LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVI (1996)

LIETUVIŲ KALBA: TYRĖJAI IR TYRIMAI

Pietro U. DINI

ПРО ВИДАВЦЯ МАЖВИДА (GA, MPr) Й. ҐЕРУЛІСА

Rašydamas apie lietuvių kalbos senųjų raštų leidimą, jau A. Augstkalnis (1935: 156) pastebėjo, kad ”turim ateity saugotis praeities klaidų pakartojimo. Ir jeigu visi tylės, kaip ligšioliniai recenzentai, tai tikrai gali atsitikti”. O iš tikrųjų šitie žodžiai labai tinka ir Mažvydo tekstams bei jų leidimams: apie tai norėtųsi šiuo pranešimu atkreipti filologų lituanistų dėmesį, aptarti du Mažvydo tekstus: Giesmę šv. Ambraziejaus (toliau GA) bei Parafrazį (toliau MPr)¹.

1. Насамперед про «Парафразіс» Мажвида. У серії своїх статей про мову творів М. Мажвида З. Зінкявічюс побіжно зауважив в одній із приміток: «Діакритичний знак літери û у фототипному виданні Й. Ґеруліса 1922 р. у тексті «Форми хрещення» та «Парафразісу», як показує порівняння з наявними мікрофільмами, подекуди надрукований нечітко або й зовсім стертий. Чи є такі приклади й у тексті пісенників видання Ґеруліса, без оригіналу визначити неможливо» (Zinkevičius 1978: 38, примітка 45).

І справді, якщо розглянути, наприклад, текст MPr, що зберігається в бібліотеці Уппсальського університету, і порівняти його, хоча б дуже побіжно, з текстом, виданим Ґерулісом, впадає в око (попри інші дрібніші явища), що часто <u> літери слід виправити на <û>. Точніше, можна стверджувати, що у фототипному виданні MPr Ґеруліса явище <u>→<û> трапляється загалом аж 15 разів у таких формах:

135, 13 надруковано <tu>, тоді як в оригіналі MPr маємо <tû>; 136, 8 надруковано <nug>, тоді як в оригіналі MPr маємо <nûg>; 137, 9 надруковано <roċitu̇ duna>, тоді як в оригіналі MPr маємо <roċitu̇ dūna>; 137, 10 надруковано <nug>, тоді як в оригіналі MPr маємо <nûg>; 139, 8 надруковано <nug>, тоді як в оригіналі MPr маємо <nûg>; 139, 18 надруковано <duſti>, тоді як в оригіналі MPr маємо <dûſti>; 140, 6 надруковано <nug>, тоді як в оригіналі MPr маємо <nûg>; 140, 8 надруковано <Duna>, тоді як в оригіналі MPr маємо <Dûna>; 140, 13 надруковано <ku>, тоді як в оригіналі MPr маємо <kû>; 410, 20 надруковано <tu>, тоді як в оригіналі MPr маємо <tû>; 142, 2 надруковано <iſchdutas>, тоді як в оригіналі MPr маємо <iſchdûtas>; 140, 4 надруковано <Schitu>, тоді як в оригіналі MPr маємо <Schitû>; 147, 1 надруковано <duk>, тоді як в оригіналі MPr маємо <dûk>; 148, 1 надруковано <duki>, тоді як в оригіналі MPr маємо <dûki>.

Це лише один випадок, можливо, й не дуже значущий, проте він показує, чого ще

¹ Це повідомлення підготовлено під час стажування у Вільнюському університеті (1993 09 17–1993.10.08); його профінансував CONSIGLIO NAZIONALE DELLE RICERCHE.

21

можна було б очікувати від наукового видання творів Мажвида, не обмежуючись фототипним передруком Ґеруліса 1922 р. (повтореним 1923 р.).

2. Останнім часом я «поставив крапку» у своєму дослідженні, розпочатому раніше, про другу пам’ятку литовської писемності — GA М. Мажвида, видану в Кенігсберзі 1549 р. (Dini 1984, 1986, 1987, 1989 і, нарешті, 1993²). Готуючи монографію та досліджуючи текст, включений також до видань Ґеруліса 1922 і 1923 рр., я помітив деякі особливості цього твору Мажвида, про які, як на мене, дуже доречно поговорити на цій конференції.

Одним із завдань згаданого дослідження було встановити точніший текст GA. GA випадково знайшов 1897 р. польський бібліограф З. Целіковський у бібліотеці Курника поблизу Познані й того самого року опублікував його. Важливо зауважити, що на виданий Целіковським 1897 р. текст спирався Й. Ґеруліс (у 1922 і 1923 рр.) та всі наступні видавці GA. Однак після ретельного вивчення оригіналу GA та його зіставлення з пізнішими виданнями можу сміливо стверджувати, що подекуди виданий Ґерулісом фототипний текст GA потребує виправлень.

Загалом виявлено шість форм, які потребують виправлення; про них варто сказати докладніше й по черзі. Ці форми поділяються на чотири типи: 1) написання неправильної літери, 2) вставлення зайвої літери, 3) вилучення потрібної літери, 4) пропуск діакритичних знаків літер із носовими голосними.

Перший тип є найрізноманітнішим:

<n>→<u>: Ґеруліс 81,14 (пор. Celichowski 1897: 22) подає <panta> nom. sg., тоді як в оригіналі — <pauta> id.;

<a>→<u>: Ґеруліс 88, 3 (пор. Celichowski 1897: 29) подає <amβia> gen. sg., тоді як в оригіналі — <amβiu> gen. pl.;

<i>→</f>, <r>→<i>: Ґеруліс 91, 22 (пор. Celichowski 1897: 32) подає <iichgr> praep., тоді як в оригіналі — <iſchgi> id.;

<r>→<x>: Ґеруліс 92, 14 (пор. Celichowski 1897: 33) подає <linrmay> adv., тоді як в оригіналі — <linxmay> id.

Другого типу є лише одна форма:

<з>→<,>: Gerulis 86, 2 подає <зmogų>, тоді як в оригіналі маємо <зmo-gu,> acc. sg., пор. контекст оригіналу: Tu ant iſchgelbeghima prieydams зmo / gu, neſſibayſeijey mergos зiſtos kuna. Гадаю, що під час редагування тексту для друку Celichowski, тобто перший видавець GA (який погано знав литовську або й зовсім її не знав!), у згаданих рядках між словами зmogų та neſſibayſeijey помилково з’явилася літера з, імовірно, як позначка коми. Оскільки всі пізніші видавці GA некритично перейняли текст Celichowskio, ця помилка дійшла до нас; спираючись на морфосинтаксичні аргументи, я вже звертав на це увагу в іншому місці (Dini 1987), а тепер це підтверджує дослідження оригіналу. До речі, у цьому місці варто зауважити відмінність між

² У цій монографії створено системне уявлення про феноменологію джерел GA, а також про діяльність Mažvydas як перекладача; указано метод, за допомогою якого досліджуються тексти Mažvydas. Як відомо, GA було піднесено як великодній дар тодішньому правителеві Рагнітського округу, де Mažvydas незабаром мав стати пастором. Твір складається з трьох великодніх гімнів: головного ”Tawe diewa garbinam” і ”Per tawa /chwentą priekelimā” та ”Chriſtus Diewas muſu”.

22

друку Mažvydas 1549 року та того самого тексту 1570 року.

У третьому типі також знайдено лише одну форму:

ø→<ʃ>: Gerulis 92, 7 подає <ſunu>, тоді як в оригіналі маємо <ſunus> nom. sg., пор. контекст оригіналу: Christus ſunus Diewa, Welnuwą pra / wiją, ir pati pamine, galwa ijo ſutri / ne. Оскільки в цьому єдиному випадку Gerulis не наслідує Celichowskio (пор. 1897: 33), є підстави вважати, що це звичайна друкарська помилка, яка виникла через обсипання фарби під час передруку тексту Celichowskio.

Нарешті, четвертий тип — найщедріший на приклади. Це втрата діакритичного знака в носових літер у середньому приблизно один раз на кожні дві сторінки:

<a>→<ą>: Gerulis 81, 15 (пор. Celichowski 1897; 22) подає <ta> pron. acc. sg. f., тоді як в оригіналі маємо <tą> id.; Gerulis 82, 3 (пор. Celichowski 1897: 23) подає <amβinaghi> acc.sg., тоді як в оригіналі маємо <amβinąghi> id.; Gerulis 85, 2 (пор. Celichowski 1897: 26) подає <Cӡeʃtingaghi> acc. sg., тоді як в оригіналі маємо <Cӡeʃtingąghi> id.; Gerulis 90, 9 (пор. Celichowski 1987: 31) подає <dangu> acc. sg., тоді як в оригіналі маємо <dąngu> id.; підозрілою є втрата діакритичного знака також у Gerulis 83, 5.

<e>→<ę>: Gerulis 81, 12 та 81, 13 (пор. Celichowski 1897: 22) подає <ije> acc. sg., тоді як в оригіналі маємо <įje> id.; Gerulis 83, 1 (пор. Celichowski 1897: 24) подає <tawęʃp> acc. sg., тоді як в оригіналі маємо <tawęʃp> id.; підозрілим є позначення носового звука також у Gerulis 82, 5 та 82, 6. Крім того, так само в Gerulis 86, 6 (пор. Celichowski 1897: 27).

3. Очевидно, що у своїх виданнях Gerulis доволі некритично перейняв текст, виданий Celichowski 1897 року, не звіряючись з оригіналом, який тоді, як і тепер, зберігався в бібліотеці Kurniko. Тут я не хотів би говорити про неуважність самого Gerulis як філолога (хоча важко уявити, як оригінал GA міг бути йому недоступний), але ці шість форм, що потребують виправлення, хоч їх і небагато, усе ж важливі й заслуговують на увагу, бо ще раз доводять, що й інші твори Mažvydas можуть потребувати виправлень.

Інакше кажучи, випадки MPr і GA свідчать, що ця ситуація характерна як для тих писемних творів Mažvydas, які вперше виявив і видав сам Gerulis, так і для тих, які вперше виявив і видав не Gerulis. Це дає підстави запитати, чи можна й надалі беззастережно довіряти виданню писемних творів Mažvydas, підготовленому Gerulis.

Видання писемних творів Mažvydas, підготовлені Gerulis у 1922 і 1923 роках, мають велику заслугу в тому, що зробили всі твори засновника литовської писемності доступними широкому загалу. Рецензуючи видання Gerulis, Būga писав: ”тепер писемні твори Mažvydas доступні кожному охочому. Отже, берімося до дослідження Mažvydas! Mažvydas дає роботу не одному мовознавцеві, а й іншим представникам філології” (Būga 1961: 691). На жаль, його заклик не дістав очікуваного відгуку, і, як би парадоксально це не звучало, ці фотомеханічні передруки аж ніяк не можуть сприяти подальшим палеографічним дослідженням, адже вони самі писемні твори Mažvydas, сказав би я, по-герулівськи ”забальзамували”³.

³ Важливо зауважити, яку подібну роль у прусистиці відіграв твір R. Trautmanno ”Die altpreussischen Sprachdenkmäler” (Göttingen, 1910).

23

Саме час, щоб і з науковим виданням творів Мажвідаса нарешті зрушила крига... Мабуть, сьогодні вже не можна вважати книжку Геруліса науковим виданням творів Мажвідаса.

LITERATŪRA

Būga K. 1961: Rinktiniai raštai 3, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

GA — Mažvydas M. Giesme S. Ambraziejaus bey S. Augustina... Karalauczuy, 1549.

MPr — Mažvydas M. Paraphrastis, permanitina poteraus malda... Karalauczuy, 1589.

Augstkalns A. 1935: Smulkūs pastebėjimai. — Archivum Philologicum 5, 149—159.

Celichowski Z. 1897: M. Mosswida Waitkuna przekład litewski pieśni Te Deum Laudamus z r. 1549, Poznań.

Dini P. U. 1984: Martynas Mažvydas e la lingua del Canto di s. Ambrogio. — Europa Orientalis 3, 17—31.

Id. 1986: Apie Mažvydo 1549 m. Te Deum vertimą. — Baltistica 22(1), 66—75.

Id. 1987: Apie Mažvydo vertimų bei šaltinių fenomenologiją I: Giesme s. Ambraziejaus bey s. Augustina. — Baltistica 23(1), 52—56.

Id. 1989: Apie Mažvydo vertimų bei šaltinių fenomenologiją II: Giesme Schwenta Dwaſſe muſſump ateik. — Kalbotyra 40(1), 11—16.

Id. 1993: L’inno di S. Ambrogio di Martynas Mažvydas. Il secondo monumento linguistico lituano. Studio filologico-linguistico del testo antico lituano (1549) e delle sue fonti latine e polacche, Roma, 1993.

Gerulis J. 1922: Mažvydas. Seniausieji lietuvių kalbos paminklai iki 1570 metams, Kaunas.

Id. 1923: Mosvid. Die ältesten litauischen Sprachdenkmälern bis zum Jahre 1570, Heidelberg.

Zinkevičius Z. 1978: M. Mažvydo raštų kalba. — Baltistica 14(1), 38—44.

24