LIETUVIŲ KALBOS GRAMATIKOS TYRINĖJIMAI

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

МОРФОЛОГІЯ ПІВДЕННОГО ГОВОРУ СХІДНОАУКШТАЙТСЬКОГО ДІАЛЕКТУ

(Іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово)

K. MORKŪNAS

Šis darbas yra prieš keletą metų (1961) apie Pabaisko, Pašilės (Ukmergės r.), Čiobiškio, Gėlvonų, Musninkų, Viesų (Širvintų r.) apylinkių tarmę (tiksliau – šnektą) parašytos monografijos dalis. Pirmoji monografijos dalis, kurioje aprašyta tarmės fonetinė sistema, taip pat detaliau nurodytas tarmės plotas ir ribos, yra paskelbta anksčiau¹. Pora mažesnių straipsnių paskelbta ir iš morfologijos. Šiame darbe jau skelbti dalykai nekartojami, būtinais atvejais tiktai nurodoma ankstesnės publikacijos.

Основну увагу приділено системі морфології говірки та поданню діалектних даних, а ширших пояснень їхнього походження здебільшого уникаємо. Так робиться як задля заощадження місця, так і тому, що походження морфологічних явищ у багатьох литовських говорах (зокрема характерних для південного східноаукштайтського говору) вже досить широко висвітлено в деяких фундаментальних працях, виданих останніми роками².

ІМЕННИК

1. Загальні зауваги

Рід. § 1. а) До чоловічого роду належить переважно так звані іменники (i)a-основи, наприклад: dūgnas, guolis, svėčis ~ svėčius, žvirblis ~ žvirblỹs. До (i)a-основ частково або повністю перейшли також нечисленні слова чоловічого роду з i-, (i)u- та приголосними основами, наприклад: unglis ~ anglis, vagis, dungùs ~ dangùs, sūnas ~ sūnus, sūkčis ~ sūkčius; akmuo, pemuo ~ piemuõ, tešmuõ (див. також §§ 13–16).

Чоловіків можуть позначати й окремі іменники чоловічого роду з основами (i)o- та ē-. Переважно це особові імена, наприклад: (імена) ãleksa «Алексас», vínca «Вінцас», žigma «Зігмас»; (прізвища) avižà ~ Avižà, dúda ~ Dū̃da (|| dúdas ~ Dū̃das, пор. dudai ~ Dūdai «назва села»), gineikà ~ Gineikà, vėgelė ~ Vėgelė. Загальні слова чоловічого роду з такими основами трапляються рідко, наприклад: barzáila ~ barzdylà, dėdė ~ dėdė.

¹ Див. «Питання литовського мовознавства», т. 3, Вільнюс, 1960, с. 5–59. Крім того, там (с. 5–6) пояснено також фонетичну транскрипцію, якою подано фонетику говірки. У цій праці дані з морфології говірки подано переважно тією самою транскрипцією.

² Інститут литовської мови та літератури АН Литовської РСР, Граматика литовської мови, т. 1, Фонетика і морфологія (іменник, прикметник, числівник, займенник), Вільнюс, 1965; Z. Zinkevičius, Діалектологія литовської мови (Порівняльна фонетика і морфологія діалектів), Вільнюс, 1966; Chr. S. Stang, Порівняльна граматика балтійських мов, Осло – Берген – Тромсе, 1966, та ін.

107

б) Іменники жіночого роду належать до основ на (i)a-, ė-, i, наприклад: galvà, sáuje ~ sáuja, katė. До цих основ зазвичай перейшли й слова жіночого роду, що раніше мали приголосну основу, наприклад: ausis, dukte (пор. також §§ 11, 12, 16).

в) Іменників так званого спільного роду небагато. Дещо численнішу їх групу становлять лише слова з основою на o, наприклад: dvėsna, dvòkla, džùsna ~ džiusna, gniùsa ~ gniūsa «той, хто повільно береться до роботи», gvóša «нетяма», kemerėkla «той, хто незграбний, неповороткий», kėrėpla, kevėrza, kìurza «забруднюля», lepėiza «ледащо», nùrna, pikčiurna, ráira «пустомеля, базікало», snūda ~ snūdà «сонько», sùsnà (|| sùsna), švėna «той, хто švenoja (багато говорить)», vėpla, žópla.

Серед інших основ трапляються лише поодинокі слова, якими іноді характеризують як особу чоловічої, так і жіночої статі, наприклад: galvócis ~ galvóčius «той, хто має добру голову, розумний» (jisai didelis galvócis; anà gerà galvócis), gudróčis ~ gudróčius (tokò gudróče neabgausi; nebūk tòke gudróčis); gerklõnas «той, хто звик голосно кричати, сваритися» (jisai toks gerklõnas; tòj boba tòke gerklõnas); ackalūnas ~ atskalūnas (jisai toks ackalūnas paždarė; anà tòke ackalūnas || ackalūne— nenòri su nieku giminiuotis), perėjūnas ~ perėjūnas (tasai vaikas tikras perėjūnas; tòj mergà tòke perėjūnas || perėjune); rekšnis ~ rėkšnys (хлопець — rekšnis, а дівчина буває ще більшою rekšnis || rekšnė); plūške ~ plūškė «пустомеля» (anà tòke plūške; neklausik kū tas plūškė || plūškis šneka), skrėšne ~ skrėšnė «замазура» (anà tòke skrėšne; jisai toks skrėšne || skrėšnis), žnipīala ~ žnypėlė «той, хто дрібний, невисокого зросту» (mòtina tòke žnipīala; kū jisai padarīs toks žnipīala).

Іменники спільного роду в діалекті здебільшого є суфіксальними похідними; префіксальні похідні та складні слова трапляються лише поодиноко, наприклад: patérška «базікало», naktibalda.

Іменниками спільного роду зазвичай виражається негативне ставлення до особи, про яку йдеться.

Число. § 2. Окрім однини та множини, у мовленні людей старшого покоління ще трапляються й форми двоїни. Однак навіть старше покоління зберегло ці форми не в усіх основах і не в усіх відмінках. Дещо частіше вживається лише знахідний відмінок двоїни іменників з основами на (i)a, що поєднується з du або abu(du), наприклад: du kartù atàlake (~ atàlėkė); kaũilam pa dù kùošiku umpìlau «свиням по два кошики насипав»; abì maĩšù nupìrka; pa dù pė́du dēda; až dù ròžu ženíjus «я двічі одружувався»; atàveže pér dien dù vežimù; ans narė́je, kàd abùdu vaikù paįimtumem; pė́rnii dù cañtnāru gavau «торік отримав два центнери»; pa dù rublių makė́je; vežikam dàve pa dù padelù (~ puodelių). Ще рідше трапляються форми знахідного відмінка двоїни іменників з основою на o, наприклад: dvì diẽni laũkių (~ laũkiau); pìrka dvì kapì agùrku; dvì vagì iššvàre. Форм двоїни цього відмінка для інших основ зовсім не засвідчено.

У застиглих висловах (наприклад, у деяких прислів’ях) трапляється ще й та чи інша форма називного відмінка двоїни, наприклад: abù galù tòku; saldù kaip dù medù; sù durnù — dù turù, sù plikù nér kò pėstis.

Утім, навіть представники старшого покоління діалекту (не кажучи вже про молодь) замість згаданих форм двоїни переважно вживають множину, наприклад: dù kartùs buvaũ; abù maĩšùs nupìrka…

Залишками двоїни слід вважати й уживані нині форми давального відмінка множини основи на (i)a, а також форми давального й орудного відмінків основ на (i)o, ė, i, u без

108

-s³, наприклад: (ужив.) daržām, médžem ~ médžiam; (ужив., у.) galvóm, sáujem ~ sáujom; katėm, žėmem ~ žėmėm; ausim, ugnim; pelūm. Форми іменників цих відмінків, як і інших відмінюваних частин мови, із -s у говірці не вживаються.

§ 3. У говірці, як і в літературній мові, є іменники, у яких уживаються або лише форми однини, або тільки форми множини, наприклад:

а) однинні: pėnas, penėlis ~ pienėlis, malis ~ molys «глина»; báila ~ báilė, kulž ~ kūlė «час молотьби; зернові, що молотять»; ėdelas «їжа», pėnelas «їжа, корм»; snaudulis ~ snaudulys, graudulis ~ graudulys; gerùmas, kuntrumas ~ kantrumas; jaunùmė, mažumė: jaunātve ~ jaunātvė, senātve ~ senātvė; baltžemis, jedžemis ~ juodžemys «чорнозем»; papjūtė ~ papjūtė «жнива», pripratīs ~ pripratys «звичка», šūopratis «розуміння, розсудливість»;

б) множинні: kailinei ~ kailiniai, kailinūkai, kailinōkai; dalibas ~ dalybos, radybas ~ radybos; spaudiklas ~ spaudykles «горіхотискачі»; žabōklį ~ žabōkliai; krēkenas ~ krēkenos, rietenas ~ rietenos, šēlenas ~ šēlenos, smāgenas «мозок», svaigenas ~ svaigenos «п’янкий напій»; muštnės ~ muštynės, žudnės ~ žudynės; pelasei ~ pelėsiai, plakesėi ~ plėkesiai «пліснява», rudesei ~ rudesiai «іржа», dūmtuves ~ dūmtuvės, karštūves ~ karštuvės «парильні», skerštūves ~ skerštuvės; ataudai, iš(i)edas ~ išėdos, niūobaigas ~ niūobaigos, niūosedas ~ niūosedos, pagrėbstas ~ pagrėbstos «залишки після згрібання», pākritas ~ pākritos, pražvalg as ~ pražválgos.

Відмінок. § 4. Крім відмінків, уживаних у літературній мові, у говірці є ще напрямний внутрішній місцевий відмінок (ілатив). Форми цього відмінка замінюють у літературній мові прийменникову конструкцію «у/в + знахідний відмінок».

Про закінчення відмінків, властиві словам одного типу основи або певної групи основ, ітиметься далі. Тут слід згадати лише те, що є спільним для всіх основ, а саме:

1. Форми кличного відмінка множини завжди збігаються з формами називного відмінка множини.

2. Утворення форм місцевого та ілативного відмінків іменників (та інших відмінюваних слів) усіх типів основ однакове.

Іменники з основою на -a у закінченні місцевого відмінка однини всюди мають голосний -i (< *-ēn) ~ -e (пор. § 6), тоді як форми інших типів основ скорочені (§§ 7–16). Форми місцевого відмінка множини всіх типів основ у околицях Муснінкая та Ширвінтай мають голосний -e (laukiuose, šakose), а в околицях Ґельвонів і Пабайскаса — голосний -i ~ -e (laukiuosi, šakōsi). Форми місцевого відмінка множини без кінцевого голосного в говірці трапляються дуже рідко, наприклад: laukios, šakos⁴.

Форми ілатива однини всіх типів основ закінчуються на -n (пор. §§ 6–16). Форми ілатива множини неоднакові на всій території говірки. У східній та південній частинах — Ґраужейчяй, Крикште́най, Вієшос, Каймінеляй, Юкно́нис — найчастіше вживаються форми із -na, наприклад: kapióšna, sáujesna ~ sáujosna. В околицях Чобішкіса та Муснінкая замість них або поряд із ними є також такі форми ілатива множини, як: kapióšnan, rátasnan, šakōšnan, širdisnan ar (rečiau) juknanišan ~ Juknónyšan, smailūosan ~ Smailiūosan, žāšlesan ~ Žāšliuosan. В околицях Ґельвонів і Пабайскаса найчастіше вживаються форми ілатива множини

³ Plg. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, Rīga, 1951, p. 405.

⁴ Докладніше про форми місцевого відмінка множини в говірці див.: K. Morkūnas, Iš rytų aukštaičių tarmių daugiskaitos inesyvo formų istorijos, kn.: Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida, Vilnius, 1964, p. 145 tt.

109

є: kapiosin, ratasin, šakosin, širdisin (їх утворено від форм місцевого відмінка множини, додавши до них -n за зразком вінітиву однини).

Те саме можна було б сказати й щодо постпозицій місцевого відмінка та ілативу всіх інших відмінюваних частин мови і їхнього поширення.

Основа. § 5. У говірці від іменників (i)u- та приголосної основи залишилися лише рештки. До інших основ переходять також слова певних груп з i-основою. Закономірне змішування основ іменників виразніше виявиться в розділі «Відмінювання» (§§ 11—16). Тут згадаємо лише окремі слова, які в говірці мають інший голосний у кінці основи, ніж у lk. Напр.:

основа на a: víkas, дав. відм. мн. vikám, знах. відм. vikùs (: lk. vikis);

основа на ia: klùmpis (: klùmpė), reikalìs ~ reikalỹs (: reikalas);

основа на o: káima (: káimas), krėklà «дятел», дав. відм. мн. krėklám ~ krėklom, знах. відм. krėklàs ~ krėklàs (: krėklas), mótera (: moteris), riėtkas ~ riėtkos у множині (: rietkas);

основа на ė: abelė ~ obelė (: obelis), girė ~ girė (: giria), įlėlė ~ ylė, дав. відм. мн. įlėlėm ~ ylėm, знах. відм. illas ~ yles (: yla), palzė ~ palė (: palà), skalzė ~ skolė (: skola), špìrgė ~ spirgė, дав. відм. мн. špìrgėm ~ spirgėm, знах. відм. špìrgis ~ spirges (: širgas), užskalzė ~ užkalė, дав. відм. мн. užskalzėm ~ užkalėm, знах. відм. užskalàs ~ užkalės (: užkalas), vōgė ~ vōgė (: vōgis, -io).

2. Відмінювання

a-основа

§ 6. Закінчення іменників із a-основою в говірці відрізняються від литовської літературної мови переважно лише фонетично: одн. наз. [piuod-, vaik-]-as ~ [piuod-, vaik-] -as, род. -a ~ -o, дав. -ai ~ -ui, знах. -u ~ -ą, оруд. -u (-ù) ~ -u (-ù), місц. -i (-ì) ~ -e (-ė), клич. -i ~ -e; мн. наз., клич. -ai (-ài) ~ -ai (-ai), род. -u (-ų) ~ -ų (-ų), знах. -us || -as (-ùs || -às) ~ -us (-ùs), оруд. -ais (-àis) ~ -ais (-aĩs). Ненаголошене закінчення одн. ілат. завжди вимовляється як -an ~ -an (piuodan), а наголошене — двояко: -añ і -ań, наприклад, miškañ || miškán (частіше, здається, трапляється -ań).

У деяких іменників із a-основою (переважно власних імен) форми одн. клич. мають частку -ai, наприклад: jōnai ~ Jōnai, pētrai ~ Pētrai; augūnai ~ Augūnai, juzēnai ~ Juzēnai; bitinikai ~ bitinykai || bitiniki, tēvai || tēvi. У багатоскладових слів форми одн. клич. можуть і зовсім не мати кінцевого голосного або дифтонга, наприклад: dōbil, šūniuk ~ šūniuk, untan ~ Añtan (|| untānai ~ Antānai).

Про мн. дав. див. § 2, про мн. місц. та ілат. — § 4.

ia-основа

§ 7. У говірці наголошене закінчення -is родового відмінка однини іменників із ia-основою має довгий голосний (bràlis ~ brolỹs «брат», kellś ~ kelỹs «дорога», malis ~ molỹs «глина», šmelis ~ smelỹs, žvìris ~ žvyrỹs «гравій»), а ненаголошене — короткий (brìedis, peilis, žodis). Крім того, закінчення називного відмінка однини -is фонетично відповідає також закінченню литовської літературної мови -ias, наприклад: svėcis ~ svėčias, vėjis ~ vėjas. Африкати свідчать, що це закінчення мав також jautis «бик», medzis (|| medis).

Закінчення родового відмінка однини в говірці -e фонетично відповідає закінченню литовської літературної мови -io (наприклад, brōle ~ brōlio), дав. -iį ~ -iui, знах. -i ~ -į (brōli ~ brōlį) і -ią (svėči ~ svėčią, vėji ~ vėją), оруд.

110

-’u⁵ (-’ū) ~ -iu (-iū), ілат. -in (-īn) ~ -in (-īn); мн. наз., клич. -ij (-eī) ~ -iai (-iaī), род. -’ų (-’ū) ~ -ių (-iū), знах. -is (-is [-’ūs]) ~ -ius (-iùs, наприклад: brólis ~ brólius, švečis || švečiùs ~ svečiùs), оруд. -įs (-eis) ~ -iais (-iaīs).

Місце наголосу визначає закінчення місцевого відмінка однини: форми з ненаголошеним закінченням мають закінчення -ių ~ -yj <- -yje (sūri ~ sūryj, vėji ~ vėjji), а з наголошеним — голосний -y (malý ~ molý «у глині», smėlì ~ smėlý «у піску»). Про мн. місц. та ілат. див. § 4.

Форма одн. клич. з ненаголошеним закінченням має закінчення -i (bróledi), а з наголошеним — голосний -y (arklì ~ arklý). Клич. одн. багатоскладових іменників з ia-основою найчастіше має закінчення -ių ~ -iau, наприклад: artójiu ~ artójau, kasėjù ~ kasėjau, kreivarūnikių ~ kreivarūnikiau || kreivarūniki, vaikūpaláikiu || vaikūpaláiki. Рідше закінчення -ių можуть мати й двоскладові слова, наприклад: jáučiu || jáuti, švẽčiu || švẽti. Поряд із частішою формою одн. клич. слова brolis brali іноді трапляється також braláu.

Про мн. дав. див. § 2.

о основа

§ 8. Більшість відмінкових закінчень іменників основи на o у говірці такі самі, як і в lk. (відрізняються лише фонетично): одн. наз. [-lōv-]-a, [šak-]-à, род. -as (-õs) ~ -os (-õs), дав. -ai ~ -ai, знах. -u ~ -ą, іл. -an (-ōn) ~ -on (-ōn); мн. наз., клич. -as ~ -os, род. -u (-ū) ~ -ų (-ū), знах. -as (-às) ~ -as (-às).

Орудний відмінок однини відрізняється від lk. морфологічно зміненим закінченням, пор. оруд. одн. говірки lóvaì, šakaì. Закінчення -aì походить від -uj ~ -aį. Це закінчення узагальнилося для всіх іменників (i)o-основи за орудним відмінком однини займенників жіночого роду, напр.: anùj ~ anąj || aną «та», šitùj ~ šitąj || šitą «ця» (про ці форми займенників див. також § 42 і примітку 15). Простими закінченнями орудного відмінка однини всіх інших відмінюваних слів жіночого роду (а також іменників чоловічого роду на o- та ē-основу, які трапляються зрідка) теж замінено довші (дифтонгічні) закінчення⁶, пор. §§ 9–12, 16c, 25, 26.

Закінчення місцевого відмінка однини скоротилося: -aį (-ōi) ~ -oj (-ōj). Про місцевий та ілатив множини див. § 4.

Кличний відмінок однини поряд із формами із закінченням -a іноді має також форми на -a. Перші (напр.: gálva, mergà) давніші: їхнє кінцеве -a < -ā, а другі (galvà, mergà) виникли за аналогією з називним відмінком однини.

Про давальний та орудний відмінки множини див. § 2.

io основа

§ 9. Закінчення іменників io-основи такі самі, як і іменників o-основи (див. § 8), лише після j або пом’якшеного приголосного в говірці вони зазнали ще більших фонетичних змін. Особливо змінилися ненаголошені закінчення, пор.: одн. наз. [sáuj-]-e ~ [sáuj-]-a, [valdž-]-ē ~ [valdž-]-ià, род. -es (-’õs) ~ -os (-iõs), дав. -įi ~ -ai (-iaì), знах. -i ~ -ą (-ią), оруд. -ii (-ī) ~ -aj (-iãj), місц. -ij (-’ōi) ~ -oj (-iōj), іл. -in (-’ōn) ~ -on (-iōn), клич. -i ~ -a (-ia); мн. наз., клич. -es ~ -os (-ios), род. -u (-’ū) ~ -ų (-iū), дав. та оруд. -em (-’ōm) ~ -om (-iōm), знах. -is (-is) ~ -as (-iàs), місц. -esi

⁵ Наголосовий знак циркумфлекса, написаний ліворуч від голосного, вказує, що цей голосний переднього ряду, а попередній приголосний пом’якшений.

⁶ Докладніше про ці форми орудного відмінка однини говірки див.: K. Morkūnas, Įvardžiuotinių būdvardžių įekanos rytų aukštaičių pietinėje tarmėje, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai“, serija A, t. 2(7), 1959, p. 198 tt.

141

-ese (-’ōsil-’ōse) ~ -ose (-iōse), ил. -esin/-esna/-esnan (-’ōsin/-’ōsna/-’ōsnan) ~ -osen /-osna|-osnan (-iōsen/-iōsna/-iōsnan).

У кількох іменників io-основи називний відмінок однини закінчується на -i < -ī: marti, pati «дружина».

основа на ė

§ 10. Більшість закінчень іменників ė-основи в говірці мають те саме походження, що й у литовській літературній мові: одн. наз. [kárv-]-e ~ [kárv-]-ė, [kat-]-ė ~ [kat-]-ė, род. -es (-ės) ~ l-ės (-ės), дав. -ii ~ -ei, знах. -i ~ -ę, ілл. -in (-ēn) ~ -ēn (-ēn); мн. наз., клич. -es ~ -ės, род. -ų (-ū) ~ -ių (-iū), знах. -is (-is) ~ -es (-ės).

Щодо закінчення орудного відмінка однини -ii (-ī) див. § 8.

Кінцевий голосний місцевого відмінка однини випав. У формах із наголосом на закінченні часто випадає також -i (~ -j), наприклад: pamiškė «у лісі», ukmergė «в Укмерге», žėvė «у корі», але кажуть (рідше) й із -i: pamiškėi, žėvėi. У формах із наголосом не на закінченні -i завжди зберігається, наприклад: koši ~ košėj, ūpū ~ ūpėj, žėmiai ~ žėmėj. Щодо місцевого відмінка множини й іллативу див. § 4.

Найдавнішою формою кличного відмінка однини, слід гадати, є форма з кінцевим голосним -i, що походить від короткого -e, наприклад: kãrvi, kãti, lãpi. Форма на -e (-ē), наприклад: katė, kãrvė, lãpė ~ lãpē, є новою, утвореною за аналогією з називним відмінком однини. Поряд із kãti, katė іноді трапляється форма kãte, яка, найімовірніше, виникла внаслідок контамінації перших двох.

Щодо давального й орудного відмінків множини див. § 2. Форми називного, давального й орудного відмінків множини іменника katė іноді вживаються також із закінченнями i-основ: наз. katìs ~ kãtys, дав., ор. katim.

Після ствердіння l закінчення іменників ė-основ у багатьох випадках повністю збіглися із закінченнями o-основ, особливо ненаголошені; пор.: одн. наз. [sául-]-a ~ [sául-]-ė, [pel-]-ē ~ [pel-]-ė, род. -as, -ės, дав. -ai, знах. -u, ор. -ai, -ąž, місц. -ai, -ėj || -ę, ілл. -an, -ēn, клич. -a || -a, -ą || -ę; мн. наз., клич. -as, род. -ų, -ų, дав., ор. -am,-ēm, знах. -as, -às, місц. -asil-ase, -ēsi|-ēse, ілл. -asin|-asna(n), -ēsin|-ēsna(n).

i-основа

§ 11. Найкраще зберегли закінчення i-основи слова жіночого роду з кінцевим наголосом, пор.: одн. наз. [šird-]-is, род. -ies, знах. -i ~ -į, напрям. -in, клич. -ie; мн. наз., клич. -is ~ -ys, род. [širdž-]-ių ~ [širdž-]-ių, дав. і оруд. -im (пор. § 2), знах. -is (|| širdis), місц. -isi ~ yse|-ise ~ -yse (пор. § 4), напрям. -isin ~ -ysen|-isna(n) ~ -ysna(n) (пор. § 4).

В одн. давальний відмінок найчастіше має закінчення іменників io-основи: širdžiu ~ širdžiai. Із давніх закінчень давального однини i-основи -i (< -ie < -ei), здається, збереглося рідше вживане закінчення širdži, а також прислівникова форма іменника a-основи iki gãli «до кінця». Кінцеве -i тут додано за аналогією із закінченнями давального відмінка інших основ (a, o, ė), які закінчуються голосним -i.

Щодо закінчення орудного відмінка однини -ii (širdži || širdį) див. § 8.

Форми місцевого відмінка однини, у яких наголос падає не на закінчення, закінчуються на -ii, напр.: nòsį ~ nosyj, pâlti ~ pâlty, а з наголосом на закінченні — на -i, напр.: akì ~ akỳ, pirtì ~ pirtỳ.

§ 12. Іменники жіночого роду i-основи з наголосом не на закінченні відмінюються цілком так само, як іменники ė-основи з наголосом не на закінченні (§ 10), пор.: одн. наз., клич. [nós-]-e ~ [nós-]-ė, род. -es, дав. -ii, знах. -i,

112

оруд. -ii, місц. -ii, напрям. -in; мн. наз., клич. -es, род. -ų, дав., оруд. -em, знах. -is, місц. -esi/-ese, напрям. -esin/-esna(n).

Так, наприклад, відмінюються іменники: gaište ~ gaištė (: lk. gaištis), iiltė ~ iltė (: iltis), kártė ~ kártė (: kártis), klútė ~ kliūtė (: kliūtis), külšė ~ külšė (: külšis), kūge ~ kūgė (: kūgis), pálė ~ páltė (: páltis), paslėpsnė ~ paslėpsnė (: paslėpsnis), pažintė ~ pažintė (: pažintis), švirtė ~ svirtė (: svirtis), ūgnė ~ ūgnė (: ugnis), únkštė ~ ankštė (: ankštis), ūnė ~ antė (: antis).

Закінчення всіх відмінків однини цих іменників, крім називного, а також родового й знахідного множини фонетично збіглися із закінченнями ė-основ (напр., kárve ~ kárvė). Згодом закінчення й інших відмінків — називного однини й множини, давального, орудного, місцевого та напрямного множини — були замінені закінченнями «сильнішої» ė-основи.

§ 13. Іменники чоловічого роду i-основи в говірці майже повністю перейшли до ia-основи, пор.: одн. наз. [uñgl-]-is ~ [añgl-]-is, [vag-]-is, род. [uñgl-]-e ~ [añgl-]-io, [vag-]-ies || [vāg-]-e ~ [vag-]-io, дав. -ii ~ -iui, знах. -i ~ -į, оруд. -’ù ~ -iù, місц. -ii ~ -yj, -i ~ -ỹ, напрям. -in, -iń, клич. [vag-]-ie || -is; мн. наз., клич. [uñgl-]-iį ~ -iai, [vāg-]-is ~ -ys || [vag-]-ei ~ -iai, род. -’ų ~ -ių, -’ū ~ -ių, дав. -em ~ -iam, -’ām ~ -iám, знах. -’us || -is ~ -ius, оруд. -iįs ~ -iais, -eis ~ -iais, місц. -esi/-’uose (-ese) ~ -iuose, -’iõsi/-’uose — -iuõse (пор. § 4), напрям. -esin ~ -iuosen/-esna(n) ~ -iuosna (n), -’iõsin ~ -iuõsen/-uõsna(n) (пор. § 4).

Родовий відмінок однини найчастіше має закінчення -e ~ -io, а називний множини — -ei (ненаголошене -ii) ~ -iai.

У говірці до чоловічого роду належить також kirkšnīs ~ kirkšnỹs «пах».

(i)u-основа

§ 14. Закінчення іменників з u-основою здебільшого замінені закінченнями іменників з a-основою. Окремі відмінки зберегли закінчення u-основи.

Закінчення називного відмінка однини -us переважно збереглося лише під наголосом, наприклад: alūs, medūs, vidūs. Ненаголошене -us через редукцію в кінці слова найчастіше вимовляється як -as, наприклад: sūnas ~ sūnūs, turğas — turğus. Рідше трапляються також -ùs > -às: alàs, vidàs.

Те саме стосується й знахідного відмінка множини, пор.: pelùs || pelàs (рідше), piêtas ~ pie-tùs.

У родовому відмінку однини окремих слів з u-основою є лише закінчення -aus, наприклад: alaũs, medaũs, vidaũs. Інші іменники поряд із закінченням u-основи часто можуть мати також закінчення a-основи, наприклад: letãus ~ lietaũs || lieta ~ lieto, viršaũs || virša ~ viršo, žmogaus ~ žmogaus || žmogų ~ žmogo.

Закінчення давального відмінка однини -aį фонетично відповідає литовському загальнолітературному -ui (sūnai ~ sūnui); у знахідному відмінку однини, як і в родовому відмінку множини, -u ~ -ų (sūnu ~ sūnų, sunū ~ sunų); у місцевому відмінку однини -an (під наголосом також -un) ~ -un (turğan || turguń || turgań, vidun || vidan).

В орудному відмінку однини найчастіше вживається закінчення a-основи -u (alù, lietu, medù, sūnu, žmogù); рідше трапляється також скорочене закінчення u-основи -um < -umi (alum, medum).

Місцевий відмінок однини окремих слів уживається лише із закінченням -aį ~ -uj, наприклад: vidai, viršai. Місцевий відмінок однини інших іменників з u-основою переважно має закінчення a-основи -i (< *-en), наприклад: cukri ~ cukrė, duñgi ~ dangė, tūfgi ~ turgė (рідко tūr-gai).

8. Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai

113

Однина. Кличний відмінок здебільшого зберігає закінчення основ на u -au (alãũ, sunãũ ~ sūnãũ, žmagãũ ~ žmogãũ), але іноді трапляється й закінчення основ на a (наприклад, žmõgì ~ žmõgė).

Множина. Називний і кличний відмінки найчастіше мають закінчення основ на a -ai: letai ~ lietai, pelai, turgai, viršai. Рідше зберігається (зазвичай у представників старшого покоління) і закінчення -us (-as) ~ -ūs, наприклад: pėlus (pėlas) ~ pėlūs, pietus ~ pietūs.

Форми давального й орудного відмінків множини pelům, petům ~ pietům, sunům ~ sūnům є формами двоїни основ на u, пор. § 2. Однак поряд із ними частіше вживаються форми основ на a: дав. pelám, sunám ~ sūnám, turgam (turgám), viršám; ор. pelais, sunais ~ sūnais, turgais (turgais), viršais.

Форми місцевого та ілативного відмінків множини здебільшого утворені за зразком основ на a, наприклад: peluõsi|peluõse, petuõsi|petuõse ~ pietuõse, viršuõsi|viršuõse; peluõsin|peluõsna(n), petuõsin|petuõsna(n). Закінчення основ на u зберегли лише окремі слова, наприклад: pelùsi (pelùsis), petùsi; pelùsin, petùsin. Останні форми вживаються дуже рідко й лише представниками старшого покоління носіїв діалекту. Щодо постпозиції цих відмінків пор. також § 4.

§ 15. Закінчення іменників з основами на iu здебільшого збіглися із закінченнями основ на ia, пор.: одн. наз. [krìž-]is ~ [krýž-]-ius, род. -e ~ -io, дав. -iį ~ -iui, знах. -i ~ -ių, ор. -’u ~ -iu, місц. -iį ~ -iuj, ілат. -im ~ -iun, клич. -ių ~ -iau; мн. наз., клич. -iį ~ -iai, род. -u ~ -ių, дав. -em ~ -iam, знах. -is ~ -ius, ор. -i̇s ~ -iais, місц. -esi ~ -iuose|-ese (-uose) ~ -iuose, ілат. -esin ~ -iuosen|-esna(n) ~ -iuosna(n).

Приголосні основи

§ 16. Як уже зазначалося (§§ 1, 5), у діалекті іменники з приголосними основами здебільшого мають закінчення інших основ. За сучасним відмінюванням серед цих іменників можна виокремити кілька груп.

a) Слова akmuõ, raumuõ відмінюються майже так само, як іменники з основами на a, пор. відмінкові закінчення: одн. род. [ãkmen-]-a ~ [ãkmen-]-o, дав. -ai ~ -ui, знах. -u ~ -ą, ор. -u, місц. -į ~ -ę, ілат. -an ~ -añ, клич. -ie (поряд із формою називного відмінка, наприклад, akmuõ); мн. наз., клич. -ai, род. -ų ~ -ų, дав. -ám, знах. -ãs ~ -ús, ор. -ais, місц. -iuõsi|-iuõ-se, ілат. -iuõsin|-iuõsna(n) (пор. § 4). Нерідко й називний відмінок однини цих слів уживається із закінченням -as ~ -as: ákmuõnas, raũmenas.

b) Форми однини слова pemuõ ~ pietmuõ здебільшого мають закінчення іменників з основами на ia, а форми множини — закінчення іменників з основами на i, пор.: одн. род. [piemen-]-e ~ -io, дав. -iį ~ -iui, знах. -i ~ -į, ор. -’u ~ -iu, місц. -i ~ -y, ілат. -in, клич. -ie; мн. наз., клич. -is ~ -ys, род. -ų ~ -ų, дав., ор. -im, знах. -is, місц. -isi|-ise ~ -yse, ілат. -isin ~ -ysėn|-isna(n) ~ -ysna(n) (пор. § 4).

Як pemuõ відмінюються: jezm(u)õ ~ juozm(u)õ «поперек», lemuõ ~ liemuõ, ruduo, skemuõ ~ ski(em)uõ, stamuõ ~ stuomuõ, šelmuõ, šuvà (лише в родовому відмінку однини поряд із частішою формою šūne ~ šūnio має також šūnies), tešmuõ, vanduõ (у носіїв діалекту старшого покоління: unduo); лише множина: ãšmenis ~ ãšmenys, mẽtmenis ~ mẽtmenys. Окремо слова цієї групи можуть мати також закінчення іменників з основами на a, наприклад: одн. род. stūom ena, tẽšmena, дав. stūomenai, tẽšmenai…; мн. наз. stamenai, tešmenai; ãšmenai, mẽtmenai, дав. stamenám, tešmenám; mẽtmenám… Поряд із формою називного відмінка однини šelmuõ трапляються також šėlmenas, šėlmenis.

114

За винятком називного відмінка однини, такі самі закінчення, як pemuõ, має також dùntis ~ dantys «зуб», debesìs || debesìs ~ debesỹs (щоправда, поряд із частішою формою родового відмінка множини debesù ~ debesų іноді кажуть і debesų ~ debesìų).

c) Колишні іменники жіночого роду з приголосними основами тепер здебільшого мають закінчення i-основ, пор. закінчення відмінків слова sesuõ (|| sesuvà): род. одн. [seser-]-ìes, дав. -ìi ~ -ìai, знах. -ì ~ -į, оруд. -ìi (пор. § 8), місц. -ì ~ -ỹ, іл. -ìñ, клич. -ìe (поряд із формами називного відмінка); наз., клич. мн. -ìs ~ -ỹs, род. -ũ ~ -ũ, дав., оруд. -ìm, знах. -ìs, місц. -ìsi|-ìse ~ -ìse, іл. -ìsin ~ -ỹsen|-ìsna(n) ~ -ỹsna(n). Так відмінюються також такі іменники: duktė (род. одн. dukterìs || duktės); ausis, dùris ~ dùrys (лише мн.), pūšis, šaknìs, žùsis ~ žàsis, žuvis. У родовому відмінку множини всіх цих слів перед закінченням стоїть твердий приголосний основи.

3. Наголошування

§ 17. Не розглядаючи спільних для говірки та литовської літературної мови питань наголошування іменників, тут згадаємо лише ті, що відрізняють говірку від літературної мови.

1. Трапляється, що окремі іменники (двоскладові чи багатоскладові) у говірці наголошуються за іншим акцентним типом, ніж у літературній мові. За наголошуванням можуть відрізнятися також усі (або майже всі) похідні з тим чи іншим суфіксом. Нижче перелічено такі суфікси, а також наведено найчастіше вживані окремі слова з відмінним наголошуванням.

a) У говірці нерухомий наголос мають:

двоскладові іменники: grìnčė ~ grìnčia (: літ.⁷ gryčia 2), gùoba (: guoba 4), vãlgis || valgìs 2 (: valgis 2);

багатоскладові іменники: bėpratis, -e (: beprõtis, -ė 2), bedãrbis, -e (: be-darbis, -ė 2), bekėlnis, -e (: bekėlnis, -ė 2), beširdis, -e (: beširdis, -ė 2), gìltinė (: giltìnė 3ᵃ), ketašìrdis, -e (: kietašìrdis, -ė 2), minkštašìrdis -e (: minkštašìrdis, -ė 2), pailgavėidis, -e (: pailgavėidis, -ė 2), skõlinikas, -e ~ skõlinykas, -ė (: skolininkas, -ė 2).

b) У говірці за другим акцентним типом наголошуються двоскладові іменники: drùmž-las (: drumžlės 4), pùšne ~ pùšnė (: pušnis 4), smùda ~ smudà (: smūdà 4), ùšne ~ ùsnė (: usnis 4), žvaigždė (: žvaigždė 4). До другого акцентного типу належать також багатоскладові іменники із суфіксом -ìte ~ -ỹtė, наприклад: avite, šakìte, vištìte. Варто додати, що в похідних цього типу наголос у знахідному відмінку множини та орудному відмінку однини здебільшого зберігається на закінченні (оруд. avitì, šakitì, vištitì; знах. avitìs ~ avytès, šakitìs ~ šakytès, višìtis ~ višytès), хоча загалом у таких випадках він відтягується на передостанній довгий склад (пор. оруд. одн. šìlvai «слива», знах. мн. slivas ~ slyvàs).

За другим акцентним типом наголошується також ще один чи кілька багатоскладових іменників: garùnkštė ~ garàukštė (: garànkštis 1), pavartė (: pavartė 3ᵇ), užùntis ~ užàntis, род. одн. užùntė ~ užàntčio (: užantis 1).

c) У говірці до третього акцентного типу належать двоскладові іменники: brãlis ~ brolỹs (: brõlis 1), gurkšnìs ~ gurkšnỹs (: gùrkšnis 1), klanìs ~ klonỹs (: klõnis 1), kušnìs ~ kašnỹs (: kãšnis 1), malìs ~ molỹs (: mõlis 1), šáukštas (: šáukštas 1),

⁷За наголошування літературної мови взято наголошування за «Словником сучасної литовської мови» (Вільнюс, 1954).

8*

115

містас (: tiltas 1), жауна 3 || жауна 1 (: žiauna 1), жінтас ~ жентас (: žentas 1), жвірбліс ~ жвірбліс (: žvirblis 1).

Третьою акцентною парадигмою акцентуються також багатоскладові іменники, утворені за допомогою суфікса -iena: avižiena, dobilieną ~ dobilieną, kvietiena ~ kvietiena, miežiena ~ miežiena, rugiena; aviena «баранина», karviena, kiauliena ~ kiauliena, paukštiena, untiena ~ antiena, vištiena. При відмінюванні цих іменників наголос пересувається із закінчення на передостанній склад, пор.:

Однина Множина Н. rugiena, vištiena rugienas Р. rugienos, vištenos rugenų Д. rugienai, vištienai rugenom Зн. rugienų, vištienų rugienas Ор. rugiena, vištiena rugenom М. rugienoj, vištenoj rugenosi|rugenose Іл. rugienon, vištenon rugenosin|rugenosna(n)

Винятком є іменник jautiena із подвійним наголошуванням, а саме: jautena (сталий наголос) і jautiena (як vištiena), а сталий наголос у суфіксі (як у lk.) завжди мають blakštiena, mėnesiena ~ mėnesiena.

До цієї акцентної парадигми належать також іменники, утворені за допомогою суфікса -ėjis, -ė ~ -ėjys, -ė (уживані поряд із похідними зі сталим наголосом із -ėjas, -a), напр.: pj eve jėis ~ piovėjys, rinkėję ~ rinkėjė, род. в. pjėvėje, rinkėjės; мн. н. в. pj eve jėi, rinkėjės, род. в. pj eve jū, rinkėjū, дав. в. pj eve jām, rinkėjēm, знах. в. pj eve jīis, rinkėjīs…

За третьою акцентною парадигмою переважно наголошуються похідні із суфіксом -iklė ~ -yklė, напр.: baidiklė, ganiklė, šaudiklė, vetiklė ~ vėtyklė, род. в. baidiklės, ganiklės, šaudiklės, vetiklės; мн. н. в. baidiklas, ganiklas, šaudiklas, vėtyklas, род. в. baidiklų, ganiklų, šaudiklų, vetiklų, дав. в. baidiklēm, ganiklēm, šaudiklēm, vetiklēm, знах. в. baidiklas, ganiklas, šaudiklas, vėtyklas. Однак за другою акцентною парадигмою відмінюється spaudiklas ~ spaudýklės «горіховий прес», род. в. spaudiklų, дав. в. spaudiklam, знах. в. spaudiklas ~ spaudykles.

У діалекті до третьої акцентної парадигми належать також окремі інші багатоскладові іменники, напр.: третьої: akėčės (: akėčios 1), grėbėstas (: grėbėstas 2); третьої «a»: arškėtis ~ erškėtýs (: erškėtis 2), prekląmis ~ priekląmýs (: prieklomis 1), ėremėtis (: priemėtis 1), ėresvirnis ~ priesvirnys (: priesvirnis 1), pretemis || pritemis (: priėtemis 1); третьої «b»: akatas ~ akuotas (: akuotas 1), ašaka (: ašaka 1), balana (: balana 2), balanda ~ balandą (: balanda 1), batkatis ~ botkotys (: botkotis 1), baudževà (: baudžiava 1), gabana (: gābana 1), ganėvà (: ganjava 1), lap(a)kritīs ~ lap(a)-kritýs (: lapkritīs 1), nugara (: nugara 1), paperis ~ popierýs (: popierius 1), samana (: samana 1), antakis ~ antakýs (: antakis 1), užkulnis ~ užkulnys (: užkulnis 1), užupis ~ užupýs (: užupis 1), veškėlis ~ vieškelys (: vieškelis 1).

d) Четвертою акцентною парадигмою, на відміну від lk., у діалекті наголошуються такі двоскладові іменники: durys (: durys 2), gilė (: gilė 2), giṅklas (: giṅklas 2), grūntas (: grūntas 2), kråpas, (: kråpas 2), kriaušis ~ kriaušys (: kriaušis 2), kulė ~ kūlė «час молотьби зернових; зернові, що підлягають обмолоту» (: kūlė 2), lóta (: lota 2), miestas (: miestą|2), prāsm as

116

(: priešmas 2), putà (: putà 2), raístas (: raístas 2), rãktas (: rãktas 2), sklaũtas (: skliaũtas 2), sklỹpas (: sklỹpas 2), smukis ~ smukỹs (: smũkis 2), sõdas 4 ‖ sõdas 2 (: sõdas 2), srūtas ~ srūtos, sūtras ~ sūtros (: srūtos, sūtros 2), stūmbas ~ stūmbas (: stãmbas 3), šérnas (: šérnas 3), ū̃rvas (: ū̃rvas 3), žil̃ė ~ žylė (: žỹlė 1), žiñklas ~ žėñklas (: žénklas 3).

2. Варто згадати й деякі інші особливості наголошування іменників у говірці.

a) Місце наголосу в окремих формах могло змінитися під впливом інших форм, унаслідок так званої тенденції до колонного наголошування.

Наприклад, у багатоскладових іменників другої акцентної парадигми в однині орудного відмінка та множині знахідного відмінка досить часто, як і в інших відмінках, наголошується передостанній склад, пор.: одн. ор. bur̃bėkļu ~ bur̃bėkliu «бубончиків», bur̃bėklai «бубончик», snaudãliu ~ snaudãliu «сонь», snaudãlai «соня», sausãtii «сухарю», ukmer̃gišku ~ ukmergiškiu «укмергішкісу», ukmergiškiai «укмергішкіс»; мн. зн. bur̃bėklus ~ bur̃bėklius «бубончиків», bur̃bėklas ~ bur̃bėkles «бубончики», snaudãlis ~ snaudãlius «сонь», snaudãlas ~ snaudãles «сонь», sausãtis ~ sausãtes «сухарі», ukmergiškis ~ ukmergiškius «укмергішкісів», ukmergiškes «укмергішкісок».

З тієї самої причини поряд із ašvijė ~ uošvijà⁸, mušėikà⁹ частіше неправильно наголошують ašvijė, mušėika.

b) Форми кличного відмінка однини іменників із зменшувальним або пестливим значенням, утративши кінцевий голосний або дифтонг, дуже часто мають наголос, перенесений із суфікса на перший склад, напр.: dabiluk (: dabilùkas ~ dobiliùkas), katiñuk (: katiñùkas ~ katiñiukas), katinė́l (: katinė́lis), stasùl (: stasùlis ~ Stasiùlis), šùnel (: šùnelis), vaĩkuk (: vaĩkùkas ~ vaikiùkas), vaikelùk (: vaikelùkas ~ vaikelìukas); gėgutìt (: gegutìtė ~ gegutýtė), ląputìt (: lapùtė ~ lapùtė), marčiùt (: marčiùtė ~ marčiūtė), moterel (: moterėlė ~ moterėlė), seserìt (: seserìtė ~ seserytė). Так само наголошуються й окремі прості (не зменшувальні) власні імена, напр.: aũgustin (: aũgustinas ~ Augustinas), uñtan (: untãnas ~ Antãnas).

Перенесення наголосу на перший склад названих форм іноді пов’язане також із певною відмінністю у значенні. Коли когось кличуть здалеку, голосно, частіше вживають форми однини кличного відмінка зі збереженим наголосом у суфіксі (katiñuk, katiñėl(i); gegutìt, lapùt), а в звичайному мовленні, звертаючись до когось зблизька, — форми з наголошеним першим складом.

3. У говірці трапляються також окремі слова або форми, які відрізняються від літературної мови не місцем наголосу, а інтонацією. Напр.:

a) У говірці літературні слова kaũkaspenis (1), lakštingala (1) вимовляються так: kãukaspėnis (1), lakštingėla (1).

b) Наголошене закінчення орудного відмінка множини іменників i-основи має гостру інтонацію, напр.: akim, ausim, pirtim, vitim ~ vytim. Отже, ці форми повністю збіглися з формами давального відмінка множини. На виникнення цього збігу, найімовірніше, вплинули слова з (i)o- та ė-основами, у яких інтонація наголошених закінчень форм давального й орудного відмінків множини закономірно зблизилася:

дав. galvóm, katė̃m ор. galvóm, katė̃m 〉 дав., ор. galvòm, katė̃m¹⁰.

⁸ У говірці це слово наголошується двояко: за другою та четвертою акцентними парадигмами, пор.: одн. род. ašvijės і ašvijos, місц. ašvijìjì і ašvijòj.

⁹ Загальні та власні назви із суфіксом -eika у говірці наголошуються за другою акцентною парадигмою.

¹⁰ Тут, як і в усій праці, знаком середньої інтонації позначено в говірці злиті в інтонаційному відношенні гостру й циркумфлексну інтонації наголошених довгих голосних і дифтонгів ie, uo.

117

ПРИКМЕТНИК

1. Загальні зауваги

Рід. § 18. Прикметники діалекту мають три роди: чоловічий, жіночий і середній.

До чоловічого роду належать прикметники з основами (i)a- та u-, а до жіночого — прикметники з основами (i)o- та ė-.

З іменниками спільного роду можуть уживатися прикметники як жіночого, так і чоловічого роду. У такому разі зазвичай зважають на те, про кого йдеться: про осіб чоловічої чи жіночої статі, наприклад: jisai geras žopla «він великий дурень», jisai gėras pliuške (~ pliuškė) «він великий телепень, базіка» anà (= ji) gerà žopla, anà gerà pliuške.

Форми середнього роду прикметників такі самі, як і в к., тобто застиглий називний або знахідний відмінок однини, наприклад: visur bálta; par mumis ii rudenį saùsa «у нас і восени сухо»; lauki žãli ~ laukė žãlia; šitoi vietai gìlu «у цьому місці глибоко»; anamì miški labai tūnku. Середній рід не має похідних із суфіксами -(ut)inis, -ikščias ~ -ykščias, -ivas ~ -yvas, а також окремих інших прикметників, наприклад: bėras, -a, dvìlas, -a ~ dvýlas, -à, kalbùs, -i, kniùpščis, -e ~ kniùpščius, -ià, landùs, -i ~ landus, -i, pėsčis, -e ~ pėsčias, -ià, šlìbas, -à, valgùs, -i.

Число. § 19. Прикметники мають однину й множину. Разом із формами двоїни іменників трапляються також форми прикметників того самого числа, наприклад: dù gerù vežimù atavėžiu (~ atavėžiau); dù mažù vaikù būva (~ būvo). Форми двоїни прикметників трапляються дуже рідко — значно рідше, ніж залишки двоїни іменників (про них див. § 2).

Відмінок. § 20. Кличний відмінок прикметників уживається порівняно рідше, ніж у іменників. Зазвичай форми цього відмінка збігаються з формами називного, наприклад: одн. клич. brúngus (-as) švėteli (: наз. brúngus švėtėlis ~ brángus svėtelis), gėras vaikì (: gėras vaikas), laukinė katė (: laukinė katė ~ laukinė katė), miẽla matinėlė ~ miẽla motinėlė; мн. клич. brúngus švėtėlii (:наз. brúngus švėtėlii ~ brángus švėtėliai), gerì vaikài (: geri vaikai), laukinės kãtes (: laukinės kãtes ~ laukinės kãtės), miẽlas matinėlas (: miẽlas matinėlas ~ mielos motinėlės).

У багатоскладових прикметників з основою ia- трапляється кілька форм однини кличного відмінка, наприклад: pirmutinis (як називний), pirmùtini, pirmutiniu ~ pirmutiniau; šveikėšnis, šveikėšniu ~ sveikėšniau; šveikáusis ~ sveikiausias, šveikáusiu ~ sveikiausiau.

Основа. § 21. Основи прикметників діалекту ті самі, що й у літературній мові. Однак певні прикметники можуть мати подвійні відмінкові закінчення — поряд зі старими й новіші, утворені від інших основ. Отже, основи прикметників, як і іменників, змішуються.

Насамперед окремі прикметники з основою a- (жін. р. o-) переходять до основи u- (жін. р. io-). Це явище властиве й іншим діалектам. Наприклад, у багатьох діалектах, а також у сучасній літературній мові прикметники з основою u- (жін. р. io-) ašt-rùs, -i, biaurùs, -i, pigùs, -i, stiprùs, -i, švelnùs, -i та ін. у деяких діалектах і староу-

118

У цих писемних пам’ятках іще зберігаються a- (жін. р. o-) основи. У південному східноаукштайтському говорі жіночий рід цих прикметників має форми основи на io (наприклад, bjauri, bjaurõs, bjaurái,...), а чоловічий — зазвичай форми відмінювання двох основ: a- та u-основ, пор. відмінювання bjaurùs:¹¹

Однина Множина Н. bjaũras, bjaurùs bjaurùs (bjaũras) Р. bjaũra, bjaurãus bjaurũ, bjaurũ Д. bjaurám, bjaurãm bjaurìems Зн. bjaũru bjaurùs (bjaũras), bjaurìs Ор. bjaurũ, bjaurù bjaurãis, bjaureĩs М. bjauràm, bjaurẽn bjaurũosi, bjaurũosi Іл. bjaurán, bjaurẽn bjaurũosin, bjaurũosin

Поряд зі старішими a-основами досить часто має новіші форми на u і прикметник lẽngvas: lũngvas (часто) || lungvùs (мн. наз. lũngvi || lũngvus); однак знахідний, місцевий та ілатив множини завжди мають тільки форми на a (lungvùs, lungvũosi, lungvũosin). Жіночий рід цього прикметника також має двоякі форми: на o- та io-основи (одн. наз. lungvà, lũngvi, род. lungvõs, lungvės...).

Поступовий перехід окремих прикметників з основою на a до u-основ, імовірно, дав підґрунтя й для протилежного процесу змішування основ: у говорі поряд зі старими формами прикметників на u-основу почали вживати також форми на a-основу, пор. § 24.

Про перехід деяких прикметників з основою на ė до (i)o-основ див. § 26.

Ступенювання. § 22. У говорі, як і в літературній мові, є три основні ступені прикметників: позитивний, вищий і найвищий. Крім них, існують також вищий посилений і найвищий із усіх ступені прикметників. За мірою вираженої ознаки ступені прикметників розташовуються в такому порядку: позитивний, вищий посилений, вищий, найвищий і найвищий із усіх.

Від прикметників позитивного ступеня (aukštas, -à, báltas, -à) утворюються форми вищого посиленого, вищого й найвищого ступенів. Їхнє творення, можна сказати, таке саме, як і в літературній мові.

Прикметники вищого посиленого ступеня утворюються за допомогою суфікса -elėsnis, -ė ~ ėlesnis, -ė (aukštėlesnis, -ė, bãltelėsnis, -ė), а вищого ступеня — за допомогою -ėsnis, -ė ~ ėsnis, -ė (aukštesnis, -ė, baltėsnis, -ė).

Форми чоловічого роду найвищого ступеня такі: aukščiaũsis, balčiaũsis тощо. Такі самі форми мають деякі сусідні й віддаленіші східноаукштайтські говори (Сесикай, Тауєнай, Рагува, Трускава, Крекенава…). Однак, як і в південному східноаукштайтському говорі, так і в тих говорах закінчення -as інших слів після м’якого приголосного перетворилося на -is (наприклад, svẽčias, vėjas > švẽčis, vėjis). Отже, і aukščiaũsis,

¹¹ Пор.: ąztras SP I 14₄₀, DP 273₆, ąztra SP II 83₃₀, одн. род. ąztra SP II 108₁₀, жін. р. одн. знах. ąztrą DP 28₃₇, мн. наз. aztri SP I 122₁₅, II 108₃; ор. aztrai DP 155₃, aztromis SP II 199₇; мн. род. biauru SP I 232₁₁, мн. знах. biaurus SP II 170₈; pigas SP II 62₁, nepigas SP II 232₁₃, мн. наз. pigi SP I 314₄, безр. р. piga SP I 27₂₃, 107₂₂, присл. pigay SP I 249₁₄, pigai DK 113₈, pigiai DP 4₁₁, 11₇, 19₅₈; stipras SP I 114₄, одн. ор. stipru SP II 19₉, мн. знах. stiprus SP II 19₁₂, ор. stiprays SP II 227₃₀, присл. stipray SP II 20₁₈; мн. знах. szwelmus SP I 32₁₃, ор. szwelnais SP I 32₁₃; ãstras, -à Miroslavas, Pilviškiai, biaũras, -à Linkmenys (пор. також: Lietuvių kalbos žodynas, т. 1, Vilnius, 1941, с. 275, 651; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, с. 274 і далі).

119

біліший, найкращий, найшвидший фонетично виникли з aukščiausias, balčiau-sias, geriausias. Можна також додати, що наведені форми найвищого ступеня прикметників уживаються в інших східноавкштайтських говірках (Утена, Дусетос, Обеляй...), які зберігають незмінений -ias, а також у писемних пам’ятках, що лежать в основі східноавкштайтських говірок (пор.: szwinčiausias AK 18₂₁, wiriáusias AK 37₃₀, aukščiausias ir didžiausias SP I 4₂₆–₂₇, wiriausias SP II 198₇). Форми жіночого роду цього ступеня в південній східноавкштайтській говірці такі: aukščause ~ aukščiausia, balčiause ~ balčiausia тощо.

Прикметники найвищого ступеня часто утворюються додаванням займенника pats, pati до прикметників найвищого ступеня, наприклад: pat aukščiausis ~ pats aukščiausias, pati aukščause — pati aukščiausia. Замість pats іноді може також уживатися родовий, знахідний (рідше) або орудний відмінок займенника kas, родовий або знахідний відмінок множини займенника visas із прийменником už, а також слов’янське nai, наприклад: ko (kū ~ ką, kuo) geriausis, -ė; visų (~ visų) geriausis,-ė; už visus geriausis, už visas (~ už visas) geriause; nai geriausis, -ė. Рідко в тому самому значенні кажуть: už visus geresnis, už visas geresnė.

Ступені порівняння утворюють і прикметники середнього роду, наприклад: aukšta, aukštelau ~ aukšteliau, aukščau ~ aukščiau, aukščause ~ aukščiausia, kū(kuo) aukščause ~ kū (kuo) aukščiausia, visų aukščause ~ visų aukščiausia, už vis aukščause.

Певний ступінь властивості, що її має предмет, можуть також виражати прикметники, утворені за допомогою деяких інших суфіксів або префіксів, пор.: kepūre (~ kepūrė) maž ma-žoka (= замала); naktis dabar tumšokas ~ naktųs dabar tamsokos (= темні, але не дуже); jisai dabar apisveikis (~ apysveikis «ще не цілком здоровий, майже здоровий»).

Як і в літературній мові, у говірці є прикметники, виражені ними властивості яких не можуть бути ані меншою, ані більшою мірою; вони не утворюють ступенів порівняння, наприклад: basas, -a, geležinis, -e ~ geležinis, -ė, pernikščis, -e ~ pernykščias, -ia «торішній, -я». Також рідко утворюють ступені порівняння прикметники, утворені за допомогою суфіксів -ėtas, -otas, -uotas та деяких інших суфіксів. Однак із ними можуть уживатися певні прислівники вищого й найвищого ступенів, наприклад: dabėtas ~ duobėtas, šakotas; daugiau (~ daugiau), labjau (~ labiau) dabėtas, šakotas; daugause (~ daugiausia), labjause (~ labiausia) dabėtas, šakotas.

2. Відмінювання

Основи на a, ia

§ 23. Закінчення прикметників з основами на a-, ia-: одн. наз. [bált-]-as ~ -as, [naũj-]-is ~ -as, род. -a, -e ~ -o, дав. -ám, знах. -ų, -i ~ -ą, оруд. -u, -ù, місц. -am̃, -em̃ ~ -am̃, іл. -añ, -eñ ~ añ; мн. наз. -i, род. -ų ~ -ų, дав. -iẽm ~ -iẽm, знах. -us || -as ~ -us, -ūs || -is ~ -ūs, оруд. -aĩs, -eĩs ~ -aĩs, місц. -uõsi / -uõse, іл. -uõsin / -uõsna(n) (пор. § 4).

Давальний відмінок однини багатоскладових прикметників з основою на ia поряд із закінченням -em ~ -iam іноді має також закінчення -iũ ~ -iui, що виникло за аналогією з іменниками на ia, пор.: beržiniui pagaliui ~ beržiniui pagaliui, geriausi svečiai ~ geriausiui svečiui, kvietinių ragaišių ~ kvietiniui ragaišiui, vilniškiai svečiai ~ vilniškiui svečiui. Давальний відмінок однини такого типу трапляється і в старих писемних пам’ятках, пор.: Noriu asz tam paskutiniui dit’ kaip ir taw DP 93₁₂–₁₃.

120

Форма знахідного відмінка однини найвищого ступеня geriausi могла фонетично виникнути як із geriusuta, так і з geriausių. Останню форму знахідного відмінка поряд із називним geriausias вживають деякі інші східноаукштайтські говірки (пор. також форми зі старих мовних пам’яток, написаних на основі східноаукштайтських говірок: szwinciausi AK 30₁₉, 82₃₂₉, 98₃₀, szwynciausi SP I 101₁₅₇, brungiausi SP II 25₁₅, 27₁, 30₂₅).

Поряд із формою ілативу однини прикметників вищого ступеня geresnin (пор. знах. одн. gerėsni ~ geresnį) частіше вживається форма geresnėn, імовірно, утворена за зразком naujėn. Із -en ~ -ian найчастіше вживається також форма ілативу однини похідних із суфіксом -utinė, наприклад: paskutinėn, pirmutinėn. Чи виникло закінчення -in ілативу однини прикметників найвищого ступеня (пор. geriausin) з -in чи з -ian, важко сказати, оскільки невідома й первісна форма знахідного відмінка однини.

Закінчення називного відмінка множини -ii ~ -iai і давального відмінка множини -em ~ -iam мають medinis, paskutinis та інші прикметники цього типу з основою на ia.

Основа на u

§ 24. Закінчення: наз. одн. [graž-] -ūs (|| -ās ~ -ūs), род. -aũs, дав. -’ām ~ -iám, знах. -u (-a) ~ -ų, оруд. -ù ~ -iù, місц. -em̃ ~ -iam̃, ілат. -eñ ~ -iañ; наз. мн. -us (-as) ~ -ūs, род. -ų ~ -ių, дав. -iém, знах. -’ùs (-is) ~ -iùs, оруд. -eĩs ~ -iaĩs, місц. -’ùosi | -’ùose, ілат. -’ùosin | -’ùosna(n) (пор. § 4).

До відмінювання прикметників з основою на u проникають закінчення основ на a; пор. досить часто вживані в говірці форми: род. одн. brūnga ~ brūngo, gārda ~ gārdo, дав. одн. gražām, saldām, statām ~ sotām, оруд. gražù, saldù, sotù, місц. gražūm, saldām, statām, ілат. gražān, saldān, statān; род. мн. gražū ~ gražų, saldū ~ saldų, sotū ~ sotų, знах. gražūs (gražās), saldūs (saldās), оруд. gražāis, saldāis, місц. gražūosi, saldām, ілат. gražūosin, statūosin.

Про причини виникнення паралельних форм з основою на a див. § 21.

Основи на o, io

§ 25. Приклади прикметників з основами на o-, io: baltā, naujė ~ naujā, gerāuse ~ geriāusia, gražī. Закінчення цих прикметників такі самі, як у іменників з основами на o, io (пор. §§ 8, 9).

-ė основа

§ 26. Приклади прикметників з основою на ė: medinė ~ medinė, gerėsne ~ gerės-nė. Закінчення цих прикметників здебільшого такі самі, як і в іменників з основою на ė (пор. § 10), проте в окремих відмінках вищого та найвищого ступенів, а також прикметників, утворених за допомогою суфікса -utinė, поряд із формами з основою на ė можуть уживатися також форми з основою на io, пор.: одн. род. geresnės, gerelesnės, pirmutinės || geresnōs, gerelesnōs, pirmutinōs, місц. geresnėj, gerelesnėj, pirmutinėj || geresnōj, gerelesnōj, pirmutinōj, ілл. geresnėn, gerelesnėn, pirmutinėn || geresnōn, gerelesnōn, pirmutinōn; мн. дав. й оруд. geresnėm, gerelesnėm, pirmutinėm || geresnōm, gerelesnōm, pirmutinōm, місц. geresnėsi, gerelesnėsi, pirmutinėsi || geresnōsi, gerelesnōsi, pirmutinōsi, ілл. geresnėsin, gerelesnėsin, pirmutinėsin || geresnōsin, gerelesnōsin, pirmutinōsin. В окремих місцевостях ареалу південної говірки східноаукштайтського діалекту (наприклад, в околицях Гельвонів) форми із закінченнями основи io уживаються навіть частіше.

У прикметників з основою на ė, що мають l, яке перед голосним у кінці основи затверділо, закінчення окремих відмінків через фонетичні зміни збіглися із закінченнями прикметників з основою на ė та основою на o-

121

ми, пор.: одн. наз. didela ~ didelė, дав. didelái ~ dideléi, знах. didelù ~ didelę, ор. didelãi; мн. наз. didelàs ~ didelės, знах. didelàs ~ deles. За аналогією з цими відмінками закінчення прикметників з основою на o іноді додаються й до форм інших відмінків, пор.: одн. род. didelõs || didelės ~ didelės, місц. didelõj || didelėj ~ didelėj, ілл. didelõn || didelėn ~ didelėn; мн. дав., ор. didelõm || didelėm ~ didelėm, місц. didelõsj || didelėsi ~ didelėse, ілл. didelõsin || didelėsin ~ didelėsen.

3. Залишки займенникових прикметників

§ 27. Ареал південної говірки східноаукштайтського діалекту входить до тієї частини Литви, де займенникові прикметники нині майже не вживаються. Їхні функції тут здебільшого виконують звичайні прикметники. У говірці дещо частіше трапляються лише різноманітні субстантивовані й адвербіалізовані займенникові прикметники, пор. власні географічні назви: bindrõje ~ Bendrõja луки села Скомінеляй, Вайткюнай (околиця Пабайскаса), didžõje ~ Didžõja луки села Кнізлаукяй (околиця Вепряй), Слабадаса, Уличникай, Вайткюнай (околиця Пабайскаса), dubõje ~ Dubõja луки Слабадаса, Вайткюнай, ilgõje ~ Ilgõja поле села Мінчюкай (околиця Муснінкай), plačõje ~ Plačõja лука села Вайтелішкяй (околиця Крикштенай), smailõji поле села Кайминеляй (околиця Муснінкай); didžõje balà ~ Didžõja balà болото села Багужішкяй (околиця Крикштенай), didžõje pieva ~ Didžõja pieva лука села Сантакяй (околиця Вієсай), ilgiẽji alkaĩ ~ Ilgieji alkaĩ болото села Скомінай (околиця Пабайскаса), ilgõje pieva ~ Ilgõja pieva Віндеїкяй, platẽji alkaĩ ~ Platẽji alkaĩ болото села Скомінай; (неправильно утворені форми) aukštõjes ~ Aukštõjos поле села Лещюнай (околиця Юкноняй), platusẽji skersini ~ Platusẽji skersiniai поле села Гайлюнай (околиця Крикштенай).

Про інші субстантивовані, а також адвербіалізовані займенникові прикметники цієї говірки див. «Lietuvos TSR MA Darbai», serija A, 2(7), 1959, p. 191.

4. Наголошування

§ 28. а) Наголошування двоскладових прикметників у говірці мало відрізняється від літературної мови. Варто відзначити лише такі подробиці:

1. Наголошування деяких прикметників не збігається з літературною мовою; наприклад, за третьою акцентною парадигмою наголошується tūmsus, -i (: літ. tamsùs, -i 4), за четвертою акцентною парадигмою — ker̃šas, -à (: kéršas, -à 3), šir̃mas, -à (: širmas, -à 3).

2. У прикметника третьої акцентної парадигми brangùs, -i називний відмінок однини має наголос на корені — brúngus, brúngi, форма середнього роду brúngu; отже, так само, як у aiškus, aiški, tūnkus ~ túnkus, túnki ~ tánki¹².

3. У прикметників жіночого роду, тобто з основою на (i)o, у давальному відмінку однини наголошується закінчення: baltái, sausái; saldžiẽji ~ saldžiái, žaliái ~ žaliái. Так само наголошуються й багатоскладові прикметники цих основ третьої та четвертої акцентних парадигм, наприклад: alkanái, pailgái, purvìnai, svetimái; nažulnãi ~ nuožulnìai, panašái ~ panašiái.

Відмінностей у наголошуванні багатоскладових прикметників порівняно з літературною мовою трапляється дещо більше.

¹² Щодо наголошування цих прикметників пор. A. Laigonaitė, Literatūrinės lietuvių kalbos kirčiavimas, Vilnius, 1959, p. 50.

122

1. Прикметники із суфіксами -onas, -ona; -ivas ~ -yvas, -iva ~ -yva у говірці мають наголос третього акцентного типу, наприклад: geltonas, -a ~ geltonas, -a, raudonas, -a ~ raudonas, -a; unkštivas, -a ~ ankstyvas, -a, velivas, -a ~ vėlyvas, -a; мн. дав. geltoniem, geltonom, raudaniem, raudanom; unkštiviem, unkštivom, veliviem, velivom.

Так само здебільшого наголошуються й похідні із суфіксом -ingas, -inga, наприклад: smalingas, -a, geringą «geringą»; мн. дав. smalingiem, smalingom, geringom; мн. знах. smalingus, smalingas, geringas. Окремі прикметники із суфіксом -ingas, -inga мають різні типи наголошування — третій акцентний тип, як уже зазначалося, або (рідше) сталий наголос на суфіксі (як у літературній мові) чи на корені, наприклад: lėtingas, lėtingą || lėtingas, lėtinga || lėtingas, lėtingą; lėtinga; мн. дав. lėtingiem, lėtingom || lėtingem, lėtingam || lėtingiem, lėtingam; мн. знах. lėtingus, lėtingas || lėtingus, lėtingas.

Двояко наголошуються складні прикметники з префіксом prie-: вони або мають сталий наголос на префіксі (як у літературній мові), або рухомий наголос, що переміщується із закінчення на префікс, наприклад: priedurnis, -ė, priešakvaišis, -ė, priešekurtis, -ė || priedurnis, -ė ~ priedurnys, -ė, prekvaišis, -ė ~ priekvaišys, -ė, prekurtys, -ė ~ priekurtys, -ė; мн. дав. priedurnem ~ priedurniam, priedurnėm || priedurnám ~ priedurniám, priedurnėm ~ priedurnėm; мн. знах. priedurnis ~ priedurnius, priedurnes.

За третім «а»-акцентним типом наголошується прикметник mėlinas, -a ~ mėlynas, -a (у жіночому роді однини називного відмінка наголошується також перший склад!), мн. дав. mėlinėm, mėlinom, знах. mėlinus, mėlinas.

2. Прикметники вищого й найвищого ступенів у говірці належать до четвертого акцентного типу. До цього акцентного типу найчастіше належать і прикметники із суфіксом -utinis, -utinė: paskutinis, -ė, pirmutinis, -ė, vidutinis, -ė; мн. дав. paskutiniem, paskutinom (щодо закінчення див. § 26), знах. paskutinius, paskutinis.

3. На відміну від літературної мови, окремі прикметники із суфіксом -inis, -inė мають інший наголос. Наприклад, у говірці сталий наголос мають miltinis, -e (: lk. miltinis, -ė, 2), mėšinis, -e (: mėšinis, -ė 2), vuosinis, -e (: uosinis, -ė 2). Двояко наголошуються aglinis, -e ~ eglinis, -ė, alkšninis, -e, beržinis, -e — за другим акцентним типом (як у літературній мові) і зі сталим наголосом (áglinis, -e, alkšninis, -ė, beržinis, -e).

ЧИСЛІВНИК

1. Кількісні числівники

Основні

§ 29. Основні кількісні числівники діалекту за способом творення здебільшого не відрізняються від числівників того самого типу літературної мови. Окремі числівники або числівники певних груп (скажімо, «11» — «19») дещо змінилися лише фонетично, пор.:

1. один, одна

2. два, дві

3. три ~ три

4. чотири, чотири < чотири

5. п'ять ~ п'ять, п'ять ~ п'ять

6. шість, шість ~ шість

7. сім < сім, сім < сім

8. вісім, вісім ~ вісім

123

9. devìni ~ devyni, devìnes ~ devýnios

10. dešims, dešimtis

11. venùolka < vienuólika

20. dvìdešims

21. dvìdešims vienas, dvìdešims viena

30. trìzdešims ~ trisdešims

40. kètrezdešims < keturiasdešims

100. šimtas

1000. tūkstūntis ~ tūkstantis.

Поряд із кількісними числівниками septìnezdešims «70», aštuónezdešims «80»…, tūkstūntis šimtas, tūkstantis du šimtai, tūkstantis du šimtai pìnk(e)zdešims… часто (особливо серед представників старшого покоління діалекту) вживають у тому самому значенні: septìnez dešimtis (< septynios dešimtys), aštuóne² dešimtis…; venùolka šìntu (~ šìntu), dvìlka šìntu, dvìlka šìntu ùi pìnk(e)zdešims… Пор.: màn jau septìnez dešìmtis šeši metai; už kārvi tadaj makėje aštanòika devinòika šìntu; jisai be dvìdešims keturū šìntu neparādoda.

§ 30. Числівник viēnas відмінюється як прикметники на a-, а viēna — як прикметники з основою на o (§§ 23, 25).¹³

Форми родового, давального й орудного відмінків числівника dù, dvì однакові як для чоловічого, так і для жіночого роду: род. dvējì ~ dviejų arba dvìe, дав. і ор. dvìem. Місцевий відмінок чоловічого роду dvējūosi|dvējūose ~ dviejuose, іл. dvejūosin ~ dviejuosen|dvejūosna(n) ~ dviejuosna(n); місцевий відмінок жіночого роду dvejōsil|dvejōse ~ dviejose, іл. dvejōsin ~ dviejosėn|dvejōsna(n) ~ dviejosna(n) (пор. § 4).

Так само, як dù, dvì, відмінюються й abù, abì. Лише називний і знахідний відмінки мають abùdu, abìdvi — інші відмінки не вживаються.

Числівник trìs має окремі форми чоловічого й жіночого роду в місцевому та ілативі: місц. trìjūosi|trìjūose, trìjōsi|trìjōse, іл. trìjūosin|trìjūosna(n), trìjōsin|trìjōsna(n). Форми інших відмінків не розрізняють роду: род. trìjų ~ trijų, дав. і ор. trìem ~ trim, знах. trìs.

Закінчення числівника keturi такі самі, як у прикметників на ia (наприклад, naujas, § 23), а kètrės ~ kètrios — як у множинних форм прикметників з основою на io (наприклад, nauja, § 25). Крім форми називного відмінка жіночого роду, зазвичай не має голосного u після приголосного t і форма знахідного відмінка: kètris ~ kètrias. Знахідний відмінок чоловічого роду також збігається зі знахідним жіночого роду: kètris. Однак його закінчення -is у діалекті могло фонетично постати як із -is, так і з -ius. Форма цього відмінка kèt(u)ris трапляється в околицях Чобішкіса, Муснінкай та в інших місцевостях на східній окраїні діалектного ареалу. Її також мають суміжні східноавкштайтські говірки, які після пом’якшеного приголосного (або j) зберігають повне -us (Куркляй, Лидувокяй, Жельва, Молетай, Гедрайчяй…). Сусідні середньоавкштайтські говірки околиць Кайшядориса (наприклад, Жасляй) мають цей знахідний із -is, хоча в окремих місцевостях (наприклад, Паломене) поряд із ним трапляється також форма з -ius. Можна додати, що закінчення -is властиве також писемним працям К. Ширвіда,

¹³ Як і в літературній мові (пор. Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, p. 938), так і в діалекті viēnas,-a іще може вживатися у значенні прикметника або займенника, наприклад: tikāi viēna ki (= kaip) pirštas; su tuo vaikų dabar viēnas vargas; venēiš metāis būva labai unkštivas pavasaris; jie ki gaidžei viēnas prieš kitų šakinei; mės iš viēna bakana (= kepalo) duonas nevalgėm.

124

пор.: pinkis SP I 252₂₀, septinis SP I 140₁₇ поряд із elnius SP I 141₂₆, erszkiečius SP II 163₃₂.

Як і keturi, ketres відмінюються також pinki, pinkes; šeši, šešes; septini, septines; aštuoni, aštuones; devini, devines.

Числівник dešims не відмінюється. Його відмінювана форма dešimtis (дещо частіше вживана лише представниками старшого покоління носіїв говірки) має ті самі закінчення, що й іменники i-основи (пор. § 11), проте поряд із родовим відмінком множини dešimčių ~ dešimčių трапляється також dešimtų ~ dešimtų.

Числівники vienuolka – devinuolka мають відмінкові форми однини. Їхні закінчення такі самі, як у іменників o-основи (§ 8), проте знахідний відмінок має коротке -a, тобто збігається з називним.

Числівник šimtas відмінюється як іменники a-основи (§ 6), а tūkštūntis переважно (а представники молодшого покоління — завжди) як іменники ia-основи (§ 7). Старше покоління іноді й досі вживає його також із закінченнями іменників ē-основи, пор.: одн. наз. tūkštūnė ~ tūkstantė, одн. род., мн. наз. tūkštūntes ~ tūkstantēs, мн. дав. і оруд. tūkštūntiem ~ tūkstantēm. Імовірно, такі форми виникли замість давніших форм жіночого роду i-основи (пор. перехід іменників жіночого роду i-основи до ē-основи — § 12).

Складені числівники dvidešims — devineždesims не відмінюються. У складених із кількох слів числівниках відмінюються всі слова, наприклад: наз. dū tūktūnčiį irįs šimtąjį devini, род. dvėjų tūktūnčių trijų šimtų devinių тощо.

Збірні числівники

§ 31. Передусім слід згадати збірні числівники такого самого творення, як у 1к.: veneri ~ vieneri, vieneres ~ vienerios; abejì, abejes ~ abėjos; dvėji, dvėjes ~ dvėjos; frėji, frėjes ~ frėjos; ketveri, ketveres ~ ketverios; pinkeri, pinkeres ~ pinkerios... devineri ~ devyneri, devineres ~ devynerios.

Із суфіксом -er- іноді вживаються також dvėjeri, dvėjeres ~ dvėjerios; frėjeri, frėjeres ~ frėjerios.

Поряд зі збірними числівниками із суфіксом -er- у говірці вживаються також числівники з тим самим значенням із суфіксом -el-: veneli ~ vienelė, vienelės ~ vienelios, pinkeli, pinkelės ~ penkelios; šešeli, šešelės ~ šešelios; septineli < septyneli, septineles < septynelios; aštaneli ~ aštuoneli, aštaneles ~ aštuonelios; devineli ~ devyneli, devineles ~ devynelios.

Поряд із формами називного відмінка жіночого роду vieneres, vieneles та знахідного vieneris ~ vienerias, vienelis ~ vienelias трапляються також форми з кореневим -e-: наз. vėneres ~ vėnerios, vėnelės ~ vėnelios, знах. vėneris ~ vėnerias, vėnelis ~ vėnelias. Останні, ймовірно, виникли за аналогією до dvėjes або dvėj eres, kė tveres (наз.); dvėjeris ~ dvėjerias, kė tveris ~ kė tverias (знах.).

Збірні числівники вживаються з іменниками, що мають лише форму множини, наприклад: dvėjes (dvėjeres, dvėjeles) dūris, kė tveres šākes, devineri (devineli) mētai.

Збірні числівники відмінюються так само, як основний числівник keturi, ketres (§ 30). Закінчення знахідного відмінка чоловічого роду здебільшого -is (dvėjis, frėjis), лише ближче до східної межі говірки трапляється також -us (dvėjus, frėjus). Поряд із жіночого роду

125

родового відмінка множинного числівника frėjes форми давального й орудного відмінків trėjom іноді кажуть і trijom, наприклад: frijom pirštinem neustėks šūlu; su frijom kėlnem. Остання форма, найімовірніше, є контамінаційним утворенням із frėjom і frīm.

Збірні числівники

§ 32. Спосіб творення збірних числівників у говірці такий самий, як у літературній мові: dvėjetas, trėj etas, kėivertas, piñketas ~ peñketas, devinetas ~ devýnetas.

Числівники цього типу можуть уживатися з іменниками як чоловічого, так і жіночого роду, наприклад: frėjetas arklių, kėivertas paršu; piñketas kárvu, šéšetas kañlu.

Збірні числівники мають відмінкові форми однини. Їхні закінчення здебільшого такі самі, як у іменників а-основи (§ 6), проте називний і знахідний відмінки іноді можуть мати також закінчення -a, наприклад: piñketa paršu laksta, trėjeta kárviu ganasi; kėiverta arklių pardavė, aštíone ta vištu lápe nuneše. Ці форми (як і vienuolika — devyniolika) слід вважати залишками називно-знахідного відмінка середнього роду.

Дробові числівники

§ 33. Дробові числівники такого типу, як у літературній мові viena trečioji, trys aštuntosios, у говірці не вживаються; замість них кажуть: (vienas) trėčdalis, (vienas) kėvirtadalis, dù piñktadalii ~ dù penktadaliai, tris aštuntadalii ~ trýs aštuntadaliai тощо.

Числівники цього типу мають лише форми чоловічого роду; їхні складені компоненти trėčdalis, ketvirtadalis тощо відмінюються як іменники ia-основи (§ 7).

У значенні дробового числівника вживається також слово pusė ~ pusė (відмінюється як іменники ē-основи, § 10).

Числівники pusúitra ~ pusáitro, puštrėčė ~ pustrėčio, puškėtv irta ~ pusketvirto... змінюються за родами, але не відмінюються; вживаються лише форми родового відмінка, наприклад: puštrėčė maiša ~ pustrėčio maišo, puštrėčės luntós ~ pustrėčios lentós.

2. Порядкові числівники

§ 34. Творення порядкових числівників у говірці загалом не відрізняється від літературної мови, пор.: pirmas, -à; úntras, -à ~ añtras, -à; trėčis, -ė ~ trėčias, -ià; ketvirtas, -à; devintas, -à; dešimtas, -à; dvidešimtas, -à; dvidešim(s) pirmas, -à. Тільки порядкові числівники від «11» до «19» у говірці можуть мати подвійні форми — поряд із veniúoiktas, -a, dvìlktas, -a представники старшого покоління говірки досить часто ще вживають і venalikis, -e ~ vienuolikìs, -ė, dvìlikis, -e ~ dvylikis, -ė тощо.

§ 35. Відмінкові форми числівника pirmas мають ті самі закінчення, що й основи на a, а pirmà — як прикметники з основою на o (§§ 23, 25). Так само відмінюються й інші порядкові числівники з основами на a та o.

Числівники trėčis, venalikis, dvìlikis... відмінюються як прикметники з основою на ia (§ 23), trėčė — як прикметники з основою на io (§ 25), а venalike, dvìlike — як прикметники з основою на ē (§ 26). Подібно до деяких прикметників з основою на ia, числівники venalikis, dvìlikis тощо іноді мають поряд із прикметниковим закінченням однини давального відмінка (venalikem ~ vienuolikìam, dvìlikem ~ dvylìkiam) також іменникове (venalikìi ~ vienuolikìui, dvìlikìi ~ dvylìkiui).

126

У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово, наприклад: одн. наз. tūkstantis devyni šimtai penktas, род. tūkstantis devyni šimtai penkta... мн. наз. tūkstantis devyni šimtai keturelikį metai, оруд. tūkstantis devyni šimtai keturelikiais metais.

3. Наголошування

§ 36. Найважливіші відмінності в наголошуванні числівників говірки від літературної мови такі:

a) Кількісні основні:

1. Під час ритмічного лічення у числівниках «4» — «6» може наголошуватися перший склад: keturi, piñki, šeši.

2. У формі однини давального відмінка числівника viena наголос падає на закінчення: venái ~ vienái (пор. § 28a).

3. У формах давального й орудного відмінків числівника trìs інтонація є спадною: trīm (пор. § 17,3).

4. Окремі відмінкові форми числівника dešimtis іноді (рідше), поряд із наголосом на закінченні, можуть мати й наголос на корені, наприклад: одн. наз. dešimtis || dešimtis, род. dešimties || dešimties.

5. Форми множини числівника šimtas мають наголос на корені, якщо стоять після іншого числівника, наприклад: dù šimtai, dvìlika šimtų ~ dvyl(i)ka šimtų, trīm šimtam, dvìem šimtais, але: šimtai jų tinai skraida; tų jų šimtais nepapirksi.

b) Збірні:

Поряд із формами називного відмінка з наголосом на закінченні septneri, septnelì, aštaneri, aštanelì, devineri, devinelì вживаються форми з наголосом на суфіксі: septýneri, septýnelì, aštuoneri, aštuonelì, devyneri, devynelì. Форми з таким наголосом виникли за аналогією до septynì, aštuoni, devìni, де наголос закономірно перемістився з короткого закінчення.

c) Порядкові:

1. pirmas, -à vns. įnagininko ir dgs. galininko formų dažniausiai kirčiuojama galūnė: pirmù, pirmąĩ; pirmùs, pirmàs. Tų formų galūnė pradėta kirčiuoti dėl kitų kelintinių skaitvardžių analogijos, pvz., ùntras, -à ~ àntras, -à — vns. įn. untrù, untrąĩ; dgs. gal. untrùs, untràs.

У числівниках жіночого роду перша — десята, двадцята — дев'яноста давальний відмінок однини має наголос на закінченні, наприклад: першій, четвертій, двадцятій..., як і той самий відмінок прикметників о-основи (§ 28 a).

2. дев'ятнадцятий, -а ~ дев'ятнадцятий, -а наголошуються за другою акцентною парадигмою (дев'ятнадцятий, -а... має постійний наголос, як у літературній мові).

ЗАЙМЕННИК

1. Загальні зауваги

§ 37. Більшість займенників діалекту такі самі, як і в літературній мові, лише деякі дещо змінилися фонетично й морфологічно, значення окремих займенників змінилося, деякі потрапили зі слов'янських мов. Наприклад:

1. Особові: я, ти, він¹⁴ || він «він», вона «вона», ми, ви ~ ви, вони || вони ~ вони, вони || він ~ вона.

¹⁴ Коротка форма він зовсім не вживається. З часткою -ai, яка втратила в діалекті своє вказівне, підсилювальне значення, вживаються й деякі інші займенники (див. далі).

127

2. Зворотний: savi ~ savę.

3. Присвійні: màna ~ màno, tàva ~ tàvo, sàva ~ sàvo.

4. Вказівні: anàs, anõjį < anõjį¹⁵ «та», šitas, šitai ~ šitoj «ця», tàs || tasai, tõj «та», tõks || taksai ~ toksai, tõke ~ tokią, šitaks ~ šitoks || šitaksai ~ šitoksai, šitake ~ šitokia, tas pãc ~ tas pats, tõj pati, pãc tas, pati tõj, tõks pãc, taksai pãf, tõke pati (pãt).

5. Питально-відносні: kàs, kõks || kaksai ~ koksai, kõke, katràs, katrõj, kuris, kurõj (рідко), keli, -es ~ -ios, kelintas, -à, keleri, -es, kanõ «чий».

6. Неозначені: kàs, kõks || kaksai, kõke, katràs, -õj, keli, -es, kelõlika < keliõlika, keletas, bet kàs, bet kõks || bet kaksai, bet kõke, bet katràs, bet katrõj, katràs-ne-katras, katrõj-ne-katrõj, kai kàs, kažna kàs, kažna katràs, kažna kõks (kaksai), šis tàs, šõks tõks || šeksai taksai ~ šioksai toksai, šõke, tõke, kitas, kitai ~ kitoj, kas kita, vienas kitas, viena kita, kitõks, -e, kitõniškas, -a, visas, -à, viskàs, visõks, -e, niẽkas, ni joks, -e «ніякий, -а», ni kõks (kaksai), -e «ніякий, -а». Замість kiekvienas, -a здебільшого вживаються займенники слов’янського походження kõžnas, -a, žėdnas, -a.

7. Означальні pãc, pati.

2. Відмінювання

Займенники без граматичного роду

§ 38. àš, tù; savi.

Однина Множина Н. àš, tù mẽs, jūs Р. manì, tavì, savì mūsų, jūsų З. mãn, tàu, sáu mùm, jùm О. manì, tavì, savì mumìs, jumìs Ор. manìm, tavìm, savìm mùm, jùm М. manì, tavì, savì mumìsi|mumìse; jumìsi|jumìse

Крім коротших форм àš, tù, називний відмінок однини іноді має також довші форми: ãšen, ãšenai; tùjen, tùjenai. Їх здебільшого вживає лише старше покоління.

Форми родового й знахідного відмінків однини в говірці здебільшого однакові: manì ~ manę, tavì ~ tavę, savì ~ savę. Поряд із manì, tavì, savì зрідка трапляються форми знахідного відмінка однини manì, tavì, savì. Вони можуть бути залишками давніших форм manė, tavė, savė (у говірці -ė > -i), проте знахідний відмінок однини цих займенників на -i трапляється також у тих східних литовських говірках, які зберігають давнє -ė у незміненому вигляді (наприклад, поблизу Тверечюса), а також у говірках, де давнє -en перейшло в > -e (Паломе̇не, Жасляй та ін.). Тому походження форм знахідного відмінка однини на -i неясне¹⁶.

Родовий відмінок множини здебільшого має форми mūsu ~ mūsų, jūsų ~ jūsų (ці форми вживаються також як присвійні займенники). Іноді трапляються також за зразком родового відмінка однини

¹⁵ У деяких займенників жіночого роду прості форми називного й орудного відмінків однини замінені скороченими займенниковими формами. Поряд із простими скорочені займенникові форми іноді має й називний відмінок множини чоловічого роду, наприклад: anieĮ, kairieĮ, šitieĮ, tieĮ. Проте ці форми трапляються не на всій території поширення говірки — їх уживають переважно лише в околицях Чяпішкіса та Муснінкая.

¹⁶ Пор. J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, t. 3, Warszawa, 1956, p. 137; Z. Zinkevičius, Lietuvių dialektologija, p. 299.

128

утворені форми mumì ~ mumė, jumì ~ jumė (пор.: jisai mumì nepràšė; iš jumì atėję un mumis «від вас прийшли до нас»).

Як і давальний відмінок мн., найчастіше таким самим є й орудний відмінок мн. (пор.: neik su mùm; su jùm nėr kȯ šnekėt). Рідше трапляється орудний відмінок мн. mumìm, jumìm (пор.: su mumìm anà nėšneka; àš su jumìm nòru važiuòti).

Знахідний відмінок мн. найчастіше має форми mumìs, jumìs; рідше трапляються форми знахідного відмінка mumì, jumì.

§ 39. Інші займенники, що не розрізняють роду, мають лише однину. Їхні закінчення здебільшого такі самі, як і у відповідних займенників литовської літературної мови, проте в окремих відмінках дещо відрізняються фонетично, пор.:

Наз. kàs, niẽkas, šìs tàs

Род. kȯ, niẽka, šȯ tȯ

Дав. kám, niẽkam, šám tám

Знах. kù, niẽku, šì tù

Ор. kuõ || kuõm, niẽku, šuõ tuõ || šuõm tuõm

Родовий відмінок має також форму kanõ, уживану в питальному, відносному та неозначеному значеннях, наприклад: kanõ šitai kepùrė? kanõ padėta, tas jį pasiims; nemètik akmenų — da kanõ lùngu išmuši. Форма kanõ, найімовірніше, виникла з kenõ < kienõ, тобто з родового відмінка однини займенника kienas (який нині трапляється лише у східних литовських говірках, наприклад, у Лазунах, Гервечах, Зетелах).

Поряд зі знахідним šì tù трапляється також šù tù (пор.: dàve šù tù pasògas), де šù, очевидно, виникло за аналогією з другим компонентом (tù).

Форми орудного відмінка однини kuõm (< kuomi), šuõm tuõm (< šiuomi tuomi), як і форми цього відмінка займенників родового поділу на -m, частіше вживають представники старшого покоління.

Форми місцевого відмінка замінюють прислівники: kur̃, niẽkur, šì tì «тут-там».

Займенник kelõlka відмінюється як числівник veniõlka (§ 30).

Займенники чоловічого й жіночого роду

a-основа

§ 40. У займенників на a-основу, наприклад: anàs, šìtas, vìsas, закінчення більшості відмінків такі самі, як і в прикметників на a-основу (§ 23); відмінності є лише в окремих випадках.

Орудний відмінок однини деяких займенників має три варіанти закінчення: -u, -uo і -uom, пор.: anù, anuõ, anuõm; katrù, katruõ, katruõm; šitù, šituõ, šituõm. Давніші закінчення -uo або -uom (< -uomi) ще має tàs: tuõ, tuõm. Найчастіше вживаються форми цих займенників із -uo; форми з -uom більше властиві представникам старшого покоління, а форми з -u трапляються вже зовсім рідко. Закінчення орудного відмінка однини інших займенників на a-основу завжди має вигляд -u (< -uo), наприклад: kitù, kitõnišku, kõžnu, kelintù, visù.

Займенники anàs, katràs, šìtas, tàs мають давніші закінчення називного й знахідного відмінків множини: наз. aniẽ, katriẽ, šitiẽ, tiẽ; знах. anuõs, katruõs, šituõs, tuõs. У інших займенників на a-основу закінчення цих відмінків скорочені: наз. kiti, kitõniški, kõžni, kelintì; знах. kitùs, kitõniškus, kõžnus, kelintùs.

9. Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai

129

ia-основа

§ 41. Займенники на ia-основу, наприклад: jisai, kòks (kaksai), відмінюються подібно до прикметників тієї самої основи (§ 23). Однак у цих займенників майже завжди зберігаються давніші закінчення орудного відмінка однини, називного й знахідного відмінків множини, наприклад: одн. ор. juõ || juõm, kakuõ || kakuõm, мн. наз. jiẽ, kakìẽ, мн. знах. juõs, kakuõs.

Поряд із формою називного відмінка однини особового займенника jisai у тому самому значенні дуже часто вживається займенник áns (< ánas), а поряд із формою називного відмінка множини jiẽ — ãne ~ ãnie або (рідше) ãnis ~ ãnys.

Займенники keli, keleri мають лише відмінкові форми множини, закінчення яких цілком такі самі, як і закінчення прикметника naujas (§ 23).

Відмінюванням займенник pàč ~ pàts дещо відрізняється від інших займенників на ia-основу. Окремі відмінкові форми цього займенника зберегли закінчення займенників на i-основу, пор.: одн. род. patìẽs, знах. pàti ~ pàtį, мн. наз. pàtis ~ pàtys. Закінчення інших відмінків належать до ia-основи. Закінчення цієї основи часто має й родовий відмінок однини: pàče ~ pàčio. Поряд із формою знахідного відмінка однини pàti іноді трапляється також pàči (пор.: pàči didžiausi darbų padarèm; jisai un pàči karàli būva nuvėjis «він до самого короля ходив»). Звук č у цій формі виник за аналогією з іншими відмінками, у яких закономірно є африката č.

Закінчення орудного відмінка однини й знахідного відмінка множини займенника pàc скорочені: одн. ор. pàčiu, мн. знах. pàčius || pàčis ~ pàčiùs.

o-основа

§ 42. Більшість займенників з основою на o мають ті самі закінчення, що й прикметники цієї основи (§ 25).

У деяких займенників замість звичайних форм називного відмінка однини, як уже згадувалося (пор. прим. 15), найчастіше вживаються скорочені займенниково-прикметникові форми (напр.: andì, katròi, šitai...).

Орудний відмінок однини завжди має довші (займенниково-прикметникові) закінчення, напр.: anújį ~ anąjį || anó, šitùjį ~ šitáj || šitąj, visài.

Займенники anà, katrà, šità поряд із формами знахідного відмінка множини на -as ~ -as мають також форми на -uos: anuõs, katrõs, šitõs. У займенника tà вживається лише форма tuõs. Знахідний відмінок множини на -uos виник за аналогією з формами чоловічого роду (основи на a-, ia-).

io-основа

§ 43. Займенники з основою на io мають ті самі закінчення, що й займенники з основою на o, лише після пом’якшених приголосних вони зазнали більшої фонетичної зміни, напр.: знах. одн. pàči (< pàčiu) ~ pàčia, šitaki ~ šitokia, ор. одн. kakúi ~ kokiáj || kakì, pàčì «самою», знах. мн. pàčis ~ pàčias, šitakis ~ šitokias.

Замість форм знахідного відмінка множини 1-го класу jàs, kòkias, kuriàs, šiàs, tòkias у говірці завжди вживаються juõs, kakùõs, kuriõs, šiõs, takùõs.

Замість форми називного відмінка однини 1-го класу ji у говірці, можна сказати, завжди вживається anà, а поряд із називним відмінком множини jõs — дуже часто й ãnas ~ ãnos.

Займенники kėlės ~ kėlios, kėleres ~ kėlerios мають лише відмінкові форми множини.

130

3. Наголошування

§ 44. Найважливіші відмінності наголошування займенників у говірці від літературної мови такі:

a) Займенник šitas, šitai наголошується так само, як kitas, -a (kitai), visas, -a, тобто як двоскладові прикметники четвертого типу наголошування (geras, -a).

b) Займенники kóks (kaksai), kóke ~ kokia, šóks (šeksai), šóke ~ šiokia, tóks (taksai), tóke ~ tokià мають наголос на закінченні (на корені наголошуються лише форми однини називного відмінка kóks, šóks, tóks і множини називного відмінка kók es || kakós, šók es, tók es || takós).

c) Форми давального відмінка однини жіночого роду займенників із рухомим наголосом завжди наголошуються на закінченні, наприклад: kelintái, pačiái (пор. наголошування прикметників, § 28).

ДІЄСЛОВО

1. Загальні зауваги

Способи, часи, числа, особи. § 45. Дієслова мають чотири способи: дійсний, умовний, наказовий і допустовий.

Дійсний спосіб має чотири часи: теперішній, минулий одноразовий, минулий багатократний і майбутній.

У дієслів є два числа: однина і множина; двоїни немає. Форми 1-ї особи множини всіх способів і часів у говірці зазвичай закінчуються на -m, а 2-ї особи — на -i. У цих формах голосний -e- ~ -ė- після -m і -i зберігається лише перед зворотною часткою, наприклад: nėšame ~ nėšamės, nėšate ~ nėšatės. Щодо -e у 1-й і 2-й особах множини майбутнього часу пор. § 55.

Третя особа однини й множини завжди має однакові форми.

В окремих дієслів уживається лише форма 3-ї особи. Це так звані безособові дієслова, наприклад: sópa, sapėja ~ sopėjo, sapėdava, sapės, sapėtu; šėkasi, šėkesi ~ šėkėsi...; tóptelaje ~ tóptelėjo. Однак у певних висловах трапляється також 2-га особа наказового способу цих дієслів, наприклад: įir uñs isapėk tu mán teip «і заболій же ти мені так»; įir pašnik tu mán teip gražei.

Зворотні дієслова. § 46. Дієслова без префіксів завжди мають зворотну частку -s(i) у кінці слова. Повну її форму (-si-) частіше зберігає лише 3-тя особа теперішнього, минулого одноразового, минулого багатократного часів і умовного способу, наприклад: mátasi ~ mátosi, nėšasi, praūšisi ~ praūšiasi, šlūjosi ~ šlūojasi; mátėsi ~ mátėsi, nėšėsi ~ nėšėsi, praūšesi ~ praūšėsi, šlávėsi ~ šlávėsi; matídavasi ~ matýdavosi, nėždavasi ~ nėšdavosi, praūždavasi ~ praūsdavosi, šlūdavasi ~ šlūodavosi; matítusi ~ matýtusi, nėštusi, praūstusi, šlūotusi. Однак ці форми також нерідко вживаються без -i. Тоді скорочена зворотна частка -s здебільшого залишається м’якою, наприклад: mátas, nėšas, praūšis; mátės, nėšės, praūšes; matídavas, nėždavas, praūzdavas; matítus, nėštus, praūštus (щоправда, вимовляють і mátas, nėšas...).

У закінченнях інших форм зворотна частка завжди скорочена, наприклад: matýtis ~ matýtis, nėštis, praūštis (-s пом’якшене невиразно); nešuos, nešies, nėšames ~ nėšames, nėšates ~ nėšates; nešaus, nešies nėšemes ~ nėšėmes, nėšetes ~ nėšėtes; nėždavaus, nėždavais...; nešuos, nešies...; nėškis, nėškimes ~ nėškimes; nėštums.

У префіксальних дієслів зворотна частка завжди стоїть між префіксом і коренем. Незкорочену форму (-si-) вона зберігає в таких випадках:

1) коли вона наголошена, наприклад: apsiėme ~ apsiėmė, nusiprause ~ nusiprausė, pašsivėžė, pasisukem ~ pasisukeme, pasisukėt ~ pasisukėte;

131

2) стоячи перед коренем, що починається приголосними s, š, z, ž, а також частіше й č, dž, наприклад: pasišveikinti, peršisverti; apsisvārinti, peršisālditi ~ peršisaldyti; pasižulinti, unsizuršt «вдивлятися»; apsižėrkti, susižinoti; nusičiaudėt ~ nusičiaudėti, susičėupk; apsidžiaūks, pasidžiaūt (рідше: suščėupk ~ susičiaupk, paždžiaūt ~ pasidžiauti);

3) стоячи після префіксів iš- ~ iš-, už-, а дуже часто й після at-, наприклад: išsidilinti ~ išsidilinti, išsimāudīt ~ išsimāudyti, išsivaikščėt ~ išsivaikščioti; usidėkīt ~ užsidėgti, usinarēt ~ užsinorėti, usiprašīt ~ užsiprašyti; acidūsa ~ atsidūso, acikōsēi ~ atsikōsēti, acimīnīt ~ atsimīnīti (рідше: acadūsa, ackōsēt, acimīnīt).

В інших випадках після префікса зворотна частка здебільшого скоротилася: -si- > -s- (перед дзвінким приголосним -z-), наприклад: abždėgīnīt < apsidėginti, apšvilkt < apsivilkti, nusprāušīt < nusipraūšti, pastaisīt < pasitaisīti, parsvarīt < parsivarīti, peršnešt < persinešti, suždēt < susidėti. Форми цих дієслів із нескороченою зворотною часткою (apsidėgint, apsivilkti…) трапляються рідше.

Інфінітив. § 47. У говірці здебільшого вживається скорочена форма, що має в кінці м’яке -t, наприклад: ait ~ eiti, būt ~ būti, matīt ~ matyti, narēt ~ norėti, sūkt, važiuot. Довші форми інфінітива з кінцевим -i або -e ~ -ie трапляються рідко, наприклад: gáuti, gáute.

Представники старшого покоління, крім згаданих форм, іноді ще вживають інфінітив із часткою -nai, наприклад: aitēnai ~ eitienai, dirptēnai ~ dirbtienai, narētenai ~ norētienai, važiuotenai.

Інфінітив зворотних дієслів завжди закінчується на -tis, наприклад: nēštis, pīrktis, sūktis, vītis ~ vītis.

Сілектив. § 48. Сілектив, характерний для деяких інших східноавкштайтських говірок, у досліджуваній говірці, можна сказати, не трапляється — зафіксовано лише один приклад: mēs būdavo vagātu važiuojim ~ mēs būdavo uogautų važiuojame (Ячоніс, околиці Пабайскаса). Замість нього вживається інфінітив, наприклад: visi išējē (~ išėjo) rūgų pjaūt; jisai važiuoji (~ važiuoja) šiena vėšt.

2. Дієвідмінювання

Дійсний спосіб

Теперішній час

§ 49. За голосним кінцевої частини основи форми теперішнього часу можна поділити на чотири групи: a-основні, ia-основні, i-основні та o-основні. Особові закінчення такі самі, як і у формах теперішнього часу літературної мови; у говірці деякі з них змінилися лише фонетично, пор.:

Однина Множина

основа на a

1. sukù, sukúos sūkam, sūkamės

2. sukì, sukìes sūkāt, sūkates

sūka, sūkas(i)

основа на ia

1. kelù, kelìos kēlim, kēlimes

2. келі̀, келі̀ес kēlit, kēlites

3. kēli, kēlis(i)

132

i-основа

1. turì, turìos tùrim, tùrimes

2. turì, turìes tùrit, tùrites

3. tùri, tùris(i)

o-основа

1. rõdau, rõdaus rõdam, rõdames

2. rõdai, rõdais rõdat, rõdates

3. rõda, rõdas(i)

§ 50. Утворення основ теперішнього часу діалекту загалом не відрізняється від литовської літературної мови. Варто згадати лише деякі моменти.

a) У дієслова bū̃t ~ būti вживаються щонайменше по кілька форм кожної особи, а саме: одн. 1 ос. būnu, asù, asmù, 2 ос. būni, asi, 3 ос. būna, būsta, įir(a), ästi; мн. 1 ос. būnam, äsam, 2 ос. būnat, äsat. Щоправда, ці форми іноді дещо різняться вживанням: формами asù, asmù, asi, įir(a), ästi, äsam, äsat виражається перебування особи в момент мовлення, а формами būnu, būni, būna, būsta, būnam, būnat — здебільшого в часі, суворо не визначеному.

Форми з коренем as- ~ es- є залишками атематичного відмінювання. Однак збережені закінчення цього типу відмінювання мають лише форми одн. 2 ос. (asi ~ esi) і 3 ос. (ästi ~ ėsti). Форми інших осіб є контамінаційними, вони набули закінчень тематичних дієслів (з основою на a-)¹⁷.

b) Форми дієслів діалекту з основою на ia повністю збіглися з формами дієслів з основою на i. Причина цього збігу — перехід кінцевого голосного основи a (після пом’якшеного приголосного) в i. Отже, форми kėli, kėlisi; kėlim, kėlimes; kėlīt, kėlites фонетично розвинулися з форм kėlia, kėliasi; kėliame, kėliamės; kėliate, kėliatės.

У діалекті форми теперішнього часу дієслів ia-основи girdė̃t, lidė̃t ~ lydėti, sedė̃t ~ sėdėti, židė̃t ~ žydėti також мають африкату, що свідчить про їхню належність до цієї основи: 3 ос. giřdži(si), lidži, sėdži, židži, мн. 1 ос. giřdžim, lidžim, sėdžim, židžim, 2 ос. giřdžit, lidžit, sėdžit, židžit.

Лише кілька разів було зафіксовано форму 3 ос. теперішнього часу rõdze(s) ~ rõdžia(s) «показує (себе)» (rõdze neteisingas knigas Juknonys, Čiobiškio apyl.; rõdžes, neprisimenų takų Leščūnai, Gelvonų apyl.).

c) Приголосним у кінці основи теперішнього часу дієслів із суфіксом -aut може бути j або n, наприклад:

abaláut ~ obuoliáuti — abaláuju, одн. 2 і 3 ос. abaláuji, abaláujim, abaláujit || abaláunu, abaláuni, abaláuna, abaláunam, abaláunat; badáut — badáuju, одн. 2 і 3 ос. badáuji… || badáunu, badáuni, badáuna…; dūsaut ~ dūsauti — dūsauju, одн. 2 і 3 ос. dūsauji… || dūsaunu, dūsauni, dūsauna…; mainikáut — mainikáuju, одн. 2 і 3 ос. mainikáuji… || mainikáunu, mainikáuni, mainikáuna…; pašaráut — pašaráuju, одн. 2 і 3 ос. pašaráuji… || pašaráunu, pašaráuni, pašaráuna…; svačáut ~ svočiáuti — svačáuju, одн. 2 і 3 ос. svačáuji… || svačáunu, svačáuni, svačáuna.

¹⁷ У говірці збереглося дуже мало залишків атематичного дієвідмінювання. Крім форм дієслова būti, часто вживається лише форма 3-ї особи niešti ~ niežti.

133

Дещо частіше, мабуть, трапляються форми з приголосним j у кінці основи. Однак в окремих дієсловах більше схиляються до вживання (принаймні в окремих місцевостях діалектного ареалу) теперішнього часу з приголосним n, наприклад: gribáuti ~ grybáuti — gribáunu, gribáuni, gribáuna; vagáuti ~ vogáuti — vagáunu, vagáuni, vagáuna; žuváuti — žuváunu, žuváuni, žuváuna (Кулішкіс, околиці Пабайскаса).

Кінцевий j основи мають здебільшого ті дієслова теперішнього часу, перед двозвуком au префікса яких стоїть приголосний n, наприклад: bernàuti — bernáuju, bernáuji (одн. 2-ї та 3-ї ос.), bernáujim, bernáujit; šenáuti ~ šienáuti — šenáuju, šenáuji, šenáujim, šenáujit; tingináuti ~ tinginiauti — tingináuju, tingináuji, tingináujim, tingináujit.

У первинних дієслів із кореневим двозвуком au (без приголосного перед закінченням інфінітива) кінцевий приголосний основи теперішнього часу завжди n, наприклад: bláuti — bláunu, bláuni, bláuna; grãuti — grãunu, grãuni, grãuna; pláuti — pláunu, pláuni, pláuna; ráuti — ráunu, ráuni, ráuna.

d) Варіантні форми теперішнього часу мають первинні дієслова з кореневим голосним ū (без приголосного перед закінченням інфінітива). У кінці основи теперішнього часу цих дієслів можуть стояти приголосні st, n, v, наприклад: džūti ~ džūti — džūsta, džūna, džūva; grūti ~ griūti — grūsta, grūna, grūva; kliūti ~ kliūti — klūsta, klūna, klūva; pūti ~ pūti — pūsta, pūna, pūva; žūti ~ žūti «дістати кінець; зникнути, пропасти; рибалити, ловити рибу» — žūsta, žūna, žūva. Найчастіше вживаються форми з -st-, найрідше — з -v-.

Первинні дієслова з кореневим u іноді мають варіантні форми теперішнього часу: із суфіксом -st- та з інфіксом -n- (перед b, p — -m-), наприклад: blùkti — blùksta, blùnka; dùpti ~ dùbti — dùpsta, dùmba; klùpti — klùpsta, klùmpa; kūrti ~ kiùrti — kūrsta, kūrna < *kiùrna; smùkti — smùksta, smùnka. Обидві форми майже однаково частотні.

Інфінітиви dùkti ~ dùkti, rùkti ~ rùgti, slùkti ~ slùgti іноді вимовляються також із коротким u: dùkti, rùkti, slùkti. У теперішньому часі цих дієслів поряд із формами із суфіксом -st- (dùksta, rùksta, slùksta) рідше трапляються також форми з інфіксом -n- (dùnka, rùnka, slùnka).

Варіантні форми теперішнього часу — із суфіксом -st- та інфіксом -n- — іноді мають також окремі дієслова з іншими кореневими голосними (a, e, i), наприклад: nukáp­ti ~ nuká­bti — nukápsta, nukámba; šlápti — (pa)šlápsta, šlám­pa; glėpti ~ glébti — (su)glėpsta, (su)glémba; (pra)šmékti ~ (pra)smégti — (pra)šméksta, (pra)smén­ga; drìpti ~ drìbti — (su)drìpsta, (su)drìmba; (ab)gìšti ~ (ap)gìžti — (ab)gìšta, (ab)gìnža; ìrti ~ irti — ìrsta, ìrna (< *ìrna) || ìra ~ ýra; lìpti «липнути» — lìpsta, lìm­pa; plìkti — plìksta, plìnka; vi̇sti || vi̇st ~ vísti — vísta, vín­ta; žìlti — žìlsta, žìlna < *žìžla. У одних дієслів (nukáp­ti, šlápti, glėpti, šmékti, drìpti, lìpti) частіше вживається форма з інфіксом -n-, в інших (ìrti, plìkti, vi̇sti, žìlti) обидві форми однаково частотні. У дієслова gìšti частіше вживається перша форма.

e) Варіантні форми теперішнього часу іноді має дієслово šùlti ~ siùlyti: šùliju, šùliji (одн. 2-ї та 3-ї ос.), šùlijim, šùlijit і šùlau, šùlai, šùla, šùlam, šùlat. Частіше вживаються перші форми, які є давнішими (їх уживає старше покоління), тобто форми із суфіксом -ij-.

У дієслова pelėti ~ pelėti уживаються форми 3-ї особи pelėji і pėli; klajė ~ klajėti форма 3-ї особи — klajėji (пор. klòji).

134

Минулий одноразовий час

§ 51. Форми минулого одноразового часу за голосним у кінці основи можна поділити на основи на (i)o та ė. Їхні закінчення від закінчень минулого одноразового часу в літературній литовській мові відрізняються лише фонетично, пор.:

Однина Множина основа на o 1. dirbau, dirbaus dirbam, dirbames 2. dirbai, dirbais dirbat, dirbates 3. dirba, dirbas(i) основа на io 1. stojau, stojus stojem, stojemes 2. stojii, stojis stojėt, stojėtes 3. stojė, stojės(i) основа на ė 1. vedžiau, vedžiaus vėdem, vėdemes 2. vedei, vedeis vėdet, vėdetes 3. vėde, vėdes(i)

§ 52. Після затверділого l закінчення минулого одноразового часу дієслів основи на ė gul̃t, kãlt, kũlt, mãlt, pĩlt, pū̃lti, vėl̃ti, žel̃ti та ін., за винятком першої особи однини, фонетично збіглися із закінченнями форм основи на o. За іншими особами до дієслів основи на o було пристосовано й 1-шу особу однини. Через це дієслова цієї групи тепер відмінюються цілком так само, як і дієслова основи на o, пор.:

Однина Множина 1. kalau, kėlau kālam, kėlam 2. kalai, kėlai kālat, kėlat 3. kāla, kėla

§ 53. У минулому одноразовому часі до основи на ė належать також такі дієслова (у літературній литовській мові — основи на o): kišti, knisti, lipti, lūžti, rišti, rįšti, skųsti, sūkti, supūti, šūti ~ siūti, пор.: 1-ша особа однини lipau, 2-га особа lipei, 3-тя особа lipe ~ lipė; 1-ша особа множини lipem ~ lipėme, 2-га особа lipet ~ lipėte.

Дієслово šūlīt ~ siūlyti має подвійні форми минулого одноразового часу (як і теперішнього, § 50e): šūlijiu, šūliji, šūlije, šūlijem, šūlijet і šūliu, šūli, šūle, šūlem, šūlet. Частіше вживаються форми із суфіксом -ij-, особливо серед старшого покоління.

У дієслова reikėti з запереченням уживаються дві форми 3-ї особи: довша nereikėjo ~ nereikėjo і коротша — nėreike ~ nėreikė (наприклад, nėreike tau su juo šnekėti — тобі не треба було з ним розмовляти), яка, найімовірніше, виникла за аналогією до prireike ~ prireikė.

Минулий частотний час

§ 54. У говірці минулий частотний час утворюється так само, як і в літературній мові, напр.:

Однина Множина 1. dirbdavau, dirbdavaus dirbdavam, dirbdavames 2. dirbdavai, dirbdavais dirbdavat, dirbdavates 3. dirbdava, dirbdavas(i)

135

Майбутній час

§ 55. Закінчення дієслів майбутнього часу в говірці здебільшого такі самі, як і в літературній мові, проте 1-ша й 2-га особи множини іноді мають подвійні форми, пор.:

Однина

Множина

1. nešù, nešùos nešìm || nešme, nešìmes || nešmès

2. nešì, nešìes nešìt || nešte, nešìtes || neštès

3. neš, nešìs

Форми 1-ї особи множини aìsme ~ eìsme, būsme ~ būsme, diṙṗsme ~ dirbsme, nešme, vėšme, 2-ї особи множини aìste ~ eìste, būste ~ būste, diṙṗste ~ dirbste, nešte vėšte трапляються рідше; ними користуються лише представники старшого покоління.

У дієслів darìt ~ darýti, sakìt ~ sakýti та інших дієслів цього типу в закінченні 3-ї особи голосний i скоротився, напр.: darìs, sakìs (: літ. darỹs, sakỹs).

Умовний спосіб

§ 56. Форми умовного способу утворюються від основи інфінітива та особових закінчень.

Форми 1-ї особи однини найчастіше вживаються з -čẽ ~ -čià (наприклад: aìčẽ, gaučẽ, pìrkčẽ, žinõčẽ), рідше — лише з -č (aìč, gauč, pìrkč, žinõč) або з -čiù ~ -čiaũ (aìčiù, gaučiù, pìrkčiù, žinõčiù). Зворотні форми найчастіше мають -čes ~ -čias (наприклад: bȧrčes, pìrkčes, šùkčes, turẽčes), рідше — -čius ~ -čiaus (barčiùs, pìrkčiùs, šùkčiùs, turẽčiùs).

2-га особа однини завжди закінчується на -tum (aìtum, gau̇tum, pìrktum, žinõtum), а її зворотні форми — на -tums (baṙtums, pìrktums, šùktums, turẽtums).

3-тя особа умовного способу найчастіше має в кінці -tų ~ -tų (aìtų, gau̇tų, pìrktų, žinõtų), рідше вживаються скорочені форми лише з -t (aìt, gau̇t, pìrkt, žinõt). Зворотні форми цієї особи мають -tus(i) ~ -tusi (пор. § 46), наприклад: baṙtusi, pìrktusi, šùktusi, turẽtusi або baṙtus, pìrktus, šùktus, turẽtus.

1-ша особа множини завжди закінчується на -tumem ~ -tumėme (aìtumem, gau̇tumem, pìrktumem, žinõtumem), а 2-га особа — на -tumėt ~ -tumėte (aìtumėt, gau̇tumėt, pìrktumėt, žinõtumėt). Зворотна форма 1-ї особи множини має -tumems ~ -tumėms (baṙtumems, pìrktumems, šùktumems, turẽtumems), а 2-ї особи — -tumetes ~ -tumėtės (baṙtumetes, pìrktumetes, šùktumetes, turẽtumetes).

Наказовий спосіб

§ 57. Форми наказового способу утворюються від основи інфінітива за допомогою форманта k, — отже, як і в lk., пор.: 2-га особа однини pìrk, pìrkis; 1-ша особа множини pìrkim, pìrkimės ~ pìrkimės, 2-га особа множини pìrkit, pìrkites ~ pìrkìtes. Лише від одного представника старшого покоління (у с. Папенішкяй поблизу Пабайска, 75-річної бабусі) почули форму 2-ї особи однини наказового способу без -k: dieve mil „dieve mylek“.

У значенні 1-ї особи множини наказового способу іноді вживається 1-ша особа множини теперішнього часу, пор.: ganà sėdėt, aìnam dirbt «досить сидіти, ходімо працювати»; ganà ganìt, vàram gyvulis namõn «досить пасти, поганяймо худобу додому»; ùštenka jòm lãst, vẽjim dabȧr laukȧn «годі їм клювати, виженімо тепер надвір».

136

Дозвільний спосіб

§ 58. Дозвільний (або бажальний) спосіб має лише 3-тю особу; її утворюють від 3-ї особи теперішнього часу за допомогою часток tegu, tegul¹⁸, наприклад: tegu(l) sūka, sūkasi; tegu(l) keli (∼ kẽlia), kẽlisi (∼ kẽliasi); tegu(l) tūri, tūrisį; tegu(l) rōda (∼ rōdo), rōdasi (∼ rōdosi).

У реченні частки tegu, tegul можуть бути відокремлені від дієслівної форми іншими словами, наприклад, tegu(l) jisai sau dirba.

Дозвільний спосіб за значенням близький до наказового¹⁹, однак він не виражає наказу чи розпорядження, а лише вказує на дозвіл, згоду, бажання, щоб та чи інша дія виконувалася.

Дія, виражена дозвільним способом, може виконуватися тепер або в майбутньому. Якщо дія має відбутися в майбутньому, замість форми 3-ї особи теперішнього часу іноді вживають і форму 3-ї особи майбутнього часу, наприклад, ritōi tegu jisai pãc ateis.

3. Наголошування

§ 59. Основні відмінності в наголошуванні безпрефіксних (первинних і вторинних) дієслів говірки від літературної мови такі:

1. У первинних дієслів із коротким або довгим коренем із висхідним наголосом у формах майбутнього часу однини 1-ї та 2-ї особи наголошується закінчення, наприклад: kãsį – kasù (: lk. kasiù), kasi (: lk. kasi); mẽsį – mesù, mesi; rìšį – rišù, riši; sùkį – sukù, suksi; baũsį – bausù, bausi; gùlį – gulù, gulsi; pìrktį – pirksù, pirksi.

2. Дієслова, що у формі 3-ї особи одноразового минулого часу мають наголошений суфікс -ije ∼ -ijo, зберігають наголос на суфіксі й у формах однини 1-ї та 2-ї особи, наприклад: geltanije ∼ geltonijo – geltaniju (: lk. geltonijau), geltaniji (: geltonijai); kirmije ∼ kirmijo – kirmiju, kirmiji.

3. Окремі дієслова наголошуються інакше, ніж у літературній мові. Наприклад, суфікс наголошується в таких формах: ašarōt, ašarōji, ašarōje (: lk. ašaroti, ašaroja, ašarojo); kapanōtis, kapanōjasi, kapanōjese (: kãpanotis, kãpanojasi, kãpanojosi); plaiskanōt ∼ pleiskanōti, plaiskanōji, plaiskanōje (рідше, як і в літературній мові: plàiskanat ∼ plėiskanoti, plàiskanaji, plàiskanaje); vasarōt, vasarōji, vasarōje (: lk. vãsaroti, vãsaroja, vãsarojo)²⁰.

У дієслові brūngintį здебільшого наголошується корінь: brūngina, brūngina (: lk. branginti, brangina, brangino²¹).

¹⁸ Частки tegu, tegul іноді мають наголос на другому складі (tegù, tegùl), а в реченні часто зовсім не наголошуються — зливаючись із дієслівною формою, вони стають проклітиками (tegu gina, tegul mẽta).

¹⁹ У сучасній граматиці литовської мови, призначеній для школи, форми дозвільного способу зараховують до наказового способу; пор. J. Žiugžda, Lietuvių kalbos gramatika, 1, Kaunas, 1966, p. 150–151.

²⁰ Наголос падає лише на суфікс і в дієсловах baltuōt (baltuōji, baltãva), geltanōt ∼ geltonuoti, mėlinuōt ∼ mėlynuoti, raudanuōt ∼ raudonuoti. Пор. також Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, p. 64, 205, 455, 658 (у ньому наведені дієслова наголошуються двояко — на корені й на суфіксі, наприклад, baltuoni, baltuoja, baltavo і baltuoti, baltuoja, baltavo); A. Laigonaitė, Literatūrinės lietuvių kalbos kirčiavimas, p. 74.

²¹ Žr. Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, Vilnius, 1954, p. 88. Kitaip šį veiksmažodį kirčiuoja šaknyje) A. Laigonaitė, plg. jos min. veik., p. 75.

137

4. Деякі дієслівні форми та окремі дієслова певних говірок мають те саме місце наголосу, що й у lk., але іншу інтонацію, наприклад:

a) Умовний спосіб усіх двоскладових дієслів із коренем із твердим наголосом на початку має циркумфлексну інтонацію, пор.: laišti ~ leisti – laišč(e) ~ leisč(ia), laistum, laistu, laistumem, laistumėt; málti – malč(e), maltum, maltu, maltumem, maltumėt; spírti – spiř-č(e), spirtum, spirtu, spirtumem, spirtumėt. Циркумфлексну інтонацію мають також форми умовного способу вторинних дієслів із наголошеними суфіксами -aũ, -ẽi, -ĩnt, пор.: badáut – badauč(e), badautum, badautu, badautumem, badautumėt; gyvént ~ gyventi – gyvenč(e), gyven­tum, gyven­tų, gyven­tumem, gyven­tumėt; sadínt ~ sodinti – sadinč(e), sadintum, sadintu, sadintumem, sadintumėt.

b) Окремі дієслова або окремі форми з іншою, ніж у lk., інтонацією: dárdži, dárda (: lk. dardėti, darda); dárdint, dárdina, dárdina (: dardinti, dardina, dardino); karštelat ~ karšteleti, karštelaji, karštelaje (: karštelėti, karštelėja, karštelėjo); šalštelat ~ šalštele­ti, šalštelaji, šalštelaje (: šalštelėti, šalštelėja, šalšte­lėjo).

§ 60. Форми теперішнього часу префіксальних дієслів у говірці більше, ніж у lk., схильні наголошувати префікс. Тому, на відміну від lk., наголос на префікс (у зворотних формах — на зворотну частку) переноситься також у таких випадках:

a) у формах з основою на ia з коренем із циркумфлексною інтонацією, наприклад: jaũči ~ jaũčia – áčiauči, nėjaũči, nesijaũči, nūjaũči, užjaũči; kíńči ~ keńčia – átkińči, atakińči, nékińči, nesikińči, neiliškińči, prikińči; reiki ~ reikia – príreiki, prisireiki (але nereiki); réki ~ rékia – nêreki ~ nêrėkia, sûreki, ûžreki, usreki ~ užsirekia; skelbi ~ skelbia – ápskelbi, apsiskelbi, páskelbi; šveičĩ ~ šveičia – ápšveičĩ, apišveičĩ, nėšveičĩ, nesišveičĩ, nūšveičĩ, prišveičĩ; švińči ~ švenčia – átsvińči, atasińči, nėšvińči, prišvińči.

b) у формах з основою на i з коренем із циркумфлексною інтонацією, наприклад: lińki – nélįnki, pálįnki; tíli ~ týli – neištili ~ neštýli, nūtili, pátili (рідше: mutli, patili); žūri ~ žūri – ábžūri ~ apžiūri, apžūri, nežūri, pažūri, prižūri, sužūri, neužžūri «не дивиться» (рідше: apžūri, nežūri…).

Інші форми префіксальних дієслів переважно наголошуються так само, як і в lk.

ДІЄПРИКМЕТНИК

1. Загальні зауваги

§ 61. Дієприкметники бувають активні й пасивні.

a) Активні дієприкметники мають три часи: теперішній, минулий одноразовий і минулий частий. Дієприкметник майбутнього часу в говірці не вживається; його замінює форма 3-ї особи майбутнього часу дієслова, наприклад: jisai pìrks kárvį (~ kárvę); pa petų jós aĩs šieną grėbti ~ po pietų jós eĩs šieno grėbti.

Дієприкметник теперішнього часу утворюється від основи теперішнього часу дієслова за допомогою суфікса -ntis (чол. р.), -nti (жін. р.), наприклад: móka – mókuntis ~ mókantis, mókunti ~ mókanti; vèrki ~ vèrkia – vèrkìntis ~ vèrkiantis, vèrkìnti ~ vèrkianti; stóvi – stóvìntis, stóvìnti; žìna ~ žìno – žìnumtis ~ žìnantis, žìnumti ~ žìnanti. Порівняно дуже рідко трапляються дієприкметники теперішнього часу з префіксами, наприклад: atsákuntis ~ atsákantis, pamókuntis ~ pamókantis. Дієприкметники такого типу, як mókas, vèrkias, stóvis, žìnas, у говірці зовсім не вживаються.

138

Активні дієприкметники минулого одноразового й минулого частого часу утворюються так само, як і в літературній мові, лише закінчення форм жіночого роду -usi скоротилося (випало i), пор.: dirbis ~ dirbes, dirbus (: lk. dirbusi), mātis ~ mātės, mācus (: lk. māčiusi); dirbdavys ~ dirbdavęs, dirbdavus (: lk. dirbdavusi).

b) Пасивні дієприкметники в говірці мають два часи: теперішній і минулий. Вони утворюються так само, як і в літературній мові, наприклад: dirbamas, dirbamà, kāremas ~ kāriamas, kāremà ~ kāriamà, žinomas ~ žinoma, žinoma; ārtas, artà, matītas ~ matītas, matīta ~ matīta.

У певних випадках пасивні дієприкметники можуть мати й активне значення, наприклад: dirbamas arklys «робочий кінь», limpamà liga, suvamà mašina «швейна машина».

Пасивне значення мають і так звані дієприкметники необхідності. Проте в говірці трапляється лише один-два такі приклади, наприклад: būtinas reikalas ~ būtinas reikalas, neatidėliotinas darbas ~ neatidėliotinas darbas.

§ 62. У говірці вживаються також зворотні активні й пасивні дієприкметники. Щоправда, зворотну частку можуть мати лише префіксальні дієприкметники, наприклад: nusistvėris ~ nusistvėręs, pasišpjāudīs ~ pasispjaudęs, suzdaužidavi ~ susidaužydavę; parsineštos, nusiskintas. Зворотні дієприкметники без префіксів не вживаються.

§ 63. Як і прикметники, дієприкметники змінюються за родами, числами й відмінками. Активні та пасивні дієприкметники бувають чоловічого й жіночого роду, пор. наведені вище (§ 61) приклади. Пасивні дієприкметники минулого часу часто вживаються також у безособовому роді, наприклад: daug darba padēta; letaūs būta ~ lietaūs būta; da rugēi (~ rugiai) nesēta; kas pasakīta, tūri būt padarita ~ kas pasakyta, tūri būti padaryta. Безособовий рід інших дієприкметників у говірці не вживається.

Дієприкметники мають форми однини й множини, наприклад: mātis, virtas (одн.); mātī ~ mātę, virtī (мн.). Двоїна трапляється дуже рідко (лише в мовленні старшого покоління), наприклад: už vienu mužtu du nēmūštu duoda ~ už vieną muštą du némuštu duoda. Дієприкметники мають ті самі відмінки, що й інші іменні частини мови, пор. § 4. За голосним на кінці основи дієприкметники можна поділити на (i)a- та (i)o-основи.

2. Відмінювання

(i)a-основа

§ 64. a) ia-основні форми — це активні дієприкметники чоловічого роду. Відмінюються вони переважно так само, як і ia-основні прикметники (§ 23), проте окремі відмінкові форми дієприкметників теперішнього часу іноді мають також паралельні закінчення, пор.: одн. наз. [dirbūn]-t-is || -čis ~ [dirban-]-tis || -čis, род. -če ~ -čio, дав. -čiem ~ -čiam, знах. -ti || -či ~ -tį || -čį, оруд. -ču ~ -čiu, місц. -čem ~ -čiam, іл. -tin || -čin, клич. -tis || -čis || -čių (~ -čiau); мн. наз., клич. -tis || -čij ~ -tys || -čiai, род. -ču ~ -čių, дав. -tem || -čem ~ -tiem || -čiam, знах. -čis ~ -čius, оруд. -čīs ~ -čiais, місц. -česi / -čese ~ -čiuose, іл. -česin ~ čiuosen / -česna(n) ~ -čiuosna(n).

Форми з -č-, що трапляються поряд із формами однини називного й знахідного відмінків із приголосним суфікса -t-, виникли внаслідок вирівнювання парадигми, тобто за іншими відмінками, які закономірно мають це -č-.

Однина ілатив dirbūnčin (трапляється поряд із dirbūntin ~ dirbantin) може мати те саме походження, що й форма з наголосом на закінченні dirbūnčen ~ dirbančian (уживана

139

поряд із dirbūntin ~ dirbantin, § 66); пор. також форми однини ілатива прикметників gerėšnis, paskutinis із -en ~ -ian (§ 23).

Множина називного відмінка dirbūnči має те саме закінчення, що й множина називного відмінка прикметника medinis mediniai ~ mediniai, а множина давального відмінка dirbūnčėm — як множина давального відмінка medinem ~ mediniam.

Однина називного відмінка дієприкметників минулого одноразового й минулого багаторазового часу має закінчення -is ~ -ęs (dirbęs, dirbdavęs), а множина називного відмінка — -i ~ -ę (dirbi, dirbdavi). Рідко множина називного відмінка дієприкметника минулого одноразового часу трапляється із -usį ~ -usiai, наприклад: lika tik kakie supuvusį (dažniau — supūvi) abalėi.

Форми інших відмінків дієприкметника минулого багаторазового часу, крім однини й множини називного відмінка, не вживаються.

б) a-основні форми — це пасивні дієприкметники чоловічого роду, наприклад: dirbamas, dirptas. Їхні відмінкові закінчення такі самі, як і в a-основних прикметників (§ 23).

основа на (i)o

§ 65. a) До io-основ належать активні дієприкметники жіночого роду, наприклад: dirbūnti ~ dirbanti, dirbus, dirbdavus. Їхні закінчення такі самі, як у прикметників на io-основу (§ 25).

Форми називного відмінка множини дієприкметників минулого одноразового та минулого частотного часу збігаються з формами на ia-основу (чоловічого роду), наприклад: jōs dirbi, dirbdavi ~ jōs dirbę, dirbdavę.

У дієприкметника минулого частотного часу вживаються лише форми називного відмінка однини й множини; інші відмінки не вживаються.

b) До o-основ належать пасивні дієприкметники жіночого роду, наприклад: dirbamā, dirptā. Ці дієприкметники відмінюються так само, як прикметники на o-основу (§ 25).

3. Наголошування

§ 66. Активні дієприкметники теперішнього часу часто мають подвійний наголос: a) як і в 1k., вони зберігають місце наголосу й інтонацію 3-ї особи однини теперішнього часу дієслова, від якого утворені, наприклад: sėrga — sėrguntis, -i; vē rda — vērduntis, -i; b) мають рухомий наголос; для ілюстрації подано парадигму такого наголошування.

Чоловічий рід Жіночий рід Однина Н. dirbūntīs dirbūnti Р. dirbūnče dirbūnčōs Д. dirbūnčām dirbūnčēi Зн. dirbūnti, dirbūnči dirbūnči Ор. dirbūnčū dirbūnčī М. dirbūnčēm dirbūnčōj Іл. dirbūntīn, dirbūnčēn dirbūnčōn

140

Множина

V. dirbūntis, dirbūnčiai dirbūnčės

K. dirbūnčių dirbūnčių

N. dirbūntiem dirbūnčėm

G. dirbūnčis dirbūnčis

Įn. dirbūnčėis dirbūnčėm

Vt. dirbūnčiuosi | dirbūnčiuose dirbūnčiosi | dirbūnčiose

Il. dirbūnčiuosin | dirbūnčiosna(n) dirbūnčiosin | dirbūnčiosna(n)

Так само варіює й наголошування деяких пасивних дієприкметників теперішнього часу: поряд із формами з постійним наголосом (наприклад: gyvenamas ~ gyvėnamas, gyvenama ~ gyvėnama; žinamas ~ žinomas, žinama ~ žinoma) нерідко вживаються й форми з рухомим наголосом: одн. наз. gyvėnamas, gyvenamà, žínamas, žinamà, род. gyvėnama, gyvenamõs, žinama, žinamõs, дав. gyvenamám, gyvenamái, žinamám, žinamái, знах. gyvenamù, žinamù, įn. gyvėnamu, gyvėnamai, žinamu, žinamai, місц. gyvenamam̃, gyvenamõj, žinamam̃, žinamõj, іл. gyvenamañ, gyvenamõn, žinamañ, žinamõn; мн. наз. gyvenami, gyvėnamas, žinami, žinamas, род. gyvenamų, žinamų, дав. gyvenamiém, gyvenamõm, žinamiém, žinamõm, знах. gyvėnamas, žinamas, інстр. gyvenamais, gyvenamõm, žinamais, žinamõm, місц. gyvenamúosi | -úose, gyvenamõsi | -õse, žinamúosi | -úose, žinamõsi | -õse, іл. gyvenamúosin | -úsna(n), gyvenamõsin | -õsna(n), žinamúosin | -úsna(n), žinamõsin | -õsna(n).

Інші дієприкметники в говірці здебільшого наголошуються так само, як і в литовській літературній мові. Однак у всіх дієприкметників жіночого роду одн. давальний відмінок зазвичай має наголос на закінченні, наприклад: melžemái ~ melžiamái, suvamái; pakeltái, važetái ~ važiuotái (пор. наголошування прикметників, § 28 a).

4. Складені часи й способи

§ 67. Із форм дієслова būti та дієприкметників особової форми дієслова утворюються складені часи й способи.

Складені форми бувають активного стану (утворені з активним дієприкметником) і пасивного стану (утворені з пасивним дієприкметником).

Складені форми активного стану вживаються лише як доконані, тобто утворені з дієприкметником минулого одноразового часу (початкових складених форм, тобто утворених із дієприкметником теперішнього часу, не засвідчено). Складені форми цього стану мають чотири способи: дійсний, умовний, наказовий і дозвільний. Однак частіше вживаються лише форми теперішнього, минулого одноразового й майбутнього часів дійсного способу та форми умовного способу. Приклад дієвідмінювання:

Дійсний спосіб

Теперішній час

Однина Множина

1. я dãvis, dãvus ãsam dãvi²²

2. asì ãsat

3. jìra jìra

²² Форма називного відмінка множини чоловічого й жіночого роду дієприкметника минулого одноразового часу однакова (пор. § 65 a): ãsam dãvi «ми дали; ми дали».

141

Минулий одноразовий час

1. був да̃віс, да̃вус бувам да̃ві 2. буввай „ „ буввай „ 3. бува „ „ бува „

Майбутній час

1. буду dãvis, dãvus будемо (būsme) dãvi 2. будеш „ „ будете (būste) „ 3. буде „ „ буде „

Умовний спосіб

1. був би (būč, būčiu) dãvis, dãvus були б (būtumem) dãvi 2. був би „ „ були б „ 3. був би „ „ був би „

Минулий частий час, а також складені форми наказового та дозвільного способів уживаються рідко; їхній дієприкметник зазвичай утворений від дієслова з префіксом, наприклад: būdavam suveži, būdavai suveži; būk atėjęs, būkim atėję; tegul būna atėjęs, tegul būna atėję.

Складені форми пасивного стану трапляються частіше лише в перфектних формах, наприклад:

теперішній час: asù prašìtas, prašìta; ásam prašìti, prašìtas (~ prašýtos);

минулий одноразовий час: buvau prašìtas, prašìta; buvat prašìti, prašìtas;

майбутній час: būsu prašìtas, prašìta; būsit prašìti, prašìtas;

умовний спосіб: būtum prašìtas, prašìta.

Складені (початкові) форми, утворені за допомогою пасивного дієприкметника теперішнього часу, рідкісні, наприклад: tòji pieva įìra šienaujema (~ šienaujama); tôs pievas senau būva (būdava) šienaujamas (~ šienaujamos).

ПІВДІЄПРИСЛІВНИК

§ 68. Напівдієприслівник утворюється від основи інфінітива за допомогою суфікса -damas (чол. р.), -dama (жін. р.). Він має форми називного відмінка однини й множини чоловічого та жіночого родів, наприклад: veždamas, veždami, važiuodamas, važiuodami; veždama, veždamas ~ veždamos, važiuodama, važiuodamas ~ važiuodamos.

Зворотні напівдієприслівники в говірці можуть бути лише префіксальними, наприклад: aciguldamas ~ atsiguldamas, pasiturėdamas, usinėždamas ~ užsinešdamas. Напівдієприслівники без префіксів із зворотною часткою в кінці не вживаються; замість них у говірці використовуються звичайні (незворотні) форми напівдієприслівників.

§ 69. Напівдієприслівники, утворені від вторинних дієслів, зберігають сталий наголос і інтонацію інфінітива, наприклад: matì ~ matýti — matìdamas, matìdama, matìdami, matìdamas; ródì ~ ródýti — ródìdamas, ródìdama, ródìdami, ródìdamas; šakinėti — šokinėti — šakinėdamas, šakinėdama, šakinėdami, šakinėdamas; tránukì ~ tránukyti — tránukìdamas, tránukìdama, tránukìdami, tránukìdamas.

Напівдієприслівники, утворені від первинних дієслів, мають два типи наголошування. Сталий наголос інфінітива зберігають ті напівдієприслівники, у корені яких є довгі голосні é, o, y, ū або дво-

142

голосні ie, uo, наприклад: lėk̃ti ~ lėkti – lėgdamas, lėgdama, lėgdami, lėgdamos; rę̃kti – ręgdamas, ręgdama, ręgdami, ręgdamas; lōti – lōdamas, lōdama, lōdami, lōdamas; vīt ~ vỹti – vidamas, vidama, vidami, vidamas; bū̃ti ~ bū́ti – būdamas, būdama, būdami, būdamos; lies̃ti – liedamas, liedama, liedami, liedamas; duōti – duōdamas, duōdama, duōdami, duōdamas. Інші напівдієприслівники, утворені від первинних дієслів, мають рухомий наголос: форма чоловічого роду однини зберігає наголос та інтонацію інфінітива, тоді як у формі множини наголос падає на закінчення; у жіночому роді — навпаки: форма однини має наголос на закінченні, а форма множини зберігає наголос та інтонацію інфінітива. Наприклад: (із давніми короткими голосними кореня) kãsti ~ kàsti – kãzdamas, kazdama, kazdami, kãzdamas; vė̃sti ~ vėžti – vėždamas, veždama, veždami, vėždamas; (із кореневими дифтонгами ai, au, ei) áukti ~ áugti – áugdamas, augdama, augdami, áugdamas; baĩkti ~ baĩgti – baĩgdamas, baigdama, baigdami, baigdamas ~ baigdomos; smeĩkti ~ smeĩgti – smeigdamos, smeigdama, smeigdami, smeigdamas; (із кореневими змішаними дифтонгами) kált – káldamas, kaldama, kaldami, káldamas; vir̃šti – virždamas, virzdama, virzdami, virždamas.

Зворотні напівдієприслівники наголошуються так само, як і звичайні.

ДІЄПРИСЛІВНИК

§ 70. Дієприслівник змінюється лише за часами. Він утворюється так само, як і в літературній мові, наприклад: дієприслівник теперішнього часу: ainuñti (|| ainañti) ~ einant, būnuñti (|| būnañti) ~ būnant, dirbuñti (|| dirbañti) ~ dirbant; jojiñti ~ jojant, sėdžiñti ~ sėdžiant «сидячи»; gūliñti, tiliñti ~ tỹlint; mātuñti (|| mātañti) ~ mātant, tvarkuñti (|| tvarkañti) ~ tvarkant; (зворотні форми) juōkiñtis ~ juōkiantis, vėduñtis (|| vėdañtis) ~ vėdantis; nesigiriñti ~ nesigiriant, parsiveduñti (|| parsivedañti) ~ parsivedant;

дієприслівник минулого одноразового часу: dirbus, lėkus, nešus, rėkus, verkus.

Дієприслівники минулого одноразового часу, утворені від безпрефіксних дієслів, порівняно рідкісні; дещо частіше вони утворюються від префіксальних дієслів, наприклад: pabuvus, padavus, nemačius (|| nemačius) ~ nemačius, nuvažiavus, užėjus (|| užėjus), unvažiavus «заїхавши». Зворотну форму мають лише префіксальні дієприслівники, наприклад: atsigrįžus ~ atsigrįžus, nes(i)mačius (|| nes(i)mačius) ~ nesimačius.

Дієприслівники минулого багатократного й майбутнього часу в говірці зовсім не вживаються.

Наголошування дієприслівників говірки не відрізняється від літературної мови.

ДІЄПРИСЛІВНИК

§ 71. Дієприслівник має ту саму основу, що й інфінітив. Він закінчується на закінчення -ti, що походить від (закінчення місцевого відмінка однини) *-tēn (>лит. -te), наприклад: nešti, señti, stum̃ti, vešti.

Дієприслівник не має префіксальних і зворотних форм.

Дієприслівник адвербіалізувався: у реченні він уживається поряд із особовою формою дієслова того самого кореня, наприклад: gérti gėri ~ gertė gėria, gulti gūla, gáuditi gáude ~ gáudyte gáude, kelti kėla ~ keltė kėlė, kunkuliuoti kunkuliūdava ~ kunkuliuote kunkuliūdavo, nešōti nešōs ~ nešiōte nešiōs, stum̃diti stumdīk ~ stum̃dyte stumdīk, vešti vėšče «везти, віз би».

143

Дієприслівники з -tinai у говірці не вживаються; трапляється лише поодинока форма цього типу (адвербіалізована), наприклад: būtinai reiki ~ būtinai reikia, užtektinai privezèm ~ užtektinai privezėme.

Дієприслівники наголошуються так само, як і в літературній мові.

МОРФОЛОГІЯ ПІВДЕННОЇ ГОВІРКИ СХІДНИХ АУКШТАЙТІВ

К. МОРКУНАС

Резюме

У статті описується словозміна (іменні частини мови, займенник і дієслово) південного говору східних аукштайтів. Територія цього говору охоплює такі найважливіші населені пункти, як Крикштенай, Пабайскас, Пашиле (Укмерзький район), Багаславішкіс, Гялвонай, Муснінкай, Чебішкіс¹ (Ширвінтський район).

Морфологічні факти досліджуваного говору зіставляються з відповідними явищами литовської літературної мови.

Іменник. Крім форм однини й множини, у мовленні представників старшого покоління спостерігаються форми двоїни (найчастіше форми знахідного відмінка разом із du «два», abu «обидва», напр., jisai du pėdu dėdo «він кладе два снопи»). Реліктами двоїни є й такі форми, які нині вживаються у значенні множини: дав. в. vaikám «дітям», дав. і оруд. в. galvóm «головам, головами», žėmėm ~ žėmėm «землям, землями».

У говорі вживаються два місцеві відмінки — інесив та ілатив. Ілатив однини в говорі вживається так само, як і в інших східних говорах (miškán «у ліс», pirtìn «у лазню»), а в множині має кілька форм цього відмінка. На східній і південній окраїнах території говору (Крикштенай, Муснінкай, Чебішкіс) найчастіше вживаються форми з формантом -na і рідше з -nan або -an (miškùosna, miškùosnan, miškùosan). На решті території говору (Гялвонай, Пабайскас) вживається ілатив множини типу miškùosin ~ miškùosen.

Найхарактернішою морфологічною особливістю говору є наявність дифтонгічних закінчень орудного відмінка однини іменників (та інших імен) з основами на -(i)o, -ė, -i, напр.: gálvai, marčiǐ, kárvì, akì (у літературній мові — gálva, marčià, kárve, akimi). Причиною появи закінчень -ai, -ij могла бути заміна в системі відмінювання займенників коротких форм орудного відмінка однини (напр., tù < *tán «тією») формами типу túj.

Іменники чоловічого роду з основами на -i, -(i)u та на приголосний частково або повністю перейшли до категорії іменників з осново-

¹ Про фонетику та деякі морфологічні особливості — релікти займенникових прикметників, форми інесива — цього говору див.: «Праці Академії наук Литовської РСР», серія А, т. 2(7), 1959, с. 191–203; «Питання литовського мовознавства» («Lietuvių kalbotyros klausimai»), т. 3, 1960, с. 5–59; т. 7 («Морфологічний лад литовської мови та його розвиток»), 1964, с. 145–152.

144

Основа на -(i)a, пор.: vagis «злодій», sūnus (sūnas) ~ sūnūs «син», sūkčis ~ sūkčius «шахрай», akmuõ «камінь»; род. відм. одн. vagĩs і vãge ~ vãgio (частіше), sunãus і sūna ~ sūno, sūkče ~ sūkčio, ãkmena ~ ãkmeno; оруд. відм. одн. vagũ, sūnù, sūkčù, ãkmenù; наз. відм. мн. vagis ~ vãgys і vageĩ ~ vagiaĩ (частіше), sunai, sūkčiai ~ sūkčiai, akmenai; дав. відм. мн. vagãm, sunãm, sūkčēm ~ sūkčiam, akmenãm. Баритонічні слова жіночого роду з основою на -i перейшли до категорії слів з основою на -ė, напр.: nŏse ~ nŏsė «ніс» (: у літ. мові nŏsis), наз. відм. мн. nŏses ~ nŏsės, дав. і оруд. відм. мн. nŏsem ~ nŏsėm.

Деякі розбіжності з нормами літературної мови спостерігаються також у системі наголошування іменників. Напр., іменники із суфіксом -ytė (avītė «овечка») у говірці належать до другої акцентної парадигми, більшість слів із суфіксом -iena (rugiena «стерня, жниви», vištiena «курятина») — до третьої акцентної парадигми.

Ім’я прикметникове. Деякі прикметники можуть мати подвійні закінчення — давніші й новіші, запозичені від іншого типу відмінювання. Насамперед окремі слова з основою на -a (ж. р. на -o) переходять до системи відмінювання слів з основою на -u (ж. р. на -io), напр.: aštrùs «гострий», bjaurùs «огидний» (у пам’ятках давньолитовської мови та в деяких говорах — aštras, bjauras), род. відм. одн. aštra ~ aštro і aštraũs, bjaura ~ biaũro і bjauraũs, дав. відм. одн. aštrám і aštrām, bjaurám і bjaurām… Поступовий перехід слів згаданої групи до відмінювання прикметників з основою на -u, імовірно, був також причиною протилежного процесу — у відмінюванні прикметників з основою на -u з’явилися закінчення, властиві прикметникам з основою на -a (пор.: platùs «широкий», род. відм. одн. plataũs і plãta ~ plãto). Окремі форми прикметників (ж. р.) вищого ступеня поряд із закінченнями відмінювання на -ė можуть також мати закінчення прикметників з основою на -io (пор. род. відм. одн. geresnės і geresnõs).

Прикметники із суфіксами -onas (geltõnas «жовтий»), -yvas (velìvas ~ velývas «пізній») у говірці належать до третьої акцентної парадигми, а прикметники вищого ступеня — до четвертої акцентної парадигми.

Ім’я числівникове. Поряд із збірними числівниками із суфіксом -er- трапляються числівники того самого значення з -el-, напр., šešeri і šešeli «шістьох, шість». Подвійні форми мають також порядкові числівники від «11» до «19», напр., vienuoliktàs, -a < vienuoliktas, -a і (найчастіше в мовленні старшого покоління) vienalikis, -e ~ vienuolikis, -e «одинадцятий, -а».

Займенник. Форми родового й знахідного відмінків однини особових займенників аš «я», tù «ти» та зворотного займенника найчастіше збігаються: manì ~ manę̀, tavì ~ tavę̀, savì ~ savę̀. Род. відм. мн. згаданих особових займенників має форму mūsų ~ mū́sų, jū́sų ~ jū́sų або (рідше) mumì, jumì, знах. відм. мн. mumis, jumis або muti, jumi. Знахідний відмінок множини займенників жіночого роду anà «вона», katrà «яка», kókė ~ kokià «яка», tókė ~ tokià «така» зазвичай збігається з формою чоловічого роду (anìos, katrìos….).

Дієслово. Інфінітив дієслова найчастіше закінчується на -ti (nėšti «нести»), рідше — на -ti (nėšti) або -te ~ -tie (nėšte). У мовленні представників старшого

10. Lietuvių kalbos gramatikos tyrinėjimai

145

покоління трапляється інфінітив із формантом -nai (nēštenai). Інфінітив зворотних дієслів завжди закінчується на -tis (nēštis).

Первинні дієслова з кореневим голосним ū (без приголосного перед -t в інфінітиві) наприкінці основи теперішнього часу найчастіше мають -st-, а також можуть мати -n- або -v-, напр., pūt ~ pūti «гнити» — 3-тя особа теп. ч. pūsta, pūna, pūva. Подвійні форми теперішнього часу (із суфіксом -st- або інфіксом -n-) властиві й первинним дієсловам із кореневим u, напр., smūkti «сповзати, падати» — 3-тя особа теп. ч. smūksta, smūna.

Поряд із формами 1-ї та 2-ї особи множини майбутнього часу gul̄sim «ляжемо», gul̄sī «ляжете» у мовленні представників старшого покоління трапляються форми іншого типу — gul̄sme, gul̄ste.

У говірці вживаються такі форми умовного способу: 1-ша особа одн. gul̄cē ~ gul̄ćia, рідше gul̄ē, gul̄ćiu ~ gul̄ćiau; 2-га особа одн. gul̄tum, 3-тя особа одн. і мн. gul̄tu ~ gul̄tu, рідше gul̄t; 1-ша особа мн. gul̄tumet ~ gul̄tumėte, 2-га особа мн. gul̄tumet ~ gul̄tumėte.

Вживаються такі форми наказового способу: 1-ша особа одн. gul̄k, 1-ша особа мн. gul̄kim, 2-га особа мн. gul̄kit.

Форми 1-ї та 2-ї особи однини майбутнього часу від первинних дієслів із коротким коренем або коренем висхідної довготи мають наголос на закінченні, напр.: kasū «копатиму», kasī «копатимеш»; pirksū «куплю», pirksi «купиш». На відміну від літературної мови, у формах теперішнього часу з основами на -ia та -i наголос переноситься з кореня висхідної довготи на префікс, напр.: 3-тя особа теп. ч. šveičī ~ šveičia «чистить, -ять» — nušveičī; žūri ~ žiūri «дивиться, -ляться» — prižūri, рідше prižiūri.

Дієприкметник, дієприслівник, напівдієприслівник. У говірці вживаються активні дієприкметники теперішнього часу (dirbuntis ~ dirbantis або dirbuntīs ~ dirbantys, dirbunti ~ dirbanti), минулого одноразового часу (dirbis ~ dirbęs, dirbus) і минулого багаторазового часу (dirbdavis ~ dirbdavęs, dirbdavus). Пасивні дієприкметники можуть мати форми теперішнього часу (dirbamos, -ā) і минулого часу (dirbtos, -ā). Від зворотних дієслів дієприкметники можуть утворюватися лише за наявності префіксів (pasidirbis, paždirptas < pasidirbtas).

Дієприслівники мають форми двох часів — теперішнього й минулого одноразового (dirbunt̃ ~ dirbant, dirbus).

Напівдієприслівник утворюється за допомогою суфіксів -damas, -dama (dirbda-mas, dirbdama).