ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVI (2002), 39–47

Новий погляд на категорію граматичного роду іменників литовської мови^*

Artūras Judžentis

Lietuvių kalbos institutas, Vilnius

У статті розглянуто взаємозв’язок між морфологією та семантикою як чинниками, що визначають граматичний рід литовських іменників та його синтаксичні прояви. Граматичний рід визначається через відмінювані парадигми та ознаки узгодження. Більшість литовських іменників не відмінюється за родом, а існує в одній родовій формі. Назви осіб за професіями, а також іменники-назви діячів зазвичай відмінюються за родом. Рід невідмінюваних іменників (переважно іншомовного походження) визначається або природною статтю, або узвичаєною нормою. У литовській мові є також іменники, морфологічний і семантичний рід яких не збігаються. У випадку назв осіб (або істот) узгодження зазвичай визначається семантично. Деякі іменники-назви діячів та назви професій допускають як семантичне, так і формальне узгодження.

1. Категорія граматичного роду іменників литовської мови виражається їхніми словозмінними формами та зв’язком зі словами, що узгоджуються з ними (пор. Laigonaitė 1961: 122, 1965: 164; Stundžia 1979: 82, 1980: 81; Paulauskienė 1983: 174). Це дає змогу розглядати цю категорію в морфологічному та синтаксичному аспектах, які тісно пов’язані між собою (пор. Stundžia 1979: 82–83).

2. Морфологічний аспект категорії граматичного роду іменників надалі називатимемо просто морфологічним родом (пор. терміни морфологічний чоловічий vs. жіночий рід, ототожнювані з чоловічим vs. жіночим типом відмінювання у дослідженні T. Bulyginos (1970: 28). Морфологічний рід охоплює лише відмінювані іменники, оскільки невідмінювані не мають морфологічних ознак категорії роду (пор. Balkevičius 1976: 24).

2.1. Словозмінні форми іменників групуються в закономірно повторювані набори — відмінювальні парадигми. Морфологічний рід іменників утворюють два протиставлені класи відмінювальних парадигм. Їх можна назвати традиційними термінами чоловічого та жіночого роду. Відмінювальна парадигма є необхідною і цілком достатньою підставою для визначення морфологічного роду іменника.

У сучасній літературній литовській мові до морфологічного чоловічого роду належать іменники, що відмінюються за парадигмами 1–5 і 10–11 (парадигми пронумеровано так, як у Граматиці сучасної литовської мови: Laigonaitė 1994: 69–79) (langas, kelias, brolis, sūnus, sodžius, dantis, vanduo тощо). Іменники, що відмінюються за парадигмами 6–9 і 12

Деякі твердження, викладені у статті, обговорювалися на теоретичному семінарі, організованому 12 березня 2002 року відділом граматики Інституту литовської мови. Дякую dr. Daivai Murmulaitytei та dr. Ritai Miliūnaitei за допомогу в підготовці публікації.

40 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

(ranka, vyšnia, bitė, širdis, sesuo, duktė ir pan.) є морфологічно іменниками жіночого роду. Іменник žmogus, який у однині відмінюється за парадигмою 4, а в множині — за парадигмою 8, у сучасній литовській мові є гетерогенним: має форми однини чоловічого роду та форми множини жіночого роду¹. Серед відмінюваних іменників pluralia tantum (durys, sultys та ін.) є жіночого роду й належать до парадигми 9, тоді як іменники приголосного відмінювання pluralia tantum можуть бути як жіночого (kepeny­s, smegenys, šermenys), так і чоловічого (ašmenys, metmenys, semėnys) роду; вони належать до парадигми 11.

2.2. У працях із граматики литовської мови формальним критерієм роду іменників, що позначають предмети та осмислювані як предмети дії чи властивості, зазвичай вважають основу іменника та закінчення деяких відмінків (називного й родового однини), тобто тип відмінювання (Ambrazas, ed. 1997: 98; Laigonaitė 1961: 126, 1965: 167, 1976: 34, 1994: 63; Valeckienė 1967: 109–111, 1998: 234, 1999: 216; подібно й Otrębski 1956: 4). Пор.:

До чоловічого роду належать:

a) іменники із закінченням називного відмінка однини -(i)as, -is або -ys, а родового — закінченням -(i)o;

b) іменники із закінченням називного відмінка однини -(i)us, а родового — закінченням -(i)aus;

c) іменники із закінченням називного відмінка однини -uo, а родового — основою на -en, -n та закінченням -s;

d) кілька іменників із закінченням називного відмінка однини -is, родового — закінченням -ies, а давального — закінченням -iui <...>.

До жіночого роду належать:

a) більшість іменників із закінченням називного відмінка однини -(i)a, а родового — закінченням -(i)os;

b) більшість іменників із закінченням називного відмінка однини -ė, а родового — закінченням -ės;

c) іменники із закінченням називного відмінка однини -is, родового — закінченням -ies, а давального — закінченням -iai;

d) кілька іменників із закінченням називного відмінка однини -uo та основою інших відмінків на -er. (Laigonaitė 1994: 63–64).

Із наведеної класифікації видно, що іменники приголосного відмінювання неоднорідні щодо роду: частина з них жіночого, інша частина — чоловічого роду. Для визначення роду цих іменників враховуються також закінчення інших відмінків, насамперед давального відмінка однини (пор. Valeckienė 1999: 217). Водночас виразний зв’язок роду іменників сучасної литовської мови з їхніми відмінковими парадигмами в литовській мові

¹ У старих писемних пам’ятках із формами множини цього іменника часто узгоджуються слова жіночого роду (пор. Palionis 1967: 130).

ŽVILGSNIS Į DAIKTAVARDŽIŲ GIMINĖS KATEGORIJĄ | 41

в описах граматичної будови, здається, недостатньо виразно висвітлено (винятком є дослідження Т. Булигіної 1970: 27).

2.3. Для визначення роду іменників, що позначають осіб та інших живих істот, семантика важливіша за морфологію, тому в литовській мові до чоловічого роду належать і «поодинокі іменники, що мають закінчення називного відмінка однини -a, а родового — закінчення -os і позначають осіб чоловічої статі: barzdyla, vaidila, viršila», а також «рідкісні іменники, що мають закінчення називного відмінка однини -ė, родового — закінчення -ės і позначають осіб чоловічої статі, наприклад: dailidė, dėdė, tėtė» (Laigonaitė 1994: 64; подібно — Laigonaitė 1961: 127, 1965: 168, 1976: 34–35, 1985: 82–83; Ambrazas, ed. 1997: 99).

Семантика цих іменників і їхній морфологічний рід не збігаються: їхня парадигма відмінювання властива іменникам жіночого роду, однак ними називають осіб чоловічої статі². Такі іменники є в багатьох мовах світу, оскільки між категорією біологічної статі та категорією граматичного роду (пор. англійські grammatical category of gender, grammatical gender і notional category of gender, notional gender, німецькі Sexus, natürliches Geschlecht і Genus, grammatisches Geschlecht) немає безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку.

Про інші іменники литовської мови, семантичний³ і морфологічний рід яких не збігаються, див. далі.

2.4. Більшість назв осіб у литовській мові за професією, характером діяльності тощо мають форми чоловічого й жіночого роду, наприклад: mokytojas – mokytoja, vairuotojas – vairuotoja, valytojas – valytoja, sargas – sargė. Форми чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, а форми жіночого роду — осіб жіночої статі. Характер категорії роду цих іменників у дослідженнях граматики литовської мови пояснюють по-різному.

А. Лайгонайте вважає ці парні іменники різними лексемами й розглядає їх разом із такими словами з різними коренями, протиставленими за родом, як tėvas – motina, а також із лексемами чоловічого й жіночого роду, пов’язаними відношеннями словотвору, а не словозміни, але утвореними від одного кореня, як uošvis – uošvienė (1961: 123, 1985: 81, 1994: 62–63; подібно також Ambrazas, ed. 1997: 97). У призначеній студентам-литуаністам «Морфології литовської мови» А. ПаулаускенеLietuvių kalbos morfologijoje (1994) парні форми також вважаються окремими словами, а лексичний характер категорії роду іменників підкреслюється: «Пари назв осіб свідчать, що відмінність родів за своєю природою є лексичною, але формалізованою» (Paulauskienė 1994: 160). Подібної думки дотримується й А. Валецкене: такі іменники за вживанням і словотвором «не є формами одного іменника, що змінюються за родами, а являють собою два окремі іменники чоловічого й жіночого роду» (Valeckienė 1998: 236). Авторка наголошує, що такі іменники «утворюють не граматичну (родову), а словотвірну „категорію осіб“» (там само: 239). У «Енциклопедії литовської мови»Lietuvių kalbos enciklopedijoje (1999) ці іменники характеризуються неоднозначно: «У литовській мові є назви осіб

² Й. Ожебський вважав, що такі іменники мають форму жіночого роду, але чоловічий «природний» рід (1956: 5).

³ Семантичним родом тут і далі називається стать осіб або тварин, позначених іменниками.

42 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

і назв істот <…>, різні форми [роду] яких утворюють пари з тією самою лексичною основою» (Valeckienė 1999: 217).

Дещо іншу думку щодо таких форм чоловічого й жіночого роду викладено в Lietuvių kalbos morfologijos apybraižoje А. Паулаускене (1983). У цій праці розглядається можливість вважати їх двома різними формами того самого слова, «але тоді довелося б змінити визначення роду — слід було б сказати, що іменники, які називають неживі предмети, належать до якогось одного роду, а іменники, які називають живих істот (передусім осіб), мають форми обох родів» (Paulauskienė 1983: 177). Авторка наголошує на закономірному, послідовному й регулярному співвідношенні назв осіб різного роду за видом діяльності або обійманою посадою. У монографії Gramatinės lietuvių kalbos vardadžodžių kategorijos (1989) такі корелятивні іменники жіночого й чоловічого роду А. Паулаускене «нагадують форми того самого слова» (1989: 173–174).

Для розв’язання проблеми роду розглядуваних іменників особливо важливою видається думка, викладена В. Урбутісом ще 1965 року в Lietuvių kalbos gramatikoje. У розділі про словотвір іменників їх розглянуто як назви за статевою відмінністю: «Форми обох родів тут становлять одне слово, один іменник, що має форми двох родів (substantivum mobile), пор.: gydytojas, -a, iškyšėlis, -ė, kirpėjas, -a <…>. Про творення форм жіночого роду таких іменників тут не йдеться, оскільки воно не належить до словотвору» (1965: 416–417). Ці думки дослівно повторено й в однотомній академічній граматиці (Urbutis 1994: 142). Інша річ — деякі назви тварин (elnias – elnė, lokys – lokė тощо). Їхні форми чоловічого роду вважаються і загальними назвами виду, і окремими назвами самців, тобто самостійними назвами за статевою відмінністю — похідними з суфіксом -ė (Urbutis 1965: 418, 1994: 143).

Форми роду литовських іменників, що називають осіб за статевою відмінністю, з огляду на їхню регулярність і значення можна вважати словозмінними, а відповідні іменники — змінюваними за родом. Чоловічий і жіночий рід таких іменників виражається різними відмінювальними парадигмами.

3. Під час розгляду категорії роду іменників із синтаксичного погляду увага зосереджується на формі узгоджуваних із ними слів. З одними іменниками узгоджуються прикметники чоловічого роду, слова, ужиті як прикметники, та займенники, з іншими — жіночого роду.

У деяких працях, присвячених граматичній будові сучасної литовської мови, узгодження вважається основним, визначальним показником граматичного роду іменників (Bulygina 1970: 28–29; Valeckienė 1998: 232–233, 1999: 217). Саме за формами узгоджуваних слів, а не за статтю референтів, А. Валецкене вважає іменники vaidila, tetė, dėdė тощо словами чоловічого, а не жіночого роду: «деякі іменники чоловічого роду мають основу, характерну для жіночого роду; тоді їхній рід визначається лише синтаксично (наприклад: geras dėdė, garsus vaidila)» (1999: 217).

3.1. Узгодження залежних слів з іменниками буває двох типів.

В одних випадках узгодження відбувається за формою головного слова. Це формальне, або власне синтаксичне, узгодження (англ. syntactic agreement). Синтактичне узгодження мають усі іменники, що позначають неживі предмети та явища або тварин, стать яких не розрізняється.

З іменниками, що позначають осіб або живих істот, залежні слова зазвичай узгоджуються за статтю референтів іменників. Це так зване семантичне узгодження.

ŽVILGSNIS Į DAIKTAVARDŽIŲ GIMINĖS KATEGORIJĄ | 43

м (англ. semantic agreement). За семантичного узгодження рід іменників завжди відповідає родові, що визначається звичнішим у литовському мовознавстві способом — безпосередньо на підставі семантики іменників (пор. Ambrazas, ed. 1997: 97–98; Laigonaitė 1961: 122–125, 1965: 165–167, 1976: 33, 1994: 62–63; Paulauskienė 1983: 176–180, 1989: 174–175, 1994: 158–161; Valeckienė 1998: 234–236, 1999: 217). Різниця полягає в тому, що під час узгодження слів за біологічною статтю референта іменника спираються не безпосередньо, а через синтаксичні зв’язки, основу яких становлять семантичні відношення між позначуваними словами поняттями, що передають сприйману й інтерпретовану нами дійсність.

3.2. У сучасній литовській мові є іменники, тип узгодження яких неможливо визначити однозначно. Це іменники, що мають форми одного з морфологічних родів, але за негативними рисами характеру чи зовнішності позначають осіб обох статей. Рід залежних слів у сполуках із такими іменниками обирається за семантикою і в одних випадках є чоловічим, а в інших — жіночим. G. Corbett називає такі іменники гібридними (hybrid nouns, див. Corbett 1991: 66 і наст.). Він звертає увагу на те, що в багатьох мовах світу гібридні іменники часто вживаються переносно або є стилістично маркованими словами (там само: 257–258).

У литовській мові такими є іменники чоловічого морфологічного роду strakalas, makalas тощо, а жіночого морфологічного роду — akiplėša, džiūsna, mėmė та ін.: toks strakalas і tokia strakalas, didelis akiplėša і didelė akiplėša, visiškas mėmė і visiška mėmė.

У литовському мовознавстві для позначення роду цих іменників уживається термін спільний рід (див. Jablonskis 1922/1957: 196; Balčikonis 1982: 17; Laigonaitė 1961: 10, 1965: 169, 1994: 64; Valeckienė 1998: 240); в академічній російській граматиці йому відповідає термін общий род (Laigonaitė 1985: 84), а в англійській — common gender (Ambrazas, ed. 1997: 101)⁴. Деякі автори використовують латинський термін substantiva communia (Stundžia 1980: 85).

Термін спільний рід неодноразово критикували й пропонували від нього відмовитися. Аргументували це тим, що відповідні іменники в кожному конкретному випадку нібито мають або чоловічий, або жіночий рід (Girdenis, Žulys 1973: 208); їхній рід показують ситуація, контекст і узгоджувані слова (Paulauskienė 1983: 181–182, 1994: 166); коли контекст неясний, substantiva communia мовці литовської мови сприймають як іменники чоловічого роду (Stundžia 1980: 85). На думку J. Otrębskis, substantiva communia мають форму одного роду, зазвичай жіночого, але два «природні» роди — чоловічий і жіночий: «w litewskim istnieją rzeczowniki, o dwu rodzajach naturalnych» (1956: 5). У «Функціональній граматиці литовської мови» A. Valeckienė пояснює такі іменники як явище нейтралізації форми (1998: 240).

3.3. Тип узгодження частини гібридних іменників неможливо однозначно визначити навіть у тих конкретних випадках, коли відома стать названих ними осіб. Означення, узгоджені з такими іменниками, можуть бути одного роду, а предикативи — іншого. Субстантивні займенники при таких іменниках також можуть мати інший рід, ніж узгоджувані

⁴ Вживання цього терміна в литовському мовознавстві від граматики D. Kleino до наших днів розглянув B. Stundžia (1980: 79–80).

44 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

означення. Гібридні іменники цього типу трапляються й у сучасній литовській мові — це деякі назви осіб за характером діяльності або професією. Наприклад, іменник modelis, уживаний у значенні «особа, яка демонструє одяг, створений модельєрами» і позначає особу жіночої статі, може мати узгоджувані слова як чоловічого, так і жіночого роду, пор.:»

Найкраще оплачувана модель Naomi Campbel мала досить втомлений вигляд (Корпус текстів литовської мови VDU).

У цьому випадку означення узгоджується з іменником синтаксично, за формою, а предикатив — семантично, за статтю референта. Такі випадки узгодження в сучасній литовській мові ще недостатньо досліджені.

3.4. За узгодженням залежних слів на дві групи поділяються всі іменники сучасної литовської мови — як відмінювані, так і невідмінювані. Для останніх вираження синтаксичних зв’язків є єдиним показником роду.

Рід невідмінюваних іменників, що позначають осіб, визначається семантично. Наприклад, із іменником ledi узгоджувані займенники, прикметники та слова, вживані як прикметники, набувають форм жіночого роду (brangioji ledi), тоді як слова, узгоджувані з іменниками atašė, konferansjė, в одних випадках можуть бути чоловічого, а в інших — жіночого роду (naujasis karo atašė, elegantiška kultūros atašė тощо).

Для інших невідмінюваних іменників рід може визначатися на підставі асоціацій, викликаних їхнім значенням або фонетичним вираженням. Наприклад, мовці можуть пов’язувати taksi зі словом automobilis і вважати його іменником чоловічого роду (baltas taksi) або зі словом mašina і вважати його іменником жіночого роду (balta taksi). В іншому випадку слово fojė може вважатися іменником жіночого роду через подібність його закінчення до флексії відмінюваних іменників жіночого роду -ė (erdvi fojė).

У літературній литовській мові рід невідмінюваних іменників, що позначають предмети або абстрактні поняття, обирається відповідно до норми, установленої мовознавцями, тобто умовно: іменники, що закінчуються на голосні -o, -u, -i, вважаються іменниками чоловічого роду, наприклад, naujas manto, įdomus interviu, geltonas taksi, а іменники, що закінчуються на голосний -ė, — словами жіночого роду, наприклад, nauja ateljė, ankšta kupė (пор. Laigonaitė 1961: 129–130, 1965: 169, 1985: 84, 1994: 64; Ambrazas, ed. 1997: 100–101; Valeckienė 1998: 234; інакше див. Balkevičius 1976: 24–26).

A. Paulauskienė не розглядає окремо рід невідмінюваних іменників; вона навіть сумнівається, чи існують у литовській мові невідмінювані іменники взагалі: «якщо іменник не має відмінкових закінчень, це ще не означає, що він узагалі не відмінюється. Відмінкові відмінності в ньому показують закінчення узгоджуваних слів» (1989: 171); «вони мають незмінну форму <…>, але це не означає, що вони не відмінюються» (2001: 6). При відмінюванні такі слова набувають закінчень того чи того роду відповідно до подібності їхнього закінчення до закінчень відмінюваних іменників або відповідно до значення (там само).

У сучасній літературній мові помітна тенденція до уніфікації вживання невідмінюваних іменників іншомовного походження: чоловічий рід надається не лише іменникам із кінцевими -o, -u, -i, а й із -ė та -a, наприклад: Akcentas – platus koljė; Pradėti

ŽVILGSNIS Į DAIKTAVARDŽIŲ GIMINĖS KATEGORIJĄ | 45

виготовляти різноманітні мережива; образ справжніх дам доповнює також жіноче боа з хутра, оздоблене кристалами (Vaskelaitė 2001: 48–50)⁵.

4. За родом у литовській мові протиставляються слова чоловічого й жіночого роду з різними коренями: vyras – moteris, jautis – karvė, šuo – kalė тощо.

A. Laigonaitė вважає такі іменники семантичними відповідниками різного граматичного роду (1961: 123 і 125). Вони утворюють семантичні пари; у таких іменниках «відмінність статі <…> виражена не лише морфологічно, а й лексично» (1976: 33, 1994: 62–63; подібно й Ambrazas, ed. 1997: 97). A. Paulauskienė пише про кореляцію таких слів за родом (1989: 175, 1994: 161). Такі пари іменників, що позначають осіб і тварин різними лексичними основами та протиставляються за родом, A. Valeckienė називає парами (1998: 235).

5. Іменники того самого кореня, що утворюють протиставлені за родом пари, наприклад: katė – katinas, avis – avinas; uošvis – uošvienė, Klimas – Klimienė; briedis – briedė, vilkas – vilkė тощо, пов’язані словотвірними, а не словозмінними відношеннями.

A. Valeckienė також вважає такі пари іменників, що позначають осіб і тварин за статтю, членами лексичної та словотвірної категорій (пор. 1998: 234–236). A. Paulauskienė також розглядає такі пари як форми або слова, корельовані за родом і пов’язані суфіксальним або флексійним словотвором (1983: 179–180, 1989: 173 і 175, 1994: 158–159 і 161). У A. Laigonaitė ці слова називаються відповідниками чоловічого й жіночого роду (1961: 125); їхню «відмінність за родом показують лише афікси — закінчення, а іноді — суфікс і закінчення» (1976: 33, 1994: 63; пор. також Ambrazas, ed. 1997: 97).

6. Коротко категорію роду іменників литовської мови можна описати так: рід — це граматична категорія іменників, що виражається різними відмінювальними парадигмами та відношенням до узгоджуваних слів. Її сутність добре розкриває взаємодія морфологічного й синтаксичного аспектів.

Морфологічно виражений рід мають лише відмінювані іменники литовської мови. Більшість із них не змінюється за родами, а має форми одного з родів — чоловічого або жіночого. За родами змінюються багато назв осіб у литовській мові за професією, характером діяльності тощо, наприклад: mokytojas – mokytoja, vairuotojas – vairuotoja, valytojas – valytoja, sargas – sargė.

У більшості іменників литовської мови семантичний і морфологічний рід збігаються. Іменники, що позначають осіб і деяких тварин, належать до семантичного типу узгодження; інші — до синтаксичного. Лише в невеликої частини іменників, що позначають осіб, семантичний і морфологічний рід різняться. Ці іменники поділяються на три групи:

a) іменники жіночого морфологічного роду, що позначають осіб чоловічої статі (vaidila, dėdė тощо), узгоджуються за семантикою;

⁵ Подібно до невідмінюваних іменників, у сучасній мові вживаються символічні назви різних фірм, команд і заходів. Найновіші спостереження за вживанням таких назв показують, що прикметникові слова узгоджуються з ними за статтю позначуваних осіб (пор.: «Modern Talking“ šįkart buvo originalesni ir Kas atsitiko toms „Spice girls“,), за морфологічним родом слів, які є відомими або маються на увазі (Atrodo, niekas nevelavo į jau burzgiantį „Neoplan“ [autobusą]; tarptautinė žiuri [komisija]), або за подібністю закінчення до флексій відмінюваних іменників («Cosa nostra“ turbūt niekada nebus sunaikinta) (Vaskelaitė 2001: 46–48).

46 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

b) іменники морфологічного чоловічого (strakalas ir kt.) або жіночого (akiplėša, mėmė ir kt.) роду, які називають осіб обох статей за негативними ознаками, також узгоджуються за семантикою;

c) окремі іменники морфологічного чоловічого (modelis ir kt.), а можливо, й жіночого роду, які за характером діяльності чи професією називають осіб обох статей, у випадках, коли стать референта та морфологічний рід не збігаються, узгоджуються і за формою, і за семантикою.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, V., ed. 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos.

BALČIKONIS, J. 1982: Paskaitos. Lietuvių kalbos gramatika. Rinktiniai raštai 2, sudarė A. Pupkis, Vilnius: Mokslas, 4–140.

BALKĖVIČIUS, J. 1976: Nelinksniuojamųjų daiktavardžių giminė. Mūsų kalba 4, 22–26.

BULYGĪNA, T. V. 1970: Морфологическая структура слова в современном литовском литературном языке (в его письменной форме). Жирмунский, В. М., Арутюнова, Н. Д., отв. ред., Морфологическая структура слова в индоевропейских языках, Москва: Наука, 7–70.

CORBETT, G. 1991: Gender, Cambridge: University Press.

GIRDENIS, A., ŽULYS, V. 1973: [Rec.] Lietuvių kalbos gramatika I (1965), II (1971). Baltistica 9 (2), 203–214.

JABLONSKIS, J. 1901/1957: Lietuviškos kalbos gramatika. Rinktiniai raštai 1, sudarė J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 57–180.

JABLONSKIS, J. 1922/1957: Lietuvių kalbos gramatika. Rinktiniai raštai 1, sudarė J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 181–433.

JAUNIUS [Явнис], K. 1908–1916: Грамматика литовского языка. Литовский оригиналъ и русский переводъ, Петроградъ: Типографія Императорской Академіи Наукъ.

LAIGONAITĖ, A. 1961: Daiktavardžių giminės ir skaičiaus kategorija. Kazlauskas, J., Laigonaitė, A., Urbutis, V., red., Dabartinė lietuvių kalba, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 122–147.

LAIGONAITĖ, A. 1965: Daiktavardis. Ulvydas, K., red., Lietuvių kalbos gramatika 1. Fonetika ir morfologija (daiktavardis, būdvardis, skaitvardis, įvardis), Vilnius: Mintis, 161–251.

LAIGONAITĖ, A. 1976: Daiktavardis. Jakaitienė, E., Laigonaitė, A., Paulauskienė, A.: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslas.

LAIGONAITĖ, A. 1985: Имя существительное. Ambrazas, V., red., Грамматика литовского языка, Вильнюс: Мокслас, 77–112.

LAIGONAITĖ, A. 1994: Daiktavardis. Ambrazas, V., red., Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 60–86.

OTRĘBSKI, J. 1956: Gramatyka języka litewskiego 3. Nauka o formach, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

PALIONIS, J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius: Mintis.

PAULAUSKIENĖ, A. 1983: Lietuvių kalbos morfologijos apybraiža, Kaunas: Šviesa.

PAULAUSKIENĖ, A. 1989: Gramatinės lietuvių kalbos vardažodžių kategorijos, Vilnius: Mokslas.

PAULAUSKIENĖ, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija. Paskaitos lituanistams, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

PAULAUSKIENĖ, A. 2001: Apie „nelinksniuojamųjų“ daiktavardžių giminę. Gimtoji kalba 5, 5–6.

STUNDŽIA, B. 1979: Giminės kategorija lietuvių kalbos gramatinėje sandaroje. Labutis, V., Sudavičienė, L., Zinkevičius, Z., red, Aktualiosios kalbotyros problemos. Mokslinės konferencijos pakvietimas-programa ir tezės, Vilnius: Vilniaus V. Kapsuko universiteto rotaprintas, 80–83.

ŽVILGSNIS Į DAIKTAVARDŽIŲ GIMINĖS KATEGORIJA | 47

Stundžia, B. 1980: Vadinamosios bendrosios giminės vieta lietuvių kalbos morfologinėje sistemoje. Eksperimentinis tyrinėjimas. Kalbotyra 31 (1), 79–87.

Urbutis, V. 1965: Daiktavardžių daryba. Ulvydas, K., red., Lietuvių kalbos gramatika 1. Fonetika ir morfologija (daiktavardis, būdvardis, skaitvardis, įvardis), Vilnius: Mintis, 251–473.

Urbutis, V. 1994: Daiktavardžių daryba. Ambrazas, V., red., Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 86–167.

Valeckienė, A. 1967: Kitų kalbų kilmės žodžiai lietuvių kalbos morfologinėje sistemoje. Ambrazas, V., red., Lietuvių kalba tarybiniais metais, Vilnius: Lietuvos TSR mokslų akademija, Lietuvių kalbos ir literatūros institutas, 108–128.

Valeckienė, A. 1984: Lietuvių kalbos gramatinė sistema. Giminės kategorija, Vilnius: Mokslas.

Valeckienė, A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Valeckienė, A. 1999: Giminė. Morkūnas, K., Ambrazas, V., red., sud., Lietuvių kalbos enciklopedija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 216–218.

Vaskelaitė, R. 2001: Nelietuviškų nekaitomų žodžių sintaksiniai vaidmenys, Kalbos kultūra 74, 43–52.

Artūras Judžentis Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 2055 Vilnius, Lietuva [email protected]

Gauta 2002 04 05