LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVII (1997)

LEKSIKOGRAFIJOS IR LEKSIKOLOGIJOS PROBLEMOS

Juozas KARACIEJUS

ПРО ІСТОРИЧНІ ТА ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

Видання великого «Словника литовської мови», хоча й повільно, проте вже наближається до завершення. Але він аж ніяк не може замінити словник старих писемних пам’яток або історичний словник литовської мови, якого нам дедалі частіше бракує. Такий словник потрібен не лише історикам мови, а й практикам, адже в історичному словнику литовської мови, який мав би охопити всі наші мовні пам’ятки — як друковані, так і рукописні — принаймні до початку XIX ст., слід було б указати не лише частотність уживання слів, а й те, у яких значеннях уживається те чи інше слово, а також які особливості його вживання могли бути зумовлені іншими мовами. Однак укласти такий словник не так просто. Його укладачам насамперед потрібно добре ознайомитися з усіма нашими давніми писемними пам’ятками та їхньою специфікою. Отже, ядро укладачів історичного словника литовської мови мають становити фахівці з історії литовської мови. Тому цілком зрозуміло, чому трохи більш як десятиліття тому в тодішньому Інституті литовської мови та літератури досить голосно заговорили про історичний словник литовської мови. Ініціатором цієї ідеї був відділ історії мови та діалектології. Питання історичного словника литовської мови навіть розглядала спеціальна рада, що діяла тоді для розвитку й координації філологічних наук. Та, крім улюблених нами ще з повоєнних років і досі старанно вживаних розпливчастих, ні до чого не зобов’язувальних формулювань доручити, розглянути, зобов’язати, нічого більше зроблено не було. Звичайно, тепер, згадуючи ті часи, ми, мабуть, могли б оцінити згадані обговорення позитивно в тому сенсі, що було порушено справді актуальну проблему. На жаль, після одного чи двох засідань та обговорень ентузіазм почав згасати, і про справи історичного словника литовської мови згадували дедалі рідше.

Може виникнути запитання: чому так сталося? Відповідь дуже проста. Упродовж усього повоєнного періоду, хоча й наголошували на здобутках литуаністики, особливо литовського мовознавства, коли розподіляли кошти на наукові дослідження, литуаністика опинялася наприкінці списку претендентів. Щоправда, такого твердження не можна спростувати: у повоєнні роки литуаністика досягла вагомих успіхів. Найчастіше їх було здобуто завдяки ентузіазму людей, які прийшли до литуаністики в повоєнні роки, їхній любові до рідної мови та своєї країни. Однак належних умов для їхньої праці не створили. За таких підходів не лише не виділяли жодних додаткових коштів на укладання історичного словника литовської мови, а й навіть не обговорювали, хто міг би укладати такий словник, скільки людей і якої кваліфікації було б потрібно для цієї роботи.

209

Щоправда, відділ історії мови та діалектології власними силами почав збирати матеріал для історичного словника: на окремі картки виписували речення з деяких давніх писемних пам’яток, щоб їх можна було розмножити й таким чином створити картотеку історичного словника литовської мови. Такий спосіб можливий, але лише як вимушений захід, бо значення слів у давніх писемних пам’ятках не завжди легко встановити за коротшим чи довшим словосполученням. Часто ми змушені глибше вникати в контекст, а нерідко литовський текст (якщо він перекладний) треба порівнювати з оригіналом, з’ясовувати, яким словом мови оригіналу передано це литовське слово, і уточнювати, у яких значеннях слово мови оригіналу в той час уживали литовські перекладачі. Те саме можна сказати й про литовські відповідники у двомовних рукописних словниках, укладених у XVII–XVIII ст. у Малій Литві, та їхні варіанти, адже в цих словниках литовські відповідники здебільшого наведено без ілюстративних речень. Крім того, як свідчать найновіші дослідження, ці словники приховують ще чимало нерозгаданих загадок (пор. Drotvinas 1984: 163–167; Urbutis 1987: 57–75).

Друга обставина, що значно гальмує укладання історичного словника литовської мови, полягає в тому, що мова наших давніх писемних пам’яток досі досліджена порівняно мало. Детальніше проаналізовано мову М. Мажвідаса (Zinkevičius 1977–1979), М. Даукши (Kudz inoc?

питання будови майбутнього історичного словника литовської мови слід розглядати й обговорювати.

Цими заувагами не прагнемо до абсолютної істини. Ними лише хотіли показати, що не можна починати укладати історичний словник литовської мови, не виконавши багатьох підготовчих робіт. Це було б укладання словників-індексів окремих писемних пам’яток і водночас дослідження мови цих пам’яток.

* * *

Із питаннями укладання історичного словника литовської мови тісно пов’язані й проблеми укладання етимологічного словника литовської мови, тим більше що останнім часом дедалі частіше видають історико-етимологічні словники окремих мов, у яких пояснення походження слова починається з історії цього слова, адже, за словами К. Балтінгера, «сучасніше розуміння етимології — це біографія слова» (Baltinger 1977: 219). До таких належать добре відомі нам етимологічні словники латинської мови французьких лінгвістів А. Ерну та А. Мейє (Ernout, Meillet 1959), а також грецької мови П. Шантрена (Chantraine I–IV). Не втратили свого значення й традиційні етимологічні словники. Їх навіть більше, а принципи укладання різняться. У них майже не розглядають семантику слова та її розвиток, а на основі споріднених слів інших мов намагаються реконструювати його архетип.

Хоч литовська мова є однією з найархаїчніших серед живих індоєвропейських мов, етимологічного словника литовської рідної мови ми досі не маємо. К. Буґа у праці «Мова і давнина» 1922 року писав: «Етимологічний словник литовської мови буде легко написати тоді, коли для нього в літературі збереться чимало матеріалу» (Būga II 293). Тепер ми маємо не лише достатньо матеріалу в лінгвістичній літературі, а й «Етимологічний словник литовської мови» видатного німецького балтиста Е. Френкеля. У численних рецензіях та анотаціях на цей словник було вказано не лише на його переваги й відзначено неточності та недоліки, а й обережно висловлено думку, що в майбутньому, готуючи наступне видання цього словника або навіть новий етимологічний словник литовської мови, подібних недоліків слід уникнути. Однак після цих пропозицій настали довгі роки мовчання, і лише з ініціативи кафедри балтійської філології Вільнюського університету почали збирати матеріал для етимологічного словника литовської мови. Проте збирання етимологічного матеріалу, тобто створення картотеки етимологічного словника, значно відрізняється від створення картотеки словників іншого типу. Насамперед тим, що тут потрібно уважно переглянути дуже багато лінгвістичної літератури, адже лише за назвою статті чи монографії часто неможливо визначити, чи містить ця праця матеріал, цінний для етимологічного словника литовської мови. На жаль, у наших бібліотеках небагато лінгвістичних видань, опублікованих за кордоном. Тому майже немає сенсу говорити про планомірну роботу. Друга обставина, що значно сповільнює накопичення етимологічного матеріалу, — це те, як самі етимології подаються в лінгвістичних працях. Нерідко після першого прочитання не зовсім зрозуміло, що є найважливішим і що слід занотувати на картці. Адже питання будови кожного майбутнього

211

основою словника є картотека, від неї залежить і структура словника. У цьому разі постає ще одна проблема, яку можна було б назвати проблемою відбору джерел або проблемою «серйозних» і «несерйозних» праць, тобто чи збирати матеріал з усіх джерел, чи, поділивши їх на «серйозні» й «несерйозні», не зважати на останні. Та навряд чи тоді можна буде говорити про добру картотеку. Щоб було зрозуміліше, наведу пару прикладів. У працях бельгійських індоєвропеїстів, наприклад, відомого фахівця з тохарської мови A. J. Van Windenken’s’o, порівняно часто цитуються праці A. Carnoy (Carnoy 1955, 1957), у яких використовуються також факти литовської мови. Однак, рецензуючи зазначені праці A. Carnoy, E. Benveniste зазначив, що праіндоєвропейська мова, яку, за твердженням A. Carnoy, він відтворює і словник якої подає, у багатьох випадках дуже нагадує ту мову, яку A. J. Van Windenkensas називає «пеласгійською мовою», а далі наголосив: «Треба чітко сказати, що не лише „пеласгійська мова“ є цілковитою вигадкою [...], а й етимологічні методи, покладені в основу цієї ідеї, суперечать усьому методу етимології та породжують найбезпідставніші комбінації» (BSL 1957–1958: 53(2): 52). Прочитавши такі суворі слова відомого індоєвропеїста, відразу розгублюєшся і, звичайно, вже не наважуєшся збирати етимологічний матеріал із праць A. Carnoy. Якщо, послухавшись E. Benveniste, праці A. Carnoy ми можемо відкласти убік, то що робити з працями A. J. Van Windenken’s’o, присвяченими проблемам «пеласгійської мови», тим паче що його першу працю на цю тему (Van Windenkens 1952) знаходимо також у списку літератури «Етимологічного словника литовської мови» E. Fraenkelio. Після цієї праці A. J. Van Windenkensas видав ще «Дослідження пеласгійської мови» (Van Windenkens 1960), а цією теорією керувався й укладаючи доповнення до «Етимологічного словника грецької мови» P. Chantraine’o. А у статті про структуру та первісне значення індоєвропейських числівників «чотири» і «п’ять», опублікованій 1982 року в журналі «Indogermanische Forschungen», спираючись на праці A. Cuny і A. Carnoy, він пояснює, що індоєвропейське *qʷet̯uor «чотири» утворене з *qʷe, що означає «і», та кореня *tuor, який знаходимо в литовських словах tveriu, turiu (Van Windekens 1982: 9).

Другим прикладом може бути виданий 1984 року в Парижі тематичний етимологічний словник індоєвропейських мов X. Delamarre (Delamarre 1984), девізом якого є строфа з вірша Maironio «Я хотів би воскресити...», а в «Передмові» зазначено, що його видано тому, що французькою мовою немає видання, подібного до словників Waldes-Pokorny’o, Pokorny’o, Bucko. У ньому також дуже часто використовуються факти литовської мови, які нерідко наведено неточно. Однак M. Mayrhoferis завершує анотацію цього словника в журналі «Kratylos» (1986, 31: 186–187) дуже суворо: «Darum: in den Giftschrank». Звичайно, і в цьому разі найпростіше було б покластися на думку відомого етимолога й не зважати на такі видання. Але що робити, коли подібних оцінок немає? Адже анотації до статей, а тим більше рецензії, пишуть дуже рідко. Крім того, навіть маючи такі негативні оцінки, починаєш сумніватися, чи матимемо ми добру картотеку, а разом із нею і добрий етимологічний словник, якщо відмовимося від цих праць, тобто чи не знадобляться вони під час укладання етимологічного словника литовської мови. Крім того, стає цікаво й те, як у таких виданнях

212

наведено факти литовської мови, як їх інтерпретують, чи не вводитимуть вони в оману дослідників, які недостатньо добре знають литовську мову, тощо. Це все питання, які постають під час роботи над цією працею і на які так чи інакше треба відповісти.

LITERATŪRA

Baltinger K. 1977: L’étymologie hier et aujourd’hui. – Etymologie (Wege der Forschung 373), Darmstadt, 201–224.

BSL – Bulletin de la Société de linguistique de Paris, Paris, 1868.

Būga K. II: Kalba ir senovė. – Būga K. Rinktiniai raštai 2, Vilnius, 1959, 7–328.

Carnoy A. 1955: Dictionnaire étymologique du protoindoeuropéen, Louvain.

Carnoy A. 1957: Dictionnaire étymologique de la mythologie greco-romaine, Paris.

Chantraine P. I–IV: Dictionnaire étymologique de la langue grecque. Histoire des mots 1–4, Paris, 1968–1980.

Drotvinas V. 1984: Kada parašytas vadinamasis Krauzės žodynas. – Baltistica 22(2), 163–167.

Delamarre X. 1984: Le vocabulaire indo-européen. Lexique étymologique thématique, Paris.

Ernout A., Meillet A. 1959: Dictionnaire étymologique de la langue latine. Histoire des mots 4 éd., Paris.

Kruopas J. 1970: 1598 m. Merkelio Petkevičiaus katekizmo leksika. – Lietuvių kalbotyros klausimai 12, 83–154.

Kudzinowski Cz. 1977: Indeks-słownik do “Daukšos Postilė”. Oprac. Cz. Kudzinowski, 1–2, Poznań.

Mayrhofer M. 1986: [rec.] X. Delamarre. Le vocabulaire indo-europeen Lexique etymologique thematique, Paris, 1984, 332 p. – Kratylos 31, 186–187.

Morkūnas K. 1980: Konstantino Širvydo “Punktų sakymų” veiksmžodis (indeksas). – Lietuvių kalbotyros klausimai 20, 109–222.

Pakalka K. 1979: K. Širvydo “Dictionarium trium linguarum”. – Pirmasis lietuvių kalbos žodynas: K. Širvydas. Dictionarium trium linguarum, Vilnius, 13–83.

Palionis J. 1995: 1595 metų katekizmo žodžių formų rodyklė. – Mikalojaus Daukšos 1595 metų katekizmas, 627–748.

Urbutis V. 1987: 1728 m. klaipėdiškių žodyno leksikografiniai šaltiniai. – Baltistica 23(1), 57–75.

Van Windekens A. J. 1952: Le pélasgique, Louvain.

Van Windekens A. J. 1960: Études pélasgique, Louvain.

Van Windekens A. J. 1982: Structure et sens primitif des noms de nombre indoeuropéens *qʷetour “quatre” et *penqʷe “eing”. – Indogermanische Forschungen 87, 8–14.

Zinkevičius Z. 1970–1971: M. Petkevičiaus Katekizmo (1598) tarmė. – Baltistica 6(2), 227–243; 7(1), 67–86.

Zinkevičius Z. 1971: Dėl K. Sirvydo “Punktų sakymų” genezės ir kalbos. – Baltistica 7(2), 153–167.

Zinkevičius Z. 1977–1979: M. Mažvydo raštų kalba. – Baltistica 13(2), 358–371; 14(1), 38–44; 14(2), 139–146; 15(1), 16–22.

Žulys V. 1966: Kaip J. Rėza keitė J. Bretkūno leksiką. – Kalbotyra 14, 149–159.

Žulys V. 1970: Jono Rėzos raštų leksika. Filologijos m. daktaro disertacijos rankraštis.

213

ON HISTORICAL AND ETYMOLOGICAL DICTIONARIES OF THE LITHUANIAN LANGUAGE

Summary

We have been missing a historical dictionary more and more frequently. Its preparation, however, is very complicated work, as it should contain not only the statistics of word usage but also indication of the meanings in whish the words are used most frequently or most seldom. Without thorough investigation of the language of separate written records this is impossible to do. Therefore, the first thing to start with is dictionaries – indexes of separate written records.

* * *

The structure of a new etymological dictionary of the Lithuanian language can be discussed only after all the material has been collected. Compiling the card index of an etymological dictionary is not an easy task. Therefore, the paper concentrates on the principles of compiling a card index and the problems related to this work.

214