LIETUVIŲ KALBOS SANDAROS TYRINĖJIMAI

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVI (1987)

VINCENTAS DROTVINAS

ПРО АВТОРА «CLAVIS GERMANICO-LITHVANA»

Для написання майбутньої історії литовської лексикографії необхідні спеціальні дослідження всіх найважливіших словників. Деякі словники вже досліджено за радянських часів¹. На дослідників досі чекають пам’ятки лексикографії Східної Пруссії. Хоча деякі з них уже оглянуто або принаймні схарактеризовано в найзагальніших рисах², це лише початок: лексику цих словників, їхнє значення та вплив на пізнішу лексикографію досліджено мало. Говорячи про словники Східної Пруссії, ми досі обмежуємося загальною бібліографічною та філологічною інформацією: двомовні словники XVII—XVIII ст. згадуються переважно як бібліографічні одиниці, явища історії литовської літератури або джерела нашого дрібного фольклору. Матеріал цих словників не повністю використано в академічному «Словнику литовської мови», про сукупність їхньої лексики ми майже нічого не знаємо. Ці словники мало відомі як із лексикологічного, так і з лексикографічного погляду. Деякі з них, наприклад литовсько-німецький словник Я. Бродовського, найімовірніше, зникли під час воєн.

Через брак прямих історичних даних про найдавніші словники Східної Пруссії важко сказати щось певніше. Однак відомо, що збереглися³ такі рукописні німецько-литовські словники: 1) «Lexicon Lithuanicum», традиційно приписуваний Д. Клейну, 2) так званий словник Краузе та 3) «Clavis Germanico-Lithvana», який вважають працею Ф. Преторіуса.

Ототожнювати «Lexicon Lithuanicum» зі словником Д. Клейна, як це роблять досі, було б ризиковано: ми надто мало знаємо і про словник, написаний Д. Клейном, і про сам «Lexicon Lithuanicum». Судячи з водяних знаків, його написано (= переписано)

¹ Див. праці Й. Круопаса, К. Пакалки, Б. Толутиене, Б. Восиліте про словники К. Ширвідаса, С. Даукантаса, Й. Пабрежі, Д. Суткевичюса, А. Юшки, К. Буґи та ін.

² Žr. Balasaitis A. Žodžiai ir žodynai. — V., 1984. — 142 p.; Palionis J. Lietuvių literatūrinės kalbos istorija. — V., 1979. — 316 p.; Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija, iki 1940 m. — V., 1979. — 252 p.; taip pat jo. Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija, 1940—1980 m. — V., 1982. — 265 p.

³ Про згадувані, але, найімовірніше, не збережені двомовні словники XVII ст. Кріступаса Сапунаса, Фрідріха Партація та Йонаса Гуртеліяса не маємо переконливіших відомостей.

102

У четвертому—п’ятому десятиліттях XVII ст., тобто за часів Д. Клейна⁴. Проведене нами дослідження водяних знаків на папері так званого словника Краузе свідчить, що це не праця XVII ст.: словник написано (= переписано) у третьому—четвертому десятиліттях XVIII ст., тож його не можна приписати А. Краузе, який жив у 1585 (1588)—1655 рр.⁵.

За обсягом, самою лексикою та способом її подання найвизначнішою рукописною пам’яткою литовської лексикографії Східної Пруссії XVII ст. є німецько-литовський словник «Clavis Germanico-Lithvana» (далі — CGL). Це праця у двох томах (I т. — Aal–Luft, II т. — Maal–Zwölfter), із фольклорним додатком «Proverbia quedam Litvanica» та доповненням слів (усього 2322 с.). Словник не має тривалої історії дослідження. Щодо його автора й часу написання було висловлено кілька думок, які ми тут і розглянемо.

Ще в середині XIX ст. Ф. Несельман у передмові до свого словника припускав, що CGL написано в другій чверті XVIII ст., і називав його анонімним словником. Пізніше, коли автор словника залишався невідомим, рукопис приписували особам, які жили у XVIII ст. Так бібліографи міркували на підставі двох записів прізвища в рукописі словника. Перший запис латинською мовою міститься на чистій с. 9 тому I CGL: Sum Christiani Friederici Stimeri Sal. Bor. P. Gerwi… Дещо повніше цей запис повторено на першій ненумерованій сторінці тому II: Sum Christiani Friederici Stimeri Salav. Bor. Par. Gerwischk. 1746⁶.

У державному архіві Кенігсберга цей словник мав томові шифри Msc. 85 in 4, Msc. 86 in 4. Напередодні Першої світової війни його, як і інші джерела балтистики, досліджував Казімерас Буґа. Редакція «Словника литовської мови» під керівництвом Й. Балчіконаса переслала рукопис цього словника до Каунаса, щоб виписати слова. Після Великої Вітчизняної війни (1946 р.) Й. Юргініс, Й. Круопас та інші науковці знайшли й привезли цей словник зі Східної Пруссії разом із рукописами Я. Бродовського, К. Донелайтіса та іншими унікальними пам’ятками балтистики. Нині CGL зберігається в Центральній бібліотеці АН Литовської РСР.

Питання авторства словника досі найґрунтовніше досліджував, мабуть, Юргіс Лебедіс⁷. Спираючись на ілюстрації словника та інші зазначені в ньому джерела, він намагався встановити приблизний час написання словника. Оглянувши думки попередніх дослідників, він схилявся до висновку, що перший том цього словника було написано 1672 р. (коли авторові було 48 років). Оскільки в томі II згадано Т. Шульца (Сапунаса) 1673 р.

⁴ Авторство словника, особливості рукопису та лексикографічне подання слів розглядаються в публікації «Lexicon Lithuanicum», підготовленій автором цієї статті та виданій видавництвом «Mokslas» (1987).

⁵ Докладніше див.: Drotvinas V. Kada parašytas vadinamasis Krauzės žodynas. — Baltistica, 1984, t. 20 (2), p. 163—167.

⁶ Крістійонас Фрідріхас Штімеріс 1746 р. був призначений пастором у Ґервішкенах. На початку XIX ст. словник належав прецентору Вільгельму Теодору Шімпельпеннігу із Жилів, де Преторіус був пастором до 1695 р.

⁷ Дрібний литовський фольклор XVII—XVIII століть. Приказки, прислів’я, загадки/Упоряд. Й. Лебедіс. — В., 1956. — 631 с.

103

«Compendium Grammaticae Lithvanicae» — це був уже цілком словник, завершений близько 1674 року, найпізніше — 1675 року⁸. Цю дату нині визнають майже повсюдно. У новому виданні першого тому «Словника литовської мови» скорочення C означає «Clavis Germanico-Lithvana» (колишній рукопис із двох томів: I Msc. 85 in 4, II Msc. 86 in 4, з архіву Кенігсберга, написаний упродовж 1673–1701 років)⁹. Дату написання словника наведено на підставі досліджень J. Lebedžio. У бібліографічних працях F. Pretorijus без жодних застережень чи коментарів вважається автором німецько-литовського словника, що зберігся в рукописі¹⁰. Деякі мовознавці не цілком у цьому впевнені¹¹.

За словами J. Lebedžio, біблійні уривки, потрібні для словника, переклав сам автор; переклад Біблії J. Bretkūnas йому був недоступний¹². Натомість J. Palionis стверджує, що Frydrichas Pretorijus, укладаючи наприкінці XVII ст. німецько-литовський словник, запозичував слова й вислови з перекладу Біблії J. Bretkūnas¹³. Проведене нами вибіркове зіставлення конкордансів, використаних у CGL, із перекладом J. Bretkūnas свідчить, що для перекладу речень рукописом Біблії J. Bretkūnas, найімовірніше, не користувалися. Автентичність перекладу виявляють досить помітні варіації та скорочення у виборі слів, словоформах і сполуках, написанні слів, конструкціях речень і порядку слів¹⁴. Усе це дає підстави вважати Pretorijus перекладачем Біблії — принаймні її конкордансів.

Отже, розглядаючи час написання CGL, насамперед слід розрізняти роки початку укладання словника та його написання (= завершення). Важливо встановити рік початку роботи над словником. За нього вважають 1672 рік для I тому та 1673 рік для II тому, тобто рік найпізнішої мовознавчої праці, використаної у словнику. Однак це не беззаперечне твердження. Рік виходу граматики T. Šulcas (Sapūnas) і рік її використання не обов’язково збігаються; CGL не обов’язково почали писати відразу після виходу граматики. Оскільки від 1673 до 1695 року у Східній Пруссії не було видано ані мовознавчих праць, ані релігійних текстів, граматику T. Šulcas (Sapūnas) можна було використати й пізніше. Зрозуміло, що укладання CGL тривало не один і не два роки. Адже через кілька десятиліть, 1690 року, T. Lepneris констатував, що F. Pretorijus, найстарший наш проповідник у Прусській Литві, має написаний словник, але видавця не знаходиться¹⁵. Як відомо, видавець не знайшовся аж до самої смерті F. Pretorijus. І не знайшовся з простої причини: словник залишився незавершеним. На це вказують не лише 8 порожніх сторінок на початку I тому (на думку J. Lebedžio, призначених для титульної сторінки й передмови), а й загалом чимало порожніх сторінок: у I томі — 121, у II — 88, разом 209 порожніх сторінок (або 11,5% загального обсягу словника). Основний матеріал словникових статей зазвичай розміщено на одній сторінці; найімовірніше, саме такі сторінки й були написані під час «першої

⁸ Дрібний литовський фольклор..., с. 512.

⁹ Lietuvių kalbos žodynas/Ats. red. J. Kruopas. – V., 1968, t. 1, p. XVIII.

¹⁰ Lietuvos TSR bibliografija. A serija. Knygos lietuvių kalba, 1547–1861. – V., t. 1, p. 328.

¹¹ Sabaliauskas A. Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija... – V., 1979, p. 31.

¹² Дрібний литовський фольклор..., с. 509.

¹³ Jonas Bretkūnas. Rinktiniai raštai/Par. J. Palionis ir J. Žukauskaitė. – V., 1983, p. 25.

¹⁴ Ця тема заслуговує на спеціальне текстологічне дослідження.

¹⁵ Lepner Th. Der Preußche Lithauer. – Königsberg, 1690, S. 115.

104

редакції». Сторінки, призначені для доповнень — тобто внесення нових заголовних слів або поповнення вже наявних, — заповнені неоднаково: в I томі словника є 158 сторінок з одним-двома приписками чи іншими доповненнями, у II — 122, разом 280, або 9% тексту. Якщо додати порожні й лише розпочаті сторінки, то побачимо, що п’ята частина сторінок словника не містить тексту.

Схоже, доповнення внесено пізніше, але тією самою рукою, що й основний текст автора. Очевидно, якби автор CGL, пишучи основний текст, мав мовознавчу характеристику якогось слова, то одразу ж її записав би. Інша річ — дрібні приписки, зроблені кількома різними руками. Хай їх і небагато, вони могли з’явитися лише протягом тривалого часу, після написання основного тексту CGL, коли сам словник уже перейшов до інших рук.

Звісно, час написання CGL безпосередньо не залежить від того, чи було його повністю завершено. Важливо мати на увазі, що одній людині навряд чи під силу укласти такий величезний словник за 2–3 роки. Адже в литовській лексикографії не було аналогів (якщо не рахувати рукописного німецько-литовського «Lexicon Lithuanicum», удвічі-втричі меншого й простішого), не було традицій лексикографічної праці, та й укладання словника не було основною роботою F. Pretorijus. Тому, за відсутності документально підтверджених фактів, навряд чи обґрунтовано так суворо визначати роки написання CGL . З огляду на все це доцільніше вважати, що словник укладали довше, ніж досі стверджувалося.

Уточнити роки написання CGL може допомогти й час виготовлення паперу для словника. Аналіз водяних знаків на папері словника показує, що папір має чотири різновиди водяних знаків.

1. Водяний знак № 1 зображує трьох щигликів, що сидять на дубі, та літери NK. Папір з одним, двома або трьома щигликами (німецькою Einfinkenpapier, Zweifinkenpapier, Dreifinkenpapier) виготовляла паперова майстерня Finkeno у Східній Пруссії від 1680 року до кінця XVIII ст. Кількість щигликів вказувала лише на формат аркуша. Аркуш CGL — це половина «Паперу з трьома щигликами» (38 cm × 42 cm)¹⁶. Формат CGL, зазначений бібліотекарями (20,2 cm × 16,3 cm), неточний — його значно зменшено. Літери NK позначають ім’я та прізвище засновника майстерні й майстра (N)icolaus (K)rüger¹⁷. Ідентифікувати цей водяний знак допомагає також те, що папір із щигликами широко використовували й у Литві¹⁸.

¹⁶ Laucevičius E. Popierius Lietuvoje XV–XVIII a. – V., 1967, p. 138 (vandenženklių atlaso pozicija Nr. 2172). Dėl įrišimo vandenženklis atsidūrė skirtinguose puslapiuose ir sunkiai per vidurį matomas.

¹⁷ Žr. Kohtz H. Die Herkunft ostpreussischer Papiermacher//Papiergeschichte. Mainz, 1954, Jahrgang 4, S. 3; taip pat jo: Papiermachen und Familienforschung mit besonderer Berücksichtigung Ostpreußens//Ostdeutsche Familienkunde. Göttingen, 1954, H. 3, S. 119.

¹⁸ Документи, згадані E. Laucevičius, такі: 1) Відділ рукописів Наукової бібліотеки Вільнюського університету ім. V. Kapsuko, F–7, арк. 2 — запис у книзі Жмудських судів у Расейняй старобілоруською мовою — заява від 1 липня 1683 року Bazyliaus Skirmantas і його дружини про те, що вдова Judita, колишня Rasmusavičienė, дочка Миколая (дружина) Songailienė, має визнати заставну угоду; 2) Відділ рукописів Наукової бібліотеки Вільнюського університету ім. V. Kapsuko, F–7, арк. 2 — запис у книгах замкового суду Жмудського князівства старобілоруською та польською мовами — документ від 18 листопада 1636 року, яким Konstantas Lukas Šemiota та його дружина, колишня Komorovska, заставляють Krizostimui Ostrovskiui волоку у Вечишках і землю маєтку Лидвенай. – У кн.: Popierius Lietuvoje…, p. 205.

105

2. Водяний знак № 2 зображає лілії та корону (німецькою Lilienpapier). Поки що не вдалося виявити й ідентифікувати цей водяний знак. Найбільш подібний до водяного знака № 2 у CGL — водяний знак № 2172 з атласу згаданого E. Laucevičiaus, виявлений у документі, написаному 1685 року в Паневежисі¹⁹.

3. Водяний знак № 3 за своїми елементами дуже подібний до водяного знака № 2 — це лише його модифікація. Хоча E. Laucevičius наводить понад 120 водяних знаків із різноманітними геральдичними ліліями, цього водяного знака на папері CGL в атласі також немає, найімовірніше, тому, що в атласі використано не всі джерела зі Східної Пруссії. Загалом папір із ліліями (окремими або з іншими атрибутами) широко виготовляли в Литві та Польщі. Адже геральдична дволиста лілія була елементом гербів майже 120 родин. Лише для XVIII століття E. Laucevičius зазначає 10 варіантів водяних знаків із ліліями. Немає сумніву, що лілії зображували на водяних знаках і раніше, тобто в останній чверті XVII століття. Отже, можна сказати, що папір із водяними знаками № 2 і № 3, найімовірніше, також виготовлено приблизно в той самий час.

4. Водяний знак № 4 зображає лавровий вінок із короною вгорі, перехрещеними гілочками та літерами DVG (DOG?) внизу. Зазвичай літери позначають прізвище та ім’я власника паперової майстерні або майстра. Поки що не вдалося з’ясувати атрибутику цього водяного знака.

Отже, аналіз водяних знаків на папері CGL поки що мало допомагає точніше визначити час написання словника. Однак і сьогодні ми можемо скоригувати висновки щодо часу написання CGL.

Якщо частину паперу виготовлено після 1680 року і якщо цей папір не є якимось спеціальним додатком, долученим пізніше, ніж увесь інший папір словника²⁰, слід вважати, що й увесь папір (принаймні якщо розглядати його окремо — за томами) не може бути старішим. Навіть припускаючи, що папір, використаний для документів 1683 і 1686 років, міг бути виготовлений за два-три роки до того, чи не надто сміливо й далі дотримуватися думки, що весь CGL написано в 1672 (1673)—1675 роках? З огляду на водяні знаки на папері цю дату слід пересунути на 10 років уперед і вважати CGL працею 80-х років XVII століття.

Уточнена дата написання CGL не суперечить думці сучасників про те, що його автором міг бути F. Pretorijus. Немає й інших контраргументів, які могли б спростувати ці свідчення сучасників. Навпаки, наявні відомості про філологічну кваліфікацію F. Pretorijus і його зацікавленість литуаністикою, а також сам характер словника та його лексикографічна якість дають підстави вважати, що в другій половині XVII століття не було людини, рівної F. Pretorijus.

Біблійна й повсякденна розмовна лексика CGL F. Pretorijus та спосіб її подання найкраще репрезентують словник писемних пам’яток Східної Пруссії XVII століття (частково й діалектів). З огляду на все це «Clavis Germanico-Lithvana» заслуговує на всебічну увагу лексикографів та спеціа-

¹⁹ Див. відділ рукописів Наукової бібліотеки Вільнюського університету ім. В. Капсукаса, F—8, 423, арк. 3, формат 33 cm × 20 cm, написано польською мовою 19 вересня 1685 року (а не 1681-го, як зазначає E. Laucevičius) — документ, яким Загробські та Цємнолонські визнають за старостою Упите Петром Блушисом право на Палевене (водяний знак — на третій сторінці документа).

²⁰ Аркуші словника на папері з трьома півмісяцями виявлено лише двічі: на сторінках 228 (229) — 234 (235) і 244 (245) — 250 (251) першого тому CGL.

106

уваги мовознавців. Приємно, що давній задум — поряд з іншими пам’ятками лексикографії видати „Clavis Germanico-Lithvana“²¹ — нарешті здійснюється. Центральна бібліотека Академії наук Литовської РСР планує видати підготовлену автором цієї статті публікацію чотирьох частин словника Ф. Преторія (з покажчиком литовських слів).

ПРО АВТОРА СЛОВНИКА „CLAVIS GERMANICO-LITHVANA“

Резюме

Статтю присвячено уточненню авторства й обставин написання найбільшого у Східній Пруссії XVII ст. німецько-литовського рукописного словника „Clavis Germanico-Lithvana“.

Обсяг і зміст словника підтверджують свідчення сучасників і є підставою для висновку, що автором „Clavis Germanico-Lithvana“ є перекладач пісень, член комісії з перегляду граматики та пісенника Д. Клейнаса, блискучий знавець литовської мови Фрідріх Преторіус (1624—1695).

У статті зазначається, що автор сам перекладав литовською мовою конкорданс німецької Біблії М. Лютера для словника, а не користувався ранніми перекладами.

Словник Ф. Преторіуса, по суті, був перекладним словником, що не мав аналогів у литовській лексикографії. Тому необхідно розрізняти період підготовки словника і час його безпосереднього написання. Ідентифікацією водяних знаків установлено, що папір словника виготовлено не раніше 1680 р., тому датування написання „Clavis Germanico-Lithvana“ 1672—1675 рр. слід перенести на десять років пізніше.

²¹ Палоніс Й. Досягнення литовського мовознавства за роки радянського ладу. – Kalbotyra, 1958, т. 1, с. 13.

107