Acta Linguistica Lithuanica

LX (2009), 1 – 15

Морфологічні особливості розмовної литовської мови

Ineta Dabašinskienė

Університет Вітовта Великого

Дослідження усного мовлення в Литві досі є новою й малодослідженою галуззю. Оскільки збирання й аналіз природних даних спонтанного мовлення — складне завдання, що потребує спеціальної підготовки та належних методів збирання, транскрибування й кодування даних, воно вимагає значних витрат часу, коштів і особистих зусиль. Ось чому досі в Литві не проводилося систематичних досліджень, які дали б змогу визначити найважливіші морфологічні, синтаксичні, семантичні чи прагматичні особливості усної литовської мови.

Створення граматично анотованого корпусу усної литовської мови стало першим кроком до ширших досліджень у цьому напрямі. Основною метою цього дослідження було порівняння усної та писемної литовської мови. Розподіл певних граматичних категорій, а також лексику було вивчено, щоб встановити певні тенденції в уживанні.

1. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ, АБО ХТО, ДЕ І ЯК ГОВОРИТЬ…

Мовознавці часто звертають увагу на різновиди усного й писемного мовлення, що відрізняються синтаксичними, морфологічними та лексичними особливостями. Усне мовлення, як і писемне, може характеризуватися розмаїттям жанрів, що зумовлює й мовні властивості: наприклад, телевізійні та радіоповідомлення, лекції, інтерв’ю тощо відрізняються від розмовного мовлення¹, яке зазвичай є спонтанним, відбувається в конкретному часі й просторі, а мовці не мають змоги заздалегідь відредагувати своє мовлення. Лексика розмовного мовлення менш різноманітна, синтаксис — фрагментарний,

¹ Казимерас Жуперка говорить про побутовий стиль, який майже синонімічно називає також розмовним. Сфери вживання цього стилю охоплюють спілкування в родині, на вулиці, у подорожі, тобто неофіційну, непрофесійну комунікацію, для якої характерні невимушене спілкування, функція емоційного впливу тощо (1997: 89).

1

Ineta Dabašinskienė

А висловлювання короткі й прості. Її легко розпізнати за ненормативними формами родів, діалектизмами, уживанням жаргону, особливо частими повторами, скороченнями різних форм, численними словами-паразитами та іншими мовними одиницями, які важко назвати й визначити їхнє походження. За словами Kazimieras Župerka (1997: 89–91), тут діють дві протилежні тенденції: скорочення мовлення, пов’язане зі швидким темпом мовлення, спонтанністю, обсягом інформації та зручністю, і мовна надмірність, що свідчить про надмірне вживання певних лексичних елементів.

Andrius Utka, говорячи про різноманітність текстів та їхні маркери, стверджує, що спонтанне мовлення, будучи дуже експресивним, має виразні відмінності, які відокремлюють його від інших жанрів, і підтверджує це конкретними даними: «Парадигма спонтанної експресивності, якою виражається функція спонтанної експресивності, є найсильнішою, оскільки складається аж із 32 значущих ознак: 30 із них позитивні (tai, jau, čia, ten, tas, ką, tą, tiek, taip, mes, labai, bet, dabar, aš, kaip, kur, nors, vis, tada, daug, nes, o, kai, kiek, to, buvo, gal, visi, jeigu, dar), а 2 негативні (середня довжина слова, індекс ітерації)» (Utka 2004).

Попри відмінності, які, здавалося б, свідчать про простіший характер розмовної мови, слід відзначити складність її структури. Складність насамперед виявляється під час визначення граматичних явищ. Очевидно, що виникають труднощі, коли розмовну мову намагаються описати, спираючись на теорії (особливо синтаксичні), створені відповідно до канонів писемної мови. Розмова чи діалогічне мовлення, з огляду на ситуацію, учасників розмови, їхню кількість, тему та інші лінгвістичні й нелінгвістичні ознаки, має власну структуру, відмінну від писемної мови, побудованої на лінгвістичному потоці речень.

Під час розмови важливою є комунікація, а остання залежить від мовленнєвої ситуації, що складається з ролей учасників та їхніх взаємин, а також місця, часу й загального комунікативного середовища. Найважливішою складовою мовленнєвої ситуації є її учасники, взаємозв’язок яких виявляється під час спілкування й водночас розкриває їхні соціальні ролі. Соціальні ролі, зумовлені зміною ситуацій, реалізуються через комунікацію (Karaliūnas 1997: 88-89), тож закономірно, що багато мовних особливостей визначаються ситуативною соціальною роллю мовця. Коли людина переходить від однієї ролі до іншої, змінюється і її мовлення, код: наприклад, роль службовця установи чи директора здебільшого пов’язана з офіційно-діловим стилем, для ролей колеги й покупця характерніші звичні невимушені засоби розмовної мови, а соціальній ролі друга притаманний фамільярно-побутовий жанр мовлення. Ще одна важлива характеристика учасників — психологічний аспект, тобто

2

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

їхні погляди, мотиви, емоції, симпатії та антипатії, а також їхній досвід (Versch ueren 1987). Усі ці особливості, пов’язані з учасниками розмови, визначають не лише її тему, що пов’язана з розмаїттям лексики, а й прагматику, здатну відображати відмінності в морфології, синтаксисі та фонології. Отже, аналізуючи різні розмови, можна отримати різні результати, оскільки це залежить від зазначених вище особливостей.

2. МАТЕРІАЛ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ

2.1. Корпус текстів литовського розмовного мовлення² (ŠKT)

Створення корпусів і їхня користь очевидні для всіх. Сьогодні маємо великі корпуси писемної литовської мови, та й не один. Створювати й накопичувати їх не так складно, як корпуси усного мовлення. Це непорівнювані за витратами часу, людських і фінансових ресурсів види роботи, тому корпусів усного мовлення небагато, і зазвичай вони невеликі. У світі дослідження усного мовлення не є новиною, особливо для великих мов. Корпуси усного мовлення англійської мови відомі вже багато років; існують також корпуси німецької, хорватської, російської, іспанської та навіть естонської мов, однак за обсягом вони різняться — від кількох тисяч до кількох мільйонів слів. Нещодавно в Нідерландах завершився 10-річний проєкт, що залучив значні людські та фінансові ресурси й оголосив про створення Національного корпусу усного мовлення нідерландської мови³ обсягом 10 мільйонів слів.

Дослідження розмовної мови в Литві досі є новою й мало вивченою галуззю. Оскільки збирання й обробка даних природного, спонтанного мовлення — складна робота, що потребує спеціальної підготовки, значного часу, зусиль і фінансових витрат, донині обмежувалися збиранням даних лише з окремих сфер усного мовлення (радіо, телевізійних передач, тобто заздалегідь підготовлених / спланованих, а не спонтанних розмов). Важливо, що ідея створення корпусу усного мовлення, яку плекали багато років, частково втілилася в життя

² Корпуси усного та розмовного мовлення можна знайти в інтернеті: www.vdu.lt/LT-courses/ --> НАУКА

³ http://www.elis.rug.ac.be/cgn/ та http://lands.let.kun.nl/cgn/ehome.htm

3

INETA DABAŠINSKIENĖ

...ено. Перші роботи розпочалися після отримання фінансової підтримки LVMSF⁴ — створено граматично анотований корпус розмовної литовської мови. Цифрова база даних розмовного мовлення, тобто його транскрибована, анотована й аудіоформа, є першим кроком до подальшої фіксації та збереження реального вживання нашої рідної мови для майбутніх поколінь. Цей корпус розмовного мовлення, хоча й має поки що невеликий обсяг, уже дає змогу спостерігати й визначати найважливіші морфологічні, синтаксичні, семантичні та прагматичні особливості розмовної литовської мови.

Щоб забезпечити універсальність корпусу та його придатність для різнобічного аналізу, було вирішено дотримуватися принципу збалансованого корпусу. Отже, під час створення збалансованого корпусу враховано кілька критеріїв: характер і структуру усного мовлення, зв’язок між співрозмовниками, демографічні показники та соціальні взаємини співрозмовників. У створеному корпусі для аналізу представлені дані розмовного мовлення з міст Вільнюса й Каунаса (згодом, у міру продовження роботи, — також з інших регіонів Литви⁵), а також їхні аудіоверсії. Враховано стать, освіту та вік співрозмовників.

2.2. Методологія

Для дослідження використано близько 30 годин записів розмовного мовлення (природної спонтанної розмови), які транскрибовано й закодовано; загалом вони містять близько 50.000 морфологічно анотованих слів. Записи здійснювали цифровим диктофоном, що давав змогу отримувати аудіозаписи достатньо високої якості, легко переносити їх на інші цифрові носії за допомогою програми Windows Media Player та зберігати у форматі *mp3.

Після здійснення записів наступним етапом роботи стали їх транскрибування та кодування за допомогою спеціальної програми. Нині у світі добре відома програма CHILDES (Child Language Data Exchange System, MacWhinney 2000), яка з дитячих...

⁴ Проєкт «Створення корпусу нормативної розмовної литовської мови: оцифрування та граматичне анотування», що фінансувався LVMSF (VDU, 2006). Проєкт координував VDU, партнерською установою був VU. Обсяг корпусу — близько 50.000 граматично анотованих слів.

⁵ Проєкт «Створення корпусу усної литовської мови», що фінансується LVMSF, продовжує розпочату роботу та збирає й обробляє дані усної литовської мови. У цьому проєкті, крім VDU, беруть участь VU, KU, ŠU, LKI. Запланований обсяг корпусу — близько 250.000 граматично анотованих слів.

4

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

...аних для аналізу даних дитячого мовлення⁶, а тепер успішно застосовується і для дослідження розмовного мовлення дорослих. Однією з найважливіших переваг цієї програми є те, що вона дає змогу швидко й точно здійснювати автоматичний лінгвістичний аналіз текстів великого обсягу. Система CHILDES охоплює два засоби. Перший — формат транскрибування та кодування CHAT. Другий — пакет програм для аналізу CLAN. За допомогою програм CLAN Combo, Kwal, Freq можна проводити статистичні дослідження частотності вживаної лексики та граматичних категорій, довжини висловлення тощо. Застосування програми CHILDES⁷ та її принципів кодування до литовської мови в майбутньому дасть змогу здійснювати не лише морфологічний, а й синтаксичний аналіз розмовного мовлення, досліджувати дискурсивні та прагматичні особливості розмови.

2.3. Структура корпусу

Корпус усного мовлення, на даних якого проводиться це дослідження, поки що невеликий за обсягом, тому було вирішено виокремити лише два найважливіші соціальні рівні — приватну та публічну сфери. Для приватної сфери характерні ситуації, у яких соціальні взаємини мовців близькі, дружні, фамільярні. Найчастіші соціальні ролі учасників приватних розмов — член сім’ї, друг. Комунікації у публічній сфері властиві офіційніші взаємини, а соціальна взаємодія мовців найчастіше відбувається в різних закладах — у магазині, перукарні, банку, школі, університеті. Найчастіші соціальні ролі учасників розмов у публічній сфері — продавець, покупець, службовець, клієнт, учитель, учень. Оскільки розмови у приватній сфері найчастіше відбуваються між добре знайомими людьми, які спілкуються фамільярно, то розмова ведеться на різні теми. Частину корпусу, що охоплює ці розмови, названо «приватні розмови». Комунікація у публічній сфері найчастіше відбувається в різних закладах, тому частину корпусу, що охоплює розмови цієї сфери, названо «розмови в закладах» (див. таблицю 1).

⁶ Дані мовлення дітей, дитячого мовлення та частково мовлення дорослих у програмі CHILDES уже багато років кодуються й аналізуються (Savickienė 2001, 2003, 2005; Balčiūnienė 2005, 2007).

⁷ Д-р Andrius Utka (VDU) адаптував цю програму для аналізу усного литовського мовлення.

5

Ineta Dabašinskienė

Таблиця 1. Найчастіші соціальні ролі співрозмовників записаних розмов і місце їх проведення

Приватні розмови Розмови в закладах Соціальні ролі учасників Місце розмов Соціальні ролі учасників Місце розмов друг, подруга вдома перукар, перукарка у перукарні чоловік, дружина у гостях продавець, продавчиня у банку син, донька в селі лікар, лікарка у квитковій касі онук, онука в кафе пацієнт, пацієнтка в магазині дідусь, бабуся в автомобілі майстер манікюру в салоні краси родич, родичка телефоном клієнт, клієнтка в університеті знайомий, знайома керівник, керівниця в робочому кабінеті працівник, працівниця в аптеці на вокзалі

Багато мовних особливостей залежать не лише від ситуації розмови та ролей соціальних учасників, а й від таких чинників, як стать і вік мовця (поки що це не враховується). Дорослі говорять по-різному з іншими дорослими — людьми свого або приблизно такого самого віку, — інакше ж вони розмовляють із дітьми та старшим поколінням. Розмовляючи з дітьми, дорослі модифікують і спрощують своє мовлення (Kamandulytė 2005, 2007, Savickienė 2006). Спілкуванню зі старшим поколінням властиві різноманітні модифікації ввічливості, частіше вживання деяких займенників (Rosinas 1996: 41), шанобливіший тон, чіткіше мовлення, певний словник. Стать мовців також дуже важлива для соціолінгвістичного й прагматичного аналізу розмови. Відрізняються й мовні особливості співрозмовників із різним рівнем освіти — правильність мовлення, виразність, багатство словника, лексична різноманітність. Розподіл співрозмовників за статтю та віком дуже різноманітний; його описано в таблиці 2.

Щоб створити невеликий, але збалансований корпус стандартного усного литовського мовлення, було враховано також структуру розмов. Simas Karaliūnas (1997: 105) виокремлює такі структурні типи комунікативних актів — діалог, монолог, розмова (полілог), дискусія, лекція, доповідь, листування, театральна вистава тощо. Оскільки об’єктом цього дослідження є спонтанне усне литовське мовлення, то було зібрано лише типи, яким властива спонтанність: діалоги та полілоги. Характер усного мовлення пов’язаний зі структурою розмов: спонтанна розмова відбувається між двома або більше співрозмовниками, отже, спонтанне мовлення пов’язане з розрізненням діалогів і полілогів, а підготовлен-

6

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

Цю публічну мову використовує одна людина, отже, вона пов’язана з монологом. Звісно, монолог часто переходить у діалог або полілог, коли мовця запитують і з ним дискутують, тому не слід проводити чітку межу між спонтанним діалогом і полілогом та публічним монологом. Теми розмов не описано, оскільки вони дуже різноманітні: часто навіть у межах однієї розмови тему змінюють багато разів. Розподіл записаних текстів за структурою розмови такий: 25 діалогів і 28 полілогів.

Таблиця 2. Розподіл записаних розмов за віком і статтю співрозмовників

Вікова група

Кількість співрозмовників, стать

діти (1–10 р.)

2 хлопці, 4 дівчини

підлітки (10–18 р.)

2 хлопці, 3 дівчини

молодь (18–30 р.)

12 чоловіків, 19 жінок

середнього віку (30–60 р.)

8 чоловіків, 17 жінок

старшого віку (>60 р.)

1 чоловік, 1 жінка

Усього:

25 чоловіків, 44 жінки

3. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГО МОВЛЕННЯ

Дані корпусу сучасної писемної литовської мови (RKT) свідчать, що найчастотнішими формами слів литовської мови є такі: ir, Lietuvos, Respublikos, dėl, Seimo, ar, arba, iš, bei, su. Найчастотніша форма іменника — Lietuvos, прикметника — aukščiausiosios, дієслова — buvo, найчастотніший займенник — jis (www. donelaitis.vdu.lt). Очевидно, що ця лексика пов’язана зі специфічним джерелом: корпус писемного мовлення переважно складається з публіцистичних текстів, зібраних із газет і журналів.

Як і можна було очікувати, результати дослідження показали, що вживання лексики та морфологічних категорій у корпусі розмовного мовлення відрізняється. Було встановлено, що найчастотніші форми іменника в корпусі розмовного мовлення такі — kartas, diena, laikas, vieta, найчастотніші форми прикметника — geras, gera, graži, найчастотніші форми дієслова — nežinau, žinau, yra, nori, būt, nėra, pasakyt, найчастотніші займенники — aš, tu, mes, tas, прислівники — ten, čia, інші слова — nu, ir, ne, bet, kad, ką, tai, ar. Ці особливості свідчать, що для розмовного мовлення характерні короткі слова та скорочені словоформи.

7

INETA DABAŠINSKIENĖ

Важливо зазначити, що, розглядаючи лексику загалом або семантичні групи окремих частин мови, слід пам’ятати: часто можна виявити зв’язки між значенням і формою (про значення відмінків див. Savickienė 2003, 2005). Часте вживання називного відмінка свідчить про те, що іменники, які позначають осіб, частіше вживаються в корпусі розмовного мовлення, ніж у RKT. Значення дієслів першої особи (ментальні процеси) відрізняється від значення дієслів, ужитих у третій особі (активна дія). У граматиці, що спирається на теоретичний підхід до вживання (англ. usage-based approach) і впливу частотності (англ. frequency effect), Michael Tomasello (2003), Joan Bybee (1985, 1995) та інші науковці (Bybee & Hopper 2001) стверджують, що вживання частотніших або рідше вживаних форм залежить від значення конкретного слова і, навпаки, певні слова можуть частіше вживатися лише в певних формах. Вплив частотності може зумовлювати зміни структури слів, наприклад скорочення та стягнення. У Литві поки що небагато праць, у яких вплив частотності на форму й значення було б докладно досліджено.

На підставі попередніх даних корпусу розмовного мовлення можна визначити основні тенденції вживання граматичних категорій у сучасному литовському розмовному мовленні. У цій статті було поставлено за мету представити картину морфологічного аналізу лише розмовного, а не усного литовського мовлення загалом, тому розглядалися тільки тексти корпусу розмовного мовлення, а не тексти окремих жанрів усного мовлення. Зрозуміло, що вживання граматичних форм і лексичних одиниць у мовленні інших жанрів усного мовлення може відрізнятися. Однак, як стверджує Vida Žilinskienė, яка тривалий час досліджує вживання граматичних форм у публіцистичному, діловому, науковому та художньому стилях, відмінності незначні. Вона встановила, що найбільше відрізняються тексти художнього стилю від нехудожніх текстів (Žilinskienė 2005). Звісно, можна припустити, що дані усного мовлення іншого типу не виявлять значних відмінностей, однак це вже завдання подальших досліджень.

Дані, наведені Vidos Žilinskienės (2001; 2002a; 2002b; 2005), яка тривалий час досліджувала розподіл морфологічних категорій у різних стилях литовського писемного мовлення, а також Erikos Rimkutės (2006), свідчать, що результати обох дослідниць дуже подібні, попри відмінності між текстами та стилями. Для цього дослідження ми обрали для порівняння дані морфологічно анотованого корпусу Erikos Rimkutės як джерело литовського писемного мовлення.

Насамперед хотіли з’ясувати, як розподіляються частини мови в розмовному мовленні. Дані таблиці 3 свідчать про очевидні відмінності між даними корпусу розмовного мовлення та RKT.

8

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

Таблиця 3. Розподіл частин мови

Частина мови

ŠKT

RKT

Іменник

16,2

39,37

Прикметник

2,8

7,33

Займенник

16,9

8,7

Числівник

1,9

0,96

Дієслово

22,8

20,5

Прислівник

10,2

6,72

Прийменник

4,2

4,65

Частка

12

1,97

Сполучник

8,2

7,62

Звуконаслідувальне слово, вигук

4,8

0, 2

Усього:

100%

100%

Насамперед видно, що за частотністю вживання основних частин мови різняться: найчастотнішою частиною мови в ШКТ є дієслово, а в РКТ — іменник, хоча різниця у вживанні дієслів не дуже велика (22,8% і 20,5%). У писемному мовленні домінує іменник, а в усному — дієслово. Такий результат не є несподіваним, оскільки усне мовлення значно експресивніше й жвавіше, а ці властивості забезпечує частіше вживання дієслів. Займенник у ШКТ уживається трохи частіше, ніж іменник; за частотністю вживання займенник посідає третю позицію і в РКТ, однак частота вживання цієї частини мови різниться вдвічі, пор. 16,9% і 8,7%. На відміну від РКТ, у ШКТ значно частіше вживаються частки, прислівники, вигуки та звуконаслідувальні слова. Ці частини мови також пов’язують з експресивністю, спонтанністю та емоційністю створюваного дискурсу. Як стверджує Audrius Utka, «розподіл частотності дуже частих слів або їхніх форм у текстах не є хаотичним чи випадковим. Будучи найчастотнішими структурними одиницями тексту, часті слова безпосередньо пов’язані з функціями тексту, тому разом з іншими формальними властивостями тексту вони є важливими показниками функцій тексту» (2005: 49). Числівники, сполучники та прийменники вживаються з подібною частотністю. Дуже

9

Ineta Dabašinskienė

різниться вживання прикметників: у ШКТ їх уживають значно рідше, ніж у РКТ. Інші дослідження усного мовлення, у яких аналізуються розмови дітей і дорослих, також засвідчують, що прикметники вживаються особливо рідко (Kamandulytė 2005).

Варто було б розглянути й порівняти розподіл граматичних категорій іменника та дієслова як найчастотніших частин мови. Прикметник також буде розглянуто через уживання граматичних категорій, подібних до іменникових, хоча ця частина мови не вирізняється частим уживанням.

Відмінок. Граматичні відмінки вживаються частіше, ніж семантичні, і в ШКТ, і в РКТ (див. таблицю 4). Отже, за частотністю вживання відмінки поділяються на дві групи: основну (називний, родовий і знахідний) та периферійну (давальний, орудний, місцевий, кличний). Виразніші відмінності виявляються під час аналізу частотності вживання кожного відмінка. Називний відмінок іменника є найчастотнішим у ШКТ, а родовий — у РКТ. Ця відмінність особливо виразна, оскільки частотність родового відмінка однини різниться майже вдвічі (пор. 22,9% і 40,2%). Часте вживання родового відмінка в РКТ зумовлене його означальною функцією, якої він набуває в численних публіцистичних джерелах. Знахідний відмінок значно частіше вживається в усному, ніж у писемному мовленні (пор. 26% і 15,8%). Отже, у ШКТ основні відмінки однини розташовуються за частотністю так: називний, знахідний, родовий, а в РКТ — родовий, називний, знахідний. У попередніх дослідженнях усного мовлення часте вживання називного відмінка фіксувалося як у дитячому, так і в дорослому мовленні (див. Savickienė 2003, 2005). Як і очікувалося, вживання місцевого й орудного відмінків однини подібне і в ШКТ, і в РКТ, однак уживання кличного та давального відмінків різниться: кличний відмінок значно частіший в усному мовленні (пор. 3,3% і 0,6%), а давальний — у писемному (2,6% і 4%). У парадигмі множини бачимо лише дещо частіше вживання родового відмінка в ШКТ, тоді як розподіл інших відмінків подібний до розподілу в парадигмі однини.

Таблиця 4.Розподіл відмінків іменників і прикметників (%).

Відмінок ШКТ Імен. Одн. ШКТ Імен. Множ. ШКТ Прикм. Одн. ШКТ Прикм. Множ. РКТ Імен. Одн. РКТ Імен. Множ. РКТ Прикм. Одн. РКТ Прикм. Множ. Н. 31,6 30 62,5 61,7 27,5 23,7 40 34,6 Р. 22,9 33,5 15,3 17,7 40,2 42,4 26,7 30,3

10

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

Продовження таблиці 4

Відмінок ШКТ Ім. одн. ШКТ Ім. мн. ШКТ Прикм. одн. ШКТ Прикм. мн. РКТ Ім. одн. РКТ Ім. мн. РКТ Прикм. одн. РКТ Прикм. мн. Наз. 2,6 2,3 1,5 1,3 4 4,3 3,3 3,9 Род. 26 22,8 14 10,7 15,8 18,2 17,7 19,1 Ор. 5 9 4,4 7,7 5,8 7,3 7,8 8,5 Місц. 8,6 2,1 2 0,6 6 3,8 4,1 3,6 Кл. 3,3 0,3 0,3 0,3 0,6 0,3 0,2 0,08

Статистичні дані слов’янських мов подібні до результатів для литовського розмовного мовлення: російська: Наз. — 32.6%, Род. — 25.3%, Зн. — 22%, Дав. — 4.1%, Місц. — 10.1%, Ор. — 5% (Zemskaja 1979: 74); польська: Наз. — 34.2%, Род. — 29.8%, Зн. — 19.2%, Дав. — 4.8%, Ор. — 4.4%, Місц. — 7.6% (Laskowski 1989: 212).

У прикметниковій парадигмі перелік частотності вживання відмінків як у ШКТ, так і в РКТ є подібним: найчастіше вживається називний відмінок, далі йдуть родовий, знахідний, орудний, місцевий, а також давальний і кличний. Найбільша різниця помітна у вживанні називного й родового відмінків: у ШКТ називний відмінок прикметника вживається дуже часто — аж до 62,5%, тоді як у РКТ його частка становить лише близько 40%; родовий у розмовному мовленні трапляється рідше, ніж у писемному: 15,3% і 26,7%. Отже, іменникова й прикметникова парадигми показують, що найчастотнішим відмінком у ШКТ є називний. Слід звернути увагу на те, що в ШКТ немає очевидної різниці між уживанням знахідного й родового відмінків іменника, оскільки частотності в однині та множині подібні. У системі відмінків прикметника другим за частотністю є родовий, тоді як у системі іменника в однині частіше вживається знахідний, а в множині — родовий.

Рід і число. Результати показали, що чоловічий рід як немаркований член домінує в обох корпусах: чоловічий рід іменників у ШКТ становить 55,9%, жіночий — 44,1%; чоловічий рід прикметників становить 55,6%, жіночий — 44,4%. У РКТ чоловічий рід іменників становить 60,4%, жіночий — 39,6%; чоловічий рід прикметників становить 54,4%, жіночий — 41,5%. Однина вживається частіше, ніж множина.

11

INETA DABAŠINSKIENĖ

Дієслівні форми. Дієслово є найчастотнішою частиною мови в ШКТ. Порівняння особових і неособових форм дієслова показує, що в ШКТ особові форми становлять понад 80%, а в РКТ — близько 50%. На відміну від РКТ, у ШКТ значно рідше вживаються дієприкметники, дієприслівники та напівдієприслівники.

Таблиця 5. Розподіл дієслівних форм

Форми | ШКТ | РКТ; Особові | 82,1 | 50,7; Дієприкметники | 5,4 | 27,7; Дієприслівники | 0,4 | 3,2; Напівдієприслівники | 0,2 | 1,8; Інфінітив | 11,9 | 16,6; Усього | 100% | 100%

Вживання часів в обох корпусах розподілилося подібно: найчастіше вживається теперішній час, який становить половину всіх часових форм, далі йдуть простий минулий, майбутній і дуже рідко вживаний давноминулий час. Форми майбутнього часу в ШКТ траплялися майже вдвічі частіше, ніж у РКТ, пор. 12,9% і 7,9%.

Таблиця 6. Розподіл дієслівних часів

Часи | ШКТ | РКТ; Теперішній | 55,6 | 52,5; Простий минулий | 30,9 | 37,8; Давноминулий | 0,6 | 1,8; Майбутній | 12,9 | 7,9; Усього: | 100% | 100%

Серед особових форм дієслова переважає третя особа. У РКТ серед форм однини й множини домінує 3-тя особа. ШКТ подає інші дані: перша й третя особи однини вживаються майже однаково

12

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

За тієї самої частотності друга особа також не опиняється на периферії вживання. Подібне вживання першої, другої та третьої особи свідчить про переважання діалогічного мовлення.

Таблиця 7. Розподіл дієслів за особами

Особи

ШКТ

RKT

Одн. 1 ос.

28,4

7,5

Одн. 2 ос.

21,2

4.6

Одн. 3 ос.

29,2

53,4

Множ. 1 ос.

6

5,9

Множ. 2 ос.

4,4

2,5

Множ. 3 ос.

10,8

26,1

Усього:

100%

100%

У литовській мові переважають дієслова першої дієвідміни, тому не випадково дані ШКТ свідчать, що дієслова цієї дієвідміни вживаються більш ніж у 61% випадків, другої — у 17%, а третьої — у 22%.

4. ВИСНОВКИ

На підставі попередніх даних корпусу розмовного мовлення визначено основні тенденції вживання граматичних категорій у сучасній розмовній литовській мові. Розглянувши вживання граматичних категорій основних частин мови в корпусі ШКМ, можна стверджувати, що ці дані очевидно відрізняються від даних корпусу РКМ. Насамперед слід згадати дуже часте вживання дієслова, займенника, частки та інших службових частин мови. Надзвичайно рідке вживання прикметника могло б бути придатним критерієм для розпізнавання розмовного мовлення. Важливі й інші критерії: домінування називного відмінка в однині та множині парадигм іменника й прикметника, рідке вживання невідмінюваних форм (особливо дієприкметників), подібна частотність уживання першої та третьої особи дієслова.

Ці результати є першою спробою статистично обґрунтувати відмінності між усним і писемним мовленням, які часто фіксували лише шляхом спостереження. Очікується,

13

INETA DABAŠINSKIENĖ

що в майбутньому побільшає різноманітних досліджень лексики, морфології та синтаксису на основі даних усного мовлення.

LITERATŪRA

BALČIŪNIENĖ, I. 2005: Parodomųjų įvardžių įsisavinimas. Lituanistica (4), 45–54.

BALČIŪNIENĖ, I. 2007: Parental reactions to the grammatically correct and incorrect utterances of the children. Estonian papers in Applied Linguistics 3, 47–56.

BYBEE, J. 1985: Morphology: A Study of the Relation Between Meaning and Form. Amsterdam: John Benjamins.

BYBEE, J. 1995: Regular Morphology and the lexicon. Language and cognitive processes 10 (5), 425–455.

BYBEE, J. & P. HOPPER, eds., 2001: Frequency and the emergence of the linguistic structure. Amsterdam: John Benjamins.

KAMANDULYTĖ, L. 2005: Vaikiškosios kalbos registras. Gimtoji kalba 7, 12–16.

KAMANDULYTĖ, L. 2007: Morphological Modifications in Lithuanian child directed speech. Estonian Papers in Applied Linguistics 3, 155–167.

KARALIŪNAS, S. 1997: Kalba ir visuomenė. Psichosociologiniai ir komunikaciniai kalbos vartojimo bruožai. Vilnius.

LASKOWSKI, R. 1989: Markedness and the category of case in Polish. In: O. M. Tomić, ed., Markedness in synchrony and diachrony. Berlin etc: Mouton de Gruyter, 207–226.

MACWHINNEY, B. 2000: The CHILDES project: tools for analyzing talk: Transcription, format and programs. Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum Associates.

RIMKUTĖ, E. 2006: Morfologinio daugiareikšmiškumo ribojimas kompiuteriniame tekstyne. Daktaro disertacija. Kaunas: VDU.

ROSINAS, A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

SAVICKIENĖ, I. 2001: The role of diminutives in Lithuanian child language acquisition. Linguistica Baltica 9, 109–118.

14

Šnekamosios lietuvių kalbos morfologinės ypatybės

Savickiene, I. 2003: The Acquisition of Lithuanian Noun Morphology. Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften.

Savickiene, I. 2005: Linkšnių vartojimo dažnumas ir daiktavardžių reikšmė. Acta Linguistica Lithuanica 52, 59–65.

Savickiene, I. 2006: Komunikacinė pragmatika ir kalbėjimo situacijos tikslas: deminutyvų vartojimo atvejis. Kalbos kultūra 79, 258–265.

Tomasello, M. 2003: Constructing a Language. A Usage Based Theory of Language Acquisition. Cambridge, MA: Harvard University Press.

Utka, A. 2004: Statistinis tekstų funkcijų nustatymas. Daktaro disertacija. Kaunas: VDU.

Utka, A. 2005: Labai dažnos žodžių formos lietuvių kalboje. Lituanistica 1(61), 48–55.

Verschu(e)ren, J. 1987: Pragmatics as a theory of linguistic adaptation. (IPrA Working Document 1).

Zemskaja, E. A. 1979: Russkaja razgovornaja reč’. Moskva: Nauka.

Žilinskiene, V. 2001: Lietuvių ir latvių kalbų publicistikos leksikos ir morfologijos pagrindinės statistinės charakteristikos. Lituanistica 3 (47), 69–79.

Žilinskiene, V. 2002a: Žodžių formų vartojimas lietuvių kalbos dalykinio ir publicistinio stilių duomenimis. Lituanistica 1 (49), 106–116.

Žilinskiene, V. 2002b: Gramatinių formų vartojimas lietuvių kalbos moksliniame stiliuje. Acta Linguistica Lithuanica 46, 173–183.

Žilinskiene, V. 2005: Vardažodžių, įvardžių ir jų gramatinių formų vartojimas lietuvių kalbos stiliuose. Lituanistica 4 (64), 28–44.

Župerka, K. 1997: Stilistika. Šiauliai: ŠU.

Ineta Dabašinskienė

Vytauto Didžiojo universitetas

Regionistikos katedra

K. Donelaičio g. 52-208, LT-44244 Kaunas

[email protected]

15