ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVII (2002), 19–29

Миколая Даукші Катехизму (1595)

складнопідрядні з’ясувальні

речення^*

ARTŪRAS JUDŽENTIS

Інститут литовської мови, Вільнюс

У цій статті розглядаються складнопідрядні речення з підрядними додатковими частинами у «Катехизмі» М. Даукші, а також у його «Короткому способі сповіді гріхів» (1595). Особлива увага приділяється синтаксичній структурі цих речень і семантичним відношенням між частинами. Їх зіставлено з відповідними моделями речень у сучасній стандартній литовській мові. Висловлено припущення, що мова Даукші не мала власне комплементаторів — семантично порожніх маркерів підпорядкування. Натомість у ній виявляємо підрядні сполучники, що відображають різні типи семантичних відношень між підрядною частиною та головним присудком; подібні типи семантичних відношень відображаються й у підрядних обставинних частинах, уведених тими самими сполучниками.

0. ВСТУП

З’ясувальні речення сучасної літературної мови¹ поєднуються багатозначними сполучниками kad, jog або сполучними словами, що вводять непряме питання (Ambrazas 1994: 669–670). Сполучники kad, jog в академічних граматиках також називають неповнозначними, або функціональними (asemantic, polyfunctional conjunctions), оскільки вони поєднують підрядне речення з головним, але не вказують на характер їхнього зв’язку (Ambrazas 1994: 661; 1997: 720).

Порівняння давніх литовських писемних пам’яток із сучасною літературною мовою засвідчує істотні зміни, що відбулися в структурі складнопідрядних речень. У цій статті розглядаються з’ясувальні речення у двох творах Миколая Даукші, виданих у 1595 році одним конволютом, — Катехизмі² та

* Статтю написано на матеріалі проєкту «Складні речення в Катехизмі М. Даукші 1595 року», підтриманого Державним фондом науки і вищої освіти Литви. Проєкт виконано спільно з Юрате Паєдене; реєстраційний № 96-163/3G. Щиро дякую професорові Акселі Голвоєту за цінні зауваження під час підготовки статті.

¹ У цій статті, як і в новіших працях литовського мовознавства, з’ясувальними називаються складнопідрядні речення, підрядні частини яких залежать від дієслів, віддієслівних іменників, прикметників, дієприкметників і прислівників, що виконують роль присудка в головній частині, та мають синтаксичну функцію підмета або додатка головної частини (пор. Ambrazas 1994: 665, 668–669; 1997: 725–726; Labutis 2002: 157–158). Підрядна частина з’ясувального речення займає позицію валентного актанта, відкриту присудком головної частини (пор. Labutis 2002: 157).

² KATHECHISMAS ARBA MOKSLAS KIEKIWENAM KRIKSZCZIONII PRIWALVS. Далі в статті — Катехизм.

20 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

Trumpo būdo pasisakymo nuodėmių³ — пояснювальні речення⁴. На відміну від сучасної літературної мови, у них уживаються сполучники idant, jog ir jei(g(u)), якими Дауґша поєднує також підрядні речення обставинного типу⁵. Сполучник kad⁶, який переважає в сучасній літературній мові в пояснювальних реченнях, у Дауґші вживається лише в часових реченнях і близьких до них реченнях причини та умови.

1. Р Е Ч Е Н Н Я З idant

Сполучник idant — найчастіше вживане Дауґшею слово-засіб зв’язку складних речень: у «Катехизмі» та «Короткому викладі» знайдено 144 складні речення з цим сполучником. Їхнє підрядне речення безпосереднім синтаксичним зв’язком поєднане з присудком головного речення або модифікує інші частини головного речення. Речення, яких вимагає присудок головного речення, тобто пояснювальні, становлять майже половину всіх знайдених складних речень із цим сполучником (68 прикладів). Підрядних речень, що виступають вільними членами семантичної структури складного речення — обставинних підрядних речень — у досліджуваних працях виявлено лише на кілька прикладів більше, ніж пояснювальних.

Підрядні речення зі сполучником idant, яких не вимагає присудок головного речення, хоч вони й пов’язані з ним безпосереднім синтаксичним зв’язком, у складному реченні виражають мету⁷ (a) або наслідок⁸ (обставинні речення). Для останніх характерні співвідносні слова⁹, які увиразнюють синтаксичну функцію, наприклад:

a) усі ті ночі приходять /// щоб на нас упасти // і нас накрити. (усі ті ночі приходять / щоб на нас упасти й нас накрити.) 169_18–20

³Trumpas Budas Paƒiƒákimo arba įpažinimo Nūdemių. Далі в статті — Короткий виклад.

⁴ Пояснювальні речення давньої литовської мови спеціально не досліджувалися. Дані про окремі їхні типи, особливо про вживання в них сполучників, можна знайти в працях A. Leskieno (1903), E. Hermanno (1912, 1926), J. Palionio (1967). Відповідні речення сучасної літературної мови розглянуто в граматиках (Jablonskis 1911/1957, 1922/1957; Balčikonis, 1982; Balkevičius 1963; Sirt tautas, Grenda 1988; Ambrazas 1972, 1976, 1994, Ambrazas, red. 1997; Labutis 2002); спеціально про підрядні додаткові речення сучасної мови писав V. Būda (1979; див. також його працю 1987 року).

⁵ Складні підрядні речення мети, причини, умови та наслідку із цими сполучниками в сучасній літературній мові та давніх писемних пам’ятках найґрунтовніше дослідив L. Drotvino (1958, 1961, 1962, 1963a, 1963b, 1964, 1967). Їх також розглянуто у згаданих граматиках литовської мови. З новіших досліджень окремих типів обставинних речень можна назвати праці S. Girdėnienės (2000, 2001), E. Kibildaitės (2001), J. Liutkutės (Erichsmeier) (Liutkutė 1998, 2000, Erichsmeier 2002) та V. Našlėnaitės (Eberhardt) (2001, 2002).

⁶ Вживання сполучника kad у сучасній литовській мові описано в дослідженні J. Žukauskaitės (1957).

⁷ У статті дотримуються думки, що в семантичній структурі дієслів руху, або переміщення, немає функції фінітивності, яку могли б виражати пояснювальні речення, тому відповідні підрядні речення відносять до обставинних. Іншої думки дотримується авторка «Словника сполучуваності дієслів литовської мови» N. Slizienė, пор. ateiti (Šlienė 1994: 105).

⁸ В академічних граматиках такі речення вважаються означальними реченнями з безпосереднім підпорядкуванням (пор. Ambrazas 1976: 836–842; 1994: 678–680, Ambrazas, red. 1997: 735–737 (correlative clauses)), а в традиційних граматиках — підрядними реченнями присудка, означення або обставини способу дії (пор. Jablonskis 1911/1957: 492, 495, 506 та ін.). L. Drotvinas вбачає в реченнях наслідку «змішане, пояснювальне значення причини й умови» (1964: 22).

⁹ Тут і далі цитовано за виданням «Катехизису та Короткого викладу», підготовленим В. Яштєне та Й. Пальонісом (1995).

DAUKŠOS KATEKIZMO AIŠKINAMIEJI SAKINIAI | 21

b) teikis ia // teip apkäbinit / ir ʃawęʃp // priimt’ / idánt nei giwáto- // ʃe / nei numirimę nùg tawęs // nė galėtų būt’ atjkírtá. (обгорнути так // і прийняти до себе, аби // ні за життя, ні по смерті // від тебе відлучена бути не могла.) 168_18–22

Підрядні речення з idant, безпосередньо не пов’язані з головним присудком, модифікують додаток (a) або означення (b) головного речення¹⁰. Їхнє значення наслідку поєднується зі значенням мети, того, до чого прагнуть, пор.:

a) Zináigu tu koky wâi- // ʃtą / idant kas níekad // nė teįfėj nė prijéktų? (Чи знаєш ти які ліки, // щоб хто ніколи криво не при- // swear?) 79_1–3 b) miłėdamas tawę [...] mełtę // teip’ karbta / idánt wíjłos // ʃčios máno degłų miłėymu // táwo (кохаючи тебе [...] любов’ю // такою гарячою, щоб усі нутрощі // мої палали любов’ю твоєю) 167_6–10

З’ясувальні підрядні речення з idant у складному реченні виконують синтаксичну функцію підмета або додатка. Додатком виступають ті з’ясувальні речення, яких вимагають:

a) verba desiderativa, тобто дієслова, що виражають волевиявлення або зусилля, спрямовані на досягнення певної мети, norėti, rūpintis та сполука padaryti pasįgėjimą «постаратися, подбати»:

galú // mełʃt Diewą / idant’ pėr nù- // pėhnus / ir dárbus ʃawų // ʃßętuęių ʃuʃjimytų ánt mų́f- // ʃu 66_4–8 Tu no- // rėéi idánt’ bućia kaip ʃkri- // nia Teʃtámento (Ти хотів, щоб я був як // скриня Заповіту) 166_6–8

b) verba postulandi, тобто дієслова й сполуки, що позначають мовленнєві акти, спрямовані на вплив на поведінку адресата (melsti, prašyti, liepti, graudinti «напоминати», įgraudinti «напоминати», padaryti paragįnimą):

Kaip išpildi[į]mė // trećia prifʃákimą [...]? liepdamí idánt ir // tie kurie mùffu wáldžio- // ia yra / téipaiag dárity. (Як виконаємо третю // заповідь [...]? роблячи те, щоб і інші, // нам доручені, нас слухали.) 79₁₅–80₉

c) verba timendi (дієслово «боятися»):

biłokites / idánt Wie- // ʃβatis Diewas nė pėrlai- // ʃtų ko pikto ánt juʃų (бійтеся Божої // кари) 81_5–7

d) verba sentiendi — форма наказового способу дієслова atminti «пам’ятати» (сполучник idant загалом не властивий реченням із цими дієсловами):

¹⁰У традиційних граматиках їх вважають означальними (пор. Jablonskis 1911/1957: 494–495; Balčikonis 1982: 125; Balkevičius 1963: 342, 345; Sirtautas, Grenda 1988: 163–164), а в академічних — підрядними означальними або описовими реченнями з безпосереднім підпорядкуванням (пор. Ambrazas 1976: 830, 840–843).

22 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

Пам’ятай, щоб святкував день недільний. (Пам’ятай, щоб святкувати неділю.) 74₆–₇

e) модальні дієслова (що виражають деонтичну¹¹ необхідність) і прикметники, ужиті предикативно: derėti, reikėti; reikalingas, privalus:

потрібно // idant pagerbtùmbimę a- // ną / per kury prísjękę. (потрібна чесність щодо того, через кого присягають.) 78₁₉–₂₁

f) каузативні дієслова в широкому розумінні (власне каузативи та дієслова, що означають, що суб’єкт своїм дозволом, допомогою тощо створює умови для певної дії або стану) — duoti «дозволити, надати», padėti «допомагати», padaryti «зробити, спричинити»:

Якщо ж тепер мене // при здоров’ї збережеш / дай, щоб // міг життя своє твердо // виправити (Якщо ж мене при здоров’ї збережеш / дай, щоб міг життя своє належно виправити) 189₁₄–₁₇

g) прикметник vertas:

Святий Йоан Хреститель [...] не визнав себе гідним, щоб ремінець твого сандаля розв’язати. (Святий Йоан Хреститель [...] не вважав себе гідним розв’язати ремінець сандалі.) 149₂–₇

Синтаксичну функцію підмета мають пояснювальні речення, що займають позицію називного відмінка іменника, якщо цього вимагає зворотний інфінітив verbi postulandi пасивного значення priminėtis (a)¹² або дієслова, що виражають відношення тотожності між пропозиційними аргументами та його встановлення: išmanytis «означати», priskaityti «вважати», būti «означати» (b), наприклад:

a) Що може означати, щоб // кожен був урятований // від усякого гріха (Варто йому кожен гріх усякий) 93₈–₁₀

b) М. Що означає «Амінь»? Мо. Jdánt так нехай буде / або // так хай станеться / так Боже // дай. (М. А що означає «Амінь»? В. Нехай так буде: так, Боже, дай.) 43₁₆–₂₀

Підрядні пояснювальні речення зі idant у головному реченні можуть мати співвідносні слова, що тісніше пов’язують частини складного речення та увиразнюють синтаксичну функцію підрядного речення, наприклад:

¹¹ Dėl termino plg. Matthews (1997: 91); daugiau apie deontinį modalumą žr. Palmer (1986: 18–20).

¹² Panašus atvej us plg. Drotvinas (1964: 41).

DAUKŠOS KATEKIZMO AIŠKINAMIEJI SAKINIAI | 23

tū- // ригу бути Діевіеп милим / /// тоді треба то / аби // походило з милості. (máiali byc v Bogá // płátne / tedy trzeba tego / aby // pochodziły z miłości.) 72₁₄–₁₇

Для мови Даукші характерні складні речення з асемантичними або такими, що виконують роль корелятивного слова дуже загального значення, іменниками daiktas, dalykas, malonė, net širdis тощо¹³; їхнє вживання підтримував характер перекладного тексту. З такими іменниками часто вживається артиклоїд. Напр.:

не // потрібний ęjt dâi- // ktas / щоб часто ти- // мав би це робити. (nie jeft rzęć // potrzebna / aby ję to czę- // łto czynić miało) 117₈–₁₁

Дозволь мені цю милість, щоб я міг бути вдячним за це благодіяння (Racżże mi dáć tę łá- // kę / abych ia mogł być wdzię- // cżen tego dobrodźiejstwa) 167₃–₅

Для пояснювальних речень із idant характерна деонтична модальність. Очевидна семантична близькість цього типу пояснювальних речень до обставинних речень мети, які також передають вольові акти суб’єкта. Цим можна пояснити й уживання сполучника idant у реченнях із verba timendi (боятися тощо): з типологічного погляду підрядні додаткові речення, яких вимагають ці дієслова, виводяться з заперечних речень мети (пор. Lichtenberk 1995). Отже, сполучник idant властивий реченням мети в Katekizmo ir Trumpo būdo, а також тим пояснювальним реченням, які споріднені з ними щодо виражених семантичних відношень.

2. РЕЧЕННЯ З jog

Сполучник jog у розглядуваній книзі Даукші поєднує частини складного речення у 115 випадках — це одне з найчастіше вживаних Даукшею для цієї мети сполучних слів. Майже дві третини підрядних речень із jog (70 прикладів) є пояснювальними — це основний синтаксичний тип цих речень.

Обставинних підрядних речень зі сполучником jog Katekizme ir Trumpame būde знайдено вдвічі менше. У складному реченні вони виконують синтаксичну функцію обставини причини (a)¹⁴, умови (b) або наслідку (c). Напр.:

a) Karálus // Dôwidas priimdawo ſko- // miôſp ſawôſp râiſą źmógú: // iog búwo ſunumi ano di- // dźio / o mieło priételėus io // Jónatos (krol // Dawid przyimowal do ſtołu // ſwego chrome go człowieka / iź // był ſynem onego wielkiego a // miłego przyjaciela jego Jóná- // ty) 153₁₇–₂₂

b) iog // Wieβpatiė norėiei wer at- // ęit ing tūs grínus námús // máno ir iųſę ſtowét / pradėk // láimint namús tárno tâ- // wo (gdyżeś Pá- // nie / chciał teź przyść w ten vbo- // gi dom / y w nim ſtánąć / pocźni // błogóſławić dom ſługi twego) 165₆–₁₁

¹³ Пор. подібні речення сучасної мови з іменниками gėda, kaltė тощо, що виступають іменною частиною присудка (Ambrazas 1976: 813, 820–821; 1994: 671).

¹⁴ У реченнях із обставиною причини Даукша також уживає спеціальні сполучники nes(a) і kadang.

24 | ARTŪRAS JUDŽENTIS

c) що // є людина / щоб так зволив // пам’ятати про неї (co jeſt człowiek / iż nań tak // pamiętać raczyćbę) 162₂–₄

Уживання сполучника jog (іноді й без співвідносних слів!) у підрядних реченнях причини не властиве сучасній літературній мові¹⁵. Причинні смислові відношення в текстах Даукши виразно позначаються співвідносними словами todri̇n, drin to і dėl to, ужитими в головному реченні. Для умовних речень із jog характерна препозиція підрядного речення; у них немає співвідносних слів.

Підрядне речення наслідку зі сполучником jog іноді пов’язане не з головним присудком, а модифікує обставину способу дії¹⁶, пор.:

так добре збагнули ті розумні люди, що виправлення церкви й християнського життя інакше не могло бути здійснене, як через це молоде покоління. (ták do- // brźe to obaczyli mądrzy // ludźie / iż inacźey naprā- // wā kośćiołą Bożego grze- // cźy pospolitey Chrześci- // iańſkiey być nie możę / ie- // dno z tego młodego nasie- // nia) 6₄–₁₁

Підрядні з’ясувальні речення зі сполучником jog у складному реченні виконують синтаксичну функцію підмета або додатка. Додатком є ті речення, які приєднують:

a) дієслова мовлення (verba dicendi) byloti, pa(si)sakyti та ін., наприклад:

Tē paſsiſſākai iog ƒu ti- // krūiu ƒawú kūnu nē vſsi- // laike (Niechay Ję ƒpowiada iż ƒ / własnym ciałem ƒwoim / nie // obchodził ƒię) 126₁₆–₁₈

b) дієслова, що виражають розумову діяльність або епістемічну оцінку¹⁷ (verba sentiendo): tikėti, tikėtis, žinoti, pažinti «визнавати», išpažinti, atminti, neužmiršti, veizdėti «мати на увазі», išmanyti «розуміти», prirašinėti «приписувати», наприклад:

потрібно знати, що такі гріхи можуть бути або проти Бога, або проти нас самих (potrzeba // wiedzieć iż takie grze- // chy mogą być abo prze- // ciw Bogu / ábo przeciw // nam jámym) 116₅–₉

c) каузативне дієслово daryti:

M. Чому його називають смертним? // В. Бо він [...] спричиняє те, що вона втрачає своє життя, тобто Божу благодать. (M. Cźemuž go zową śmiertel- // nym? // V. Ją [...] czyni / że // ona traci żywot ƒwoy / to ieſt // łáſkę Bożą.) 92₁₀–₁₆

¹⁵Пор. Ambrazas (1976: 867).

¹⁶Традиційні граматики розглядають такі речення як підрядні речення способу дії (пор. Jablonskis 1911/1957: 506; Balčikonis 1982: 127; Balkevičius 1963: 357–358 (означальні речення способу дії); Sirtautas, Girdėna 1988: 168), тоді як академічні граматики — як підрядні речення безпосереднього приєднання (пор. Ambrazas 1976: 840–842; 1994: 680, Ambrazas, red. 1997: 735–737 (correlative clauses)).

¹⁷Щодо терміна пор. Matthews (1997: 115–116); докладніше про епістемічну модальність див. Palmer (1986: 18–20).

DAUKŠOS KATEKIZMO AIŠKINAMIEJI SAKINIAI | 25

d) емоційні дієслова, тобто дієслова, що виражають емоційну реакцію дивуватися, скаржитися (пор. Drotvinas 1963a: 17; 1964: 21), сполучення duotis kaltam ‘зізнатися (у провинах)’:

бо треба дивуватися / // що деякі набожні особи // не знаходять гріхів, за які // мали б визнати себе // винними (nie trzebá // ſię dżiwoẃać / iš niektóre // perſony nabożne / nie náy- // duja grzechow / 3 ktorych // by ſię miały winnemi dá- // wać) 115₆–₁₀ [може визнати себе винним] що не мав такого сильного вірування, // як належить ([može ſię dáć winien] iš nie miał ták ſtá- // tećney wiáry / iáko ſhuſba) 121₂₀–122₁₀

Функцію підмета мають ті підрядні речення з jog, яких вимагає пасивний стан verborum dicendi (a), дієслова, що виражають відношення тотожності між пропозиційними аргументами, išmanyti ‘означати’, išeiti ‘обернутися на певний результат’, būti ‘означати’ (b), а також сполучення būti tiesa, що виражає епістемічну оцінку (c), наприклад:

a) Про тебе ясно сказано: що приймав грішників і з ними їв. (O tobie jáwnie mo- // wiono / žeś przyimował grze- // bne / y z nimi jadł.) 150₁₇–₁₉ b) M. Що означає сидіти праворуч Бога Отця всемогутнього? // Mo. Що сидить на найвищому місці, яке є на небі 37₁₂–₁₇ звідси й випливає, що не має чим визнати себе винним (z tąd pochodzi / iż // nie máią 3 czegoby // ſię win- // ni dáć mieli) 115₁₆–₁₁₆ c) Правдою є те, що, чого людина нап’ється змолоду, того й у пізніші роки дотримується (Rzecż pewna // ieſt / iż czego ſię cżłek z mło- // du napiie / to y ná poto- // mnie cżały zachowa) 5₅–₉

Відповідні слова в пояснювальних реченнях зі сполучником jog уживаються рідко. Хоча зазвичай вони залежать від оригіналу, трапляються також речення, у яких ужитий відповідник не має відповідника в оригіналі. Це речення з основними дієсловами daryti (пор. наведений приклад), išmanyti:

M. Як же сталося, що народився від Марії Діви? // Mo. Так, що не людською силою, а силою Святого Духа вона народила його, залишившись дівою (M. A jákož ſię to ſtało? // V. Nie ſprawą cżłowiecżą / ále // ſprawą Ducha świętego: po- // nieważ ona Pánna zoſtała) 33₃–₉

Відповідне слово є обов’язковим у кількох пояснювальних реченнях із препозицією підрядного речення (a), а також у реченнях з основними дієсловами, що виражають установлення причинно-наслідкового зв’язку між двома пропозиціями, наприклад, prirašinėti ‘приписувати’ (b), пор.:

a) Що багато є з тих, // хто часто сповідає // гріхи, не знаходячи // жодного спокою і // докоряючи власній душі // [...] Тому можна знайти дві причини (JZ niemáło 3 tych // co ſię cżęſto ſpowiá- // dáią w nieiákim žámieſá- // niu y roſtárgnieniu ſum- // nienia ſwego podcżás ſię / náyduią [...] temu može dwie przy- // cżynie náleść.) 111₂–112₅

26 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

b) tãwai tai malõnei [...] priprašinėjų /jog ma- // nė tikėjimop tawõp {wetõp // pawadint [...] teikéis (twojey to łafce [...] przypluié /jeś // mię do wiary twey świętey po- // wołać [...] racžył) 185₂₀–₁₈₆₅

У розглядуваних реченнях, як і в реченнях зі сполучником idant, функцію корелятів виконують також абстрактні іменники malonė, slaptė «таємниця», geradarymas, наприклад:

Та й інше, не менше твоє добро- // чинення визнаю, що мене // від різноманітних пригод [...] ти вирвав і вряту- // вав (Ale y to // nie mnıeyfe twoie dobrodziey- / ftwo wyžnawam /jeś mię od // przygod rozmaitych [...] wyrwał y vybawił) 186₈–₁₇

Як видно з наведених прикладів, з’ясувальні речення зі сполучником jog передусім характерні для дієслів, що позначають мовлення або розумову діяльність (verba dicendi et sentien- di), а також для емоційних дієслів. Останній тип з’ясувальних речень близький до підрядних обставинних речень причини: пропозиційний аргумент може сприйматися не лише як об’єкт подиву (скарги тощо), а й як обставина, що виражає подив (скаргу тощо).

Для підрядних з’ясувальних речень зі сполучником jog характерні форми дійсного способу дієслова-присудка. Це пов’язано з їхнім фактичним статусом¹⁸: передбачається, що зміст з’ясувального речення відповідає дійсності.

3. РЕЧЕННЯ ЗІ jei(g(u))

Усі 39 підрядних речень із цим сполучником у досліджуваних творах Даукши безпосередніми синтаксичними зв’язками пов’язані з присудком головного речення. Одні з них, з’ясувальні, займають позицію валентного супровідника дієслова або прикметника, що є присудком; інші, обставинні, — позицію вільного члена.

Більшість складних речень Даукши зі сполучником jei(g(u)) є обставинними. Їхня підрядна частина зазвичай виражає умову¹⁹ (a); іноді, особливо за заперечного присудка головної частини, — допуст (b), наприклад:

a) Якщо тобі батько наказав би якусь неправду говорити або якийсь гріх учинити, чи мусиш ти його слухатися? (kiedyby tobie oćiec twoy // ro|kažał rzeć iaką nieprawdę // ábo grzech jaki vczynic: winien // żeś go {łuchac?) 81₁₈–82₃

б) Тобі, Отче, охоче // я відкриваю свої гріхи, // які хоч приховати від // Твого ока не можу. (Тобі, Отче, охоче // виявляю свої гріхи, які якби захотів приховати від тебе, // не зміг би.) 134₁₆–₁₉

18 Dėl termino žr. Matthews (1997: 125).

У Katekizmo ir Trumpo būdo у реченнях умови також уживається спеціальний сполучник kačėib(a).

Daukšos Katekizmo aiškinamieji sakiniai

27

Для складнопідрядних речень умови не характерні співвідносні слова. У них переважає препозиція підрядного речення. У реченні поступки підрядна частина також стоїть перед головною присудковою частиною.

У «Катехизмі» та «Короткому способі» знайдено 11 прикладів пояснювальних речень зі сполучником якщо(g(u)). Їх приєднують емоційні дієслова (скаржитися), дієслова розумової діяльності (уживати «розбирати»), дієслово вистачати, що виражає причинний зв’язок (достатню або недостатню умову), дієслово виключити, що виражає обмеження чинності твердження («виокремити»), наприклад:

досить того // що маєш бажання / і волю / прий- // няти їх і коли це робиш / те // що належить робити (досить того / що має // охоту й волю прийняти їх / коли це // чинить / що повинен чинити.)

42₃–₆ [виконаємо] не розкриваючи невідомих гріхів (тільки якщо // це було б належним для // їх викриття тому, кому належить (не обмовляючи / не викриваючи // таємних гріхів (хіба що // для їхнього напоумлення тому, // кому це належить) 86₁₃–87₂

Пояснювальних підрядних речень зі сполучником jei(g(u)) вимагає також предикативне словосполучення duotis kaltam, що означає «сповідати (провину)»:

[може бути винним] якщо впав зі [щирим серцем ([може його визнати винним] якщо впав у гріх) 121₂₀–122₂₁

У всіх наведених прикладах підрядне речення виконує синтаксичну функцію додатка. Співвідносне слово (як і в оригіналі) мають підрядні речення, що залежать від дієслова pakakti.

На те, що в усіх цих випадках підрядне речення є пояснювальним, а не підрядним реченням обставини умови, вказує сполучник jog, який у тих самих складно побудованих реченнях уживається впереміж зі jei(g(u)). Вибір сполучника в литовському перекладі в усіх випадках залежить від оригіналу, пор.:

[Тіло втілення страждало] Бо не був терплячим // у випадках випробувань / або й справді не // мав терпіння в скорботі / або турботах ([Нехай же] скаржиться // гірко] що не був терплячим // у протилежних випадках / або ж // не мав терпіння в // стражданнях) 124₁₅–125₃ [може бути винним] бо не мав такої // віри / як належить: або якщо не остерігався // спокус і думок ([може його визнати винним] бо не мав такої [справжньої віри, як належить: або якщо не остерігався тих // спокус і думок) 121₂₀–122₁₁

Синтаксичну функцію підмета виконує підрядне речення, зумовлене іменником deja / bėda, що позначає внутрішній стан особи:

Горе // мені / якщо після стількох // ліків не буду здоровий, якщо ж і на тілі, і на // душі терпітиму недугу гріхів. (Біда мені / якщо після стількох // ліків не буду здоровий, якщо передусім і на тілі, і на // душі терпітиму недугу гріхів.) 143₉–₁₃

28 |

ARTŪRAS JUDŽENTIS

Як видно з наведених прикладів, сполучник якщо (якщо) у пояснювальних реченнях за своєю функцією дуже близький до сполучника що (з яким він іноді вживається впереміш), однак відрізняється від нього нефактивним статусом. Наприклад, підрядне речення pakanka, jog turi norą має фактивну пресупозицію (передбачає, що бажання є), а відповідне речення pakanka, jeigu turi norą є нефактивним — воно вказує на бажання як на достатню умову, незалежно від того, чи є воно в конкретному випадку.

Складні пояснювальні речення зі сполучником якщо (якщо) не чужі й сучасній літературній мові (пор. Ambrazas 1976: 808–809, 874–875), проте вживаються рідко. У більшості випадків такі речення тепер замінюються реченнями зі сполучником що.

4. ВИСНОВКИ

1. На відміну від сучасної літературної мови, де пояснювальні речення поєднуються семантичним сполучником що (та його стилістичним варіантом що), Дауґша у відповідних реченнях уживає сполучники idant, jog та jei(g(u)). Першими двома підрядне пояснювальне речення вводиться приблизно однаково часто, сполучник jei(g(u)) у таких реченнях ужито значно рідше. Ті самі сполучники поєднують і частини складних речень зі значенням обставини мети, причини, наслідку та умови.

2. За типом модальності речення зі сполучником idant чітко відрізняються від речень зі сполучниками jog та jei(g(u)): першим властива деонтична, а останнім — епістемічна модальність.

3. Сполучники в пояснювальних реченнях Дауґши добираються відповідно до семантичного зв’язку з предикатом: відношення мети або наслідку передаються сполучником idant, відношення причини — сполучником jog, рідше — jeigu. Останні сполучники відрізняються не стільки виконуваними функціями, скільки щодо фактивності.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, V. 1972: Lietuvių kalbos prijungiamųjų sakinių struktūriniai tipai. Baltistica 8 (1), 23–48.

AMBRAZAS, V. 1976: Prijungiamieji sakiniai. Ulvydas, K., red. Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė, Vilnius: Mokslas, 789–916.

AMBRAZAS, V. 1994: Prijungiamieji sakiniai. Ambrazas, V., red. Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 659–696.

AMBRAZAS, V., ed. 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos.

BALČIKONIS, J. 1982: Paskaitos. Lietuvių kalbos gramatika. Rinktiniai raštai II. Sudarė A. Pupkis, Vilnius: Mokslas, 4–140.

BALKEVIČIUS, J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mintis.

BŪDA, V. 1979: Papildinio prijungiamųjų sakinių sandaros elementai. Kalbotyra 30 (1), 13–96.

BŪDA, V. 1987: Lietuvių kalbos prijungiamieji sakiniai, Vilnius: Mokslas.

DROTVINAS, L. 1958: Условные конструкции (союзные) в Постиллях М. Даукши. Kalbotyra 1, 123–146.

DROTVINAS, L. 1961: Apie kai kurių sąlygos konstrukcijų daugiareikšmiškumą lietuvių kalboje. Lietuvos TSR MA darbai A, 1 (10), 167–171.

DROTVINAS, L. 1962: Apie dabartinės lietuvių kalbos sąlygos konstrukcijas. Kalbotyra 4, 93–118.

DROTVINAS, L. 1963 a: Apie dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos priežasties ir tikslo konstrukcijas su jungtuku kad. Kalbotyra 6, 15–27.

Daukšos Katekizmo aiškinamieji sakiniai | 29

Drotvinas, L. 1963 b: Apie tarinių formas dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos priežasties konstrukcijose. Kalbotyra 9, 35–49.

Drotvinas, L. 1964: Priežasties ir tikslo sudėtinės konstrukcijos XVI–XVII a. lietuvių kalbos raštuose. Kalbotyra 10, 19–52.

Drotvinas, L. 1967: P respondent?