LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997)

Зігмас ЗІНКЯВІЧЮС

ІНВЕНТАРІ МАЄТКІВ XVII СТ. – ДЖЕРЕЛО АНТРОПОНІМІКИ ТА ДЕМОГРАФІЇ СХІДНОЇ ЛИТВИ

Мета статті – проаналізувати антропоніми Східної Литви, зафіксовані у збірнику литовських інвентарів XVII ст., укладеному К. Яблонскісом і М. Ючасом та виданому у Вільнюсі 1962 р. (Jablonskis, Jučas 1962), і зробити демографічні висновки. Розглядається не вся Східна Литва, а лише ті її місцевості, відомості про які є у згаданих інвентарях і де литовська мова з часом найбільше занепала, а саме такі поселення (у дужках зазначено відстань від Вільнюса по прямій, номер інвентарю і сторінки видання): Немянчине (23 км, № 18, с. 110 і № 70, с. 329–330), Майшягала (28 км, № 19, с. 111), Залавას (62 км, № 28, с. 141–142; у маєтку Залавას 1867 р. народився маршал Польщі Юзеф Пілсудський!), Воке (нині передмістя Вільнюса, № 30, с. 146–150), Буйвіджяй (35 км, № 57, с. 272–273), Сужоніс (40 км, № 77, с. 346–349), Судерве (18 км, № 78, с. 350–352), Карвис (25 км, № 83, с. 363–364), Шальчинінкай (45 км, № 88, с. 374), а також дві місцевості поза межами Литовської Республіки, у Білорусі: Камойис (98 км, № 9, с. 59–60) і Лазунай (100 км, № 106, с. 416; див. також рис. 1). Інвентарі цих поселень були складені в різний час: найраніший – інвентар маєтку Камойис за 1611 р. (єдиний слов’янською канцелярською мовою та кирилицею, усі інші польською), найпізніше складено інвентар маєтку Лазунай за 1696 р.

Аналіз антропонімів, наявних в інвентарях, показує, що тоді двочленна система називання особи (ім’я + прізвище) ще не усталилася. Особу могли називати, наприклад, опускаючи хрестильне ім’я, але вказуючи по батькові, напр., Krynelis Markuns, тобто Криняліс, син Моркуса (Немянчине); поряд із Mikłay Kripe, Ławryn Kripe, Piotr Kripe є також Kripe Stanislawonias, тобто Крипе, син Станіслава (Сужоніс), або ж лише хрестильним ім’ям, напр., Urban (без другого компонента іменування; Немянчине). Особа могла мати два патроніми, утворені від імені батька та його прізвиська чи іншого особового імені, а також власне прізвисько, напр., Матъс Симонович Лоймович – Мотеюс, син Симона Лайми; Миколай Стасюлевич Лоймович Киш’келись – Миколай, син Стасюліса Лайми, прозваний Кішкялісом; Якуш’тын Ян’кович Лопунович – син Якустіна (ймовірно, прізвисько) Янкуса (хрестильне ім’я батька) Лапуна (прізвисько батька); Томаш а Мартин Матеевич Матюковичы Свир’плеве – Томашюс і Мартінас, сини Мотеюса та Матюка, прізвисько Свірпляй (усі приклади з Камойиса). Замість другого компонента іменування (сучасного прізвища) нерідко

63

Рис. 1. Територія, що розглядається у статті (назви досліджених місцевостей підкреслено).

64

вказується заняття (ремесло) або соціальне становище, напр., Jan bednarz (бондар), Jan piwowar (пивовар), Jan strzelec (стрілець, мисливець), Jerzy trebacz (сурмач), Mikołay bojarzyn (боярин; усі з Немянчине), Paweł kowal (коваль), Jerzy kucharz (кухар), Jan szwiec (кравець або швець; ці приклади із Сужоніса), Stephan kolesnik (колісник), Kazimierz pisarz (писар; із Судерве), Andrzej cieslia (тесля), Andrzej Młynarz (мірошник), Markowa wdowa (вдова; з Майшягали), Stanisław krawiec (кравець; Карвис), Jan Czapocznik (шапкар; Залавას). Із таких позначень ремесла тощо могли утворюватися патроніми, напр., Krzyszthoph Ławn iki ew iecz – Кшиштоф, син лавника, тобто судового радника (засідателя); Wdowa Kopaczowa – вдова, дочка або дружина копача могил (Воке); Łotyszaniec (син латиша; національність позначено за допомогою полонізованого литовського суфікса патронімів -onis, Немянчине); Litwinowicz (первісне значення – син литовця; Судерве). Вони можуть уживатися навіть самостійно: Wdowa (Залавას), Rusin (позначення національності або прізвисько; Воке).

Часто вживаються не канонічні форми хрестильних імен, а їхні народні варіанти, зазвичай литовські демінутиви, напр., Januk, Petrul, Stasiul тощо, нерідко з повними закінченнями: Janukas, Petrulis... Деякі з них сьогодні вживаються лише як прізвища, напр., Czepas (і без закінчення Czep, скорочення від Čėponas < пол. Szczepan ← Stefan), Matulis(is), Tum(as), Tumuk(as), Wal(is)... Іноді особу називають двома варіантами такого хрестильного імені, напр., Kryniczelis Tumul Tumuk (Немянчине). Усе це свідчить, що сучасна двочленна система називання особи тоді ще не усталилася, була досить мінливою, а формування прізвищ іще далеко не завершилося, отже другий компонент іменування (наявне поряд із хрестильним ім’ям особове ім’я) у багатьох випадках не можна трактувати як прізвище.

Ступінь полонізації литовських особових імен неоднаковий. В одному й тому самому інвентарі трапляються точно записані литовські антропоніми поряд із сильно спотвореними, без закінчення тощо. Очевидно, найбільше це залежало від писарів. Однак про те, ким були ці писарі, можна лише здогадуватися. Адже інвентар зазвичай підписував не один, а кілька осіб, яких розглядали як свідків. Можливо, серед них була й особа, яка його писала, але це не зазначено. Особові імена підписантів часто нелитовські, без литовських мовних елементів, напр., Jan Odyniec, Krzyszthoph Zakrzewski, Krzyszthoph Podwinski, Marcyan Streczon, Jakub Bobrowski, Michał Hordziewski. Але є й особові імена литовського походження, зазвичай полонізовані, напр., Albrycht Michał Mintowt (Mintautas), Michał Kazimierz Kirkilo (Kirkilas), Piotr Rudamina Dusiatski (Rudamina dusetiškis), Mikołay Tomasz Bildziukiewicz (iš Bildžiukas), Halszka Uniechowska Montowtowa (iš Mantautas), Aleksander Woyna (Vaina). Підписанти здебільшого були не місцевими жителями. На це вказують примітки при їхніх особових іменах, напр., woiewoda Połocki, woiewodzic smolenski, straznik wilkomirski, starosta starodubowski, podkomorzyc brastawski, staroscina mozyrska, kasztelan nowgrodzki, woyski y sędzia grodski orszanski, skarbnik brasławski.

65

Селяни в інвентарях часто названі не по одному, а цілими родинами, наприклад, записано: Stephan Bartajcis, syny Szymon, Stasiuk y Janek; Piotr Ławrynowicz z bratem Stephanem, syny Piotrowe Bałtruk y Kazimierz; Станиславъ Лаймович Дрыгора[н]дъ з жоною Зофеєю, з сыномъ Яном, з дочками Алжбетою и Кат’рыною. У таких випадках родина вважається одним найменуванням. Загалом у зазначених місцевостях виявлено 379 найменувань (однієї особи або цілої родини). Приблизно половина з них (51%) має при хресному імені особові назви з елементами литовської мови. Більша частина з них (31% від усіх найменувань) записана цілком литовською мовою, з литовським закінченням; менша частина (20%) — без закінчення, але на їхню литовськість указує корінь або суфікс особової назви. Частка таких особових назв в інвентарях окремих маєтків істотно різниться і, очевидно, залежала від обраного писарем способу найменування. Найбільша частка особових назв з елементами литовської мови — в інвентарі маєтку Karvio: 91%, найменша — у Sudervė, лише 36%. Частки в інших місцевостях (у порядку спадання): Maišiagala — 79%, Buivydžiai — 77%, Nemenčinė — 70%, Kamojys — 67%, Zalavas — 61%, Sužionys — 59%, Šalčininkai та Lazūnai — 50%, Vokė — 38%. Різниця у відсотках, найімовірніше, не свідчить про більшу чи меншу литовськість мешканців місцевості, оскільки, як уже зазначалося, залежала від обраного писарем способу найменування осіб, можливо, певною мірою відображаючи неоднакове вживання антропонімів самими людьми.

Особові назви, що не мають елементів литовської мови, становлять 49% усіх найменувань. Найбільше (34% усіх найменувань) таких, якими в ті часи могли однаково називатися литовці й нелитовці, тобто особових назв із хрестильними коренями (17%), перекладів литовських прізвиськ польською мовою (близько 10%), а також назв ремесел, занять і соціального статусу (7%). Приклади особових назв із хрестильним коренем: Ambrosewicz, Bartoszewicz, Bartkiewicz, Якимович, Ławrynowicz, Maciejkowicz, Maximowicz, Matuszewicz, Mickiewicz, Mitkiewicz, Osipowicz, Pawłowicz, Sawlewicz, Семенович, Stankiewicz, Щаснович, Szymaszko, пор. сучасні литовські прізвища Ambrasēvičius, Bartaševičius, Bartkēvičius, Jakimavičius, Laurinavičius, Maceikēvičius, Maksimavičius, Matušēvičius, Mickēvičius, Mitkēvičius, Asipavičius, Paulavičius, Saulēvičius, Semenavičius, Stankevičius, Česnavičius, Šimaškà. Сюди належать і особові назви Czapowski, Iwanowski тощо із суфіксом типу -ski, пор. сучасні литовські прізвища Čepkauskas, Ivanauskas (є також Ivōnas від Iwan). Про те, що більшість або навіть усі такі особові назви позначають литовців, свідчать поширені литовські зменшені форми дитячих імен, наприклад: Ławrynowicz, syn Bałtruk; Romanowicz z bratem Jokubom, syny Bałtruk y Januk; Marcinkiewicz, syny Stanisław y Januk тощо.

Приклади можливих перекладів прізвиськ польською мовою: Baran, Baranowski (пор. сучасні прізвища Avinas, Avinėuskas поряд із Barōnas, Baranāuskas), Jastrzębski (пор. Vānagas, Vanagiūkas, Vānagāitis поряд із Jastrēmbskis), Kylak (пор. Kumštys поряд із Kulōkas), Owczyna (пор. Āvelis, Avelys поряд із Aučyna, Aučinikas). Перекладними можуть бути й особові назви Korowka (пор. Karvaitis), Krol (Karalius), Krzywo-

66

нос (* Kreivanos(is), Lupka (від * Liubka: lubić «любити» поряд із Méile, Meilius, Meiliūtis, Meilūnas), Obrezka (пор. Skūstas, Kirpaitis, Režys, Raižys), можливо, і Malinowicz (пор. Avietėnas, Avietýnas), Zelazewski (пор. Glėžius, Geležėlė, Geležinis) тощо. Варто зазначити, що більшості таких «польських» особових назв (наприклад, Korowka, Kylak, Obrezka, Zelazewski) немає у словнику давніх польських особових назв (Taszycki 1965–1985); очевидно, вони вживалися лише в Литві. Як свідчить аналіз особових назв, зафіксованих у записах про хрещення та шлюби у віленському костелі св. Іоанна того самого століття, переклад прізвищ польською мовою був тоді дуже поширеним (Zinkevicius 1977: 105–11). Деякі кальки закріплювалися, і ними іноді послуговувалися самі литовськомовні, наприклад, Grygas Spiewakas (Nemenčinė; пор. Dainius, Dainỹs, Dainiūnas).

У 5% усіх найменувань є особові назви, корені яких можна трактувати не лише як слов’янські, а й як литовські, наприклад, Borewicz, Borowski (пор. Bāras, Barỹs, Bar-gāila), Dorkowski (: Dar-kīntis), Kosina (* Kuosinis, пор. Kūosa, Kuosaitis), San (пор. Sanỹs від Sán-daras, Sán-dargas, Sán-galas, Sán-ginas, Sán-taras, Sán-tautas, San-gāila). Про те, що це, найімовірніше, особові назви литовського походження, полонізовані за формою, свідчать литовські зменшені форми імен дітей осіб, названих цими особовими назвами, наприклад, Borewicz, syn Januk тощо. Сюди належать і особові назви, можливо утворені від литовських топонімів, наприклад, Lawinski (: Loviai), Szydlowski (: Šidlava iš Šiluva). До речі, більшості особових назв цього типу (Dorkowski, San, Lawinski...) немає у словнику давніх польських особових назв.

Лише 9% усіх найменувань містять особові назви з коренями безсумнівно чужого походження, які важко пояснити як кальки чи інші переробки, як-от Dzierszko, Grzybowski, Magier, Magierba, Kroinski, Stronowski, можливо, Zwierzowski тощо. Однак навіть серед найменувань із такими особовими назвами трапляються литовські зменшені форми імен дітей або братів, наприклад, Mikolay nowik, syn Marciuk; Sołoduszka z bratem Kryściukiem (обидва з Vokė). Більшості й цих особових назв (Dzierszko, Magierba, Kroinski, Stronowski, Zwierzowski, Sołoduszka...) немає у словнику давніх польських особових назв, отже, найімовірніше, вони виникли тут, у Литві.

Зазначалося, що особові назви без елементів литовської мови, тобто такі, за якими неможливо розпізнати, що людина є литовцем (хоча трапляються литовські форми імен членів родини), становлять майже половину всіх найменувань (49%). Якщо обчислювати відсоток не від усіх найменувань, а лише від тих, у яких особові назви подано без литовських закінчень (таких виявлено 262), то отримаємо не 49%, а 71%. Отже, у такому разі лише за 29% особових назв можна було б розпізнати литовців. Але це оманливо, адже литовців і тоді, і тепер часто називають особовими назвами без елементів литовської мови (нині таким елементом часто є закінчення, яке писарі в ті часи відкидали). Візьмімо прізвища працівників Інституту литовської мови (усі вони литовці). Якщо відкинути закінчення цих прізвищ і замінити литовське написання на тогочасне, отримаємо приблизно

67

60% прізвищ, носіїв яких ми вже не змогли б розпізнати як литовців, і лише 40% прізвищ можна було б так розпізнати¹. Якби ми застосували це співвідношення до розглянутих найменувань у маєткових інвентарях із безафіксними особовими іменами та врахували, що 10% (із усіх найменувань — 7%) містять указівки на ремесло й заняття, яких тепер уже немає, то були б змушені зробити висновок, що щонайменше 83% усіх цікавих для нас найменувань стосувалися литовців. Полонізовані місцеві жителі могли тоді мешкати лише в маєтках і садибах поблизу маєтків.

Особові імена з литовськими за походженням коренями мають близько третини всіх найменувань. Ці особові імена дуже різноманітні. Давніх двоосновних антропонімів, що сягають ще дохристиянських часів, серед них зовсім небагато — лише такі (вони становлять лише 4% усіх найменувань): Biwayna (= Bý-vaina Buivydžiai), Narbut (Nōr-butas Sužionys, Lazūnai), Sumbar, gen. sg. Sambora (Sam-baras Nemenčinė), можливо, Mondrygałto (спотворене; Nemenčinė), а також вони приховані в полонізованих патронімах і похідних типу -ski Буйвидович (Bùj-vydas), Бутримович (Bùt-rimas; обидва з Камоїв), Gielmanowski (Gìl-manas Vokė). Скорочені форми таких антропонімів (їх дещо більше) помітні в особових іменах: Dawszkys (Daug-šys Sužionys), gen. sg. Mineły (Min-ela Maišiagala), Naruszewicz (від Nor-ušis Sudervė), Rym-kielis (Rim-k-elis Sužionys: Rìm-kus, пор. Rìm-kantas), Woinius (Vaĩnius Maišiagala), можливо, Buytalaitys (Bui-t-el-aitis Šalčininkai), Butkanelis (But-k-on-ėlis Karvys), Nargielis (Nor-g-elis Sužionys), Woyszkaytis (Vaiš-k-aitis Šalčininkai), Zeim (Žeimis або Žeimỹs Zalavas, пор. Žeim-mantas).

Литовських особових імен прізвиськового походження незрівнянно більше — їх мають аж 32% усіх найменувань. Характерніші приклади: a) з Nemenčinė: Bylduk (Bil-dukas: bildùkas ‘той, хто грюкає, гуркоче; домовик, чортеня’), gen. sg. Bilduna (Bil-dūnas, пор. сучасні прізвища Bildà, Bildáitis: bildėti), gen. sg. Gaidelia (Gaidẽlis: gaidỹs), Kairelis (Kairẽlis: kairỹs), Kirynaytis (Kirinaitis: kirinti ‘дратувати, зачіпати’), Klukielis (Kliukelis, пор. Kliùkas: kliùkis ‘базіка; недотепа’), Krynelis (:krynis ‘хвіст’?), Kyniczelis (:?), Lapszys (Lapšỹs: lãpšas ‘слабкий, хворобливий’), Murmulis (Murmùlis: murmėti), Sidabris (пор. Sidãbras: sidãbras), Swida (Svida, пор. Svidėnis, Svidėnas: svidėti ‘блищати, сяяти, виблискувати’), Urde (Urdė, пор. Urdavičius: urdėti ‘рватися’); b) з Maišiagala: Dakanis (Dãkanis: dãkanoti ‘розтріпувати, роздирати, обтесувати, завдаючи мук’), Gasianis (Gasiõnis, пор. Gasỹs, Gasiūnas:?), Giedroic (Giedráitis, пор. Giedrà, Giedrỹs: giẽdras ‘сонячний, світлий; прозорий, чистий’), Margielis (Margẽlis: márgas), Narogis (Nora-gis: norãgas), Rudakiszki (Rudakiškis: rùdas + kiškos ‘підколінки; штанини’), Szarka (Šárka: šárka); c) із Zalavas: Bala (Bala, пор. Bãlas: bálti, balà), Kul (Kulỹs: kulỹs ‘кульгавець’), Szacalis (Šakalỹs: šakalỹs), Zyrnielis (Žirnẽlis: žirnis),

¹ Maždaug tokią padėtį rodo ir „Lietuvių pavardžių žodyno“ (Vanagas ir kt. 1985–1989) duomenys (tikrintos raidėmis A- ir J- prasidedančios pavardės).

68

Zemel (Žemelis, пор. Žemeliūnas: žemas, або Žiemelis: žiemys, žiemiai); d) з Vokė: Burba (Bùrba: burbėti), Kiele (Kiẽle: kiẽlė), Miazĕlis (Miẽžėlis: miežis), Rudzis (діал. Rudžys < Rudýs: rùdas), Wanagiel (Vanagėlis: vãnapas); e) з Buvydžiai: Jodar agis (Juodaragis: jūodas + rāgas), Kirkilo (Kirkilas або Kirkilà: kirkilas ‘той, хто каркає’), Machnis (Maknỹs: maknỹs ‘той, хто заїкається’; може бути також хрестильного походження, пор. Махно ← Эпимах), Szypiełaytis і Szypiela-ys (Šipelaitis, пор. Šipėlis: šipas ‘спритний, швидкий’); f) із Sužionys: Augulis (Augūlis: augùs, áugti), Auksztawartis (Aukštavartis: áukštas + vartai), Awksztoraytis (Aukštaraitis: áukštas), Garnalis (Garnėlis: garnỹs), Giedroyc (Giedráitis), Jaciowarys (Jaučiavarỹs: jáutis + varýti; пор. назву села Jaučiavariai), Kierulis (Kerùlis: kėras), Kirpe (Kirpė, пор. Kirp-áitis: kírpti), Kukielka (Kukélka, пор. Kùkis, Kukėnas: kùkis ‘гачок, вішак’, kùkti ‘нахилятися, звисати, спотикатися’), Miszkinis (Miškinis: miškìnis), Rugiedonis (Rugiuadùonis: rugiai + dúona), Statulanis (Stat-ul-ion-is, пор. Stat-ul-ėvičius, Stat-ėvi-čius: statùs), Stukielis (Stukėlis, пор. Stùkas: stùkas ‘недописане слово; огрядна незграбна людина’), Swilzantis (Svilžentis або Svilžandis: svilti + žéntas, žándas), Szarka (Šárka), Wanags (Vãna-gas: vãnapas), Warna (Várna: várna), Wasarys (Vasãris: vãsara), Wilkanis (Vilkonis, пор. Vílkas: vílkas); g) із Sudervė: Dzidzienis (Didienis, пор. Dìdas, Didónis: dìdis), Pilina (пор. Pilìnka: pilìs), Skrobel (Skrabelis, пор. Skrãbas: skrabėti ‘шкребти; багато говорити, базікати’); h) із Karvys: Bamelis (Bomelis, пор. Bomeikà:?), Kanapinis (Kanapìnis: kanãpė); i) із Šalčininkai: Balinik (Baliny-kas, Balininkas: balà), Raguza (Ragùžà, може бути переробленою формою від Ragožà, Ra-gožius: ragožius ‘незграбна, невихована людина’); j) з Камоїв: Киш’келиц (Kiš-kėlis: kiškis), nom. pl. Свир’плеве (Svirplỹs: svirplỹs), Стубеда (Stubeda: stùbeda ‘неповоротка, ледача людина’), gen. sg. Швал’куна (Švalkūnas, пор. Švalkus: švalkus ‘базіка’, šválka ‘той, хто хлюпає’).

Деякі особові імена прізвиськового походження спотворені, мають слов’янське закінчення і їх важко реконструювати, наприклад: Berbedz (можливо, замість Kerbedz < Kérbedis: ker-bedýnas ‘розгалужений кущ’; Nemenčinė), Boltuszko (Baltùška: baltùška ‘світлошкірий’; Sužionys), Borckiel (:? Zalavas), gen. sg. Brackiela (:? Maišiagala), Czu-hielis (можливо, Čiùkelis, пор. Čiùkaitis: čiùke ‘свиня’, čiùkinti ‘бруднити’, čiùkti ‘чхати’; Sužionys) Gayzaniec (Gaižonis Karvys, пор. Gaižys, Gaižiūnas: gaižùs), Naturgaicis (Naturgaitis Nemenčinė:?), Nerabalis (:? Sužionys), Odrugim (At-rūgimas? Buivydžiai: at-si-rūgti?), gen. pl. (?) Slizow (пор. Sližỹs Vokė: sližỹs ‘така риба’), Slusz, g.pl. Sluzow (Sliùžas або Šliùžas Vokė: šliùžas ‘той, хто повзе’), Tomoysła (:? Nemenčinė), Uzelis (Ūselis? Sudervė: вуса), Wągiel (Vanagėlis? Vokė).

Трапляються й утворення від запозичень, наприклад, Bulkanis (Bulkonis Zalavas, пор. Bùlka, Bùlkius, Bulkáitis: bùlka ‘булочка’; може бути й калькою, пор. Bandel-iauskas), Baciulaitis (Bočiulaitis Maišiagala, пор. Bočiulis, Bočius: bočius < баця ‘батько’), Balubaniec (Balubonis Zalavas, можливо, замість Balabonas: тат. balaban ‘з великою головою’), Biskupelis (Byskupėlis Karvys: býskupas ‘єпископ’), Duda (Dūdà Mai-

69

Šiagala: dūdà, Kolėda (Kalendà Сужёнис: kalendà ‘коляда’), Łowczus (Laučius Сужёнис: laučas < ловчий ‘старший наглядач за полюванням’), Przystawąnis (Pristavonis Майшягала: pristòvas ‘наглядач’, Prz- замість Pr- через польську вимову), Spiewakas (Spievokas Немянчине: spievòkas < śpiewak ‘співак’).

Інші — у слов’янських патронімах та інших утвореннях зі слов’янськими суфіксами: Bildziukiewicz, жін. Bildziukowa (від Bildžiūkas Лазунай: bildžiùkas ‘той, хто гуркоче, грюкає’), Giełwano(w)ski (Gelvanauskas Воке: Gélvonai), Kowlewicz (Kaulèvičius Воке, пор. Kaulỹs, Kaulãitis: káulas), Лоймович (від Laimas або Láima Камойс: láimė), Лопунович (від Lapūnas Камойс, пор. Lãpas: lãpas), Popielicki (від Papilys чи под. Сужёнис: pa + pilis), Пуйдэлович (від Puidelis Камойс, пор. Pūida: pūidyti ‘гнати, проганяти з шумом’), род. одн. Railowicza (від Ráila Немянчине: ráila ‘базіка, крикун, любитель сваритися’), Войводэлович (від Vaivadėlis Шальчинінкай, пор. Vaivadas, Vaivada: vaivadà). В одному випадку вжито слов’янізовану назву групи (родини): Dudelowczyzna Немянчине ‘у Дуделів’.

Є такі, що вказують на професію, а іноді й на етнічну належність: род. одн. Doktoraycia (Daktaraitis Немянчине: dãktaras), Gudalis (Gudėlis Залавас, пор. Gùdas: gùdas), Gudanis (Gudónis Майшягала, Сужёнис: gùdas), Prusznice (Prūšonis Немянчине, можливо, від Prūsonis, пор. Prūsas: prūsas), род. одн. Ratodayli (Ratadaillis Немянчине: ratadaĩlis ‘колісник’), род. одн. Zemaytena (Žemaitėnas Майшягала, пор. Žemaitis: žemaitis), Žemoitel (Žemaitėlis Залавас, пор. Žemaitis).

Особові імена з хрестильними основами, як зазначалося, становлять 17% усіх найменувань. Серед них трапляються форми зі збереженим литовським закінченням або литовськими суфіксами:

a) із закінченням: Czapas (Čėpas Сужёнис ← Čėponas < Szczepan ← Stefan; також як хрестильне ім’я), Nakas (Nãkas Сужёнис: Enoch, Енох);

b) із зменшувальними суфіксами: Bochdanelis (Bagdonėlis Сужёнис, пор. Bagdõnas < Bogdan, Богдань — калька з грецького Theodosios), Jaczelis (Jočėlis Сужёнис, пор. Jočỹs < Jacz ← Jakub), Stanulis (Stanùlis Карвис, пор. Stanỹs < Stań, Стань ← Stanisław, Станислав), Szymuk (Šimukas Немянчине, пор. Šìmas < Szym ← Szyman ‘Симон’);

c) із патронімічними суфіксами:

Bartaicis (Bartáitis Воке, пор. Bartas < Bart ← Bartholomeus), род. одн. Jakaycia (Jakáitis Немянчине, пор. Jãkas < Jak ← Jakub), Kazoyc (Kazáitis Карвис, пор. Kazỹs ← Kazimieras), Marciukaycis (Marciukaitis або Marčiukaitis Воке, пор. Marčius, початок якому дало Martýnas), Miszaycis (Mišaitis Воке, пор. Mišas < Misz, Миш ← Michał, Михаил), Sawulaycis (Savulaitis Немянчине, пор. Savùlis, Šãvas < Сава — Савелий), Witeyc (Vitáitis Карвис, пор. Vìtas); Bananis (Banonis або Baniónis Сужёнис, пор. Banỹs, початок дало Benediktas), Jakutonis (Jakutónis Майшягала, пор. Jakùtis, Jãkas ← Jokūbas), Jiurgianis (Jùrgonis Майшягала, пор. Jùrgis), род. одн. Mircinania (Marcinónis або Marty-

70

ноніс Майшяґала, пор. Martýnas), Maszanis (Мошіоніс Залавас, пор. Mõšius < Masz, Maszo ← Matyasz), Mikótanis (Мікалоніс Сужіоніс, пор. Mýkolas), Szymananis (Шимоно́ніс Майшяґала, пор. Šímonas «Симонас»), Urbananis (Урбононіс Майшяґала, пор. Ūrbonas), род. в. одн. Watania (Валоніс Майшяґала, пор. Valà, Vãlius ← Valentìnas), Witanis (Вітоніс Майшяґала, пор. Vìtas); род. в. одн. Fronckuna (Францкунас Майшяґала, пор. Pranckus ← Pranciškus), наз. в. мн. Gryciuny (Ґрицюнас Сужіоніс, пор. Gricius < Гриц ← Григорий), Markuns (Morkūnas Немянчине, пор. Mõrkus), Misiunas (Місюнас Немянчине, пор. Mísius < Mĩs, Мись ← Michat, Михаил), род. в. одн. Winciuna (Вінчюнас Майшяґала, пор. Vìñcas).

Із пошкодженими закінченнями та суфіксами: Rakuc (Ракутіс Залавас, пор. Rõkas), Валюл (Valiūlis Камойис, пор. Vãlius ← Valentìnas) та ще один-два приклади. Приклади зі слов’янськими патронімічними суфіксами, утвореними від литовських зменшувальних та інших хрестильних імен: z Ławrukowiczami (від Laurūkas Воке, пор. Laũras ← Laurýnas), Maciukiewicz (від Maciūkas або Mačiūkas Воке, пор. Macýs, Mačỹs ← Motiejus), Масюлевич (від Masiūlis Камойис, пор. Masỹs ← Motiejus), Praniukiewicz, Proniukiewicz (від Praniūkas Воке, пор. Prãnas), Стасюлевич (від Stasiūlis Камойис, пор. Stasỹs), Wahukiewicz, Wałukiewicz (від Vāl(i)ūkas Воке, пор. Vãlius ← Valentìnas), жін. р. Witkanowa (від Vitkónis Карвис, пор. Vìtkus < Witko ← Wit «Вітас»). Один раз ужито слов’янізовану збірну (родинну) назву: Terezewyczizna Немянчине «у Терз-ел-юсів», пор. Teržà, імовірно від Terežà ← Terėžijus.

У інвентарях багато особових імен із литовськими демінутивними суфіксами; вони становлять навіть 22,3% усіх найменувань (із -ukas — 10%, із -elis — 9%, із -ulis — 3%, із -utis — 0,3%). Такі суфікси мають особові імена, записані литовською мовою із закінченнями (Janukas, Kairelis, Augulis...), скорочені писарями варіанти (Bylduk, Zemel, z Kierulem, Rakuc...), вони приховані у патронімах слов’янського типу (Pran-iuk-iewicz, Пуйд-эг-ович, Мас-юл-евич, Дев-к-гут-евич...), а також з’являються в особових іменах із нелитовськими основами або неясного походження, наприклад, Gniwt-el-ko Немянчине, Tatarzyn (татарин!), Ciep-uk Залавас. Очевидно, у давнину литовці дуже любили зменшувальні форми імен. Не дивно, що ці суфікси, особливо -uk-, запозичують мови сусідів.

Особових імен із литовськими патронімічними суфіксами, характерними для Східної Литви (записаних литовською мовою та слов’янізованих), порівняно багато: вони становлять 10,3% найменувань (із -onis — 8%, із -ūnas — 2% і з -ėnas — 0,3%), тобто більше, ніж із -aitis (таких 6%). Отже, литовські за походженням патронімічні суфікси мають особові імена, що становлять аж 16,3% усіх найменувань. Особові імена зі слов’янськими патронімічними суфіксами -avičius, -evičius (-owicz, -ewicz) становлять 15% найменувань, а із суфіксами типу -sk- — 7%.

Литовський характер досліджуваних місцевостей засвідчують не лише особові імена в інвентарях, а й згадані в них топоніми (в інвентарі маєтку Буйвіджяй топонімів немає), які майже всі литовські, хоча зазвичай послов’янені й дещо спотворені. Біль-

71

Частину з них можна легко локалізувати або принаймні пов’язати з тими, що нині вживаються литовцями. Приклади: a) з інвентарю маєтку Неменчіне: w Bezdanach (Bezdónys), w Biłdunach (Bildūnai), Dosiance (Dasiõnys), Jawczowory (Jaučiavariai), w Meironach (Mėironys), Piekielski (Pikeliškės), ež. Piekieliszki (Pikeliškių ežeras), ež. Okmena (Akmenà), Podziuny (Puodžiūnai), w Pokirniach (Pakirniai), Wornaliszki (Varnališkiai); b) з Майшягали: w Bakunach (Balkūnai), w Eiciunach (Eiciūnai), ieminia Moyszo golskiego (Maišiagala – слов’янський варіант засвідчує, що така литовська форма була цілком автентичною!), w Sktowsciach (Skliaũsčiai); c) із Залаваса: Gricuni (Griciūnai), Guże (Gužiai), Miciani (Mičiõnys), Woitkuni (Vaitkūnai); d) із Воке: łąka (лука) Dzierwany (Dirvónai), w Jurk iszkach (Jūrkiškės), w Kamieniszkach, łąka w Kamieniszkach (Kameniškės), w Pogirach (Pagiriai), w Reysztelach (Raisteliai), na gosčinu rudnickim (Руднінкська дорога); e) із Сужонів: Apanasy (Pónasai), Barany (Barónai), pod Bekiepurami (Bekepūriai), Bordziuny (Bardžiūnai), Botwinszki (Batviniškės), Czahieniszki (Čekėniškės), ež. Ilgis (Ilgis), Jaciowory (Jaučiavariai), Miszko-nie (Miškónys), Pawłukany (Pauliukónys), Pozadniki (Pasadninkas, діал. Pa-sadnykas), ku Pokirniom (Pakirniai), Rakszany (Raksónys), Sapieżyszki (Sa-pieg iškės), Suzany (Sužiónys), Unguys zki (Unguriškės); f) із Судерве: Soy-dzie (Saidžiai), Suderwie (Sudervė), w Suderwie Wierszyłowskiey (Судерве Віршилівська чи Віршулівська, пор. сучасну Viršuliškės); g) із Карвіса: Korvi (Karvys), Zkrudan-ce (Skrudėnai); h) із Шальчинінкаса: Czuzokom pia, gen. pl. Czuzokom pia (Čiužia-kampis), graniczą ze wsią Daynowką (Dainavėlė), w Khuniach (Klõniai), do Paberzia (Pabėržė), do Swinca (Švenčius), gen. pl. Trybancow, w Trybancach (Tribónys); i) з Камоє: в ымѣню... Годутіш’ском (Adūtiškis), в ымѣн’ю... Лын’тупском (Leĩtupis), у селы Мешанах (Mešónys), в мес’теч’ку Пос’тав’ском (Paštovis), [ъ] Рокан’тиш’ках (Rókantiškės), село Скайстэли, у селе Скайстэлях (Skaistėliai), фол’вар’ку Сур’вилиш’ского (Surviliškis), до... села Свирак’нов (Svirónys), у селе Войшкунах (Vaiškūnai).

Деякі форми трохи відрізняються від тих, що вживаються нині литовцями: Poiuny (Паюнеляй у Немянчине), Pruszance, род. в. мн. Pruzancow (Прушіне, у Немянчине), оз. Niemencze (тобто Неменча, нині Неменчеліс, Неменчюкас у Немянчине), Giedroycie (Ґедрайчяй, нині Ґедрайтеляй у Сужіонісах), Ławyniance (нині Лаурінішкес у Карвисі).

Частина назв позначала поселення або місцевості, яких, схоже, нині вже немає — принаймні їх не вдалося знайти на доступних картах. Литовські форми цих назв можна приблизно реконструювати, наприклад: Audubiški (*Audubiškės або *Audubiškiai, можливо, від *Andubiškės чи *Andudiškiai Сужіоніс), оз. Baltelias (*Baltelis Сужіоніс), w Barckunach (*Barckūnai Майшяґала), Olkus Budwiesie (*Budviesio alka с Сужіоніс), в Дойлидиш’ках (*Dailidiškės або *Dailidiškiai Камойис), з села Едупи. едупского (*Juodupiai Камойис), Ganiszki (*Goniškės або *Goniškiai Воке, пор. Goničiai Якяй), Gieydany (*Geidonys Сужіоніс), łąka w Kaphun iszkach (*Kap-lūniškės або *Kaplūniškiai Воке) w Kielmobrydziach (*Kielmabridžiai Немянчи-

72

), Klyszelsizki (˙Клішелішкес або ˙Клішелішкяй Немянчине), 3 села Лелейков (˙Лялякай або ˙Ліляйкай Камойс, пор. Ліляйкенай Шилале), w Lękach (˙Ленкай Воке, пор. Ленкайчяй Плунге), Limonciszki (˙Лімантішкес або ˙Лімантішкяй Воке, пор. Лімантай Шакяй), 3 села Мергун (˙Мягунай Камойс), 3 села Мелоков (˙Мялягяй Камойс), в ыйменю... Мерклянском (˙Меркльоніс або ˙Меркленай Камойс), w Mesteliszkach (˙Мястялішкес, -яй або ˙Містялішкес, -яй Немянчине), у селе... Олянах Добейков (˙Дабейку або ˙Дуобейку ˙Альоніс Камойс), в ыйменю... Олешниках (˙Аляшинінкай Камойс), [в] Ожунинах (˙Ожюнинкай Камойс), оз. Perwałkas (Пярвалкас Сужіоніс), Łąki Rodziewicz brodzie (˙Радзявічю Брадас Воке).

Реконструкція інших назв дуже ризикована: w Anteprowołes Немянчине, Dakany Майшягала, Giernazyszki, оз. Kiersne (˙Кірсне?) Немянчине, 3 села Лодоса Камойс, Odkirny Сужіоніс (˙Аткірняй?), Słukowszczyzna, na Słukowszczyźnie Воке, Sołubiszki Карвис, 3 села Тябутов Камойс, za łąkę Waslukowszczyznie Воке, Wiczance Карвис (˙Вічьоніс?), w Wowiszkach Воке, оз. Žėtosayne, оз. Zelsa Немянчине, оз. Zławkielis Сужіоніс.

Назви Ейтмінішкес і Шальчинінкай уже тоді були спотворені, тобто такими, якими їх уживають нині місцеві полонізовані мешканці. В інвентарях читаємо: род. мн. Jencmeniszek (Немянчине) і Soleczniki, od Solecznik (Шальчинінкай). Раніше я вважав, що польський відповідник назви Ейтмінішкес (яка походить від давнього, ще дохристиянського двоосновного литовського особового імені Ейтмінас) з’явився лише наприкінці XVIII або на початку XIX ст. (Zinkevičius 1990: 86). Виявляється, він існував уже 1678 року. Назву Ейтмінішкес перероблено на Jęczmieniszki під впливом польського слова jęczmień «ячмінь». У документах XVI ст. Шальчинінкай ще називали Szolczniki (пор. Шольчники в акті 1555 року) — від литовської діалектної форми Šalčnykai. Тоді поряд уже траплявся і варіант Solczniki з s-, що виник за аналогією до співвідношення šienas: siano. Вставлення голосного e у важковимовний збіг приголосних дало сучасну польську форму Soleczniki, зафіксовану вже в інвентарі 1692 року. Нині обидві польські форми цих назв литовські поляки вважають «автентичними» польськими, хоча насправді вони є лише результатом спотворення давніших литовських форм.

Маєток у Zalavas уже тоді мав сучасну назву з початковим Za-, польським Zo-: Zołowo (в інвентарі написано Zolowo, Zołowo²) і належав до Ошмянського повіту³. Поширений нині варіант назви маєтку з Zu-, польською Zutowo, є вторинним; він виник, імовірно, у першій половині XIX ст., принаймні вже зафіксований у списку населених місць Свенцянського повіту 1846 року (Švenčionių aps. sąrašas 1846, 1. 8), де записано Зуловъ. Назва не могла утворитися

² Другий варіант увів видавців в оману, і вони назвали маєток Žalava (с. 141).

³ У 1775 році з частини Ошмянського повіту між річками Дісною та Няріс було утворено Ужнерський повіт, який у 1843 році перейменували на Свенцянський повіт.

73

від зменшувального імені померлої доньки батька маршала Юзефа Пілсудського (також Юзефа), як іноді стверджують⁴. Автентична литовська назва цього маєтку, як свідчить картотека місцевих назв Інституту литовської мови⁵, — Žalavas (наголос на 3^b-му складі), а не Žūlavas. Інвентар 1645 року засвідчує, що назва Žalavas існувала вже в першій половині XVII ст., а отже, є порівняно давньою⁶.

До сильно полонізованих і слов’янізованих зараховують важко локалізовані назви з інвентаря маєтку в Камойсі: [в] Литов'щыз'не, з села Луч'евич, з села Мол'девич, з села Нар'кович, з села Роман'кович. Подібно слід трактувати й назву місцевості в інвентарі Майшягали w siele Jaszewskim.

Трапляються кальковані топоніми: pod Czarnym borem, łąka pod Czarnym lasem Воке (від Juodšiliai), Czarna Waka Воке (Juodóji Vókė), в вымѣн'ю Полес'ю, до двора Полес'я (від Pagirys або под.), [в] Верх'нях Камойс (: viršus).

Населення східнолитовських місцевостей, розглянутих у статті, зазнало слов’янізації порівняно пізно; крім того, у багатьох місцях спочатку білорусизувалося, а лише потім полонізувалося. У XVII столітті мешканці ще говорили литовською — це видно не лише з інвентарів, а й з інших джерел (Zinkevičius 1993). Хвиля білорусизації, що насувалася зі сходу, досягла Лазунаса, можливо, Залаваса й Камойса лише наприкінці XVIII або на початку XIX ст. Відтоді почала поширюватися двомовність. Білоруська мова, зрозуміла російськомовним царським чиновникам і польськомовним священникам, дедалі більше витісняла мову литовських предків, яку вищі верстви населення зневажали й переслідували всіма способами. У першій половині XIX ст. межа суцільного масиву литовської мови ще проходила повз Камойс. У середині цього століття білорусизація особливо швидко поширювалася з південного сходу в напрямку Вільнюса й Тракая, наблизившись до Судерве, де тоді переважала литовська мова. У шостому й сьомому десятиліттях білорусизація охопила Майшягалу, Карвис і Буйвіджяй. Лазунай став литовськомовним островом в оточенні білоруськомовних територій. У багатьох досліджуваних місцевостях люди ще довго залишалися двомовними.

Польська газета «Kraj» 1879 року, № 52, писала, що в містечку Немянчине та його парафії немає села, де не розмовляли б литовською. Інші дані також дають підстави стверджувати, що наприкінці XIX ст. безпосередньо біля Немянчине литовська мова все ще переважала повсюдно, але далі на захід (у напрямку Реше) і на північний схід (до Пабраде) більше було польськомовних мешканців. Тут польська мова проникала й у білорусизовані села. З часом у районі Судерве утвердилася білоруська мова, а литовськомовні становили меншість. У парафії Майшягали 1890 року литовською розмовляли лише 28%

⁴ Žr. Kulbokienė V. 1966: 131. Maršalo tėvui 1846 m. dar buvo tik 13 metų, o jo būs imai žmonai Marijai Bilevičiūtei – vos 4 metukai. Be to, šiame dvare, priklausiusiame Bilevičiams, Pilsudskiai tada dar negyveno, į jį atsikėlė tik po 1863 m. sukilimo, kada dalis Pilsudskių ir Bilevičių dvarų Žemaitijoje (Pilsudskiai iš ten kilę, jų pavardė nuo Pilšūdų dvaro pavadinimo) buvo konfiskuoti.

⁵ У картці, заповненій Александрасом Ванагасом у 1968 році, написано: Žalavas (неправильно пишуть Zulavas), місцевість Zalavi. Швенчьоніський район

⁶ Автор дякує Вітаутасу Богушису, Відасу Гарляускасу, Пятрасу Гаучюсу та Відасу Рачісу, які допомагали розплутати складну історію цього маєтку та його назви.

74

усіх жителів. Однак парафія Сужонісів тоді ще була майже суцільно литовською. Відомому діячеві литовців Вільнюса Юозасу Мацейці 1932 року одна літня жінка розповідала, що в її молодості литовською говорили не лише в Сужонісах, а й у Неменчині, Пабраде.

На зламі XIX–XX століть білоруська мова особливо широко поширилася в околицях Буйвидзів. У парафії Камої тоді говорили змішано: литовською та білоруською. На початку XX століття в парафії Шальчинінкай литовськомовні жителі ще становили близько половини всіх мешканців, переважно в західній частині.

У міжвоєнний період через польську окупацію замість білоруської мови в усіх досліджуваних місцевостях почала утверджуватися польська мова, особливо на північний схід від Майшаголи, Неменчине, Сужонісів. Однак і тоді майже скрізь ще зберігалися острови й острівці литовської мови. За даними польської мовознавиці Галини Турської, литовська мова найдовше зберігалася в парафії Неменчине — у Струпунах, а в парафії Сужонісів — у Гричюнах і Падубюосе.

Після повернення Вільнюса з’ясувалося, що в околицях Майшаголи й Сужонісів багато людей іще були двомовними: переважно говорили литовською та білоруською, рідше — польською. У західній і центральній частинах сучасного Шальчинінкайського району тоді також говорили змішано, а подекуди литовськомовні жителі ще становили більшість: у Міштунах — 90%, у Дайнаві, Гілвінішкесі, Ужуклоні, Вежіонах, Науядварісі — близько 50–90%, у Калеснінкай і Пурвенах — 25–50%. Наші діалектологи виявили добрих знавців місцевої говірки поблизу Шальчинінкая в Мікантонісі (аж 86), Ажуломі (56), Дайнішкесі (47), Малих Баушах (30), Клінах (27), Каменінке (17), Ширвях (16), Пашальчі (7), Stakų-Уті (6), Мілвідуосе й Вінчяполісі (по 5), Памуріне й Трібонісі (по 1), а в самих Шальчинінкаях — аж 26. Під час перепису населення литовцями записалися й ті, хто вже не володів литовською мовою, а саме: в околицях Майшаголи — 55% усіх жителів, в околицях Неменчине — 37%, в околицях Шальчинінкая — 23%; а під час видачі паспортів литовцями записалися: в околицях Майшаголи — аж 89%, в околицях Неменчине — 80%. У роки німецької окупації (1942) у волості Камої виявили 10% литовців. До речі, тоді там було засновано 12 литовських початкових шкіл.

Дуже великої шкоди литовській національній ідентичності в усьому Вільнюському краї завідав шовіністичний польський підпільний рух (Армія Крайова).

Попри всі негаразди, після війни навіть у найбільш денаціоналізованих місцевостях ще можна було знайти літніх людей, які зберегли місцеву говірку литовської мови. У 1950–1952 рр. авторові цієї статті довелося разом із проф. Повіласом Пакарклісом їздити тими околицями, розшукуючи залишки литовської мови. Тоді ми знайшли не одного літнього чоловіка чи жінку, які добре володіли литовською неподалік Майшаголи, Карвіса, Неменчине, де нині литовською вже не говорять або ж уживають нововивчену літературну литовську мову. У 1956–1969 рр. нашим діалектологам вдалося дослідити й описати основні риси традиційної литовської говірки в околицях Майшаголи, Неменчине та Сужонісів.

У повоєнні роки за умов більшовицької окупації литовська мова у Вільнюському краї занепала ще більше. У денаціоналізованих районах утвердилася практика призначати нелитовських чиновників, зазвичай налаштованих проти литовців, переважно поляків. Від

75

1950 року багато литовських шкіл було перетворено на польські. У центральній частині Шальчинінкайського району не залишилося жодної литовської школи, а в західній частині — лише школи в Міштунах і Гелюнах. Але в 1959–1960 рр. і ті було закрито. До Вільнюського краю тоді переселялося багато жителів із Білорусі. Лише в 1985–1989 рр. до Шальчинінкайського району переселилося аж 3874 особи. Через усе це, за даними 1988 року, литовці становили в тому районі лише 9,4%.

Із початком Відродження заворушилися й полонізатори: почали створювати різні автономії та розгорнули потужну спрямовану проти литовців пропаганду. Багато брехали. У їхній пресі з’являлися статті, де стверджувалося, що в околицях Майшаголи, Карвіса й Неменчине ані самі автори, ані їхні батьки (віком 80–95 років) не пам’ятають, щоб хтось коли-небудь говорив литовською. Не пам’ятають лише тому, що не хочуть пам’ятати. У газеті «Czerwony sztandar„ писали, ніби на цвинтарі Буйвидзів немає пам’ятників, на яких було б хоча б одне литовське прізвище. Насправді там є Baciul, Kairys, Kiežun, Lakis, Likša... Пропагандистська брехня лилася через край. Настоятель парафії Сужонісів у польськомовній передачі Вільнюського радіо навіть стверджував, що в його парафії литовців ніколи не було. Звісно, він замовчав, що його парафіяни 1878 року просили царську владу повернути церкву в Сужонісах, закриту 1866 року, і бажали, щоб у ній проповідували й співали литовською. На жаль, після повернення церкви польська курія Вільнюського єпископства направила туди польських священників, і ті полонізували парафію. 1905 року литовську мову було цілковито усунуто з церкви в Сужонісах. Полонізацію завершили в роки польської окупації.

Далеко від цих місцевостей, у Білорусі до наших днів збереглися острови литовської мови поблизу місцевостей, які ми розглядаємо. На північ від Камою і нині ще є люди, які вміють говорити литовською. Трагічна доля спіткала литовський мовний острів Лаздуни. У 1893 р. приват-доцент Петербурзького університету Едуардас Вольтеріс, який відвідав його, застав ще цілком литовські села Бебрену (Бобровичи), Бежеміу (Bežėmnu, Бежемцы), Данюну (Доневичи), Гуденюону (Гуденята), Яскуну (Йоскуну, Яскевичи), Лазуну (Лаздуны) і Валдіку (Вальдики), а села Купроню (Купровичи), Ажубаліу (Забелавцы) і Зубоню (Зубовичи) на той час уже дещо ослов’янилися. Через 13 років (1906) там побував Йонас Яблонскіс і писав, що застав багато змішаних сімей; люди казали йому, що не бачили литовської газети, не отримували литовських книжок, а польськість активно поширювала церква. Литовська газета „Viltis„ у 1909 р. писала, що настоятель Лазунської парафії Мацкявічюс (за походженням жмудин) заборонив у церкві литовську мову: „bo to wielki grzech przemówić w kościele po litewsku„ (бо це великий гріх — заговорити в церкві литовською). Людям постійно втовкмачували думку про непотрібність литовської мови: адже її немає ні в церкві, ні в школі, ні в державних установах. На щастя, у 1919–1925 рр. литовськість у Лазунах підтримував Кароліс Гумбарагіс, який тут служив священником, — енергійний поширювач литовської культури (згодом більшовики вислали його до Сибіру). У повоєнні роки з околиць Лазун до Польщі емігрувала приблизно половина жителів (400–500 осіб). Вони тікали від більшовицького терору. Від 1950-х років науковці почали організовувати експедиції, щоб записати важливі дані про унікальну литовську говірку, що зникає.

76

menis. Lietuvių kalbos ir literatūros instituto 1952, 1955 ir 1959 m. ekspedicijos (dalyvavo ir Maskvos kalbininkai) lietuviškai kalbančių dar rado Lazūnuose, Bebrėnuose, Bežėmiuose, Dievėrgiuose (Dervagiuose), Jaskūnuose, Pašalyje, Ūsiagiriuose ir Valdikuose, suprantančių ir šiek tiek kalbančių – Daunorių, Gudenionių, Jančiūnų, Miegūnų, Salinių, Šeškų, Zomāšių, Žydžiūnų ir kt. kaimuose. Lietuviškiausias tada buvo Pašalio kaimas. 1964–1968 m. lietuviškai mokančių rasta (mažėjančia tvarka): Pašalyje, Bebrėnuose, Dievėrgiuose, Gudenionyse, Valdikuose, Lazūnuose, Daunoriuose, Šeškuose, Jaskūnuose, Zomāšiuose, Bežėmiuose (tik suprantančių). Kažkiek lietuviškai suprantančių aptikta net apie Dūdą (Dūdàs, Ažubalių kaime) ir Viją (Ивье). Tačiau praėjus porai dešimtmečių, Lazūnų apylinkėse jau bebūvo likę gal 30–40 senių, šiek tiek mokančių lietuviškai. Visi jie ne jaunesni kaip 70 metų. Tarp savęs šnekėdami lietuvių kalbos paprastai jau nebevartojo, kalbėjo gudiškai. Lietuviškai „padudendavo,“ tik atvykusio iš Lietuvos asmens prakalbinti. Daugelis mokėjo nebelaisvai, kalbėdami užsikirsdavo, įmaišydavo gudiškus žodžius. Tokį įspūdį susidarė šių eilučių autorius, aplankęs Lazūnų lietuvius 1983 m. kartu su žymiuoju šio krašto kalbos tyrėju Aloyzu Vidugiriu ir Kaune tada gyvenusiu lažūniškiu Pranu Semoku.

Такою є сумна історія занепаду литовськості в досліджуваних місцевостях. Однак на час укладання інвентарів, три з половиною століття тому, ці місцевості ще були суцільно литовськими. В інвентарях зафіксовано також такі литовські особові назви, яких немає у «Словнику литовських прізвищ» (Vanagas ir kt. 1985–1989), а отже, вони мають велике значення для студій з литовської антропоніміки й загалом для науки про литовську мову. Ось вони (подані в сучасному написанні та формі літературної мови): Aukštaraitis, Aukštavartis, Bagdonelis, Bala, Balininkas, Balubonis, Banonis, Bildukas, Bildūnas, Byskupėlis, Byvaina, Bočiulaitis, Bomelis, Braziukonis, Buitelaitis, Bulkonis, Butkonėlis, Čiukelis, Dasionis, Didienis, Drujus, Gaižonis, Grigeišis, Jaučiavarys, Jočelis, Juodaragiš, Kamaškaitis, Kirinaitis, Kirpė, Kliukelis, Kyvelis, Krinyčėlis (Kriničėlis?), Kunča, Lupka, Marciukaitis, Minela, Mišaitis, Mošionis, Naturgaitis, Noragis, Pilina, Pristavonis, Prūšonis, Puidelis, Ratadailis, Rimkelis, Rudakiškis, Rugiaduonis, Sambaras, Savulaitis, Sidabris, Skrabelis, Spievokas, Statulionis, Stubeda, Švilžentis (Svilžandis?), Šimononis, Šimukas, Šipelaitis, Terzelis, Urbononis, Urdė, Vaiškaitis, Vaivadelis, Žemaitėnas.

Варто зазначити, що писарі інвентарів уживали чимало литуанізмів, які, очевидно, були тоді поширені в польській мові литовців (polszczyzna litewska). Ось найчастотніші з них:

dziakła ‘зернова повинність, податок зерном, данина’ (działka żyta pul beczki, із ‘dékłas: déti), від цього слова прикметник dziakielny (becka dziakielna, owsa dziakielnego, miary dziakielney);

kompie ‘окіст’ (род. мн. kompiow);

kowsz ‘черпак’ (наз. мн. kowszy);

pondeck ‘в’язка, пучок’ (borowikow wieniec jeden, orzechow pondeck);

77

punia ‘хлів, сінник, клунька’ (punia від лит. pūnē);

rojst ‘болото, трясовина’ (w roistach);

rum ‘хата, будівля’ (rum wielki, rum tarciami obity, za tym rumem; naprzečiwko tego rumu; з литовського германізму rūmas) і зменшувальна форма rumek (do tego rumku);

rykūnia, rykania ‘жінка, яка опікується дворовою худобою та продуктами тваринництва’ (dla ciwona y rykoniey; від rykūnia: rykauti ‘упорядковувати, господарювати, керувати’);

siaber ‘товариш, співробітник’ (z siabrami; від śebras);

sklut ‘широколезова сокира для тесання колод, тесло’ (sklut ciesielski, наз. мн. skluty);

swiren, swieren, swierzen, szwieren ‘клуння’ (do swirna, w swirnie, w swiernie, w swiernie, w tem swierźnie, za swiernem, dwa swirny, szwierny, gen. pl. swirnow, szwiernow, za swirnami, przed szwiernami, w swiernach) і зменшувальна форма swirenek (w tem swirenku);

trzynitny ‘тринитковий’ (żupanik trzynitny ponoszony);

untrynik, untrenik ‘не основний працівник, помічник, підручний’ (z untrynikiem, наз. мн. жін. р. untrenicy; від діал. ūntrinykas, -e);

wicina ‘старовинне плоскодонне вантажне річкове судно, витина’ (od wicin, od zamarzych wicin).

Трапляються лексичні литуанізми (кальки), наприклад, strona, stronica «бічна частина клуні» (tok nowy z stronami, tok dwadziescia sązi z stronicami), trynog «триніжок» (trynog miedziany).

Трапляються елементи литовської фонетики, наприклад, приголосний k замість польського ch: w kacie «у хаті» (w chacie).

В інвентарях є й інші цікаві відомості. Так, в інвентарі маєтку Буївиди зазначено, що врожай гречки був поганий, бо його знищили ведмеді (medzwiedzie popsowali). Варто зазначити, що у Східній Литві, поблизу Палуше, Мейроніс і Гавейкенай, ведмеді водилися навіть на початку XIX століття.

LITERATŪRA

J a b l o n s k i s K., J u č a s M. 1962: Lietuvos TSR Mokslų akademija. Istorijos institutas. Lietuvos inventoriai XVII a. Dokumentų rinkinys, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

K u l b o k i e n ė V. 1966: Lietuvių enciklopedija 35, Boston, 131.

Š v e n č i o n i ų a p s. s ą r a š a s 1846: Vilniaus gubernijos inventorinio komiteto Švenčionių apskrities gyvenamųjų vietų vardų sąrašas, esantis Lietuvos valstybės istorijos archyve (buv. CVIA), f. 394. ap. 6, b. 350.

T a s z y c k i W. [red.] 1965–1985: Słownik staropolskich nazw osobowych 1–7, Wrocław etc.

V a n a g a s A. ir kt. 1985–1989: Lietuvių pavardžių žodynas 1–2, Vilnius: Mokslas.

Z i n k e v i č i u s Z. 1977: Lietuvių antroponimika. Vilniaus lietuvių asmenvardžiai XVII a. pradžioje, Vilnius: Mokslas.

Z i n k e v i č i u s Z. 1990: Lietuvių kalbos istorija 4: Lietuvių kalba XVIII–XIX a., Vilnius: Mokslas.

78

Z i n k e v i č i u s Z. 1993: Rytų Lietuva praeityje ir dabar, Vilnius: Mokslas (žr. gyvenviečių rodyklėje nurodytus puslapius).

INWENTARZE DWORSKIE XVII W. – JAKO ŹRÓDŁO ANTROPONIMII ORAZ DEMOGRAFII LITWY WSCHODNIEJ

Streszczenie

Artykuł ma na celu przedstawienie wniosków wysnutych na podstawie analizy imion własnych znajdujących się w inwentarzach dworskich z lat 1611–1696, dotyczących miejscowości Nemenčinė (Niemenczyn), Maišiagala (Mejszagoła), Zalavas (miejsce urodzenia marszałka Józefa Piłsudskiego, Zułów), Vokė (Waka), Buivydžiai (Bujwidze), Sužionys (Sużany), Sudervė (Suderva), Karvis (Korwie), Šalčininkai (Soleczniki), Kamoja (Komaje), Lazūnai (Łazduny). Najważniejsze wnioski są następujące:

Rozpatrywany materiał wykazuje, iż jeszcze w XVII w. miejscowości te były całkowicie litewskie. Dowodzą tego nie tylko imiona własne znajdujące się w inwentarzach, ale także toponimia oraz liczne lituanizmy w polszczyźnie, którą spisane zostały inwentarze.

Dzisiejszy dwuczłonowy system nazywania osoby (imię + nazwisko) w owych czasach nie ustalił się jeszcze, proces kształtowania się nazwisk dopiero się rozwijał, dlatego drugiego członu nazw osobowych (obok imienia nadanego podczas chrztu) nie należy w zasadzie traktować jako nazwisko.

Stopień slawizacji litewskich imion własnych w inwentarzach jest różny – przeważnie zależał od pisarza i od wybranego przez niego sposobu nadawania imion, co z kolei być może w jakiejś mierze odzwierciedlało nie wszędzie przecież jednakowe używanie antroponimii przez miejscową ludność.

Wśród nazw osobowych pochodzenia litewskiego przeważa antroponimia związana z przezwiskami (w szerokim znaczeniu); mniej jest archaicznych nazw dwuczłonowych oraz ich skrótów, odziedziczonych z okresu przedchrześcijańskiego.

Większość nazw osobowych pochodzenia nielitewskiego (imion nadanych podczas chrztu, przekładów słowiańskich itp.) zawiera elementy języka litewskiego, zazwyczaj przyrostki oraz końcówki.

Ludzie noszący nazwy osobowe, które nie mają elementów języka litewskiego, z reguły także byli Litwinami, ponieważ ich rodzeństwo lub imionami zawierającymi elementy języka litewskiego.

Przyrostki (sufiksy) słowiańskie (przeważnie patronimiczne) dołączone do antroponimii pochodzenia litewskiego, w tamtych czasach jeszcze nie przesłaniały przyrostków litewskich, w większości charakterystycznych dla Litwy Wschodniej i bardziej różnorodnych niż słowiańskie.

W inwentarzach jest wiele litewskich nazw osobowych, których nie uwzględnia „Lietuvių pavardžių žodynas„ („Słownik litewskich nazwisk„, t. 1–2, Vilnius, 1985–89), więc badanie antroponimii znajdującej się w inwentarzach dworskich otwiera bardzo szerokie perspektywy.

OSTLITAUISCHE INVENTARE DES 17. JAHRHUNDERTS ALS QUELLE ANROPONYMISCHEN UND DEMOGRAPHISCHEN STUDIEN

Zusammenfassung

Das Ziel des vorliegenden Beitrags besteht darin, die Resultate darzulegen, die sich ergeben aus der Analyse der in den Inventaren der Gutshöfe von Nemenčinė, Maišiagala, Zalavas (J. Pilsudskis Geburtsort), Vokė, Buivydžiai, Sužionys, Sudervė, Karvys, Šalčininkai, Kamojys

79

und Lazūnai (1611–1696) vorliegenden Personnamen. Die wichtigsten Ergebnisse sind folgende:

Die zu untersuchenden Ortschaften trugen noch im 17. Jh. einen durchwegs litauischen Charakter. Davon zeugen nicht allein die in den Inventaren belegten Personen- und Ortsnamen sondern auch die vielen Litauaismen im Polnischen der Inventare.

Damals war das System der zweiteiligen Personenbezeichnungen (Namen + Familiennamen) noch nicht eingewurzelt (die Entstehung der Familiennamen begann sich erst zu entwickeln); deshalb ist der zweite Teil der Personenbezeichnungen (der Personennamen, der neben dem Tafnamen steht) in vielen Fällen nicht als Familiennamen zu betrachten.

Der Grad der Slawisierung der litauischen Personennamen ist in den Belegen aus den Inventaren nicht der gleiche. Er hing größtenteils ab von dem Charakter des Schreibers sowie der von ihm gewählten Art, die Personen zu bezeichnen. Andererseits spiegeln sich wohl auch in der Bezeichnungsweise die unterschiedlichen Gebrauchsformen der Anthroponyme unter der einheimischen Bevölkerung wider.

Unter den Personennamen litauischer Herkunft herrschen aus Spitznamen entstandene Anthroponyme vor; seltener belegt sind zweistämmige archaische Personennamen und deren Kurzformen, die aus der vorchristlichen Periode stammen.

Die größte Anzahl der Personennamen nichtlitauischer Herkunft (Taufnamen, slawische Entlehnungen u.a.) enthält litauische Sprachelemente, meistens Suffixe und Endungen.

Personennamen ohne litauische Sprachelemente bezogen sich auch größtenteils auf Litauer, denn die in den Inventaren belegten Anthroponyme, die Namen der Brüder bzw. Kinder ausdrückten, trugen schon einen litauischen Charakter oder enthielten litauische Sprachelemente.

Die slawischen Suffixe (gewöhnlich in Patronymen), die in den Anthroponymen litauischer Herkunft vorliegen, haben damals die litauischen Suffixe noch nicht verdrängt, von denen viele kennzeichnend für Ostlitauen und verschiedenartiger als die slawischen sind.

Die Inventare enthalten viele litauische Anthroponyme, die in den „Lietuvių pavardžių žodynas“ („Wörterbuch der litauischen Familiennamen“) Bd. 1–2, Vilnius 1985–1989 nicht vorliegen. Deshalb ist die Untersuchung der in den Inventaren belegten Personennamen ein aussichtsreiches Forschungsobjekt.

80