Pastabos

Знайдено копію берлінського примірника Старого Завіту Хилінського

У Інституті литовської мови нині завершується підготовка першого тому наукового видання Старого Завіту Хилінського — першої друкованої Біблії литовською мовою (Лондон, 1660). Основу книги становить єдиний збережений примірник цієї Біблії, який зберігається в бібліотеці Британського музею, а також відповідні уривки з головного джерела перекладу — нідерландської Statenbijbel. Під час підготовки видання прагнули зібрати в одному місці всю друковану спадщину Хилінського, тому тут публікуються також обидві видані ним брошури An Account of the Translation of the Bible into the Lithuanian Tongue (1659) та Ratio Institutæ Translationis Bibliorum in Linguam Lithuanicam (~1660). Обидві надруковані в Оксфорді.

Відомості про переклад Біблії Хилінського у XVII–XIX століттях включали до багатьох європейських бібліографічних і поліглотних видань. Однак ці відомості були мізерними й постійно повторювалися з видання у видання; бібліографи, які описували саму книгу, її не бачили. У 1879 році, після закликів Адальберта Беззенбергера у виданнях Athenaeum та Kurjer Poznański, а у 1880 році — у Mitteilungen der Litauischen Literarischen Gesellschaft, наукова спільнота долучилася до пошуків Біблії Хилінського, і незабаром один за одним було знайдено три примірники Старого Завіту: А. Нойбауер у 1891 році повідомив у виданні The Academy, що один примірник цієї Біблії перебуває в бібліотеці гімназії монастиря Святої Марії у Штеттині (згодом це видання перенесли до Берліна, і його стало прийнято називати берлінським примірником). У 1888 році в журналі Записки Императорской академии наук. Извлечение из протоколов заседаний Академии академік А. Куник повідомив, що знайшов у Петербурзі примірник Старого Завіту Хилінського, який належав Єжи Ґружевському і згодом був подарований ним Вільнюському університету; звідти цей рідкісний друк перевезли до Петербурга. Про третій примірник Старого Завіту Хилінського, придбаний бібліотекою Британського музею, у 1893 році в лондонських виданнях Athenaeum та The Academy повідомив бібліотекар бібліотеки Британського музею, працівник відділу слов’янської літератури Джон Нааке. Лише за кілька днів, 13 липня 1893 року, про цю знахідку в польському петербурзькому тижневику Kraj написав М. Е. Трепка: «pośród szpargałów, jakie antykwarjusze przestawiają całemi pakami zarządowi tej jedynej w świecie biblioteki, znalazł p. Naake książkę bez tytułu, uszkodzoną i kurzem stuleci okrytą».

Так званий лондонський примірник — найкоротший (має 176 сторінок і сягає книги Ісуса Навина), берлінський примірник майже вдвічі довший (384

119

Pastabos

сторінки, закінчується книгою Йова), вільнюський примірник — найбільший (416 сторінок, надрукований до 40-го псалма). Обидва останні нині вважаються втраченими, проте їхні уривки публікувалися в різних виданнях кінця XIX — XX століть. До підготовлюваної книги планували включити передруковані частини берлінського та вільнюського примірників, яких немає в лондонському примірнику. Уривки з берлінського примірника публікували Генріх Райнхольд (1896), Август Лескін (1919), Едуард Герман (1926), Юргіс Герулліс (1927) та Ян Отрембський (1957). Вільнюський примірник тримав у руках Якоб Квандт і згадав про це в передмові до Біблії, яку готував (1735); докладно його описав Юргіс Плятеріс (1831), уривки опублікували Адам Йохер (1842), Едуард Вольтер (1887) та Маурицій Станкевич (1889). У 1842 році вільнюський примірник вивезли з Вільнюса до Петербурга; після 1918 року про нього більше немає жодних відомостей. Берлінський примірник зник під час Другої світової війни, проте його копією користувався Ян Отрембський, як зазначено в укладеній ним хрестоматії Teksty litewskie 1. Teksty dawne (Warszawa: PWN, 1957).

За спонуканням Юозаса Карацєйюса я поцікавилася долею архіву професора Отрембського. Норберт Островський (Познанський університет) повідомив, що Отрембський заповів усі свої книги бібліотеці Вільнюського університету. За допомогою бібліотекарки Інституту литовської мови Вілії Лукшевичене я звернулася до завідувачки читального залу рукописів ВУБ Ніколе Шульгене та працівниці цього відділу Лорети Вінцловене. У каталозі не було згадок про Біблію Хилінського, але з ініціативи директорки бібліотеки Біруте Буткевичене працівниці відділу перевірили кожен документ у фонді Отрембського й повідомили радісну новину: копія берлінського примірника Біблії Хилінського перебуває в читальному залі рукописів бібліотеки Вільнюського університету, її шифр: VUB RS f. 124–155. Архів Отрембського бібліотеці Вільнюського університету у 1989 році, виконуючи волю чоловіка, передала Гелена Орємбска-Саманюте.

Копія, найімовірніше зроблена ще до війни, має добру для того часу якість; вона закінчується сторінкою 384, сторінок 337–368 немає (пропущено 22-й і 23-й зошити). На аркуші формату A4 скопійовано весь розворот, тож оригінал дещо зменшений (розмір лондонського примірника — 18×22 см), але читається порівняно добре. На першій сторінці сигнатура «Biblia sacra oct. 9». Заголовок написаний рукою бібліофіла Андреаса Мюллера, сучасника Хилінського, який був першим власником цього рідкісного видання:

120

Pastabos

Книга, яку розшукували від кінця XVII століття до останнього десятиліття XIX століття, вважали втраченою під час Другої світової війни, тепер, напередодні 350-річчя її друку, хай і у вигляді копії, знову повернулася до читача.

Habent sua fata libelli.

Gina Kavaliūnaitė

Інститут литовської мови

вул. П. Вілейшіо, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва

[email protected]

121