DIEGO ARDOINO

Вільнюський університет

Напрями наукових досліджень: прусська мова, давня балтійська писемність, (історична) граматика італійської та латинської мов, філологія, мовознавство, діалектологія, текстологія, кодикологія, палеографія, порівняльне мовознавство.

БРУЗІ ТАК ЗВАНОГО БАВАРСЬКОГО ГЕОГРАФА BRUZI І ПРУСИ

Брузі так званого Баварського географа Bruzi та давні пруси

АНОТАЦІЯ

У науковій літературі поширена думка, що етнонім прусів уперше з’явився у формі Bruzi у короткому тексті, написаному латиною та вміщеному в рукописі IX століття, який традиційно приписують так званому баварському географові. Ретельне кодикологічне й палеографічне дослідження рукопису свідчить, що текст було внесено до нього безперечно пізніше, а докладний філологічний аналіз тексту дає змогу запропонувати нову гіпотезу щодо регіону, де були розташовані Bruzi.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: баварський географ, Bruzi, пруси, Descriptio civitatum et regionum, балтійська філологія.

АНОТАЦІЯ

У літературі поширена думка, що етнонім пруси уперше трапляється у формі Bruzi у короткому латинському тексті, що зберігся в рукописі, датованому IX^th століттям і традиційно приписуваному так званому Баварському географу. Точне кодикологічне та палеографічне дослідження рукопису показує, що текст було безсумнівно внесено пізніше, а його ґрунтовне філологічне вивчення дає змогу висунути нову гіпотезу щодо регіону, де оселилися Bruzi.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Баварський географ, Bruzi, давні пруси, Descriptio civitatum et regionum, балтійська філологія.

Straipsniai / Articles

15

DIEGO ARDOINO

У спеціалізованій літературі з балтійської філології так званий Баварський географ відомий насамперед тим, що, як вважають, він зафіксував перший відомий нині етнонім, який позначав прусів — жителів регіону, що від XIII ст. у джерелах послідовно називається Пруссією.

Ось що про це пишуть кілька важливих дослідників:

1) «Перше ім’я прусів — прус („Bruzi“) — читаємо у писаннях так званого Баварського географа IX століття (Див. Łovmānska Studia nad pocz. społ. i państwa lit. I 4⁷ un II 151).» (Endzelīns 1945: 39).

2) «Прусів під такою назвою вперше згадано в IX столітті: у так званого Баварського географа — Bruzi „пруси“. Пізніше (близько 965 р.) прусів під назвою Burūs згадує іспанський мандрівник Ібрагім ібн Якуб» (Mažiulis 1966: 13–14).

3) «Від IX століття назва прус заступає назву естійський, востаннє згадану Вульфстаном (і, можливо, перенесену на естонців). Назву Bruzi „пруси“ Баварський географ уперше згадує в середині IX століття» (Schmalstieg 1976: 3).

4) «В „Описі міст і областей на північ від Дунаю“ Баварського географа серед багатьох інших назв згадується також назва Bruzi. [...] Це перша відома згадка назви прусів (IX ст.)» (Kabelka 1982: 40).

5) «З IX ст. замість естів у історичних джерелах постає назва прусів — тих самих західних балтів. Уперше її згадано в IX ст. у так званого Баварського географа (Bruzi)» (Zinkevičius 1984: 279).

6) «Позначення носіїв п. я. коренем *prūs- уперше засвідчено в IX ст. — Bruzi (Баварський географ), тобто в тому самому столітті, коли населення цих місць востаннє названо „естами“ (Вульфстан); пор. перші Aesti у Тацита» (Топоров 2006: 50).

7) «Назву прусів (форма Bruzi) уперше згадано в IX ст. у творах так званого Баварського географа» (LKE 2008: 439).

8) «Назва прусів уперше трапляється у формі Bruzi у IX столітті у творі Баварського географа (Zakrzewski 1917), а у формі Burūs (приблизно 965 року) — в арабських працях Ібрагіма ібн Якуба (Kowalski 1946, p. 147)» (Dini 2014: 327).

9) «Аргументуючи, він¹ звернув увагу на найдавніші фіксації цього етноніма в історичних джерелах, корені яких починаються на b-: у Баварського географа (IX ст.) — Bruzi» (Karaliūnas 2015: 232).

¹ Scil. Leszek Bednarcukas, žr. Bednarcuk 1982: 49–66.

16

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Vadinamojo bavarų geografo Bruzi ir prūsai

Усі згадані вчені² наголошують на двох фактах, які вважають достеменно відомими, надійними й безсумнівними:

етнонім Bruzi уперше згадується у IX столітті;

це перша відома на сьогодні фіксація етноніма пруси.

Отже, свідчення баварського географа має принципове значення з огляду на два чинники:

через подібність формального етноніма Bruzi (зафіксованого баварським географом) і новішого пруси (широко засвідченого від XIII ст.), що спонукала багатьох учених ототожнювати Bruzi із прусами;

через давність фіксації (IX ст.). Якби текст, приписуваний так званому баварському географові, датувався, скажімо, XIII ст., він не мав би такого великого значення, адже у численних інших джерелах XIII ст. згадуються як етнонім пруси, так і хороним Пруссія.

Однак варто уточнити кілька (очевидних) моментів. Як ми щойно побачили, у згаданих публікаціях стверджується, що етнонім Bruzi уперше згадується у IX столітті. Насправді точніше було б сказати, що документ, у якому зафіксовано форму Bruzi, датується IX століттям. А ще точніше — документ, у якому зафіксовано форму Bruzi, зазвичай датують IX століттям; його написав невідомий автор, умовно названий баварським географом.

Тепер можна було б запитати:

на чому ґрунтується твердження, що документ, у якому зафіксовано форму Bruzi, слід датувати IX століттям?

А також:

чи цілком упевнені ми, що етнонім Bruzi можна ототожнювати з тими самими племенами, які від XIII ст. називають етнонімом прусів?

На ці запитання важко (або неможливо) відповісти, спираючись лише на міркування лінгвістичного характеру. Щоб належно відповісти на них, є лише один шлях: філологічний (тобто критичний) аналіз оригінального документа, у якому записано етнонім Bruzi. Вживаючи термін філологічний аналіз, я маю на увазі критичне дослідження документа із застосуванням засобів філології: палеографії, кодикології, текстології, інакше кажучи, едотики.

Досліджуючи більш або менш поодиноку, ізольовану глосу чи свідчення, мовознавці зазвичай схильні відразу (і найчастіше лише) зосереджуватися на етимологічних порівняльних дослідженнях, а тому часто не беруть до уваги міркування іншого характеру. Так сталося і з етнонімом Bruzi.

² І в найновішому підручнику з прусистики наведено такі самі твердження: «Від IX ст. у джерелах засвідчено також назву прусси (пор. у Баварського Географа Bruzi IX ст., в Ibrahim-ibn-Jokūbo Burūs X ст., в Адама Бременського Pruzzi XI ст., у літописі Нестора Поусы XI–XII ст. тощо)» (Rinkevičius 2015: 14).

Straipsniai / Articles

17

DIEGO ARDOINO

Kaip puikiai nurodo Simas Karaliūnas (Karaliūnas 2015: 226–237), baltų filologai, tyrinėję bavarų geografų liudijimą, nepavargino patikrinti dokumento datos ir Bruzi ~ prūsai tapatinimo pagrįstumo, susikoncentruodami daugiau į etimologinę ir lingvistinę formos Bruzi analizę.

Однак у таких випадках, як розглядуваний, принаймні спочатку слід протистояти спокусі етимологічного аналізу й, відкинувши його, ретельно дослідити з філологічного, кодикологічного та палеографічного погляду документ, що містить певне слово, яке розглядається.

Такий modus operandi забезпечив би надійніше підґрунтя для подальших досліджень лінгвістичного характеру й допоміг би уникнути поширення неточної (або, що ще гірше, цілком безпідставної) інформації. Переходячи з однієї публікації до іншої, така інформація виходить з-під контролю і після кількох цитувань сприймається tout court як правильна, завдаючи значної шкоди наявним науковим здобуткам і майбутнім дослідженням.

Тепер перейдемо до опису документа, який приписують баварським географам.

Етнонім Bruzi згадується в короткому (двосторінковому) документі, відомому як:

Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii

(тобто «Опис фортець і земель на північному боці Дунаю» (див. рис. 1).

РИС. 1. incipit документа.

Це короткий incipit документа (тобто його перші слова, що згодом стали назвою всього документа), невідомого автора якого 1796 року польський письменник Ян Потоцький назвав баварськими географами³, оскільки текст було знайдено в Мюнхені, у Державній бібліотеці Баварії (Bayerische Staatsbibliothek), яка в ті часи була відома як Bibliotheca Regia Monacensis.

Descriptio civitatum et regionum є Codex unicus (тобто єдиний збережений і відомий примірник цього документа), знайдений 1772 року французьким істориком і драматургом Луї-Габріелем дю Буат-Нансе на двох останніх аркушах (149v і 150r) пергаментного фоліанта з різними працями з геометрії та астрономії (що зберігається в Staatsbibliothek München під шифром Clm 560).

³ Про баварського географа див. Zakrewski 1917; Von Keltsch 1886: 505–560; Fritze 1952: 326–341; Billig 1995: 27–67; Rossignol 2011: 305–316.

18

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Vadinamo varų geografo Bruzi ir prūsai

2 РИС. Descriptio civitatum et regionum сторінка 149v.

Straipsniai / Articles

19

DIEGO ARDOINO

3 РИС. Descriptio civitatum et regionum сторінка 150r.

20

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Vadinamojo bavarų geografo Bruzi ir prūsai

У кодексі можна виокремити чотири кодикологічні одиниці різного часу, які видатний палеограф Бернхард Бішофф⁴ датував кінцем IX століття (останні дві) та XI століттям (перші дві). Descriptio civitatum et regionum безсумнівно є пізнішим додатком, датованим X століттям (або дещо пізнішим часом), який, на думку Бішоффа⁵, переписав писар родом із південно-західної Німеччини.

Descriptio civitatum et regionum (див. рис. 2 і 3) — короткий⁶ і багато в чому проблематичний документ⁷ — це перелік п’ятдесяти восьми народів, що мешкали в північному регіоні Дунаю; він став доволі важливим для дослідників історії слов’ян головним чином через свою давність. Біля більшості етнонімів зазвичай указано відповідну кількість civitates (термін civitas, імовірно, слід розуміти як такий, що позначає фортеці, а не міста чи територіальні області), а іноді наведено й додаткові відомості.

Descriptio civitatum et regionum має чітку двочастинну структуру. Після incipit перелічено 13 народів, а потім додано два уточнення:

Iste sunt regiones, que terminant in finibus nostris (див. рис. 4)

Isti sunt, qui iuxta istorum fines resident (див. рис. 5).

⁴ РИС. Descriptio civitatum et regionum сторінка 149v, рядки 15–16.

⁵ РИС. Descriptio civitatum et regionum сторінка 149v, рядок 16.

Далі перелік триває до кінця документа й завершується просто, ex abrupto, п’ятдесят восьмим народом (Golensizi civitates V), без жодних додаткових відомостей або explicit. Багатьох народів, перелічених у другій частині, немає

⁴ Žr. Bischoff 1981: 187–211; Bischoff 2004: 221–222.

⁵ Bischoff 1960: 262, 3 išn.

⁶ Descriptio містить 26 рядків на сторінці 149v і 12 рядків на сторінці 150r. Етнонім Bruzi зафіксовано в рядках 5–6 сторінки 150r.

⁷ Franzas Brunhölzas (1996: 502–503) jam nesuteikia jokios literatūrinės svarbos.

Straipsniai / Articles

21

DIEGO ARDOINO

відомі з жодного іншого джерела, і часто важко (або цілком неможливо) визначити, про який народ ідеться. Для деяких із цих народів кількість civitates не вказано, тоді як для інших вона величезна; іноді наведено й відомості, що мають характер припущень. Через таку непослідовність висловлювали припущення, що друга частина Descriptio civitatum et regionum спочатку була окремим текстом іншого автора. Не вдаючись до гіпотези про можливе існування кількох редакцій, можна стверджувати, що виклад другої частини тексту часто свідчить про певну неточність автора (або можливого джерела, яким він користувався). Крім того, здається, що народи здебільшого перелічено не в географічному порядку, тож вважати їх (хоча б приблизними) географічними орієнтирами дуже ризиковано. Не зупиняючись далі на документі та численних неясностях у ньому (передусім пов’язаних із джерелами й цілями документа), хотів би зосередитися на етнонімі Bruzi, який, як не раз зазначалося, вже багато років у літературі з балтійської та слов’янської філології вважається найдавнішою відомою на сьогодні фіксацією етноніма prūsi.

Descriptio civitatum et regionum у тексті Bruzi — тридцять восьмий згаданий народ (див. рис. 6):

Bruzi: pluf ē undē: quādenia ad rhenū.

тобто Bruzi plus est undique quam de enisa ad rhenum.

Рис. 6. Descriptio civitatum et regionum, аркуш 150r, рядки 5–6.

Спираючись на всі описи народів, згадані баварським географом, можна перекласти, точніше — інтерпретувати, коментар до етноніма Bruzi так: регіон, де живуть Bruzi, за всіма вимірами більший за регіон, що простягається від Енса до Рейну.

Ще раз заздалегідь наголошуючи, що всі висунуті у зв’язку з цією темою гіпотези через брак даних і доказів у будь-якому разі слід вважати більш чи менш обґрунтованими припущеннями, спираючись на щойно запропонований варіант перекладу, далі я спробую зрозуміти (тобто інтерпретувати) твердження баварського географа про Bruzi.

Що слово henu позначає річку Рейн (лат. Rhenus; нім. Rhein), видається безсумнівним. Оскільки Рейн — це річка, імовірно, що слово enisa також могло позначати річку, озеро, гору або інший значущий і легко розпізнаваний елемент ландшафту.

22

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Vadinamo barų geografo Bruzi ir prūsai

Насправді enisa можна досить переконливо ототожнити з сучасною річкою Енс (Enns німецькою), південною притокою Дунаю, яка приблизно 250 км протікає територією Австрії (див. рис. 7).

⁷ РИС. Регіон, що простягається від Рейну до Енсу.

Еннс назву річки латинською мовою зафіксовано по-різному: Anasus, Anis, Anesus (Forcellini 1828: 960); Anes, Enes, Ensa, Anas, Enes, Anis, Anisa (Graesse 1909: 17).

Descriptio civitatum et regionum | Graesse 1909: 17 | Forcellini 1828: 960 | Enisa | Anas | Anas | Anes | Anes | Anis | Anis | Anisa | Anesa | Enes | Enes

Точного відповідника досі не знайдено, однак фонетична відмінність між назвою enisa, зафіксованою баварським географом, і варіантами Anisa, Enasa, що трапляються в інших джерелах, настільки незначна, що її можна пояснити звичайними варіаціями середньовічних переписувачів (назви іншими мовами, звуки яких не мали відповідників у латинській фонетичній системі

Straipsniai / Articles

23

DIEGO ARDOINO

графічний інвентар і відповідники, пристосовувалися до фонетичної та графічної систем латинської мови по-різному) можна вважати також і enisa варіантом латинської назви річки Enns.

Дуже важливий, вартий наголосу й досі не помічений факт полягає в тому, що в усьому тексті Descriptio civitatum et regionum відомості про інші племена різного характеру викладено доволі абстрактно, у нечіткому контексті, без будь-яких зв’язків або натяків, які дали б змогу пов’язати згадане плем’я з певним конкретно визначеним місцем або віднести його до певного періоду. Лише в повідомленні про Bruzi вказано чіткі географічні координати, на підставі яких можна досить точно визначити територію варварів. Крім того, варто звернути увагу на те, що відстань по прямій між гірським масивом Radstädter Tauern в Австрії, у землі Зальцбург (Land Salzburg), звідки бере початок Енс, і Fubach, також в Австрії, в окрузі Брегенц (Bregenz), де Рейн впадає в Боденське озеро (Bodensee), становить близько 300 км.

Це чимала, але водночас і не надто велика відстань, що дає змогу досить переконливо ототожнити річку Енс з погляду географії з enisa. Отже, що саме означає твердження: регіон, у якому живуть Bruzi, набагато більший за територію, що простягається від Енсу до Рейну?

Де саме розташовувався регіон Bruzi, чітко не сказано, однак імовірно, що своїм еліптичним висловом варварський географ мав на увазі: регіон, у якому жили Bruzi, — це не лише територія, що простягається від Енсу до Рейну; він ще більший і тягнеться в усіх напрямках.

Якщо тлумачити твердження саме так, тобто що Bruzi живуть у певному невизначеному регіоні, більшому з усіх боків за територію між Енсом і Рейном, важко зрозуміти сенс наведення таких точних координат (de enisa ad rhenum) лише для того, щоб читач на конкретному прикладі зрозумів розмір території племені Bruzi, не знаючи, де вона насправді розташована.

Однак якщо прийняти гіпотезу, що Bruzi жили на території між Енсом і Рейном, то через відстань між цим регіоном і Пруссією, тобто територією між річками Віслою, Німаном і Наревом, дуже складно й малоймовірно ототожнити їх із прусами: для цього довелося б припустити, що пруси колись мешкали на території сучасної південно-західної Австрії та південно-західної Німеччини. З огляду на сучасні знання з мовознавства, історії та археології це видається неможливим. Однак, оскільки через брак письмових джерел дуже мало відомо про масові переміщення племен і народів у Європі раннього Середньовіччя (які докорінно змінили попередню етнічну та мовну картину Європи), за відсутності беззаперечних доказів слід уникати категоричних оцінок.

Тим більше не слід забувати, що етнічний склад самого регіону Пруссії радикально змінювався тричі — від XIII до XX століття; без письмових джерел ми навіть не могли б уявити цього факту.

24

Acta Linguistica Lithuanica LXXV

Vadinamo barų geografo Bruzi ir prūsai

Також без письмових джерел або й усупереч їм можна було б зрозуміти, що той самий етнонім prūsai, який у середньовіччі позначав балтські племена, згодом почав означати литовців Малої Литви, а також, хоч це й здається парадоксальним, німців, які винищували прусів і суттєво відрізнялися від них мовою, культурою та релігією.

Повертаючись до твердження барського географа про Bruzi, насправді слід звернути увагу й на інший досить важливий факт. Оскільки Енс є південною притокою Дунаю, територія між Рейном та Енсом (принаймні з огляду на річку Енс) розташована на південному березі Дунаю (див. рис. 7), що не узгоджується з текстом барського географа, у якому він описує фортеці та землі на північному березі Дунаю (Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam danubii). Однак словосполучення «undique» («з усіх боків», «усебічно») вказує, що область, населена племенем Bruzi, простягалася також на північ, тобто на північний берег Дунаю, і саме це уточнення дало барському географові змогу включити Bruzi до свого списку.

Варто додати, що Descriptio civitatum et regionum не можна вважати дуже точним і однозначно надійним джерелом, адже йдеться про текст X–XI ст.; крім того, це не чітко викладений географічний трактат, написаний автором відповідно до усталених правил (така обставина значно підвищила б надійність джерела), а, можливо, список регіонів і племен, складений (або скопійований) переписувачем чи студентом, або ж стислий конспект, важливий для нас саме завдяки датуванню, яке йому приписують.

Підсумовуючи, можна сказати, що:

Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii, тобто документ, у якому зафіксовано етнонім Bruzi, датується не IX, а X або ще пізнішим століттям. Це означає, що, найімовірніше, це не перша відома фіксація етноніма prūsai, як вважалося досі, і тому за хронологічною близькістю етнонім Bruzi, зафіксований барським географом, конкурує з етнонімом Brūs⁸, згаданим мандрівником Ібрагімом ібн Якубом і також датованим X ст.

Барський географ — це вигадане найменування. Насправді невідомо, хто написав Descriptio civitatum et regionum, але безсумнівно, що цей короткий список народів було приписано на останній сторінці вже повністю завершеного кодексу, і він не має нічого спільного зі змістом кодексу, який є astronomische und mathematische Sammelhandschrift.

Мова Descriptio civitatum et regionum є досить послідовною, хоча часом і неточною. Це важливий факт, який, найімовірніше, свідчить про те, що Descriptio civitatum et regionum було складено поспіхом, як своєрідний підсумок, конспект більшого за обсягом тексту або резюме різних текстів, і, вірогідно, призначалося для когось

⁸ Див. Kowalski 1946: 147.

Straipsniai / Articles

25

DIEGO ARDOINO

для особистого, а не публічного використання. Це, звісно, викликає великі сумніви щодо достовірності поданої в ньому інформації.

• Імовірно, баварський географ своїм доволі еліптичним твердженням про етнонім Bruzi насправді хотів сказати, що регіон, у якому оселилися Bruzi, — це не лише територія, що простягається від Енсу до Рейну, а й те, що цей регіон ще більший, оскільки тягнеться undique, тобто в усіх напрямках.

• Якщо прийняти цю гіпотезу, було б справді дуже важко пов’язати пруссів з етнонімом Bruzi, адже довелося б уявити, що колись прусси жили на території сучасної південно-західної Австрії та південно-західної Німеччини.

LITERATŪRA

B e d n a r c z u k L e s z e k 1982: Onomastyka bałtycka w źródłach antycznych. – Acta Balto-Slavica 14, 49–66.

B i l l i g G e r h a r d 1995: Zur Rekonstruktion der ältesten slawischen Burgbezirke im obersächsisch-meißnischen Raum auf der Grundlage des Bayerischen Geographen. – Neues Archiv für sächsische Geschichte 66, 27–67.

B i s c h o f f B e r n h a r d 1960: Die südostdeutschen Schreibschulen und Bibliotheken in der Karolingerzeit I: Die Bayerischen Diözesen 2. Wiesbaden.

B i s c h o f f B e r n h a r d 1981: Bücher am Hofe Ludwigs des Deutschen und die Privatbibliothek des Kanzlers Grimald. – Mittelalterliche Studien. Ausgewählte Aufsätze zur Schriftkunde und Literaturgeschichte 3, ed. by B. Bischoff. Stuttgart, 187–211.

B i s c h o f f B e r n h a r d 2004: Katalog der festländischen Handschriften des neunten Jahrhunderts (mit Ausnahme der wisigotischen) 2. Wiesbaden, 221–222.

B r u n h ö l z F r a n z 1996: Historie de la littérature latine du Moyen Âge II De la fin de l’époque carolingienne au milieu du XIe siècle. Brepols, Louvain.

D i n i P i e t r o U m b e r t o 2014: Foundations of Baltic languages. Vilnius: Eugrimas.

E n d z e l ī n s J ā n i s 1945: Ievads baltu filoloģijā. Rīgā: Universitātes grāmatu apgāds.

F o r c e l l i n i E g i d i o 1828: Totius Latinitatis lexicon, consilio et cura Jacobi Facciolati opera et studio Aegidii Forcellini alumni seminarii patavini lucubratum edidit (...) Jacobus Bailey (...) volumen secundum. Londini.

F r i t z e W o l f g a n g H e r m a n n 1952: Die Datierung des Geographus Bavarus. – Zeitschrift für Slavische Philologie 21, Heft 2, 326–341.

26

A c t a L i n g u i s t i c a L i t h u a n i c a LXXV

Vadinamo barų geografo Bruzi ir prūsai

Grasse Johan Georg Theodor 1909: Orbis latinus, oder Verzeichnis der wichtigsten lateinischen Orts- und Ländernamen von Dr. J. Th. Grasse. Ein Supplement zu jedem lateinischen und geographischen Wörterbuch. Auflage, mit besonderer Berücksichtigung der mittelalterlichen und neueren Latinität neu bearbeitet von Friedrich Benedict. Berlin.

Kabelka Jonas 1982: Baltų filologijos įvadas. Vilnius: Mokslas.

Karaliūnas Simas 2015: Baltų etnonimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Kowalski Tadeusz 1946: Relacje Ibrahima ibn Ja’kūba z podróży do krajów słowiańskich w przekazie al-Bekriego (Pomniki dziejowe Polski, seria II, vol. 1). Kraków: Polska Akademia Umiejętności.

LKE – Lietuvių kalbos enciklopedija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2008.

Mažiulis Vytautas 1966: Prūsų kalbos paminklai. Vilnius: Mokslas.

Rinkevičius Vytautas 2015: Prūsitikos pagrindai. Vilnius: UAB Baltijos kopija.

Rossignol Sébastien 2011: Überlegungen zur Datierung des Traktates des sog. Bayerischen Geographen. – Der Wandel um 1000, hrsg. von F. Biermann, T. Kersting und A. Klamm. Beier & Beran, Langensbach, 305–316.

Schmalstieg William Riegel 1976: Studies in Old Prussian. The Pennsylvania State University Press, University Park and London.

Toporov 2006: Топоров Владимир Николаевич и др. Языки мира: Балтийские языки. Москва: Academia.

Von Keltsch Viktor 1886: Der bairische Geograph. – Altreussische Monatsschrift 23, 505–560.

Zakrzewski Stanisław 1917: Opis grodów i terytoriów z północnej strony Dunaju czyli t.z. Geograf bawarski. Lwów: Ossolineum.

Zinkevičius Zigmas 1984: Lietuvių kalbos istorija 1. Lietuvių kalbos kilmė. Vilnius: Mokslas.

Straipsniai / Articles

27

DIEGO ARDOINO

The So-Called Bavarian Geographer’s Bruzi and Old Prussians

SUMMARY

It is a widespread opinion in literature that the ethnonym Prussians is first encountered as the form Bruzi in a short Latin manuscript discovered in the late 18^th century and conserved in the Bavarian State Library. The manuscript is known as the Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii and consists of a list of 58 tribes located in Central and Eastern Europe. By the end of the 18^th century its unknown author was referred to as Géographe de Bavière. The code is traditionally dated back to the 9^th century; nevertheless, an accurate codicological and palaeographical study of the original text and its context shows that the Descriptio civitatum et regionum actually dates back to the 10^th century or even later.

This calls into question whether Bruzi is truly the oldest record of the ethnonym Prussians known to date, since Ibrāhīm ibn Ja’qūb, a traveler (or a merchant) who traveled in Western and Central Europe in the mid-10^th century, in the memoirs of his journey (which actually have been lost) registers the form Burūs, traditionally referred to Old Prussians too.

Moreover, a thorough philological examination of the whole Descriptio civitatum et regionum suggests to identify the term enisa with Enns River and to settle the Bruzi in a region whose central part is located between the Rhine and the Enns rivers.

However, this assumption would make it problematic to identify the ethnonym Bruzi with Old Prussians, since one should imagine that Old Prussians were once settled in the area of the current Southwestern Germany and Southern Austria.

Įteikta 2016 m. lapkričio 9 d.

DIEGO ARDOINO

Vilniaus Universiteto Filologijos fakulteto Romanų filologijos katedra

Universiteto g. 5, LT–01513 Vilnius

[email protected], [email protected]

28

Acta Linguistica Lithuanica LXXV