KALBŲ KONTAKTAI LIETUVOS TSR

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXIII(1983)

ELENA GRINAVECKIENĖ

ДЕЯКІ ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛИТОВСЬКОЇ ГОВІРКИ ДАУҐАВПІЛСА

I. Вступ

Ця стаття є продовженням раніше опублікованого дослідження, присвяченого фонетиці литовської говірки околиць Даугавпілса Латвійської РСР, яка досі була мало відома мовознавству (Grinaveckienė E., 1980, 223–239). У ній розглядаються характерні граматичні особливості цієї говірки, що пов’язують її, як і фонетику, з граматичною системою говірок Східної Литви, особливо східних дзуків, а сам діалект є природним продовженням згаданих литовських говірок у Латвії. Оскільки говірка оточена іншими мовами й говірками — латиською, білоруською, російською, польською, — у статті вказано також на вплив цих мовних систем, що функціонують тут, на неї.

У 1911 р. К. Буга, досліджуючи литовську говірку Цискоде (лат. Tiskādi, Резекненський район), використовував для порівняння її даних лише окремі фонетичні особливості досліджуваної тут говірки (Grinaveckienė E., 1980, 223–226). Отже, граматичні особливості цієї говірки докладніше розглядаються у статті майже вперше. Хоча через порівняно короткий період дослідження її системи (два тижні експедиції) зібрані мовні дані є неповними або фрагментарними, їх усе ж достатньо, щоб скласти принаймні приблизне уявлення про граматику цієї говірки та визначити її місце серед інших говірок литовської мови й граматичних систем, що функціонують у цій місцевості.

З огляду на те, що розглянуті тут граматичні особливості діалекту є новими й досі майже невідомими науці, вони важливі для литовської діалектології, а сама стаття, безперечно, актуальна.

II. Характерніші особливості словотвору

1. Сполучний голосний у складних словах

Складні слова говірки зазвичай утворюються за допомогою сполучного голосного, найчастіше a, наприклад: baltagūdė.¹ || baldgūdė. (н. ж.) «білоруска», béržalape.s «сироїжки», duona-kepe. «діжа для тіста», kiškiabude.s «лисички, такі гриби», kryžiakaulis «крижова кістка», maldàkni.ge.s, mūsiamire., nugarākaulis, pirmāde.la. «первістка», pinktāde.nis (н. ж.), rauda.nagalvis «червоноголовець, такий гриб», rūdame.se., stālatiese., šūnava.te.s, trečiāde.nis (н. ж.), varnalėša.s, viešiakelis. Рідше трапляються складні слова зі сполучним голосним i, y, наприклад: akīvaras, darbȳlaikis, dviratis (н. ж.), dvišakas. Значно менше складних слів—

¹ Tarmės pavyzdžiai pateikiami taip, kaip nurodyta Grinaveckienė E., 1980, 224–225.

107

частин слів без сполучного голосного, наприклад: pūsdvi.likis ‘дванадцятий’, rankdarbiai, rankštuostis, sėnmergė., sėnpane., sūbatvakarìs (гібр.).

Більшість прикладів свідчить про те, що сполучний голосний у складних словах говірки останнім часом найчастіше не залежить від кінцевої частини основи першого компонента або не пов’язаний із нею.

2. Найхарактерніші зменшувально-пестливі утворення

Із суфіксів зменшувально-пестливих іменників у говірці найширше вживаються: -elis, -ė, -ytė, -(i)ukas, -(i)utis. Усі вони дуже продуктивні, і за їх допомогою можна утворювати нові слова як від первинних, так і від похідних основ. Деякі утворення мають не зменшувально-пестливе, а спеціальне значення (його зазвичай розкрито в поясненні значення слова).

Серед утворень із суфіксом -elis, -ė варто згадати: avėla. ‘вівця’, bačkėla. (гібр.) ‘діжечка’, beržėlis, durmėliai (гібр.) ‘не надто мудрі’, galvėla.s ‘насіннєві коробочки льону’, kabėlis ‘гачок’, ka.jėla.s, kakėla.s ‘соски’, kaulāliai, kipėla. ‘маленьке дійкове відро’, kni.gėla., kriukėlis (гібр.) ‘гачок’, ku.rėlis, lintėla.s, maišėlis, naktėla., namėlis ‘знаряддя’, pu.slāla.s, skiedėla.s ‘тріски’, stru.gėlis (гібр.) ‘такий інструмент для тесання дерева’, še.nėlis, šma.tėlis (гібр.) ‘шматочок’, te.vėlis, vadėla.s ‘віжки’, vinėla., virvėla., žirklāla.s, žiupsnėlis.

До похідних основ суфікс -elis, -ė додається лише в словах, уживаних у говірці здавна (а може, тут зберігся давній *-ē? Пор. ėda, sėja тощо), і такі утворення трапляються рідше, наприклад: kaspinėlis, la.pinėlis, ramunėliai ‘ромашки’. Поряд із ними значно частіше трапляються новіші утворення із суфіксом -ėlis, -ė, які, найімовірніше, виникли під впливом литовської літературної мови, наприклад: gi.vė.lėlis, katinėlis, vabuolėliai ‘жучки’, vežimėlis, vakarėlis ‘вечорниці’. Найімовірніше, прислівник dabartėlia.s ‘зараз’ також має димінутивний суфікс того самого походження.

Варто згадати популярні в говірці утворення чоловічого роду із суфіксом -(i)ukas, наприклад: beržē.niūkai, bumbulūkai ‘бруньки’, de.dūkas ‘дідусь’, du.melūkai, gra.vīlkas, kalnelīukas, kapliūkas ‘мотичка’, kazle.niūkas (гібр.) ‘козенятко, такий грибок’, kiaulīukai ‘поросятка’, kirme.līukai ‘сережки ліщини, берези й вільхи; бджолиний розплід’, kurziūkas ‘ковбаса’, ku.snelīukas, me.lī.niūkas ‘синій рамковий вулик’, namelīukas ‘маленьке знаряддя’, na.siūkas ‘поросячий рильце’, paršiūkas, paukščiūkas, puodūkas, trupūčiuku., viščiūkas.

Численні утворення жіночого роду із суфіксом -ytė, у говірці суфікс завжди має сталий наголос, наприклад: bitūtė., bumbūtė., dienūtė., dulkūtė., duonūtė., gramatūtė. (<la. gramata ‘книжка’) ‘книжечка’, ja.nienūtė. ‘дружина Йонаса’, kakūtė.s ‘сосочки’, kanapūtė.s ‘такі польові трави’, marijūtė.s ‘такі лікарські рослини’, mergūtė., ra.žūtė., saulūtė., senūtė. ‘старенька’, senelūtė., ža.lūtė., žuvūtė. ‖ Частотності й популярності цього суфікса в говірці, безперечно, сприяють також утворення з аналогічним суфіксом -īte в латвійській літературній мові (пор. Endzelīns J., 1951, 386—387; Rūķe-Draviņa V., 1959, 232—236).

Утворень із суфіксом -(i)utis, -ė менше. Трапляються іменники й прикметники, наприклад: de.dūtis ‘дідусь; лопух’, ma.čiūtė., pla.kštūtė. ‘платівка’; baltūtė., jaunūtis, mažūtis, trumpūtis.

108

3. Інші суфікси іменників

Більшість інших суфіксів іменників загалом такі самі, як і в сусідніх східнодзукських говірках. Звісно, серед них трапляється й той чи інший елемент словотвору, специфічний для цієї говірки, інше значення похідного слова тощо.

Рідкісний суфікс -aina указує на місце, де щось роблять або виконують, наприклад: skliūtaina «місце в лісі (іноді з навісом), де обтісують шпали для залізниці», пор. білоруську говірку Скрудалієни шклот «теслярська сокира» < лит. skliūtas «те саме»; щодо суфікса пор. литовський суфікс -ainė (ratainė «колісниця», svetainė «вітальня»).

Імовірно, під впливом літературної мови в говірці поряд із похідними із суфіксом -ėja (наприклад, audėja, verpėja) уживається й нове похідне з незмінним наголосом melžėja (пор. їхнє láidī.te поряд із цілком новим miž.te).

Серед похідних із суфіксом -ėlė варто згадати kirme.lė; суфікс -ėnas — bróla.nas «двоюрідний брат»; суфікс -ybė (у говірці його похідні мають лише незмінний наголос) — galýbė, kaltýbė «винність», kuntrýbė, teisýbė «право», пор. mės netūrim teisýbę.s sakýte. пор. лат. tiesība «те саме». Суфіксу -idė найчастіше відповідає arklidė.; -iena — un-tienė, viščiėnė, žu.siėna; rugiėna, kve.riėna; -ienė — su.nienė «дружина сина» (імовірно, калька з польського synowa «невістка»), а також жіночі прізвища, утворені від чоловічих імен, — ja.niene «дружина Йонаса», igna.tiene «дружина Ігнота», а також утворені від прізвищ — iliš-kienė «Ілішкене», gra.velienė «Гровелене» (хоча під впливом інших мов уже кажуть janina та ja.nėnas «Йоненіене» (Grinaveckienė E., 1980, 224). Суфікс -ija може додаватися й до похідних основ — liga.nija «лікарня», а серед похідних із суфіксами -imas, -ymas поруч з абстрактними дедалі частіше трапляються похідні з конкретним значенням, наприклад: ażdegimas «запалення та опік» (: ażdegimas šaula.s), ażmigimas «снодійні ліки» (: va.ke.čy̆s dávė. ažmigimu.), i.pi.nimas «вплітання», išmági.mas «пресування» (: sūlu. išmági.ma. mašina «машина для віджимання соку»), jaunimai «молодь» (: jaunimai šitie labai dýkus), mezgimas (: mezgima. knýga), nušaukimas «назва» (пор. лат. nosaukums «те саме»); padėjimas «комора» (: mán’ kita. pade.jima. nėra, tik tas), per-gi.venimai, plepėjimas «булькання» (: puoda. plepėjimas), prisáki.mas «наказ», priklausí.mas «повинність» (: iš bažnyčių. duōti ne prisáki.mai, a priklausí.mai), raši.mas «лист» (: tas raši.mas būva. nele.tūviškas), ravėjimai «виполоті рослини» (: ravėjimu. neragėt’, tik žōla.s), rūkijimas «куріння», sa.dinimai «саджанці» (пор. лат. stādijums «посаджене»), se.jimai «посіви» (: aplink kalākia. se.jimai), susitikimas, suve-jimas «зібрання» (: visi nuėja. suve.jiman), suverpimas «плата за прядіння» (: suverpimu. jima vi.lna.m), šlapinimas «сеча». Серед похідних із суфіксом -ymas варто згадати: atródi.mas «вигляд» (: kóks čia māna. atródi.mas!), válgimas «їжа»; -ýna — lentýna (н. ж.), mergýna «донька; дівчинка» (: par jōs mergýnu. kárpa), šeimýna «і своя родина, і наймити» (пор. також vaikýnas «син, дитина, хлопчик»: su vaikýnais gulėjau liga.nija. j’ «коли народжувала сина, лежала в лікарні»); -ýnas — api-šýnas, beržýnas || biržýnas (чол. р., дзвінк.), u.žuolýnas, ža.lynai «квіти»; -inė, -inis — daržinė, kapinė.s «цвинтар», kiaušinis «яйце», skalinė. «великий кошик із трісок», šaltinis «джерело», šimti-

² Tokios nuomonės prieita remiantis šio žodžio paplitimu Lietuvoje. LKA, I, 1977, 198 duomenys rodo, kad žodis sū.nene ‘marti’ tevartojamas tik šnektose, kontaktuojančiose su lenkų šnektomis.

109

-ne.s «ари» (калька з рос. сотки «те саме»); -inykas, -ė — daininykai (н. ж.), giesmininkai -ė dainininkai ir giedotojai «співаки й виконавці релігійних пісень», le.tūvini.kas «литовець», bū.rtini.ke.; -iokas — azeriokas, berniokas, teliokas, vaikiokas «мала дитина» (: kiaūla.s vaikiokai), viščiokas «курча»; -ystė — jaunystė «молодість і молодь» (: visā jaunystė. suveidava.), sany stė. «старість»; -iškas — mėsiškas «м’ясна страва», vyriškas «чоловік»; -iuominė — kariuominė.; -ójai (від похідних основ) — bulbienójai «картоплиння», bruknienójai; -ovės — daržove.s; -sena — gimdýsena «пологи; опорос» (пор. лат. dzemdēšana «пологи»); -ulýs — ka.sulýs, re.buliai «жир, сало»; -umas — baltūmas, didumas «більшість», didūmas, gardūmas, ilgūmas «довжина», karštumi «у спеку», neti.rūmai «гній» (: iš žarnų išmaiša. visūs neti.rūmus), ramūmas «спокій» (pre. ažera. ramūmas), rauda.nūmas «рум’янець» (: mergyna.s rauda.nūmas — graži), sunkūmas «біда» (: prispaūde. sunkūmas), tūnkūmas, tvirtūmas «товщина» (: kaip spiçķā tvirtūma.), vertingūmas «цінність» (: kiaūli. svilini, kólai aptaisai lig vertingūma. «свиню обпалюють, доки шкура не стане цінною»), -uolas, -ė — lakštinguóla. «соловей», vābuolas «жук»; -uōnis — skunduōnis «утопленик».

4. Характерніші суфікси прикметників і числівників

Серед записаних нами похідних прикметників (а також дієприкметників) і числівників із суфіксами варто згадати такі: -ėtas, -a — ringėta žarna «товста кишка»; -ėnis, -ė — bulbieniai bly(n)ai, rugieniai šiaudai; -inga — paršinga, sąjinga ža.lė «гірка, несмачна трава» (пор. лат. sājš «гіркий, несмачний», sājums «гіркота»), telinga (а також прислівники teisingai і vargingai); -inis, -ė — aušriniai vartai «Ворота Світанку», bū.lbinė. dešra «картопляна ковбаса», bū.rninė. armonška «губна гармоніка», būrokínis alus «бурякове пиво», dešrinė.s žarna.s «товсті кишки для начинки кров’янки», galinė.s vãga.s, gimtinis kraštas «батьківщина», gimtinis miēstas «рідне місто», kiaūliniai re.buliai «свиняче сало», kruōpínis kurziūkas «кров’яна ковбаса», kukarinė. (< kukavinė) pýpkė. «кокосова люлька коричневого кольору», laūkiniai a.buoliai «дикі яблука», laūkiniai kiaūliai «кабани», mėšinis kurziūkas «м’ясна ковбаса», miēžinis alus «ячмінне пиво», mi.ltninis blynas, pirmutini. kartū., prigimtinė. «рідна мова», vidutiniai «внутрішній, черевний» жир; -ōnas, -ā: geltōnā, raudōnā; -ōtas, -a: kapōta.s dešra.s; -uotas, -a: kālnuota.s viēta.s, kālnuota žēme. ‖

5. Характерніші дієслівні суфікси та префікси

a) Система словотворення дієслів у говірці, мабуть, дещо більше відрізняється від літературної литовської мови такими суфіксальними утвореннями: -alioti — braukaliōti ‘їздити туди-сюди’ (пор. латис. braûkāt ‘їздити туди й назад’), -aliuoti — sergaliūoja ‘часто хворіє’; -ėnti — džia.vēna ‘сушить’, ru.gēna ‘квасить’; -ovėti — papja.vietė. (šienu.) ‘покосила (сіно)’; -inėti — pasibe.ginēja (kiaūla.) ‘побігла (свиня)’; -inti — pūtina (vējas) ‘віє (вітер)’ (пор. латис. putināt ‘порошити, хуртовинити’); -ūti (сл.) — brakūja ‘зневажає’, būdū.ite. (сл.) ‘будувати’, naktū.ite. (гібр.) ‘ночувати’, apipe.lū.ite. (сл.) ‘обкосити’, targū.ite. (сл.) ‘торгувати’; -uoti — atskirūote. ‘відокремити (поросят від свині)’, palaidūote. ‘поховати’, klibūote. ‘кульгати’, ailūote. ‘класти щось рядами’, iškalūote. (поряд із skalāuna) ‘виполоскати’.

110

b) Із характерніших для говірки префіксів, способів їх приєднання до кореня та значень слід згадати:

api-: apįjare. ³ ‘оборала’, apidį.rpte. ‘обробити’, apijaka. ‘осліп’, apije.me. ‘охопило’, apineša ‘обносить’, apinešta tvōrā ‘обгороджений паркан’, apisergā ‘захворює’, apisvilina ‘обпалює’, apišućina ‘обчищає лушпиння’, apivérda ‘зеленіє’, apivirina ‘обертається’; at-: atganiau (pinkiùs metùs), neatvaikysi (šuni.) ‘не проженеш (собаки)’; ata-: atakīrps ‘відріже’, atakīrs ‘відрізавши’, atāmenu ‘відпоминаю’, atapjāutė. ‘зрізати’, ataskriste. ‘відлетіти’, atastōvi (sāndelė.lio.s) ‘довго стоїть, настоюється (у складах)’, atatraùks ‘привабить’, atāveda ‘приводить’, atāverte. ‘відкрила’, atāvežiau ‘привіз’; až-: ažāugi.s ‘виріс’, āždeda ‘кладе’, aždėkte. ‘запалити; обгоріти (на сонці)’, ažėina ‘заходить’, ažgérte. ‘запити’, ažjū.nkte. ‘запрягти (волів)’, ažma.kėte. ‘заплатити’ (пор. також ašturėtas ‘затриманий, стриманий’, aštvėrtas ‘загороджений’); ažu-: ažūdi.rpte. (penčijų.) ‘вислужити (пенсію)’, ažūgine. ‘заборонила’, ažulaikė.t ‘задушили, затримали’, ažūmušė. ‘убив’, ažupīrka. ‘купив’, ažuspi.rta ‘підперта’, ažūšala ‘замерзла’, ažūteršė. ‘забруднив’, ažūvalgį.te. ‘перекусити’, ažūverke. ‘розплакалася’; da-⁴: nedaeina galvōn ‘не доходить до голови’, dasiklause. ‘розпитуючи, довідався’; nu-: nudrebėna. ka.jēla.m ‘помер’, nugaīša.m (pūsi. de.nōs) ‘змарнували (пів дня)’, nuspaudė. (šl.rdi.) ‘стиснуло (серце)’, nuspėja. (grybas ir dūmai rūksta) ‘дозрів’ (гриб і дим клубочаться), nuveja. (kariuōmine.n) ‘пішли (до війська)’; nuo-: nūomire. ‘помер’, пор. 1a. nomira ‘т. с.’; pa-: padègina. (pirštùs) ‘обпекла (пальці)’, nepājaučia (kat vargas) ‘не співчуває (що важко)’, palikai (našlė) ‘залишилася (вдовою)’, pāmėčiau (rūkyte.) ‘кинув (курити)’, pašėukte. ‘назвати, дати ім’я’, patėka. (drausmės) ‘вистачило (дисципліни)’ (пор. 1a. pietika drosmes ‘т. с.’), pāte piau; pad- (сл., пор. біл. пату́кваць ‘повернути’) ‘по-’: pākiši ‘підсунь’, pādeina (un le.-tuvėm) ‘схожі (на литовок)’; pēr-⁵ ‘пере-’: pēre.ja. (tridzēšimt aštūonius rublius) ‘перевищила, коштувала понад (тридцять вісім рублів)’, pērkalbi ‘перекладає усно з однієї мови на іншу’, pērtrauke. (mōkslus) ‘перервала (навчання)’, pērvardina. ‘перехрестила, дала іншу назву, ім’я’, pērvede.m ‘переклали’, pērverste. ‘перекласти’;

³ Префікси api-, ata-, ažu-, як показують приклади, на відміну від багатьох інших східноаукштайтських говірок у Литві, тут у формах усіх часів досить незвично збереглися в повному вигляді (: apivirinte., ažūdi.rba, atapjōve. тощо). Такий спосіб словотворення, коли ці префікси в повному вигляді узагальнено додаються до кожної форми дієслова, ніде не трапляється в говірках, уживаних в інших місцевостях Литви. Однак досліджувана говірка в цьому аспекті не єдина. Чимало випадків такого словотворення трапляється в писемних джерелах Східної Литви XVII ст. — у працях К. Сирвідаса, наприклад, apiimti, apimūšti, atanešti, ažumigdyti, ažuplyti тощо (більше прикладів див. Morkūnas K., 1980, 113, 117, 122—125). Отже, цей факт свідчить про велику архаїчність досліджуваної говірки. На це узагальнення, безперечно, могла вплинути аналогія наголошеної позиції дієслівного префікса. Так, за зразком atakerpa (ця позиція властива й іншим східноаукштайтським говіркам) і atakirpa., atakirpte., а за аналогією з останніми — також ažūdi.rpte., ažūdi.rba, ažūdi.rba.

⁴ Dėl da- kilmės plg. Mažiulis V., 1958, 127—133; LKG, 1971, II, 294.

⁵ Dėl priešdėlio per- tarimo šnektoje pēr- plg. Grinaveckienė E., 1980, 235.

111

pra- (сл.? Пор. біл. прамыць ‘перепрати’) per-: pranakvosi ‘переночував’, praplóve. (ū.ndeniu mani) ‘промила мене водою, вимила мені шлунок’, praskaiṭyk (пор. біл. прачытай) ‘прочитай’, prašaĭdi.ta ‘застуджена’, prāšauke. ‘перейменував, дав іншу назву’, pravirta. (le.tuviai be.larušais) ‘перетворилися (литовці на білорусів)’; pri-: priragėjau ‘надивився, зазнав, побачив’; raz- (сл., пор. біл. разрэзаць) ‘роз-’: raškerde.m ‘вирізали’, rašțveria ‘розбирає, виловлює, вигрібає’, razvažiava. ‘роз’їздилися’; sa-⁶ (лат., пор. латис. saplaustīt ‘нарізати’) ‘з-’: salaūže. (koju.) ‘зламала, відламала, зламала (ногу)’, sapja.vēsi (šienēlia.) ‘наріжеш (трохи сіна)’; su-: sulāidziau (akis) ‘заплющив очі, почав засинати’, sustāja (smetōnas) ‘відстоюються вершки’, suttraukia (kitūs čia) ‘переконує інших переїхати сюди й оселитися’; uś- ‘за-’: užaugi.s⁷ ‘виріс’, užāukla.t ‘виростити, відгодувати’, užeina ‘заходить’, užīma ‘займає’, ušlipe.m ‘залізли’.

Префікси až-, in-, iš-, nu-, pri-, su- із зворотною часткою -si-: ažsi-: asigeri ‘запиваєш’, asije.miau ‘зайнявся’, asikrešte. ‘заразитися’, asipláude. (vaikai pa. mieštūs) ‘(діти) роз’їхалися, розбрелися (по містах)’, asižvagēja. (aüsis na. ge.smių) ‘задзвеніло (у вухах від співів)’; insi-: insidaužiau ‘побився’; išsi-: nejišeiši (be chirurg.ra.) ‘не розкриєшся (без хірурга)’, išivede. (ānglu. kiaüliai) ‘зникли (англійські свині)’; nusi-: nusikaria ‘стихло’, nusiklausyte. (rādija.) ‘послухати (радіо)’; prisi-: prisituriu ‘стримуюся’; sus(i)-: susmaišai ‘плутаєшся’, susitinki ‘зустрічаєшся’, susigeria ir susilupa ‘напиваються й б’ються’.

III. Характерніші явища словозміни та вживання слів

1. Іменник

а) Рід

В окремих, порівняно рідкісних випадках граматичний рід деяких слів говірки відрізняється від роду відповідних слів литовської літературної мови.

Деякі іменники спільного роду іноді мають лише одну спільну форму чоловічого роду, наприклад: vyras pažduoda pačiai – ana lenkỹs; tėvas le.tuvỹs ir mōmā le.tuvỹs; gaspādine.s tinginiai. Помічено, що жіночий рід виражається формами чоловічого роду лише в людей, які вже більше призабули говірку.

Рід деяких запозичень і міжнародних слів повсякденного вжитку в говірці такий самий, як у відповідних іменників сусідніх литовських говірок, або відповідає роду в мові, з якої слово потрапило до цієї говірки, наприклад, kamāša.s ‘нескладні черевики без шнурівки’, пор. латис. kamašas (< пол. kamasz) ‘те саме’, kilametra ‘кілометр’ (пор.

⁶ Хоча префікс sa-, загалом кажучи, не чужий литовській мові (місцями він трапляється в її південних говірках, див. Zinkevičius Z., 1966, 426; LKŽ, XII, 1981, 1), проте на півночі Литви його досі не помічено, і тому в досліджуваній говірці він, найімовірніше, з’явився поруч із lie, su- під впливом латиських говірок або їхньої літературної мови.

⁷ ažāugi.s і užšūgi.s, ažēina і užēina та багато інших прикладів із цими двома префіксами свідчать, що тут не помічено зазначеної Z. Zinkevičius (Zinkevičius Z., 1966, 428) відмінності значень až- і už-, властивої говіркам східних аукштайтів Литви.

112

лит. Imbrado šnektos kilometrà), klàsai ‘класи’ (пор. біл. клас, рос. класс), metrą ‘метр’ (пор. лит. metrą — Imbradas, Ignalina), litrą ‘літр’ (пор. лит. litrą — Imbradas, Ignalina, Kupiškis, Anykščiai), smetònas ‘сметана’ (пор. Imbradas, Kupiškis smetònas), spičkà ‘сірник’ (пор. біл. спичка, рос. спичка), trèpe.s ‘сходи’ (пор. латис. trepes ‘те саме’ < нім. Treppe), tūpele.s ‘капці з дерев’яною підошвою’ (пор. латис. tupeles ‘те саме’).

Іноді відрізняється від литовської мови й рід окремих новіших слів говірки, наприклад: apskritys ‘округ’ (пор. латис. apriņķis ‘те саме’), kàrpa ‘короп’ (пор. латис. karpa ‘те саме’), paminklà ‘пам’ятник’, ru.šys ‘вид’ (пор. біл. рату́нак, copt, рос. сорт).

За родом деякі давні литовські іменники говірки часто не відрізняються від відповідних іменників сусідніх литовських говірок, наприклад: kirmė.liūkai ‘черв’ячки’, lėpšai (|| lėpše.s) ‘гриб-парасолька’ (пор. східноаукштайтське lėpšis ‘гриб-парасолька’), na.siūkas ‘носик; свиняче рило’, pe.nyš ‘кульбаба’ (пор. східноаукштайтське pienys ‘те саме’), ramunėliai ‘ромашки’, tūūkstuncia.s ‘тисячі’ (пор. східнолитовське tūūkstantė).

б) Число

Іноді деякі іменники говірки за категорією числа відрізняються від літературної литовської мови. Скажімо, породу тут зазвичай називають формою однини (імовірно, за зразком сусідніх слов’янських говірок, іноді також латиської літературної мови), наприклад: Čia pasėta dobilas ‘Тут посіяно конюшину’ (пор. лит. lk. dobilai, латис. sarkanais āboliņš ‘червона конюшина’, біл. канюшына, рос. клевер); Čia krūmai: ir beržas, ir prašas elksnis, ir juodas ‘Тут кущі: і береза, і звичайна вільха, і чорна вільха’ (пор. лит. …ir beržai, ir paprasti alksniai, ir juodalksniai, біл. … і бяроза, і мёпа вольха, і чо́рна, рос. … и береза, и серая ольха, и черная); Iš medžia. ir akmenia. badūja namūs ‘З дерева й каміння будують будинки’ (пор. лит. iš medžių ir akmenų stato, біл. з дрэва і каменя будуюць, рос. из дерева и камня строят); Dešru. di.rba iš me.sos ‘Ковбасу роблять із м’яса’ (пор. лит. dešrās darīt, біл. рабіць каўбасу, рос. делать колбасу), avēla. ir valga. šītu. žōly. ‘Вівці також їдять цю траву’ (пор. лит. āvys irgi ēda šitą žolę); skrāgžde. ligzdu. padāra. iš smēlia. ‘Дрозди ліплять гніздо з піску’ (пор. лит. krēgždes lizdas lipdo).

Для окремих іменників литовського походження в однині або з формами обох чисел, а також запозичених іменників у множині тут звичною є форма множини, як і в сусідніх східноаукштайтських говірках Литви, слов’янських говірках цього ареалу чи в латиській літературній мові, наприклад: Čia supi.lta sme.liai ‘Тут насипано піску’ (пор. лит. smėlis і Imbradas, Dusetos, Obeliai, Švenčionys smėliai, латис. smiltis); bėrža. sūla.s ‘березовий сік’ (пор. лит. bėržo sulà, латис. berza sulas), kazlai (слов.) málka.m pe.lū.ite. ‘козлами дрова пиляти’ (пор. лит. ožys malkoms pjauti і лит. східноаукштайтське ožiai / kazlai malkom); viena.s sūtka.s (слов.) važiuote. ‘їхали одну добу’, пор. лит. vienà parà (деінде також sūtka), біл. адны суткі, рос. одни сутки.

У говірці активно вживаються форми називного–знахідного відмінків двоїни іменників, наприклад: dvi šeimyna ‘дві родини (родини-об’єкти)’, du kartù ‘два рази (рази-об’єкти)’, du nameliūkù ‘два вулики (вулики-об’єкти)’, du puodukù ‘дві чашечки (чашечки-об’єкти)’, du kilogramu ‘два кілограми (кілограми-об’єкти)’.

в) Відмінок

Місцевий відмінок однини говірки має й такі особливості: 1. Імовірно, під впливом латиської літературної мови локатив тут завжди вживається також замість іллатива, наприклад: išvažiuoja. Va.ke.tija.j ‘виїжджає до Німеччини’; pirtį mūnėse. ‘у лазні миємося’; išvežė. Ri.gōj ‘відвезли до Риги’; mōki.kla.j aina ‘йде до школи’ (пор.

8. 949

113

la. braukt jūrā, mežā, kosmosā). А форми ілативу тут, як і в словах із займенниковим відмінюванням говірок східних аукштайтів Литви, вживаються замість локатива, наприклад, kažnañ (sl.) sciūri ‘у кожному кутку’, tañ kraštī ‘у тому краї’, ta.kiàñ ōri ‘у такій погоді’, katarāñ namī ‘у якому будинку’, ta.kiàñ karštumī ‘у такій спеці’, že.dnañ (sl.) miškī ‘у кожному лісі’, āžeras, kurīñ lāista.s kārpa ‘озеро, у яке запустили коропів’.

2. Трапляється, що замість литовських форм ілативу та локатива в говірці нерідко вживаються також суто латиські форми локатива, наприклад, nūmire. vākara ‘помер увечері’ (пор. лат. nomira vakarā), ġērte. triskārt diēnā ‘пити тричі на день’ (пор. лат. dzert trīsreiz dienā), gi:vėna Grīvā ‘живе у Гриві’ (пор. лат. dzīvot Grīvā), važiūoju Mēdumā ‘їду до Медуму’ (пор. лат. braukt Medumā), laikīte. sausā veidā ‘зберігати сухим способом’ (пор. лат. glabāt sausā veidā) тощо.

3. Деякі іменники a-основи говірки в називному відмінку однини іноді можуть паралельно мати також ia-основу, наприклад: āžeras ir azerýs, а в рідкісного іншомовного слова цієї основи pōzas ‘канавка’ окремі відмінкові форми іноді трапляються також із закінченнями u-основи, наприклад: з pa.zuñi і без pōza. Відмінкові форми окремих іменників жіночого роду приголосної основи зазвичай перейшли до i-основи, а іменники чоловічого роду приголосної та i-основи — до ia-основи, наприклад: saserēs ‘сестри’, dukterēs ‘дочки’, ākmenia ‘каменя’, duñčia ‘зуба’, duñčiās ‘зубами’. Деякі відмінкові форми іменників (i)u-основи здебільшого перейшли до (i)a-основи, наприклад: su.nāi ‘сини’, pe.tai ‘обіди’, pe.tais ‘обідами’, cukra ‘цукру’, але āmžiaus. Слова musià ‘муха’ і kuchnià (sl.) ‘кухня’ (пор. біл., рос. ку́хня ‘те саме’) у говірці належать до io-основи; знахідний відмінок однини слів kraujas і vėjas має закінчення į, наприклад: kraujī ‘кров’, vējī ‘вітер’.

2. Прикметник

Прикметники a-основи, як і в сусідніх говірках східних аукштайтів Литви, у називному відмінку множини здебільшого цілком закономірно мають закінчення прикметників u-основи -ūs, наприклад: gērus ‘добрі’, kietus ‘тверді’, māžus ‘малі’, mēlinus ‘сині’, nebagōtus (sl.) ‘незаможні’ (пор. біл. багаты ‘багатий’), netīrus (la.) ‘нечисті’ (пор. лат. netīri ‘те саме’), piktus ‘злі’, aštrūs ‘гострі’, raudōnus ‘червоні’, sānus ‘старі’, teisingus ‘правильні’. Також помічено, що деякі прикметники a-основи тут іноді зберігають закінчення своєї основи, наприклад: saīsi mažōliai; kaip sveiki, tai ir gerai; пор. також dideli šēriai. У рідкісних випадках (імовірно, через змішування u- та a-основ) закінчення прикметників u-основи трапляється в родовому відмінку однини прикметників a-основи, наприклад: sānaus ‘старого’ āmžiaus (можливо, тут діє аналогія з іменниковим закінченням?), а окремі прикметники u-основи у формах однини паралельно можуть мати закінчення (i)a-основи, наприклад, bēržalape. nestiprās grýbas; Jōnas stipra. tēva, хоча кажуть і šiāudas nestiprūs.

⁸ За даними картографованого матеріалу LKA, II, 1982, 129, форми називного відмінка множини прикметників чоловічого роду із закінченням -ūs (geltōnus, raudōnus) характерні для території говірок східних аукштайтів, що лежить приблизно між Зарасаєм—Жеймелем—Ширвінтосом, і в мовленні старших людей вживаються паралельно з формами, що мають закінчення -i (geltōni, raudōni).

114

Займенникові прикметники (і числівники) у говірці, як і в сусідніх говірках аукштайтів Литви, мають ненаголошений формант закінчення -asai || -asiai (a- та u-основи), -ysai (ia-основа та вищий ступінь прикметників), -oja (o- та io-основи), -ėja (ė-основа), наприклад: gyvasiai, pi.rmasiai, sótasai ‘ситий’, didi.sai, vi.rėsni.sai, jaunėsni.sai, žalioja, gelta.noja, baltója, pirmója, mažója, unksti.vója, didėja. Займенникові закінчення зазвичай зберігаються в усій парадигмі, наприклад: unt pirmęsia.s bál’ka.s; pikta.sia.s nótre.s; ja.diejį duftęs; di.lgia.se.s úsne.s; bálta.sia.s žúse.s; baltųju. žu.-sių mažai par kú yra, pilkųju. daugiaus; unksti.vósias bū.lbes pasa.dina.m ||

Трапляється, що деякі відмінкові форми займенникових прикметників зберігають повні подвійні закінчення, наприклад, jaunómsia.m iš mi.rtu. pina vainiku. Значення займенникових форм прикметників іноді можуть передаватися також не займенниковими формами, пор.: mažója ilgè. ir didelis ilgýs ‘озера в околицях Смеліне’, untras karas ‘Друга світова війна’; pirmója ža.lė ir untrá.

Прикметники (звичайні та займенникові) мають ступені порівняння, наприклад: púrtni ‘пухкі’, unksti.vėsne., šve.sėsnis, šve.sėsni.sai, geriáusias, saniáusias, gardžiáusiasiai. Вищий ступінь прикметників іноді має також значення найвищого ступеня, наприклад: ánas vi.rėsnis (= найстарший) inžbniėrus. У говірці живі також три типи найвищого ступеня прикметників. Перший утворений від займенника páts, pati та форми займенникового прикметника позитивного ступеня, наприклад: pátes pirmieji grybai; другий — від займенника páts, pati та форми займенникового прикметника вищого ступеня, наприклад: páts jaunėsni.sai; páts vi.rėsni.sai; третій — складений, утворений від форми родового відмінка множини позитивного ступеня звичайних прикметників і форми їхнього найвищого ступеня, наприклад: sanų saniáusias. Особливо поширені в говірці прислівники, утворені від найвищого та складеного найвищого ступенів звичайних прикметників, наприклад: iš sanų saniáusiai teip šaukia (= називають); ánas sanų saniáusiai žina.; būtiniáusiai reikia apinių; татові saniáusiai reikia sustatytė. duftis. У рідкісних випадках вищий ступінь прикметника у говірці утворений нелитовським способом — описово, як і в сусідніх слов’янських мовах, наприклад: labiaus cienį (= цінніші) kėliai kaip šiaudai. У говірці також уживається порівняльна прикметникова конструкція типу kų ‘що’ sanėsnis, tų ‘те’ gerėnis.

3. Числівник

Кількісні числівники dūjei, dūjai є звичними для говірки, однак поряд паралельно вживаються і їхні форми без постпозиційного форманта: du brólai, dvi kėrves. Їхня форма родового відмінка завжди dviė: námus un dviė galų, а місцевого — dviejūos, dviejós: áni.s gi.vėna dviejūos. Чоловічі числівники 4—9 у знахідному відмінку завжди мають закінчення -ius (: keturius, piñkius, šešius, septynius, aštuonius, devynius). Числівник dešimt завжди має наголошений кінцевий склад (: turu dešimt rúblicu.), а числівники 30—90 завжди мають по два самостійні наголоси в обох частинах складного слова (: trisdešimt, keturiasdešimt, piñkiasdešimt, šešiasdešimt, septyniasdešimt, aštuoniasdešimt, devyniasdešimt). У говірці šimtas наголошується за другою акцентною парадигмою (: šimtais métu. gi.vėna), а tūkstantis має жіночий рід (: paróde. kėturias níkstuntis rúblicu.).

8*

115

У порядкових числівниках 11–19 друга частина зазвичай -likis (: pinikia-likiai, šešta.likiai, dvi.likis ‘дванацятий’), але тепер поряд уже кажуть і з -liktas, -a, як у літературній мові: septynioliktas mėtais; keturioliktas mėtais.

Збірні числівники 1, 5–9 мають суфікс -eli, -elios (: be vienelių metų. jam septyniasdešimc; devyneli vartai), а dveji, treji — як у літературній мові. Контамінаційну форму має числівник ketverel. Говорячи про роки, замість збірних числівників іноді паралельно можуть уживатися й кількісні, наприклад: šešėlis metus tarnavo.; pinkeli metai kaip vyras mirė., bet dvidešimc pūklius metus turėja.; pūklius metus atganiau.; aštuonius metus karvės laidžiau; man’ septyniasdešimc pūkl.

У говірці вживаються і дробові числівники: pūsa., pusuntra., pusuntros, pusdvi.likis ‘половина дванадцятого’.

Іноді замість числівника vienas вживається займенник kitas; kitas brolis numirė., a kitas gi.vėna.

У датах числівники, як у латиській і слов’янських мовах, стоять перед назвою місяця, наприклад, pink-ta. dekābrius ‘п’ятого дня грудня’.

4. Займенник

Greta senesnių ir dažnesnių asmeninių įvardžių formų dšėi, tūjei, ānas ‘jis’, ana ‘ji’, ānes ‘jie’ (pasitaiko ir āni.s, plg. dar džn. pātes ‘patys’ greta pāti.s), ana.s ‘jos’ vartosenoje gyvos ir lk. formos aš, tu, jis, ji, jie, jos. O paradigmoje įvardžių jis, ji formos paprastai nuosekliai atstoja įvardžius ānas, ana, pvz., jų šaukia; jį apskuta; jiem neduoda; jom perka; jais mazgōja ir pan.

Займенникова форма jinai, очевидно, новіша; її вживають молодші носії говірки. Форми родового відмінка manįs, tavįs, savįs наголошуються на закінченні, хоча довелося почути також tāvi.s та savį (: del’ savį neapsimoka). Форми mān’ (дав.) і man’ (зн.) розрізняються інтонацією. Засвідчено форми знахідного відмінка māni, tāvi. Відома лише форма mēs ‘ми’ (можливо, вплив латиської мови?). Форму jūs частіше вживають у розмові з незнайомою людиною (: jūs ta.kių valgį.mu. nevalg.si), а зазвичай уживається займенник tamsta.

Поряд із займенниками māna., tāva., sāva. паралельно, але, можливо, трохи рідше вживаються також mānas, tāvas, sāvas, наприклад: sāva. kaltybi. suprāta.; ašpirka. sāva. sānui žēmi.; māna. vīras mire.; kur tāva. vadėla.s; par mum sāva. apiniai ir: sāva. kiaulienu. vērdā; gerių savās žōlās; savų vaikų neturėja.m; vī.lnu. savų negausi atgal.

Вказівний займенник ta зафіксовано також у займенниковій формі tōj, наприклад: tōj šaurē (= nesvarumai) rākia nuskūste.

У займенниках katarā ‘яка’, kitā, kokiā, šis, ši, šitas, -ā, tā, visā, viskās у наголошених закінченнях родового відмінка однини й називного відмінка множини давній довгий a здебільшого зберігся без змін (Grinaveckienė E., 1980, 232), наприклад, iš katarās vieta.s; na. kitās kiaūla.s; ka.kias anā vaišla.s; un šiā svieta.; na. šiās vieta.s; un šitās pūsas; nerekomendūjas šitā do-ryte.; palig (= dėl) šitā aš negaliu aite.; un tās rūnka.s; un tās kiaūla.s; iš visās ki-pēla.s (= milžuvės); na. viskā sužiūravus (= pražiūrus); mōteres, katarās jaunēsne.s; nėmne.s (= tokie grybai) — šitās ve.li.vēsne.s.

116

Займенники kataràs, -à, kókis, -ia, šìtas, -à, šitókis, -ia, tókís, -ia, visakàs «усе», visókis, -ìà у говірці мають акцентуацію четвертого типу, наприклад: kataròj bažnyčià. į anas būvà.; kókis didelis grýbas; na. kàkių ligų gerià; ka.kió laikà. prisìturėdava; ka.kìų pinkių metų.; sirgà. kókìus šešìus metus; šìtų mergìčių. gaìlù; na. šìtų jìma mèdù.; šìtì kòjai ukólis dàve.; šìta.kìų ža.lìų ir par mùn frà; tókìs gražùs žièdas; pavasaris tókìs šàltas; ta.kìè miškai didelì; ta.kìàs avèlas brùngìa.s; ta.kìų blynu. kepìat; visakàs būvà. ti.nai; visa.kìų da.bìlų yrà; ge.dòdava. visa.kìų ge.smìų. Займенника jòkis, -jà говірка не знає, і його замінює неозначений займенник nė kókis, -ià, наприклад: ne. ka.kió mèšla. nedėja.; ne. ka.kìas ròže.s (= raudonligės) kiaùliai nežinoja.; ne. ka.kìas ròže.s (= raudonligės) samìaus nebūva.; klìskiabù.de.s kìrme.la.s ne. ka.kìos neėda ||

Усі розглянуті тут займенники чоловічого роду однини з кінцевим наголосом в орудному відмінку зберегли наголошене висхідне закінчення -iom, наприклад: nuėja. šìtuom keliù; su visìom nagù nuplėšė.; kùom gi jì išpenėsi; ròbrai (sl. = šonkauliai) su visìom nugarakauliu; žinai, kùom išgydìte., reikia pasakýte., kùom didìma. ir kùom aukštùma.; bumbýti. tuom ilgumù nupjòvė. Збереженню цього закінчення в незміненому вигляді могли сприяти наголос і, можливо, вплив займенникових форм у відповідних конструкціях латиської мови (пор. лат. nopļauj tom garumu).

Помічено, що закінчення орудного відмінка однини займенників jì, ta — -ì, а родового відмінка множини — -ìos, наприклад: pa.jù (= višta) pãdeda kiaušìniu.; su tì dukterì; mòmà (= bičių motina) tuos bitis kamàn-dava.ja; lèpše.s gárdzia.s — jùos ar vàlga.; nèmnè.s — jùos negalìma rãute., jùos reìkia iškèpte. ir vàlgìte.; jùos (= vaistažolės) mòteres rènìka; avèla.s jùos (= žoles) vàlga.; jei paìmsi jùos (= žuvis) už galvòs; jùos (= žoles) gèria, kaip apìserga⁹.

Для двоскладових займенників жіночого роду зафіксовано три форми родового відмінка множини: із закінченнями -ius, -ìuos і -às, наприклад: vištà pėri kókìus tris savaitès; šìtuos žòlàs mòteres rènìka; būvà, perkùnja šìtas dienàs; reìkia gèrte, šìtas saknytès; visàs bū.l’bas išplės šìtas aklėčia.s. Форми kókìus і šìtuos (як і jùos «їх», tùos «ті») безперечно мають спільне походження; однак kókìus, можливо, є пізнішою формою, що могла виникнути з kókìos. Форми šìtas, visàs, які також розвинулися з форм із закінченням *-ān, найімовірніше, могли з’явитися внаслідок контактів із сусідніми литовськими говірками.

У підрядних означальних реченнях замість займенника зазвичай уживається прислівник kur, наприклад: vapsvà, kur žamès lãida; žiedai, kur šviečia (=sviedžia) plaukuõs; žòla.s, kur šùpan (sl. = sriubon) lìekì «кладеш».

Родовий відмінок однини займенника nièkas у говірці іноді адвербіалізується, наприклад: pakél’t’ panèšt’ jam nièka. būvà.; lèpše.s — nièka. grýbai.

У говірці є чимало синтаксичних конструкцій із займенниками, не зовсім звичних для литовської мови й подібних до відповідних конструкцій латиської мови, наприклад: aš šìtām (= šitą) išìtyrus (пор. лат. es šitam iepētījies); tam atgal’ (=prieš tai, пор. лат. tam atpakaļ); pat pirmà (= visų pirma) nupjãuna galvù. (пор. лат. paš pirmu nopļauj galvu); par visài (=visai) nièka. nežìna. (пор. лат. pa visam nieka nezina); màn’ nebūva. vaikų; màn’ būva. daùk apìračių. (пор. лат. man nebija bērnu; man bija daudz operāciju) тощо. Найімовірніше, це кальки з аналогічних конструкцій латиської мови.

⁹ Dėl galimos tų formų kilmės žr. Grinaveckienė E., 1980, 235.

117

5. Дієслово

У говірці зафіксовано три форми інфінітива. Найзвичніша — із суфіксом -t’ (: aĩt’, nėšt’, dėot’). У мовленні старших людей поширеніша повніша форма із суфіксом -te. (: aĩte., nėšte., dėote.). Рідше трапляється форма із суфіксом -tei (: kalbėtei, važiuotei), яку також частіше вживають старші люди (ще пор. Grinaveckienė E., 1980, 233 і примітку 24).

Трапляється, що зворотні дієслова тут іноді мають по дві зворотні частки, наприклад, nesiregis «не видно», ma.kinasis «навчається», kalbasis «розмовляє». Це свідчить про те, що першу з них, яка стоїть відразу після кінцевого елемента основи, тут уже починають сприймати не як самостійну, а лише як позбавлений значення формальний додаток, пор. хоча б такий вислів: išpūsk žarnu., ir anū rūgis «прозора».

Дієслово kalbėti у говірці вживається і як дієслово i-основи, і як дієслово a-основи (: kalbi pãterus, pėrkalbi «згадуєш» і kalba «говорить»), mylėti — і як дієслово i-основи, і як дієслово ia-основи (: myli «любить», nẽmi.lia «не любить»), dėngti належить до a-основи (: dėnga stõgu.), pilti — до ia-основи (: šùpilia pienu.), klūpėti — до i-основи (: ãnas klũpi), gnybti, malti — до a-основи (у простому минулому часі — до o-основи) (: mugnybau vienu. agurku.; sumaldau maišu. mi.ltu.). Дієслово pláusti вживається замість pláuti (: nupláudzia, išpláudzia). У теперішньому часі дієслова pūti, tilti мають основу на -st- (: pūsta, tilsta), а в формах ãsti «бути, існувати» й liėksta «залишається» збереглися залишки основи на голосний (: ãsti grỹbu., lai ãst «нехай буде»; liėksta, paliėksta, а також paliėksi (= paliksi) pùšgirtis). Дієслова типу pjauti, krauti та ін. у теперішньому часі належать до na-основи (: pjáuna, kráuna, gáuna). Дієслова із суфіксом -(i)auti у теперішньому часі мають суфікс -(i)áuna (: keliáuna, pùliáuna «гноїться», reikaláuna, uogáuna), а дієслова із суфіксом -yti — суфікс -ija, наприклад, grãžija (sl.) «скрипить», kirmija. Дієслова lėisti, lipti, lùpti, sùkti у простому минулому часі належать до ė-основи (: išláidziau, paláide. pilvu., nùlipe.m, užlipe.m, išlupe., sùke. galvu.).

У дієслів минулого часу із суфіксом (або коренем) -ė(j) у першій особі однини -ė- найчастіше фонетично випадає (: nedėjau «не клав», negaláu «не міг», neragėjau «не бачив», pradėjau «почав»; ще пор. Grinaveckienė E., 1980, 230).

Двоскладові дієслова в першій і другій особах однини майбутнього часу завжди мають наголошене закінчення (: aĩsiu, nunešiu, neraši, kur de.sies, kasiù, neiseisi «не впораєшся» be chirūrga.).

У дієслів із довгими кореневими або суфіксальними ė, y, o, ū голосний закінчення третьої особи майбутнього часу завжди короткий (: pridiks, nusbãs «набридне», pavedzias «проведе», pasisės «посіє», susanės «постаріє», ištaisīs, nesta.vės «не стоятиме», atvaris «привезе», pridaris «зробить», šės «сіятиме», sulīs). Форми минулого багатократного часу збігаються з літературною мовою (: aidava., dėdava., ge.dódava.), однак форма третьої особи дієслова būti відома лише у фонетично скороченому вигляді, наприклад, būda «бувало».

Закінчення першої особи однини умовного способу — -cia (: ãcia, nevažiuocia, negalėcia, matycia, negailė.cia, mirčia), другої особи — -tūm (у двоскладових інфінітивах воно також наголошене: apsivestūm (= vestum), dari.tūm); закінчення другої особи множини — -tūt (у двоскладових інфінітивах воно наголошене: aitūt, neraudōtu.t), третьої особи — -tū (у двоскладових інфінітивах воно наголошене:

118

bu.tų, aždektų ‘обгоріли б на сонці’, suverptų, atsiustų, numintų, nepu.tų, nusipirktų).

Форми наказового способу в говірці подвійні: з формантом k і без нього. Наскільки вдалося помітити, обидва різновиди вживаються паралельно, без відмінності у значенні; лише форм без форманта k (можливо, через дещо звичніше вживання) ми записали більше. Формант k найчастіше вимовляється (перед ним приголосний l зазвичай м’який), наприклад, pérsta.k ‘перестань’, píl.k, ti.lėk, dieve liñk ‘Боже, бережи’, sumal.k, gelbėk, pažemí.k ‘здешеви, знизь ціну, проси менше’ agurkùs, rák ‘встроми’, пор. лат. raki ‘те саме’ Однак трапляються приклади такого творення і з утраченим формантом k, наприклад: duonu. iškėp’, tai gardimas; iškúl’, pajim’¹⁰.

У формах однини 2-ї особи наказового способу без форманта k закінчення тут зазвичай зберігається повністю (: nupjaustai, paválgai, pasākai tu mán’, prāšai, dieve sāugai, pavārai, suieškai, nešī), але трапляється, що голосний (іноді й дифтонг) у закінченні випадає (: suvāikščia.i ‘піди’, paród’ ‘покажи’). Форми множини 2-ї особи утворюються від однини додаванням форманта закінчення -t (: padabojit ‘постережіть’, suvāikščia.jit ‘підіть’; форми від інфінітивів двоскладових основ (i)a наголошуються на закінченні: ainīt ‘ідіть’, atlaidit ‘відпустіть’). Іноді формант закінчення t додається до довшої (давнішої) форми зі збереженим дифтонгом у закінченні (: važiuojiet ‘їдьте’).

Бажальний спосіб у говірці має чотири різновиди: утворюється від форми 3-ї особи теперішнього або майбутнього часу з часткою-дозволом lai та tegul, наприклад, lai āsti ‘нехай буде’ (пор. лат. lai ir), lai āsi ir vienas — nebėda; lai bus tau ir tāva. vaikām ir tam, kas numiri. (прокляття), tegul’ pavālga., tegul’ pasakis.

У говірці вживаються також деякі складені часи дієслів, однак їхнє формотворення з погляду литовської мови іноді дещо кульгає або є нелитовським, наприклад: aš y’r ‘є’ verkus; mės Vil.nijy y’r ‘є’ būvit.; aš y’r ‘є’ apibūrta, aš nēra ‘не є’ to dari.s ‘зробила’, žma.nių daug išmirūs ‘людей багато вимерло’, kad numiri. ‘щоб померла’, žiniu. duotų; mādčia gimi. ‘народилася’; kitas brōlis numiri. ‘помер’.

Дієприкметники в говірці порівняно рідкісні; творення деяких із них також дещо кульгає, наприклад: sāka., gardų āsu.; nuskinūsiu. āsu. daugiaūs; ū.ntes mēga. bēgunti. ū.ndeni.; mire. suaugusiu. mēttu., neijšgydama ligā; pērinčiu. ‘минулих’ mētu. ža.lyte.s

У говірці вживаються дієприслівники теперішнього часу, наприклад: dabōjunt’ ‘дивлячись’, iš kā dēda ‘робить’ šiberi. (герм.) ‘засув’; gi.vēnunt’ vseip atsitinka.

Помічено, що при вираженні присудка замість форм дієприкметників, узгоджених з іменником, зазвичай уживається середній рід, наприклад, jám ażgí.nta re.bulia; sulūužita kaulas; namini pasēta; kiēmas apinēšta tvōri.

Дієслово reikia з інфінітивом, як і в інших східноаукштайтських говірках у Литві, завжди вимагає називного відмінка, наприклад: reikia iškāste. duobē ir sudēte. akmenai.

Замість конструкції знахідного відмінка типу nėra ko sakyti, як і в інших східноаукштайтських говірках, уживається конструкція типу nėra kū sāka., nėra kū valga., nėra kū dirba.

Те, що говірка є бідною та занепадає, найкраще засвідчує вживання дієслів. Окремі дієслова, їхні префікси, дієслівні форми іноді вжива-

¹⁰ Те, що ці форми розвинулися з форм із формантом k, найкраще, мабуть, засвідчують місце наголосу та інтонація.

119

jamos ne savo reikšme, ne visada lietuviškos, lietuvių kalbai gana neįprastos ar ir svetimos, pvz.: višta negali kiaušinius užsėste. (= aptūpti); rūtų ‘raugintų’ pieną patrinte. (= patepti); inkstai prašaldį.tą ‘peršaldyti’ būva.; padėginai (= nudeg ei) pirštus; aš prašišalai (= nušalau); ąngs pras išalb.s (= peršalęs), skragždė. ligzdu. (la., = lizdą) padūra. (= lipdo) iš smėlia.; dūmai pasirką. (= pradėjo rūkti) iš grybų.; karštu ū.ndeniu grybius apipili (= nuplikini); smetōnas sustoja (= nusistoja); praskaitīk (= perskaityk) tų knygų.; paršeliūs acirčioji (= atskiri) na. kiaūl.a.s; bumbyti. paršiūkam nupjaūnstai (= nupjauni), prižina. (= pripažino) ai rūžb.; prašauke. (= pavadino) tų vietų. kiteiņ; sažilāvus (= pražilusi) — liņk dievē; nepažaučia (= neatjaučia), kad man vūrgas; makįkla.n nevaikščia.ia (= neina) ąnes; šūns netvaikysi (= nenuvysi) na. savis; tu žōbk. sviečia (= sviedžia) plaukuōs; žinai, tik nusūaukte. (= pavadinti) negaliu; vākār kap mūsiāus (= daugiau, piliau) mēdin; aš lēkū (= dedu, kraunu, plg. la. likt ‘t. p.’) sīenu, unt klēva. (sl., = tvarto); nīekas nepažįsta (= nesupranta, nežino), kas jai ūrą; diēnu. susigeria (= pasigeria) ir susilūpa; ar sugērt’ (= išgerti) jū.m duoda; ateis namō sugēris (= pasigėręs, girtas); padauža.m (= sudaužome, sugrūdame) grāpstus (= grums-tus) unt laūka.; aš nūsklausau (= paklausau) rādija.; paliepėi ‘tokiam grybui’ skūru. (sl., = oda) nūjima (= nulupa); nūveik, pranakvōsi (= pernakvosi); ar māž-gų i.dējai (= užmezgei); pātes pāgeriam (= išgeriam) masiēnkas (sl., = pasukas); pāmečiau (= nustojau) rūkytė.; girdžiu (= jaučiu), kat mān’ likā. sveikiais; pie-nu. sušī.lda. (= sukaitina), šūpilja bi.ntan (= marlėn) — ir tvarōgas (sl., = varškė); krēkenus dēda (= pila) bliū.delin ir kēpa; išvede. (= išnyko) ānglu. kiaūtlai; nūspau-de. (= suspaudė) mān’ šī.rdi.; rauda.mūmas pasidāra. (= paraudonuoja), kaip gi-liai i.kū.nda.; insidaužiau (= susimušiau), kaip kritai; āna.s padeina (= panašios) un lietuvēm; māžu. paršiūku. pādkšti (= pakiši) pas kitų. kiaūlb.; bijau padūte. (= prieiti); batōnis rástveria (= išgraibsto) grāitai; razēinam (= išsiskirstome) namō; vaikai razvažāva. (= išvažinėjo) pa. svietu. ir kt.

IV. Характерніші випадки вживання незмінюваних слів

1. Прислівник

У говірці порівняно багато архаїчних прислівників місця, часу, способу дії тощо. До деяких їхніх закінчень додаються різні новіші форманти, наприклад: навколо, назад, ажата̄й, тепер, теперенько «тепер», багато, поволі «потроху», від поволі «потроху», коли, щодня, як (уживається також замість kai: як прийдеш, знайдеш), іншого разу, не так «не так»; ніяк, не все; торік, зовсім «цілком» (: зовсім нічого не видно), цьогоріч, сьогодні, тоді, так, безпосередньо, там, увечері, завжди, постійно, усяк

Широко вживається також прикметниковий середній рід, що перейшов у прислівникову категорію, наприклад: шкода «шкода», цікаво, приємно, мало, спокійно, сухо, темно. Чимало прислівників із закінченнями -(i)ai, -i, наприклад: помалу, хитро «вигадливо» (: хитро співає), погано «просто», правильно, литовською, польською, граматично (слов.) «грамотно»; поблизу (Grinaveckienė E., 1980, 233), недалеко, тихо. Траплялося чути прислівники із суфіксом -yn, наприклад, угору,

120

донизу. Є кілька прислівників, запозичених із латиської та слов’янських мов, наприклад: daudz (пор. лат. daudz) «багато», pročna (слов.) «зручно», čysta (слов.) «чисто».

Вищий ступінь прислівників, що мають ступені порівняння, частіше засвідчено із суфіксом -iau, але паралельно (особливо після повторення запитання) вживається також суфікс -iaũ, наприклад: більше, стрункіше, м’якше, пізніше, гірше, давніше, далі, згодом. Найвищий ступінь утворюється за допомогою суфікса -iausiai, наприклад: якнайнеобхідніше, найбільше, проте траплялися випадки з наголошеним суфіксом -iaũ-, наприклад: глибоко корови й люди копають; на березі росте більше беріз, де ліс березовий.

2. Прийменник

Серед характерніших прийменників, уживаних у говірці, варто згадати: aplink «навколо» (: за оповіддю — навколо тієї школи); až (ažu) «за» (: за вікнами; за тином; за лісом), «через» (: через те, що висохло, бо росте); blàkus «поряд» (пор. лат. blakus «т. с.»: поряд зі мною стоїть); deł’ (: цукор для себе, сіно на зиму; через них я не куплю; бочка для води); lig (: працює до старості «працював, поки не постарів»); link (: іде до станції); na. «з» (: з церкви приніс; не пам’ятає; дав від себе), pa. «під» (: стоїть за вітром; дав за нормою; bagànu. (слов.) «медуницю» під мітлою підвішує в хліві в кутку); palig «згідно з, через» (: згідно з цим я не міг поїхати); par «до, з, біля» (: до тітки просиш; сидить біля машини; живемо біля цвинтаря); pre. «біля» (: печінка при шлунку; біля дітей захворіла); su (: з палицею йде; усіма нігтями); šalin «поряд» (: живемо біля Вільнюса); unt (un, um) «про» (про два пуди цукру; дав пів метра; «до» (: іди до школи; у литовців — уже гризня; литовкам подібне).

Помічено, що прийменники lig, link, pa. «під», pre. «біля» (іноді також su) у говірці зазвичай вимагають давального відмінка в однині, і в таких прийменникових конструкціях іменники на -a, -i та з приголосною основою зберегли давнє закінчення -i, наприклад: іде до станції, їде до залізниці, стоїть на вітрі, за місяць будуть ягоди, засунув під пахву, підіймає палицею. У іменників та займенників на -ia, -o, -iu у давальному відмінку однини в цьому разі закінчення таке саме, як у літературній мові, наприклад: дав по мітлі, миє свиню як слід, дав по нормі, після самої війни, працював до старості, печінка при шлунку, біля кожного будинку тощо. У множині всі прийменники зазвичай вимагають орудного відмінка, наприклад: працює до обіду; під самими воротами; біля калюж; при будинках; біля московитів крем-супу не їдять; грие̇кас «старовіри крем-супу не їдять: гріх»; стоїть біля зовнішніх воріт; в іншому місці це називають курзюком; під буряки підемо «підемо полоти, виривати буряки»; їдьте до Зарасая тощо. Таке або подібне вживання прийменників відоме й в інших північних східноаукштайтських говірках Литви (особливо в Біржайському, Пасвальському, Пакруойському та сусідніх районах). Воно характерне й для латиської мови, пор. gaidīt pie loga; stāvēt pie vārtiem.

121

3. Сполучник

Із характерніших сполучників говірки слід згадати: argi («також»: aš argi na.rėjau važiuot’), kaut «оскільки» (пор. лат. kaut: kaut nerekamendējas, tai nēgeriu); tikai «лише» (пор. лат. tikai: na.rėjau āte., tikai nežināu kur).

V. Висновки

1. Граматична система говірки є продовженням граматичної системи східнодзуцьких говірок у Латвії. Будучи ізольованою від литовських діалектів, вона зберегла деякі архаїчні елементи, яких нині вже не мають литовські діалекти і які зафіксовано у старих писемних пам’ятках Східної Литви (наприклад, у «Punktuose sakymų» К. Ширвідаса та ін.).

2. У ній сформувалося чимало інноваційних елементів, що виникли під впливом мов і говірок, які тісно з нею контактують. У статті на конкретних прикладах обґрунтовується, що окремі інноваційні елементи синтаксису та словотвору (наприклад, уживання деяких відмінків, прийменників і сполучників, суфіксальне словотворення тощо) говірка засвоїла внаслідок контактів із латиською мовою, а деякі запозичення із суфіксальним словотвором прижилися в ній унаслідок контактів зі слов’янськими — білоруськими, польськими та російськими — говірками.

3. Граматична система говірки загалом є литовською, самобутньою та цілісною, однак уже застиглою, а її розвиток послабився. У ній дедалі більше закріплюються елементи мов, що контактують із нею.

LITERATŪRA

Endzelins J. Latviešu valodas gramatika. — Rīgā, 1951.

Grinaveckienė E. Daugpilio apylinkių lietuvių šnektos fonetika. — Kn.: Iš lietuvių kalbotyros istorijos (Lietuvių kalbotyros klausimai, t. XX). V., 1980, p. 223—239.

Мажюлис В. Происхождение приставки да- в балтийских языках. — Вопросы славянского языкознания. М., 1958, вып. 3. с. 127—133.

LKA. — Lietuvių kalbos atlasas. — V., 1977, t. 1; V., 1982, t. 2.

LKG. — Lietuvių kalbos gramatika. — V., 1971, t. 2.

Morkūnas K. Konstantino Širvydo „Punktų sakymų“ veiksmažodis (indeksas). — Kn.: Iš lietuvių kalbotyros istorijos (Lietuvių kalbotyros klausimai, t. XX). V., 1980.

Rūķe-Draviņa V. Diminutive in Lettischen. — Lund, 1959.

Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. — V., 1965.

Э. ГРИНАВЕЛЬКЕНЕ

НЕКОТОРЫЕ ГРАММАТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЛИТОВСКОГО ГОВОРА ОКРЕСТНОСТЕЙ ДАУГАВПИЛИСА (ЛатвССР)

Резюме

Настоящая статья является продолжением исследования диалектной системы на территории Латвии (Даугавпилсский р-н) литовского говора (статья, посвященная фонетической системе исследуемого говора, опубликована нами в книге „Iš lietuvių kalbotyros istorijos“

122

в 1980 г., с. 223—239). Так как грамматические данные говора, собранные нами в диалектологической экспедиции 1977 г. из уст старожилов, в статье приводятся впервые, они весьма актуальны, важны и ценны для литовской и латышской диалектологии. Они дают, на наш взгляд, полное представление о грамматической системе нового литовского говора и позволяют установить его точное место среди других литовских говоров Литвы.

В статье устанавливается, что грамматическая система исследуемого литовского говора является стройной, самостоятельной, литовской, она представляет собой грамматическую систему литовского говора восточных дзуков и является его натуральным продолжением на территории Латвии. Будучи изолированным от литовской языковой среды, этот говор сохранил некоторые архаичные элементы литовской грамматики (в частности, словообразования), которые отсутствуют в других современных литовских говорах, но зафиксированы в литовских письменных памятниках XVII в., написанных на восточноаукштайтском диалекте (в частности, в сочинениях К. Ширвидаса).

Кроме того, в данном говоре имеется и целый ряд очевидных речевых инноваций, вызванных влиянием тесно контактирующих языков и диалектов, употребляемых жителями этого языкового ареала. В статье на конкретных примерах показано, какие инновации появились в говоре из-за контактирования с латышским языком и какие возникли как результат непосредственных контактов с соседними славянскими — белорусским, русским, польским — говорами.

Вследствие тесных языковых контактов с иноязычными системами некоторые звенья грамматической системы исследуемого говора постепенно застывают, их развитие замедляется и наряду с тем в употребление входят элементы, заимствованные из контактирующих языковых систем.

E. GRINAVECKIENE

SOME GRAMMAR PECULIARITIES OF DAUGPILIS LITHUANIANS' DIALECT

Summary

The grammar peculiarities of the isolated Lithuanian dialect, functioning in the Latvian SSR in the environs of Daugpilis, are analysed in the article. It continues the previous one, dealing with the phonetic system of the dialect (see: Iš lietuvių kalbotyros istorijos. — Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1980, t. XX, p. 223—239). The grammar system of the dialect is the continuation of the grammar system of the Dzūkai dialect, functioning in East Lithuania. Being isolated from the dialects of Lithuania and surrounded by other languages — Lettish, Byelorussian, Russian, Polish — the dialect has retained some archaic elements that are no longer existing in the Lithuanian dialects and that are mentioned in some old written works of East Lithuania (e. g. in K. Sirvydas’ „Punktai sakymų“ etc.).

The dialect possesses a number of innovations that appeared under the influence of other languages and dialects that are in close contact with the discussed dialect. Its grammar system is Lithuanian, independent and harmonious, but at the same time increases the number of elements borrowed from the languages in contact.