У статті представлено дослідження писемної діалектності. Метою дослідження було оцінити авторський графолект з погляду передавання усної діалектності та рішень щодо її запису. Основою діалектологічного дискурсу є дописи у Facebook однієї представниці східноаукштайтського паневежиського діалекту, опубліковані діалектним графолектом. У статті спершу аналізуються орфографічні рішення авторки-інформантки щодо передавання розрізнювальних особливостей східноаукштайтського паневежиського діалекту, а потім представлено дослідження сприйняття діалектного графолекту й проаналізовано, як звичайні члени мовної спільноти читають і розуміють текст, записаний діалектним графолектом.
АНОТАЦІЯ
У статті розглянуто дослідження писемної діалектності, проведене з метою оцінити, як авторський графолект передає усну діалектність, та проаналізувати орфографічні рішення автора. Діалектний дискурс, використаний у цьому дослідженні, складається з низки дописів у Facebook, опублікованих жінкою-інформанткою діалектним графолектом. У першій частині статті зосереджено увагу на конкретних орфографічних рішеннях авторки-інформантки, спрямованих на передавання характерних рис її рідного східноаукштайтського паневежиського говору. У другій частині дослідження розглянуто сприйняття діалектного графолекту, докладно проаналізовано, як звичайні носії мови читають і розуміють тексти, написані ним.
ВСТУП
Дослідники діалектів, прагнучи виміряти життєздатність діалектних кодів і оцінити їхню тяглість, і досі зосереджують основну увагу на усному слові. Намагання відокремити автентичне мовлення від більш діалектних vs. менш діалектних симуляцій спонукають дослідників урізноманітнювати принципи й тех-
48
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 2
нології моніторингу (регіональних) варіантів (пор. методи безпосереднього й опосередкованого спостереження, техніка incognito тощо). Звісно, підходи до інвентаризації досліджуваного матеріалу (усного мовлення) забезпечують як різноманітніші, так і точніші дослідження регіональної варіативності. Проте, попри те, що у XXI столітті пізнання діалектів і діалектності є багатовимірним і йдеться не лише про підходи до накопичення даних про діалектність, а й загалом про визнання діалектності per se (пор. Mikulėnienė 2019: 60–61), моніторингу лише усного мовлення недостатньо для розбудови цілеспрямованого діалектологічного наративу (наскільки взагалі точним може бути вторинний дискурс про мовлення). Walteris J. Ongas висловлював думку, що письмо надає графолекту силу, яка значно перевищує силу будь-якого усного діалекту (Ong 2002: 8). Отже, безсумнівно, дослідження писемної діалектності можуть не лише узаконити новий пласт діалектологічних даних, а й відкрити нові перспективи: по-перше, для оцінювання ролі пересічного члена окремої спільноти в історії життєздатності конкретного діалектного коду; по-друге, для з’ясування релевантних особливостей діалектних кодів з погляду самих членів спільноти; по-третє, для загального оцінювання функціональності діалектного графолекту, інакше кажучи — перспектив нових графолектів та їхньої комунікативної цінності у спільноті. Отже, у цій статті увагу зосереджено на писемній діалектності, тобто представлено дослідження авторського діалектного графолекту. Мета представленого дослідження має два аспекти: по-перше, оцінити авторський графолект з погляду передавання усної діалектності та рішень щодо її запису, а по-друге — оцінити його з погляду сприйняття, тобто з’ясувати, на яку аудиторію розраховано текст, написаний діалектним графолектом.
Досліджуваний матеріал — дописи у Facebook Дануте Монтвілайтє, представниці однієї зі східноаукштайтських паневежиських говірок, опубліковані діалектним графолектом. Дануте Мотвілайтє — письменниця, яка народилася в селі Паежерис (Паневежиський район), вивчала біологію у Вільнюському університеті, згодом викладала біологію в Йонішкелісі, а потім повернулася до Паневежиса. Літературною мовою вона опублікувала дві автобіографічні книжки (Pakelių žydėjimo šviesa, 2018; Prisiminimai apie Bernotus; Prie ežerėlio, 2010), а в групі Facebook Suskambėjimų активно пише паневежиською говіркою на актуальні теми суспільного й культурного життя та свят. Можна стверджувати, що така авторка-інформантка1 відповідає характеристикам так званого місцевого (англ. indigenes) інформанта (пор. Chambers 2000: 181, а також Aliūkaitė та ін. 2014: 57). За винятком років навчання, інформантка все життя прожила в ареалі говірки. За відсутності додаткової інформації
1 Для послідовності діалектологічного дискурсу у статті вживаються як окремі терміни автор, інформант, так і автор-інформант.
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
49
Page 3
про походження та місце проживання її батьків, індекс регіональності інформантки (англ. regionality index; докладніше про індекс регіональності див. Chambers 2000: 178–181) можна підсумувати як 1–3, інакше кажучи, це членкиня спільноти зі статусом корінної місцевої мешканки.
Для накопичення матеріалу застосовано різновид техніки безпосереднього спостереження. Слід визнати, що розрізнення методу безпосереднього спостереження (англ. direct method) і методу опосередкованого спостереження (англ. indirect method) у дослідженнях регіональної варіативності — з огляду на роль дослідника в накопиченні матеріалу тим чи тим способом (пор. у першому випадку — безпосереднього виконавця, у другому — розробника певного інструмента збирання матеріалу (анкети, збірника завдань) і радше організатора дослідження2), а також з урахуванням ризиків автентичності матеріалу в обох випадках (пор. у першому випадку — чинник парадоксу спостерігача (англ. observer’s paradox)3, у другому — надійність запису діалектних даних тощо), концептуалізовано на основі ідеї моніторингу усної діалектності. Водночас пошук самими дослідниками текстів із нестандартним правописом, так само як і опитування носіїв діалектних кодів та записування інтерв’ю з метою отримати первинний діалектологічний матеріал, відповідали б підходу безпосереднього спостереження. Отже, зосередження на писемній діалектності в цьому аспекті навіть розширює поняття методу безпосереднього спостереження: такий спосіб накопичення матеріалу передбачає збирання не лише усного, а й писемного матеріалу.
Досліджуваний матеріал збирався із січня до вересня 2022 року. За цей час авторка-інформантка діалектного графолекту опублікувала 39 дописів. Матеріал дописів (приклади див. у таблиці 1) є основою для розгортання критичного дискурсу щодо передавання діалектності та рішень про її запис.
Другий пласт досліджуваного матеріалу — дані завдання зі сприйняття авторського діалектного графолекту. Такий матеріал цінний для розширення оцінювання писемної діалектності та водночас започаткування дискурсу щодо функціональності діалектного графолекту. Розвідувальне завдання зі сприйняття авторського діалектного графолекту методологічно сконструйовано на основі ідеї методу опосередкованого спостереження, запропонованої засновником Марбурзької школи лінгвістичної географії Георгом Венкером. Щоб зібрати матеріал для атласу (Sprachatlas des Deutschen Reichs), G. Wenker підготував 404 речень
2 Dėl metodų žr.: Seiler 2010: 502–506; Van Keymeulen 2018: 49–50.
3 Dėl termino žr. Labov 2006: 86.
4 Варто додати, що, досліджуючи діалекти Північної Німеччини (у Прусській Рейнській області) 1876 року, G. Wenker спочатку користувався 42 реченнями. Пізніше певний час у дослідженнях використовувався набір із 38 речень, і лише 1881 року було остаточно сформовано ті 40 речень, які й донині використовуються передусім у дослідженнях німецьких діалектів, і не лише в Німеччині.
БАРАВИКИ. Було, мабуть, у другій половині літа. Скільки тоді було років, не пам’ятаю, але про школу ще й мови не було. А історія зовсім проста. Тато дуже любив збирати гриби. Щойно випадала хоч трохи вільніша година, його вже й не було — чкурнув до лісу. Той ліс був приблизно за кілометр, може, трохи далі. Скільки разів просилася піти, але не пускав, казав: «Ще не тобі туди по гриби». У нашому лісі мішаний ліс, мокро, заросло, важко ходити. Тоді тільки втомиться, уже не стежитиме, буде біда через таку грибницю. <...>
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
51
Page 5
Час допису
2022 01 22
Допис
Транскрипція допису
Наш сусід Ладзе мав бугаєву корову. Поїхали продавати. Обидва з дружиною вже добряче за сімдесят. Пенсію отримують, навіщо їм ця морока. Щодня доглядати, доїти, нікуди не відлучатися. Усе куплять у магазині. З сонцем не житимеш. Ну й оголошували, оголошували, на торгах торгувалися. Перекупник усе їздив. Але придивись і скажи — корова як корова, але не звикли. Биків не тримали, ну, не до смаку й годі, брукв’яна. І поїхав. Учора на вулиці зустрілася Ладзенє. Запитала, може, його корову продали. Каже — усе біда не через корову, а через те, що перекупник нерозумний був. Корова здорова, молочна, молода. Що з того фасону, краси, якщо користі, як від цапа. Та дурному розуму ложкою не втовкмачиш. То й залишили до весни. Може, на свіжій траві знайдуться розумніші перекупники.
стандартною німецькою мовою (наприклад: 1. Im Winter fliegen die trockenen Blätter in der Luft herum; 2. Es hört gleich auf zu schneien, dann wird das Wetter wieder besser; 3. Tu Kohlen in den Ofen, damit die Milch bald zu kochen anfängt), які інформанти мали перекласти рідними діалектами. Не вдаючись докладніше до досліджень Г. Венкера та його послідовників, звернімо увагу, що сама ідея перекладу діалекту має важливе значення для підготовки завдання з перцепції авторського графолекту. Однак, на відміну від завдань представників лінгвістичної географії (а пізніше — діалектологів загалом), завдання з перцепції авторського графолекту передбачає, що звичайні члени мовної спільноти мають перекласти випадки письмової діалектності літературною мовою, тобто переписати діалектний графолект кодом літературної мови (приклад виконаного завдання див. на рис. 1).
Для перцепції було запропоновано два випадки письмової діалектності: Nu i ronkių tuos ubalėls. Pakėlo galvo pažiūrėt a da daug unt medže likė (Ну й назбирав ті яблучка. Підняв голову подивитися, чи ще багато на дереві залишилося) з допису авторки-інформантки у Facebook від 24 серпня 2022 р.
52
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 6
РИС. 1. Приклад перекладу авторського діалектного графолекту
допису авторки-інформантки у Facebook від 24 серпня; Gyvenam tam laiki katra viss mets labjaus laukiam. Gal ne viss mets, a viso gyvenimo (Живемо в той час, на який найбільше чекаємо весь рік. Може, не весь рік, а все життя) з допису авторки-інформантки у Facebook від 12 червня 2022 р.) (див. рис. 1). Учасники дослідження не лише перекладали та переписували тексти літературною мовою, а й оцінювали їх за параметрами оцінювання діалектного коду, характерними для традиції досліджень перцептивної діалектології (пор. Preston 1999: XXXIV–XXXV): зрозумілістю, естетичністю та правильністю. Як видно з рисунка 1, для пояснення параметрів діалектного коду застосовано п’ятибальну шкалу семантичних оцінок. Для перцепції відібрано відносно нескладні фрагменти діалектного графолекту; по-друге, добираючи речення, стежили, щоб у них були представлені розрізнювальні риси східноаукштайтського говору (пор. збереження дифтонгів an, am, en, em та носових голосних ą, ę), а також характеристики піддіалекту (пор. редукція голосних у закінченнях). У дослідженні перцепції авторського діалектного графолекту взяли участь 20 студентів віком 21–28 років. Однорідну групу учасників сформували цілеспрямовано; очікується, що результати перцепції однорідної групи стануть підґрунтям для формулювання первинних оцінних висновків.
Окрім уже розглянутих елементів, для аналізу даних перцепції важливі також відповіді на запитання-завдання щодо самооцінювання компетентності в діалектному коді та оцінювання маркованості середовища (див. рис. 2).
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
53
Page 7
РИС. 2. Фрагмент дослідницького інструментарію
Представлений у статті аналіз авторського графолекту слід розглядати як якісно-розвідувальний. Очікується зафіксувати загальні принципи — чи є авторський діалектний графолект послідовним і сформованим (або таким, що формується) як цілісна орфографічна система, чи може такий графолект бути успішним із комунікативного погляду.
Оцінюючи ступінь дослідженості об’єкта — писемної діалектності в широкому розумінні, — слід визнати, що традиція послідовних аналітичних дискурсів у литовській діалектології лише починає формуватися, тому й представлене дослідження слід розглядати не як завершене, а радше як презентацію моделі: як можна залучати матеріал писемної діалектності, зокрема матеріал окремого автора (або, за діалектологічною термінологією, інформанта), до діалектологічного аналізу, чому такий матеріал варто залучати, які ризики узагальнення такого об’єкта тощо.
Iš atliktų tyrimų galima paminėti Violetos Meiliūnaitės (2015: 248–258; taip pat 2019) darbus, kuriuose tyrėja, vertindama kai kuriuos Antano Baranausko užrašytų tekstų netikslumus, yra aptarusi šnekamosios kalbos užrašymo specifiką. Vadinasi, galima pripažinti, kad iš esmės keltas tarminio grafolekto klausimas. Paskirų įžvalgų dėl tarminio kodo autofiksacijos teikė ir kiti tyrėjai (Balčiūnienė ir kt. 2019).
Авторки цієї статті також розпочали послідовніший критичний дискурс про сучасну писемну діалектність. Аналізуючи тексти східних аукштайтів,
54
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 8
publikuotus almanachuose Bundanti versmė (2013, 2014), nagrinėta, ar rašytinis tarmiškumas yra tarminių kodų gyvybingumo ir tęstinumo indikacija, taip pat apžvalgiai vertinta, kaip tarminiuose grafolektuose perteikiamos skiriamosios rytų aukštaičių ypatybės (Aliūkaitė, Meiliūnaitė 2022). Galima teigti, kad šiuo – autorinio tarminio grafolekto – tyrimu tęsiamas pradėtas diskursas, tiek plėtojant konceptualias įžvalgas dėl rašytinio tarmiškumo ir jo vertės tarmėtyrinių tyrimų tradicijai, tiek tvirtinant tam tikras metodologines nuostatas, tiek vertinant autorinį tarminį grafolektą per percepcijos perspektyvą, kitaip – komunikaciniu požiūriu.
1. ВІД СТАНДАРТНОГО ПРАВОПИСУ ДО НЕСТАНДАРТНИХ РІШЕНЬ ЩОДО ЗАПИСУ
1.1. Рішення щодо запису
Дослідники зазначають, що необхідною умовою нестандартного правопису є існування стандартної орфографії (пор. Bowdre 1964: 8). Отже, з одного боку, позиціонуючи діалекти, відхиляються від стандартної орфографії, а з іншого — створюють новий графолект. Таким чином, це осмислена деструктивність, хоча в дискурсах дослідників трапляються випадки, коли нестандартне написання як у художній літературі, так і в електронному дискурсі називають помилковим написанням (англ. misspelling) або неписьменним правописом (англ. an ‘illiterate’ spelling) (пор. Leech, Short 2007: 135). Як буде видно з аналітичної частини статті, на перший погляд така категоризація має підстави, особливо якщо оцінювати нестандартну орфографію з перспективи сприйняття. Але про це йтиметься дещо далі у статті. Аналізуючи рішення щодо нестандартного написання регіональних і соціальних варіантів, найчастіше застосовують представлену Деннісом Р. Престоном 1985 року трикомпонентну типологію запису мовлення, тобто так зване allegro мовлення (англ. allegro speech), очний (візуальний) діалект (англ. eye-dialect) і діалектне переписування (англ. dialect respelling) (Preston 1985: 328–329; докладніше див. Aliūkaitė, Meiliūnaitė 2022). Перший тип — allegro мовлення — пов’язаний із передаванням скорочення слів, злиття слів або складів (пор. Beal 2006: 84). Другий тип, як влучно підказує назва очний діалект, лише візуально створює ілюзію відмінності від стандартної орфографії. Наприклад, англ. ‘sez’ відповідає ‘says’ (лит. sako), отже, форми, записані очним діалектом, не передають жодної фонологічної відмінності
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
55
Page 9
і, таким чином, очний діалект радше позиціонує неписьменність із стилістичних чи інших міркувань (пор. Adamson 1999: 600). Третій тип — діалектне переписування — на відміну від очного діалекту ґрунтується на передаванні фактичних відмінностей. Продовжуючи метафоричну термінологію, можна сказати, що діалектне переписування відповідає слуховому діалекту, тобто, прочитавши текст, записаний методом діалектного переписування, вухо чує (і розпізнає) відмінності (пор. Preston 1985: 328–329; також див. Aliūkaitė, Meiliūnaitė 2022). Отже, очний діалект лише створює враження нестандартної вимови, тоді як зафіксований слуховим діалектом (діалектним переписуванням) варіант de facto є іншим.
Оскільки нестандартна орфографія є широким поняттям, пов’язаним не лише з графолектами регіональних варіантів, дослідники виокремили й інші типи запису. Окрім уже згаданих типів помилкового написання або неписьменного правопису (пор. Leech, Short 2007: 135), дослідники виокремлюють напівфонетичне написання (англ. semi-phonetic spelling), написання регіоналізмів (англ. regionalisms) (пор. Beal 2006: 84). Окремо варто згадати дослідження німецьких фанзинів5, проведене Яннісом К. Андруцопулосом, у якому представлено одну з найдетальніших типологій нестандартного правопису. Аналізуючи фанзини, виокремлюють шість типів нестандартного правопису: фонетичне написання (англ. phonetic spellings), написання розмовної мови (англ. colloquial spellings), регіолектне написання (англ. regiolectal spellings), просодичне написання (англ. prosodic spellings), міжмовне написання (англ. interlingual spellings), гомофонічне написання (англ. homophone spellings), що охоплює лексичну субституцію (лексичні заміни; англ. lexical substitutions) і субституцію графем (заміни графем; англ. grapheme substitutions) (докладніше див. Androutsopoulos 2000: 521–522). З огляду на специфіку жанру, звісно, не всі стратегії, застосовані в текстах фанзинів, можуть бути корисними для аналізу писемної діалектності. Наприклад, це стосується гомофонічного написання. Під час лексичної субституції замість певних слів або сегментів слів записують гомофонічні слова чи цифри; наприклад, у німецькій мові цифра 1 замінює склад /ain/ у слові ‘Eintritt’ — 1-tritt (лит. įėjimas) (Androutsopoulos 2000: 522). Водночас деякі елементи такого методологічного підходу можуть бути корисними й під час перегляду авторського діалектного графолекту. Звісно, необхідно додати, що, зіставляючи трикомпонентну систему Д. Р. Престона і шестикомпонентну систему нестандартного правопису Я. К. Андруцопулоса6, можна зафіксувати й предметну відповідність; пор., так зване діалектне переписування має зв’язок
5 Fanzinai – tai specializuota įvairių subkultūrų spauda (plg. Liubinienė 2009: 199–220).
6 Як Я. К. Андруцопулас, так і Д. Р. Престон лише представили системи, але це не їхні авторські моделі: дослідники узагальнили традиції та випадки, виявлені в дослідженнях.
56
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 10
разом із фонетичним і регіолектним письмом, allegro мовлення пов’язане з письмом розмовної мови. Для позначення діалекту, видимого для ока (зримого), Дж. К. Андроуцопулас, аналізуючи тексти фанзинів, уживав технічніший термін — графемні заміни (англ. grapheme substitutions) (Androutsopoulas 2000: 522).
Із первинних досліджень сучасної писемної діалектності (пор. Aliūkaitė, Meiliūnaitė 2022) з’ясувалося, що так звані графолекти литовських діалектів (англ. dialect grapholect; щодо терміна див. Redling 2006: 16) відповідають принципам діалектного письма Д. Р. Престона, або, як метафорично назвали цю орфографічну стратегію у статті, — діалекту вуха. Тобто, прочитавши текст, записаний відповідно до принципів діалектного письма, або текст «діалекту вуха», читач чує (і розпізнає) відмінності, інший код. Отже, із таким підходом можна розпочати аналіз і авторського діалектного графолекту.
1.2. Мотивація письма
Писемна діалектність існує візуально й є стабільнішою за усну діалектність (див. також Barton 2007: 89). Тому можна вважати, що рішення писати діалектним кодом засвідчує особливу діалектну свідомість. Записування виражає намір зберегти й передати. За відсутності стандартизованого правопису діалектів кожен представник діалектного коду, репрезентуючи діалектність і певною мірою її «консервуючи», безсумнівно докладає більше зусиль, щоб із тих чи інших причин позиціювати свою ідентичність як представника діалектного коду, ніж той, хто представляє діалектний код, просто розмовляючи діалектом. З огляду на чотиричленну типологію користувачів діалектів Філіппа Бланше й Найджела Армстронга (Blanchet, Armstrong 2006: 254), можна сказати, що представників писемної діалектності, з одного боку, можна пов’язати з постійними активними користувачами діалекту (англ. regular active speakers), тобто такими представниками діалекту, які вільно розмовляють діалектним кодом і для яких він є кодом повсякденного життя; з іншого боку, можна стверджувати, що мовна поведінка представників писемної діалектності нагадує також поведінку символічних користувачів діалекту (англ. symbolic users), тобто представників діалекту, які відчувають відданість діалекту, підтримують його поширення й цінують його як символ культурної ідентичності. Водночас тут слід критично замислитися, чи справді представник писемної діалектності є постійним активним користувачем діалекту. Оскільки матеріал писемної діалектності вторинний, дослідник, на відміну від випадку усної діалектності, може спостерігати лише результат і не має змоги переконатися, наскільки висловлення автентичне, а наскільки з тих чи інших причин перебільшене або симульоване.
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
57
Page 11
Тут слід звернути увагу на те, що саме спостереження за писемною діалектністю спонукає критично оцінити можливість подолання так званого парадоксу спостерігача (англ. observer’s paradox; щодо терміна див. Labov 2006: 86). Дослідник, який береться вивчати писемну діалектність, ніколи не може бути певним, чи «зафіксована» певним орфографічним рішенням діалектність є свідченням життєздатності діалектного коду в спостережуваному часі (англ. apparent time; щодо концепту пор. Sankoff 2006: 110–116), тобто чи досі має він комунікативну цінність у спільноті, чи вже є лише певним показником підтримуваної локальної ідентичності, цілком свідомо відродженим із минулого. Японський діалектолог Фуміо Іное запропонував дуже влучну категорію часу пам’яті (англ. memory time). Час пам’яті — це технічний термін, який передусім позначає дослідницький підхід і, звісно, пов’язаний зі збиранням даних про усну діалектність: діалектолог, прагнучи з’ясувати мовну маркованість і своєрідність певного ареалу, запитує досліджуваного про вживані слова, реалізовані (або принаймні почуті) в дитинстві варіантні особливості тощо (пор. Inoue 2022: 142–145; також Aliūkaitė, Meiliūnaitė 2022). Однак, хоча представники писемної діалектності не обов’язково намагаються записати властиву їм діалектність і могли вдатися до техніки часу пам’яті, щоб позиціювати діалектність колишнього ареалу, з погляду діалектології навіть такі випадки слід визнати даними спостережуваного часу, оскільки, як можна припустити з уже процитованої думки В. Дж. Онга про силу графолекту порівняно із силою усного діалекту, за допомогою діалектного графолекту можна відродити й закріпити ту чи іншу діалектну особливість тут і тепер.
Пояснюючи вибір нестандартних графолектів, дослідники вказують на чинник самоідентифікації. Ті, хто обирає нестандартні коди, з одного боку, прагнуть відмежуватися від представників інших графолектів, а з іншого — письмом певним графолектом прагнуть позиціювати себе як інших, як членів іншої спільноти (пор. Fasold 1984: 248, цит. за Unseth 2005: 22). Отже, навіть відроджена діалектна особливість є значущою, оскільки діє і як розмежувальний, і як об’єднавчий, а отже, ідентифікаційний маркер.
По суті, саме ідентифікаційний аспект є, мабуть, найважливішим під час оцінювання мотивації шукати нестандартні способи запису. По-перше, ідентифікаційний аспект, з одного боку, пов’язаний із прагненням до комунікативної точності: інше усне висловлення потрібно записати інакше, щоб стандартний код не нівелював суттєву й конотативну інформацію діалекту. Як зазначав Александрас Гірденіс, «<...> не слід думати про діалект лише як про іншу вимову приблизно тих самих слів, хоча й це надзвичайно важливо. Треба мати дуже зачерствілу душу, щоб не відчути, що якийсь східнолитовський dungus чи kolnas звучить куди
58
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 12
шляхетніше, ніж dangus і kalnas, щоб не помітити різної енергії речень східнолитовця й північного жемайта» (Girdenis 2001: 457). Отже, нестандартні способи запису потрібні, щоб передати саму ідентичність діалектності per se. По-друге, мотиваційний ідентифікаційний аспект пов’язаний також із користувачем. Марковане висловлення стає вираженням самореалізації як на суб’єктивному рівні, так і як свідчення належності до певної (а не якоїсь іншої) спільноти.
2. МОЖЛИВОСТІ АВТОРСЬКОГО ДІАЛЕКТНОГО ГРАФОЛЕКТУ
2.1. Авторський діалектний графолект з погляду передавання усного діалектного мовлення та рішень щодо його запису
Авторка діалектного графолекту, представниця паневежиського говору Дануте Монтвілайте, у досліджених дописах у Facebook демонструє мовлення людини, яка постійно й активно послуговується діалектом. Вона послідовно передає рідною говіркою актуальні спостереження, жарти чи явища, пов’язані з традиційною культурою. Аналіз наявних текстів дає змогу помітити, що в них відображено практично всі особливості центральної частини паневежиського говору (як зазначалося, авторка народилася в селі Паежеріс, яке належить до перехідної зони між північною та південною частинами паневежиського піддіалекту).
З текстів авторки-інформантки насамперед можна зробити висновок про життєздатність розрізнювальних особливостей східноаукштайтського діалекту. Звуження перших компонентів дифтонгів an, am, en, em засвідчують такі орфографічні рішення: A tarnaut reikėdava pinks mets (допис від 12 січня); Kuntrė stov krumtydams pamesto šieno, aukštyn žemyn musikuodams galvo (допис від 6 березня); Unt parunkių blizguns ridikulė (допис від 23 квітня); Da venuolek ilgejunčių denų lika (допис від 12 червня); Paskutinė vasaras švintė, da šiułt, da graž, ale nebejilgė (допис від 13 вересня). Можна додати, що, як і у випадку усного діалектного мовлення, фіксується непослідовність, тобто в тому самому фрагменті дискурсу авторка може передати і діалектну, і недіалектну особливість, пор.: Pincijjėls gaun, kam jem tas klapats. Kasdien liuobt, melžt, niekur neatsitraukt. Užteks, viska krautuvė nusipirks. Su saul negivens. (допис від 22 січня). Те, що авторський діалектний графолект засвідчує також акомодаційні процеси (випадок вертикальної конвергенції), певною мірою підтверджує автентичність мовного вираження. Можна стверджувати, що авторка-інформантка «не перестарається» з позиціюванням діалектності, а пише так, як вимовляє; і якщо вимовляє по-різному, то й
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
59
Page 13
це відображається в графолекті. Отже, фіксація результатів акомодаційних процесів у випадку письмової діалектності є певною передумовою подолання парадоксу спостерігача.
Авторський графолект засвідчує ще одну розрізнювальну особливість східноаукштайтського діалекту — звуження носових голосних ą, ę, наприклад: Tėvs nutaikės kukio liusesne dieno čystė nusiskut barzdo, nusivaksavoj čebats, apsimaun galifė kelns (допис від 12 січня); A nupiepės nubalės kėp meškašuds slabaks viso amžel trešk trešk i nelūžt (допис від 6 квітня); Ka tik nutaikis kiek liusesnė valundo, ja jo i nera, unt miško išlėkės (допис від 22 травня). Можна підсумувати, що авторка-інформантка, прагнучи відобразити в графолекті властиве ареалу звуження голосних, не створює спеціальних знаків, а спирається на графічні засоби літературної мови; для цього пристосовуються графеми o та ė. З погляду діалектології можна стверджувати, що інформантка-авторка розвиває досить цілісну систему запису, звісно, на суб’єктивному рівні (тобто сама більшою чи меншою мірою послідовно її застосовує). Насамперед спільним є те, що вона намагається передавати діалектну вимову, тож можна говорити про так звану стратегію діалектного переписування. Утім, слід визнати, що пристосування графем для позначення різних голосних (пор. Tėvs nutaikės) може вводити адресатів в оману. Як побачимо далі, графему ė пристосовано також для передавання монофтонга, що виник унаслідок монофтонгізації ai, ei, тому такі неоднозначні графолектні рішення можна оцінити як неграмотне письмо (див. також розд. 2.2).
Розрізнювальною особливістю паневежиського говору вважають надзвичайно сильну редукцію кінцевих голосних. У текстах послідовно фіксується редукція коротких голосних, найчастіше до нульового ступеня, наприклад: Gird tų žmonių šnekts, daug kas atsinaujin, sugrįžt (допис від 30 грудня); Kol žmogos given, tol ieška grožė (допис від 5 квітня); Didžiausss gamtas sujudims, augims i žydėjims. Kožns augalėls paroda savo žiedo, žėdel (допис від 12 червня); ni či aš nor išsakyt kuks neigiams emocijs, ni pasidėjuot, ale buva kėp buva (допис від 18 вересня). Як видно з прикладів, сильно редукуються і відкриті, і закриті закінчення. Майже в усіх випадках голосний зникає. Щоправда, у такому разі читачеві залишається самостійно здогадатися й визначити, який голосний — переднього чи заднього ряду — стояв наприкінці слова, адже авторка-інформантка жодними спеціальними знаками не позначає, що після редукції голосного переднього ряду зберігається м’якість приголосного. Так само не позначається й місце наголосу, що непрямо передбачає достатню компетентність адресата, аби той знав систему наголошування авторчиної говірки. З одного боку, у таких випадках можна вбачати своєрідне сподівання на успішну комунікацію, з іншого,
60
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 14
таке переоцінювання перцептивної компетентності адресата дає підстави підозрювати, що текст пишеться лише «для своїх»
На формальному рівні можна поміркувати, чи не відповідає передавання редукції кінцевих голосних типу, згаданому Д. Р. Престоном, — мовленню allegro, або типу написання розмовної мови, виокремленому Й. К. Андроуцопулосом, коли на письмі передається характерна для розмовної мови редукція. У читача може скластися таке враження. Однак таке твердження було б неточним як концептуально, так і методологічно, оскільки редукція закінчень для паневежиського піддіалекту є властивою рисою per se — вона просто йому притаманна, а не виникає під впливом обставин.
Не створюються спеціальні знаки ні для позначення голосних, подовжених через наголос, ні для передавання специфічних звуків паневежиського говору, наприклад: Sekmadien atėjo unt mūsų Panioižė parko, kad nepražiupsot tų japoniškų sakurų žydėjima, katruos daba vis tep garbin. Saka jas žydž api dvi savaitį. Nugi gražūs medelė i žmonių nemažė apžiūrinėj, futigrafuojes. Da nepardidelė, tik prieš kels mets pasudint. Ale rado i daugiau gružybių, mum įprastų. I juodvarnių lizdų kulonijo, i žydinčių klevų, i slyvelių prie Nevėže (допис від 2 травня). Як видно з наведеного тексту, авторка не позначає довготу коротких голосних, подовжених наголосом, а ненаголошені довгі голосні, які у вимові скорочуються, передає графемами довгих звуків. Загалом дотримується того самого принципу запису, що й у літературній мові: позиційні кількісні зміни голосних на письмі окремо не позначаються. Не позначається й різниця між монофтонгами, що виникли після монофтонгізації дифтонгів ai, ei (пор. gražūs medelė (= medeliai) i žmonių nemažė (= nemažai) — в обох випадках обирається графема літературної мови ė; нагадаємо, що в науковій транскрипції ці звуки позначаються двома знаками — ɛ, e). Варто зауважити, що ненаголошений ослаблений у вимові звук o в паневежиському говорі вимовляється подібно до u, тому й на письмі передається графемою u (nepražiupsot = nepražiopsot(i), gružybių = grožybių, kulonijo = koloniją).
З огляду на приклади видно, що авторка послідовно спирається на правопис літературної мови й користується системою орфографічних знаків, уживаних у літературній мові: для передавання специфічних звуків паневежиського говору спеціальних літер не шукає. Окремо на письмі не позначаються також позиційні кількісні зміни голосних чи палаталізація приголосних. Отже, можна зробити висновок, що для запису піддіалекту авторка запозичує інвентар графем літературної мови та її загальні орфографічні принципи, тому принаймні теоретично такі тексти здатні більш-менш прочитати й представники інших варіантів литовської мови. Звісно, інший рівень — точність розуміння прочитаного.
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
61
Page 15
2.2. Перцепція авторського діалектного графолекту
Саме комунікативну успішність авторського діалектного графолекту чи неуспішність і слід оцінювати за допомогою дослідження перцепції. Звісно, з огляду на вибірку дослідження не можна формулювати категоричних висновків щодо комунікативного успіху діалектного графолекту тощо, однак можна уточнити перевірювані припущення. Отже, спершу слід представити соціолінгвістичні портрети учасниць дослідження з погляду їхнього ставлення до діалектності, тобто з’ясувати, який мовний досвід мали досліджувані, намагаючись прочитати діалектний графолект. Варто зазначити, що для учасниць дослідження перцепції діалектного графолекту діалектний код є радше чужим, ніж своїм. Лише чотири учасниці дослідження заявили, що володіють діалектом. ADG_M017 заявила, що володіє паневежиським діалектом, визнала, що користується ним часто; оцінила своє володіння діалектом як добре і зазначила, що обирає таке мовлення, розмовляючи з однолітками, з якими її пов’язують близькі стосунки або принаймні знайомство; досліджувана ADG_M02 назвала часто вживаним нею, на її власну думку, і добре засвоєним варнішкським жмудським діалект, який вона обирає у спілкуванні як з однолітками, так і з близькими чи знайомими людьми покоління батьків; досліджувана ADG_M08 заявила, що дуже добре володіє аукштайтським діалектом і користується ним із близькими та знайомими людьми всіх поколінь. Ще одна досліджувана — ADG_M15 — заявила, що чудово володіє сувалкським діалектом і часом користується ним із людьми свого покоління та покоління своїх дідів і бабусь, з якими її пов’язують близькі стосунки. Усі інші досліджувані щодо заявленої компетенції дистанціюються від діалектного коду, але визнали, що в мікросередовищі (у сім’ї чи серед друзів) або макросередовищі (у місті) мають змогу чути такий код (див. рис. 3). Отже, узагальнюючи, можна сказати, що всі учасниці дослідження мають (або мали) змогу набути перцептивного досвіду сприйняття діалектного коду.
Однак слід розрізняти можливість чути діалектний код і можливість читати текст, написаний діалектним кодом. Речення, записані авторським діалектним графолектом, досліджувані визнали помірно зрозумілими й радше неправильними, ніж правильними. Середній показник привабливості, хоча й вищий за показники зрозумілості та правильності, усе ж також невисокий (див. рис. 4). Інакше кажучи, можна вважати, що така перцепція виявляє певне дистанціювання досліджуваних.
7 Анкети досліджуваних закодовано так: ADG — графолект авторського діалекту, M позначає досліджувану, число — анкету досліджуваної. Таке кодування обрано з розрахунком на продовження дослідження та включення даних до інших досліджень діалектних графолектів.
62
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 16
РИС. 3. Можливості використання діалектного коду та досвід його сприйняття
Окремо варто зауважити щодо оцінок правильності. Слід визнати певну методологічну помилку у формулюванні цього завдання. Досліджуваним не уточнили, чи просять їх оцінити правильність написання, тому саме ця оцінка може бути пов’язана як із принциповим ставленням до діалектного коду загалом, так і зі ставленням до нестандартного правопису. Отже, можна лише
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės 63
міркувати, що досліджувані могли настільки критично оцінити тексти й через, кажучи термінами Джеффрі Ліча та Міка Шорта (Leech, Short 2007: 135), неграмотний правопис.
Продовжуючи розпочатий у розділі 2.1 статті дискурс щодо читабельності та розуміння текстів, записаних діалектним графолектом, усе ж слід визнати, що передача діалекту, яка відтворює діалектні риси, є лише частково доступною для тих, хто не має досвіду використання діалектного коду або має невеликий перцептивний досвід. Звичайно, як зауважила Ґладіс Массіні-Кальярі, «[К]ожен мовець неодмінно є „поліглотом“ своєї рідної мови» (Massini-Cagliari 2004: 16)8. І все ж, хоча загальний зміст речень зрозумілий, переклади з діалекту на літературну мову не є цілком точними (див. табл. 2).
Точність vs. неточність перекладу діалекту оцінювали крізь призму окремих розрізнювальних і характерних рис паневежиського діалекту (див. табл. 3). Отже, у перекладених реченнях спостерігалася варіативна реконструкція передачі діалекту літературною мовою.
8 Так пише дослідниця, яка вивчала мовну ситуацію в Бразилії, аналізуючи взаємини між португальською мовою та 200 іншими живими мовами (серед яких 170 місцевих мов-діалектів): кожен носій мови, засвоївши свою мову, вчиться розрізняти й мовні варіанти; кожен мовець неодмінно є «поліглотом» рідної мови; крім того, носій мови знає, які вислови належать молодим людям, які доречні лише в неофіційних ситуаціях тощо (Massini-Cagliari 2004: 3–23).
64
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 18
ТАБЛИЦЯ 2. Переклади діалекту літературною мовою
Досліджувана
Перший фрагмент. Ну й збираю ті яблучка. Підняла голову подивитися, чи ще багато на дереві лишилося (Ну й збираю ті яблучка. Підняла голову подивитися, чи ще багато на дереві лишилося).
Другий фрагмент. Живемо в ті часи, яких щороку дедалі більше чекаємо. Може, не щороку, а все життя (Живемо в ті часи, яких щороку дедалі більше чекаємо. Може, не щороку, а все життя).
1.
2.
3.
ADG_M01
Збираю яблука. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в такі часи, на які щороку дедалі більше чекаємо. Може, не щороку, а все життя.
ADG_M02
Ну й збирає ті яблучка. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, якого весь рік найбільше чекаємо. Може, не весь рік, а все життя.
ADG_M03
Ну й збираю ті яблучка. Піднімаю голову подивитися, чи ще багато залишилося.
Живемо в той час, на який щороку дедалі більше чекаємо. Може, не щороку, а все життя.
ADG_M04
Ну й збирає тих жучків. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на деревах.
Живемо в час, на який увесь рік найбільше чекали. Може, не весь рік, а все життя.
ADG_M05
Ну, візьми в руку ті яблучка. Підняв голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в тому часі, якого найбільше чекаємо протягом усього року. Можливо, не протягом усього року, а все життя.
ADG_M06
Ну і збирай ті яблука. Підніми голову, подивися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в тому часі, коли чекаємо завтрашнього дня цілий рік. Можливо, не цілий рік, а все життя.
ADG_M07
Я підняв голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в тому часі, на який із року в рік чекали найбільше. Можливо, не цілий рік, а все життя.
ADG_M08
Ну і збираю ті яблука. Підняв голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в тому часі, на який дуже чекаємо протягом усього року. Можливо, не цілий рік, а все життя.
ADG_M09
Ну і збирають ті яблука. Підняв голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в тому часі, у якому з кожним роком чекаємо все більше. Можливо, не цілий рік, а все життя.
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
65
Page 19
1.
2.
3.
ADG_M10
Ну й збирай ті яблука. Підняла голову, щоб подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який найбільше чекаємо весь рік. Можливо, не весь рік, а все життя.
ADG_M11
Ну й достигають ті яблучка. Я підняла голову, щоб подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який найбільше чекаємо всі часи. Можливо, не всі часи, а все життя.
ADG_M12
Ну й збирай ті яблучка. Підняла голову, щоб подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, коли завжди на щось чекаємо. Можливо, не весь рік, а все життя.
ADG_M13
Ну й збирай ті яблука. Підніми голову, щоб подивитися, чи ще багато залишилося на деревах.
Живемо в такий час, у якому дедалі більше чекаємо на роки (?) Можливо, не на всі роки, а на все життя.
ADG_M14
Ну й збирати ті яблука. Підняла голову, щоб подивитися, чи багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який найбільше чекали всі роки. Можливо, не всі роки, а все життя.
ADG_M15
Ну і в руці той шматочок. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який щороку дедалі більше чекаємо. Може, не щороку, а все життя.
ADG_M16
Ну і зібрала ті яблучка. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в певному часі, на який найбільше чекаємо цілий рік. Може, не цілий рік, а все життя.
ADG_M17
Зібрала ті яблучка. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на деревах.
Живемо в той час, на який найбільше чекаємо цілий рік. Може, не цілий рік, а все життя.
ADG_M18
Ну і збирає (підбирає) яблучка. Підняла голову оглянути, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який найбільше чекаємо цілий рік. Може, не цілий рік, а все життя.
ADG_M19
Ну і збираю ті яблука. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який найбільше чекаємо протягом усього року. Може, не цілий рік, а все життя.
ADG_M20
Ну і збирає ті яблука. Підняла голову подивитися, чи ще багато залишилося на дереві.
Живемо в той час, на який чекаємо найбільше протягом усього року. Можливо, не протягом усього року, а все життя.
66
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 20
ТАБЛИЦЯ 3. Сприйняття та переклад розрізнювальних особливостей, переданих авторським діалектним графолектом
Досліджувана ronkij ← rankioj(a) gal-vo ← galvą likė ← likę viso gyvenimo ← visą gyvenimą viss mets ← visus metus ADG_M01 збираю голову залишилося всього життя всі роки ADG_M02 збираю голову залишилося все життя всі роки всі роки ADG_M03 збираю голову залишилося всього життя кожного року всіх років ADG_M04 збираю голову залишилося все життя всі роки всі роки ADG_M05 руку голову залишилося все життя всі роки всі роки ADG_M06 збираю голову залишилося всього життя всі роки всіх років ADG_M07 – голову залишилося все життя рік у рік всі роки ADG_M08 збираю голову залишилося всього життя всі роки всіх років ADG_M09 збирає голову залишилося всього життя років усіх усього часу ADG_M10 збирай голову залишилося все життя всі роки всі роки ADG_M11 зріє голову залишилося все життя повсякчас повсякчас ADG_M12 збирай голову залишилося все життя завжди (?) повсякчас ADG_M13 збирай голову залишилося всього життя дедалі більше років усіх років ADG_M14 збирати голову залишилося все життя всі роки всі роки ADG_M15 збираю голову залишилося все життя всі роки всі роки
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
67
Page 21
Tiriamoji | ronkii ← rankioj(a) | gal-vo ← galvą | likė ← likę | viso gyvenimo ← visą gyvenimą | viss mets ← visus metusADG_M16 | rinko | galvą | likę | visą gyvenimą | visus metus | visus metusADG_M17 | nurinkau | galvą | likę | visą gyvenimą | visus metus | visus metusADG_M18 | renka (ran-kioja) | galvą | liko | visą gyvenimą | visus metus | visus metusADG_M19 | renku | galvą | likę | visą gyvenimą | visus metus | visus metusADG_M20 | renka | galvą | likę | visą gyvenimą | visus metus | visus metus
Можна підсумувати, що розрізнювальну особливість східноаукштайтського діалекту — властиву паневежиській говірці рефлексацію дифтонга an як on — точно переклали з діалекту на стандартну мову три досліджувані. Найточніше — досліджувана ADG_M09, яка переписала rankioja; ADG_M18 записала з уточненням: renka (rankioja). Оцінюючи запис досліджуваної ADG_M10 rankiok, можна додати, що, хоча реконструкція рефлекса on не виявилася складною, через нерозпізнану дієслівну форму, записану діалектним графолектом, досліджувана дещо неточно зрозуміла речення. Можна припустити, що й варіанти реконструкції ranką (ADG_M05) чи rankoj (ADG_M15) свідчать про точне прочитання рефлекса an→on, однак запис ronkii є непереборною перешкодою для тих, хто не належить до досліджуваної діалектної спільноти. Як зазначалося, записуючи діалектним графолектом, розраховують на достатню компетентність адресата, а якщо її бракує, прочитання виявляється дещо помилковим. Імовірно, так сталося й у цьому випадку. З погляду розуміння не можна вважати хибними й варіанти renku, renki, rinkti; імовірно, це радше питання цілісного сприйняття: слово розпізнається як ціле. Авторка-інформантка графолекту для передавання діалектних відповідників звуків ą та ę — звужених голосних — використовує графеми o та ė; у реченнях, запропонованих для дослідження сприйняття, учасниці мали зрозуміти й переписати стандартною мовою такі слова: galvo, likė ir viso gyvenimo. Усі учасниці дослідження точно реконструювали ą з діалектного варіанта o – galvą←galvo. 65 відсотків досліджуваних точно реконструювали форму — likę, 35 відсотків записали liko. 95 відсотків також точно записали стандартною мовою
68
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 22
visą gyvenimą, лише одна досліджувана залишила viso gyvenimo. Досліджувана ADG_M13 взагалі не зрозуміла другого оцінюваного фрагмента (див. таблиці 2–3).
Відновити випадки редукції голосних viss mets стандартною мовою точно вдалося 55 відсоткам досліджуваних (таблиці 2–3). Імовірно, іншим досліджуваним забракло якогось маркера. Можна припустити, що в тих випадках, коли можна послідовно спиратися на систему письма стандартної мови, діалектний графолект розуміється точніше, чого не можна сказати про випадки редукції закінчень. Утім, узагальнено оцінюючи результати, слід визнати, що з комунікативного погляду фрагменти дослідженого авторського діалектного графолекту були інформативними для досліджуваних.
ВИСНОВКИ
За результатами дослідження авторського діалектного графолекту з погляду передавання усної діалектної мови, рішень щодо її запису та сприйняття можна сформулювати такі узагальнювальні спостереження:
1. Діалектний графолект авторки-інформантки, представниці паневежиської говірки східноаукштайтського діалекту, є досить системним: запис здебільшого ґрунтується на фонетичному принципі, а морфологічний принцип застосовується у випадках позиційних кількісних змін голосних; варіативність, що виникає в окремих словоформах, на письмі не фіксується. Авторка-інформантка спирається на властивий стандартній мові набір графем: для відображення специфічних паневежиських звуків ані створюються нові графеми, ані запозичуються графеми з орфографічних систем інших мов.
2. На мовній батьківщині авторки-інформантки відтягнення наголосу часто є однією з причин редукції закінчень, однак, коли на письмі не позначено ні наголосу, ні палаталізації приголосного, що залишається після випадіння голосного, читачеві, особливо представникові іншого варіанта литовської мови (діалектного чи стандартного), надто важко чітко визначити, яку граматичну форму зафіксувала авторка-інформантка. Це виявило й дослідження сприйняття. Для учасниць дослідження сприйняття авторського діалектного графолекту, якщо судити з їхніх соціолінгвістичних портретів, діалектний код у повсякденному вжитку є радше чужим, ніж рідним, проте вони мали змогу набути досвіду сприйняття усного діалектного коду. І хоча авторський діалектний графолект загалом був їм зрозумілий, точно перекласти його стандартною мовою їм не вдалося. Діалектне переписування (як першого, так і
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
69
Page 23
і варіантний переклад другого дослідженого фрагмента літературною мовою виявляє комунікативну обмеженість писемного діалектного мовлення. Необхідно наголосити, що це не критична оцінка авторського діалектного графолекту, оскільки комунікативна обмеженість має не лише недоліки, а й переваги. Діалектний графолект виокремлює й позначає; іншими словами, поза межами спільноти носіїв відповідного варіанта його не розуміють або розуміють частково, тоді як у межах спільноти він функціонує (може функціонувати) як повноцінний код, якому навіть властива своєрідна саморегуляція. Звичайно, у цьому аспекті дослідження писемного діалектного мовлення потребує розширення й поглиблення.
3. На прикладі дослідженого випадку можна обґрунтувати міркування щодо ролі звичайного члена окремої спільноти в історії життєздатності конкретного діалектного коду. «Закріплені» певним орфографічним рішенням авторки-інформантки діалектні риси паневежиської говірки, що репрезентують і відмінні, і характерні особливості, не обов’язково засвідчують життєздатність діалектного коду в досліджуваний період, хоча на користь такої оцінки могли б свідчити діалектні й недіалектні особливості, що співіснують у тому самому фрагменті дискурсу, адже пишуть так, як вимовляють, а вимовляють по-різному. У будь-якому разі слід визнати, що локальне «консервування» діалектних особливостей, тобто доступне в межах спільноти (хоча б частині її членів) — у дослідженому випадку під час читання у Facebook, — на відміну від, скажімо, діалектних словників, може впливати на поширення цих особливостей. Звичайно, щоб підтвердити такі припущення, потрібні дослідження більшого масштабу.
LITERATŪRA
A d a m s o n S y l v i a 1999: Literary Language. – The Cambridge History of the English Language 4, ed. S. Romaine, Cambridge, UK: Cambridge University Press, 589–692.
A l i ū k a i t ė D a i v a, J a r o s l a v i e n ė J u r g i t a, M e i l i ū n a i t ė V i o l e t a 2014: Teoriniai medžiagos rinkimo pagrindai. Anketų (klausimynų) sudarymo principai. – XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas (žemėlapiai ir jų komentarai), sud. D. Mikulėnienė, V. Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, 49–62.
A l i ū k a i t ė D a i v a, M e i l i ū n a i t ė V i o l e t a 2022: Tarminiai grafolektai XXI amžiaus pradžioje kaip tarminių kodų gyvybingumo ir tęstinumo apraiška. – Verbum 13, 1–15.
A n d r o u t s o p o u l o s J a n n i s K. 2000: Non-Standard Spellings in Media Texts: The Case of German Fanzines. – Journal of Sociolinguistics 4, 514–533.
70
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 24
Balčiūnienė Asta, Meiliūnaitė Violeta, Rinkauskienė Regina 2019: Kupiškėnų, uteniškių ir panevėžiškių paribio šnektos XXI amžiuje, Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.
Barton David 2007: Literacy: An Introduction to the Ecology of Written Language, 2nd ed., Oxford, UK: Blackwell.
Beal Joan C. 2006: Language and Region, London, New York: Routledge.
Blanchet Philippe, Armstrong Nigel 2006: The Sociolinguistic Situation of ‘Contemporary Dialects of French’ in France Today: An Overview of Recent Contributions on the Dialectalisation of Standard French. – French Language Studies 16, 251–275.
Bowdre Paul Hull Jr., 1964: A Study of Eye Dialect: daktaro disertacija, Florida: University of Florida.
Chambers Jack K. 2000: Region and Language Variation. – English World-Wide 21, 169–199.
Chambers Jack K., Trudgill Peter 2004: Dialectology, 2nd ed., Cambridge: Cambridge University Press.
Girdenis Aleksas 2001: Visa lietuvių kalba! – Kalbotyros darbai 3, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 456–469.
Inoue Fumio 2022: Style, Prestige, and Salience in Language Change in Progress. – Handbook of Japanese Sociolinguistics 8, eds. Y. Asahi, M. Usami, F. Inoue, Berlin, Boston: De Gruyter Mouton, 113–149.
Labov William 2006: The Social Stratification of English in New York City, 2nd ed., Cambridge: Cambridge University Press.
Leech Geoffrey, Short Mick 2007: Style in Fiction: A Linguistic Introduction to English Fictional Prose, 2nd ed. Harlow: Pearson Longman.
Liubinienė Neringa 2009: Metalo muzikos gerbėjų fanzinai: subkultūrinės grupės tapatybės kodai. – Grupės ir aplinkos: tarpdisciplininis mokslo darbų 1, Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla, 199–220.
Massini-Cagliari Gladis 2004: Language Policy in Brazil: Monolingualism and Linguistic Prejudice. – Language Policy 3, 3–23.
Meiliūnaitė Violeta 2015: Antano Baranausko tarmių tekstai – kvazautentiškų tekstų chrestomatija. – Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 4, sud. V. Ragaišienė, V. Meiliūnaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 248–258.
Meiliūnaitė Violeta 2019: Tarmių gyvybingumo matmenys XXI a. pradžioje. – Res Humanitariae 26, 50–59.
Mikulėnienė Danguolė 2019: Tarmiškumo bruožų nomenklatūra: nuo tarminių požymių prie tarmiškumo žymenų. – Respectus Philologicus 35(40), 51–62.
Ong Walter J. 2002: Orality and Literacy: The Technologizing of the Word, London, New York: Routledge.
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
71
Page 25
Preston Dennis R. 1985: The Li’l Abner Syndrome: Written Representations of Speech. – American Speech 60(4), 328–336.
Preston Dennis R. 1999: Introduction. – Handbook of Perceptual Dialectology 1, ed. D. R. Preston, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, XXXIV–XXXV.
Redling Erik 2006: “Speaking of Dialect”: Translating Charles W. Chesnutt’s Conjure Tales Into Postmodern Systems of Signification, Würzburg: Königshausen.
Sankoff Gillian 2006: Age: Apparent Time and Real Time. – Elsevier Encyclopedia of Language and Linguistics 1, ed. K. Brown, 2nd ed., Oxford: Elsevier, 110–116.
Schrambke Renate 2010: Language and Space: Traditional Dialect Geography. – Language and Space. An International Handbook of Linguistic Variation, Volume 1: Theories and Methods. HSK Handbücher zur Sprach- und Kommunikationswissenschaft, eds. P. Auer, J. E. Schmidt, Berlin, New York: Walter de Gruyter, 87–101.
Seiler Guido 2010: Investigating Language in Space: Questionnaire and Interview. – Language and Space: An International Handbook of Linguistic Variation 1: Theories and Methods. HSK Handbücher zur Sprach- und Kommunikationswissenschaft, eds. P. Auer, J. E. Schmidt, Berlin, New York: Walter de Gruyter, 512–527.
Unseth Peter 2005: Sociolinguistic Parallels Between Choosing Scripts and Languages. – Written Language & Literacy 8(1), 19–42.
Van Keymeulen Jacques 2018: The Dialect Dictionary. – The Handbook of Dialectology (Blackwell Handbooks in Linguistics), eds. Ch. Boberg, J. Nerbonne, D. Watt, Hoboken NJ: John Wiley & Sons, 39–56.
Gauta 2022 11 25
Priimta 2022 12 30
DAIVA ALIŪKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ
THE AUTHORIAL DIALECT GRAPHOLECT AND THE POSSIBILITIES OF ITS PERCEPTION
Summary
This article discusses a study of written dialecticism, conducted in order to assess how the authorial grapholect conveys oral dialecticism and to analyse the spelling choices made by the author. The dialectal discourse used for this study consists of a number of Facebook posts published in a dialectal grapholect by a female
72
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 26
informant. The first part of the article focuses on specific orthographic decisions made by the author-informant to convey the distinct features of her native Eastern Aukštaitian subdialect of Panevėžys. The second investigative section of the article examines the perception of a dialectal grapholect, looking closely at how ordinary language users read and understand texts written in it.
The study shows that the dialectal grapholect used by the author-informant – a speaker of the Eastern Aukštaitian subdialect of Panevėžys – is relatively systematic. Her transcription is predominantly phonetic, with the morphological principle employed in cases of positional quantitative vowel changes, i.e., no variations in individual word forms were captured in the written materials. The author-informant utilises the grapheme inventory of the standard language, without inventing any new graphemes or borrowing them from the orthographic sets of other languages in order to reflect certain specific sounds of the Panevėžys subdialect. Stress retraction is one of the most common causes for ending reduction in the linguistic homeland of the author-informant. However, when neither the accent nor the consonant palatalization after dropping the vowel are marked in the written text, anyone reading it, especially speakers of other Lithuanian variants, may struggle to clearly identify the grammatical form recorded by the author-informant. This was also confirmed by the perceptual study conducted at the same time. The sociolinguistic portraits of its participants indicate that dialectal codes were more alien than familiar to them in terms of active usage, but that they have had opportunities to gain some perceptual experience in spoken dialectal codes. However, despite a relatively good holistic understanding of the authorial dialectal grapholect, the participants of this study were not able to translate it accurately into Standard Lithuanian. Variations in translating the transcribed dialect into the standard language indicate communicational limitations of written dialecticism. It is important to stress that this is not a critical evaluation of the authorial dialectal grapholect, as communicational limitation can have certain advantages, too. By distinguishing, a dialectal grapholect also designates. While it may be misunderstood or partially understood outside of the variant’s community, a dialectal grapholect functions (or can function) as a fully-fledged, even self-regulating, code within that community. However, this aspect of written dialecticism requires more in-depth research.
The discussed case study provides certain insights into the role of an ordinary community member in preserving the vitality of their dialectal code. By making certain orthographic decisions, the author-informant “solidifies” the dialecticism of her native variant, with all its distinguishing and common features. But this does not necessarily confirm the vitality of the dialectal code in apparent time, despite the co-existence of certain dialectal and non-dialectal features in the same discourse fragment (spelling the way one pronounces but that pronunciation can
DAIVA ALIUKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ. Autorinis tarminis grafolektas ir jo percepcijos galimybės
73
Page 27
vary). Either way, it is clear that local “conservation” (i.e., within the community or at least amongst some of its members) of dialectal features, differently to dialect dictionaries, can have an impact on the spread of those features. However, this subject would undoubtedly benefit from further large-scale studies.
DAIVA ALIŪKAITĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected]
VIOLETA MEILIŪNAITĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected]
DAIVA ALIŪKAITĖ, VIOLETA MEILIŪNAITĖ
AUTORINIS TARMINIS GRAFOLEKTAS IR JO PERCEPCIJOS GALIMYBĖS
Santrauka
Straipsnyje pristatomas rašytinio tarmiškumo tyrimas. Atliekant tyrimą siekta vertinti autorinį grafolektą sakytinio tarmiškumo perteikimo ir užrašymo sprendimų požiūriu. Tarmėtyrinio diskurso pagrindas – vienos rytų aukštaičių panevėžiškių atstovės feisbuko įrašai, paskelbti tarminiu grafolektu. Straipsnyje pirmiausia analizuojami autorės-informantės ortografiniai sprendimai perteikti skiriamąsias rytų aukštaičių panevėžiškių ypatybes, paskui pristatomas dialekto grafolekto percepcijos tyrimas, analizuojama, kaip paprastiesiems kalbinės bendruomenės nariams yra perskaitomas ir suprantamas tarminiu grafolektu užrašytas tekstas.
Atlikus autorinio tarminio grafolekto tyrimą, formuluojamos apibendrinamosios įžvalgos, kad rytų aukštaičių panevėžiškių patarmės autorės-informantės tarminis grafolektas yra gana sistemingas – perrašoma dažniausiai remiantis fonetiniu principu, morfologiniu principu remiamasi tais atvejais, kai kalbama apie pozicinius kiekybinius balsių pokyčius; atskirose žodžio formose atsirandantis įvairavimas rašte nėra fiksuojamas. Autorė-informantė remiasi bendrinei kalbai būdingu grafemų inventoriumi – specifiniams panevėžiškių garsams atspindėti naujų grafemų nei kuriama, nei skolinamasi iš kitų kalbų ortografijos rinkinių. Autorės-informantės kalbinėje gimtinėje kirčio atitraukimas dažnai yra viena iš galūnių redukcijos priežasčių, tačiau kai rašte nežymimas nei kirtis, nei nukritus balsiui
74
BENDRINĖ KALBA | 95
Page 28
likusi priebalsio palatalizacija, skaitytojui, ypač atstovaujančiam kitam lietuvių kalbos variantui, tampa pernelyg sunku aiškiai nustatyti, kokia gramatinė forma autorės-informantės fiksuota. Tai atskleidė ir percepcijos tyrimas. Autorinio tarminio grafolekto percepcijos tyrimo dalyvėms, sprendžiant iš jų sociolingvistinių portretų, aktyvios vartosenos požiūriu tarminis kodas yra labiau svetimas nei savas, bet jos turi galimybių įgyti percepcinės sakytinio tarminio kodo patirties. Nors joms autorinis tarminis grafolektas holistiniu požiūriu ir buvo suprantamas, vis dėlto jo išversti į bendrinę kalbą visiškai tiksliai nepavyko. Dialekto perrašos variantškas vertimas į bendrinę kalbą atskleidžia rašytinio tarmiškumo komunikacinį ribotumą. Būtina pabrėžti, kad tai nėra kritinis autorinio tarminio grafolekto įvertinimas, nes komunikacinis ribotumas turi ne tik trūkumų, bet ir pranašumų. Tarminis grafolektas atskirdamas pažymi, kitaip – nesuprastas ar iš dalies suprastas tarminis grafolektas už varianto bendruomenės ribų, bendruomenėje veikia (gali veikti) kaip visavertis kodas, kuriam netgi būdinga savotiška savireguliacija. Žinoma, šiuo aspektu rašytinio tarmiškumo tyrimas plėstinas ir gilintinas.
Tirtojo atvejo autorės-informantės pavyzdžiu galima grįsti įžvalgas dėl paprastojo paskiros bendruomenės nario vaidmens konkretaus tarminio kodo gyvybingumo istorijoje. Tam tikru autorės-informantės ortografiniu sprendimu „sustingdytas“ panevėžiškių tarmiškumas, reprezentuojąs ir skiriamąsias, ir būdingąsias ypatybes, nebūtinai yra stebimojo laiko tarminio kodo gyvybingumo paliudijimas, nors tokį vertinimą grįstų tame pačiame diskurso fragmente koegzistuojančios tarminės ir netarminės ypatybės, nes rašoma taip, kaip tariama, o tariama įvairiai. Bet kokiu atveju reikia pripažinti, kad lokalus, t. y. pasiekiamas bendruomenėje (kad ir dalies jo narių), tarminių ypatybių „konservavimas“, kitaip nei kokie nors tarmių žodynai, gali turėti poveikį ypatybių sklaidai. Žinoma, siekiant tokių prielaidų patvirtinimo, reikalingi didesnės aprėpties tyrimai.
