KALBŲ KONTAKTAI LIETUVOS TSR

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXIII (1983)

JANINA JANAVIČIENĖ, ZIGMAS ZINKEVIČIUS

Говірка Жемайчю-Науместиса з погляду соціолінгвістики

Говірка займає невелику територію в північно-східній частині Шилутського району, біля колишнього кордону Клайпедського краю. Це містечко Жемайчю-Науместіс і 27 сіл: Палендри, Суґінтай, Грігелішке, Ванагяй, Чипаряй, Паупаряй, Снукаляй, Венцкай, Пашушчяй, Римженчяй, Брокорай та ін. Ця говірка простягається приблизно на 8 кілометрів від Дегучяй до Ужлауке (за 2 км перед Ґардамасом), приблизно на 9 кілометрів від Суґінтая до Ґірінінкая і приблизно на 14 кілометрів від Палендри до Мешкине.

На діалектних картах територією цієї говірки проведено межу між південними жемайтськими говірками расейняйців і варняйців: північно-західну частину говірки до Ж. Науместіса і сам Ж. Науместіс зараховують до варняйців, а решту території говірки — до расейняйців. Але насправді це не так. Усю територію говірки слід зарахувати до расейняйців. Межа між варняйцями й расейняйцями мала б проходити не через сам Ж. Науместіс, а далі на північ, неподалік Ґардама. Останні села, які належать до расейняйців, — Римженчяй, Кадаґішкяй, Брокорай, Шиляй, Мешкине (це село глибоко врізається в територію варняйців, але am, am, en, em на on, om, en, em тут не перетворюються), Ґірінінкай 1, Ґірінінкай 2 (або Вайнутські Ґірінінкай), Вайнутас, Ківіляй. Варняйські риси вже мають Бартининакай, Ужлауке, Ґардамас, Кукулішке, Піплішке, Юшкайчяй, Дарґішке, Ґорайняй, Бікавенай. Отже, на всій території говірки Ж. Науместіса зберігаються an, am, en, em. Місцеві жителі кажуть, що лише «швекшналяй» (так глузливо називають тих, хто має варняйські риси) вимовляють žōns ‘гуска’, ōns ‘він’, kǭmps ‘кут’ і т. д. Говірку Ж. Науместіса з расейняйцями пов’язує також те, що в ній наголос не відтягується, тоді як «швекшналяй» його вже відтягують.

Від інших расейняйців говірка Ж. Науместіса відрізняється інтенсивнішим жемайтизуванням. Так, циркумфлекс тут припадає на перший компонент дифтонгів, наприклад, род. одн. dāngu «неба» (пор. в інших расейняйців dāŋgų). Носії говірки сильніше, ніж інші расейняйці, розширюють короткі голосні u, i: тут їхня вимова значно наближається до o, e, але не збігається з o, e «швекшналяй». Виразну вимову o, e помічено лише в куті між колишнім кордоном Клайпедського краю та межею варняйців. Однак слід сказати, що в говірці u, i не завжди розширюються. Іноді вони залишаються вузькими. Від чого це залежить, ще належить з’ясувати. Автори статті схильні вважати, що початок цієї подвійності вимови (те саме слово чи форма можуть вимовлятися двояко) могла дати змішаність місцевої говірки та мови так званих lietuvninkai (про них мова йтиме далі). За межами території говірки такої подвійності не помічено.

Для описуваної говірки характерна також монофтонгізація дифтонгів ai, ei у закінченні та в корені іменника daiktas, наприклад, наз. мн. dā·kta «речі» (на південний схід від

102

території говірки вимовляють daiktai). У корені іменника namas тут замість a маємо u, наприклад, наз. мн. numā «будинки».

З морфологічних особливостей насамперед слід зазначити, що в говірці двоїна вживається ширше, ніж на території інших расейняйців. Форми іменників на -ā-основу (жіночого роду) частіше замінюються формами на -ė-основу, наприклад, žąsė (вимовляється žansė) «гуска», ánkštė (áŋkšti) «стручок». Знахідний відмінок однини та називний відмінок множини прикметників на u-основу мають форми на ijo-основу, наприклад, знах. одн. drānsį (drānsi) «сміливого», наз. мн. rambį «міцні». Уживається займенник 3-ї особи ańs (āns) «він», жін. р. anā «вона». Замість форм знах. мн. mūs, jūs уживаються numis, jumis. Третя особа майбутнього часу дієслова būti має форму būs «буде». Інші расейняйці, особливо ті, що живуть на південний схід від території говірки, не мають цих особливостей або ж вони трапляються в них рідко.

Однак, мабуть, найвиразніша особливість говірки полягає в тому, що вона зазнала дуже сильного впливу німецької мови. У говірці багато різноманітних германізмів. Адже вона розташована зовсім близько від колишнього Клайпедського краю. Протягом століть вона зазнавала впливу німецької мови. Фактично в мовленні давніх мешканців говірки (не переселенців з інших місцевостей) приблизно кожне п’яте слово має німецьке походження. Германізми особливо поширені в побутовій лексиці. Майже всі будівельні терміни — німецькі. Ось кілька прикладів германізмів: negelys «цвях», rīmas (ri·ms) «пояс», rūmas (rū·ims) «місце, простір», rūmbas (rū·mps) «поперек», spātas (spāc) «лопата», stenderis «кіл у паркані», šmelis «сивий кінь», šmōras (šmõrs) «раз», špýkis «спиця велосипеда», štāpnōtelis (štāpmuoteli̇s) «голка для штопання», štarkus «міцний», strikis «мотузка», štūlē (štū·l’i) «стілець». Вони нерідко значно пристосовуються до литовської мови й отримують литовські суфікси, наприклад, rūndinas (rū·ndins) «круглий» (утворене від rūndas < нім. rund за зразком kūpinas, sklīdinas), vaktúoti (vaktūti) «стерегти» (з литовським -úoti, північножемайтським -ūti), присл. giliukingai (g’il’uk’īnga) «щасливо» (похідне від giliukis «щастя» з литовським -ingai за моделлю lãimė: laimingai).

До Другої світової війни говірка була досить ізольована від інших діалектів, літературна мова майже не впливала на неї. І тепер нерідко трапляється, що місцевий житель, якого запитують, як назвати те чи інше літературною мовою, не може нічого сказати.

З погляду соціолінгвістики ця говірка найцікавіша тим, що на її території живе багато так званих lietuvininkai, тобто литовців євангелічно-лютеранського віросповідання, які переселилися з колишньої Малої Литви (Клайпедського краю та Східної Пруссії). Слід гадати, що вони помітно вплинули на місцеву жемайтську говірку, сприяли її відокремленню від інших расейняйців, а особливо — поширенню впливу німецької мови. Крім lietuvininkai, раніше на території говірки жило також чимало етнічних німців. Є й село російських старообрядців — Суґінтай. Отже, невелика територія говірки з мовного погляду дуже різноманітна й складна.

До Другої світової війни на території говірки жило дуже багато lietuvininkai¹. Місцеві жителі зазвичай називали їх «німцями» або «прусами». У Ж. Науместіса вони становили навіть більше половини всіх мешканців. Багато їх було й у селах, особливо в Паупарях² (між Ж. Науместісом і Вайнутасом), навіть за межами території говірки³. Тепер lietuvininkai стало менше, але їх іще досить багато — за оцінками, понад 600 осіб.

¹ Так називали себе литовці Малої Литви. І тепер літні люди нерідко вживають цей термін.

² За поясненням місцевих жителів, назва походить від латинського слова pauper «бідняк».

³ Їх згадував П. Йонікас в описі говірки Паграмантіса, виданому 1939 року (с. 2—3), але докладніше їхньої мови не розглядав.

103

Їх багато в Ж. Науместісі, Мідверях, Сугінтай, Палендрах, а також в інших селах цього говору й за його межами, особливо у Вайнуті та його околицях. Що далі від колишнього Клайпедського краю, то меншає їхньої кількості.

Однією з причин появи литовників у цьому краї, як зазначає К. Альмінаускіс у передмові до свого словника германізмів (Die Germanismen des Litauischen. Teil 1: Die deutschen Lehnwörter im Litauischen. K. (дата не вказана), S. 12), була міграція найманих сільськогосподарських робітників із Малої Литви до Жемайтії в XIX ст. і на початку XX ст. Тоді литовники вирушали сюди заробляти, несучи ціпи й коси на плечах. Про це тепер розповідають вони самі, згадуючи оповіді своїх батьків і дідів. Так, литовники з Вайнута чули від батьків і дідів, як із-за Німану, здебільшого з Тільзита й Рагніта, приходило по 5–6 чоловіків із ціпами й за тиждень вимолочували весь урожай. Їм платили не грошима, а зерном, особливо тим, хто не мав власної землі. Жити по той бік Німану було важче, тому люди й вирушали до Жемайтії, а частина з них тут і залишалася.

Іншою причиною міграції була активізація германізації Малої Литви, від якої люди й тікали на інший бік кордону.

Утікачі тоді (частково й тепер) жили доволі відокремлено від жемайтів. Змішані шлюби траплялися рідко. Та загалом із жемайтами вони добре ладнали. Порівняно замкнене життя литовників сприяло збереженню й особливостей їхньої мови. Цьому допомагали старовинні релігійні книжки, надруковані готичним письмом один-два століття тому й досі вживані, особливо співаники та Євангелія.

Послухавши мову литовників, легко помітити, що вони переселилися з ареалу західноавкштайтського говору Малої Литви. У їхній мові легко впізнати риси, зафіксовані в граматиках А. Шляйхера та Фр. Куршайтіса. Особливо виразно це чути, коли йдеться про релігійні теми. Тоді можна почути чимало мовних архаїзмів, наприклад, kur aš esmi ‘я є’, esmė ‘ми є’, dengun žengimo diena ‘на небеса…’, šauk maniešpi bėdoje ‘…до мене…’ (кажуть також manėšpi), щоб neįtrauktumbei ‘…щоб не втягнули’ тощо. Однак загалом ця мова вже зазнала значного впливу місцевого жемайтського говору. Багато жемайтських і західноавкштайтських паралельних форм або форм із подвійною вимовою. Так, впадають у вічі короткі голосні u, i, які вимовляють по-різному (навіть потрійно): жемайтськи вони розширюються (трохи або значно), але зберігають і вузьку вимову. Дифтонги uo, ie тут можуть зберігатися незмінними або мати південно-жемайтські відповідники ū, ī, наприклад, у 3-й особі теперішнього часу кажуть šviečia ir švīt. Крім того, з Малої Литви збереглося принесене звідти змішування цих дифтонгів із довгими голосними o, ē; його ще більше посилюють жемайтські відповідники uo, ie для o, ē. Наприклад, кажуть sesū ir sesō, piens ir pēns ‘молоко’, род. відм. одн. жін. р. tōs ir tuōs, поряд із формою 3-ї особи теперішнього часу švīečia (і жемайтизованим варіантом švīt) || švīt ще кажуть švēt ‘світить’ тощо. Загалом найбільше різних дублетів литовники вживають, коли говорять не на релігійні, а на інші теми. Тоді в сучасному жемайтському говорі Ж. Науместіса часто можна помітити лише певні залишки давньої мови литовників. Утім, ці залишки й досі доволі виразні, особливо помітно відрізняючись від звичної жемайтської вимови.

Крім сказаного, для сучасної вимови литовників характерне звуження наголошеного ē, аж до перетворення на дифтонг ie, наприклад, ēžers ‘озеро’, mies ‘ми’, gi’venims ‘життя’, miedei ‘дерева’, pri’ žiemis ‘до землі’, знах. відм. одн. diēsini ‘праву’. Сло-

104

ва дуже скорочуються, наприклад, присл. mēk ‘погано’, švënt ‘свято, цілком’, 3-тя особа теперішнього часу kēt ‘має намір’, kvieč ‘кличе’, meld ‘молиться’, знах. відм. одн. kit ‘іншу’, присл. prām ‘негайно’ (жем. prādiem < prādēm), tēi ‘так’, šali ‘поруч’ (жем. šalip). Закінчення множини активного дієприкметника минулого часу -ę замінюється на -ei, наприклад, susirinkei ‘зібралися’, atvažiāvei ‘приїхали’, parašei ‘написали’ тощо. В окремих словах замість a буває e, наприклад: dengūs ‘небо’, kateliks (і katiliks) ‘католик’, tarnevāu ‘служив’ (але tarnāva ‘служив’), apkrūti ‘обтяжувати’. Проривні приголосні вимовляються з виразнішою аспірацією. Здається, палаталізація консонантизму перед передніми голосними слабша. Серед інших особливостей консонантизму варто згадати вимову žvāgī (< žvāgē) ‘свічка’, žvagūti ‘свічечка’, šūgžlis (< šūgžlēs) ‘сміття’, artibiejī ‘близькі’.

Серед морфологічних особливостей варто відзначити конструкцію прийменника į із знахідним відмінком для вираження місцевого значення, наприклад, į bažnyčią (į bažnīči) buvau ‘я був у церкві…’, į Ameriką ‘в Америці’, gyvenu į Šilutę ‘…живу в Шилуте’, į namūs ‘вдома’; широко вживаються форми двоїни (вони дуже різноманітні, наприклад, judau abūdau ‘рухаються обоє’, abūdau kvieti ‘обох покликали’); часто трапляються форми займенників із визначеним закінченням (наприклад, jieji negal pareit jie…’, mān gāila jūju ‘…їх’, tas būva josis vaikēs ‘…її дитина’); форми майбутнього часу без -i, наприклад, eisiu, 1-ша особа мн. ēisme || ēisma, 2-га особа мн. ēiste (остання особливість властива й місцевим жемайтам, але вони монофтонгізують кореневий дифтонг). Нерідко вживаються безпрефіксні форми дієслів там, де літературна мова має префіксальні, наприклад, aš tāu sakysu ‘…скажу тобі’, būvo ējēs (ējis) ‘…пішов’, mān (вимовляють і māni; mūni) tika ‘мені сподобалося’. Іменники нерідко належать до іншої основи (і роду), наприклад, rūka ‘туман’, žašē (ža’sie) ‘гуска’, nērvos (nērvas) ‘нерви’, šūlinē (šūlini) ‘криниця’, kepena ‘печінка’ (пор. kepena užvirē ‘розсердився’). Чимало слів мають інший наголос, наприклад, lietuvis ‘литовець’ (наз. відм. мн. lietuviai, род. відм. мн. lietuvių…), vokietys (vok’ietīs) ‘німець’ (vokiečiai…), ligi rugpjūčio (rūk’pju’rči) ‘до серпня’, stālai ‘столи’, mokytas ‘освічений’, клич. відм. одн. dievē (d’iev’i) ‘Боже’. Широко вживаються зменшувальні іменники із суфіксами -ytis, -aitis (вимовляється -ātis), наприклад, ožkītis (uošk’ītis) ‘козеня’, antytis ‘каченя’, ērytīs || ēraitis (jierītis, jierārtis) ‘ягня’, kalakutytis ‘індиченя’, veršaitis (veršātis) ‘телятко’, vežimaitis (vežimātis) ‘візочок’.

У синтаксисі чимало німецьких конструкцій, наприклад, prilūgino nuo dvijų vaikų (nu…vaikū) ‘навів притчу про двох дітей’, mānēs dēl (mānis diel) ‘через мене’, pasakē ant to brōlio (ant tuo bruōli) ‘сказав про того брата’, ānī ilgo laiko ‘довгий час’. Часто речення закінчується присудком: didelis turgus būvo ‘був великий ярмарок’, žmonių vidutiniai susirinkę būvo (susirinkei būva) ‘…люди зібралися’, nugrisau šiame sviete būti ‘набридло…’. Деякі з таких конструкцій уживають і місцеві жемайти.

У лексиці литовників особливо багато німецьких запозичень, наприклад, bānkās ir beņķis ‘лава’, bērštas (bēršc) ‘мочалка’, briliai (bril’e) ‘окуляри’, dišerbankas ‘столярний верстат’, ēlskis ‘краватка’, gardynos ‘штори’, kedelys ‘спідниця’, līpkē (l’īpk’ī) ‘жилет’, muldē ‘діжа для замішування тіста’, mūlda ‘довгасте сито з ручками’, šiūlē ‘школа’, stīfeliai ‘чоботи’, ūrlupas ‘відпустка’. Запозичення зазвичай сильно адаптовані: мають литовські суфікси й закінчення, вимовлені по-жемайтськи, наприклад, інф. berštioti (berštūti) ‘терти, мити’ (із -uoti, у південножемайтському -ūti), drūveliuoti ‘бурмотіти’

105

німецькою: šlektúoti «погано почуватися», šropúoti (šruopùti) «чистити коней щітками», švičiuoti «потіти», adv. švakāi (švakà) «погано, слабко». Однак трапляються й неадаптовані слова, наприклад, āmama «бабуся», āpapa «дідусь» (пор. kúoks ū·mama vā́rds? duok ū·papa «дай дідусеві»). Іноді навіть литовські слова переробляються за німецькою моделлю, наприклад, kiaulerijė (k’ául’er’iji) «свинство» (пор. нім. Schweinerei).

Нині давня мова lietuvininkai швидко зникає. Її елементи збереглися лише в мовленні людей старшого віку. Мова lietuvininkai середнього покоління, а особливо молоді, уже дуже зазнала впливу місцевої жемайтійської говірки та почасти літературної мови. У ній лише спорадично трапляються елементи західноаукштайтського діалекту Малої Литви, його граматичної структури й лексики. Адже колишня замкнутість цієї етнічної групи, особливо серед молоді, останнім часом швидко зникає. Тепер уже часто не зважають і на релігійні обмеження. Створюються змішані сім’ї. Мова молоді lietuvininkai, залученої у вир нового життя, дедалі більше зазнає впливу як місцевої жемайтійської говірки, так і літературної мови. Вплив останньої в цьому краї постійно зростає. Його особливо посилюють школа, преса, радіо, телебачення і, зрештою, увесь поступ культури, науки й техніки в селі.

Зі сказаного вище видно, що на території говірки Ж. Науместиса нині відбуваються дуже складні й цікаві з погляду соціолінгвістики процеси. Їх потрібно дослідити докладніше. Це могло б дати матеріал не лише для теоретичних узагальнень із соціолінгвістики, а й допомогти краще зрозуміти складний процес походження та розвитку нашої сучасної літературної мови, витоки якої — у Малій Литві.

Я. ЯНАВИЧЕНЕ, З. ЗИНКЯВИЧЮС

Говірка околиць Жемайчю-Науместиса в соціолінгвістичному аспекті

Резюме

Статтю присвячено вивченню складної мовної ситуації, що склалася в північно-східній частині Шилутського району Литовської РСР, в околицях населеного пункту Жемайчю-Науместис. На невеликій території тут можна спостерігати взаємодію литовської літературної мови, місцевого жемайтійського діалекту та діалекту так званих летувінінків (литовців, які переселилися сюди в XIX—XX ст. із колишньої Східної Пруссії та Клайпедського краю), не враховуючи російської та німецької мов. Основну увагу зосереджено на вивченні діалекту летувінінків: розглядаються питання походження цього діалекту, розвитку його характерних особливостей і взаємозв’язку з місцевим жемайтійським діалектом.

J. JANAVIČIENĖ, Z. ZINKEVIČIUS

ДІАЛЕКТ МІСЦЕВОСТІ ЖЕМАЙЧЮ-НАУМЄСТІС (ШІЛУТСЬКИЙ РАЙОН) У СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ

Анотація

У статті розглядається лінгвістично складна ситуація на північному сході Шилутського району (Литовська РСР), в околицях місцевості Жемайчю-Наумєстіс. На цій невеликій території можна спостерігати взаємодію літературної литовської мови, місцевого жемайтського діалекту та діалекту так званих літувінінків (тобто литовців, які прибули сюди зі Східної Пруссії та Клайпедського краю у XIX–XX століттях), не кажучи вже про російську й німецьку мови. Основну увагу приділено вивченню діалекту літувінінків, проблемі його походження, розвитку його особливих рис, а також його взаємозв’язку з місцевим жемайтським діалектом.