LIETUVIŲ KALBOS MORFOLOGINĖ SANDARA IR JOS RAIDA

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

З ІСТОРІЇ ФОРМ ІНЕСИВА МНОЖИНИ СХІДНОАУКШТАЙТСЬКИХ ГОВІРОК

K. MORKŪNAS

Існує обґрунтована думка, що сучасний литовський локатив, який також називають місцевим внутрішнім відмінком, або інесивом, утворений за допомогою постпозиції *-én. Насамперед на це вказують діалекти. Усі східноаукштайтські говірки та дзукійці, перейшовши давнє кінцеве *-en (або *-ę) слова в -i, в однині інесива вимовляють laukì¹ < *lauk-én (> у літературній мові laukė), тобто так само, як і форму однини інструменталя žemì, що походить від *žem-én (> лит. žemė); пор. також форми однини інесива в пам’ятках давньої литовської мови, написаних на основі східноаукштайтського діалекту: sudeimi AK² 22¹¹, tami septyneti AK 48²⁴, raszty PS³ I 15⁹, giwenimy PS I 43¹⁸ поруч із формою однини інструменталя galybi AK 52¹⁸, galiby PS I 15³.

Обґрунтовуючи походження форм інесива множини сучасної (літературної) литовської мови lauk(u)ose, šakose від *laukuos-én, *šakos-én, мовознавці досить часто посилаються також на форми східноаукштайтських говірок laukuosi, šakosi, вважаючи, що й у них -i походить від *-én. Однак питання походження цих останніх форм насправді не таке просте, як здається на перший погляд.

Форми інесива множини на -i — lauk(u)osi, šakosi, žievėsi (žėvėsi), pirtysi — нині вживають лише південно-західні східні аукштайти: околиці Паневежиса, Крекавенави, Рамігали, Трускави, Пагіряй, Сесикі, Пабайскаса, Гелвонай (див. карту — рис. 1). Інша південна частина східних аукштайтів — околиці Людуокяй, Молетая, Ширвінтоса, Муснінкая — вживає форми цього відмінка з -e: lauk(u)ose, šakose, žievėse, pirtyse; такі

¹ У формах однини інесива інших основ голосний постпозиції у східноаукштайтських і дзукійських говірках випав, пор.: galvo, pievo, žemė (Паневежис), medy, vago, sąuji «у жмені», dabė(i) «у ямі», upij «у річці», pirty (Гелвонай, Пабайскас), ruńkoj «у руці», valdžioj, akmeny (Дебейкяй), kely, šakoj, duobėj, aky, turguj (Лінкменіс), lóvoj, gerklėj, širdzì, nósij (Канява, Варенський район).

² Польський катехізис Ледесми та литовські катехізиси Даугши й Аноніма 1605 року за краківськими оригіналами та передруком Вольтера, видані з підрядковим перекладом Ернстом Зіттігом, Геттінген, 1929. AK=Текст анонімного катехізису 1605 р., DK=Текст катехізису М. Дауки 1595 р.

³ PS=Syrwids Punktay sakimu (Punkty kazań), Teil I: 1629, Teil II: 1644, litauisch und polnisch mit kurzer grammatischer Einleitung herausgegeben von Dr. Franz Specht. Göttingen, 1929.

10. Lietuvių kalbos morfologinė sandara ir jos raida

145

Рис. 1. Поширення закінчень інесива множини — [šako] -su, -sui, -se, -sa, -si, -sbl, -s’, -s — в аукштайтських говірках. На ділянці, позначеній штрихуванням, коротке кінцеве e через редукцію переходить в i. Vk — західні аукштайти. Vd — центральні аукштайти. R — східні аукштайти. Dz — дзукі. Скорочення назв населених пунктів такі самі, як у «Словнику литовської мови» (I—VI, Вільнюс, 1941—1962). (Карту складено на основі діалектного матеріалу, зібраного для атласу литовської мови, що зберігається в Інституті литовської мови та літератури АН Литовської РСР.)

146

форми (з -e) мають і окремі дзукійські говірки — Дукштас, Валкінінкай, Дауґай. У всій північній (найбільшій) частині ареалу східноаукштайтського діалекту нині вживаються скорочені форми множинного орудного відмінка, наприклад: didelios (-s’ =м’яке -s), gerios, miškios, svečios, geros, pačios, šakos, didelės, akys, pirtys (Лінкува, Йонішкеліс, Пакруоїс, Шедува); didelios, geruos, miškuos, svečiuos, geros, pačios, šakos, didelės, akys, pirtys (Біржай, Вабалнінкас, Купішкіс, Панделіс, Рокішкіс, Зарасай, Дусетос, Анікщяй, Утена).

Може постати питання, чи не є форми множинного орудного відмінка на -e у згаданих східноаукштайтських і дзукійських говірках новими, чи не потрапили вони до цих говірок із літературної мови. Давні пам’ятки литовської мови свідчать, що це не так. У творах К. Ширвіда переважно вживається множинний орудний відмінок на -e, наприклад: knigose szwyntose PS I 3₂₅, linksmybese ne išsakitos PS I 7₁₁, piktuose iu darbuose PS I 31₂₆–₂₇, namuose PS I 32₁₄, ażudraustose PS II 4₁₉, gardibese PS II 4₁₉, s’ir dise PS II 47₇. На думку Ф. Шпехта, справжній множинний орудний відмінок у говірці К. Ширвіда мав закінчення -i (-y), а форми на -e виникли під впливом писемної мови⁴. Шпехтові не було відомо, що останні форми й досі вживаються у східноаукштайтських говірках⁵. Однак сумніватися в правильності його думки змушує вже сам факт, що голосний -e мають усі 229 форм множинного орудного відмінка у першій частині «Punktų sakymų» (усі частини мови й усі типи основ), а в другій частині з наявних 143 форм цього відмінка 129 мають -e, 10 — -a (runkosa 1₁₄, 254₅, kuriosa 94₂₆, dienuosa 95₂₇, žadžiosa 149₁₆, piktibesa 168₃, kitosa 201₂₈, wietosa 202₁, tamsibessa 243₂, knigosa 254₁₆), і лише 4 мають -i (pasnikuosi 6₅, taukuosy 94₁₉, kuriosy 94₂₂, reykauosy 96₂₇). Якщо Ширвід і не уникнув впливу інших діалектів або давніших литовських писемних пам’яток, то цей вплив ніколи не затьмарив особливостей його власної говірки⁶. Тому наведені статистичні дані свідчать, що справжні форми множинного орудного відмінка в говірці автора «Punktų» мали не голосний -i (чи -a), а -e. Заслуговує на увагу й те, що форми на -i та -a трапляються лише в другій частині «Punktų», де елементів інших говірок більше, ніж у першій частині⁷.

Отже, форми множинного орудного відмінка на -e у східноаукштайтських говірках не виникли нещодавно (під впливом літературної мови протягом останніх десятиліть); вони вживалися вже значно давніше. Яке походження цих форм?

Якщо дотримуватися думки, що безпосередній прототип нині вживаного множинного орудного відмінка східноаукштайтських говірок (і частини дзукійських) мав постпозицію *-én, було б незрозуміло, чому з неї в одних місцевостях виникло -i, а в інших — -e. Можливо, там, де форми цього відмінка мають -e, із постпозиції раніше випав складотворчий n? Однак підстав так вважати немає, оскільки під час перетворення en на дифтонг in в інших формах *-én у всіх східних говірках ще зберігалося неушкодженим (пор. уже згаданий множинний орудний відмінок в однині žemį

⁴ Пор. Sirwyds Punktay sakimu (Punktų kazan)…, herausgeg. von. Dr. Franz Specht, p. 16*, 31*.

⁵ Пор. там само.

⁶ Пор. дифтонги am, an, em, en (amžinu II 36₄, apįtamsenemis II 142₂, brangiu II 207₄, žemčiuogose II 179₃₁, ažuodentu II 18₂, nendres II 99₈, niopkenčia II 142₂₃), які трапляються в «Punktuose» досить рідко, замість східноаукштайтських um, im, in (umžūnon I 6₃₀, tumsibi II 142₃₀, brungiu I 29₁₃, žimčiugus II 36₂₃, ažudinge II 18₂₂, nindres II 99₁₀, niopkinčia II 143₁).

⁷ Друга частина «Punktų sakymų», видана через 15 років після смерті К. Ширвіда, очевидно, була більше відредагована видавцями.

10*

147

< *земе́н і однину місцевого відмінка мішкі < *мішко́н). Можна також припустити, що форми множини місцевого відмінка з -i та -e мали різні постпозиції; однак наразі немає даних і для обґрунтування цього припущення. Тому розгляньмо, чи могли згадані форми фонетично виникнути з однієї форми. Виявляється, вокалізм кінця слова в східноаукштайтських говорах насправді не суперечить такому погляду. У говорах, де нині вживаються форми множини місцевого відмінка laukuosi, šakosi, короткий e у відкритому й закритому кінці слова внаслідок редукції кінцевих голосних перейшов у голосний i; пор. кличний відмінок однини цих говорів vaiki, знахідний відмінок множини kárvis, katís, pusís, šakìs; у говорах, де форми місцевого відмінка мають вигляд laukuose, šakose, згаданий e зберігся незміненим, пор.: vaike; karves, katės, pusės, šakės (пор. також форми знахідного відмінка множини у К. Ширвіда: žmones PS I 260₉, karalistes PS I 273₂₇, sunkibes PS II 37₂₈, duobes PS II 39₇). Це свідчить про те, що й -i у формах місцевого відмінка laukuosi, šakosi могло виникнути з короткого -e⁸. Однак, визнавши таке походження згаданих форм, довелося б водночас визнати, що давніші форми множини місцевого відмінка *laukuos-en, *šakos-en (або *laukuos-ę, *šakos-ę) у цих східних аукштайтських говорах зовсім не вживалися. Чи могло так бути?

Поряд з одниною місцевого відмінка, утвореною за допомогою постпозиції *-én, у деяких литовських говорах тривалий час уживався також місцевий відмінок множини зі старим (спільноіндоєвропейським) закінченням, наприклад: laukuosu, šakosu (пор. давньоіндійське āśveṣu, āśvasu, давньослов’янське dušexъ, rъkarъ). Місцевий відмінок множини цього типу знаходимо в усіх литовських виданнях XVI ст. з Кенігсберга — у творах М. Мажвідаса, Б. Вілентаса, Й. Бреткуна⁹. Ще й Д. Кляйн у своїй граматиці 1653 р. («Grammatica Litvanica») пише: «Щодо закінчень аблативів місця множини, серед литовських письменників немає єдиної думки. Одні вважають, що їхнім закінченням має бути fu, інші — se, треті — sa»¹⁰. Місцевий відмінок множини з -u трапляється і в старих текстах, написаних на основі східноаукштайтського говору. Наприклад, усі 24 форми цього відмінка в Анонімному катехізисі 1605 року (AK) мають -u (Metūsu _7₂₄, paskundósu _41₁₈, dungūsu _43₃₃, 44₂₇, dunguosu _46₃₃, Dunguosú _48₆, Kitósu _50₂₁, dalosú _50₂₁, kuriosu _60₁₂, tosu _63₄, dienosu _63₄, kuriosú _63₄, szwintūsu _63₁₂, darbusu _70₁₅, gerybesú _70₁₅, szwintosú _70₁₈, szwintésu _76₃₀, Gierūsu _78₃₀, derunciusu _78₃₀, dayktūsu _78₃₀, iósú _87₁₅, métūsu _87₂₄, metūsu _87₃₀, nusideimūsu _106₁₂).

⁸ У «Словнику литовської мови» К. Буґи подано форму місцевого відмінка множини akysi, із приміткою, що вона трапляється в говорах Анікщяй і Купішкіс у мовленні старшого покоління (пор. K. Būga, Rinktiniai raštai, III, Vilnius, 1961, p. 359). Виведення цієї форми з *akysēn (пор. там само) дуже сумнівне. К. Буґа, подавши при akysi скорочення An. (=Анікщяй) і Kp. (=Купішкіс), не зазначив менших населених пунктів, де було почуто цю форму. Насправді трохи на південний захід від Анікщяй і Купішкіса (наприклад, поблизу Каварскаса, Карсакішкіса) й сьогодні поряд зі скороченими формами місцевого відмінка множини (наприклад, akys) трапляються форми з кінцевим голосним -i (akysi), який міг виникнути з -ē внаслідок редукції (у самому Анікщяї, а також у Купішкісі короткий кінцевий e не переходить в i).

⁹ Daugiskaitos inesyvas daugiausia su -u yra ir tuo metu (pvz., 1578, 1589 m.) lietuvių kalba paskelbtose Prūsijos valdžios įsakymuose, plg. Prūsijos valdžios gromatos, pagraudenimai ir apsakymai lietuviams valstiečiams, Vilnius, 1960, Nr. 1; Senieji lietuvių skaitymai, Kaunas, 1927, p. 59, 61 tt.

¹⁰ Žr. Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, Vilnius, 1957, p. 434. D. Kleinui rūpėjo raštų kalbos norminimas. Dėl to jis siūlo vyriškosios giminės daugiskaitos inesyvo formas vartoti su se, o moteriškosios giminės — su sa (plg. ten pat); tos taisyklės jis pats ir laikosi savo gramatikoje.

148

Місцевий відмінок множини з постпозицією *-ėn, очевидно, найраніше почали вживати в середніх і частині західних литовських говорів. Уже в перших виданнях, що з’явилися в Литві, — католицьких і реформатських текстах, написаних на основі середньоаукштайтського говору, — переважають форми на -e. Наприклад, у «Катехизмі» М. Даукши (1595 р.) усі (61) форми місцевого відмінка множини мають -e; у його «Постилі» (DP¹¹) серед 244 форм цього відмінка на перших 100 сторінках 237 мають -e, 5 — -a (pacžiosa 27₅₀, wálosa 30₃₄, szirdissa 30₃₄, szwėtessa 33₃₅, ritūsa 58₁₂), і по одній — -u та -i (wistiktūsu 35₁₀, dienosi 58₃₈); у «Катехизмі» М. Петкевичюса¹² із 103 форм 98 мають -e, а 5 — без кінцевого голосного (námuos 76₁₇, WIsuos 90₇, sunkibes 116₅, baisibes 135₉, pamokštuos 148₂₁).

Із середньоаукштайтських говорів місцевий відмінок множини на -e міг поширитися й у східні аукштайтські говори¹³. Припущення, що ці форми поширювалися із заходу на схід, здається, підтверджують і самі східні литовські говори (Linkmenys, Švenčionėliai, Švenčionys, Adutiškis, Tverečius, Gervėčiai, Lazūnai), де й досі вживається місцевий відмінок множини зі старим закінченням¹⁴, наприклад: krūmuosu, miškuosu (поряд із krūmuos, miškūos), šakosū, duobėsū, akisū (поряд із akysū, akysu), tūrguosu (поряд із tūrguos) (Linkmenys); šakāsū, dūlkėsū, žievėsū, nỹcysu (Tverečius), juosu, Smurgāinysu (Gervėčiai), vār tuosu, ūpėsu (Lazūnai). Щоправда, в окремих східних говорах трапляються й інші форми місцевого відмінка множини. Наприклад, у говірці Адутишкіса поряд зі скороченими формами (наприклад, miškūos) або формами на -u (наприклад: piev asu, akýsu) є також форми: miškuosū (або miškuosī) ilgiōsb, akýsb, šakāsb (b₁ = із заднім i). Місцевий відмінок множини miškuosū міг би походити від *miškuosēn, як і орудний відмінок однини цієї говірки pusī з *pusēn. Однак навряд чи так було. Здавна в одній говірці не могли вживатися дві форми того самого відмінка — одна з них, найімовірніше, є новою. Давність форм із -b- не підтверджує ілюватив множини (внутрішній місцевий відмінок напрямку), який у говірці Адутишкіса, як і в сусідніх говорах, утворюється від місцевого відмінка множини додаванням до нього -n за зразком ілюватива однини¹⁵, пор.: miškuosun, žirniu osun, šakāsun, dūlkēs un, durysun. Ілюватив множини miškuosōn у говірці Адутишкіса не трапляється. Це дає підстави вважати, що місцевий відмінок множини цієї говірки miškuosī.

¹¹ DP = Postilla Catholicka. Tai est: Ižguldimas Ewangeliju kiekwienos Nedelos ir szwętes per wissūs metus. Per Kūningą Mikaloiv Davkszą Kanoniką Mednikų, iš lękiško pergūldita. Wilniui Drukārnioi Akademios, 1599. (Цифри після прикладів указують на сторінки та рядки.)

¹² Щодо діалектної основи цієї пам’ятки литовської мови див. J. Kruopas, Dėl M. Petkevičiaus Katekizmo (1598 m.) tarmės, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai“, serija A, t. 2 (3), 1957, p. 191 і далі.

¹³ Випадки міграції морфологічних форм у литовських говорах справді трапляються; пор. дзукійські дієслівні форми, поширені в сусідніх східних, середніх і західних аукштайтських говорах: audžiau «ткала», matiau «бачила» — Musninkai, Ciobiškis, Padaigai (околиця Upninkai), Gegužinė, Palomenė, Žasliai, Navininkai (Калварійський район); būtau «була б», sakytau «сказала б», turėtau «мала б» — Užuguostis, Jieznas, Punia; aitai «пішов би», kàstai «копав би», sakýtai «сказав би», sėdėtai «сидів би» — Jieznas, Prienai, Kapsukas, Kalvarija.

¹⁴ В інших говорах трапляється лише поодинока прислівникова форма зі старим місцевим закінченням, пор. netoliesu (Subačius).

¹⁵ Ілюватив множини, утворений таким способом, має також частина південно-західних східноаукштайтських говорів (Gelvonai, Pabaiskas), пор.: miškuosin, šakosin, pirtysin (місцевий відмінок множини < miškuosi, šakosi, pirtysi + n за зразком ілюватива однини miškan, šakon, pirtin).

149

є новою. Насправді форми цього типу (з -bl) частіше вживають представники молодшого покоління. У тверечюській говірці та суміжних говірках на розвиток форм множинного інесиву виразно впливають форми однини інесиву. За формами однини інесиву šakoj, žemėj там -j додається і до форм множинного інесиву тих самих основ¹⁶, пор.: jaunėsu, šakašu, dūlkėsu, žievėsu (Тверечюс). Пізніше закінчення -ui подекуди узагальнилося й у формах інесиву інших основ, пор.: miškūsu, geruūsu, kituūsu, trijuūsu (Секонай, Ігналінський район). Можливо, впливу однини інесиву зазнала й форма множинного інесиву в говірці Адутишкіса. Однак тут для всіх іменних основ узагальнилося закінчення -bl за такими формами однини інесиву цієї говірки, як: galb (< *galėn), kaklb, mėšlb, stalb, šilb, aukšb, balsb, kimšb «кляне». Подібним чином могли виникнути й форми множинного інесиву в Лазунах із -i або -bl, наприклад: mėtuosi, juosbi¹⁷.

Припущенню, що множинний інесив із -e поширився із заходу на схід, ніби суперечать форми М. Дауґші, представника середньо-верхньолитовського діалекту: kuriose DP 10₁₁, anosė DP 10₁₅, reikalusė DP 18₃₇. На думку деяких мовознавців¹⁸, -ę у цих формах указує, що в ті часи (наприкінці XVI — на початку XVII ст.) голосний постпозиції інесиву вимовлявся з назалізацією. Розгляньмо, чи в писемних працях М. Дауґші постпозицію множинного інесиву всюди позначено літерою ę, чи ця літера справді передавала носовий голосний.

У згаданих вище 237 формах множинного інесиву з «Постіли» (с. 1–100) голосний постпозиції e позначено так: ę — 72 форми (з них одна форма з -ę — kuriose 52₃₄), ia (anosia 8₃₇, mariosia 11₂₅, daiktūsia 22₃₆) — 54, ė (kuriūsė 2₂₅, namūsė 3₄, nēteisibėsė 3₃₉) — 37 і e (kuriosė 2₂₅, gūlusė 5₅) — 74; у «Катехизмі»: ę — 20, ė — 24 і e — 17. Привертає увагу той факт, що ia та ė ніде не пишуться зі знаком назалізації. Уважніше придивившись до правопису Дауґші, побачимо, що для цих ia та ė згаданий знак (назалізації) і не потрібен, бо літерою ę позначалося не вимовлене з назалізацією e постпозиції, а звичайний широкий e¹⁹. Що це справді так, свідчить таке саме позначення широкого (у закінченні та основі) e й в інших випадках, пор.: bitōiomė DK 60₂₆, turimė DP 1₃₄ і gėidzemė DK 61₁₄, wadinamė DP 2₄₂; passakikité DP 1₁₂, Passakikite DP 1₁₄ і Eikite DP 10₄₁; (одн. інстр.) mētu DP 2₂₄ і metú DP 2₀; teisus DP 2₄₇, meile DP 3₁₅ і nuteisinimo DP 1₃₄, weigdą DP 10₃₈; ižgėlbėtoio DP 1₃₆ і ižgėlbėtoio DP 1₃₇. Дауґша не розрізняв широкого e і звуженого a; тому він також

¹⁶ Пор. K. Būga, Rinktiniai raštai, III, с. 359.

¹⁷ Дослідники литовської говірки цієї місцевості по-різному передавали форми множинного інесиву в Лазунах, пор.: kūruosu, ažaruosu, ūpesu, juosu; palācuosa (див. P. Arumaa, Litauische Mundartliche Texte aus der Wilnaer Gegend mit grammatischen Anmerkungen, Dorpat, 1930, с. 33, 34); mokyklosu, nastruosu; vaštuosu, keturuosu «четверо»; Valdziķuose, dviejose; Bebrėnuosa; trijuosai «троє»; Lazūnuosi, Titkrėnuosi; juosbi (див. J. Senkus, Kai kurie Lazūnų tarmės ypatumai, „Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai“, серія A, т. 1 (4), 1958, с. 187; Lazūnų tarmės tekstai, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, т. 2, Vilnius, 1959, с. 216 і далі); vaftuosai, dzvijosi, jāu-iosoj (див. E. Grinaveckienė, Tarmių medžiagos rinkimas lietuvių kalbos atlasui, „Lietuvių kalbotyros klausimai“, т. 3, Vilnius, 1960, с. 193).

¹⁸ Plg. J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, III, Warszawa, 1956, p. 27.

¹⁹ Позначаючи широкий e окремими знаками (різноманітність знаків могла виникнути й з вини друкарні), Дауґша хотів відрізнити цей голосний від вузького e (=ę). Вузький e у працях Дауґші ніде не позначається знаком назалізації, пор.: padarė DP 1₁₇, uždėjo DP 1₁₈, wirszutenemis DP 1₂₉, gerbtių DP 1₃₄. У поодиноких словах, де трапляється ę (або ę) замість e, це коректурна помилка («Постіле» її іноді виправляло у списку поправок).

150

також пишеться по-різному, пор.: tabiausė(i) DK 61₂₉, saldžėuses DK 127₂₀, saldžėusėmė DK 86₁₇, Wireusės DK 133₂₆; gėrėus DP 2₁₃, gėrėus DP 2₂, džėugsmū DP 2₁.

Отже, немає підстав вважати, що Дауґша позначав літерою ę вимовлений із назалізацією голосний -e постпозиції множинного інесиву. Назалізацію цього голосного ніде не позначав у своєму «Катехизмі» М. Петкявічюс (щоправда, він дуже рідко й непослідовно позначав носові голосні); про назалізацію постпозиції -e нічого не говорив Д. Клейнас (у своїй граматиці він окремо розглядав і позначав носові голосні²⁰). Це свідчить, що -e втратило назалізацію вже в значно давніші часи²¹. Отже, і множинний інесив із -e міг проникнути до східних верхньолитовських говірок ще до появи перших пам’яток писемності, написаних на основі цих говірок.

Поширення форм множинного інесиву з -e (голосним переднього ряду) на значній території східних верхньолитовських говірок могло бути зумовлене передусім тим, що вони краще узгоджувалися з формою однини інесиву, ніж давніші форми цього відмінка (з -u).

Наведені тут дані зі старих литовських писемних пам’яток і сучасних говірок, а також їхній аналіз дають змогу зробити висновок, що форми множинного інесиву східних верхньолитовських говірок laukuose, šakose давніші за форми laukuosi, šakosi, уживані на південно-західній окраїні ареалу цих говірок. -i у формах останнього типу виникло внаслідок редукції кінцевих голосних слова зі скороченого -e (< *-ēn), а не безпосередньо з *-ēn.

З ІСТОРІЇ ФОРМ ІНЕСИВА МНОЖИНИ

У СХІДНОАУКШТАЙТСЬКОМУ ДІАЛЕКТІ

К. МОРКУНАС

Резюме

За традиційною думкою, безпосереднім прототипом інесива множини, який нині вживається у східноаукштайтському діалекті литовської мови, була постпозиція *-ēn. Цю думку нібито підтверджують діалектні форми інесива як однини, так і множини. Але якщо форми інесива однини з голосним -i (напр., miški < *miškēn > у літературній мові miškė «у лісі») характерні для всієї території східноаукштайтського діалекту, то форми інесива множини з тим самим голосним (напр., miškuosi — у літературній мові miškuose «у лісах») уживаються лише на південно-західній окраїні цієї території, тобто в околицях населених пунктів Паневежис, Крякенава, Рамігала, Пагіряй, Сесікай, Пабайскас, Гелвонай. Для решти східноаукштайтських говірок властиві скорочені форми інесива множини, напр.,

²⁰ Пор. Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, с. 418 і далі.

²¹ Про те, що в литовських середніх і західних говірках інесив множини раніше мав постпозицію *-ēn, свідчать утворені від нього форми адесива множини (місцевого відмінка близького місця), напр.: bediewiūsemp DP 44₅₃, izmintigesniūsemp DP 66₂₈, žmonėsemp DP 67₉, tūšemp DP 67₁₆. Можна додати, що в Анонімному катехізисі 1605 р. форм адесива множини зовсім немає, а в «Punktai» К. Ширвідаса знаходимо лише кілька займенникових форм цього відмінка (muspi PS I 53₄, 101₂₁, 335₂₇, II 60₄, 115₂₆, 135₂₈, 236₁₅, 240₃₁, iusp PS II 20₃₀, iuspi PS II 24₁₂₄), з яких нічого не дізнаємося про давнішу вимову постпозиції місцевого відмінка множини у східноаукштайтських говірках. Таких даних не знаходимо і в сучасних литовських говірках. Наведена з Лазунай форма адесива множини jūšemp (див. A. Laigonaitė, Pašalio vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje, „Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai“, Vilnius, 1957, с. 30) із дифтонгом -em-, здається, не може вважатися залишком дещо глибшої давнини цієї говірки.

151

mišk(u)os’ (Лінкува, Йонішкеліс, Пакруоїс), miškuos (Вабальнінкас, Панделіс, Рокішкіс, Утена), а також форми з голосним -e, напр. miškuose (Муснінкай, Ширвінтос, Бальнінкай, Молетай). Форми з -e (mišk(u)ose або miškuose) спостерігаються також в окремих дзукських говірках (Алове, Онішкіс, Вабальнінкас, Дукштас), у яких інесив однини закінчується на -i, напр., miški.

Про те, що форми інесива множини з голосним -e у східноаукштайтському діалекті не слід вважати новими, такими, що виникли під впливом літературної мови, свідчать пам’ятки давньолитовської мови. Напр., у 1-й частині „Punktay sakimu“ К. Ширвідаса (представника східноаукштайтського діалекту) усі (229) форми цього відмінка мають закінчення -e. Чим же можна пояснити виникнення таких форм у східноаукштайтському діалекті? У цьому діалекті поряд із формами інесива однини, утвореними за допомогою постпозиції *-ēn, ще певний час уживалися форми інесива множини із закінченням давнього (праіндоєвропейського) локатива -su, напр., miškuosu. Це підтверджують давні пам’ятки та східні говірки литовської мови (Лінкмянис, Швянчёнеляй, Твярячюс, Лазунай), у яких форми інесива із закінченням -su вживаються й досі. Судячи з даних пам’яток давньолитовської мови, форми інесива множини з постпозицією *-ēn спочатку з’явилися в середньоаукштайтському діалекті та в деяких західних говірках литовської мови. Отже, можна припустити, що форми того самого відмінка із закінченням -su у східноаукштайтському діалекті могли бути витіснені формами із закінченням -e, запозиченими із середньоаукштайтського діалекту вже після зникнення таутосилабічного n у постпозиції *-ēn. (У статті критикується думка деяких мовознавців, згідно з якою представник середньоаукштайтського діалекту М. Даукша, часто позначаючи постпозитивний голосний інесива знаком ę, нібито відобразив носову вимову голосного -e, що існувала в той час). Поширення на порівняно великій території цього діалекту форм інесива множини з голосним -e, тобто голосним переднього ряду, пояснюється тим, що такі форми краще узгоджувалися з формами інесива однини. На південно-західній окраїні території східноаукштайтського діалекту від інесива множини miškuose унаслідок редукції голосного ē наприкінці слова виникли форми типу miškuosi, пор. такі форми тих самих говірок: кличний відмінок однини vaiki замість vaike «дитино», знахідний відмінок множини kā́rvis замість kārves «корови», mis замість žemės «землі».