ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LI (2004), 15–27

Лит. barzdà ‘борода’: до питання про походження сполуки -zd-

ROLANDAS KREGŽDYS

Vilniaus universitetas

У статті розглядається походження консонантної сполуки в лит. barzdà ‘борода, сокира’. Якщо Буга вважав цю сполуку успадкованою, то Ендзелін приписував її слов’янському впливу. Ортембський характеризував її походження як нез’ясоване. Форми, запозичені у фінські мови, вказують на -d-, а не на -zd-, проте вони можуть походити як від германського barda ‘борода; securis’, так і від балтійських слів. У цій статті обстоюється думка, що лит. barzdà успадковане й відображає індоєвропейське діалектне утворення. Аналіз підтверджує припущення Буги щодо первісної морфологічної структури слова. Звідси випливає, що лит. barzdà, лат. діал. bàrzda давніші за лат. bārda.

1. ВСТУП

Походження сполуки -zd- у структурі литовських іменних частин мови давно розглядав Казімерас Буга. Він навів не один приклад із чергуванням -zd-: -z- і припустив історичність консонантної сполуки -zd-, тобто не сумнівався в давності цього поєднання: лит. liždas ‘облаштоване місце для відкладання яєць, висиджування та вирощування пташенят (про птахів, комах); гніздо’ (DLKŽ⁵ s.v.) – діал. lizàs ‘те саме’¹, лит. blauszdà ‘частина ноги від щиколотки до коліна’ – діал. blauzà ‘те саме’, лит. lazda ‘оброблена палиця, на яку спираються під час ходьби; щоб ударити когось тощо’ – діал. lazà ‘те саме’, лит. barzdà ‘волосся на нижній частині обличчя’ – діал. baržà ‘те саме’ (Būga 1958: 273). Зиґмас Зінкявічюс стверджує, що «в минулому литовська сполука zd спорадично переходила в z» (1980: 129 далі), тобто вважає цю сполуку дуже давньою.

Функціональність сполуки -zd- (-d-) у системі литовських дієслів побіжно розглядав Ердвілас Якуліс. Зауважено, що фрикативний /z/ найчастіше зберігається, хоча не завжди є етимологічним (Jakulis 2002: 35, 62): bėzda – bėza ‘пердіти; смердіти, забруднювати повітря’, лат. bezdēt, -u, -ēju ‘те саме’; лит. kūza, -ėti, -ėjo – kūzda, -ėti, -ėjo ‘шепотіти; тремтіти, дрижати’; лит. splàzda – splàza ‘плескати, тріпотіти’ тощо. Подібну тенденцію зберігати фрикативний приголосний можна простежити й у латиських діалектах: лат. діал. brāzēt, -u, -ēju – brāzdēt ‘тріщати’ (Jakulis 2002: 92, 108); пор. також приклад зі сполукою -z(ž)g-: лат. діал. blīzgēt ‘мерехтіти, блимати’ = лат. діал. blizēt (Jakulis 2002: 87).

Спираючись на латиські та прусські мовні дані, Ендзелін намагався довести пізнє походження назви бороди з -zd-, уживаної в литовській мові (Endzelin 1902a).

¹ Пор. також PEŽ III 54 далі.

16 |

ROLANDAS KREGŽDYS

Мета роботи: 1. визначити ареальні межі литовських і латиських форм із -zd-, -z-, -d-; 2. переосмислити значення фінських запозичень для визначення прабалтійської форми назви бороди; 3. встановити причини, через які могли виникнути різні морфонологічні варіанти з -zd-, -z-, -d-.

2. АНАЛІЗ МАТЕРІАЛУ

Viena iki šiol neišaiškinta baltų kalbų barzdos pavadinimų problema – šaknies struktūrinio modelio neatitikimas lietuvių ir atitinkamai latvių bei prūsų kalbose, mat rytų baltų dialektuose vartojamos formos su šakniniu junginiu -zd- (latvių kalboje ir -d-), o prūsų kalboje – tik forma su -d-: liet. barzdà resp. lat. dial. bàrzda – lat. bārda resp. pr. bordus E 101. Yra dvi tokio neatitikimo aiškinimo hipotezės: 1. Formos su samplaika -zd- yra senos, paveldėtos iš ide. prokalbės, todėl traktuotinos kaip reliktinės, lygintinos su s. i. bhr̥stís ‘ašmenys, kraštas’, s. isl. ir s. v. a. burst ‘šeria’, s. ang. byrst ‘šeria’ ir kt. (Būga 1958: 273; ME 273; LEW 36; Kurylowicz 1935: 118; Vasmer I 196) – rekonstruotina prablt. *barzdā ‘t. p.’ (LEV 108). Tokios formos rekonstrukcija suponuoja ir ide. prolyties korekciją: vietoj iki šiol visuotinai pripažįstamos ide. *bhar-dhā² rekonstruotina *bhars-dhā (ME ibd.), iš kurios iki šiol buvo vedami slavų „vagą“ reiškiantys žodžiai (ESSJ II 220); 2. Lytys su -zd- yra vėlyvos, paveiktos panašių žodžių į sl. *borzda³ ‘vaga’ > rus. borozda ‘t. p.’ ir kt. (Endzelin 1902; ESSJ II 198; Varbot 1984: 216; PEŽ I 151), arba kildintinos iš bl. *bard- + *-da > *barzda (Skardžius 1943: 99; Endzelynas 1957: 100) – rekonstruotina prablt. *bardā ‘barzda’ (fem.) (Trautmann 1923: 27). Tokiai rekonstrukcijai pritaria Toporovas (PJA 241), Mažiulis (PEŽ I 151; dar plg. ESSJ II 198, 220), nors kai kurie lingvistai -zd-/-z- kaitą tiesiog įvardija kaip neaiškią (Otrębski 1958: 334 t.).

² Pagal Marki hipotezę, ide. *bhardhā yra inovacinis barzdos reikšmę, pakeitęs ide. *smonkru ‘barzdą’. Ši lytis savo morfologine struktūra artima s. i. bhr̥stís ‘ašmenys’ (fem.), lot. far ‘duona, miltai’, got. barizeis ‘miežis; Hordeum sativum’, s. isl. bar ‘grūdai; miežiai’ ir kt. Spėjama, kad šis žemdirbystės terminas buvo pasiskolintas vakarų ide. dialektinės zonos gyventojų iš semitų dar iki kraustymosi į Europą. Tokios hipotezės šalinin kai ide. *bhardhā aiškina kaip dirbinį: pirmasis dėmuo *bhar- interpretuojamas kaip senas indoeuropiečių miežio pavadinimas (Hordeum sativum – Marki hipotezė), kilęs iš s. hebr. bar ‘beicuotas grūdas’, arab. bur ‘javai’, pietų arab. bor, barr ‘grūdai, javai’ (Otkupščikov 1963: 89). Taip pat manoma, kad šis grūdų pavadinimas galėjo būti pasiskolintas vėlyvuoju ide. prokalbės laikotarpiu (skilimo į dialektus pradžia), o ne suskilus jai į dialektus (Ivanov 1985: 162 t.). Skolinimosi iš arabų hipotezę anksčiau yra pasiūlęs Meillet (1914: 143). Borealinės lingvistikos atstovai teigia, kad ide. *bhardhā sememos barzda vėlyvumą vietoj senesnės „augalinės“ patvirtina rekonstruojama borealinė lytis *bard- „krūmynas“ ~ gruz. bard- ‘t. p.’ ir kt. (Klimov 1988: 153). Pasak Porcigo, ide. *bhardhā iš pat pradžių reiškė ‘šeriais apaugusi veido dalis (kūno dalis [gyvulių]); šeriai’, prokalbėje funkcionavęs kaip nomen collectivum, vėliau pakeitęs ide. *smek- (Porcig 1964: 302). Jis remiasi hipoteze, kad ide. *bhar- rekonstruotina semema ‘aštrus’ (plg. Otkupščikov 1963: 89). Tradiciškai rekonstruojama proly tė *bhardhā traktuojama kaip indoeuropiečių veldinys < ide. *bhār- ‘išsikės į priekį; šerys; smailuma; akuotas’ (Pokorny 110; Fraenkel 36) < verb. ide. *bher- ‘trinti; pjauti; rėžti; mušti, smogti; skelti, skaldyti’ (LEV 108) > verb. ide. *bhar- ‘kyšoti, būti išsikišusiam’ (Pokorny 110; ESSJ II 197) → ‘šeriai’ (Porcig ibd.; Gamkrelidze, Ivanov 1984: 69).

³ Також роблять спроби пов’язати з рос. діал. borozdavka ‘бородавка’, кшб. barzovka ‘те саме’ (Nepokupnas 1983: 20, 47; Endzelin 1902b/1971: 221).

LIET. barzdà SAMPLAIKOS -zd- KILMĖ

17

Щодо доведення другої гіпотези виникають сумніви, оскільки не завжди є згода стосовно структурної моделі кореня CVRC-реконструкції назви прусської бороди. На підставі прусського ономастичного матеріалу реконструюється корінь *barsd-, тобто припускається прусська структурна модель CVRCC- бороди, на яку натякають V. Toporovas⁴ (PJA₁ 197 tt.) та A. Kaukienė⁵ (1999: 21), пор. прус. Barsde (ім’я божества), прус. Claus Barsde (власне ім’я – Trautmann 1925: 17), курш. Barsdemin (власне ім’я) (Toporov PJA₁ 199) і, можливо, прус. власне ім’я Borssythe – Herman Borssythe 5a, 51 = 5b, 62 Schalwe – Trautmann 1925: 20 (щодо походження цього особового імені докладніше див. Kregždys 2004: 35).

Перш ніж розглядати причини виникнення чергування -zd-/-d- у балтійських мовах і можливості реконструкції праформ, спершу слід окреслити ареальні межі, у яких уживається та чи інша форма.

У давніх литовських писемних пам’ятках слово barzdà ‘волосся на нижній частині обличчя; пучок волосся на щиколотці коня; см.жрас’ (LKŽ₁ 673 і далі) засвідчене лише зі сполученням -zd-: barłdą (acc.sg.) BB Ez 5,1; Barzdà, -õs f. ‘борода’ R₁ 13, R₁₁ 52, R₂₁₉; Gaidžio Barzdà ‘гребінь’ MŽ₂ 281 = R₁₁ 211; Barždà, -õs f. MŽ₂ 27; Barzda SD⁵ 19; barzdà ‘ребро коси, яке відгинають перед початком косіння трави’ MŽ² 292; Strėlà su Barzdà ‘наконечник стріли’ R₁₁ 276 = Strėlõs barzdà K₁₁ 107; barzdà BzF 99; barzdà K₁ 167, 675; bárzdà M 28; barzdà Leskien B 214; Barzda, bardzėlė ISPL 84; barzda ‘борода’ ZCh 183₉, 184₇...; barzd’õs (gen. sg.) P 230, bard’õms (instr. pl.) V 444 (Buch 1961: 41); або з -z-: barze MPDP 149; barza SG II 59; barzā, -ās Jrk 62; barza BsP I 99.

На підставі даних LKŽŽK, LKŽŽKP і TA можна стверджувати, що форма зі сполученням -zd- уживається на значно ширшому ареалі: barzdà — у західножемайтських (SG), північножемайтських кретингських (bazdà PLT, bárzda PLN, barzdà ŽEM, MS), тельшяйських (ŠARK [bárzda EIG, LK; barzda VGR, SKD, TRŠ]), південножемайтських варнських і расейняйських (bárzda ŠLL, RDN, KRKL), західноавкштайтських шауляйських (bárzda Sk, Škt; barzda Sk, Kdn), каунаських (ZP, JRB [bazdà BLB]), східноавкштайтських паневежиських (RD, MLN [bárzda SLC; barzda KRIAUŠ, GĖL, ANG, PS, NMR]), купішкіських (KP [barzda PD, DRŠ]), анікщяйських (SV [barzda AND, LDK]), утенських (LLN [barzda UŽB, ŠPL]), вільнюських (DKŠT), південноавкштайтських (VS, AUK, DRSK, DG, VRN [bazdà VLKN, MCL]) і периферійних говорах (LZ, PLS).

Форми з кореневим -z- уживаються на значно меншій території: ERŽ, VDŽ, ŠAUK, KRŽ — barzà, VLKŠ, VDK, J-E; PGR⁶) (TA), GRV (Kardelytė 1975: 114), пор. також LKT 102, 442. У LKŽK зафіксовано, що такі форми вживаються в околицях Юрбаркаса (GRDŽ —

⁴ Прус. бороду ‘бороду’ E 101 відсутність -z- Toporovas пояснює вживанням інших індоєвропейських слів зі значенням бороди без фрикативного передзвуку: старослов. brada, давньоверхньонім. bart та ін. (PJI 241). Спираючись на прус. Barsde (ім’я божества), прус. Claus Barsde (власне ім’я – Trautmann 1925: 17; PJI 199), курш. Barsdemin (власне ім’я), а також топоніма Борзна Верхнього Дніпра < *Borz(d)na (?) [походження й словотвір неясні], Toporovas обережно реконструює прус. *barsd-/barzd- (PJI 197).

⁵ Kaukienė виводить прус. bordus з *bārdzā і посилається на PEŽ₁ 150, але Mažiulis цього не стверджує. Навпаки, він припускає вторинне -z- під впливом слов. *borzda.

⁶ Jonikas зазначає, що в Паграмантійському говорі приголосний комплекс zd переходить у z в усіх словах, а не лише в досліджуваному baržà (Jonikas 1939: 28).

18

ROLANDAS KREGŽDYS

Zinkevičius 1966: 179) ir Skirsnemunėje. Zinkevičius taip pat užsimena, kad barzdą vartojama ir rytiniame lietuvių kalbos ploto pakraštyje – Lazūnuose (Zinkevičius 1966: 180). Vadinasi, forma be -d- vartojama ne tik pakraštinėse pietryčių žemaičių šnektose, bet ir pietų žemaičių raseiniškių šnektoje bei su ja besiribojančiame vakarų aukštaičių pakraštyje, taip pat vakarų aukštaičių kauniškių, rytų aukštaičių vilniškių paribio Lazūnų šnektoje. Fonetškai toks reiškinys, matyt, apibūdinamas kaip progresyvinės asimiliacijos nulemtas kitimas, plg. liet. dial. lazã = liet. b. k. lazdà ir kt. (plg. Zinkevičius 1966: 180).

КАРТА 1: ЧОРНІ ТРИКУТНИКИ ПОЗНАЧАЮТЬ УЖИВАННЯ ФОРМ ІЗ СПОЛУЧЕННЯМ -zd-, БІЛІ — ІЗ -z-.

Деякі латвійські лінгвісти розглядають морфологічні barzdos відмінності між литовською та латвійською мовами як наслідок впливу литовських говірок на латвійські прикордонні говірки. Так припускають пізнє походження форм із кореневим -z- (Staltmane 1981: 65; Steinbergs 1996–1997: 24), а походження латвійських особових імен, що мають перший компонент bārd-, пов’язують із процесом апелятивації, оскільки вони не мають пейоративного відтінку, властивого відповідним литовським прикладам: лат. bārda «борода» → bārdiņa «борідка» → Bārdiņš (прізвище), Bārdainis ← bārdainis «бородатий» (-zd- пояснюється як діалектизм). Варто зазначити, що твердження Сталтмане про те, що варіанти прізвищ із -zd- могли зумовити появу лат. діал. bārzda, важко довести (пор. Staltmane, ibd.). Такий лексичний варіант міг уживатися паралельно з лат. bārda або його можна трактувати як архаїзм (пор. Nilsson 1998: 124).

Звісно, такий спосіб розв’язання проблеми був би переконливішим, якби ці форми в латвійській мові вживалися лише в прикордонних діалектах (наприклад, Bsk (235)), проте такі форми вживаються далеко від литовського кордону: bārzda² – KND (84), VNP, ARLV (65),

LIET. barzdà SAMPLAIKOS -zd- KILMĖ

19

b'ʒrda² – PRE (439), KRTP (357), barzdə² DND (63), VND (75) (пор. також лат. діал. būorzda «борода» (лівський діалект) — приклад із www.ailab.lv — див. далі) або віддалені на 2–3 говірки: b'ʒrda² – SNK (353) (ME, 273), пор. також лат. діал. būorzda «борода; довгий пучок кінського волосся біля ніг; довгий пучок шерсті на нижній частині тіла тварини» (KV, 167 і далі), приклади з латвійського фольклору: Borzda izauga, a gudreibys nav 527 33449; Boarzda koa krīvam 1268 793 (приклад із території селонського діалекту, де ā (-'r- < -ār – LEV₁ 108) > oa (Rudzīte 1993: 237).

КАРТА 2: У ЗАЗНАЧЕНИХ МІСЦЕВОСТЯХ УЖИВАЮТЬСЯ ФОРМИ ЗІ СПОЛУЧЕННЯМ -zd-; ТРИКУТНИКИ ПОЗНАЧАЮТЬ МІСЦЕВІСТЬ, ДЕ ТАКІ ФОРМИ МОГЛИ ВЖИВАТИСЯ (НА ПІДСТАВІ ЛАТВІЙСЬКИХ ЗБІРНИКІВ ФОЛЬКЛОРУ).

Форма з кореневим сполученням -zd- уживається в латвійській і литовській топоніміці: лат. Bārdzaini, Bārdzēni < nom. prop. лат. Bārzda ~ лит. Barzdai, Barzdinė (Endzelīns 1956: 93).

Цьому способу розв’язання проблеми суперечить також теорія Топорова про виникнення дублетних словоформ, згідно з якою сліди форм із кореневим -d- (а не -zd-) мали б бути й у литовських говірках (на латвійському прикордонні) — на литовському кордоні з Латвією форму *barda (без -z-) не зафіксовано. З усіх литовських власних назв із коренями, пов’язаними з barzda, лише прізвища Bardišius, Bardyšius (уживані в різних регіонах Литви — Maciejauskienė 1991: 98) могли б відображати корінь *bard-, однак ці слова трактують як запозичення зі слов’янських мов, тобто виводять із польськ. Bardyszewski ~ польськ. bardysz → лит. bardišius «сокира з довгим держаком для рубання ворогів; затуплений інструмент; велика людина; погана худобина» (LPŽ₁ 194; LKŽ₁ 657); пор. також литовські топоніми Bardiškėliai (UKM), Bardiškiai (PKR, RS), Bardžiai (ŠLL) та ін. (LAŽ 27) без кореневого -z-, які можуть бути

20 |

ROLANDAS KREGŽDYS

антропонімного походження й пов’язані з уже згаданим польським субстратом, як-от топ. Barzdūnai (с., ŠLU), з литовським особовим ім’ям Barzdūnas (Razmukaitė 1993: 154). Імовірно, подібним чином можна було б пояснити й походження литовського прізвища Bardžius (ALVT), уживаного поряд із Barzdžius (пор. Bardzis Ukм) (LPŽ 195), хоча його можна трактувати як єдиний випадок зникнення -z- на території литовської мови.

Виникнення морфонологічних варіантів Barzdos Бюга пояснює як мовну особливість південно-східних жмудських говірок — спрощувати структуру слова залежно від того, чи був звуковий комплекс морфологічно значущим: «zd sokratilos’ v z vo vsech tech formach, v kotorych d ne imelo morfologičeskoj cennosti» (ibid.). Подібні приклади змін в інших говірках, коли замість очікуваного -zd- уживається фрикативний -z-, Бюга пропонує пояснювати як спорадичні явища. Сполучення -zd- у всіх цих словах слід виводити з пралитовського *-zd- (Būga 1958: 273). Із таким поясненням погоджуються Мажюліс (PEŽIII 55) і Дерксен (2003: 12). Про давнє вживання цього сполучення говорить і Ендзелін (1974: 267–268). Зінкявічюс лише констатує, що «частина південножмудських мовців та їхні ближчі сусіди-литовці не вимовляють d між z і голосним» і що «зникнення приголосного d між z і голосним помічено також на східній окраїні литовського мовного ареалу» (1966: 179 і далі).

Одним з аргументів на користь походження прабалтійського сполучення *-sd- могли б бути топонімічні приклади, що свідчать про давніші форми саме зі сполученням -zd-: lazda – Lazdėnai, лат. lazda «ліщина» – Lazduone (див. також Gerullis 1922: 254). Форми лит. *Lazėnai не існує.

Подібно міркує і Зінкявічюс: ілюструючи цю фонетичну зміну, він наводить литовський діалектний прикметник barzyla «бородань» (JRB), а також дієслово литовського діалекту barzuoti < лит. barzdūoti «терти щось бородою» (Zinkevičius, ibid.).

Зручним прикладом для демонстрації складності цієї проблеми могла б бути дієслівна пара лит. bėžda – bėža, де -zd- є етимологічним (пор. Jakulis 2002: 87, 107, 109), тому припускати тут якусь інновацію, зумовлену фономорфологічним чи семантичним розвитком, ненадійно. Якуліс намагається пояснити виникнення цих звукових інваріантів приєднанням розширювача -d- до кореня іє. *pes- або *bes- (Jakulis op. cit., 109), хоча навряд чи надійно формулювати таке твердження, спираючись лише на лит. pėža, -ėti, -ėjo, особливо коли йдеться про реконструкцію праформи іє. — приклади з інших мов свідчать, що цей інфікс уже існував у праіндоєвропейській мові (LEW 42; Vasmer I 163).

Рідше трапляються приклади зі збереженням проривного приголосного, де фрикативний /z/ є очевидно паратетичним приголосним: spùrzda – spùrda «spūrda».

До речі, Якуліс докладніше не розглядає причин цього явища, але зазначає, що вживання таких сполучень приголосних, як -zd-, поряд із -z- може бути зумовлене семантичним чинником — їм приписується іконічна функція (Jakulis 2002: 42).

Отже, можна зробити висновок, що в литовських говірках сполучення -zd- може переходити в -z-. У системі іменників цей процес можна пов’язати з фонетичним принципом «зручнішої вимови», якщо, звичайно, це не порушує законів литовської морфології; пор. barskutis «бритва» DP 563₆ < *barzd-skutis (Otrębski 1958: 367).

Появу в латвійській мові форми без -z- могли зумовити ті самі причини, якими намагаються пояснити появу -z- у лит. barzdà. Можна припустити, що вживані сусідніми слов’янами та фінами форми без сполучення -zd- могли зумовити появу й поширення лат. bārda, а витіснення давньої форми зі сполученням -zd- із ужитку

LIET. barždà SAMPLAIKOS -zd- KILMĖ

21

…нос. Зробити таке припущення дає змогу не лише вживання форм із -zd- у говірках лівського діалекту, а й особливо часте їх уживання у старих збірках латиського фольклору, опублікованих на вебсайті www.ailab.lv. Співвідношення між формами зі сполукою -zd- і -d- можна визначити як 2,3/1 — значно частіше вживається форма з -zd-⁷.

Отже, зміни лит. -zd- > -z-, лат. -zd- > -d- можна обережно пов’язати з принципами мовної «зручності» та «економії», а також із впливом інших мов. Усі ці чинники могли зумовити появу та поширення досліджуваних варіантів у різних діалектних зонах тієї самої мови. Тому такі фонетичні варіанти не можуть бути давніми й безпосередньо пов’язаними з подібними словами інших індоєвропейських мов, що означають бороду; їхнє формування могло зазнати впливу зовсім інших чинників. Пор. спробу Френкеля архаїзувати розглядувану проблему як індоєвропеїстичну: давньоверхньонім. bart ‘борода’: burst ‘щетина’, давньоангл. beard ‘борода’: byrst ‘щетина’; ці слова можуть мати різне словотворення (походження від дієслова -st-?) (LEW 36).

Вплив сусідніх слов’янських і фінських мов на зміну назви балтійських бороди слід розглянути окремо й докладно, адже на підставі даних цих мов намагаються знайти докази слов’янського походження сполуки -zd-.

Насамперед слід звернути увагу на те, що прихильники гіпотези про слов’янське походження сполуки -zd- у лит. barždà наголошують лише на важливості морфологічного чинника, що може бути прикладом випадкового збігу: лексико-семантичні парадигми цих іменників не збігаються. Пор. давньоцерк.-слов. brazda ‘борозна’, болг. бразда ‘те саме’, серб.-хорв. brázda ‘те саме’, діал. ‘рів, повний води’, словен. brázda ‘борозна, зморшка’, польськ. brózda ‘борозна’,

⁷ [прислів’я]: Bārzda aug, bet pats neaug 1225 12801; 699 191; Strīdās kā gar ķeizara bārdu 382 39; [пісні]: <… Piecī gadi bārzdu dzina …> (14999); <… Ka žīdam liela bārzda…> (34300); [казки]: <…такий бородань, такий великий дурень; <… старий із сивою бородою …> (Zvēri iet grēkus sudzēt un iekrīt bedrē. 1. A. 1. 47. 20. 31. R. K. Porietis Šelpis Aizupēs, Zin. Kom. kr. LP, VI, 43, 1. AŠ, II, 3c.); <… У тебе немає бороди, я не можу тебе впустити …> (Kaza un vilks. 123. L. Ivanovskis Daugavpils apriņķa Kapiņos, N. Rancāna krājumā); <… старий чоловічок із сивою бородою …> (Vilki saplēš noveleto cilvēku. 1. LP, V, 83, 1. AŠ, II, 41c.); <… увійшов до Спічбарді …> (Varonis izgābj trīs nolaupītas princeses. 9. A. 301 A. A. Māturs Grāvendālē. I.P, VI, 115, 15 d. piez. AŠ, II, 86 f.); <… маленький чоловічок із такою довгою, мідною бородою …> (Varonis izgābj trīs nolaupītas princeses. 10. A. 301 A. P. Lielupis Vec-Piebalgā, Brīvzemnieka kr. LP, VI, 115, 16. AŠ, II, 86 h.); <… На третій день залишився той найсильніший чоловік і той старенький із бородою …> (Zemgales ķēniņa meita Skaistīte. 5. A. 301A. J. Ozols Saukā, Brīvzemnieka kr. LP, VI, 115, 24. Turp. AŠ, II 86 b); <… маленький старенький із довгою-довгою бородою …> (Stiprinieks ar saviem biedriem. 3. A. 301B. J. Ozols Secē, Brīvzemnieka Sborņik, 99 piez. LP, VII, II, 18, 6.); <… чоловічок із такою довгою бородою …> (Stiprinieks ar saviem biedriem. 4. A. 301 B. (650 A.) J. Bergmanis Bārtā, Magazin der Lett.-Lit. Gesellschaft, XVIII, 1887, 17.); <… чоловік із довгою-довгою бородою …> (Stiprinieks ar saviem biedriem. 12. A. 301B. T. Štaūeris Iecavā. LP, IV, Iv, 5. AŠ II, 87e.); <… повзе маленький чоловічок із довгою-довгою бородою …> (Stiprinieks ar saviem biedriem. 13. A. 650 A. 30t B. J. Gobziņš Durupē. LP, IV, 1, 4 v. AŠ, II, 8i f.); <… хлопець схопив п’ядь і вб’є його бороду клинком у дерево …> (Stiprinieks ar saviem biedriem. 16. A. 301B. L. Makevica Nogalē. LP, VI, 115, 24 turp. AŠ, II, 87 d.); <…маленький чоловічок із довгою білою бородою …> (Kalēja dēls. 6. A. 301B. Nameitu Juris, Franka-Sesavā. Jkr. II, 2. LP, VII, II, 18, 4, 3. AŠ, II, 92 a.); <… такий чоловічок, як буряк, із бородою довшою за кінський хвіст …> (Dzelzs dēls. 2. B. 301A. Dzirciemā, LP, VI, 115, 19 piez.); <… високий чоловічок із бородою завдовжки в лікоть …> (Dzelzs dēls. 5. A. 30113. J. Saržants Garlenē. LP, VII, II, 18, III, l.); <… чоловічок завбільшки з великий палець, та борода аж надто довга …> (Lāča dēls. 4. A. 301B. M. Šimiņš (Pērkons) Kurzemes Bruknā. Jkr. II, 1. LP, VII, II, 18, 5. AŠ, II, 90d.); <… із бородою завдовжки в лікоть і рівним хлібом …> (Lāča dēls. 8. A. 301B. Pogu Jānis, Bechmanis, I879. Brambergā un Ezerē, Brīvzemnieka Kr. LP, VI, 115, 10a. AŠ. II, 90h.); <… маленький чоловічок із довгою бородою …> (Ķēves dēls. 3. A. 303. 300. 30IA. 513A. Lauris Bikstos. LP, VI, 115, 2b. AŠ, II, 92c.) є ще кілька сотень інших прикладів, яких через їхню численність тут неможливо навести.

22 |

ROLANDAS KREGŽDYS

rus. borozda ‘arklio išvagota eilė’ < prasl. *borzda (Brückner 1957: 42). Toks spėjimas būtų kur kas patikimesnis, jei šis slavų vardažodis kuriame nors dialekte reikštų „barzdą“ ar kokį nors kūno organą. Deja, tokių duomenų nėra (plg. ESSJ₂ 220). Suponuoti, kad semema „vaga“ kažkaip susijusi su nagrinėjamos kūno dalies išvaizda taip pat negalima, kadangi slavų kalbose iš šios šaknies pasidaryti kūno dalių pavadinimai išlaiko savo denotatinę vertę: s.-ch. (čak.) brazgotina ‘randas’, slov. brazgotina ‘t. p.’ < s. sl. brazda < prasl. borzda (fonetinė kaita -zd- > -zg-) (Kurkina 1982: 182). Vadinasi, slavų kalbose išlaikomas denotatinis dėmuo „tai, kad įrėžta; išvagota“, kuris visiškai nesusijęs su liet. barzdà denotatu „apatinės veido dalies plaukai“.

Прихильники впливу слов’янських мов часто спираються на відображену в цих мовах протосему «рослина». Пор. рос. boroda ‘борода’ в російських говірках може означати:

1. «смуга, залишена під час косіння або жнивування жита (та інших зернових культур)» (Псковська область);

2. «головний атрибут східнослов’янського обряду, присвяченого „бороді“ (пов’язаного зі жнивами), — штучна борода, зроблена із соломи»;

3. «останній сніп збіжжя, жита» (Ternovskaja 1977: 80tt).

Вважають, що це може бути пов’язане з міфологічною бородою, яку робили з останнього снопа збіжжя чи жита під час свята врожаю. Цей обряд був особливо характерний для слов’янських народів. Пор. вислови рос. zavit’ Velesu borodu і zavit’ borodu ‘закінчити жнива (жнива жита)’ (Dal’ I 116). Імовірно, під час сакральних обрядів людині (очевидно, жерцеві) прикріплювали бороду — ритуал символізував антропоморфізоване божество (докладніше див. Ivanov 1985: 163tt). Стверджують, що подібний обряд існував і в балтійських обрядах (Greimas 1990: 479, 484t), однак його вплив на зміну морфологічної структури слова не доведений.

Важко повірити, що подібний процес найменування, пов’язаний із міфологічною бородою, існував і в германських діалектах: давньоверхньонім. burst ‘щетина’ за своїм семантичним значенням набагато ближче до східнобалтійських прикладів зі значенням бороди, ніж до слов’янських слів з інших семантичних парадигм.

Гіпотеза про морфонологічний слов’янський субстрат також не надто переконлива, адже вона не враховує будову слів інших індоєвропейських мов: давньоінд. bhrṣṭís ‘лезо, край’, давньоісл. і давньоверхньонім. burst ‘щетина’, давньоангл. byrst ‘те саме’. Тому важко заперечити можливість існування індоєвропейської форми *bhars-dhā. Щоправда, досі кореневе германське -s- ігнорують, реконструюючи прагерм. *barda- (Kluge 1975: 54).

Каруліс, спираючись на припущення Ендзелінса (DI₁ 251) і Фасмера про давність сполуки -zd-, зазначає, що її походження може бути пов’язане з переходом -s- в індоєвропейській праформі (LEV ibd.). Ця думка значно переконливіша, оскільки в литовській мові не вживаються форми без кореневого -z-; навпаки, у деяких діалектах трапляється випадіння кореневих -d-, -r-, але ніколи -z- (див. розглянуті вище литовські діалектизми baržà, bazdà). Отже, немає жодних підстав реконструювати пралит. *bardā (Trautmann 1923: 27; Mažiulis I 151). Також не можна виключати можливості існування форми з -z- і в прусській мові (див. прим. 4).

На підставі описаних тут мовних фактів можна було б припустити, що саме литовські іменники зі значенням бороди зберегли давнішу морфологічну структуру, тому слов’ян-

LIET. barzdà SAMPLAIKOS -zd- KILMĖ

23

Фактор аналогії, характерний для косих відмінків, застосовний до латиських прикладів, тоді як діалектизми останньої мови з -z- слід трактувати як архаїзми.

Інша важлива проблема — трактування балтійських запозичень у фінських мовах, адже припускають, що barzdos назву фіни запозичили з балтійських мов: suo. parta ‘борода’, ест. pard ‘т. с.’, вепс. bard ‘т. с.’ (Sabaliauskas 1966: 6; 1990, 9; PJĄ₁ 242 з літературою).

Для підтвердження автентичності форми з -d-, відповідно вторинного походження -zd-, залучають фінську форму parta ‘борода’, запозичення якої з балтійських мов нібито не викликає сумнівів. Однак це не єдина назва barzdos у фінських мовах. У лудикському діалекті карельської мови вживається форма barde ‘борода’ (Barancev 1967: 8).

Liudikų tarmė lokalizuojama Onegos ežero baseino ribose (Bubrich 1971: 4), t. y. ribojasi su rusų kalbos šiaurinėmis šnektomis, kurių įtaka ypač ryški šios tarmės leksikos darybos kaitai. Labai svarbi aplinkybė fonetiniam skolinio interpretavimui yra tai, kad šioje tarmėje nėra priešbalsių duslusis ↔ skardusis kaitos (konsonantinis sinharmonizmas) (Bubrich op. cit., 5). Todėl kaip tik šioje srityje galima lokalizuoti senesnės formos vartojimo pavyzdžius nei Pabaltijo finų, kuriems ši kaita būdinga.

Отже, довелося б констатувати існування у групі фінських мов двох різних запозичень для позначення того самого об’єкта. У це було б важко повірити. Оскільки адаптація цього запозичення не цілком зрозуміла, можна припустити, що луд. barde ‘борода’ прийшло не з балтійських мов, а від інших народів, що жили по сусідству. Можливими джерелами запозичення є північні слов’янські, а також північні й західні германські діалекти. Ці запозичення могли потрапити до лудикського діалекту через вепсів, від яких їх і виводять (Salo 1971: 57; Serebrennikov 1971: 25, 30).

Бороди запозичень не проаналізовано — А. Сабаляускас дуже обережно зараховує suo. parta, ест. pard, вепс. bard до балтизмів (1963: 124), можливо, саме тому пізніше він навіть не згадує їх (1966: 65). Ось причини, з яких варто обговорити їх якомога докладніше, адже від цього залежатиме, чи можна буде трактувати їх як балтизми. Це можуть бути германізми: нім. Bart ‘борода’ (< прагерм. *barda- ‘те саме’, Kluge 1975: 54)⁸. Наведений тут приклад лівської мови змушує сумніватися в гіпотезі про балтизм, адже ест. pard, (род.) parra ‘борода’ безперечно не є формою, уживаною лівами. Як тоді пояснити причини появи слова, вживаного в лівському діалекті? Важко повірити, що воно могло спричинити появу рос. borodá ‘борода’, тобто barde морфологічно дуже відрізняється від цього слова, а морфонологічна зміна -oro- > *-or-⁹, згодом закріплена як -ar-, не властива фінським запозиченням; пор. приклад структури CVRC- у балтійських фінах laudus ‘дерев’яний поплавок для сітей’ < рос. діал. lovdus, lovdas, lovda, lovtus ‘те саме’ (Matveev 1959: 14).

Якщо припустити, що вепс. bard ‘борода’, фонетично найближче до луд. barde, могло зумовити появу назви barzdos у лудикському діалекті, насамперед слід було б поясни-

⁸ Ще пор. норв.-дан. Bart, нов.-в.-нім. Bart (дав.-в.-нім. bart) = дав.-в.-нім. bart, дав.-англ. beard, дав.-сканд. barð (середній рід) ‘борода, обрамлення, обвід, край, ребро’ (NDW 52).

⁹ У запозиченнях у фінських мовах чергування голосних у корені дуже поширене — /o/ може змінюватися не лише на /a/, а й на /e/ (пор. Kregždys 2003: 34). Якою б не була причина цього чергування, його можна було б обґрунтувати, знаючи закономірності морфонологічної структури цього діалекту. Endzelynas встановив, що замість слов’янського /o/ у фінських запозиченнях слов’янського походження нібито виступає /a/ (Endzelin 1911: 106t).

24 |

ROLANDAS KREGŽDYS

… компенсувати флексійну невідповідність¹⁰ -V: -ع¹. Отже, можна обережно припустити, що саме засвідчене bardė є первинним запозиченням, яке найкраще зберегло фонетичну структуру запозиченого слова. Також можна припустити, що його запозичено дуже давно і що воно відображає давньогерм. *bardą. Звісно, це нелегко довести, адже й А. Сабаляускас зазначає, що «точно встановити достовірність того чи іншого запозичення найважче через те, що тут ми маємо справу з дуже великими часовими проміжками» і що «прибалтійсько-фінські мови дуже далекі за своєю структурою, а слово, потрапивши з однієї мови в іншу, протягом такого тривалого часу зазнає впливу законів нової мови й так змінюється, що його просто неможливо розпізнати» (1963: 130; 1966: 67). Однак доказову силу версії, запропонованої тут, посилює принцип адаптації запозичень у лівських діалектах: зберігати якомога автентичнішу морфологічну (і фонетичну) структуру слова.

Тому значно надійнішим є припущення, що ці запозичення мають не балтійське, а германське походження. Це дозволило б пояснити вокальне оформлення докладніше розглянутого тут лівського bardė, хоча початковий консонантизм слова (пор. вепс. bard) ще потребує окремого пояснення. Найімовірніше, слід припустити, що фін. parta зазнало подвійної дії консонантного сингармонізму: спочатку герм. bart(a)¹² (< герм. *barda, Pokorny 110) перетворилося на *para (цю форму від них запозичили естонці), а згодом через уже згаданий сингармонізм перетворилося на part.

Отже, можна обережно припустити, що карельське діалектне bardė аж ніяк не є запозиченням із латвійського чи литовського мовного ареалу, де переважають приклади, що відображають сполуку -zd-.

Проблему адаптації фінських запозичень слід розглядати також у часовому аспекті, однак для цього потрібен детальний внутрішній фонологічний аналіз фінських діалектів, якого бракує в згаданих описах діалекту (лівського). К. Буга наводить деякі фонетичні відмінності фінських запозичень, характерні для того самого запозиченого слова, що ввійшло у вжиток у різні періоди (1959: 233 далі), проте вони не дають інформації для розв’язання проблеми, яку ми розглядаємо.

Цю проблему можна розв’язувати аналогічно до прикладів зі східнобалтійських мов, що відображають дублетні утворення -z-:-zd-, уживані в різних діалектних зонах. Причини виникнення цих варіантів, імовірно, справді можна шукати в лексиці інших мов, хоча спочатку слід оцінити чинники, що могли спричинити їхню появу, — уже згаданий семантичний чинник, принцип мовної економії та можливість спрощення незручної для вимови сполуки -zd- (це сказано про різноманітність фонетичної структури слів, уживаних у литовських діалектах).

Підсумовуючи, можна констатувати, що причини появи та вживання відсубстантивних альтернантів із кореневими -zd-/-z-/-d- досі мало досліджені. Тлумачення морфологічної структури деяких слів викликає чимало сумнівів, пор. лит. skruzdìs, -ìės ‘мураха’ – лит. діал. (східні аукштайти) skrudė ‘те саме’, skrud-ėlė (Ds, LNKM), де різні автори по-різному трактують -zd-: Буга однозначно стверджує, що існувало пралит. *skrus, род.

¹⁰ У лівського bardė флексійне -ę є переднім середнім нелабіалізованим вокоїдом, відкритішим за /e/, який іноді графічно передають також як ä (Barancev op. cit., 16).

¹¹ Це лівське флексійне -ę може відображати значний архаїзм, тобто слово могло зберегти значно архаїчнішу форму, ніж інші фінські приклади; пор. герм. *barda, «бороду». Отже, немає жодної потреби пов’язувати запозичення з балтійськими флексійними формами (щодо адаптації балтійських запозичень у кінці слова докладніше див. Dolja, Suchanova 1971: 53).

¹² Пор. приклади: давньоісл. barða ‘сокира’ і давньосакс. barda ‘бороду’ (Pokorny ibd.).

LIET. barzdà SAMPLAIKOS -zd- KILMĖ

25

*skruzdės (1959: 368), тому вважає вихідною формою зі сполукою -zd- (1958: 289), хоча у старих писемних пам’ятках численні форми без -z- (пор. LEW 819; Ambrazas 2000: 54). Такого міркування дотримується і Френкель («Im Ostlit. kommen z-lose Formen vor...»), однак Каруліс заперечує проти цього (LEV₂ 208т). Можливо, від трактування цієї групи приголосних залежить і пояснення походження слова.

3. ВИСНОВКИ

1. Морфонологічні варіанти назви бороди зі сполуками -zd-: -z- можна пояснити не лише особливістю деяких говірок спрощувати структуру слова залежно від того, чи є група приголосних морфологічно важливою, а й принципами мовної економії та зручності вимови.

2. Поширення назв латиської бороди та їх уживання в давніх писемних пам’ятках і фольклорі дають підстави припускати, що давніша форма мала -zd-, а не, як вважали досі, -d-.

3. Литов. barzdà аргументація вторинного походження сполуки -zd-, що пов’язує цей іменник із фінськими запозиченнями, є дуже сумнівною, оскільки слова прибалтійських фінів на позначення бородиbarzdą можуть бути германського походження.

СКОРОЧЕННЯ

ARLV – Ārlava (65)

BSK – Bauska (235)

DND – Dundaga (63)

KND – Kandava (84)

KRTP – Krustpils (357)

PRE – Preiļi (439)

SNK – Sunākste (353)

VND – Vandzene (75)

VNP – Ventspils

СКОРОЧЕННЯ ДЖЕРЕЛ

DLKŽ⁵ – S. KEINYS, ред., Словник сучасної литовської мови (комп’ютерна версія).

ESSJ – O. N. TRUBAČEV, ред. Етимологічний словник слов’янських мов. Москва: Наука, 1974–.

KV – A. REKĒNA. Словник говірки Калупе 1–2, Рига: Інститут латиської мови, 1998.

LAŽ – Довідник адміністративно-територіального поділу Литовської РСР 2, Вільнюс, 1976.

LEV – K. KARULIS. Латиський етимологічний словник 1–2, Рига: Avots, 1992.

LEW – E. FRAENKEL. Lituanisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Гайдельберг, 1962–1965.

LKŽ – Словник литовської мови, Вільнюс, 1941–2002.

LKŽK – картотека Словника литовської мови Інституту литовської мови.

LKŽKP – доповнення до картотеки Словника литовської мови Інституту литовської мови.

LPŽ – Словник литовських прізвищ 1–2, Вільнюс, 1985–1989.

ME – K. MŪLENBACHS. Латиський словник 1–4. Редагував, доповнював і продовжував J. Endzelīns. Рига, 1923–1932.

26 |

ROLANDAS KREGŽDYS

PEŽ – V. MAŽIULIS. Етимологічний словник прусської мови 1–4, Вільнюс, 1988–1997

NDW – H. S. FALK, A. TORP. Норвезько-данський етимологічний словник 1, Осло–Берген: Universitetsforlaget, 1960.

PJa – V. N. TOPOROV. Прусська мова: словник 1–5. Москва: Nauka, 1975–1998.

TA – картотека Архіву діалектів Інституту литовської мови.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, S. 2000: Daiktavardžių darybos raida 2, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BARANCEV, A. P. 1967: Fonematika ljudikovskogo dialekta karel’skogo jazyka. Pribaltijsko-finskoe jazykoznanie, 3–19.

BREJDAK, A. B. 1970: Vlijanie pribaltijsko-finskich jazykov na latgal’skije govory Ludženskogo rajona Latvijskoj SSR. Vzaimosviazi baltov i pribaltijskich finnov, Riga: Zinātne, 157–164.

BRÜCKNER, A. 1957: Słownik etymologiczny języka polskiego, Warszawa: Wiedza Powszechna.

BUBRICH, D. V. 1971: Russkoe gosudarstvo i sformirovanie karel’skogo naroda. Pribaltijsko-finskoe jazykoznanie, 3–22.

BUCH, T. 1961: Die Akzentuierung des Christian Donelaitis, Wrocław–Warszawa–Kraków: Ossolineum.

BŪGA, K. 1958, 1959, 1961: Rinktiniai raštai 1–3. Sudarė Z. Zinkevičius, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

DAL’, V. 1989: Tolkovyj slovar’ živogo velikorusskogo jazyka 1, Moskva: Russkij jazyk.

DERKSEN, R. 2003: On the reception of Winter’s law. Baltistica 37 (1), 5–13.

DOLJA, T. G., SUCHANOVA, V. S. 1971: Struktura pribaltijsko-finskich zaimstvovannych slov v russkich dialektach Karelii (imena suščestvitel’nye). Pribaltijsko-finskoe jazykoznanie, 52–56.

ENDZELIN, J. 1902a/1971: Lettische Etymologien. Bezzenbergers Beiträge 27, 329–331. Cituojama pagal: id., Darbu izlase 1, Rīga: Zinātne, 251–252.

ENDZELIN, J. 1902b/1971: Issledovanija v oblasti kašubskogo jazyka. Sbornik statej, posvjaščennych.... Fortunatovu, Varšava, 535–572. Cituojama pagal: id., Darbu izlase 1, Rīga: Zinātne, 214–242.

ENDZELIN, J. 1911/1974: Slavjano-baltijskie etjudy, Char’kov. Cituojama pagal: id., Darbu izlase 2, Rīga: Zinātne, 167–354.

ENDZELINS, J. 1956: Latvijas PSR vietvārdi 1, Rīga.

ENDZELY̌NAS, J. 1957: Baltų kalbų garsai ir formos, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

GAMKRELIDZE, T. V., IVANOV V. V. 1984: Indoevropeiskij jazyk i indoevropejcy 1–2, Tbilisi: Universiteta.

GERULLIS, G. 1922: Die altpreußischen Ortsnamen, Berlin–Leipzig: Walter de Gruyter.

GREIMAS, A. J. 1990: Tautos praeities beieškant. Apie dievus ir žmones, Vilnius-Chicago: Mokslas.

IVANOV, V. V. 1985: Indoevropejskie etimologiji. Etimologija, 160–166.

JAKULIS, E. 2002: Lietuvių kalbos tekėti, teka tipo veiksmažodžiai ir jų istorija. Dakтaro disertacija, Vilnius.

JONIKAS, P. 1939: Pagramančio tarmė, Kaunas: Švietimo ministerijos leidybos komisijos leidykla.

KARDELYTĖ, J. 1975: Gervėčių tarmė, Vilnius: Mintis.

KAUKIENĖ, A. 1999: Prūsų kalbos u-kamienas. Vakarų baltų kalbos ir kultūros reliktai 3, Klaipėda: Universiteto leidykla, 20–30.

KLIMOV, G. A. 1988: Dopolnenija k etimologičeskomu slovarju kartvel’skich jazykov 3, Etimologija, 151–165.

KLUGE, Fr. 1975: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache, Berlin–New York: De Gruyter.

KREGŽDYS, R. 2003: Dėl liet. sparnas ir Pabaltijo finų perna ‘bluźnis’. Baltistica 37 (1), 34.

KREGŽDYS, R. 2004: Prūsų nom. prop. Borssythe. Tarptautinė Aleksandro Vanago konferencija: Baltų onomastikos tyrimai. Pranešimų tezės, Vilnius, 35.

LIET. barzdà SAMPLAIKOS -zd- KILMĖ | 27

KURYŁOWICZ, J. 1935: Études indoeuropéennes 1, Kraków: Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego.

KURKINA, L. V. 1982: [rec.] Blaž Jurišić, Rječnik govora otoka Vrgade. Etimologija, 1980, 16–30.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1991: Lietuvių pavardžių susidarymas, Vilnius: Mokslas.

MATVEEV, A. K. 1959: Finno-ugorskie zaimstvovanija v russkikh govorach severnogo Urala, Sverdlovsk: Tipolaboratorija UrGu.

MEILLET [MEJE], A. G. 1914: Grammatika indo-evropejskich jazykov, Jur’ev: Tipografija K. Mattisena.

NEPOKUPNAS, A. 1983: Baltai slavų giminaičiai, Vilnius: Mokslas.

NILSSON, T. K. 1998: Baltische Sprache mit deutscher Feder. Smoczyński, W., ed., Colloquium Pruthenicum Secundum, Kraków: Universitas, 120–131.

OTKUPŠČIKOV, Ju. V. 1963: Ob etimologii russkich slov borona i boroda. Etimologičeskie issledovanija po russkomu jazyku 4, Moskva: Izdatel’stvo MGU, 87–95.

OTRĘBSKI, J. 1958: Gramatyka języka litewskiego 1, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

POKORNY, J. 1959–1969: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch 1–2, Bern–München: Franke.

PORZIG [PORCIG], V. 1964: Členenie indoevropejskoj jazykovoj oblasti, Moskva: Progress.

RAZUKAITĖ, M. 1993: Oikonimų, atsiradusių iš asmenvardžių su patroniminėmis priesagomis, paplitimas Lietuvoje. Lietuvių kalbotyros klausimai 32, 133–165.

RUDZĪTE, M. 1993: Latviešu valodas vēsturiskā fonētika, Rīga: Zvaigzne.

SABALIAUSKAS, A. 1963: Baltų ir Pabaltijo suomių kalbų santykiai. Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 109–136.

SABALIAUSKAS, A. 1966: Lietuvių kalbos leksikos raida. Lietuvių kalbotyros klausimai 8, 7–142.

SABALIAUSKAS, A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas.

SALO, I. V. 1971: Iz istorii vzaimootnošenij vepsov, karel i russkich Karel’skogo Belomor’ja. Pribal’tijsko-finskoe jazykoznanie, 57–62.

SEREBRENNIKOV, B. K. 1971: K probleme smešenija dialektov. Pribal’tijsko-finskoe jazykoznanie, 23–32.

SKARDŽIUS, P. 1943: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. (= id., Rinktiniai raštai 1, parengė A. Rosinas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1996.)

STALTMANE, V. Ē. 1981: Latyšskaja antroponimija. Familii, Moskva: Nauka.

STEINBERGS, A. 1996–1997: The reconstruction of Proto–Baltic body parts. Linguistica Baltica 5–6, 21–31.

TERNOVSKAJA, O. S. 1977: Leksika, svjazannaja s obrjadami žatvennogo cikla. T. M. Sudnik, T. V. Civ’jan, red., Slavjanskoe i balkanskoe jazykoznanie, Moskva: Nauka, 77–130.

TRAUTMANN, R. 1923: Baltisch-slavisches Wörterbuch, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

TRAUTMANN, R. 1925: Die altpreußischen Personennamen, Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

VARBOT, Ž. Ž. 1984: Praslavjanskaja morfonologija. Slovoobrazovanie i ètimologija, Moskva: Nauka.

VASMER [FASMER], M. 1986–1987: Ètimologičeskij slovar’ russkogo jazyka 1–4, Moskva: Progress.

ZINKEVIČIUS, Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

ZINKEVIČIUS, Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1, Vilnius: Mokslas.

Rolandas Kregždys

Gauta 2004 12 21

Vilniaus universitetas

Kauno humanitarinis fakultetas

Lietuvių filologijos katedra

Muitinės g. 8, 44280 Kaunas, Lietuva