DARIUS IVOŠKA

Інститут литовської мови

ORCID id: orcid.org/0000-0003-3898-0000

Наукові напрями досліджень: ономастика, балтійсько-слов’яно-німецькі мовні контакти.

DOI: doi.org/10.35321/all83-06

ДО ПИТАННЯ ПРО БАЛТІЙСЬКІ ВЛАСНІ НАЗВИ ОБЛАСТЕЙ RAGNIT ТА TILSIT В ОРДЕНСЬКИХ ДОКУМЕНТАХ XIV–XV СТОЛІТЬ

Про балтійські власні назви області Ragainės та Tilžės у документах Ордену XIV–XV ст.

АНОТАЦІЯ

Ця стаття присвячена власним назвам двох вибраних областей Прусської Литви — Ragnit та Tilsit. Вихідним пунктом дослідження було вивчення балтійських особових, а за можливості й топонімів, з особливою увагою до їхніх можливих досі невідомих згадок та етимології. У процесі аналізу емпіричного матеріалу дослідження довелося розширити розглядом проблематики вивчення історичних власних назв загалом. Відтак було зроблено спробу розглянути, зокрема, питання охоплення досліджень історичних власних назв, аспекти визначення цілей, вибору та встановлення відповідних дослідницьких джерел і матеріалу.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історична ономастика, історичні власні назви, орденські фоліанти.

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто власні назви двох вибраних областей Прусської Литви, а саме Ragainė та Tilžė. Основною метою та завданням дослідження було вивчити особові назви, а також назви місцевостей (якщо такі вдалося б виявити в ході

132

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

дослідження) з особливим зосередженням виключно на їхніх, можливо, невідомих згадках та етимології. Однак у ході дослідження цілі й завдання довелося розширити, доповнивши їх спробою відповісти на питання, пов’язані з проблемами історичної ономастики у широкому розумінні, її дослідницьким обсягом, основними завданнями, вибором відповідних джерел і матеріалів дослідження тощо.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: історична ономастика, історичні власні назви, фоліанти Німецького ордену.

1. ВСТУП, МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВИБІР ОБ’ЄКТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження балтійських історичних власних назв упродовж останніх століть виробило усталену традицію, що ґрунтується на добре структурованій методології. Проведено багато фундаментальних досліджень і написано численні праці^¹. Дослідження балтійських історичних власних назв тривають і сьогодні та в багатьох аспектах є легшими, ніж раніше. Вільний доступ до наявних історичних документів в архівах і бібліотеках, а також онлайн, напрацювання попередників і кращі можливості опрацювання емпіричних матеріалів завдяки сучасним технологіям створюють сприятливі умови для ефективної роботи сучасного дослідника назв. Автор цієї статті належить саме до того покоління ономастів, якому зазначені обставини дозволили ознайомитися з найякіснішими джерелами балтійських історичних власних назв

Перші спроби різних фахових учених і представників різних галузей, захоплених історією та ономастикою, реєструвати власні назви й тлумачити їх можуть із позицій сучасної ономастики вважатися недостатніми або недосконалими, проте вони мають високу цінність. Особливо це стосується досліджень балтійських і, зокрема, прусських топонімів та антропонімів. Якби, наприклад, ішлося про народні тлумачення деяких назв поселень, сформульовані Caspar Hannenberger (1595: 156) у XVI ст., або про опубліковану 1983 року спірну працю картезіанського священника Wilhelm Reinhold Brauer «Preußische Siedlungen westlich der Weichsel. Versuch einer etymologischen Deutung heimatlicher Flurnamen» (докладніше див. Ivoška 2016: 213), їм, можливо, можна було б чимало закинути, однак увесь представлений ними емпіричний матеріал цікавий і важливий навіть для сучасної ономастики. Імена William Pierson, Georg Heinrich Ferdinand Nesselmann, Adalbert Bezzenberger, Ernst Lewy, Georg Gerullis, Reinhold Trautmann, Rozalia Przybytek та Grasil da Blažienė і їхні праці, на яких ґрунтується вся сучасна історико-балтійська ономастика, тут не потребують представлення та детального розгляду.

¹ Перші спроби різних фахових учених і представників різних галузей, захоплених історією та ономастикою, реєструвати власні назви й тлумачити їх можуть із позицій сучасної ономастики вважатися недостатніми або недосконалими, проте вони мають високу цінність. Особливо це стосується досліджень балтійських і, зокрема, прусських топонімів та антропонімів. Якби, наприклад, ішлося про народні тлумачення деяких назв поселень, сформульовані Caspar Hannenberger (1595: 156) у XVI ст., або про опубліковану 1983 року спірну працю картезіанського священника Wilhelm Reinhold Brauer «Preußische Siedlungen westlich der Weichsel. Versuch einer etymologischen Deutung heimatlicher Flurnamen» (докладніше див. Ivoška 2016: 213), їм, можливо, можна було б чимало закинути, однак увесь представлений ними емпіричний матеріал цікавий і важливий навіть для сучасної ономастики. Імена William Pierson, Georg Heinrich Ferdinand Nesselmann, Adalbert Bezzenberger, Ernst Lewy, Georg Gerullis, Reinhold Trautmann, Rozalia Przybytek та Grasil da Blažienė і їхні праці, на яких ґрунтується вся сучасна історико-балтійська ономастика, тут не потребують представлення та детального розгляду.

Straipsniai / Articles

133

DARIUS IVOŠKA

ознайомитися. Після ґрунтовного, але ще не завершеного вивчення орденського фоліанта № 105 (далі – OF 105), результатом якого стала дисертація «Балтійські власні назви в документах Німецького ордену», було проаналізовано також інші важливі для балтійсько-історичної ономастики орденські фоліанти, а проблематику литовських особових імен розглянуто в низці публікацій і на конференціях. У цій статті автор зосередив увагу ще на одному орденському фоліанті, а саме № 131 (далі – OF 131), відомому також як «Das grosse Zinsbuch des deutschen Ritterordens (1414–1438)» (далі – GZB) і позначуваному у фаховій літературі як Grundbuch des Deutschen Ordens (див. Thielen 1958: XXXII). OF 131 є своєрідним реєстром, який у предметному та хронологічному аспектах можна поділити на дві частини. Перша з них може вважатися довідником треслера й містить відомості про розмір заборгованості, кількість служб і селянських ґрунтів (гаків) у підпорядкованих землевласникові селах, а також інвентарні списки зброї, запасів продовольства тощо; друга частина містить дані про кількість зайнятих і пустих ґрунтів у підпорядкованих землевласникові поселеннях, розподіл земельних угідь між солтисами, корчмарями, священниками та чиншовими селянами, розмір і вид чиншових надходжень, правовий статус і норми повинностей службових маєтків, запаси та залоги орденських домів і дворів. Його було укладено орденською канцелярією в період економічної та політичної кризи, спричиненої нищівною поразкою Німецького ордену під Танненбергом у боротьбі проти литовсько-польських сил. Реєстр мав слугувати суворому контролю та відповідальному збору надходжень, а також обліку боргів. Завдяки відповідальному управлінню фінансовими ресурсами та іншим майном орден прагнув відновити економічну й військову могутність. Переліки OF 131 містять численні топоніми, зокрема назви чиншових міст, сіл і дворів, а також імена власників чиншової власності: корчмарів, солтисів, землевласників тощо. Крім того, OF 131 містить багато надзвичайно важливої інформації про господарські процеси, культурні та соціальні відносини, умови життя й спосіб життя в Прусській землі першої половини XV ст., що дає змістовну картину майнових і правових відносин усієї орденської держави в Новий час².

Метою цього дослідження було визначено аналіз двох пруссько-литовських територій Ragnit та Tilsit з особливою увагою до балтійських особових імен, після проведення якого довелося констатувати,

² Thielen 1958: XXX–XXXIV.

134

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

що в OF 131 за 1437/1438 рік не задокументовано жодного балтійського особового імені. Такий результат дослідження населеного пункту, названого балтійською мовою^³, був несподіваним. У випадку Ragnit-Tilsitського регіону йдеться про історичну шальвійську територію, яку спочатку населяли балтійські народи^⁴ і яка навіть у пізньому Середньовіччі мала залишатися переважно балтійською. Тому основну увагу й завдання цієї статті було зосереджено на розгляді литовсько-пруського питання в період між пізнім Середньовіччям і початком існування Прусського герцогства, а також на його згадках у документах Тевтонського ордену. Якщо литовці та пруси століттями жили до Танненберзької битви й після неї, чому їхні сліди не зустрічаються в основних документах орденської канцелярії?

2. ТЕРИТОРІЇ RAGNIT ТА TILSIT ВІД ЇХНІХ ПЕРШИХ ЗГАДОК В ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ ДО ПРУССЬКОГО ГЕРЦОГСТВА

Ragnit і Tilsit в історії Європи до викреслення Прусського королівства з карт Європи після Другої світової війни вважалися територіями Прусської Литви. Добре відомо, що в цій області, крім литовців, за часів Ордену 1231–1525 років, а згодом у Прусському герцогстві 1525–1701 років, жили також поляки, пруси й німці (Diehlmann 2008: 9*, 18*–20*). Дуже цікавим періодом в історії досліджуваних територій є друга половина Середньовіччя та початок Нового часу — від заснування Орденської держави до початку існування Прусського герцогства. Ragnit і Tilsit згадуються в історичних джерелах відносно рано. Петро з Дусбурга описує заснування поселення на пагорбі біля річки Memel, яке виникло після вторгнення брата Меніко в язичницьку землю Шальвів у день святого мученика Георгія

^³Перші поселення, за археологічними даними, відомі ще від льодовикового періоду. Одне з них, згадане німецькими істориками як Landeshutte, у 1289 році в SRP I 151 назване замком Raganita; його назва походить від назви річки лит. Ragnytė і пов’язується з лит. rãgas «загострена ділянка суходолу, що виступає у водойму, мис» (Pēteraitis 1997: 323; MLE III 824, 835).

^⁴Докладніше див. у розділі 2.

Straipsniai / Articles

135

DARIUS IVOŠKA

і заснування замку Landeshute, який, за Dusburg^⁵, уже приблизно 1289 року Raganita називався^⁶. У Прусській книзі грамот (далі — PUB) у PUB I 363 під 1291 роком серед свідків акта надання 10 гакаў одному литовському втікачеві згадується «frater Conrad Stange comptur in Landeshute⁷». Імовірно, одна з перших, якщо не перша, безпосередня згадка назви замку Ragnitie міститься в документах, написаних латиною, за 1300 рік^⁸. У різних документах, написаних німецькою мовою, назва варіюється: у грамоті 1302 року, що зберігається в PUB і на підставі якої самбійцю Walgune ландмейстером Тевтонського ордену Конрадом Заком було надано частину поля Gryndin, серед свідків також згадується «brudir Walrod von Lydelow kumpthur zcu Rang[nit]». В інших документах 1302 і 1307 років також містяться записи про комтура Вальрода фон Ліделова, причому назва варіюється як Rangnith і Rangnithe PUB I 483, 554; у Scriptores Rerum Prussicarum (далі — SRP) серед записів в «Annales Pelplinenses» знаходимо Ragenitien⁹, далі в «Короткій римованій хроніці Пруссії» зафіксовано Rangnîten¹⁰. Територія і місто Ragnit також часто згадуються в OF 105, зокрема в описах кордонів прусських земель 1352 року hus

⁵ Хроніка Прусської землі Петра з Дусбурга доступна також у виданні литовською мовою (лит. Petras Dusburgietis. Prūsijos žemės kronika), підготовленому Ромасом Батурою. Видання містить також пояснення, доповнення й критичні коментарі упорядника, які мають забезпечувати точніший огляд не лише історичних подій, а й додаткові відомості про згадки населених пунктів та осіб. Однак видання такої праці могло б бути значно кориснішим і зручнішим у використанні, якби її не лише повністю переклали, а й доповнили оригінальними текстами поруч із перекладом.

^⁶ У році Господньому 1289 брат Менік, прагнучи всім серцем розширити межі християн і прусських земель, із усією військовою силою прибув у день святого мученика Георгія до землі скаловітів і на хвалу Богові та на славу на одній горі над Мемелем збудував замок Ландесгуте, що латиною означає «охорона землі», але нині зазвичай називається Рагніта... (SRP I 151).

⁷ На підставі грамоти від 1 травня 1291 року сиргелю, який утік із Литви, та його спадкоємцям було надано 10 гаків землі в землі Wangen (див. Blažienė 2000: 168, Wangen, повіт Labiau, парафія Caymen) на полі Mynxtrym (див. Blažienė 2000: 95, Mynxtrym, спустошене поселення в землі Wangen, повіт Labiau).

^{⁸ In der Urkunde über den Tausch von dem Landbesitz in} Grindes (Blažienė 2000: 45–46, Gründen, Kr. Labiau, Kirchspiel Legitten) Wilchytien (Wilkietihen, Gerullis 1922: 201) wird unter den Zeugen „frater Ludewicus de Libencelle commendator in Ragnitie“ erwähnt PUB I 463.

^⁹ Da Ragenitien, tufent zweihundert nun und achczec jar (SRP I 271).

^¹⁰ Uber ein jâr darnâch was den Littowen gâch: si begunden umme Rangnîten herren unde rîten vil gar vaste hîr und dar SRP II 8.

136

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

Rangnithen (OF 105 2ᵛ, 39ʳ, 39ᵛ, Ragnittin (OF 105 12ᵛ) та в ручних грамотах 1342 року fideli nostro Henconi de Rgnithen (OF 105 245ʳ), а також близько 1370–1400 років Ragniten (OF 105 169ʳ, 208ʳ). Крім того, у хроніці Віганда з Марбурга знаходимо – Ragneta¹¹, а в багатьох литовських дорожніх описах серед частих варіантів уже в описі дороги № 12 близько 1393 року наявна також форма Ragnit¹². Назву також по-різному зафіксовано у збірці документів «Die Türkensteuer im Herzogtum Preußen 1540¹³⁴»:...furm schlos Rangenit,...ampt Rangnidt (Diehlmann 2008: 129, 130). В описі Шалауської землі 1584 року Каспар Генненбергер¹⁴ (1584: 38–40) кілька разів згадує Ragnit, але також записує її як Ragnit і Rangit. Христофор Гарткнох (1684: 409–410) описує Ragnit як великий округ, місто й замок. За його словами, сам замок у той час мав бути «одним із найкращих замків у герцогстві Пруссія».

Найдавнішою непрямою згадкою про Tilsit, здається, є запис у SRP II 85 у хроніці Германа фон Вартберга, датований XIV століттям: Eoderm anno [1365] circa Valentini Letwinit tria castra expugnarunt in Prussia, scilices Schalwitarum in Ragnithen, Kaustriten et Splitter omnibus hominibus obductis... Автори SRP ідентифікують Шалвенський замок як пізніший Tilsiter замок.

Замок Tilsit було споруджено лише у 1407–1408 роках також на місці колишнього шалуського замку. Новозбудований замок на річці Memel, за словами Лукаса Давида (1813: 86), був «не таким великим і не таким міцним, як перший», спалений; проте він мав слугувати для оборони від постійних нападів ворогів

^¹¹ Нарешті того самого року [1347] той самий король прибув поблизу Рагніти, де пробув 3 дні й завдав значної шкоди вогнем і пограбуваннями тощо. SRP II 509.

^¹² Цим шляхом пройшли Зада з Лаукеркен, Вілкін із Лабіау, Гедекант і Вайніґеде з Рагніти SRP II 673. Цей опис шляху доступний читачеві, знайомому з литовською мовою, також литовською в книзі «Kraštas ir žmonės: Lietuvos geografinių ir etnografinių aprašymai (XIV–XIX a.)», виданій Юозасом Юрґінісом та Альґірдасом Шідлаускасом у 1988 році. Передання назв місцевостей і особових імен у цьому виданні подано частково лінтуанізовано, а частково — ні; оригінальний текст описів шляхів із SRP паралельно не наведено. Це настільки знижує цінність і придатність публікації, що в деяких аспектах її навряд чи можна використовувати як надійне джерело для наукових цілей.

^¹³ Друковане видання «des Ostpreußischen Folianten» 911a (далі – Ostpr. Fol. 911a) Ганса Гайнца Дільманна, 2008 року.

^¹⁴ У його праці «Kurtze vnd warhafftige Beschreibung des Landes zu Preussen» (1584).

Straipsniai / Articles

137

DARIUS IVOŠKA

необхідною. Сучасний хроніст Йоганн фон Позільґе¹⁵ повідомляє про будівництво двох будинків: «eyn hus uff Mymmel die Tylsat genannt, und eyn hus zu Samaythin Vredeborg¹⁶ genannt», які вставлено до розділу хроніки «Huser wordin gebuwet zcu Sameythin» (SRP III 291).

Перший фогт Tilsit відомий із 1436 року¹⁷. Ще один замок у комтурстві Ragnit був споруджений верховним магістром Вінріхом фон Кніпроде близько 1360 року на правому березі річки Memel і названий Neuhaus¹⁸. Поблизу Tilsit розташовувалися будинки Splittern¹⁹ та Caustritten²⁰, уперше згадані обидва 1365 року. За шість миль вище за течією від Ragnit верховний магістр Карл фон Трір у 1313 році заснував замок Christmemel²¹, який близько 1409 року також мав фогта. У 1259–1260 роках було засновано Georgenburg²², згодом зруйнований замок, який відбудували лише 1336 року²³. Того ж року було

15 Йоганн фон Позильге / де Пусіліє, був історіографом, який близько 1340 року народився в Позильге (пол. Żuławka біля Марієнбурга, колишня Західна Пруссія, нині Куявсько-Поморське воєводство) і, ймовірно, помер 14 липня 1405 року. У 1372 році він був пробстом у Дойч-Ейлау (пол. Iława, Вармінсько-Мазурське воєводство), з 1376 року виконував обов’язки офіціала Помезанської єпархії в Різенбурзі (пол. Prabuty, Поморське воєводство) та був пробстом у Ладекоппі (пол. Lubieszewo біля Данцига) (Доступ: http://www.geschichtsquellen.de/autor/3337 [переглянуто 10.10.2020]; SRP III 31–38).

16 Після облоги Велуна (лит. Veliuōna) Тевтонським орденом у 1328 році та його цілковитого знищення 1333 року герцог Генріх Баварський спорудив новий замок, названий Фріденбургом (Kviklys 1965: 339).

17 Den Ortsnamen Tilsit führt Pėteraitis (1997: 406) auf den Flussnamen lit. Tilžė zurück und verbindet ihn mit lit. tilžti ‘nass, durchweicht werden’, tilžūs ‘aufgeweichter und nasser Boden’. Den Ortsnamen behandelt auch Daiva Deltuvienė (2006: 216) bedauerlicherweise notiert sie aber die frühesten Erwähnungen von Tilsit nicht, sie gibt als erste Tilse / Tilsit von 1785 an. Es wäre aber sinnvoll in einer den Ortsnamen des 14.–18. Jhs. gewidmeten wissenschaftlichen Arbeit, die früheste bekannte Bekundung des historischen Ortsnamens anzugeben.

18 Замок Neuhaus (лит. Naujieji Namai, Naujoji pilis), мабуть, було перебудовано на кам’яний близько 1404–1409 років (Kviklys 1968: 728; MLE IV 524).

19 Лит. Spitrė; замок споруджено приблизно в той самий час, що й замок Caustritter, згодом зруйновано й більше не відбудовано (Kviklys 1968: 728; MLE IV 521).

20 Лит. Kaustrýčios; після знищення замок більше не згадується в історичних джерелах. Він, мабуть, стояв за 4 км на схід від Tilsit, на пагорбі, який згодом назвали Tilsiter Schloßberg, на річці Memel (MLE IV 521).

21 Дерев’яний замок Christmemel (лит. Skirsnemunė) було збудовано в лісі за 55 км від Ragnit, навпроти литовського замку Bisena (Kviklys 1968: 594).

22 Georgenburg (лит. Jūrbarkas) вважається одним із найдавніших і найчастіше згадуваних в історичних джерелах замків Тевтонського ордену в Литві (Vanagas 1996: 82).

23 Примітка: наші люди тепер змушені возити продовольство до замку Юрґенбург, розташованого на землі литовців CDP III 1848: 123–124.

138

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

також Marienburg²⁴ на острові Romayn²⁵ та 1337 року поблизу Welun²⁶, навпроти зруйнованого Christmemel, збудував Baierburg²⁷. Надалі, у 1369 році, після того як великий князь литовський відбудував зруйнований Kowno-Burg²⁸ на острові Wyrgall²⁹ навпроти Naweze³⁰, Вінріх фон Кніпроде збудував як оборонну фортецю Gotteswerder³¹. Якщо правдою є те, що 1389 року на місці зруйнованої старішої було збудовано два будинки Gotteswerder³², то Goteswerder на початку XV ст. мав стати головною опорою влади ордену в Жемайтії. Marienwerder³³ на Nerge³⁴ була фортецею, висунутою найдалі в язичницьку Литву

²⁴ Щодо відбудови Georgenburg та заснування Marienburgs див. також Batūra „Piestvēs pilis Lietuvos gynyboje. Legendinės Lietuvos pradžios pilis“, 2003: 96.

²⁵ Заснування Marienburg Voigt (IV 544) зображує як поспішне будівництво фортеці, яка мала захищати від нападів язичницької Литви. Замок стояв на острові Romain (лит. Romáinių salà), розташованому при злитті річок Dubysa і Memel (Batūra 2003: 89).

²⁶ Розташований за 55 км на північний захід від Kowno (лит. Kaūnas) Welun (лит. Veliuõna) належить до найдавніших і найвизначніших поселень Литви (Kviklys 1965: 338; Vanagas 1996: 82).

^{27 Die} Baierburg, названа на честь баварського герцога Генріха Баварського (лат. Hinricus dux Bavariae) SRP II 501, була однією зі стратегічно найважливіших і найбільш віддалених від Прусської землі фортець. Першу Baierburg було збудовано 1337 року, а третю й останню — 1387 року; її вже відбудували на місці Georgenburg і згодом також так назвали (Zabiela 2005: 163–164). Voigt (IV 545) називає її поряд із Marienburg (на острові Romayn) другою сильною фортецею на річці Мемель.

28 Перша фортеця Kowno (лат. Kauwe, лит. Kaūnas), відома з 1361 року, була зруйнована 1362 року у Вербну неділю SRP II 81.

29 Лит. Virgalės sala, на річці Мемель, у місці злиття Memel і Nawezo-Fluss (лит. Nevėžis) (доступ: https://www.vle.lt/Straipsnis/Gotteswerder-26767 [переглянуто 3.11.2020]).

30 Лит. Nevėžis, права притока Memel.

31 Laut der Nachrichten von Lindenblatt / Posilie (1823: 31) muss die Burg Gotteswerder von Litauern erobert worden, aber später von dem Orden zurückgewonnen sein. Über die Gründung von Gotteswerder s. auch (Zugang: https://www.vle.lt/Straipsnis/Gotteswerder-26767 [abgerufen am 3.11.2020]).

32 Lindenblatt / Posilie (1823: 115) berichtet über den Bau von zwei Häusern anstelle des zerstörten, an dem einige Gebietige samt vieler baukündigen Leuten vier Wochen seit Pfingsten beteiligt waren. Die Stärkung von den Festungen in Ragnit und Gotteswerder erwähnt auch Voigt (VI 173, 193).

33 Про будівництво Marienwerder у 1384 році повідомляє Віґанд фон Марбург SRP II 626.

34 Також Wilia, лит. Neris, друга за величиною річка Литви та найбільша (права) притока Memel.

Straipsniai / Articles

139

DARIUS IVOŠKA

Замок, збудований на місці давнього Kowno за Конрада Цьольнера фон Ротенштайна 1384 року й того самого року зруйнований Вітовтом^³⁵.

2.1. Ragnit і Tilsit в OF 131

Точнішу й повнішу картину історичних подій у всій Пруссії, у розглянутих тут та в усіх населених балтійськими народами областях становлять історичні документи, укладені від часу прибуття^³⁶ Німецького ордену та утворення Орденської держави. Оскільки мови балтійських племен у доорденський період не мали власної писемності, історія цього ареалу ґрунтується переважно не на історичних переказах місцевих літописців. Якщо йдеться про історію Пруссії або балтійських народів загалом, можна стверджувати, що її без значних «прогалин» відтворено в численних працях; однак коли потрібні точні, спеціалізовані для дослідження та локально обмежені дані, суто історичних праць здебільшого недостатньо. Тому для дослідження предмета цієї статті, серед іншого, використовуються документи орденської канцелярії, тобто документи з OF 131. Наприкінці XIV — на початку XV ст. назви Ragnit і Tilsit значно частіше з’являються в історичних джерелах, особливо в різних грамотах орденської канцелярії, які допомагають скласти чіткіше уявлення про розглянуті прусські землі. Основним джерелом, залученим для проведення цього дослідження, є OF 131. Саме його записи, що охоплюють як реєстри прибутків, так і описи зброї, запасів продовольства тощо, містять велику кількість цінної та докладної інформації про міста, села, їхніх мешканців, соціальні відносини тощо. Яким саме майном володіли міста й області Ragnit та Tilsit на початку XV ст., приблизно у 1419–1438 роках, нині встановити неможливо, проте записи в OF 131 свідчать про добре розвинене управління господарством і забезпечення запасами для задоволення потреб мешканців міста та комтурії:

^³⁵ Lindenblatt / Posilie (1823: 55–56).

^³⁶ Від початку XIII ст. (1226–1235), коли розпочалося завоювання прусських племен, місцеві народи опинилися під владою нової держави, у якій не лише грамотні літописці, а й адміністративні та канцелярські службовці виконували роль своєрідних історіографів (Ivoška 2019: 7).

140

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

Ragnite

Dijje nochgeschreben notdorfft ist zcu Ragnite vff dem huße Czu erſten In der kuchеn P[r1]mo i schock flicken flej̈ch vnd v flicken Item xvi ochßen an trug flej̈che Item xxx sch Erwiß vn viii ton̄en habir grutcze Item uij m h̄n keze Item xv ſmere ungelmelçet Vnd uij ton̄e gelmelç ſmer Item ij ton̄e potter Item xxxvi ton̄e ſalç Item keller vnd baghuße Çu erſten xviij ſch gerſte vnd uijC ſch hoppe Iſe xxix leſte korniß vnd ii leſte weße

Iſe x ſteyn buchßen v̄ xxi lothbuchlen Iſe vij to pulȝ Iſe m schok pfiele vn uij schok armbroſt

Straipsniai / Articles

141

DARIUS IVOŠKA

Це є необхідність у солодовні jC та lxx мір хмелю. Item jC мір хмелю в льоху, спочатку xv бочок пива, бочка на дві тонни. Item у пекарні xiii мір борошна. Item ij тістомісильні діжі з борошном. На кухні спочатку Jcund x шматків м’яса. Item iiii волів на печене м’ясо. Item i тонна сушеного м’яса. Item ii тонни маку. Item iij тонни крупи. Item v тонни конопляного насіння. Item j ласт гороху. Item j бочка лосося. Item j бочка оселедця. Item j бочка олії. Item iij тонни тріски. Item viij тонн камбали

В OF 131 також задокументовано 9 чиншових kretczem у місті labiau (Labiau)^{³⁷ і ще} uffim lande 8 корчм, 33 garte (сади) та 2 molen <...> uf­fim lande. Села, що належали комтурії, Gertlaucken^{³⁸ з 26} belacȝ hube і 16 mŗg та 3 1/2 Jc., а також dorff Pippeln^{³⁹ з 28} huben і 132 mŗg 19 1/2 Jc., item do hat my̆ hŗ im camerampth zcu Labiau mit 116 besaczer huß item do hat my̆ hŗ irr camerampth zcu Laucken⁴⁰ geburJche besacȝer hoken мусили сплачувати комтурії Ragnit значні чиншові збори (OF 131 201–202). Тут згадано It[em] jCˣj (121) frye dinJte In beyden kamerampten (тобто в камеральних управліннях Ragnit і Labiau), It[em] ¹¹Jchoken xij (162 1/2) dy beJacȝt Jint, It[em] xxiv (24 1/2) wuJte hoken, які свідчать про надання земельних володінь у спадкове користування, здійснюване в країні вже у XIV ст. (OF 131 75).

^³⁷ Labiau, Kr. Labiau, Kirchspiel Labiau (Blažiene 2000: 75).

^³⁸ xGertlauken, Alt und Neu Gertlauken, Kr. Labiau (Blažiene 2005: 64).

^³⁹ Vielleicht Piplinn, Kr. Memel, Amts-Bezirk Heinrichswalde (Goldbeck 1785: 120).

^⁴⁰ Vielleicht Lauken oder Woynothen, Kr. Insterburg (Goldbeck 1785: 84).

142

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

Тільзіт трапляється порівняно з Рагнітом не так часто в OF 131, а записи про осіб, які сплачували чинш, значно рідкісніші й стосуються переважно зброї та спорядження: 1419... vnd czur Thilȝad It[em] xiij (13) lodbuchȝen, It[em] / (1) steynbuchȝe. Tylȝad. It[em] iiij (4) steynbuchȝen, It[em] x (10) lotbuchȝen (OF 131 75).

У розділі OF 131, де перелічено запаси озброєння на території Рагніта, також наведено короткий реєстр осіб, які володіли певними запасами озброєння:

Ці нижче записані пани до Рагніта, спочатку: Item пан Ерхарт Каневорф має ij коней у обладунках. Item пан Кіпольт, каштелян, iij коней у обладунках. Item пан Йоган фон Рисслетей iij коней у обладунках. Item пан Ерберт фон Труксес, управитель у Тільзиті, iij коней у обладунках. Item пан Вірцбергер. Item пан Андревіс Шнеллевальт

Schumeiſt Ite h johan willemethe ſmedemeiſt Ite h apucȝ ſtange iij pferde vȯn h[arnisch] Ite h michel hellewayn iij pferde harnisch Ite h kylian iij pferde vȯn h[arnisch] Ite h jurge prijſther Ite her joßeß armbroſt kuchmeiſt Ite hr nicluſ priſt[er] h[er] (OF 131 202).

Straipsniai / Articles

143

DARIUS IVOŠKA

У розділах OF 131, що стосуються розглянутих територій Рагніта і Тільзіта, також шукали балтійські особові імена, які мали стати головним предметом дослідження, однак їх там майже не зафіксовано. Лише один пан — Apucz Stange — з-поміж 12 названих осіб, можливо, мав литовське ім’я. Пор. також ім’я литовця Apus, який у 1353 році разом зі своїм двоюрідним братом Pomyne ^{як утікач41} із Литви отримав від великого магістра Німецького ордену Вінріха фон Кніпроде und eren beyden ereben und nokomelingen czwene hoken земельний наділ у Гауледені (округ Велау, камеральне управління Тапіау). Дуже ймовірно, що у випадку з Apucz Stange йдеться лише про інший спосіб запису кінцевого звука особового імені. Литовське особове ім’я Apus вважають одноосновним литовським особовим ім’ям, яке виводять від литовського ãpušė «осика, тремтлива осика»⁴².

Усі інші особові імена мешканців Рагніта, згаданих в OF 131, мають німецьке походження. Однак якщо простежити імена мешканців Рагнітсько-Тільзітської території в пізніших документах Німецького ордену, то балтійські особові імена трапляються дуже часто й у великій кількості: 1539 Petraschs Budrei-tis, Jacob Nareickeitis, Michael Szadmantis, Gregoll Szadmantaitis; 1539 Dapkus; Wotickus Mantuteitis, Jacob Gailaitis (Diehlmann 2008: 16–17, 23); 1540 Mansche Darge; Johan Gedemyn; Waytkus Mergus, Peter Marge; Kyrkuth, Michell Sakuten (Diehlmann 2006: 25, 43, 49). Використане тут для дослідження та зіставлення даних історичне джерело — Die Türkensteuer im Herzogtum Preußen 1540 — було обране через його подібність до OF 131 за оформленням і призначенням. Відсутність балтійських особових імен у розділах OF 131, що стосуються Рагніта і Тільзіта, за 1419–1438 роки та їхня дивовижна частотність у Ostpr. Fol. 911a за 1539–1540 роки потребують ґрунтовного аналізу й пошуку пояснення, що має стати предметом іншої статті. Поки що можна стверджувати лише, що це має бути пов’язано з кількома чинниками: можливо, литовці та

⁴¹ Йдеться тут про надання земельних ділянок утікачам із Литви, які втратили свою власність на батьківщині. Зазвичай таким особам та їхнім спадкоємцям на підставі привілеїв надавали певні земельні ділянки у спадкове володіння. Такі грамоти містять визначені умови надання, серед яких передбачалося також, у разі завоювання та хрещення Литви, повернення власності.

⁴² Mehr dazu s. Ivoška (2018: 38–39).

⁴³ Die Entstehung eines solchen Registers veranlassten die Ausschreiben von 1529, 1532 und 1535, die an alle Ämter des Herzogtums Preußen ergehen wurden und durch Sammlung der „Türkensteuer“ zur Rüstung gegen den osmanischen Anfall aufforderte. Mehr dazu s. Diehlmann (1998: 15–21).

144

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

Прусси в досліджуваний період не мали майна, що підлягало оподаткуванню, або ж це було пов’язано з об’єктивними обставинами ведення та завданнями ГЗБ.

3. ДО ПРОБЛЕМАТИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МЕЖ ПРЕДМЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ В ІСТОРИЧНІЙ ОНОМАСТИЦІ

Ця стаття та розглянуті в ній аспекти можуть слугувати переконливим доказом того, наскільки складним і непередбачуваним може бути дослідження певного обраного предмета. Якщо йдеться про аналіз історичних джерел і вміщеного в них емпіричного матеріалу або про тлумачення історичних власних назв, неможливо очікувати, що достатні за якістю та кількістю дані неодмінно будуть доступними. Тут потрібно коротко, але точно зазначити, що слід розуміти під джерелами, які досліджуються в історичній ономастиці. На відміну від сучасної ономастики, дослідник історичних власних назв не може обмежуватися реєстрами імен, базами даних, офіційними адміністративними документами (чи то даними органів реєстрації актів цивільного стану, чи то церковними книгами), які, крім іншого, регулярно й майже безперервно містять відповідні відомості. Найціннішими й найважливішими основними джерелами історичних власних назв є саме фонди архівів і бібліотек, що містять найдавніші та найнадійніші свідчення про власні назви. Примітно, що такі фонди здебільшого містять документи, метою яких не було записування назв місцевостей та/або особових імен, а або написання історії, або збирання й зберігання точних адміністративних чи господарських відомостей, наприклад реєстрів податків, боргів і запасів, договорів, привілеїв тощо. Тому межі досліджень історичної ономастики не мають часових, просторових чи предметних обмежень. Дослідника історичних власних назв під час опрацювання зазначеного предмета щоразу можуть здивувати або вражаючі нові знахідки, або брак доказів, необхідних для точних висновків. Відсутність очікуваних або аргументовано передбачених свідчень про власні назви в доступних джерелах не обов’язково слід вважати невдачею, оскільки тоді виникають інші широкі питання для глибшого наукового

Straipsniai / Articles

145

DARIUS IVOŠKA

Дискусію. Крім того, необхідно також підкреслити, що сфера досліджень та інтересів історичної ономастики не обмежується лише власними назвами, а охоплює також широкий контекст їхнього походження, уживання та передачі.

4. ВИСНОВКИ

Підсумок статті можна сформулювати так:

1. На підставі свідчень достовірно доведено, що історичні шалвські області Ragnit і Tilsit від найдавніших відомих часів були балтійськими територіями, заселеними переважно місцевими жителями балтійського походження. Німецькі назви поселень Vredenburg, Christmemel, Georgenburg, Marienburg, Baierburg та ін., зафіксовані в історичних джерелах XIII–XIV ст. поряд із литовськими назвами поселень або річок Caustritten, Splittern, Romayn, Welun, Wyrgalle, Nawezo, які в той час розташовувалися на території Ragnit-Tilsit, свідчать про перейменування місцевостей, де Німецький орден заснував свої поселення. Факти, пов’язані з історичними подіями, добре відомі литовській історичній науці; литовська ономастика добре обізнана з назвами поселень і майже всі їх опрацювала, хоча литовські видання деяких історичних джерел під час їх використання в ономастиці потребують критичного та відповідального розгляду, який, на мою думку, неодмінно слід здійснити. У цьому автор вбачає і своє завдання — пояснити загадкову відсутність балтійських власних назв.

2. Із напрямів дослідження історичної ономастики, зумовлених ними та заснованих на попередніх дослідженнях перспектив і цілей подальших розвідок у певних випадках випливають не видатні відкриття й однозначні результати, а створюються передумови для безперервної дискусії щодо джерел і матеріалу. Єдине ім’я литовського мешканця з області Ragnit — Apucz Stange, згадане поряд з іншими особами німецького походження в OF 131, зовсім не обов’язково свідчить про те, що близько 1419–1438 років ця область не була заселена литовцями та пруссами. Навпаки — податкові реєстри герцогства Пруссія, укладені століттям пізніше й такі, що містять численні балтійські (прусські та литовські) особові імена, зобов’язують сучасного ономаста з’ясувати, чому шукані особові імена відсутні в документах, складених століттям раніше. Для цього необхідно буде шукати додаткові джерела, що стосуються тієї самої

146

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

території, та зафіксовані в них, можливо, свідчення.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Adamonytė Veronika, Blažienė Grasil­da, Gelumbeckaitė Jolanta, Trum­pa Edmundas 2018: Interaktyvus Rytų Prūsijos žemėlapis IV. Zugang: http://prusija.lki.lt/V.html.

Batūra Romas 2003: Pieštvės pilis Lietuvos gynyboje. Legendinės Lietuvos pradžios pilis. – Lietuvos valsčiai. Seredžius, Vilnius: Versmė, 87–101.

Blažienė Grasil­da 2000: Die baltischen Ortsnamen im Samland. – Hydronymia Europa­ea, Sonderband II, Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

Blažienė Grasil­da 2005: Baltische Ortsnamen in Ostpreußen. – Hydronymia Euro­paea, Sonderband III, Stuttgart: Franz Steiner Verlag.

CDP III – Дипломатичний кодекс Пруссії. Збірка документів з давнішої історії Пруссії з Королівського таємного архіву в Кенігсберзі разом із регестами, т. 3, за ред. J. Voigt, Кенігсберг: у братів Bornträger, 1848.

David Lucas 1813: Preussische Chronik nach der Handschrift des Verfassers mit Beifügung historischer und etymologischer Anmerkungen 5, Hrsg. E. Hannig, Königsberg: in der Hartungschen Hofbuchdruckerei.

Deltuvienė Daiva 2006: Baltiški Mažosios Lietuvos XIV–XVIII a. oikonimai, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Diehlmann Hans Heinz 1998: Die Türkensteuer im Herzogtum Preußen 1540, Bd. 1, Fischhausen – Schaaken – Neuhausen – Labiau, Hamburg: Im Selbstverlag des Vereins.

Diehlmann Hans Heinz 2006: Die Türkensteuer im Herzogtum Preußen 1540, Bd. 2, Memel – Tilsit, Hamburg: Im Selbstverlag des Vereins.

Diehlmann Hans Heinz 2008: Die Türkensteuer im Herzogtum Preußen 1540, Bd. 3, Ragnit – Interburg und Saalau, Hamburg: Im Selbstverlag des Vereins.

Gerullis Georg 1922: Die altpreußischen Ortsnamen, Berlin und Leipzig: Vereinigung wissenschaftlicher Verleger Walter de Gruyter & Co.

Історичні джерела німецького Середньовіччя. Баварська академія наук. Доступ: http://www.geschichtsquellen.de/autor/3337.

Goldbeck Johann Friedrich 1785: Vollständige Topographie des Königreichs Preussen. Erster Theil welcher die Topographie von Ost-Preussen enthält, Königsberg und Leipzig: Auf eigene Kosten und eigenem Verlage.

Straipsniai / Articles

147

DARIUS IVOŠKA

GZB – Велика книга чиншів Німецького ордену (1414–138), за редакцією П. Г. Тілена, Марбург: видавництво Н. Г. Ельверта, 1958.

Hartknoch Christophorus 1684: Altund Neues Preussen Oder Preussischer Historien Zwey Theile, Franckfurt und Leipzig, Königsberg: In Verlegung Martin Hallervorden / Buchhändlern in Königsberg.

Hennenberger Casparus 1584: Kurtze und warhafftige Beschreibung des Landes zu Preußen. Durch Casparum Hennenbergern Pfarherrn zu Mülhaußen auff Natangen. Zu Königsberg in Preußen.

Ivoška Darius 2017: Bemerkungen zur Problematik der baltischen Ortsnamen westlich der Weichsel. – Acta Linguistica Lithuanica 74, 208–225.

Ivoška Darius 2018: Baltische Eigennamen in den Dokumenten des Deutschen Ordens: Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Ivoška Darius 2019: Widerspiegelung der prußischen Kultur in den Grenzenbeschreibungen des Deutschen Ordens. – Jahrbuch der Historischen Kommission für ostund westpreußische Landesforschung und der Copernicus-Vereinigung für Geschichte und Landeskunde Westpreußens. Mitteilungen aus dem Geheimen Staatsarchiv Preußischer Kulturbesitz 10, Osnabrück: fibre Verlag, 7–23.

Щорічники Йоганна Лінденблатта, або Хроніка Йоганна фон Позіліє, офіціала в Різенбурзі, за редакцією Й. Фойґта, Ф. В. Шуберта, Кенігсберг: в університетській книгарні, 1923.

Jurginis Juozas, Šidlauskas Algirdas 1988: Kraštas ir žmonės: Lietuvos geografiniai ir etnografiniai aprašymai (XIV–XIX a.), Vilnius: Mokslas.

Kviklys Bronius 1965: Mūsų Lietuva. Krašto vietovių istoriniai, geografiniai, etnografiniai bruožai 2, Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla.

Kviklys Bronius 1968: Mūsų Lietuva. Krašto vietovių istoriniai, geografiniai, etnografiniai bruožai 4, Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla.

MLE III – Mažosios Lietuvos enciklopedija 3, Mec – Rag, Vilnius: Mažosios Lietuvos fondas, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2006.

MLE IV – Mažosios Lietuvos enciklopedija 4, Rahn – Žvėžežeris, Vilnius: Mažosios Lietuvos fondas, Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2009.

OF 105 – Орденський фоліант із Таємного державного архіву «Прусська культурна спадщина».

OF 131 – Орденський фоліант із Таємного державного архіву «Прусська культурна спадщина».

Pėteraitis Vilius 1997: Mažosios Lietuvos ir Tvankstos vietovardžiai. Jų kilmė ir reikšmė, Mažosios Lietuvos fondas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

148

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Zur Frage der baltischen Eigennamen des Gebietes Ragnit und Tilsit in den Ordensdokumenten des 14.–15. Jahrhunderts

Petras Dusburgietis. Prūsijos žemės kronika, уклав, вступ і пояснення написав Р. Батура, переклав Л. Валкунас, Вільнюс: Vaga, 1985.

PUB I – Прусський збірник документів, т. 1, частини 1, 2, за редакцією Філіпі та д-ра Велькі, Кенігсберг: друкарня видавництва Гартунга, 1882–1909.

SRP I – Scriptores Rerum Prussicarum. Історичні джерела прусської давнини до занепаду влади ордену, т. 1, за редакцією Т. Гірша, д-ра М. Теппена, д-ра Е. Штрельке, Лейпциг: видавництво С. Гірзеля, 1861.

SRP II – Scriptores Rerum Prussicarum. Історичні джерела прусської давнини до занепаду влади ордену, т. 2, за редакцією Т. Гірша, д-ра М. Теппена, д-ра Е. Штрельке, Лейпциг: видавництво С. Гірзеля, 1863.

SRP III – Scriptores Rerum Prussicarum. Історичні джерела прусської давнини до занепаду влади ордену, т. 3, за редакцією д-ра Т. Гірша, д-ра М. Теппена, д-ра Е. Штрельке, Лейпциг: Minerva GMBH, 1863.

Vanagas Aleksandras 1996: Lietuvos miestų vardai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Всесвітня литовська енциклопедія. Доступ: https://www.vle.lt/Strаipsnis/Gotteswerder-26767.

Voigt Johannes 1834: Geschichte Preußens: von den ältesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des Deutschen Ordens, Bd. 6, Die Zeit des Hochmeisters Konrad von Junglingen, von 1393 bis 1407; Verfassung des Ordens und des Landes, Königsberg: im Verlage der Gebrüder Bornträger.

Zabiela Gintautas 2005: Bajerburgo pilis. – Lietuvos archeologija 28, Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 163–174.

Straipsniai / Articles

149

DARIUS IVOŠKA

Про балтійські Ragainės та Tilžės територіальні власні назви в документах Ордену XIV–XV ст.

АНОТАЦІЯ

Автор цієї статті, у своїх попередніх дослідженнях розглядавши кілька важливих для литовського та прусського історичного іменника джерел — фоліантів Німецького ордену, цього разу обрав ще один, досі ним не досліджений фоліант — № 131, відомий як «Велика чиншова книга Німецького ордену 1414–1438» («Das grosse Zinsbuch des deutschen Ritterordens (1414–1438)»). Ця збірка фінансових документів Німецького ордену є одним із найважливіших історичних джерел, у якому дослідник іменника в реєстрі платників чиншу, інвентарю, власників нерухомого та рухомого майна, а також оподаткованих міст і сіл знаходить безліч топонімів та антропонімів. Для дослідження було обрано дві області Прусської Литви — Рагайне та Тільзит. Первинним об’єктом дослідження були литовські та прусські антропоніми, не виключаючи й можливих нових фактів, пов’язаних із топонімами. Під час дослідження, після виявлення лише одного балтійського, найімовірніше литовського за походженням, антропоніма — Apucz Stange, постали питання, які в цій статті розглядаються із залученням історичних джерел, що охоплюють свідчення про досліджуваний ареал від вторгнення Німецького ордену на прусські землі у XII столітті до 1540 року, періоду Прусського герцогства. У статті не лише подано історичний контекст Рагайне та Тільзита, коротко розглянуто етнічний склад населення ареалу, соціальні відносини, а й порушено проблематику досліджень історичного іменника: межі об’єкта дослідження, аспекти відбору джерел і матеріалу для дослідження, характер та виклики досліджень.

Подано 15 листопада 2020 року.

DARIUS IVOŠKA

Інститут литовської мови, вул. Пятраса Вілейшіса, 5, LT–10308 Вільнюс, Литва [email protected]

150

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII