VILIIJA RAGAIŠIENĖ

Інститут литовської мови

ORCID id: https://orcid.org/0000-0002-5026-4667

Напрями наукових досліджень: акцентологія, діалектологія, етнолінгвістика, лексикографія.

DOI: doi.org/10.35321/all83-10

ВІДТЯГУВАННЯ НАГОЛОСУ В ТЕКСТАХ СХІДНОАУКШТАЙТСЬКОЇ АНІКЩЯЙСЬКОЇ ГОВІРКИ

Відтягування наголосу в текстах східноаукштайтської анікщяйської говірки

АНОТАЦІЯ

На основі писемних джерел — текстів 7–9-го десятиліть XIX ст., опублікованих у Лейпцигу німецьким мовознавцем Францом Шпехтом у виданні Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski, описів анікщяйських говірок 6–7-го десятиліть XX ст., що зберігаються в Діалектному архіві Центру геолінгвістики Інституту литовської мови, а також діалектних текстів, підготовлених у другій половині XX ст. та на початку XXI ст. Жанетою Маркявічене й іншими дослідниками, — аналізуються явища відтягування наголосу у східноаукштайтській анікщяйській говірці. Мета статті — якомога докладніше описати формування відтягування наголосу в анікщяйській говірці, визначити, які закономірності відтягування наголосу могли діяти на території говірки в цей період, виявити ареальне поширення явища, обговорити зміни у відтягуванні наголосу та їхні причини.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: східноаукштайтська анікщяйська говірка, наголос, склад, діалектні тексти.

АНОТАЦІЯ

На основі писемних джерел — текстів 1860–1880-х років, опублікованих німецьким мовознавцем Franz Specht у Лейпцигу у виданні Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski, описів місцевих говірок Анікщяй, датованих 1950–1960-ми роками, які зберігаються в Діалектному архіві Центру геолінгвістики Інституту литовської мови, а також діалектних текстів, підготовлених Žaneta Markevičienė та іншими дослідниками в другій половині 20^th століття і на початку 21^st

Straipsniai / Articles

211

VILIJA RAGAIŠIENĖ

століття, — у статті аналізуються явища відтягування наголосу у східноаукштайтській анікщяйській говірці. Мета — якомога докладніше описати формування відтягування наголосу в анікщяйській говірці, визначити, які закономірності відтягування наголосу могли діяти на території говірки в певний період, виявити ареальне поширення явища та обговорити зміни у відтягуванні наголосу і їхні причини.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: східноаукштайтська анікщяйська говірка, наголос, склад, діалектні тексти.

ВСТУП

Серед усіх східноаукштайтських говірок з погляду наголошування, мабуть, найменш дослідженою досі є анікщяйська говірка. У науковій літературі наголошування цієї говірки розглянуто досить фрагментарно. У працях, де можна знайти дані про наголошування анікщяйської говірки, зазвичай стисло описано лише характер відтягування наголосу та інтонацію (Zinkevičius 1966: 36, 38, 41; LKT 35; LKTCH 144; Markevičienė 2001: 15–18; 2004: 39–45; RARA 36–37; AAT 18). Щодо наголошування дещо докладніше мовознавці дослідили тексти, опубліковані у виданні Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski, зібрані в 7–9-му десятиліттях XIX ст. на батьківщині Антанаса Баранаускаса, в околицях Анікщяй (Stundžia 1989: 434–442; Ragaišienė 2015: 166–210)^². Отже, дуже бракує досліджень системи наголошування говірки та наукових публікацій, присвячених її акцентуаційним ознакам і тенденціям.

Джерела, мета, методи. Досліджуваний матеріал зібрано з кількох писемних джерел — текстів анікщяйської говірки, опублікованих у першому томі праці Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski, виданої 1920 року в Лейпцигу німецьким мовознавцем Францом Шпехтом (далі — Litauische Mundarten)^³, описів мовних особливостей говірок цієї говірки, підготовлених у 6–7-му десятиліттях XX ст.^⁴, діалектних текстів, опублікованих у хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės, виданій 1970 року, у другій частині видання Ж. Маркявічене Aukštaičių tarmių tekstai 2001 року та в Lietuvių kalbos tarmių chrestomatijoje 2004 року, а також текстів анікщяйської говірки, опублікованих у рукописі навчальної книги, укладеної 2013 року Ж. Маркявічене, Аурімаса Маркявічюса

^¹ Зазначається сторінка рукопису.

^² Аналіз цих текстів ґрунтується на численному листуванні А. Баранаускаса з Hugo Weber (див. Almanauskis 1930: 60–102).

^³ Працюючи професором у Каунаській духовній семінарії, А. Баранаускас приблизно в 1867–1884 роках організував своїх учнів для збирання діалектних текстів. Зібрані ними тексти він надіслав німецькому мовознавцеві H. Weber.

^⁴ Рукописи зберігаються в Діалектному архіві Центру геолінгвістики Інституту литовської мови.

212

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

і навчальної книги, укладеної Вілією Салене, Rytų aukštaičiai anykštėnai, а також рукопису видання Anykščių apylinkių tekstai, підготовленого 2020 року Регіною Рінкаускене.

Діалектні тексти, подані в перелічених джерелах, охоплюють три періоди:

1) 7–9-те десятиліття XIX ст. У виданні Litauische Mundarten опубліковано тексти з двох парафій — Анікщяй (305), віднесеної А. Баранаускасом до східних четвертих (R4)^⁵, і говірки Субачюса (235), віднесеної до східних третіх (R3). З цих населених пунктів записано по кілька невеликих оповідань (загалом 17 с.)^⁶. Географічно тексти походять із північного ареалу говірки.

2) 6–7-ме десятиліття XX ст. Під час збирання матеріалу для Lietuvių kalbos atlasui було досліджено, можна сказати, всі населені пункти (пункти), що належать до ареалу анікщяйської говірки, та підготовлено описи їхніх діалектних особливостей (див. рис. 1 і додаток)^⁷. Рукописне джерело пункту складається з опису дослідженого населеного пункту, мовних особливостей говірки та інформантів, а також транскрибованих текстів^⁸. В архіві знайдено 23 джерела (приблизно 500 с.) із 18 пунктів (див. додаток)^⁹. Матеріал рукописних джерел доповнюють тексти того самого періоду з майже всіх пунктів говірки, опубліковані в хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės. Тексти, записані в досліджуваний період, можна знайти у виданнях, опублікованих на початку XXI ст.

3) Кінець XX — початок XXI ст. У виданнях, підготовлених Ж. Маркявічене, Р. Рінкаускене та іншими діалектологами, опубліковано тексти з різних населених пунктів досліджуваної говірки. Щоправда, у виданнях цього періоду опубліковано небагато текстів із північної частини ареалу. Наприклад, у книзі Aukštaičių tarmių tekstų, укладеній Ж. Маркявічене, найбільше оповідань подано з південного ареалу говірки, а в рукописі видання Р. Рінкаускене Anykščių apylinkių tekstai — з Анікщяй і сусідніх говірок.

Підсумовуючи матеріал, опублікований у проаналізованих джерелах, можна стверджувати, що наведених у них даних достатньо, щоб оцінити формування відтягування наголосу як закономірності на території анікщяйської говірки. Тим більше що розглянуті джерела порівняно добре відображають акцентуаційні особливості досліджуваної говірки.

^⁵ У дужках зазначено номери пунктів (населених пунктів) Lietuvių kalbos atlaso (див. LKA I 21–30; див. також Geržotaitė 2015: 147–149, 156–165).

^⁶ Тексти говірки Субачюса подано від одного інформанта, Анікщяй — від двох інформантів.

^⁷ Рукопису немає лише для пункту Субачюса (235). Транскрибовані тексти цієї говірки, записані в 6–7-му десятиліттях, Алойзас Відугіріс підготував 1984 року.

^⁸ У жодному рукописі цієї говірки не подано відповідей на лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні питання Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programos.

^⁹ Цей матеріал доповнюють невеликі за обсягом транскрибовані тексти говірок Свендаса (239), Ажуожеряй (305) і Кнітішкіс (375), записані 1976 року студентами Вільнюського державного педагогічного інституту.

Straipsniai / Articles

213

VILIIJA RAGÃIŠIENĖ

Отже, у цій статті, зіставляючи дані діалектних джерел, що різняться більш ніж століттям, аналізуються явища відтягування наголосу у східноаукштайтській анікщяйській говірці. Мета — якомога докладніше описати формування відтягування наголосу в анікщяйській говірці, розглянути явища відтягування наголосу, що діяли в другій половині XIX — на початку XXI ст., та виявити їхнє ареальне поширення на території говірки. Як відомо, нині анікщяйська говірка належить до ареалу умовного відтягування наголосу (LKT 35; LKTCH 153). У ній діє так зване інтенсивніше умовне відтягування наголосу: з короткого кінцевого складу наголос відтягується на довгий склад, що йому передує.

Дослідження здійснено із застосуванням геолінгвістичного, статистичного, порівняльного та методів внутрішньої реконструкції.

ФОРМУВАННЯ ВІДТЯГУВАННЯ НАГОЛОСУ: ЗМІНИ Й ТЕНДЕНЦІЇ

З текстів, поданих А. Баранаускасом, видно, що в другій половині XIX ст. закономірність відтягування наголосу в анікщяйській говірці діяла з неоднаковою інтенсивністю. У текстах парафії Субачюса наголос закономірно переноситься з короткого закінчення на довгий склад, наприклад: džiáũksmu, gýwi, kàr̃tus, aũkas, koply­tėlas, wìetas, ar̃ti, nãršus, tur̃tus, laũži, žmōna, kir̃wju, laũki, miẽstus, laũkus, wiẽni тощо (с. 104–109). У текстах знайдено лише кілька форм, що не відтягують наголосу і статистично є незначущими, наприклад: yrà (поряд із ỹra), arbà, Alkà (с. 104–105). Іншою була ситуація щодо цього явища в околицях Анікщяй у 7–9-му десятиліттях XIX ст. Тут наголос із короткого кінцевого складу на довгий склад, що йому передує, не відтягувався, наприклад: gwotū, yrà, žmogùs, tur̃tus, t́arpu, žõdžus, baisù, gàitu, patiekà, Szioulus тощо (с. 36–47). Однак позначення другорядного наголосу спеціальним знаком транскрипції в деяких словах на передостанньому довгому складі свідчить, що в анікщяйській говірці вже формувався відтягнутий наголос, наприклад: tōkì, wãr̃ti, lĩngwà, knĩgù, kàr̃tus, szwĩntàs, trūmpà, pĩlnì, kàr̃ti, studinùtus, sūnùs, pīr̃ztus, griõusmų тощо (с. 36–47)^¹⁰. Вважають, що спеціальними знаками в цих випадках позначено тип побічного наголосу, тобто «двовершинний» наголос (Stundžia 1989: 435; Ragaišienė 2015: 174–175; 2018: 182–184)^¹¹. Тим більше що в південній частині анікщяйського ареалу та в сусідній

^¹⁰ Якби закономірність у досліджуваних говірках діяла регулярно, у цих словах наголос мав би відтягуватися на передостанній довгий склад, пор.: gaspadorius → gaspadõrius. ^¹¹ Докладніше про термін «двовершинний» наголос див.: Girdenis, Rosinas 1976: 194, прим. 20; Girdenis 1978: 75–76.

214

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

утенішкяйській говірці «двовершинний» наголос зберігається й досі (Markevičienė 1999: 16; 2001: 15–16)^¹².

Подані тексти, ймовірно, свідчать про тенденції утвердження «двовершинного» наголосу в анікщяйській говірці. У досліджуваних текстах більш поширені форми з «двовершинним» наголосом, наприклад: gār̃di, rūbùs, krõmi, sūnkì тощо (с. 36–37). Імовірно, за часів А. Баранаускаса цей наголос в околицях Анікщяй міг бути достатньо сильним, тобто в деяких випадках його було важко відрізнити від слів із двома наголосами та від початкового відтягування наголосу^¹³. Це припущення частково підтверджує думка А. Баранаускаса, висловлена в одному з листів до H. Weber, що іноді ненаголошений склад слова є наче наголошеним, «ніби звучав kir̃wiù, kir̃wiùs» (Almanauskis 1930: 95; Stundžia 1989: 435)^¹⁴. Подвійне позначення наголосу в досліджуваних текстах може свідчити, що передостанній довгий склад в анікщяйській говірці — перший компонент «двовершинного» наголосу — міг сприйматися і слабше, і сильніше, пор. rõdas / ròd'as (пор.: Stundžia 1989: 435; Girdenis 2003: 263). Сильний «двовершинний» наголос з часом міг дати поштовх до відтягування наголосу з короткого закінчення на довгий передостанній склад, пор. gaspadõrius → gaspadõriùs → gaspadõrius (пор. Ragaišienė 2018: 184).

Матеріал, поданий А. Баранаускасом, свідчить про нерівномірне формування відтягування наголосу як закономірності на території анікщяйської говірки: тексти парафії Субачюса засвідчують, що цей процес уже завершився, а оповідання, записані в околицях Анікщяй, — що він лише розпочинався (пор. Ragaišienė 2015: 180–183). Це припущення, хоча й опосередковано, підтверджує аналогічний розвиток явища в сусідній купішкіській говірці (Ragaišienė 2018: 181–184, див. рис. 2).

Рукописні джерела анікщяйських говірок 6–7-го десятиліть XX ст. свідчать, що в другій половині XX ст., хоча й з неоднаковою інтенсивністю, наголос відтягувався по всій території говірки. На основі матеріалу описів ареал анікщяйської говірки можна поділити на два більші ареали, у яких інтенсивність явища була різною. У північній частині ареалу, за винятком ареалу Верксніоніс (208) — Свендасай (239) — Мічюніс (273), у досліджуваний період наголос із короткого закінчення на довгий склад, що йому передує, відтягувався досить регулярно (див. рис. 1).

^¹² Ж. Маркявічене (2001: 15–16) виразно чутний наголос на передостанньому довгому складі в анікщяйських говірках називає побічним. На думку Jolita Urbanavičienė (2006: 224), перший компонент «двовершинного» наголосу можна віднести до побічних наголосів, а другий — до головних.

^¹³ Аналогічна ситуація нині характерна для сусідньої утенішкяйської говірки (Urbanavičiūtė-Markevičienė, Grinaveckis 1992: 12; Markevičienė 1999: 16; Urbanavičienė 2006: 224).

^¹⁴ Як відомо, А. Баранаускас був переконаний, що слово може мати лише один наголошений склад (Alminauskis 1930: 95).

Straipsniai / Articles

215

VILIJA RAGAİŠIENĖ

РИС. 1. Характер відтягування наголосу в рукописних джерелах 6–7-го десятиліть XX ст.¹⁵

У текстах значного обсягу цих говірок узагалі не виявлено випадків невідтягненого наголосу, наприклад: razum.ni, razum.nus (поруч із razumnų), vaikus, vil.ku, su kariėtu, vietą, rūbus, dienas, kėliṅti, pìr.stus, gàl.va, spȧl.va, trūṁpi, ìlgi, aũ.kšti та ін. (Rybōkai, 146); jaũna, ūnksti, mérga, ka̋rtu, nebegi.va, per laũkus, viéną, per dienas (Rūkiškis, 270); ìlga, ga̋lva, miñkšta, dùnkčius, ūnksti, diéna, viéni, viéną, lìntas, piẽtus, agūkus, blìnus, piñ̃kus (Andriōniškis, 272) та ін.^¹⁶ Регулярне відтягнення наголосу

¹⁵ Звернімо увагу на пункти 236 і 237, які в працях останніх років відносять до анікщяйської говірки (RAA 63–70). До карти, поданої у статті, ці пункти не включено. У досліджуваний період їх відносили до купішкіської говірки (LKA I 33, 1 карта). У виданні XXI a. pradžios lietuvių tarmės: geolingvistinis ir sociolingvistinis tyrimas, опублікованому 2014 року, обидва пункти також віднесено до купішкіської говірки (LTT 187, рис. 109).

¹⁶ Наголос кореневих форм žmogus / žmõgus / žmą̃gus може свідчити про наявність у говірках суміжного варіанта другої акцентної парадигми. Розглянуті випадки можна пов’язувати і з відтягуванням наголосу, пор. žma.gaũs (Ragaišienė 2018: 186, прим. 27). Форма bai̇sus із наголосом на основі також може бути пов’язана з відтягуванням наголосу, однак не можна відкидати можливості, що вона успадкована ще з давніх часів.

216

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

у цьому ареалі засвідчують і тексти, опубліковані в хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės (LKT 295, 302–303), пор. також текст, записаний у пункті Рукишкіс 1964 року (LKTCH 149). В оповіданнях, записаних 1965 року в околицях Андріонішкіса, також переважають форми з відтягнутим наголосом, наприклад: k̇leim̃u, pìr̃ki, mer̃.ga.s, žm̃õ.gus (поруч із žmà.gaus), žò.džiu / žo·džiu (AAT 77–78).

У 6–7-му десятиліттях XX ст. в ареалі Верксніо́ніс (208) — Свендаса́й (239) — Мічіо́ніс (273) ситуація була іншою. Матеріал рукописних джерел свідчить, що тут переважав невідтягнутий наголос, наприклад: pilnà, čigãnus, ràžu, liẽsvas, viẽdru, in būdàs, bizū­nù, galvà, žmãgus, būdà, u.lìča, grausmù, irà, dikà, lintù, sùnus, klaimì, valdžà, lìn­tàs, vaikùs, daržùs, saldù (Верксніо́ніс, 208); varpùs, žmãgus, kardù, vienì, vartùs, kraujù, bėdà, dienà, dienàs, kėlìntà, navìnà, mergàs (Свендаса́й, 239); rañdį, baltì, švintù, širmà, pìlnà, pìlvù, nuogà, pìlkà, gailù, kūmpì, vienà, žmãgus, bjãurùs, dienàs, šimtùs, su kãčelù, ràžu (Мічіо́ніс, 273). У досліджуваних говірках знайдено лише поодинокі приклади відтягування наголосу, наприклад: blãgi (Верксніо́ніс, 208); liẽtus, pẽr pĩetus (Свендаса́й, 239); rùnkas, var̃tus, dù šimtù (Мічіо́ніс, 273).

Здається, значно складнішою була ситуація в південній частині анікщяйського ареалу. У досліджуваний період в одних говірках наголос із короткого закінчення на передостанній довгий склад відтягувався рідко, в інших — досить закономірно. Регулярне відтягування наголосу зафіксовано в ареалі Куркляй (341) — Кнітішкіай (375) — Юодаусай (447). У невеликих за обсягом рукописах цих говірок, можна сказати, не виявлено форм без відтягування наголосу, наприклад: diẽvu, róžu, liẽtus, maišùs, irà, kartù, vienà, ùṅksti, suñki, baltì, baĩsi, tvarkà, vaikùs, juódì, sãisra (Куркляй, 341); sūnus, lìṅgvi, pìṅkas, pìṅkus, jaũni, pas pónus, dienà, žmónà, ùntrì, baravìkus, maĩšus, ma.kìkla, kálba, liẽtus, užmìga miẽgu, vienì, i.ra (Кнітішкіай, 375); róžu, ainù, dienà, piẽtus, kviẽtkus (Юодаусай, 447). Про регулярне відтягування наголосу в цих говірках у 6–7-му десятиліттях XX ст. свідчать також оповідання, опубліковані в хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės, наприклад: su viẽdru, vienà, pir̃tis, ainì, ainù, par piẽtus (LKT 305, 447). Досить регулярно, здається, наголос відтягувався і в говірці Кяукляй (477), що межує з ареалом слабкого умовного відтягування наголосу, наприклад: pir̃ką, kìrvu, mar̃ti, pìṅkus, rùnka, pìṅki, vaikùs, kapeikàs, žmógus, pas susiẽdus тощо.

Матеріал описів свідчить, що в решті південної частини ареалу в 6–7-му десятиліттях XX ст. переважало нерегулярне відтягування наголосу. Здається, лише в говірці Скемоніс (343) наголос із короткого закінчення на довгий склад, що йому передує, не відтягувався, наприклад: mergà, žiemà, sausà тощо¹⁷. В інших говірках цього ареалу інтенсивність явища була різною. У текстах говірок Анікщяй (305), Рубікяй (342) і Дапкунішкіс (376) форми з відтягуванням наголосу становлять майже 90 відсотків, наприклад: kiẽmus, rùnkas,

¹⁷ Це підтверджує також текст, опублікований у хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės. Наголос із короткого закінчення слова не було відтягнуто на довгий склад, що йому передує, наприклад: šeimà, jaũni, numirsù (LKT 306).

Straipsniai / Articles

217

VILИJA RAGAİŠIENĖ

ỹra, sū.nus, sʼvīr.ní, díenas, līetus, žēdna mēr.ga, su dū.ša (Anykščiai, 305)^¹⁸; žmogus (greta žmogaũs), kār.tus, bėdas, rùnka, žiñgsnìs, díenas (Rubikiai, 342); žmogus, žmōna, rōzu, sūnus, rū.bus, bėda, su diédu (Dapkūniškiai, 376)^¹⁹. У околицях Балнінкай, Людуокяй, Желва та Шешуоляй вони становлять близько двох третин форм, здатних відтягувати наголос, наприклад: žmōgus (greta žmogũmì), pìnki, sū.nus (greta sū-naũs), kaìtra / šviesà, daržbì, gir̃džiù, pirmà, mergà (Балнінкай, 411); sū.nus, blō.gì, mō.tka, per rùnkas, vièna, žmō.na, skū.ra, pìņkis, šimtus, rū.bus, mergà, razũmni / ainù, ainì, sunkù, mergà, kartù, raitì (Людуокяй, 410); nùogi, rū.bus, līetus, rōzus, kaũlus, galvà slōbna, viéni / dungùs, minkà, nėrà (Желва, 449); gìva, mōtka, vār-du, mėsa, andarõkus / sunkù, skalnà, galvù (Шешуоляй, 448). Аналогічні тенденції відтягування наголосу, засвідчені в говірках, спостерігаються і в інших текстах досліджуваного періоду (LKT 307–309).

Підсумовуючи, можна стверджувати, що рукописні джерела 6–7-го десятиліть XX ст. та інші тексти відображають розвиток формування закономірності інтенсивнішого умовного відтягування наголосу на території анікщяйської говірки. Отже, у цей період явище, що утвердилося в сусідній купішкіській говірці, далі поширювалося з півночі на південь і розповсюджувалося на території анікщяйської говірки (детальніше див. Ragaišienė 2018: 185–187).

Оповідання, записані наприкінці XX — на початку XXI ст. на території досліджуваної говірки, свідчать про зміни явища, хоча й незначні (пор. рис. 1 і 2). Очевидно, що відтягування наголосу дедалі більше утверджується в північній частині анікщяйського ареалу, точніше, в ареалі Верксніоніс (208) — Свендасай (239) — Мічюноніс (273). У пункті Верксніоніс виявлено більше випадків відтягування наголосу з короткого кінцевого складу на довгий склад, що йому передує, ніж у рукописних джерелах 6–7-го десятиліть XX ст., пор.: vìžas, uñks’ti, jaũna, kavalier’ùs / k’aũlas²⁰, aždun.cù (LKT 147–148)²¹; laĩki, ìra, sà.di, mė.sà, grì.čė / laĩkù, laĩkì, žiemà, ì.ra, blɔ·gà тощо (RAA 52–55)²². В околицях Свендасая відтягування наголосу ще не усталилося. Здається, у цій говірці закономірність діє дуже нерівномірно. У текстах, записаних 2000 року, форми з відтягуванням наголосу становлять майже половину можливих випадків, наприклад: užmirštù, sàu-gi vietà, vièna, laũkus, pìņki(s) šimtus, gārsus, grì.čė, su grìčų, vārpus²³ / laĩkùs, vièna, su draugù тощо (Markevičienė 2001: 63–70). Тенденцію до відтягування наголосу засвідчує

^¹⁸ Аналогічне вживання засвідчено і в інших текстах, записаних у 7-му десятилітті, наприклад: sɔ·di (greta sɔ·di) vaĩkus, susiėdus, laĩkus, jùkus (AAT 67–68).

^¹⁹ У текстах говірки Анікщяй знайдено трохи більше форм без відтягування наголосу, ніж у пунктах Рубікяй і Дапкунішкіс. Щоправда, діалектні тексти останніх говірок мають менший обсяг, ніж тексти говірки Анікщяй.

^²⁰ Форму в оповіданні вжито тричі.

^²¹ У дужках зазначено джерела, з яких взято приклади.

^²² Обидва тексти в околицях Верксніоніса записано 1979 року.

^²³ Форму в тексті вжито сім разів.

218

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

та вживання форм із «двовершинним» наголосом, наприклад: nugrįm̃si, laĩkūs, idãmų, lìnksmį, malaišą, duobės тощо (Markevičienė 2001: 63–67). В оповіданнях, записаних 2003 року, переважають форми без відтягування наголосу, наприклад: nelìgà, žiemà, vienì, karštà, ainù, baltà, lintà, gelsvà, gandrù тощо (RAA 56–62)^²⁴. У цих текстах виявлено лише поодинокі форми з «двовершинним» наголосом, наприклад žiemà (RAA 56–62).

^² РИС. В. Характер відтягування наголосу в текстах кінця XX — початку XXI ст.^²⁵

Наприкінці XX — на початку XXI ст. в околицях Анікщяй (305), можна сказати, вже утвердився відтягнутий наголос. У досліджуваних текстах знайдено мало словоформ, у яких наголос не відтягується з короткого закінчення на передостанній довгий склад, наприклад: s³· dbl, slì·vas, gė·les, vìeni, jāuni, uņkšti, gaĩlta, žmò·na, nuveĩnu, sėrgi gėltu, var̃lės / miežùs, aušrà (RAA 71–79); jāuną, su klebš·nu, suprañti, sveĩka gīvà, peñkus, šìrdis, uņkšti / nebegì·và, vaikus (AAT 69–72).

Писемні джерела свідчать, що зміни явища наприкінці XX — на початку XXI ст. характерні також для південної частини анікщяйського ареалу. За інтенсивністю відтягування наголосу ареал

^²⁴ Інформанти текстів, записаних у пункті Шведасай, належать до представників найстаршого покоління.

^²⁵ Не опубліковано текстів із пунктів, не позначених на карті.

Straipsniai / Articles

219

VILIJA RAGAIŠIENĖ

поділяється на два більші ареали. Досить регулярно наголос відтягується на західній периферії цього ареалу — у говірках Куркляй (341) і Людуокяй (410). Наприклад, в оповіданнях представників найстаршого покоління, записаних в околицях Куркляй, словоформи із наголосом, що залишився в закінченні, становлять приблизно п’яту частину можливих випадків, наприклад: aini, ąinu, viena, ųksti, laiku, jauni, supranti, žǫdžu, rąndi, šir̃dis, rųbus, pinkės / linksmì, žaizdžù, biednà, šienì, rųbus (Markevičienė 2001: 71–76); aini, žmõna, pįnki, įra, baigù / su dainù, gamtà (RAA 82–85); skąudi, cigž̨nus, pi-nigę̇lus, laiku, su męsa, mɔkįkla, pijɔ̨kus, penki, įra, vienà / įrà, vienà, rųbus, kartų, vardų, miestè (AAT 32–42). Аналогічну ситуацію зафіксовано і в населених пунктах Людуокяй, наприклад: su vir̃vi, dįki, ąinu, krųva, švięsa, ląuki, run̨ku, kįemu, žaizda, pęilu, spakąina, ąlga, dur̨na, jąuna, jauni, merga / pįnki, kartų, ąinu, un̨ksti, vardų, girtà, varksti, darbi (Markevičienė 2001: 77–86); dalįkus, ąlga, kartųs, sil̨pna, kraįčus, ver̨pju, pįnki, ąinu, bal̨sus, šeima nekalti / vaikųs, žmɔ̨gus (RAA 89–106).

Набагато складнішою є ситуація на східній окраїні досліджуваної території. Тут закон умовної ретракції наголосу діє нерегулярно (пор. Markevičienė 2001: 15). У текстах околиць Скемоніса (343), Балнінкая (411) і Жельви (449) виявлено порівняно багато випадків збереження наголосу. Найбільше їх зафіксовано в говірці Скемоніса, де форми, що зберігають наголос у короткому закінченні, становлять майже половину можливих випадків, наприклад: viena, vieni, įra, nebėra, supranti, žodžiu, tiesa, dėsras, kiemus, du kaulu, penki, žmogus (поруч із žmagaus) / ailės, marčės, lauki, laukus, jauna, basius, vaikus, mėsa, laivu, draugės (AAT 48–61). Подібні тенденції ретракції наголосу властиві Балнінкаю (411), наприклад: durni, valdžė, pinkus, vardu, viena, runkas, baržda / pukbl, pirma, kartu, laukus, linksmi, lintas; Дапкунішкяю (376), наприклад: durni, valdžė, pinkus / runka; і Зібалосу (448)^²⁶, наприклад: gruše, višne, burškus, svagunus, naujus, dienas, viena, biedni / šalta, viršus, vaikus, aini, tvarka, kalba, kartus, penki, šnektoms (Markevičienė 2001: 86–93, 106–109)^²⁷. У текстах досліджуваних говірок багато форм із «двовершинним» наголосом, який може свідчити як про тенденції утвердження цього явища, так і про його нерівномірну дію за принципом накладання, наприклад: kalba, dainas, lauki, šeima; barždu, šeimu, sniegu, miegi, lauki, širdis, galva, šienu; jilga, kumpi, lauki, uksti, biedni та ін. (Markevičienė 2001: 87–90, 106–109).

За інтенсивністю ретракції наголосу до цих говірок прилягає також пункт Кяукляй (477), що межує з ширвінтішською підговіркою. Тут більш поширені форми, що зберігають наголос

^²⁶ Говірка належить до пункту Шешуоляй.

^²⁷ У деяких текстах пункту Балнінкай трапляється і досить регулярна ретракція наголосу, пор.: višne, merga, burna, žaizda, dalikus, rubus (RAA 85–88). Подавець тексту є представником найстаршого покоління, однак рік запису невідомий. Не можна виключати можливості, що його записано в другій половині XX ст.

220

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

форми, що відтягують наголос, тобто вони становлять трохи більше половини можливих випадків, наприклад: vieni, antri, vérki, maišù, viẽna, diẽnas, vìlkus / pirmà, aišù, gíržù, láukė (RAA 112–123). Варто звернути увагу, що в текстах, записаних у цих околицях протягом досліджуваного періоду, виявлено менше форм із ретракцією наголосу, ніж у рукописних джерелах 6–7-го десятиліть XX ст. (див. рис. 1).

Регулярніше наголос схильні відтягувати від короткого закінчення на передостанній довгий склад і в околицях Жельви (449). У цій говірці тенденції ретракції наголосу загалом не відрізняються від тенденцій сусіднього пункту Кяукляй (477). У населених пунктах, що належать до пункту Жельва, також більш поширені форми з ретракцією наголосу, наприклад: viẽni, biẽdni, žmõ·na, nelaĩku, su bizù·nu, paliẽku, kártù, diẽnas / vaĩkù(s), maišùs, durnà, jáunà, baĩgù (Markevičienė 2001: 98–102); pìnkì, diẽnas, dùrni, láuki / vaĩkùs, bandà (RAA 107–111).

Стійкість закону ретракції наголосу в південній частині аникщяйської території змушують поставити під сумнів тексти представників середнього та наймолодшого поколінь. В оповідях, записаних на початку XXI ст. у говірках Скемоніса (343) і Куркляй (341), імовірно, більшою мірою засвідчено не тенденції ретракції наголосу, а тенденції колонного наголошування, наприклад: mkì klà, žõ·džù, miẽsti, suvogù·nus, blì·nus, klõldù·nus, diẽna, šõ·kus / vaĩkùs, i rà, šáulùs, rankà, vė̃iklà, šventės, šeimàs, láukė, kalnė, penkì та ін. (AAT 43–47, 62–66). Тим більше що наголос основи більш схильні узагальнювати в передостанньому складі слів, основу якого становлять довгі голосні або монофтонги ie, uo^²⁸. Ця тенденція помітна і в південній частині аникщяйської підговірки. Чимало таких випадків уживання виявлено, наприклад, у текстах представників найстаршого покоління говірки Жибалос (448), пор.: grù·še, vì·šne, bur·kus, svagù·nus, naũjus, diẽnas, viẽna, biẽdni / šaltà, viršùs, vaĩkùs, aĩni, tvarkà, kalbà, kartùs, penkì. Те, що форми з наголосом на основі можуть бути пов’язані з морфонологічним вирівнюванням акцентної парадигми (колонним наголосом), показує ще один факт. У південній частині аникщяйської території в закінченні схильні наголошувати форми однини орудного та множини знахідного відмінків акутованої основи, наприклад: vẽ·žù, vì·rù, lungùs, šõ·nùs, vì·rùs та ін. (Markevičienė 2001: 16). Їхнє існування може свідчити про формування другого члена акцентної моделі — флексійного типу — (Ragaišienė 2016: 163). Зрозуміло, що немає можливості надійно встановити, які випадки пов’язані з ретракцією наголосу, а які виникли внаслідок формування колонного наголосу. Із колонним типом наголошування насамперед, імовірно, слід пов’язувати наголос основи форм, склад яких утворюють короткі голосні, наприклад: cepelìnus, su ma.mù·ti, sežù·ni та ін. (AAT 18). Безсумнівно, обидва явища взаємопов’язані й, імовірно, діють за принципом накладання.

²⁸ Модель двох типів наголошування — колонного та флексійного — дедалі більше утверджується в південноаукштайтських, східноаукштайтських вільнюських та інших аукштайтських підговірках, що не здійснюють ретракції наголосу (Grumadienė 1994: 104; Mikulenienė 1994: 104; Urbanavičienė 2010: 177; Ragaišienė 2016: 163; 2019: 11).

Straipsniai / Articles

221

VILIJА RAGĂIŠIENĖ

Підсумовуючи, можна стверджувати, що матеріал джерел кінця XX — початку XXI ст. засвідчує зміни ретракції наголосу як явища на території аникщяйської підговірки. На західній окраїні території (ареал Аникщяй — Куркляй — Людуокяй) наголос досить регулярно відтягується від короткого кінцевого складу на довгий склад, що йому передує; на східній окраїні (ареал Свенцонис — Скемоніс — Балнінкай — Кяукляй) багато форм, що зберігають наголос у короткому закінченні.

ПІДСУМКИ

Порівняльний аналіз текстів А. Баранаускаса другої половини XIX ст., описів діалектних особливостей говірок 6–7-го десятиліть XX ст. і джерел кінця XX — початку XXI ст. показує розвиток формування ретракції наголосу в східноаукштайтській аникщяйській підговірці та розкриває процеси зміни цього явища, що відбуваються в досліджуваний період. Інтенсивніший закон умовної ретракції наголосу в аникщяйській підговірці почав формуватися порівняно пізно й формувався нерівномірно — у північній частині території він утвердився не раніше другої половини XX ст., у південному ареалі він досі нерегулярний і його слід оцінювати як такий, що формується. Проведене дослідження обґрунтовує сучасну теорію походження литовських діалектів, згідно з якою зміни, зокрема й ретракція наголосу, відбувалися з півночі на південь. Дані аникщяйської підговірки підтверджують припущення, що інноваційна хвиля ретракції наголосу в другій половині XIX ст. рухалася з північної частини, де це явище було досить регулярним, у напрямку східної окраїни. Не можна виключати можливості, що на формування ретракції наголосу в аникщяйській підговірці значно вплинув субстрат селів (Zinkevičius 2006: 30, 73).

У досліджених джерелах аникщяйської підговірки наголос відтягується від короткого закінчення на наступний перед ним як акутований, так і циркумфлексний склад. Інтонація ретрагованого наголосу довгих складів є спадною (пор.: Kazlauskas 1968: 26; Ragăišienė 2018: 187).

Ретракція наголосу, хоча й опосередковано, може бути пов’язана також із морфонологічним вирівнюванням акцентної парадигми, тобто формуванням колонного типу наголошування. На це вказують два факти: 1) наголос частіше схильні відтягувати у формах однини орудного та множини знахідного відмінків; 2) досить регулярно на всій території підговірки наголос відтягується від короткого закінчення на передостанній склад, основу якого становлять довгі голосні та монофтонги ie, uo. Імовірно, обидва явища — ретракція наголосу та колонний наголос — взаємопов’язані й можуть діяти за принципом накладання.

222

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА

AAT — Тексти околиць Аникщяй, уклад. R. Rinkauskienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2020.

Almanauskis Kazimieras 1930: Листи єпископа Антанаса Баранаускаса до Гуґо Вебера. — Archivum Philologicum 1, 69–102.

Geržotaitė Laura 2015: Геолінгвістичний аналіз класифікації литовських діалектів Антанаса Баранаускаса. — Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 4, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 133–165.

Girdenis Aleksas 1978: Невелика акцентологічна нотатка. — Kalbotyra 14(1), 75–76.

Girdenis Aleksas 2003: Теоретичні основи литовської фонології, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Girdenis Aleksas, Rosinas Albertas 1976: Кілька міркувань щодо питань діалектологічної фонетики. — Baltistica 12(2), 188–197.

Grumadienė Laima 1994: Кілька новіших особливостей відмінювання та наголошування в говірці Пунська. — Lietuvių kalbotyros klausimai 34, 97–106.

Kazlauskas Jonas 1968: Історична граматика литовської мови (наголошування, іменник, дієслово), Vilnius: Mintis.

LKA I — Атлас литовської мови 1: Лексика, відповід. ред. K. Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1977.

LKT — Діалекти литовської мови: хрестоматія, уклад. E. Grinaveckienė, A. Jonait ytė, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris, Vilnius: Mintis, 1970.

LKTCH — Хрестоматія діалектів литовської мови, уклад. R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2004.

LTT — Литовські діалекти початку XXI ст.: геолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження (карти та їхні коментарі), уклад. D. Mikulėnienė, V. Meiliūnaitė, Vilnius: Briedis, 2014.

Markevičienė Žaneta 1999: Тексти аукштайтських діалектів 1, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Markevičienė Žaneta 2001: Тексти аукштайтських діалектів 2, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Markevičienė Žaneta 2004: Зміни в аукштайтських діалектах. — Kalbotyra 53(1), 39–45.

Mikulėnienė Danguolė 1996: Про варіанти наголошування відмінюваних слів у південних аукштайтських діалектах. — Lietuvių kalbotyros klausimai 36, 148–155.

Straipsniai / Articles

223

VILIJA RAGAIŠIENĖ

RAA — Східні аукштайти-аникщяйці, уклад. Ž. Markevičienė, A. Markevičius, V. Salienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013.

Ragaišienė Vilija 2015: Особливості наголошування аукштайтів у текстах Антанаса Баранаускаса. — Kalbos istorijos ir dialektologijos problemos 4, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 166–210.

Ragaišienė Vilija 2016: Система акцентуації та її зміни. — Зміна литовських діалектів на початку XXI ст.: говірки литовців Польщі, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 120–204.

Ragaišienė Vilija 2018: Зміна системи акцентуації східноаукштайтської купішкіської підговірки від 7–9-го десятиліть XIX ст. до 6–7-го десятиліть XX ст. — Східноаукштайтська підговірка: зміни та трансформації, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 176–203.

Specht Franz 1920: Литовські діалекти, зібрані А. Баранаускасом 1. Тексти, Leipzig: Verlag von K. F. Koehler.

Ragaišienė Vilija 2019: Тенденції наголошування багатоскладових іменників у рукописних джерелах західноаукштайтських каунишкіських говірок 6–7-го десятиліть XX ст. — Lietuvių kalba 13, 1–19. Доступ в інтернеті: http://www.lietuviukalba.lt/index.php/lietuviu-kalba/article/view/268/19.

Stundžia Bonifacas 1989: Антанас Баранаускас — акцентолог. — Baltistica III (2) додаток, 434–442.

Urbanavičienė Jolita 2006: Особливості наголошування окраїнних говірок східноаукштайтських вільнюських. — Baltistica 41(2), 219–231.

Urbanavičienė Jolita 2010: Фонологічна система говірки Свіркай: вокалізм і просодія, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Urbanavičiūtė-Markevičienė Žaneta, Grinaveckis Vladas 1992: Литовські діалекти: фонетика, морфологія 2, Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas.

Zinkevičius Zigmas 1966: Діалектологія литовської мови, Vilnius: Mintis.

Zinkevičius Zigmas 2006: Походження литовських діалектів, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

224

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Kirčio atitraukimas rytų aukštaičių anykštėnų patarmės tekstuose

ДОДАТОК. Рукописні джерела аникщяйської підговірки з архіву діалектів

Назва пункту LKA (номер) Назва дослідженого населеного пункту²⁹ Рік дослідження, записувач, реєстраційний номер джерела Рибокай (146) Рибокай, Містелішкес, р-н Рокішкіс 1956, E. Grinaveckienė, D. Gargaitė, рег. № 279 Верксніоніс (208) Верксніоніс, р-н Рокішкіс 1954, V. Valunta, рег. № 208 Свенцонай (239) Свенцонай, р-н Аникщяй 1954, V. Valunta, рег. № 195 Рукішкіс (270) Сурдегіс, р-н Трошкунай 1957, A. Kratulis, рег. № 393 Андріонішкіс (272) Андріонішкіс, р-н Аникщяй 1956, J. Subačiūtė, рег. № 310 Андріонішкіс (272a) Рамашконіс, р-н Аникщяй 1964, J. Kaušpėdas, A. Kairytė, рег. № 827 Мічіоніс (273) Мічіоніс, р-н Аникщяй 1954, V. Valunta, рег. № 205 Аникщяй (305) Людішкіс, р-н Аникщяй 1956, A. Satkūnaitė, D. Vytenaitė, рег. № 328 Аникщяй (305a) Дабужяй, р-н Аникщяй 1964, G. Jurkūnaitė, R. Venckutė, рег. № 828 Куркляй (341) Куркляй, р-н Коварскас 1956, S. Grytė, рег. № 317 Куркляй (341a) Куркеляй, р-н Аникщяй 1964, N. Kačiುವsyತė, L. Urbutytė, рег. № 829 Рубікяй (342) Рубікяй, р-н Аникщяй 1956, D. Trumpickas, рег. № 313 Рубікяй (342a) Мажейкішкяй, р-н Аникщяй 1956, M. Naginionytė, G. Kalinskaitė, рег. № 314 Скемоніс (343) Скемоніс, р-н Аникщяй 1956, D. Drakickaitė, G. Drakickaitė, рег. № 315 Кнітішкіс (375) Кнітішкіс, р-н Коварскас 1957, S. Jurevičius, A. Vyšniauskas, рег. № 396 Дапкунішкіс (376) Дапкунішкіс, р-н Коварскас 1956, G. Leščūtė, рег. № 318 Людуокяй (410) Людуокяй, р-н Укмерге 1957, V. Gaškaitė, A. Trečiokaitė, рег. № 374 Людуокяй (410a) Кунігішкіс, р-н Аникщяй, Жемайткеміс, р-н Укмерге 1964, D. Mielytė, R. Stankaitė, V. Čelutkaitė, рег. № 831 Балнінкай (411) Балнінкай, р-н Коварскас 1956, Martikonytė, рег. № 319 Юодаусай (447) Юодаусай, р-н Укмерге 1959, Z. Zinkevičius, рег. № 566 Шешуоляй (448) Шешуоляй, р-н Укмерге 1957, O. Sedelskytė, A. Bagočiūnaitė, рег. № 349 Жельва (449) Жельва, р-н Укмерге 1957, O. Sedelskytė, A. Bagočiūnaitė, рег. № 350 Кяукляй (477) Кяукляй, р-н Ширвінтос 1957, O. Sedelskytė, A. Bagočiūnaitė, рег. № 348

²⁹ Назву дослідженого населеного пункту наведено так, як її подано в журналі реєстрації джерел і в самому джерелі.

Straipsniai / Articles

225

VILIJA RAGAIŠIENĖ

Ретракція наголосу в текстах східноаукштайтської аникщяйської підговірки

РЕЗЮМЕ

На основі писемних джерел, датованих 1860–1880-ми роками — початком XXI^st століття, у статті аналізуються явища ретракції наголосу в східноаукштайтській аникщяйській підговірці. Мета дослідження — якомога докладніше описати формування ретракції наголосу в аникщяйській підговірці, обговорити явища ретракції наголосу, що діяли протягом певного періоду, та виявити їхнє ареальне поширення на території підговірки.

Порівняльний аналіз джерел, що належать до періодів, розділених понад століттям, показує формування ретракції наголосу в східноаукштайтській аникщяйській підговірці та розкриває процеси зміни цього явища, що відбувалися протягом досліджуваного періоду. Наявні дані свідчать, що інтенсивніший закон ретракції наголосу почав формуватися в аникщяйській підговірці порівняно пізно, а його розвиток був нерівномірним — у північній частині території він утвердився не раніше другої половини XX^th століття; натомість у південному ареалі він досі нерегулярний і його трактують як такий, що ще формується. Це дослідження підтверджує сучасну теорію походження литовських діалектів, згідно з якою зміни, зокрема ретракція наголосу, рухалися з півночі на південь. Дані аникщяйської підговірки підтверджують припущення, що в другій половині XIX^th століття інноваційна хвиля ретракції наголосу рухалася з півночі, де вона була досить регулярною, у напрямку східного кордону.

Ретракція наголосу може бути пов’язана з морфологічним вирівнюванням акцентної парадигми, тобто формуванням колонного (фіксованого) типу наголошування. На це вказують два аспекти. По-перше, наголос частіше відтягується у формах однини орудного та множини знахідного відмінків. По-друге, на всій території підговірки наголос досить регулярно відтягується від короткого закінчення на передостанній склад, утворений довгими голосними та монофтонгами ie, uo. Імовірно, обидва явища — ретракція наголосу та колонний наголос — взаємопов’язані й можуть демонструвати принцип накладання дії.

Подано 19 листопада 2020 р.

VILIJA RAGAIŠIENĖ

Інститут литовської мови

вул. Пятро Вілеішіс, 5, LT–10308 Вільнюс, Литва

[email protected]

226

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII