DAIVA MARMULYTĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: лексикологія, лексикографія, словотвір, морфеміка.

ОГЛЯД СЕМІНАРУ

5 липня у Вільнюсі, в Інституті литовської мови, відбулися II майстер-класи лексикографів «Лексикографія — наука і життя», присвячені вшануванню пам’яті лексикографки Ірени Ерм…

Семінар доповіддю «Внесок Ірени Ерм… у лексикографію» розпочала Віолета Черне (LKI). Коротко розповівши біографію дослідниці, яка народилася 3 липня 1937 року в Нугарах, Куршенайській волості, у родині землевласниці Крістіни Петрайте та латвійця Повіласа Зено Ерманіса, доповідачка підсумувала її вагомі здобутки. І. Ерм… представили як багаторічну авторку тексту Lietuvių kalbos žodyno (понад 100 авторських аркушів) і редакторку, авторку Lietuvių kalbos antonimų (1985) та Antonimų žodynų, укладачку разом із колегами словника назв річок і озер Литви, Фразеологічного словника, Шкільного словника міжнародних слів (чотири видання), авторку численних статей, збирачку лексичних даних, перекладачку з латиської мови.

1994 року І. Ерм… екстерном захистила дисертацію Lietuvių kalbos antonimija ir antonimai, а 2008 року Інститут литовської мови видав її монографію Antonimija ir antonimai. Ірена називає антоніми найбільшим коханням свого життя, і це кохання не минає. Саме з її досліджень постали два словники антонімів, дисертація та монографія. За словами науковиці, вона мислила антонімами. Чи слухала радіо, чи читала — уже чула або бачила антонімічні пари слів. «У мене є свої антоніми, які навіть уночі сняться», — казала Ірена.

Від 1958 року, коли відбулася перша експедиція зі збирання слів, І. Ерм… вздовж і впоперек обійшла майже всю Литву. За словами доповідачки, Ірена вміла розговорити селянина, щоб той відкрився і щедро поділився мовними скарбами. Записано понад 20 тисяч діалектних лексичних одиниць. Чимало записаних нею речень і досі живуть своїм життям на сторінках Lietuvių kalbos žodyno. Ірена також долучилася до укладання Lietuvių kalbos atlasą.

Straipsniai / Articles

305

DAIVA MURMULATYTĖ

У 1996 році за працю над Lietuvių kalbos žodyno Ірені Ерманте разом з іншими колегами присудили почесну Премію науки Литовської Республіки, а другу премію вона отримала 2001 року разом зі співавторами за підготовку Frazeologijos žodyno.

На завершення В. Черне сказала: «Здається, кожен із нас має свій бік буття. Ірена — виняток. Колеги говорять про Ірену лише з повагою. А добре слово — кращий подарунок».

Учасники семінару побачили на екрані цікаві миті з життя промовця.

Переходячи до наукової частини семінару, Vilija Sakalauskienė (LKI) у своїй доповіді «Лексикографія — міст мовознавства до суспільства» нагадала, що досі немає згоди щодо того, чи є лексикографія наукою, чи лише практичною діяльністю людей. За словами доповідачки, головною ознакою лексикографії є її прикладне призначення, адже вона завжди на щось орієнтована. Лексикографія виконує функції навчання рідної або нерідної мови, фіксації та унормування рідної мови (тлумачні та інші типи словників), міжмовного спілкування (двомовні словники, розмовники), наукового дослідження лексики мови (етимологічні, історичні словники, словники зниклих мов тощо). Згадавши дозарядний, ранній та розвинений етапи практичної лексикографії, було звернуто увагу на те, що сучасні лексикографи не лише збирають словники різного обсягу й на основі різних технологій, а й розробляють науково-теоретичні засади їх укладання. Загальновизнано, що лексикографія — це теорія і практика укладання словників. Теорія охоплює проблеми добору слів чи словосполучень, тлумачення їхніх значень і структури словникової статті; практика — роботу з укладання словників: збирання лексичного та фразеологічного матеріалу, його систематизацію (у вигляді алфавітної картотеки), написання тексту словника. Отже, погоджуючись з авторкою монографії про лексикографію (2005) Е. Якайтене, не буде надто гучним твердження, що «лексикографія ніби відповідає за все мовознавство, адже за словниками можна судити про загальний рівень мовознавчої науки в країні». Доповідь завершилася влучним і промовистим порівнянням словникаря з людиною, яка тяжко працює в каменоломнях чи вугільних шахтах; його наприкінці XVI століття провів професор класичної філології Лейденського університету (Нідерланди) Юстус Скалігер.

Головна редакторка Bendrinės lietuvių kalbos žodyno Danutė Liutkevičienė (LKI) у своїй доповіді «Системність у словнику: теорія і практика» здебільшого спиралася на приклади з цього словника, показуючи, що дотримуватися одного з головних принципів лексикографії — системності — не так просто. У словнику BŽ послідовно подано граматичну інформацію (зазначається частина мови похідного слова, акцентуація, у певних випадках рід, число тощо). Однак цей принцип часто суперечить принципу частотності вживання слів, наприклад, коли потрібно включити до словника рідкісні чи застарілі реальні назви (як-от žaboklis, žadinis, žardas).

306

Acta Linguistica Lithuanica LXXVI

Seminaro apžvalga

лексики. Адже було б дивно, якби у словнику не було іменників šlepetė чи šiurė, хоча в Dažniniame rašytinės lietuvių kalbos žodyne А. Уткоса перший посідає 931-ше місце (9 випадків уживання), а другий — 24 644-те (2 вживання). Доповідачка пояснила випадки, коли системності свідомо не дотримуються. Наприклад, у BŽ відмовилися від гніздового подання слів: окремі словникові статті мають усі абстрактні іменники (ėjimas, gerumas), прислівники (baltyn, gražiai), іменники (bažnytėlė), але окремо не подаються заперечні та зворотні дієслова; позначається синтаксична сполучуваність дієслів, але побічну сполучуваність зазначають не завжди тощо. Іноді доводиться відступати від системності словника тому, що й сама граматична чи інша інформація не є системною. Наприклад, запозичені з інших мов іменники, що закінчуються на наголошені чи ненаголошені -o, -u, -i, зазвичай чоловічого роду, а ті, що закінчуються на наголошене -ė, — жіночого, проте у випадках boželė та žiūri все навпаки. Трапляється, що користувачі словника сприймають додаткову інформацію в ньому як основну й дивуються, чому не в усіх випадках подано зворотні дієслова, форми спільного роду, синоніми, антоніми тощо, тобто забувають, що читають не словник синонімів чи антонімів, а загальний словник, і ця інформація є лише додатковою.

Метою доповіді Daivos Murmulytės (LKI) «Мікроструктура тлумачного словника: особливості подання семантичної інформації» було розглянути кілька випадків подання семантичних даних у тлумачних словниках і на їх прикладі показати, що лексикографія, хоча й не всі вважають її наукою, — не лише практична, прикладна дисципліна. Розглядаючи, здавалося б, суто формальні питання структури словникових статей, авторка показала, що навіть вони можуть мати зворотний зв’язок із дослідженнями лексичної семантики чи словотвору (який, здається, ще не намагалися заперечувати як науку) та їхніми результатами. Електронні словники потребують іншої, точнішої форми подання даних, ніж друковані. Той, хто не є науковим укладачем словника, навіть не побачив би проблем такого типу; не помітивши їх, не спробував би їх розв’язати й не ставив би запитань собі та фахівцям з інших галузей. А виявлення проблеми й формулювання питання в науці, як відомо, не менш важливі, а часто навіть важливіші, ніж пошук відповіді на нього. Авторка доповіді розглядала, як у словниках подають семантичну інформацію, як співвідносяться робочі та лексичні значення, як обраний спосіб подання даних відображає семантичні зв’язки, що це говорить мовознавцеві й звичайному користувачеві словника; вона також торкнулася проблем пов’язаних дефініцій і розмежування значень (регулярності). Вона наголосила, що без знання різних галузей мовознавства (лексичної семантики, словотвору, морфології, синтаксису, акцентології, стилістики, термінології, діалектології тощо), а також логіки словники можна, як часто кажуть, укладати (на зразок телефонних книг чи алфавітних інвентарних списків чогось), але напевно

Apžvalgos / Surveys

307

DAIVA MURMULAITYTĖ

не писати й не створювати, хоча саме це й слід робити, щоб подати науково проаналізовану та систематизовану інформацію.

Anželika Gaidienė (LKĮ) почала свою доповідь «Традиційна vs когнітивна дефініція значення слова: як знайти золоту середину?» з указівки на відмінності між традиційним і когнітивним підходами до значення. Науковиця стверджувала, що характер дефініції залежить від розуміння лексичного значення, мети й обсягу словника. Вона досліджувала, якими з цього погляду є дефініції у Bendrinės lietuvių kalbos žodyno. Особливості семантики в цьому словнику визначають кілька чинників: адресат — широка громадськість, нормативний характер словника, принцип системності. Основні способи тлумачення значень слів — дефініційний, синонімічний і відсилковий. Визначаючи слова, як у Dabartinės lietuvių kalbos žodyne, так і в Bendrinės lietuvių kalbos žodyne, «зазначають характерні ознаки предметів, явищ, понять», однак дефініції BŽ енциклопедичніші, ніж у DŽ. Когнітивні дефініції слів garbė, grybas, Europa порівняли з визначеннями цих слів у BŽ, наочно показавши, що є важливим у кожному випадку, наскільки й чим відрізняються дефініції.

Спираючись на А. Гудавічюса, було зазначено, що під час тлумачення значень слів необхідно враховувати три аспекти: прототиповість, національну специфіку та антропоцентричність. Також порівняли дефініції слів bėgti, katus, šūrus, žalts, наведені у згаданих словниках. На завершення доповідачка дійшла висновку, що укладачі Bendrinės lietuvių kalbos žodyno знайшли золоту середину. Вони балансують між традиційними й когнітивними дефініціями значень слів: ураховують аспекти прототиповості та антропоцентричності дефініції значення слова, а національна специфіка зазвичай відображається в ілюстративних прикладах уживання.

Наступну доповідь було присвячено історичній лексикографії. Vilma Zubaitienė (VU) розглянула найважливіші друковані видання XVII століття в Малій Литві — словники Фрідріха Вільгельма Гака (1730), Пилипа Руїса (1747) і Крістійонаса Готліба Мількуса (1800) — з погляду історичної лексикології та лексичної семантики. Досі у своїх дослідженнях науковиця приділяла найбільшу увагу лексикографічним методам укладання словників. Текстологічний порівняльний аналіз допомагає встановити не лише джерела словників, масштаби їх використання та взаємозв’язки між ними, а й показує розширення лексики словників, а також способи добору відповідників, спрямовані на якнайточніше подання семантичної інформації про значення та вживання слів. Останніми роками авторка доповіді готує коментарі та покажчики до критичних видань тісно пов’язаних між собою словників П. Руїса та К. Г. Мількуса. Їхня мета — показати, як порівняно з першим друкованим словником змінювалися німецькі відповідники, наведені у словниковій статті (окремі слова й описові словосполучення), як на включення того чи іншого слова та його повторення з новим значенням впливали великі німецько-латинські словники й переклад Біблії, а також як у хронологічно пізнішому словнику, завдяки додаванню відповідника, збільшувалася кількість прикладів уживання, що допомагали визначити значення слова, та інших метамовних

308

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Semināro apžvalga

коментарів. Такі дослідження уточнюють фіксацію частини слів і їхніх значень зі словника LKŽe в лексикографічних джерелах і є важливими для семантичних досліджень. Laimutis Bilkis (LKI) виступив із доповіддю «Про характер Lietuvos vietovardžių žodyno». Він нагадав, що в планах роботи й звітах учених LKI, відповідно до настанов вищих інстанцій, праці, серед іншого, поділяються на великі науково-дослідні (монографії, студії) та прикладні (наукові словники, публікації джерел). Lietuvos vietovardžių žodynas (LVŽ) належить до останніх, тобто до ненаглядових наукових праць. Прикладними елементами LVŽ є ідентифікація топонімів, нормування та наголошування. А дослідницький зміст цього словника становлять аналіз словотвору топонімів (наведено словотвірні гнізда, у яких їх розміщено за способом творення) та пояснення їхнього походження (використовуючи накопичену й надалі поповнювану картотеку пояснень походження литовських (балтійських) топонімів та електронний зведений реєстр, оглянуто вже опубліковані гіпотези щодо походження, запропоновано багато нових пояснень, особливо щодо малодосліджених назв земель, висловлено сумніви щодо достовірності опублікованих пояснень тощо). Очевидно, що під час укладання цього словника здійснюються звичайні наукові дослідження походження та словотвору топонімів, які навіть за великого бажання не можна зарахувати до прикладної науки. На практиці можна використовувати наголошені й унормовані топоніми, але як на практиці використати пояснення їхнього походження (пор. taikyti – «мати практичне значення, використовувати на практиці» (DŽ))? Висновок ученого: Lietuvos vietovardžių žodynas de facto безсумнівно є великою науково-дослідною працею, оскільки в ньому досліджуються словотвір і особливо походження литовських топонімів. Від монографій чи статей він відрізняється лише тим, що через специфіку видання не містить узагальнень.

Ця доповідь вирізнялася дуже інформативними ілюстративними прикладами. З огляду на характер наукового словника (цього разу термінологічного), Vilia Ragaišienė (LKI), виголошуючи доповідь «Термінологічні словники: розвиток поглядів на термінологічний словник і перспективи їх укладання», зазначила колегам. Вона стверджувала, що лексикографічний підхід до термінологічного словника виявляють дві речі: добір матеріалу й структура словника (це пов’язано з адресатом). Дотепер видано 15 термінологічних словників. Згадавши всі й більшою чи меншою мірою розглянувши їх, доповідачка виокремила (відповідно до підходу до термінологічного словника) три етапи їх укладання. I — період укладання диференційних (спеціальних) термінологічних словників. Прикладом доброго диференційного словника є виданий 1976 року Šiaurės rytų dūnininkų šnektų žodynas Вітаутаса Віткаускаса; його матеріал відібрано за дуже добре продуманими критеріями. II — період укладання повних термінологічних словників. Їхню серію започаткували словники прикордонних говірок, характер яких визначав панівний тоді погляд: прикордонні говірки, багаті на давні мовні реліквії, швидко зникають, тому необхідно записати якомога більше даних і опублікувати якнайповніші джерела цих говірок. Великим повним словником вважався укладений досвідченою лексикографинею Клементиною Восілітею чотиритомний Kupiškėnų žodynas (2007–2013). III — період укладання повних системних

Apžvalgos / Surveys

309

DAIVA MURMULAITYTĖ

діалектних словників, який 2014 року започаткував підготовлений Жанетою Маркявічене та Аурінасом Маркявічюсом Vidiškių šnektos žodynas. Ця класифікація засвідчує, що всі діалектні словники, незалежно від принципів добору матеріалу й характеру структури, укладалися як наукові джерела. Укладання словників — це справжня лінгвістична діяльність, що вимагає не лише наукової компетентності, а й знання історії, культури, етнографії та інших аспектів відповідного краю. Завершуючи, доповідачка зауважила, що й укладання діалектних словників у Литві досі не вважається серйозною науковою працею. Але в цьому є й провина лексикографів: немає жодної ґрунтовної рецензії на діалектний словник, написано лише кілька статей про основні теоретичні проблеми лексикографії (типологію словників, структури, методику укладання). Очевидно, що діяльність лексикографів не отримує належної оцінки з боку професійних мовознавців.

Jolita Urbanavičienė (LKŽ) повернула слухачів до академічного Lietuvių kalbos žodyno, який писала й редагувала І. Ерманайте разом із колегами. Її доповідь мала назву «Lietuvių kalbos žodyno сьогодні: виклики й можливості цифрової доби». Йшлося про типи картотек цього словника, структуру даних, поповнення (результати за 2011–2016 роки), перспективи та проблеми. Картотек LKŽ є три: Основна, Доповнень (K1 і K2) та Діалектна. Основна налічує близько 4,5 млн карток — це лексичний матеріал, використаний під час укладання 1–20 томів LKŽ у 1942–2002 роках. Це єдина завершена картотека LKŽ, яку збирали в 1902–2002 роках. У картотеках Доповнень нині близько 0,7 млн карток. Картотека K1 охоплює писемний і усний матеріал, зібраний до 2009 року й архівований в алфавітному порядку та поданий гніздовим способом; у K2 слова лише з усного мовлення (діалектів), архівовані після 2009 року за діалектним принципом. Діалектну картотеку збирають із 2014 року. Це перша віртуальна, відкрита для громадськості картотека, що містить лише лексичні дані усного мовлення (діалектів), точні карти з позначенням діалектної території та місцевості, звідки записано слова; слова в ній подаються за гніздовим принципом. Нині в цій картотеці близько 2,6 тис. лексичних одиниць. У доповіді докладно розглянуто й наочно проілюстровано структури даних картотек. Наразі в базі даних Інформаційної системи ресурсів литовської мови (LKIS) за адресою http://lki.lt можна переглянути Діалектну картотеку, картотеку Доповнень K1 (за винятком літер O і Š), а також зображення карток із частини Основної картотеки на літери A і G та їхні метадані.

У 2011–2016 роках для поповнення картотек LKŽ було здійснено три проєкти, організовано 85 виїздів, записано приблизно 40 тис. слів. Наприкінці доповіді стисло розглянуто актуальні проблеми й перспективи: цілеспрямоване збирання нових даних для LKŽ (наприклад, створення мережі поповнення), перегляд пунктів LKŽ, кваліфікація збирачів лексики, поповнення картотек найновішою лексикою з писемних джерел, а також пов’язування матеріалів цих картотек і діалектних словників.

310

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII

Seminaro apžvalga

Останню доповідь — «Образ словника у „Словнику литовської мови“» — на семінарі прочитала Aureliją Gritėnienę (LKI). Послуговуючись широким і різноманітним дискурсом двадцяти томів словника, авторка прагнула проаналізувати, який семантичний образ словника сформувався в гіпертексті LKŽe, і визначити, які ознаки цього образу вважаються найважливішими й найактуальнішими. Вона дослідила 211 вторинних слів LKŽe, в ілюстраціях до яких згадується слово «словник». Більшість (аж 98%) таких ілюстрацій виписано з творів різних авторів (переважно мовознавців, діячів культури й громадських діячів). Виокремлено найважливіші ознаки образу словника: його структура, тип, автор, обсяг, матеріал, перебіг роботи, труднощі укладання словників, їхні недоліки та цінність. Розглянувши кожну з них та проілюструвавши прикладами вживання, зафіксованими в LKŽe, авторка описала й образ словника, сформований у цьому словнику: «Словник — книга в одному, кількох, багатьох чи кількох десятках томів, написана одним автором або колективом; вона має власну макроструктуру й мікроструктуру. У словнику слова або словосполучення, зібрані з одного чи різних джерел (найчастіше після укладання картотеки), подаються за абеткою, тематично або за іншою системою; зазвичай визначається значення слова, а також можуть зазначатися його походження й історія, подаватися граматична, акцентна й стилістична інформація, приклади вживання та переклади однією чи кількома мовами. Таке видання має практичну й наукову цінність (корисне для вивчення рідної чи іноземної мови, потрібне як джерело для різноманітних досліджень мови й культури)».

Після семінару висловилися й гості, які в ньому брали участь. Z. Babickienė, звернувши увагу на ґрунтовність доповідей та актуальність тем, зауважила, що в усіх доповідях більшою чи меншою мірою порушувалися теоретичні проблеми лексикографії. Тож вона запропонувала подумати, чи не варто традиційні, вже звичні, Лексикографічні майстерні (перші відбулися 5 липня 2016 р.) у майбутньому називати Лексикографічними студіями або дослідженнями. J. Klimavičius наголосив, що лексикографія є галуззю лексикології, а її статус науки не викликає сумнівів. Мовознавець мав зауваження до укладачів Bendrinės lietuvių kalbos žodyno. На його думку, до словників слід включати лише демінутиви, що набули спеціалізованих значень (пор. drobė і drobelė). Також, на його думку, не можна ілюструвати слова нетиповими прикладами, які не демонструють семантичного зв’язку (зокрема, реченнями про порвані ремінці чи шнурки на взутті, а також про взуття, погризене собакою, не можна ілюструвати вживання слова batas). Головна редакторка Bendrinės lietuvių kalbos žodyno D. Liutkevičienė відповіла, що демінутиви слід включати до словника не лише тоді, коли вони перетворилися на терміни, набули спеціальних значень тощо. Литовська мова, як постійно наголошують із різних нагод, вирізняється великою кількістю та різноманітністю демінутивів, однак у словниках це відображено недостатньо. Демінутиви рідко подаються окремими статтями й виносяться до реєстрових слів. Якщо вони й трапляються, то в статтях базових слів, найчастіше серед ілюстративних прикладів уживання. Окремого словника демінутивів ми поки що також не маємо. Крім того, трапляється,

Apžvalgos / Surveys

311

DAIVA MURMULAITYTĖ

що, за корпусними даними, деякі демінутиви вживаються частіше за свої базові, недемінутивні слова не в спеціальних значеннях. Чому ж тоді останні заслуговують бути словниковими словами? Щодо слова bas (точніше, basutė, статтю про яке з BŽ навели як приклад в одній із доповідей), пояснили, що речення Šuo apgraužė dvi basutes — «Собака погриз дві басутес» — потрапило до їхнього словника цілеспрямовано. Воно покликане показати різницю між звичайною множиною слова basutė (у цьому разі одиниць такого взуття може бути дві, три тощо) та іменником у формі множини basutės, що означає пару такого взуття, пор. dvi basutės – dvejos basutės / дві пари басутес. До того ж ситуація не вигадана, не неможлива й не створена штучно, а також не є важкою для розуміння.

У бібліотеці Інституту литовської мови було організовано виставку наукових праць Ірени Ерм〈?〉тите, присвячену її ювілею, — «Велике кохання життя — антоніми» (організаторки — Violeta Černė та Rūta Stakėvičiūtė). Учасники семінару також могли оглянути експозицію її особистого архіву та інших фотографій, що увічнили лексикографів старшого покоління.

Подано до редакції 22 липня 2017 р.

DAIVA MURMULAITYTĖ

Інститут литовської мови

вул. Петра Вілейшіса, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва

[email protected]

312

Acta Linguistica Lithuanica LXXVII