JURGITA JAROSLAVIENĖ

Інститут литовської мови

ЕТАЛОНИ КІЛЬКІСНИХ І ЯКІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК КОРОТКИХ І ДОВГИХ ГОЛОСНИХ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

1. ВСТУПНІ ЗАУВАГИ

Послідовних інструментальних досліджень кількісних і якісних характеристик коротких і довгих голосних літературної литовської мови небагато. Однак дослідження, проведені як старими (у другій половині XX ст.), так і сучасними методами^[1], досі актуальні не лише з погляду теоретичної лінгвістики. У всіх них різняться цілі й завдання, досліджуваний матеріал, вибірка, методика запису та дослідження звуків, кількість інформантів, їхня стать тощо. Тому, як відомо, під час проведення нових експериментальних досліджень і порівняння даних із відповідними даними інших досліджень важливо дотримуватися методичності, адже кількісні та якісні параметри голосних залежать від різних мовних і позамовних чинників, неврахування яких може призвести до дуже суперечливих даних і, відповідно, суперечливих висновків.

Найчастіше різні дослідники вивчали й описували в тому чи тому аспекті наголошені та/або ненаголошені голосні літературної литовської мови, вимовлені інформантами-чоловіками в окремих одно-, дво-, три- й чотирискладових словах (пор. Pakerys 1982: 31–34 та ін.; Kliukienė 2002: 73–78, 2003: 81–91, 2005: 361–367; Girdenis 2003: 222; Kaukėnienė 2002: 41–59, 2003: 35–47, 2004a, 2005: 65–71; Балшайтийте 2004: 169–175; Kliukienė, Raudžiūtė 2013: 111–119 та ін.). (Деякі результати й висновки згаданих досліджень буде розглянуто далі в цій статті.) Однак ми не маємо ґрунтовних синхронічних (і діахронічних) інструментальних і типологічних досліджень варіантів якості та кількості голосних у мовленні. Послідовніше досліджували окремі звуки, їхні ознаки й аспекти в контексті змін офіційної (публічної) литовської мови тощо (пор. Kruopienė, Kačiūskienė 2008: 38–42; Vaicekauskienė 2011: 191–207; Nevinskaitė 2013: 118–136; Čičirkaitė 2014: 45–58 та ін.). Інакше кажучи, досі бракує ґрунтовнішого інструментального аналізу впливу різних чинників на кількісні та якісні характеристики голосних у публічному й непублічному мовленні. Адже в мовленнєвих актах акустичної інформації може бути менше, ніж потрібно для точного розпізнавання певних фонем, і все, чого насправді бракує, зазвичай відновлюється за іншою непрямою інформацією — контекстом, змістом висловлювань тощо (Girdenis 2003: 224 і цит. літ.). Крім того, дослідники звернули увагу на те, що в певних випадках недостатньо досліджувати лише тривалість голосних, оскільки саме якість може бути стабільнішою за тривалість (пор. Vaitkevičiūtė 2001: 79–80; Kazlauskienė 2002: 33–35, 2009: 27; Kaukėnienė 2004a: 62–63; див. також Pakerys 1982: 94, 2003: 26). Наприклад, встановлено, що контраст кількісних характеристик конкретних голосних дуже різниться, а статистично значущою може бути вже різниця тривалості голосних у 15–20 мс (довгі голосні в цьому разі приблизно в 1,1–1,2 раза довші за короткі), якщо експеримент проведено належно й методично, тобто обрано дикторів з однаковим темпом мовлення, які прочитали порівнювані слова (бажано з однаковою або дуже подібною звуковою будовою) з однаковою інтонацією, у подібних умовах тощо (Kazlauskienė 2002: 34; пор. Kaukėnienė 2003a: 46, прим. 8).

Не досліджували й ізольовано^[2], тобто вимовлені окремо звуки, на які можна було б спиратися, аналізуючи згадану вище варіативність алофонів голосних, особливо з’ясовуючи актуальні питання нормативності вимови голосних з погляду їхньої кількості та якості^[3], і які можна було б вважати прототипами літературної мови або бажаним зразком, коли йдеться про зразкову вимову як цінність (культуру вимови^[4]) і мовну політику загалом у другому десятилітті XXI ст.^[5]. Новітні наукові дослідження показують, що з погляду геолінгвістики однією з найважливіших ознак сучасного суспільства є грамотність: з одного боку, у спільнотах літературна мова функціонує як мовний чинник (тобто умова), що зумовлює зміну регіональної варіативності та її трансформації; з іншого боку, образ літературної мови як престижного коду не меншою мірою впливає на процеси розвитку й зміни регіональних мовних варіантів (докладніше див. Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 257–262; також пор. Zabarskaitė 2015; Mikulėnienė 2015 та ін.). Спеціально

дослідивши проблему грамотності, однією з важливих причин неписьменності вважають негативні мовні установки суспільства; також наголошують на несприятливому загальному мовному середовищі, у якому дедалі важче навчитися правильної мови й не втратити відповідних навичок (докладніше див. Miliūnaitė 2013: 192–211 і цит. літ.).

З огляду на потребу в дослідженнях, які допоможуть визначити, які співвідношення тривалості голосних слід або можна вважати нормою літературної мови та які зразкові артикуляційні еталони якості голосних рекомендовано, мета цієї статті — на основі даних інструментального дослідження^[6] розглянути ізольовано (без будь-якого контексту, якомога природніше) вимовлені довгі й короткі голосні літературної литовської мови зі сталою артикуляцією як можливі еталони вимови літературної литовської мови, дослідивши і кількісну опозицію голосних (співвідношення тривалості), і найважливіші якісні ознаки.

Еталон вимови літературної литовської мови потрібен також, зокрема, для вдосконалення методики викладання литовської мови: бажано, щоб звукові навчальні засоби відповідали обов’язковим вимогам до вимови літературної мови (пор. Miliūnaitė 2013: 208)^[7].

У цій статті літературною литовською мовою вважається той різновид мови, який функціонує як унормований, стандартизований різновид, призначений для потреб суспільного життя та культури (пор. LKE 2008: 87–91). Як відомо, він сформувався на основі каунаського говору західноаукштайтського діалекту^[8].

2. ДОСЛІДЖУВАНИЙ МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Загалом у стандартній литовській мові розрізняють 14 голосних фонем (DLKG 2005: 23):

РИС. 1. Система голосних литовської мови

Ці окремо (ізольовано) вимовлені довгі й короткі голосні сучасної стандартної литовської мови (а також короткий [ɔ], віднесений до периферії фонологічної системи) і є об’єктом цього дослідження (див. також таблицю 1). Однак під час дослідження з’ясувалося, що інформанти не сприймають короткий [ɛ] як окремий, тобто вимовлений ізольовано, звук (варіант, або, інакше кажучи, алофон «дволикої» фонеми /e/) і схильні ототожнювати його зі звичайним [e] (варіантом фонеми /e/), тому для дослідження [ɛ] ізольовано, без будь-якого контексту, не вимовляли^[9]. Імовірно, утвердженню голосного середнього піднесення [ɛ] у системі стандартної мови перешкоджає його особливе вживання (до того ж його функція не є розрізнювальною), досить низька частотність (факультативність), а також те, що на письмі його позначають тією самою літерою, що й короткий голосний нижнього піднесення [e] (докладніше див. Pakerys 2003: 32–34 і цитовану літературу; також пор. Girdenis, Pupkis 1978: 61–62; Girdenis 2003: 191), а також з інших причин. Жоден інший символ не позначає два короткі голосні різної якості, пор. таблицю 1 (пор. Pakerys 2003: 29, схема 2).

Поза межами цього дослідження поки що залишилися також вимовлені ізольовано^[10] у фонологічній системі литовської мови, а також, згідно з найновішими експериментальними дослідженнями (див. Girdenis 2009: 213–242), ie, uo функціонують як самостійні довгі голосні фонеми верхнього піднесення зі змінним піднесенням (Girdenis 2009: 240). У цій статті їх не розглянуто через відмінності в методиці дослідження й опису. Щоправда, у «Граматиці сучасної литовської мови»

(2005: 23–26) і в праці Alekso Girdenio «Теоретичні засади литовської фонології» (2003: 209, таблиця 23) голосні зі змінною артикуляцією /ie/, /uo/ віднесено до голосних не верхнього піднесення (також пор. Bacevičiūtė 2002; Pakerys 2003; Kaukėnienė 2003b, 2004a). Однак слід звернути увагу, що віднесення довгих голосних зі змінною артикуляцією /ie/, /uo/ до голосних фонем того чи іншого піднесення є умовним.

Як видно, у таблиці 1 голосні фонеми стандартної литовської мови червоним кольором у квадратних дужках записано також символами Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА або IPA – англ. International Phonetic Alphabet) (докладніше див. IPA 2005). Отже, традиційним символам голосних литовської мови зі сталою артикуляцією /i, e, a, ə, u, iː, eː, aː, oː, uː/ відповідають такі символи МФА: /ɪ, ɛ, æ, ɔ, ɪː, ɛː, æː, ɑː, oː, uː/. Надалі ці голосні (тобто за винятком /ė/, /ie/, /uo/ – за МФА відповідно /e/, /ie/, /uɔ/) описуватимуться із застосуванням символів МФА. Такі відповідники МФА обрано невипадково (пор. далі рис. 3–7) — це буде пояснено під час розгляду акустичних характеристик голосних, за якими можна також робити висновки про певні особливості артикуляції.

ТАБЛИЦЯ 1. Фонологічна система голосних литовської мови (традиційні символи чорні, МФА — червоні) і літери, що позначають голосні (зелені)^[11]

Міжнародний фонетичний алфавіт, створений Міжнародною фонетичною асоціацією (англ. International Phonetic Association), — це стандартизована універсальна система символів, пристосована для опису й дослідження звуків різних мов світу з огляду на їхню вимову. Символи МФА для звуків литовської мови застосовано, наприклад, в академічній граматиці литовської мови англійською, виданій 1997 року, Lithuanian Grammar (LG 1997). У цій статті використано дещо скориговану транскрипцію МФА, тобто спираємося на новішу (2005 року) версію МФА.

1 lentelėje balsiai suskirstyti pagal diferencinius požymius (plačiau žr. Girdenis 2003: 191 tt.)^[12], apie juos plačiau bus kalbama aptariant spektrinės analizės rezultatus.

Звуки для дослідження записали 12 інформантів (6 жінок і 6 чоловіків віком від 20 до 50 років) — представники стандартної мови без мовленнєвих вад (більшість із них мають вищу філологічну освіту; усі вони користуються стандартною мовою щодня або майже щодня не лише в публічному просторі, але й володіють одним чи кількома діалектами та іноземними мовами) з усіх регіолектів литовського мовного ареалу (рис. 2; докладніше див. Aliūkaitė, Mikulėnienė 2014: 257 і далі), щоб досліджуваний матеріал був якомога об’єктивнішим, а отримані результати відображали якомога реальнішу картину вимови голосних стандартної литовської мови. У цій статті дані окремих інформантів не обговорюються; у таблицях

(а також на графіках) наведено узагальнені дані всіх інформантів (середнє значення).

2 РИС. Регіолекти литовського мовного ареалу^[13]

Записи здійснювалися в закритих приміщеннях професійним диктофоном (Tascam HD-P2) і спрямованим вокальним мікрофоном, закріпленим на голові за допомогою обруча (AKG C 520). Інформанти мали вимовляти матеріал у звичайному темпі й якомога природніше. Потім записи було перенесено до пам’яті комп’ютера та збережено у форматі .wav (загалом понад 5 000 файлів). Сегментацію досліджуваних елементів виконано за допомогою безкоштовних комп’ютерних програм для обробки й аналізу звуків: Praat 5.3.63 та пізніших версій (розробники — Паулюс Бурма і Давид Веенінк) і WaveSurfer 1.8.8.p4 (розробники — Kåre Sjölanderis і Jonas Beskow). Для дослідження якісних ознак голосних вимірювали всю стаціонарну (найчистішу) частину литовських голосних, вимірювали значення перших чотирьох формант (F₁, F₂, F₃ і F₄) (у герцах), основний тон (у герцах) і тривалість (у мілісекундах). Для подальшого аналізу даних інструментального дослідження використовували програму MS Excel, наприклад: за формулою Anthony Bladon і Gunnaro Fant (Bladon, Fant 1978: 3; див. також Fant 1983: 7) обчислювали статистичні середні значення (у герцах і барках), стандартне відхилення (у герцах), значення ефективної другої форманти (F₂^′) (у барках), для обчислення якого потрібні значення не лише перших двох формант, що зазвичай визначають основні акустичні характеристики голосних, а й третьої та четвертої формант і основного тону (частоти). Результати було переведено в барки за формулою Hartmuto Traunmüller (Traunmüller 1988: 97). Голосні графічно відображено не лише в акустичному (у герцах), а й у психоакустичному просторі F₂^′/F₁ (у шкалі барків) — вважається, що таке зображення системи голосних точніше передає особливості людського слуху, тобто

atsižvelgiama į logaritminę suvokimo prigimtį (Grigorjevs 2013: 303). Psichoakustinėje erdvėje (žr. 3, 4 pav.; taip pat plg. 5 pav.) tiriamieji balsiai žymimi 1 barko dydžio skersmens apskritimais, atstumai tarp kurių rodo suvokiamos kokybės skirtingumo laipsnį (Iivonen 1987). Apibūdinant bendrinės lietuvių kalbos balsių sistemą, taip pat naudojami tonotopiniai atstumai (barkais) tarp pirmosios formantės ir pagrindinio dažnio (tono) (F₁–f₀) ir tarp pirmosios ir antrosios formančių (F₂–F₁): tokie skirtumai glaudžiai susiję su balsių atvirumu ir su balsių priešakinės ir užpakalinės eilės požymiu (Miller 1989: 2119). Kaip bus matyti, rūpimus rezultatus pavertus į psichofizinius vienetus ir naudojant tonotopinių atstumų reikšmes, skirtumai tarp vyrų ir moterų duomenų taškų gerokai sumažėja.

Значення виміряних формант голосних, вимовлених жінками (узагальнені дані), та акустичні параметри (компактність, бемольність, тональність, напруженість) наведено як в оригінальному, тобто ненормалізованому вигляді (табл. 4; дані чоловічої вимови див. у табл. 7), так і нормалізовано за коефіцієнтами 17% (табл. 3) та 14% (табл. 4), щоб отримані результати можна було якомога об’єктивніше порівняти з відповідними даними чоловічої вимови (щодо універсальних коефіцієнтів див. Fant 1975: 8). Коефіцієнти нормалізації обчислено на основі даних другої форманти [i] та конкретних даних формант, які залежать від усього голосового тракту або певної окремої порожнини (див. Fant 1975: 8; Grigorjevs 2008: 45–61).

Для точнішого опису якісних співвідношень між довгими й короткими голосними литовської мови використано програму FORMANT2.PAS^[14], за допомогою якої за середніми значеннями першої, другої та третьої формант (Гц) обчислено такі акустичні параметри (числові значення): бемольність, компактність, напруженість і тональність (див. табл. 4–7).

Як зазначено у вступі до статті, результати дослідження кількості й якості голосних порівнюються з даними деяких попередніх досліджень (табл. 3; рис. 7).

3. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1. КІЛЬКІСТЬ ІЗОЛЬОВАНО ВИМОВЛЕНИХ ГОЛОСНИХ ЛІТЕРАТУРНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

З результатів вимірювання тривалості голосних (див. табл. 2) видно, що у вимові як жінок, так і чоловіків голосні літературної литовської мови [ɐ], [ɛ] є найдовшими серед коротких голосних, а [æː], [ɑː] — серед довгих; короткі [ɪ], [ʊ] є найкоротшими серед коротких голосних, а [iː], [uː] — серед довгих. Інші голосні ([ɔ] серед коротких і відповідно [eː], [oː] серед довгих) за тривалістю займають проміжне положення: вони коротші за відповідні короткі й довгі голосні нижнього підйому, але довші за відповідні голосні верхнього підйому. Такі закономірності загалом відповідають тенденціям природної тривалості (пор. Pakerys 1982: 43–48 і цитовану там літературу).

ТАБЛИЦЯ 2. Кількісні характеристики голосних літературної литовської мови: узагальнені дані чоловіків і жінок (N голосних у вимові жінок = 60, N голосних у вимові чоловіків = 72)

ГОЛОСНІ, вимовлені ЖІНКАМИ

Середня тривалість (мс) ± стандартне відхилення (мс)

Відносна тривалість

ГОЛОСНІ, вимовлені ЧОЛОВІКАМИ

Середня тривалість (мс) ± стандартне відхилення (мс)

Відносна тривалість

[i:]

352±40

2.06: 1

[i:]

350±38

2.11: 1

[ɪ]

171±25

[ɪ]

166±18

[e:]

370±44

[e:]

414±55

[æ:]

397±79

1.99: 1

[æ:]

422±42

1.99: 1

[ɛ]

199±29

[ɛ]

212±16

[ɑ:]

406±76

2.06: 1

[ɑ:]

451±38

2.16: 1

[ɐ]

197±17

[ɐ]

209±12

[ɔ:]

393±49

2.14: 1

[ɔ:]

399±37

2.16: 1

[ɔ]

184±13

[ɔ]

185±22

[u:]

362±49

2.07: 1

[u:]

368±43

2.22: 1

[ʊ]

175±14

[ʊ]

166±23

Довгі: Короткі

380: 185

2.05: 1

Довгі: Короткі

401: 188

2.13: 1

Як видно з узагальнених результатів, наведених у таблиці 2, довгі голосні, вимовлені жінками й чоловіками, у 2,1 раза довші за короткі. Довірчі інтервали відповідних коротких і довгих голосних не перетинаються (ця та деяка інша статистична інформація, описана далі, у таблиці не подається), їхня відмінність за тривалістю є статистично значущою (рівень достовірності — найвищий). Порівняння даних чоловіків і жінок виявило тенденцію до того, що чоловіки вимовляють ізольовані голосні довше, однак ця різниця невелика й статистично незначуща, а довірчі інтервали в багатьох випадках збігаються. Водночас помічено, що тривалість голосних у жінок варіює більше (від 7 до 20%), ніж у чоловіків (від 6 до 14%).

ТАБЛИЦЯ 3. Співвідношення кількісних характеристик коротких і довгих голосних літературної литовської мови за даними деяких попередніх досліджень

ПОЗИЦІЯ

A. PAKERYŠ (1982: 93, 95, 112)

L. KAUKĖNIENĖ (2004a: 62)

D. BAIŠATYTĖ (2004: 174)

Наголошені короткі: довгі

(короткі наголошені: гостроакцентні: циркумфлексні) 1: 1,72: 2,09

1: 2,2

1: 1,94

Ненаголошені короткі: довгі

1: 1,76

1: 1,4

–

Як зазначалося на початку статті, інші дослідники переважно вивчали слова, вимовлені окремо (ізольовано) (кількість складів варіюється від одного до чотирьох), а не окремі звуки. Інформантами здебільшого були чоловіки. Однак, як бачимо (див. таблицю 3), співвідношення кількісних характеристик наголошених коротких і довгих голосних (за винятком гостроакцентних голосних) досить подібні до описаних у цій статті. Детальніший розгляд результатів різних досліджень показав, що у словах співвідношення тривалості коротких і довгих голосних коливається від 1,9 до 2,4 раза, лише гостроакцентні голосні довші за наголошені короткі в 1,5–1,9 раза. У ненаголошеній позиції відмінності між короткими й довгими голосними можуть бути зовсім невеликими, проте, як виявляється, вони статистично значущі: коливаються від 1,1 до 1,9 раза. Утім, важливо обґрунтовувати фонологічну опозицію фонем також відмінностями в якості, враховуючи різні мовні й немовні чинники. Як відомо, фонологічні елементи мови є абсолютними, а не відносними: звуки зі схожою або однаковою спектральною структурою можуть сприйматися по-різному, якщо відрізняється їхнє звукове оточення, оскільки, як зазначалося, у певних випадках акустичної інформації може бути менше,

negu jos reikėtų tiksliai fonemoms atpažinti (Girdenis 2003: 224).

3.2. НАЙВАЖЛИВІШІ ЯКІСНІ ОЗНАКИ ГОЛОСНИХ ЛІТЕРАТУРНОЇ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

Аналіз отриманих результатів показав, що спектр голосних залежить від конкретного мовця; крім того, на відмінності між спектрами голосних, вимовлених чоловіками й жінками, впливає також менший розмір жіночого резонатора. Однак слід зазначити, що завжди зберігаються певні досить сталі співвідношення (пор. Girdenis 2003: 222). У цій статті описано лише узагальнені дані щодо вимови жінок і чоловіків. Як видно, після нормалізації даних мовців відмінності між голосними жінок і чоловіків зменшилися до мінімуму (пор. таблицю 4 і таблиці 5–7). Для опису результатів вимови жінок обрано таблицю 5, інші (тобто таблиці 4 і 6) подано для порівняння; вони можуть стати у пригоді й під час проведення нових інструментальних досліджень. Результати вимови чоловіків наведено в таблиці 7 і на рисунку 4.

У вимовлених усіма інформантами (і чоловіками, і жінками^[15]) [iː], [eː], [ɪ] перша форманта вища за 2000 Hz, а її значення дуже низькі: від 285 Hz до ~450 Hz (див. таблиці 4–7). Дослідивши відстань між першою та другою формантами і між другою та третьою формантами, помітили, що серед усіх (і довгих, і коротких) голосних литовської мови найбільша відстань — між першою та другою формантами голосних [iː], [eː], [ɪ], а найменша — між другою та третьою формантами цих голосних. Обидві форманти вимовлених усіма інформантами (і чоловіками, і жінками) [uː], [oː], [ɔ], [ʊ] порівняно низькі (див. таблиці 4–7): F₁ — приблизно від 300 Hz до 600 Hz, а F₂ — від 630 Hz до 1100 Hz. Серед усіх довгих голосних найменша відстань між першою та другою формантами голосних [oː] і [uː], а найбільша — між другою та третьою формантами цих голосних. Така сама закономірність спостерігається у випадку коротких голосних [ɔ] і [ʊ]. Перша форманта голосних [ɑː], [ɐ] та [æː], [ɛ] порівняно висока — приблизно від 610 до 850 Hz, а друга форманта [ɑː] і [ɐ] порівняно низька, тобто не дуже віддалена від першої форманти, — близько 1200–1300 Hz; натомість друга форманта [æː] і [ɛ] вища — близько 1700 Hz і більше, тобто вона вища за другу форманту [ɑː], [ɐ] і нижча за другу форманту [iː], [eː], [ɪ] (див. таблиці 4–7). Серед усіх довгих і коротких голосних найменше від першої віддалена третя форманта голосних [ɑː] і [ɐ]. Відповідно, найбільше від першої форманти віддалена третя форманта голосних [iː], [eː] та [ɪ].

ТАБЛИЦЯ 4. Значення формант коротких і довгих голосних літературної литовської мови (у герцах) та їхні оцінки: ненормалізовані дані щодо вимови жінок

ГОЛОСНІ

F₁ (Hz)

F₂ (Hz)

F₃ (Hz)

Компактність

Пом’якшеність

Тональність

Напруженість

[iː]

334

2710

3379

727

105

813

2255

[ɪ]

439

2381

2909

774

105

643

1351

[eː]

468

2611

3227

773

104

655

1870

[æː]

866

2159

2951

869

103

261

1476

[ɛ]

712

2085

2922

846

104

320

1219

[ɑː]

996

1442

2675

935

104

-108

729

[ɐ]

831

1486

2654

904

105

1

499

[oː]

552

868

2620

914

110

-283

804

[ɔ]

677

1090

2598

914

108

-170

685

[uː]

376

745

2658

872

113

-255

1037

[ʊ]

476

1006

2595

869

110

-87

613

ТАБЛИЦЯ 5. Значення формант коротких і довгих голосних літературної литовської мови (у герцах) та їхні оцінки: нормалізовані дані жіночої вимови (k = 17 відсотків)

ГОЛОСНІ F₁ (Hz) F₂ (Hz) F₃ (Hz) Компактність Бемольність Тональність Напруженість [i:] 285 2316 2888 721 108 814 1419 [ɪ] 375 2035 2486 770 108 648 674 [e:] 400 2232 2758 768 106 655 1090 [æ:] 741 1845 2522 866 105 260 608 [ɛ] 609 1782 2498 843 106 320 393 [ɑ:] 851 1233 2286 934 107 -107 832 [ɐ] 710 1270 2269 902 107 1 671 [ɔ:] 472 742 2239 912 112 -283 1047 [ɔ] 578 931 2221 912 110 -171 926 [u:] 322 637 2272 869 115 -256 1269 [ʊ] 407 860 2218 866 112 -87 1015

ТАБЛИЦЯ 6. Значення формант коротких і довгих голосних нормативної литовської мови (у герцах) та їхні оцінки: нормалізовані дані жіночої вимови (k = 14 відсотків)

BALSAI F₁ (Hz) F₂ (Hz) F₃ (Hz) Kompaktiškumas Bemoliškumas Tonalumas Įtempimas [i:] 293 2377 2964 722 107 813 1548 [ɪ] 385 2089 2551 770 107 648 755 [e:] 410 2291 2831 769 106 655 1212 [æ:] 760 1894 2589 867 104 261 743 [ɛ] 625 1829 2563 844 106 320 517 [ɑ:] 874 1265 2347 934 106 -108 762 [ɐ] 729 1304 2328 902 107 1 597 [ɔ:] 484 762 2298 912 112 -282 956 [ɔ] 594 956 2279 912 110 -171 859 [u:] 330 654 2331 869 115 -255 1185 [ʊ] 417 882 2276 867 112 -86 925

ТАБЛИЦЯ 7. Значення формант коротких і довгих голосних нормативної литовської мови (у герцах) та їхні оцінки: узагальнені дані чоловічої вимови

ГОЛОСНІ F₁ (Hz) F₂ (Hz) F₃ (Hz) Компактність Бемольність Тональність Напруженість [iː] 287 2351 3059 719 107 799 1623 [ɪ] 385 2001 2609 773 107 601 725 [e] 447 2169 2833 784 106 570 1055 [æ] 745 1697 2610 874 105 171 552 [ɛ] 613 1718 2616 846 106 265 447 [ɑː] 832 1216 2508 932 106 −149 623 [ɐ] 709 1280 2479 900 107 −31 450 [ɔː] 496 743 2562 920 111 −362 823 [ɔ] 576 1036 2522 895 109 −131 562 [uː] 320 631 2571 869 115 −315 1120 [ʊ] 436 893 2592 871 111 −151 763

За середніми значеннями перших трьох формант обчислено акустичні параметри голосних (див. таблиці 4–7), які співвідносяться з такими ознаками: «високий»–«низький», «компактний»–«дифузний», «бемольний»–«звичайний», «напружений» –«ненапружений». За висотою тону (тембром) ізольовано вимовлені [iː], [e], [æ] і [ɪ], [ɛ] вважаються високими, з високим тембром звуками (їхня друга форманта вища за 1500 Hz, а ступінь тональності позитивний^[16]), на відміну від відповідних звуків із низьким тембром^[17], або, точніше, невисоких голосних [ɑː], [ɔː], [uː] і [ɐ], [ɔ], [ʊ] (друга форманта цих голосних не сягає 1500 Hz, а ступінь тональності всіх звуків із низьким тембром від’ємний, за винятком жіночого [ɛ]) (пор. також фонологічну класифікацію голосних, наведену в таблиці 1).

За даними вимови чоловіків і жінок (пор. другу форманту та ступінь тональності в таблицях), серед довгих голосних нормативної литовської мови найвищий тембр має голосний [iː], а найнижчий — [uː] і [ɔː]. Серед коротких голосних найвищий тембр має [ɪ], а найнижчий — [ʊ] і [ɔ]. Слід наголосити, що голосні з найнижчим тембром також мають найбільший індекс бемольності (див. таблиці 4–7). За акустичною класифікацією голосні [ɔː], [uː], [ɔ], [ʊ] вважаються бемольними: індекс бемольності [uː] найбільший, тому можна припустити, що під час вимови цього звука губи найактивніші.

З огляду на положення обох формант ізольовано вимовлені голосні литовської мови можна класифікувати за ступенем компактності (або дифузності, обернено пропорційної компактності). Як видно з таблиць 4–7 (пор. рис. 3 і 4), найкомпактніший звук — [ɑː]: як зазначалося, перші дві форманти цього голосного розташовані близько одна до одної та загалом близько до центральної частини спектра (числове значення компактності найвище). На самих краях спектра розташовані [iː] і [uː] — некомпактні, або найбільш дифузні, голосні (їхня спектральна енергія розсіяна по краях спектра, а числові значення компактності найнижчі). Серед коротких голосних найкомпактнішим є низький [ɛ] (індекс компактності найвищий серед усіх коротких голосних), а на краях спектра, проте дещо ближче до центру, ніж дифузні довгі [iː] і [uː], містяться перша та друга форманти коротких [ɪ] і [ʊ].

Числові значення напруженості довгих і коротких голосних литовської мови (пор. індекс напруженості в таблицях 4–7) свідчать, що середнє значення цього параметра значно вище у довгих голосних [iː], [uː], [ɔː], ніж у відповідних коротких [ɪ], [ʊ] і [ɔ]. Однак, як і можна було очікувати (пор. також Girdenis 2003: 222, 226), відмінності в напруженості довгих [æ], [ɑː] та їхніх коротких відповідників [ɛ], [ɛ] значно менші.

РИС. 3. Голосні литовської мови в психоакустичному просторі: узагальнені дані жіночої вимови (у барках, N = 60)

РИС. 4. Голосні литовської мови в психоакустичному просторі: узагальнені дані чоловічої вимови (у барках, N = 72)

Спектральні характеристики голосних тісно пов’язані з потенційними артикуляційними особливостями (див. рис. 3–4). Другу форманту визначає ряд вимови: високі звуки [iː], [eː], [æː], [ɪ], [ɛ] слід вважати передніми, оскільки вони вимовляються з переміщенням язика до передньої частини ротової порожнини. Невисокі, або низькі, звуки [ɑː], [ɔː], [uː] та [ɑ], [ɔ], [ʊ] слід вважати непередніми, або задніми, оскільки вони вимовляються з відтягуванням язика до задньої частини ротової порожнини. Однак

навіть під час вимови голосних одного й того самого ряду положення язика різниться: серед усіх голосних [iː] є найпереднішим, а [uː] — найзаднішим; серед коротких голосних найпереднішим є відповідно [ɪ], а найзаднішим — [ʊ].

Першу форманту визначають відкритість і підняття артикуляції голосних. За цією ознакою голосні литовської мови поділяються на низькі (компактні), тобто відкриті голосні [ɑː], [æː], [a], [ɛ], і невисокі (некомпактні) голосні: високі (дифузні), тобто закриті голосні [iː], [uː], [ɪ], [ʊ], та невисокі, або середнього підняття, голосні [e] і [ɔ], [ɔ] (недифузні й некомпактні). За ступенем відкритості ротової порожнини найзакритішим голосним литовської мови є [iː], а найвідкритішим — [ɑː]. За положенням губ короткі лабіалізовані голосні [ɔ], [ʊ] і довгі [oː], [uː] є звуками, що вимовляються з округленням губ. Усі інші голосні (тобто нелабіалізовані, або прості, голосні) вимовляються без округлення губ.

Крім того, кола голосних на рисунках 3 і 4 не перетинаються (або ледве торкаються), — це також означає, що довгі й короткі голосні літературної литовської мови сприймаються як звуки, які суттєво різняться якісно.

РИС. 5. Голосні литовської мови в психоакустичному просторі (узагальнені дані чоловічої та жіночої вимови у барках; значення формант голосних, вимовлених жінками, нормалізовано (k = 17 відсотків))

Потенційні артикуляційні особливості та співвідношення голосних безпосередньо відображає також схема психоакустичного простору (див. рис. 5), на осі абсцис якої відкладається різниця значень другої та першої формант (F₂−F₁), а на осі ординат — різниця значень першої форманти та основного тону (частоти) (у барках) (щодо схем такого типу пор. Ladefoged, Maddieson 2002: 284–286; Grigorjevs 2012: 163–165). Із схеми видно, що відстані між передніми звуками значно більші, ніж між задніми: ліва сторона трикутника, що відображає співвідношення голосних переднього ряду від [iː] до [æː], помітно довша за праву, яка сполучає голосні заднього ряду від [ɑː], [ɔ] до [uː], [ʊ] (пор. Фант 1964: 114). Як відомо, більші відстані між голосними переднього ряду свідчать про те, що горизонтальне переміщення язика в напрямку зубів має тенденцію бути виразнішим, ніж у задніх голосних. Довгий [iː] — звук із найпереднішою артикуляцією; під час його вимови язик найбільше переміщується до передньої частини ротової порожнини. Найвідкритішим і найнижчим серед усіх передніх голосних є довгий [æː]. Крайнє заднє положення займає довгий губний [oː]. Найнижче язик опускається під час вимови низького звука заднього ряду [ɑː] —

Він є найвідкритішим і найнижчим не лише серед задніх, а й загалом серед усіх голосних.

6 РИС. Класифікація голосних за TFA (IPA)^[18]

Систему голосних литовської мови на рисунку 5 зручно порівняти з відповідною системою голосних за TFA (IPA) (рис. 6), укладеною з урахуванням вимови звуків (артикуляційних ознак голосних). Отже, саме з огляду на спектральний аналіз довгих і коротких голосних литовської мови та вимову звуків було обрано відповідні символи TFA для голосних литовської мови. Однак слід звернути увагу, що для класифікації голосних литовської мови за міжнародною класифікацією потрібно враховувати більше артикуляційних ознак голосних, ніж за традиційною (національною) класифікацією (пор. Pakerys 2003: 27, таблиця 1). Наприклад: 1) за найвищою точкою підняття язика розрізняють голосні переднього ряду (довгі /iː, eː, æː/ і короткі /ɪ, ɛ/), середнього ряду (короткий /ɘ/) та заднього ряду (довгі /ɑː, oː, uː/ і короткі /ɔ, ʊ/), тоді як традиційно розрізняють голосні переднього (/iː, eː, æː, ɪ, ɛ/) і заднього (/ɑː, oː, uː, ɐ, ɔ, ʊ/) рядів; 2) за відстанню язика до піднебіння розрізняють закриті (довгі /iː, uː/, а короткі /ɪ, ʊ/ у цьому разі посідають проміжне місце між закритими й напівзакритими голосними), напівзакриті (довгі /eː, oː/, хоча за отриманими акустичними параметрами литовський /eː/ можна було б вважати проміжним між закритими й напівзакритими голосними), напіввідкриті (/ɛ, æː, ɔ/) та відкриті голосні (/ɑː/), тоді як традиційно зазвичай розрізняють голосні верхнього (тобто закриті /i, uː, ɪ, ʊ/), середнього (проміжні /eː, oː, ɔ/) і нижнього (відкриті /ɑː, æː, ɛ/) підняття; 3) за участю губ розрізняють лабіалізовані (тобто огублені /uː, oː, ʊ, ɔ/) і нелабіалізовані (неогублені /iː, eː, æː, ɑː, ɪ, ɛ, e/) голосні, як і за традиційною артикуляційною класифікацією голосних литовської мови.

Міжнародна класифікація голосних особливо зручна для дослідження й порівняння звукових систем різних мов на основі єдиних артикуляційних принципів.

7 РИС. Голосні, вимовлені ізольовано та у словах, в акустичному просторі (за даними різних досліджень, у герцах) ^[19]

На основі значень першої та другої формант (у герцах) результати цього дослідження (ізольовані звуки) було також зіставлено з відповідними даними деяких попередніх досліджень — голосними, вимовленими у словах (див. рис. 7): еталони голосних литовської мови, описані в цій статті, в акустичному просторі позначено великими чорними символами (колами — довгі голосні, трикутниками — короткі голосні); дані дослідження Alekso Girdenio (Girdenis 2003: 222, таблиця 25) позначено малими світло-сірими символами; дані дослідження Lidijos Kaukinienės (Kaukinienė 2004b: 201, таблиця 1) позначено малими темно-сірими символами; дані дослідження Danutės Balšaitytės (Balšaitytė 2004: 171, таблиця 1) позначено малими білими символами. Як видно, більшість досліджених у цій роботі голосних в акустичному просторі займають більшою чи меншою мірою подібне або периферійніше положення порівняно з голосними, вимовленими у словах. Слід зазначити, що спектри низьких голосних збігаються найбільше, проте в усіх випадках якісні характеристики коротких голосних литовської мови та відповідних довгих голосних істотно різняться: за даними різних досліджень, короткі голосні зміщені ближче до центру акустичного простору, ніж відповідні їм довгі.

4. УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Еталони коротких і довгих голосних литовської мови слід обґрунтовувати відмінностями за кількістю та якістю:

1. Встановлено, що співвідношення тривалості ізольовано вимовлених коротких голосних літературної литовської мови та відповідних довгих голосних становить 1: 2,1. За неізольованої вимови кількісні співвідношення можуть варіюватися, тому під час інструментального дослідження коротких і довгих голосних слід враховувати також якісні характеристики голосних.

2. Довгі голосні, ізольовано вимовлені жінками й чоловіками, посідають периферійніше положення в акустичному та психоакустичному просторах, ніж відповідні короткі голосні. На це й можна було очікувати, оскільки довгі й короткі голосні литовської мови різняться не лише кількістю, а особливо якістю.

3. Попри те, що в різних дослідженнях визначені середні значення першої та другої формант голосних литовської мови варіюються, загальні тенденції співвідношень між голосними залишаються незмінними, а класифікація голосних відповідає тій самій моделі (лише більш ідеалізованій, периферійнішій). Тому, імовірно, ізольовано вимовлені голосні можна вважати еталонами літературної литовської вимови.

LITERATŪRA

Aliūkaitė D., Mikulėnienė D. 2014: Geolektų ir regioninių dialektų formavimosi ypatumai Lietuvoje. – Mikulėnienė D. ir kt. 2014: XXI amžiaus pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: žemėlapiai ir jų komentarai. Sudarė Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, 257–262.

Bacevičiūtė R. 2002: Lietuvių kalbos kintamųjų garsų [ie], [uo] eksperimentinė analizė. – Kalbotyra 51 (1), 5–17.

Bacevičiūtė R. 2009: Instrumentinio garsų tyrimo kryptys ir problemos Lietuvių dialektologijoje. – Respectus Philologicus 16 (21) A, 202–215.

Bladon R. A. W., Fant G. 1978: A two-formant model and the cardinal vowels. – Speech Transmission Laboratory – Quarterly Progress and Status Report 1/1978, Stockholm: KTH, 1–8.

Cidzikaite D. 2002: Anglų kalbos terminai common language, national language, literary language, King’s language, standard language ir jų lietuviški atitikmenys. – Archivum Lithuanicum 4, 273–282.

Čičirkaitė R. 2014: Idealiosios bendrinės tarties beieškant: ilgojo-įtemptojo balsio o vartosena 1960–2011 m. informacinėse laidose. – Darbai ir dienos 62, 45–58.

DLKG 2005: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Redaktorius Vytautas Ambrazas, autoriai Vytautas Ambrazas ir kt., 4-as patais. leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

English Phonetics and Phonology. Prieiga internete: https://www.facebook.com/English-Phonetics-and-Phonology-268299689848577/?fref=ts (žiūrėta 2015-10-28).

Fant G. 1975: Non-uniform vowel normalization. – Speech Transmission Laboratory – Quarterly Progress and Status Report 2–3, 1–19.

Fant G. 1983: Feature analysis of Swedish vowels – a revisit. – Speech Transmission Laboratory – Quarterly Progress and Status Report 2–3, 1–18.

Girdenis A. 2003: Teoriniai lietuvių fonologijos pagrindai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Girdenis A. 2008: Kardinaliniai balsiai. – Žemaičių dzūkai: Tekstai su komentarais, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 29–32.

Girdenis A. 2009: Vad dinamųjų sutaptinių dvibalsių [ie uo] garsinė ir fonologinė sudėtis. – Baltistica 44(2), 213–242.

Girdenis A., Pupkis A. 1978: Bendrinės kalbos norminimo ir kodifikavimo principai. – Baltų kalbos ir jų tyrinėjimo metodai. Vilnius, 53–66.

Pakerys A. 2003: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika, Vilnius: Enciklopedija.

Grigorjevs J. 2008: Latviešu valodas patskaņu sistēmas akustisks un auditīvs raksturojums, Rīga: LU Latviešu valodas institūts.

Grigorjevs J. 2012: Acoustic and auditory characteristics of the Latvian monophthong system. – Linguistische Berichte, Heft 230, Hamburg: Helmut Buske Verlag, 155–182.

Grigorjevs J. 2013, Problems using the traditional acoustic cues for the phonological interpretation of vowels. – Baltistica 48(2), 301–312.

Iivonen A. 1987: The critical band in the explanation of the number of possible vowels and psychoacoustical vowel distances. – Helsingin yliopiston fonetiikan laitoksen monisteita 12, Helsinki: University of Helsinki.

IPA 2005: International Phonetic Association. Prieiga internete: <https://www.internationalphoneticassociation.org/content/full-ipa-chart> (žiūrėta 2015 09 11).

Jakobson R. ir kt. 1963: Preliminaries to Speech Analysis, 4^th ed., Cambridge: The MIT Press.

Jaroslavienė J. 2014: Spectral characteristics of the Lithuanian vowels: some preliminary results of a new experimental research. – Linguistica Lettica 22, 68–84.

Jaroslavienė J., Kaukėnienė L. 2004: Danielo Joneso kardinalių balsių spektrinės charakteristikos. – Kalbotyra 53(1), 25–38.

Jassem W. 1973: Podstawy fonetyki akustycznej, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

Kaukėnienė L. 2002: Lietuvių bendrinės kalbos nekirčiuotų balsių spektrai. – Kalbotyra 51(1), 41–59;

Kaukėnienė L. 2003a: Lietuvių bendrinės kalbos nekirčiuotų balsių kiekybė. – Acta Linguistica Lithuanica 48, 35–47.

Kaukėnienė L. 2003b: Lietuvių kalbos kirčiuotų ir nekirčiuotų kintamos artikuliacijos balsių [ie], [uo] kokybinės ir kiekybinės charakteristikos. – Žmogus kalbos erdvėje: mokslinių straipsnių rinkinys 3 (1), Kaunas.

Kaukėnienė L. 2004a: Dabartinių baltų bendrinių kalbų nekirčiuotų skiemenų vokalizmas (Instrumentinis tyrimas), Humanitarinių mokslų daktaro disertacija, Vilnius, Vilniaus universitetas.

Kaukėnienė L. 2004b: Dabartinių baltų bendrinių kalbų balsių spektrai. – Baltistica 39(2), 199–211.

Kazlauskienė A. 2002: Balsių trukmė: norma ir vartosena. – Profesinė kalba: teorija ir praktika, Vilnius: Lietuvos teisės universiteto Leidybos centras, 33–35.

Kliukienė R. 2002: Regresyvinis minkštųjų priebalsių poveikis trumpųjų balsių spektrui bendrinėje lietuvių kalboje. – Kalbotyra 51(1), 73–78.

Kliukienė R. 2003: Bendrinės kalbos nekirčiuotų trumpųjų balsių spektrų dinamika. – Kalbotyra 52(1), 81–91.

Kliukienė R. 2005: Bendrinės lietuvių kalbos trumpųjų balsių spektrų dinamika (žvalgomasis tyrimas). – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 1. Sudarė Saulius Ambrazas ir kt., Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 361–367.

Kliukienė R., Raudžiūtė I. 2013: Minkštųjų priebalsių poveikis lietuvių bendrinės kalbos ilgųjų kirčiuotų balsių spektrui. – Žmogus ir žodis 15(1), 111–119.

Kruopienė I., Kačiukienė G. 2008: Ilgųjų ir trumpųjų balsių realizavimas sakytinės žiniasklaidos darbuotojų kalboje. – Žmogus ir žodis 10(1), 38–42.

Ladefoged P. 1975: A course in phonetics. New York, Chicago, etc.: Harcourt Brace Jovanovich, Inc.

Ladefoged P., Maddieson I. 2002: The Sounds of the World’s Languages. Malden: Blackwell Publishers.

LG 1997: Lithuanian grammar. Redaktorius Vytautas Ambrazas, Vilnius: Baltos lankos.

LKE 2008: Lietuvių kalbos enciklopedija. Sudarė Kazys Morkūnas, redagavo Vytautas Ambrazas. 2-as patiksl. ir papild. leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Mikulėnienė D. et al. 2014: XXI amžiaus pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: žemėlapiai ir jų komentarai. Sudarė Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis.

Mikulėnienė D. 2015: Valstybinė lietuvių kalba: lūkesčiai ir rūpesčiai. Prieiga internete: http://alkas.lt/2015/02/06/d-mikuleniene-valstybine-lietuviu-kalba-lukesciai-ir-rupesciai/ (žiūrėta 2015 09 11).

Miliūnaitė R. 2013: Raštingumo problema interneto bendruomenės ir mokytojų akimis. – Kalbos kultūra 86, 192–211.

Miller J. 1989: Auditory perceptual interpretation of the vowel. – Journal of the Acoustic Society of America 85, 2114–2134.

Murinienė L. 2007: Rytinių šiaurės žemaičių fonologija: vokalizmas ir prozodija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Vilniaus pedagoginis universitetas.

Nevinskaitė L. 2013: Viešosios kalbos kaitos kontekstas: viešosios erdvės ir žiniasklaidos raidos Lietuvoje bruožai. – Lietuvių kalba: idealai, ideologijos ir tapatybės lūžiai (pirmasis kolektyvinės monografijos variantas). Sudarė Loreta Vaicekauskienė, 118–136.

Pakerys A. 1982: Lietuvių bendrinės kalbos prozodija, Vilnius: Mokslas.

Pakerys A. 2003: Lietuvių bendrinės kalbos fonetika, Vilnius: Enciklopedija.

Pakerys A., Pupkis A. 2004: Lietuvių kalbos bendrinė tartis: kompaktinės plokštelės tekstai, Vilnius: Gimtasis žodis.

Roca I., Johnson W. 1999: A course in phonology, Blackwell Publishing Ltd.

Traunmüller H. 1988: Analytical expressions for the tonotopic sensory scale. – Perilus 8, Stockholm: University of Stockholm, 93–102.

Vaicekauskienė L. 2011: Oficialioji lietuvių kalba yra negyva kalba. Žurnalistai apie lietuvių kalbos standartą televizijoje ir radijuje. – Darbai ir dienos 55, 191–207.

Vaitkevičiūtė V. 2001: Lietuvių kalbos tarties pagrindai ir žodynas, Vilnius: Pradai.

Valstybinės lietuvių kalbos komisijos nutarimas „Dėl lietuvių bendrinės tarties būtiniausių reikalavimų“. Prieiga internete: http://www.vlkk.lt/aktualiausios-temos/tartis-ir-kirciavimas/apie-skyriu-tartis-ir-kirciavimas (žiūrėta 2015-11-10).

Valstybinės lietuvių kalbos komisijos nutarimas „Dėl valstybinės kalbos vartojimo, norminimo ir sklaidos programos patvirtinimo“, 2015-04-30, Nr. N-2 (157). Prieiga internete: http://www.vlkk.lt/vlkk-nutarimai/nutarimai (žiūrėta 2015 11 10).

Zabarskaitė J. 2015: Pasaulinė raštingumo diena: Lietuvių kalbos ir skaitmeninės visuomenės santykis šiandien, 2015-09-08, straipsnį parengė Dovilė Balčiūnaitė. Prieiga internete: http://www.fm99.lt/pasauline-rastingumo-diena-lietuviu-kalbos-ir-skaitmenines-visuomenes-santykis-siandien/ (žiūrėta 2015 09 11).

Балашайте Д. 2004: Спектральные характеристики гласных (монофтонгов) современного литовского литературного языка. – Respectus philologicus 5(10), 169–175.

Фант Г. 1964: Акустическая теория речеобразования. Москва: Наука.

Пиотровский Р. Т. 1960: Еще раз о дифференциальных признаках фонемы. – Вопросы языкознания 6, 24–38.

Gauta 2015 11 17

Priimta 2015 12 16

JURGITA JAROSLAVIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius

[email protected]

^[1] Šiuolaikiniai eksperimentiniai garsų tyrimai (paprastai tiriami garsų akustiniai požymiai) dažniausiai atliekami specialiais prietaisais arba kompiuterinėmis programomis. Svarbiausi metodai – oscilogramų, spektrogramų analizė, garso trukmės, pagrindinio tono ir intensyvumo matavimai. Norint nustatyti tiriamų elementų fonologinį savarankiškumą, atliekami ir audiciniai eksperimentai. Jeigu neaptariami audiciniai eksperimentai, tik instrumentiniams tyrimams apibūdinti vartojamas instrumentinės fonetikos terminas (Bacevičiūtė 2009: 202).

^[2] Atkreiptinas dėmesys, kad natūraliu kalbėjimo tempu izoliuotai ištarti balsiai nepainiotini su Danielo Joneso kardinaliaisiais (arba kitaip – kardinaliniais) balsiais (Ladefoged 1975: 194–199; Jassem 1973: 190, lentelė 13.1) ir pagal specialius reikalavimus ištartais lietuvių kalbos (ir kitų kalbų) bei tarmių izoliacijaistais balsiais: kardinalieji balsiai naudojami kaip teoriniai konstruktai, tam tikra etaloninė sistema konkrečių kalbų ar tarmių balsynui apibūdinti ir palyginti, tačiau visai tiksliai nesutampa su jokios konkrečios kalbos atitinkamais garsais (pvz., plg. Roca, Johnson 1999: 126; Jaroslavienė, Kaukenienė 2004: 25–45; Kaukenienė 2004b: 199–211; Murinienė 2007: 116–118; Girdenis 2008: 29–32 ir kt.).

^[3] Iš lietuvių kalbos būtiniausių tarties reikalavimų minėtini bent keli: skirti trumpuosius balsius nuo ilgųjų ir kirčiuotuose, ir nekirčiuotuose skiemenyse; skirti balsius e, ė, o nuo ie, uo kirčiuotuose ir nekirčiuotuose skiemenyse; skirti dvibalsių ir mišriųjų dvigarsių tvirtapradę priegaidę nuo tvirtagalės; laikytis kietųjų ir minkštųjų priebalsių tarimo taisyklių ir pan. Kirčiuotų trumpųjų balsių negalima pailginti (netaisyklingas jų tarimas griauna balsių sistemą, nes trumpė lietuvių kalboje yra vienas iš skiriamųjų balsių požymių, tik balsių ilgumu gali skirtis kitais atžvilgiais vienodi žodžiai: mẽs – mès, lĩs – lìs ir pan.). Plačiau apie tarties normas žr. Valstybinės lietuvių kalbos komisijos (toliau – VLKK) nutarimą „Dėl lietuvių bendrinės tarties būtiniausių reikalavimų“; taip pat žr. Girdenis, Pupkis 1978; Girdenis 2003: 24–25; Pakerys, Pupkis 2004 ir kt.

^[4] Arba kitaip – kultūros kalbą (žr. Mikulėnienė 2015), kaip pridėtinės vertės ženklą, kurį reprezentuoja ne tik kalbos kultūros

išmanymas, bet ir taisyklinga, aiški tartis.

[5] Kaip žinoma, pagrindinis valstybinės kalbos politikos tikslas – stiprinti valstybinės kalbos statusą ir prestižą, skatinti jos plėtrą, užtikrinti lietuvių kalbos funkcionalumą visose viešojo gyvenimo srityse, išlaikyti ją kalbų rinkoje (žr. VLKK nutarimą „Dėl valstybinės kalbos vartojimo, norminimo ir sklaidos programos patvirtinimo“, 2015-04-30, Nr. N-2 (157)).

[6] Straipsnyje aptariami rezultatai apskaičiuoti Lietuvių kalbos institute 2013–2015 m. vykdant Lietuvos mokslo tarybos finansuojamą projektą „Dabartinės baltų kalbos: spektrinės garsų charakteristikos (instrumentinis tyrimas)“. Projekto vykdytojai: dr. Juris Grigorjevas, dr. Inesė Indričānė, dr. Jurgita Jaroslavienė (projekto vadovė) ir dr. Jolita Urbanavičienė.

[7] Taisyklingos, aiškios tarties klausimas aktualus ne tik lietuvių kalbai, priskiriamai prie mažai vartojamų pasaulio kalbų, bet ir didžiosioms kalboms, tokioms kaip anglų. Pvz., žr. internete English Phonetics and Phonology <[https://www.facebook.com/English-Phonetics-and-Phonology-268299689848577/?fref=ts]> (žiūrėta 2015-10-28).

[8] Vis dar trūksta išplėtotų diskusijų ir nusistovėjusios nuomonės dėl dabartinės bendrinės kalbos (angl. common language), standartinės kalbos (angl. standard language), paprastosios kalbos (angl. plain language) sampratos, vartosenos ir vartojimo sričių bei santykio su valstybine kalba. Glaustą tokių terminų kaip rašomoji kalba, bendrinė kalba, literatūrinė kalba, standartinė kalba vartosenos apžvalgą žr. Cidzikaitė 2002: 280–282 ir ten min. lit.

[9] Norint panagrinėti, ar svetimos kilmės žodžių balsio [ɛ] (t. y. fonemos /ɛ/ alofono) tarimas (ypač kokybė) panašiose pozicijose skiriasi nuo paprasto trumpojo [e] (t. v. fonemos /e/ alofono), planuojama atlikti instrumentinį ir audicinį tyrimą pasirenkant atitinkamo pobūdžio tiriamąją medžiagą. Antano Pakerio duomenimis (2003: 33), balsių [ɛ] ir [e] funkcinį savarankiškumą galima patikrinti palyginus žodžių formas gęstų (daiktavardžio gęstas dgs. kilm.) ir gęstų (veiksmažodžio gęsti tariamoji nuosaka): 75–80 proc. klausytojų teisingai atpažino tuos izoliuotai ištartus žodžius.

[10] Izoliuotai ištartų kintamojo pakilimo ilgųjų balsių pavyzdžių galima pasiklausyti paspaudus „[ie]“ ir atitinkamai „[uo]“.

[11] Minkštumo ženklo žymėjimas prieš a, ą tipo raides simbolinis (laikydamiesi nuoseklumo, turėtume rašyti ir prie u, ū, uo tipo raidžių), norint parodyti, kad tuo atveju garsas vartojamas po minkštojo priebalsio, dėl to jo kokybė pakinta. Du šio vienodai rašte žymimi skirtingos kokybės trumpieji balsiai apibraukti raudonai (plačiau dėl raidžių žr. Pakerys 2003: 29, 3 išn. ir min. lit.; Girdenis 2003: 194; DLKG 2005: 24–25).

[12] Kaip žinoma, efektyvi gali būti tik tokia fonemų klasifikacija ir tokia diferenciacijų požymių sistema bei hierarchija, kuri leidžia kuo nuosekliau ir paprasčiau aprašyti visų fonologinių elementų santykius ir visos fonologinės sistemos funkcionavimą (Girdenis 2003: 201tt.; taip pat plg. Pakerys 2003: 32–37; DLKG 2005: 21–26).

[13] Paveikslas imtas iš XXI amžiaus pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas: žemėlapiai ir jų komentarai, sudarė Danguolė Mikulėnienė, Violeta Meiliūnaitė, autoriai D. Mikulėnienė ir kt., Vilnius: Briedis, 2014.

[14] Kompiuterinę programą FORMANT2.PAS sukūrė Aleksas Girdenis, remdamasis Raymond Piotrovsky (Пиотровский 1960: 24–38) pasiūlytu metodu.

[15] Nenormalizuotų ir normalizuotų duomenų rezultatai smulkiau neaptariami.

[16] Kuo aukštesnis tembras, tuo didesnė antrosios formantės skaitinė reikšmė ir tonalumo koeficientas (laipsnis), rodantis garso aukštį.

[17] Lietuvių kalbos balsiai [ɔ], [uː], [ɔ], [ʊ] (taip pat [uo]) realizuojami dvejopais alofonais: prieš šiuos balsius gali eiti ir kietieji, ir minkštieji priebalsiai (ir /j/). Po minkštųjų priebalsių (ir /j/) vartojami supriešakėję balsių variantai: jų tarimo pradžioje liežuvis yra gerokai pasislinkęs į priekį, bet paskui dažniausiai atsitraukia į pagrindinį („paprastųjų“) alofonų padėtį (plg. Girdenis 2003: 192 ir min. lit., 229; Jaroslavienė 2014: 76–77). Šiame straipsnyje nagrinėjama pagrindinių (nesupriešakėjusių) alofonų kokybė ir trukmė.

[18] Paveikslas parengtas pagal https://www.internationalphoneticassociation.org/content/ipa-chart (žiūrėta 2015 09 02). Labializuoti (lūpiniai) balsiai išsidėstę kiekvienos kraštinės dešinėje pusėje, nelabializuoti (nelūpiniai) – kairėje.

[19] Paveiksle apskritimai žymi ilguosius balsius, trikampiai – trumpuosius balsius.