DALIA SVIDERSKIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: ономастика (дослідження словотвору, походження та мотивації власних назв).

ЩОДО ПРАГМАТИЧНОГО ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ ТОПОНІМІВ (НА МАТЕРІАЛІ ТОПОНІМІВ МАРІЯМПОЛЬСЬКОГО ПОВІТУ)¹

Про прагматичний лінгвістичний аналіз топонімів (на матеріалі топонімів Маріямпольського повіту)

АНОТАЦІЯ

Ця стаття — науковий вступ до прагматичного дослідження топонімів із кількома результатами розпочатого аналізу. У ній використано унікальні дані топонімії міжвоєнних анкет Литви (топоніми Маріямпольського повіту), що зберігаються у фондах ономастики Інституту литовської мови. Аналіз назв місцевостей одного етнічного регіону в обраному аспекті є продовженням попередніх досліджень топонімів з погляду їхнього словотвору та походження.

У статті викладено основні теоретичні та методологічні засади прагматичного лінгвістичного аналізу топонімів, розкрито маловикористовувані аспекти дослідження в литовській топоніміці. У цій публікації використано особливо цікаву й цінну, досі не опубліковану інформацію з графи приміток анкет «Назви земель», яка дала змогу поглянути на досліджуваний топонімічний матеріал крізь призму досвіду мовців етнічного регіону.

Проведене дослідження підсумовано, сформульовано висновки та рекомендації.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: міжвоєнний період, топоніми, прагматичний лінгвістичний аналіз топонімів, емоційно-оцінна конотація, образно-експресивна конотація, етнокультурний конотаційний компонент,

¹ Подяка. Авторка статті щиро дякує за цінні зауваження, поради та доброзичливість професорці Руті Петраускайте, професорові Казимерасу Жуперці та анонімним рецензентам статті.

166

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

До прагматичного лінгвістичного аналізу топонімів (на матеріалі топонімів Маріямпільського повіту)

стереотип, ситуація найменування, комунікативний намір, перлокуція, адресант (той, хто дає назву), адресат.

АНОТАЦІЯ

Стаття є науковим вступом до прагматичного дослідження топонімів і представляє кілька результатів аналізу, що триває. Вона спирається на унікальні дані топонімії з анкет міжвоєнної Литви, що зберігаються у відділі ономастики Інституту литовської мови (топоніми Маріямпільського повіту). Аналіз топонімів одного етнічного регіону з обраної перспективи продовжує попередні дослідження топонімів, засновані на звичних аспектах словотвору та походження.

У статті викладено основні теоретичні й методологічні засади прагматичного лінгвістичного аналізу топонімів; розкрито аспекти дослідження, які майже не застосовувалися в литовській топоніміці. Ця публікація ґрунтується на особливо цікавій і цінній інформації з розділу коментарів анкет «Назви земель», яка раніше не публікувалася. Це дало змогу розглянути матеріал топонімічного дослідження крізь призму досвіду мовців конкретного етнічного регіону.

Сформульовано узагальнення дослідження; подано висновки та рекомендації.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: міжвоєнний період, топоніми, прагматичний лінгвістичний аналіз топонімів, емоційно-оцінна конотація, візуально-експресивна конотація, етнокультурний конотативний компонент, стереотип, ситуація найменування, комунікативний намір, перлокуція, адресант (той, хто дає назву), адресат.

0. ВСТУП

У студіях регіональної топоніміки поряд із функціонуванням, семантикою та іншими специфічними особливостями назв місць можна було б визначити й інші загальнолінгвістичні явища, що належать до сфери прагматики. Прагматичний лінгвістичний підхід до назв місць розширив би межі аналізу топонімії. Водночас зберігалася б актуальність комплексних багатоаспектних досліджень. Крім того, ці студії підтвердили б або спростували заявлену своєрідність, відмінність чи спільність назв місць у певних регіонах Литви, яких, можливо, виявилося б більше, ніж відмінностей. Для цього потрібно було б залучити до окресленої сфери досліджень топонімію й інших регіонів.

Рута Марцінкявічене, мабуть, першою в контексті сучасних досліджень литовської топоніміки звернула увагу на те, що значення власних слів подібне до

Straipsniai / Articles

167

DALIA SVIDERSKIENĖ

конотативне значення апелятивів <...>, зосереджуючись не стільки на самому значенні, скільки на його периферії, що охоплює різноманітні образні, функціональні асоціації та оцінні елементи (пор. Marcinkevičienė 2000: 137–146). Ко́нотацію Каунаса дослідниця вивчала за допомогою вільного та спрямованого асоціативного експерименту², а також було проведено контекстуальний аналіз обраного топоніма. Дані дослідження, здійсненого обома методами, дали мовознавиці змогу зробити висновок про певні зв’язки між контекстом уживання назви місця та наявністю її конотації. Це дослідження спонукало й інших лінгвісток — Ілону Сідяравічюте-Міцкене та Сауле Юзеленене — за допомогою електронної програми аналізу корпусу відібрати колокати назв міст Паланги та Ніди, згрупувати їх за частинами мови й дослідити з погляду частотності (Sideravičiūtė-Mickienė, Juzelėnienė 2005: 70–75). В останньому випадку, схоже, нових теоретичних висновків не з’явилося.

Казимерас Жуперка зауважив, що в текстах фахових стилів топоніми мають лише інформаційну функцію; у текстах невимушених стилів (розмовному, художньому, публіцистичному) ситуація інша (Župerka 2009: 263–271). У першому випадку назви місць уживаються у прямому значенні й не набувають конотацій, у другому — основний зміст, який вони передають, може поступатися додатковій інформації — образу місця. На думку дослідника, в актуалізації топоніма³ тісно пов’язані два складники: слово (його звуковий склад, словотвір, семантика) та образ місця, названого цим словом.

За словами Александра Ванаґаса, «об’єктом дослідження семантики гідроніма є та специфічна семантика гідроніма, яку він мав у момент свого утворення» (Vanagas 1981: 9), адже «у момент утворення гідроніми могли щось означати, були мотивованими, точніше — мали дуже широкий і конкретний семантичний зміст (оскільки конотували, охоплювали ознаки, властиві як цілому різновиду об’єктів, так і ознаки, які мав лише один позначуваний об’єкт)» (див. також там само, 6–17). Отже, найважливіше — що означало слово в момент перетворення на nomina proprium [тут і далі курсив мій — D. S.]. Такий погляд на один клас топонімів (гідроніми) придатний і для аналізованих топонімів усіх класів (підкласів).

Розмаїття викладених досліджень назв місць у прагмалінгвістичному аспекті свідчить про можливість кількох напрямів дослідження цих онімів, які дають змогу з’ясувати:

² Під час психолінгвістичного експерименту люди називають перші слова, які спадають їм на думку у відповідь на слово-стимул. Це дає змогу з’ясувати, які асоціації викликає у них почуте, побачене й прочитане слово (див. також Marcinkevičienė 2011: 32).

³ Dėl termino žr. Župerka 2009: 263. Šios sąvokos aiškinimas autoriaus pateikiamas ir su priešingu kalbos priemonių vartojimo būdo paaiškinimu (kas daro kalbamąją sąvoką geriau suprantamą): automatizacija – įprastinis vartojimas, o aktualizacija – vartojimas, patraukiantis dėmesį, suvokiamas kaip neįprastas, nepaprastas (dar žr. Župerka 2008: 75). Aktualizacijos sąvoka, anot mokslininko, artima ekspresyvumo, išraiškingumo sąvokoms (ten pat).

168

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

До питання про прагмалінгвістичний аналіз топонімів (на матеріалі топонімів Маріямпольського повіту)

(1) як використовується назва місця як мовний знак у певних прагматичних контекстах, (2) асоціативний експеримент із назвою місця та (3) пошук прагматичного компонента у значенні власної назви, соціально осмисленому й закодованому. У нашому випадку актуальним є останній напрям досліджень. У цьому разі об’єктом дослідження є прагматичний компонент у значенні оніма, а основним поняттям цього напряму досліджень — конотація.

Р. Марцінкявічене визначає конотацію як частину лексичного значення, що доповнює денотативне значення деяких слів. Ця конотація охоплює все, що виходить за межі називання, і відображає ставлення мовця до згадуваного предмета, а іноді й взаємини між людьми, які спілкуються (Marcinkevičienė 2011: 31). На думку дослідниці, вона буває 1) системною, сталою, відображеною у словникових статтях, і 2) контекстуальною⁴. Спираючись на класифікацію Юозаса Пікчілінгіса, вона поділяє системну конотацію на три види: a) образно-експресивну, b) функціонально-стилістичну та c) емоційно-оцінну. У нашому випадку, з огляду на специфіку досліджуваного матеріалу, йтиметься лише про два види сталої конотації: образно-експресивну та емоційно-оцінну.

«Емоційно-оцінна конотація показує, як мовець оцінює предмет, названий словом» (там само). «Емоційна оцінка як компонент значення слова, так звана конотативна сема, — це не безпосередня емоційна реакція мовця, а свідоме повідомлення про таке емоційне ставлення за допомогою закріпленого в мові, конвенціоналізованого способу вираження. Отже, емоційний компонент значення по суті не відрізняється від концептуальних, так званих денотативних, сем значення» (Gudavičius 2007: 83–84). Цей вид конотації може бути (a) позитивним і (b) негативним. Евалда Якайтене виокремлює два позитивні (пестливий, патетичний) і три негативні (зневажливий, глузливий, вульгарний) види розглядуваної конотації (Jakaitienė 1988 48–57; 2010: 162). Позначки (скорочення) останніх використовуються й у словниках біля значень однозначних і багатозначних слів (у нашому випадку malon., menk., vlg.).

Слово з образно-експресивною конотацією описує денотат за допомогою образу й викликає різноманітні асоціації (Marcinkevičienė 2011: 30). Цей вид конотації зумовлений суб’єктивними асоціаціями; у словниках його не позначають скороченнями біля значень слів.

Мета статті — з’ясувати компоненти прагматичної природи у значеннях назв місць. Для досягнення цієї мети не слід випускати з уваги важливість ситуації найменування топооб’єкта, у якій потрібно наголосити на інтенції адресанта (у нашому випадку того, хто дав назву) щодо адресата, а також на реакції самого адресата.

⁴Контекстуальна конотація не розпізнається зі значення окремо взятого слова, а виявляється з тексту, який часто або постійно його оточує; методи її дослідження пов’язані з найчастотнішими сполученнями аналізованого слова або з психолінгвістичним експериментом (пор. Marcinkevičienė 2011: 32).

Straipsniai / Articles

169

DALIA SVIDERSKIENĖ

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання: 1) у досліджуваному матеріалі знайти й обговорити приклади назв місць, основою яких є а) слово, що має у своєму значенні ознаку емоційної оцінки, б) образне слово, в) слово, що має у своєму значенні етнокультурний конотативний компонент; 2) у міжвоєнному матеріалі знайти й обговорити приклади назв місць зі значенням, заснованим на певних асоціаціях.

З огляду на те, що емоційна оцінка лексично виражається трьома способами: самою кореневою морфемою слова як основою номінації, словотвірними афіксами та переносним уживанням слів (пор. Gudavičius 2007: 85), доводиться констатувати, що поза межами статті залишилися назви місць із суфіксами, характерними для творення демінутивів / пейоративів.

Досліджуваний матеріал — унікальні дані анкет міжвоєнної Литви, що зберігаються у відділі ономастики Інституту литовської мови, тобто зібрання топонімів, сформоване за локальним принципом відповідно до колишніх повітів. Збирання цих топонімів було ініційовано в четвертому десятилітті минулого століття Державною археологічною комісією Міністерства освіти, яка на той час належала до Каунаського музею Вітовта Великого, а також Комісією з питань зміни прізвищ і топонімів. За підготовленими аркушами для запису топонімів, названими Назви земель, учителі початкових шкіл і лісники, які керувалися спеціально підготовленою Інструкцією Казиса Алмінаускаса щодо запису назв земель Литви (далі — Інструкція), упродовж кількох років (переважно у 1935–1937 рр.) записували топоніми, а заповнені аркуші повертали згаданій комісії. Анкети збереглися і нині зберігаються у фондах відділу ономастики. Загалом у них записано понад 150 000 назв місць⁵.

За основу дослідження взято топоніми Маріямпольського повіту, записані з живого мовлення та зафіксовані у тринадцяти волостях: Балбірішкіса, Гуделяя, Іглішкеляя, Кальварії, Казлу-Руди, Кросни, Любави, Людвінаваса, Маріямполе, Прієная, Саснави, Шілавотаса й Вейверяя. Топонімам кожного населеного пункту волості присвячено окрему анкету. Згідно з тодішнім адміністративним поділом, топоніми було записано у 640 анкетах за селами, хуторами, маєтками, церковними селами й фільварками, що належали до території цих волостей, а також у 17 анкетах лісництв. Загалом в анкетах Маріямпольського повіту записано понад 5000 топонімів⁶.

⁵ Докладніше про збирання топонімів із живого мовлення у 1930-х роках див. Maciejauskienė 2002: 57; 2002a: 104; 2002b: 3–4; LVŽ I XIV–XV.

⁶ У цьому місці статті, з огляду на зауваження анонімного рецензента щодо самостійності й пріоритетності досліджень із вивчення та публікації міжвоєнного матеріалу анкет Назви земель Маріямпольського повіту геоінформаційної бази даних топонімів Литви (далі — база; доступ через інтернет http://lvvgdb.lki.lt)), докладно пояснюються витоки й перебіг цих досліджень, їхня новизна та актуальність, а також розмежування між ними й інформацією, представленою в базі даних.

170

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

На початку 2001 р., під час укладання індивідуальних планів у тодішньому відділі ономастики ІЛМ, авторці цієї статті було заплановано й затверджено тему наукового дослідження, а у 2004 р. — і майбутньої дисертації: Словотвірні та етимологічні тенденції топонімів Маріямпольського повіту. Планувалося аналізувати з найважливіших і звичних для дослідження власних назв поглядів (словотвору й походження) топоніми однієї адміністративної одиниці, записані в міжвоєнний період в анкетах Назви земель. Після завершення у 2005 р. збирання топонімічного матеріалу Маріямпольського повіту з анкет з’явилася перша публікація (див. Sviderskienė 2005: 91–118). Результати досліджень, виконаних на основі зібраного матеріалу, публікувалися в рецензованих наукових виданнях і надалі, тобто у 2006–2012 рр. Результати самостійно проведених досліджень усіх топонімів Маріямпольського повіту, записаних у міжвоєнний період, опубліковано в окремій праці (докладніше див. Sviderskienė 2012: 232–243). Представлений у ній досвід дослідження топонімів цього регіону з погляду словотвору та походження не лише підтвердив актуальність виконаної роботи, а й виявив незавершеність досліджень топонімів південно-західної частини Литви та необхідність їх продовжувати. Після відновлення у 2013 р. докторантури у Вітовтовому університеті Великого спільно з Клайпедським університетом, Інститутом литовської мови та Шяуляйським університетом Далія Свідерскене продовжує згадані дослідження. Наявний топонімічний матеріал доповнено назвами місць, зафіксованими в анкетах лісництв Маріямпольського повіту. Напрям досліджень дещо змінено, а назву наукової теми скориговано: Словотвір і мотивація топонімів Маріямпольського повіту. Отже, зважаючи на думку Александраса Ванагаса про надзвичайно тісний зв’язок аспектів словотвору, походження та семантики у дослідженні топонімів, топоніми Маріямпольського повіту, записані в анкетах Назви земель, які досі аналізувалися з погляду згаданих двох аспектів, і надалі досліджуються з глибшою увагою до їхньої семантичної мотивації, ніж це передбачала тема дослідження досі. Усі оніми кваліфікуються та класифікуються на основі не лише практики власної ономастики, тобто методології семантичного аналізу назв річок і озер А. Ванагаса, а й праць російських мовознавців та етнолінгвістів, із намаганням належно застосувати теоретичні й практичні положення, що вважаються мовними універсаліями. Мотиваційний аналіз топонімів ґрунтується на виокремленні й дослідженні принципів найменування топооб’єктів (щодо них див. Sviderskienė 2014: 16–17). Такий аспект аналізу є новим і перспективним у студіях з регіональної литовської топоніміки. Виокремлення й дослідження принципів найменування топооб’єктів важливі для багатьох галузей мовознавства, оскільки дають етнолінгвістичну, соціолінгвістичну й психолінгвістичну інформацію для з’ясування взаємозв’язку мови з дійсністю та відображають мовну картину світу.

У 2008–2009 рр. топоніми, записані в міжвоєнний період в анкетах Назви земель, що відповідали територіям нинішніх муніципалітетів Кальварії, Казлу-Руди й Маріямполе, було внесено до інтернет-бази, створення якої розпочалося 2007 р. Тут їх групували, класифікували й описували за передбаченими лінгвістичними аспектами, а також іншими аспектами, адаптованими до інтернет-простору (докладніше див. Bilkis 2011: 3–10). Не слід забувати, що межі міжвоєнної адміністративної одиниці (повіту) та нинішніх згаданих муніципалітетів збігаються лише частково. Отже, до інтернет-бази було включено лише частину матеріалу, дослідженого авторкою цієї статті (див. список наукової літератури, використаної для роботи з базою даних: доступ через інтернет http://www.lvvggb.lki.lt/vietovardziai/Default.aspx?pid=5).). Крім того, розмежування між опублікованою в базі даних частиною топонімів Маріямпольського повіту та самостійно виконуваними регіональними дослідженнями є очевидним. У першому випадку база є певним джерелом топонімічного матеріалу, що містить певним чином опрацьовану частину матеріалу міжвоєнних анкет, стандартизовані описи словотвору й походження окремих топонімів тощо (докладніше див. Bilkis 2011: 6, 9). Цей матеріал можна й надалі сортувати та досліджувати з потрібного погляду. У другому випадку топонімічний матеріал первинного джерела — анкет — певної території самостійно й усебічно опрацьовано авторкою цієї статті лінгвістичними методами: проаналізовано словотвір,

Straipsniai / Articles

171

DALIA SVIDERSKIENĖ

Отже, очевидно, що назви місць, використані для досягнення поставленої у статті мети, становлять лише незначну частину цього банку даних.

У статті вживаються терміни змішаного походження: як литовські, так і такі, що мають основи грецького походження, — це відповідає вже усталеним традиціям литовської топоніміки: назва водойми — гідронім; назва населеного пункту — ойконім; назва заболоченої місцевості — гелонім; назва гори — оронім, назва поля, луки — агронім, назва лісу — дримонім; назва дороги, стежки — годонім. За потреби їх замінюють синонімами назви місцевостей і топоніми.

Як уже стало звичним у всіх студіях литовської регіональної топонімії (Mickienė 2001; Endzelytė 2005; Bartkutė 2008), для позначення назв елементів земного покриву: гір, полів, луків, лісів, доріг, стежок уживається запропонований Петром Йонікасом термін земляні назви (Jonikas 1990: 563). Його вживав литовський географ, який також писав про питання мови, Станіслав Тарвідас (Tarvydas: 1958 5, 46), інші литовські мовознавці (Savukynas 1963: 235; 1971: 168; Razmukaitė 2003: 67), етнологиня Ауксуоле Чепайтене (Čepaitienė 2013: 112, 129). Цієї усталеної традиції дотримано й у цій статті.

Погляд на назви місць із позицій прагматики зумовив також інші, додаткові терміни статті. Було обрано терміни, звичні для праць литовських мовознавців (Čepaitienė 2007; Župerka 2008; Jakaitienė 2010; Ryvitytė 2011): мовленнєвий акт — процес реалізації мовлення, адресант (у нашому випадку — називальник) і адресат⁷, прагматична компетенція — здатність розуміти значення, яке адресант (називальник) має намір передати, іллокуція — змістовий компонент одного з рівнів мовленнєвого акту, що передає комунікативну мету (комунікативний намір) адресанта (називальника), перлокуція — вплив дії, або те, чого досягають сказаним.

Час забрав у забуття укладачів і записувачів міжвоєнних топонімів. Отже, щоб з’ясувати фонові, оцінні та інші відомості, пов’язані з назвами місць, а також реакції інформантів (у нашому випадку й адресатів), залишається покладатися на інформацію, що збереглася в розділі «Примітки» міжвоєнних анкет. Без цих коментарів,

аспектів походження й мотивації вже дає відчутні результати. Вона інформативна як цілісність: з’ясовується продуктивність словотвірних типів окремих підкласів топонімів, окреслюються їхні подібності й особливо відмінності, встановлюються закономірності найменування топооб’єктів етнічної території. Результати регіонального топонімічного дослідження цінні для науки ономастики, важливі для підготовки синтетичної праці з литовської топоніміки Словника топонімів Литви, мають значення як для балтистики, так і для індоєвропеїстики, ними можуть скористатися й дослідники інших галузей науки. Крім того, для з’ясування мотивації топонімів і компонентів прагматичного походження у значеннях назв місць особливо корисна інформація з розділу «Примітки» та інших розділів анкет «Назви земель», досі не опублікована й не оприлюднена у відкритому доступі в інтернеті (докладніше про неї див. вступ 0 цієї статті).

⁷ Kitaip Birutės Ryvitytės Lingvistinės pragmatikos įvade (2011), kuriame vartojami kalbėtojo ir klausytojo terminai. Dėl pastarųjų vartojimo dar žr. Ingos Hilbig recenziją (Hilbig 2011).

172

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

характеристик, мотиваційних описів, тобто унікальних, автентичних даних про назви місць, зафіксовані в анкетах, особливості топооб’єктів і ставлення укладача до них, аналіз топонімів у тому чи іншому аспекті (словотвірному, мотиваційному)⁸, що претендує на точність, повноту й ретельність, у багатьох випадках неможливий. Крім того, вивчення цих описів означало б розгляд досліджуваного топонімічного матеріалу крізь призму досвіду мовців етнічної території. Нашу позицію підтверджує й думка Р. Марцінкявічене: «Насправді певне значення — концепт, поняття чи уявлення — має на увазі не слово, а людина, і виразити його вона може тим чи іншим словом. Лише коли індивід уживає слова, виникають асоціації та образи. Тому значення слід шукати не в слові чи словнику, а в контексті його вживання — запитуючи співрозмовника й порівнюючи власне розуміння конкретного слова з особливостями почутого чи прочитаного слова» (Marcinkevičienė 2011: 8).

Єлена Березович (Єкатеринбург), здійснюючи комплексні дослідження топонімів у семантичному й прагматичному аспектах (Березович 2014: 91), спирається на положення, викладені Світланою Толстою (Москва), згідно з якими семантику назв місць розкривають не «голі» значення зі словників, а вивчення описів топонімів і коментарів до них, що виявляє реальну ситуацію виникнення (формування) топоніма⁹ (див. Толстая 2008: 13–14). С. Толстая й раніше наголошувала на важливості описів топонімів і супровідних коментарів (Толстая 2002: 112–127). Вона стверджувала: що більше топонім «обплетений» оповідями, то більше він сам «розповідає». На думку російських дослідників, варіативне повторення коментарів в описах назв місць дає ключ до інтерпретації значень топонімів.

Отже, об’єктом дослідження стають також описи й коментарі, зафіксовані в анкетах, які допоможуть з’ясувати позицію а д р е с а т а. У цьому матеріалі важливими залишаються й характеристики, наведені укладачами щодо особливостей названого топооб’єкта, а також пояснення причин, з яких місцевості дають назву.

Литовська етнологиня, дослідниця фольклору, балтійської релігії та міфології Радвіле Раценайте, аналізуючи, як спогади про минуле закріплюються в різних жанрах легенд і як вони взаємодіють із ландшафтом, спиралася на матеріали анкет «Назви земель» Алитуського й Тракайського повітів (докладніше див. Racėnaitė 2013: 107–131). У контексті нашого дослідження її спостереження про те, що кількість описів і коментарів до назв місць в анкетах залежить від походження укладача, не видається несуттєвим.

⁸ У користі інформації з інших розділів анкет уже доводилося переконуватися раніше: записи в розділах «Тип, вигляд, якість поверхні землі» та «Місця витоків і гирл річок та струмків і їхні характеристики» допомогли точніше визначити спосіб творення досліджуваних топонімів, їхні твірні слова, ідентифікувати топооб’єкти тощо (див. Sviderskienė 2010: 341–353; 2012: 81–98).

⁹ У теоретичних працях із топоніміки цю ситуацію також називають ономастичною. Щодо терміна ономастична ситуація див. TMOI: 220.

Straipsniai / Articles

173

DALIA SVIDERSKIENĖ

місця. Спостереження дослідниці ґрунтується на даних, наведених на титульній сторінці анкет: назви місцевостей якого повіту, волості, містечка, села, маєтку записані в анкеті; які дані про збирача наведено: прізвище, ім’я, заняття (учитель, учителька; лісничий), місце народження із зазначенням волості та повіту, а також адреса. За цим можна судити, чи збирач місцевий, чи чужий. За словами дослідниці, чужій людині докладніше подають відомості про місця та їхні назви: «очевидно, що таких, іноді навіть надмірно численних топографічних вказівок найбільше, коли намагаються описати ту чи іншу частину ландшафту чужій людині» (Racėnaitė 2013: 127). Схоже, ця тенденція діє і в нашому випадку. Імовірно, у такий спосіб прагнуть бути правильно зрозумілими, тому власне мовне вираження коментують. Крім того, предмет розмови (у нашому випадку топооб’єкт) збирачеві мало знайомий і уявляється ним неналежним чином. Можна припустити, що тому й прагнуть викликати у свідомості збирача аналогічні (як і в інформанта) інформаційні, асоціативні чи подібні процеси, аби почута назва місця для нього «не залишилася чужорідним елементом, фігурою нерозуміння, діалогом, що не відбувся» (Mykolaitytė 2013: 16). Адже здатність розуміти значення, яке має намір передати інший мовець, і називається прагматичною компетенцією (пор. Ryvitytė 2011: 9).

Для досягнення поставленої мети та з огляду на визначені завдання в статті до досліджуваного матеріалу застосовано: 1) метод словотвірного аналізу, 2) метод компонентного аналізу, 3) описовий метод з елементами порівняльного методу.

Одиниці міжвоєнного матеріалу спочатку оцінювали з погляду словотвору, застосувавши структурно-граматичний метод аналізу, розроблений A. Vanagas для дослідження класу гідронімів (докладніше див. Vanagas 1970: 21–27), який легко пристосувати й до аналізу топонімів інших класів (підкласів). З’ясувавши таким способом твірні слова назв місць, їхній морфологічний і лексичний статус, далі працювали з Lietuvių kalbos žodynu (друге електронне видання (2013); далі – LKŽe₂). Відмінності в конотаціях твірних слів виявилися завдяки позначкам (скороченням), наведеним у словнику, та компонентному аналізу значень цих слів. Крім того, аналізували описи топонімів, зафіксовані в міжвоєнних анкетах, і коментарі інформантів, з яких, як уже зазначалося, з’ясувалися також реакції адресата та відомості про місця й назви.

Топоніми в розділах статті розташовано в алфавітному порядку. Словотвірні форманти у похідних із закінченнями та суфіксами, а також компоненти складних слів відокремлено один від одного дефісом. На підставі опублікованих джерел гідронімів¹⁰ назви водойм акцентовано. Наголошено й інші назви місць, наголос у яких в анкетах позначено надійно. Якщо за міжвоєнними даними топонім не має позначеного наголосу або його наголошення

¹⁰ Офіційні друковані джерела гідронімів: Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas (1963; далі – LUEV) і Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas (1981; далі – LHEŽ).

174

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

неясний, у статті його не акцентують; іноді підкреслюють основу наголошеного складу, якщо інтонація викликає сумніви. Біля всіх назв місць наведено вказівки на названі об’єкти та їхню локалізацію. Переліки цих вказівок і скорочень для позначення об’єктів не складали заново, а для написання спиралися на вже укладені Lietuvos vietovardžių žodyno т. 1 (2008), т. 2 (2014).

Для обґрунтування походження тієї чи іншої назви місця шляхом пошуку твірного слова, а також для зазначення значень твірних слів використовували LKŽe₂. У всіх випадках зважали на локальний збіг назви місця, загальновживаного слова, його значення та прикладів уживання (з живого мовлення, фольклору тощо)¹¹.

Виводячи топоніми від особових імен, передусім шукали їх у Lietuvių pavardžių žodyne т. 1, т. 2 (1985, 1989; далі – LPŽ I, LPŽ II). Джерелом, що підтвердило реконструйовані особові імена, є абеткова картотека історичних особових імен, яка зберігається у фондах відділу ономастики Інституту литовської мови (далі – IAK).

Окрім універсальної для лінгвістики цінності публікацій — вони надають нові відомості про литовську мову та сприяють збиранню, систематизації й поширенню нематеріальної мовної спадщини, — передбачається також особлива теоретична (1), практична (2), міждисциплінарна (3) цінність цієї статті:

(1) a) Власна лексика досліджуваної етнічної території могла б стати чудовим джерелом для дослідження стереотипів. «У стереотипах є частка правди — вони відображають фрагмент картини світу, зафіксованої в мові, впливають на спілкування литовців з різних етнічних регіонів» (Papaurelytė, Župerka 2010: 199).

b) Сукупність зафіксованих назв місць, що виникли внаслідок емоційного оцінювання, могла б певною мірою відображати моральні цінності представників досліджуваної території.

c) Особові імена прізвиськового походження, що збереглися в топонімах, могли б стати підґрунтям для досліджень, які характеризують національний характер.

d) Для психолінгвістів і дослідників семантики топонімів такі дослідження допомогли б краще зрозуміти симпатії та упередження, що склалися у свідомості суспільства в локально визначеному просторі (певній місцевості), і виявити механізми їхнього формування.

e) Виявлені під час дослідження місцеві особливості, відмінності та імпульси певного періоду — це те, що розкриває світ людей. Імовірно, вони стануть у пригоді під час дослідження менталітету й самоусвідомлення мешканців цієї території.

(2) a) Топоніми повіту, обговорені в цій статті, які мають твірні слова з експресивним, емоційним забарвленням, могли б становити певний резерв

¹¹ У майбутньому, досліджуючи словотвір і мотивацію (семантику) назв місць Маріямпільського повіту, список письмових джерел буде доповнено діалектними словниками: Vito Labučio Daukšių krašto žodynu (2002), Aldono Pupkio Kazlų Rūdos šnektos žodynu т. 1 (2008), т. 2 (2009) і Zanavykų šnektos žodynu т. 1–3 (2003–2006).

Straipsniai / Articles

175

DALIA SVIDERSKIENĖ

Роботи, присвячені назвам вулиць, скверів, площ або іншим урбанонімам муніципалітетів Калварії, Казлу-Руди, Маріямполе та Прєнай.

b) Деяка назва місцевості з позитивною конотацією, можливо, стала б у пригоді під час добору назв підприємств.

c) Розглянута частина топонімії могла б у деяких випадках стати в пригоді й під час створення соціальної та культурної реклами, особливо в південно-західній частині Литви. Зважаючи на об’єкт реклами та її адресата, цілеспрямовано обравши певну композицію і стиль для створення рекламного тексту, від яких залежить ефективність реклами, як засоби вираження можна було б використати й кілька назв місцевостей досліджуваної території, розглянутих у статті. Пропонуючи цю ідею, спираємося на аналогію: для підвищення ефективності реклами її творці часто дотримуються правила: «що відоміша особа представляє або рекомендує об’єкт реклами, то більше уваги адресат приділяє рекламі» (див. Gabrėnaitė 2010: 19). Отже, дещо перефразовуючи це твердження, припускаємо, що етностилістика мови¹², збережена в топонімах, також могла б сприяти успішному впливу реклами на адресата.

d) Письменники розвивали б традицію найменування, створюючи вже літературний чи публіцистичний ландшафт цієї місцевості. Використання окремого елемента ономастикону (як назви місцевості, так і особового імені) допомогло б читачеві сильніше відчути комічні або іронічні інтонації твору.

(3) У майбутньому дослідження топонімів у прагматичному аспекті, пов’язані з дослідженнями фольклору, міфології, вірувань, звичаїв, антропології, етнології та інших галузей, поглибили б останні. І навпаки — вони самі спиралися б на них. Адже найнадійніші висновки можна отримати, зіставивши результати досліджень кількох наукових галузей (пор. Papaurelėtytė, Župerka 2010: 185).

1. НАЗВИ МІСЦЕВОСТЕЙ, УТВОРЕНІ ВІД СЛІВ, У ЗНАЧЕННІ ЯКИХ Є ОЗНАКА ЕМОЦІЙНОЇ ОЦІНКИ

А. Ванагас, досліджуючи семантику литовських гідронімів, поділяв назви водних об’єктів, що їх характеризують, за мотивами виникнення (Vanagas 1981: 4–153). Поряд із мотивацією, що характеризує довкілля, та мотивами виникнення, пов’язаними з кольором, розміром, глибиною та іншими ознаками, він виокремлював також назви водних об’єктів зі значенням емоційної оцінки (там само, 115–116). За даними його дослідження, у Литві налічується загалом понад 80 таких гідронімів (0,9%) (там само, 123; Vanagas 1999: 242), серед яких

¹² Dėl termino žr. Župerka 2013: 183. Šiuo atveju terminas vartojamas siaurąja prasme, turint galvoje pietvakarinio Lietuvos ploto kalbos etnostilistiką.

176

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

водні назви зі значенням позитивної емоційної оцінки трапляються частіше, ніж із негативною (див. також Vanagas 1981: 115).

На досліджуваній території зафіксовано одну назву річки, утворену на основі емоційної оцінки топооб’єкта: Laukšč-iōtas Шил. Вона утворена від лит. laukstùs, -i «незатишний, довгий, нудний» (див. також LHEŽ: 183), пор. laukstù Mrj: Per anksti nueisim, tai mum bus dar labai laukstù Brt. За розглядуваною оцінкою, наскільки вдалося помітити, зафіксовано також пару назв земельних ділянок: Mùdrė, Skaistė. Із цих прикладів видно, що емоційна оцінка виражена метафорично. Однією з тенденцій метафоризації, виокремлених Стефаном Ульманом, є антропоморфізми. Це слова, що характеризують тіло, дух і діяльність людини, ужиті для найменування предметів неживого світу (у нашому випадку — об’єктів земного покриву) (див. також Ульман 1970; Gudavičius 2007: 165–168)¹³. Таке найменування топооб’єктів викликає в адресата асоціації з людиною або живою істотою¹⁴. Прикметники, що характеризують людину (живу істоту), є основою номінації наведених далі назв земельних ділянок: Mùdr-ė др. Brb: лит. mudrùs, -i «чудовий, жвавий, бадьорий», пор. Blizga, tviska kamanelės iš šilkelių kaspinėlių, gražus mudrùs žirgužėlis nuo rūtelių vainikėlio Jrb; Skaist-ė pv. Lbv: лит. skaistùs, -i «той, хто має рум’яне, світле, приємне обличчя», пор. Visa ji kap iš pieno plaukus: skaisti, raudona Vlkv. У нашому випадку актуалізується метафора — МІСЦЕ Є ЖИВА ІСТОТА / ЛЮДИНА, що полягає в безпосередньому ототожненні концептів цільової та вихідної сфер «місце» = «жива істота / людина»¹⁵. Крім номінативної функції, ця метафора виконує й описову. Як видно з наведених прикладів, для вираження емоційних станів серед усіх частин мови було обрано прикметник, орієнтований на об’єкт, тобто той, що його характеризує.

У матеріалах міжвоєнних анкет зафіксовано дві назви земельних ділянок (Plerva і Pupučiai), що відображають емоційну оцінку, закріплену в мовній свідомості суспільства. У словнику LKŽe₂ біля значень апелятивів, які слугують їхніми основами, зазначено позначки (скорочення) m e n k. і m a l o n. Pler-va pv. KzR — співвідноситься з лит. plérti,

¹³ Т. Федотова (Забайкальський державний гуманітарно-педагогічний університет) називає цей різновид метафори в топоніміці когнітивною (див. Федотова 2008: 48, 49).

¹⁴ Антропоморфні метафори становлять основу персоніфікації — стилістичних фігур, за яких предметам неживого світу надаються людські властивості й ознаки (пор. Gudavičius 2009: 117). К. Жуперка, спираючись на дані дослідників литовської реклами, стверджує, що серед різновидів метафори в рекламі особливо часто трапляється персоніфікація (Župerka 2008: 79).

¹⁵ Наявний матеріал свідчить, що явища вихідної сфери метафор також можуть сприйматися як живі, здатні бути пов’язаними з певними діями. У топонімах Atšlėtė і Sąkandai такі ознаки виражені дієсловами atšlėti і sukąsti: Atšlė-tė рч. Ldvn — співвідноситься з лит. atšlė-ti «притулити, прихилити, відхилити до чого; трохи прилягти» (щодо пояснення словотвору й походження цієї назви див. також LHEŽ: 51; LVŽ I 211); Sąkand-aĩ розс. KzR — співвідноситься з лит. sukąsti, sukanda, sukando «стиснути зуби або зубами».

Straipsniai / Articles

177

DALIA SVIDERSKIENĖ

–ста, розм. зневаж. ^„розширюватися, розтягуватися, розмокати¹⁶. За даними LKŽe₂, у досліджуваній місцевості в живому мовленні ілюстративних речень не записано, тому наведено речення з писемних джерел: Луги від води розпливаються, тобто розширюються. Pupučiai болото Brb: лит. pupūtis ^„«щось схоже на біб, округле». Тут мотиваційна ознака назви місцевості виражена метафорично, пор. А яка гарна, яка кругленька Mrj — нагадує округлі людські форми.

Причину виникнення топонімів розглянутої групи найвлучніше описує цитата К. Альмінаускаса з Інструкції: «люди навіть найменший куточок землі називають власним ім’ям, інакше кажучи, персоніфікують його і в такий спосіб наближають до себе» (Alminauskis 1934: 3).

Основи назв інших місцевостей — вульгаризми, які лексикологи зараховують до емотивів (див. Jakaitienė 2010: 162). Ці слова мають сильну негативну конотацію щодо названого топооб’єкта (річки та гори) у нашому випадку: Mỹž-upis річка Ss: лит. вульг. myžti, -a, -o діал. «струменем текти, бігти, бризкати», пор. Коли вдарив нагайкою [кобилу], то лише кров цівкою тече Lp [основне значення «випускати сечу, мочитися»]; Šūd-kalnis гора Šil: лит. вульг. šūdas ^„«ні на що не придатний, нічого не вартий, дуже поганий» [основне значення «екскременти»]. З наведених прикладів видно, що основне слово топоніма вживається у вторинному переносному значенні, яким денотат не лише називають, а й оцінюють.

Складний гелонім Šikn-ā-balė болото KzR утворено від лит. вульг. šikna і географічного номенклатурного терміна balà «болото». Основне значення вульгаризму — «сідниці, зад». Від нього виникло вторинне пряме (метафоричне, але не оцінне) значення «Mrj потовщений кінець, нижня частина якогось предмета». Саме це значення вжито в першому компоненті назви місцевості, який її характеризує, — для позначення болота розширеної форми.

Під час аналізу топонімів було звернуто увагу на те, що в анкеті лісництва Юре поряд із цією назвою болота (Šiknābalė) зафіксовано й інший гелонім Uodeg-ėlė болото KzR. Основне слово назви болота — лит. uodegà «звужена частина землі, луки, поля, лісу»¹⁷. В анкеті написано: це виступ Šiknābalė. Звідси й назва. Цей комплекс назв розташованих поруч семантично пов’язаних місць утворює семантичну мікросистему¹⁸. Якщо оцінювати з позицій називальника міжвоєнного періоду, семан-

¹⁶ Пор. також лит. tižti, tyžta, -o «розмокати», пор. Наріж доріжки, щоб не розмокли Mrj.

¹⁷ Dėl tokio balos vardo darybos ir kilmės aiškinimo žr. Bilkis 2008: 98.

¹⁸ J. Berezovič, яка досліджувала мікросистеми в російській топонімії, зауважує, що вони складаються з двох або кількох топонімів, пов’язаних різноманітними відношеннями лексичної системності. Ця мовознавиця виокремлює 1) таксономічну номінацію (коли два чи кілька розташованих поруч водойм називають за видами риб, що в них водяться, поселення — за етнічним складом мешканців тощо), 2) градаційні системи, які вже значно численніші й різноманітніші (називання суміжних гідрооб’єктів за якістю води, її смаком тощо, інших топооб’єктів — за

178

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

тичної мікросистеми Šiknãbalė – Uodegėlė є конкретизація. Назви розглянутих місць пов’язані відношеннями частини й цілого — партонімічними відношеннями. Šiknãbalė позначає певне ціле, а виступ Uodegėlė – Šiknãbalės — його частину. Такий тип словотвірних відношень мовознавці називають меронімією, відмежовуючи її від гіпонімії (докладніше див. Jakaitienė 2010: 114).

Конкретизація в цьому випадку, очевидно, зумовлена контекстом, тому її можна вважати контекстуальною. Перекладач Ліонгінас Пажусіс, говорячи про конкретизацію в перекладі, стверджує, що до контекстуальної конкретизації вдаються зі стилістичних міркувань: задля більшої ясності, жвавості, образності (Pažūsis 2014: 516). Імовірно, у цьому випадку до конкретизації вдалися з прагматичних міркувань — щоб адресатові було легше розпізнавати топооб’єкти: замість однієї назви місцевості із ширшим значенням обрано два топоніми з конкретнішим значенням, що посилюють певну експресивність. Звісно, можна припустити й інше: можливо, у мові не було відповідного альтернативного засобу вираження назви місцевості, тому додаткову інформацію «охоплює» поєднання двох назв.

Слід зазначити, що одні назви місцевостей, записані в анкетах Назв земель, є основними й не мають варіантів, уживаних у живому мовленні та зафіксованих в анкетах, тоді як інші вживаються варіантно. Останні назви земель в анкетах записано поруч⁽¹⁹⁾ як такі, що позначають один об’єкт, із приміткою інакше або без неї. З кількох прикладів⁽²⁰⁾ легко помітити, що один топонім лексично нейтральний, а інша його форма має негативну емоційну конотацію⁽²¹⁾.

Антропонімічний топонім у родовому відмінку⁽²²⁾Pauliùko kálnas гора Klvr, що має посесивне значення «та, що належить Паулюку», у досліджуваній місцевості вживається

за часом виникнення, розташуванням у просторі, розміром тощо), 3) певні групи топонімів (їх утворено за формулою якщо... то (если... то), наприклад, назва гори Pečius (Печ) — назва гори Kaminas (Труба) тощо (докладніше див. Березович 1991: 75–90). Ще один приклад російської дослідниці: щоб показати належність річки до певного басейну, використовують фонову інформацію: у басейні річки Волчьи Воды (корінь топоніма тут має пейоративне значення, яке вказує, що річкова вода непридатна для пиття) назви багатьох річок «солоні» [называются Соленными]. Назва однієї з їхніх приток — Карчойи (Горькая). За твердженням J. Березович, такі системи топонімів дуже давні. У давнину вони виконували для громади не лише естетичну, а й картографічну функцію, коли карт ще не існувало (див. там само, 86).

¹⁹ Це, мабуть, дає підстави називати їх точніше суміжними формами, а не варіантами, як прийнято в ономастичній літературі (щодо вживання терміна gretybė див. Lubienė 2012: 104).

²⁰ Щодо двох інших варіантно вживаних назв місцевостей Abromýnė || Žýdynė л. Mrj та Šeldekšnynas || Vėlnia-raistis болото Vv докладніше див. у розділі 4 статті.

²¹ Щодо варіантних (лексично нейтральних і конотованих) назв місцевостей у російській топонімії див. Березович 1997: 104.

²² Dėl termino žr. Savukynas 1963: 238.

Straipsniai / Articles

179

DALIA SVIDERSKIENĖ

із суміжною формою Трідський пагорб. Перший компонент детермінативного похідного²³ tried- пов’язаний з особовим ім’ям прізвиськового походження *Тріджюс або под., існування якого підтверджують зафіксовані на досліджуваній території та дещо далі прізвиська Тридуте Pkn, Трида — запальний Bb, Трієшлюс — квапливий, нічого не доводить до кінця Dmk (Butkus 1995: 425)²⁴. Мотивації прізвиськ²⁵ свідчать, що основою їхнього творення є дієслово лит. triėsti, triėdžia, triėdė. Це дієслово, за даними LKŽ_e, має пряме значення «хворіти на діарею, мати пронос» || «забруднювати» та два побічні переносні значення: «даремно хвилюватися, гарячкувати, нетерпеливитися» || «дуже хотіти, прагнути» і «марно теревенити». Усі наведені вище особові імена пов’язані з останніми значеннями дієслова triėsti. Отже, друга назва пагорба має негативну конотацію, що виникла через негативне ставлення називача до власника пагорба (землі) Паулюка, якому властиві риси характеру, означені побічними переносними значеннями дієслова triėsti: він даремно хвилюється, гарячкує, нетерпеливиться, а також марно теревенить.

Від особових імен прізвиськового походження в досліджуваній місцевості утворено й інші назви земельних ділянок. З погляду мотивації цілком переконливим здавалося б їхнє безпосереднє походження від прізвиськових апелятивних назв осіб, однак насправді наведені тут назви місць утворилися за моделлю назва земельної ділянки ← особове ім’я ← прізвиськова апелятивна назва особи²⁶.

Щоб увиразнити, на що звертають увагу, оцінюючи особу в досліджуваній місцевості, далі виокремлено кілька груп топонімів за їхніми твірними словами²⁷.

1) Оцінювання фізичних вад:

a) за статурою: Storkoj-inė паг. KzR: особ. ім. *Storkojis тощо, пор. лит. stóras, -à «м’язистий, кремезний» і лит. kója «одна з парних частин тіла, за допомогою яких людина чи якась інша істота ходить»; щодо семантики пор. також паг. Stalakójis (LPŽ II 795). За даними цього джерела з литовської антропонімії, у Bartninkai мешкала одна родина, а в Marijampolė — дві родини з таким прізвищем. Отже, можна припустити, що за тією самою словотвірною моделлю утворено й особ. ім. *Storkojis;

b) за ходою: Šlub-iškė ліс. Šil: особ. ім. *Šlubis тощо, пор. особ. ім. Jasius Szlubis 1637 р. (IAK), а також лит. šlùbis, -ė «той, хто кульгає, кривий»;

c) за зором: Kušl-iškė паг. Ldvn: прізв. Kušlỹs тощо, пор. лит. kušlỹs, -ė; kušlius, -ė «той, хто недобачає; сліпуватий, короткозорий, підсліпуватий»; Žvair-ỹnė прис.

²³ Dėl termino žr. Urbutis 1978: 173.

²⁴ Dėl lietuvių pravardžių ir prasivardžiavimų dar žr. Butkus 1995: 19–138; Zaikauskas 2004: 5.

²⁵ Konkretūs motyvacijos atvejai nusakomi terminu motyvuotė (žr. Drotvinas 1987: 33).

²⁶ Dėl šio modelio etnoniminės kilmės gyvenamųjų vietų vardų aiškinimo žr. Bilkis 2012: 99–118.

²⁷ Plačiau dėl asmenvardinės kilmės agronimų tiriamame plote žr. Sviderskienė 2010a: 232–243.

180

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

До прагматичного лінгвістичного аналізу топонімів (на матеріалі топонімів Маріямпольського повіту)

г. Ss: особ. ім. *Žvairys тощо, пор. особ. ім. Waliul Zwayris 1610 р. (IAK), а також лит. žvairỹs, –ė «той, у кого косі очі, косоокий».

2) Оцінювання за способом мовлення: Miketón–iškė паг. Lbv: особ. ім. *Miketonis тощо, пор. лит. mikėti̇s «той, хто заїкається, запинається, затинається під час мовлення»; Vekč–iškė або Klvr: особ. ім. *Vekčius тощо, пор. лит. vekčioti, –ioja, –iojo «заїкатися»;

3) Оцінювання за швидкістю руху й роботи: Riogl–iškis струм. Mrj: особ. ім. *Rioglys тощо, пор. Valentinum Roglis 1639 р. (IAK), а також лит. rioglỹs, –ė «той, хто незграбний, неповороткий, вайлуватий, телепень» (з погляду мотивації значення гідроніма — струмок, що протікає через земельну ділянку, яка належить Ріоглісу)²⁸; Tupikai земельна ділянка Brb — імовірно, від прізв. Tupikas (LPŽ II 1086), пор. лит. tupikas, –ė у маріямпольському говорі «той, хто тупцює на місці, повільно працює, повільний працівник»;

4) Оцінювання за вираженням емоцій: Verksn–iškės паг. Klvr: прізв. Verksnỹs (LPŽ II 1195), пор. лит. verksnỹs, –ė «той, хто постійно плаче або легко починає плакати».

Усі ці твірні слова топонімів мають негативну конотацію, закладену в значеннях апелятивних назв осіб.

У досліджуваному матеріалі привернув увагу похідний онім особового походження Vilkpaul–ynė частина лісу KzR: особ. ім. *Vilkpaulis тощо; щодо нього пор. лит. vil̃kas і особ. ім. Paũlius (LPŽ II 410; LVKŽ₅ 261). Імовірно, місце отримало назву від особового імені Paũlius людини, яка тут мешкала або володіла частиною лісу. Отже, найважливішу ознаку місця передає другий компонент складного оніма Vilkpaulis — –paul–: «місце проживання Паулюса / частина лісу, якою володіє Паулюс». Оскільки в анкеті не наведено жодних додаткових даних чи коментарів, залишається лише припустити, що перший компонент складного слова Vilkpaulis vilk- передає певну, найімовірніше негативну, конотацію.

Досліджуючи мотивацію топонімів Маріямпольського повіту, також помічено, що не всі назви місць, твірним словом яких є vil̃kas, безпосередньо пов’язані з назвою цієї тварини, тобто означають місця її поширення (проживання, перебування тощо). Наприклад, оронім Viĩk–a–kalnis. В анкетах маєтку та села Purviniškės зазначено, що ця підвищена ділянка земної поверхні розташована на орних землях, а пагорб — піщаний. З цих описів видно, що перший компонент складного слова має також оцінний компонент значення, тобто конотативну сему «несправжній»²⁹.

Інші складені назви місць досліджуваної місцевості з «тваринними» першими компонентами, схоже, також мають оцінний компонент значення; наприклад, оронім

²⁸ Можливо, не слід відкидати й альтернативне пояснення походження гідроніма Riõgliškis — він міг походити від лит. riõglinti (–yti), –ina, –ino ‘незграбно йти, тягнутися’, пор. Kur rioglini tu, rioglỹ? Mrj.

²⁹ За словами J. Lubienės, «негативна емоційна оцінка фітонімів і міконімів у російській мові особливо виразно передається саме назвою вовка: отруйні рослини або гриби називають “вовчими”» (Lubienė 2012: 111).

Straipsniai / Articles

181

DALIA SVIDERSKIENĖ

Blus-a-kalnis височ. Igl: лит. blusà³⁰; годоніми Kurap-kelis (< *Kurapk-kelis) село Gdl: лит. kurapkà; Rupuž-kelis село KzR: лит. rupužė. У розглянутих випадках конотативна сема — ‘малий’. Крім того, як свідчать ці номінативні одиниці, усі живі істоти (блоха, куріпка, жаба) малі, можливо, тому саме їхні назви використано в процесі найменування, щоб передати розміри топооб’єктів (височин і шляхів), менші за звичайні.

Отже, виявлена в частині складених назв місць негативна конотація, імовірно, пов’язана із семантикою назв тварин, які виступають означальними компонентами складних слів. За словами A. Gudavičiaus, «тварини в мові зазвичай оцінюються негативно» (Gudavičius 2007: 87)³¹.

2. НАЗВИ МІСЦЬ, УТВОРЕНІ ВІД ОБРАЗНИХ СЛІВ

Виразну групу становлять топоніми, утворені від дієслів. Назву болота Marm-ynė Mrj пов’язують із дієсловом marmėti, marma, -ėjo, ужитим у побічному переносному значенні ‘бубоніти, базікати (під час кипіння); сильно кипіти’, пор. Marma puodas – dar pradės bėgti sriuba Brt [основне значення ‘з шумом занурюватися, тонути’]. Назву гори Ūžkiršč-iai Lbv пов’язують із лит. ūžkiršti, ūžkerta, ūžkirto перен. ‘завалити, закрити, перекривши; загородити’, пор. Net paprasta akimi galima buvo matyti priešakyje milžiniškus kalnus, kurie užkerta kelią (із писемних джерел) [основне значення ‘відокремити частину від цілого’].

Імовірно, такий тип номінації покликаний вплинути на уяву адресата, викликавши певні асоціації, пов’язані зі звуком (Marmynė) та образом (Ūžkirščiai). У досліджуваному матеріалі увагу було звернено також на назви земельних ділянок, твірною основою яких є звуконаслідувальні слова, пов’язані з конотованими дієсловами.

Назву луки Šnikšt-a-pievė KzR пов’язують із лит. šnikšt ‘цвьох, чвік (для позначення зрізання, відрубування)’, пор. Aš tik šnikšt ir nupjoviau šniūrą Vv. Такий вибір твірної основи назви земельної ділянки підтверджують і ці дані лінгвістичної географії, які пояснюють, якою завширшки є смуга землі (лит. šniūras ‘довга вузька земельна ділянка, смуга’), — настільки, що її можна скосити / відрубати одним помахом: Šniūras – kaip tik akėčia galima pereiti (така вузька) Brt³². Звуконаслідувальне слово šni kšt су-

³⁰ Щодо його творення та походження див. також LVŽ I 523.

³¹ Це спостереження підтверджують дослідження мотивації литовських фітонімів і міконімів (Gritėnienė 2006; 2010: 163–181; 2013; Lubienė 2012: 99–122; 2013: 52–70).

³² За словами етнологині A. Čepaitienės, площу землі вимірювали грядками, загонами (смугами поля, які обробляли за один раз), борознами (завширшки 10–12 см), боронами (близько 1 м) (див.

182

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

пов’язаний із конотованим дієсловом šnikštelėti, –ėja, –ėjo «раптово зрізати <...>». Отже, враження, спричинене дією, відтворюється в мові вигуком-ідеофоном šnikšt.

Назва пагорба Zig-lius Prn пов’язана з вигуком-ідеофоном zig, яким, за даними LKŽₑ₂, описуються обставини перебігу дії: повторенням позначають 1) ходіння, біг дрібними кроками, 2) бовтання, розгойдування³³. Зіставивши розглядуваний вигук-ідеофон зі спільнокореневим дієсловом zigȧluoti, –uoja, –avo «бігати, швендяти», пор. Kur dabar tep rengiesi zigaluot? Vv, можна зробити висновок, що в цій місцевості, найімовірніше, актуалізовано основне значення вигуку-ідеофона — позначення ходіння чи бігу дрібними кроками, виражених повторенням. Отже, у процесі найменування топооб’єкта (можливо, через крутизну пагорба) твірною основою було обрано вигук-ідеофон zig, очевидно, з наміром підкреслити, увиразнити позначену ним дію — біг дрібними кроками.

3. НАЗВИ МІСЦЕВОСТЕЙ, УТВОРЕНІ ВІД СЛІВ, ЩО МАЮТЬ У СВОЄМУ ЗНАЧЕННІ ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ КОНОТАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ

«Деякі науковці вказують на етимологічне та етнокультурне значення (або компоненти значення), які одні вважають частинами предметного значення, а інші — конотативного. Наприклад, етнокультурне значення мають лише ті слова (лексеми), що називають специфічні реалії» (Lubienė 2009: 21). Погоджуючись з останньою думкою (етнокультурне значення є частиною конотативного значення³⁴) і розглядаючи з погляду

Čepaitienė 2013: 298). Dar plg. lie. akėčios ‘labai siaura žemės juosta’: Rėžis – dvejos akėčios Rm (iliustracinis sakinys iš kito ploto).

³³ Ілюстративне речення з цим вигуком-ідеофоном у словнику записане в іншій місцевості: Tabaluoja kaip mazgas žig, žig, žig Ds.

³⁴ Цікавим і пов’язаним з етнокультурним значенням, або з компонентом конотативного значення, є знайдений і описаний Вігмантасом Буткусом, який досліджував літературну топографію, «дуже інтригуючий» фрагмент дослідження Патріка Чури, як сам зазначає дослідник (з чим неможливо не погодитися): «для аналізу книжки Генрі Девіда Торо Волден, або Життя в лісі (1854), складовою частиною якої є план Волдена, та її інтерпретації, поряд зі звичним літературним аналізом він залучив землевпорядкування — і як науку, і як практику. Наслідуючи Торо (його книжку, нотатки, документи), він сам вимірював Волден та його околиці, а паралельно Волден, або Життя в лісі вивчав плани цих місць і топографічні карти. Найважливіші узагальнювальні висновки Чури такі: к о ж е н к о н к р е т н и й ф а к т п р и р о д и, п р и р о д н о г о м і с ц я с и м в о л і з у є ф а к т д у ш і, а отже, що уважніше вивчатимеш природу (у цьому разі — за допомогою землевпорядкування), то краще зрозумієш себе; тому вимірювання Волдена та його околиць було для Торо духовним заняттям, способом осягнення світу, який він «описав» у своїй знаменитій книжці»

Straipsniai / Articles

183

DALIA SVIDERSKIENĖ

з огляду на сучасну ситуацію, коли модернізація та індустріалізація витісняють із життя певні специфічні явища національного укладу, було б неприпустимо опублікувати матеріал на розглядувану тему, не згадавши кількох назв місць, записаних у міжвоєнний період із живої мови, зі збереженими безеквівалентними словами³⁵, що називають згадані специфічні реалії народу³⁶, яких немає в культурі інших народів.

До цієї невеликої групи належать (а) назви реалій історичного минулого: назва дрібних землевласників (збережена в ойконімі) Daržininkai (пор. Daržinykai) bk. (Daukšių) dalis Pdvn: лит. daržininkas «дрібний землевласник, власник ділянки» (див. також LVŽ II 143–144); (б) назва міри (збережена в агронімі) Prėntai ar. Ss: лит. preñtas «давня міра довжини (приблизно 4,5 м); міра площі (приблизно 18,66 м²)», пор. Pirkau margą ir devynis prentùs žemės Kt.

Ще одна назва міри márgas «міра землі» частіше збереглася в назвах місцевостей досліджуваної території: Márgai пагорб Igl, Lbv; Marg-ėl̇iai галявина Brb; Marg-ėlis пагорб Ldvn, Ss; 2 галявини KzR; Kai̇l-ia-margis пагорб KzR; Pūšt-a-margis пагорб KzR; тут як представник лексики, що вирізняється національною своєрідністю, він може згадуватися лише частково. Margas — слово німецького походження, від morgen «ранок»; так називали площу, яку можна зорати від сніданку до обіду (Čepaitienė 2013: 297). Німецький марг менший за наш. Литовський марг — 0,71 га; старий каронний (польський) марг дорівнює 0,59 га (див. також Martinkėnas 2011) ³⁷.

«Матеріальний світ речей має важливу властивість, що визначає його впорядкованість. Він пропорційний. Тут одна річ, знаряддя, предмет побуту чи меблі пасують до іншої, вміщуються в іншій або вміщують іншу» (Čepaitienė 2013: 295). Цьому твердженню етнологині не суперечить назва місцевості Trainaĩ галявина Prn, утворена, ймовірно, від лит. traĩnas «частина воза — роздвоєний жолоб, прикріплений до задньої поперечини, у

(Butkus 2011: 59). Це цитування доповнює також спостереження мовознавиці Ґедре Чепайтене, засноване на думці Якуба Мінкевичюса: «народ взаємодіє зі своєю природою психологічно, естетично й етично», а моральність народу випливає із симбіозу його натури й культури (цит. за Čepaitienė 2007: 256).

³⁵ Dėl šio termino žr. Gudavičius 2007: 89; 2009: 93–96. Reginos Kvašytės teigimu, tautiniu savitumu pasižyminčiai leksikai įvardyti įvairių šalių kalbininkai vartoja terminus lakūna, regioninė geografinė leksika, kultūriniai skoliniai, beekvivalente leksika. Lietuvių kalbotyroje tinkamiausiu laikytinas terminas beekvivalente leksika, kalbininkės nuomone, yra sąlygiškas (plačiau žr. Kvašytė 2009: 56–67).

³⁶ Dėl sąvokos realija vartojimo plačiau žr. Maksvytytė 2012: 50–56.

³⁷ Дані лінгвістичної географії засвідчили на досліджуваній території й іншу назву міри, згадану Вінцасом Мартинкенасом, який писав про метрологію в давній Литві (див. Martinkėnas 2011): kartis, kártis «така міра для сипких речовин»: Kartį miežių gavau Klvr; Jis du karčius kviečių užsimeta Grš; Jam kartis rugių nešti tik juokai Gdl; Kartį bulvių pasodyk AlksnV; Seniau žmonės javus mieruodavo karčiais Šn. На жаль, інвентар назв місцевостей Маріямпольського повіту не засвідчив цієї назви, яка збереглася в топонімії досліджуваної території.

184

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

куди вставляють перемичку; перемичка разом із жолобом». В анкеті «Назви земель» у Шяуляйському говорі Назв земель записано: посеред луки розгалужується. Причина, через яку денотат було названо саме так, очевидна й зрозуміла: конфігурація луки нагадала називачеві розгалужений жолоб із вставленою перемичкою, які «відповідають одне одному за формою чи розмірами. Уся створювана людиною та створена нею матеріальна культура відповідає сама собі як система, основною одиницею відліку якої є вона сама — людина» (там само)³⁸.

4. НАЗВИ МІСЦЕВОСТЕЙ З АСОЦІАТИВНИМ І СТЕРЕОТИПНИМ ОЦІННИМ ЗНАЧЕННЯМ

На думку J. Berezovič, із конотаціями пов’язане асоціативне тло топонімів. Особливий екстралінгвістичний статус компонента, про який ідеться, зумовлений тим, що він не має лінгвістичної верифікації. Його можна експлікувати в актах мотивації, але не в самій номінації (пор. Березович 2001: 8). Як приклади дослідниця наводить назви місцевостей Темнук (оз.), Тёмной (руч.), Бездонное (оз.), Бездонный (став.), утворені від апелятивів темный (темний) і бездонный (бездонний), які супроводжуються коментарями інформантів: «темне озеро, там злі сили водять людей, а потім топлять їх»; «там цвинтар і струмок такий похмурий, страшне місце»; «там немає дна; люди кажуть, що там з’являються чорти»; «старі забороняли в ньому купатися; страшне місце, воно без дна». Сталість і повторюваність таких реакцій свідчать про те, що відповідні значення можуть набувати статусу мовних конотацій (див. також там само).

Здається, сказане пов’язане також із концепцією стереотипу Renatos Gžegorčykovos. Стереотипом вона вважає усталені значення-конотації, асоціації, пов’язані з відповідним явищем дійсності та закріплені в мові фразеологізмами й іншими умовно стабільними сполученнями. Aloyzas Gudavičius, обґрунтовуючи своє твердження, що в лінгвістиці поняття стереотипу іноді тлумачать дуже широко, наводить саме цей приклад розуміння стереотипу дослідницею (див. Gudavičius 2007: 156). У нашому випадку, мабуть, точнішим і ближчим до теми статті є таке значення слова stereotipas: «спрощений, схематизований, емоційно забарвлений образ якогось об’єкта, що функціонує у свідомості суспільства» (TŽŽ: 704). На нього вказує й приклад із матеріалів анкет міжвоєнного періоду: в анкеті із с. Петкеліщкяй записано назву торфовища Šeldekšnynas, інакше Vėlniaraistis

³⁸ З іншого боку, можливо, агронома можна пов’язати зі значенням лит. traīnas «шматок дерева, з якого розколюють тріски, дерево на тріски»; щодо семантики пор. також Klỹnai др., 2 прикл. Brb: лит. klỹnas «ділянка землі трикутної форми <...>» (в анкеті «Назви земель» с. Вартай записано: розділити на гострокінцеві клаптики поля).

Straipsniai / Articles

185

DALIA SVIDERSKIENĖ

(Шелдекишняс || Вельн-ія-райстіс бол. Vv), у графі опису об’єкта записано болото, що не висихає. Перша назва означає місце, поросле шельдекшнями, інша — пов’язана з апелятивом вельнями. Друга назва земельної ділянки оцінюється відповідно до певного незмінного стандартного погляду де чорти, там труднощі й невдачі, без урахування індивідуального значення назви місця «місце, поросле шельдекшнями» (лит. шельдекшніс «кущ або дерево родини крушинових (Frangula»). Отже, назва місця Шелдекишняс відображає доволі стереотипне, емоційно забарвлене уявлення про місце, яке характеризується як таке, що не висихає, і його негативну оцінку.

«Дослідження етнічних стереотипів актуальне, оскільки стереотипи, пов’язані з етнічними групами, впливають на поведінку людей, відображають властиві певній спільноті світосприйняття й настанови щодо інших людей» (Papaurelytė, Župerka 2010: 185). В іншому випадку лексично нейтральна назва поля Abrom-ynė 1. Mrj має паралельну форму Žyd-ynė. Похідні із суфіксом -ynė, утворені від особових імен, на досліджуваній території позначають місця, де люди живуть або жили (пор. Ambrazas 2000: 55). Отже, Abromynė: особове ім’я Abrōmas (LPŽ I 60; LVKŽ, 39), з погляду мотивації — «місце проживання Аброма». Значення іншого земельного топоніма, уживаного в живій мові, Žydynė: лит. žydas, -ė — «місце проживання людини єврейської національності» — доповнює й уточнює значення першого топоніма («місце проживання Аброма, який єврейської національності»)³⁹ і, очевидно, вказує на ставлення номінатора до іншої, інакшої людини (іншої національності, іншої мови, інших звичаїв), яка живе / жила в цьому місці. На неї дивляться як на «чужу», неприязно (пор. Papaurelytė, Župerka 2010: 199)⁴⁰.

5. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ (A), ВИСНОВКИ (B), РЕКОМЕНДАЦІЇ (C)

A. Частина матеріалу зі зібраних у четвертому десятилітті XX ст. з живої мови анкет Маріямпольського повіту, наведена у статті й пов’язана з довкіллям і мешканцями того чи іншого села, дала змогу ще раз⁴¹ зауважити, що збережені анкети та їхні автентичні дані становлять окрему важливу складову міжвоєнної спадщини.

³⁹За даними загального перепису населення 1923 р., у Маріямпольському повіті проживало 6,42% євреїв. Національний склад інших мешканців повіту був таким: литовці — 87,92%, німці — 3,42%, поляки — 1,31%, росіяни — 0,33%, представники інших національностей — 0,60%. Детальніше про демографічні дані досліджуваної території див. Subačius 2009: 228.

⁴⁰Див. також зауваження мовознавиці Giedrė Čepaitienė: «різні народи по-різному трактують „своє“ і „чуже“» (Čepaitienė 2007: 257).

⁴¹ Plg. Sviderskienė 2012a: 240.

186

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

До прагматичного лінгвістичного аналізу топонімів (на матеріалі топонімів Маріямпільського повіту)

Дослідження виявило певну частину словникового фонду цієї території Литви, збережену в топонімах: не лише експресивну, основану на вираженні емоцій, а й вульгарну, принизливу.

У статті також згадано деякі топоніми, записані в міжвоєнний період, чиї твірні слова (daržininkas, prėntas) разом зі зниклими реаліями та пов’язаними з ними культурними конотаціями вже вийшли з активного вжитку.

Слова mudrūs, skaistūs, що характеризують людину (живу істоту), є основою номінації двох топонімів досліджуваної території. Це не суперечить твердженню, що емоційний компонент дає відомості про ставлення адресанта (того, хто називає) до названого об’єкта. Однак не слід забувати й про те, що, сприймаючи певні об’єкти поверхні земного покриву як чуттєві, адресант (той, хто називає) бачить ніби більше, ніж є насправді⁴².

У статті розглянуто кілька назв земельних ділянок, утворених від прізвиськових особових імен. Саме ці особові імена (твірні слова назв земельних ділянок) оцінювалися тут із прагматичного погляду. Багато з них утворено від дієслів, що позначають певну дієслівну властивість — дію, характер діяльності (Rioglȳs, Šlūbis, Tupikas тощо) або стан (Verksnys), зі значенням «погано, невиразно говорити» (miksėti, veksėti), «повільно, кульгаючи, незграбно рухатися» (riōglinti, šlubūoti, tupinė́ti). Негативна оцінка тут ґрунтується на глузуванні (Kušlys, Vekčius, Žvairys тощо) і приниженні (Storkojis). Ці оцінні відтінки могли прямо виражатися в умовах фамільярного спілкування, у побутовому середовищі. За цими особовими іменами можна судити й про взаємини між представниками громади. Імовірно, їх не вважали рівними — глузування й приниження, схоже, стосувалися тих, хто «стояв на щабель нижче».

Проаналізовані приклади також показали, що представники досліджуваної території зневажливо ставляться до ледарів. Це спостереження перегукується зі спостереженням історика Петра Калніуса: литовці з інших регіонів, загалом визнаючи надмірну скупість мешканців Сувалкії, водночас вважають її досить позитивною рисою — ощадливістю в доброму розумінні, яка зумовлює раціональніше господарювання сувалкійців, їхню більшу охайність і працьовитість (докладніше див. Kalnius 2002: 23–52). Отже, думки представників досліджуваного етнічного регіону та інших частин Литви щодо працьовитості збігаються.

Недоладне мовлення членів громади «своїх» не лише не залишається непоміченим, а й не лишається без оцінки — очевидно, негативної. «Гучномовці, повільномовці, мова скупа, пряма, навіть грубувата» — так про мову й мовлення сувалкійців (занавиків) пише мовознавець K. Župerka, який з’ясовував, до яких різновидів діалектного мовлення

⁴² Емотивами можуть описуватися й суб’єктивно сприйняті конкретні обставини (щодо цього твердження див. Jakaitienė 2010: 163).

Straipsniai / Articles

187

DALIA SVIDERSKIENĖ

на ці прояви звертають увагу нелінгвісти, а також на те, якими метамовними коментарями термінальна говірка характеризується в нелінгвістичних текстах (докладніше див. Žūperka 2006: 178–191). Зі сказаного можна зробити висновок, що оцінки самих мешканців досліджуваної місцевості та представників інших етнічних регіонів, пов’язані з «гучномовними» й «повільномовними», збігаються лише частково.

У масиві міжвоєнних матеріалів виявлено семантично пов’язану пару гелонімів Šiknâbalė і Uodegėlė, яка є доречним прикладом для дослідження топонімів у прагматичному аспекті. Прагматика досліджує відношення між засобами комунікації та їхніми користувачами. Прагматика — це те, як семантику сприймає слухач (пор. Župerka 2008: 42). Отже, номінатор здійснив певну мовленнєву дію, яку зрозумілим чином «передав» спільноті. Не слід випускати з уваги й іншу можливість: можливо, у мові не знайшлося альтернативного належного засобу вираження, щоб назвати місце одним ім’ям, тому інформацію передано поєднанням двох назв.

Помічено, що частина назв місць у живому мовленні варіює (Abromỹnė || Žydỹnė, Pauliūko kálnas || Triedakalnis, Šeldekšnynas || Vėln araistis), завдяки чому повніше виражають як денотативний, так і конотативний зміст своєї семантики.

Асоціативні назви місць (Abromỹnė || Žydỹnė, Šeldekšnynas || Vėln araistis) не характеризують денотат, оскільки утворюються від співіснуючого лексично нейтрального топоніма на основі його семантичної подібності. Отже, ця назва місця характеризує не топооб’єкт, а іншу назву місця — за асоціаціями, які вона викликає і які ґрунтуються на стереотипному мисленні. Якщо однією з варіантних назв виражається відношення між властивостями денотата та цією назвою, то іншою, асоціативною назвою виражається відношення між нею та згаданою співіснуючою лексично нейтральною назвою місця. Асоціативна назва — це своєрідна гра з іншою його назвою. Якщо основою асоціативного топоніма є якась назва об’єкта (у цьому разі болота) (Vėln araistis: vėln ias, raĩstas), то місцю, названому іншою назвою (Šeldekšnynas: šeldekšnis), ніби приписуються властивості того об’єкта, яких воно насправді не має.

У результаті дослідження окреслилися контури суб’єктивно, емоційно й культурно важливих форм (само)ідентифікації. Проаналізовані випадки засвідчили, що в цій місцевості виявляється властива всім литовцям схильність до переважно негативного емоційного оцінювання⁴³. Можливо, це частково зумовлено специфікою досліджуваного матеріалу — топоніми записано з живого мовлення. Цьому припущенню, здається, не суперечить і спостереження R. Marcinkevičienė, що «сильний зв’язок негативного оцінювання з розмовною стилістичною конотацією <...>» (Marcinkevičienė 2011: 31).

B. Підсумувавши результати, можна зробити висновки.

Вербальний вплив здійснюють назви місць, якими апелюють до адресата. Вибір певних лексем — чи є основою назви емотив або експресив, — це також

⁴³ Dėl šio teiginio žr. Gudavičius 2009: 99.

188

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

визначає інтенцію найменування топооб’єкта. Як відомо, емотиви впливають на почуття адресата, а експресиви — на його уяву. Реакції адресата виражаються безпосередньо й подаються у формі оцінних коментарів, що дає змогу робити висновки про перлокутивний ефект топоніма.

За своєю денотативною основою емотивна лексика є ситуативною, оскільки емоції тісно пов’язані із суб’єктом, який їх переживає, та об’єктом, що їх викликає. Отже, назви місць, основою творення яких є емотив, також слід вважати ситуативними.

Ситуативними є й назви місць, утворені від експресивів, особливо коли ситуація співвідноситься з ситуацією іншого типу, пов’язаною з першою подібністю та/або іншими зв’язками (Marmynė, Ūžkirščiai).

Функцію певних стилістичних фігур у «ландшафтних текстах» досліджуваної місцевості виконують не лише назви місць Plerva, Šnikštapievė, Ziglius, а й антропоморфізовані топоніми Mùdrė, Pupučiai, Skaištė та інші. У такий спосіб реалізуються різноманітні ілокутивні задуми адресанта (номінатора).

Антропоморфне найменування топооб’єктів щодо адресата неминуче спотворює відображення дійсності, а тому не може бути достатньо інформативним.

Щоб адресатові було легше розпізнавати топооб’єкти, замість однієї назви місця ширшого значення можуть обиратися дві назви конкретнішого значення, що посилюють і зрозумілість, і образність (пара семантично пов’язаних гелонімів Šiknãbalė ir Uodegėlė).

Група назв місць, залучена до дослідження, в одиницях якої зафіксовано прізвиськові особові імена, виявила властиве представникам етнічного регіону ставлення до характеру, зовнішності й поведінкових рис членів спільноти.

Варіантні форми мікротопонімів показали, що їхнє співіснування в живому мовленні дає змогу спільноті досліджуваної місцевості краще розуміти значення топонімів, супроводжувані емоційним, стереотипним оцінюванням, і ділитися цими знаннями між собою.

За топонімами можна судити й про стереотипи, яких дотримуються представники етнічного регіону, адже саме вони є найобґрунтованішими.

Результати прагматичного лінгвістичного аналізу ойконімів Маріямпольського повіту показали, що надання оніма (топоніма) можна кваліфікувати як мовленнєву дію, яка характеризує того, хто називає. Він обирає оптимальний мовний засіб і цілеспрямовано скеровує його до адресата, маючи намір якомога ефективніше вплинути на нього в ситуації найменування. Так розкриваються світовідчуття та світогляд того, хто називає, тобто його світогляд як представника певної етнічної спільноти, для якого важливо те, що він робить, — називає місця. Лише тоді вони стають знайомими, заселеними, ототожнюються з конкретною національною спільнотою та культурою.

Straipsniai / Articles

189

DALIA SVIDERSKIENĖ

C. У майбутньому на увагу дослідника заслуговуватимуть також інші прагматичні сфери ознак. Наприклад, можливе негативне значення ознаки мотивації «жіночий»⁴⁴ (щодо її в російській мові див. ППК: 118). Тут не слід забувати, що «лексичне тло має національну специфіку», «еквівалентні слова в різних мовах можуть викликати різні асоціації» (Gudavičius 2009: 101).

На особливу увагу заслуговують також назви місць, утворені від лит. gūdas (наприклад, Gud-ā-pievė луг, Klvr; Gùd-a-raistis болото, Gdl та ін.). Оскільки gūdas не є справжнім етнонімом, географічно це слово не пов’язане з жодною територією чи народом (пор. Karaliūnas 1999: 44), тож, спираючись на описи топонімів в анкетах, у кожному конкретному випадку слід було б з’ясовувати, коли лит. gūdas уживається у значенні «білорус (іноді поляк чи росіянин)», а коли перший компонент складного слова має також оцінний компонент значення.

У майбутньому слід було б (1) оцінити з морфопрагматичного погляду також назви місць із суфіксами, характерними для творення демінутивів / пейоративів; (2) дослідити, як співіснування назв місць у мовленнєвих актах залежить від мовленнєвої ситуації — офіційної чи побутової (особливо в класі ойконімів); (3) актуальним був би прагматичний аналіз назв місць, заснований на зіставленні кількох номінаційних ситуацій, що належать до різних синхронних зрізів. Результати останнього аналізу частково допомогли б визначити ознаки мінливої «ономастичної моди» (сучасність, зміни тощо).

Отже, інвентаризацію топонімів Маріямпольського повіту з прагматичного погляду розпочато. Викладені у статті спостереження є необхідною передумовою для ґрунтовніших досліджень топонімії з розглянутої перспективи, адже для досягнення мети статті використано лише невелику частину наявного банку даних про назви місць. Залучення до прагматичних досліджень топонімів інших регіонів Литви значно розширило б обрії литовської топоніміки та дало б змогу розглядати прагматичну проблематику топонімів у ширшому масштабі — у контексті подібних досліджень інших країн.

⁴⁴ Наприклад, Bób-a-kalnis частина лісу, Mrj та ін.

190

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

СКОРОЧЕННЯ НА ПОЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТІВ ТА ІНШІ СКОРОЧЕННЯ

ar. — орна земля

aukšt. — височина

avd. — особове ім’я

b. — болото

bk. — церковне містечко

dr. — поле

drb. ž. — оброблювана земля

drp. — торфовище

ež. — озеро

kl. – дорога

kln. – гора

l. – поле

malon. – пестливе, пестливо

menk. – зневажливе, зневажливо

mš. – ліс

plk. – болото, болотиста місцевість

prk. – переносне значення

pv. – лука

pvd. – прізвище

ršt. – письмова форма

šnek. – розмовна мова

tv. – ставок

up. – річка

upl. – струмок

vlg. – вульгаризм, вульгарно

vv. – назва місцевості

ž. – земля

СКОРОЧЕННЯ ПОСИЛАНЬ НА МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

AlksnV – Алксненай (Вілкавішкський р-н)

Bb – Бабтай (Каунаський р-н)

Brb – Балбєришкіс (Пренайський р-н)

Brt – Бартнінкай (Вілкавішкський р-н)

Dmk – Домейкава (Каунаський р-н)

Ds – Дусетос (Зарасайський р-н)

Gdl – Гуделяй (територія самоврядування Маріямполе)

Grš – Гришкабудіс (Шакяйський р-н)

Igl – Іглішкеляй (територія самоврядування Маріямполе)

Jrb – Юрбаркас

Jrgž – Юргежеряй (територія самоврядування Калварії)

Klvr – Калварія (територія самоврядування Маріямполе)

Kt – Кетурвалакяй (Вілкавішкський р-н)

KzR – Казлу-Руда

Lbv – Любавос (територія Калварійського самоврядування)

Ldvn – Людвінавос (територія Маріямпольського самоврядування)

Lp – Лейпалінгіс (Друскінінкайське самоврядування)

Mrj – Маріямполе

Pdvn – Падовініс (територія Маріямпольського самоврядування)

Pkn – Пакуоніс (Пренайський район)

Prn – Пренай

Rm – Рамігала (Паневезький район)

Ss – Саснава (територія Маріямпольського самоврядування)

Šil – Шилавотас (Пренайський район)

Šn – Шунскай (територія Маріямпольського самоврядування)

Vlkv – Вилкавишкіс

Vv – Вейверяй (Пренайський район)

Straipsniai / Articles

191

DALIA SVIDERSKIENĖ

ŠALTINIAI

IAK – Istorinių asmenvardžių kartoteka. Lietuvių kalbos instituto Vardyno skyriaus fondas.

LKŽ₂e – Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002, redaktorių kolegija G. Naktinienė, J. Paulauskas, R. Petrokienė, Z. Šimėnaitė, V. Vitkauskas, J. Zabarskaitė, vyr. red. G. Naktinienė, elektroninis variantas (antras elektroninis leidimas). Lietuvių kalbos institutas, 2013.

LPŽ – Lietuvių pavardžių žodynas 1–2, autoriai V. Maciejauskienė, M. Razmukaitė, A. Vanagas, atsak. red. A. Vanagas. Vilnius: Mokslas, 1985–1989.

LUEV – Lietuvos TSR upių ir ežerų vardynas, atsak. red. E. Grinaveckienė. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1963.

LVKŽ₅ – Lietuvių vardų kilmės žodynas, autoriai K. Kuzavinis, B. Savukynas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2007.

LVŽ I – Lietuvos vietovardžių žodynas 1, redaktorių kolegija: L. Balode, V. Blažek, G. Blažienė, V. Kardelis, A. Ragauskaitė, S. Temčinas, J. Udolph. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2008.

LVŽ II – Lietuvos vietovardžių žodynas 2, autoriai L. Bilkis, G. Blažienė, M. Norkaitienė, A. Ragauskaitė, M. Razmukaitė, D. Sviderskienė, atsak. red. L. Bilkis. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2014.

TŽŽ – Tarptautinių žodžių žodynas, atsak. red. A. Kinderys. Vilnius: Alma littera, 2004.

LITERATŪRA

Alminauskis Kazimieras 1934: Instrukcija Lietuvos žemės vardynui surašyti. Klaipėda: Švietimo ministerija, Valstybės archeologijos komisija.

Ambrazas Saulius 2000: Daiktavardžių darybos raida 2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Bartkutė Nerija 2008: Joniškio rajono teritorijos toponimija: daryba ir raidos polinkiai. Daktaro disertacija. Šiaulių universitetas ir Vytauto Didžiojo universitetas.

Bilkis Laimutis 2008: Lietuvių helonimų daryba: priesaginiai ir priesagėtieji helonimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Bilkis Laimutis 2011: Lietuvos vietovardžių geoinformacinė duomenų bazė. – Gimtoji kalba 8, 3–10.

Bilkis Laimutis 2012: Dėl kai kurių lietuvių oikonimų darybos ir kilmės dvejopumo. – Acta Linguistica Lithuanica 66, 99–118.

192

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

Būga Kazimieras 1961: Rinktiniai raštai 3. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Butkus Alvydas 1995: Lietuvių pravardės. Kaunas: Æsti.

Butkus Vigmantas 2011: Literatūros topografija: lietuviškoji patirtis ir jos kontekstai. – Colloquia 26, 35–61.

Čepaitienė Auksuolė 2013: Gyvenimo etnografija: vietos, struktūros ir laikas. Vilnius: LII leidykla.

Čepaitienė Giedrė 2007: Lietuvių kalbos etiketas: semantika ir pragmatika. Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Drotvinas Vincentas 1987: Lietuvių kalbos leksika ir frazeologija. Vilnius: LTSR aukštojo ir specialiojo vidurinio mokslo ministerija.

Endzelytė Renata 2005: Šiaurės vidurio Lietuvos vietovardžiai. Daktaro disertacija. Lietuvių kalbos institutas ir Vytauto Didžiojo universitetas.

Gabrenaitė Eglė 2010: Autoritetas reklamoje: kreipimosi į adresatą specifika. Tarptautinės konferencijos Pasaulio vaizdas kalboje programa ir pranešimų santraukos, 2010 m. spalio 21–22 d., Šiauliai, p. 18–19.

Gritėnienė Aurelija 2006: Augalų pavadinimų motyvacija šiaurės panevėžiškių patarmėje. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Gritėnienė Aurelija 2010: Sudurtiniai augalų pavadinimai su sandais šun- ir kal-. – Leksikografija ir leksikologija 2, 163–181.

Gritėnienė Aurelija 2013: Kiaulė, arklys ir ožka liaudiškuose sudurtiniuose augalų varduose. Tarptautinė mokslinė konferencija Tarmės – Europos tautų kultūros paveldas. Prieiga per internetą: http://dialektologija.mruni.eu/wp-content/uploads/2013/05/Konferencijos-tez%C4%97s-Abstracts.pdf [žiūrėta 2013-11-18].

Gudavičius Aloyzas 2007: Gretinamoji semantika. Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Gudavičius Aloyzas 2009: Etnolingvistika (Tauta kalboje). Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Hilbig Inga 2011: Birutė Ryvitytė, Lingvistinės pragmatikos įvadas. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2011. Prieiga per internetą: http://www.lietuviukalba.lt/index.php/lietuviu-kalba/article/viewFile/132/108 [žiūrėta 2015-05-11].

Jakaitienė Evalda 1988: Leksinė semantika. Vilnius: Mokslas.

Jakaitienė Evalda 2010: Leksikologija. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Straipsniai / Articles

193

DALIA SVIDERSKIENĖ

Jonikas Petras 1990: Asmenvardžiai ir vietovardžiai. Lietuvių enciklopedija 15, 563–564.

Kalnius Petras 2002: „Kitokie“ tarp „savų“: Lietuvos etnografinių grupių stereotipai. – Lietuvos etnologija: socialinės antropologijos ir etnologijos studijos 2(11), 23–52.

Karaliūnas Simas 1999: Etnonimo gudai kilmė. – Darbai ir dienos 10(19), 7–54.

Kvašytė Regina 2009: Tautinės realijos: pavadinimai, terminai ir jų vartojimas. – Terminologija 16, 56–67.

Lubienė Jūratė 2009: Leksikologija I: leksinė semantika ir leksikografija. Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.

Lubienė Jūratė 2012: Žvėrių pavadinimai lietuvių kalbos mikonimų motyvacijos sistemoje. – Res Humanitariae 12, 99–122.

Lubienė Jūratė 2013: Žvilgsnis į paniabudės pavadinimus. – Tautosakos darbai, 46, 52–70.

Maciejauskienė Vitalija 2002: Lietuvių vietovardžiai – visuomenei ir mokslui. – Kalbos kultūra 75, 56–65.

Maciejauskienė Vitalija 2002a: „Lietuvos vietovardžių žodynas“: pobūdis ir sandara. – Lituanistica 2(50), 102–117.

Maciejauskienė Vitalija 2002b: Koks bus naujasis lietuvių vietovardžių žodynas. – Gimtoji kalba 9, 3–7.

Maksvytytė Jūratė 2012: Sąvokų realija ir realijos pavadinimas apibrėžimo problema. – Kalbų studijos 21, 50–56.

Martinkėnas Vincas 2011: Matai senovės Lietuvoje. Prieiga per internetą: http://samogitia.mch.mii.lt/ZZ_2011_7/ZZ_2011_7_22_23.pdf [žiūrėta 2015-04-28].

Marcinkevičienė Rūta 2000: Kauno vardo konotacija: vardažodžių semantika. – Kauno istorijos metraštis 2, 137–146.

Marcinkevičienė Rūta 2001: Daiktavardžių konotacijos tyrimas tekstynų lingvistikos metodu. – Lituanistica 3(47), 46–57.

Marcinkevičienė Rūta 2011: Žodžio reikšmė. Žodynai ir tekstynai. Kaunas: Vytauto Didžiojo universiteto leidykla.

Mickienė Ilona 2001: Telšių rajono toponimų daryba. Daktaro disertacija. Lietuvių kalbos institutas ir Vytauto Didžiojo universitetas.

Mickienė-Sideravičiūtė Ilona, Juzelėnienė Saulė 2005: Palangos ir Nidos miestų konotacijos. – Filologija 10, 70–75.

194

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

Mykolaitytė Aurelija 2013: Kuršių Nerija kultūros atmintyje: Martyno Liudviko Rėzos intertekstai. – Gimtasis kraštas 6, 12–16.

Papaurelytė Silvija, Župerka Kazimieras 2010: Lietuvos etninių sričių gyventojų charakterio bruožai kalbos pasaulėvaizdyje. – Kalbos kultūra 83, 185–201.

Pažūsis Lionginas 2014: Kalba ir vertimas. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Racėnaitė Radvilė 2013: Folklorinė atmintis: retrospektyvus santykis su vieta lietuvių liaudies sakmėse. – Tautosakos darbai 46, 107–131.

Razmukaitė Marija 2003: Sudėtiniai Lietuvos oikonimai. – Baltų filologija 12(2), 63–80.

Ryvitytė Birutė 2011: Lingvistinės pragmatikos įvadas. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Savukynas Bronys 1963: Kilmininkiniai lietuvių vietovardžiai. – Lietuvių kalbotyros klausimai 6, 235–246.

Savukynas Bronys 1971: Kaip padaryti vandenų vardai. – Pergalė 12, 166–169.

Sviderskienė Dalia 2005: Marijampolės apskrities Marijampolės valsčiaus vietovardžių darybos ir kilmės polinkiai. – Acta linguistica lithuanica / Lietuvių kalbotyros klausimai 52, 91–118.

Sviderskienė Dalia 2010: Dėl kelių Marijampolės apskrities vandenvardžių, papildžiusių ir patikslinusių esamus hidronimijos duomenis. – Baltistica 45(2), 341–353.

Sviderskienė Dalia 2010a: Marijampolės apskrities asmenvardinės kilmės agronimų darybos bruožai. – Acta linguistica lithuanica 62–63, 97–127.

Sviderskienė Dalia 2012: Marijampolės apskrities agronimų – priesagos -in- vedinių. – Acta Linguistica Lithuanica 66, 81–98.

Sviderskienė Dalia 2012a: Tarpukariu užrašytų Marijampolės apskrities vietovardžių tyrimo pradiniai rezultatai ir perspektyvos. – Respectus Philologicus 22(27), 232–243.

Sviderskienė Dalia 2014: Dėl Marijampolės apskrities žemėvardžių semantinės motyvacijos (kvalifikavimo ir klasifikavimo problema). Tarp tautinės mokslinės konferencijos Onomastikos dabartis: inovacijos ir tradicijos tezės 2014 m. lapkričio 20–21 d., Vilnius. Prieiga per internetą: http://www.lki.lt/LKI_LT/images/Instituto_darbai/Konferencijos/onomastikos_dabartis_tezes.pdf [žiūrėta 2015-08-14].

Subačius Kęstutis 2009: Marijampolės miestas. Priešistorė, miesto ištakos, istorija, mintys, kūrėjai. Marijampolė: Piko valanda.

Straipsniai / Articles

195

DALIA SVIDERSKIENĖ

Tarvydas Stanislovas 1958: Lietuvos vietovardžiai. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Urbutis Vincas 1978: Žodžių darybos teorija. Vilnius: Mokslas.

Vanagas Aleksandras 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba. Vilnius: Mintis.

Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų semantika. – Lietuvių kalbotyros klausimai 21, 4–153.

Vanagas Aleksandras 1999: Hidronimai. Lietuvių kalbos enciklopedija, 239–242.

Zaikauskas Egidijus 2004: Keiksmų lobyno paslaptys. Kauno diena, kovo 27 d., p. 5.

Župerka Kazimieras 2006: Tarminės šnekos komentavimas nelingvistiniuose tekstuose. – Acta humanitarica universitatis Saulensis 1, 178–191.

Župerka Kazimieras 2008: Reklamos tekstas: pragmatika, stilius, kalba. Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

Župerka Kazimieras 2009: Vietovardžių aktualizacija laisvųjų stilių tekstuose. – Acta humanitarica universitatis Saulensis 8, 263–271.

Župerka Kazimieras 2013: Dėl kalbos etnostilist ikos objekto. Šiuolaikinės stilistikos kryptys ir problemos: Mokslo straipsnių rinkinys. Vilnius: Edukologija, 183–191.

Березович Е. Л. 1991: Семантические микросистемы топонимов как факт номинации. Номинация в ономастике: Вопросы ономастики, 19, 75–90.

Березович Е. Л. 1997: О специфике топонимической версии этнокультурной информации. Известия Уральского государственного университета. Гуманитарные науки, 7, 90–106.

Березович Е. Л. 2014: О современных семантико-мотивационной реконструкции народной топонимии. Вопросы языкознания, 2, 89–107.

ППК – Признаковое пространство культуры, отв. ред. С. М. Толстая. Москва: Индрик, 2002.

ТМОІ – Теория и методика ономастических исследований, А. В. Суперанская, В. Э. Сталтмане Н. В. Подольская, А. Х. Султанов, отв. ред. А. П. Непокупный. Москва: Наука, 1986.

Толстая С. М. 2002: Мотивационные семантические модели и картина мира. Русский язык в научном освещении 1(3), 112–127.

Толстая С. М. 2008: Пространство слова. Лексическая семантика в общеславянской перспективе. Москва: Индрик.

196

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

Ульман С. 1970: Семантические универсалии. Prieiga per internetą: http://www.philology.ru/linguistics1/ullman-70.htm [žiūrėta 2014-08-01].

Федотова Т. В. 2008: Специфика метафорических топонимов в аспекте восприятия мира человеком. Вестник ВГУ, серия: Лингвистика и межкультурная коммуникация 2, 48–51.

On Pragmatic Linguistic Analysis of Place Names (Based on the Place Names of Marijampolė County)

SUMMARY

In addition to word-formation, semantics and other specific characteristics of place names in the studies of regional toponymy, other general linguistic – pragmatic sphere related aspects could be taken into consideration as well. A pragmatic linguistic approach towards place names would expand the boundaries of toponymic analysis. It would also preserve complex multi-aspect research relevance.

The diversity of research of place names from the perspective of pragmatic linguistics presented in the article shows that there is a possibility of several directions of research of the onyms under analysis. In this case, a relevant research field is the search for a pragmatic component in the meaning of a socially perceived and encoded proper name. In the present research the research object is a pragmatic component in the meaning of the onym, with connotation as the principal concept of the research field.

In order to single out the components of pragmatic nature in the meanings of place names, the importance of the situation of naming a toponym object should be taken into consideration by highlighting the intention of the addresser (in our case – the name-giver) in respect of the addressee as well as the reactions of the addressee him / herself.

The research material is unique data of toponymy from the questionnaires of interwar Lithuania which are stored in the Onomastics Department of the Institute of the Lithuanian Language. Whereas a pragmatic linguistic analysis of place names from a single ethnic region is a continuity of the previous research of place names from Marijampolė County recorded during the interwar period in terms of word-formation and origin, the place names from the same county, recorded from the actual language usage, have also been selected as the basis for this research. In pursuance of the goal, the following objectives were raised: 1) to find examples of places names in the research material with a) an emotive word, b) an expressive word, c) a word with an ethnic-cultural connotative component in its meaning as the base word and to discuss them; 2) to identify the examples

Straipsniai / Articles

197

DALIA SVIDERSKIENĖ

of place names of the meaning based on certain associations in the interwar material and to discuss them.

Bearing in mind that an emotional evaluation is lexically expressed in three ways, i.e. the root of the word as the basis of nomination, derivational affixes and the figurative use of words, it should be noted that the places names with the suffixes characteristic of the formation of diminutives / pejoratives remained outside the focus of attention.

The descriptions and comments recorded in the questionnaires, which help to identify the addressee’s position, have also been selected as the research object. In the material under analysis the addressee’s position does not only reveal in the descriptions expressed by information providers on the peculiarities of the toponym object being named but also in the description of the conditions under which the place is given its name.

To achieve the goal and objectives, the article applied the following methods to the research material: 1) word-formation analysis method; 2) componential analysis method; 3) descriptive method with comparative method elements.

The units of interwar material were first evaluated from the perspective of word-formation by applying a structural-grammatical analysis method developed by A. Vanagas for the analysis of the names of water bodies which can also be easily applied to the analysis of the place names of other classes (sub-classes). After identifying the base words of place names and their morphological and lexical status on the basis of this method, the research further focused on the “Dictionary of the Lithuanian Language” (2013). The connotative differences of base words became clear from the abbreviations provided in the dictionary and a componential analysis of the meanings of these words. What is more, the descriptions of place names recorded in interwar questionnaires and the comments of information providers were analysed; as mentioned before, they revealed the addressee’s reactions. In this way, the toponymic material under analysis was evaluated through the prism of experience of the language users from a specific ethnic region.

The research revealed a certain part of the fund of words from the specific Lithuanian region surviving in place names: not only expressive, based on the expression on emotions, but also vulgar and pejorative.

The article also recalls certain place names recorded in the interwar period with the base words (daržininkas, prēntas) already withdrawn from active usage together with defunct realia and the accompanying cultural connotations.

The place names appealing to the addressee make a verbal impact. The choice of certain lexical properties – whether the base word is an emotive or expressive word – determines the intention of naming a toponym object. As it is well known, emotive words appeal to the addressee’s feelings, while expressive words affect his / her imagination. The addressee’s reactions are expressed directly and provided in the form of evaluative comments, thus enabling to decide on the perlocutionary effect of the place name.

Emotive lexis is situational by its denotative base because emotions are tightly linked with the subject experiencing them and the object arousing them. Hence, place names with an emotive word as their base word should also be considered situational.

198

Acta Linguistica Lithuanica LXXIII

Dėl pragmatinės lingvistinės vietovardžių analizės (remiantis Marijampolės apskrities vietovardžiais)

What is more, the place names formed from expressive words are also situational, especially in cases when the situation is applied to the situation of a different type, which is related to the former by similarity and / or other relations (Marmynė, Užkirščiai).

The function of certain stylistic figures in the “landscape texts” of the region under discussion is not only performed by place names Plerwa, Šnikštapievė, Ziglius but also by anthropomorphized place names Mūdrė, Pupučiai, Skaistė and others. In this way, various illocutionary intentions of the addresser (the name-giver) are realised.

Anthropomorphic naming of toponym objects from the perspective of the addressee does not escape the deformations of the reflection of reality; thus, it cannot be sufficiently informative.

To make toponym objects more easily recognizable to the addressee, two names of a more specific meaning can be selected instead of one place name of a broader meaning in order to strengthen both clarity and picturesqueness (a pair of semantically related helonyms Šiknabalė and Uodegėlė).

A group of place names with nick-name related personal names recorded in its units used in the research revealed an approach characteristic of the representatives of the ethnic region towards the traits of personal manners, exterior looks and behaviour of certain community members.

The varying forms of place names (Abromynė || Žydynė, Pauliūko kalnas || Triedakalnis, Šeldekšvynas || Vėlniairaistis, etc.) showed that their co-existence in the actual language usage enables the community of the area under analysis to better understand the meanings of place names accompanied by an emotional and stereotypical evaluation and to share these competences among themselves.

In addition to the above, place names enable us to decide about stereotypes supported by the representatives of the ethic region because they are most valid.

The observations presented in the article are a necessary precondition for more thorough toponymic research from the perspective under discussion because the place names used to achieve the goal raised in the article account for a small share of the available databank only. The inclusion of the analysis of place names from other Lithuanian regions in pragmatic research would substantially expand the horizons of Lithuanian toponymy and enable the analysis of place-name related pragmatic problems on a broader scale – in the context of similar research of other countries.

Įteikta 2015 m. spalio 19 d.

D A L I A S V I D E R S K I E N Ė

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected],

[email protected]

Straipsniai / Articles

199