Аудроне БІТІНЕНЕ

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Науковий стиль досі не досліджено всебічно, оскільки передусім увагу приділяли термінології, її впорядкуванню, а не структурі наукового стилю. Насправді функціонування лексичних і синтаксичних елементів виразніше характеризує своєрідність стилю, ніж морфологія. Тому часто вважають, що вона неінформативна, нездатна утворити шар типових мовних засобів (Mistrik, 1965, 44–45). Однак уже перші статистичні дослідження морфологічних елементів (наукового й художнього стилів), проведені авторкою цієї статті (Pikčilingis, 1971, 284–286), свідчать, що й цей мовний рівень може диференціювати та інтегрувати різні різновиди літературної мови.

У цій статті подано не повний опис морфологічної структури наукового стилю, а лише кілька параметрів лінгвістичних ознак, які можуть залежати від впливу позамовних і мовних чинників. Диференційна сила параметрів особливо інформативна, коли порівнюються якісно відмінні стилі — науковий і художній. Таке порівняння має сенс, якщо під час дослідження морфологічної структури одиницею аналізу обирають не фрагмент тексту, а речення, яке показує реальний розподіл частин мови та їхню кореляцію. Оскільки кількісні зміни лінгвістичних ознак можуть залежати від конкретних стилістичних чинників, вибірка наукового стилю (38,5 тисячі слів) стратифікована, тобто враховано підстилі та галузі (напрями) науки. Виокремлюючи підстилі, беруть до уваги функціонування конкретних текстів у сфері діяльності науковців і своєрідність позамовних чинників — зв’язку адресанта й адресата. Які це підстилі і чим вони відрізняються?

Тексти теоретичного підстилю призначені для кваліфікованого адресата (фонд знань обох учасників комунікативного акту майже не відрізняється), здатного мислити абстрактними категоріями, синтезувати складну наукову інформацію, творчо її засвоювати. Адресант ніби ототожнює себе з адресатом: передає найновішу інформацію, а задля об’єктивності часто полемізує з фахівцями тієї самої чи суміжної галузі й очікує адекватного сприйняття повідомленої інформації.

11

Адресант навчального підстилю не ототожнює себе з адресатом — фонд знань обох учасників комунікативного акту різниться. У текстах цього типу особливу увагу приділено адресатові: адресанта цікавить, як запам’ятовується наукова інформація, тобто його турбує зворотний зв’язок. У навчальних текстах менше об’єктивної інформації; дидактично систематизується лише найактуальніше, те, що відповідає конкретним навчальним цілям. Твердження не стільки доводять чи обґрунтовують результатами експериментів, скільки пояснюють, залучаючи приклади, ілюстрації та інші невербальні елементи організації тексту. Спеціальними зв’язувальними конструкціями підкреслюють зв’язок з окремими частинами тексту і в такий спосіб активізують увагу адресата. Адресат має запам’ятати не лише інформацію, а й форму її передавання. Отже, відбувається імпліцитне спілкування учасників комунікативного акту.

Адресант науково-методичного підстилю — кваліфікований фахівець тієї чи іншої галузі, а адресат — фахівець, який практично намагається впровадити найновіші й найдоцільніші наукові досягнення. У текстах цього підстилю на основі конкретних наукових досліджень чи експериментів подають різноманітні рекомендації (зазначають ефективні виробничі технології, найдоцільніший спосіб вирощування рослин і тварин, метод навчання тощо) для поліпшення діяльності в тій чи іншій галузі науки. У текстах цього підстилю наукову інформацію передають у конкретнішій, менш концентрованій формі.

Від розглянутих раніше суттєво відрізняється науково-популярний підстиль. Його адресант — кваліфікований фахівець, а адресат — зовсім не визначений (найчастіше фахівець іншої галузі або особа без спеціальної освіти), тому актуальну й цікаву наукову інформацію передають в адаптованій, простій формі: уникають спеціальних наукових термінів, прагнуть конкретності, переконливості, навіть індивідуальності. Поряд із функцією повідомлення постає експресивна й апелятивна функції (Župerka, 1983, 104). Конструктивний принцип науково-популярного підстилю — контамінація особливостей і лінгвістичних ознак наукового, публіцистичного, повсякденно-побутового й навіть художнього стилів.

У працях зі стилістики литовської мови (Pikčilingis, 1971; Župerka, 1983) цілком обґрунтовано визнають диференціацію наукового стилю лише за одним напрямом, відмежовуючись від тих різновидів наукового стилю, які

12

які пов’язані зі специфікою конкретної науки й визначаються як «відбір мовних елементів та їхні співвідношення в текстах тієї самої тематики» (Андреев 1967, 27; Хофман 1986). Такий поділ наукового стилю не є функціонально-стилістичним, оскільки ігнорується комплекс позамовних чинників, що детермінують функціональні стилі та їхні постулати, а перевага надається лише одному — змістовому (тематичному) чиннику. Однак, досліджуючи науковий стиль статистичними методами, варто з’ясувати, чи відрізняються тексти одного наукового напряму (галузі) від текстів іншої галузі, адже й самі дослідники функціональних стилів постійно наголошують на існуванні двох полюсів наукових галузей — гуманітарних і математичних та технічних (Сенкевич, 1976, 42; Galperin, 1977, 310). Очевидно, досліджувати тексти окремих наукових галузей недоцільно: нині переважають не стільки тенденції диференціації наук, скільки їх інтеграції, тому можна обмежитися різновидами гуманітарних, природничих і математичних та технічних наук.

Насамперед розглянемо функціонування частин мови (див. таблицю 1).

Таблиця 1. Частотність частин мови.

Функціональний стиль | Частини мови | Іменник | Прикметник | Числівник | Займенник | Дієслово | Прислівник | Прийменник | Сполучник | Частка | Емоційно-експресивні | Науковий | 40,0 | 12,5 | 2,7 | 6,9 | 18,1 | 6,3 | 3,8 | 7,6 | 1,9 | – | Художній | 29,8 | 5,8 | 1,2 | 11,1 | 23,7 | 7,9 | 6,6 | 8,9 | 4,8 | 0,2

У текстах наукового й художнього стилів серед усіх частин мови найчастіше вживаються іменники, однак їхній розподіл неоднаковий. Перевага іменників у науковому стилі — ознака номінативного стилю. Навіть у реченні наукового стилю середньої довжини (17–22 слова) може бути від 7 до 14 іменників (такі речення становлять 41,6%). Напр.: Класики фонології (наприклад, Трубецькой) були переконані, що фонетика і фонологія є цілком самостійними галузями науки (Gird, F, 14). Значення словотворення визначає вся структура похідного слова (основа словотворення

13

, формант і їхнє специфічне співвідношення), що виявляється в позиції похідного слова на тлі твірного слова (Urb, ŽDT, 149).

У науковому стилі особливо важливі якісні характеристики; прикметник передає їх удвічі частіше, ніж у художньому стилі, де вони виражаються без іменника. Обидві ці частини мови підвищують інформативність тексту, допомагають передавати фактичну інформацію (Гальперин, 1981, 28).

Перевага іменників і прикметників пов’язана зі специфічною рисою наукового стилю — абстрактністю, а також із неспецифічними рисами — стислістю та статичністю.

У художньому стилі тенденції протилежні: висока частотність дієслова (і вища частотність прислівника) свідчить про динамічність текстів цього типу, оскільки на перший план виходить не опис чи міркування, характерні для наукового стилю, а розповідь про події, зміни стану персонажів тощо (особові форми дієслова становлять 66,5%, у науковому стилі — 43,9%). Тому, очевидно, можна стверджувати, що релевантною лінгвістичною ознакою наукового й художнього стилів є співвідношення іменників і дієслів у тексті (коефіцієнт субстантивності — 2,2 і 1,5).

Розглядувані функціональні стилі розрізняються за вживанням займенників. У науковому стилі їх уживають рідше, у художньому — частіше. Такий нерівномірний розподіл займенників зумовлений різним характером організації текстів. У художньому стилі займенники замінюють іменники (особових займенників — 63,2%, у науковому стилі — 31,2%, вказівних — 30,5% і 23,5% відповідно), тоді як у науковому стилі прагнуть до точності, тому схильні повторювати самі назви понять. Точність зумовлює нижчу частотність часток, об’єктивність — усунення емоційно-експресивних слів із частин мови. Перевагу сполучень із прийменником у художньому стилі зумовлює те, що їхнім головним компонентом найчастіше є дієслово, яке в науковому стилі вживається рідше. З іншого боку, вищу частотність сполучень без прийменника в науковому стилі зумовлює й специфічна риса наукового стилю — абстрактність, адже «значення прийменникових конструкцій конкретніше за значення відмінків» (Paulauskienė, 1994, 387). Відмінності в частотності інших частин мови не такі очевидні й, очевидно, залежать від частотності корельованих частин мови. Який вплив на функціонування частин мови

14

чи має внутрішню диференціацію науковий стиль?

Частотність іменників як релевантна ознака наукового стилю мало залежить від специфіки підстилю (найбільше іменників у текстах навчального підстилю — 42,2%) або наукового напряму (відрізняються лише тексти природничих наук — 42,1%).

Ще стабільніше розподілені прикметники, оскільки амплітуда коливань не перевищує навіть одного відсотка. За частотністю займенників відрізняються методичні тексти (4,5%), у яких є схильність постійно повторювати ті самі назви понять (зовсім без потреби). Протилежна тенденція властива гуманітарним текстам (займенники становлять 9,0%). Їхні автори прагнуть урізноманітнити висловлення, шукають нових відтінків зв’язку між компонентами словосполучення, наприклад (частки становлять 2,4%).

Менша частотність іменників (36,3%) і прикметників (9,8%), а також більша частка займенників (8,8%), дієслів (19,0%), прислівників (7,7%) і навіть часток (3,7%) у науково-популярних текстах свідчать, що орієнтація на некваліфікованого адресата формує своєрідний розподіл частин мови.

Далі розглянемо розподіл ще двох параметрів — відмінків іменника та часів дієслова.

Таблиця 2. Частотність відмінків іменника

Функціональний стиль Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний Науковий 27,2 41,7 4,2 13,8 6,3 6,8 – Художній 30,6 26,8 2,9 24,0 7,8 6,8 1,1

Як видно, науковий і художній стилі розрізняються своєрідною структурою відмінків іменника. Мовною константою, тобто нерелевантною ознакою, можна вважати місцевий відмінок, який рівномірно вживається в текстах обох функціональних стилів, а очевидною релевантною лінгвістичною ознакою — родовий відмінок. Перевага родового відмінка (разом із називним становить аж 68,8%) у наукових текстах пов’язана зі спе

15

Ще одна особливість стилю — абстрактність: ознака, виражена іменником, сприймається не лише як самостійніша, а й як абстрактніша за ознаку, виражену прикметником (із головним словом її пов’язує взаємний зв’язок конкретизації). Інакше кажучи, від здатності іменника поєднуватися у складні за структурою утворення (часто терміни) залежить частотність родового, а частково й давального відмінка (ними керують дієслівні іменники, особливо часті в теоретичних текстах). У художньому стилі знахідний відмінок майже вдвічі частіший, ніж у науковому. Частотність цього відмінка, безперечно, пов’язана з уже згаданою особливістю стилю — динамічністю: дієслово часто корелює зі знахідним відмінком іменника, а частково й з орудним. Тому релевантною лінгвістичною ознакою, що розкриває специфіку художнього стилю, є частотність знахідного відмінка. Системність обох функціональних стилів зумовлює розподіл інших відмінків — називного, давального й орудного.

Іменники в родовому відмінку рівномірно розподілені не лише в текстах різних підстилів, а й текстах наукових галузей різного спрямування (у текстах гуманітарних наук родового відмінка менше — 38,4%). Коливання частотності інших відмінків статистично інформативне, але на практиці вказує лише на можливу різноманітність творення текстів наукового стилю. У теоретичних текстах менше іменників у знахідному відмінку (10,5%), але більше — у називному (30,0%). Частотність тих самих відмінків диференціює гуманітарні тексти: зі зменшенням частотності родового відмінка (38,4%) зростає частотність називного (29,2%) і знахідного (15,9%). Амплітуда коливань відмінків із невеликою часткою — давального й орудного — мало залежить від впливу екстралінгвістичних чинників (амплітуда коливань — 0,8%). Структура частотності відмінків у науково-популярних текстах статистично неінформативна: суттєво відрізняється лише частотність родового (36,7%), частково — називного (28,8%) відмінка, тоді як розподіл інших відмінків порівняно сталий. Отже, і в текстах цього типу помітна тенденція до стереотипного вираження: більшість тексту становлять іменники не трьох відмінків (як у художньому стилі), а двох. Такі самі тенденції до стереотипності помітні при порівнянні функціонування дієслівних часів (див. таблицю 3).

16

Таблиця 3. Частотність дієслівних часів

Функціональний стиль

Дієслівні часи

Теперішній

Минулий одноразовий

Минулий багатократний

Майбутній

Науковий

73,3

23,7

0,4

2,5

Художній

27,4

62,5

3,6

6,5

Як бачимо, частотність дієслівних часів у текстах обох функціональних стилів загалом різниться, оскільки виявлено протилежні тенденції вживання двох основних часів — теперішнього й минулого одноразового: у науковому стилі форми теперішнього часу більш ніж утричі переважають форми минулого одноразового часу, а в художньому стилі минулий одноразовий час уживається у 2,5 раза частіше. У наукових текстах теперішній час, на відміну від художніх, уживається в узагальнювальному значенні (у контексті абстрактних іменників), тому можна побачити протиставлення абстрактного й конкретного. У науковому тексті важливо зафіксувати, констатувати існування явищ дійсності, їхні зв’язки, процеси чи закономірності, актуальні не лише для адресанта, а й для адресата. Напр.: Майже всі хрящові риби живуть у морях (Mač SG, 86). Мовну систему становлять правила й абстрактні елементи (Gird F 71).

У деяких реченнях значення дії, що відбувається тепер, зовсім відходить на другий план, а дієслово позначає сталу властивість суб’єкта (це значення дуже близьке до значення прикметників або дієприкметників), напр.: Альбуміни розчиняються у воді (Jas O Ch 65); Дерева з боку, зверненого до сонця, дуже нагріваються крізь кору (Dag AE 58); У легенях гемоглобін сполучається з киснем <...> (Jas O Ch 202).

Основою творення художнього образу є не стільки події теперішнього, скільки ті, що вже відбулися (узагальнення через конкретний образ). Переважна в художньому стилі розповідь передбачає цілеспрямоване чергування всіх дієслівних часів, зокрема й минулого багатократного.

Частотність теперішнього часу зовсім не залежить від підстилів, що становлять ядро наукового стилю, але дещо більше коливається

17

…них текстах наукових напрямів, оскільки у вступних частинах праць із природничих наук і під час опису експериментів дещо частіше вживається простий минулий час (25,7%, пор. теперішній — 72,3%). За частотністю вживання простого минулого часу тексти різних підстилів відрізняються зовсім незначно. Лише в методичних текстах розповідь про перебіг теоретичних експериментів і застосування можливих результатів на практиці передбачає більшу відносну частку цього часу. Майбутній час, рівномірно розподілений у текстах гуманітарних і природничих наук, диференціює тексти з фізики та математики. Під час міркування й особливо доведення теорем необхідним елементом (традицією текстів цього підстилю) є майбутній час, наприклад: Зараз pateiksime загальне означення математичного сподівання випадкової величини. Математичним сподіванням випадкової величини <...>, визначеної на ймовірнісному просторі <...>, vadinsime інтеграл <...> (Kub TTMS 165).

Часові форми дієслова диференціюють науково-популярні тексти, оскільки переважання теперішнього часу (65,7%), дещо рідше вживання простого минулого (28,8%) і порівняно часте вживання майбутнього (5,3%) часу утворюють своєрідну структуру, параметри якої не збігаються з параметрами вживання часів у художньому стилі.

З розглянутих параметрів випливає, що морфологічна структура функціональних стилів значною мірою залежить (не є пасивною, як часто вважають) від впливу позамовних чинників і може диференціювати різні функціональні стилі. А всередині наукового стилю більшість параметрів варіюється, проте залишається в межах норм наукового стилю. Було б неточно стверджувати, що тексти різних галузей науки написані своєрідним науковим стилем. Невизначеним залишається місце науково-популярного підстилю, оскільки розглянуті параметри варіюються в одному напрямі. Тому науково-популярний стиль можна розглядати окремо — як такий, що має дещо іншу структуру на рівні взаємодії різних функціональних стилів.

Скорочення

Dag AE – Dagys J. Augalų ekologija. – V.: Mokslas, 1980.

Gird F – Girdenis A. Fonologija. – V.: Mokslas, 1981.

Jas OCh – Jasinskas L. ir kt. Organinė chemija. – V.: Mokslas, 1979.

Kub TTMS – Kubilius J. Теорія ймовірностей і математична статистика. – V.: Mokslas, 1980.

Urb ŽDT – Urbutis V. Žodžių darybos teorija. – V.: Mokslas, 1978.

18

Literatūra

1. Mistrik J. Slovenská štylistika. Bratislava: Sloven. ped. nakl-vo, 1965.

2. Paulauskienė A. Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams. V.: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1994.

3. Pikčilingis J. Lietuvių kalbos stilistika. V.: Mokslas, 1971. T. I.

4. Župerka K. Lietuvių kalbos stilistika. V.: Mokslas, 1983.

5. Андреев Н. Д. Статистико-комбинаторные методы в теоретическом и прикладном языкознании. Л.: Наука, 1967.

6. Хофман Л. Научный стиль – социолект – языковые барьеры социолингвистический аспект научной речи// Типология текста в функционально стилистическом аспекте. Пермь, 1990. С. 4–10.

7. Сенкевич М. П. Стилистика научной речи и литературное редактирование. М.: Высшая школа, 1984.

8. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981.

19