ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVIII (2003), 197–199

IN MEMORIAM

Velta Rūķe-Draviņa

1917 01 25 – 2003 05 07

7 травня 2003 року у Швеції (Стокгольмі) на 86-му році життя померла видатна латвійська мовознавиця-балтистка Вельта Rūķe-Дравіня (Velta Rūķe-Draviņa).

Вельта Rūķe народилася 25 січня 1917 року у Валмієрі, в північній частині Латвії. У воєнні роки батьки виїхали до Росії, а через чотири роки повернулися до Риги. Майбутня мовознавиця закінчила Другу ризьку гімназію, вивчала балтійську філологію на філологічно-філософському факультеті Латвійського університету, а 1940 року працювала асистенткою професора Яніса Ендзелінса. Пізніше вона очолила Архів латиської мови. 1944 року була змушена разом із чоловіком Карлісом Дравіньшем (Kārlis Draviņš) залишити Латвію. З узбережжя Курземе, яке, як розповідала у своїх спогадах сама Rūķe, охороняли мобілізовані німцями литовські солдати, з якими втікачам вдалося домовитися, моторними човнами після драматичної подорожі вони дісталися берегів Скандинавії. Оселилася у Швеції, викладала балтійські та слов’янські мови в Лундському університеті (1948–1968), захистила докторську дисертацію Diminutive im Lettischen (1959). Згодом працювала у Стокгольмському університеті: вивчала славістику, викладала дисципліни з балтистики та славістики (1969–1984).

Наукова діяльність дослідниці була надзвичайно багатогранною: вона зробила вагомий внесок у вивчення як латиської літературної мови, так і діалектів, фразеології, культури мовлення, мови письменників, стилістики, дитячого мовлення тощо.

Перші публікації Вельти Rūķe-Дравіні присвячено діалектам та історії їх вивчення (Latvju tarmētyra 1918–1938 / Latviešu izloksņu pētīšanas darbs 1918–1938). Вона уклала й опублікувала 1940 року також Програму опису діалектів (Programma izloksņu aprakstiem). Через 20 років, пишучи про актуальність дослідження діалектів, вона наголосила на важливості діалектних фонем для архіву звукового складу латиської мови. Сама Rūķe-Дравіня також

198 |

IN MEMORIAM

намагалася втілити свої принципи, опублікувавши описи трьох різних діалектів: Вішкський діалект (1939), Стенденський діалект (разом із чоловіком Карлісом Дравіньшем; 3 частини: 1955, 1958, 1962), Галгауський діалект (разом із уродженцем Галгауськи Алвілом Клебахом-Калницісом, 1996). Окрім цих цінних описів, вона опублікувала дві статті, у яких групи діалектів розглянуто з геолінгвістичного погляду («Latgales izlokšņu grupējums», 1939 і «Kurzemes un Vidzemes lībiskais apgabals», 1940).

Варто згадати й внесок авторки в топоніміку: це монографія про топоніми волості Кауґурі — один із небагатьох повних описів топоніміки окремої волості (Place Names in Kauguri County, Latvia, 1971), у якій для порівняння використано також дані литовської мови.

Результатом багаторічних спостережень і досліджень стала монографія Процес нормування латиської мови (The Standardization process in Latvian. 16th Century to the Present, 1977), що відображає 400-річний розвиток латиської мови. У цій праці авторка визначає витоки літературної латиської мови, аналізує перші писемні джерела та особливості їхньої мови й орфографії, констатує й оцінює тенденції мовного розвитку, спостерігає за мовою та змінами з погляду соціолінгвістки. Мовознавиця визнає, що у формуванні латиської мови здавна переважав принцип історизму, який віддавав перевагу архаїчності, однак мовна практика вже відходить від цього принципу. Вельта Rūķe-Дравіня, хоча й жила далеко від батьківщини, помічала такі тенденції, як варіативність мови, зміни граматичних форм, зростання вживання іншомовних слів і сленгу в літературі, особливо в поезії.

З юності вона цікавилася питаннями культури мовлення: 1940 року опублікувала поради з мовної практики (Valodas un rakstības jautājumi, редактор Яніс Ендзелінс), які допомагали уникати найпоширеніших мовних помилок, а 1942 року було видано укладений нею словник латиського правопису (Latviešu pareizrakstības vārdnīca).

Вельта Rūķe-Дравіня була однією з перших балтисток, які зацікавилися дитячим мовленням. Її широко визнана книжка на цю тему — Від п’яти місяців до п’яти років (No pieciem mēnešiem līdz pieciem gadiem, 1982).

Вельту Rūķe-Дравіню завжди цікавили особливості художньої мови та стилістика: вона писала про мову латиських поетів і прозаїків Райніса, Каудзітів, Ієвіня та інших.

У її працях дані латиської мови часто зіставляються з матеріалом литовської мови: особливо в монографії Зменшувальні форми в латиській мові, виданій на основі дисертації, а також у книжці Процес нормування латиської мови. У своїх статтях авторка розглядала назви таких лексем, як кадуб, гречка, у балтійських мовах, порівнювала словотвірну структуру латиських і литовських слів (Dialektgeographische Unterschiede auf dem Gebiet der Wortbildung im Baltischen), числівники балтійських і слов’янських мов. Вона уклала й відредагувала збірник статей на честь ювілею Крістіана С. Станга Donum Balticum (1970), у якому сама опублікувала цінне дослідження сполучень початкових приголосних у литовській і латиській мовах (Initial Consonant Combinations in Lithuanian and Latvian), де констатує, що в литовській мові більше приголосних фонем, які вільніше сполучаються по дві й три на початку слова. Характерні литовські сполучення приголосних, яких немає в літературній латиській мові, але які часто трапляються в польській: pj-, bj-, km-, gn-, cv-, čv-, sl’-, sn’-, šč-, šk-, šn-, zl’-, zm-, žl-, žm-, žn-, fl’-. З іншого боку, більшість поширених у латиській мові початкових сполучень приголосних (наприклад, pr-, kr-, tr-, sp-, st-, str-)

In Memoriam

| 199

збігаються з аналогічними сполученнями приголосних в естонській мові. Це, на думку авторки, підтверджує гіпотезу про фінський вплив на латиську мову. Завдяки її зусиллям було знайдено й опубліковано збережені у шведських архівах конспекти лекцій Ф. Фортунатова з фонетики литовської мови.

Активна філологічна діяльність Вельти Рукес-Дравіні, багаторічні дослідження та публікації здобули визнання в еміграції: її обрали професоркою загального мовознавства Стокгольмського університету, дещо пізніше — професоркою балтійського мовознавства; 1980 року вона стала членкинею Шведської академії гуманітарних наук, а 1990 року — також іноземною членкинею Латвійської академії наук. У роки окупації вона була найтитулованішою латиською мовознавицею в еміграції, представляла латиське мовознавство на міжнародних конгресах, сама організовувала конференції з балтістики у Стокгольмі. Вельта Рукес-Дравінія була не лише мовознавицею, а й філологинею в широкому значенні цього слова: цікавилася літературою, літературною критикою, фольклором, редагувала журнали, а в юності сама писала вірші.

Laimute Baluodė

Ryga–Helsinkis