ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVII (2002), 131–147

РЕЦЕНЗІЇ

Огляди

Wojciech Smoczyński

Литовська мова в порівняльній перспективі

Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2001, 510 p., ISBN 83-233-1430-6 (Baltica Varsoviensia, 3)

Продуктивність і активність видатного польського балтиста та індоєвропеїста Войцеха Смоцінського справді вражають: постійно з’являються цікаві статті, готуються новаторські монографії, редагується журнал Linguistica Baltica, організовується Colloquium Pruthenicum, він професоруває в університетах Кракова та Варшави. Упродовж кількох десятиліть на різних конференціях і в різноманітних виданнях було опубліковано справді багато студій, нарисів і нотаток з литуаністики. Приємно, що ці праці тепер зібрано докупи, доповнено одним новим дослідженням і видано окремою збіркою. Книга складається з 5 розділів: «Місце литовської мови в індоєвропейській мовній сім’ї» («Stanowisko języka litewskiego w rodzinie indoeuropejskiej»), «Морфологія», «Діалектологія», «Етимологія», «Мовні зв’язки між польською та литовською мовами» («Stosunki językowe polsko-litewskie»). Передруковані тексти не змінювалися й не редагувалися (за винятком, звичайно, пагінації); їхні первісні бібліографічні дані зазначено у змісті (с. 5–7). Дуже зручно, що наприкінці збірки є покажчики слів і назв, укладені Томашем Майтчаком.

Книга починається нарисом, присвяченим усім балтійським мовам, «Języki bałtyckie: litewski, łotewski, staropruski» (1988 р.).¹ (с. 9–95). У справді інформативному вступі до балтійських мов, уміщеному в порівняно невеликому за обсягом тексті, добре представлено індоєвропейський контекст. Авторові вдалося не лише розглянути граматичні факти, а й подати найнеобхідніші енциклопедичні відомості та вказати найважливішу бібліографію. Корисно, що після описів окремих мов подано тексти зі старих писемних джерел і діалектів (із мовознавчими примітками та перекладами польською мовою). Нарис послідовно розгортається від праіндоєвропейської мови (с. 15–19), через пласт балтійських інновацій (с. 19–34), до описів окремих мов. Найбільше уваги приділено литовській і прусській мовам (с. 35–60; 74–92), дещо менше — латвійській проблематиці (с. 60–74). Важливо, що в тексті належно інтегровано ідеї видатних польських мовознавців (J. Safarewicziaus, J. Kuryłowicziaus).² Дещо незручно, що залишилися посилання на сторінки першої публікації: наприклад, на с. 10 відсилають до с. 844 (= с. 34). Варто уточнити й деякі інші дрібниці: с. 23 лит. troško ‘chce pić’ = ‘chciał pić’; с. 35 nom. sg. Europa = Europą, skęsti = skęsti; с. 37 gen. pl. rankų = ranķu; с. 42 acc. pl. dievus = dièvus; с. 89 užės

¹ Щоб читач міг уявити загальний лінгвістичний контекст, у цьому огляді зазначено дати першої публікації статей.

² Наприклад, погляд Я. Куриловича щодо спорідненості балтійських і слов’янських мов наведено за його публічною лекцією, тож він може бути відомий не кожному мовознавцеві (с. 15).

132 |

RECENZIJOS

«тиждень» («сім тижнів») = «шість тижнів після пологів» (LKŽ_xvii 555, 556); с. 12, лат. žiemel’i = žiemelį, с. 21, лат. dzėls = dzėls. Тепер автор, мабуть, ще вдосконалив би цю працю, але й без значних змін текст можна рекомендувати як справді вдалий компендіум балтійських мов. Його чудово доповнює вперше опубліковане широке дослідження, присвячене індоєвропейським основам литовської лексики («Indoeuropējskie podstawy słownictwa litewskiego», с. 96–166)³. Автор зазначає, що це оглядова праця, тому задля економії часу й місця посилань на класичні етимологічні праці не подано (за рідкісними винятками). Головна мета дослідження — розглянути литовський словник з погляду праіндоєвропейської мови: виокремити успадковану лексику, моделі словотвору й апофонії, взяти до уваги проблеми, порушені ларингальною теорією. Лексеми розглянуто не в абетковому порядку, а за певними граматичними й семантичними підгрупами. Порівняно з працями подібного характеру (Buck 1949; Gamkrelidze, Ivanov 1984, II: 457–855; Sabaliauskas 1990)⁴ новизна полягає в тому, що найвищий рівень класифікації становлять граматичні класи: іменники, дієслова, прикметники та числівники. На основі такої класифікації варто було б додати також підгрупи займенників і сполучників. У розділах про іменники й дієслова матеріал поділено на певні семантичні групи, наприклад: (іменники) «явища природи», «час», «ліс і дерева», «дикі звірі» тощо; (дієслова) «життєва діяльність (людини)», «чуття й сприйняття», «рух» тощо. Важливо, що автор приділяє чималу увагу питанням індоєвропейського чергування (наприклад, у статті «земля» (с. 97–98, № 25) зазначено, що основою цього балто-слов’янського слова є не нульовий ступінь (neopir-wiastek) іє. *gʰem-, повторно сегментований із піє. loc. sg. *dʰgʰ-ēm-∅, який існував поряд із nom. sg. *dʰégʰ-ōm-ø)⁶. Неодноразово обговорюються утворення типу vrdhi (див. с. 108, № 32, 34; с. 110, № 44, 46; с. 111, № 49; с. 120–121, № 96; с. 129, № 147), послідовно подано відомості про ларингали. Систематичних студій із балтійської етимології на рівні сучасної індоєвропеїстики бракує, тому внесок Смочинського в цій царині є вагомим і заслуговує на увагу. Слід сподіватися, що знайдуться охочі до дискусії, а цей діалог спонукатиме автора та інших науковців узятися за праці ще більшого обсягу⁷.

Кілька статей цього розділу присвячено виявленню архаїзмів у фонетиці й фон тактиці литовської мови, а також в апофонії коренів і основ: «Das Litauische im Kontext der indogermanischen Vergleichung» (1993) (с. 167–178), «Il ruolo della lingua lituana per la linguistica indoeuropea» (1997) (с. 179–208). Архаїчні риси висвітлено шляхом зіставлення з інноваціями давньоіндійської, грецької, латинської, германських і слов’янських мов. Значну увагу приділено історії словотвору: saulė (с. 176–178, 204–205); dievas, diena, žiemà, der̃và (с. 188–190); duktė, sesuo, šuo, žmuo, vanduõ (с. 194–199); statýti (с. 207) та ін. До цих статей варто долучити примітку «Konserwatyzm językowy na przykładzie litewskim» (1992) (с. 209–210), де в подібних аспектах розглянуто числівник dešimtas.

³ Певним прототипом цього дослідження можна вважати іншу статтю Смочинського (див. Smoczyński 1982).

⁴ Найдавнішим лексиконом балтійських мов семантичного типу вважають так званий ельбінгський пруссько-німецький словник.

⁵ Розглянуті поняття пронумеровано.

⁶ Див. також примітки на с. 98–99, № 4 «сонце», № 5 «місяць»; с. 104–105, № 23 «світанок»; с. 106, № 28 «весна, літо»; с. 113–114, № 63 «риба»; с. 115, № 70 «людина» та ін.

⁷ У продовженні цієї праці варто виправити кілька неточностей: с. 101, лат. mist = mizt; с. 102²³, лит. statai = statė̃i; с. 111⁴⁶ давньорус. krstiti = krъstiti; с. 157 лит. išlįsos = išlįsos; на с. 106 як акцентний варіант літературної мови подано vākārai (поряд із vakarai) — слід уточнити, що тут ідеться про діалектний варіант наголошування (див. LKŽ_xvii 984; DLKŽ₄ 906).

RECENZIJOS

133

Розділ з індоєвропеїстики завершується фонологічною приміткою — «Sporne problemy wokalizmu litewskiego» (1976) (с. 211–213). Автор пропонує запровадити в класифікації голосних ознаку дифтонгічний: недифтонгічний, щоб відмежувати /ie/ та /uo/ від інших фонем. На думку Смочинського, короткі [e] й [o], які трапляються в словах нелитовського походження, не слід вважати фонемами (вони лише розрізняють морфеми й позначають їх іншомовне походження).

Морфологічний розділ збірника відкривається статтею «Przypadki lokalne języków bałtyckich» (1974) (с. 214–216). Цікаво, що автор помітив таке правило дистрибуції постпозиційних місцевих відмінків: локатив і ілатив властиві лексемам, що позначають неживі предмети, тоді як адесив і алатив зазвичай утворюються від основ, що називають живих істот (або осіб) (пор. daržė: daržan, dieviep: dievop)⁸.

Straipsnyje „Uwagi o litewskim praeteritum typu norė(j), giedo(j)“ (1974) (p. 217–223) autorius teigia, kad tokie trumpieji lie. preteritai negali būti laikomi archaizmais. Smoczyńskio manymu, čia įžvelgtina tendencija išlyginti praes. ir praet. kamienų skiemenų skaičių: sė-di: se-dė-jo → sė-di: sė-dė(j); miega: miegójo → miega: miegó(j); žino: žinójo → žino: žinó(j) (plg. lygiaskiemenius šūka: šūko, nėša: nėšė). Vėliau šis trumpinimas analogiškai paveikęs ir lygiaskiemenius veiksmažodžius (pvz., praet. senė(j) pagal sėdė(j)), o pagal senė(j) atsiradę ir sė(j); galvó(j) pagal miegó(j), o pagal galvó(j) – stó(j) ir t. t.). Šioje analogijų eilėje kiek problemiškas atrodo praet. ė(j) trumpinimas pagal praet. sė(j), nes inf. ir praes. kamienai nėra panašūs: sėti, sėja: eiti, eina (atem. eiti).

Apybraižoje „Geneza starolitewskiego conditionalis na -biau, -bei, -bi-“ (1999) (p. 224–229) pasiūlyta elementus -biau, -bei, -bi- kildinti iš atitinkamų praet. ind. formų *bijau, *bijai, *bijā (plg. la. biju, biji, bija)⁹ ir neįžvelgti čia optatyvo (kaip yra interpretavęs Kazlauskas 1961: 80; 1968: 393t.). Cond. pl. 1, 2 -bi- istoriškai laikytina 3 asmens sutrumpintąja preterito forma (plg. la. dial. praet. bī, bij)). Semantiniu ir morfologiniu požiūriu gera paralelė nurodyta iš lotynų kalbos istorijos: fūat ‘tebūnie’ < *bʰuh₂ + -ah-.

Стаття «Starolitewskie žmuo, žmunį na tle prabałtyckich rzeczowników atematycznych», опублікована в Acta Linguistica Lithuanica 43 (с. 18–33), імовірно, відома читачеві, тому тут її не переказано. У примітках «Komentarz laryngalistyczny do wybranych formacji litewskich» (2001) (с. 248–252) розглянуто кілька морфонологічних проблем, пов’язаних із долею ларингалів, наприклад: (1) можливе зникнення ларингала в коренях ultimae laryngalis -RH перед i (árti, але ariù < *h₂érh₃-ie-, gélti; але geliù < *gʷélH-ie-; у цьому контексті основи sėjų, klóju, griaúju слід вважати інноваціями того чи іншого типу); (2) у інфіксальних основах типу CnH-o- метатеза Rn → nR відбулася після зникнення ларингала (kyla < *kinla ← *kilna < *kl-n-H-o ← *kelH-, пор. kélti, kilti); (3) деякі іменники з кореневим ступенем і циркумфлексною інтонацією слід вважати утвореннями типу vrdhhi, похідними від коренів нульового ступеня, з доданим e перед RH (žentas (с.-хорв. žęt) «знайомий» < *ženta- < *g’enh₃-to- ← *žinC- < *g’nh₃C- (лит. pažinti); пор. гр. gnōtós, вед. jñātá-, лат. znuots, рос. znatb), а також інші випадки. Подано етимологічні примітки до слів kiaūras, klūonas, pjauti, smėlys, stātas, stōgas, žiōti(s).

Розділ діалектології складається з чотирьох студій, у яких систематично описано пунську говірку: її фонологію («System fonologiczny litewskiej gwary puńskiej», (1986) с. 253–269; «Grupy

⁸ Naujausias yra G. Kavaliūnaitės šios krypties darbas (žr. Kavaliūnaitė 2002).

⁹ Про цю гіпотезу коротко згадано й у попередньому дослідженні (див. с. 51 збірника, що розглядається).

134 |

RECENZIJOS

spółgłoskowe litewskiej gwary punskiej“ (1986) p. 270–278), morfologija („Szkic morfologiczny litewskiej gwary punskiej“ (1984) (p. 279–305) bei skolintinė leksika – germanizmai („Zapożyczenia niemieckie w gwarze litewskiej okolic Puńska na Suwalszczyźnie“ (1986) p. 306–316). Atkreiptinas dėmesys, kad fonologinės pastabos metodiniu požiūriu svarbios ir bendrinės kalbos problemoms (garsai [ie], [uo], trumpieji balsiai [e], [o], skieme­niniai priebalsių junginiai ir kt.). Morfologijos studijoje aptarta ne tik kaityba, bet esama ir derivacinių pastabų (apie daiktavardžių darybą, žr. p. 282–284). Reikšminga, kad p. 299–303 paskelbta Punsko šnektos tekstų¹⁰. Germanizmų tyrime aptarta apie 90 žodžių, iš kurių 10 nėra užfiksuota LKŽ¹¹ (bankūkas, bankukėnas, brėkšt(r)ange, dampà, drėjeris, kerātė, kraižas, kūcė, liūke, raiš), pateiktos skolinių fonetinės adaptacijos taisyklės (p. 313, 315)¹².

Розділ збірника з етимології є найоб’ємнішим за кількістю текстів. Чимало цінних спостережень з історичної фонетики та словотвірної морфології викладено у п’яти етюдах «Етимологічних нотаток». Етимологізовано слова pavėikslas, paukštis, pešlys, nakvoti (1990) (с. 317–319); veikslūs, veigžlus, gaištras, gaizdras, žaizdras, žieždrai, žiegždros, žvirždai, žvirgždai, kemzdrynė, kremzlė (1993) (с. 320–330); kakšlė, pūkšlė, vikšras, vievesą (1994) (с. 331–337); vaikščioti (1995) (с. 338–340); indas, pérgas, išeiga (1998) (с. 341–350). До нотаток, присвячених проблемам вставлення приголосних, слід долучити й статтю «Etymologisches zu litauisch lokšnus, šikšna und šykštūs» (2000) (с. 378–384).

Балто-слов’янській етимології присвячено три етюди. У першому («Slawisch ovadъ und litauisch úodas», (1992) (с. 351–354)) показано, що сл. ovadъ можна вважати похідним від префіксального дієслова: (балто-сл.) *au̯-ōd-as: *au̯-ēd- ‘об’їсти, обгризти; виїсти’. Тема другого етюду — розвиток лит. і сл. лексем зі значенням ‘місяць’ («Etymologia scs. měsęcь и lit. mėnuo jako ilustracja zmian językowych stwierdzanych przez porównanie zewnętrzne» (1994) (с. 355–366). Результат послідовного аналізу — різні з погляду прамови основи слів, тематизація, суфіксація й метатеза сл. лексеми: лит. nom. mėnuo < *mēn-ōs-ø (іє. nom. *meh₂n-ōs-ø), acc. mėnesį < *mēn-es-in (іє. acc. *meh₂n-és-m); сл. měsęcь < *měsinko- ← (метатеза) *mēns-i-ko- < *mēns-i-, де *mēns- походить від іє. gen. *meh₂n-s-és. В останньому балто-слов’янському етюді розглянуто три проблеми: «Kılka zrówn­ań słowiańsko-litewskich: 1. słow. vęncb: lit. vainikas; 2. ps. *čeznǫti: lit. kę́sti; 3. ps. *degna: lit. dengù» (1994) (с. 385–394). На думку автора, сл. vęncb і лит. vainikas слід вважати похідними із суфіксом -ka- від балто-слов’янського іменника *u̯ai-ni- (пор. давньоіндійське veníḥ ‘плетіння волосся; коса’): u̯ei- / *u̯ī- ‘крутити, плести’. Уточнено пропозицію Osten-Sackena (1909: 246) порівнювати сл. *čeznǫti з лит. išsikėžti, išsikėžti: з погляду морфології доцільніше порівнювати *ke-n-ž(a) (пор. лит. kę́zta) і сл. *kez-ne-. Так зіставляються корені з однаковим вокалізмом і демонструються два способи творення назальних презенсів: інфіксація та суфіксація відповідно. Для етимологізації сл. *degna (старопольське dzięgna ‘гангрена ротової порожнини; запалення або гниття ясен’; верхньолужицьке dzáha ‘печія, відчуття печіння у стравоході’) Смочинський запропонував спиратися на лит. praes. -dengù (sudengù ‘згораю’, nudengù ‘згораю дощенту’) і припустити сл. praes. *dęgǫ, до якого додано суфікс abstractum -nā-.

¹⁰ Dar žr. anksčiau autoriaus skelbtus tekstus (Smoczyński 1972: 104–109).

¹¹ Автор мав змогу перевірити лише томи I–XI (A–R).

¹² Сторінки 313 і 314 слід поміняти місцями.

RECENZIJOS

135

Звісно, читач не повинен вважати, що слов’янські питання розглядаються лише в цих трьох текстах: важливі зауваги є в більшості статей Смочинського (див. покажчик слів слов’янських мов, с. 499–504).

Etimologinis etiudas „Litauisch lokyš, lateinisch lacer und griechisch ἀπέληχα“ (1999) (p. 367–377) svarbus ne tik baltistikai, bet ir graikų kalbos istorijai. Autoriaus manymu, baltų kalbose įžvelgtinas nomen agentis *lāk-īya ‘zerreißendes Tier; plėšrus žvėris’; balt. *lāk- ‘zerrēn, zerreißen; tempti, plėšyti’ (< ide. *leh₂k-). Sintaksinė šio žodžio istorija galėjusi būti tokia: (I) *žmoglokyš (adj.) žvėris (subst.) ‘žmogų suplešęs žvėris’ arba ‘žmones plėšantis žvėris’ → (II) *žmoglokyš (subst.) ‘t. p.’ → (III) lokyš¹³. Ši hipotezė paremtų kīpr. gr. aor. šaknies ληχ- (ἀπέληχα) vedimą iš *leh₂k-.

Три заключні тексти розділу з етимології присвячені історії словотвірних формантів. У статті «Pochodzenie wyrazów litewskich typu pelūdė, arklidė» (2000) (с. 403–407) викладено думку автора, що слово pelūdė (відповідно, такий словотвірний тип) могло виникнути поряд із *pelūdēmē ‘місце для зберігання полови’ за аналогією lyg-mė:: lyg-ė. Тому у формантах -idė та -udė не слід убачати корінь *dʰeh₁-, нульовий ступінь *dʰ₁-¹⁴. «Походження суфікса -ščias» (1992) (с. 408–413) пояснено так: він виник унаслідок переаналізу похідних на -jas від пасивних дієприкметників минулого часу, що закінчувалися на -st- або -št-, наприклад: skliausčias: skliaustas, tuščias: *tuš-tas. У статті «Problematyka etymologiczna sufiksów -dyti i -styti» (1998) (с. 414–417) автор висунув припущення, що дієслова на -dyti та -styti спочатку були каузативними похідними із суфіксом -yti, утвореними від інтранзитивних дієслів, у презенсній основі яких були суфікси -d- та -st-, але згодом зазнали переаналізу (наприклад, ardyti: *ér-da (пор. érdi) → ar-dyti: ir-ti; barstyti: birst-a → bar-styti: ber-ti).

Книгу завершують тексти, присвячені мовним зв’язкам між польською та литовською мовами. Можливо, зі розділу з етимології сюди варто перенести статтю «Altlitauisch prieras, pryieraut und priarka» (1998) (с. 395–402). У ній запропоновано читати pryeráuk DK 74ᵖʳˢᵗ., pryeraut DK 84ᵖʳˢᵗ. як prijerauk, prijeraut¹⁵, а priarka BB Kar 8,31; BB Kar 19,27; BB 2 Sam 21,11 — як prijarka (пор. польське fryjerz / fryjarz, fryjerka / fryjarka). З іншого боку, відповідні слова з першого словника Сирвіда prieras, prierka (SPr 32 s.vv. fryierz, fryierka) та інші пропонується читати без [j], наприклад, prieras < *prijeras (як neprietelius < *neprijetelius < *neprijatelis; пор. білоруське neprijatelb).

Серія «Polono-Lithuanica» складається з чотирьох етюдів. Дослідження «1. O nazwiskach typu Piłsudski» (1982) (с. 418–427) присвячене польським прізвищам литовського топонімічного походження. Спростовано не лише кумедну гіпотезу про антропонім Piłsudski і топонім Piłsudy (нібито пов’язані з pel-šūdis), а й наведено чималий перелік інших прізвищ та відповідних топонімів (пор. відомі прізвища, які литовці навряд чи вважали б місцевого походження: Łowmiański:: Laumėnai, Ogiński:: Uoginiai, Wiwulski:: Vivuliai та ін.). До цієї статті слід долучити й останній текст збірника «Pochodzenie litewskiej nazwy miejscowej Piłsūdai (pol. Piłsudy)» (1984) (с. 469–480), де докладніше розглянуто походження топоніма Piłsudy та його шлях до польської мови. У ойконімі пропонується вбачати такі основи: pil(ia)- (пор. pilis та ін.) і sūd- (praes. *sū-da, inf. *sū-ti ‘мокнути тощо’, пор. ітер.-кауз. sū-d-yti). Отже, первісне значення *pil(ia)-sūdas могло бути ‘волога або багниста місцевість біля замку чи

¹³ Можливо, на першому етапі досить постулювати лише *lokyš (прикм.) звір (ім.) ‘звір, що рве здобич, хижий звір’, як, наприклад, vakāris ‘західний вітер’ ← vakaris vėjas (с. 372¹⁵).

¹⁴ Пор. також статтю, присвячену цій та спорідненим проблемам (с. 341–350).

¹⁵ У покажчику слів DK (с. 713) зазначено prieraut, prierauk.

136 |

RECENZIJOS

міста». Статтю «Les noms de famille polonais d’origine lituanienne» (1982) (с. 461–468) присвячено польським прізвищам литовського походження; у ній розглянуто чотири типи антропонімів: двоосновні (пол. Butrym < лит. Būt-rimas); утворені від скорочень двоосновних особових імен (пол. Butejkis < лит. But-eikis, від скороченої форми Būt-as: Būt-rimas, Būt-vydas та ін.); християнського походження (пол. Grygolan < лит. Grigal-ionis: Grigalius) і прізвиськового характеру (пол. Dojlido < лит. Dailydà, пор. dailýda, dailìdė).

Литовським запозиченням у польській мові присвячено чотири праці зі збірника. У статті «Polono-Lithuanica. 2. Pol. kieszen(ia), br. keśenja a lit. kišėnė» (1985) (с. 428–438)¹⁶ доводиться, що kišėnė — слово литовського походження (: kišti; діал. kešėnė: давній praes. *kešu), яке спершу потрапило до білоруської мови (kišenja, kišénь), а звідти — до польської (kiesien(a), kieszeń(a)). В етюді «Polono-Lithuanica. 3. Pol. gwar. rupiezliwy a lit. rūpesývas» (1986) (с. 439–444)¹⁷ звертається увага на прикметник rupieżliwy у сувалькських говірках польської мови — «той, хто турбується, тривожиться через щось», який помилково виводили з неіснуючого польського іменника *rupież. Смочинський довів, що це слово слід вважати звичайним литуанізмом: rūpesývas > *rupieśliwy (пор. біл. rúpjašlivy) → rupieżliwy (пристосоване до інших польських прикметників із закінченням -żliwy: bojaźliwy, obraźliwy та ін.). У четвертій статті серії «Polono-Lithuanica» уточнено деякі аспекти литуанізму guzny (пор. лит. gūžynės) (1986) (с. 442–444). У ширшій збірці нотаток «O niektórych lituanizmach polszczyzny wileńskiej» (1987) (с. 445–460) ретельно скориговано й доповнено дані, наведені К. Текельським (1980).

Наприкінці книжки вміщено покажчики слів і прізвищ, тож зацікавлені швидко знайдуть те, що шукають. Щоправда, деякі форми пропущено; наприклад, бракує підрозділу з давньоруськими словами, куди можна було б унести krǫstiti 23, 111⁴⁶, 380⁷, krǫstǫ 380⁷, kūmeti 128, vūnukū 125 та ін.

Розглянута збірка праць Смочинського чудово демонструє широту лінгвістичного кругозору автора: від фонетичних до лексичних досліджень, від специфічних проблем литуаністики до загальних питань індоєвропеїстики. Безперечно, універсальність мовознавця та його здатність синтезувати матеріал із кількох галузей дали змогу по-новому поглянути на чимало цікавих явищ. Збірку вже позитивно оцінив видатний дослідник W. R. Schmalstieg (2002), тож можна сподіватися, що вона стане корисною й іншим литуаністам, балтистам та індоєвропеїстам. Завершуючи огляд, хотілося б запропонувати видати також збірку досліджень Смочинського з прусистики, яка чудово доповнила б його монографії (Smoczyński 2000; 2003). Звичайно, з нетерпінням чекаємо й на нові праці, тож побажаймо авторові й надалі rūpes(t)lyvai працювати, а своїх ідей kišeniuose довго не тримати.

СКОРОЧЕННЯ

BB – BIBLIA це є Wiſas Schwentas Raſchtas, Lietuwiſchkai pergulditas per Janą Bretkuną [...] 1590.

DK – Катехізис Мікалоюса Даукши 1595 року (підготували Vida Jakštienė і Jonas Palionis), Вільнюс: Видавництво науки й енциклопедій, 1995.

DLKŽ⁴ – Словник сучасної литовської мови (головний редактор S. Keinys), Вільнюс: Інститут видавництва науки й енциклопедій, 2000.

¹⁶Оригінальна назва статті дещо відрізняється: «Polono-Lithuanica. 2. Pol. kieszen(a), br. kiśenja a lit. kišėnė» (пор. с. 445¹ розглядуваної збірки). Крім того, наприкінці назви слід додати надрядкову зірочку <*>, оскільки примітка на с. 428 залишилася без посилання в тексті.

¹⁷У змісті (с. 7) написано rūpes(t)lyvas, але без позначення наголосу. Після назви має бути знак примітки <¹> (с. 439).

RECENZIJOS

| 137

LKŽ – Словник литовської мови I–XX (ред. J. Balčikonis, J. Kruopas, K. Ulvydas, V. Vitkauskas), Vilnius, 1941–2002.

SPr – Старий словник Костянтина Ширвіда (підготував Kazys Pakalka), Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997.

LITERATŪRA

Buck C. D. 1949: A Dictionary of Selected Synonyms in the Principal Indo-European Languages, Chicago: The University of Chicago Press.

Gamkrelidze T. V., Ivanov V. V. 1984: Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры, кн. 1–2, Тбилиси: Издательство Тбилисского университета.

Kavaliūnaitė G. 2002: Die postpositionalen Lokalkasus in Chylinskis’ Übersetzung des Neuen Testaments. Linguistica Baltica 10 (spausdinama).

Kazlauskas J. 1961: Iš optatyvo istorijos. Lietuvių kalbotyros klausimai 4, 73–91.

Kazlauskas J. 1968: Lietuvių kalbos istorinė gramatika (Kirčiavimas, daiktavardis, veiksmažodis), Vilnius: Mintis.

Osten-Sacken, W. 1909: Etymologien. Indogermanische Forschungen 24, 238–248.

Sabaliauskas A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas.

Schmalstieg W. R. 2002: [Rec.:] Wojciech Smoczyński. Język litewski w perspektywie porównawczej, 2001. Archivum Lithuanicum 4, 235–244.

Smoczyński W. 1972: Gwara południowolitewska w Sejneńskiem. Obrębska-Jabłońska, A., red., Teksty gwarowe z Białostocczyzny z komentarzem językowym, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe (Prace Białostockiego Towarzystwa Naukowego 18), 97–109.

Smoczyński W. 1982: Indoeuropėnų pagrindas slownictwa bałtyckiego. Acta Baltico-Slavica 14, 211–240.

Smoczyński W. 2000: Untersuchungen zum deutschen Lehngut im Altpreußischen, Kraków: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego (Analecta Indoeuropaea Cracoviensia 3).

Smoczyński W. 2003: Lexikon der altpreußischen Verben (spausdinama).

Tekielskis K. 1980: Lituanizmy leksykalne w dialekcie okolic Podbrzezia i Niemenczyna. Acta Baltico-Slavica 13, 67–72.

Jurgis Pakerys Vilniaus universitetas Baltistikos ir bendrosios kalbotyros katedra Universiteto 5, 2734 Vilnius, Lietuva [email protected]

Gauta 2002 12 19