рудиментарн|ий,-а (1) біол. зачатковий; недостатньо розвинений, такий, що зникає, рудиментарний; ~ні органи (органи, що втратили своє значення в процесі еволюційного розвитку організму й перебувають на шляху до зникнення, наприклад, відросток сліпої кишки, куприкова кістка тощо)

Визначення складеного терміна рудиментарні органи у цьому разі лише дублює основне визначення і, на нашу думку, цілком зайве. У такому разі DLKŽ є чимало.

Мабуть, має рацію радянський мовознавець Ф. Сороколетов, стверджуючи, що найкраще визначення видових термінів у тлумачному словнику — включати їх до групи споріднених понять, а не докладно пояснювати, з чого що зроблено, для чого що використовується тощо², адже насправді такі визначення (особливо знарядь та приладів) дуже швидко застарівають. Крім того, не включаючи поняття, яке визначається, до ширшого родового поняття або використовуючи неповне визначення, дуже легко скотитися до поверховості. Наведімо пару прикладів:

множинн|ий,-а (2) → багато: ~і числівники (які вживаються з іменниками множини) мінеральн|ий,-а (1) → мінерал: ~ні добрива. М. олія. М. вода (у якій розчинений якийсь мінерал)

З неповного визначення складеного терміна множинні числівники у першому наведеному вище прикладі випливало б, що в словосполученні п’яті роки ужитий числівник можна вважати множинним. У воді найпростішого колодязя також є розчинені мінерали, але чому ніхто не називає таку воду мінеральною?

Синоніми означальних компонентів складених термінів було б зручніше подавати не після всього складеного терміна, як це робиться в більшості статей DLKŽ (пор. пружинні двері — пружинний,-а ст., звуковий правопис — звуковий,-а ст., гребінчастий зуб — гребінчастий,-а ст. тощо), а вставляти всередину складеного терміна (пор. твердий висхідний || твердий спадний наголос — наголос ст.), оскільки в багатьох випадках синонімами складеного терміна бувають також однослівні терміни (пор. піщаний камінь: пісковик — піщаний,-а ст.).

Якщо уніфікувати обговорені вище відмінності в поданні складених термінів та їхніх визначень у DLKŽ, структура його статей стала б трохи компактнішою, а головне — людям було б зручніше ним користуватися.

K. Gaivenis

ВАЖЛИВЕ ВИДАННЯ БІЛОРУСЬКИХ МОВОЗНАВЦІВ

Дыялекталагічны атлас беларускай мовы, Мінск, 1963. VIII + 338 žemėl. + 970 p.

До наймасштабніших і найважливіших видань, що за останні роки збагатили не лише білоруське, а й загалом радянське мовознавство, безперечно, належить «Діалектологічний атлас білоруської мови», виданий Інститутом мовознавства імені Я. Коласа Академії наук Білоруської РСР. Це видання — результат багаторічної праці, великого

² Žr. Ф. П. Сороколетов, Смысловая характеристика терминов в толковых словарях, „Лексикографический сборник“, вып. V, М., 1962, p. 130.

229

колективної праці. Матеріал Атласу за спеціальною програмою зібрано в 1027 населених пунктах Білоруської РСР. До збирання матеріалу, що тривало понад десять років, крім мовознавців Інституту мовознавства імені Я. Коласа в Мінську, було залучено також численних помічників — викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів республіки, чимало вчителів середніх шкіл. Атлас до друку також готував досить численний колектив наукових співробітників, а все видання редагували член-кореспондент Академії наук СРСР Р. Ава́несов, академік Академії наук Білоруської РСР К. Крапіва та доктор філологічних наук Я. Мацкевич.

«Діалектологічний атлас білоруської мови» складається з двох великих книг. У першій подано допоміжні (адміністративні, історичні Білоруської РСР) і лінгвістичні карти. Останніх налічується 338. На них показано поширення та ареали вживання найважливіших фонетичних і морфологічних особливостей білоруських говірок, окремих синтаксичних конструкцій, фразеологізмів, різних слів і термінів. Коментарям до цих карт присвячено другу книгу Атласу. Крім того, у її вступних статтях ґрунтовно розглянуто окремі питання лінгвістичної географії, описано історію виникнення Атласу, його структуру, наведено бібліографію досліджень білоруських говірок.

Зразковим є технічне оформлення окремих карт Атласу й усього видання загалом — зі смаком підібрані й гармонійно поєднані кольори, різноманітні позначки тощо.

«Діалектологічний атлас білоруської мови» має, безперечно, найбільше теоретичне й практичне значення для науки про білоруську мову.

Багатий і різноманітний діалектний матеріал Атласу насамперед стане важливим джерелом для практики білоруської літературної мови. Цей матеріал, а також виявлене точне географічне поширення окремих мовних явищ допоможуть краще розв’язати багато питань унормування фонетики, морфології, синтаксису й лексики літературної мови.

У білоруській літературній мові досі трапляється чимало паралельних форм, наприклад: цярля, цярлё і (рідше) целёнак «теля»; род. мн. хам і хамаў «хат»; оруд. мн. плячамі і плячыма «плечима»; гэта і гэтая,-ае «ця»; бяром і бярэм «беремо»; годы і гады «роки»1. Спираючись на опубліковані в Атласі діалектні дані (пор. карти № 84, 101 та ін.), білоруські мовознавці, слід гадати, вирішать, яка з кількох паралельних форм найкраще відповідає літературній мові.

Із частини Атласу, присвяченої питанням лексики, постає багата синоніміка білоруської мови; пор. назви хомута для прив’язування голоблі (259²): гужчык, уж, вуісоўка, прывязка, увязка, завязка, угарўна, каніца, пуціца, рэмень, хамуцік, прузік, сырмац, набойка, вароўка та ін.; синоніми дієслова говорити (320): гутарыць, гаманіць, балакаць, жгуціць, гукаць, зюкаць, гаварыць. Багатий лексичний діалектний матеріал Атласу стане незамінним джерелом для білоруських мовознавців, які створюють і вдосконалюють національну термінологію різних галузей народного господарства й культури. Цей матеріал також спонукатиме мовознавців переглянути, яке з уживаних досі синонімів слід вважати основним словом чи терміном літературної мови. Наприклад, найпоширенішу в Атласі назву комірчини (комори) смо́нка (240) правильно винесено на перше місце,

¹ Plg. М. Г. Булахоў, Аб некаторых пытаннях нармалізацыі і развіцця беларускай літаратурнай мовы, „Працы Інстытута мовазнаўства АН БССР“, вып. 1, Мінск, 1954, р. 3—21.

² Тут і далі число в дужках указує на порядковий номер карти «Діалектологічного атласу білоруської мови».

230

тим часом у «Білорусько-російському словнику»³ від цього слова відсилають до слова варбу́нá, уживаного на порівняно невеликій території в центральній Білорусі; слова бульбоўнік «бадилля картоплі» (281), плёскуни «конопляні лусочки» (283), стог «скирта, стіг» (288), рубель (рубель) «терниця для білизни» (289) уживаються і відомі набагато ширше, ніж наведені в словнику їхні синоніми: бульбянік, манцы, сцірта, жэрдка та ін.

Атлас допоможе з’ясувати багато важливих теоретичних питань, що стосуються формування білоруських говірок, процесів становлення літературної мови, історичних зв’язків білорусів із сусідніми слов’янськими (росіянами, українцями, поляками) та іншими народами.

Серед слов’янських мов білоруську мову зазвичай трактують як східнослов’янську мову з домішками західнослов’янських мов. Отже, у певному розумінні білоруська мова є ніби перехідною між східно- та західнослов’янськими мовами. У багатьох випадках це особливо добре підтверджує лексичний матеріал Атласу.

Лексика східної та північно-східної Білорусі тісно пов’язана з лексикою сусідніх російських говірок, пор. ло́вька «колиска» (247) — рос. ло́вка; адва́л «відвал (плуга)» (256) — рос. отва́л; ву́тка «качка» (297) — рос. у́тка; ска́церць «скатертина» (325) — рос. ска́терть; хозя́ин «господар» (334) — рос. хозя́ин; балны «хворий, нездоровий» (319) — рос. больной. Лексика західної та південно-західної Білорусі має більше відповідників в українській і польській мовах; пор. синоніми наведених вище назв, уживані в цій частині Білорусі: кало́чка, кало́ўка «колиска» — укр. колі́ска, пол. kołyska; палі́ца (па́ліца) «відвал» — укр. полі́ця; ка́чка «качка» — укр. ка́чка, пол. kaczka; абрус (абрус, абру́сак) «скатертина» — укр. обру́с, пол. obrus; гаспадар «господар» — укр. госпо́дар, пол. gospodarz; хворы «хворий, нездоровий» — укр. хворий, пол. chory.

Також трапляється досить багато слів, що пов’язують білоруську мову лише з однією певною слов’янською мовою, наприклад із польською: студня «колодязь» (241) — пол. studnia; насі́льды, насі́ла «коромисло» (249) — пол. nosidło; тэнца «веселка» (312) — пол. tęcza; зі́мна «холодно» (321) — пол. zimno.

Поданий в Атласі лексичний матеріал показує й уточнює локалізацію запозичень з інших мов у білоруській мові та допомагає краще зрозуміти напрямки їх поширення. Наприклад, чітко окреслюється територія, де вживаються такі германізми, що прийшли через польську мову, як: андарак «спідниця» (329) — нім. Unterrock, пол. andarok (пор. також лит. діал. andarokas); шні́хір «комора» (239) — нім. (східнопрус.) spiker, пол. spichler (лит. діал. špykerė, špykeris); шуп, шу́рбк «навіс, повітка» (238) — нім. (східнопрус.) šu(e)r.

Як лексичні, так і найважливіші фонетичні, морфологічні й синтаксичні діалектні відмінності в багатьох випадках підтверджують поділ білоруських говірок на дві основні групи — північно-східну та південно-західну. Наприклад, для північно-східних говірок характерні форми перепрати «перепрати, прополоскати, випрати» (10), місто (13), дитина (85), нову хату (124), бере (3-тя ос. одн.) (148), говорить (3-тя ос. одн.) (149), ходять⁴ (3-тя ос. мн.) (157), сідати (174); у південно-західних говірках їм відповідають такі форми: перемити,

³ Див. Белорусско-русский словарь, под редакцией академика АН БССР К. К. Крапивы, Москва, 1962.

⁴ Узагальнені форми 3-ї особи множини теперішнього часу з -уць (-юць) замість -аўц (-яўц) уживають і сусідні російські говірки; пор. Ю. Ф. Мацкевіч, Марфалогія дзеяслова ў беларускай мове, Мінск, 1959, p. 175, 251.

231

э́род, дзіўя, новую хату, бярэ, кажа, ходзіць, се́сці. Спираючись на матеріали Атласу, білоруські мовознавці роблять висновок, що говірки південно-західної Білорусі зберегли більше архаїчних рис, ніж північно-східні⁵.

Щоправда, чимало діалектних явищ білоруської мови розподілені й дещо інакше. Наприклад, з Атласу видно, що ізоглоси деяких синтаксичних особливостей поділяють ареал білоруської мови на східну та західну частини. Скажімо, у східній частині вживаються конструкції пайшоў к бацьку «пішов (пішла, пішли) до батька» (217), ехаў на кані «їхав (їхала, їхали) на коні» (222), у мяне баліць галава «у мене болить голова» (223), а в західній частині — пайшоў да бацькі, ехаў канём (ця конструкція також поширена майже в усіх південних білоруських говірках), мне баліць галава.

Ізоглоси поширення цих конструкцій, як і багатьох інших особливостей, наведених в Атласі, виходять за межі території Білорусі й перетинають ареали сусідніх слов’янських (російської, української, польської) або балтійських (литовської, латиської) мов⁶. Отже, «Діалектологічний атлас білоруської мови» надасть цінний матеріал також для загальнослов’янського атласу мов, історико-порівняльного мовознавства та різноманітних інших досліджень.

Зрозуміло, це видання важливе й для науки про литовську мову. Тісні зв’язки балтійських і слов’янських народів, що тривали багато століть, залишили виразні сліди і в мовах цих народів. Увагу мовознавців давно привернули спільні риси мов особливо близьких сусідів — литовців і білорусів, взаємний вплив цих мов. Наприклад, ствердіння приголосного l у східних говірках литовської мови (пор. láDas < lėdas, aukūnė < alkūnė), вимова африкат c, dz замість приголосних t, d літературної мови (пор. dúoc, dzienà замість dúoti, dienà) — властиві й білоруській мові (пор. воўк < волк «вовк»; даць < дать «дати», дзень < день «день»). На думку деяких мовознавців, поширенню цих особливостей у литовських говірках сприяла саме білоруська мова. Однак найбільшого впливу білоруської мови зазнала литовська діалектна лексика. Ось кілька поширеніших білорусизмів: batviniai «буряки, суп із бурякового листя» (білор. бацвін(н)е «бурякове листя, стебла»), bočia, bočius «батько, дід» (білор. бацька «батько»), bulba «картопля» (білор. бульба), uzbonas «глечик» (білор. збан «глечик, горщик»), ūtar yti «говорити, розмовляти» (білор. гутарыць). Деякі запозичення з білоруської мови потрапили навіть до лексики литовської літературної мови, наприклад: norągas, priešlas, sijōnas (білор. нарог; прэсла, прісло; са́йн).

Щоправда, іноді виникають сумніви, чи якесь литовське запозичення прийшло з білоруської, чи з іншої слов’янської (наприклад, польської, російської) мови. У таких випадках мовознавцям тепер дуже допоможе «Діалектологічний атлас білоруської мови», у якому наведено точну географію багатьох слів і форм білоруської мови. Спираючись на фактичний матеріал цього Атласу, можна буде уточнити пояснення походження не одного литовського слова. Наприклад, досі по-різному пояснювали походження діалектизму gručkas «грицики». Це слово намагалися пов’язати і з польським словом gruszki «певний сорт картоплі», і з білоруським бружка⁸ «грицики», а також виводили його з литовської діалектної форми

⁵ Пор. Ю. Ф. Мацкевич, А. Г. Мурашко, А. В. Орешонкова, Про підсумки роботи зі складання атласу білоруських народних говірок, «Питання діалектології східнослов’янських мов», Москва, 1964, с. 45 і далі.

⁶ Пор. А. П. Непокупный, Ареальні аспекти балто-слов’янських мовних відносин, Київ, 1964, с. 62 і далі.

⁷ Пор. E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg-Göttingen, 1955 і далі, с. 302.

⁸ Plg. Lietuvių kalbos žodynas, III, Vilnius, 1956, p. 653.

232

krūčkas «гречка» (замість цієї форми, також запозиченої з білоруської мови, початковий глухий k, як вважають, набув дзвінкості g уже в самих литовських діалектах⁹). З Атласу з’ясовується, що білоруська мова, крім інших назв гречки (бручка, бручка, бручна, грыжчына, грыжа, кру́чка...), має також гру́чка (276). Остання назва, як і кру́чка, характерна для білоруських діалектів на литовському прикордонні (Глибоцький, Поставський райони). Отже, форми krūčkas і grūčkas, нині вживані в окремих литовських діалектах, найімовірніше, запозичені з різних білоруських діалектів.

«Діалектологічний атлас білоруської мови» чимало послужить і мовознавцям, які досліджують вплив балтійських (литовської, латиської) мов на білоруську. Передусім привертають увагу ті діалектизми, що найбільше поширені в білоруських діалектах, які безпосередньо межують із литовськими чи латиськими діалектами, наприклад суфікс -юк (-ук), уживаний для творення певних іменників зі зменшувальним значенням (296), суфікс -ене, уживаний для творення таких слів, як бульбаве́не «бадилля картоплі» (пор. лит. діал. bulviẽnis, bulbiẽnis), кармафле́не «те саме» (280–2); окремі слова: рэгзіні, ре̨зіні (254) — лит. rėžginės; жэгін (234) — лит. žaginys; дзірван (275) — лит. dirvonas; асве́р, свер, свіршня, свірсня... (242–4) — лит. svirtis. Досить широко білоруси вживають такі балтійські запозичення: мянта, мянця, ме́нта, ме́нця... (264) — лит. mentė; сіірта (сіірта), сіірда... (288) — лит. stirta; свіран, све́ран, свіро́нак (239) — лит. svìrnas тощо. Переважно у східній частині Білоруської РСР поширений гаданий литуанізм ёўня, ёўня (233) — лит. jauja¹⁰, а в південно-західному куті (Поліссі) — клу́ня, клёня (235) — лит. klúonas.

Із східних литовських діалектів до сусідніх білоруських діалектів, найімовірніше, потрапили також певні слова-заклики до тварин і птахів, наприклад, до корів: тпрусь-тпрусь (304) — лит. tprus(e)-tprus(e), до овець: базь-базь (305) — лит. baz-baz, до гусей: зю-зю-зю, зюлю-зюлю, жуль-жуль (307) — лит. žiu-žiu-žiu, žiul(e)-žiul(e), žiu-žiu тощо.

Лексичний матеріал, наведений в Атласі, допоможе легше зрозуміти й аналогічні випадки словотворення та запозичення окремих значень. Співвідношення форм mažinki, mažilki, mažilnik «цвинтар», уживаних переважно в західних білоруських діалектах (318), зі словом mažila «могила» аналогічне співвідношенню литовських kapai, kapinės зі словом kapas¹¹. Можливо, західні білоруси запозичили з литовської мови одне зі значень слова rauti, пор. білор. лён рваць — лит. linus rauti «виривати льон»; у східних білоруських діалектах у цьому випадку кажуть: лён браць (267).

Матеріал Атласу також виразніше показує поширення на території Білорусі деяких спільних балтійських і слов’янських слів, наприклад: клець (239) — лит. klėtis; малака, мо́лака, мало́ка (315) — лит. talkė; арúць, о́руць (265) — лит. arti.

Дослідження спільних рис литовської та білоруської мов і їхнього взаємного впливу буде ще успішнішим, коли вийде також атлас литовської мови. Шкода лише, що «Програми», за якими збирали матеріал для атласів білоруської та литовської мов, заздалегідь не було належним чином узгоджено: скажімо, в обох «Програмах» можна було

⁹ Plg. V. Urbutis, Dvi etimologijos pastabos, „Kalbotyra“, I, Vilnius, 1958, p. 220–221.

¹⁰ Пор. E. Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch, с. 192.

¹¹ У північних польських діалектах уживається форма mogiłki «цвинтар»; на думку деяких мовознавців, це запозичення значення, або так звана калька, з литовської мови, пор. Cz. Kudzinowski, Jacyngowie w języku, „Acta Baltico-slavica“, Białystok, 1964, с. 224.

233

є значно більше спільних або аналогічних питань синтаксису й лексики (саме лексика найкраще виявляє історичні взаємини цих мов).

«Діалектологічний атлас білоруської мови» за своєю структурою та принципами укладання певною мірою не відрізняється від раніше виданих радянських¹² і багатьох зарубіжних лінгвістичних атласів. У цьому атласі подано лише фактичний матеріал (наведено географічне поширення найважливіших діалектних явищ білоруської мови), але немає дослідження цього матеріалу та його наукового аналізу. Слід сподіватися, що білоруські мовознавці виконають таку роботу в майбутньому й опублікують узагальнення та отримані висновки в інших виданнях¹³.

Кілька інших критичних зауважень, які можна висловити укладачам «Діалектологічного атласу білоруської мови», стосуються переважно несуттєвих питань і окремих методичних дрібниць. Деякі з них тут і згадаємо.

В Атласі трапляються карти, присвячені назвам або термінам, значення яких не деталізовано й не диференційовано точніше. Скажімо, карта № 231 призначена для показу поширення різних назв кошари. Однією з найуживаніших назв є аўчарнік, яка, однак, у різних місцевостях Білорусі означає не зовсім той самий об’єкт — так називають і загін для овець у спільному хліві, і прибудову до хліва для овець, і цілком окремий овечий хлів (колгоспний). Диференціації значень слова аўчарнік та інших його синонімів і локалізації цих значень на карті не видно. Щоправда, такі недоліки виникли й через певні об’єктивні причини — переважно через недостатні або не зовсім точні мовні чи етнографічні дані, записані збирачами матеріалів для Атласу.

Даремно, здається, на картах Атласу не показано географічного поширення таких гарних або порівняно широко вживаних синонімів, як істомка, барання поряд із стомка, варыўня «комірчина, комора» (240); сіверна, се́верна поряд із холодна, сцюдзёна, зімна «холодно» (321) тощо.

Синтаксичні конструкції подано не цілком однаково: у деяких конструкціях наголошено всі слова (208, 209, 212, 213, 216, 217, 219), а в інших — ні (206, 207, 214, 215, 218).

Заголовні назви деяких карт Атласу надто лаконічні, і тому читачеві не завжди зрозумілий із них зміст карти. Особливо це трапляється тоді, коли заголовне слово має кілька значень, пор. двозначну заголовну назву карти № 229 «Назвы гары»: на карті показано поширення назв горища (гори), однак білоруське слово гара означає не лише «горище», а й «гора» (останнє значення в словнику подано першим). До заголовних назв рослин доцільно було додати й латинські терміни.

Серед допоміжних карт Атласу бракує географічної (рельєфної) карти Білоруської РСР, яка, можливо, допомогла б краще зрозуміти появу та розташування ізоглос окремих діалектних особливостей.

K. Morkūnas ir A. Vidugiris

¹² Plg., pavyzdžiui, Атлас русских народных говоров центральных областей к востоку от Москвы, под редакцией Р. И. Аванесова, Москва, 1957; Й. О. Дзензелівський, Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР (Лексика), 1, Ужгород, 1958.

¹³ Білоруські мовознавці, спираючись на матеріали Атласу, вже опублікували також деякі узагальнювальні праці, пор. вагому колективну працю «Нарысы па беларускай дыялекталогіі» (Мінск, 1964, 416 р.), окремі статті у виданнях «Вопросы диалектологии восточно-славянских языков» (Москва, 1964), «Беларуская мова». Даследаванні па лексікалогіі (Мінск, 1965) та ін.

234