LINAS KONTRIMAS

Vilniaus universitetas

ГЕНОМІКА, ПАМ’ЯТЬ, МОВА, ЛЮДСЬКИЙ І ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ. ЯК УСЕ ПОВ’ЯЗАНЕ?

Геноміка, пам’ять, мова, людський і штучний інтелект. Як усе взаємопов’язане?

АНОТАЦІЯ

Ми накопичуємо інформацію не лише за допомогою п’яти органів чуття. ДНК людини переносить надзвичайно великий обсяг інформації. Науковці завершують підрахунок людських генів. Тепер, коли беруться створювати штучний інтелект, варто поставити запитання про те, як у генах записується інформація про людину, чи можна декодувати таку інформацію, застосовуючи, наприклад, спільні методи лінгвістики та інших наук, який відсоток наших підсвідомих архівів становить інформація, що міститься в ДНК, і чи піддається вона вербальному кодуванню та декодуванню. Пошук відповідей на ці запитання вів би до міждисциплінарності, де генетики, лінгвісти й науковці у сфері технологій могли б розширити межі людського самопізнання.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: геноміка, пам’ять, накопичення та кодування інформації, пізнання.

АНОТАЦІЯ

Ми накопичуємо інформацію не лише за допомогою п’яти органів чуття. ДНК людини містить величезну кількість інформації. Науковці ось-ось завершать підрахунок людських генів. З огляду на нинішні спроби створити штучний інтелект варто запитати, як інформація про людину записується в генах, чи можна декодувати таку інформацію, застосовуючи, наприклад, поєднані методи лінгвістики та інших наук, який відсоток наших підсвідомих архівів становить інформація, збережена в ДНК, і чи піддається вона вербальному кодуванню та декодуванню. Пошук відповідей на ці запитання вів би нас до міждисциплінарності, де генетики, лінгвісти й науковці-технологи могли б розширити межі людського самопізнання.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: геноміка, пам’ять, накопичення та кодування інформації, пізнання.

Straipsniai / Articles

279

LINAS KONTRIMAS

ПОЧАТОК ЗАПИТАНЬ

Визволення знань і доступ до них створюють парадоксально двоїсту ситуацію: повсюдне проникнення пізнання дає змогу накопичувати факти, однак їхня численність зменшує кількість людей, здатних або охочих пов’язувати ці факти й узагальнювати їх. Професіоналізм і спеціалізація стають небезпечними, адже можуть перетворити людину на знавця вузької галузі, якому доведеться змагатися з комп’ютерною пам’яттю. І програти.

Такий сценарій небезпечний ще й тим, що людська й природна допитливість, прагнення пізнавати, з’ясовувати, розуміти вже не мають значення самі по собі, а лише тоді, коли все це веде до технологічного застосування.

Так мудрість може перетворитися лише на словесну декорацію, адже сама по собі у предметному світі, який визначається критеріями користі, вона непотрібна, бо є лише станом, а не технологічним проривом.

І все ж.

Було б неймовірно цікаво дізнатися, який зміст, окрім очевидно поетичного, наші предки закодували в певних висловах, прислів’ях і переказах. Ось сучасні генетики могли б зовсім інакше витлумачити вислови «кровні брати», «кровний зв’язок».

А що означає передавати знання кров’ю, з покоління в покоління? Генетики знову ж таки чітко сказали б: уся інформація людини міститься в ДНК, тож цей вислів, можна сказати, не викликає жодних ускладнень...

І все ж.

Було б цікаво дізнатися, чи можна зовсім інакше прочитати записаний геном людини. А що, якби його разом із генетиками читали сучасні мовознавці, історики?

Наука завжди є частиною чогось ширшого. Уже сама думка про те, що науковий, чутливий і спраглий погляд веде вглиб до пізнання сутностей, наближає її до містики. Останні також допитливо досліджують обидва боки світу.

Наприклад, індійські містики в деяких сферах духовного пізнання значно випередили свій час у західному знанні. Вони вже багато століть плекали систему, у якій пам’ять посідає важливе, хоч і не найважливіше місце.

На думку індійських містиків, ця пам’ять — не лише те, що ми звикли називати пам’яттю: здатність мозку запам’ятовувати пов’язані з нашим досвідом речі. Індійські містики-йоги стверджують, що наша пам’ять — це пам’ять матеріального й духовного тіла, яка накопичує всю інформацію від самого створення світу.

Звучить дивно, але знову ж таки: у такому вислові науковець із відкритим серцем уже прочитав би й дещо більше, а саме те, що, наприклад, моя ДНК може привести до коренів родовідного дерева.

Може, але чи приводить? Не обов’язково, адже мета науки, її суворість і навіть сухість нерідко перешкоджають поєднанню різноманітних ідей.

280

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Геном, пам’ять, мова, природний і штучний інтелект. Як усе це пов’язано?

З іншого боку, оскільки наука за своєю природою є сферою творчості, вона завжди залишатиметься місцем, де знаходиться місце і для нового, ще не поясненого, а водночас — і для гармонійного поєднання думок, які спочатку, здається, ніяк не узгоджуються між собою.

ВИСУНЕННЯ ГІПОТЕЗИ

Людина — це складна система. Поєднання і протиставлення тілесного та духовного світів було і ще довго залишатиметься світом надій і розчарувань для митців, науковців і просто допитливих людей.

Щомиті людина усвідомлювала, що свій досвід і відкриття необхідно фіксувати, накопичувати й передавати наступним поколінням. Знаки, символи, оповіді, письмо, зображення, музика — усі ці засоби беруть по шматочку видимої та невидимої реальності, закарбовують її у властивий їм спосіб і передають іншим, передають у майбутнє. Кодують, сподіваючись, що інші зможуть декодувати.

Людський розум, хоч і з труднощами, хоч і не все, та все ж здатен декодувати створені колись ним системи передавання знань: наприклад, у XIX столітті прочитали давньоєгипетські ієрогліфи, клинопис, яким користувалися в Месопотамії..

XX століття дало змогу відкрити іншу, значно складнішу книгу — книгу генів. Генетика, а також геноміка стрімко пробираються крізь хімічні формули нашої інформації до самої суті людської біології.

Нині ведеться підрахунок людських генів та їхніх комбінацій. Карта людських генів дає змогу прокладати й іншу — не лише географічну — подорож homo sapiens. Так само і те, що береться в цю подорож: у генах закодована властива виду інформація, яка передається з покоління в покоління. Спадковість, вплив довкілля — усе це відбивається в генах. Вони відповідають не лише за інформацію, а й за її застосування та функції. Наприклад, людський ген FOXP відповідає за мовні функції.

Отже, генетика дає змогу нам заново познайомитися із самими собою. А технології сьогодення, особливо створення штучного інтелекту, змушують нас знову звернутися до своєї природи й поставити (разом) ці запитання, що шукають відповідей:

Як ми накопичуємо інформацію про себе на рівні генів? Як ця інформація кодується? Як ми її декодуємо? Як вона виражається словами? Чи вся інформація на рівні генів є «важкою» — про матерію, чи, можливо, у ній також приховані знання про всю генетику homo sapiens? Як генетична інформація виконує роль доступної для використання пам’яті? Чи бере мова (у широкому розумінні) участь у кодуванні такої інформації, чи лише в її накопиченні та передаванні? Чи існують словесні коди, здатні допомогти «розблокувати й заблокувати» генетичну інформацію? Як мова взагалі пов’язана з кодами генетичної інформації? Чи можна, і якщо так, то як можна було б за допомогою мовних кодів програмувати інформацію генетичного рівня? Чи можна в принципі говорити не лише про тілесну, а й про нематеріальну, скажімо, генетику душі (пор. грецьке psyche і все

Įžvalgos / Insights

281

LINAS KONTRIMAS

(гр. neuron pasulį)? Чи можемо ми, говорячи, наприклад, про ген литовця, німця, китайця тощо, говорити не лише про біологічну інформацію і про те, як така інформація може кодуватися та передаватися?

Усі ці запитання здаватимуться дивними, якщо ми бодай на мить замислимося над власною природою та її загадковістю. Ми створені чи є результатом еволюції? Хто і коли «інсталював» у нас програму совісті?

Отже, чи можливо, застосувавши міждисциплінарний підхід, по-новому прочитати інформацію генів (гену) й шукати в ній коди, які підпорядковувалися б не лише біохімічному, а й вербальному кодуванню чи декодуванню?

Ще багато запитань, наявність яких робить життя цікавим і сповненим сенсу. Тому моя гіпотеза звучить так:

У геномі людини існує закодована інформація, пов’язана не лише з фізичними властивостями, їхньою пам’яттю та передаванням, а й із духовними властивостями людини, їхньою пам’яттю та передаванням; феномен мови має поєднувати ці дві сфери й давати змогу кодувати та декодувати накопичену інформацію, переносити її з генетичної пам’яті до психологічної та вербальної; можливий також і зворотний шлях.

ВИКЛИКИ ТРУДНОЩІВ

Уже в самій гіпотезі криється кілька складних підтем. Для мене ці труднощі не свідчать про неможливість самої гіпотези. Навпаки — це лише виразні подразники, що дають змогу поєднувати різні частини в ціле.

Одна з труднощів пов’язана з визначенням понять. Фізичні властивості людини ми більш-менш можемо перелічити й описати, однак духовні не так легко піддаються такій дії. Тут надзвичайно важливою стає сфера думок і поглядів. Чи означає це, що таке визначення духовних властивостей неможливе? Не думаю. У їхньому існуванні сумніваються одиниці, а мова здатна визначити те, що існує.

Інша трудність — пам’ять. Генетичну пам’ять можна дещо спрощено порівняти з бібліотекою, де накопичуються знання про нас, homo sapiens. Ці знання — інформація, записана в певному хімічному середовищі.

Нейронауковці, які досліджують мозок людини, називають ділянки, відповідальні за пам’ять, наприклад, lobus temporalis.

Стверджують, що ми накопичуємо пам’ять за допомогою органів чуття. Але чи справді? Чи може інформація з генетичного шару доповнити нашу пам’ять? Моя інтуїція підказує: може і доповнює. Тому цілком доречне запитання — як?

Адже процеси, що відбуваються в нас, можуть стати зрозумілими, а отже, бути перекладеними на слова.

82

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Геном, пам’ять, мова, справжній і штучний інтелект. Як усе пов’язане?

Отже, якщо існує інформація, якщо існують місця, де її розкривають і поширюють, мають існувати й способи простежити цей шлях, а можливо, і повторити його.

ІМОВІРНІСНІ ПЕРЕДУМОВИ

Сталося так, як і з кожним нормальним гуманітарієм: хоча точні науки давалися добре, з різних причин у школі від них віддалилися, однак повага до цієї галузі знання залишилася й дедалі зростала.

Ще більше її зміцнювало філософське переконання, що людину не можна розділити на частини, а її пізнання має бути якомога більше об’єднаним. Я не говорю про специфічні галузі досліджень. Я говорю про зв’язок, що об’єднує всі знання, а його створює будь-яке глибше наукове пізнання. Створює, але не обов’язково вміє описати, розповісти про себе й зробити зрозумілим для більшості.

Я багато разів запитував себе, чи можна відповісти на запитання, що постають у тесті на підтвердження цієї гіпотези, залучивши науковців-мовознавців, генетиків і нейробіологів, психологів та комп’ютерних фахівців. Але спробуймо пробудити цікавість і уяву після цього розділу:

Генетика може доповнити знання інших наук, що досліджують походження.

Інформація, передана генами, згрупована, пов’язана нитками й порівняна з генетичною інформацією інших популяцій, дає змогу робити висновки про походження популяції.

«У ДНК людини, що передається з покоління в покоління, прихована інформація про історію наших предків. Тому сучасні дослідження генетичного різноманіття популяцій допомагають розкрити навіть ті аспекти історії людства, щодо яких є дуже мало антропологічних і археологічних даних або існують лише гіпотези», — пише Відус Кучінскас.

Метод читання генів — це ретельне групування та дослідження кількісної інформації. Потім ми читаємо й іншу інформацію: про спадкову хворобу, хоча основа залишається тією самою — закономірність геномної інформації.

У квітні 2003 року було оголошено, що секвенування геному людини завершено. Кажуть, що в нас приблизно по 3500 генів. Але: «сьогодні вже відомо, що лише незначна частина геному утворює функціонально важливі одиниці — гени. Іншу частину ДНК називають некодуючою. Однак імовірно, що це твердження правильне лише частково».

Яка інформація передається цими частинами? Її можна досліджувати біохімічними методами. А що, як поглянути на знання, закодовані в ДНК, під іншим кутом, з позицій інших галузей науки, а також практичної сфери — наприклад, з перспективи інформаційних технологій і пошуку в галузі штучного інтелекту? Чи відкрив би міждисциплінарний підхід інший шифр прочитання ДНК?

Міркування після прочитання праці В. Кучінскаса Genomo įvairovė: lietuviai Europoje, 2004

Įžvalgos / Insights

283

LINAS KONTRIMAS

В. Кучінскас, досліджуючи геном, залучив одну з гуманітарних наук — історію. Його дослідження відкривають новий простір для пояснення походження литовців. До царини історії науковець прийшов, послідовно продовжуючи свої генетичні дослідження. Поставлене ним запитання «Який геном литовця?» дало вражаючі результати. Науковець перейшов із відомої сфери (геном) у туманну (етногенез). Мабуть, можливий і зворотний шлях.

Ми знаємо, що людина народжується з вродженою здатністю вивчати мову. У конкретному мовному середовищі людина засвоює граматику конкретної мови й набуває мовного чуття. Ми вже знаємо, що описано ген, відповідальний за мову.

Ми знаємо, що людина має й інші вроджені властивості: ворожість, почуття, «зріле» ставлення до цінностей (людина приймає їх або відкидає — це вже інше питання; важливо, що їй дано код, який дає змогу розуміти їх, групувати, «архівувати»). А що, як така інформація, образно кажучи, теж передається з кров’ю?

Порушувати такі питання — дуже складно. Ніби намагаєшся охопити неосяжне, поєднати непоєднуване... Але інтуїція підказує, що саме зараз час це робити, коли ми маємо так багато знань про навколишній світ і про себе. І ці знання постійно примножуються, хоча в дослідженнях людської природи ми все ходимо по колу.

І ще:

Хоча кожен із нас унікальний, загальні оцінки свідчать, що на рівні ДНК відмінності між людьми становлять у середньому лише 0,1 відсотка. Отже, 99,9 відсотка послідовності ДНК є однаковими. Геном можна порівняти з книжкою, адже він також є абеткою — набором літер A, T, G і C (тобто нуклеотидів). Відмінності між геномом кожної людини та геномом іншої людини дуже незначні, — стверджує В. Кучінскас.

Так само люди складаються з наборів тих самих інстинктів, слів, почуттів і переживань, лише трохи по-різному змішаних. Усі ми зліплені з тієї самої глини... Лише одна незначна частинка робить нас унікальними (уявіть досконалий пристрій, але без джерела енергії. Що це за частинка і де вона міститься, що це за джерело, яке запускає пристрій і робить його неповторним?)

Здатність мислити також дана всім. Ланцюг мислення зрозумілий: досвід — стадія словесного оформлення станів — словесне вираження — досвід... Мені здається, що тут є прогалина. Мислячи, ми оперуємо не лише інформацією, отриманою за допомогою п’яти органів чуття. Ми також «звертаємося» до інформації, що міститься в тілі, скажімо, генетично закодованої та переданої з покоління в покоління. Як? Де?

Існують також певні коди історичної пам’яті та мудрості, а також їхні системи. Можливо, вони передаються майбутнім поколінням так само, як передається генетична інформація. Можливо, коди історичного досвіду (у широкому розумінні) також записані в генах. Частину цієї інформації, частину цих кодів люди успадковують від природи,

284

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX

Genomika, atmintis, kalba, tikras ir dirbtinis intelektas. Kaip visas susiję?

кажемо — інтуїтивно розуміє, без власного індивідуального досвіду. Частину вчиться декодувати все життя. «Для реконструкції еволюції людини потрібні і історичні, і статистичні дослідження. Щоб зрозуміти еволюцію людини, не менш важливими є фізична й соціальна антропологія, археологія, демографія та лінгвістика», — стверджує В. Кучинскас.

ПОЧАТОК ШЛЯХУ

У 2017 р. я поділився своєю гіпотезою з двома вельми шанованими науковцями — академіком, проф. Грасільдою Блажене, відомою прусачкою та дослідницею мови, і проф. Вайдою Кучинскасом, видатним генетиком, відомим широкому загалу також як дослідник геному литовця.

Я вдячний академікам за те, що вони вислухали мої міркування й сказали, що ідеї варті ретельних і ґрунтовних досліджень.

Гіпотеза, що розгалужується на кілька об’єктів дослідження, вимагає залучення ширшої міждисциплінарної команди. Дуже тішить, що обидва академіки вирішили долучитися до цього дослідження та очолити відповідні команди науковців.

Сьогодні триває пошук можливостей реалізації проєкту та фінансування. Кошти, порівняно з можливими результатами та користю для багатьох наук і практичного світу, невеликі, але вкрай необхідні.

Окрім інтелектуальних ресурсів, потрібні лабораторія та матеріали для генетичних досліджень. Звернення подано. Чекаємо.

Тому шлях, хоча й із твердою опорою під ногами та дуже досвідченими й шанованими Друзями поруч, усе ж губиться в чистій імлі.

Подано 22 листопада 2018 р.

ЛІНАС КОНТРИМАС

Вільнюський університет

вул. Саулетекьо, 9, LT-1022 Вільнюс

[email protected]

Įžvalgos / Insights

285