ПОСМЕРТІ АНТУОНІНА РЕКЕНА
(1928–1998)
Наші латвійські брати знову втратили видатну дослідницю своєї рідної мови: 25 лютого 1998 року після тривалої тяжкої хвороби померла професорка Лієпайської вищої педагогічної школи Антуоніна Рекена (Antoņina Reķēna, Jurgelāne).
Покійна народилася неподалік від литовського кордону, у Калупському волості Даугавпілського повіту (нині Балужкалнс, Руожкалнська волость, Прейльський район). Середню школу відвідувала в Даугавпілсі та Прейлі. У 1952 році закінчила спеціальність латиської мови й літератури, а також логіки й психології Латвійського державного педагогічного інституту (у Ризі). У 1952–1953 роках викладала психологію в Цесіському учительському інституті. З 1953 року працювала у Лієпайській вищій педагогічній школі — викладала психологію, діалектологію латиської мови, історичну граматику, балтійське мовознавство. На початку 1998 року А. Рекені було присвоєно почесне звання заслуженої державної науковиці.
У 1962 році мовознавиця захистила докторську дисертацію «Калупський діалект». На цю тему вона опублікувала кілька статей. Для дослідників литовської мови особливо цікаві її статті, у яких розглянуто зв’язки цього діалекту з литовською та слов’янськими мовами1. Проблем порівняльного впливу литовської мови на латиську торкається й стаття А. Рекени про мову перекладу «Фауста» Райніса2.
У 1975 році вийшла велика монографія А. Рекени «Лексика ремесел у деяких південнолатгальських говірках та її зв’язки з відповідними назвами у слов’янських мовах» (Amatniecības leksika dažās Latgales dienvidu izloksnēs un tās sakari ar atbilstošajiem nosaukumiem slāvu valodās. Rīga, 1975). Ця монографія також має велику цінність для дослідників лексики литовської мови. У 1978 році за цю книжку А. Рекені присудили премію Яніса Ендзелінса. Разом із деякими іншими статтями вона стала основою габілітаційної докторської дисертації А. Рекени «Лексика південнолатгальських говірок», захищеної в Ризі у 1993 році.
Незадовго до смерті А. Рекена ще встигла побачити головну працю свого життя — двотомний «Словник Калупського діалекту» (Kalupes izloksnes vārdnīca 1, A-M, 2, N-Ž, Rīga, 1998). Завершити цю надзвичайно гарно видану працю авторці допомогли Сармите Лагздіня, Тамара Елсте, Валия Саркане, Астра Кремане-Треймане, Яніс Елксніс, а остаточно підготував до друку наш приятель, колишній надзвичайний і повноважний посол Латвії в Литві д-р Альбертас Сарканіс.
1 Р е к е н а А. Значення та вживання префікса da- і допоміжного слова da у говірках верхньолатиського діалекту в порівнянні з литовською та слов’янськими мовами. – Питання теорії та практики латиської мови. Рига, 1967, 81–93; Зв’язки латиської мови з литовською та слов’янськими мовами у відображенні топонімів Калупе. – Проблеми латиської мови та літератури. Рига, 1970, 152–165, та ін.
2 R e ķ ē n a A. Apvidvārdu lietojuma īpatnības „Fausta“ atdzejojumā. – Raiņa gadagrāmata 1988. Rīga, 1988, 86–112.
259