IŠ LIETUVIŲ LEKSIKOLOGIJOS IR LEKSIKOGRAFIJOS LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ПРО ДЕЯКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

S. KARALIŪNAS

Як відомо, у традиційних дослідженнях етимології індоєвропейських мов увагу передусім спрямовували на пошук відповідників в інших індоєвропейських мовах, прагнучи виявити найдавніший шар лексики індоєвропейських мов або інноваційні лексеми, спільні для кількох споріднених мовних груп. Слова, для яких не вдавалося знайти відповідників в інших індоєвропейських мовах, залишали осторонь як пізні новотвори, позбавлені цінності для історичних реконструкцій. Лексеми, що позначають реалії, найчастіше пов’язані з матеріальною культурою, які на перший погляд здавалися ізольованими в мовній системі, але мали легко виявлювані відповідники в інших (індоєвропейських або неіндоєвропейських) мовах, у багатьох випадках схилялися вважати запозиченнями. Те, що предмети матеріальної культури та слова, які їх позначають, мандрують від народу до народу, тобто від мови до мови, — добре відоме явище (пор., наприклад, gatvė, pipiras, šilkas, turgus та ін.). Однак це екстралінгвістичний чинник, і, звичайно, його недостатньо, та й недоцільно, спираючись лише на нього, встановлювати, чи є слово питомим або запозиченим, навіть якщо воно позначає якусь культурну реалію.

Останнім часом, коли посилилася увага до становища лексичних елементів у мовній системі, їхніх взаємин з іншими елементами та зросли зусилля етимологізувати лексему насамперед на підставі даних самої мовної системи, питання запозичень нерідко порушують і переглядають по-новому. Так, Ю. Откупщиков, спираючись на факти балтійських мов, спростовує думку, ніби лит. karštas — це угро-фінське слово, що прийшло через слов’янські мови, і дуже переконливо доводить його балтійське походження: «Оскільки в литовській мові чергування keŕstas/kaŕstas „труна“ цілком збігається з чергуванням keŕstas/kaŕstas „землерийка“, можна висловити припущення про балтійське походження лит. keŕstas „труна“ та латис. šķīrsts. Зіставлення лит. keŕ-s-tas „труна“ з keŕ-s-las „долото“ і kìrsti „рубати, вирубувати“ достатньою мірою прояснює етимологію розглядуваних балтійських слів. Форма з вокалізмом o (лит. kār-s-tas) збігається за значенням, а також генетично з лит. prā-kar-tas „ясла“ (= „видовбана колода“). Етимологія латис. šķīrsts прояснюється при зіставленні з лит. skērsti „різати“; семантично ж усі наведені балтійські слова можна зіставити з рос. колода „труна“, „годівниця для худоби

¹²*

179

для худоби“ тощо — лит. kálti „видовбувати“¹. Так само й В. Урбутіс, спираючись на цілу низку споріднених за коренем слів, засвідчених у діалектах, цілком обґрунтовано висловлює думку, що лит. áčiū, áčiū, áčiuo та ін., які Е. Френкель вважає славізмами², можуть бути питомими литовськими словами³.

Спираючись на викладені тут методологічні засади, у цій статті маємо на меті розглянути кілька литовських слів, які дослідники одностайно вважають запозиченнями (dėka, kūbilas, poškia, šišavà), залучивши досі ігнорований відповідний матеріал балтійських мов, який свідчить, що немає необхідності вважати розглядувані литовські слова запозиченнями.

1. dėka

duōkia, duōkė, duōkti „передбачити, яку роботу треба виконати“ LKŽ II 612, має варіант із приголосним -g- у кінці кореня, пор. nūduogia „передбачає“ Išlaužas, пов’язується з іменниками duōgas „розум, кмітливість; людина недалекого розуму“ Даугелішкіс, Куктишкес, Лінкменіс, Субачюс, Відішкес, duoga „те саме“ Кяукляй, Паневежис, duōgis, duōgius „людина недалекого розуму“ Даугелішкіс, див. LKŽ II 611, duōkas „людина недалекого розуму; роззява, невіглас, дурень“ Ігналіна, Кірдейкяй, Куктишкес, Лінкменіс, Таураґнай⁵.

З кореневим вокалізмом o маємо dokia, dokė, dokti „розуміти, усвідомлювати“ LKŽ II 412, а також savo dokià „добровільно, з доброї волі“ R II 149, M II 196. Ідентичним є вислів savo dėką; пор. Rugių kirsti jis ir savo dėka (з власної волі, без прохання) ateis LKŽ II 262, де вже наявний вокалізм ė. Іменник dėka (а також dėka) „подяка; милість; воля“ LKŽ II 262 широко вживається як у діалектах, так і в давніх писемних пам’ятках; пор. також dėkas „подяка“ LKŽ II 262, похідні від них dėkóti, dėkúoti „дякувати“ LKŽ II 264, а також прислівники dėkui, dėku, dėkuo LKŽ II 264 (останні, ймовірно, за походженням є формами давального відмінка однини основи на o; пор. dėkas). Особливо важливо, що в латиській мові також засвідчена форма з кореневим вокалізмом ē; пор. латис. dēka „вільна воля; вдача, характерна особливість“ ME I 46, специфічне значення якої не дозволяє вважати її запозиченням ані з литовської, ані зі слов’янських мов. Можливо, сюди можна віднести й латис. dāgā (діал. duogā) „на користь або вигоду“ (місцевий відмінок однини) ME I 461, EH I 318.

Оскільки протиставлення d і t у литовській мові має фонематичний статус, пор. напр. dégti: tékti, daryti: tarýti, а слова з розглядуваним тут коренем не належать до експресивної лексики, у якій дзвінкі та глухі приголосні нерідко втрачають розрізнювальну функцію, ми вважатимемо згадані слова такими, що належать до окремого кореня, і не пов’язуватимемо їх із такими фонетично та семантично аргументованими для них словами

¹ Ю. В. Откупщиков, Из истории индо-европейского словообразования, Ленинград 1967, р. 221—2. Liet. karštas, lat. š, kirstis senais baltiškais žodžiais dar 1911 m. taip pat laikė ir K. Būga, žr. K. Būga, RR, I, p. 308—9. Šios savo nuomonės, deja, jis vėliau atsisakė, žr. K. Būga, RR, II, p. 192—4.

² E. Fraenkel, LEW, p. 1.

³ V. Urbutis, — Baltistica, V(1), 1969, p. 48—9.

⁴ Žr. E. Fraenkel, LEW, p. 86, 304, 641, 990—991 ir ten nurodytą literatūrą.

⁵ Duōkas загалом можна було б не відрізняти від dvākas „дурепа, недоумок“ LKŽ II 663, dvākti „витріщатися, витріщати очі, дихати; дурнішати, божеволіти“ LKŽ II 664 (щодо співвідношення кореневого вокалізму пор. apvalūs ir apuo- lūs), однак ареали їхнього вживання не цілком збігаються: dvākas вживається північніше від ареалу поширення duōkas (Біржай, Дусетос, Купішкіс та ін.), і це дає змогу розрізняти їх.

180

…словами, як tūokas «розум, кмітливість», (m)tuōkti «передбачати, розуміти, здогадуватися» тощо.⁶ Цей корінь, до якого могли б належати duōkti (із -k- замість -g- перед tenu­es), duōgas, doktī, dėka, dėkas, лат. dēka, — це індоєвропейське *dēg- «packen» Pokorny 183, представлене гот. tēkan «торкатися» (praet. taikōn), давньосканд. taka (англ. take) «брати», тох. B tek- «торкатися» (praet. teksa із вокалізмом кореня ē або o).

Генетичний зв’язок між сегментами змістового плану «(при)ймати» та «мислити, думати, вважати; мислення, кмітливість, розум» в індоєвропейських мовах добре засвідчений; пор., наприклад, нім. annehmen «приймати, погоджуватися; вважати» поряд із nehmen «брати»; гр. δέχομαι, іон. δέχομαι «приймаю, одержую»: δοκέω «вважаю, думаю», δόξα «думка», δοκεῖ μοι «мені здається (тобто для мене це прийнятно)». Із сегмента змістового плану «мислити, думати, вважати тощо» може постати сегмент «дякувати»; пор. гот. þagkjan, давньоверхньонім. denken, давньоангл. þencan «думати», від яких походять іменники давньоверхньонім. danc (нім. Dank), давньоангл. þanc (англ. thank), гот. þagks «вдячність, подяка» (пор. особливо значення давньоангл. þanc: «думка, припущення, мислення; милість, прихильність; радість, задоволення, веселощі; вдячність, подяка»). Отже, вдячність, подяка розуміється як «das in gedenkenkender Gesinnung sich äußernde Gefühl»; пор. нім. Dank wissen і фр. savoir gré «бути вдячним (тобто відчувати вдячність)».

Загалом первинним вокалізмом слід вважати ē, а похідним — ō. Виникає суперечність: сегменти, що мають вторинний вокалізм, маніфестують первинний сегмент змістового плану «думати, вважати», тоді як сегменти з первинним вокалізмом ē — похідний сегмент змістового плану «бути вдячним; вдячність, подяка».

Оскільки сегмент змістового плану «брати, торкатися» у балтійських мовах не засвідчений, слід вважати, що корінь *dēg- (-k- перед tenu­es) у балтійській мовній спільноті означав «думати, вважати, усвідомлювати». Від нього закономірно утворювалися іменники duōgas, duōkas «розум, кмітливість», які послужили основою для виникнення дієслів із вокалізмом uo, пор. duōgti, duōkti. Однак іменники можуть утворюватися й без зміни кореневого вокалізму, пор. лит. slėgti: slėgą, slėgas (поряд зі sluogą, sluōgas). Закономірними іменниками від дієслова *dēg- (-k-) «думати, вважати, усвідомлювати» були також dėkā, dėka, dėkas, дещо видозначене значення яких співвідноситься зі значенням вихідного дієслова так само, як значення германського іменника гот. þagks — зі значенням вихідного дієслова гот. þagkjan⁷.

2. kūbilas

Лит. kūbilas одностайно вважають германізмом, що прийшов через слов’янські мови (пор. давньорус. къбьлъ; пор. нім. Kübel «діжка», а також давньоверхньонім. miluh-chubili «діжка для молока»⁸).

Лит. kūbilas має широкий діапазон значень: «діжка з широким дном для засипання борошна, зерна, квашення овочів і зберігання рідин; закрита діжка для одягу-

⁶ Їхню етимологію див. у: E. Fraenkel, LEW, p. 1141.

⁷ Форми зі старих писемних пам’яток dėkuju, dėkjam «дякую, дякуємо», пор., наприклад, у пісні М. Мажвіда Diekui tau Diewe tiewe / Jog mane /che nakti /saug ojei /Nuog /kadu wi /siu bei priegadu: вони насправді могли б бути запозиченнями зі слов’янських мов (пор. давньобілорус. дзякую, дзякуем).

⁸ Це німецьке слово, своєю чергою, вважають запозиченням із лат. cupella «діжечка»; див. A. Walde — J. B. Hofmann, Lateinisches etymologisches Wörterbuch, I, Heidelberg, 1938, p. 310; пор. Fr. Kluge, Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache, 17. Aufl., Berlin, 1957, p. 408.

181

для зберігання зерна; приданева діжка; видовбана велика дерев’яна посудина зі вставним дном, дуобінь; мішок для хліба, хлібна діжка, хлібна піч; бетонне кільце колодязя; велика бочка, яку ставлять на млині під жорнами; такий литовський народний танець; гра молодих чоловіків, подібна до метання списа; ударний музичний інструмент, подібний до барабана (дно й боки зроблені з дощечок із різних порід дерева та неоднакової товщини)» LKŽ VI 749–750. Це слово вживається на всій території литовської мови — як у жемайтських, так і в аукштайтських говорах. Воно трапляється і в старих писемних пам’ятках (наприклад, у «Postilla Catholic-ka М. Дауґші, с. 170), і в словниках (П. Руґіса та Кр. Мілкуса). Воно поширене у фольклорі (наприклад, у піснях, зібраних А. Юшкою). Від нього утворилося безліч прізвищ: Kubilas (20 родин), Kubilius (361 родина), Kubilis (12 родин), Kubilėnas (4 родини), Kubilinas (2 родини), Kubiliūnas (39 родин), Kubiliavičius (2 родини), Kubilevičius (5 родин), Kubilinskas, Kubilinskis (20 родин), Kubilskis, Kubilskas (4 родини), Kubilnikas (2 родини). Усе це дає підстави поставити питання, чи справді kūbilas є запозиченням.

Насамперед слід зазначити, що існує також кілька варіантів цього слова. У словниках П. Руґіса та Кр. Мілкуса зафіксовано форму kubilis: Kubbilis, lo „ein stehend offenes Gefäß; ein Kiefen“ R I 69, Kubillis, lio, Kubilas, lo „ein offenes Böttcher-Gefäß, ein Kiefen zum Bier“ M I 133, а у словнику Ф. Несельмана, крім Kubilis, io „ein Kübel, ein offenes Böttchergefäß, das oben an der Oeffnung enger ist als am Boden“ N 206, знаходимо також дивну форму Kublulis, io „ein aus einem Stücke Holz gehöhltes Gefäß“ (Ragnit) N 207, яка, можливо, походить від зменшувальної форми *kubululis або *kubululis із випадінням i та u.

Із Лаук。уви відомий варіант цього слова kūbelas LKŽ VI 748 (якщо e тут не позначає i, що в жемайтському говорі вимовляється широко).

Однокореневими зі словом kūbilas могли б бути: лит. kub-árka «дерев’яна посудинка, коробочка; абрина, вагоне», kubarkis «дерев’яне відро» LKŽ VI 748 (можливо, зі слов’янським суфіксом -ka від *kub-ara, пор. kaukara «пагорб, горб», kūkštara «горб; міжряддя; ноша»), kūbikas «глиняна або дерев’яна посудинка», kubikė «дерев’яна масничка», kūbikis «посудина для зберігання крупи, борошна; казанок із двома вушками» LKŽ VI 749, kubilkė «дерев’яна посудинка для масла» LKŽ VI 750 (найімовірніше, від kūbilas зі слов’янізованим суфіксом -ka), kuborė «велика дерев’яна ложка для черпання юшки», kaborkà «дерев’яна посудинка, коробочка; абрина, вагоне» LKŽ VI 751 (можливо, від kuborė зі слов’янським суфіксом -ka; щодо чергування суфіксів -ar- і -or- у словах kub-ara та kub-orė пор. kaūkaras «горбик, пагорб, горб»: kaū-koras «те саме»), kubūrka «дерев’яна посудинка, коробочка; абрина, вагоне», kubūrkė «те саме» LKŽ VI 754 (можливо, від *kub-ura / *kub-urė зі слов’янським суфіксом -ka; щодо чергування суфіксів -ara: -ura пор. kaūkaras: kaūkur as), kubūlkė, kubulkė, kubulkis «дерев’яна посудинка, коробочка; абрина, вагоне» LKŽ VI 753 (від *kubula / *kub-ulė, пор. лат. kubuls; щодо чергування суфіксів -ul-: -il- у словах *kub-ula / *kub-ulė та kūb-ilas пор. jūnd-ulas: jūnd-ilas «той, хто постійно рухається; непосида, бешкетник», пор. також kib-uras: kib-iras «дрібна суха гілочка»).

Відповідник лит. kūbilas надзвичайно варіює в латиській мові, пор. лат. kubIs «der Kübel, Bottich» ME II 297, kublis, kubla EH I 666. Ці форми, безперечно, мають синкоповане u, пор. повну форму лат. діал. kubuls і kubulis EH II 666. Синкоповану голосну мають і зменшувальні форми лат. kublītis, kublins «ein aus Holz verfertigtes Gefäss zur Aufbewahrung von Milch, Grütze» ME II 297, пор. повну форму kubuliņš ibid.,

182

і це, очевидно, підтверджує походження лит. kubulis від *kubulis або *kubululis. Крім суфікса -ulis, латиська мова вживає -als (пор. kubals EH I 665), -els (пор. демінутив kubelelis «ein kleiner Kübel» EH I 665) та -ils (пор. форму зі словника Й. Курміса kubils⁹).

Однокореневим із kubilis, очевидно, є й лат. kubucis «велика ciba (така посудина); дерев’яний питний посуд; посудина з березової кори з кришкою, у якій збирають ягоди або зберігають тютюн» ME II 297.

Отже, литовська й латиська мови мають спільні такі варіанти: kūbilas|kubuls (чергування формантів -il-|-ul- досить поширене), kūbikis|kubucis (щодо чергування формантів -ik-|-uk- пор. durūkas «той, хто коле» поряд із dūrīkas) і з тим самим суфіксом kūbelas|kubel-elis.

Основним дієсловом для цих численних похідних можна вважати лит. гнутися «нахилятися (до землі)»: Згинаюся, вже зовсім згинаюся (Tauragnai) LKŽ VI 753, лат. kubinât «decken» ME II 297, ap-kubinât «umlegen»: lakatu ap galvu ap-kubinâties «sich umdecken» ME I 96 (щодо їхніх семантичних зв’язків пор. лит. gaūbti «обгортати, накривати, стелити, покривати; згинати, скручувати» LKŽ III 159). Ці дієслова далі слід пов’язувати з і.-є. коренем *keu-b|bh- «biegen» Pokorny 589, до якого належать гр. κύπτω «згинаюся, нахиляюся», κυφω «згинаю».

Те, що лексеми на позначення різних дерев’яних посудин нерідко пов’язані з коренями зі значенням «гнути, згинати, накривати», є досить поширеним явищем; пор. лит. guobinūkas «видовбана з дерева посудина» LKŽ III 736: guobti «видовбувати, довбати, вирізьблювати» ibid.; dibuō «посудина для супу, глибша за тарілку» LKŽ II 549: dūbti «занурюватися, грузнути, нахилятися» LKŽ II 547; duobīnys «видовбана дерев’яна посудина зі вставним дном» LKŽ II 609: duobti «робити заглиблення; видовбувати, вирізьблювати» LKŽ II 610; gūbužis «дерев’яна посудина без ручок для проціджування молока» LKŽ III 692: gūbti «згинатися, нахилятися» LKŽ III 691; kaukorė «дерев’яна посудина для товчення сала; товкач, ступа; дерев’яна посудина для зберігання смальцю або товченого сала» LKŽ V 424: kūkti «нахилятися, звисати, спотикатися, горбитися» LKŽ VI 808: санскр. kumbháh «глечик, дзбан», гр. κύμβος «посудина, начиння»: англ. hump «горб», лат. cumbo «лягати» (< «згинатися» відповідно «горбитися»); лат. cūpa «діжка, бочка»: санскр. kūpáh «яма, печера», пов’язане з іє. коренем *keu-p- «гнути, склепляти».

Особливо вагомим аргументом на користь того, що лит. kūbilas і лат. kubls можуть бути балтійськими словами, слід вважати те, що для позначення посудини, начиння в литовській мові вживається також регулярний аблаутний варіант кореня kūb-ti з кореневим вокалізмом au — того самого кореня, до якого ми тут віднесли лит. kūbilas і лат. kubls; пор. лит. kaubarė, kaubo-rė «видовбана з дерева посудина, дерев’яна миска» Tverečius, див. LKŽ V 417. Семантичний зв’язок лит. kūbilas і лат. kubls, як і назв інших подібних посудин та начиння, з дієсловом kūbti «нахилятися» цілком зрозумілий, адже первісним значенням лит. kūbilas, очевидно, було «видовбана велика дерев’яна посудина зі вставним дном», у якому слово зафіксовано в Прієнаї; див. LKŽ VI 750.

⁹ J. Kurmin, Słownik polsko-łacinsko-łotewski, Wilno, 1858, p. 233. — Dėl jos tikrumo abejoja J. Endzelīnas, žr. K. Mühlenbach–J. Endzelin, Lettisch-deutsches Wörterbuch, II, p. 297 s. v. kub[s]ls.

183

3. пошня

Після кращого ознайомлення з відповідними даними литовської мови — іншими діалектними варіантами цього слова, наголосом, значеннями — виникає сумнів, чи справді воно є чужим. Цей сумнів посилює те, що слово, до того ж, порівняно легко етимологізувати на литовському мовному матеріалі.

Насамперед можна зазначити, що значення лит. pošnia і сл. *pašnja, від якого, як припускають, походить литовське слово, не цілком тотожні. Окрім значень «оранка; зоране поле; зернові», рос. па́шня/пашня має також значення «хліб, жито; принесення меду, стільники у вулику, робота бджіл»¹⁰. Лит. pošnia таких значень не має.

Діапазон значень лит. pošnia значно ширший, пор. pošnia (acc. sing. pošnią) «поля маєтку» Лішкіава (пор. також Pošnia — село в парафії Паберже), pošnėlė «поля маєтку» Пунськ, Сейни (пор. також Pošnėlė — ліс у волості Сейріяй і ліс у волості Сімнас), pošnia «поле маєтку» Лаздіяй (Барчяй), pošnia (acc. sing. pošnią) «поле, де колись були маєткові пасовища» Гуделяй, Кальварія, pošnia «поле, рілля» Казлу-Руда, Салакас, pošnia «посіви» Тауранґай, pošnia «ярина» Струнайтіс, pošnia «зернові» Даугай, Куктишкес, Лінкменис, Палуше, Рамашконіс, pošnia (acc. sing. pošnią) «добро, багатство» Дусетос, pošnia (acc. sing. pošnią) «добро» Южінтай, pošnia (acc. sing. pošnią) «місце, куди зсипають очищене зерно» Онішкіс. У Дівенішкесах (пор. pošnis «посіви») і Шимонісі (пор. pošnis «господарство») вживається форма на i-основу. У рукописі словника А. Юшки знаходимо зафіксовану у Велуоні форму: Pošmė «wielkość pola»: Pošmė yra lauko didumas=liolės.

Отже, тут уже маємо суфікс -m-, і в такому разі, вважаючи лит. pošnia слов’янським запозиченням, навряд чи вдалося б задовільно пояснити заміну слов’янського суфікса -n-. У литовських діалектах уживається форма цього слова на i-основу, яка загалом вписується в систему іменникових флексій (пор. pošnia, pošnė, pošnis і mūsià, mūsė, mūsis), а це також суперечить трактуванню слова як слов’янізму. Нарешті, можна додати гостру інтонацію цього слова, яка не властива литовським запозиченням слов’янського походження, за винятком окремих випадків (пор. bėsas зі сл. *běsъ).

Лит. pošnia, pošmė із суфіксами -n-, -m- або -sn-, -sm- (оскільки суфікси -n- і -m- можуть мати слова з коренем bed, пор., наприклад, barnìa, barnė, barnis ir barmė LKŽ I² 661; bėgsnis, bėgsnė ir bėgsmė LKŽ I² 724; dogmis, dógsnis ir dogmė LKŽ II 411) утворені від кореня, що міститься в дієсловах pošyti (-ija, -ijo) «орати, працювати» Breslauja, «наполегливо працювати, гарувати» Rokiškis, Šimonys, pošinti «ламати, псувати» Lazdijai, Šėta, за моделлю kopnia: kópti, smuknia: smūkti тощо, krósnis: лат. krât тощо. Можна спостерегти зміну значень лит. pošnia від, очевидно, первісного значення «ґрунт, поле» до «добро, майно», «господарство» і навіть до «багато» (пор. pošnis «багато» в південно-західних аукштайтських говорах). Зв’язок між семемами «ґрунт, поле» та «орати, працювати» легко зрозуміти, пор. arimai: árti; dirvà: dirti тощо.

У корені дієслова pošyti/pošinti є вокалізм o, що становить подовжений ступінь нормального кореневого голосного. Нормальний вокалізм a трапляється в дієсловах įpašyti (-ija, -ijo) «зорати, обробити»: Žemė gera, tik reikia ją įpašyti, tai ir derės Тверечюс, pašyti «прочісувати (вовну)» Рімше і, безперечно, спорідненому з ними pašyti (pašo, pašė) «скубти, прочісувати (наприклад, вовну, льон, клоччя тощо); тасувати (про карти)» DLKŽ 556. Дієслово pašyti від pašyti відрізняється флексією (перше є

¹⁰ В. Даль, Толковый словарь живого великорусского языка, III, 1955, p. 25.

184

дієсловом на -io) і місцем наголосу. Етимологічно ототожнити ці дієслова неважко, оскільки коливання флексії та місця наголосу досить часті, пор. pašūti, -ija, -ijo|pašūti, pašū, -ė і lópyti, -ija, -ijo| lópyti, -o-, -ė LKŽ VII 651, lúodyti, -ija, -ijo| lúodyti, -o, -ė LKŽ VII 690 тощо; щодо місця наголосу пор. pašyti| pašyti і maigyti|maigyti, mangytis|mangytis.

Оскільки зв’язок pašyti з первісним дієсловом pėšti цілком очевидний, то й дієслова pašyti «прочісувати (вовну); орати, обробляти», pošyti «орати, обробляти; старанно працювати, гарувати», pošinti «ламати, псувати», pošinti Лішкіава, pošinti Швентежеріс «тасувати (про карти)» (: pašyti «тасувати (про карти)») також є похідними від первісного дієслова pėšti.

Як паралель до семантико-словотвірного зв’язку іменника pošnia з pošyti, pašyti, pašyti і, зрештою, з pėšti можна навести приклад із латиської мови. Б. Єгерс довів, що лат. puōsums «вирубана ділянка лісу, вирубка, підсічка» утворено від дієслова puōst «reinigen, säubern, fegen, aufräumen; roden; putzen, schmücken тощо» (пор. також puōst «обрізати дерево; розчищати землю»: kuokus puōst «вирубувати» EH II 347), якому в литовській відповідають puōšti, puōšti «прикрашати, оздоблювати; одягати, вбирати», і що лат. puōst, а отже й лит. puōšti, puōšti, далі пов’язане з лит. pėšti «рвати, висмикувати волосся, пір’я, сіно тощо»¹¹. Слід також зазначити, що зі змістовими сегментами «вирубана ділянка лісу, вирубка, підсічка» пов’язані сегменти «переліг» і «оранка, рілля». Саме таке значення має лит. діал. puōšumas (без наголосу) «переліг, занедбане місце»: Puošumuose auga varnažolės Тіркшляй.

Оскільки, як тут намагалися довести, лит. pošnia, pošmė, імовірно, утворилися на литовському мовному ґрунті, слов’янські слова рос. пашня, діал. пашня, білорус. пашня (пор. також давньорус. pašьnja) становлять типологічну паралель. Через географічне сусідство балтійських і слов’янських мов, безпосередні контакти та певну конвергенцію балтійських і слов’янських прикордонних діалектів у цих мовах утворилися семантично й словотвірно близькі лексеми на типологічно спорідненій, але генетично відмінній основі (пор. лит. pošyti, pošinti, похідні від pėšti, та сл. pachať, яке пов’язують то зі сл. pasti «пасти», то з pacháť «полоти; підмітати»¹², то з чеським para ti «рвати»¹³). Крім того, ця конвергенція виявляється не лише у виникненні паралельних спільних рис, а, здається, і в домінантному впливі однієї групи діалектів на іншу: так, лит. pošnia у значенні «поле маєтку» могло виникнути під впливом слов’янської мови, якою користувалися в маєтку.

4. šišavà

Знайшовши зафіксоване в описі говірки Тверечюса Я. Отрембського лит. šišavà «зграя малих дітей»¹⁴, Ф. Шпехт у примітці, опублікованій 1951 року, вважав його спадщиною глибокої давнини: «Lit. šišavà ist regelrechte Ableitung aus einem u- Stamm *šišus, der genau ved. šišu- „Kind, jugendlich“ entspricht»¹⁵. У статті, що вийшла наступного року, Е. Френкель, навпаки, вважав, що лит. *šišis, від якого утворено šišavà, є запозиченням з угро-фінських мов через слов’янські мови (пор. рос. шиши «волоцюга»)

¹¹ B. Jēgers, Verwandte Bedeutungsverwandtschaften baltischer Wörter, KZ, 80, 1966, p. 13 tt.

¹² M. Vasmer, Russisches etymologisches Wörterbuch, II, Heidelberg, 1955, p. 326–7.

¹³ Georg Y. Shevelov, A Prehistory of Slavic, Heidelberg, 1964, p. 133.

¹⁴ J. Otrębski, Wschodniolitewskie narzecze Twereckie, I, p. 166.

¹⁵ Fr. Specht, Litauisch šišavà, KZ, 69, 3/4, 1951, p. 184.

185

мови (пор. ест. sišš «розбійник»)¹⁶. Немає сумніву, що, так вважаючи, Е. Френкель спирався на «Латисько-німецький словник» К. Мюленбаха — Я. Ендзелина, де зазначено: «sisís „1) ein Mörder, Räuber etc.; 2) ein kleines Kind“; In der Bed. I direkt oder durch r. usu „Vagabund, Francitreur“ aus estn. sišš „Räuber“»¹⁷.

Як же насправді тут усе виглядає?

Лит. sišavà (acc. sing. sišavą) «діти» вживається лише на невеликій території східної Литви (Мілягайняй, Парінгис, Тверечюс, Відішкес). Однак це ще не підстава вважати його чужим словом. Воно має виразне збірне значення. Це добре видно з даних говірки Мілягайняя: пустотливу дитину, непосиду тут називають словом šišas, а їхню групу — šišavà; пор. слова аналогічного значення šunavà «суки», velniavà «чорти», žydavà «євреї» (Тверечюс), bernavà «хлопці» (Цейкіняй, Даугелішкіс) та ін.¹⁸. Отже, šišavà — очевидне похідне від іменника šišas «дитина»; пор. вже згадане šišas «пустотлива дитина, непосида» (Мілягайняй). Іменник šišas має також інші значення, пор. šišas «підліток, пастушок, нікчемна людина, жаба»: Kožnas šišas visur kišas (Трошкунай), šišas «непоступлива, зла людина»: Tokio šišo neperkalbėsi (Людуокяй), šišas «шал, лють; творче натхнення» (DLKŽ 810). Ці іменники — пор. також šišus «злий, буркотливий» (без наголосу; Таурагнай), šišūs «розім’ятий, розбитий (про глину)» (Гегужине) — пов’язані далі з дієсловами šišti, šišta/šiša, šišo (без наголосу) «злитися, бешкетувати, буяти» (Таурагнай) (можливе також šyšti, šyšo, оскільки через подовження наголошених голосних кількісна характеристика голосного кореня неясна); šišti, šišti «excandesco, спалахую, розгніваюся» (Кведарна; засвідчено К. Яунюсом), а далі, очевидно, зі šišta «починає покриватися струпами» (Bg II 244), šišti, šyšti, šišau «покриватися струпами» (NdŽ IV 501), (nu)-šišęs «grindig, räudig» (N 520, K 278, 429). Цілком можливим є виявлення сегментів змістового плану «злитися, гніватися, лютувати, буяти» та «покриватися струпами, псуватися, гнити» в одному сегменті плану вираження; пор. лит. áidytis «сваритися, гризтися, ворогувати, не ладнати», слов. jād «гнів, лють; отрута», jādīti «дратувати, викликати досаду, роздратовувати»: давньоверхньонім. eiz «болячка, нарив, гнійна пухлина», eitar «гній», гр. οἶδος «нарив, пухлина»: лат. idra, idrs «гнила серцевина дерева»; давньослов. gnĕvъ «гнів, злість, лють»: давньорус. церковн. gnĕvъ «гнилизна», давньослов. gniti «гнити, псуватися».

Згадані литовські слова є спорідненими за коренем із лит. šašas «кірка, що утворюється на поверхні рани чи виразки тощо», лат. sass «Schorf auf einer halbverheilten Wunde etc.»¹⁹ і, очевидно, лит. šešti «без причини злитися, чіплятися, доймати» (без наголосу; Таурагнай).

У гнізді слів литовського кореня šiš- або šeš- маємо зіставлення сегментів змістового плану «покриватися струпами, псуватися, гнити; струп» і «(пустотлива) дитина; підліток, молокосос, нікчемна людина». Це семантичне явище має паралелі й в інших випадках, коли ці сегменти змістового плану також виражаються одним сегментом плану вираження; пор. šaša-vaikis «недозріле яблуко або незріла людина, дитина» (Біржай), де перший компонент, безперечно, є šašas (пор. також останнє

¹⁶ Е. Френкель, Zwei Nachträge. 2) Ostlit. šišavà „Schar kleiner Kinder,“ KZ, 70, 3/4, 1952, p. 240; пор. LEW, p. 990–991.

¹⁷ K. Mühlenbach — J. Endzelin, Lettisch-deutsches Wörterbuch, III, p. 849.

¹⁸ Plačiau žr. P. Skardžius, Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius, 1941, p. 379 tt.

¹⁹ Пор. E. Fraenkel, LEW, p. 966.

186

значення „нікчемна людина, молокосос“ DLKŽ 798); krāmas „струп, прищ; негідник, бешкетник; шибеник“ LKŽ VI 409; пор. ще gebene (і gebėnė (?), gebenė) „гнійничок, прищ, висип; дрібна річ, дрібничка“ LKŽ III 191. Найвиразнішу паралель до згаданої семантичної конфронтації становить лит. šašavà „маленькі діти“ (Мієлагенай), яке, без сумніву, позначає колективне значення іменника šašas. Це добре ілюструє лат. sass, яке, серед багатьох інших своїх значень, має також значення „ein Kind, ein Jüngling (verächtlich)“ EH II 450, що співіснує зі значенням „Schorf auf einer halbverheilten Wunde“. Отже, схематично підсумовуючи, можна констатувати:

krāmas „струп“: „(бешкетлива) дитина“ šašas + + (šašavà) 1a. sass + + šašas 0 + (šišavà)

На місці нуля (0) симетрія схеми вимагає вписати семему „струп, відповідно струпіти“, яку саме й має лексема šišti.

Отже, наведений тут матеріал дає підстави вважати лит. šišavà „діти, їхній гурт“ литовським словом із колективним значенням і пов’язувати його з лит. šišas „бешкетлива дитина, непосида; хлопчисько, пастушок, нікчемна людина, волоцюга тощо“; šišti „струпіти“, šėsti „без причини сердитися, чіплятися, гризтися“, šašas, лат. sass тощо.

Походження лат. sisis „Mörder, Räuber etc.; verächtliche Leute; ein kleines Kind“ дуже неясне. Немає серйозних підстав стверджувати, що його запозичено з естонської мови, пор. ест. sišš, siššik „розбійник, грабіжник“, тим паче що й угро-фінське походження цього естонського слова та його фінського відповідника sissi, sissika „excurs or militaris in silvis, latro, praedo silvestris“ не цілком певне: Я. Міккола вважає їхнім джерелом рос. съльник „розвідник“²⁰. З іншого боку, не можна впевнено вважати його й балтійським, хоча деякі обставини (див. нижче) свідчать на користь цього. Морфологічно лат. sisis могло б відповідати лит. šišis „скнара“ (Алседжяй, Жилінай; пор. ще šišė „скнара (жін.)“ J I 405), хоча значення цих слів і відрізняються. Своїм значенням „ein kleines Kind“ лат. sisis особливо зближується з лит. šišavà „діти, їхній гурт“ і šišas „хлопчисько, пастушок, нікчемна людина, волоцюга“, і це можна вважати вагомим аргументом на користь його балтійського походження. Значення „Mörder, Räuber; Marodeure“ могло виникнути й у латиському мовному середовищі, пор. значення лит. šašvàlka „негідник, волоцюга“ (Байсогала, Куршенай, Скірснемуне, Упина), šāšvalka „волоцюга“ (Тверай). Як показує лат. sass (= лит. šašas), латиська мова раніше також могла мати форми з кореневим вокалізмом e, поряд із якими цілком легко, особливо через інфіксальні форми, могли виникнути й форми з кореневим вокалізмом i, подібно до того, як це сталося в литовській мові.

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕЯКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

С. КАРАЛЮОНАС

Резюме

Наводиться новий матеріал литовської та латиської мов, який свідчить про відсутність достатніх підстав вважати запозиченнями лит. dėkà „подяка“, kūbilas „чан, діжва, діжка“, pošnià „нива, рілля; хліба, жито та ін.“, šišavà „ватага (дітей)“.

²⁰ J. J. Mikkola, Berührungen zwischen den westfinnischen und den slavischen Sprachen. I. Slavische Lehnwörter in den westfinnischen Sprachen, Helsingfors, 1894, p. 167.

187

ДЕЯКІ ЛИТОВСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ

S. KARALIUNAS

Резюме

Литовські слова dėka «дяка, вдячність», kūbilas «діжа, чан; бочка», pošnia «зоране поле; посіви, зернові тощо», šišava «діти» зазвичай вважають запозиченнями. Як добре відомо з етимологічних досліджень, литовські слова раніше порівнювали зі словами інших індоєвропейських мов, а не з фактами самої литовської (або іншої балтійської) мови. Недостатньо враховуючи дані балтійських мов, деякі литовські (і латиські) слова вважали запозиченнями. У цій статті зроблено спробу висвітлити деякі литовські (і латиські) мовні факти, які свідчать, що немає підстав вважати розглянуті тут слова запозиченнями.