LIETUVIŲ KALBOS GRAMATINĖ SANDARA

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПРО ОДИН ВИПАДОК НЕВІДТЯГАННЯ НАГОЛОСУ В ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИХ ДУНІНІНКСЬКИХ І ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ДУНІНІНКСЬКИХ ГОВІРКАХ

B. ROKAITĖ ir V. VITKAUSKAS

Про відтягнення наголосу в жемайтських говірках, характер цього відтягнення та його коливання написано багато; уже давно проведено досить точні ізоглоси відтягнення наголосу¹. Проте подальше дослідження говірок за програмою Атласу литовської мови виявляє досі непомічені й незафіксовані випадки відтягнення або невідтягнення наголосу. Тут ідеться про один випадок невідтягнення наголосу в певній частині жемайтів.

Говірки околиць Юдренаю, Вейвирженаю, Рієтава й Швекшни, як відомо, належать до зони повсюдного відтягнення наголосу: у них наголос зазвичай відтягується як із короткого, так і з циркумфлексного закінчення. Однак останніми роками під час дослідження цих говірок було помічено, що в двоскладових словах наголос не відтягується з короткого закінчення на довгий корінь. Напр.: eˈtė (a dâˈr vės eˈtė malóudâˑms²), la.ukòs (viˈtâˑuc [toks upelis] b́ieg pa.r tôs la.ukòs), maˈrtė (mėˈšùos maˈrtė na-dôud) – Юдренаю, село Йоцю; nadeˈrlė leisa, maˈšòs (iˈsediejaˑu maˈšòs âˑusˑte), meˈrgà (dėktėˑ meˈrgà bọ.va navėsprūote), šeˑltà truobà (šeˑltà truobà-siedo žėimūoms trūobūo), šˈveisa (ēˑt reivˈjūota šˈveisa, maclˈaų) – Юдренаю, село Леленю; ọˈntrà deinà (ọˈntrà deinà kãˈp nier nómėi), kˈa.ulės (kˈa.ulės dãˑ ėzdyasˈnse), pę.lnà (pę.lnà šõlėˈne võˈnldėˑnc), žmuogòs (pašę.mėre žmuogòs tėˑp stãˈgėˑ) – Вейвирженай, село Упітеню; ga.lvà (apsę.ṣok ga.lvà sọ tãˑs klã.usęnėˑs), kˈa.ušlòs (žọ.ncuˑn kˈa.ušlòs ṣọriˑnks), kiˈmbòs (tãs īˑ tioks kiˈmbòs, jõuc), miˈnkštà (miˈnkštà meˈsė.ke bọ.va), stọ.ngàs (stọ.ngàs [ienas] nupljãˑusˑte e palėˈda), žọ.nlcės (aš tioks bọvãˑu kãˑp žọ.nlcės), žmuogòs (važėˈva žmuogòs sọ šlãˑudūˑn vėžėmò) – Рієтав, село Кадагиню (хоча тут у кількох випадках довелося почути й відтягнення наголосу, напр.: glọudėˑnc īˑ ẹˑlks, lėišˈtė lėiz ọ.nc; ka.lbà (la īˑ vėjo ka.lbà), slę.nkṣl-člòs (pa.r slę.nkṣl-člòs kiˈk às priˈšežàˈrgūojo), vaˈkọs (pa.r vaˈkọs gavãˑu lėjuos nuˑ tėva) – Швекшна, село Скомантю; darˈbọs (darˈbọs vˈrs ba gãˈla), maˈsà (sa-nọˑm žmuogùˑ maˈsa našvaˈk), pę.lnė (priˈskiˑd pę.lnė la.ukãˑ vėštãˑlo), puˈròs

¹ „Archivum Philologicum“, t. 4, Kaunas, 1933, p. 33; V. Grinaveckis, Šiaurės vakarų dūnininkų kirtis, LKK, t. 1, Vilnius, 1957, p. 109; Kirčio atitraukimas ir nukėlimas lietuvių kalbos tarmėse, LKK, t. 4, 1961, p. 117—119.

² Приклади з реченнями наведено для того, щоб чіткіше виявити всю систему відтягнення й невідтягнення наголосу в цих говірках. Знаком (ˑ) позначено м’якість приголосного.

10*

147

(purõs kõ·r siesė – slā·pes dė·rvas), sta·gò, še·rdės (sta·gò merė, raše še·rdės anõ im plì·ša) – Швекшна, село Будвічю.

Подібне явище зафіксовано також у найпівденнішій говірці зони повсюдного відтягнення наголосу — у Паюрісі (Шилальський район). Там не помічено відтягнення наголосу з короткого закінчення на довгий корінь двоскладового слова (напр.: ka.lbà ė·t, ka gerà ė·sas; tuorà stẽprà ėš mi·to), хоча з довгого закінчення на корінь будь-якого типу, а також із короткого закінчення на короткий корінь наголос відтягується досить часто (напр.: aš patė padarìsu·t; žal·uos mė·šuos pǫšė kelìuograma dã·vę).

Згадане правило не поширюється на багатоскладові слова: у цих словах наголос завжди відтягується з короткого закінчення на довгий корінь. Напр.: jáuni·s'lė (jáu-ni·s'lė nieka navà·z), krù·mal·òs (sma·kstà·u kà·r|vę puo tõs krù·mal·òs) – Швекшна, село Будвічю; ìlerokọ (kõ·n aš ėšvė·rso tuok·ọ mažọ pap·jūovęs ìlerokọ), kà·r|vekės (vė·do kà·r|vekės gãnieu si·k·ọ) – Юдренаю, село Леленю; brọ·nges·nė (soselã·kė vėsė, lā·uke k·ọ·l brọ·nges·nė [javai] bū·s) – Вейвирженай, село Упітеню; mė·lžūo-nės (tuoks ka.imì·nc ir mė·lžūonės), žė·r|n·ọkọs (ànà vė·rp ę vės kọ·nd tõs žė·r|n·ọkọs) – Рієтав, село Кадагиню.

То як пояснити, що в згаданих говірках наголос із короткого закінчення не відтягується лише на довгий корінь двоскладових слів?

Можна було б гадати, що це один із варіантів коливань у периферійних говірках зони повсюдного відтягнення наголосу. Різні порушення закономірності відтягнення наголосу трапляються на південних околицях північно-західних дунінінків³, у південній частині Куршеная⁴; порушення закономірності відтягнення наголосу помічено також на південь від Ужвентіса. Однак тут коливання відтягнення наголосу (особливо біля Куршеная, Шаукеная, Ужвентіса) стосуються багатоскладових слів, і наголос у жодному разі не залишається на коротких закінченнях, тоді як у наведеному вище випадку наголос не відтягується лише в двоскладових словах (із довгим коренем) і — з короткого закінчення.

Отже, хоча говірки, що не належать до зони повсюдного відтягнення наголосу, могли певною мірою вплинути на збереження наголосу в закінченні в описуваних говірках, у цього явища можуть бути й інші причини, тим паче що територія невідтягнення наголосу з короткого закінчення на довгий корінь двоскладового слова досить велика й лежить далеко на північний захід від межі відтягнення наголосу.

Однією з таких причин, здається, може бути подовження першого компонента перед наголосом у дифтонгах у згаданих говірках⁵. Напр.: ge.ltūona, la.ukà·les, pa.r pėc·òs, pra.us·s, žė.l·vė.tes (Юдренаю), ata.ugì·n·te, sọtru.m·pėje, spro.n·dė·les, va.ik·lọkà (Швекшна), ga·lvūoja·u, ka.rtọ·ma, la.ukà·ms, napsoga.l·vios, pę.rkà·u, še·r|gė·ms (Вейвирженай). Так само подовження відбувається й у говірці Паюріса, розташованій біля межі зони повсюдного відтягнення наголосу (напр.: b'ja.urì·bę, kal·vì·s'lę, ma.r·tė·le), а також у говірці Вайнута, де наголос зовсім не відтягується (напр.: a.lgà, pa.r·nọgara, ža.n·ciena). Це

³ V. Grinaveckis, Šiaurės vakarų dünininkų tarmių fonetinės ypatybės ir jų raida, „Vilniaus Valstybinio pedagoginio instituto Mokslo darbai“, t. 11, 1960, p. 46.

⁴ Vyt. Vitkauskas, Kuršėnų tarmės kirtis ir priegaidė, LKK, t. 3, Vilnius, 1960, p. 64.

⁵ Довгі голосні перед наголосом у говірці зберігають довготу, а в цьому випадку, здається, вони ще трохи довші.

448

подовження компонента дифтонга в переднаголошеному складі, що відбулося, очевидно, до відтягнення наголосу (про це свідчить таке саме подовження в говорах Шаугів і Рамучяй Шилутського району, пор. dra'ugūs, me'rgą, sa'ugās, va'ikų, а також у говорі Вайнутаса, де наголос зовсім не відтягується), імовірно, через вирівнювання тривалості післянаголошених і переднаголошених складів, могло спричинити й невідтягнення наголосу з короткого закінчення двоскладових слів.

Говори Швекшни, Юдренаю, Вейвирженая, найпізніше отримавши імпульс до відтягнення наголосу й уже маючи подовжений переднаголошений склад, обмежилися лише цим подовженням.

Отже, цей випадок невідтягнення наголосу в південно-західних жемайтських говорах свідчив би про те, що, крім загальних закономірностей відтягнення або невідтягнення наголосу, говори мають закономірності відтягнення наголосу, властиві лише окремому говору чи групі говорів.

ПРО ОДИН ВИПАДОК ЗБЕРЕЖЕННЯ НАГОЛОСУ В КІНЦІ СЛОВА В ГОВОРАХ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИХ ДУНІНІНКІВ І ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ДОУНІНІНКІВ

Б. РОКАЙТЕ і В. ВІТКАУСКАС

Резюме

У жемайтських говорах околиць Юдренаю, Вейвирженаю, Ретаваса, Швекшни, що входять до зони загального відтягнення наголосу, у двоскладових словах наголос не відтягується з короткого закінчення на довгий корінь. У статті припускається, що однією з основних причин, які зумовили цей випадок, можна вважати подовження голосного звука в переднаголошеному складі.

149