JONAS PALIONIS

Вільнюський університет

Напрями наукових досліджень: історія литовської писемної мови, ономастика.

ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКИЙ СЛОВНИК ЛАУРИНАСА ІВІНСКІСА

Підготувала Она Кажукаускайте

Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2010, 524 p. + kompaktinis diskas. ISBN 978-609-411-052-8

Досі видання словників литовської мови (точніше — тримовних і двомовних словників із литовськими заголовними або тлумачними словами) здебільшого обмежувалося XVII–XVIII століттями й територією Малої Литви. Тут найбільше попрацював Вінцентас Дротвінас, який підготував до друку аж три великі рукописні словники: анонімний Lexicon Lithuanicum (1987), приписуваний Фрідріху Преторію Clavis Germanico-Lithwana (1995–1997) і першу, німецько-литовську частину Lexicon Germanico-Lithvanicum et Lithvanico-Germanicum Якуба Бродовського (2009).

У колишньому Великому князівстві Литовському, крім фототипних видань двох тримовних словників Костянтина Сирвідаса (1979 і 1997 рр.), підготовлених Казисом Пакалкою, інших словників не з’явилося, бо їх там не було. Лише від початку XIX ст., із розгортанням литуаністичного руху, почали укладати двомовні й тримовні словники; значна частина їхніх рукописів зникла, потрапила до чужих країн або й досі чекає своєї черги на видання в наших бібліотеках.

Першим такої черги дочекався тритомний рукописний польсько-литовський словник Симона Даукантаса, написаний близько 1856 р. і підготовлений до друку Гедрюсом Субачюсом (виданий у 1993–1996 рр.). Нещодавно з’явився і другий рукописний польсько-литовський словник того періоду, написаний видатним народним просвітителем, педагогом і автором уславлених календарів («метскайтлісів») Лауринасом Івінскісом (1811–1881). Рукопис цього словника зберігається у Кракові, у бібліотеці Польської академії наук (шифр — 2232). Тому він був недоступний широкому колу литовських дослідників, хоча це дуже цікавий і цінний пам’ятник литовської лексикографії (далі позначається скороченням IŽ).

IŽ підготувала до друку співробітниця Інституту литовської мови Она Кажукаускайте. З її передмови, названої не надто вдало новотвором автора словника «Пагар-

180

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Lauryno Ivinskio lenkų-lietuvių kalbų žodynas

«старенька», видно, що під час підготовки цього словника до друку, серед іншого, нею керували й певні почуття до земляка: автор словника та його упорядниця, як виявляється, були охрещені в тій самій Шилальській церкві. Цей мотив, безперечно, не був найважливішим, але сприяв тому, що тепер ми маємо доступний розшифрований текст словника Івінскіса з компакт-диском, який дає змогу перевірити автентичність тексту, переписаного за допомогою комп’ютера.

Для видання обрано формат in folio, у якому (очевидно, з міркувань економії) вміщено чотири сторінки оригіналу формату in quarto. Зміст видання, крім «Пагарсене̇», становлять дві статті (одна упорядниці, друга — польської мовознавиці Малґожати Кілар (Маргарити Кіляре)) з резюме литовською та польською мовами й списками літератури (с. IX–XLI), розділ «Принципи підготовки рукопису» (с. XLIII–XLIV), список скорочень, ужитих Івінскісом (с. XLV–XLVI), переписаний текст ІЖ із подекуди вміщеними цифровими факсиміле окремої сторінки або її частини (с. 1–523) та згаданий диск, приклеєний до задньої обкладинки (з внутрішнього боку).

У вступній статті Кажукаускайте «Польсько-литовський словник Лауринаса Івінскіса» (с. IX–XXV) спочатку йдеться про лексикографічні тенденції автора словника, далі — про збережену частину словника (її структуру, джерело реєстру польських слів, правопис литовських слів, діалектну основу, лексику словника).

Стаття цікава, змістовна, спирається на дотеперішні дослідження діяльності Івінскіса. Уже в першому реченні висунуто оригінальне припущення, що «Лауринас Івінскіс міг задумати укладати словники раніше, ніж славетні календарі литовською мовою» (с. IX). Підставою для такого припущення нібито є думка, висловлена в його рукописі O Pisowni języka Litewskiego, написаному після 1843 р., що він писатиме словник. Мабуть, уперше так докладно описано історію потрапляння рукопису ІЖ до Краківської бібліотеки та його структуру. Рукопис ІЖ потрапив до Краківської бібліотеки як дарунок від Марії Потуліцької-Огінської, дружини князя Ретавського Богдана Огінського, з наміром його надрукувати. Із цитованого запису канцелярії академії, що зберігається в архіві Краківської академії та датований 8 вересня 1918 р., видно, що разом зі словником було передано й зошит польсько-жмудської граматики (с. XI). Але авторка статті не згадує, чи був він у бібліотеці академії, а натомість наводить дані про те, що після смерті Івінскіса його рукописами опікувався поміщик із околиць Тришків Александрас Мор, а словник і граматику княгині Огінській міг передати шкільний товариш Івінскіса Каєтонас Ґадляускас, який передав частину рукописів учителеві Маріямпольської гімназії Петрасу Кряучюнасу (серед тих рукописів були й літери A, B, C ir S словника).

Описуючи структуру ІЖ, Кажукаускайте зазначає, що він складається з трьох частин: перша — від A до 1018, друга — від 1019 до 1767, а третя — від 1768 до 2060 сторінки. Було б добре, якби ці частини графічно відокремили в переписаному тексті. Словник охоплює лише літери A–R. Частина словника на літеру S, яка потрапила

Recenzijos / Reviews

181

JONAS PALIONIS

до рук Казіса Ґрінюса, десь зникла (з нею словник налічував би 2688 сторінок)¹. Про те, що могли існувати рукописи зі словами на наступні літери, свідчить знайдене мною на с. 2003 гніздо з посиланням на слово на літеру W: «Rudopiór, jeszkok Waruga».

Ще К. Ґрінюс установив, що для польської частини свого словника Івінскіс використовував так званий двотомний польський словник Мауриція Орґельбранда (іноді називаний «Słownik wileński», у рецензованому виданні позначений скороченням SWil), надрукований у Вільнюсі 1861 р. У своїй статті Кажукаускайте навела відомості про цей словник, які дають змогу краще зрозуміти структуру та призначення ІЖ. Мовознавець Йонас Карлавічюс (Jan Karłowicz), родом із Литви (Меркіне), не був про нього високої думки: мовляв, його укладали не мовознавці, тому «praca ich pozostała za wymaganiami nauki» (с. XV). Однак були й позитивні оцінки. Очевидно, він сподобався Івінскісу, адже був призначений «do podręcznego użytku» (так зазначено на титульній сторінці) і охоплював лексику різних галузей, особливо багату на термінологію «z obcych języków polskiemu przyswojonych» (там само).

Порівнявши так званий словник Орґельбранда з рукописом ІЖ, авторка статті досить докладно охарактеризувала спільні та відмінні риси їхньої структури. Вона встановила, що в польській частині свого словника Івінскіс не всюди дотримувався SWil: відхилення є і в розташуванні заголовних форм (лем), і в структурі гнізд, і в системі граматичних позначок слів, у способі тлумачення значень слів, а також у деяких інших аспектах. Однак, на мою думку, особливо важлива відмінність полягає в тому, що в ІЖ подано значно менше слів на кожну літеру: зі SWil Івінскіс узяв лише ті слова, які, на його думку, були найпотрібнішими литовському читачеві того часу, що знав польську мову й хотів трохи вивчити або краще опанувати литовську (хоч авторка статті чомусь не пише про це, тобто про призначення ІЖ). З цією метою Івінскіс міг узяти слова для польської частини не лише зі SWil, а й із мовлення місцевих польськомовних людей (шляхти, поміщиків) (авторка наводить десять таких слів, але їх могло бути й більше).

Не вдаючись до докладнішого коментування відмінностей між SWil та ІЖ, згаданих у статті Кажукаускайте, можна узагальнити, що таких відмінностей виявлено чимало й вони різного характеру. Авторка статті, як на мене, слушно зауважила, що для свого словника Івінскіс обрав простішу, доступнішу литовцям структуру (ввів понад сотню позначок, відмінних від SWil, не нумерував значень слів тощо, хоча через це, звісно, знизилася науковість його словника).

Після порівняльного аналізу подання польських слів у SWil та ІЖ у статті Кажукаускайте чимало місця відведено характеристиці литовської частини. Авторка пише про правопис ІЖ (с. XVIII–XIX), діалектну основу та склад лексики (с. XIX–XXII).

¹ Йонас Круопас. Лексикографічні праці Л. Івінскіса. – Йонас Круопас. Вибрані твори. Вільнюс: Інститут наукового та енциклопедичного видавництва, 1998, 231.

182

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Lauryno Ivinskio lenkų-lietuvių kalbų žodynas

Орфографічні питання у СЛ пов’язуються зі поглядами автора, викладеними в його рукописах «O pisowni języka Litewskiego» та «O pisowni i iloczasie języka Litewskiego», написаних після 1840 р². Назву останньої статті авторка переклала як «Про правопис і наголошування литовської мови», проте iloczas у тогочасній польській мові означало довготу³. Імовірно, на такий переклад лінгвістичного терміна вплинула наявність у СЛ аж шести знаків: −, ˆ, `, ´, ˘, ˇ (останній дуже рідкісний). Деякими з цих знаків, мабуть, позначали не лише кількість голосних і місце наголосу, а й інтонації рідної говірки автора. Vytautas Vitkauskas пише, що в СЛ «довгі голосні i, ū чітко позначаються по-різному, можна простежити наголошування варнішської говірки. Особливо добре видно відбиток спадної інтонації на першому складі: gārsas с. 1937 (гов. gãːrsas, літ. gar̃sas) [...], dẽiwe с. 2012 (гов. dẽːivė, літ. deĩvė) [...]»⁴. Однак питання акцентології, як і орфографії, у статті докладніше не розглядаються, їх залишено іншим дослідникам СЛ.

Щодо говірки авторка статті дотримується традиційної думки, що у СЛ відображено особливості рідної підговірки жемайтських дунінінків Івінскіса, але їх послідовно не витримано, часто замінено східноаукштайтськими рисами. І справді, у словнику нерідко замість властивих дунінінкам монофтонгів [ī], [ū] уживаються дифтонги західних аукштайтів [ie], [uo], наприклад: Piènas 592⁵, Wiènas 379, Dùotė 161, Kluònas 350 тощо. Водночас поряд із такими нерідко трапляються й дунінінкські форми, наприклад: Prìs žingas 967, Prìžadas 350, Dùbie 373, Kariùmėnė 20 (особливо часто трапляються прийменник і префікс pri, pri-). Загалом Івінскіс, як і інші тогочасні жемайтські письменники та громадські діячі, писав своєрідною сумішшю говірок, яку докладно проаналізовано у згаданому дослідженні Петраса Йонікаса, яким авторка статті не скористалася.

Говорячи про діалектну основу СЛ, не можна забувати про концепцію, сформовану Івінскісом щодо діалектної основи писемної мови. Він був переконаний, що для писемної мови потрібно обрати одну говірку, а не блукати лабіринтом різних говірок. На його думку, для литовської писемної мови слід було взяти «середню говірку» (środkowy prowincjalizm). Однак цього «провінціалізму» він конкретніше не визначив і частіше писав по-західному не лише дифтонги [ie], [uo], а й дифтонг [ai], voc. + n тощо.⁶ Про те, що Івінскіс у своєму словнику не дотримувався суворо однієї говірки, свідчить подання різних діалектних форм для деяких польських слів, наприклад: Dąb, dębu m. Ąžuolas, -a, uòžuolas,

² Петрас Йонікас. Формування литовської літературної писемної мови у другій половині XIX ст. Чикаго, 1972, 65.

³ Див. Samuel Bogumił Linde. Słownik języka Polskiego 2. Львів, 1855, 200.

⁴ Вітаутас Віткявічюс. Лексикографічні принципи Лауринаса Івінскіса. – До 150-річчя календаря Лауринаса Івінскіса. Вільнюс: Інститут литовської літератури та фольклору, 1997, 30.

⁵ Тут і скрізь далі цифра позначає сторінку оригіналу.

⁶ Докладніше див. Petras Jonikas, цит. праця, с. 65–67.

Recenzijos / Reviews

183

JONAS PALIONIS

дуб, -ła 160; Chleb, -a. Duòna (dùna ir douna) 111; Gnoić v. a. Pùd’ité, pùd’inté 121; Krosta, -ty f. Niežas, Nìžas 480; Dwakroć avd. Dù kàrtù, dù žìgiù 229.

Надаючи дунінінкським словоформам аукштайтського (західного) забарвлення, Івінскіс, як слушно зауважує Кажукаускайте, «створив також штучні, гіпернормативні слова» (с. XIX). До цього твердження можна додати слова дуже багато, особливо з префіксом nuo- замість nu-, наприклад: adv. nenuokrāt̄omaj 745, nuōnesztas 1251, inf. nuoprausté 781, Nuoszukuoté 1765, Nuopùlimas 813, nuosidawìmas 166. З іншого боку, у своєму словнику він іще досить регулярно вживав наголошене жмудське закінчення родового відмінка множини -un (наприклад: Łajwun 2, Linun 929, žiedun 1567, Žmoniun 152), а також нерідко зберігав рефлекси носових голосних як у коренях слів, так і в закінченнях (наприклад: Dransa 885, kan 135, miegāns 1024, Rānstas 63, kėnstė 130, Sugrinzté 1263, Apskūnstas 1013 та ін.). Однак ґрунтовніше дослідження особливостей термінів зі словника Івінскіса ще чекає на увагу мовознавців.

У статті Кажукаускайте досить багато місця присвячено характеристиці литовської лексики словника Івінскіса. Тут висвітлено наявне в ньому велике розмаїття і численність зменшувальних іменників, ідеться про творення неологізмів, джерела лексики тощо. Справді, у словнику Івінскіса чимало слів, запозичених із жмудського діалекту, з раніших словників, особливо словника Сирвіда, а також створених самим автором. Віткаускас в одній зі своїх статей писав, що Івінскіс нібито викував лише одне-два слова⁷. Але це твердження неточне, адже у словнику Івінскіса «викувано» дуже багато неологізмів, з яких, на мою думку, склався б чималий словничок. Івінскіс намагався подати литовський відповідник майже до кожного польського слова, а не знайшовши його у своєму діалекті чи доступних словниках, створював нове слово. У цьому відношенні словник Івінскіса відрізняється від словника польсько-литовської мови його сучасника Даукантаса, де в таких випадках нерідко залишено порожнє місце.

Пишучи про творення новотворів, Казукаускайте зазначає, що найчастіше їх створювали як відповідники слів міжнародного характеру, поданих у так званому словнику Оргельбранда. Для ілюстрації вона навела десять прикладів таких новотворів: Банк – Šàndietis 36, Геометрія – Matinìsté 306, Історія – Wējksmas, wèjksmié 364, Інстинкт – Ìstigis 392, Колега – Wiendràugis 447, Парламент – kalbiétiné 1072, Реакція – Priśzingėné 1638, Реліквія – Ātlajkas 1661, Резиденція – pabu wėné 1683. До наведених можна додати ще такі цікавіші новотвори зі словника IŽ, не зафіксовані у великому LKŽ: Аспірант – Bendrā̃noris, bendrāgeidis 22, Dyalekt – Kalboskieris (= Kalboskyris?) 235, Філолог – Datirėjas, pàrwejzdėtojas 276, genealog – Gimínrašzis, gimìnsekis 305, Уява – Pavejkslinė 387, Onanizm – Sątepis 966, Псевдонім – Skirstwardis 1550, Раціоналізм – Protinibė 1608, Ракета – Ugnièlakis 1621, Ротація – àpsukmis 1728, Реалізація – Pawejkslojimas 1639, Ротман – Łajwòwadis 1729, Руська мова – Rusibė, Rusinibė, Gūdìszkybė 2015.

⁷ Vytautas Vitkauskas, min. veik., p. 199.

184

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Lauryno Ivinskio lenkų-lietuvių kalbų žodynas

Уже з наведених прикладів видно, що іноді до одного польського (або міжнародного за характером) слова у словнику Івінскіса подано два чи більше неологізмів. Це також одна з ознак їхньої новизни. Крім того, досить часто поряд із новотвором у литовській частині гнізда подається і запозичене слово, наприклад: Kalend arz – Kalendorius, Metskajtlus 402, Parlament – Parlamentas, kalbėtinė 1072.

Мабуть, найважливішим стимулом для створення неологізмів, особливо нових термінів на позначення спеціальних понять, для Івінскіса було бажання очистити й збагатити лексику тогочасної писемної мови, засмічену численними чужими словами. Однак йому, який не мав лінгвістичної освіти, було важко створювати вдалі неологізми з погляду словотвору та/або значення. Авторка статті наводить приклад одного його новотвору pagarsenė, який критикував уже Даукантас і який у словнику Івінскіса трапляється аж у дев’яти словникових гніздах як відповідник різних польських слів, але чомусь сподобався Кажукаускайте, яка використала його (мабуть, задля оригінальності) у виданні в значенні «передмови». Хоч Івінскіс створив небагато вдалих неологізмів, один чи два зафіксовані у словнику його новотвори потрапили до пізніших текстів, газет кінця XIX століття і збереглися аж до нашого часу (наприклад: žodinystė у значенні «етимологія» було вжито 1883 року в «Aušra», див. LKŽ XX 936, а ūkininkystė, імовірно, у дещо іншому значенні через пізніші словники дійшло й до сучасного вжитку, пор. LKŽ XVII 407–408).

У статті Кажукаускайте згадано чималу групу неологізмів, запозичених до словника Івінскіса зі словника Сирвіда. Однак не встановлено, чи потрапили до нього якісь слова зі словників Крістіонаса Ґотліба Мількуса та Фердинанда Нессельмана, якими Івінскіс також користувався, укладаючи свій словник. Це питання залишено майбутнім дослідникам.

Окрім неологізмів, інший, навіть значущіший, пласт литовської лексики словника Івінскіса становлять народні слова, переважно взяті з рідного діалекту Івінскіса, про які у статті Кажукаускайте сказано небагато. А таких слів чимало. Нерідко до одного польського слова або слова, що потрапило до тогочасної польської мови, у словнику Івінскіса подано не один, а кілька, здебільшого синонімічних, народних відповідників, наприклад: Flejtuch – Mūlkis, lūrbis, lūjbis, wėbra, lėjbis 280; Guducha – Sznekis, plėpis, plėszkis 295; Gapiowa-ty – Pālūrbis, pāwiebrīs, awiklākjis, apiklākjis, paklākjes 299; Gawędzić – Sznekietė, plepietė, ziawernotė, tāužitė, plėszkietė 303; Narywać – Prískabinietė, prīlasinietė, užmilžtė 655; Obszerпy – Ērtas, plātus, āpstūs, zārgūs 798; Ozdobnie – Grāžej, pūk(ej), szwėlnaj, skajstej, świesej 1053; Rozbestwiać się – Ibīngtė, ikīrštė, idūkėtė, isisžielotė, Ing giwoli wīrstė 1744; Rozważać – sàmpr(o)t(a)utė, minietė, galwotė, iszkloštitė 1981.

У статті Кажукаускайте не йдеться про кількісний обсяг народного лексичного шару у словнику Івінскіса, але, без сумніву, він був багатшим за шар новотворів. Побіжно переглядаючи словник, я помітив такі жмудські діалектизми (деякі вже згадувалися при розгляді синонімічних литовських відповідників): ātkala (ranka) ‘навиворіт’ (Naodlew) 644; Àsiauxa ‘затока’ (Odnoga) 847; būdinė [= budynės] ‘спускання в могилу’ (Kondukt) 454; Kānduotas ‘серцевина’ (Jądro) 371; Krieklė ‘па-

Recenzijos / Reviews

185

JONAS PALIONIS

«бідолашка, обідранка» (Galganica) 298; Nioižentė «почистити рибу» (Odłuskać) 840; pà-pautìs «мозоль» (Mozol) 604; plūdūnkis «волоцюга» (Gamrat) 298; Sidōklis «гіпс» (Gips) 309; Snūczas «нероба» (Gnuśnik) 322; Tràkus «надокучлива людина» (Pokraka) 118; Ukėlis (= ūkelis) «язичок» (Języczek) 385; Wìženas мн. «личаки» (Postoły) 1241; Žiògspìras мн. «тирса» (Opiłki) 982. Це лише невелика частина лексики діалектизмів у ІЖ, які, як і інші лексичні пласти, сподіваємося, докладніше дослідить упорядниця словника.

ІЖ рясніє не лише литовською народною лексикою, а й містить певну кількість народної фразеології, наприклад: akės pèr pakàušzi istràuktė (nastraszyć kogo) 931; Ing lankàs (pièwas) išzėjté (Odstąpić od rzeczy) 2042; ing szūnes dienàs iszdeté (–) 356; Kad tu parsprogtumej (Bodajé rozpękł) 1873; kiaules akes pasiimtė (newstydzić się) 931; Kiètas kaip miètas (–) 449; Liežuwiùs isznesžiòtė (plotki porobić, rozpleść) 1964; Pramuszta ràkta (Rozkwaszony łeb) 1834; Sudrumstame wandenieje žwejòtė (W mętnej wodę ryby łowić) 2019; Sùkàs man ànt šzirdìes (–) 1453. Більше фразеологічних сполук міститься у гніздах Oko, Ręka, Rząd, Rzecz та деяких інших, хоча в цьому аспекті ІЖ поступається SWil.

Цікавою, особливо для полоністів, є вміщена в ІЖ стаття польської лінгвістки Маргарити Кіларе (Małgorzata Kilar) «Słownik polsko-litewski Wawrzynca Iwińskiego jako źródło badań nad polszczyzną litewską» (с. XXVI–XLII). Уже з назви видно, що її авторку найбільше цікавили зафіксовані в ІЖ особливості польської мови Литви, особливо лексичні. Однак спочатку у статті йдеться про правопис польської частини ІЖ та пов’язані з ним фонетичні й морфологічні риси, далі — про словотвір, а після цього — про лексику, насамперед регіоналізми. Деякі з останніх тут розглядаються окремо й досить докладно на підставі словників Александера Брюкнера, Вітольда Дорошевського, Яна Карловича, Александра Куршайтіса та інших лінгвістичних праць.

Оскільки лінгвістам-литуаністам можуть бути найцікавіші регіоналізми, перелічу їх усі: Barysz 59, Kul 496, Odliga 839, Pokurstać 1189, Pundel 1577, Rogojsz // Rogajsz 1698, Rojsto⁸ // Rojst 1704, Rupieć 2010. Крім них, окремо наведено «особливі» (osobliwy) форми: Pogrobek 1176, Pokurć 1188, Porcjunkuł 1223, Prasowidełko, а також назви божеств (Nazwy bóstw): Radon 1613, Ragana 1617, Ragon 1618, Raupùža 1632, Reidyn 1649, Reig 1649, Rungis 2009.

Описуючи регіоналізми, авторка статті скрупульозно викладає думки відомих польських та інших лінгвістів щодо їхнього походження (чомусь не згадано Ernesto Fraenkel, Litauisches etymologisches Wörterbuch) і висловлює власну узагальнену думку з цього приводу, за винятком Barysz, який Дорошевський вважає запозиченням із турецького baris «мир», що потрапило до польської мови через білоруську та українську (с. XXXII). До

⁸ У тексті, переписаному з ІЖ, помилково надруковано Roj sko.

186

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV

Lauryno Ivinskio lenkų-lietuvių kalbų žodynas

У примітці до цього слова Казукаускайте зазначила, що в «SWil його немає». Отже, невідомо, звідки це слово потрапило до ІЖ саме в такій формі. У литовських говорах зазвичай вживається форма множини baryšiai, що означає «магаричі» (LKŽ I 639).

У розділі про регіоналізми особливо широко викладено погляди різних лінгвістів на значення, походження та вживання слова Kul у найдавнішому латинському джерелі 1476 року Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon dioeceseos Vilnensis. Це нагадує словникову статтю етимологічного словника, присвячену цьому слову. Узагальнивши різні погляди, авторка пристає до думки тих, хто вважає його литуанізмом, що походить від kūlys «сніп соломи», запозиченим із білоруської або безпосередньо з литовської (с. XXXIV).

Дещо іншу думку Кіларе висловила щодо слова odliga «відлига». Мабуть, під впливом деяких білоруських лінгвістів вона вважає це слово литуанізмом, запозиченим із білоруської: «Biorąc pod uwagę zasięg geograficzny tych słów [t. y. odliga // otliga – J. P.], nie może być mowy o bezpośredniej pożyczce z litewskiego» (с. XXXV). Ні наведені самою авторкою дані, ні мало полонізована форма не дають підстав для такого висновку; пор. литовське atlygà «відлига» (LKŽ I 397). Подібні хибні висновки зроблено й щодо слів Pundel (с. XXXVI), Rojsto // Rojst (с. XXXVIII), Rupieć (с. XXXIX). Добре, що таких висновків вдалося уникнути, узагальнюючи походження слів Rogojsz // Rogajsz, Pokurć, які вважаються «be zpośrednio zapożyczonami».

Про згадані «особливі» форми у статті йдеться небагато, оскільки це очевидні полонізми, адаптовані в ІЖ до литовської мови (пор. SWil: Porcjunkuła, ІЖ: Por-cjunkul 1223, яке авторка статті чомусь називає «zapożyczeniem z języka litewskiego» (с. XXXIX)). У статті також не пояснюється походження назв божеств, наведених в ІЖ: авторка обмежується описами цих божеств у словнику.

Наприкінці статті авторка цілком слушно наголошує на значенні ІЖ для полоністики: мовляв, це важливе джерело, яке показує відмінності між загальнопольською мовою («polszczyzną ogólnopolską») та польською мовою, якою послуговувалися на землях колишнього Великого князівства Литовського («polszczyzną używaną na terenach byłego Wielkiego Księstwa Litewskiego», с. XXXIX–XL). Своєю змістовною статтею Кіларе значно підвищила цінність видання ІЖ і заслужила на подяку не лише полоністів, а й литуаністів.

Однак завершувати на цьому рецензію не хотілося б. Не заперечуючи значення ІЖ як важливого джерела не лише для історії польської, а й особливо литовської мови, історичної діалектології литовської мови та історії литовської лексикографії, задля об’єктивності слід сказати, що ІЖ усе ж не може зрівнятися ані зі своїм джерелом для індексу SWil, ані з багатьма іншими друкованими двомовними словниками тієї доби. І річ не лише в тому, що словник ще не був підготовлений до друку, а отже, не завершений; найважливіше, що його уклала людина без спеціальної філологічної освіти, якій бракувало як теоретичних знань з лексикографічної праці, так і практичного досвіду такої роботи. Тому не дивно, що SWil перевершує ІЖ і докладнішою (нумерованою) класифікацією значень слів, і кількістю ілюстративних прикладів, і якістю лексикографічного опису слів (структури гнізд, граматичних кваліфікаторів). Про це вже писали

Recenzijos / Reviews

187

JONAS PALIONIS

Як видно зі статті Казукаускайте, це легко помітити, порівнявши тексти цих двох словників. Отже, подібність до SWil цілком зрозуміла. По-перше, цей словник укладали кілька авторів, а по-друге, хоча вони також не були лінгвістами, деякі з них усе ж мали ґрунтовнішу філологічну освіту⁹. Крім того, польська лексикографія мала давніші традиції, які могли перейняти укладачі SWil. Однак, як зазначав Віткаускас, для мовознавців ІЖ важливіший за тритомний польсько-литовський словник Даукантаса, у якому для значної кількості польських слів узагалі не наведено литовських відповідників¹⁰.

Завершуючи рецензію, варто ще звернути увагу на помічені тут і там у виданні неточності та коректурні помилки. На сторінці XIX стверджується, що «у словнику трапляються лише форми ілативу, властиві східним аукштайтам», проте, як відомо, ілатив властивий не лише східним, а й середнім та південним аукштайтам. Там же форми kalnop, biesop вважаються не ілативом, а адесивом. У примітці на сторінці X замість Rietavo надруковано Renavo. Але таких речей у виданні я помітив небагато. Укладачка Казукаускайте дуже сумлінно виконала роботу, що вимагає надзвичайної уважності й витривалості, за що заслуговує на велику похвалу та подяку.

Можна сперечатися, чи обраний нею спосіб публікації рукопису ІЖ — транскрипція з доданим компакт-диском — кращий за традиційний фотокопійно-паралельний варіант, чи ні (представникам старшого покоління, які не користуються комп’ютерами, останній може видаватися кращим і зручнішим), однак тішить те, що ІЖ загалом став легко доступним для дослідників. Наприкінці вступної статті Казукаускайте обіцяє, що «буде видано покажчик до цього словника» (с. XXII). Ми з нетерпінням чекатимемо на такий покажчик і сподіватимемося, що його укладе не хто інший, як сама укладачка рецензованого словника, яка найглибше ознайомилася з лексикографічною спадщиною Лауринаса Івінскіса.

Отримано 20 квітня 2011 р.

JONAS PALIONIS

Vilniaus universitetas

J. Tumo-Vaižganto g. 9–27, Vilnius, Lietuva

⁹ Наприклад, Януаріюс Пілявічюс (Filipowicz), один із семи укладачів SWil, закінчив Вільнюський університет і писав про питання польської хімічної термінології, див. Polski słownik biograficzny, т. VI, зош. 26, с. 454.

¹⁰ Пор. Vytautas Vitkauskas, зазначена праця, с. 32.

188

Acta Linguistica Lithuanica LXIV–LXV