Л И Е Т У В И Ų K A L B O T Y R O S K L A U S I M A I, III

L I E T U V O S T S R M O K S L Ų A K A D E M I J A

ДАВНЬОБІЛОРУСЬКА ЮРИДИЧНА ЛЕКСИКА ЛИТОВСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

А. А. ВЕРЖБОВСКИЙ

Тривалий час апріорно вважалося, що оскільки давньоруська держава сформувалася значно раніше за перші спроби державного об’єднання на території Литви, оскільки існувала «Руська правда» і перші литовські князі на території Великого князівства Литовського узаконили давньобілоруську літературну мову, що розвинулася на основі давньоруських літературних норм, то лише давньоруське право могло істотно вплинути на формування правових норм у Великому князівстві Литовському. Зазвичай посилалися на збереження давньоруських правових норм і вживання давньоруських юридичних термінів у законодавчих актах В.Л.К.² Однак це далеко не так. Культурні впливи ніколи не бувають односторонніми. Загальнодержавне законодавство в державних об’єднаннях, які були конгломератом народностей, як це було у В.Л.К., значною мірою вбирало місцеві традиції різних областей. Слов’янський елемент мав переважати, бо слов’янських областей було більше, а чисельність населення, для якого встановлювалося законодавство, у слов’янських областях була значно більшою. Однак не лише литовці переймали звичаї слов’ян (поляків і носіїв давньоруської культури — майбутніх білорусів, українців, росіян) і відображали їх у своєму законодавстві однією зі слов’янських мов, а й слов’яни переймали звичаї литовців і, живучи з ними в одній державі, не могли не користуватися суто литовською юридичною термінологією.

Слід зазначити, що з величезної кількості західноруських пам’яток писемності досліджено лише незначну частину. Однак і це дало значну кількість юридичних термінів литовського походження:

1. Крені дево(т)чі або wianowne pieniądze від слова wiano слов’янського походження. Крім того, на сусідніх слов’янських землях у той час широко вживалися терміни-синоніми: куниця (1494–1796 рр.) — на території східної частини Білорусі та всієї України, куниці та сорочки поймні (1588 р.) у Володимирському повіті. Таким чином, термін крени девотчі локалізований на заході й тому має походити

269

від лит. krienai (слово зареєстровано в найдавніших лит. і латис. пам’ятках): адже недарма цей чужий для слов’янських мов термін замінювали терміном хрени девотчі (критерій народної етимології; його пов’язували зі словом хрін). Крім того, про запозичення свідчать критерій лінгвістичної географії, фонетико-морфологічний критерій (давн.-лит. krienai в: quod Kriens a Samagitis vocatur... etc. 1550>давн.-біл. крени з ie через е та ai через ы), семантико-груповий критерій (запозичення багатьох термінів на позначення податкових зборів).

2. мезлева́, мезлещи́на, мезлево́е³ (1447–1537)<давн. — лит. mēzliava («складчина», Хвейдани, або mēsliava, Ольсяди)<*mestliava: pass. mez- d-inu (Būga, RR. 1, 287) від mėsti «скидати гроші на щось».

Мезлева³ спочатку виникла під час бенкетів феодалів у належних їм селах. За зібрані гроші, або мезлеву (спільний збір), купували тварин на м’ясо тощо для частування феодала. Але вже в першій половині XVI ст. феодал відмовляється від щорічних частувань у своїх володіннях і вимагає за це грошового відшкодування — iš sumestų pinigų.

Sumesti pinigai на користь молодих на весіллі тому також називали мезлевою (у білоруських пам’ятках поки що не знайдено).

3. давн. — біл. ринклева́³, ринклевое (:мезлева́, мезлево́е) і, можливо, ринклевщи́на (як мезлевщина і свиренщина), польськ. rynklaw (M.) rynklowe (pieniądze) — іменник, утворений від прикметника (1691–1795), походять від лит. rińkliava «визначений податковий збір» (виник із звичаю збирати гроші на громадські потреби), від rińkti (назва того, хто збирає, на відміну від мезлеви, — з боку платників).

4. свиро́нщина³ або свирьно́вщина (Полоцьк, 1533 р.) «визначений збір». Слово утворене від литуанізму свирен із давн. — лит. *sverinė (F.), як давн. — рос. овин, овина зі східнобалтійського *javinė>біл. ёвня, ёўня з передаванням ja через ё, як a через о, та випадінням редукованого з i. Таких литуанізмів-іменників, утворених від прикметників, у давньобілоруських пам’ятках дуже багато. Вони трапляються і в польських текстах, і в сучасному польському діалекті Віленщини. Своєю чергою, *sverinė (troba) утворене від дієслова sveŕ-ti «підвішувати» і тотожне слову šalinė «бічна комора»>слов. szalinia як польськ. szw iernia³: лит. svirmā (F.) «свирон, свирен».

Лит. *sverinė>польськ. szw iernia своєю чергою зазнало впливу біл. сві́рня (Новогрудок) і сві́рен, род. відм. сві́рна з одного боку, а з іншого — підпало під дію закону випадіння ненаголошеного i в деяких позиціях, за типом šul-in-ýš>šulnýš «криниця». Тому в сучасній литовській мові трапляються форми svirnà і svir̃nas за типом найдавніших утворень на mā/-no-: vaĩ-na-s «ворон» і vār-na «ворона».

5. пентенйкие пе́нези³ у 1516–1593 рр. східні слов’яни В. Л. К. називали також посекерщиною або мостовничим, тобто це був податок з кожного обуха чи леза сокири або сікери — збір на будівництво та ремонт мостів; зібрана посекерщина називалася також пентйники < лит. pentininkai: péntis «обух сокири, п’ятка».

270

6. дакло (1350—1450), ³ і ⁵, або дзякло, структурно може походити лише від лит. *dėklas. У такому разі це похідна форма чоловічого роду від форми жіночого роду *dėkla, яка (за проф. К. Яблонскіса) означала saikas (6 гарнців), а згодом — завжди однакову кількість зерна, що відсипалося (на користь феодала). У Жемайтії стягували не дзякло, а сойкт < *saiktas³. Отже, лит. dė-ti «класти, покласти» > dėkla > *dėklas. Форма дак-ло — народна етимологія до даковати «дякувати, дякувати». Форма dúo-klė від dúoti позначала значну натуральну данину (зазвичай зерном і сіном), яку лише згодом замінили грошовим збором; близькість звукового оформлення сприяла зближенню слів *dėklas і dúoklė.

7. поседь (посадь або посад)³ — певний натуральний збір часів панування литовських князів. Він полягав у тому, що до приїзду великого князя, магната або їхніх високопоставлених чиновників до певного поселення жителі (переважно найбагатша їхня частина) збирали для гостей і їхнього почту все необхідне. Оскільки візити були рідкісними, поседь збирали нечасто, іноді раз на рік. Але наприкінці XV ст. польські королі узаконили цей звичай як особливий податок, бо деякі чиновники почали надто часто зупинятися на поседь в одному й тому самому місці й оббирати жителів, на що надійшло багато скарг³. З погляду словотвору поседь (як і ДАКЛО) могло б постати з суто слов’янських складників, але внаслідок впливу литовських звичаїв. Тому серед литовського населення неодмінно мало існувати й відповідне литовське слово з тих самих морфем індоєвропейського походження, тобто слово *pā-sēd-is і *pā-sod-is: сучасне лит. pa-sėd-as «сидіння» (пор. давньорус. посад). Термін пов’язаний із лит. sėdyba (садиба), або sodūba, sodà тощо, sėd-ė-ti «сидіти».

8. илгки або гилкги³ (1592—1687) походить від давньолит. ilgės < Ilgių šventės (імовірно, день поминання померлих — 2 листопада); це збір на користь феодала за звичаєм колядування: лит. ilgas «довгий» і лит. ilgėtis «тужити тощо».

9. польськ. osiowe³ (N.) — калька з жемайтського ašies pinigai, тобто гроші на користь феодала замість натуральної поставки осі дров із волоки землі < жем. ašis «вісь» ≈ kūbinis sieksnis malkų, тобто 2, 13 м³.

10. польськ. łażowe < лит. lȧżu... від lažas «панщина, кріпацтво» польськ. łaża. За типом творення — до osiowe, rinklowe pieniądze.

11. польськ. jesienina (калька) і rudonaje³ < rudenoju (у Латвії та Литві) разом із lnowaniem були формами оббирання місцевою владою селян восени (rudens laike), після збирання врожаю. Безсумнівно, що спільне для всіх жителів В. Л. К. явище мало породити слова на його позначення з однаковим семантичним значенням (однокореневі чи різнокореневі), терміни-кальки.

12. iszymtynia або ишымтыня³ «частка доходу на користь батьків із господарства, переданого дітям»: лит. iš-imt-inė від iš-imti «відібрати».

13. палукно або palukno³ «процентні гроші»: лит. palūkanos, palūkos заст. від palūketi «kiek palaukti».

271

14. копа «феодальний, так званий копний суд у В. Л. К.» (1460—1754 рр.³) < лит. kùopa. Про запозичення свідчать такі критерії: 1) семантична й кр. системи (kaũptis і kūõrtis, kūõpinis); 2) фонетичний (: клӯня і клӯня³ від klūonas, оруд і ород³ від arúodas); 3) морфологічний (: поганські копища, Срезневский Мат. 1, 1281; 14 ст.), оскільки давньоруська мова ніде не засвідчує слова копа у значенні «скупчення людей»; 4) кр. лінгвістичної географії (відсутність копних судів у російській державі періоду В. Л. К., тобто російська держава, маючи своєрідні особливості, відрізнялася і своєрідним законодавством та термінами, що його відображали); 5) кр. історії розвитку культури (формування у В. Л. К. власних правових норм, що відображали давні місцеві звичаї); 6) семантико-груповий критерій (див. литуанізми торпоста і людник) — відомі литуанізми — судові терміни.

Термін копа невідомий не лише російським, а й українським пам’яткам Галичини (за проф. К. Яблонським).

15. людник «свідок» (Chr. Stang, Die altrussische Urkundensprache der Stadt Polotzk, 141—145, Oslo, 1939 док. №156 і №293) < лит. liūdi-ninkas: liudyti «свідчити»: liáudis «люди» (чергування iu: iau).

16. торпо́стай < торпоста³ «особа, присутня під час повідомлення свідком-донощиком відомостей про особу, яка вчинила злочин» (1389—1529 рр.) безпосередньо походить від давньої лит. tarpūstojas: tárpininkas, tarpinininkauti «посередник», «бути посередником» від кореня tãrp «посередині»): біл. торп снапоу у гумне <лит. tárpas (+ «сполучний голосний», як і в слові tarp-ī-pēdē (=дав. — біл. торпедя у значенні торп)+другий корінь, той самий, що й у дієслові stó-ti «стояти»+суф. -oj(as) замість сучасного -ininkas у слові tarpininkas. Суф. -oj- засвідчений і в литуанізмі órtai замість давньорус. ратай і біл. ара́ты. Форма торпоста утворена під впливом слов’янських форм на зразок староста або польськ. starosta.

17. гарме́на «щоденник, журнал, нотатки, копії усних розпоряджень високопоставленої особи у В. Л. К.» (за «Щоденником Кмити Чорнобильського», 1574 р.; не має нічого спільного з полонізмом тэрмин(к)а «записочка» (за Носовичем) латинського походження)<дав. — лит. *tar-m-enā від tar̃ti «сказати усно» (з багатьох контекстів видно побоювання, що донесення може потрапити до рук ворогів; щоденник же вів писар) за типом staig-m-enà=staigmūō (: tarmuō) при staig-ùs.

18. konigista³ «панщина, барщина» < лит. kunigýstė: kùnigas «заст. пан, поміщик, латис. kungs (пан)» (Būga, R. R., 1, 545—546), пор. біл. витебськ. кунега «ніженка» (1927 р.) < латис. витебськ.* кипеда.

19. pawarýmas «квалтъ або толока (примусова, від первісного teĩkti > talkà «добровільна взаємодопомога певного роду») — неасимільований литуанізм від varýti «заго́нювати, гнати»; толока — ранній балтизм.

20. лейтъ, мн. ч. лейти, -еве, лейцы «працівники конюшні феодала» (15—16 ст.)³ < дав. — лит. *leistis /laitis (Zaičiškių kaimai), можливо, з нім.: cumleutey, 1407 (Ateneum Wileńskie 1, 257): Leute.

272

21. текун³ (1510—1580) < давньобілоруське — литовське tekūnas «староста села», до запровадження реформою волок посади лавника — старшого в селі (мотивовано біганиною під час оповіщення про волю феодала-пана; пор. значення «посланець, бігун» і tėkūnas, DZKŽ 848—9).

22. Слов’ян. лавник > лит. lavnikas (> lavininkas) > польськ. (у пам’ятках) lawnikaitis, -ciowi (Dat.) «син лавника» > lawnikaič — з лит. суфіксом — ait —.

23. (с)кердь або skierdž (збереглося діалектно у слов’янських говорах Віленщини) < лит. sker̃džius = (1748—1765 рр.) viršininkas > польськ. virszynik «старший пастух», лит. viršininkystė > польськ. wirs zyni-ko(w)stwo «період перебування на посаді w.»

24. рику́нья або рику́нія³ (та інші форми) «дворова служниця, відповідальна за приріст поголів’я худоби феодала; ключниця; економка» (1544—1773), подрыкунья і подрыкунянка «дочка подрикун’ї, помічниці рикуньї», рикунич і порикунич або рикуноитис (син рикуньї або, відповідно, подрикун’ї) походять від лит. rykūnė, rykūnaitis від rikiuoti «наводити лад, господарювати тощо». Форму річка «молочниця (Полтавщина)» зафіксовано наприкінці XIX ст.

25. ошвинник (мн. ошвинники)³ «селянин-наглядач за кобилою великого князя (посада існувала до реформи про волоки) < давньолит. ašvininkas: ašva «кобила».

26. ройтйник (мн. ройтйники)³ «путний боярин великого князя (путь)» (1510—1703) < лит. raitininkas гонець, який передає листи (В. К.); слуга князя з конем.

27. жибентяй³ (мн. жибентяи) або жибентай «опалювач і людина, яка дбала про освітлення великокнязівських палат та виконувала інші придворні служби» (1519—1530 рр., Вітебщина, див. с. Жибентяи у книзі Ю. Трусмана⁶) походить від давньолит. žibin-t-ėjas або žibin-t-ojas: žibinti «запалювати світло».

Слід зазначити, що ошвинники, ройтйники і жибентяи були вільними селянами й за службу великому князеві отримували земельні наділи, поступово багатіючи та переходячи до литовського боярського стану.

28. койминник або койминец (мн. койминцы) «люди, схожі між собою», спочатку безземельні вільні селяни, сусіди магната, які проживали на його землях на певних умовах (1514—1463) < лит. kaimininkas: kaimynas = давньобіл. коймин «сусід». Койминці (або люди, схожі між собою) відіграли значну роль в освоєнні пустуючих земель феодалів на території Білорусі, Литви та інших земель В. Л. К., оскільки їх звільняли від податків (королі — на строк до 12 років, магнати — на строк до 4 років), сподіваючись на подальше повне закабалення: с. Коймино під Бобруйськом (Атлас БССР 111—112).

29. польськ. werg «раб», «невільник, холоп» (1695—1766); лит. vér-gas; wergowstwo (N.) «холопство тощо; див. село Вергулы в Бельському повіті (Акти ВАК, т. 3. Покажчик).»

30. антри́ник, онтри́ник³ (та багато інших форм), чол. р., антри́ница жін. р. «другий працівник від даного селянського господарства (зазвичай дружина)»

18. Kalbotyros klausimai, III

273

(1620 — 1794) < лит. antrininkas, -ė: antra «другий»; унтрынник >унтер-ництво³: діал. untrininkas, «другий, не основний працівник».

31. бѐндр або бѐндра³ «себр(а), тобто товариш, співучасник у роботі в цьому господарстві тощо» < лит. bendras (М.): bendras прикм. «спільний», bendráuti «себрувати, товаришувати»; бендровство або бяндровство, польськ. bendro(w)stwo «дружба» (1571 — 1665).

32. давньобіл. бицюль, польськ. bičiul³ — той, хто має з кимось спільних бджіл = хто мае спольных сѐбреных пчол або пчолы наполны: (1553 — 1767) < лит. bičiulis: bitė «бджола». Відзначмо такі фразеологізми литовського походження, що часто трапляються в судових документах: а) вулики або бджоли сѐбреныя чи бицюлевские; «пчоли спольные сѐбреные»; б) дати у сѐбровство пчолы наполы; пчолы наполы на сябровство роздати; пчолы наполы в сябровство взяти; пчолы наполы у сябровстве мѐти; пчолы успольные в сѐбренстве держати; пчолы напол сѐбреные; г) польськ. w barciach siabrować; д) водлуг сѐбренства мѐд выберати; сябровати пчолы наполы; ж) miód połowiczny.

Усі ці фразеологізми походять від: а) прикм. сѐбрены(й) — калька з лит. bičiulinis; б) bičiuliškai bites duoti, gauti, imti, prašyti тощо. За слов'янськими фразеологізмами нині важко відновити литовські проформи. Однак сябровати пчолы наполы — калька з лит. turėti bičiulystę, а термін сѐбровство пчел — калька з литовського bičiulystė,

Провідний критерій визначення запозичення — критерій лінгвістичної географії (див. російські юридичні документи тієї доби). Річ у тім, що серед давніх литовців та інших сусідніх балтів існував звичай дарувати друзям і сусідам бджіл, причому мед ділили порівну. Але й цей звичай феодали невдовзі перетворили на повинність віддавати поміщикові половину зібраного меду від власних або сѐбреных (отриманих від поміщика) бджіл. У багатьох аспектах цікаво відзначити, що в найдавніших судових документах трапляються випадки, коли так зване сѐбровство пчел зазвичай мали поляк і литовець або поляк, білорус і татарин, що видно з прізвищ: Курпеша и Микель Римдзевич с Шимком Торкатсм (татарином), 1553 р. Ковенський повіт³.

33. Нарешті відзначмо 4 терміни-синоніми для поняття «примак» (чоловік удови або дівчини, прийнятий до чужого господарства): 1) давньобіл. ужкур або ушкур < лит. už-kurys; 2) давньобіл. прейкш < лит. preikšas (пор. prei-kurys); 3) давньобіл. улаз (лише в Литві) — калька з лит. už-kur-ys: už-si-kur-ti і біл. улазіць «забиратися до (чужого) дому тощо»; 4) давньобіл. прейкур.

* * *

Ми лише відзначили ту незначну частину литуанізмів, яку вилучив з архівних документів XIV—XVIII століть литовський учений проф. К. Яблонскіс. Але й серед цих запозичень бачимо прямі запозичення, слова, що кілька разів переходили з мови в мову, кальки й фразеологізми. Відповідні терміни запозичувалися не лише тому, що слов'янське населення не мало власних термінів, які відображали литовські

274

звичаї, а й тому, що відбувався процес взаємоасиміляції, унаслідок якого протягом понад двох тисяч років перемагали слов'яни. У цьому причина більшої кількості слов'янізмів у литовській мові порівняно з кількістю балтизмів у сусідніх слов'янських мовах. У той час як слов'янізми закріплювалися в литовській мові під впливом церкви й освіти через панування слов'янських мов у цій сфері, балтизми поступово зникали із сусідніх мов, оскільки не мали опори в їхніх системах. Проте свого часу балтизмів було багато в кожній із сусідніх слов'янських мов, причому ті самі балтизми зафіксовано як у давньобілоруській, так і в польській писемності.

Найважливіша використана література:

1. Є. Карський, Білоруси, 1, Вільня, 1904.

2. В. Костельницький, Російсько-литовські мовні зв’язки за словниковими матеріалами литовської мови, дисертація, Вільнюс, 1954.

3. К. Jablonskis, Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje, Kaunas, 1941, і рукописні матеріали.

4. Й. Ендзелін, Звуки й форми балтійських мов, § 115, 73, Вільнюс, 1957.

5. Chr. Stang, Die westrussische Kanzleisprache, Oslo, 1935.

6. Ю. Трусман, Етимологія місцевих назв Вітебської губернії, Ревель, 1897.

7. А. Дембовський, Досвід опису Могильовської губернії.... Могильов 1882, 1, 471 та ін.; 2, 57, 191, 189 (див. люди подібні).

8. К. Būga, Rinktiniai raštai, 1, Vilnius, 1958.

9. А. Вяржбоўск, „Білорусько-литовські лексичні взаємозв’язки“, Мінськ, 1960 (Монографія у двох томах): „Балтизми в білоруській мові“, Весці АН БССР, 2, 117—134, 1959 (методологія дослідження).