V. 1996: Some Semiotic Aspects of Terminology Science. – IITF Journal. Vol.7, No.2, 22–25.

Grinev S. V. 1998: Istoricheskij sistematizirovannyj slovar’ terminov terminovedenija (uchebnoje posobije) [Historic Systematised Dictionary of Terms of Terminology Science (a manual)], Moscow: Signal.

Grinev S. V. 1999: On the Principles of Improving Translating Terminological Dictionaries. – Slupskie Prace Humanistyczne, 18a, 95–105.

Grinev S. V., Leichik V. M., Nalepin V. L. 1985: Terminology of Terminology Science. (Systematized Collection of Terms in Russian), Moscow.

Grinev S. V., Sergejev Yu.P. 1987: Methodic Recommendation for Scientific Research in Normalizing Medical Terminology (Main Principles and Recommended Directions of Research) (in Russian). USSR Academy of Medical Sciences, Moscow.

Harrap’s praktisches Worterbuch: engl.-dt., dt.-engl./ ed. by Robin Sawers, Munchen: Hueber. - London: Harrap, 1983.

Junge, Hans-Dieter; Lukhaup, Dieter. Civil Engineering and Architecture: English-German; Deutch-Englisch. Bauwesen und Architektur, Berlin: Ernst, 1991 (Terminus: Special Purpose Dictionary).

Leichik V. M. 1971: The Subject and the Place of Terminology Science (in Russian). – Actual Problems of Lexicology, Novosibirsk.

Leichik V. M. 1981: Nekotoryje voprosy upor’adochenija, standartizatsii i ispol’zovanija nauchno-tehnicheskoj terminologii [Some Problems of Ordering, Standardizing and Using Scientific and Technical Terminology]. – Termin i slovo [Term and Word], Gorkyj, 121–128.

Leichik V. M. 1985: Slovnik terminov terminovedenija [Wordlist of Terms of Terminology Science], Moskva.

Leichik V. M., Smirnov I. P., Suslova I. P. 1977: Terminology of Informatics (in Russian), Moscow.

Mironova J. J. 2002: Problemy evolutsii arhitekturnoj terminologii (na primere anglij­skoj leksiki pola “Okna I dveri”) [Problems in the Evolution of Architectural Terminology (on the Example of English Vocabulary of the Field “Windows and Doors”]: Candidate of Science Dissertation, Moscow.

Veselov P. V. 1969: Structure of Term in Semiotic Aspects (in Russian). – Place of Terminology Science in the Modern System of Sciences, Moscow.

Veselov P. V., Chirukhina O. N. 1974: Structure of Term in Semiotic Aspects (in Russian). – Terminological Problems in the Sphere of Documentation and Archive Science, Moscow.

Vinokur G. O. 1939: O nekotoryh javlenijah slovoobrazovanija v russkoj tehnicheskoj terminologii [On Some Phenomena of Word-Formation in Russian Technical Terminology]. – Istorija otechestvennogo terminovedenija: Klassiki terminovedenija [History of Russian Terminology Science: the Classics of Terminology Science], Moscow: Moscow Liceum.

Worterbuch des Technik. Deutch-Englisch, Essen: Girardet. 1979; Worterbuch des Technik. Englisch-Deutch, Essen: Girardet. 1979.

Гринев С. В. 1985: Вопросы параметризации описания терминологической лексики. – Теоретические проблемы научно-технической терминологии и практика перевода, Омск, 43–44.

Гринев С. В. 1988: Параметрический метод оценки терминологий. – Научно-техническая терминология, 3, 5–9.

Гринев С. В. 1997: Сопоставительное терминоведение – основа международной унификации и стандартизации терминологий. – Научно-техническая терминология, 2, 28–34.

Гринев С. В. 2000: Основы семиотики, Москва.

Жадейко М. Н. 2008: Антрополингвистические аспекты полисемии соматизмов: авт. … дис. канд. фил. наук., Нижний Новгород.

Караулов Ю. Н. 1981: Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка, Москва.

Кузьмин Н. П. 1970: Нормативная и ненормативная специальная лексика. Проблемы и методы нормализации специальной лексики. – Лингвистические проблемы научно-технической терминологии, Москва, 68–81.

Лотте Д. С. 1937: Задачи и методы работы по упорядочению технической терминологии. – Основы построения научно-технической терминологии / Лотте Д. С., Москва, 1961.

Реформатский А. А. 1959: Что такое термин и терминология. – Вопросы терминологии (Материалы Всесоюзного терминологического совещания), Москва, 1961; 46–62.

Скворцов Л. И. 1972: Профессиональные языки, жаргоны и культура речи. – Русская речь, 1, 48–59.

Фадеева Л. Ю. 2004: Антрополингвистическое исследование явления реверсивности в специальном дискурсе (“Food”): дис. …канд.фил.н., Нижний Новгород.

Terminologija | 2011 | 18 41

TERMINOLOGIJOS METODAI TERMINOLOGIJOS MOKSLO ISTORIJOJE

Straipsnyje specialiosios leksikos tyrimo ir tvarkybos metodų raidos požiūriu aptariama terminologijos mokslo istorija. Pažymima, kad plėtojantis terminologijos mokslui įvairiais jo raidos etapais buvo taikomi ir tobulinami tam tikri metodai – sisteminis, tipologinis, semiotinis, reversinis, diachroninis ir antropologinis. Tai leidžia terminologijos tyrinėjimų istoriją apžvelgti kaip terminologijos metodologijos raidą.

ТЕРМИНОЛОГИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ИСТОРИИ ТЕРМИНОВЕДЕНИЯ

Рассматривается история терминоведения в аспекте развития методов исследования и упорядочения специальной лексики. Отмечается, что, по мере развития терминоведения, на разных этапах преимущественно использовались и совершенствовались определенные методы – системный, типологический, семиотический, реверсийный, диахронический и антрополингвистический подходы, что позволяет рассматривать историю терминоведческих исследований как развитие терминологической методологии.

Gauta 2011-11-02

Sergiusz Grinev-Griniewicz

University of Bialystok

Waska 4, m.20, Bialystok, 15-481, Poland

E-mail [email protected]

42 S. Grinev-Griniewicz | Terminological Methods in the History of Terminology Science