Балтістам, мабуть, трохи шкода, що М. Рудзите написала не дослідження з латиської діалектології, а підручник із діалектології для студентів. Дидактичні цілі змушували її викладати деякі елементарні питання діалектологічної науки; крім того, профіль підручника ніби сковував думки авторки, обмежував її самостійність. Здається, вона свідомо уникала складніших питань історії діалектології, найчастіше задовольняючись посиланнями на праці свого видатного вчителя, академіка Я. Ендзелінса. Таким чином, авторка, не бажаючи обділяти своїх студентів, часом трохи «обділяла» дослідників балтійських мов. Однак, мабуть, кожен зрозуміє, що в одній і тій самій книжці догодити і тим, і тим надзвичайно важко. Так чи інакше, праця М. Рудзите завдяки багатому, дуже систематично викладеному матеріалу (тут вона справді далеко виходить за межі підручника) є вагомим кроком у латиській діалектології, і її авторка заслужила щиру подяку всіх балтистів.

Хотілося б також звернути увагу на пару дрібниць, що впали в око під час перегляду сторінок цієї праці. Авторка досить докладно наводила літературу з кожного розглянутого питання, однак, говорячи про проблему куршів (пор. с. 32, 64), чомусь не зазначила найбільшої праці, присвяченої цій проблемі, — V. Kiparskio „Kurenfrage“ (Helsinki, 1939). Також, мабуть, вона без потреби ставить куршів в один ряд із прусами (пор. с. 20), ніби відмежовуючи їх від таких балтійських племен, як сели чи земгали. Термін krustoties у тому значенні, в якому його вживає М. Рудзите (пор. с. 34), не зовсім вдалий, оскільки останнім часом у мовознавстві його вживають у дещо іншому значенні.⁴.

А. Сабаляускас

НОВИЙ СЛОВНИК ТОПОНІМІВ

В. А. Никонов, Краткий топонимический словарь, Москва, 1966, 510 р.

У нашій країні видано чимало топонімічних словників. З’являлися й такі, які за своїм профілем можна вважати попередниками рецензованої праці¹. Однак більшість із них уже явно не відповідала вимогам топономастики нашої країни та світової топономастики, хоча деякі вийшли порівняно недавно. Тому підготовка нового словника, укладеного на основі сучасної топонімічної науки, була вельми актуальною.

Нещодавно опублікований «Короткий словник топонімів» В. Nikonovo охоплює близько чотирьох тисяч назв населених пунктів, річок, озер, морів і океанів, країв, народів та інших об’єктів усього земного шару. Неважко уявити, яку величезну роботу виконав автор, добираючи, а іноді й пояснюючи географічні назви десятків мов світу. Література з топоніміки дуже багата, проте її якість неоднакова. Крім того, у різних країнах дуже різний рівень топономастики. Тому труднощі «відсіву» й оцінювання літератури на практиці подолати нелегко. Згадані причини, безперечно, зумовили те, що й у словнику В. Nikonovo не все досконале, не все…

⁴ Plg. O. C. Ахманова, Словарь лингвистических терминов, Москва, 1966, p. 417.

¹ М. Н. Мельхеєв, Географічні назви. Топонімічний словник, Москва, 1961; М. С. Боднарський, Словник географічних назв, 2-ге вид., Москва, 1958; А. А. Івановський, Географічні назви, Москва, 1914 та ін.

Також пор. J. Haliczer, Географічний словник. Походження і значення географічних назв, Тарнополь, 1935.

198

роботи з цієї галузі використано, а пояснення походження деяких топонімів сумнівні або зовсім необґрунтовані. Але обсяг словника, його характер і та обставина, що в нашій країні він майже не мав належного наукового підґрунтя, дозволяють поблажливіше поставитися і до неточностей та недоліків, які в ньому трапляються.

Не претендуючи на оцінку всього словника, хотілося б сказати кілька слів про пояснення балтійських топонімів. Насамперед впадає в око той факт, що у словнику балтійські топоніми пояснено значно краще, ніж у попередніх працях такого характеру. Це видно з таких прикладів:

Литов. Kaunas. На думку M. Bodnarskio² (яку згодом дослівно повторив M. Melchejevas³), ця назва міста нібито походить від імені сина Мілди, міфологічної литовської богині кохання. J. Haličeris⁴ виводив топонім Kaunas з литов. kaunas (мало б бути kaūnis або kaūnė, kaunią «боротьба»). Проте задовго до виходу його словника було опубліковано дві значно надійніші гіпотези⁵ про походження Kauno, якими, на жаль, не скористалися ні J. Haličeris, ні згодом M. Bodnarskis та M. Melchejevas. V. Nikonovas наводить більшість пояснень походження топоніма Kaunas і найважливішу літературу з цього питання, зокрема й найновішу. Щоправда, V. Nikonovy можна дорікнути тим, що попередні погляди він наводить без відбору, іноді навіть не зазначаючи, який із них найнадійніший. Зрозуміло, не завжди це очевидно, однак у згаданому випадку можна було додати, що пов’язування Kauno з рос. ковать (мовляв, «місце ковальського ремесла») є ненауковим. Та й узагалі в праці такого характеру було б найкраще зовсім не згадувати явно ненаукових пояснень.

Литов. Nėmunas. M. Bodnarskis⁷ і M. Melchejevas⁸ (останній спирається на A. Ivanovskiu⁹) повторюють наївне виведення Nėmuno з литов. nãmas, опубліковане наприкінці минулого століття A. Kočiubinskio: це нібито «наша, литовська річка»¹⁰. Ще невдалішим, можна сказати, курйозним є пояснення походження Nemuno, запропоноване V. Žučkevičiaus у праці «Походження географічних назв (топоніміка Білорусі)», що вийшла 1961 року. За ним, «Nėmunas у нижній течії річки, можливо, походить із литовського кореня, а у верхній течії — також зі слов’янського кореня nem, що дав початок багатьом словам („немой“, „немец“) зі спільним лексичним значенням „тиша, незрозумілий звук, незрозуміла мова“¹¹. Аналогічним прикладом було б, якби ми стверджували, що назва річки Maskvà у верхній течії має фінське походження, а в нижній — слов’янське. V. Nikonovas зумів протистояти рутині цих ненаукових пояснень і навів майже всі

² М. С. Боднарский, ор. cit., р. 153.

³ М. Н. Мельхеев, ор. cit., р. 44.

⁴ J. Haličzer, op. cit., p. 142.

⁵ Žr. Lietuvių kalbos žodynas, V, Vilnius, 1959, p. 436.

⁶ Žr. A. Senn, „Tauta ir žodis“, III, 1925, p. 510; D. Studerus, Zum Stadtnamen Kaunas, „Indogermanische Forschungen“, XLVII, 1929, p. 350–356.

⁷ М. С. Боднарский, ор. cit., р. 224.

⁸ М. Н. Мельхеев, ор. cit., р. 62.

⁹ А. А. Ивановский, ор. cit., р. 75.

¹⁰ А. А. Кочубинский, Территория доисторической Литвы, ЖМНП, 1897, январь, р. 81.

¹¹ В. А. Жучкевич, Происхождение географических названий (топонимика Белоруссии), Минск, 1961, р. 13.

199

надійніші гіпотези походження Nėmuno (за винятком, щоправда, мабуть, найважливішої — пізнішої гіпотези К. Бюги¹²).

Позитивною рисою словника слід вважати також те, що в ньому досить послідовно дотримано топонімічного підходу до географічних назв. В. Ніконов, на відміну від авторів попередніх топонімічних словників, наприклад, правильно виводить назву міста Vilnius не безпосередньо з апелятива vilnis, а з назви річки (див. про це нижче), Pum (Roma) — від назви річки Ruma, а не від апелятива зі значенням «течія»¹³ тощо. До словника додано всі найнеобхідніші матеріали — вступ, список літератури, термінів і скорочень. Крім того, подано не лише етимології назв важливих географічних об’єктів, а й деякі історичні, географічні та інші відомості про самі об’єкти.

Хоча В. Ніконов, пояснюючи походження балтійських географічних назв, просунувся далі за попередніх авторів подібних праць (А. Івановського, М. Боднарського, М. Мельхеєва та ін.), його «Короткий словник топонімів» іще має в цьому відношенні недоліки. Насамперед це неточності в етимологізації балтійських географічних назв, які здебільшого виникли через те, що В. Ніконов не завжди використовував праці з балтійської топоніміки, опубліковані значно раніше. Інша обставина, що знижує цінність словника, — це подекуди не цілком точний переказ поглядів інших учених або загалом недостатньо точне викладення матеріалу. Так, пояснюючи походження Kauno, автор пише: «Інші етимології: з балтійських мов — „такий меч (палаш)“, у переносному значенні „рубач, убивця (зі зброєю), пішак“, навіть „сором“; від гот. hauns „низький“ або „покірний“. Це пояснення можна зрозуміти так, ніби лит. Kaūnas виводили не лише з литовського слова зі значенням „такий меч; рубач, убивця“, навіть „сором“, а й з гот. hauns. Насправді ж Kaūnas лише пов’язують із лат. kauns „сором“, а для пояснення значення останнього слова наводять гот. hauns „niedrig, demütig“¹⁴. Інакше кажучи, тут Kaūnas не виводиться з балтійського слова зі значенням „сором“ тощо або з гот. hauns, а на підставі цих слів лише намагалися реконструювати дотопонімічне значення апелятива, від якого міг походити згаданий топонім. Або ж, пояснюючи походження Klaipėdos, В. Ніконов із багатьох поглядів наводить лише думку Г. Геруліса. До того ж думку останнього також передано не цілком точно: за Г. Герулісом, назва Klaipėda походить від якогось власного або загального слова klaipėda¹⁵, тому недоречно стверджувати, що другий компонент топоніма Klaipėda походить від pėda „територія“.

До зауваг загальнішого характеру хочеться додати, що походження деяких географічних назв пояснюється надто відсторонено. «Короткий словник топонімів», безперечно, призначений не стільки для фахівців, скільки для широкого загалу читачів, тож він має бути не лише об’єктивним джерелом відомостей, а й путівником. Добре, коли читач дізнається і про думку автора, і про реальний стан справ. Однак трапляються випадки, коли думки автора словника не видно, а читачеві залишають самому вирішувати, яка

¹² Щодо походження Nėmuno К. Бюга опублікував дві гіпотези; щодо першої див. K. Būga, Rinktiniai raštai, I, Vilnius, 1958, p. 466; щодо другої — там само, II, Vilnius, 1959, p. 214, 280–284; III, Vilnius, 1961, p. 534, 875. У своєму словнику В. Ніконов наводить лише першу гіпотезу К. Бюги.

¹³ М. Н. Мельхеев, op. cit., p. 71.

¹⁴ G. Studerus, op. cit., p. 350–356.

¹⁵ Žr. „Archivum Philologicum“, I, p. 208; E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, I, p. 263.

200

яка із зазначених думок чи гіпотез є правильнішою. Але скільки знайдеться читачів, які зможуть це зробити, не помилившись? Наприклад, пояснюючи походження назви Lietuvos, В. Никонов одну за одною викладає думки Й. Отрембського та К. Кузавініса¹⁶, але не каже, котра з них прийнятніша, хоча в цьому випадку фахівцеві з топоніміки мало б бути зрозуміло, що «останнє слово» — це пояснення К. Кузавініса. Крім того, в окремих випадках, коли важко вирішити, якому з численних пояснень віддати перевагу, автор уживає слово «більшість» («большинство»). Це слово («більшість») іноді слугує своєрідним аргументом, хоча чисельність прихильників однієї думки ще не означає, що сама ця думка є найнадійнішою. Наприклад, говорячи про походження назви європейської річки Dunojaus, кажуть, що «більшість учених підтримує кельтське» походження Dunojaus. Однак, незважаючи на цю «більшість», нині найприйнятнішою є гіпотеза В. Георгієва, згідно з якою Dunojus (нижня течія та частина середньої течії) — дако-мізійська назва, оскільки вона вдало пояснює і походження самої назви, і зв’язок між *Dānavi(s) та румунським Dunăre, а також слов’янськими Dunaj і Dunav¹⁷.

Далі хотілося б звернути увагу на конкретні неточності, які трапляються в поясненнях балтійських топонімів (загалом у словнику наведено близько 45 назв із Литви, Латвії та колишніх балтійських територій).

Cna (Цна). Під номером вісім Cna локалізується так: права притока Уши в Литві. Однак ні Уша, ні Цна не протікають через Литву. Це очевидна помилка в локалізації.

Куршська затока. У словнику ця назва подається як Курский залив, а поруч наведено варіант Куршский залив. Назву виводять від етноніма кур. Форма Курский залив, яку останнім часом досить часто вживають у російських текстах, є помилковою. Сама назва затоки має етнонімічне походження — від назви балтійського племені курші (лат. kursi¹⁸). Отже, російська назва Куршської затоки може бути лише такою: Куршский залив. Так само неправильно називати куршів російською кур. Ця форма, очевидно, запозичена зі старих німецьких або латинських документів, де курші названі Cori, Curones, Kuren, Curi тощо. Однак документальні написання без приголосного š (або s) після r мають вторинне походження: їх запозичено з лівської назви куршів *kora(s) або *kura(s)¹⁹. Своєю чергою, лівська назва походить від давнішої форми *kurha < *kurša(s)²⁰. Крім того, неправильно стверджувати, що до 1946 року Куршську затоку називали лише «Куршш-гаф (нім.)», адже й до 1946 року загальновживаною була литовська назва Kuršių marios.

Курземе. Виводить від етноніма купел. Як уже зазначалося вище, етнонім — не курпы, а курши (лит. kuršiai, лат. kursi).

Латвія. Зазначається лише, що походження етноніма незрозуміле. Однак до словника включено чимало топонімів, походження яких ще менш зрозуміле, ніж походження назви Latvija, і наведено гіпотези щодо їхнього походження (наприклад, Москва, Німан, Волга та ін.). Тому в цьому випадку неодмінно слід було навести досить надійну думку К. Бюги про гідронімічне походження етноніма Latvija²¹.

¹⁶ Прізвище К. Кузавініса написано дуже спотворено: K. Kuravinij.

¹⁷ Вл. Георгиев, Дунай, Дунав, Dunăre, „Studia linguistica in honorem Thaddaei Lehr-Splawiński“, Warszawa, 1963, p. 87 tt.

¹⁸ K. Būga, op. cit., III, p. 246.

¹⁹ K. Būga, op. cit., III, p. 249.

²⁰ Ці форми докладніше пояснює К. Бюга — op. cit., III, p. 249 tt.

²¹ K. Būga, op. cit., III, p. 530, 629.

201

Ли́да. Назву міста вважають похідною від загального слова зі значенням «розчищення, вирубування»²². Насправді ж назва міста походить від назви річки Lydಳ.

Нямунас. Уже зазначалося, що, пояснюючи походження цієї назви, наводять лише одну з двох етимологій К. Буґи — саме першу, від якої сам К. Буґа відмовився²⁴. На це особливо варто наголосити, адже й деякі інші дослідники забувають про другу думку К. Буґи²⁵, згідно з якою Nėmunas слід членувати на корінь nem- (пор. nėm-uogė, nem-ūnė, лат. nemus «гай, священний гай, гайок», гр. νέμος «пасовище, гай» тощо²⁶) і суфікс -unas (пор. у деяких жемайтів Nėmanas).

Рига. Назву міста слід виводити не безпосередньо з апелятива (лит. ringė), а з назви річки *Riga (< *Ringā); пор. документи 1297 і 1304 років, де записано: Riga flumen²⁷.

Шяуляй. В. Никонов повторює нічим не обґрунтовану гіпотезу Р. Шмітлейна про походження назви міста Šiauliai від германського особового імені Saul або Savilis. Помилковість погляду Р. Шмітлейна вже було відзначено в друці²⁸. Šiauliai — топонім із порівняно ясним походженням: він утворився від множини особового імені Šiaulys (або апелятива šiaulys). Балтійське походження цього топоніма К. Буґа неодноразово докладно пояснював²⁹, однак ні Р. Шмітлейн, ні В. Никонов на ці пояснення не спираються.

Вента. Автор наводить кілька пояснень походження цієї назви, проте, мабуть, не згадує найважливішого — пізнішого пояснення К. Буґи. Спочатку К. Буґа пов’язував цю назву річки зі слов. vęto- «великий»³⁰, але згодом відмовився від цієї думки й виводив Ventà від балтійського кореня vent- «згинати: гнутися», пор. vénteris³¹.

Вільнюс. Його слушно вважають топонімом гідронімічного походження, однак, найімовірніше, він походить не від назви річки Vilija (Неріс), як стверджується у словнику, а від Vilnia (лівої притоки Неріс). Давніша (або паралельна) форма назви міста Vilnius, очевидно, була жіночого роду: Vilnia. Так Вільнюс і сьогодні називають жителі околиць Паневежиса, Шяуляя, Укмерге, Гервят³² та Зієтели³³.

²² Можливо, мається на увазі лит. lydimas «вирубане місце в лісі, розчищення, вирубування; оброблюване поле на місці вирубаного лісу».

²³ K. Būga, op. cit., III, p. 492, 787.

²⁴ K. Būga, op. cit., III, p. 875.

²⁵ Pavyzdžiui, M. Vasmer, Russisches etymologisches Wörterbuch, II, Heidelberg, 1955, p. 211.

²⁶ K. Būga, op. cit., II, p. 280–284; III, p. 534, 875.

²⁷ Див. A. Bielenstein, Die Grenzen des lettischen Volksstammes und der lettischen Sprache in der Gegenwart und im 13. Jahrhundert. St. Petersburg, 1892, p. 37, 38. Крім А. Биленштейна, назву міста Ryga похідною від назви річки вважав і К. Буґа (див. K. Būga, op. cit., III, p. 515).

²⁸ Див. A. Vanagas. Dėl kai kurių Lietuvos miestų vardų etimologijų, «Lietuvių kalbotyros klausimai», VI, Vilnius, 1963, p. 333.

²⁹ K. Būga, op. cit., II, p. 98, 349, 588.

³⁰ K. Būga, op. cit., I, p. 490, 519 tt.; III, p. 546.

³¹ K. Būga, op. cit., III, p. 243, 244.

³² Див. И. Бальчиконис, Названия литовских населённых пунктов, образованные от названий рек и озер, «Lingua Posnaniensis», VII, p. 241.

³³ А. Відуґіріс, «Зієтельський литовський діалект» (дисертація на здобуття ступеня кандидата філологічних наук, машинопис), Вільнюс, 1961, с. 469, 471.

202

Серед інших дрібниць можна також указати на неточну форму bangus (с. 67), наведену замість литовського baugùs.

Майже всіх згаданих тут недоліків і неточностей, особливо тих, що стосуються тлумачень балтійських топонімів, автор «Короткого словника топонімів» міг би легко уникнути, якби він, як ми бачили, більше скористався працями К. Буґи.

A. Vanagas