Acta Linguistica Lithuanica LIX (2008), 57 – 80

До вираження евіденційності в балтійських мовах: литовська частка nevà

Маріанні Гедрі

Даніель Петі

École Normale Supérieure, Paris

Тут під евіденційністю розуміється мовне маркування дистанції мовця щодо змісту його висловлювання. У литовській мові евіденційність може виражатися синтетично за допомогою так званого відносного способу, що полягає у вживанні дієприкметників замість особових форм дієслова, або аналітично — за допомогою прислівників чи часток. У цій статті йдеться про походження однієї з таких часток, лит. nevà «нібито». Вона не засвідчена до XIX століття й, імовірно, складається із заперечної частки nè та презентативної частки và. Однак тут виникають типологічні труднощі: евіденційність ніколи не виражається простою заперечною часткою, а презентативні частки (як-от лат. ecce, рос. вот, фр. voici, voilà), як відомо, не допускають заперечення. Це дає підстави припустити, що nè у nevà не могло мати свого основного заперечного значення. Тому можна припустити, що воно вживалося у своєму порівняльному значенні («як, подібно до»), від якого в балтійських мовах залишилося чимало реліктів і яке, можливо, сягає індоєвропейської прамови (пор. давньоіндійське ná «не» і «як, подібно до»).

I. ВСТУП¹

Останнім часом у типологічній літературі поняттю евіденційності надають великого значення². Під евіденційністю

¹ Доповідь виголошено на XIV фаховій конференції Індоєвропейського товариства (Зальцбург, 22 вересня 2008 року). Дякую Бйорну Вімеру, Жоржу-Жану Піно та Акселю Гольвеоту за обговорення й зауваження.

² Während die englischsprachigen Sprachwissenschaftler (z.B. Aikhenvald und Dixon 2003, Aikhenvald 2004) jetzt weitgehend die Bezeichnung evidential, bzw. evidentiality verwenden, hat sich in der französischen Linguistik zumindest seit Lazard (1956: 149, Fußnote 2) und neuerdings Guentcheva (1996, 2007) die Bezeichnung médiatif, bzw. médiativité durchgesetzt – explizit mit dem Streben, der Spezifizität des Worts

57

Daniel Petit

під цим розуміють усі мовні засоби, що виражають відомості про ставлення мовця до змісту висловлювання. Евиденціальні ознаки показують, як мовець дізнався про подію, чи сприймав її безпосередньо або ні, а також чи гарантує він її істинність. За Guentcheva, евиденційність у вузькому значенні цього слова можна визначити як непривласнення інформаційного змісту³. Стратегії евиденціального вираження можуть відрізнятися залежно від мови. Існують мови, у яких евиденційність може бути дуже складною категорією. Наприклад, у мові туюка (Бразилія, Колумбія) регулярно можуть утворюватися до п’яти речень залежно від джерела інформації та ставлення мовця до істинності висловлювання⁴:

(1a) Díiga apé-wi «Він грав у футбол [я бачив, як він грав]»

(1b) Díiga apé-ti «Він грав у футбол [я чув, як він грав, але не бачив його]»

(1c) Díiga apé-yi «Він грав у футбол [я бачив ознаки, що свідчать про те, що він грав у футбол, наприклад, його слід на полі]»

(1d) Díiga apé-yigi «Він грав у футбол [я отримав цю інформацію від когось]»

(1f) Díiga apé-hỹi «Він грав у футбол [це видається ймовірним]»

Евиденційність частіше виражається в межах бінарного протиставлення, коли розрізняють зовнішню інформацію, від якої мовець відсторонюється

évidence у французькій мові порівняно з англійською (пор. Guentcheva, 1996: 13, Lazard, 2000: 209-210). Було запропоновано й інші назви, наприклад médiaphorique у Hagège (1995: 15). Назви на кшталт testimonial, indirectiv, distanziv, imperzeptiv, quotativ тощо також іноді трапляються. Johanson (2000: 61) використовує назву indirective.

³ Guentcheva (1996: 13): „non-prise en charge du contenu informationnel“. Vgl. auch Joseph (2003: 97): „ Evidentiality can be defined as the indication of the source of a speaker’s information, of the modality by which that information was gained, and/or of the speaker’s stance (i.e., attitude) towards the truth of the information.“

⁴ Klassisches Beispiel nach Barnes (1984: 255–271), s. auch Guentcheva (1996: 13). Ein anderes Beispiel ist Fasu, eine Papuasprache, mit 6 verschiedenen Möglichkeiten (vgl. Joseph, 2003: 98).

58

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

відмежовується, і внутрішньою інформацією, яку мовець сприймає як правдиву. Відомим прикладом є, наприклад, облічний спосіб у прибалтійсько-фінських мовах (фінській, естонській, лівській), згідно з яким дієприкметникові форми в предикативному вживанні виражають евиденційне значення, тобто дистанціювання мовця, наприклад, ест. Ma lugevat «Я, мовляв, читаю; кажуть, що я читаю; нібито я читаю» (із дієприкметниковим закінченням -vat⁵).

Кількість мовознавчих, або ж типологічних, досліджень евиденційності та її маркування останнім часом значно зросла⁶. Однак впадає в око, що студії індоєвропеїстичного спрямування майже не приділяли уваги цьому питанню евиденційності, за деякими винятками⁷ — можливо, вже тому, що реконструйована індоєвропейська мова вважалася мовою, у якій евиденційність не відігравала жодної ролі, а евиденційні утворення розвинулися лише на пізніших етапах розвитку окремих індоєвропейських мов. Як відомо, евиденційність як морфосемантична категорія представлена лише в деяких сучасних мовах, зокрема в албанській, болгарській, новоперській, нововірменській, а також литовській. Можна припустити, що категорія евиденційності була чужою праіндоєвропейській мові. Твердження про те, що праіндоєвропейському ін’юнктиву слід приписати вихідне евиденційне значення, як нещодавно запропонував Joseph (2003), на мою думку, поки що має надто мало підстав.

Однак це не означає, що питання евиденційності зовсім не становить інтересу для індоєвропеїстів. Адже одним із головних завдань сучасної індоєвропеїстики є дослідження того, як успадковані мовні структури привели до стану історичних окремих мов. Питання про те, як може виникати евиденційність, є темою, яку в індоєвропеїстиці досі майже не досліджували.

З типологічного погляду слід розрізняти два основні засоби вираження евиденційності. Або евиденційність є син-

⁵ Пор. Hasselblatt (²2001: 135).

⁶ Z.B. Chafe und Nichols, Hrsg. (1986), Guentcheva, Hrsg. (1996, 2007), Johanson und Utas, Hrsg. (2000), Aikhenvald und Dixon, Hrsg. (2003), Aikhenvald (2004).

⁷ Vgl. Gren-Eklund (2000), Joseph (2003). Vgl. auch eine allgemeine Darstellung bei Ramat (1996).

59

Daniel Petit

тетичною за своєю природою і маркується в самій дієслівній формі, найчастіше за допомогою первісних форм перфекта, як, наприклад, у болгарській (напр. Иван спял «Іван, мовляв, спить»⁸) або нововірменській (напр. Gac‘er em «Мовляв, я пішов»⁹; албанська, як відомо, має специфічний спосіб, так званий адміратив, який, зокрема, може мати евиденційне значення (напр. Punúakam «Я, мовляв, працював»¹⁰). Або евиденційність виражається аналітично — за допомогою додавання обставинних означень. Так відбувається в багатьох сучасних мовах, наприклад у німецькій (angeblich, vorgeblich), французькій (apparemment, prétendument), англійській (like), російській (будто), польській (rzekomo), бретонській (hervez), нововірменській (eyer) тощо. Складніші засоби вираження трапляються рідко; один із прикладів знаходимо в ірландській мові: is cosúil «мовляв» (< «є схожість»).

Як відомо, категорія евиденційності відіграє важливу роль у балтійських мовах, особливо в литовській. Литовська мова може виражати дистанціювання мовця щодо змісту висловлювання двома способами: синтетично — за допомогою так званого відносного способу, або аналітично — за допомогою прислівникових форм. Відносний спосіб, як відомо, полягає у вживанні дієприкметникових форм як присудків з евиденційним значенням. Простий приклад:

(2a) Дійсний спосіб, якщо мовець вважає істинність висловлювання безсумнівною: Danutė dirba mokykloje «Дануте працює в школі».

(2b) Дієприкметник, якщо мовець не вважає істинність висловлювання безсумнівною — чи то тому, що вона здається йому сумнівною, чи то тому, що він дізнався про цю інформацію не особисто, а з зовнішнього джерела. Danutė dirbanti mokykloje «Дануте, мовляв, працює в школі».

⁸ Beispiel bei Guentcheva (1996: 54).

⁹ Beispiel bei Donabédian (1996: 90).

¹⁰ Beispiel bei Duchet und Pernaska (1996: 31–46).

60

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Література про modus relativus у литовській мові неосяжна. Тут я посилаюся лише на важливу монографію Акселя Гольвеєта, Mood and Modality in Baltic (2007), один розділ якої присвячено modus relativus (с. 81–127)¹¹. Часто вважають, що modus relativus виник унаслідок контактів зі східнофінськими мовами. Однак із погляду мовної типології слід зазначити, що евиденційність часто походить від первісних перфектних утворень, що цілком могло статися і з балтійськими дієприкметниковими формами, оскільки вони відіграють важливу роль у формуванні перифрастичних перфектів. Отже, внутрішнє пояснення цілком можливе.

Крім modus relativus, у литовській мові є ціла низка прислівників, або часток, які можуть мати евиденційне значення. Досі їх лише побіжно зібрали й дослідили в монографії Романа Рошка (1993), а також у важливій статті Бйорна Вімера (2007). Однак питання про їхнє походження здебільшого не порушували. Предметом цього дослідження є походження однієї такої евиденційної частки, а саме лит. nevà «нібито».

2. ЧАСТКА nevà: ФІЛОЛОГІЧНІ СВІДЧЕННЯ

Про походження литовської частки nevà «нібито» досі написано дуже мало. Її лише коротко розглядає Френкель (LEW₁ 498); вона взагалі відсутня в нещодавно виданому етимологічному словнику литовської мови Войцеха Смоцинського (2007). Навіть філологічні свідчення досліджено недостатньо. Наскільки мені відомо, ця частка не засвідчена в давньолитовській писемності. Перші приклади датуються XVIII століттям. У рукописному словнику Якоба Бродовського (1713–1744) слово nevà «нібито» з’являється вперше. На початку XIX століття Крістіан Ґотліб Мільке ілюструє його в словнику таким прикладом (1800: 564):

(3) Крістіан Ґотліб Мільке, Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch (1800):

Neva būk nekaltas esas

«ніби він був невинний [нібито невинний]»

¹¹ Aus der älteren Literatur s. noch Ambrazas (1977). S. auch Wiemer (2006).

61

DANIEL PETIT

У XIX столітті це слово поступово з’являється в літературі; цікаво, що спочатку воно трапляється лише в неформальному мовленні або в не надто формальних літературних жанрах. Характерним є, наприклад, уживання nevà у збірках казок, що часто ґрунтуються на усних діалектних варіантах. Наприклад, у Lietuviškos Pasakos Йонаса Басанавічюса (1898: I, 178)¹² знаходимо:

(4) Йонас Басанавічюс, Lietuviškos Pasakos (1898):

O tas vaikinas ir neva nusidavė girtu, atsigulęs ant lovos, kelinę tą užsimaukė ir neva miegti.

«І хлопець удав, ніби п’яний: ліг на ліжко, натягнув на себе штани й удав, ніби спить».

У XX столітті слово частіше засвідчене в літературних творах, зокрема в романах і повістях, автори яких прагнуть відтворити усне мовлення. Наприклад, у письменників на кшталт Міколайтіса-Путінаса, Сруоги чи Тумаса-Вайжґантаса. Це слово, наприклад, трапляється у Юозаса Тумаса-Вайжґантаса (1869–1933)¹³:

(5) Юозас Тумас-Вайжґантас (1869–1933):

Saviški, tušti Aleksio įrodymai labiau įtikindavo Jokūbą, negu labai išmintingi ir neva mokslingi privedžiojimai.

«Своїми беззмістовними доказами Алексіс переконував Якуба більше, ніж дуже розумними й нібито науковими міркуваннями».

Іншим літературним жанром, у якому, здається, переважно вживається nevà, є приватна література, наприклад приватні листи або мемуари, для яких характерний простий стиль, близький до усного мовлення. Частка nevà трапляється, наприклад, в автобіографії литовця зі Східної Пруссії Вілюса Ґайґалайтіса (1870–1945)¹⁴:

(6) Віліус Гайгалайтіс (1870–1945):

¹² Подібне вживання в Литовських казках і оповіданнях Крістофа Юркшата (1898: 124). Пор. LKŽ_VIII 749.

¹³ Цитовано за LKŽ_VIII 749.

¹⁴ S. Kaukiene (1997: 323).

62

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Buvome į blogą garsą įklampyti, neva neištikimi esanti? «Невже ми нажили собі погану славу, ніби були невірними?»

Характерно, що частку nevà до 1930-х років XX століття пуристи не рекомендували або й відкидали як варваризм. У 1911 році відомий литовський граматист Йонас Яблонскіс написав у листі, що слово nevà у значенні «як» (= lýg) є неправильним¹⁵. У литовсько-російському словнику Б. Серейскіса (1933: 511) частку nevà перекладено рос. будто, как-будто, будто-бы «нібито» й проілюстровано прикладом:

(7) Б. Серейскіс, Lietuviškai-rusiškas žodynas (1933): Jie sako, neva aš sutrukdžiau visą dalyką. «Кажуть, ніби я зіпсував усю справу».

Однак Серейскіс прямо наголошує, що nevà із modus relativus у значенні «що… нібито…» менш правильно, ніж стандартна конструкція kàd (+ Mod. Rel.). Кілька років потому (1935) граматист Юозас Балчиконіс у рецензії дорікнув письменникові Вінцасу Миколайтісу-Путінасу за вживання nevà в одному з речень його роману Altorių šešėly¹⁶. На думку Балчиконіса, nevà — це славізм; він неодноразово повторював ту саму думку (пор. RR₁ 148 і 331). Лише новіші словники фіксують це слово як нейтральне. У великому словнику Нідермана, Сенна, Саліса й Брендера (1951: II 180) наведено численні приклади, наприклад:

(8) Нідерман, Сенн, Саліс і Брендер (WISⅡ 180): žinios neva apie einančias derybas «новини про нібито поточні переговори» (9) Нідерман, Сенн, Саліс і Брендер (WISⅡ 180): vaistai, kurie neva palengvina kentėjimą «ліки, які нібито полегшують страждання»

У нормативному словнику литовської мови (Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, DŽ ²2000: 423) nevà пояснюється як tarsi, lýg «так би мовити, як»

¹⁵ Vgl. Piročkinas (1986: 164). S. auch Jablonskio laiškai, hrsg. von A. Piročkinas, Vilnius (1985: 28, 29).

¹⁶ Речення Миколайтіса-Путінаса звучить так: jausdamasis neva kaltas «почуваючись ніби винним» (Altorių šešėly, I 233, 6).

63

DANIEL PETIT

і проілюстровано двома прикладами, з яких тут я наведу лише один:

(10) Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, DŽ ⁴2000 (пор. LKŽ_VIII 749):

Atrodo, neva serga.

«Здається, ніби він хворий».

In der heutigen litauischen Sprache ist der Gebrauch von nevà üblich. Roszko (1993: 53) und Wiemer (2007) führen mehrere Beispiele insbesondere aus der Presse an. Als charakteristisches Beispiel kann man folgendes vorbringen:

(11) Roszko (1993: 54):

Інші астронавти, які висадилися на Місяці, сміються з казок, у яких вони нібито зустрілися з прибульцями з інших світів.

«Інші астронавти, висадившись на Місяці, глузують з оповідей, у яких вони нібито мали зустрітися з мешканцями інших світів».¹⁷

Зрештою, не дивно, що частка nevà досить добре засвідчена в литовських діалектах, адже діалектні записи, здійснені переважно починаючи з п’ятдесятих років XX століття, є правдивим відтворенням розмовної мови. У так званих «капсайських» або «занававицьких» діалектах, що належать до західної зони верхньолитовських діалектів (поблизу річки Novà), частка nèva (nèva) часто вживається. Оскільки в цьому діалекті відносний модус майже повністю зник, nèva (nèva) зазвичай поєднується з формами індикатива. Значення часто є евиденційним, як видно з наведеного нижче прикладу:

(12) Занавицький діалект Гришкабудиса (ZŠŽ_II, 270):

Нібито вночі корова просить, а насправді дівчина дивиться.

«Нібито солдати просять пити, але насправді вони задивляються на дівчат».

Примітним є контраст між nèva «нібито» та iš tikro «насправді»

¹⁷ Пор. польський переклад Roszko: Inni astronauci, którzy wylądowali na Księżycu, śmieją się z opowieści, w których niby się spotkali z przybyszami z innych światów.

64

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Однак показово, що næva (nėva) у тому самому діалекті іноді має загальніше значення («так би мовити, наче») без евіденціального відтінку, наприклад:

(13) Занавицький діалект Ґрішкабудіса (ZŠŽ_II 270):

Jiz dė:ši[m] mǟ:tu: nėva gā:vo:.

«Він дістався приблизно [< так би мовити, наче] десяти років».

У тому самому діалекті іноді трапляється також варіант nėvago·s (nėvagos)¹⁸, наприклад:

(14) Занавицький діалект Ґрішкабудіса (ZŠŽ_II 270):

Nėvago·z bān̄do· stūba· pasistatīt.

«Кажуть, він намагається збудувати будинок».

Інші приклади (див. LKŽ_VIII 749) свідчать про виразне переважання діалектних джерел.

Отже, є підстави вважати, що частка nevà «кажуть» є народним словом, яке лише пізно ввійшло до писемної мови, зокрема до праць, орієнтованих на мовну норму, або пуристичних праць. Це може також пояснити той факт, що, наскільки мені відомо, слово ніколи не засвідчене в давньолитовській літературі: ця література, майже винятково релігійного характеру, належить до високого стилю. Примітно, що певна пуристична традиція відкидала nevà як неправильне слово або навіть як слов’янізм. Цю особливість частки nevà має враховувати кожен, хто досліджує її походження.

3. ПОХОДЖЕННЯ ЧАСТКИ nevà

Перш ніж спробувати відповісти на питання про походження частки nevà, хочу звернути увагу на особливість її вживання. Nevà може виконувати в реченні дві функції: бути прислівником (15a = нім. angeblich, пол. rzekomo) або сполучником (15b = нім. daß...angeblich, пол. jakoby). Ось два приклади з монографії Roszko (1993: 53):

¹⁸ Інші свідчення див. у Senkus (KD 130) та LKŽ_VIII 749,

65

DANIEL PETTIT

(15a) Roszko (1993: 53): Pateikiama ano meto statistika, kuri neva turi parodyti, kaip en tuziastingai balsavo Lietuva. «Наводиться статистика того часу, яка нібито має показати, з яким ентузіазмом голосувала Литва». ¹⁹

(15b) Roszko (1993: 53): Ėmė sklisti gandai, neva nedirbs M. M. Mažvydo nacionalinė biblioteka. «Почали поширюватися чутки, що Національна бібліотека імені М. М. Мажвідаса не працюватиме». ²⁰

Цю амбівалентність, на мою думку, можна пояснити реаналізом первісно паратактичних конструкцій. Приклад 10 (atrodo, neva serga «здається, ніби він хворий») справді допускає обидва тлумачення: nevà може бути або прислівником у безсполучниковій конструкції («здається, нібито він хворий»), або сполучником підрядного речення («здається, що він хворий»). Саме в таких контекстах могло виникнути вживання nevà як сполучника. Первісно nevà, вочевидь, було лише прислівником.

Що ж до походження nevà, то спершу слід взяти до уваги кілька фактів.

Спочатку розгляньмо наголос. У сучасній литовській мові наголос зазвичай падає на останній склад (nevà), але відомий також діалектний варіант із наголосом на першому складі (nèva). Це коливання дуже примітне. Таку акцентну варіативність важко пояснити в граматичному незмінюваному слові. Крім того, варіант nèva суперечить характерному для литовської мови звуковому закону, за яким голосний e (а також a) у середині слова в відкритому складі подовжується й набуває циркумфлекса: очікувалася б форма *nèva (як, наприклад, у лит. kèvalas «яєчна шкаралупа», klèvas «клен», drẽvę знах. відм. «порожнина в стовбурі дерева» тощо), а не nèva із гравісом. Як відомо, у литовській мові гравіс позначає наголошені короткі голосні. Очевидно, очікуваного подовження тут не відбулося.

Ще одна проблема полягає в тому, що послідовність *-ev- перед задньоязиковим-

¹⁹ Roszko: Наводиться статистика того періоду, яка нібито має показати, з яким ентузіазмом мала голосувати Литва.

²⁰ Roszko: Почали поширюватися чутки, ніби Національна бібліотека імені М. Мажвідаса не працюватиме.

66

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

голосний у литовській мові регулярно переходить у *-av-; *-ev- зберігається лише перед переднім голосним. Відповідно, маємо, наприклад, sāvas «свій, власний» (< і.-є. *seu̯-o-, гр. ἐός) на противагу devyni «дев’ять» (< *dev-in- із вторинним подовженням до *dev-yn- за аналогією до aštuoni «вісім» < і.-є. *h₁neṷ-n̥, лат. nouem). Збереження послідовності *-ev- перед заднім голосним *-a у nevà потребує пояснення²¹.

Усі ці проблеми можна розв’язати, якщо припустити, що nevà утворилося з двох первісно незалежних слів *nè + *và. Лише це припущення дає змогу зрозуміти, чому голосний è у середині слова не подовжився: первісно він стояв не в середині слова, а в кінці самостійного слова (*nè), і в цій позиції подовження, про яке йдеться, не відбулося. Це припущення також пояснює, чому послідовність *ev не перейшла в *av: злиття в одне слово *nè та *và мало відбутися пізніше за звукову зміну *ev > *av перед заднім голосним. Нарешті, коливання наголосу (nevà / nèva) цілком зрозуміле, якщо припустити, що тут первісно було два самостійні слова: воно відображає наголос або першого, або другого компонента. Отже, Nevà, імовірно, слід розглядати як пізнє злиття двох незалежних слів *nè + *và.

З огляду на ці факти напрошується припущення, що перший компонент nevà продовжує індоєвропейське заперечення *nè. Примітно, що деякі з описаних вище особливостей слова nevà мають паралелі у запереченні: у запереченні також не відбувається подовження голосного e (наприклад, nèkalba «він не говорить»); звукова зміна *-ev- > *-av- йому також не властива (наприклад, neválgo «він не їсть»); зрештою, наголос так само рухомий (наприклад, nèkalba / neválgo). Те, що заперечення в цій структурі первісно було самостійним, зовсім не дивує; регулярне злиття в одне слово (наприклад, лит. nesāko «він не каже») є вторинним²². Тепер постає питання, яку роль заперечення могло відіграти у виникненні евиденційної частки. Тут починаються типологічні труднощі.

У литовській мові є й інші частки, що мають евиденційне значення

²¹ Варіант navà трапляється дуже рідко.

²² У передісторії балтійських мов заперечення ще було самостійним словом. Про це свідчать сліди тмезису в давньопрусській мові (апр. neggi «ще, і не» < *ne-gi + дієслово, III 31₄, 33₃, 45₉, 109₄), а також у литовській (наприклад, nesidúoda «він не дається» < *ne-si-dúoda).

67

DANIEL PETIT

мати значення²³. У семантичному плані ці частки можна поділити на кілька підгруп. Це можуть бути дієслівні форми, зокрема з лексико-семантичної групи мовлення, наприклад sāko (< «кажуть» від sakyti «казати»), tarši (< «ти скажеш» від tārti «казати»), tārtum або tarýtum (< «ти сказав би», також від tārti «казати»). Вони можуть також походити від дієслова буття būti «бути» — у відносному способі (esą, активний дієприкметник теперішнього часу) або в наказовому способі (būk, з варіантом būktai, можливо, за зразком рос. будто). Нарешті, евиденційність може виражатися порівняльними частками, наприклад lýg «як» (з варіантом lýg-tai). Крім nevà, найпоширенішою часткою є esą. Схоже, різниця між цими двома частками полягає в тому, що nevà виражає більшу дистанцію мовця від висловленого, ніж esą. Це питання потребує ґрунтовнішого дослідження. Ті самі категорії можна виявити й в інших індоєвропейських мовах, де евиденційність функціонує як маркована категорія. Часто в основі евиденційних часток лежать первісні дієслівні форми зі значенням «говорити, казати», наприклад нім. angeblich (< angeben), фр. prétendument (< prétendre), пол. rzeko-mo (< rzec «говорити»), хет. -ua(r)- (< *-uorh₁-, пор. гр. εἴρω «говорити»)²⁴. Так само часто евиденційні частки походять від первісних порівняльних часток, наприклад англ. like (< «як»), рос. якобы (< jako «нібито, як» + умовна частка by). Іноді евиденційні частки походять від дієслів буття (пор. рос. будто < імператив одн. 2-ї особи *bǫdi + -to) або від дієслів зі значенням здаватися чи являтися (пор. фр. apparemment, ірл. is cosúil «є видимість»). У бретонській мові hervez «нібито» первісно є прийменником зі значенням «згідно з, за словами», що вказує на непряме джерело інформації²⁵. Порівняння з неіндоєвропейськими мовами підтверджує ті самі тенденції у формуванні евиденційних часток.

Однак примітно, що в основі жодної евиденційної частки не лежить заперечна форма. І це, ймовірно, не випадково. Евиденційність виражає різні ступені дистанції, яка може відокремлювати мовця від того, про що він говорить. Вона не обов’язково, або не в першу

²³ Zu den evidentialen Partikeln des Litauischen s. grundsätzlich Wiemer (2007).

²⁴ Zum Hethitischen s. Kloekhorst (2008: 958).

²⁵ Пор. Hemon (1975: 94): «згідно з».

68

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Отже, маємо заперечення реальності. З погляду типології безсумнівно, що евіденційність ніде не тлумачиться як заперечення безпосереднього досвіду.

Друга типологічна складність пов’язана з тлумаченням другого компонента -và. Якщо припустити, що це спочатку було автономне слово, то напрошується припущення, що воно тотожне дейктичній частці và «ось! тут! дивися! поглянь!». Ця частка, досить поширена в усному мовленні, вирізняється своїм розмовним характером. Вона цілком відсутня в давньолитовській літературі; перші її засвідчення датуються кінцем XIX століття (див. Büga, RR_I 328, RR_II 47). За своєю функцією вона нагадує форми, які в інших мовах відносять до категорії так званих презентативних часток, наприклад, рос. вот, лат. ecce, фр. voici, voilà тощо. Функція таких форм полягає в тому, щоб виразно дейктично представити реальність, яка безпосередньо перебуває перед очима. У більшості випадків và можна перекласти французькою презентативною формою voici або voilà. Приклади:

(16a) Jan Otrębski, GJL_III 371: Và, ką aš radau. «Дивися, що я знайшов!» (фр. «Ось що я знайшов!»)

(16b) Верхньолитовський діалект Півашюная (див. LKŽ_XVII 763): Dabar và laiko y[ra]. «Тепер справді є час» (фр. «Ось, є час».)

(16c) Верхньолитовський діалект Півашюная (див. LKŽ_XVII 763): Aš và pinigų turiu. «Ось, у мене є гроші!» (фр. «Ось, у мене є гроші».)

Варіант vã (із подовженням) засвідчений рідше, наприклад:

(17) Верхньолитовський діалект Мєжишків (див. LKŽ_XVII 763): Vã keturi arkliai – pasigauk kątrą nori. «Ось четверо коней — візьми того, якого хочеш» (фр. «Ось чотири коні — візьми того, якого хочеш!»)

Якщо припустити, що між và і nevà існує етимологічний зв’язок, слід зауважити, що обидві форми вирізняються однаковим розмовним характером. Обидві засвідчені пізно, спершу лише в розмовних текстах або в записах діалектного мовлення, обидві належать

69

Daniel Pettit

очевидно, до розмовної мови. Я припускаю, що за це відповідає частка và, і саме їй nevà завдячує цим характером.

Те, що nevà деякі литовські граматики вважали славізмом, імовірно, пов’язане з хибним уявленням, ніби và запозичене з російського «вот, гляди!». Однак це припущення безпідставне. Бюга (RR_II 46, RR_III 826) слушно вважає và питомо литовським словом (savas žodis). Запозичення з російської дало б не và, а vàt. Ця форма vàt справді трапляється в деяких литовських діалектах²⁶, але її не слід ототожнювати з часткою và. Щонайбільше можна припустити, що và і vàt через цілковиту синонімічність і фонетичну подібність згодом стали сприйматися як вільні варіанти тієї самої частки. Про первісну тотожність не може бути й мови. Цікаво, що поряд із và / vàt немає відповідної пари nevà / *nevàt²⁷.

Поряд із và існують варіанти з іншими вказівними або емфатичними частками, наприклад vàge (LKŽ_XVII 814), vàgi (LKŽ_XVII 815) тощо. За моделлю niekadà / niekadõs «ніколи, ніколи» від và було утворено форму з подовженням голосного võs (див. LKŽ_XIX 957)²⁸. Подібним чином поряд із *neva-gà (із часткою -gà) утворився варіант nèvagos, засвідчений, зокрема, у діалектах Шакяя, Гейстарая, Жаліоє (поблизу Вілкавішкіса). Можливо, до цього ж ряду належать інші варіанти, наприклад vaĩ (LKŽ_XVII 831), vaigi (LKŽ_XVII 847), vajè (LKŽ_XVII 980), vajãĩ (LKŽ_XVII 979), хоча залишається невизначеним, чи справді тут маємо ту саму частку, оскільки значення дещо відрізняється. Vaĩ і vajè радше виражають вигук здивування. Нарешті, слід згадати й про варіант vè (LKŽ_XVIII 460), який має точно таке саме значення, що й và («ось, глянь!»), і засвідчений переважно в нижньолитовських діалектах; варіант vègi (LKŽ_XVIII 502) трапляється надзвичайно рідко. Який голосний слід реконструювати як первісний кінцевий (*và чи *vè), важко визначити з огляду на несталість чергувань голосних у морфології часток.

²⁶ Див. приклади в LKŽ_XVIII 391.

²⁷ Форма nèvat зрідка засвідчена в литовських діалектах, але лише як запозичення з польського nawet «навіть». Пор. ZŠŽ_II 270.

²⁸ Ця форма трапляється дуже рідко (ймовірно, через омонімію з широко вживаною часткою võs «ледве, навряд чи»).

70

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Походження частки và неясне. Імовірно, первісно це був вказівний корінь. В інших індоєвропейських мовах існують вказівні або анафоричні частки, що походять від кореня *uo-, наприклад рос. его «там, ось!»; сербохорв. ево «ось, поглянь!» (від *e-uo). Можна, наприклад, припустити, що và продовжує нейтральну форму цього кореня в прислівниковому вживанні, приблизно як праіндоєвропейське *uo(d) «таким чином, так» (або з локативним значенням «тут»). Варто також згадати різні займенникові форми, що ґрунтуються на *e/o-uo-: слов. *ovo- (ст.-церк.-слов. овъ... овъ ὁ μέν, ὁ δέ, рос. овый, сербохорв. òvāj, словен. όv, чеськ. ov, польськ. ów «цей»; пор. також старопольське owo «ось!»), ірансько-індійське *ava- (авест. auua-, давньоперс. ava- «цей», давньоіндійське avóṣ род. дв. «тих двох»²⁹. Можливий зв’язок із давньоіндійською підсилювальною часткою vává «саме, напевно, якраз» (із редуплікацією та подвійним наголосом). Чи належить сюди також давньоіндійське váí «справді, воістину» (пор. авест. uōi «воістину» Y 36, 3) або чи можна його безпосередньо зіставити з лит. véi «ось, глянь!», слід вважати невизначеним, доки не з’ясовано структуру частки³⁰. До речі, зауважимо, що в давньоіндійській частка váí може заперечуватися, пор. ná váí «воістину ні, зовсім ні, аж ніяк не» RV + (див. також давньоавест. na-ua «зовсім ні»).

Отже, природно припустити, що nevà складається з двох частин {заперечення nè + презентатив và}. Однак тут постає друга типологічна проблема. З типології мов відомо, що в більшості мов презентативні частки не можуть заперечуватися. Наприклад, у французькій мові voici, voilà не можна заперечити: поряд із voici/voilà des fleurs форма *voici/voilà pas des fleurs неможлива³¹. У латинській мові, поряд із

²⁹ Траутманн (BSW 20), Васмер (III 116-117), Гофманн і Форссманн (1996: 167), Кент (1953: 85). Рос. сом не належить сюди, оскільки його слід тлумачити як *v-oto (із *v-протезою) і порівнювати з польським oto «те саме».

³⁰ У литовській мові véi могло виникнути за аналогією з néi «не, ніби» (< *nei з неясним акутом).

³¹ Слід зауважити, що у французькій розмовній мові можливе заперечення voilà, але лише у формі риторичного запитання: voilà-t-il pas, пор. Voilà-t-il pas Monsieur qui ricane déjà? (Мольєр, «Тартюф», I 1), пор. також Voilà-t-il pas de quoi pousser des cris sinistres! (Віктор Гюго, «Рюї Блаз», III 5). Інші приклади див. у Гревісса (¹²1986: 642, § 387). Однак презентативна частка voilà сама по собі не піддається запереченню.

71

Daniel Petit

Презентатив ecce «ось, дивись!» не має негативної відповідності *non ecce. Те саме стосується російського презентатива вот, якому не відповідає *невот, а також лит. štai, яке також є ізольованим (немає *neštai). Роберт Форест (2000: 21–31) показав, що ця неможливість заперечувати презентативні частки становить майже універсалію в мовах світу. Наприклад, у мові фуланів (Африка) речення на кшталт padao i «ось поле!» (фр. «voilà un/le champ») не піддається запереченню. Спроба утворити негативну структуру *ne-và на основі презентатива và була б у литовській мові типологічною невідповідністю.

Ця ситуація є показовою для проблем, з якими стикається сучасна індоєвропеїстика. Що робити, якщо етимологічна реконструкція суперечить мовній типології? Сьогодні вже неможливо просто миритися з типологічними неможливостями й поводитися так, ніби їх не існує. Типологічні суперечності слід вважати настільки ж вагомими, як і свідчення історичної фонетики та морфології. Це означає в нашому конкретному випадку: якщо реконструкція nevà як {заперечення nè + презентатив và} виявляється типологічно неможливою, її неодмінно сформульовано неправильно, тож її слід замінити іншою реконструкцією.

На мою думку, проблема полягає в запереченні nè. У цьому випадку заперечення є несподіваним з двох наведених вище причин. По-перше, евиденційність ніде не виражається через заперечення реальності. По-друге, презентативна частка, така як và, зазвичай не піддається запереченню. Отже, слід припустити, що nè виконує іншу функцію, а не функцію заперечення.

4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА ПОРІВНЯННЯ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

Відомо, що негативна частка *nè у балтійських мовах може мати також порівняльну функцію. Це питання вже стало предметом кількох досліджень. Тут я покликаюся передусім на важливу статтю Жоржа-Жана Піно про заперечення та порівняння у ведійській мові (1985), у якій наведено також чимало балтійського матеріалу (див. особливо с. 131–132)³². У сучасній литовській мові ця порівняльна

³² S. auch Pinault (1989: 53–74). Viel Material auch bei Būga (RR, 470–471).

72

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

функція майже обмежується компаративними конструкціями, у яких розширені форми заперечення nẽ або negù (рідше nekâip) вводять залежний компонент. Приклади зі старолитовської (18a) та сучасної литовської мови (18b):

(18a) J. Bretkūnas, Postilė (1591: 37, 17–18)³³ Tassai daug geresnis ira nei wissu praraku Seno Sokano. «Цей значно кращий за всіх пророків Старого Завіту»

(18b) Hochlitauischer Dialekt von Naujamiestis (LKŽ_VIII 621) Geriau duoti, negu prašyti. ‚Es ist besser zu geben als zu bitten.‘

У стандартній литовській мові в цій функції використовуються лише nẽ або negù (і nekâip), але в старих текстах і говорах іноді після форм компаратива трапляється також проста форма nè, наприклад:

(19) Jakob Brodowski, Lexikon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum (1713–1744)³⁴ Keturios akys daugiaus mato ne viena. «Чотири ока бачать краще, ніж одне».

Окрім компаративних конструкцій, де заперечення nè виконує функцію порівняльної частки (пор. паралельну конструкцію: компаратив + kaîp «як»), вільніше вживання nè як порівняльної частки («як») засвідчене лише в старих текстах³⁵. Наприклад, у першому литовському словнику (Sirvydas DTL III 84) знаходимо:

(20) Konstantynas Sirvydas, Dictionarium trium linguarum (³1643), стаття jakoby: Ne zerketas žiba. «Він блищить, як дзеркало».

У XVIII столітті таке вживання трапляється ще у Я. Бродовського (1713–1744):

³³ Beispiel und Analyse bei Leskien (1903: 111).

³⁴ Див. LKŽ_VIII 596.

³⁵ Див. LKŽ_VIII 597.

73

Daniel Petit

(21) Jakob Brodowski, Lexikon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum (1713–1744):

Auga vaikai ne giroj medžiai.

«Діти ростуть, як дерева в лісі».

Розширені форми заперечення також можуть виконувати цю функцію, наприклад:

(22) Високолитовський діалект Suvalkų Науместіс (Būga RR_III 826):

piktas nēi velnias

«злий, як диявол»

Ця амбівалентність заперечення nè («не / як») є архаїчною рисою литовської мови. Паралель маємо у ведійській мові, де частка ná, як відомо, може функціонувати як заперечення³⁶ або як порівняльна частка³⁷. У «Рігведі» порівняльне вживання ná засвідчене навіть частіше, ніж заперечне; у цьому значенні ná залежно від контексту конкурує з iva (iva вживається після голосного, ná — після приголосного)³⁸. Слід припустити, що порівняльна функція вторинно виникла із заперечної функції, а саме внаслідок переосмислення так званих «заперечних порівнянь» (comparaisons négatives). Візьмімо як приклад RV VI 10.2 за Pinault (1989: 64):

(23) RV VI 10.2

Ghṛtám ná śúci matáyah pavante.

«Чистими, як масло, стають (мої) думки».

Спочатку речення слід було тлумачити як заперечне порівняння, приблизно так: «Не масло чисте, чисті думки, що очищуються». Пізніше його переосмислили як «Чистими, як масло, стають (мої) думки». Ця стилістична фігура — заперечне порівняння — трапляється також у литовській народній поезії-

³⁶ Наприклад, RV IV 30.19: ná tát te sunnám āṣṭave «цієї твоєї щедрості не осягнути [словами]». Пор. Pinault (1985: 115).

³⁷ Наприклад, RV VI, 10.2: Ghṛtám ná śúci matáyah pavante «чистими, як масло, стають (мої) думки». Пор. Pinault (1989: 64).

³⁸ Zum Vedischen vgl. Pinault (1995–1996, 1997, 2004).

74

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

…ення широко поширене. Ось простий приклад зі збірки старих народних пісень:

(24) August Leskien und Karl Brugmann, Litauische Volkslieder und Märchen (1882: 16):

Neí vėjes púte, «Не вітер дув, neí šódai užė, не сади шуміли, tik aužulai lingáva лише дуби гойдалися».

Тобто:

«Дуби гойдалися, як дув вітер, як шуміли сади».

Можна припустити, що ця тенденція до переосмислення заперечних порівнянь існувала вже в індоєвропейській прамові. Це пояснює той факт, що в багатьох мовах заперечення досі функціонує як порівняльна частка в компаративних конструкціях, пор. напр. англ. than (<þat + заперечення ne), англ. (США) he is taller nor me тощо.

Тепер постає питання, чи може nevà ґрунтуватися саме на такому порівняльному вживанні заперечної частки. Такий підхід усунув би типологічні труднощі, які ми докладно обговорили в цій статті. Неодноразово наголошувалося, що евиденційні частки часто походять від порівняльних часток, як-от лит. lýg (< «як»). З типологічного погляду ніщо не перешкоджає припущенню, що в основі частки nè у nevà справді лежить порівняльна функція. Такої думки вже дотримувався Fraenkel (LEW_I 498), перекладаючи nè у nevà як «наче, як». Щодо словотвору тут напрошується паралель із kaĩp và, яке в деяких литовських діалектах уживається зі значенням «як, наприклад» (= у стандартній мові kaĩp antai). На відміну від và, яке описує реальність, що безпосередньо постає перед очима («саме так, як я бачу цю річ hic et nunc»), порівняльна частка nè у nevà додає семантичний відтінок невизначеності, неточності («приблизно так, лише порівняно так, більш-менш так, але все ж не так»), завдяки чому вона легко могла стати придатною для вираження евиденційності. Отже, для типологів мов походження nevà цікаве тим, що воно показує, як евиденційна частка розвинулася внаслідок процесу порівняння на основі презентативної частки; це, звісно, може пролити певне світло на весь феномен евиденційності.

75

Daniel Petit

ЛІТЕРАТУРА

Aikhenvald, A. u. R. M. W. Dixon, Hrsg., 2003: Studies in Evidentiality. Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins.

Aikhenvald, A. 2004: Evidentiality. Oxford: Oxford University Press.

Ambrazas, V. 1977: Nietiesioginės nuosakos (modus relativus) paplitimas ir kilmės problema. Lietuvių kalbotyros klausimai 17, 7–54.

Balčikonis, J. 1935: Kelios pastabos dėl V. Mykolaičio-Putino romano „Altorių šešėly“ kalbos. Gimtoji kalba 3 = RR₁ 144–146.

Balčikonis, J. 1978–1982: Rinktiniai raštai I–II. Vilnius: Mokslas.

Barnes, J. 1984: Evidentials in the Tuyuca verb. International Journal of American Linguistics 50, 255–271.

Basanavičius, J. 1898: Lietuviszkos pasakos. I Band. Chicago.

Bretkūnas, J. 1591: Postilla, Tatai esti Trumpas ir Prastas Ischguldi̇mas Euangeliu, Königsberg. In: O. Aleknavičienė, Hrsg., Jono Bretkūno Postilė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005.

Brodowski, J. 1713–1744: Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum. Manuskript.

Būga, K. 1958–1961: Rinktiniai raštai, hrsg. von Z. Zinkevičius (RR). Band I, 1958; II, 1959; III, 1961. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Chafe, W. u. J. Nichols, Hrsg., 1986: Evidentiality: The Linguistic Coding of Epistemology. Norwood, New Jersey: Ablex Publishing Corporation. (Advances in Discourse Processes, 20.)

Dabartinės lietuvių kalbos žodynas (DŽ). 4-те видання. Вільнюс: Mokslas, 2000.

Dendale, P. u. J. Nuyts, 1994: Bibliographie sélective de l’évidentialité. Langue française 102, 121–125.

Donabédian, A., 1996: Pour une interprétation des différentes valeurs du médiatif en arménien occidental. In: Guentcheva, Hrsg., 87–108.

76

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Duchet, J.-L. u. R. Pernaska, 1996: L’admiratif albanais: recherche d’un invariant sémantique. In: Guentcheva, Hrsg., 1996, 31–46.

Forest, R., 2000: Ce qui ne se nie pas dans les langues. Mémoires de la Société de linguistique de Paris, N.S., La négation: une ou multiple?, 4, 21–31.

Fraenkel, E., 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch (LEW), I. Band, A-privekiuoti; II. Band, prივykėti-žvolgai. Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht.

Gren-Eklund, G., 2000: Evidentiality and Typology: Grammatical Functions of Particles in Burmese and the Early Stages of Indo-European Languages. In: Johanson u. Utas, Hrsg., 367–381.

Grevisse, M., ¹²1986: Le bon usage. Брюссель: Duculot.

Guentchéva, Z., Hrsg., 1996: L’énonciation médiatisée. Louvain, Paris: Peeters. (Bibliothèque de l’Information Grammaticale.)

Guentchéva, Z., Hrsg., 2007: L’énonciation médiatisée II. Louvain, Paris: Peeters. (Bibliothèque de l’Information Grammaticale.)

Hagège, C. 1995: Le rôle des médiaphoriques dans la langue et le discours. Bulletin de la Société de Linguistique de Paris 90, 1–19.

Hasselblatt, C. ²2001: Grammatisches Wörterbuch des Estnischen. 2-ге, повністю перероблене видання. Вісбаден: Harrassowitz.

Hémon, R. 1975: A Historical Morphology and Syntax of Breton. Dublin: The Dublin Institute for Advanced Studies.

Hoffmann, K. u. B. Forssman, 1996, ²2004: Avestische Laut- und Flexionslehre. 2. Auflage. Innsbruck. (Innsbrucker Beiträge zur Sprachwissenschaft, 115.)

Holvoet, A., 2007: Mood and Modality in Baltic. Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego.

Johanson, L. u. Utas, U., Hrsg., 2000: Evidentials. Turkic, Iranian and Neighboring Languages. Berlin: Mouton de Gruyter.

Jones-Bley, K., M. E. Huld, A. Della Volpe u. M. Robbins Dexter, Hrsg., 2003: Proceedings of the Fourteenth Annual UCLA Indo-European Conference, Los

77

Daniel Petit

Лос-Анджелес, 8–9 листопада 2002 р. Вашингтон, округ Колумбія: Institute for the Study of Man. (Серія монографій Journal of Indo-European Studies, 47.)

Joseph, B. D. 2003: Evidentiality in Proto-Indo-European? Building a Case. In: Jones-Bley, Huld, Della Volpe u. Robbins Dexter, Hrsg., 2003, 96–111.

Jurkschat, K. 1898: Litauische Märchen und Erzählungen. Heidelberg.

Kaukiene, A. 1997: Klaipėdos krašto vakarų aukštaičių tarmė. Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.

Kent, R. 1953: Old Persian, Grammar, Texts, Lexicon. New Haven, Connecticut: American Oriental Society.

Kloekhorst, A. 2008: Etymological Dictionary of the Hittite Inherited Lexicon. Leiden: Brill.

Lazard, G. 1956: Caractères distinctifs de la langue tadjik. Bulletin de la Société de Linguistique de Paris 52, 117–186.

Lazard, G. 2000: Le médiatif: considérations théoriques et application à l’iranien. In: Johanson u. Utas, Hrsg., 2000, 209–228.

Leskien, A. u. K. Brugmann, 1882: Litauische Volkslieder und Märchen. Straßburg: Trübner.

Leskien, A. 1903: Litauische Partikeln und Konjunktionen. Indogermanische Forschungen 14, 89–113.

Lietuvių kalbos žodynas (LKŽ), 1941–2001, Vilnius, Mintis (I-II: 1968–1969, 2. Auflage), Valstybinė enciklopedijų, žodynų ir mokslo literatūros leidykla (III–VI: 1956–1962), Mintis (VII–IX: 1966–1973), Mokslas (X–XX: 1976–2001), hrsg. von J. Balčikonis, später von K. Ulvydas und J. Kruopas.

Mielcke, Ch. G. 1800: Littauisch-deutsches und Deutsch-littauisches Wörter-Buch. Königsberg: Hartungsche Hofbuchdruckerei.

Niedermann, M., A. Senn, A. Salys u. F. Brender, 1932–1968: Wörterbuch der litauischen Schriftsprache (WLS). Heidelberg: Winter.

Otrębski, J. 1956–1965: Gramatyka języka litewskiego (GJL). 3 Bände. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

78

Zum Ausdruck der Evidentialität im Baltischen

Pinault, G.-J. 1985: Négation et comparaison en védique. Bulletin de la Société de linguistique de Paris 80, 103–144.

Pinault, G.-J. 1989: Les voies de la comparaison védique. In: P. Valentin, Hrsg., La Comparaison. Actes du colloque tenu les 23 et 24 septembre 1984 par le Département de linguistique à l’Université de Paris-Sorbonne. Paris: Presses Universitaires de Paris-Sorbonne (Linguistica Palatina, Colloquia, III), 53–74.

Pinault, G.-J. 1995–1996: Distribution des particules comparatives dans la Ṛk-Saṃhitā. Bulletin d’Études Indiennes 13–14, 307–367.

Pinault, G.-J. 1997: Distribution de la particule négative ná dans la Ṛk-Saṃhitā. Bulletin d’Études Indiennes 15, 213–246.

Pinault, G.-J. 2004: On the usages of the particle iva in the Ṛgvedic Hymns. In: A. Griffiths u. J. E. M. Houben, Hrsg., The Vedas: Texts, Language and Ritual. Proceedings of the Third International Vedic Workshop, Leiden, 2002. Groningen: Forsten, 285–306.

Piročkinas, A. 1986: Jono Jablonskio kalbos taisymai. Kaunas: Šviesa.

Ramat, P. 1996: „Allegedly John is ill again“: stratégies pour le médiatif. In: Guentcheva, Hrsg., 1996, 287–298.

Roszko, R. 1993: Wykładniki modalności imperceptywnej w języku polskim i litewskim. Warszawa: Polska Akademia Nauk, Instytut Slawistyki.

Senkus, J. 2006: Kalbotyros darbai (KD). Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Sereiskis, B. 1933: Lietuviškai-rusiškas žodynas. Kaunas: Lapinas ir Volfas.

Sirvydas, K. 1642: Dictionarium trium linguarum (DTL³), Vilnius, 3. Auflage. In: J. Kruopas, Hrsg., Pirmasis lietuvių kalbos žodynas. Vilnius: Mokslas, 1979.

Smoczyński, W. 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Vilnius: Vilniaus universitetas.

Trautmann, R. 1923: Baltisch-Slavisches Wörterbuch (BSW). Göttingen: Vandenhoeck u. Ruprecht.

79

Daniel Petit

Vasmer [Fasmer], M. ³1996: Этимологический словарь русского языка. 4 томи. Санкт-Петербург: Azbuka.

Wiemer, B. 2006: Evidencialumo kategorija lietuvių kalboje. Baltistica 41.1, 33–49.

Wiemer, B. 2007 (у друці): Лексичні маркери евіденційності в литовській мові. Rivista di Linguistica 19.1.

Willett, Th. 1988: A cross-linguistic survey of the grammaticalization of evidentiality. Studies in Language 12.1–2, 51–97.

Zanavykų šnektos žodynas (ZŠŽ), 2 Bände. Vilnius, Mokslas, 2003–2004.

Daniel Petit Ecole Normale Supérieure, Centre d’études anciennes 45, rue d’Ulm. F-75005 Paris, France [email protected]

80