DANIEL PETIT

École Normale Supérieure, Paris

СТАРОЛИТОВСЬКІ AÑSKAT, ŠÌSKAT, TÀSKAT ТА СПОРІДНЕНІ СЛОВА

Старолитовської мови añskat, šiškat, tàškat та споріднені з ними слова

0. ВСТУП

Уперше запроваджене грецькими граматиками (Хрисиппом, Аполлонієм Дисколом), а згодом розроблене німецьким психологом Карлом Бюлером (1934: 80), поняття «дейксис» широко обговорювалося впродовж XX століття¹. Хоча інтуїтивно привабливе, воно є штучною конструкцією, що охоплює різні типи жестових відсилань і широкий спектр явищ із різними семантичними ознаками. Серед найвиразніших проявів дейксису особливе місце посідають так звані «тетичні судження», які лише повідомляють про існування певної ситуації (наприклад, англ. there is a cat sleeping in my room), тоді як «категоричні судження» одночасно стверджують існування об’єкта й описують його дію або стан (наприклад, англ. a cat is sleeping in my room = there is a cat + it is sleeping in my room). Ця відмінність добре відома². Однак підклас тетичних суджень, схоже, загалом залишався поза увагою в стандартних підручниках з лінгвістики та в більшості спеціалізованих монографій і статей, присвячених дейксису³. У багатьох мовах є особливі дейктичні частки, які привертають увагу співрозмовника до певної події або стану речей (наприклад, лат. ecce, рос. vot, фр. voici, voilà «ось є»). За своїми найвиразнішими синтаксичними та семантичними ознаками, особливо за

¹ Див., наприклад, Charles Fillmore (1997) або Stephen Levinson (2006) для нещодавнього огляду.

² Див., наприклад, Hans-Jürgen Sasse (1987).

³ An exception is Levinson (2006: 111), who uses the term ‘presentative particles’, otherwise very rare in English-language linguistics.

Straipsniai / Articles

11

ALL_62_63_maketas.indd 11

2011.06.17 08:23:46

DANIEL PETIT

З огляду на те, що вони вказують на співрозмовника, такі частки відрізняються від інших дейктичних часток (наприклад, лат. ibi, рос. zdes’, фр. ici, là «тут»). У науковій літературі їх іноді називають «презентативними частками»; цей термін походить з опису біблійноєврейської частки hinneh «ось є/ось є» і згодом був застосований до французьких часток voici, voilà. Як я намагався показати в іншій праці⁴, поняття «презентативних часток» є продуктивним і привабливим, адже воно може пояснити вживання деяких дейктичних часток балтійських мов, особливо лит. štai, латв. re, rau, lūk і še «ось». Мета цієї статті — обговорити походження підкласу презентативних часток, широко засвідчених у старолитовській мові та в деяких литовських діалектах, але досі не пояснених з етимологічного погляду.

1. ОПИС

У старолитовській літературі та в деяких сучасних литовських діалектах трапляється низка презентативних часток, які, очевидно, мають спільні морфологічні ознаки, але досі не мають переконливої етимології. З описового погляду ці частки є складними утвореннями з вказівної основи (anàs, šìs, resp. tàs) та закінчення –(s)ka(t) або –(s)ga(t). У таблиці 1 наведено всі відповідні форми та подано їхній стислий опис.

З огляду на основні функції цих різних часток у литовській мові очевидно, що вони належать до категорії, яку я коротко представив вище під назвою «презентативні частки»: їхнє основне значення відповідає значенню латинської частки ecce. Насамперед деякі з цих часток можуть вводити іменну форму. Приклади з šìskat:

[1] Wolfenbüttel Postilla (WP 118 2–3 [1573]):

[chi]kat tar/naite we[3]paties.

«Ось служниця Господня!»

[2] Jonas Bretkunas, Postilla (BP I 84 21 [1591]):

Jei tawe gandin Smertis bei prapūlims / tadda [chi]kat tawa gelbetoias Kriſtus.

«Якщо смерть і загибель лякають тебе, то ось твій Спаситель, Христос!»

З šìsgatės:

[3] Сімонас Даукантас (LKŽ XIV 914):

Šìsgatės piemuo!

«Ось пастух!»

Daniel Petit (2010).⁴

12

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 12

2011.06.17 08:23:46

Старолітовська anškat,

šiškat, tàskat та споріднені з ними слова

ТАБЛИЦЯ 1

основа ans-

основа šis-

основа tas-

з глухим приголосним -k-

-ka

šiška Даукантас

-kat

anskat Бреткунас

šiškat Wolfenbüttel Postilla, Бреткунас

taskat Wolfenbüttel Postilla, Бреткунас, Кляйн, Сапунас, Мільке, Clavis Germanico-Lithvana, Lexicon Lithuanicum, Нессельманн, Куршат

-kate

šiškate Вольфенбюттельська постила

-kategi

taskateghi Постилла з Вольфенбюттеля

із дзвінким приголосним -g-

-g

tàsg діалекти Папіле, Тиркшляй

-ga

ansga Юшка

šiga Юшка, діалекти Алседжяй, Скаудвіле šišga Коссажевський, діалект Рауденая

tàšga Пабрежа, Юшка, діалекти Плунге, Рауденая, Жемайчю-Калварія

-gat

tàšgat діалекти Кведарни, Рієтаваса, Салантая

-gatės

aṅgatės діалекти Куляй, Плателяй, Салантая anšgatės Алседжяй, Гаргждай, Грушлаукіс, Стаклішкес

šišgatės Серейскіс, діалекти Салантая, Скуодаса šišgatės Даукантас, Юшка, Коссажевський, діалекти Алседжяй, Гаргждай, Плателяй, Салантая, Вейвирженай, Жаренай

tàšgatės Юшка, Лаздину Пеледа, Баронас, діалекти Грушлаукіса, Ілакіяй, Кведарни, Луоке, Плунге, Рієтаваса, Салантая, Седи, Тиркшляй, Трускави, Тверая, Векшняй, Жаренай

-gati

tàšgati діалект Жемайчю-Калварії

-gaties

šišgaties діалект Жареная

-gatis

šišgatis Нідерманн, Зенн, Брендер і Саліс

tàšgatis Пабрежа, Валанчюс, Юшка, діалекти Кретинги, Моседіса, Плателяй, Рауденая, Салантай, Жямайчю-Кальварії

-gačiuos

tàšgačiuos діалект Шатеса

Straipsniai / Articles

13

ALL_62_63_maketas.indd 13

2011.06.17 08:23:46

DANIEL PETIT

Із tàškat:

[4] Мартінас Мажвідас, Gesmes Chríkſczonijkas (MŽ 447 4 [1570]):

Motriſchk taſkat sunus tawa!

«Мати! Ось Твій син!»

[5] Йонас Бреткунас, Biblia (BB Пісн. 5, 2 [1590]):

Taſkat balsas mana Prieteliaus tuskinanczio.

«Ось голос мого друга, який стукає».

У цій конструкції за презентативними частками зазвичай іде називний відмінок. Ця іменна конструкція переважно засвідчена в давньолитовській релігійній літературі; можливий вплив біблійної фразеології. Однак окремі приклади трапляються також у пізніших джерелах. Приклад із tàšga:

[6] Антанас Юшка, Литовскій словарь ([1897–1922], пор. LKŽ XV 961):

Tàšga triba jo dirvos!

«Ось край його поля!»

Також трапляється конструкція з непрямим питальним підрядним реченням, але, здається, вона дуже рідкісна. Судячи з матеріалу, зібраного з LKŽ та давньолитовської літератури, можна навести дуже мало прикладів, і більшість із них сумнівні. Наприклад:

[7] Твори Юргіса Пабрежі (LKŽ XV 961):

Taſga, koks vẽl reikalas!

«Поглянь-но туди! Що за історія!»

Очевидно, тут маємо справу не з непрямим питальним підрядним реченням, а з самостійною часткою tasga, за якою йде вигук koks vẽl reikalas! «що за історія!». Ми поки що не можемо визначити, чи ця неможливість уживати ці частки з непрямими питальними підрядними реченнями зумовлена недостатністю нашої документації, чи відображає важливу особливість.

Ті самі частки можуть уживатися як частки на початку речення, вводячи самостійні присудки, виражені дієсловами. Ця конструкція рясно засвідчена не лише в давньолитовській літературі, де можна було б припускати вплив біблійної фразеології, а й у сучасних діалектах, де такий вплив виключений. Приклади з añškat:

[8] Йонас Бреткунас, Biblia (BB 22 Kings 4, 25 [1590]):

Anſſkat ateia Sunamitiene.

«Ось! Жінка із Сунама прибула.»

14

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63 maketas.indd 14

2011.06.17 08:23:46

Senosios lietuvių kalbos ańskat, ši̇skat, tàskat ir su jais susiję žodžiai

З ši̇skat:

[9] Wolfenbüttel Postilla (WP 158 30 [1573]):

Ir ſchijkat Ritą metą ankſti iſch wiſſiu ſzaliu muras paſikiele.

«І ось! На світанку з усіх боків постала стіна».

[10] Йонас Бреткунас, Biblia (BB Суд 15, 16 [1590]):

Schijkat anis gul pulkais.

«Ось! Вони лежать, зібравшись разом».

[11] Йонас Бреткунас, Biblia (BB Лк 7, 27 [1590]):

Schijkat ſiuncziu Angelą mana.

«Ось! Я посилаю свого ангела».

З ši̇skate:

[12] Wolfenbüttel Postilla (WP 195 12–13 [1573]):

A meſs ſchijkate, ka/iamis miname.

«І ми — ось! — топчемо ногами».

З tàskat:

[13] Wolfenbüttel Postilla (WP 16v 28–29 [1573]):

A taſkat artinąji jumis karaliſ/te Dangaus!

«І ось! Слово небесного царства наближається до вас!»

[14] Jonas Bretkūnas, Biblia (BB Gen 29, 6 [1590]):

І ось такий її дочка Рахель приходить з вівцями.

«І ось! Його дочка Рахель приходить зі своїми вівцями».

[15] Jonas Bretkūnas, Postilla (BP I 303 7 [1591]):

Todelei mielas Krikſchczonie tu taſkat eſſi krikſchtitas.

«Отже, о любий християнине! Ось! Ти був охрещений».

З формою tàskategi:

[16] Постилла Вольфенбюттеля (WP 117r 10 [1573]):

Taſkategi panas Die=||was tąwe paaukſtinaią.

«Ось! Господь Бог підніс тебе».

З формою tàsgatės:

[17] Діалект Тришкяя (LKŽ XV 961):

Tàsgatės kare buvo, ne juokai!

«Ось! Це було під час війни — не до жартів».

Straipsniai / Articles

15

DANIEL PETIT

2. МОРФОЛОГІЯ

З морфологічного погляду очевидно, що тут ідеться про дві різні формації. Наскільки я можу судити, форми з глухим приголосним (-ka-) трапляються виключно в давньолитовській мові: вони засвідчені у Вольфенбюттельській постилі (1573) і працях Йонаса Бреткунаса (бл. 1590), Даніеля Кляйна (1653, 1654) або Кріступаса Сапунас (1673). Їх іще згадано в деяких словниках XIX століття, куди їх, імовірно, запозичено зі старіших джерел: наприклад, маємо taskat, Adv. siehe da у словниках Георга Нессельмана (1851: 95) і Фрідріха Куршата (1883: 450). Натомість форми з дзвінким приголосним (-ga-) з’явилися лише пізніше. Наскільки мені відомо, найдавніші їхні фіксації сягають праць Юргіса Пабрежі (1771–1849) і Мотеюса Валанчюса (1801–1875). Отже, між обома типами закінчень є хронологічна відмінність: форми з -ka- давніші за форми з -ga-.

Це перше враження підтверджується діалектологічним розподілом. У давньолитовській мові форми з -ka- найкраще засвідчені у Вольфенбюттельській постилі (WP 1573), однак трапляються й у різних текстах, заснованих на інших діалектах, наприклад у Мартінаса Мажвідаса, Бреткунаса або Мікалоюса Дауґши. Тож, імовірно, закінчення -ka- є спільною литовською спадщиною. Картина з молодшими формами на -ga- радикально інша: вони обмежені невеликою кількістю нижньолитовських (жемайтських) діалектів і переважно засвідчені на північ від лінії, проведеної між Клайпедою та Куршенай (наприклад, у Кретинзі, Скуодасі, Тельшяї, Ретавасі, Луоке, Папіле). Серед давніших творів можна згадати праці Пабрежі й Валанчюса, які обоє народилися саме в цій місцевості (відповідно в Скуодасі та Кретинзі). Очевидно, що дзвінке закінчення (-ga-) є локальним нововведенням північних нижньолитовських діалектів. Однак його навряд чи можна вважати закономірним розвитком давнішого -ka-.

3. ЕТИМОЛОГІЯ

Починаючи з XIX століття, етимологію цих часток жваво обговорювали. У короткій примітці латвійський мовознавець Яніс Ендзелін (DI II 499 [1913]) пояснив закінчення -skat у aņskat, šīskat, tàskat як споріднене з основою латвійського дієслова skatīt «бачити, дивитися». Це пояснення прийняв і Едуард Герман (1926: 387). Інший погляд запропонував Адальберт Беззенбергер (1877: 175–176), який вважав aņskat, šīskat і tàskat складними формами вказівних займенників aņs (anàs), šis, відповідно tà(s) у сполученні з різними

16

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

Senosios lietuvių kalbos ańskat, ši̇̀skat, tàskat ir su jais susiję žodžiai

дейктичними частками. Першу частку –ka– він виводив із праіндоєвропейського сполучника *kʷe «і» (пор. гр. τε, давньоінд. ca), а другу частку –t (із –te) порівнював із закінченням лит. nèt «навіть». Дещо інакше Ернст Френкель (1921: 3, 33, пор. LEW I 11 [1962]) виводив ańskat, ši̇̀skat і tàskat із вказівних займенників ańs (anàs), ši̇̀s, відповідно tà s, у сполученні з дейктичною часткою –ka–. Однак закінчення –t він виводив не з іншої дейктичної частки, а зі скороченої форми особового займенника 2-ї особи однини у давальному відмінку (–ti «тобі» > –t). Такої самої думки дотримувалися Петер Арумаа (1933: 35), а пізніше — Войцех Смоцінський (2007: 17, 640, 661). Схоже, жоден із цих учених не підкріпив жодне з цих пояснень точними історичними чи типологічними доказами. Можливо, було б цілком справедливо застосувати до всіх них скептичну оцінку, яку Алвілс Аугсткалнс (1934–1935: 67) висловив щодо припущення Френкеля: Diese Vermutung läßt sich aber, soweit ich sehe, auch durch nichts erklären. Ґрунтовне дослідження всіх наслідків, що випливають із цих етимологій, іще належить провести.

Почнімо з припущення Ендзеліна. На підтвердження його твердження, що закінчення ańskat, ši̇̀skat і tàskat походить від дієслівної форми, спорідненої з латв. skatīt «бачити, дивитися», можна навести сучасні французькі презентативні частки voici, voilà. Ці частки утворилися в середньофранцузькій мові від наказового способу дієслова voir «бачити» у сполученні з локальними частками ci «тут», відповідно là «там». На відміну від франц. voici, voilà, що походять від vois ci, vois là (наказовий спосіб + локальна частка), лит. ańskat, ši̇̀skat, tàskat демонстрували б протилежний порядок слів (локальні частки *anà, *ši̇̀, *tà + наказовий спосіб *skatitī = латв. skatīt). З цього погляду регулярне вживання цих часток із називним відмінком (як у fchijkat tarnaite weſ3paties «ось служниця Господня» WP 118 2–3 [1573]) було б вторинним. Подібним випадком є грецька презентативна частка ἰδοὺ «ecce», що походить від форми наказового способу аориста ἰδεῖν «бачити»: спочатку після неї вживали іменні групи у знахідному відмінку, але в елліністичній грецькій мові її почали вживати з іменними групами в називному відмінку (наприклад, ἰδοὺ ὁ ἄνθρωπος «ecce homo» Jn 19, 5). Хоча на перший погляд етимологія Ендзеліна може здаватися привабливою, вона має серйозну ваду: запропоноване Ендзеліном членування (*anà, *ši̇̀, *tà + *sket-) не пояснює форм із дзвінким приголосним (пор. tàsgat тощо), ані форм без кінцевого зубного (пор. ši̇̀ska, tà sga тощо). Імовірно, закінчення –t не є невід’ємною частиною структури, а радше є випадковим елементом, доданим до вже сформованої основи; це свідчить про те, що зв’язок із дієслівним коренем латв. skatīt слід вважати помилковим.

Тепер перейду до етимологій Беззенбергера та Френкеля. Якому б поясненню не віддати перевагу, обидва мають спільну думку, що –ka–, відповідно –ga– спочатку

Straipsniai / Articles

17

DANIEL PETIT

Дейктичні частки, додані до демонстративних основ añs (anàs), šìs, відповідно tàs. Хоча дейктична частка -ka- трапляється рідко, у деяких литовських діалектах вона вживається замість стандартнолитовської -ki-. Частка -ga- залишила деякі сліди у старолитовській мові (наприклад, nesanga «тому що, заради», betaiga «але»; пор. давньопрусське anga «якщо, чи») поряд із частішою часткою -gi-. Шиплячий перед цими дейктичними частками, імовірно, належить до демонстративних основ. Його, мабуть, слід тлумачити як закінчення називного відмінка однини чоловічого роду (añs = anàs, šìs, tàs), і справді, у багатьох випадках контекст передбачає узгодження з іменником чоловічого роду в однині; див., наприклад, такі приклади:

[18] Martynas Mažvydas, Gesmes Chrikſczonijkas (MŽ 447 4 [1570]):

Motriſchk tafkat sunus tawa!

«Мати! Ось Твій син!»

(узгодження taskat «цей там» зі словом sunus «син»).

[19] Simonas Daukantas (LKŽ XIV 914):

Šišgatės piemuo!

«Ось пастух!»

(узгодження šišgatės «цей тут» зі словом piemuo «пастух»).

Однак контрприклади трапляються досить часто: вони можуть стосуватися іменників жіночого роду, як у таких прикладах:

[20] Wolfenbüttel Postilla (WP 118 2–3 [1573]):

ſchikat tar/naite weſzpatties!

«Ось служниця Господня!»

(неузгодження šiškat «ця тут» зі словом tarnaītē «служниця»).

[21] Antanas Juška, Литовскій словарь ([1897–1922], пор. LKŽ XV 961):

Tàsga triba jo dirvos!

«Ось край його поля!»

(розбіжність між tasga «цей там» і triba «край»).

або з іменниками у множині:

[22] Jonas Bretkūnas, Biblia (BB Judg 15, 16 [1590]):

Schikat anis gul pulkais.

«Ось, вони лежать, зібравшись докупи».

або навіть зовсім без іменника:

[23] Говірка Тришкяй (LKŽ XV 961):

У цю пору на війні було, не жарти!

«Ось, це було на війні, не до жартів!»

18

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 18

2011.06.17 08:23:46

Senosios lietuvių kalbos ańskat, ši̇skat, tàskat ir su jais susiję žodžiai

Можливо, це є наслідком вторинного розширення, коли ańskat, ši̇skat, tàskat переосмислили як незмінювані частки. Як паралель можна згадати хетські презентативні частки kaš̌a, kaš̌ma «дивись-но, ось» і ašma «ось, дивись», які, згідно зі стандартною етимологією, походять від називного відмінка однини спільного роду вказівних займенників kāš «оцей» (< PIE *ḱós, пор. лит. ši̇s < *ḱi-), відповідно *āš «оцей» (< PIE *h₁ós), у поєднанні з дейктичною часткою *-(m)a (пор. хет. imma «справді, дійсно», namma «тоді, знову, до того ж»), але можуть ширше вживатися як застиглі адвербіальні утворення.

Так само можна припустити, що перша частина ańskat, ši̇skat і tàskat — це застигле закінчення називного відмінка однини чоловічого роду. Форми переосмислили як незмінювані прислівники або частки. Варто зазначити, що в деяких литовських діалектах засвідчено форми без шиплячого: ši̇ga, ši̇gatės (поряд із ši̇sgatės), ańgatės (поряд із ańsgatės); їх слід розглядати як новоутворені адвербіальні форми.

Закінчення -t залишається головною проблемою. Саме в цьому полягає розбіжність між поясненнями Бецценбергера та Френкеля. Спершу я розгляну етимологію Френкеля, оскільки нині вона, як виявляється, переважає у стандартних довідниках. Він стверджує, що закінчення -t відображає давальний відмінок особового займенника другої особи однини -t (від -ti «тобі, для тебе»). Хоча Френкель і жоден учений, який підтримав його погляд, цього не згадували, цю етимологію, імовірно, можна було б підкріпити значним обсягом типологічних свідчень, що демонструють фразеологічну схильність презентативних часток сполучатися з особовими займенниками другої особи однини чи множини в давальному відмінку. Наприклад, у латині за презентативними частками ecce та em «ось, ось є» часто стоїть давальний відмінок однини tibi «тобі, для тебе». Приклади лат. ecce tibi «ось, ось є»:

[24] Цицерон, «На захист Сестія» 89:

Ecce tibi consul, praetor, tribunus plebis noua noui generis edicta proponunt!

«Дивись-но: консул, претор і народний трибун оприлюднюють нові едикти нового зразка!»

[25] Цицерон, «Листи до Аттіка» 7, 19:

Ecce tibi ante diem tertium Nonas Februarias mane accepi tuas litteras!

«А ось третього дня перед лютневими Нонами я вранці отримав твого листа!»

З лат. em tibi «ось, ось є»:

[26] Плавт, «Асінарія» 880:

Em tibi hominem!

«Ось твій чоловік!»

[27] Плавт, «Амфітріон» 778:

Em tibi pateram, eccam!

«Ось! Твоя чаша, дивись!»

Straipsniai / Articles

19

ALL_62_63_maketas.indd 19

2011.06.17 08:23:46

DANIEL PETIT

[28] Плавт, «Псевдол» 754:

Em tibi omnem fabulam!

«Ось тобі й увесь сюжет!»

Подібне явище засвідчене також у романських мовах, наприклад в італійській, де презентатив ecco має варіант eccoti (< ecco «ось» + ti «тобі», одн.):

[29] «Квіточки святого Франциска», XXXVI [перше видання 1476]:

Ed eccoti venire una grande moltitudine!

«І ось! Надходить великий натовп!»

[30] П’єтро Аретіно (1492–1556), «Рагіонаменти» 11 [перше видання 1533]:

E venuto il tempo di levarsi. Eccoti mia madre che mi rimenò a casa.

«Настав час уставати. Ось моя мати, яка веде мене додому».

[31] Карло Ґольдоні (1707–1793), «Перська наречена» III 8 [перше видання 1753]:

Eccoti il mio consiglio.

«Ось моя порада».

а в старофранцузькій мові es vos (< es «ось» + vos «вам», мн.):

[32] «Пісня про Роланда» 1989 [кінець XI століття]:

As vus Rollant sur son cheval pasnet.

«Ти бачив Роланда непритомним там, на його місці».

[33] Беруль, «Роман про Трістана», 3702 [XII століття]:

Ось і король Артур.

«І поглянь, ось король Артур».

[34] Вас, «Житіє святої Маргарити», 562 [близько 1130–1140]:

Ось дуже сильний грім.

«Ось дуже сильний грім».

Подібне сполучення давального відмінка займенника другої особи з презентативною часткою відоме також у біблійній вірменській мові. Принаймні, у Новому Завіті можна знайти два приклади (aha «ось» + cʿjěz «вам», мн.):

[35] Ів 19, 5:

eu asœ Ãnosa: aha ayrd ÃjeÔ.

Ew asē c‘nosa: aha ayrd c‘jěz.

«І він каже їм: Ось чоловік!»

[36] Ів 19, 14:

eu asœ Ãhreaysn: aha »agawor jer ÃjeÔ.

Ew asē c‘hreaysn: aha t‘agawor jer c‘jěz.

«І він каже юдеям: Ось ваш цар!»

20

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 20

2011.06.17 08:23:46

Senosios lietuvių kalbos añskat, šiškat, taškat ir su jais susiję žodžiai

Нарешті, кожен носій будь-якої слов’янської чи балтійської мови знає, що презентативні частки можуть поширюватися за допомогою давального відмінка особового займенника другої особи однини. Це можна проілюструвати, наприклад, російським vot tebe (< vot «ось» + tebe «тобі, для тебе», одн.):

[37] Російське прислів’я:

Vot tebe, babushka i yur’yev den’.

«Оце тобі, бабусю, і Юріїв день (± Яка неприємна несподіванка!).»

польським oto ci, давньопольським otóści (< oto «ось» + ci «тобі, для тебе», одн.):

[38] Польська мова (приклад знайдено в інтернеті <symia.blog.interia.pl>):

Widzieliście więc sępa łaciatego? Oto ci on.

«Ви (мн.) бачили плямистого грифа? Ось він.»

литовським, наприклад, tè táu, và táu (< tè, và «ось» + táu «тобі, для тебе», одн.):

[39] Діалект Даукшяй (пор. LKŽ XV 1046):

Ось тобі мій гнідий кінь.

«Ось мій гнідий кінь.»

[40] Діалект Mžš (пор. LKŽ XVII 763):

Оце тобі чудовий день — яка хмара насуває!

«Який чудовий день, справді, — яка хмара насуває!»

а латиським, наприклад, še tev (< še «ось» + tev «тобі, для тебе», одн.):

[41] Lerchis-Puškaitis, 1891. Latviešu tautas (teikas un) pasakas, V 318 (пор. ME IV 13):

Še tev brīnumi!

«Яка несподіванка! (± Поглянь на це диво!)»

У деяких випадках цю особливість можна пояснити особливим прагматичним значенням презентативної частки, яка не лише привертає увагу до чогось, а й запрошує співрозмовника заволодіти цим; це означає, що давальний відмінок указує на адресата або бенефіціара дії. Тоді загальне значення таке: «ось тобі, у твоєму розпорядженні, можеш узяти». В інших контекстах такого натяку на дарування чогось немає, проте давальний відмінок, схоже, лише вказує на присутність співрозмовника, якого запрошують перейнятися дією, тобто давальний виконує функцію так званого «етичного давального». Хоча етичний давальний не надто поширений у балтійських мовах, його існування не повинно викликати сумнівів принаймні на найдавніших етапах розвитку балтійських мов. Цікаво, що та сама типологічна особливість виражається в різних індоєвропейських мовах різноманітними мовними засобами; це свідчить про те, що кодування співрозмовника часто вважають невіддільною властивістю презентативних часток. Однак усі

Straipsniai / Articles

21

DANIEL PETIT

ці типологічні свідчення переконливо підтверджували б етимологію Френкеля для закінчення -t у лит. aňskat, šiškat and tàskat. Однак типологія сама по собі не є аргументом в етимологічних питаннях; вона має лише підтверджувальне значення. Спершу слід з’ясувати, чи є запропонована реконструкція просто можливою з технічного погляду.

Маючи це на увазі, розгляньмо тепер етимологію Беззенбергера. На думку Беззенбергера, структура на зразок tàskat — це результат аглютинації двох вказівних часток (–ka– + –t). Справді, презентативні частки часто розширюються додаванням інших вказівних або локативних прислівників чи часток: у литовській мові, наприклад, поряд із štai «ecce» трапляються також приклади štai čia. Довгі форми šiškate, tàskategi, šišgatės and tàsgatės, схоже, свідчать на користь форми *–tē > *–te, яку можна обґрунтовано ототожнити з локативною часткою tè «там» (якщо вона походить від *–tē < *teh¹); є також свідчення на користь клітичної форми, пор. давньолит. arte (SD³ 413) і artès (SD¹ 127, SD³ 4) «можливо» поряд із ar. Якщо сприймати ці форми буквально, вони, здається, послаблюють пояснення Френкеля, за яким закінчення –t є особовим займенником –ti у давальному відмінку. Принаймні довелося б прийняти припущення, що закінчення –ti було замінено на –te за аналогією зі схемою *–t / *–te, засвідченою в деяких прислівникових утвореннях; див., наприклад, лит. net «навіть» і давньолит. nete PK 98 (пор. також netegi = netgi у SD³ 32, netes у рукописному словнику Сільвестраса Гімжаускаса 1879–1881) або лит. anót «згідно з» і anòte or anotè «згідно з». Але така аналогія, безперечно, має хитке підґрунтя й із семантичного погляду видається надто віддаленою, щоб імовірно відіграти будь-яку роль у формуванні šiškate, tàskategi, šišgatės and tàsgatės. З іншого боку, деякі з розглядуваних презентативних часток мають довгі форми з кінцевим голосним –i, наприклад tàsgati (у говірці Жемайчю-Калварії), šišgatis (у словнику Макса Нідермана, Альфреда Сенна, Франца Брендера й Антанаса Саліса), tàsgatis (у працях Пабрежі, Валанчюса та Юшки, а також у говірках Кретинги, Моседіса, Плателяя, Рауденая, Салантая й Жемайчю-Калварії), що могло б свідчити на користь етимології Френкеля. У будь-якому разі слід припустити певну вторинну аналогію. Тож важко визначити, яка форма є давньою, а яка новою.

Ще один аргумент на користь реконструкції вказівної частки *–tē > *–te у aňskat, šiškat and tàskat, а також проти тлумачення її як давального відмінка особового займенника, полягає в тому, що та сама частка *–tē > *–te > *–t може траплятися, хоча й спорадично, з іншими локативними частками, навіть якщо вони не є презентативними. У деяких литовських говірках, наприклад, засвідчено čionáitės «тут» (LKŽ II 115, говірка Бартнінкая) або tenáitės «там» (LKŽ XVI 34, говірки Вілкавішкіса, Даукшяя, Бартнінкая). Якби закінчення –t, *–te або *–tē-s було відображенням давнішого особового займенника *–ti, його можна було б очікувати лише в презентативних частках, оскільки, як я вже

22

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63 maketas.indd 22

2011.06.17 08:23:47

Senosios lietuvių kalbos añskat, šiškat, tàskat ir su jais susiję žodžiai

зазначав, кодування співрозмовника особливо важливе саме в таких частках, а не у звичайних локативних частках, у яких наявність етичного давального навряд чи була б виправданою. Однак цей аргумент досить слабкий, адже можна припустити, що закінчення форм añskat, šiškat і tàskat відрізняється від закінчення форм čionáitės, tenáitės, а закінчення форм šišgatės, tàšgatės є просто наслідком аналогії.

4. ВИСНОВОК

З огляду на ці дані, неможливо визначити, яке з двох пояснень правильне: етимологія Френкеля видається дуже привабливою з типологічного погляду, але залишає відкритими певні питання; пояснення Беззенберґера тривіальніше й, імовірно, менш захопливе, проте все ще залишається можливим. Було б, звісно, добре, якби ми могли вписати литовські дані в ширшу типологічну систему. Однак усе залежить від даних і тільки від даних.

Л І Т Е Р А Т У Р А

A r u m a a P e t e r 1933: Untersuchungen zur Geschichte der litauischen Personalpronomina. Tartu: Universitas Tartuensis.

A u g s t k a l n s A l v i l s 1934–1935: Балтійські нотатки. – Studi Baltici 4, 63–71.

BB – B r e t k ū n a s J o n a s 1590: Biblia tatai esti wissas Schwentas Raschtas Lietuwischkai pergulditas per Jana Bretkuna. Königsberg.

B e z z e n b e r g e r A d a l b e r t 1877: Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache. Auf Grund litauischer Texte des XVI. und des XVII. Jahrhunderts. Göttingen: Peppmüller.

BP – B r e t k ū n a s J o n a s 1591: Postilla Tatai esti Trumpas ir Prastas Ischguldimas Euangeliju / sakamuiu Basznyczoie Krikschczionischkoie / nuog Aduento ik Waeliku. Per Iana Bretkuna [...]. – Jono Bretkūno Postilė, ed. by Ona Aleknavičienė. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 2005.

B ü h l e r K a r l 1934: Sprachtheorie. Die Darstellungsfunktion der Sprache. Jena: Verlag von Gustav Fischer.

DI I–IV – E n d z e l ī n s J ā n i s 1971–1982: Darbu izlase 1–4. Рига: Zinātne.

F i l l m o r e C h a r l e s 1997: Lectures on Deixis. Стенфорд: CSLI Publications.

F r a e n k e l E r n s t 1921: Baltoslavica, Beiträge zur balto-slavischen Grammatik und Syntax. Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht.

Straipsniai / Articles

23

DANIEL PETIT

Grevisse Maurice ¹1936, ¹²1986: Le bon usage, Grammaire française. Брюссель: Duculot.

Hermann Eduard 1926: Litauische Studien, Eine historische Untersuchung schwachbetonter Wörter im Litauischen. Göttingen: Abhandlungen der Gesellschaft der Wissenschaft zu Göttingen.

Kurschat Friedrich 1883: Littauisch–Deutsches Wörterbuch. Halle.

Levinson Stephen C. 2006: “Deixis”. – The Handbook of Pragmatics, ed. by Laurence R. Horn, Gregory L. Ward. Oxford: Blackwell Publishing, 97–120.

LEW I–II – Fraenkel Ernst 1962–1965: Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht.

LKŽ ²II, XIV, XV, XVI, XVII – Lietuvių kalbos žodynas 2, 2-ге вид. Відп. ред. Jonas Kruopas, Vilnius: Mintis, 1969; 14–15. Гол. ред. Kazys Ulvydas, Vilnius: Mokslas, 1986–1991; 16. Гол. ред. Kazys Ulvydas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1995; 17. Гол. ред. Vytautas Vitkauskas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1996.

ME I–IV – Mühlenbach Karl, Endzelīns Jānis 1923–1932. Latviešu valodas vārdnīca, Lettisch-deutsches Wörterbuch 1–4. Rīga: Izglītības ministrija.

MŽ – Mažvydas Martynas 1547–1570: Gesmes Chrīkſczoniſkas. – Katekizmas ir kiti raštai, ed. by Giedrius Subačius. Vilnius: Baltos lankos, 1995.

MŽ – Mažvydas Martynas 1547–1570: Gesmes Chrīkſczoniſkas. – Martyno Mažvydo raštai ir jų šaltiniai, ed. by Guido Michelini. Vilnius: Mokslas, 2000.

Nesselmann Georg H. F. 1851: Wörterbuch der Littauischen Sprache. Königsberg: Verlag der Gebrüder Bornträger.

Niedermann Max, Senn Alfred, Salys Antanas, Brender Franz 1932–1968: Wörterbuch der litauischen Schriftsprache 1–4. Heidelberg: Winter.

Petit Daniel 2010: On presentative particles in the Baltic languages. – Particles and Connectives in Baltic, ed. by Nicole Nau, Norbert Ostrowski. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 151–170.

PK – Petkevičius Merkelis 1598: Katechismas. – 1598 metų Merkelio Petkevičiaus Katekizmas, ed. by Juozas Balčikonis. Kaunas: Švietimo ministerijos knygų leidimo komisija, 1939.

Sasse Hans-Jürgen 1987: The Thetic/Categorical Distinction Revisited. – Linguistics 25, 511–580.

SD – Sirvydas Konstantinas ³1642: Dictionarium trium linguarum. – Pirmasis lietuvių kalbos žodynas, за ред. Antanas Lyberis. Vilnius: Mokslas, 1979.

24

Acta Linguistica Lithuanica LXII–LXIII

ALL_62_63_maketas.indd 24

2011.06.17 08:23:47

Senosios lietuvių kalbos ańskat, ši̇̀skat, tàskat ir su jais susiję žodžiai

SD – S i r v y d a s K o n s t a n t i n a s K. ¹бл. 1620: Dictionarium trium linguarum. – Senasis Konstantyno Sirvydo žodynas, за ред. Kazys Pakalka. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1997.

S m o c z y ń s k i W o j c i e c h 2007: Słownik etymologiczny języka litewskiego. Vilnius: Vilniaus universitetas.

WP – Wolfenbüttler Postilla 1573: Die litauische Wolfenbütteler Postille von 1573, ed. by Jolanta Gel umbeckaitė. Wiesbaden: Harrassowitz Verlag in Kommission, 2008.

Давньолитовські ańskat, ši̇̀skat, tàskat та споріднені з ними слова

А Н О Т А Ц І Я

Мета цієї статті — розглянути етимологію ańskat, ši̇̀skat, tàskat, що належать до підкласу вказівних часток — презентативних часток, широко засвідчених у давніх литовських писемних пам’ятках і деяких сучасних литовських діалектах. Детальніше аналізуються дві версії походження цих часток, запропоновані Адальбертом Беззенбергером (1) та Ернстом Френкелем (2):

1) ańskat, ši̇̀skat, tàskat трактуються як складні утворення, сформовані з вказівних займенників ańs (anàs), ši̇̀s, tà та різних вказівних часток;

2) ańskat, ši̇̀skat, tàskat вважаються утвореннями від вказівних займенників ańs (anàs), ši̇̀s, tà, вказівної частки -ka- та скороченої форми давального відмінка однини особового займенника другої особи (-ti «тобі» > -t).

Після детального розгляду цих гіпотез і наведення аргументів за і проти зроблено висновок, що підтвердити будь-яку з цих гіпотез можна було б лише шляхом докладного аналізу даних литовської мови.

Подано 12 лютого 2011 р.

DANIEL PETIT

Вища нормальна школа

45, rue d’Ulm, 75005 PARIS, France

Електронна пошта — [email protected]

Straipsniai / Articles

25