У статті розглядається один з аспектів Закону Литовської Республіки про державну мову та його подальших проєктів: ставиться за мету з’ясувати, як у цьому законі, включеному 2012 року до переліку конституційних законів, сформульовано правові положення щодо якості публічного мовлення та як із часом змінювалося розуміння цього поняття. Розглядуваний аспект симптоматично відображає тривалий і не цілком послідовний шлях законотворення щодо Закону про державну мову від 1995 року до сьогодення.
Розглядаються два складники якості публічного мовлення — нормативність і функціональність мовлення, розкривається їхній зв’язок із різними сферами використання публічного мовлення. Показано, як у різних проєктах Закону про державну мову неоднаково визначено межі цих сфер і як сформульовано винятки та застереження. Розглядається поняття функціональної доцільності, запропоноване в одному з проєктів Закону про державну мову 2023 року, зміст якого в окремих випадках становить виняток із вимоги нормативності публічного мовлення. Виокремлено чотири найхарактерніші випадки, коли через функціональну доцільність можна не дотримуватися норм літературної мови, та порушено дискусійне питання про те, як це має відображатися в правових положеннях цього закону.
АНОТАЦІЯ
У статті розглянуто один аспект Закону Литовської Республіки про державну мову та його подальших проєктів; мета — з’ясувати, як у цьому законі, який 2012 року було включено до переліку конституційних законів, сформульовано правові положення щодо якості публічного мовлення
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
9
Page 2
та як із часом змінювалося розуміння цього поняття. Розглянутий аспект симптоматично відображає тривалий і подекуди непослідовний шлях розвитку Закону про державну мову від 1995 року до сьогодні.
У статті зосереджено увагу на двох складниках якості публічного мовлення — правильності та функціональності мови, а також розкрито їхній зв’язок із різними сферами вживання публічної мови. Показано, як у різних проєктах Закону про державну мову неоднаково визначено межі цих сфер і сформульовано відповідні положення та застереження. Крім того, розглянуто поняття «функціональна доцільність», запропоноване в одному з проєктів 2023 року, зміст якого в деяких випадках передбачає виняток із вимоги правильності публічного мовлення. Виокремлено чотири найхарактерніші випадки, коли нормами літературної мови можна знехтувати заради функціональної доцільності, та порушено дискусійне питання про те, як це має бути відображено в положеннях закону.
ВСТУП
Глобалізація, процеси демократизації суспільств країн Східної Європи, що розпочалися наприкінці XX століття, розвиток інтернету та інформаційних технологій, зокрема дещо пізніший прорив у сфері технологій штучного інтелекту, а також постійні хвилі масової міграції створюють мінливі умови функціонування мов. Тому активніше обговорюють різні питання мовної політики, особливо пов’язані з уживанням державних мов. Виникає потреба переосмислити роль мов у сучасних багатомовних і багатокультурних суспільствах з огляду на розмаїття різновидів і форм цих мов.
Чому мова має політичне значення в державі? Можна сказати, що вона є рушієм розвитку держави: мова формує політичну позицію, творить духовний, моральний та інтелектуальний зміст, є засобом державного управління, інтеграції громадянського суспільства та його згуртування. Отже, мовна політика держави є одним із інструментів її розвитку.
У Литовській Республіці вживання державної мови регулює чинний і досі Закон про державну мову, ухвалений ще 1995 року (далі — ЗДМ)1. Він конкретизує положення статті 14 Конституції Литовської Республіки про те, що державною мовою є литовська, і визначає «вживання державної мови»
1 Це твердження правильне, поки статтю готують до друку, однак ситуація може змінитися будь-коли, оскільки 2023 року в Сеймі Литовської Республіки зареєстрували два нові альтернативні проєкти ЗДМ.
10
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 3
«… застосування в суспільному житті Литви, охорону й контроль державної мови та відповідальність за порушення Закону про державну мову» (ЗДМ 1995, ст. 1). Деякі положення цього закону вже не цілком відповідають мінливим реаліям політичного, економічного, соціального й культурного життя держави, тому зрозуміло, що виникає потреба переглянути ЗДМ. Майже за три десятиліття було не одну таку спробу, однак через різні політичні перипетії жоден новий проєкт цього закону досі не пройшов у Сеймі Литовської Республіки всіх необхідних процедур, щоб замінити ЗДМ, ухвалений 1995 р. (далі — ЗДМ 1995).
Одне з важливих положень цього закону стосується якості публічного мовлення. Мета статті — з’ясувати, чому і як у проєктах ЗДМ змінювалося розуміння якості публічного мовлення і з якими труднощами стикаються під час його визначення. Основними джерелами дослідження є ЗДМ 1995 року та сім проєктів ЗДМ 2006–2023 років, що функціонували в Сеймі Литовської Республіки, його комітетах і робочих групах мовних інституцій. Також використано досвід і особисті нотатки, накопичені з 2012 року під час розгляду цих проєктів і подання пропозицій політикам на інституційному рівні.
У статті актуалізовано поняття якості мови, яке рідко вживається в дискурсі мовної політики, а також розглянуто зміст понять публічного мовлення, правильності мови та функціональності. Отже, поставлено такі завдання: 1) схарактеризувати проблематику якості публічного мовлення та її місце в мовній політиці; 2) розглянути розуміння якості публічного мовлення (правильності й функціональності), представлене в ЗДМ 1995 року та пізніших проєктах, і визначити зміни його змісту; 3) оцінити доцільність понять правильності мови та функціональності у проєктах ЗДМ.
Застосовано якісний (аналітичний) метод дослідження, щоб контекстуалізувати й інтерпретувати поняття якості публічного мовлення, правильності мови та функціональності і визначити їхню теоретичну перспективу в Законі про державну мову; також застосовано порівняльний аналіз текстів законів, щоб висвітлити положення різних проєктів ЗДМ щодо якості публічного мовлення. Однак у статті не розглянуто практичне впровадження досліджуваних положень щодо якості публічного мовлення в законодавстві про державну мову. Конкретний нагляд за якістю публічного мовлення, тобто діяльність, що ґрунтується на заходах із регулювання державної мови, значною мірою залежить від системи мовного нагляду, що діє в державі, і потребує окремого дослідження.
Окрім Вступу, стаття складається з трьох частин, узагальнення та списків джерел і літератури. У першій частині розкривається якість публічного мовлення,
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme 11
Page 4
як об’єкта ЗДМ, у контексті мовної політики та окреслюється проблематика цієї сфери. У другій і третій частинах аспект якості публічного мовлення в ЗДМ 1995 року та пізніших проєктах розглянуто через висвітлення того, як змінювалися поняття правильності мови й функціональності.
1. ПРОБЛЕМАТИКА ЯКОСТІ ПУБЛІЧНОГО МОВЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ
Поняття публічного мовлення важливе для мовної політики як об’єкт ЗДМ, оскільки, будучи протилежністю приватному мовленню, воно проводить межу (щоправда, не завжди однаково трактовану) між сферами використання державної мови, що підлягають регулюванню, і тими, які залишаються цілком саморегульованими. Австралійський письменник, сценарист, радник політиків і автор промов для них Дон Вотсон пише, що публічне мовлення — це не те мовлення, яким ми звертаємося до коханих, листонош, дітей чи тварин (Watson 2003: 1–2). Це мова суспільного життя — офіційна мова політичних і бізнесових лідерів, службовців, системи освіти, тобто мова влади й впливу. У документах мовної політики Литовської Республіки зміст цього поняття зазвичай розкривається шляхом переліку сфер суспільної діяльності, у яких уживається публічне мовлення.
Svarstant vieną iš VKĮ projektų (VKĮp 2022), pasiūlyta į vartojamų sąvokų sąrašą įtraukti ir apibrėžti sąvoką viešojo gyvenimo sritis, nes pačiame dokumente ji vartojama, tačiau nėra nusakytas jos turinys, t. y. neaišku, ką apima VKĮ kaip reguliavimo objektą. Tai pasidarė ypač aktualu pastaruoju metu, kai viešumoje (pavyzdžiui, socialiniuose tinkluose ir kitomis elektroninės komunikacijos formomis) ėmė funkcionuoti ne tik bendrinė kalba, bet ir kitos kalbos atmainos. Siūlymas buvo toks (jis į pataisytą VKĮp 2023a ir įtrauktas):
Сфера суспільного життя — сфера суспільної діяльності, у якій використовується державна мова. До сфер суспільного життя належать: законотворчість і правоохоронна діяльність, державне управління (діяльність установ, закладів, підприємств та організацій, що діють у Литовській Республіці), інформування суспільства, освіта, наука, культура, публічні послуги (обслуговування та інформування споживачів), трудові відносини.
Отже, у мовній політиці зміст поняття публічне мовлення нині вужчий, ніж «усе мовлення, що використовується публічно». Мовлення, що публічно використовується в соціальних мережах та інших видах електронної комунікації, потрапляє до сфери регулювання мовної політики тією мірою, якою воно пов’язане із суспільними інтересами,
12
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 5
публічною інформацією. Останнє поняття VKĮp 2023a також визначено з урахуванням Закону Литовської Республіки про інформування громадськості (VIĮ 1996), а його сутність окреслюють кілька ознак: це інформація, яку поширюють поширювачі, що мають певний статус, вона доступна публічно і призначена для суспільства як суб’єкта:
Публічна інформація – усна й письмова інформація, що оприлюднюється та поширюється серед громадськості всіма установами, закладами, підприємствами й організаціями, які діють у Литовській Республіці, або поширювачами публічної інформації.
Поняття якості мови у Литві ще не термінологізоване, воно вживається досить рідко і не має чітко визначеного змісту. Говорячи про співвідношення публічного мовлення з нормами літературної мови, частіше використовують терміни правильність, нормативність тощо, однак, як буде видно далі, на початку XXI ст. вони вже не охоплюють усього, що потрібно для характеристики цього співвідношення в різноманітті різновидів і форм мови, які функціонують публічно.
1.1. Складники мовної політики за мінливих умов функціонування мов
У соціолінгвістичних працях зазвичай зазначається, що мовне планування, на якому ґрунтується мовна політика, охоплює чотири складники відповідно до сфери функціонування мови та її зв’язків із суспільством: статус мови, будову мови (систему й уживання, англ. language corpus), навчання мови та її престиж (докладніше див.: Baldauf 2006: 147–170; Miliūnaitė 2010: 233–238). З огляду на це готуються й різні документи з мовної політики (пор. Gairės 2018). За їхньою допомогою в конкретній країні прагнуть регулювати відносини між мовами, зміни структури літературного різновиду, який зазвичай становить основу державної мови (кодифікувати норми), визначати умови навчання державної мови та формувати сприятливі для неї мовні настанови суспільства. Крім того, може створюватися система нагляду за державною мовою, яка дала б змогу контролювати реалізацію цілей і завдань мовної політики, а також постійно спостерігати за станом і оцінювати статус державної мови та якість публічного мовлення.
Протягом останнього десятиліття мовна політика й нагляд за державною мовою в Литві дедалі більше зосереджуються на проблемах функціонування державної мови, тобто її статусу, а не на якості публічного мовлення. Чому? Навіть якщо сказати, що літературна литовська мова вже досить зріла, так чи
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
13
Page 6
інакше, кодифікація її норм через зміни в уживанні та мовних настановах користувачів мови, сформованих різними позамовними умовами, не є завершеним процесом, а отже, завжди залишається актуальною. Однак нові політичні й соціолінгвістичні чинники нині справді більше спонукають дбати про статус державної мови.
По-перше, посилилася взаємодія мов. Англійська мова суттєво впливає як на різні сфери суспільної діяльності, так і на окремих мовців. Крім того, у Литві зростає кількість багатомовних іммігрантів — економічних і політичних мігрантів, а також воєнних біженців, — що породжує різні проблеми, пов’язані з уживанням державної мови та її навчанням, які потребують розв’язання. Активніше порушуються й питання громадян Литви, для яких литовська не є рідною мовою (навчання рідної мови, уживання особових і географічних назв).
По-друге, на соціолінгвістичну ситуацію в Литві впливає загальноєвропейський контекст літературних мов, які нині переживають період постстандартизації (докладніше див. Miliūnaitė 2022: 641–644). За час, що минув від 1995 р., поширення інтернету й соціальних мереж дало змогу багатьом людям висловлюватися публічно, а сформоване публічне та приватне інтернет-мовлення значно змінило публічний інформаційний простір. Літературна мова, яка раніше переважала в публічному просторі, тепер мусить ділити цей простір з іншими різновидами, особливо із субстандартом (щодо поняття див. Miliūnaitė 2022: 29–30). Нередаговане мовлення створило розмаїття публічного мовлення, хоча раніше це було властиво лише приватному спілкуванню (Heuman 2022: 53).
По-третє, надзвичайно важливим стало самовираження, і це одна з причин збільшення кількості нових мовних явищ — умотивованих порушень норми. Водночас публічне мовлення свідчить про послаблення навичок володіння літературною мовою.
По-четверте, стрімко посилюється новий чинник — в інтернеті більшає текстів, створених неприродним способом (інформації, перекладеної машинним способом або згенерованої чатботами на основі штучного інтелекту тощо), якість яких литовською мовою ще далеко не є задовільною.
По-п’яте, система нагляду за державною мовою в Литві лібералізується. Ще 2019 р. офіційно скасували адміністративні стягнення за порушення вимог до правильності публічного мовлення та позбавили статусу Перелік грубих мовних помилок (але не сам перелік помилок). Відповідальність за якість публічного мовлення покладено на самих мовців, тобто її частково залишено на саморегулювання: уповноважені державою установи кодифікують норми літературної мови, зокрема термінології, надають мовні рекомендації, і очікується, що суспільство дотримуватиметься їх у певних сферах уживання публічного мовлення. Хоча загальні-
14
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 7
Саморегуляція норм літературної мови в Литві діє досить слабко (докладніше див. Miliūnaitė 2018), однак частині суспільства, як і в інших країнах, прийнятна ідеологія літературної мови, за якої визнається, що цивілізованому суспільству потрібен свідомо регульований різновид мови для виконання багатьох функцій публічного мовлення.
Унаслідок усіх цих змін публічне мововживання стає надзвичайно варіантним, норма — поліцентричною, і це знову порушує питання якості публічного мовлення. Правильна й функціональна літературна мова забезпечує злагоджену діяльність усіх установ, сприяє безперешкоднішій публічній комунікації, є основою якісної освіти та ознакою культури суспільства. Тому якість публічного мовлення не залишено поза увагою ні в Законі про державну мову (ЗДМ), ні в його подальших проєктах.
1.2. Закон про державну мову та його версії
Зміни в житті суспільства й держави вимагають узгодити ЗДМ, ухвалений 1995 року, з новими потребами. За три десятиліття було створено не одну робочу групу, підготовлено не один удосконалений проєкт цього закону та уточнені редакції проєктів (2006, 2011, 2013, 2014, 2021, 2022, 2023), однак досі жоден із проєктів не був затверджений у Сеймі Литовської Республіки.
2012 року ЗДМ було включено до переліку конституційних законів як один із дев’яти законів, покликаних регулювати особливо важливі суспільні відносини й у такий спосіб забезпечувати їхню стабільність (Перелік 2012). Крім того, у статті 69 Конституції Литовської Республіки закріплено, що «конституційні закони Литовської Республіки ухвалюються, якщо за них голосує більше ніж половина всіх членів Сейму, а змінюються більшістю не менш як у 3/5 голосів усіх членів Сейму». Це означає, що значення та юридична сила ЗДМ зросли, а можливість уносити до нього подальші зміни після ухвалення зменшилася. Отже, ЗДМ має охоплювати всі сфери мовної політики й закріплювати основні положення щодо функціонування державної мови.
Основні складники ЗДМ і подальших проєктів його вдосконалення — закріплення статусу литовської мови як державної в усіх сферах публічного життя суспільства, зокрема в системі освіти, забезпечення якості публічного мовлення (насамперед його правильності), відповідальність за виконання положень цього закону та система нагляду за його виконанням. З часом дещо змінювався, доповнювався й конкретизувався майже винятково зміст цих складників.
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
15
Page 8
2. РОЗУМІННЯ ПРАВИЛЬНОСТІ
У різних нормативно-правових актах, пов’язаних із використанням, унормуванням і наглядом за литовською мовою як державною, зокрема й у ЗДМ 1995 року, правильність мови визначається як правова норма, однак зміст цього поняття (точніше, поняття правильна мова) визначено лише в деяких редакціях проєктів. Опосередковано правильність найчастіше пов’язують із дотриманням постанов Державної комісії з литовської мови (далі — ДКЛМ) та інших джерел кодифікації, що закріплюють позитивну або негативну кодифікацію. Інакше кажучи, правильними вважаються ті мовні явища, які легітимовано як норми літературної мови, а неправильними — ті, які визнаються порушеннями норм літературної мови (зокрема й ті, що внесені до Переліку грубих мовних помилок, який, як уже зазначалося, не скасовано, а лише з 2019 року змінено його правовий статус). Отже, правильність мови розуміється як похідне поняття, зміст і зміни якого визначають джерела норм літературної мови та її порушень: нормативні словники, граматики, збірники правил орфографії й пунктуації, мовних рекомендацій тощо (докладніше див. Miliūnaitė 2019: 125–126).
Як саме в ЗДМ та його подальших версіях формулюються положення щодо правильності мови, які складники формують зміст поняття правильності?
2.1. Закон про державну мову 1995 року
Формально правильності мови присвячено п’ять статей розділу IX. Правильність державної мови Закону про державну мову 1995 року. У них зроблено спробу охопити різні аспекти правильності, виокремлені не за єдиною логічною ознакою, однак охоплення є ще ширшим.
1) Зазначається, як держава створює умови для функціонування правильної литовської мови:
Стаття 19.
Держава дбає про престиж правильної литовської мови, створює умови для збереження мовних норм, особових імен, географічних назв, діалектів і писемних пам’яток мови, забезпечує матеріальну базу для функціонування державної мови, всебічно підтримує як пріоритетну галузь науки дослідження литовської мови та наукові установи, що її досліджують, а також видання наукових і практичних книжок з литовської мови.
2) Називається установа, якій спеціально доручено опікуватися державною мовою та мовними нормами, що становлять основу правильності:
16
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 9
Стаття 20.
Напрями й завдання державного нагляду за мовою визначає та мовні норми затверджує Державна комісія литовської мови.
3) Зазначається, якими особами та в яких сферах суспільної діяльності має використовуватися правильна публічна мова:
Стаття 21.
Вимоги до володіння нормативною державною мовою включаються до положень про атестацію державних службовців, педагогів, працівників засобів масової інформації та видавничої справи й застосовуються з урахуванням кваліфікації та обійманої посади.
Стаття 22.
Засоби масової інформації Литви (преса, телебачення, радіо тощо), усі видавці книжок та інших видань зобов’язані дотримуватися норм нормативної литовської мови.
Стаття 23.
Усі публічні написи мають бути нормативними.
У статті 19 названо соціолінгвістичний аспект нормативної мови: прагнення до того, щоб нормативна мова була престижною, тобто найбільш високо оцінюваною суспільством і бажаною. У Законі про державну мову 1995 року не наведено жодних докладніших пояснень, якою є нормативна мова, а тим паче жодних застережень чи винятків щодо випадків, коли в публічній мові можна було б не дотримуватися вимог нормативності. У статті 20 лише згадується, що мовні норми затверджує VLKK. Отже, пропонується положення, за яким слід орієнтуватися на рішення цієї установи щодо того, якою є нормативна мова, а держава має створювати умови для охорони цих норм (ст. 19).
2.2. Проєкт нової редакції Закону про державну мову 2006 року
Першим вагомим кроком до оновлення положень Закону про державну мову 1995 року став підготовлений робочою групою кваліфікованих юристів і мовознавців, спеціально сформованою для цієї роботи, та зареєстрований у 2006 році проєкт нової редакції Закону Литовської Республіки про державну мову — проєкт Закону про державну мову 2006 року.
У законотворчості відновленої незалежної Литви з часом сформувався обов’язок наводити в нормативно-правових актах визначення найважливіших уживаних у них понять. Під час підготовки проєктів змін до Закону про державну мову 1995 року це вже робилося. Для розуміння нормативності в проєкті Закону про державну мову 2006 року важливі наведені у статті 2 визначення таких понять:
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
17
Page 10
Литовська літературна мова – унормована мовна система, призначена для потреб суспільного життя й уживана як престижний різновид литовської мови.
Мовна норма – мовний факт, загальновизнаний відповідно до встановлених правил, і його усне та писемне вживання. Сучасними джерелами мовних норм є нормативні граматики литовської мови, нормативні й затверджені словники, постанови мовних інституцій і рекомендації мовознавства.
Правильна мова – писемна або усна мова, що ґрунтується на правилах граматики, словника, правопису й пунктуації литовської мови та інших визнаних джерелах мовних норм.
Наведені визначення понять із погляду сьогодення мають недоліки. По-перше, літературна мова вважається унормованим утворенням, маючи на увазі наявну кодифікацію. Це було б правдою, якби кодифікація не була лише відображенням певного періоду розвитку літературної мови й зазвичай, особливо в динамічні періоди розвитку мов, не відставала від реальних норм. Отже, таке визначення літературної мови відображає статичний стан цього різновиду й не розкриває можливості подальшої кодифікації, хоча через зміни у вживанні унормування літературної мови є безперервним процесом (пор. теорію циклів мовної кодифікації, Takahashi 2020: 162–167). По-друге, загальномовні норми не відмежовано від норм літературної мови (Закон про державну мову 1995 року за замовчуванням мовні норми означає лише ті, що властиві літературній мові), а це важливо, оскільки кодифікації підлягають лише норми літературної мови. Попри ці недоліки, проєкт Закону про державну мову 2006 року став важливим кроком у конкретизації поняття правильності.
Розуміння правильності мови в проєкті Закону про державну мову 2006 року спирається на кілька положень. 1) Вимоги до правильності застосовуються до конкретних сфер публічного вживання литовської мови, зазначених у статті 20 цього законопроєкту:
Стаття 20. Правильність литовської мови
Мова законодавчих актів, інших офіційних документів та публічної інформації державних і муніципальних установ та органів, публічної інформації приватних юридичних осіб, найменувань юридичних осіб Литви, що підлягають реєстрації, періодичної преси, книжок та інших видань, зокрема електронних, навчальних засобів, публічної письмової та усної інформації про товари й послуги, реклами, публічних написів, радіо- й телевізійних програм має бути правильною.
Palyginti su VKĮ 1995, taisyklingumo reikalavimai išplėsti. Pagal VKĮ 1995 3 straipsnio nuostatą įstatymai ir kiti teisės aktai turi būti rašomi valstybine kalba, o VKĮp 2006 20 straipsnyje jiems, be to, ir kitiems valstybės ir savivaldybių institucijų bei įstaigų viešiesiems dokumentams, jau
18
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 11
до яких висувається також вимога правильності. До сфер публічного правильного вживання мови додано також видання в електронному форматі, навчальні засоби, найменування юридичних осіб Литви, що підлягають реєстрації, і тексти (усні й письмові) рекламної індустрії, яка на той час швидко розширювалася.
2) Оскільки в проєкті Закону про державну мову 2006 року правильну мову визначено як таку, що ґрунтується на правилах та інших визнаних джерелах норм, у частині 1 статті 19 зазначено, хто встановлює мовні норми:
Стаття 19. Унормування литовської мови
1. Норми литовської мови оцінює, а напрями й завдання охорони литовської мови визначає Державна комісія литовської мови, яка діє відповідно до цього Закону та Закону Литовської Республіки «Про Державну комісію литовської мови».
3) У частині 2 статті 19 проєкту Закону про державну мову 2006 року розширено перелік суб’єктів, які мають дотримуватися постанов Державної комісії литовської мови, а отже, і вимог до правильності публічної мови:
Стаття 19. Унормування литовської мови
<...>
2. Постанови Державної комісії литовської мови є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб Литовської Республіки.
Отже, і в проєкті Закону про державну мову 2006 року вимога правильності публічної мови у визначених сферах залишається абсолютною: жодних застережень щодо можливого вмотивованого порушення норм не передбачено, а охоплення самої вимоги до правильності — як за сферами вживання, так і за суб’єктами — розширюється. Нагадаємо, що цей законопроєкт так і не став чинним законом.
2.3. Проєкти ЗДМ 2011–2013 рр.
У 2011 р. було зареєстровано новий проєкт закону про внесення змін до ЗДМ (ЗДМп 2011). У частині 1 статті 2 уточнено визначення поняття загальнолітовської мови. Замість означення «унормована» записано «правильна»:
1. Загальнолітовська мова – правильна письмова або усна литовська мова, що ґрунтується на нормах словника, граматики, правопису та пунктуації литовської мови й призначена для потреб суспільного життя.
Це разом із формулюванням «ґрунтується на нормах» (ще точніше було б «базується на нормах») краще відповідало можливості розвитку норм і змін у їхній кодифікації
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
19
Page 12
з часом. Імовірно, унаслідок цієї поправки в переліку понять ЗДМп 2011 уже не було потреби окремо визначати поняття правильна мова, тож його вилучили.
Ще істотнішими були поправки до статті 20. Цю статтю поділили на дві частини:
Стаття 20. Правильність литовської мови
1. Мова нормативно-правових актів, інших публічних документів і публічної інформації державних та муніципальних установ і закладів, публічної інформації приватних юридичних осіб, періодичної преси, книжок та інших видань, зокрема електронних, навчальних засобів, публічної письмової та усної інформації про товари, послуги й роботи на замовлення, реклами, публічних написів, фільмів, вистав, ведучих радіо- і телевізійних передач та журналістів, титри й субтитри, а також найменування юридичних осіб, що засновуються в Литовській Республіці, мають бути правильними.
2. До мови кіно, театру, художньої літератури та інших сфер мистецької творчості положення частини 1 цієї статті не застосовуються у випадках, стилістично мотивованих.
Основні поправки до частини 1 статті 20 порівняно із ЗДМп 2006 такі:
1) додано дві нові сфери вживання публічної мови – мову фільмів і вистав;
2) звужено положення щодо правильності мови усних засобів масової інформації. У ЗДМп 2006 пропонувалося застосовувати вимогу правильності до мови радіо- і телевізійних програм, тоді як у ЗДМп 2011 цю вимогу пропонується застосовувати лише до мови ведучих радіо- і телевізійних передач та журналістів. Очевидно, враховано, що у радіо- і телевізійних передачах вільного формату беруть участь співрозмовники з різних соціальних груп, які не обов’язково говорять загальнолітовською мовою та/або вживають різноманітні, стилістично вмотивовані мовні засоби, характерні для субстандарту, а мова цих осіб не регулюється правовими засобами.
Крім того, до статті 20 додано нову частину 2, у якій визначено, коли вимога правильності не застосовується до загальнолітовської мови. Отже, з’явився новий погляд на вживання загальнолітовської мови (докладніше про це див. частину 3 публікаційної статті Поняття функціональності).
У статті 22 ЗДМп 2011 точніше визначено також функції однієї з установ мовного нагляду – Державної інспекції з питань мови, до яких належить і контроль за дотриманням постанов ДКМ та інших нормативно-правових актів, що встановлюють вимоги до вживання державної мови та її правильності.
Через рік, у середині 2012 р., ЗДМп 2011 почала активно розглядати ДКМ, саме тоді розпочався новий строк її повноважень. Збережені чернетки зауважень свідчать, що пропонувалося розширити положення статті 20, у якій зазначено, у яких сферах публічної мови її мова має бути правильною, – додати також навчальну та
20
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 13
освітній процес. Аргументували це тим, що стаття 8 гарантує навчання литовською мовою, а отже, кожен громадянин або іноземець, який вивчає цю мову, має право здобути якісну освіту, зокрема й засвоїти основи престижного різновиду литовської мови — літературної литовської мови:
Стаття 8. Освіта
1. Кожному громадянинові Литовської Республіки та іноземцеві, який має право постійно або тимчасово проживати в Литовській Республіці, гарантуються навчання литовською мовою та вивчення литовської мови.
Оскільки, як зазначалося в підрозділі 1.2, у 2012 році закон VKĮ було включено до переліку конституційних законів, підготували й у 2013 році зареєстрували оновлений варіант проєкту. Він мало відрізнявся від VKĮp 2011 і тривалий час (до 2016 року) розглядався як у VLKK, так і в комітетах Сейму. До VKĮp 2013 включили також пропозиції, сформульовані в дискусіях щодо VKĮp 2011. Особливо важливим було визначення поняття літературна литовська мова у статті 2, доповнене ознакою функціональності:
1. Літературна литовська мова — правильна й функціональна писемна або усна литовська мова, заснована на нормах лексики, граматики, правопису та пунктуації литовської мови й призначена для потреб суспільного життя.
Імовірно, точно відтворити й задокументувати весь процес розгляду пропозицій VKĮp 2013 та подальших поправок до нього було б неможливо, тим паче що він тривав упродовж усього строку повноважень тодішнього Сейму. Варто зазначити, що під час розгляду пропонували доповнити назву статті 20, тобто додати слово «функціональність», однак у VKĮp 2013 цю пропозицію не врахували. Згодом, у листі до Сейму від 9 березня 2015 року (Raštas 2015), VLKK повторила цю пропозицію, і її внесли до наступних проєктів VKĮ. У цьому ж листі VLKK запропонувала замість поняття мовна норма використати точніше формулювання норма літературної мови. VKĮp 2013 не було ухвалено через розбіжності в поглядах політиків щодо написання особових імен громадян Литви та низки інших питань мовної політики, актуальних для національних спільнот і пов’язаних із використанням державної мови.
2.4. Варіанти проєкту VKĮ 2021–2023 років
Після тривалішої перерви, у 2021 році, в Інформаційній системі правових актів зареєстрували проєкт, ініційований депутаткою Сейму Далією Асанаўічюте (VKĮp 2021), а в наступні роки — ще кілька проєктів відповідно до зауважень і пропозицій різних установ, зокрема Департаменту права Канцелярії Сейму Литовської Республіки
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
21
Page 14
Також його варіанти — VKĮp 20222 і VKĮp 2023a. Варто, мабуть, розглянути лише положення про правильність публічного мовлення, сформульовані в останньому, оскільки два попередні варіанти активно не розглядалися в Сеймі й стали основою для підготовки VKĮp 2023a, а цей проєкт наприкінці 2023 р., як і альтернативний VKĮ 2023b, ще не був переданий на розгляд.
Одним із багатьох питань, що обговорювалися в робочій групі, було саме розуміння якості публічного мовлення. Стаття 19 VKĮp 2023a присвячена правильності й функціональності мови:
Стаття 19. Правильність і функціональність литовської мови
Мова нормативно-правових актів, документів, засобів масової інформації, публічних написів, інформації про товари й послуги, навчальних матеріалів і реклами має відповідати нормам літературної литовської мови. Ця вимога не застосовується, коли норм літературної мови не дотримуються з міркувань функціональної доцільності або коли вживається термінологічна мова.
У першому абзаці цієї статті дещо скорочено порівняно з попередніми проєктами VKĮ перелік сфер використання публічного мовлення, до яких застосовуються вимоги щодо правильності, однак загалом він охоплює ті самі сфери, що й у попередніх проєктах. Новим є те, що в пункті 3 статті 20 розділу IV. Захист литовської мови з’являється поняття якості публічного мовлення:
Стаття 20. Заходи із захисту литовської мови
Держава правовими, фінансовими й організаційними заходами забезпечує захист литовської мови та створює умови для її повноцінного функціонування в усіх сферах суспільного життя:
<...>
3) дбає про якість публічного мовлення (правильність і функціональність), забезпечує доступність для громадськості інформації про мовні ресурси та норми літературної литовської мови <...>.
Щоправда, у проєкті це поняття докладніше не пояснюється, а лише конкретизується в дужках як правильність і функціональність.
У 2023 р. у Сеймі було зареєстровано також альтернативний, значно докладніший за попередні, проєкт VKĮp 2023b, ініційований членом Сейму акад. проф. Eugenijaus
2 Зауваження до VKĮp 2022 подала також Наукова рада Інституту литовської мови, спираючись на оцінку проєкту, підготовлену спеціально створеною для цього робочою групою (Išvados 2023). На прохання розробників проєкту в квітні 2023 р. спільна робоча група з представників Інституту литовської мови, VLKK та Державної інспекції з питань мови підготувала конкретні пропозиції щодо вдосконалення цього проєкту. Більшість із них було враховано, і 2023 р. було зареєстровано новий варіант проєкту (VKĮp 2023a).
22
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 15
Йовайші та підписаний понад 30 членами Сейму. Розглядаючи цей законопроєкт з погляду якості публічного мовлення, можна побачити, що деякі визначення понять (загальнолітовська мова, мовна норма, правильна мова та ін.) і положення запозичено з VKĮp 2006; крім того, значну увагу приділено вживанню власних назв — особових імен громадян Литовської Республіки, а також офіційних та автентичних географічних назв. Правильності литовської мови (по суті, також її функціональності) присвячено статтю 18, що складається з трьох частин:
Стаття 18. Правильність литовської мови
1. Мова правових актів, інших публічних документів державних і муніципальних установ та закладів і публічної інформації, публічної інформації приватних юридичних осіб, найменувань литовських юридичних осіб, що реєструються, періодичної преси, книжок та інших видань, зокрема електронних, навчальних засобів, публічної письмової та усної інформації про товари й послуги, реклами, публічних написів, інформації у пресі, радіо- й телепередач, а також аудіовізуальних творів має бути правильною (відповідати нормам літературної мови).
2. Вимога, встановлена частиною 1 цієї статті, не застосовується до мови творів літератури й мистецтва, а також аудіовізуальних передач і творів, якщо норм літовської літературної мови не дотримуються з міркувань художньої виразності.
3. Мову засобів масової інформації, друкованих видань та аудіовізуальних творів мають редагувати кваліфіковані редактори литовської мови, яких наймають юридичні особи, відповідальні згідно із законом за зміст інформації, що оприлюднюється.
Як і в попередніх законопроєктах про державну мову, у частині 1 цієї статті зазначено сфери вживання публічної мови, до яких застосовується вимога правильності, а в частині 2 — виняток з огляду на художню виразність (формулювання близькі до VKĮp 2011). Частина 3 цієї статті є цілком новою: у ній зазначено засіб забезпечення правильності оприлюднюваної інформації, а саме роботу кваліфікованих редакторів литовської мови. У статті 20 встановлення вимог до вживання правильної литовської мови покладається на VLKK, а на Державну мовну інспекцію, серед іншого, покладається нагляд за дотриманням цих вимог. Отже, в альтернативному VKĮp 2023b передбачено послідовну, проте таку, що потребує значних зусиль, систему забезпечення правильності публічної мови — від встановлення вимог і їх виконання до нагляду.
3. ПОНЯТТЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОСТІ
У мовознавстві функціональність означає, що мова є засобом, який виконує певні функції, потрібні її користувачам (докладніше див. Nuyts 1989: 88–123). У мовній практиці функціональність мови по суті означає два взаємопов’язані аспекти:
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
23
Page 16
1) використовуються ті засоби мовного вираження, які відповідають меті й функції тексту, а також намірам автора, тобто конкретній комунікативній ситуації;
2) дотримуються вимог функціональних стилів і стилістичності (стильових норм).
3.1. Запровадження положення про функціональність мови до VKĮ
Як видно з попереднього розділу цієї статті, від 2011 року до проєктів VKĮ поступово почали впроваджувати поняття функціональності мови, яке за своїм змістом доповнює одну з найважливіших ознак літературної мови — правильність. У коментарях до пропозицій зазначалося, що правильність не є єдиною ознакою літературної мови, яка відрізняє її від інших різновидів мови. Літературна мова має виконувати різні функції в різних сферах суспільного життя (про них окремо йдеться в законі: це сфери управління державою та її установами, науки, публічної інформації тощо). Якщо мова правильна, але нефункціональна, вона може не відповідати потребам суспільного життя. Прикметник функціональний, -а означає, за Словником іншомовних слів (TŽŽ 2013), «такий, що добре виконує прикладну функцію, відповідає потребам; корисний, практичний», а отже, дає змогу гнучкіше ставитися й до деяких ненормативних мовних явищ, мотивовано вживаних у публічному мовленні.
Як уже зазначалося в підрозділі 2.3, у статті 20 VKĮp 2011 положення про вимогу правильності публічного мовлення в окремих сферах використання мови уточнено одним застереженням:
2. До мови кіно, театру, художньої літератури та інших сфер художньої творчості в стилістично мотивованих випадках положення частини 1 цієї статті не застосовуються.
Під час дискусій щодо VKĮp 2011 формулювання «стилістично мотивовані випадки» неодноразово критикували за невизначений зміст, який можна тлумачити дуже по-різному, а саме положення цієї частини статті 20 — за відсутність конкретних критеріїв, на підставі яких можна було б визначити, чи можна вважати той чи інший випадок уживання стилістично мотивованим. Цілком зрозуміло, що не всім учасникам обговорення здавалося прийнятним робити предметом правового акта стильові норми, які в багатьох випадках залежать від контексту й належать до самовираження авторів тексту, що сприймається суб’єктивно. Водночас виходу не знайшли, і застереження щодо «стилістично мотивованих випадків» переносили з одного проєкту до іншого. Змінювався також перелік самих сфер використання, на які поширювалося це застереження. Близько 2014 року до таких сфер запропонували зарахувати
24
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 17
«діалектну пресу, книжки та інші видання, написані діалектом, діалектні радіо- й телевізійні програми або їхні частини», проте це положення з’явилося лише в частині 2 статті 16 VKĮp 2021:
Стаття 16. Правильність і функціональність литовської мови
<...>
2. Положення частини 1 цієї статті не застосовуються до мови кіно, театру, художньої літератури та інших сфер мистецької творчості, а також до діалектної мови у пресі, книжок та інших видань, написаних діалектом, діалектних радіо- і телевізійних програм або їхніх частин.
Водночас видно, що в частині 2 статті 16 проєкту ЗДМ 2021 року формулювання «стилістично мотивовані випадки» вже немає. На це звертали увагу під час подальших обговорень, порушуючи питання, чи не є таке положення надто широким і чи є немотивовані порушення норм літературної мови в згаданих у цій частині статті сферах публічного мовлення так само прийнятними, як і мотивоване ненормативне вираження. Іншими словами, таке формулювання частини 2 статті 16 проєкту ЗДМ 2021 року давало б підстави вважати, що вимога правильності взагалі не застосовується до зазначених сфер уживання.
У частині 2 статті 17 проєкту ЗДМ 2022 року виняток щодо вживання діалекту зник, а замість стилістичної мотивації з’явилося формулювання, яким пропонується виправдовувати недотримання норм літературної мови міркуваннями мистецького вираження:
Стаття 17. Правильність і функціональність литовської мови
1. Мова нормативно-правових актів, документів і публічної інформації має відповідати нормам літературної литовської мови.
2. Ця вимога не застосовується до мови творів літератури й мистецтва, якщо норм літературної литовської мови не дотримуються з огляду на мистецьке вираження.
Jungtinė darbo grupė, rengdama siūlymus, kaip tobulinti VKĮp 2022, dėl šio straipsnio nuostatų daug diskutavo. Meninės raiškos kriterijus įvertintas kaip šiam įstatymui netinkamas, nes yra dar siauresnės apimties nei stilistinė motyvacija ir toks pat subjektyvus. Kaip parodyta 2.4 skelbiamojo straipsnio poskyryje, buvo pasiūlyta ne tik patikslinti viešosios kalbos sričių, kurioms taikomi taisyklingumo reikalavimai, sąrašą, bet ir pakeisti išlygos formuluotę:
Стаття 19. Правильність і функціональність литовської мови
<...>
Ця вимога не застосовується, якщо норм літературної мови не дотримуються з міркувань функціональної доцільності або якщо вживається діалектне мовлення.
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
25
Page 18
Отже, замість стилістичної мотивації і художньої виразності обрано поняття функціональної доцільності. У VKIp 2023a воно не визначене, тому особливо потребує окремого пояснення.
3.2. Функціональність мови як особливість сучасного публічного мовлення
Поняття функціональна доцільність сягає часів Празького лінгвістичного гуртка, що виник у 3-му десятилітті XX ст. і розвинув ідеї функціональної лінгвістики. Його члени стверджували, що цінність мовної одиниці залежить від комунікативної ситуації, у якій її вживають. Ці ідеї справили значний вплив на нормувальників міжвоєнного періоду та пізніших часів, які кодифікували литовську літературну мову3.
Наскільки ці ідеї можна застосовувати в сучасній мовній практиці, обґрунтовуючи вибір тих чи інших мовних явищ у публічному вжитку з усього їхнього розмаїття? Насамперед слід мати на увазі кардинальні зміни у використанні мов та їхній взаємодії протягом цілих ста років. На початку XXI ст., коли особливо гостро постають проблеми прав людини та індивідуальної ідентичності, у дослідженнях мовної варіативності розмаїття мовних явищ пояснюють не лише як відображення соціального розмаїття суспільства, а й як соціальну семіотичну систему, у якій мовні ресурси використовують для конструювання різних соціальних ролей та ідентичностей (див. Eckert 2012: 94). Отже, доцільність уживання мовних явищ уже пов’язують не лише з функціями мови, а й з індивідуалізацією мовного вираження. Ці два елементи могли б утворити зміст оновленого поняття функціональної доцільності, або функціональності мови, потрібного для розгляду всього розмаїття різновидів уживання. Функціональна доцільність означає, що з огляду на функції мови в кожному окремому випадку її засоби вираження пристосовують до конкретної комунікативної ситуації та мовленнєвих намірів автора, і вони можуть не відповідати вимогам правильності.
По-друге, питання взаємодії правильності та функціональної доцільності потрібно розглянути заново. Чи існують чітко визначені критерії, за якими можна встановити, коли мовне явище вживається доцільно, хоча й
3 Пор.: «<...> не слід перебільшувати значення критерію правильності. Було б нерозумно, наприклад, вимагати правильності в усіх діалогах художньої літератури, а іноді навіть і в авторському тексті, адже <...> певне добре вмотивоване порушення норм є характерною ознакою художньої творчості. Однак і в цьому випадку слід зважати на доцільність: недотримання правил також має бути доцільним» (Girdenis, Pupkis 1978: 65; курсив авторів).
26
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 19
не відповідає нормам літературної мови? Інакше кажучи, чи можливо завжди об’єктивно визначити, яку функцію мовне явище виконує в конкретному випадку і з якою метою порушуються норми?
З огляду на сучасне вживання публічної литовської мови можна виокремити чотири виразні випадки, коли функціональна доцільність бере гору над правильністю (пор. також Kniūkšta 1994: 10–14).
Художня виразність. Це, мабуть, найочевидніший вияв функціональної доцільності: нормами літературної мови нехтують задля різноманітних художніх цілей (наприклад, у художній літературі створюють індивідуалізовані характеристики персонажів, у рекламі — щоб привернути увагу покупців, зорієнтуватися на цільові групи тощо). Саме тому художня виразність з’явилася не в одному з розглянутих проєктів ЗДМ. Характерний приклад сьогодення — двочастинна збірка пісень Зникаючі литовські народні пісні, яка стала особливо популярною серед молоді, поширюється в інтернеті з 2020 року, згодом була доповнена й випущена також на компакт-дисках; її створив автор Лука Шідлаускас, який узяв собі псевдонім Šventinis bankuchenas. У жанр професійно виконуваних народних пісень майстерно поєднано дві нібито несумісні речі — відшліфовані віками мелодії литовських народних пісень, гру на народних музичних інструментах і англомовну сленгову лексику, що відображає реалії сьогодення (див. рис. 1 і 2).
РИС. 1. Збірка Зникаючих литовських народних пісень в інтернеті та коментар слухача. Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=vfOyPMgV_c8.
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
27
Page 20
РИС. 2. Слова пісні Ofisėli stiklainėli зі збірки Зникаючих литовських народних пісень. Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=vfOyPMgV_c8.
Самі по собі прочитані тексти пісень не справляють особливого враження, але ненормативна лексика, характерні для фольклору демінутиви, а також навмисні орфографічні помилки в записаних текстах, властиві сучасній електронній комунікації, у поєднанні з насиченою музикою допомагають створити м’яку пародію на традиційні народні пісні й водночас виразний, привабливий художній ефект, тобто безперечно виконують функцію художньої виразності.
Характеристики епохи, соціальні, ідеологічні тощо. Цей випадок функціональної доцільності часто трапляється в художній літературі, тож його можна віднести й до розглянутої художньої виразності. Однак у сучасному вжитку, особливо у вільному (не інформаційному) публіцистичному стилі, а також у рекламі можуть цілеспрямовано вживатися ненормативні засоби вираження, покликані підкреслити мовну особливість, характерну для певної епохи, соціальної групи чи явища життя (див. рис. 3).
У першому й другому прикладах умотивовано вжито лексичні запозичення kaldra, sietka та метамовні авторські коментарі або графічне не-
28
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 21
РИС. 3. Приклади медійних текстів, у яких немотивовано вжито ненормативні мовні явища
Виокремлення нормативного слова свідчить про те, що такі мовні явища обрано свідомо. У третьому прикладі вжито жаргонний варіант слова verslininkas — viarslinykas, який із часом став символом сучасного недобросовісного підприємця та імітує нелитовський акцент. У четвертому прикладі власну назву Rusija з політичних міркувань написано з малої літери й із подвоєною zz (як символ російського фашизму), щоб підкреслити осудливе ставлення до війни Росії в Україні. Ці та подібні ненормативні явища в конкретних текстах набувають значення знаків тих чи тих авторських інтенцій.
Вираження індивідуальності й ідентичності автора. Поширення публічної електронної комунікації в соціальних мережах, а також медіа з вільними жанровими форматами дають змогу представникам різних соціальних груп вільно висловлюватися публічно й використовувати найрізноманітніший арсенал мовних засобів вираження. Однак непросто визначити, коли йдеться про самовираження людини та творення самобутньої ідентичності за допомогою мовних засобів, а коли — лише про брак мовної компетенції й нездатність орієнтуватися в різних мовних ситуаціях, якщо не сформулювати чітких критеріїв мотивованого й немотивованого вживання.
Автентичність джерела (у цитатах). Це один із рідше обговорюваних випадків функціональної доцільності. Тексти сучасного вжитку різних стилів і жанрів іноді бувають неоднорідними — у них трапляються цитати з інших джерел або подібні вставки. Такі цитати можуть містити ненормативні (мотивовані або
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
29
Page 22
немотивовані) мовні явища, наприклад, норми, характерні для попередніх періодів, невідредаговані або стилістично осмислені порушення норми, і автори, які публікують тексти в середовищі літературної мови, або змушені залишати їх, або залишають навмисно задля автентичності цитованих джерел. Один із найпоширеніших випадків — передрук у новинних порталах дописів або цитат із соціальних мереж, написаних невідредагованою мовою (у цих мережах часто вживають не літературну мову, а субстандарт). Потрапляючи в середовище літературної мови (медіа), такі тексти балансують на межі мотивованого й немотивованого ненормативного вживання.
У медіа можна натрапити на цитати з виразно мотивованим ненормативним уживанням, коли відхилення мови цитованих джерел від норм літературної мови особливо значне. На рис. 4 наведено два уривки стенограми розмови, таємно записаної спеціальними службами й опублікованої на новинному порталі.
Фігуранти справи про політичну корупцію, які до того мали значну репутацію в публічному просторі, зустрічаються в ресторані, не дочекавшись одного з товаришів, і з’ясовують стосунки між собою мовою, рясно насиченою жаргонізмами та лайкою. Новинний портал, висвітлюючи цю справу й публікуючи стенограми розмов, прагне якнайавтентичніше відтворити перебіг бесіди. Отже, до публічно опублікованого тексту літературною мовою вставлено цитати жаргонного мовлення. Метамовні коментарі (на рис. 4 їх підкреслено блакитним кольором) демонструють ставлення самої редакції до ненормативної лексики й створюють мотиваційне тло, завдяки якому текст залишається автентичним, не шокує читачів і є для них зрозумілим.
РИС. 4. Таємний запис розмови, використаний у справі про політичну корупцію. Джерело: lrytas.lt, 2018-05-09.
30
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 23
Із наведених прикладів видно, що потреба в мотивованому ненормативному вживанні мови сьогодні очевидна й цілком зрозуміла. Тому й у Законі про державну мову не слід вимагати правильності публічного мовлення всюди й завжди. Якість публічного мовлення в сучасному суспільстві значною мірою визначає функціональність мовних явищ, яку розуміють ширше, ніж лише як стилістичну мотивацію, і яка пов’язана з різними мовними інтенціями авторів текстів. А як цю настанову щодо функціональної доцільності слід передати юридичною мовою ЗДМ, досі залишається проблемним питанням і, найімовірніше, ще стане предметом подальших дискусій.
Яким має бути співвідношення правильності й функціональності публічного мовлення, коли ці дві категорії суперечать одна одній? Нагадаємо, що коли публічне мовлення призначене для потреб усього суспільства, насамперед слід захищати суспільний інтерес у наявності престижного мовного різновиду, що відповідає кодифікованим нормам, — літературної мови.
ПІДСУМОК
Зі зміною каденцій як Сейму Литовської Республіки, так і Державної комісії з литовської мови (щоправда, за незмінності Державної мовної інспекції) підготовка важливого для держави Закону про державну мову Литовської Республіки, внесеного 2012 р. до переліку конституційних законів, затягнулася майже на три десятиліття. Сам процес законотворчості був непослідовним і неефективним, оскільки з появою нових розробників не завжди зберігалася тяглість юридичної логіки документів (іноді поверталися до попередніх варіантів, хоча, слід гадати, їх змінювали з певних міркувань). Не завжди можна простежити й мотиви, з яких змінювали те чи інше правове положення.
Об’єктивні чинники розвитку суспільства й мови спричинили зміни в розумінні якості публічного мовлення в проєктах ЗДМ Литовської Республіки (порівняно з 1995 р.). В альтернативних проєктах ЗДМп 2023a і ЗДМп 2023b, зареєстрованих у 2023 р., якість публічного мовлення визначається двома аспектами, хоча й у різних формулюваннях: а) правильністю; б) функціональністю. У проєктах ЗДМ із часом також розв’язано питання сфер використання державної мови та окремо — сфер, до яких застосовуються вимоги щодо правильності: у ЗДМп 2023a їх усі чітко названо, хоча ймовірність того, що щось може бути не включено або можуть з’явитися нові сфери чи винятки, залишається.
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
31
Page 24
Правильність публічного мовлення (переважно там, де має вживатися літературний різновид) залишається важливим правовим положенням проєктів ЗДМ. Наявність мовного еталона є необхідною умовою злагодженої діяльності установ, безперешкодної публічної комунікації, якісної освіти й культурної тяглості. У ЗДМ правильність визначається за двома параметрами: а) сферами використання публічного мовлення; б) відповідністю кодифікованим нормам літературної литовської мови.
На сучасному етапі розвитку літературної литовської мови не всі сфери використання публічного мовлення самі собою зумовлюють правильність уживаної в них мови, тому в одному з найновіших проєктів ЗДМ сфери, безпосередньо пов’язані з правильністю, конкретно перелічено: це мова законодавчих актів, документів, засобів масової інформації, публічних написів, інформації про товари й послуги, навчальних матеріалів і реклами.
Зміст кодифікації (джерела норм літературної мови та наведені в них мовні правила й норми) визначають або й затверджують, а також консультують із цих питань суспільство установи з мовних наукових досліджень і нагляду за державною мовою.
У нормативній лінгвістиці й стилістиці розуміння функціональності мови з часом дещо змінилося: її трактують як відповідність засобів мовного вираження конкретним комунікативним ситуаціям, які тепер пов’язують не лише з функціями мови та функціональними стилями, а й з індивідуалізацією мовного вираження, формуванням особистої ідентичності та самовираженням. Вона також охоплює мотивоване недотримання норм літературної мови, властиве деяким сферам використання публічного мовлення. Однак це слід розуміти як можливі виняткові випадки, які не мають порушувати публічну комунікацію чи дестабілізувати норми літературної мови.
Найтиповіші випадки вияву функціональної доцільності в сучасному литовському слововживанні (а отже, і винятки, актуальні для ЗДМ, коли вимоги щодо правильності публічного мовлення можуть не застосовуватися) такі: 1) художнє вираження; 2) характеристики епохи, соціальні, ідеологічні тощо; 3) вираження індивідуальності та ідентичності автора; 4) автентичність джерела (у цитатах).
Поняття функціональності мови у проєктах ЗДМ уживається з 2011 р., але його не визначено; спочатку його пов’язували зі стилістичною мотивацією засобів мовного вираження, згодом — із художнім вираженням, а в одному з найновіших проєктів ЗДМ, зареєстрованих у 2023 р., — із функціональною доцільністю. Обговорюючи положення ЗДМ щодо вимог до якості публічного мовлення, слід було б це враховувати.
У проєктах ЗДМ поняття якості мови безпосередньо не визначено, але в цьому контексті воно мається на увазі як стан мови, що характеризується відповідністю
32
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 25
нормам літературної мови та виконуваним функціям. Це потребує похідних документів: 1) джерел кодифікованих норм літературної мови; 2) додаткового роз’яснення того, що таке функціональна доцільність і як вона діє в сучасному публічному вжитку. Однак навіть за їх наявності не можна виключати можливості суб’єктивності під час визначення випадків мотивованого недотримання норм.
ŠALTINIAI
Gairės 2018 – Valstybinės kalbos politikos 2018–2022 metų gairės. Patvirtinta Lietuvos Respublikos Seimo 2018 m. birželio 27 d. nutarimu Nr. XIII-1318. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAD/cd0584707b6e11e89188e16a6495e98c?jfwid=-g0zrzjw17.
Išvados 2023 – Lietuvių kalbos instituto Mokslo tarybos 2023 m. kovo 2 d. nutarimas dėl Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo 2022 m. projekto Nr. XIVP-880(2). Prieiga internete: http://lki.lt/pranesi-mas-apie-lietuviu-kalbos-instituto-mokslo-tarybos-nutarima-del-lietuvos-respublikos-valstybines-kalbos-konstitucinio-istatymo-2022-m-projekto-nr-xivp-8802/?fbclid=IwAR38Zxr3H0HrpUtT9E1gIUKZWAMG8WYSqLMdr5kPVzMpcN6ZHWGHGqNDPOA.
Raštas 2015 – Valstybinės lietuvių kalbos komisijos raštas Lietuvos Respublikos Seimui „Dėl Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo projekto Nr. XIIP-558“. Registruotas 2015-03-09. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAK/df804072c63811e48799bc57840226ce?jfwid=-117zm7fqs.
Sąrašas 2012 – Lietuvos Respublikos konstitucinių įstatymų sąrašo konstitucinis įstatymas Nr. XI-1932. Patvirtinta Lietuvos Respublikos Seimo 2012 m. kovo 15 d. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAD/TAIS.420310.
VIĮ 1996 – Lietuvos Respublikos visuomenės informavimo įstatymas (1996 m. liepos 2 d., Nr. I-1418; galiojanti redakcija 2023-06-01–2023-12-31). Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAD/TAIS.29884/asr.
VKĮ 1995 – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymas (1995 m. sausio 31 d. Nr. I-779; galiojanti redakcija 2022-07-03). Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.0B0253BB424C/NPmXwqqTim.
VKĮp 2006 – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymo pakeitimo įstatymo projektas Nr. XP-1320. Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymo nauja redakcija. Registruota 2006-04-24. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/TAIS.274470?jfwid=wny8riqw6.
VKĮp 2011 – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymo pakeitimo įstatymo projektas Nr. XP-1320(3). Registruota 2011-06-30. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/TAIS.402981?jfwid=-wbkgqm837+.
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
33
Page 26
VKİp 2013 – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo projektas Nr. XIIP-558. Registruota 2013-05-10. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/TAIS.448209.
VKİp 2021 – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo projektas Nr. XIVP-880. Registruota 2021-09-27. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/ca87b4701f6211ecad9fbbf5f006237b?positionInSearchResults=0&searchModelUUID=5274ac7b-ff9c-4d22-a01a-e26d6e5c55d8&fbclid=IwAR0vi5QTinTU4oEEOu4gXMHF iZq9WTBpKeSHfUiZltlea08KLkGW-ES7CZk.
VKİp 2022 – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo projektas Nr. XIVP-880(2). Registruota 2022-11-29. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/68fa95406fe511ed8a47de53ff967b64?jfwid=-5y8jbzqe7.
VKİp 2023a – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo projektas Nr. XIVP-880(3). Registruota 2023-06-19. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/0f73da300e7411ee9ac6bb8cb9c06455.
VKİp 2023b – Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos konstitucinio įstatymo projektas Nr. XIVP-2687. Registruota 2023-04-27. Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/97124620e4ee11eda305cb3bdf2af4d8?jfwid=huvlw9voh.
LITERATŪRA
Baldauf Richard B. J. 2006: Rearticulating the Case for Micro Language Planning in a Language Ecology Context. – Current Issues in Language Planning 7(2–3), 147–170. DOI: https://doi.org/10.2167/cilp092.0.
Girdenis Aleksas, Pupkis Aldonas 1978: Bendrinės kalbos norminimo ir kodifikavimo principai. – Baltų kalbos ir jų tyrinėjimo metodai, Vilnius: Vilniaus universitetas, 53–66.
Eckert Penelope 2012: Three Waves of Variation Study: The Emergence of Meaning in the Study Sociolinguistic Variation. – Annual Review of Anthropology 41, 78–100. DOI: https://doi.org/10.1146/annurev-anthro-092611-145828.
Heuman Anna 2022: Trivializing Language Correctness in an Online Metalinguistic Debate. – Language and Communication 82(3), 52–63. DOI: https://doi.org/10.1016/j.langcom.2021.11.007.
Kniū kšta Pranas 1994: Apie nukrypimus nuo kalbos normų. – Kalbos kultūra 66, 5–18. Prieiga internete: http://www.bendrinekalba.lt/Straipsniai/66/Kniuksta_KK_66_straipsnis.pdf.
34
BENDRINĖ KALBA | 96
Page 27
Miliūnaitė Rita 2010: Kalbos prestižas ir jo planavimas. – Kalbos kultūra 83, 231–256.
Miliūnaitė Rita 2018: Kalbos normos ir jų savireguliacija interneto bendruomenėje, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.
Miliūnaitė Rita 2019: Lūžis valstybinės lietuvių kalbos normų priežiūros sistemoje. – Baltų filologija 28(1), 123–139. DOI: https://doi.org/10.22364/bf.28.1.04.
Miliūnaitė Rita 2022: Įvairuojantys ir nauji lietuvių kalbos reiškiniai XXI a. pradžioje: sistematika ir pokyčių kryptys: elektroninis išteklius. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Prieiga internete: lki.lt/wp-content/uploads/2022/12/Miliunaite_Ivairuojantys_ir_nauji_kalbos-reiskiniai.pdf.
Nuyts Jan 1989: On the Functionality of Language. – IPrA Papers in Pragmatics 3(1), 88–128. DOI: https://doi.org/10.1075/iprapip.3.1.03nuy.
Takahashi Hideaki 2020: Chapter 8. Processes of Language Codification: The Case of the Standardization of German Pronunciation. – A Language Management Approach to Language Problems: Integrating Macro and Micro Dimensions, eds. Goro Christoph Kimura, Lisa Fairbrother, Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 159–176. DOI: https://doi.org/10.1075/wlp.7.08tak.
TŽŽ 2013: Tarptautinių žodžių žodynas, red. D. Svetikienė, Vilnius: Alma littera.
Watson Don 2003: Death Sentence: The Decay of Public Language. Sydney: Knopf.
Gauta 2023 11 30
Priimta 2023 12 20
RITA MILIŪNAITĖ
THE CONCEPT OF THE QUALITY OF PUBLIC LANGUAGE IN THE LAW ON THE STATE LANGUAGE OF THE REPUBLIC OF LITHUANIA
Summary
The article addresses one aspect of the Law on the State Language (LSL) of the Republic of Lithuania and its subsequent drafts, aiming to determine how this law, which made the list of constitutional laws in 2012, defines the legal provisions with regard to the quality of public language, and how these provisions evolved later on.
Considering the processes of destandardisation of the European languages that have been gaining momentum over the past decade and realising the role the
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
35
Page 28
standard language plays in the life of the state, the article offers a number of reasons why it is still important not to leave the quality of public language up for self-regulation at this point of the evolutionary stage of the Lithuanian language, and why this provision should be enshrined in law.
The article consists of a Foreword, three chapters, conclusions, and lists of sources and literature. Chapter one maps the quality of public language in the context of the policy on language, describing the problems pertaining to this field. Chapters two and three dissect the aspect of the quality of public language in the 1995 and subsequent drafts of the LSL by showcasing how the concept of language correctness and functionality evolved therein.
With the legal provisions of the 1995 wording of the LSL, which is still in effect, as well as of its seven subsequent drafts addressed from said angle, the changes that have taken place in the process of law-making that covers a period of almost three decades are revealed. The 1995 LSL and the 2006 dLSL both only impose a requirement of the correctness of public language, while drafts that came later also contain a number of reservations as to when this requirement can be disregarded, referring to stylistic motivation, artistic expression, and functional purpose.
Therefore, the article deals with two elements of the quality of public language: the correctness and the functionality of language, revealing the correlation between the two and the various spheres of usage of public language. It shows how different drafts of the LSL provide different definitions of the boundaries of the spheres of the usage of language that are subject to the requirements of correctness and functionality. It offers an in-depth analysis of the term of ‘functional purpose’ as proposed in one of the drafts from 2023, its contents introducing a broader reservation to the requirement of the correctness of public language compared to previous drafts of the LSL. Furthermore, the article identifies the four most characteristic cases when the norms of the standard language could be disregarded for the sake of functional purpose – these are (1) artistic expression; (2) period, social, ideological, and other characteristics; (3) the expression of the author’s individuality and identity; and (4) the legitimacy of the source (in citations). And finally, the article puts the question of how this should be reflected in the legal provisions of the LSL up for debate.
KEYWORDS: language policy, public language, language correctness, language functionality, quality of language.
VIEŠOSIOS KALBOS KOKYBĖS SAMPRATA LIETUVOS RESPUBLIKOS VALSTYBINĖS KALBOS ĮSTATYME
S a n t r a u k a
Straipsnyje nagrinėjamas vienas Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymo (toliau – VKĮ) ir vėlesnių jo projektų aspektas: siekiama nustatyti, kaip šiame įstatyme, kuris nuo 2012 m. yra įtrauktas į konstitucinių įstatymų sąrašą, nusakomos ir kaip vėliau keitėsi teisinės nuostatos dėl viešosios kalbos kokybės.
Turint galvoje pastaruoju dešimtmečiu stiprėjančius Europos kalbų destandartizacijos procesus ir kartu suvokiant bendrinės kalbos vaidmenį valstybės gyvenime, pagrindžiama, kodėl šiuo lietuvių kalbos raidos etapu tebėra svarbu viešosios kalbos kokybės nepalikti savireguliacijai ir kodėl ši nuostata turi būti įtvirtinta įstatymu.
Straipsnį sudaro Įvadas, trys dalys, apibendrinimas ir šaltinių bei literatūros sąrašai. Pirmoje dalyje atskleidžiama viešosios kalbos kokybės, kaip VKĮ objekto, vieta kalbos politikos kontekste, apibūdinama šios srities problematika. Antroje ir trečioje dalyse viešosios kalbos kokybės aspektas VKĮ 1995 ir vėlesniuose projektuose nagrinėjamas parodant, kaip juose keitėsi kalbos taisyklingumo ir funkcionalumo samprata.
Minėtu aspektu nagrinėjant 1995 m. priimto ir iki šiol tebegaliojančio VKĮ, taip pat dar septy nių vėlesnių jo projektų teisines nuostatas, atskleidžiami beveik trijų dešimtmečių teisėkūros procese išryškėję tų nuostatų pokyčiai. VKĮ 1995 ir VKĮp 2006 keliamas tik viešosios kalbos taisyklingumo reikalavimas, o vėlesniuose projektuose atsiranda įvairių išlygų, kur šio reikalavimo gali būti nesilaikoma: stilistinė motyvacija, meninė raiška, funkcinis tikslingumas.
Pati kalbos kokybės sąvoka nagrinėjamuose dokumentuose nėra tiesiogiai apibrėžta. Ji suvoktina kaip kalbos būvis, apibūdinamas pagal atitiktį bendrinės kalbos normoms ir atliekamoms funkcijoms.
Taigi straipsnyje aptariami du viešosios kalbos kokybės dėmenys – kalbos taisyklingumas ir funkcionalumas. Atskleidžiamas jų ryšys su įvairiomis viešosios kalbos vartojimo sritimis. Parodoma, kaip VKĮ projektuose keitėsi požiūris į viešosios kalbos vartojimo sritis, kurioms turėtų būti taikomi taisyklingumo ir funkcionalumo reikalavimai. Išsamiau aptariama viename iš 2023 m. projektų siūloma funkcinio tikslingumo sąvoka, kurios turinys sudaro platesnę nei ankstesniuose VKĮ projektuose išlygą viešosios kalbos taisyklingumo reikalavimui. Skiriami keturi būdingiausi atvejai, kada bendrinės kalbos normų gali būti nepaisoma dėl funk
RITA MILIŪNAITĖ. Viešosios kalbos kokybės samprata Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatyme
37
Page 30
cinio tikslingumo: 1) meninė raiška; 2) laikmečio, socialinės, ideologinės ir pan. charakteristikos; 3) autoriaus individualumo ir tapatybės raiška; 4) šaltinio autentiškumas (citatose). Tačiau šie atvejai suvoktini kaip išimtiniai, neturintys trikdyti viešosios komunikacijos ir destabilizuoti bendrinės kalbos normų. Keliamas diskusinis klausimas, kaip tai turėtų atsispindėti VKĮ teisinėse nuostatose.
ESMINIAI ŽODŽIAI: kalbos politika, viešoji kalba, kalbos taisyklingumas, kalbos funkcionalumas, kalbos kokybė.
