LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXII (1993)

BALTŲ ONOMASTIKOS TYRINĖJIMAI

ELENA GRINAVECKIENĖ

ЛИТОВСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ ТОПОНІМИ ОКОЛИЦЬ ВІДЗІВ

У статті зроблено спробу встановити литовське походження більшості топонімів, які нині (за даними наших досліджень 1991 р.) уживають мешканці околиць Відзів (Браславський р-н, Вітебська обл., Білорусь). Її основу становлять мікротопонімія та назви кількох сіл, розташованих навколо Відзів у радіусі 3–5 км, що сполучаються з містечком Відзи або сусідять із ним (Віджишкі = Відішкі, Лайбуни = Лайбуни, Пакульня). Основними інформаторами були Янас Шніпас (нар. 1933 р. у Лайбунах, живе у Відішках), Марія Гасперо́віч (нар. 1912 р. у Лаукішках, живе у Відішках), Юзюкас Шніпас (нар. 1910 р. у Лайбунах, там і живе), Стефанія Трейгис (нар. 1911 р. у Пакульні, там і живе), Цецилія Трейгис (нар. 1914 р. у Бічюнах, там і живе), Вероніка Шніп (нар. 1935 р. у Відішках, там і живе) та інші. Дідусі й бабусі Яноса Шніпаса та Вероніки Шніп, а батьки (найчастіше матері) всіх інших інформаторів розмовляли литовською. Під час досліджень усі інформатори розмовляли між собою та з нами місцевою білоруською говіркою; Марія Гасперо́віч розмовляла з нами польською, а зі своїми дітьми — російською. У Відзах є російська школа з одним дуже нечисленним білоруським класом. Містечко інтернаціональне, у ньому 2150 жителів. За національністю перше місце посідають білоруси, друге — поляки, третє — росіяни, четверте — татари, п’яте — цигани, шосте — литовці, сьоме — молдавани, восьме — українці. Місцевих литовців у Відзах зустріти не довелося. Ті, кого ми зустріли, переїхали з Литви (переважно з Утенського району).

Білоруські форми топонімів досліджуваного регіону, що розглядаються у статті, усі почуто з уст інформаторів і перевірено за свідченнями людей різних поколінь. Усі ці топоніми разом із варіантами наведено тут в абетковому порядку із зазначенням локалізації кожного з них. Поряд подано почутий нами литовський відповідник кожного з них у литовських селах околиць Апсо — Бєлушишки, Бітмінишки, Юоделенай та ін. (мову цих сіл ми досліджували 1977 і 1991 рр.) або можливий литовський відповідник. Топоніми в усіх випадках зіставляються зі спорідненими литовськими топонімами й прізвищами, уживаними як у Литві, так і в литовському говорі Апсо, а також зі словами нашої літературної мови. Словником наголошених назв місцевостей Вітебської області (SNVV) авторства Й. Рапановича користувалися як джерелом офіційних форм топонімів; їх наведено (якщо вони є) після записаних нами форм місцевою білоруською говіркою. Звичайно, їхня фонетика не відображає вимовлюваного в топонімах литовського походження проривного g та інших фонетичних особливостей; трапляється, що форми топонімів у словнику відрізняються від записаних нами.

21

Одні з таких розбіжностей — це, на нашу думку, неточні записи (скажімо, точно записана нами назва села Jadāsali¹ повністю відповідає переходу ненаголошеного о в а в говорі Апсо, пор. її vašų-uosis, Ja-dažemys < Juodažemys «гора села Ейтмінишки»; у словнику зафіксовану форму цього топоніма Judāsali, найімовірніше, записано неточно замість Jadāsali); в інших місце наголосу відрізняється (наприклад, почуті нами Blažyški, Kárčmiški, Kupīški, у словнику подано Blážyški, Karčmiški, Kúpiški; можливо, це наслідок різного часу запису топонімів); форми третіх у словнику ближчі до колишнього литовського вигляду, ніж записані нами, а отже, давніші, менш білорусизовані (наприклад, Eiūdavičy k., тоді як ми маємо аж чотири форми цього топоніма — Avidāny, Avīdaučy, Atvidāvičy, Vidāny). На нашу думку, останні форми автор словника взяв із давніших джерел, і вони допомагають точніше визначити литовський вигляд топоніма та вагоміше обґрунтувати нашу думку. У словнику є топоніми цього регіону з подвоєною фонетикою кінцевих приголосних cc, характерною суто для білоруської літературної мови, хоча у білоруській говірці Відзів такого подвоєння приголосних немає. Скажімо, у словнику пишеться Antaprūice (с. 25), тоді як тут насправді маємо Antaprūci тощо. Дослідження М. Бірило та А. Ванаґаса (LEBA), у якому, серед іншого, розглянуто й назви місцевостей Браславського району, ми використали лише для зіставлення ойконімів, оскільки в ньому ойконіми подано без наголосів і не зазначено їхньої точної локалізації (скрізь вказано лише район, де трапляється топонім). Крім того, нерідко записи топонімів у дослідженні, наведені «pa spiskach administracyj naha pa-dzielu BSSR» (с. 8), відрізняються від уживаних форм, записаних нами зі слів людей.

с. Abražiški (оф. Abražiški). Суфікс -iški тут, безперечно, додано до прізвища Ambrāzas, у якому кореневе m перед b, можливо, могло зникнути як унаслідок асиміляції (пор. лит. klimti < klimp(t)i, ankapis < antkapis тощо), так і з інших причин; пор. також прізвище Ambrāzas (LPŽ I 93), с. Ambraziškiai (LATS 8).

с. Alsiniški (оф. Alsiniški). Суфікс -iški тут, найімовірніше, мав бути доданий до литовського прізвища Aleksynas, яке шляхом синкопи, можливо, могло перетворитися на ^*Alsýnas. Щодо можливості такого переходу пор. наявні в литовському говорі Апсо форми jāzmas < jāzminas, mintūkas < minturūkas «ментурюк», žarā < žarijā тощо. Варто зазначити, що носії білоруської говірки наголошене i в ойконімі вимовляють майже як литовське y. Цей факт також міг би бодай частково підтвердити таке припущення. Взагалі прізвище Alsýnas у литовській антропонімії не зафіксоване. Його подає лише А. Саліс

¹Топоніми литовського походження в місцевій білоруській говірці тут подаються латинськими літерами. Фонетична транскрипція діалектних прикладів використовується лише у виняткових випадках і в спрощеному вигляді. Вокалізовані голосні e, ė та i після депалаталізованих приголосних у прикладах передаються літерами e та i. Литовський велярний n перед k, g у білоруських прикладах позначається гачком із піднятим кінцем. Крапкою праворуч угорі позначено лише довготу ненаголошених голосних у литовських прикладах. Подвійною рискою праворуч угорі позначено лише перший пом’якшений приголосний, а в кінці слова в топонімах, вимовлюваних білоруською, — кожен м’який приголосний.

22

як його власна штучно литуанізована або можлива форма польського прізвища з Віленського краю Alsevičius (Salys 309). Виведення ойконіма від також не бувелес (імовірно, литуанізованої А. Салісом форми польського прізвища Alsevičius) Alšionis (LEBA 13), на нашу думку, досить сумнівне також через невідповідність суфіксів прізвищ.

Antaprūci с. Ožkaragių kaime» («у селі Ožkaragiai»). Префікс anta- тут додано до назви озера Prūta, що є тут-таки. Щодо походження останньої див. LHEŽ 266.

Aškaragi с. (оф. Aškarági). Ойконім суто литовський, двоосновний. Це діалектна форма апського говору a·škarágai~Ožkaragiai< «коза+ріг»; див. також LEBA 97.

Avidiany, Avidavičy, Aividavičy, Vidiány с. (оф. Eivídavičy). Усі форми ойконіма вживаються, можна сказати, майже поруч. Наприклад, почувши одну з них і перепитавши, найчастіше вже почуєш не ту саму форму. Найбільш слов’янізовані форми ойконіма — з білоруським суфіксом -avičy. У литовських селах Апсо форми ойконіма також варіантні — Aivídėnai (:aivídėnūsai sannai lietuviškai núke: «говорили»), Arvidėnai (:moma jimtá iš avidėnų), Vidėnai (:vidėnosa jār daug samū). Первісна литовська форма ойконіма — Eivydėnai. Таку форму частково підтверджує і офіційна назва. Ойконім походить від двоосновного литовського імені (прізвища) Ei(t)vydas, пор. Salys 271. Форми Avidėnai та Vidėnai, безперечно, розвинулися в литовському мовному середовищі з Aivydėnai (< Eivydėnai) внаслідок стягнення ненаголошеного складу -ai-, а згодом його скорочення (чи й повного випадіння), імовірно, задля легшої або зручнішої вимови та спрощення форми. Пор. також лит. Vadzgirỹs (< Vaičgirỹs), місцеве оз. Daublys в околицях Апсо, яке місцеві литовці вимовляють dablis (доводилося чути також da·blis), але daubl̃a ~ Daublio (род.), daublì ~ Daublį (зн.). Подібно ненаголошений чистий дифтонг стягнувся і у формах назв деяких інших місцевостей цього регіону. Так, Eitminiškiai в литовському говорі Апсо має аж кілька форм своєї назви: Eidmeniškiai, Aidminiškiai, Adminiškiai, Adyminiškiai, Jadminiškiai. Корінь d у цьому разі, найімовірніше, виник із t, яке в цьому місці слова в говорі (перед m) дзвінчало. У сусідньому білоруському говорі форма ойконіма також варіює — Adimiániški, Ady̆miániški, Admianìški, Jadmenìški. Тут спостерігається нерегулярне фонетичне чергування ненаголошеного ai-(< ei-) в апському говорі, найімовірніше, внаслідок стирання семантики слова. Таке чергування дифтонга, ймовірно, поширилося і на білоруську форму топоніма. Те саме сталося і з назвою села в цих місцях Eitminai (литовці Апсо вимовляють Aētminai, Atminai, Acminai; у білоруському говорі поширені форми Acniany, Jacmiany.

Ažūbali с. Апський загальний іменник ažūbalai у цьому разі став ойконімом. Пор. назву болота Ažūbaliai у селі Jūodelėnai в околицях Апсо, а також назви сіл у Литві Ažūbaliai (LATS 19). LEBA 92 згадує білоруський ойконім Ažuboli у Браславському районі, який через неправильно передану фонетику кореня, найімовірніше, є небу́велісом цього регіону.

Ažūgiry с. У литовському говорі Апсо ойконім відомий як Ažūgiris, що, безперечно, походить від загального іменника ažūgiris, утвореного, своєю чергою, від кореня girià та східнолитовського префікса ažū-. Згадана в LEBA 92 форма ойконіма Браславського району Ažūgery є більш слов’янізованою: її ненаголошений корінь

23

перейшов в e. Таке перетворення голосного i властиве також назвам місцевостей досліджуваного регіону.

с. Bagdžiūnai (оф. Bagdžiūnų). Ойконім походить від литовського прізвища Bagdžiūnas~Bagdžiūnas, пор. LPŽ I 155.

с. Barkūniškiai (оф. Barkūniški). В апському говорі ойконім литовською звучить Barkūniškė. Походить від прізвища Barakūnas ar Barkūnas (пор. LPŽ I 190, 357), а може, навіть від штучно литуанізованої форми прізвища Barkausko *Barkūnas (Salys 318) і суфікса -iški. Пор. також с. Barkūniškis (LATS 28).

с. Biciūnai (оф. Biciūny). Назву можна пов’язати з литовським прізвищем Biciūnas (LPŽ I 248) і назвою села Biciūnai (LATS 34).

с. Blažyškiai (оф. Blažyški). Пор. литовське прізвище Blažys (LPŽ I 274) і суфікс -iški, а також с. Blažškės (LATS 37). Наголос у джерелі походження ойконіма (Blažys, taip pat Blažė) свідчить, імовірно, про новизну наголошування його офіційної форми.

Bumbiāla «пагорб у селі Blažiškiai». Назва зберегла характерний для апського литовського говору дифтонг um замість загальномовного am, а також ствердіння приголосного l перед ė. Пор. лит. пагорб Bambėlė у Stakliškės та інших місцях (LVK). Топоніми походять від загального іменника bambėlė «яка пиха, піднесення».

Dārymy «луг у селі Laukiškiai». Назва є прямим відповідником литовського Dārymai «назви лук у багатьох місцевостях Литви» (LVK), що походить від загального іменника dārymai «мокрі місця, болото».

с. Filāici Суфікс ойконіма, безперечно, литовський -iāčiai. Корінь викликає певні сумніви. Приголосний f не властивий литовським топонімам. Однак є підстави вважати, що f тут міг виникнути з p (у говорі ми зафіксували випадки, коли через міщанське прагнення здаватися «культурнішими», особливо більш польськими, білоруські plāṅka «планка», pras «пральний валок», pigūlka «таблетка» тощо подеколи вимовляють тут як flāṅka, fras, figūlka). Тоді корінь був би pil- або pel-, і така можливість цілком реальна. Отже, цей топонім, можливо, можна зіставити з власними назвами типу Pilaiciai чи Pelaiciai (пор. LATS 237,242, а також назви прізвищ Pilātės, кущів Pilāčiai тощо — LVK).

Galalōuki «поле в Biciūnai». Пор. литовські назви сіл Galūlaukė, Galūlaukiai, Galūlaukis (LATS 77), а також назви полів Galūlaukė (LVK), що походять від загальних іменників galūlaukė, galūlaukis тощо.

Gertoklynia «частина лісу в селі Pakulniai». Пор. лит. Girtuoklynė «назви лісових масивів» (LVK), що походять від загального іменника girtuoklynė — «п’яниця». Випадіння ненаголошеного e в корені топоніма та перехід e в e, а також суфікса uo в o — типові наслідки білорусизації литуанізмів у цьому ареалі (пор. LKB 125, а також с. Ažūgery<Ažūgiry — LEBA 92).

Gilūta ”у Biciūnai”. Пор. лит. назву села Gilūtā (LVK), назву села Gilūtā (LATS 48). Основа топоніма прикметникова (gilūs) і має рідкісний суфікс -ūta.

села Jacmiāny, Acmiāny (оф. Eitmiāny). Ойконім суто литовський, двокомпонентний; перший компонент — jac-(ac-)<eit-, другий — men-(<min-, імовірно, білоруське ant). Це похідне від прізвища Eitminas. Пор. Salys 344; LPŽ I 570. Перші дві форми ойконіма сильніше білорусизовані, але також і офіційна форма зазнала слов’янського впливу. Литовці Апсо називають село (недалеке село Šalakūndzᵘ ~Šalakan-

24

džių) Aicminai, жителі Bielūsiškės — Acminai, Atminai. Білоруська форма Jacmiány, імовірно, утворилася від давнішої (старішої) форми Eicminai внаслідок монофтонгізації кореневого ei- (пор. аналогічні випадки Avidiány< Aividány< Eividány< Eivydenčiai, лит. Vadžgirys< Vaičgirys тощо).

село Jadàsali (оф. Judásali). Пор. литовські назви сіл Juodasalė (LATS 109), Juodasalis (LEBA 97). Топоніми походять від слів juodas «чорний» і sala «село».

село Jarkáncy (оф. Jarkáncy). Без сумніву, ойконім походить від прізвища. Від якого саме — невідомо. LEBA 55, 58 Jarkáncy виводить від білоруського прізвища Jarkovič і водночас кваліфікує його як похідне із суфіксом -ancy. Однак ці два компоненти жодним чином не могли утворити форму Jarkáncy (мало б бути *Jarkoučancy). Отже, таке пояснення походження ойконіма не обґрунтоване. Можна було б припустити, що основа Jarkáncy — це прізвище Jurkūs (пор. LPŽ I 870), однак нині бракує даних, щоб обґрунтувати можливість переходу jur- в jar-. А може, Jarkáncy походить від двоосновного прізвища, перший компонент якого — jar-(jer-), а другий — -kant. Однак первісна (литовська) форма jar-(jer-) також доволі проблематична, оскільки в литовському іменнику такого компонента, здається, немає. З огляду на фонетику місцевої білоруської говірки є підстави припускати, що jar- — це не зовсім звичний для білорусів литовський дифтонг ir-, що перейшов у задній ряд через ступінь jer- (щодо такої можливості пор. вживане тут також доволі незвичне запозичення andy̆k «індик» замість російського indy̆k; пор. також іноді трапляний тут перехід ненаголошеного короткого литовського e в e- у топонімах литовського походження: Gertolénia<Girtuoklynė, Ažūgery< Ažūgiry< Ažūgirai тощо). А як кваліфікувати компонент jir-? Останній також, можливо, не первісний, а, як це іноді буває в запозиченнях, походить від gir-. Щодо можливого jir-<gir- пор. також вимову деяких запозичених слів у литовській мові. Скажімо, звичайне generalas у наших говірках подекуди називають generolas, а прізвище Gierta передають як Jierta (LPŽ I 665) тощо. Якщо це припущення виявиться правдоподібним, ойконім Jarkáncy матиме певні підстави вважати литовським Girkančiai і виводити від литовського прізвища Girkantas. Пор. прізвище Girkantas, зафіксоване в Литві (LPŽ I 675), назву села Girkantai (LATS 87).

село Jūravicy (оф. Jūravicy). У литовській говірці Апсо ойконім відомий у формі Jurėnai (діал. Jurānai). Топонім безсумнівно походить від прізвища Jūras (LPŽ I 863) і суфікса -ėnai. Білоруського суфікса він набув уже після білорусизації.

село Kálniski (оф. Kalniški). Це очевидне похідне із суфіксом -iški від литовського прізвища Kalnius (LEBA 22); пор. також прізвище Kalnius (LPŽ I 899), а також назви сіл Kalniškė, Kalniškiai, Kalniškis тощо (LATS 118).

Karaliūnskaje važ iara «оз. Pakulnioje». Це складний гідронім литовського походження, перший компонент якого — прізвище Karaliūnas (пор. LPŽ I 919).

Karčiūta «луг у Laibūnai». Топонім, імовірно, утворений за допомогою суфікса -ūtė, а його основу за фонетичним виглядом можна пов’язати з назвами лук Karčia, Karčiabalė, Karčiabalis, назвами лісів Karčius, Karčiagalnis (LVK), назвами струмків Karčiūpė (LVK), Karčiupis, Karčiupys тощо (LUEV 68). Яке походження основи karč-? LHEŽ 147 пов’язує гідроніми з основою karč- із загальним словом kartus «гіркий, гострий на смак». Таке пов’язування цілком прийнятне для згаданих гідронімів з основою karč-. Однак наш

25

у цьому випадку воно не зовсім підходило б, оскільки Karčiūta утворена за допомогою суфікса (він, найімовірніше, зменшувальний), який може приєднуватися лише до іменників. Отже, корінь karc- є іменником, а не прикметником. І, можливо, його слід виводити з іншого джерела. Таким джерелом схильні вважати іменник karčiai «довша нескошена трава між покосами». Це значення слова karčiai якраз характерне для боліт і вологих лук, де часто фактично неможливо належно скосити траву. Пор. також дієприкметник karčiuotas «із залишеною нескошеною травою між покосами», karčiuoti «під час косіння залишати між покосами нескошену траву». На підставі даних лінгвістичної географії є підстави вважати, що суфіксом у Karčiūtos, найімовірніше, був -ūtė, надзвичайно характерний як для Апсо, так і для сусідніх литовських говірок.

Kárčmiški k. (оф. Karčmiški). Це складний ойконім, перший компонент якого можна пов’язати як із загальним іменником kártis (останній не чужий для цієї території; наприклад, у говірках Апсо кажуть: kartelė rūbam pakárt), так і зі словом karčiai «нескошена трава між покосами»; пор. також Karčiūta, а також мікротопоніми Karčios «береги, кущі» та Karčiakalnis «ліс» (LVK). Відмінність місця наголосу в офіційній формі ойконіма зобов’язує ретельніше досліджувати наголошування топонімів на місцях.

Kudrýški «с. у Пакульняй». Це мікротопонім литовського походження, утворений від кореня kúdra і суфікса -iškiai; пор. також назви гідронімів Kūdrà, Kūdrėlis, Kūdrėlė, Kūdrūkas, Kūdriai (LUEV, 81), їхню етимологію (LHEŽ 169), а також мікротопоніми Kūdra, Kū­dros та ін. (LVK).

Kúmša «болото в Бічунасі». Мікротопонім походить від загальнодіалектного слова kumšà, поширеного в говірках східної Литви, «дорога, вимощена хмизом, пруттям; багнисте місце» ~kamšà. Пор. також литовські гідроніми Kamšà, Kamšėlė, Kamšupis (LUEV 67; LHEŽ 145), а також мікротопоніми Kamšà, Kamšia, Kamšėlė та ін. (LVK).

Kupčėli k. (оф. Kupčėli). Ойконім має походження від прізвища (прізвиська) (пор., наприклад, Kùpčius – LPŽ I 1127) і є похідним із суфіксом -ėliai.

Kupìški k. (оф. Kúpiški). Ойконім має походження від прізвища (пор., наприклад, Kùpas, Kùpė, Kupỹs – LPŽ II 1126–1128) і є похідним із суфіксом -iškiai. Варто зазначити, що наголос у суфіксі ойконіма ми добре почули.

Laibūny k. (оф. Laibūny). Ойконім має походження від прізвища (пор., наприклад, Laibùnis – LPŽ II 16) і є похідним із суфіксом -ūnai. Пор. також литовські мікротопоніми Laibūnai (гребля, луг), Laibūniškė (дренажна канава), Laibūčiai (луг), Laibūkai (ліс) (LVK), а також с. Laibūtiškės (LATS 151) та загальні слова laibùkas «довга вузька смуга землі», laibūnė «тонкий кінець дерева».

Laukiški, Lóukiški k. (оф. Lóukiški). Ойконім походить від прізвища Laukỹs, Laukis та суфікса -iškiai (LEBA 24). Зафіксовано дві його форми — з наголосом на суфіксі (вона частотніша) і з наголошеним коренем (вона рідша), проте збігається з офіційною (на нашу думку, вона більшою мірою зазнала білорусизації). Пор. також с. Laukiškės, Laukiškiai (LATS 154), лугові та лісові урочища Laukiškis та ін. (LVK).

Lataniški k. (оф. Lataniški). Ойконім, найімовірніше, утворений від прізвища Làtena, Làtenas або Latìnis (пор. LPŽ II 28) і суфікса -iškiai. Пор. також прізвище Latanaúškas, яке, на нашу думку, обґрунтовано виводять від lėtena (LPŽ II 28), а також прізвище Lataniškiai (LVK).

26

Líepasal’ kln. Компоненти мікротопоніма — мабуть, слова lėpa і salà. Пор. деякі інші його литовські споріднені назви — Líepasalė kln., Liepasalė «острів озера», Liepasalis ліс та ін. (LVK).

Limarka «болото в Pakulnioje». Назва — очевидний литуанізм, її прямий відповідник Limarka зі значенням «калюжа, лука, болото, рів» широко трапляється в Литві (LVK) < limarka<limmarka (LKŽ VII 516).

Liun «болото в Pakulnioje». Це безсумнівний лит. Lūnas (LVK) < lūnas — прямий відповідник.

Lūnka «луг у Pakulnioje». Назва зберегла дифтонг un східноаукштайтських говірок, що відповідає an літературної мови; пор. лит. мікротопоніми Lankė, Lančkos та ін. (LVK)<lankà.

Málina «болото в Pakulnioje». Мікротопонім, без сумніву, утворений за допомогою суфікса -inė від кореня -mol, який в апському говорі (особливо раніше) вимовляється зі збереженням давнього довгого a~o (літературної мови) — malìs; пор. лит. мікротопоніми Móline, Molūnė та ін. (LVK), села Móline, Molūnė та ін. (LATS 189–190).

Marūga «річка, що протікає через Vidžiai з озера Vidžiai та впадає в Dysna». Суфікс гідроніма -uga, корінь не зовсім зрозумілий. Існує думка, що його можна було б зіставити з назвою річки Mara (LHD 192). Доказів не наведено. Спираючись на фонетику апського говору, ми схильні запропонувати власні міркування та обґрунтувати їх. Ненаголошений корінь топоніма mar-, подібно до назви річки в цьому говорі Dablys<Dauiblys (пор. Daublio, Daublį...), назва озера Saliàžory<Sáulìažeriai або назви сіл Atminai (білор. Acmiany, Jacmiany)<Atminai<Eitminai, Avidėnai (білор. Avidiany, Avidavičy), Adminiškiai (білор. Admi-niški, Adimiániški, Adymiániški, Jadmeniški), а також лит. Vadzgìrys<Vaičgìrys тощо, цілком переконливо могли розвинутися з *maur- і в такий спосіб бути пов’язаними з márais — ряскою, що цвіте не лише по всій Marūga, а й у всіх болотах, крізь які вона протікає. Отже, є підстави вважати, що Marūga походить від *Maurūga. Варто зазначити, що *Maurūga цілком добре узгоджувалася б з іншими рідкісними утвореннями з цим лит. суфіксом, особливо такими, як moliūgà «молиня» та інші загальновживані слова литовської мови (пор. LKG 361). Водночас важливо звернути увагу, що в литовському іменослові не знайдено похідних з коренем mar-, а похідних з коренем maur- — особливо багато: це мікротопоніми Máurijos, Maurýnas, Maurãgė, Máurupis та ін. (LVK). На нашу думку, це також свідчило б на користь Marūga<*Maurūga. Пор. також назву села Maurūčiai (LATS 174).

Село Meškeliai (офіц. Miaskėli). Ойконім є похідним із лит. суфіксом -eliai від прізвищ Meška, Meškys (пор. Meszko~Meška — Salys 403) (LEBA 76). Пор. також назву села Meškeliai (LATS 180), а також мікротопоніми Meškelės, Meškėlė, Meškėlis, Meškėliai та ін. (LVK).

Село Mikūčiai (офіц. Mikúči). Це литуанізм, суфікс -učiai додано до прізвища Mikas (пор. прізв. Mìkas LPŽ II 228, а також LEBA 87); пор. також лит. мікротопоніми Mikūškė, Mikutà та ін. (LVK).

Namá viečia «луг у Pakulnioje». Литовське походження мікротопоніма не викликає сумнівів: це Namávietė, що має відповідники і в Литві — Namávietė поле, лука, пасовище, ліс, Namávietės пасовище, ліс та ін. (LVK). Джерелом походження всіх цих назв є загальновживані слова namai і vietà.

Pacílta «луг у Laibūnai». Мікротопонім утворився з литовського діал.

27

назви того самого об’єкта Paciltė~Patiltė, пор. назви сіл Patiltis, Patilčiai (LATS 232), а також інші мікротопоніми Patilčiai, Patiltūs, Patiltės «назви полів» (LVK). Наведені мікротопоніми походять від загальновживаного слова patiltė «місце під мостом». Варто також зауважити, що в досліджуваному мікротопонімі чітко чулася висхідна інтонація наголошеного складу — перший компонент дифтонга вимовлявся подовжено.

Padzirvány «назва поля у Відішках». Мікротопонім походить від литовського загальновживаного слова pádirvonis, padirvonỹs. Пор. також назву села Pádirvoniai (LATS 208), а також мікротопоніми Padirvonys, Padirvonė, Padirvoniai та ін. (LVK).

Padrūkša, село (оф. Padrūkša). Литовці Апсо називають це село литовською — Padrūkšė. Ойконім походить від назви сусіднього озера Drūkšiai (див. LUEV 32) і префікса pa-.

Pakūlnia, село (оф. Pakūlnia). Ойконім, найімовірніше, має прізвищеве (прізвиськове) походження, пор. прізвище Pakūlnis (LPŽ II 375). Пор. також мікротопоніми Pakūlniškė, Pakūlniškės — ліс, чагарник, Pakūlnių sodyba (LVK).

Pálauka «назва поля у Пакулні». Топонім, безсумнівно, походить від литовського загальновживаного слова pálaukė, пор. також pálaukis, а також мікротопонім Pálaukė (LVK), назви сіл Pálaukė, Palaukė, Palaukė (LATS 220).

Patkudryški «ліс і луг у Пакулні». Це мікротопонім суто литовського походження, асимільований до слов’янської мови, що має також білоруський префікс pad-. Див. Kudryški.

Ratášali «частина села Лайбуни» (оф. Ratášali). Топонім двоосновний. Перший його компонент — загальновживане слово rėtas (останнє в литовських говорах на білоруському прикордонні зазвичай через e перед вимовлюваним тут твердим r переходить у rátas), другий — не nė šaltas, а šilas. Отже, це Retášilis. Що другий компонент справді означає šilas, насамперед засвідчує російська форма назви Ratášeli, наведена в SNVV 328 поряд з офіційною білоруською формою; це також підтверджує форма ойконіма Retášilis у LEBA 97, район Браслава (можливо, є підстави вважати, що це той самий ойконім). Крім того, як засвідчили спостереження, це досить переконливо підтверджує й фонетика ненаголошеного складу (а в нашому випадку ще й твердого) у деяких виразніших литовських за походженням топонімах, що побутують у білоруських говорах. Як уже зазначалося, литовські Ažūgiriāi, Girtuoklynė та ін. тут вимовляють як Gertoklina, Ažūgery тощо. У нашому випадку Retášilis вони стали вимовляти як Ratášeli, а таке новопостале e після твердого š легко перейшло в a, і так утворилося Ratášali. Тут також помічено й інші випадки переходу i в a після š. Наприклад, наше šipulỹs тут вимовляють як šapul’.

Raukėta, село (оф. Raukėta). Назвою Raukėta називають також струмок, що протікає повз село (LUEV 133). Обидві назви могли походити від прізвища Raukas (LPŽ II 583<raukti «робити зморшкуватим» — LHEŽ 274) і суфікса -eta (LKG 333). Однак, на нашу думку, цілком можливе й прізвиськове походження назв — від *Raukėta, що відповідало б литовському загальновживаному слову raukėta. Пор. також село Raukėta (LVK).

Ražákalnia «гора в Бічюнай». Топонім двоосновний; другий його компонент — kálnas, а перший — дещо сумнівний. Можливо, його можна пов’язати з такими литовськими мікротопонімами, як Różakalnis, Różabalė, Różaraisčio (LVK) тощо. Тоді цим компонентом було б Różė (<róžė), пор. також назву села Różákalniemis (LATS 256). Але фонетично також немає підстав відкидати припущення, що цей компонент може бути пов’язаний із—

28

робити Režiai, с. <pėžiai (LATS 261), пор. також Rėžupalis (LHEŽ 276), Ražiai, с. (LATS 260), або навіть Ražiai, с. (LATS 256).

Rakščynia ”krūmeliai Bičiūnuose”. Mikrotoponimo šakninį skiemenį sudaro suužpakalėję ą, kuris gali būti kilęs tiek iš e, tiek iš ė, todėl yra vienodo pamato manyti jį kilus tiek iš pavardės Rekštys, tiek ir iš Rėkštys (LPŽ II 595) ir vietos reikšmę turinčios priesagos -ynė. Plg. dar up. Rėkšupis (LUEV 134), gn. Rėkšiai, plk. Rėkšpjaunis (LVK), taip pat ir Rėkšupio etimologiją (LHEŽ 275–276). Taigi Rekštynė ar Rėkštynė čia bus pavirtusi į Rakščynia.

Rápiški, с. Не з'ясувавши природи кореневого e цього ойконіма, неможливо зрозуміти його походження загалом. Однак з огляду на не цілком закономірну фонетику цієї говірки є підстави припускати, що це ą могло походити також від дифтонга ei після r (пор. тутешню вимову назви с. Acmiány<Eitminai тощо). Якщо це справді так, можна було б стверджувати, що ойконім є похідним від прізвища Rėpa (LPŽ II 593) за допомогою суфікса -iškiai.

Samaniča «моховище в Laibūnai». Мікротопонім є прямим відповідником литовського мікротопоніма Samanyčia, утвореного від загального слова samanyčia «моховище».

Sauliažory, Saliažory, Šauliažory «оз. у Vidiškiai». Форми гідроніма дуже виразно характеризують процес білорусизації ненаголошеного литовського дифтонга au у білоруській говірці цього регіону та його наслідки. Ще значно раніше ми встановили, що литовське au у білоруських говірках нерідко переходило в a (Baltistica 73–77). У статті наводилася значна кількість білоруських литуанізмів — загальних і власних назв — із зазначеною фонетичною рисою, а також подавалися правила розпізнавання й ідентифікації цих литуанізмів у писемних джерелах. Гідронім Sauliažory та його варіанти не лише підтверджують наше твердження, а й конкретно розкривають сам процес такого переходу. Назва озера, без сумніву, походить від його литовської назви *Sauliažeriai або *Šauliažeriai (пор. Saulupė, Saulłatakis LUEV 143)<sáulė та ežerai. Варіант назви з початковим š є пізнішим і, найімовірніше, виник унаслідок семантичного затемнення. Його корінь au безсумнівно вказує на етап переходу литовського au в білоруське a. З іншого боку, суто литовський гідронім Dablys<Daublys (див. вище), зафіксований у литовській говірці Апсо з тією самою фонетичною особливістю, що й Saliažory, а також, імовірно, й Marīga<*Maurūga, свідчать, що монофтонгізація ненаголошеного au в a могла відбуватися (і, безперечно, відбувалася) також у самій литовській говірці (у цьому випадку контактній із білоруською). Досі такого процесу в литовських говірках не було виявлено.

Sniegiški, с. (офіц. Sniegiški). Ойконім утворений від прізвища Sniegis (LPŽ II 774) за допомогою суфікса -iškiai. Пор. оз. Snieginis, Sniegiškis (LUEV 152), а також мікротопоніми Sniegiabalė, Sniegiaragis тощо (LVK) і с. Sniegiškės (LATS 285).

Šaltāni, с. (офіц. Šaltāni). Ойконім, судячи з даних лінгвістичної географії, походить не від загального слова šaltėniai, а від типового для цього регіону слова šaltiniai, яке, зазнавши білорусизації, могло нерегулярно змінити суфіксальне į, огубивши його.

Taukini, с. Ойконім, найімовірніше, є множинною формою гаданого литовського прізвища *Taukinys (пор. Taukinis Salys 462; *Taukinis LPŽ II 1029). Такий

29

Це припущення підтверджує наголос у закінченні ойконіма.

с. Trakiški (оф. Trakiški). Ойконім утворений за допомогою суфікса -iški = лит. -iškiai та загального слова trākas «вирубування лісу, невеликі чагарники»; пор. назви сіл у Литві Trakiškiai, Trakiškis та ін. (LATS 319), а також гідроніми Trakravis, Trakupis та ін. (LUEV 174).

Trylāpnik «с. у Bičiūnai». Мікротопонім походить від загального литовського слова trilāpnīkas «вахта трилиста». Пор. інші литовські мікротопоніми Trilāpė «луг, зарослий вахтою трилистою», Trilapynė луг та ін. (LVK).

Vainiūny, Vainiūncy с. (оф. Vainiūny). Другий варіант ойконіма більшою мірою білорусизований. Назва походить від прізвища Vainiūnas (пор. LPŽ II 1135) і є його формою множини. Пор. озеро Vainiūnų (LUEV 183), литовські назви сіл Vainūnai (LATS 331).

Varpynia «луг у Bičiūnai». Мікротопонім походить від загального литовського слова varpynė «місце, де багато трав із великими суцвіттями-колосками». Пор. назви боліт Varpynė, Varpynas та ін. (LVK).

Verpetā «гора у Bičiūnai». Це білорусизована форма литовської назви тієї самої гори Verpetā, що походить від загального слова verpetā (verpėtas). Пор. литовські мікротопоніми Verpetā ліс, гора, Verpėtas гора, Verpetinė луг (LVK).

містечко Vīdzzy (оф. Vīdzzy). Литовці Апсського краю називають його vidz’ai, раніше — vidz’av Vīdziai, Vydžiai. Ойконім, без сумніву, походить від прізвища Vydžius (пор. LPŽ II 1205). Пор. також мікротопоніми Vydžiamiskis, Vydžgojis та ін. (LVK). Форма Vīdziai пізніша, білорусизована.

с. Vidziški (оф. Vidziški). Назва походить від назви містечка Vidžiai, Vydžiai із суфіксом -iški<-iškiai.

с. Vilkīaniški (оф. Vilkīaniški). Ойконім походить від прізвища Vilkėnas (діал. Vilkėnas), пор. LPŽ II 1217, і суфікса -iškiai; пор. також LEBA 17, а ще назви сіл Vilkėnas, Vilkėnai (LATS 346).

Viršūpi «с. у Vainiūnai». Цей мікротопонім має відповідники і в Литві, наприклад Viršūpė озеро, Viršūpys болото, Viršūpiai луг, Viršūpeliai ліс (LVK). Вони походять від загальних слів viršūnė «верхівка» та upė (upeliai) «річка (струмки)».

с. Ždėgeli (оф. Ždėgeli). Ойконім — імовірно, білорусизована форма литовської назви цього села Išdėgėliai. Префікс iš- тут відкинуто через нерозуміння значення назви або задля зручності вимови. Пор. литовські мікротопоніми Išdėgėlė луг, Išdėga «луг, де вигорів торф», Išdėgė луг та ін. (LVK).

Žagary, Žygary ”dr. Pakulnioje”. Mikrotoponimas, be abejo, yra kilęs iš lietuviškos pvd. Žagaras (LPŽ II 1307) subaltarusėjusios lyties Žagaras daugiskaitos. Pastebėtina, kad šio regiono baltarusių šnektoje skolinys iš liet. bendrinio žodžio žagarai taip pat tariamas žagary (plg. dar ir čia turimą lituanizmą žāginė<žāginiai). Lietuvos paribiniuose punktuose su baltarusių šnektomis šios šaknies mikrotoponimai taip pat tariami su Žagar-, pvz., Žagarynė dr., Žagarynas kln. ir pan. (LVK). Formos Žygary suužpakalintas šaknies y greičiausiai yra vėlyvesnis, susiformavęs lyčiai Žagary toliau slavėjant.

30

У статті зроблено спробу визначити литовське походження 68 місцевих назв (77 їхніх варіантів), уживаних білорусами — давніми місцевими жителями околиць Відзів. Усі такі топоніми становлять 85% усіх місцевих назв, уживаних у тих околицях. Походження інших небагатьох наявних тут топонімів здебільшого слов’янське, наприклад: Haražanka (< Ahar ažanka, пор. harót < aharód) «пот. у Лайбунах», Kaziōnaje vóziara «оз. у Відішках», Navinki «пот. у Біцюнах», Padvarytka «пот. у Пакульні», Šipavičy (< Ašipavičy) с., Sivóje balóta «болото в Лайбунах» тощо. Можливо, певна частина цих топонімів (наприклад, Navinki, Šipavičy) звучала приблизно так само і тоді, коли тут ще можна було знайти людей, які говорили литовською. Цю думку, можливо, частково підтверджує й литовська фонетика деяких із них, скажімо, литовська задньопіднебінна вимова приголосного n перед k. Про те, що ця фонетична особливість литовської мови справді збереглася тут у білоруській говірці, добре свідчить литовська вимова білоруських загальновживаних слів із n у цій позиції. Ми записали такі слова, що зберегли цю фонетику литовської мови: apiėški «опеньки», miadžiānka «залізна змія», liapiānka «хатинка, зліплена з глини», rumiānki «конюшинки».

Більшість розглянутих у статті місцевих назв походить від прізвищ та інших власних імен. Їх утворено за допомогою литовських суфіксів -iškiai, -iūnai, -ėnai, -ėliai, характерних для східнолитовських говірок префіксів anta-, ažu-, префікса pa- тощо. Серед них є ойконіми, утворені суфіксами від давніх двоосновних особових імен; чимало також складних назв, утворених із двох загальних слів, та ін.

Топоніми, розглянуті у статті, особливо привертають увагу своєю фонетикою — її специфікою, що відображає певні, досі ширше не розкриті наслідки зіткнення фонетичних систем двох різних мов і виявляє результати тісних контактів між ними. У білоруських формах топонімів зафіксовано, наприклад, перехід литовського дифтонга ei на початку ненаголошеного слова в ai (це характерна особливість литовської говірки цього регіону; пор. їхнє aic < іти), монофтонгізацію цього ai в a (цього явища в литовських говірках досі не фіксували), його передньоязикову вимову як e (це також явище, досі маловідоме у фонетиці литовських говірок) та появу перед ним протетичного j (це знову закономірність литовської фонетики). Так сталося з розглянутою тут білоруською формою ойконіма Jacmiany (вимовляється jecmiany) < Acmiany < Aicmiany < Eitmenai < Eitminai < прізв. Eitminas). Подібна фонетична зміна відбулася і в білоруській формі ойконіма Avidžany < Aivdžany < Eivdžany < Eivydėnai < прізв. Eivydas + діал. лит. -ėnai). У білоруських формах топонімів цього регіону відображено також перехід литовського дифтонга au в ненаголошеній позиції в a (у деяких із них зберігся і проміжний ступінь такого переходу через au). Так, назва озера Saldiažōry походить від *Saldiažerai < sáu-lė+ežerai, а його форма Šauliažōry якраз показує проміжний ступінь переходу дифтонга au в a. Форма гідроніма Marūga також, найімовірніше, виникла таким самим шляхом із *Maurūga. А назву озера Daublys литовці в Апсі вимовляють Dablỹs (білоруси кажуть Dablánskoje vóziara), однак литовці завжди кажуть Daũblio, Daũblį..., а білоруси — vóziara Daũblia. Це ще одна важлива, не менш цінна й актуальна деталь мовних контактів між двома різними мовами. Раніше ми констатували її лише в литуанізмах білоруських говірок, а в цьому випадку — також у контактній литовській говірці. Отже, цей процес відбувається і

31.

у наші дні, зокрема й у наших говірках. Отже, він живий і досі формує фонетичні системи контактуючих говірок. Форми розглянутих топонімів непогано відображають іноді й випадки переходу ненаголошеного литовського голосного į у білоруське e, наприклад: Gertolkinia < Girtuoklynė тощо. Виявлення такого переходу допомогло з’ясувати походження ойконіма Jarkáncy: Jarkáncy (вимовляють jerkáncy) < irkáncy < girkáncy (пор. generòlas < generòlas тощо) < Girkunčiai < прізв. Girkantas (форма множини). Подібним чином з’ясовано й походження мікротопоніма Ratášali від лит. діал. ratas < «рідкий» і šilas (через білор. šel-) > šal-. Деякі розглянуті білоруські топоніми часом утрачають певні значущі литовські елементи, через що їх важко етимологізувати. Так, об’єктивно встановлено, що ойконім Ždžegėliai — це лит. Išdegėliai (< Išdegėlė < išdegėlė «вигоріле торфовище»), яке (внаслідок білорусизації) втратило голосний į у префіксі iš-.

За іншими фонетичними особливостями розглянуті у статті топоніми цілком відповідають фонетиці литовської Апсівської говірки (пор. AT 173—191; ADK 91—98). У них порівняно добре збережено давні довгі a, e ~ відповідники загальнолітературних o, ė. Загальнолітературні дифтонги am, an переходять в um, un, приголосний l ствердіває перед передніми голосними тощо.

З огляду на все це важливо констатувати, що наведені у статті дані мовних студій цього ареалу переконливо доводять: білорусизація тут є зовсім недавнім процесом, вона не завершилася й триває й нині; сформовані фонетичні зміни є специфічними та надзвичайно важливими не лише для фонетики й граматики литовських говірок, а й для взаємних контактів литовських і білоруських говірок; подальше мовне дослідження цього регіону та ретельна фіксація його даних актуальні для балто-слов’янського мовознавства.

СКОРОЧЕННЯ

ADK — Моркунас К. Відмінювання іменників у литовській говірці Апсо // Питання литовського мовознавства. Т. 28: Мовні контакти та взаємодії. В., 1989. С. 91—98.

AT — Грінавецкене Е. Деякі характерні особливості говірки Апсо // Праці Академії наук Литовської РСР. Серія А. В., 1960. Т. 2(9). С. 173—191.

Baltistica — G r i n a v e c k i e n ė E., M a c k e v i č J. Lie. (i)au vokalizmo atliepai baltarusių lituanizmuose // Baltistica. III(1) priedas. V., 1989. P. 70—80.

LATS — Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas. V., 1976. D. 2.

„EBA — B i r y l a M. V., V a n a g a s A.P. Litouskija elementy u bielaruskaj anamastycy. Minsk, 1968.

LHD — V a n a g a s A. Lietuvos TSR hidronimų daryba. V., 1970.

LHEŽ — V a n a g a s A. Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. V., 1981.

LKB — G r i n a v e c k i e n ė E., M a c k e v i č J. Деякі фонетичні особливості білоруських литуанізмів // Lietuvių kalbotyros klausimai. T. 27: Lietuvių kalba ir bilingvizmas. V., 1988. P. 123—131.

32

LKG — Lietuvių kalbos gramatika. V., 1965. T. 1.

LKŽ — Lietuvių kalbos žodynas. V., 1966. T. 7; 1976. T. 10.

LPŽ — Lietuvių pavardžių žodynas. V., 1985. T. 1; 1989. T. 2.

LUEV — Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas. V., 1963.

LVK — картотека литовських топонімів. Зберігається у відділі ономастики Інституту литовської мови.

Salys — Salys A. Raštai. T. 2: Tikriniai vardai. Roma, 1983.

SNVV — Rapanovič J. N. Slounik nazvau nasielenych punktau Vicebskaj voblasci. Minsk, 1977.

ТОПОНІМИ ЛИТОВСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ ОКОЛИЦЬ ВІДЗІВ

Резюме

У статті встановлено литовське походження 68 топонімів (назв сіл і мікротопонімії) околиць містечка Відзи (Браславський район Вітебської області, Білорусь), де нині місцеве населення говорить білоруською. Встановлено, що такі топоніми становлять близько 85% усіх топонімів досліджуваних околиць. За своєю фонетичною системою та словотвором топоніми наближаються до мовної системи містечка Опса. За походженням більшість із них утворена від прізвищ за допомогою суфіксів -ишки, -уны, -ены, -ели, префіксів анти-, аэзу-, а також від загальних складних іменників. На підставі викладеного у статті висловлено припущення, що процес білорусизації досліджуваного мовного ареалу відбувся порівняно пізно.

33