АУРЕЛІЯ ЛЕОНАВІЧЕНЕ

Каунаський технологічний університет

Університет Вітовта Великого

Р. ГАРІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИХОВАННЯ НОРМАТИВНА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ

Щороку в Литві видають дедалі більше перекладів художньої та нехудожньої літератури. Переклади художніх текстів відкривають читачам різні культури, продовжують естетичну думку в іншому мовному середовищі. Мова перекладних текстів формує мовне чуття читачів, особливо дітей і підлітків, та їхнє розуміння стилю, тому переклад художніх текстів — це насамперед культурна, а вже потім комерційна діяльність. Цю думку підтверджують слова літературознавця Вітаутаса Кубілюса, виголошені на установчих зборах Центру перекладачів: вирішальний вплив на литовське мислення й можливості літературного вираження справили не оригінальні, а перекладні книжки¹.

У 2008 році у Вітовтському університеті відбулася міжнародна наукова конференція «Ромен Гарі — людина Східної та Західної Європи: письменник-резистент, ліричний жартівник, провидець», присвячена творчості одного з найвидатніших французьких письменників XX століття Р. Гарі (Е. Ажар). Літературознавці й критики з різних країн (Д. Беллос, Н. Гелас, Н. Роктон, В. Скрупскелите та ін.) обговорювали своєрідний стиль творів Р. Гарі, розмаїття тем, жанрів і мотивів, а також актуальність його творчості для сучасного суспільства². Творчість письменника не залишилася поза увагою й литовських видавців, які за досить короткий час поспішили видати переклади багатьох його творів: Життя ще попереду (La vie devant soi), 1992, 2008, 2009; Обіцянка на світанку (La promesse de l’aube), 1999, 2009; Європейське виховання (Éducation européenne), 2001; Далі ваш квиток недійсний (Au-delà de cette limite votre ticket n’est plus valable), 2008; Світло жінки (Clair de femme), 2009; Повітряні змії (Les Cerfs-volants), 2010 та ін.

У цій статті розглядається переклад першого роману, який уславив письменника, — «Європейське виховання», що дійшов до литовських читачів одним із

¹ Kubilius V. 2003: Vertėjai kelia didelę kultūros naštą. Kalba, pasakyta per steigiamąjį Vertėjų centro susirinkimą. – Literatūra ir menas, 2003 11 07.

² Докладніше про це див. Праці й дні 51, 2009, 61–249.

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

257

перших (на кілька років раніше було видано переклад книжки Життя ще попереду). Мета дослідження — проаналізувати нормативну еквівалентність перекладу цього роману обсягом 227 сторінок і, порівнявши його з текстом оригіналу, з’ясувати, чи дав переклад Algirdas Krančiukas змогу R. Gary Європейському вихованню семантично й стилістично еквівалентно промовити до литовських читачів — передати естетичну комунікацію тексту та особливості індивідуального художнього стилю. З огляду на цю мету й обравши за об’єкт дослідження мовне вираження зазначеного твору та його перекладу, сформульовано кілька завдань: 1) теоретично розглянути еквівалентність перекладного тексту та один із її різновидів — нормативну еквівалентність перекладу; 2) проаналізувати досліджуваний матеріал (текст перекладу й оригіналу) з погляду нормативної еквівалентності, зібрати дані аналізу, оцінити їх кількісно та якісно; 3) розглянути й узагальнити результати дослідження. Дослідження проводилося із застосуванням зіставного, кількісного, лінгвістичного аналізу та описового методів. У теоретичній частині статті використано праці фундаментального й новітнього характеру представників різних теорій перекладу (E. Nida [Naida], W. Koller, P. Newmark, B. Osimo, M. Baker та ін.), дослідників стилістики (K. Župerka, V. Žilinskienė та ін.), фахівців із культури мовлення (A. Pupkis, R. Miliūnaitė та ін.). Актуальність цього дослідження зумовлена великою популярністю творів R. Gary у Литві, значною увагою літературних критиків до творчості й мови цього автора, необхідністю сприяти розвитку критичної думки про переклад у країні та підвищенню якості перекладу.

1. ЗАГАЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

У теоріях перекладу намагаються визначити й окреслити певні критерії якісного перекладу, що відповідає тексту оригіналу, тому неминуче постає питання еквівалентності перекладу. Розуміння еквівалентності залежить від того, що в тій чи іншій теорії перекладу вважається одиницею перекладу й об’єктом перекладу, як трактують процес перекладу, його мету та на яку філософську позицію (Арістотеля чи Платона) спираються, розглядаючи мову. Теорія закономірних відповідників, що має давні традиції в Литві (J. I. Recker), і теорія перекладу, заснована на структурній лінгвістиці (A. V. Fiodorov, G. Mounin, W. Koller та ін.), вважали рівноцінним такий перекладений текст, у якому окремі мовні одиниці еквівалентно перекладено з мови оригіналу з урахуванням особливостей культури перекладу й стилю тексту. У згаданих теоріях перекладу еквівалентність тексту розуміли як суму всіх еквівалентних одиниць перекладного тек-

258

KALBOS KULTŪRA | 83

сту. Структуралістський підхід до перекладу не завжди давав змогу передати зміст і дух усього тексту та його додаткові значення, створюючи небезпеку надмірно формалізованого перекладу.

Творець теорії динамічної еквівалентності перекладу E. Nida, який наголосив на важливості семантичних компонентів і теоретично обґрунтував трансформаційну модель перекладу та метод компонентного аналізу, вважав, що еквівалентний переклад — це текст, який передає оригінал найближчими природними еквівалентами насамперед семантично, а потім стилістично, зважаючи на адресата та його реакцію (1989: 229–231). Дещо інакше еквівалентність перекладу визначається в ситуаційній теорії перекладу: еквівалентність текстів оригіналу й перекладу ґрунтується на еквівалентності мовних ситуацій у різних культурах, із наголосом на важливості мовної та немовної (екстралінгвістичної) ситуації (J. P. Vinay, J. Darbelnet, V. G. Gak, J. C. Catford). Представники соціолінгвістичної теорії перекладу (M. Pergnier та ін.) виходили з того, що історичні й соціальні умови мовлення учасників комунікації та коди мовлення відрізняються, тому для досягнення рівноцінності оригіналу й перекладу слід прагнути, щоб соціальні коди повідомлення збігалися, тобто щоб читач належно розумів і розпізнавав переклад. Еквівалентність перекладу в цій теорії ґрунтувалася на тотожності соціальних мовних кодів.

Інтерпретативна теорія перекладу (M. Lederer, D. Seleskovitch та ін.), на відміну від попередніх теорій перекладу, що ґрунтувалися на арістотелівській теорії знака й розглядали переклад як рух від засобів до мети, спиралася на герменевтичне розуміння мови й трактувала мову як творчу діяльність (logos) у платонівському розумінні, тому розглядала переклад як інтерпретацію та відтворення тексту. Представники цієї теорії порушували й досі порушують (F. Israël, F. Herbulot) питання еквівалентності перекладу, важливості змісту тексту та його інтерпретації, вважаючи, що еквівалентний переклад — це текст оригіналу, переданий когнітивними й емоційними еквівалентами (Lederer 1994: 50–55).

Інше розуміння еквівалентності перекладу запропонувала комунікативна теорія перекладу (O. Kade, P. Newmark та ін.). Її представники ніби заново поділили всі теорії перекладу на дві групи: а) семантичні теорії перекладу, на які так чи інакше вплинула теоретична думка E. Nida, та б) комунікативну теорію перекладу. У цій теорії еквівалентність оригіналу й перекладу пов’язується з прагненням до ефективної комунікації, каналом зв’язку між адресатом і адресантом, що дає змогу уточнювати значення тексту й очікувати реакції адресата певної доби та суспільства. Така позиція свідчить, що в комунікативній теорії перекладу рівноцінність ґрунтується радше не на семантичному, а на

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

259

риторичному еквіваленті. Подібного підходу дотримуються й інші прагматичні теорії перекладу, у яких увагу приділяють внутрішній і зовнішній реальності тексту та різним рівням контексту: а) контексту обставин комунікації, б) ситуаційному, в) інтеракційному, г) епістемному та іншим контекстам. Еквівалентність перекладу в цих теоріях визначається певними прагматичними критеріями; наприклад, у теоріях перекладу, що ґрунтуються на скопосі (K. Reiss, H. J. Vermeer та ін.), основу еквівалентності перекладу становить досягнення мети тексту оригіналу.

Якими б різноманітними не були розуміння й тлумачення еквівалентності тексту в теоріях перекладу, текст завжди реалізується за допомогою певних мовних засобів. Тому неминуче важливою стає проблема якості мови. У працях із критики перекладу часто порушують питання доречності мовних і стилістичних (постильових, жанрових) засобів, дотримання норм літературної мови, доцільності й доречності вибору соціального мовного коду тощо. Сучасна критика перекладу, оцінюючи загальну еквівалентність перекладного тексту, розглядає весь текст, його мету, комунікативний зміст, прагматичні аспекти, соціокультурний контекст, семантичний зміст перекладу та якість мови. Це дає змогу пов’язати між собою кілька різновидів еквівалентності перекладного тексту: 1) змістову, 2) функціональну, 3) комунікативну, 4) прагматичну, 5) ситуаційну, 6) формальну, 7) нормативну (Leonavičienė 2010: 16–20).

2. НОРМАТИВНА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ — ОДИН ІЗ ВИДІВ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

Термін нормативна еквівалентність потребує докладнішого розгляду. Теорія перекладу вже давно визнає, що переклад тексту — це не лише мовний акт, що текст не можна вважати об’єктивною даністю, а читача — незалежним суб’єктом. Мета перекладу і, як стверджує феноменологічна філософія, «інтерпретації охоплює діалектичний процес, який враховує інтереси читача та самостійність тексту. Пожертвувати будь-яким із полюсів цього континууму — означає не зрозуміти текст. <...> Однак завдання інтерпретації полягає не в тому, щоб намагатися реконструювати світ тексту, а в тому, щоб дати тексту промовляти до інтересів читача» (Mickūnas, Steward 1994: 173). Щоб текст промовляв до читача й був належно зрозумілий, перекладач має користуватися найважливішим засобом — мовою. Її використання не може бути хаотичним, самоцільним і не зважати на закономірності системи мови перекладу, норму, тенденції вживання та мовні

260

KALBOS KULTŪRA | 83

стилістичні та жанрові засоби вираження. Урахування всіх цих чинників допомагає налагодити ефективний зв’язок із читачем (адресатом), задовольнити його очікування, що, своєю чергою, визначає нормативну еквівалентність перекладу.

Один із найважливіших критеріїв нормативної еквівалентності перекладу — дотримання мовних норм. Одні мовні норми кодифіковані (встановлені науковцями), інші — некодифіковані (певні усталені правила й закономірності мовного вжитку — реальне функціонування мови). Порушення кодифікованих мовних норм вважається помилкою в мові перекладу. Такі порушення можуть виникати під впливом соціолекту, професійного діалекту, діалектів і чужої мови оригіналу. Помилки останнього типу — перенесення елементів формальної системи мови оригіналу до тексту мовою перекладу — розглядав класик теорії перекладу Е. Nida. Спираючись на значний перекладацький досвід, творець теорії перекладу динамічної еквівалентності стверджував, що елементи формальної системи мови оригіналу найчастіше з’являються в тексті перекладу, коли: 1) перекладачі є «іноземцями й недостатньо добре володіють мовою перекладу», тому, не знаючи структур мови перекладу, неминуче переносять у переклад знайомі їм структури мови оригіналу; 2) перекладачеві може бути властива лінгвістична упередженість: відчуваючи надмірну пошану до мови оригіналу, «він намагається включити до тексту перекладу надто багато формальних відповідників», тож «у результаті виходить переклад, що копіює оригінал»; 3) перекладач має схильність до екзотики й віддає перевагу мові оригіналу, опанування якої потребувало значних зусиль, тому, надаючи надмірного значення формі та виражальним засобам мови оригіналу, також переносить чимало елементів формальної системи (Nida 1989: 232). Згадані Е. Nida формальні елементи, або формальні відповідники, — це кальки на різних мовних рівнях, запозичені з мови оригіналу й такі, що не відповідають нормам та узусу мови перекладу.

Нормативна еквівалентність перекладу охоплює норми не лише літературної мови, а й окремих стилів та їхніх різновидів (підстилів, жанрів). «Стилістичними нормами називають мовні звички суспільства використовувати засоби й способи відповідного функціонального стилю у відповідних сферах спілкування. Це внутрішні, часткові норми літературної мови: вони докладніше диференціюють цю мову й визначають сфери вживання її одиниць» (Župerka 2001: 95). Стилістичні норми окремих підстилів і жанрів є різновидами норм певного функціонального стилю, конкретною реалізацією варіанта стильової норми. Норми стилів, підстилів і жанрів не такі суворі, як мовні норми; їх розуміють як тенденцію до використання певних диференційних стилістичних засобів, частіший кількісний розподіл маркованих і немаркованих мовних засобів, що визначає стилістичні особливості мовлення (Žilinskienė 2005: 28–44; Leonavičienė 2007: 85–96).

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

261

Мовні вимоги всіх функціональних стилів охоплюють певні норми вживання лексичних і граматичних засобів. Лексичну стилістичну норму зазвичай легше визначити, ніж тенденції вживання граматичних форм, конструкцій і типів речень. Як зазначає L.-J. Calvet (1994), стилі й мовленнєві регістри не мають окремих синтаксичних систем, тому в конкретній реалізації мови граматичні (морфологічні та синтаксичні) засоби добирають із загальної мовної системи; відрізняються лише їх добір і частота вживання. Частотніші тенденції вживання або кодифікацію стилістичних норм подають словники, граматики, праці зі стилістики та культури мовлення. Дотримання цих тенденцій дає змогу перекладачеві стилістично еквівалентно передати текст. І навпаки: недотримання часткових мовних норм (стильових вимог) спотворює стиль тексту, не дає досягти нормативної еквівалентності перекладу, а з часом необачна зміна будь-якої часткової мовної норми може зашкодити всій системі літературної мови.

Про нормативну еквівалентність або нееквівалентність тексту перекладу можна судити за мовною якістю всього тексту чи його значної частини. Так стверджує німецький теоретик перекладу W. Koller (2001), який досліджував нормативну еквівалентність перекладу. На його думку, нормативна еквівалентність — лише один із типів еквівалентності тексту перекладу, що дають змогу оцінити загальну еквівалентність тексту. Питання нормативності мови перекладу порушує і відома теоретикиня перекладу M. Baker (1993, 1999). Застосовуючи методи корпусної лінгвістики та досліджуючи багатомовні корпуси, вона встановила, що тексти перекладів нерідко зрозуміліші й однозначніші за оригінал та більшою мірою відповідають граматичним нормам, ніж тексти мовою оригіналу. На якості перекладу особливо наголошує й італійський теоретик перекладу B. Osimo у книжці Переклад і якість. Переклад в академічному та професійному середовищі. Окрім багатьох інших вимог, він порушує питання збереження авторського стилю та закликає перекладача ретельно оцінювати граматику й синтаксис тексту, розпізнавати особливості правопису та графічного оформлення й належно відтворювати їх у перекладі (Osimo 2004; цит. за: Klioštoraitytė, Mažeikaitė 2009: 105).

3. НОРМАТИВНА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТУ ДОСЛІДЖУВАНОГО ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ

Художній стиль не є суспільним мовним стереотипом, тому його співвідношення із загальнолітературною мовою та її частковими нормами дещо інше. Індивідуальність, естетична функція мови іноді дають змогу відхилятися від мовних норм, не зважа-

262

KALBOS KULTŪRA | 83

ючи на деякі звичні правила вживання мови. К. Жуперка стверджує: «Індивідуальний стиль не нормується. Норми сфери художньої мови загалом важко визначити». (2001: 96). Як тоді встановити один із видів еквівалентності перекладу тексту — нормативну еквівалентність? Якщо очікувати її неможливо або недоцільно, то чи означає це, що перекладачі художніх текстів можуть перекладати як їм заманеться і, на відміну від перекладачів фахових текстів, не ставити перед собою високих вимог щодо володіння мовою? На ці запитання допомагає відповісти настанова теорій перекладу: перекладач не є творцем самостійного тексту, він має передати стиль автора засобами іншої мови, зберегти той самий стилістичний рівень. Тому доцільно розрізняти копіювання експресивних засобів мови оригіналу, тобто намагання передати стиль автора й збагатити стилістичні можливості мови перекладу, та невмотивовану ненормативність мови перекладу: копіювання граматичних структур чужої мови, нехтування семантикою мовної одиниці(-ць) і незнання мови перекладу. Звісно, ненормативна мова може бути засобом характеристики персонажа або виконувати іншу функцію, тож у художньому тексті цілком умотивовано можуть уживатися чужомовні слова, діалектизми, жаргонізми, лайка тощо. Аналізуючи мовну якість тексту перекладу, завжди слід спиратися на оригінал і оцінювати, чи є в конкретному місці тексту чужою мовою та загалом у тексті свідомі відхилення від норми, що виконують певну стилістичну функцію. Якщо в оригіналі таких відхилень немає, їх не повинно бути й у перекладі.

Під час аналізу того, у якій формі українською передано твір Р. Gary і якої мови навчає читача Європейське виховання, виявлено понад п’ятдесят помилок щодо норм літературної мови та стилю. Текст перекладу досліджували з погляду нормативної еквівалентності, тож кожен ненормативний випадок аналізували в загальному контексті твору, порівнювали з текстом оригіналу й порушували питання про його доцільність. Виявлені мовні помилки поділяються на кілька груп: лексичні, граматичні (морфологічні й синтаксичні) та стилістичні.

3.1. Лексичні помилки перекладу

У досліджуваному матеріалі виявлено найбільше помилок лексичного перекладу та слововживання; вони становлять близько 40 відсотків усіх помічених мовних і стилістичних неточностей (у прикладах із тексту їх виділено жирним шрифтом).

Під час читання перекладу чимало запитань викликають мотиви добору ненормативної лексики (чужомовних слів, семантичних кальок, буквальних перекладів). Незрозуміло, чому нормативні лексичні одиниці загальнолітературної французької мови в перекладі передано ненормативною лексикою:

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

263

(1)

Він витер ноги, біблійним жестом показав їх присутнім і сказав, спрямувавши величезний палець ноги на Добранського:

— Бачите... Я зовсім не винен у смерті цього праведника! (81)

Він витер ноги, біблійним жестом, показав їх присутнім, і сказав, спрямувавши на Добранського величезний палець ноги:

— Бачите... Адже я не відповідальний за смерть цього праведника! (103)

(2)

Партизан із забинтованою головою серйозно сказав:

— Ми будемо суворими, але справедливими. (52)

Партизан із забинтованою головою сказав серйозно:

— Ми будемо суворими, але справедливими. (68)

Французький іменник geste і словосполучення couverte de bandages є стилістично нейтральними; в оригіналі вони вжиті в стилістично немаркованому авторському (не персонажному!) мовленні. Тому чужомовні слова, ужиті перекладачем, жестом і із забинтованою слід вважати невмотивованими, оскільки для досягнення стилістичної еквівалентності текстів оригіналу й перекладу варто було б обрати нормативні лексичні одиниці: жестом або рухом та перев’язана або забинтована. Італійський письменник і критик перекладу Umberto Eco стверджує, що перекладачеві не потрібно намагатися «повернути» оригінальний текст, удосконалювати його й посідати місце автора. Читаючи переклад, читачі мають відчувати й бачити оригінал таким, яким він є. «Якщо перекладають бідний і погано написаний твір, нехай він таким і залишається, щоб читач перекладу міг сам судити, чого варта праця автора». (Eco 2003: 118).

Лексично невмотивованим можна вважати й уживання інтернаціонального слова дискретний:

(3)

Янек тихенько кашлянув; одразу з кущів з’явився високий юнак і рушив до нього. Янек упізнав його. (45)

Янек кашлянув непомітно; тієї ж миті з кущів виринув високий силует підлітка й попрямував до нього. Янек упізнав юнака. (59)

(4)

Двері тихо зачинилися. Молодий Криленко обернувся до батька й примирливим голосом почав:

– Гаразд, не кричіть так. Ви всіх на ноги поставите. Звісно, я дуже радий вас бачити... (178)

Двері зачинилися тихо. Молодий Криленко обернувся до батька й примирливо почав:

264

KALBOS KULTŪRA | 83

– Ну, не репетуйте так. Ви всіх на ноги поставите. Звісно, я дуже радий вас бачити... (220)

У Словнику сучасної литовської мови слово diskretiškas визначено так: «гідний довіри, той, хто вміє берегти таємницю: D. žmogus, elgesys» (2000: 126). Це звичне слово в литовській мові. Значення французького прислівника discrètement ширше, а контексти його вживання різноманітніші: «у стриманий спосіб, так, щоб не привертати уваги. Faire qqch. discrètement (пор. розм. En cachette, en catimini, en douce). Regarder discrètement qqn: крадькома. Faire discrètement allusion à qqch. <...> S’habiller discrètement. V. Sobrement. <...>» (Le petit Robert 1978: 550). Двомовний Французько-литовський словник подає такі значення слова discrètement: «стримано, скромно; faire qch ~ робити щось потайки, тихцем» (2004: 291).

У розглянутих прикладах перекладу доречнішими були б звичні слова литовської мови, які дають змогу семантично еквівалентно описати позамовну ситуацію: двері зачинилися потайки або тихо, а Янек тихо кашлянув або кашлянув. Ту саму позамовну ситуацію мови називають по-різному, вживаючи іншу, звичну для них лексику. Зміст інтернаціональних слів та їхні значення в різних мовах часто відрізняються, тому їх не можна безпосередньо переносити до тексту перекладу, не зважаючи на семантичний зміст і звичне вживання. У художніх текстах інтернаціональні слова часто надто важкі, тому конкуренція між питомими й інтернаціональними словами, що існує в загальному «вжитку, якщо вони рівнозначні (тобто якщо немає відмінностей у відтінках значення чи інших спеціальних цілей), у художніх текстах має завершуватися на користь питомих слів» (Miliūnaitė 2006: 128).

Значну частину лексичних помилок у досліджуваному матеріалі становлять кальки — ненормативні перекладні утворення. Ці невластиві литовській мові слова й словосполучення вживаються за зразком виражальних засобів якоїсь іншої мови (у цьому дослідженні — французької):

(5)

Його супутники шанобливо чекали, тримаючи в руках кашкети, і час від часу спльовували, аби зберегти гідність. (33)

Його супутники шанобливо чекали на нього, тримаючи кашкети в руках і час від часу спльовуючи, щоб надати собі поважного вигляду. (44)

(6)

Час від часу він дивився на тіло друга й починав ридати, наче нещасна скривджена дитина. (129)

Час від часу він поглядав на тіло свого друга й починав схлипувати, віддавшись горю, мов нещасна дитина. (159)

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

265

(7)

– Вовки! – всупереч власній волі хрипким голосом промовив капрал Ліблінг. (163)

– Вовки! – сказав мимоволі хрипким голосом капрал Ліблінг. (199)

(8)

Юнаки обмінюються хрипкими звуками і починають обшук квартири. (74)

Двоє юнаків обмінюються хрипкими звуками і починають обшукувати квартиру. (95)

Скопійована лексична конструкція шкодить мові перекладу, не дає належно передати зміст твору та його естетичну функцію, а читачеві — відчути задоволення від читання тексту. Кальку час від часу перо перекладача чи редактора мало б замінити на іноді, часом, подеколи, вряди-годи або інакше; всупереч власній волі — неохоче; обмінюються хрипкими звуками — щось один одному пробурмотіли (або буркнули) тощо.

Виявлено кальки, ужиті неправильно, у нечітко сформульованих реченнях, наприклад:

(9)

– А щодо повішення, – озивається буркотливий голос, – то, друже мій, у очереті тобі, гадаю, доведеться задовольнитися тим, що ти втопишся! (188)

– Щодо того, щоб бути повішеним, озвався буркотливий голос, у очереті, гадаю, друже мій, тобі доведеться задовольнитися тим, що ти втопишся! (232)

(10)

Старий страшенно розлютився. «Вчитися й кимось стати, — бурчав він, — ге-не-ра-лом!» — і, розсердившись, жбурнув у свого товариша-козака Богорицю [=Bogorodica – A. L.], який нещасливо усміхнувся, пару чобіт, що миттю стерли усмішку з обличчя небораки. (177)

Старий був надзвичайно саркастичний. «Вчитися й кимось стати, — буркнув він, — ге-не-ралом!», і з огиди жбурнув своєму товаришеві-козакові Богородиці, якому не пощастило усміхнутися, пару чобіт які швидко стерли усмішку з обличчя небораки. (218)

Французьке речення (9) є емфатичним: у ньому виділено слова щодо того, щоб бути повішеним, які позначають синтаксичну конотацію, що в литовській мові могла б передаватися засобами актуального членування речення. Отже, перекладач міг творчо пошукати інші способи акцентування: Тебе не повісять, друже… тощо. А як читачеві зрозуміти речення: у очереті тобі доведеться, гадаю, задовольнитися тим, що ти втопишся!? У цьому випадку, коли значення частини речення неясне, перекладацьке рішення важко виправдати навіть вимогами художнього стилю, якому

266

KALBOS KULTŪRA | 83

Норми літературної мови не є суворими; існує свобода. Деякі приклади перекладу свідчать, що необмежена свобода перекладу художнього тексту цілковито «звільняє смисл», і від нього нічого не залишається.

Після прочитання прикладу (10) виникає запитання: як, кинувши черевик, можна зняти усмішку з обличчя нещасного? Теоретичне знання лексико-семантичних перекладацьких трансформацій допомогло б належно перекласти це речення. Лексичне перейменування, яке слід було застосувати в цьому місці, — і усмішка на обличчі нещасного миттю зникла, зазвичай ґрунтується на причинно-наслідкових зв’язках між поняттями, тому слово або словосполучення мови оригіналу, що позначає причину, можна замінити словом або словосполученням мови перекладу, що позначає наслідок, і навпаки (Leonavičienė 2010: 20–24). Такий вибір зумовлений семантичною мотивацією та звичним уживанням у мові перекладу.

Окрему групу лексичних помилок становлять слова, вжиті в невластивому значенні, — семантизми. Найбільше їх виявлено в мовленні персонажів, тому перекладач міг би виправдати їх необхідністю характеризувати персонажа та його мовлення. Але чи потрібно це робити, коли у відповідних місцях французького тексту вжито нейтральні, нормативні лексичні одиниці французької мови?

(11)

— Це мій син, хай його холера вхопить! — вигукнув Криленко, і його вуса знову настовбурчилися. — Я тобі це казав двадцять разів. Якщо наступного разу ти забудеш... (176)

— C’est mon fils, que le choléra le pénètre! hurlait Krylenko, la moustache tout de suite hérissée. Je te l’ai dit vingt fois. La prochaine fois que tu l’oublies... (217)

(12)

— Після наступного розбійного нападу на дорогах п’ятьох людей повісять! Повісять, хлопці. Повісять — коротко й ясно! (121)

— Au prochain brigandage sur les routes, cinq citoyens seront pendus! Pendus, chłopcy. Pendus, haut et court! (150)

Семантизми в наведених прикладах перекладу виникли не під впливом мови оригіналу. Це особисте рішення перекладача обирати ненормативну лексику литовської мови. Та постає запитання, чи допомагає це досягти семантичної та нормативної еквівалентності текстів оригіналу й перекладу.

3.2. Помилки морфології та синтаксису

Лексика вважається найрухливішим шаром мови, схильним до змін і оновлення та таким, що найшвидше реагує на позамовні зміни. Однак граматична система мови значно стабільніша. Граматичні особливості відображають план мовного вираження

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

267

план, без якого неможливо належно й зрозуміло для всіх передати зміст. Щоб текст іншої культури й мови виражав увесь комунікативний та естетичний зміст в іншому культурному середовищі, його потрібно еквівалентно передати адресатові зрозумілими засобами граматичної системи мови перекладу. Тому перекладачі, особливо ті, хто перекладає художні тексти, безумовно мають добре знати мову й культуру оригіналу та перекладу.

Під час аналізу нормативної перекладної еквівалентності досліджуваного матеріалу було виявлено чимало випадків нехтування граматичною системою мови перекладу (морфологією та синтаксисом). Помилки морфології та синтаксису разом становлять близько 37 відсотків усіх помилок, а стилістичні помилки — близько 23 відсотків.

Частою морфологічною помилкою в перекладі є нехтування граматичними категоріями частин мови, наприклад невживання кількісних числівників із іменниками, що мають лише форму множини:

(13)

— Тобі не слід було виходити. Ніхто не вийшов. Ні Зборовські, ні Янкель. Залишалося всього кілька годин чекати. А ми чекали три роки. (225)

— Тобі не слід було виходити. Ніхто не вийшов. Ні Зборовські, ні Янкель. Залишалося всього кілька годин чекати. А ми чекали три роки. (279)

Тринадцятий приклад також демонструє неузгодження роду дієприкметника likę. Ця діалектна особливість, яка часто трапляється в перекладах, не вважається морфологічною помилкою й може вживатися в розмовному стилі як побічний варіант норми, але під час зіставлення текстів оригіналу й перекладу виникає сумнів, чи потрібно було створювати в перекладі враження діалектного мовлення:

(14)

Грайте у безпрограшну гру. Не втрачайте голови. Не стискайте кулаків. Нехай ваші руки будуть розслаблені, а обличчя спокійні. Усміхайтеся. Не сумнівайтеся. Знайте: вони прийдуть, вони готуються. Вони неодмінно прийдуть, так само як неодмінно настане завтрашній день. (80)

Грайте у гру. Не втрачайте голови. Не стискайте кулаків. Нехай ваші руки будуть розслаблені, а обличчя спокійні. Усміхайтеся. Не сумнівайтеся. І знайте ось що: вони прийдуть, вони готуються. Вони прийдуть так само неминуче, як настане завтрашній день. (101)

Синтаксичні помилки трапляються значно частіше: чимало неточностей у вживанні дієприслівникових форм, відмінків (переважно місцевого) та післяйменників. Під час уживання дієприслівника часто не зважають на його семантику: у литовській мові дієприслівником слід виражати побічну дію, виконавець якої не збігається з підметом речення, однак у тексті перекладу маємо інше:

268

KALBOS KULTŪRA | 83

(15)

Абата Бурака заарештували коли він молився у маленькій каплиці Святого Франциска у Вєркосі й розстріляли на місці. (174)

Абата Бурака застали за молитвою в маленькій каплиці Святого Франциска у Вєрках і розстріляли на місці. (214)

(16)

Коли вони прибували, настрій партизанів завжди псувався, бо німці постійно прослуховували ефір і ще кілька місяців тому завдяки новим технічним засобам завдяки стали господарями становища, виявивши передавальні пункти. (26)

Їхня присутність завжди дратувала партизанів, адже німці постійно прослуховували ефір і вже кілька місяців як стали майстрами виявлення передавачів за допомогою нових технічних засобів; <...> (36)

Хоча, читаючи французьке речення (15), цілком зрозуміло, що молився абат Бурак (alors qu’il priait...), у литовському перекладі через неправильне вживання дієприслівника jam besimeldžiant виникає двозначність: а може, у цей час молився хтось інший? Можна знайти граматично правильнішу форму, наприклад: Abatas Burakas buvo suimtas besimeldžiantis mažoje šv. Pranciškaus koplyčioje... (або Besimeldžiantis abatas Burakas buvo suimtas...).

Не можна виправдати мовні помилки й у прикладі (16): французьке розповідне речення з вставною конструкцією depuis quelques mois передає інформацію про те, що, скориставшись (або встановивши) новими технічними засобами, німці стали господарями становища й виявили передавальні пункти. Однак уживання в перекладі дієприслівника susekant ніби вводить іншого діяча, тобто змінює семантичний зміст, і стає незрозуміло, хто виявив передавальні пункти.

Серед помилок у вживанні відмінків литовської мови в досліджуваному перекладі найчастіше трапляються помилки у вживанні місцевого відмінка:

(17)

Усе, що Янек помітив у цій людині, — це голова, обмотана бинтами, орлиний ніс і дуже худе обличчя.

— Це Пеш, — пояснив Добранскіс. — Тут на нього ніхто не звертає уваги, він усім набрид. (51)

Усе, що Янек бачив у чоловікові, — це голова, обмотана бинтами, орлиний ніс на виснаженому обличчі.

— Це Печ, — сказав Добранскі. — Тут на нього ніхто не звертає уваги, усім до нього байдуже! (67)

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

269

(18)

Понад годину партизани, деякі з яких подолали понад десять кілометрів, слухали ці звуки — те найкраще, що є в людині, немов щоб заспокоїтися. (52)

Понад годину партизани, деякі з яких пройшли понад десять кілометрів, щоб дістатися сюди, слухали голос — те найкраще, що є у людині, ніби щоб заспокоїтися <…>. (67)

(19)

Дитина прибігла бігом.

– Ось він, у доброму стані і зі своєю скрипкою! Пестка, неси мішок. (139)

Дитина прибігла.

– Ось він, у доброму стані і цілий, зі своєю скрипкою! Пестка, нестимеш мішок! (171)

У наведених прикладах перекладач, копіюючи виражальні засоби мови оригіналу, не зважив на значення місцевого відмінка в литовській мові та на те, що цей відмінок не вживається для позначення того, хто перебуває в певному стані (žmoguje), і способу дії (gerame stovyje). Крім того, речення оригіналу (17) є емфатичним: у ньому вжито підкреслювальну сегментну конструкцію (див. Leonavičienė 2010: 173–176), яка висуває рему перед темою. Тому це речення можна було перекласти литовською мовою, підкресливши рему за допомогою додаткових сегментних показників, наприклад: Дивлячись на цю людину, Янек темпомітив лише перев’язану голову, ніс, схожий на орлиний дзьоб, і виснажене обличчя.

Читаючи речення перекладу з морфологічними та синтаксичними помилками, мимоволі сумніваєшся, чи допомагають вони передати естетичну функцію твору Р. Ґарі. Чому в перекладі не дотримано норм граматичної системи литовської мови та нормативної еквівалентності перекладу, якщо в конкретних місцях тексту оригіналу немає граматичних відхилень від норм французької мови, а мовлення є плавним і зрозумілим? Аналіз стилю перекладеного тексту також не допомагає знайти відповіді на ці запитання.

3.3. Стилістичні недоліки тексту перекладу

Деякі стилістичні недоліки досліджуваного матеріалу вже обговорювалися під час розгляду речень, невідповідних у лексичному, морфологічному та синтаксичному аспектах (9, 15, 16 та ін.). Під час стилістичного аналізу враховано стиль оригіналу Р. Гарі, особливості його стилістичних засобів вираження та порушено питання доцільності й доречності мовних засобів тексту перекладу, а також передавання стилістичної функції. Під час аналізу тексту перекладу та розгляду естетичної комунікації й стилістичної еквівалентності перекладу та оригіналу виявлено чимало стилістично слабких місць у перекладі:

270

KALBOS KULTŪRA | 83

(20)

Це було Вільнюська дорога; нею він дійшов до Сухарків… Містечко було огорнуте густим туманом. Але цей туман різав очі, як і в схованці, коли піч погано тягнула. Це було димом. Частина містечка була спалена. Полум’я вже небуло; тільки дим, важкий дим, нерухомий у тихому повітрі, і гидкий запах, що дер горло. (16)

Це була дорога на Вільно. Він ішов нею аж до Сухарків… Село було огорнуте густим туманом. Але цей туман різав очі, як у схованці, коли піч погано тягнула. Це був дим. Частина села згоріла. Полум’я вже не було, тільки дим, важкий дим, нерухомий у тихому повітрі, і поганий запах, що дер горло. (23–24)

(21)

На жаринах весело роздувалися й тріскалися картоплини, а люди поскидали кожухи й розстебнули куртки: було тепло. Це небуло тепло лише від вогню, а й затишне й братерське тепло натовпу, приємне нещасним, але неприйнятне для щасливих. (186)

Картоплини весело надувалися й тріскалися на жаринах, а люди поскидали кожухи й розстебнули куртки: було тепло. То було не лише тепло від вогню, а й скромне й братерське тепло натовпу, приємне нещасним, але таке, від якого щасливі люди з огидою відвертаються. (229)

У наведених прикладах стилістично невдало вжито форму дієслова būti buvo. Під час читання уривків французького тексту не впадає в око стилістично підкреслена монотонність якогось одного дієслова. Виникає питання, чому ця монотонність з’явилася в перекладі й з якою метою. Для досягнення еквівалентності перекладу й оригіналу окремий елемент мікроструктури тексту перекладу важливий як частина більшого фрагмента (макроструктури), цілого тексту. Його слід пов’язувати з контекстом, зважаючи на ситуативну, прагматичну й комунікативну еквівалентність і, звичайно, критерій стилістичності. Речення з прикладу (20) Le village était enveloppé dans un épais brouillard можна було перекласти так: Містечко огортав густий туман. Заміна пасивної форми était enveloppé формою активного стану в литовському простому минулому часі gaubė дала б змогу уникнути повторення того самого слова.

Інакше можна було перекласти також речення Це було димом (20) або Це небуло теплом лише від вогню… (21). У теоріях перекладу зазначається, що в текстах різними мовами позамовні ситуації передаються по-різному, образи створюються іншими словами. У французькій мові, що характеризується вищим рівнем абстрактності, для опису різних ситуацій частіше вживаються дієслова загального значення (être, avoir, faire, aller та ін.), тоді як у литовській мові у відповідних ситуаціях обирають дієслова з конкретнішим значенням. Зважаючи на ситуативну еквівалентність перекладу й знаючи, що французькій мові бракує дієслів із детальною семантикою та стилістично розмаїтих дієслів (пор. Leonavičienė 2009:

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

271

25–30), перекладач міг конкретизувати більше. Багато випадків нестилістичного вживання дієслова buvo можна було б замінити на розходилося, ширяло тощо (наприклад, Це не було теплом лише від вогню... (= Тепло розходилося не лише від вогню...). У наведених та інших прикладах перекладу такі заміни не дали б збіднити текст стилістично, допомогли б еквівалентно передати авторський стиль, описані ситуації та відповідали б нормативній еквівалентності перекладу.

ВИСНОВКИ

Хоча мова художнього стилю не підлягає нормуванню, не слід відкидати принцип нормативної еквівалентності перекладу художнього тексту. Його можна розуміти вільніше, ніж щодо текстів адміністративного чи наукового стилю, і трактувати як вірність індивідуальному мовному стилю автора, як відповідальне використання засобів мови перекладу для передавання значення та змісту тексту.

Результати дослідження перекладу свідчать, що текст перекладу роману Р. Гарі «Європейське виховання» литовською мовою не можна вважати нормативно еквівалентним оригінальному тексту. Виявлені лексичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні помилки не мотивовані ні стилістично, ні іншим чином, оскільки у відповідних місцях оригіналу та в контексті немає помилок, допущених автором у системі французької мови чи стилі. Отже, помилки мови перекладу виникли не через текст оригіналу.

Серед усіх помилок мови перекладу найчастішими є лексичні (40%) та помилки граматичної системи (37%). Через них не лише неналежно передається вираження, а й спотворюється зміст: помилки вираження змінюють значення речення, виникають двозначності. Під час передавання тексту оригіналу скопійоване з мови оригіналу вираження мовою перекладу змінює його зміст. Жодна теорія чи методологія перекладу не передбачає таких змін змісту, що виникають на рівні вираження. Перекладаючи індивідуальний авторський стиль, перекладач має надавати першорядного значення семантичним сполукам компонентів, тому змінювати певні значення можна лише з прагматичних, комунікативних міркувань, з огляду на ситуаційний контекст або адаптуючи текст культурно. Лексичні та граматичні помилки мови перекладу свідчать, що перекладач не враховує відмінності в характері номінації у французькій та литовській мовах.

Результати дослідження дають підстави стверджувати, що оригінальний текст порівняно з перекладом є плавнішим, стилістично вишуканішим щодо мовних засобів. Можна зробити висновок, що помилки мови перекладу художнього тексту перешкоджають естетичній комунікації та не дають тексту виконувати найважливішу функцію.

Переклад художнього твору є культурною дією, створенням світової бібліотеки перекладів, можливістю розширити стилістичні ресурси мови перекладу, однак

272

KALBOS KULTŪRA | 83

мовні та стилістичні помилки в литовському перекладі цього твору Р. Гарі частково позбавляють його можливості бути еквівалентно зрозумілим і належно сприйнятим у новому комунікативному середовищі — литовській культурі.

ŠALTINIAI

Gary R. 1956: Éducation européenne, Paris: Gallimard.

Gary R. 2001: Europietiškas auklėjimas. Vertė A. Krančiukas, Kaunas: Vada.

LITERATŪRA

Baker M. 1993: Corpus linguistics and translation studies: Implications and applications. – M. Baker, G. Francis and E. Tognini-Bonelli. Text and Technology: In honor of John Sinclair, Amsterdam: John Benjamin, 17–45.

Baker M. 1999: The Role of Corpora in Investigating the Linguistic Behavior of Professional Translators. – International Journal of Corpus Linguistics 4 (2), 281–298.

Calvet L. J. 1994: L’argot, Paris: Presses Universitaires de France.

Eco U. 2003: Dire quasi la stessa cosa: esperienze di traduzione, Milano: Bompiani.

Klioštorait ytė R., Mažeikaitė I. 2009: Apie grožinio teksto vertimo kokybę. A. Baricco romano „Šilkas“ vertimas į lietuvių kalbą. – Vertimo studijos 2, 104–116.

Koller W. 2001: Einführung in die Übersetzungswissenschaft. 6. Auflage, Wiebelheim: Quelle und Meyer.

Leonavičienė A. 2007: Publicistinio ir šnekamojo stiliaus sandūra dabartinėje spaudoje. – Kalbos kultūra 80, 85–96.

Leonavičienė A. 2009: Lietuvių kalbos stilistiškai žymėtos leksikos semantika ir vertimas į prancūzų kalbą. – Kalbų studijos / Studies about languages 15, 25–30.

Leonavičienė A. 2010: Vertimo atodangos: teorija ir praktika (prancūzų–lietuvių kalba), Kaunas: Technologija.

Mickūnas A., Steward D. 1994: Fenomenologinė filosofija, Vilnius: Baltos lankos.

Miliūnaitė R. 2006: Būrimas ramune: pateisinama – nepateisinama... – Apie kalbą ir mus, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 124–132.

Naida E. 1989: Vertimo mokslas. – Atodangos, Vilnius: Periodika, 215–234.

Osimo B. 2004: Traduzione e qualità: la valutazione in ambito accademico e professionale, Milano: Hoepli.

Pupkis A. 2005: Kalbos kultūros studijos, Vilnius: Gimtasis žodis.

A. LEONAVIČIENĖ. R. Gary Europietiško auklėjimo norminis vertimo ekvivalentiškumas

273

Žilinskienė V. 2005: Vardažodžių, įvardžių ir jų gramatinių formų vartojimas lietuvių kalbos stiliuose. – Lituanistica 64 (4), 28–44.

Župerka K. 2001: Stilistika, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Gauta 2010 11 03

TEXT NORMATIVE TRANSLATION EQUIVALENCE OF R. GARY’S ÉDUCATION EUROPÉENNE

Summary

Translation theories often bring up the issue of translation quality – the equivalence of the text to the original. One type of text equivalence is text normative translation equivalence, which permits a judgement about the quality of the translation in the target language.

This article offers a theoretical discussion of the relationship between normative equivalence and the overall equivalence of a translation followed by an examination of the normative equivalence of the Lithuanian language translation of R. Gary’s work, Éducation européenne. The analysis based on the data from the material under examination allows to evaluate the concept of literary normative translation equivalence more accurately, to highlight the actual use of language norms and to consider the importance of the style of an individual author when selecting literary means in the target language.

A quantitative and linguistic examination of the target language text has revealed numerous translation errors in lexicon, morphology, syntax and style. The results of the analysis of the translation suggest that there are deficiencies in aesthetic communication and application of translation methodology arising from the failure to take into account differences in the French and Lithuanian nominative and the nature of the grammatical systems. The performed examination, which was based on empirical data, casts doubts on the equivalence of Europietiškas auklėjimas to the original text (Éducation européenne) and raises the question of whether this translation could be publicly presented as a good example.

AURELIJA LEONAVIČIENĖ

Kauno technologijos institutas Gedimino g. 43, LT-44240 Kaunas [email protected]

Vytauto Didžiojo universitetas Donelaičio g. 52, LT-44244 Kaunas [email protected]

274

KALBOS KULTŪRA | 83