LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVI (1996) LIETUVIŲ KALBA: TYRĖJAI IR TYRIMAI

Nijolė ČEPIENĖ

ПРИГОЛОСНІ s І š, s І z, s І c, š І ž, š І č, z І ž і c І č У ЗАПОЗИЧЕННЯХ З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

У старих литовських писемних пам’ятках і діалектах трапляються варіанти германізмів із приголосними s ir š, s ir z, s ir c, š ir ž, š ir č, z ir ž bei c ir č. Уже зазначалося, що німецький приголосний š перейшов у литовські звуки š ir s, німецький z > — у литовські z ir s, німецький c > — у литовські c ir č, а інших варіантів не наведено (Giriūnienė 27–29).

Варіанти з s ir š. Часто трапляються варіанти з приголосними s ir š, особливо перед p, t, наприклад: spýkerė ”javų sandėlis, kletis” (у писемних пам’ятках східнопрусських литовців із XVI ст.), spýkeris (Prk) і spýkerė (у писемних пам’ятках східнопрусських литовців із XVI ст., Rsn, Plšk), špykerė, špýkerė, špýkeris (у західній і південно-західній Литві), пор. н.-н.-нім. spîker ”t.p.” (MndW), прус.-нім. špiker ”t.p.” (Alm(PrW)); stūndas ”valanda” (у писемних пам’ятках східнопрусських литовців із XVII ст., JV 518, Kdl), stūnda (із XVIII ст., Šlu, Vlky) і stūndas (JV 16), štūnda (Prk), пор. н.-н.-нім. stunde ”t.p.” (Sehwers 126), прус.-нім. stund ”t.p.”, нов.-верх.-нім. Stunde ”t.p.”, stakìėtas ir stakìėtas ”tvoros statinis; lentelių tvora” (поширене на півночі, заході й південному заході Литви, пор. н.-н.-нім. stacket ”lentelė”, kuolų tvora; прус.-нім. Stakėt ”lazda tvorai, lentelių tvora” (Fr II 360), нов.-верх.-нім. Staké ”statinė tvora”. Навіть у тих самих джерелах (Біблія Бреткуна, пісні А. Юшки) записані слова можуть містити і s, ir š.

Запозичення з початковими звуками s ir š трапляються й перед іншими приголосними, наприклад перед v, l, m, n: svėlis ”slenkstis” (N, K, NdŽ) і švėlis/švėlys ”sienojas, rąstas” (у писемних пам’ятках східнопрусських литовців із XVIII ст., Pgg, Lkš, Jrb), švėliai (Br, Lkš, Snt), пор. нов.-верх.-нім. swelle (Kluge 691), прус.-нім. švėl ”slenkstis, pamato sija, rąstas” (Alm(PrW)); svėbelis ”degtukas” поширене серед жемайтів (Dr, Krtn, Žd, Mžk, Kl) і švėbelis (LB 166, KŽ, Plk, Smln, Vn, Prk), švėbelis (NdŽ), švėbelis (Mrj, Brt, Grdž, Vdžg), пор. нов.-верх.-нім. swēbel ”siera” (Kluge 691), прус.-нім. šwebel ”degtukas”; slėdes ”rogės rąstams vežti” (J) і šlėdes (S.Dauk, Šlu, Klp, Skd, Pln), пор. н.-н.-нім. slēde ”t.p.” (Sehwers 110), східнопрус.-нім. šlēde ”t.p.”; smēra ”ratų tepalas” (N, /K/, KŽ) і šmėras (Q, KŽ, Vv, Mrj, Krs), šmėrė (Dr, Pš, Krš, Vkš), пор. н.-н.-нім. smēr ”t.p.” (Sehwers 112), прус.-нім. šmẽr ”t.p.” (Alm(PrW)).

Отже, постає питання, чи німецький приголосний š перейшов у литовські звуки š ir s. Наведені поруч із запозиченнями німецькі слова-джерела вже дають підстави засумніватися в цьому твердженні.

156

Німецький приголосний s перед l, m, n, w із XIII—XIV ст. почав переходити у звук š. Цей процес, що розпочався в Південній Німеччині, згодом поширився на Центральну Німеччину, тоді як на значній території нижньонімецької мови s залишився незмінним (Paul I 348, Lasch § 333). На думку Г. Пауля, зміна початкового s перед усіма приголосними відбулася одночасно, і лише з графічних причин у написанні збереглися sp та st, оскільки ці сполучення були поширеними й у латинській мові (Paul I 348). У східнопрусській німецькій мові XX ст. замість західногерманського початкового s перед приголосними вимовляли š (Mitzka 161—162, Natau 39). Однак у праці К. Алмінаускаса, де використано рукописний словник В. Зіземера «Preussisches Wörterbuch», наведено слова з приголосними š і s, пор. špíl і spíl «шип», špunt і spunt «корок для бочки». У Східній Пруссії переважно говорили нижньонімецькою. Середньонімецька мова була лише «островом», проте саме вона була літературною мовою Пруссії. Отже, запозичення з s, імовірно, походять із нижньонімецьких діалектів і є давнішими — німецьке š не перейшло в s у литовській мові. Пізніше, у XVI—XVII ст., а особливо у XVIII ст., під впливом верхньонімецької мови слова набували верхньонімецьких рис, передусім у написанні. У XVIII ст. через збільшення кількості переселенців із територій поширення верхньонімецької мови з’явилося більше слів із приголосним š. Проте в діалектах збереглися й слова з s.

У запозиченнях збереглося давнє німецьке сполучення приголосних sk, наприклад: skỹvis «тарілка» (N, K, TP 1880, 42, LC 1879, 38, Rsn, Kin, Prk, Krg, Klp), skỹvas (Prk, Klp), skỹvė (K, Rtr, NdŽ, KŽ), пор. н.-н.-нім. schîw «те саме» (ME IV 50); skiñdelis/ skindelys «тріска, дранка для покрівлі» (у словниках східнопрусських литовців із XVII ст., Adm,Skp, Grž, Krč, Vb, Vkš, Gr, Kdl), skiñdulis (R II 94, MŽ II 123, N, K, NdŽ, KŽ), skiñdelius (SD63, N, K, Ndž, Sut, I, KŽ), пор. н.-н.-нім. schindele «те саме» (ME IV 41); skiñkis «погане, слабке пиво, брага» (Lex 74a, C II 412, Q 442, R II 305, MŽ II 409, N, LsB 285, K, K.Donel, Jn), пор. н.-н.-нім. schenkebēr «пиво, яке дарують» (Mnd W); skutulė «дерев’яна посудина з кришкою для зберігання масла, сиру тощо» (K, NdŽ, S.Dauk., KŽ), skutulas (NdŽ, Kos 210 (Šl), KŽ), пор. н.-н.-нім. schuttel «те саме», ст.-нім. scutala (Alm); skãpas «шафа» (N, /K/, KŽ, Klp), skãpis (Klp, Kin), skãpė (BzF 169, KŽ, Šlu, Klp, Sg, Prk,), пор. н.-н.-нім. schap(-pp-) «те саме» (Sehwers 106). Однак трапляються й пізніші слова з тим самим значенням, що містять звук š, наприклад: šiñdelis (K I 274, LC 1887, 21), škutulė (Mžš).

Давнє німецьке сполучення звуків sk у верхньонімецькій мові приблизно з XII—XIII ст. перейшло у звук sch /š/. У середньонижньонімецьких писемних пам’ятках близько 1500 р. поряд із sch /š/. вживалося sk. Наприкінці XVI ст. Г. Ролленгаген у виданні «Niederdeutsches Jahrbuch» дорікав вестфальцям, що вони не можуть вимовити звук š. На цій підставі роблять висновок, що в Магдебурзі та Бранденбурзькій області вже у XVI ст. вимовляли звук š, тотожний верхньонімецькому. Цей š був глухим палатальним звуком, світлішим за s. У деяких нижньонімецьких діалектах початкове sk досі збереглося (Lasch § 334).

Наведені дані свідчать, що в німецькій мові існували паралельні варіанти з приголосними s і š. Литовські запозичення зі звуками s і š походять із різних німецьких діалектів. Запозичення з s перед приголосними здебільшого прийшли

157

з нижньонімецьких діалектів і є давнішими, а слова з š — з верхньонімецьких діалектів або з литовських слів, адаптованих до верхньонімецької вимови, і є пізнішими.

Варіанти з s і z. У литовській мові є варіанти з початковими звуками s і z перед голосними, наприклад: supà «суп», sùpe (R II 347, MŽ II 464, N, KŽ) і zupà (K), zùpe (у жемайтських говірках), пор. н.-в.-нім. Suppe «те саме»; sàksas «житель Саксонії» (N, K, NdŽ, Rtr) і zàksas (B 1032, K), пор. н.-в.-нім. Sachse «те саме».

У прусській німецькій мові приголосні s і z у цій позиції також вимовлялися, пор. salwī, zalwīj бот. «шавлія»; sip, zip «мило» (Alm(PrW)). Західногерманський приголосний s був глухим, однак у нижньонімецьких словах у середині слова перед дзвінким приголосним s озвончився. Сьогодні він частково є дзвінким і на початку слова перед голосним (Lasch § 329). Отже, слова з s могли бути давнішими, походити з нижньонімецьких діалектів. Однак для приголосних південних і центральнонімецьких говірок дзвінкість не була характерною (Paul I 343). Тому можна стверджувати, що запозичення з s і z, імовірно, походили з різних німецьких діалектів, тобто німецьке z не перейшло в литовське s.

Варіанти з s і c. У писемних джерелах і говірках трапляються варіанти германізмів із приголосними s і c, наприклад: dýselis/dyselỹs «вказівник, дишель» (у литовських словниках Східної Пруссії від XVII ст., у західноаукштайтських і жемайтських говірках) і dýcelis (BzF, KŽ), dycelė (Šlu), dycelė (Prk, Plik, Klp, Šlu), dicelė (Klp), пор. середньонижньонім. dïssel «те саме» (Sehwers 27), східнопрусське нижньонім. dīsel (Mitzka 162); syrupas «цукровий сироп» (Q), sirupas (NdŽ, Adm) і cỹrupas (Grg, Šts), cýrupas (K), пор. середньонижньонім. sirup, sirop (Sehwers Lw), н.-в.-нім. Sirup «те саме» і пруссько-нім. Zīrop «те саме» (Fr 495); svìkis «кілочок, затичка бочки» (S.Dauk., J, KŽ, Yl, Lc, Mžk, Prk, Štk) і cvìkis (KŽ, Jnš, Grž, Krš), čvikis (Šl), пор. середньонижньонім. swìck (ck) (Sehwers 128) і східнопрусське нижньонім. zwicke (Alm(PrW)).

Отже, як свідчать приклади, запозичення зі звуками s і c, імовірно, прийшли з різних німецьких діалектів: слова з s — з нижньонімецьких, а з c — з верхньонімецьких діалектів прусської німецької мови.

Варіанти з š і ž. Є запозичення з приголосними š і ž, наприклад: šiùrštas «фартух» (Bb 1 Moz 3, 7, MŽ, N, K, KŽ, Jms), дем. šiùrštelis (RD 12, KlvD 249), а також широко поширене žiùrštas, пор. пруссько-нім. šoršt, šėršt «те саме» (Alm(PrW)); šveñgelis «назва частини кінської упряжі» (Klp, Šlu) і žveñgelis (Vgr, Akm, Žml), пор. н.-в.-нім. Schwengel «пристрій, який хитається, коливається, обертається», середньонижньонім. swęngel, н.-нижньонім. zwengel (Kluge 692). У прусській німецькій мові також траплялися слова зі звуками š і ž, пор. brùša, brużo «шаліти, шуміти, бушувати» (PrW 845); східнопрусське нижньонім. brõšor, brāžer (Klp), Bratscher «базіка, хвалько» (PrW 766).

Варіанти з š і č. Також виявлено запозичення зі звуками š і č, наприклад: šėrė «крило прядки» (у литовських словниках Східної Пруссії від XVIII ст., уживається в говірках (Klp, Krtn, Pln, Dr, Kal, Šlu, Ms, Skd, Šl, Tl/…/) і čėrė (Klp), пор. східнопруссько-нім. šėre «те саме» (Alm(PrW)); šarpúoti «гострити, загострювати» (N, K, NdŽ, KŽ, J, Klp) і čer·pyti «загострювати» (J), пор. н.-в.-нім. schärfen «те саме»; пор. згадані вище східнопрусські нижньонім. brõšor і Bratscher.

158

Оскільки в прусській німецькій мові існували варіанти з приголосними š і ž, š і č, запозичення з цими звуками могли потрапити до литовської мови з діалектів прусської німецької.

Варіанти з z і ž. Трапляються варіанти з приголосними z і ž, наприклад: žak(a)s «мішок» (PVG 239 (1765), B 543) і žal(a)s¹ (у литовських писемних джерелах Східної Пруссії від XVIII ст., Klp, Šlu.), пор. н.-в.-нім. Sack «те саме»; žógas «пилка» (B 136, R, MŽ, N, K, NdŽ, KŽ), zóga (B 1033, N, NdŽ, KŽ) і žiȯgas (Q, R, MŽ, KŽ, Graž, Dbč, Gdl, Lzd, Mrk, Pjv), žiȯga (KŽ), пор. пруссько-нім. żoge «те саме» (Alm(PrW)), середньонижньонім. sage (ME IV 695). Приголосні z і ž можуть траплятися також у середині слова, наприклад, kézas «сир, сир кисломолочний» (Lex 53, Q 292, B 880) і kéžas (у литовських писемних джерелах Східної Пруссії від XVIII ст., J, Kv, Snt, Skr, Bt, Ar), пор. східнопруссько-нім. kéz «сир» (Mitzka 129), пруссько-нім. kėš «те саме» (Alm(PrW)).

У прусській німецькій мові кінцеве s у іменниках і прикметниках після голосного було шиплячим звуком (Fr II 240–241). У давній гемінаті й давньому кінці слова східнопрусські німці-нижньонімці вимовляли глухий звук, а в новому кінці слова — зазвичай дзвінкий звук, пор. uas «вулиця», róž «троянда» (Mitzka 162). У прусській німецькій були слова з приголосними z і ž не лише в кінці, а й на початку слова, наприклад: briz, briž «бриз, сильний порив вітру» (PrW 807), żok, żok «панчоха», żėle, żėle «ремінь (упряжі), посторонок» (Alm(PrW)). Про наявність звука ž у східнопрусській німецькій нижньонімецькій говірці свідчать також приклади з праць W. Mitzka та O. Natau, хоча дзвінкий ž у германських словах траплявся рідко, переважно в запозиченнях. W. Mitzka не була зрозумілою історія походження звука ž у східнопрусській німецькій нижньонімецькій говірці. Він сумнівався, чи цей звук походить із західногерманського sk або s, чи виник під впливом литовської, польської або французької мов. Оскільки у східнопрусській німецькій мові існували слова з приголосними z і ž, литовські запозичення з цими звуками могли походити з діалектів прусської німецької.

Варіанти з c і č. Також виявлено запозичення зі звуками c і č, наприклад: akciżė «непрямий податок на товари» (PVG 188), akciżas (Kp) і akčyžė (C 1175, B 43, MŽ 2, PVG 112, A 1884, 190, N, K), akčyžia (K I 37, PVG 341), пор. пруссько-нім. Akzise «податок, особливо на пиво, мед та інші напої» (PrW 104); čiekis/čiekis «знак; пляма» (Kel 1881, 183, Mrj, Vdžg, Rdm, Žgč), «пристрій для позначення чогось» (PVG 446, Mrj) і čėkis/čiekis «знак» (у литовських писемних джерелах Східної Пруссії від XVII ст., BsP III 117), «пристрій для позначення чогось» (від XVIII ст.), пор. пруссько-нім. zėxen «знак» (Alm(PrW)); гібр. čimernink(a)s «тесля» (у литовських словниках Східної Пруссії від XVII ст.) і čimerninkas (C 1054, R II 413, MŽ II 71, N, K, KŽ), пор. н.-в.-нім. Zimmerer, Zimmermann «те саме» (Alm).

У словниках W. Ziesemer і H. Frischbier зафіксовано німецькі слова з приголосними c і č, наприклад: Pritsche і pritze «нари, лежаки», pratsch і pratz виг. «раптом» (PrW 771), Brudergrucz «каша для братів ордену» (PrW), пор. н.-в.-нім. Grütze; Zetschke і Tschezke зоол. «чиж (птах) Fringilla can-

¹ Крім того, зафіксовано запозичення з початковим š: šākas LB 185 (Grl), KŽ.

159

набина» (Fr II 414, 492). У мові Тевтонського ордену були слова з cz /ч/ замість нововерхньонімецького z /ц/, наприклад: herrengrocze, -pelcz, -smalcz (Ziesemer 115). Отже, вже німці Східної Пруссії вимовляли звук ч замість ц, тому німецьке c, імовірно, не перетворилося на литовське č.

Оскільки в німецьких діалектах, особливо східнопрусському, існували варіанти слів із приголосними s і š, s і z, s і c, š і ž, š і č, z і ž, а також c і č, вважають, що литовські запозичення з цими звуками могли походити з німецьких говірок.

СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

Alm — A l m i n a u s k i s K. Die Germanismen des Litauischen. Teil I: Die deutschen Lehnwörter im Litauischen, K.: книгарня товариства св. Казимира, 1934.

Giriūnienė — G i r i ū n i e n ė S. Фонетична адаптація німецьких запозичень у литовській писемності XVI—XVIII ст. Східної Пруссії. II. Консонантизм. — Kalbotyra 29(4), 26–31, 1978.

Kluge — K l u g e F. Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 17-те видання, Berlin: Walter de Gruyter. & CO, 1957.

Lasch — L a s c h A. Mittelniederdeutsche Grammatik, Halle: Verlag von Max Niemeyer, 1914.

ME — M ū l e n b a c h a K. Latviešu valodas vārdnīca. Упорядкував, доповнив і завершив J. Endzelīns, Rīgā: Kultūras fonda izdevums, 1929–1932.

Mitzka — M i t z k a W. Ostpreussisches Niederdeutsch nördlich vom Ermland, Marburg: N. G. Elwert’sche Verlagsbuchhandlung, 1919.

MndW — S c h i l l e r K., L ü b b e n A. Mittelniederdeutsches Wörterbuch, Münster in Westf.: Aschendorffsche Verlagsbuchhandlung, 1931.

Natau — N a t a u O. Mundart und Siedelung im nordöstlichen Ostpreußen, Königsberg; Berlin: Ost-Europa-Verlag, 1937.

Paul — P a u l H. Deutsche Grammatik 1, Halle (Saale): VEB Max Niemeyer Verlag, 1956.

PrW — Z i e s e m e r W. Preußisches Wörterbuch, Königsberg: Gräfe und Unzer, 1935–1944. (PrW) — W. Ziesemerio ”Preußisches Wörterbuch” rankraštis, kuriuo pasinaudojo K. Alminauskas.

PVG — Звернення та розпорядження прусської влади, адресовані литовським селянам. Упорядкував P. Pakarklis, V.: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1960.

Schwers — S e h w e r s J. Die deutschen Lehnwörter im Lettischen, Zürich: Buchdruckerei Berichthaus, 1918.

Schwers — S e h w e r s J. Мовно-культурно-історичні дослідження переважно про німецький вплив на латиську мову, Берлін: видавництво-комісіонер Otto Harrassowitz Wiesbaden, 1953.

n.nl. — новонідерландська мова. n.v.a. — нововерхньонімецька мова. Pr. — Пруссії. Rt. — Східної. v.v.a. — середньоверхньонімецька мова. v.v.ž. — середньонижньонімецька мова. v.ž. — нижньонімецька мова. Інші скорочення такі самі, як у великому «Словнику литовської мови».

160

_{ПРИГОЛОСНІ s І š, s І z, s І c, š І ž, š І č, z І ž, c І č У ЗАПОЗИЧЕННЯХ З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ}

Анотація

У старих литовських писемних пам’ятках і говорах трапляються варіанти германізмів із приголосними s і š, s і z, s і c, š і ž, š і č, z і ž, c і č, наприклад: spýkėre і špýkėre «комора»; sãksas і zãksas «саксонець»; dýselis (dyselys) і dýcelis, -ė «дишель»; šiūrstas і žiūrstas «фартух»; šėrė і čėrė «ножиці на прядці»; žākas і žākas «мішок»; cėkis (ciekis) і čėkis (čiekis) «знак; пристрій для креслення».

Запозичені слова з s здебільшого походять із нижньонімецьких говорів і є давнішими, а слова з š — із верхньонімецьких говорів або є нижньонімецькими словами, адаптованими до верхньонімецької вимови, і є новішими. У запозичених словах зберігся давній німецький приголосний сполучник sk, який згодом перейшов у š, наприклад: skāpas, -ė «шафа»; skūndėlis, -ys «покрівельний ґонт»; skūpys, -as, -ė «тарілка»; skūnžis «погане, слабке пиво»; skutūlė, -ulas «скринька». Литовські варіанти з переліченими вище приголосними могли походити від відповідних німецьких слів, оскільки в німецьких діалектах, особливо у Східній Пруссії, існували варіанти тих самих лексем із названими приголосними.

161