Stasys KEINYS

ПРОНИКЛИВИЙ СУФІКС ПРИКМЕТНИКІВ -INIS, -Ė

У сучасній літературній мові дуже поширеним став суфікс прикметників -inis, -ė. Іноді здається, що його приєднують майже без жодних обмежень. Таку активність цього суфікса постійно й дуже сильно підігрівають слов’янські, германські, а почасти, можливо, й деякі інші мови. Однак так було не завжди.

У писемній мові кінця минулого й початку цього століття надзвичайно поширеними й улюбленими були прикметники, утворені за допомогою суфікса -iškas, -a. Їхнє численне вживання також у багатьох випадках спричиняли й підтримували чужі мови, особливо, очевидно, слов’янські, зі своїм суфіксом -sk-, близьким навіть за звучанням. Так, у перших річниках «Varpas» (1889 р.) писали absoliutiszka valdžia 53 (літерами sz за польським зразком тоді позначали š; цифри, наведені поруч із прикладами, указують сторінку того річника «Varpas», де вжито відповідний приклад), demokratizska valdžia 54, dvasiszka spėka 54, ekonomiszkas gyvenimas 53, ekonomiszkas padėjimas 29, ekonomiszkas paspyrimas 71, medegiszka parama 38, militariszkas padėjimas 12, moksliszkas pamatas 36, politiszkas gyvenimas 12, politiszka išmintis 24, politiszka organizacija 55, politiszka valdžia 53, statistiszkai padavimai 14, tautiszka skirtybė 37 та багато інших. Тепер у таких випадках усі звикли говорити абсолютна влада, демократична влада, духовна сила, економічне життя (наприклад, держави, країни, тоді як ekonomiškas gyvenimas тепер означає «ощадливе життя»), економічне становище, економічна підтримка (або економічна допомога), матеріальна (але частіше вживають прикметник materialinė), утворений від запозиченого слова) підтримка (допомога), військове становище, наукова основа, політичне життя, політична мудрість, політична організація, політична влада, статистичні дані, національна відмінність. Замість звичного сучасного слова teisė тоді вживали слово tiesa, а прикметник juridinis, -ė замінював juridiškas, -a, отже, наші сучасні терміни економічне право, юридична особа, юридичні права, політичні права, приватне або цивільне право замінили вживані у «Varpas» форми ekonomiszkos tiesos 87, juridiszkza asaba 53, juridiszkos tiesos 87, politiszkos tiesos

8

53, приватне або цивільне право 53.

На перехід від похідних слів з одним суфіксом до слів з іншим суфіксом, очевидно, значною мірою вплинули пояснення та виправлення мовознавців. І найвидатніший творець сучасної літературної мови, якого нерідко називають її батьком, Й. Яблонскіс (1860–1930), і пізніші мовознавці міжвоєнного часу не раз терпляче пояснювали, що саме означають і для чого придатні, а для чого ні прикметники із суфіксом -iškas, -a. Сам Й. Яблонскіс, назвавши свою першу граматику, видану 1901 року в Тільзіті, «Граматикою литовської мови», згодом публічно виправився, написавши, що lietuviška kalba означала б мову, схожу на ту, якою розмовляють литовці, а не мову, якою послуговуються самі литовці. Ці наполегливі настанови мовознавців допомогли звузити вживання прикметників із суфіксом -iškas, -a (нині навіть подекуди перегинають палицю — похідні з цим суфіксом перестали вживати й там, де вони цілком доречні), але широко відчинили двері для інших прикметників, утворених за допомогою суфікса -inis, -ė. Значення цих слів абстрактніше, і нерідко навіть досвідченим мовним редакторам чи коректорам важко — нелегко переконливо довести, що той чи інший прикметник справді недоречний у певному випадку, адже часто можна побачити або принаймні вигадати новий відтінок значення, який інакше не передати. У багатьох випадках їх не слід вважати мовними помилками; дедалі частіше прикметник із суфіксом -inis, -ė уживається поруч з іншою мовною формою, скажімо, родовим відмінком іменника. Ці прикметники, будучи надзвичайно проникливими, поступово витісняють з ужитку не одну традиційну, природно властиву мові форму, що може мати значні наслідки для вживання деяких відмінків. Однак ці прикметники все ж доречні далеко не в усіх випадках, коли їх хтось уживає. Далі буде розглянуто невелику групу термінів із прикметниками цього типу й зроблено спробу показати, як їх можна було б уживати в мові державного життя та права, а які з них непридатні для виправлених термінів чи інших висловів фахового мовлення.

1. Що таке конституційна поправка?

Деякі законодавці і, очевидно, журналісти, які вчаться на їхньому мовленні, вже певний час упроваджують у свідомість користувачів литовської мови…

9

власне термін, а не термін конституційна поправка. Щоразу, почувши чи побачивши це словосполучення, написане на папері, починаєш сумніватися, що саме мається на увазі. Якщо йдеться про виправлення самої конституції (а останнім часом це словосполучення зазвичай і вживають саме в такому значенні), то чому не сказати по-людськи — поправка до конституції? Адже не з пальця висмоктані наведені у «Словнику сучасної литовської мови» приклади до значення слова поправка — «виправлення, доповнення»: поправка до конституції, постанови (Вільнюс, 1993. С. 522). У словниках можна знайти також поправка до списку, договору, резолюції. Тут родовий відмінок указує, що саме виправляють, де вносять ці поправки. Це названий нашим мовним класиком Й. Яблонскісом родовий відмінок об’єкта дії, або об’єкта, наприклад: Вона шиє сорочку (виріб), а Шиття сорочок затримало її й удома. Батько навчає дітей, а Навчання дітей не вважається цілком легкою працею (Яблонскіс Й. Вибрані твори. Вільнюс, 1957. Т. 1. С. 572–573). Продовжуючи зіставлення цього видатного мовного вихователя, можна було б сказати: Вони виправляють конституцію, а Виправлення конституції, поправки до конституції. Здається, саме цього вимагають і звичайна логіка, і ази граматики нашої мови: якщо виправляють конституцію, то й поправка буде до конституції, пор. виправляють колеса, годинники — виправлення коліс, годинників.

А чи можливе словосполучення конституційна поправка і, якщо можливе, що воно мало б означати?

Прикметники абстрактніші за іменники, вони завжди виражають ознаку. Значення слова конституційний, -а, безперечно, пов’язане зі значенням твірного слова конституція, але це, очевидно, не ознака самої конституції. У «Словнику литовської мови» значення цього прикметника визначено цілком непогано — «заснований на конституції, пов’язаний із нею» (Вільнюс, 1962. Т. 6. С. 336). Отже, конституційна поправка, якщо міркувати дуже абстрактно, могла б бути поправкою, внесеною на підставі конституції або якось інакше пов’язаною з конституцією. У такому разі, ясна річ, виправляють не саму конституцію, а щось інше. Наприклад, помічено, що якесь положення закону не узгоджується з конституцією, і його виправляють так, щоб воно узгоджувалося. Таку поправку цілком обґрунтовано можна було б назвати конституційною, адже її вносять на підставі конституції. Такий термін може бути потрібен як парламенту, так і праву загалом.

10

Зі сказаного тут, любий читачу, ти, безперечно, зрозумів, що і поправка до конституції, і конституційна поправка — можливі словосполучення або терміни в нашій мові, але їх слід розрізняти за значенням. Коли мають на увазі поправку, що вноситься до самої конституції, зовсім недоречно вживати термін конституційна поправка, бо це поправка до конституції. І зовсім інша річ — коли на підставі конституції виправляють якийсь інший закон чи щось іще. Таку поправку, ясна річ, доречно називати терміном конституційна поправка.

2. Не авторське, а право автора

У недавні радянські часи в литовській мові вживали майже виключно термін авторське право. Так його було закріплено у «Словнику юридичних термінів» (Вільнюс, 1954), укладеному А. Жюрлісом, відредагованому Ю. Булавом, К. Яблонскісом, Ю. Жюгждою та укладачем А. Жюрлісом і схваленому Термінологічною комісією Інституту литовської мови та літератури й рекомендованому для практичного використання. На с. 24 наведено терміни авторське право, авторське право на твір, похідне авторське право, первісне авторське право, об’єкт авторського права, суб’єкт авторського права. Там само наведено терміни авторський гонорар і авторське свідоцтво. Терміни авторське право, авторський договір, авторська винагорода вживалися в цивільному кодексі та кодексі цивільного процесу радянських часів, але словниковий термін авторське свідоцтво у них замінено терміном свідоцтво про авторство, який і досі вживається. Щоправда, місцями в кодексах, зокрема й у кримінальному, термінологічно вжито також словосполучення з родовим відмінком, наприклад: винагорода автора (ЦК 1985, ст. 547), права автора (ЦК 1985, ст. 519 та ін.), права автора та винахідника (КК 1983, ст. 142).

Ці терміни, безперечно, запозичили прикметник авторський, -а з відповідних російських термінів авторское право, авторский договор, авторский гонорар, авторское свидетельство тощо. Термін авторське право із цим прикметником увійшов до «Словника літературознавчих термінів», укладеного Й. Петронісом, В. Ванаґасом та А. Залаторюсом (Вільнюс, 1962. С. 43), потрапив до першого видання нормативного «Словника сучасної литовської мови» (Вільнюс, 1954. С. 57; у другому виданні наведено термін авторське право. — Вільнюс, 1972. С. 65), а також пояснюється в «Литовській радянській ен-

11

ciklopedijoje“ (V., 1976. T. 1. P. 514). Tad Lietuvoje keletą dešimtmečių šis terminas, kur reikia, buvo vartojamas.

Однак у міжвоєнній незалежній Литві пояснювали термін право автора (див. «Литовська енциклопедія». Каунас, 1934. Т. 2. Кол. 390–391). Право автора включено також до виданої в еміграції «Литовської енциклопедії» (Бостон, 1953. Т. 1. С. 487). У тих енциклопедіях пояснюється й термін гонорари авторів.

Нині й у Литві знову повертаються до давнішого, зрозумілішого й точнішого терміна право автора. До нього повертаються невипадково, адже в таких словосполученнях родовий відмінок для литовця набагато зрозуміліший і звичніший, ніж досить туманний прикметник авторський, -а, утворений не дуже характерним способом. Родовий відмінок тут краще відповідає загальним принципам і тенденціям називання в нашій мові. Так само утворено звичні терміни сімейне право (пор. рос. семейное право), права людини (пор. рос. человеческие права) тощо. Якби була потреба, безперечно, вживалися б терміни чи термінологічні словосполучення право ремісників, право дворян, а не ремісницьке, дворянське право, адже, здається, нікому й на думку не спадало створити й уживати, скажімо, термін на позначення відмінності людські права. З погляду мови в цьому разі можна було б обговорювати хіба що питання числа іменника, тобто чи слід уживати право автора, чи право авторів. Це може залежати й від того, як визначено термін автор. Уживаючи термін право автора, ясна річ, доречно також уживати винагорода автора, гонорар автора, можливим було б і свідоцтво автора (на це вказують посвідчення особи, диплом доктора, учнівський квиток, паспорт громадянина, атестат професора тощо).

Окрім терміна, що позначає галузь права, авторське право, мові потрібен і термін, яким називають свободи та можливості таких осіб. Для цього з узагальнювальним значенням зазвичай уживають множину слова право разом із родовим відмінком слова, що позначає того, кому ці права належать або кому вони надаються чи призначаються, тобто кажуть і пишуть права авторів, пор. права громадян, права подружжя, права дітей тощо. Це термінологічне словосполучення, здається, весь час уживалося принаймні в офіційному фаховому мовленні; лише у виданнях із низькою мовною культурою чи в розмовах уживали й досі вживають вислів авторські

12

права. У сполуках такого типу прийнято вживати родовий відмінок обох чисел (авторське право та авторські права), залежно від того, що хочуть сказати. Однак навіть у узагальненому висловлюванні цілком може вистачити родового відмінка однини.

До речі, у найновіших нормативних мовних виданнях терміни, про які йдеться, тепер також рекомендують із родовим відмінком; наприклад, у другому випуску «Словника термінів бібліотечної справи та бібліографії» «Документ. Видання. Видавнича справа» (В., 1991) наведено терміни авторське право (російською авторское право, англійською copyright, німецькою Urheberrecht) «норми цивільного права, що регулюють відносини між авторами та видавцями» 13, а також знак авторського права (російською знак авторского права, англійською copyright sign, німецькою Verfassersignatur, Verfasserzeichen) «знак ©, що означає авторське право на оприлюднений твір і проставляється у порядку, встановленому нормативним документом» 13–14. Як синонім поряд із рекомендованим основним терміном видавничий договір (російською авторский договор, англійською publishing contract, німецькою Verlagsvertrag) «договір, який укладають автор і видавець для друкування та розповсюдження твору чи творів» 45, у цьому словнику подано й уживано термін авторський договір. Зважаючи на те, що видавничий договір є значно зрозумілішим і прозорішим терміном (його значення безпосередньо пов’язане зі значеннями складників), синонім авторський договір, який поступається і мовним, і термінологічним вимогам, став зайвим. Тут подано й нині звичний термін свідоцтво про авторство 14, хоча, як уже зазначалося, з погляду мови системнішим було б свідоцтво автора. Терміни авторське право, знак авторського права, свідоцтво про авторство, видавничий договір пояснюються у литовському стандарті «Авторство. Видавнича справа. Тексти. Основні терміни та визначення». Термін авторське право як нормативну рекомендацію внесено також до третього видання «Словника сучасної литовської мови» (В., 1993. С. 837).

Отже, у практичному мововжитку досі не забуті терміни авторське право, авторські права, авторська винагорода, авторський гонорар, авторський договір, утворені невластивим нашій мові способом, не можна рекомендувати для зразкового вжитку. Ті, хто їх уживає, або не знають нині рекомендованих і вживаних правильних, чітких термінів, або вперто тримаються за старі, утворені за чужою граматикою. Легше

13

перейти (точніше — повернутися) до рекомендованих термінів, безперечно, буде першим¹.

3. Кого обирають на президентських виборах?

У світі багато держав, якими керують президенти. Президентів, литовською — pirmininkai, обирають на посаду керівників, тож державні діячі та засоби масової інформації часто мають справу з виборами цих посадовців. Окрім усім зрозумілого, звичного й властивого нашій мові вислову вибори президента, усно кажуть і письмово друкують президентські вибори. Але прикметник президентський, -а тут зовсім не пасує нашій мові — адже в такому разі обирають президента, а не когось іншого. Тож слід уживати вже знайомий (див. статтю про поправку до конституції) родовий відмінок назви об’єкта дії, так само як і в інших випадках виборів, наприклад: вибори голови, вибори папи римського, вибори сейму, вибори суддів, вибори правління тощо (дякувати Богові, здається, нікому ще не спало на думку казати папські, сімейні чи суддівські вибори).

Прикметниковий вислів президентські вибори, безперечно, принесли й підтримують шанувальники якоїсь із чужих мов, що найбільше впливали й досі впливають на нашу мову, — росіяни вживають президентские выборы, англійці — presidential elections. Але не можна виключати, що на деяких мовців тут могли й можуть впливати також польська (wybory prezydenckie) чи французька (élections présidentielles) мови. Серед впливовіших народів у цьому випадку явно вирізняються лише німці, які за звичаєм своєї мови вживають складний іменник Präsidentenwahl (f).

Для декого однакове чи подібне слововживання в кількох чужих мовах видається навіть вагомим доказом того, що й литовцям не годиться відставати, тобто слід також будувати думку так, як її будують чужинці. Але це шлях, яким ідуть люди без пам’яті або якісь мавпи. Варто добре затямити: горе тій мові, мовці якої починають говорити,

¹ Див. також статтю автора «Про терміни з прикметником авторський», опубліковану в журналі «Tarp knygų» (1997 р. № 3. С. 15–16).

14

керуючись граматикою чужої чи чужих мов. Так чинячи, легко цілком утратити власну мову або, інакше кажучи, зробити чужу своєю. Литовська мова, маючи дуже розвинену систему відмінювання іменників і цим істотно відрізняючись від славетних мов західного світу, у багатьох випадках дозволяє мовцям легко обходитися без прикметників, тобто чітко й точно виражати відношення між словами формами слова — відмінками. Таке слововживання для литовців майже природне. Наше слово в цьому сенсі могутніше, гнучкіше й змістовніше, ніж слово тих мов.

Що на президентських виборах обирають президента, легко зрозуміє навіть мала дитина. А хто кого обирає на запозичених у чужинців президентських виборах? Цього не може зрозуміти й дорослий. Можливо, це було б зрозуміло англійцеві, полякові, росіянинові, який вивчає литовську мову, або співвітчизнику, що мислить не литовською, але не литовцеві, який добре знає рідну мову.

Є й інші невідповідні зразковій мові словосполучення, до складу яких входить прикметник prezidentinis, -ė. Коли розпадалася так звана TSRS, дуже модним став також утворений у такий самий спосіб залякувальний термін prezidentinis valdymas. І тепер за потреби цей термін усе ще вживають не лише як спогад про минуле, адже подібне трапляється або може трапитися й в інших державах. Те prezidentinis valdymas свого часу, ясна річ, було скальковано за зразком російського терміна президентское управление, але послідовникам інших мов і «збагачувачам» рідної мови те саме запропонували б і англійці з американцями — англійською це presidential government. У литовській мові з такими словами, що означають дію, вживається родовий відмінок діяча, наприклад: kunigaikščio, karaliaus (а не kunigaikštinis, karalinis!) valdymas, valdžia, vyskupo įžengimas (ingresas), žemaičių kovos тощо. Отже, слід казати й prezidento valdymas.

До того ж люди, які полюбляють нелитовську манеру висловлювання (особливо чиновники та журналісти), запроваджують у мову такі означальні вислови: prezidentinė vėliava, prezidentiniai pietūs, prezidentinis lėktuvas тощо. Постійно втовкмачувані людям у голови, такі вислови, мабуть, для багатьох помалу починають здаватися цілком звичними, незамінними. Недалеко й до prezidentinės kėdės ar prezidentinio dekreto, хоча ще не доводилося чути

15

що хтось каже direktorinis kaklaryšis, ministrinė mašina, viršininkinis kabinetas, premjeriniai pusryčiai ar vyskupinė vakarienė. Та й не треба так казати. Призначення, а особливо належність, у литовській мові також часто виражають родовим відмінком. У наведених прикладах саме він і буде звичним для нашої мови.

*

Проникнення в нашу мову прикметників, утворених за допомогою суфікса -inis, -ė, їхнє різноманітне поширення та вживання — одне з важливих питань сучасного унормування літературної мови. Це дуже широке, суперечливе, складне питання, яке, мабуть, через це нерідко викликає дискусії. У цій статті розглядом кількох випадків слововживання вдалося лише трохи його зачепити².

Скорочення

BK — Кримінальний кодекс Литовської Радянської Соціалістичної Республіки: офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 1 червня 1983 р. Вільнюс: Mintis, 1983. 264 с.

CK — Цивільний кодекс Литовської Радянської Соціалістичної Республіки: офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 1985 р. Вільнюс: Mintis, 1985. 344 с.

² Раніший варіант цієї статті друкується в журналі «Justitios» (1997 р., № 3 та ін.).

16