RAMUNĖ ČIČIRKAITĖ

Інститут литовської мови

ТЕНДЕНЦІЇ ДО ПОДОВЖЕННЯ НАГОЛОШЕНИХ КОРОТКИХ ГОЛОСНИХ В ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРОГРАМАХ 1960–2011 РОКІВ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: інформаційні програми, літературна мова, подовження голосних.

1. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Твердження, що мова, вживана засобами масової інформації, безпосередньо впливає на нашу — мову телеглядачів і радіослухачів, — може бути лише одним із багатьох мовних міфів (Chambers 1998), однак мова ЗМІ може впливати на наші мовні настанови, а зміна настанов може сприяти як змінам мовної поведінки й вибору мовного коду, так і окремим або системним змінам самої мови (пор. Trudgill 1986; Milroy, Milroy 1999; Kerswill 2003 та ін.).

Останнім часом дослідники багатьох європейських країн шукають зв’язки між роллю засобів масової інформації та процесами дестандартизації літературної мови (лм) або формування нових центрів лм у суспільстві (Kristiansen, Coupland 2011). Висуваються припущення, що в деяких країнах новими центрами формування норм лм стають великі міста, тому вже певний час норми мови ЗМІ намагаються пов’язати з міськими мовними нормами (Thoegersen, Kristiansen, Östman 2012; пор. також Coupland 2012). Вважається, що такі зміни мови ЗМІ можуть виразніше проявлятися разом із суспільними змінами, коли починають зникати межі між приватним і публічним мовленням, а в усіх сферах суспільного життя дедалі більше утверджується неформальне спілкування. Литовські дослідники лише тепер починають інтенсивніше вивчати, чи відбуваються ці процеси в нашій країні (див. Tamaševičius 2012). Фахівці з унормування мови вже певний час звертають увагу на явище, що спостерігається в усному мовленні ЗМІ й порушує систему литовської літературної вимови: як у ненаголошених, так і в наголошених складах зменшується кількісна опозиція коротких і довгих голосних, іншими словами, помітна тенденція скорочувати довгі та подовжувати короткі голосні (Pupkis 1999,

178

KALBOS KULTŪRA | 85

2007; Kači už?

ТАБЛИЦЯ 1. Розподіл інформаційних програм та їхніх учасників на різних етапах розвитку медіа

Етап розвитку медіа

Тривалість інформаційних програм

Кількість учасників інформаційних програм

Радянський період (1960–1987 рр.)

334 хв.

47 (36 чоловіків і 11 жінок)

Перехідний період (1988–1992 рр.)

138 хв.

25 (15 чоловіків і 10 жінок)

Сучасний період (1993–2011 рр.)

158 хв.

50 (25 чоловіків і 25 жінок)

Під час дослідження не враховуються вік мовця, його діалект чи походження, оскільки в багатьох випадках (особливо щодо журналістів радіопрограм) персональні дані невідомі, і встановити їх неможливо. Крім того, виходимо з припущення, що на мовлення професійних журналістів ці чинники загалом не повинні впливати, а журналісти мають дотримуватися норм літературної мови.

Для визначення поширеності подовження наголошених коротких голосних на різних етапах розвитку медіа обчислюється відносна частота подовжених голосних у кожного мовця. Цей показник використовується для обчислення загальної відносної частоти подовжених голосних у чоловіків і жінок або в окремі періоди.

Досліджувану вибірку становлять 5994 слова з, як уже згадувалося, 37 інформаційних програм та їхніх фрагментів. До вибірки включено:

1) двоскладові (a) та багатоскладові (b) литовські слова, складову основу яких становить наголошений короткий голосний a, e, i або u, напр.: a) būtais, didì, džiūgià, mès­ti, metù, ràšti; b) àtnesa, devynì, krìsdavo, netrùkus, pabaigojè, pranėšime, šilùminę, ùžvirė;

2) іншомовні слова, у яких наголошується литовське закінчення — суфікс або флексія, напр.: centrinio, eksponatùs, fonė, programà, respublikinis, rezultatù, specialybė³.

Невідмінювані іншомовні слова (напр.: interviu, taksi, žiuri тощо) не потрапили до досліджуваної вибірки, оскільки в них подовження наголошених коротких голосних може бути зумовлене іншими чинниками, ніж у литовських словах, насамперед — іншомовним походженням самого слова. Крім того, до досліджуваної вибірки включено лише слова, вжиті в інформаційних програмах, що явно не мали вираженого-

³ Наводячи приклади, збережено автентичне наголошення слів.

180

KALBOS KULTŪRA | 85

діалогічного характеру та спонтанності, а також у їхніх фрагментах. У діалогізованих та/або спонтанних мовленнєвих фрагментах уживання наголошених коротких голосних не досліджувалося, оскільки такі фрагменти й заздалегідь підготовлене монологічне мовлення, звичне для інформаційних програм, — це різні мовленнєві ситуації, які можуть зумовлювати різну мовленнєву поведінку.

Досліджуючи, чи короткий голосний у наголошеній позиції зберігається коротким, чи подовжується (до напівдовгого або довгого звука), застосовують аудитивний, тобто слуховий, метод. Найважливіша ознака розрізнення коротких і подовжених голосних — кількість (тривалість) голосного, додаткова — його якість (напруженість). Оскільки для цього дослідження принципово неважливо, чи подовжується наголошений короткий голосний до напівдовгого або довгого звука⁴, для аналізу виокремлено дві групи голосних — короткі, що зберігають свою тривалість, і подовжені. Саме їхнє співвідношення (відносна частота подовжених голосних, виражена у відсотках) у цьому дослідженні й обчислюється для визначення змін явища подовження на різних етапах розвитку медіа.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Після проведення дослідження встановлено, що на всіх трьох етапах розвитку медіа (і в радянський період, і в перехідний, і в сучасний періоди) у підготовлених інформаційних програмах у наголошеній позиції замість короткого голосного можуть уживатися його варіанти різної тривалості: короткий (a) або подовжений (напівдовгий (b) чи довгий (c)) голосний. Наскільки це можна визначити на слух, у корені слова вживаються короткі, напівдовгі та довгі голосні (a1, b1, c1). У досліджуваному матеріалі не траплялися випадки, коли в інформаційних програмах у наголошеному кінці слова замість короткого вживався довгий голосний: у цій позиції, на відміну від кореня слова, були лише короткі й напівдовгі (a2, b2) голосні (у прикладі всі варіанти короткого голосного подано курсивом), пор.:

a1. було, інший, допомагає, незапрошений,

b1. не давав, приносить, закордон, усе,

c1. майстерня, кращий, вручення, своє,

a2. день, разом, нести, перші,

b2. електрична., немає., щирий., усі..

⁴ Важливим є лише сам факт подовження голосного, тому додаткових вимірювань тривалості, які дозволили б відрізнити напівдовгий голосний від довгого, не проводили.

R. ČIČIRKAITĖ. Kirčiuotų trumpųjų balsių ilginimo polinkiai 1960–2011 m. informacinėse laidose

181

РИС. 1. Відносна частота подовжених голосних (у відсотках) на різних етапах розвитку засобів масової інформації

На всіх етапах розвитку засобів масової інформації є мовці, які в наголошеній позиції частіше вживають не короткий, а подовжений голосний, однак схильність подовжувати наголошені короткі голосні частіше спостерігалася в інформаційних програмах, підготовлених за радянських часів. Крім того, починаючи з 2000 року з’являється дедалі більше журналістів, у мовленні яких явищ подовження взагалі більше не фіксують. Отже, випадків подовження наголошених коротких голосних в інформаційних програмах поступово меншає: за радянських часів подовжували кожен третій короткий голосний у наголошеному складі, у перехідний період — кожен п’ятий, а нині — кожен сьомий (див. рис. 1).

Як видно, у мовленні інформаційних програм нині подовжені голосні в наголошеній позиції трапляються вдвічі рідше, ніж за радянських часів. Крім того, наскільки дає змогу встановити аудитивний аналіз коротких голосних у наголошеній позиції, за радянських часів замість короткого голосного частіше вживали довгий (а), а нині — напівдовгий звук (b), наприклад:

а. dvasininkíjos, lietūviais, pranešīmų (кореспондент радіорепортажу «Пленум комітету культурних зв’язків», 1966)

elektrėniškių, išrenkamas, partinio, pranešimo, respublikos (кореспондент радіорепортажу «Урочистості з нагоди відзначення сторіччя від дня народження Володимира Леніна», 1970)

alūs, nedidelės, respublikos, savo, turi (кореспондент програми LTV «Panorama», 1977)

182

KALBOS KULTŪRA | 85

РИС. 2. Відносна частота подовжених голосних (у відсотках) на різних етапах розвитку засобів масової інформації в мовленні чоловіків і жінок

b. įtì.kinamo, pridėti.nės, ũ.žsienio (ведучий новин Балтійського телебачення, 1994)

bũ.vo, dvì.dešimt, istoriškũ.mo, nũ.tarė, pagrindì.niai, visuomenì.nė (кореспондентка програми LTV «Labas rytas», 1999)

pritarì.mo, tarptautì.nio (LNK žinių korespondentė, 2011)

Подібно подовжені голосні в наголошеній позиції вживають і чоловіки, і жінки: замість коротких голосних подовжені найчастіше вимовляли за радянських часів, найрідше — нині (див. рис. 2). Однозначно відповісти на запитання, чому в інформаційних програмах меншає подовжених голосних, досить складно. Можливо, така зміна вимови зумовлена багаторічними зусиллями кодифікаторів мови: у нашій традиції мовної кодифікації схильність подовжувати наголошені короткі голосні негативно оцінюють від часу перших радіотрансляцій (пор. Talmantas 1933: 6), а згодом — і перших телетрансляцій (пор. Vaitkevičiūtė 1965: 59). Крім того, це явище подовження вже не одне десятиліття зазнає соціальної стигматизації (докладніше про це див. Čičirkaitė, Vaicekauskienė 2012).

Цікаво, що класичні соціолінгвістичні інтерв’ю, проведені з литовцями Вільнюса другого й третього поколінь, виявили подібні схильності до подовження наголошених коротких голосних (Čičirkaitė, Vaicekauskienė 2012): вільнюсці, найбільше зосереджуючись на мовленні, тобто читаючи мінімальні пари, що різняться однією ознакою, так само, як диктори, кореспонденти чи ведучі новин у заздалегідь підготовлених текстах інформаційних програм, призначених для читання, а іноді навіть позначених наголосами, подовжують кожен сьомий наголошений склад. Чи показники відносної частоти подовжених голосних в інформаційних програмах і у вільнюсців ска-

R. ČIČIRKAITĖ. Kirčiuotų trumpųjų balsių ilginimo polinkiai 1960–2011 m. informacinėse laidose

183

РИС. 3. Відносна частота подовжених голосних i, u, a, e (у відсотках) на різних етапах розвитку медіа

Відповідати надто рано на запитання, чи свідчать дані мінімальних пар про наближення вимови в медіа до літературної норми, а можливо, про формування нового центру медійних норм на основі вимови віленців: у литовському мовознавстві досі немає ґрунтовних порівняльних досліджень мовлення віленців і медіамовлення.

На всіх трьох досліджених етапах розвитку медіа подовжені голосні розташовуються в однаковій послідовності за спаданням частоти: i, u, a, e. Це означає, що і за радянських часів, і в перехідний період, і в сучасний період найчастіше в інформаційних програмах через наголос подовжується голосний i (наприклад: ki_.tas⁵, visi_., dvi_{.-dešimties, liki.mas, vi.siškai, ąžuoli.nis, asmeni.nis, hitleri.nis}), дещо рідше — u (institū.tas, grū.pė, lietū.viai, tū.rite, svarbū., respū.blika, sutriu.škino, bū.deliai), ще рідше — a (sá.vo, pá.neša, maná.sis, pirmá.sis, á.tvežė), і найрідше — e (didé.snė, tebė.kvepiančioje, suve.stumėt). Іншими словами, через наголос частіше подовжуються голосні верхнього підняття i ir u, тоді як подовжені варіанти голосних нижнього підняття a ir e трапляються значно рідше⁶. Якби ми порівняли, як змінювався розподіл кожного голосного, подовжуваного через наголос, на різних етапах розвитку медіа, то побачили б, що випадки подовження коротких голосних нижнього підняття a ir e, уживаних у наголошеній позиції, в усному мовленні жу-

⁵ Тут і в наведених далі прикладах знак напівдовготи вживається умовно: він позначає не напівдовгий, а подовжений через наголос до напівдовгого або довгого голосного голосний.

⁶ Тенденція частіше подовжувати голосні верхнього підняття i, u, а не голосні нижнього підняття a, e, помітна також у мовленні віленців другого та третього поколінь (Čičirkaitė, Vaicekauskienė 2012).

184

KALBOS KULTŪRA | 85

У медіамовленні зменшується: у сучасний період голосний a через наголос подовжується втричі, а голосний e — у п’ять-шість разів рідше, ніж за радянських часів. Однак відносна частота подовжених варіантів голосного i, який найчастіше подовжується через наголос, змінюється незначно: і за радянських часів, і в перехідний, і в сучасний періоди саме подовжений, а не короткий варіант становить близько трьох п’ятих усіх випадків уживання голосного i у наголошеній позиції. Голосний u у наголошеній позиції дедалі рідше зберігається коротким: відносна частота подовженого голосного u поступово зростає в усі три періоди: у радянський період подовжений варіант становить 27 відсотків, а в сучасний — майже 37 відсотків⁷ (див. рис. 3).

Розподіл подовжених наголошених голосних i, u, a, e у мовленні чоловіків і жінок виявляє як подібності, так і відмінності (див. таблицю 2).

ТАБЛИЦЯ 2. Відносна частота подовжених голосних i, u, a, e (у відсотках) на різних етапах розвитку медіа в мовленні чоловіків і жінок

Голосні | Чоловіки | Жінки | 1960–1987 рр. | 1988–1992 рр. | 1993–2011 рр. | 1960–1987 рр. | 1988–1992 рр. | 1993–2011 рр. | [i.] | 60,5 | 61 | 51,2 | 50 | 62,5 | 64,1 | [u.] | 26,5 | 31,2 | 44,4 | 37,5 | 31,8 | 32,1 | [a.] | 10,5 | 6,9 | 3,8 | 6,25 | 5,7 | 3,4 | [e.] | 2,5 | 0,9 | 0,6 | 6,25 | 0 | 0,4

У мовленні чоловіків і жінок-журналістів інформаційних програм зменшується подовження через наголос коротких голосних нижнього підняття a, e. Однак відносна частота подовжених голосних верхнього підняття i, u, уживаних у наголошеній позиції, у мовленні чоловіків і жінок, на перший погляд, має різноспрямовану динаміку. У чоловічому мовленні випадків подовження голосного i стає менше, але в наголошеній позиції замість короткого голосного u частіше вживається його подовжений варіант. У жіночому мовленні в сучасний період, порівняно з радянськими часами, випадків подовження голосного i побільшало на 14 відсотків, однак на кілька відсотків рідше вжи-

⁷ Звичайно, цікаво дослідити, наскільки поширене в основі слова й наскільки в закінченні подовження наголошених коротких голосних a, e, i, u, проте, за винятком цих двох позицій, у мовленні кожного мовця голосних, уживаних у них, надто мало, щоб на підставі порівняння можна було зробити узагальнювальні висновки.

R. ČIČIRKAITĖ. Kirčiuotų trumpųjų balsių ilginimo polinkiai 1960–2011 m. informacinėse laidose

185

РИС. 4. Відносна частота подовжених голосних у корені слова та в кінці слова (у відсотках) на різних етапах розвитку засобів масової інформації

…ня подовженого голосного u. Дослідження вільнюсців показало, що стать може бути важливим чинником частоти подовжених мовних варіантів: чоловіки-вільнюсці як у корені слова, так і в закінченні схильні подовжувати наголошені короткі голосні більш ніж удвічі частіше, ніж жінки (Čičirkaitė, Vaicekauskienė 2012). Однак помічені в цьому дослідженні коливання у вимові журналістів надто незначні, щоб стверджувати, що стать зумовлює варіативність мовлення й публічних мовців. Радше навпаки — вони підтверджують припущення про більшу однорідність публічного мовлення та меншу соціальну диференціацію.

В інформаційних програмах, що транслювалися на різних етапах розвитку засобів масової інформації, подовжені наголошені короткі голосні в корені слова та в кінці слова також розподілені нерівномірно: у радянські роки в наголошеному складі кореня подовжувався кожен п’ятий короткий голосний, а в закінченні — кожен сімнадцятий. У сучасний період уживання подовжених наголошених голосних трапляється рідше: у корені подовжується кожен восьмий, а в закінченні — лише кожен п’ятдесятий короткий голосний. Отже, випадків подовження наголошених коротких голосних у закінченні завжди було значно менше, ніж у корені⁸, проте в сучасний період їхня кількість іще менша (див. рис. 4).

У литовському мовознавстві зазвичай стверджують, що подовження коротких голосних у корені слова має діалектне походження, тоді як подовження цих голосних у закінченні оцінюють як міський жаргон, явища вуличного мовлення, що виникли під впливом інших мов або наслідуючи їхні зразки (Grumadienė 1983: 87; Pupkis 2006, 2007;

⁸ Наголошені короткі голосні в кінці слова досліджені вільнюсці другого й третього поколінь також схильні подовжувати значно рідше (у п’ять разів), ніж у корені (Čičirkaitė, Vaicekauskienė 2012).

186

KALBOS KULTŪRA | 85

Vitkauskas 1973: 48; 1978: 24; Zinkevičius 1966: 104). Jei (kaip matyti iš 4 pav.) informacinėse laidose ir žodžio kamiene, ir galūnėje vartojamų kirčiuotų pailgintųjų balsių mažėja, galbūt mažėja ir tarmių bei miesto kalbos poveikis viešajai kalbai.

4. ПІДСУМКОВІ ЗАУВАЖЕННЯ

Аналіз подовження наголошених коротких голосних за останні п’ять десятиліть показав, що в мовленні засобів масової інформації подовжені голосні замість коротких уживаються досить рідко. Частіше схильні подовжувати наголошені голосні в корені, тоді як подовження в закінченні — надзвичайно рідкісне явище. Це стосується всіх трьох етапів розвитку засобів масової інформації.

У текстах, що репрезентують сучасний період, у мовленні засобів масової інформації фіксують менше подовжених голосних, ніж у радянський або перехідний періоди. Подібна відносна частота подовжених голосних спостерігається й у сучасному мовленні вільнюсців.

Аналіз окремих голосних дає підстави стверджувати, що на зміни в публічному мовленні найбільше впливають зміни у вимові двох голосних a та e. Кількість випадків подовження наголошеного короткого голосного i залишається сталою, а випадки подовження голосного u навіть частішають. Отже, конкретні фонетичні змінні впливають на зміни у вимові. Подовження голосних не залежить від статі досліджених мовців — у цьому аспекті професіонали публічного мовлення відрізняються від пересічних мовців.

Імовірно, випадків подовження в мовленні засобів масової інформації меншає через ідеологію прескриптивізму, яка має чітку мовну стратегію та дотримується незмінного напряму кодифікації від перших радіо- й телепередач. Крім того, можна припустити, що на зміни в мовленні засобів масової інформації впливає і природна еволюція їхнього мовлення: на радіо й телебаченні меншає мовців, які подовжують наголошені короткі голосні.

LITERATŪRA

Chambers J. 1998: TV makes people sound the same. – Language Myths. L. Bauer, P. Trudgill (eds.). New York: Penguin, 123–131.

Coupland N. 2012: Sociolinguistic change, vernacularisation and British media. [2012 m. rugpjūčio 21–24 d. Berlyne vykusio XIX sociolingvistikos simpoziumo medžiaga.] Prieiga per internetą: <http://neon.niederlandistik.fu-berlin.de/ss19/paper/311> (žiūrėta 2012 12 20).

R. ČIČIRKAITĖ. Kirčiuotų trumpųjų balsių ilginimo polinkiai 1960–2011 m. informacinėse laidose

187

Čičirkaitė R., Vaicekauskienė L. 2012: Balsių ilginimas kaip sociolingvistinė vilniečių tarties ypatybė. – Taikomoji kalbotyra 1. Prieiga per internetą: <http://taikomojikalbotyra.lt.azalija.serveriai.lt/lt/2012/10/balsiu-ilginimas-kaip-sociolingvistine-vilnieciu-tarties-ypatybe> (žiūrėta 2012 12 01).

Grumadienė L. 1983: Социолингвистическое исследование литовской речи коренных вильнюсцев. – Lietuvių kalbotyros klausimai 23, 62–101.

Kavaliauskas V., Šmitas A. 2010: Būdingosios televizijos žurnalistų tarties klaidos. – Žmogus ir žodis 1, 28–34.

Kerswill P. 2003: Dialect levelling and geographical diffusion in British English. – Social Dialectology. In honour of Peter Trudgill. D. Britain, J. Cheshire (eds.). Amsterdam: Benjamins, 223–243.

Kristiansen T., Coupland N. 2011: SLICE: Critical perspectives on language (de) standardization. – Standard Languages and Language Standards in a Changing Europe. Oslo: Novus Press.

Kruopienė I., Kačiuškienė G. 2008: Ilgųjų ir trumpųjų balsių realizavimas sakytinės žiniasklaidos darbuotojų kalboje. – Žmogus ir žodis 10, 38–42.

Milroy J., Milroy L. 2002: Authority in Language. Investigating Standard English, London and New York: Routledge.

Nevinskaitė L. 2012: Lietuvos sakytinės žiniasklaidos tekstynas: rengimo metodologija ir patirtis. – Taikomoji kalbotyra (įteikta spausdinti).

Pupkis A. 1999: Ar turime prestižinę tartį? – Gimtoji kalba 6, 1–7.

Pupkis A. 2006: Ką parodė Kalbos švaros dienos (1–3). Prieiga per internetą: <http://www.flf.vu.lt/lkd/pdf/gk_straipsniai/gk_2006_5_3_8_ksd_pupkis.pdf> (žiūrėta 2012 12 01).

Pupkis A. 2007: 2007 metų Kalbos švaros dienos. Prieiga per internetą: <http://www.flf.vu.lt/lkd/pdf/gk_straipsniai/gk_2007_11_3_11_ksd_pupkis.pdf> (žiūrėta 2012 12 20).

Reikalavimai 1997: Būtinausi tarties reikalavimai. Prieiga per internetą: <http://www.vlkk.lt/lit/klaidos/tarties-reikalavimai.html> (žiūrėta 2012 12 12).

Talmantas J. 1933: Daugiau dėmesio šnekamajai bendrinei kalbai. – Gimtoji kalba 6–7.

Tamaševičius G. 2012: Žiniasklaidos lyderių sociolingvistinė kompetencija visuomenės transformacijų kontekste. Daktaro disertacija. Vilnius.

Thoegersen J., Kristiansen T., Östman J. O. 2012: Changing linguistic norms in the audiovisual media. [2012 m. rugpjūčio 21–24 d. Berlyne vykusio XIX sociolingvistikos simpoziumo medžiaga.] Prieiga per internetą: <http://neon.niederlandistik.fu-berlin.de/ss19/paper/155> (žiūrėta 2012 12 20).

Trudgill P. 1986: Dialects in Contact, Oxford: Blackwell.

188

KALBOS KULTŪRA | 85

Vaitkevičiūtė V. 1965: Daugiau dėmesio taisyklingai tarčiai. – Kalbos kultūra 8, 57–63.

Vitkauskas V. 1973: Sėkmės, jaunieji aktoriai! – Kalbos kultūra 24, 47–49.

Vitkauskas V. 1978: Kokios kalbos moko vaikus teatras. – Kalbos kultūra 35, 21–25.

Zinkevičius Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

Gauta 2012 12 27

PHENOMENON OF STRESSED SHORT VOWEL LENGTHENING IN NEWS BROADCASTS FROM 1960 TO 2011

Summary

The paper presents a retrospective auditive analysis of the speech of TV and radio news. The aim of the study is to find out how frequent the lengthening of stressed short vowels is in the speech of professional voices such as journalists, news readers and hosts and how this phenomenon changes. The analysis covers more than 10 hours of news broadcasts since year 1960. The investigation has resulted in identifying the following tendencies of TV and radio news: 1) in the speech of professional voices the lengthening of stressed short vowels decreases over time; 2) the lengthening commonly affects word stems but it seems to be quite rare at the end of the words; 3) the lengthening of stressed short vowels doesn’t depend on gender of a speaker.

KEYWORDS: broadcasts, standard language, vowel lengthening.

RAMUNĖ ČIČIRKAITĖ

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

[email protected]

R. ČIČIRKAITĖ. Kirčiuotų trumpųjų balsių ilginimo polinkiai 1960–2011 m. informacinėse laidose

189