ANTANAS BALAŠAITIS

РОЗВИТОК НОРМУВАННЯ ЛЕКСИКИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

1. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Інформація, наведена в практичних словниках, впливає на мовне вживання, адже їх укладають з метою нормування лексики (Naktinienė 2000: 12). Опублікований понад пів століття тому Словник сучасної литовської мови (далі — ДСЛ) вважається фундаментальною працею з литовської мови (Keinys 1991a: 96). Крім того, цей словник є «простим, доступним і дієвим засобом піднесення культури як розмовної, так і писемної мови» (Ulvy das 1977: 13). Отже, ДСЛ — важлива праця для розвитку літературної литовської мови, а водночас і всієї литовської культури.

Тому варто оцінити його з різних поглядів, тим паче під час укладання словника літературної мови. У статті з соціологічного погляду наведено кілька особливостей історії укладання ДСЛ; згадано речі, які нинішньому молодому поколінню філологів важко уявити: як політична влада того часу та її зміни впливали на мовознавців, характер укладеної ними праці й подані в ній норми. Розглядаючи умови укладання ДСЛ, не слід забувати й про ширшу оцінку того періоду. Офіційна влада перешкоджала спробам організовано дбати про збереження литовської мови в умовах поширення двомовності (відродити Товариство литовської мови), натомість нав’язували інтернаціоналізм і російську мову, необхідну для дружби народів, наголошуючи винятково на її позитивному впливі на литовську мову. Отже, «литовська мова втратила в країні свій суверенітет — головну умову, що давала їй змогу зростати й міцніти» (Piročkinas 1994: 5). Автор цієї статті¹ пов’язує стан мови та її нормування з життям суспільства, як і професор Zigmas Zinkevičius у працях з історії мови.

¹ Стаття є значно доповненим варіантом доповіді, виголошеної 23 червня 2008 р. на ювілейній міжнародній науковій конференції (див. «Зміни нормування лексики литовської мови в перших виданнях Словника сучасної литовської мови». — Лексикологія і термінологія: теорія, практика, історія. Тези доповідей, 2008). Статтю присвячено вшануванню з нагоди 100-річчя від дня народження відповідального редактора перших двох видань ДСЛ Jonas Kruopas (1908–1975).

112

KALBOS KULTŪRA | 81

2. ПЕРШІ СПРОБИ СТВОРЕННЯ ПРАКТИЧНОГО СЛОВНИКА

Praktinį norminį žodyną greta didžiojo jau ketino parengti Kazimieras Būga (1879–1924). Kaip nurodoma Antano Salio (1902–1972) straipsnyje Lietuvių enciklopedijoje (LE XXXV 1966: 408), „A. Vireliūnas ir A. Varnas buvo jau pradėję atrinkinėti medžiagą iš didžiojo žodyno kartotekos“. Bet po Būgos mirties šis užmojis buvo pamirštas. „Medžiagos atrinkimas buvo iš naujo pradėtas Juozo Balčikonio vadovaujamo didžiojo žodyno redakcijoje“ (ten pat).

Практичну мовну працю було підготовлено одразу після завершення Другої світової війни. Мовознавець і педагог Alfonsas Kalnius (1907–1981) разом із географом Stanislovas Tarvydas (1903–1975), скориставшись ономастичними збірками Matas Jurkynas (1909–1944), уклали мовний довідник. Його редагували Kazimieras Gasparavičius (1908–1983), Napalys Grigas (1896–1972), Kazys Ulvydas (1910–1996) та Aleksandras Žirgulys (1909–1986); відповідальним редактором був Juozas Lazauskas (1892–1970). Довідник назвали Словником правопису литовської мови і видали 1948 року. Назва явно надто вузька: у цій праці подано основи правопису, пунктуації, наголошування, уживання відмінків, нарис діалектів, кілька сотень назв місцевостей і словник приблизно з п’яти тисяч слів із наголосами (без тлумачень). Певний час це була настільна книжка для студентів і засіб нормування літературної мови.

Литовські мовознавці-біженці війни в Німеччині також дбали про підготовку видань для потреб рідної мови. 1950 року в Білефельді було видано Довідник литовської мови, підготовлений Pranas Skardžius (1899–1975), Stasys Barzdukas (1906–1981) та Jonas Martynas Laurinaitis (1894–1966). У «Слові редакції» P. Skardžius пояснив історію підготовки видання. Учитель литовської гімназії в Тюбінгені S. Barzdukas запропонував йому підготувати підручник із правопису для шкіл. Професор підтримав цю ініціативу. У березні 1948 року на засіданні громади литовських вигнанців було схвалено підготовку підручника. Однак невдовзі стало зрозуміло, що потрібне ширше видання: «нині доцільно видати не лише підручник із правопису, а якомога повнішу працю, яка, крім правопису, хай і стисло, охопила б також важливіші питання вимови літературної мови, словотвору, словозміни, частково синтаксису та словника». Усе це потрібно, «щоб усі ми мали серйозніший мовний засіб, який допоміг би нам довше зберігати рівень культури рідної мови та її самобутність, полегшував наше взаємне спілкування і тим самим довше підтримував наше національне й громадське почуття».

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

113

Для досягнення такої мети рукопис переріс у чималу книжку. Посібник литовської мови П. Скарджюса охоплював уживання літературної мови, вимову, творення звуків, наголос і акцентну інтонацію, наголошування окремих частин мови, правопис (зокрема й коливні явища), написання запозичень, словотвір, новотвори, міжнародні слова, уживання відмінків і пунктуацію. До книжки додано також досить великий словник. Самобутній універсальний словник, що становив три чверті книжки (444 сторінки), призначався для еміграції, з урахуванням потреб співвітчизників у країнах їхнього проживання. У ньому, крім литовських особових і географічних назв, подано також географічні назви Німеччини, США, Канади й Австралії, а також прізвища діячів. У словнику знаходимо й біблійні імена, літературні псевдоніми, прізвища науковців, назви храмів, різні скорочення, популярні латинські назви та вислови.

Окремими гніздами подано й пояснено найуживаніші префікси. Частину відомих слів не пояснено (зазначено лише частину мови та тип наголошування), інші пояснено синонімами. Для деяких слів наведено походження або відповідники англійською, французькою та німецькою мовами. Найчастіше подано стислі пояснення з короткими прикладами вживання. Префіксальні дієслова наведено або в ілюстраціях до основного слова, або в окремих гніздах, іноді їх також пояснено.

Словник мав також унормовувати лексику: слова, не рекомендовані для літературної мови, подавалися у квадратних дужках із позначкою походження: [apàrt (prc., sl.), без, напр.: без грошей, Онуте ще й отримала подарунок], [gùzikas (g., l.), ґудзик], [leikà (g.), лійка, поливальниця], [mierà (g., r.), міра, такт], [šni̇celis (vok.), шматок м’яса], [špòsas (vok., l.), поспіх, витівка, забавка], [trùšikai (r.), труси, спідня білизна], [Vìlija (g., l.) Няріс], [viršgam̃tinis (калькований запозичений термін), надприродний], [želė (prc., r.), желе]. Загалом у вступі до словника намагалися проілюструвати розглянуті питання, показати вживання мови, підвищувати її культуру, навчати правильного наголошування та правопису.

Посібник завершували готувати вже після початку еміграції з Німеччини. Редактор П. Скарджюс закінчив читати коректуру вже після прибуття до Клівленда (США) і підписав «Слово редакції» 15 грудня 1949 року. У післямові «Завершуючи роботу», підписаній громадою литовців Німеччини в Мюнхені 29 червня 1950 року, названо помічників і спонсорів, які долучилися до підготовки та друку. Виданням опікувалося видавництво «Вента». Надрукований накладом у 5000 примірників Посібник литовської мови (604 с.) тривалий час був настільною книжкою литовських воєнних біженців. Готували виправлене й доповнене видання цієї книжки, але його так і не опублікували (Skardžius 1999: 793–794, 928).

114

KALBOS KULTŪRA | 81

3. ПЕРШЕ ВИДАННЯ СЛОВНИКА СУЧАСНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

Рукопис практичного словника лише після Другої світової війни підготували лексикографи Інституту литовської мови Напаліс Грігас і Антанас Ліберіс (1909–1996). Слова з картотеки великого словника відбирав іще й Антане Кучінскайте (1915–2006), яка недавно почала працювати в Інституті, адже для картотеки малого словника було переписано лише слова приблизно до половини абетки (Kučinskaitė 1981: 26–27). Як писала ця авторка, уже наприкінці 1948 року було написано чималий рукопис словника (там само). Ознайомившись із рукописом, керівництво Академії наук зазначило, що бракує слів, пов’язаних із радянським життям, і спеціальних термінів. Після критики другого тому великого Словника литовської мови (1947) на розширеному засіданні Відділення суспільних наук АН 12 листопада 1948 року розглянули також рукопис словника літературної мови, який готувався до друку. Директор Інституту литовської мови Юозас Балчіконіс (1885–1969) у доповіді окреслив, яким має бути словник. Передбачалося подати всі вживані литовські слова й найчастіші міжнародні слова, а також географічні назви разом зі світовими географічними назвами. Частину словника вже відредаговано (літери A–O, R, Š та U). «Під час редагування словника виникають труднощі з нормуванням, наголошуванням, суфіксами тощо. Слабкий бік словника — зібрано надто мало наукової термінології, а також слів, породжених радянським життям» (див. Довідник Академії наук Литовської РСР, 1949: 301). Рукопис словника зазнав суворої критики. Віцепрезидент Й. Жюгжда дорікав, що «для словника цілком некритично використано застарілий матеріал, зібраний ще раніше. [...] Як добором слів, так і фразеологією (тобто ілюстраціями вживання) словник відірваний від реалій радянського життя» (там само, 302). Із такою критичною оцінкою погодилися редактор газети «Тєса» Г. Зіманас і президент АН Й. Матуліс. Директор Інституту литовської літератури К. Корсак наголосив, що «словник літературної мови має бути призначений для практичних потреб. [...] А фактично нині відредагований словник літературної мови — це скорочений виклад Великого словника» (там само, 304). Тому рукопис словника потрібно було скоротити, але водночас і доповнити. Укладачі словника дбали не лише про усунення «ідеологічних помилок», а й розглядали питання його структури. Від власних назв відмовилися, шукали способів краще подавати префіксальні дієслова. Академік Борис Ларін (1893–1964), який у 1952–1953 роках працював заступником директора Інституту литовської мови та літератури, пропонував подавати префіксальні дієслова окремими гніздами. Погодитися з цією пропозицією було неможливо, оскільки картотеку великого словника укладено інакше. Тому згодом за...

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

115

можливістю А. Ліберіс виніс в окремі гнізда лише префіксальні дієслова зі специфічними значеннями, а решта так і залишилася в прикладах уживання. У вступі до ДЛМ₁ зазначено, що «насправді доцільно було б подавати окремо в алфавітному порядку всі префіксальні дієслова, навіть ті, що не мають особливого значення» (с. XI). Це було зроблено в наступному виданні ДЛМ₂.

У квітні 1952 року на союзній конференції лексикографів, організованій Інститутом литовської мови, як повідомлялося в газеті «Література і мистецтво» (1952 05 11), «працівники Інституту мовознавства АН СРСР зробили на конференції низку цінних доповідей і надали ґрунтовні рекомендації з питань литовської лексикології та лексикографії». Не погодившись із запроваджуваними змінами в редагуванні СЛМ, Й. Балчіконіс залишив посади редактора й директора Інституту. У 1952 році Інститут литовської мови об’єднали з Інститутом литовської літератури. Керувати об’єднаним інститутом призначили літератора, академіка Костаса Корсакаса (1909–1986). За рекомендаціями конференції та вказівками редакційної комісії Словника сучасної литовської мови, створеної Президією АН Литви, підготували відповідну інструкцію з редагування (її автори — Й. Круопас, А. Кучінскайте, Б. Ларін). До редакційної комісії призначили К. Корсакаса, Б. Ларіна, Й. Кабелку, Й. Круопаса (відповідального редактора), А. Ліберіса та К. Улвідаса. На титульній сторінці зазначено й прізвище Й. Балчіконіса, хоча листом від 3 грудня 1953 року він відмовився від згадки серед редакторів словника: «Оскільки я вже не є безпосереднім співробітником Інституту литовської мови та літератури й не в усьому погоджуюся з думкою інших редакторів словника щодо правильності мови, прошу не вказувати мене серед редакторів цього словника» (див. Спогади про мовознавця Юозаса Балчіконіса, 2006: 296).

Словник сучасної литовської мови вийшов друком 1954 року. У досить докладному вступі пояснено структуру словника, тлумачення значень слів і наголошування. У словнику наголошено й пояснено близько 45 тисяч слів. У передмові мету ДЛМ окреслено так: «Перед радянськими мовознавцями було поставлено невідкладне завдання — підготувати великий тлумачний словник сучасної литовської мови, який яскраво відображав би соціалістичну ідеологію та радянське життя, дієво сприяв би піднесенню мовної культури й запровадженню норм літературної мови в радянському суспільстві». Отже, редакторів словника насамперед мала турбувати ідеологія, нав’язувана комуністичною партією.

Відповідно до настанови комуністичної партії, викладеної в передмові, у ДЛМ наведено такі й подібні ідеологічно забарвлені тлумачення слів суспільного життя та ілюстративні речення, найчастіше взяті з російських радянських словників:

116

KALBOS KULTŪRA | 81

агент 3. шпигун імперіалістичного уряду, диверсант.

агресор загарбник, підбурювач імперіалістичної війни, країна, що нападає: Імперіалістичні ~и.

армія 5. розм. загін, безліч: На чолі велетенських могутніх армій прихильників миру крокує наша велика Батьківщина — Радянський Союз.

церква (1) 1. будівля, до якої збираються молитися люди, що дотримуються релігійних забобонів.

Пор. церковка православна святиня.

куркуль (1) 5. представник сільської буржуазії — заможний селянин: У нас клас ~ів ліквідовано.

релігія (1) одна з форм суспільної свідомості, погляди, засновані на містиці та вірі в чудодійні сили й уявних істот; віра: «Релігія — опіум народу» (Маркс). «Релігія — один із видів духовного гноблення» (Ленін). У класовому суспільстві р. є знаряддям гноблення трудящих і панування експлуататорських класів. Р. протилежна науці й перешкоджає пізнанню законів розвитку природи та суспільства.

віра (1) віра в нібито існування бога; псевдонаука релігії.

Ще кілька речень, перенесених до словника з тогочасної преси:

Наша велика радянська Батьківщина — оплот миру в усьому світі твердиня і прапороносець. Сповнена радості й щастя, у дружній родині радянських народів на Жовтневій демонстрації крокує литовський народ. Непохитна віра в перемогу комунізму. Усі дороги ведуть до комунізму. Радянська влада створила небачені можливості для розвитку культури.

Досвід життя тих часів дає підстави вважати, що такий політичний відтінок словника зумовили загальна диктатура й пропаганда. Їхні виконавці закликали «удосконалювати» ДЖ, переконуючи в сяйві комуністичної ідеології та радянського життя, а редактори робили це зі страху здатися непокірними й такими, що уникають засвоєння нав’язуваної ідеології. На той час уже досить переконалися, що за непокору йдуть репресії. Згадуючи перше видання ДЖ, редактор третього видання Стасис Кейнис визнав: «Це був тяжкий і складний час. Будь-яка ідеологічна незгода з владою тоді могла завершитися багаторічними роздумами над власними „помилками“ та вправлянням м’язів на архіпелазі ГУЛАГу великої „батьківщини“» (Gimtoji kalba 8, 1991: 22).

Литовські мовознавці, які опинилися в США, дорікали за політизацію ДЖ. П. Скарджюс писав, що «все, що на Заході становить основу культури й цивілізації, тут насильно перекладено на одну механічну колодку: [...] усе підпорядковано сліпому механізмові, суспільно-економічному чинникові [...]». Значна частина словника «просякнута комуністичною ідеологією» (Skardžius 1999: 918); «...цей словник не є науково об’єктивним, а»

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

117

ідеологічно вибірковий: у ньому навмисно пропущено багато слів, які часто вживаються в повсякденному житті, наприклад адвент, анафема, провідна неділя, баптист, чекіст, декалог, енкаведист, євангеліє, євангеліст, причастя, гостія, Трійця та ін.» (Skardžius 1997: 411). Судячи з ілюстрації слів, поданої в DŽ, А. Саліс у статті «Словники» 35-го тому Литовської енциклопедії писав, що «таку пропагандистську екстазу можна пояснити хіба що безмежним політичним терором тих років» (Salys 1985: 236).

Про виданий словник у Tiesoje (1954 10 05) повідомив директор Інституту К. Korsakas. Незабаром словник представив і відповідальний редактор Й. Круопас (Tarybinis mokytojas, 1954 11 11), назвавши деякі встановлені норми: абажур, велюр, факір, турнір. Водночас він наголосив, що «встановлення деяких нормативних форм спричинило великі суперечки в редакції словника» (Kruopas 1998: 422–425). Само собою зрозуміло, що в першому нормативному словнику було нелегко встановити найприйнятніші норми. Тому вже в першій рецензії Вітаутас Буда (Literatūra ir menas, 1954 10 30) висловив сумнів щодо пропозиції «утворювати особові назви від топонімів лише за допомогою суфікса –ietis [...]. Укладачі словника, якби зважали на літературну литовську народну розмовну мову, краще зробили б, залишивши всі три суфікси (–ietis, –iškis, –ėnas) паралельними». Через пів року в іншій рецензії Вінцентас Дротвінас, Аделе Лайгоніте та Йонас Паулаускас (Literatūra ir menas, 1955 04 02) висловили зауваження щодо добору слів (не знайшли abiturientas, buldozeris), пропонували приділяти більше уваги словам із поширеними префіксами prie-, su-, už-.

Владас Грінавецькіс, Йонас Пальоніс і Вінцас Урбутіс у Tiesoje (1955 03 05) опублікували зауваження щодо добору слів: «в тлумачному словнику слід було б знайти місце й рідшим діалектизмам, якщо вони трапляються у творах класиків литовської художньої літератури: наприклад, luinas, pylė, repukas (Донелайтіса), snopis (Жемайте), atvalka, kraiguoti, nupiepti (П. Цвірки), panuovalis (Венуоліса), priebėga (І. Сімонайтіте). З інтернаціональних слів слід було б додати aviamodelizmas, buldozeris, frezuoti, leiboristas, skreperis, streptomicinas.

Найбільше висловлене ними зауваження стосується подання запозичень: «У словнику запозичення як слід не опрацьовані з лексикографічного погляду, не обмежені, не вказано межі їхнього вживання. Запроваджене скорочення не рекомендується. (= слово, що не рекомендується) майже ніде не ставиться біля запозичень, справді не рекомендованих до вживання в литовській мові… його немає біля ainis, išdirbinys, laisvanoris, skaitlingas, vaizdinys, ані біля balkis, glita, šniūras, špricas, trusikai.»

118

KALBOS KULTŪRA | 81

4. ЧИКАЗЬКЕ ВИДАННЯ DŽ (1962)

В огляді видань Dž слід згадати й вихід у Чикаго першого видання DŽ. Після війни практичний словник литовської мови був потрібен литовській громаді, що зросла в США, зокрема біженцям, які прибули сюди з Німеччини. Однак підготувати такий словник не було кому: і мовознавці, і педагоги передусім мусили дбати про облаштування, працюючи на найрізноманітніших фізичних роботах. Було вирішено передрукувати Dabartinės lietuvių kalbos žodyną, виданий у Вільнюсі 1954 року, але треба було усунути комуністичну пропаганду, як вони висловлювалися, «дебільшовизувати» його.

Популярне литовське видавництво «Terra» в Чикаго почало дбати про перевидання словника 1955 року. У пресі (Drauge, Naujienose, Vienybėje) розгорнулася дискусія про те, як його слід виправити. Багато зауважень висловили П. Скарджюс (1999: 917–924) і Бенедиктас Бабраускас. За «дебільшовизацію» DŽ взявся письменник Б. Бабраускас (1910–1968), який у Литві писав про питання культури мови й видав книжечку «Правила наголошування» (1939). Він змінив політизовані тлумачення значень слів та ілюстративні речення, кілька радянських термінів зовсім вилучив і замінив ілюстративним текстом відповідного обсягу з нейтральних суміжних слів. Вставки до словника, набрані дуже схожим шрифтом, наклеїли поверх оригіналу, і так у Чикаго було надруковано фототипне видання.

До словника додали власну передмову «Зауваги до другого видання», де пояснили причини виправлень: за редагування словника взялися через «неприйнятність першого видання, особливо через його перенасиченість матеріалами більшовицької пропаганди, які не мають нічого спільного ні з призначенням словника, ні з мовними вимогами до словника, ні, зрештою, із серйозністю та об’єктивністю наукової праці». Не маючи змоги через залізну завісу зв’язатися з укладачами й попросити в них дозволу на передрук, редактор перепрошує. На титульному аркуші не залишилося прізвища члена редакційної колегії Б. Ларіна, оскільки там його вважали політичним керівником литовських мовознавців, «політруком» російською. Про переробника словника ніде немає жодної згадки; навіть у рецензії Л. Д. (імовірно, Леонардаса Дамбрюнаса (1906–1976)), опублікованій у Gimtojoje kalboje (1963, № 1), не згадано навіть видавців. Це зрозуміло, адже словник передрукували без дозволу укладачів. Авторові рецензії, безперечно, були відомі редактор словника й видавництво, але писати про незаконно виконану роботу було необачно.

У литовській пресі США словник, що готувався, рекламували (в оголошенні про передплату) як словник проф. Й. Балчиконіса, можливо, тому, що його прізвище стояло першим у редакційній колегії, хоча відповідальним редактором був зазначений Й. Круопас. Через це Й. Балчиконіс мусив навіть пояснюватися в пресі: «видавати в Амери

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

119

…кому такий словник ніхто не замовляв, і я не давав згоди використати моє ім’я для цієї мети» (Tiesa, 1961 03 04). У Литві цей випуск тоді ніде не обговорювали, навіть у мовній пресі, ніби його й не було. Лише в роки національного відродження кілька його примірників з’явилися у великих бібліотеках Литви. Про історію цього випуску я вперше написав 1999 року в Gimtojoje kalboje (№ 5, 6) — «Чиказьке видання „Словника сучасної литовської мови“ (1962)»².

5. ДРУГЕ ВИДАННЯ DŽ

Минуло кілька десятиліть, і постала потреба підготувати нове видання DŽ. Були наміри підготувати значно краще нове видання — уже не словник сучасної, а загальнолітературної мови, яку тоді називали літературною (за терміном literaturnyj jazyk, уживаним у російському мовознавстві). З цією метою 23 жовтня 1968 року скликали конференцію для обговорення словника, роботу над яким уже розпочали. Відповідальний редактор J. Kruopas опублікував статтю «Яким має бути словник літературної мови» (Literatūra ir menas, 1968 10 19; див. Kruopas 1998: 455–460). Однак згодом переконалися, що повноцінний взірцевий словник загальнолітературної мови поки що неможливо підготувати, і у виданому через чотири роки (1972) словнику залишили стару назву.

Друге видання було значно досконалішим і більшим. Насамперед слід зазначити, що його, як і обіцяли у вступі до DŽ₁, лексикографічно переробили: дієслова з префіксами подали в окремих гніздах. У першому виданні з префіксами наводили лише ілюстративні речення. Словник поповнили й новотворами. У передмові зазначено: būtininkas, draugovininkas, dūjininkas, dailėtyra, dirvótyra, kosmonautas, savitarna, а також láiptinė, motorolėris, nailònas, porolònas, taisyklà, teikinỹs (поряд із попереднім teikmuõ) тощо. Відмовилися від рідкісних і не надто потрібних загальнолітературній мові слів: kasis, mainybos, miešinys, nuošalystė, nuožanga, pasaginė тощо. З огляду на варіативність наголосу подано нові акцентуаційні варіанти: aistrà (4, 2), áiškus, -i (3, 1), ašaróti, ãšaroti; bérti, bérti; deguõnis (2), deguonis (3b); pakálnė (2), pakálnė (1); paslėgti, paslėgti; próga (1), progà (4); raudónas (1, 3), raudonúoti, raũdonuoti; rū́šis (1), rùšis (4); vẽlkė (2), velkė (4); vérgas (3), ver̃gas (4) тощо. «Це зроблено з огляду на те, щоб наявні в мові варіанти наголошування не вважалися помилками».

² Не оминув нагоди дослідити обставини появи цього видання влітку 1994 року, коли видавництво «Наука й енциклопедії» відрядило мене до Чикаго збирати дані для довідника JAV lietuviai (1998, 2002).

120

KALBOS KULTŪRA | 81

Для цілей нормування лексики запроваджено суворішу ремарку ntk. (=не рекомендовано). Поряд із наявною ремаркою žr. (=дивись), яка вказує на слово, що не вважається помилковим, але є рідшим і менш звичним, скорочення ntk. ставлять біля слів, які не рекомендуються, не є нормативними й вважаються мовною помилкою. Після знака рівності поруч подано їхні нормативні відповідники.

Словник із переробленою структурою значно збільшився — до 60 тисяч слів. Ще одним поліпшенням стали доречніші нейтральні тлумачення слів і ширший ілюстративний матеріал уживання, очищений від примітивних газетних пропагандистських речень. У передмові зазначено, що словник «виправляли, переробляли, доповнювали новими словами та ілюстративними прикладами й редагували співробітники Інституту литовської мови та літератури J. Kruopas, A. Lyberis, D. Lukšys, J. Paulauskas, J. Senkus, K. Ulvydas; до підготовки нового тексту долучилася K. Vosyl ytė, терміни уточнював і доповнював, а весь текст читав K. Gaivenis; текст окремих літер читали й подавали цінні зауваження A. Balašaitis, A. Kučinskaitė та інші». Відповідальним редактором залишився J. Kruopas.

У новому виданні словника більше уваги приділено нормуванню лексики, тлумачення значень слів стали об’єктивнішими. На жаль, в ілюстративних реченнях усе ще залишилася примітивна пропаганда.

Словник оцінювали й у пресі. У рецензіях наголошували на його доповненні та вдосконаленні, точнішому тлумаченні значень. Вказували й на те, що ще потребувало виправлення. Elena Grinaveckienė (Literatūra ir menas, 1973 02 10) сумнівалася, чи варто було включати до словника похідні слова з діалектними суфіксами, що найчастіше мають зневажливе значення (valkatūžas, vampazyti, mangūryti, arklėkas, paršėkas, vyriščias), незвичні новотвори із суфіксами -ėlis, -uolis (pasenėlis, pasiaubėlis). Непотрібними вона вважала й надто рідкісні діалектизми, найімовірніше литуанізовані запозичення skobas «кислий», žaglys «злодій», ž arynas «зарості». Заслуговує на увагу зауваження: «Недобре, що словник виправдовує вислів tamprūs ryšiai, який мовознавці одностайно виправляють. Через це можна безпідставно скептично ставитися до їхніх наукових висновків». Редактори врахували це зауваження у DŽ₃, проте деякі інші рідковживані слова некритично перенесли до нового видання.

Думку щодо слів у DŽ₂, які потребували виправлення, поділяв і Vytautas Būda у статті «Довгоочікуване видання словника» (Pergalė, 1973, № 8): «Гірше те, що такий словник, покликаний унормовувати нашу мову, в багатьох місцях відхиляється від загального нормувального спрямування, суперечить навіть рекомендаціям, які давали не лише Jonas Jablonskis чи Juozas Balčikonis, а й далі дають інші видання того самого інституту, передусім „Kalbos kultūra“ (с. 162). Серед таких нерекомендованих слів автор називає žingeidus, suokalbis, išsireiškimas,

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

121

наслідок, лише примітка «див.» спрямовує до smalsus, sąmokslas, pasekmė. Далі додає, що у DŽ₂ і pasėka, і pasekmė, і išdava зведені до двох значень в одному — «результат» і «наслідок».

В. Буда дивувався: «Ніяк не можна зрозуміти, чому відкидається одне значення іменника gerbūvis (добробут), а інше узаконюється (добрий, сучасний комунальний благоустрій). Адже Яблонскіс і інші мовознавці (пор. „Kalbos kultūra“, 18, p. 7) досі виганяють його з мови насамперед через невдале словотворення, оскільки в обох значеннях це невдале запозичення-калька» (с. 163). Авторові статті здавалося, що «ніяк не можна виправдати й уживання дієприкметника sekantis замість займенника kitas». У DŽ₃ sekantis визнано ненормативним; також прийнято зауваження щодо atžymos, tamprus (5 значень), priešpastatyti, apjungti, nuriebalinti.

Закликав і далі вдосконалювати DŽ також Гражвідас Кірвайтіс. У статті «Продовжуймо вдосконалювати „Словник сучасної литовської мови“» (Kultūros barai, 1974, nr. 1) він висловив жаль з приводу недостатнього поповнення спеціальними термінами й указав терміни, необхідні словникові: alternatyva, esė, fantastika, izotopas, kaubojus, munduras, rotaprintas та ін. Безперечно, слід погодитися з його думкою, що «зі зростанням культурних і наукових зв’язків міжнародних слів більшає і в сучасній литовській мові. Цей процес, характерний для всіх мов, мав би ширше відображатися і в DŽ». На сумніви щодо керування слів kabutės, laipsnis, lygiagretus, išvados, padariniai, viltis, temperatūra відповіли прикладами з DŽ₃: Priejo teisingą išvadą, prie teisingos išvados. Turiu viltį pasveikti. Vienodos priežastys sukelia vienodus padarinius. Linija lygiagreti su trikampio pagrindu. 20 laipsnių temperatūroje. Sutartiniai pavadinimai rašomi kabutėse. Skirti ~ėmis. Imti į ~es. Rašyti, dėti ~es. Отже, до заклику вдосконалити словник у третьому виданні дослухалися.

DŽ₂, мабуть, найширше й найґрунтовніше було розглянуто у статті укладача словника Й. Паулаускаса «Актуальні проблеми унормування лексики та словник» (Kalbos kultūra 27, 1974). Визнавши, що «унормування лексики літературної мови, хоча й відбувається інтенсивно, просувається повільніше, ніж хотілося б. [...] чимало питань унормування лексики ще не вирішено» (с. 40), він насамперед згадує актуальне унормування варіантів, яке в DŽ лише розпочалося. Говорячи про відкинуті в DŽ₂ ненормативні слова чи їхні значення, зазначає, що там залишилися й сумнівні слова — через їхнє часте вживання в пресі. Деякі з них мають позначки spec. і knyg., «які означають, що слово хоч і має невдале словотворення (або йому надано незвичне значення), однак уживається в певних галузях, де немає відповідників із правильнішим словотворенням або вони менш популярні» (с. 42). Автор вважав-

122

KALBOS KULTŪRA | 81

До переваг DŽ₂ автор зараховував також краще, точніше й плавніше тлумачення слів та їхніх значень. Навівши кращі приклади вживання, він стверджував, що «вдалі ілюстрації, які показують значення слова, сферу його вживання, його оточення, синтаксичні зв’язки з іншими словами речення, — одна з головних цінностей словника» (с. 48). Стаття завершується своєрідним напученням редакторам майбутніх видань DŽ: «Ілюстрування вживання слів та їхніх значень — це та галузь лексикографічної праці, у якій ще довго (після розгляду й упорядкування всіх інших питань) можна буде розширювати, уточнювати й удосконалювати словник» (там само).

6. ТРЕТЄ ВИДАННЯ DŽ

Ще через 18 років підготували третє видання DŽ. Із попередніх укладачів словника залишилися Й. Паулаускас і К. Улвідас. Головним редактором призначили термінолога Стасіса Кейніса. Крім цих мовознавців, до редакційної колегії також увійшли Вітаутас Віткаускас, Йонас Клімавічюс, Нійоле Слежене та Юозас Пікічінгіс (помер 1991 р., не дочекавшись ₃ видання DŽ). Як зазначено в передмові, на членів редакційної колегії припав «основний обсяг роботи з упорядкування, доповнення, внесення змін, уточнення й виправлення словника». Імовірно, внесок кожного був неоднаковим. Увесь текст повністю прочитав В. Віткаускас і подав зауваження. Як казав Й. Клімавічюс, під час читання він найбільше дбав про поповнення термінами, особливо з природничих наук (у цьому виданні їх значно більше). Н. Слежене, дослідниця дієслівної сполучуваності, доповнила текст ілюстративними реченнями з керуванням; вона шкодує, що з міркувань стислості словника залишили лише частину з них.

Підготовку DŽ₃ завершили в роки так званої перебудови, точніше — національного визволення. Передмову підписав головний редактор 30 січня 1990 року. З огляду на зміну обставин у ній чітко відмежовуються від ідеології, нав’язаної мовознавцям у попередніх виданнях, і стверджується, що «нормативний загальномовний філологічний словник — це не підручник із політики чи будь-якої іншої галузі».

У ньому слід шукати «мовну інформацію про слова, що подаються».

Повідомляючи громадськість про підготовлений словник, С. Кейніс повторив цей погляд і в Gimtojoje kalboje (1991, nr. 8, p. 23). Пізніше, вже після підготовки макета словника, у статті журналу Mokykla «Словник для всіх» (1993, nr. 10, p. 32) він також наголосив, що на початку «підготовки до друку III видання було вирішено якомога більше очистити DŽ від політичної злободенності. [...] відновивши незалеж-

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

123

після проголошення незалежної Литовської держави текст DŽ було ще раз переглянуто й 1991 року передано видавництву «Mokslas».

У передмові зазначено, що правопис DŽ₃ змінено відповідно до постанов Комісії з литовської мови при Литовській MA (1977 06 17), отже, узаконено написання за вимовою: pjauti, rugpjūtis, bjaurūs, spjauti тощо. З дозволу Комісії з мови внесено невеликі зміни й під час друкування словника. Дозволено паралельне написання kontūzyti, kontūžyti і tramplínas, tramplýnas (у DŽ₂ було kontūzyti, але tramplýnas). Чи не слід було з цієї нагоди узаконити й karnýzo, пор. kefýras, šarnýras. Karnýzas є в LKŽ (зі словників Ф. Куршайтіса та М. Нідермана). Незмінним залишилося написання fjòrdo і pasjánso (залишено попередні форми DŽ₂ fiòrdas, pasiánsas). Очевидно, доведеться чекати узаконення, як і у випадку з bjaurus, pjauti, адже в усіх словниках вимови тут зазначено вимовлюване j, а в словниках іншомовних слів (наприклад, V. Vaitkevičiūtė 2007) поряд із fjòrdo подано також fjòrdas. Шкода, що не включено kariljònas і šinjònas. Безперечно, у майбутньому виданні DŽ для них має знайтися місце. З варіантів, що вживаються паралельно, комісія рекомендувала перші: doktorãtas, doktorantūrã та dakta­rãtas, daktar­antūrã.

Варіативний наголос змінюється, нормується через варіанти: у DŽ₂ було audrà (4) і áudra (1), а тепер навпаки. І в цьому виданні подано допустимі варіанти наголошування: glaistýtuv as (1), glaistytùvas (2); kiáurymė (1), kiaurýmė (2); mìltingas (1), mìltingas (1); pagálbinis (1), pagalbinis (2); pasáulinis (1), pasaulìnis (2); plūdė (2), plūdė (4); rūgštýne (2), rūgštynė (1); sklandýt uvas (1), sklandytùvas (2); santuokìnis (2), sántuokinis (1); veikùs (3), v ei­kus (1); žvýnas (3) і (1) тощо.

У цьому виданні належну увагу приділено добору й унормуванню лексики — спиралися на Kalbos praktikos patarimai (1976, 1985). У передмові зазначено, що «скорочення žr. (=žiūrėk) і ntk. (=neteiktinas) виконують нормативну функцію: перше спрямовує слово або варіант слова, що не вважається мовною помилкою, до звичнішого, частотнішого слова, а друге вказує, що це слово (або значення) ненормативне, вважається мовною помилкою і замість нього слід уживати слово чи слова, наведені після знака рівності». Позначка ntk. у цьому виданні трапляється значно частіше, ніж у DŽ₂.

Поряд з інформаційними замітками про нове видання словника³ варто згадати також статтю автора цієї статті, який редагував DŽ₃ у Видавництві науки та енциклопедій: «Норми словника і рекомендації» (Gimtasis žodis, 1995, № 6). З

³ Третє видання DŽ досить широко обговорювали також на науковій конференції, організованій Інститутом литовської мови (1995 03 16–17), «Проблеми лексикографії: семантика, етимологія, подання діалектних фактів, принципи укладання словників». Йому було присвячено 6 доповідей.

124

KALBOS KULTŪRA | 81

Серед зауважень, висловлених щодо майбутніх видань, і досі актуальні такі пропозиції: включити терміни nuotekos, rankinė; із варіантів рекомендувати форму назви молитовного дому караїмів — kinesė чи kenesa; запропонувати актуальний для природознавців термін — radavietė чи radimvietė; додати позначку ntk. до слова pakalikas. На жаль, головному редакторові це, очевидно, здалося несуттєвими дрібницями (на це не зважили й в електронній версії DŽ₅).

Нормативних настанов DŽ₃ дотримувалися й у повторному четвертому виданні 2000 року — його «випущено з друкарні з набору третього видання, що зберігся». Головний редактор С. Кейніс подбав лише про кілька незначних виправлень коректорських та інших помилок і уточнень наголосу. Варто зазначити: до слів milicija, tarybinis і tarybiškas додано стилістичні позначки istor., а до kolchozas скасовано šnek. До речі, це тим більше слід було зробити зі словом stribas, оскільки в словнику немає іншого відповідника для нього.

В електронному вигляді DŽ видано у 2002 і 2003 роках. Його значно доповнено — приблизно півтори сотні нових гнізд і близько 3000 найважливіших географічних назв Литви та світу. С. Кейніс оглянув це в Kalbos kultūra (Keinys 2004: 76–83). Шосте (третє електронне) видання DŽ вийшло 2006 року.

7. ЯК ПОКРАЩУВАЛИ СЛОВНИК

Про поліпшення словника дбали всебічно — редактори третього видання усували пережитки радянського способу життя й мислення: відмовилися від деяких слів або їхніх пропагандистських ілюстрацій. У ДЖ₃ не залишилося таких словникових гнізд: bolševikinti, buožija, buožinis, buožiškas, kompartija, komjaunuoliškas, lenininis, leniniškas, partkomas, partòrgas, politkalinys, polituadòbas, partkabinètas, revkòmas, spaliukas, baltagvardietis, raudongvardietis. З ілюстрацій вилучили словосполучення та вислови raudonieji партизани, raudonieji містечка, перемога пролетаріату pergalė над буржуазією, perauklėti інтелігенцію, tarybinė преса, tarybiškai людина радянського спрямування, komunistinis комуністичне виховання, марксизм-ленінізм, ideologija, непереможна Радянська армія тощо. Зникли довгі пропагандистські речення при словах komunistas ir komunizmas. При словах draugovė, draugovininkas, išbuožinti, komjaunimas, komjaunuolis, pionierius додано позначки, що це історизми. Не помітили, що до них пасує і agitpūnketas.

Уже з огляду ДЖ₁ ми бачили, як у ньому було виконано завдання, наголошене в передмові: показати суспільне й політичне життя Литви. Далі—

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

125

варто поглянути і на пізніші зміни та їхні відображення в наступних виданнях. Для цього порівняймо словникові гнізда кількох слів: draugystė, laisvė, nepriklausomybė, tautininkas, tėvynė, valstybė, vėliava, vienybė.

Дружба — після нейтрального визначення у ДЖ₁: Lenininė-stalininė tautų d. Abudu gyvenome ~eje; у ДЖ_2,3 залишилося тільки Abudu gyven­sime ~ėje, ще додано Išro d.

Свобода — у ДЖ₁ після філософських визначень подано найдовшу статтю-приклад, у пізніших виданнях — короткі нейтральні визначення й речення: Liaudies kova dėl ~ės у ДЖ₂ замінено на Tautos kova dėl ~ės, Kūrybos l. Politinė l.; це повторено і в ДЖ₃.

Незалежність — непідлеглість нікому; свобода у ДЖ_1,2: Tarybinė armija atkovojo mums laisvę ir ~ę; у ДЖ₃ Valstybės n. Siekti ~ės. Ginti savo ~ę.

Націоналіст — у ДЖ₁ націоналіст, шовініст, у ДЖ₂ лише націоналіст, у ДЖ₃ член партії чи спілки, що наголошує на національній самобутності: Lietuvių ~ų sąjunga. Націоналіст — у ДЖ₁ прихильник націоналізму, реакціонер: Buržuaziniai ~ai yra pikčiausi lietuvių tautos priešai; у ДЖ₂ лише прихильник націоналізму: Buržuaziniai ~ai, а в ДЖ₃ лише перенесене з ДЖ₂ визначення.

Батьківщина – 1. рідний край. У ДЖ₁ кілька пропагандистських тез: Комуністична партія мудро веде нашу Батьківщину шляхом подальших перемог, до комунізму. Патріотичною працею радянські народи зміцнюють свою Батьківщину. Захист соціалістичної Батьківщини. Померти за ~ю. Велика Вітчизняна війна; у ДЖ_2,3 нейтральні короткі речення: Б. наша Литва. Захищати, любити ~ю. 2. місце походження чогось важливого: Радянський Союз — батьківщина соціалізму у ДЖ₃ замінено на Англія — батьківщина футболу

Держава — у ДЖ₁ найдовше марксистське визначення, така сама цитата Сталіна й ще TSRS yra socialistinė darbininkų ir valstiečių v.; у ДЖ₂ організована політична спільнота, що має власну верховну владу: Senoji Lietuvos v. ~ės kontrolė; у ДЖ₃ ще додано Valstybės vėliava. Визначення таке саме нейтральне.

Прапор — у ДЖ₁ прапор Радянського Союзу. Державний, національний прапор. Прапор полку; у ДЖ₂, крім цих, ще Raudonoji v.; у ДЖ₃ Державний прапор. Національний, триколірний прапор. Прапор полку Речення з переносними значеннями: у ДЖ₁ Прапор комунізму. Прапор миру. Тепер сотні мільйонів людей борються під великим прапором марксизму-ленінізму; у ДЖ₂ Прапор комунізму. Прапор миру.; у ДЖ₃ залишилося тільки Прапор миру.

Єдність – 1. спільність, цілковитий збіг: у ДЖ₁ У радянському суспільстві є морально-політична єдність усіх класів. Єдність поглядів 3. згода, солідарність: Морально-політична єдність радянських народів; у ДЖ₂ 1. Єдність поглядів. 3. Єдність радянських народів. У єдності — сила; у ДЖ₃ залишилося 1. Єдність поглядів. 3. Є. — сила.

8. ЗМІНА НОРМУВАННЯ ЛЕКСИКИ

Зміни в суспільному житті позначилися й на нормувальній позиції редакторів DŽ. За умов окупації вона була однією, після відновлення незалежності — іншою. Хоча в передмові DŽ₁ йшлося про нормування лексики та підвищення культури мови, насправді нормування в ньому було небагато. У цьому огляді-

126

KALBOS KULTŪRA | 81

ді пропонується розглядати нормування лексики з погляду чистоти мови та її самобутності. Для потреб нормування в DŽ₁ використовували лише одну позначку žr., якою вказували на нормативніші варіанти й пропонували замінити лише окремі чужомовні слова: ankstýbas žr. ankstyvas, dyglus žr. dygus, kiniečiai žr. kinai, skaitlingas žr. gausus, tarnystė žr. tarnyba, užvaizdas žr. prievaiždas, verptuvė žr. verpykla, vėtrungė žr. vėjaro­dis; bakūžė žr. lūšna, bonka žr. butelis, grabas žr. karstas, kaštuoti žr. kainuoti, kulšis žr. šlaunis, špižius žr. ketus, špokas žr. varnėnas, špricas žr. švirkštas, trusikai žr. glaudės, vienok žr. tačiau. Сувору позначку neteikt. додано лише до кількох слів: apiprekinti 2. spec. neteikt. обмінювати сільськогосподарську продукцію на товари: A. kolūkių produkcija; gerbūvis neteikt. žr. gerovė; kabliataškis neteikt. taškas kablelis; ripka neteikt. ritinis. Отже, тоді не наважувалися чіткіше висловити позицію щодо чужомовних слів, так званих варваризмів. Мовні забруднювачі не отримали належної оцінки. На це вказували й рецензенти. Чому позиція DŽ₁ була саме такою? Мабуть, тому, що впроваджувалася офіційна думка, ніби російська мова справляє на литовську лише позитивний вплив, збагачуючи її. Тогочасний офіційний авторитет, акад. J. Žiugžda, на конференції прибалтійських і московських мовознавців у Ризі 1952 року «висунув нагальну потребу збагачувати литовську термінологію відповідно до практики й принципів словотворення російської мови» (Literatūra ir menas, 1952 03 09). На намір підготувати збірник редакторських і словникових мовних виправлень, подібний до «Мовного порадника», підготовленого L. Dambrūnas і виданого 1939 року, керівники радянських видавництв відповіли негативно. Причина полягала в тому, що більшість чужомовних слів, які нібито потребували виправлення, походили зі слов’янських мов (найчастіше з російської).

Спробували й інакше пояснити м’яку нормувальну позицію DŽ₁. Мовляв, такий ліберальний погляд на норми був властивий і мовознавцям довоєнного часу (Keinys 1991a: 83). У цьому змушує сумніватися стаття R. Miliūnaitė про оцінювання мовних явищ (Miliūnaitė 2000: 27). Розглянувши рекомендації, наведені в «Мовному пораднику» (1939), авторка зазначає, що з понад півтори тисячі розглянутих у ньому мовних явищ (переважно слів) більшість (81 відсоток) вважаються мовними помилками. Отже, і укладач «Мовного порадника» L. Dambrūnas, і його редактори P. Skardžius та A. Salys належно оцінили ненормативні мовні явища. Цей погляд довоєнних мовознавців частково поділяли й автори згаданих рецензій на DŽ₁ у газеті Tiesa, дорікаючи за лексикографічно необроблені запозичення.

Уявному ліберальному погляду редакторів DŽ₁,₂ суперечить інше висловлене тоді зізнання головного редактора DŽ₃ S. Keinys, що то був «важкий і складний час», коли за ідеологічні помилки загрожували репресії (пор. с. 117). Тому така позиція щодо чужомовних слів і навіть щодо чистоти мови

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

127

тривалий час гальмувала їх виправлення в Kalbos kultūroje, Mūsų kalboje, а також появу Kalbos praktikos patarimų; впливали на рекомендації в них: лише з позначкою «краще» було подано кальки atlieti, bendrasąjunginis, betarpiškas, gilus (дячність, враження), gili (співчуття), palaipsniui, pilnutinai, tamprūs (зв’язки) та ін.

Поширювалася думка, що не можна насмілюватися сумніватися в рекомендаціях найвищого авторитету — DŽ. Те, що в DŽ не вважається ненормативним, виправляти не потрібно. Хоча окремі редактори й уникали чужомовних слів, вони поширювалися через пресу й ставали начебто прийнятними. Мовне чуття постійно послаблювалося через усталення двомовності, а в адміністрації, виробництві й зрештою в побуті дедалі ширше вживали російську мову. Чи не був «ліберальний» погляд редакторів DŽ₁ на мовні норми вимушеною невеликою поступкою чужинцям?⁴

Належну увагу нормуванню лексики приділили лише в DŽ₂, коли вже менше боялися критики чужомовних слів. Поряд із позначкою žr., що вказувала на нормативні варіанти форм, значно частіше вживали позначку ntk., тобто ненормативне слово; рідше — стилістичні позначки knyg. і spec.. До ненормативних слів у DŽ₂ зараховано bakužė = lūšna, boti = paisyti, brylius = skrybėlė, kaladė = trinka, kalnierius = apykaklė, prūdas = tvenkinys, savistovus = savarankiškas, smala = derva, sosiska = dešrelė, špizius = ketus, špricas = švirkštas, užganėdinti = patenkinti, užmetinėti, išmetinėti = prikaišioti, velyti = leisti, linkėti та ін.; лише з посиланням žr. залишено laisvanoris, laisvanoriškas, lygsvara, ruimas (у DŽ₃ їх вважають ненормативними). Як ненормативні пропущено й перекладні значення деяких слів: значення 5 слова pilnas в DŽ₁ — «найвищий, цілковитий», значення 10 слова sekti — «іти, бути відразу після чогось».

Ще суворіше оцінюється збереження чужої лексики в DŽ₃. У другому виданні лише слова, позначені žr., — knatas — dagtis, štepselis — kištukas, у DŽ₃ вважаються ненормативними. Подані в DŽ₂ без будь-якої позначки слова atlieti, papkė «картонна папка для зберігання документів» у DŽ₃ є ненормативними. Tamprus 3. prk. «близький, тісний» у DŽ₁,₂, а в DŽ₃ це значення вже вважається ненормативним. Neraminti, раніше без позначки, у DŽ₃ — ненормативне. Užsirekomenduoti, раніше без позначки в DŽ₂, у DŽ₃ має позначку knyg. Žymus 3. «великий, значний»; žymiai «багато, дуже» в DŽ₂ без позначки, у DŽ₃ — knyg. Neišpasakytas у DŽ₂ має посилання žr. neapsakomas, а в DŽ₃ його взагалі немає. У третьому виданні відмовилися від перекладних переносних значень: plokščias «неглибокий, поверховий»; p. galvojimas не перенесено до DŽ₃. Priešakinis 3. «передовий, прогресивний, ва-

⁴ Пор. думку Z. Zinkevičius у «Післямові» до VI тому «Історії литовської мови» Lietuvių kalbos istorijos, написаній 16 лютого 1993 року: «Невеликі поступки чужинцям завжди мають болючі наслідки, хоч би яким приводом їх виправдовували («гнучкістю», «розумінням реальності» тощо)».

128

KALBOS KULTŪRA | 81

«керуючись»: ~ші робітники (найбільш свідомі, передові). П. наука. ~а техніка. Роль п. робітників – запозичене значення було лише в DŽ₁. Глибокий 3. перен. «великий, значний, суттєвий»: Г. наука. ~а мудрість, таємниця. Г. революційна перебудова – DŽ₁. Пізніше значення дещо змінилося: DŽ₂ «великий, сильний»: Г. почуття, враження. ~а мудрість. Г. сон. У DŽ₃ це значення позначене книжн. Г. почуття, враження. Вочевидь, було враховано рекомендації Порад з мовної практики. Можливо, вони вплинули й на оцінку повнозначного слова pilnavertį у DŽ₃ позначкою книжн. Але чи справді треба було внести до DŽ₃ paantrinti? Звичайним pakartoti і pritarti не повинен затьмарювати калькований варіант (пор. рос. povtoriti).

Рідше вживані нормативні позначки книжн. і спец. У DŽ₂ позначали слова ненормативного творення (здебільшого утворені під впливом російської мови) apspręsti «зумовлювати», lemti «детермінувати» (у DŽ₃ його вже немає), priešpastatyti книжн. (пор. рос. protivopostaviti) – у DŽ₃ із позначкою ненорм., nuriebalinti спец. «видалити жир» (у DŽ₃ його немає). У той час у розмовній мові виробничників уживалося й більше таких кальок ненормативного творення: nudūjinti, nudrūškinti, nukeñksminti, numėšinti, nuplaukinti, nušārmininti, nuvandėninti, nužiēvinti. Їх виправляли в Порадах з мовної практики (1976), а до DŽ₂ і DŽ₃ вони не потрапили. Це має означати, що їхнє вживання вчасно припинили.

Хоча запозичення máikė було поширене, та, не знайшовши відповідної милозвучної заміни, довго не наважувалися його виправляти. Лише у другому виданні KPP (1985) запропонували кілька замін: márškė, marškūčiai, sportinūkė, marškinėliai. Цього запозичення немає в жодному виданні DŽ. Лише у другому виданні KPP було виправлено tãšė, також запропоновано вдалу заміну – rañkinė. Шкода, що цього новотвору немає в DŽ₃, адже поряд із rankinūko він був би дуже доречним (його немає і в інтернет-версії DŽ).

І досі дискусійним є друге значення книжн. vystyti у DŽ₃, позначене як книжне; зворотна форма цього дієслова без жодної позначки була в DŽ₁ відповідником «рости, міцніти, дозрівати». У DŽ₂ йому надали значення «робити досконалішим, складнішим, розвивати, розгортати», позначивши як спец.. Це дієслово весь час викликало сумніви в багатьох мовознавців; його зворотне значення поширилося як відповідник російського razvivatsja. Заперечення викликала його протилежність першому прямому значенню «пеленати, сповивати». Тепер замість vystymosi (суспільства, свідомості, демократії, гаму) частіше вживають розвиток, розгортання, розширення, поширення. Vystyti у другому значенні подано також у DŽ₄. Через це його не остерігаються й у текстах, вважаючи, що розвиток не всюди можна замінити згаданими відповідниками (Klimavičius 2002: 106). Однак чи не призвело тривале й часте вживання vystyti, vystymasis до того, що ці слова перейняли зміст відповідних понять і стали ніби незамінними для їх позначення?

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

129

ВИСНОВКИ

Задум К. Бугги, який виник уже давно, — поряд із великим історичним словником литовської мови підготувати практичний словник — вдалося втілити лише після Другої світової війни в Інституті литовської мови під керівництвом Ю. Балчиконіса. Після обговорень, критики й виправлень 1954 року було видано Dabartinės lietuvių kalbos žodynas.

Нормування лексики залежало від умов суспільного життя. Для редакторів DŽ₁ вони були несприятливими. Тодішнє керівництво Академії наук Литви виконувало завдання комуністичної партії й вимагало пристосовувати мовознавчі праці до пропаганди, а безпосереднє призначення словника відійшло на другий план. Тому литовські емігранти в Чикаго (США) 1962 року перевидали цей випуск, вилучивши з нього неприйнятну для мовознавчої праці комуністичну пропаганду.

Більше уваги культурі мови можна було приділяти лише в DŽ₂, коли ідеологізація мовознавства послабилася і менше боялися критикувати російські чужомовні слова. Визначення суспільних термінів та ілюстративні речення стали об’єктивнішими.

Об’єктивний нормативний словник було підготовлено лише після відновлення незалежної Литви й позбавлення нав’язаної ідеології, а мовознавців — визнання винятково позитивного впливу російської мови. Таким був третій випуск DŽ, виданий 1993 року. Порівняно з попередніми, у ньому було досягнуто значнішого поступу в нормуванні мови та підвищенні її культури.

LITERATŪRA

Balašaitis A. 1995: Žodyno normos ir patarimai. – Gimtasis žodis 6, 1–3.

Balašaitis A. 1999: „Dabartinės lietuvių kalbos žodyno“ Čikagos leidimas (1962). – Gimtoji kalba 5, 28–31; 6, 28–32.

Balčikonis J. 1961: Laiškas redakcijai. – Tiesa, kovo 4.

Būda V. 1954: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. – Literatūra ir menas, spalio 30.

Būda V. 1973: Ilgai lauktas žodyno leidimas. – Pergalė 8, 161–166.

Dabartinės lietuvių kalbos žodynas: I leid., 1954; II leid., 1972; III leid., 1993.

Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Čikaga (JAV), 1962.

Dėk žodį prie žodžio – turėsi žodyną. Atsiminimai apie kalbininką Juozą Balčikonį. Sud. B. Goberienė ir A. Pupkis. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2006.

Drotvinas V., Laigonaitė A., Paulauskas J. 1955: Pastabos apie „Dabartinės lietuvių kalbos žodyną“. – Literatūra ir menas, balandžio 2.

Grinaveckienė E. 1973: Literatūrinės kalbos aruodas. – Literatūra ir menas, vasario 10.

130

KALBOS KULTŪRA | 81

Grinaveckis V., Palionis J., Urbutis V. 1955: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. – Tiesa, kovo 5.

Kalbos praktikos patarimai. Sud. A. Pupkis. I leid., 1976; II leid., 1985, Vilnius.

Keinys S. 1991a: „Dabartinės lietuvių kalbos žodynas“ ir kalbos normalizacija. – Lietuvių kalbotyros klausimai 29, 92–98.

Keinys S. 1991b: Šis tas apie „Dabartinės lietuvių kalbos žodyno“ trečiąjį leidimą. – Gimtoji kalba 8, 22–24.

Keinys S. 1993: Žodynas visiems. – Mokykla 10, 31–32.

Keinys S. 2004: „Dabartinės lietuvių kalbos žodynas“ per penkiasdešimt metų. – Kalbos kultūra 77, 76–83.

Kirvaitis G. 1974: Dar gerinkime „Dabartinės lietuvių kalbos žodyną“. – Kultūros barai 1, 63–64.

Klimavičius J. 2002: Katekizmo kalba – kalbos katekizmas. – Kalbos kultūra 75, 105–120.

Kruopas J. 1998: Rinktiniai raštai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Kučinskaitė A. 1981: Kaip buvo rengiamas „Dabartinės lietuvių kalbos žodynas“. – Mūsų kalba 1, 25–28.

Lietuvių kalbos vadovas. Sud. P. Skardžius, S. Barzdukas, J. M. Laurinaitis. Bielefeld, 1950.

Lietuvos TSR Mokslų akademijos žinynas. T. 4–5. Vilnius, 1949.

Miliūnaitė R. 2000: Kalbos reiškinių vertinimo laipsniai „Kalbos patarėjuje“. – Kalbos kultūra 73, 24–35.

Naktinienė G. 2000: Bendrinės kalbos žodynas ir leksikos norminimo problemos. – Kalbos kultūra 73, 12–24.

Paulauskas J. 1952a: Maskvos ir Pabaltijo kalbininkų mokslinė konferencija. – Literatūra ir menas, kovo 9.

Paulauskas J. 1952b: Konferencija kalbos mokslo klausimais. – Literatūra ir menas, gegužės 11.

Paulauskas J. 1974: Aktualios leksikos norminimo problemos ir žodynas. – Kalbos kultūra 27, 40–49.

Piročkinas A. 1994: Lietuvių kalba okupacijų gniaužtuose (1940–1991 m.) – Gimtasis žodis 7–8, 1–7.

Salys A. 1985: Raštai, t. 3, 213–244, Roma.

Skardžius P. Rinktiniai raštai: t. 2, 1997, 406–420; t. 4, 1998, 649–660; t. 5, 1999, 793–794, 917–924, 928, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Ul vydas K. 1977: Kas kelia kalbos kultūrą. – Kalbos kultūra 32, 3–21.

Vaitkevičiūtė V. 2007: Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius: Žodynas.

Gauta 2008 10 06

A. BALAŠAITIS. Lietuvių kalbos leksikos norminimo raida

131

ON THE DEVELOPMENT OF STANDARDISATION OF LITHUANIAN LEXIS

Summary

The paper gives an overview of circumstances of compiling the Dictionary of Contemporary Lithuanian (DCL; Dabartinės lietuvių kalbos žodynas) and the standardisation of lexis in its different editions. The idea of compiling a dictionary for practical purposes belongs to Kazimieras Būga (1879–1924). However, due to his early death the compilation of the dictionary was suspended and only resumed by Juozas Balčikonis (1885–1969) who headed the editorial board of the Dictionary of Lithuanian. Its manuscript was finalised after WW2 at the Institute of the Lithuanian Language. The manuscript was discussed at the Department of Social Sciences of the then Lithuanian Academy of Sciences in 1948. The Department advised to amend the Dictionary by adding the materials from Soviet newspapers and literature and by explicating the terms in the way they were explicated in dictionaries of the Russian Language. There was an editorial board set up for editing the Dictionary. J. Kruopas (1908–1975) was appointed as its editor-in-chief.

The Dictionary of Contemporary Lithuanian was published in 1954. To refer to the normative derivative variants of the lexis, synonyms and equivalents replacing loanwords the authors used the abbreviation žr. More attention to language standardisation was devoted in the second edition of the DCL (1972), which was published when the political censorship was not so heavy. The edition amply uses the abbreviation ntk. for unacceptable loanwords. Moreover, the dictionary was revised by lexicographers; as a result, prefixed verbs were given in separate entries. In the third edition of the DCL which was published after the restoration of Lithuania’s independence (1993) the evaluation of loanwords was even stricter.

132

KALBOS KULTŪRA | 81