JŪRATĖ PAĖDIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: синтаксис, семантика й прагматика давньої та сучасної литовської мови, історія культури Литви й церковних текстів.

DOI

Juozas Pabrėža

ЖЕМАЙТСЬКА МОВА ТА ПРАВОПИС

НАУКОВА МОНОГРАФІЯ

Шяуляй: Видавничий відділ бібліотеки Шяуляйського університету (Bibliotheca actorum humanitaricum universitatis Saulensis, книга № 17), 2017, 336 с.

ISBN 978-609-819-10-1, ISSN 1822-7278

Монографія Юозаса Пабрежі «Жемайтська мова та правопис» (далі — ЖМП), що вийшла наприкінці 2017 року, важлива не лише для діалектологів, а й для кожного, хто цікавиться жемайтською ідентичністю, адже ця книга як нарис можливостей вираження та розпізнавання жемайтської ідентичності розкриває найважливіші, найцікавіші та найкраще досліджені або, навпаки, такі, що потребують подальших досліджень, компоненти цього явища та їхню своєрідність.

ЖМП може зацікавити й призначена для двох різних типів адресатів. Адресат першого типу — емоційно нейтральний читач, який цікавиться литуаністикою та діалектологією: жемайтську мовну систему описано, беручи за точку відліку літературну литовську мову (це відображено і в демонстраційних формулах, що підкреслюють відмінності між двома мовними системами, і в ілюстративних прикладах, які майже завжди¹ супроводжуються відповідником форми або значення в літературній мові). Але ЖМП має й іншого — емоційно чутливого — адресата. Ця книга дуже важлива для кожного жемайта або людини з жемайтським корінням, адже наведені в ній жемайтська абетка (с. 167), правила практичного правопису (с. 168–194) та пояснення фонетичної транскрипції (с. 37–40) дають змогу опанувати основи елементарної грамотності. ЖМП

¹ За винятком кількох випадків повного збігу з літературною мовою, пор. наприклад, подані на с. 74 слова laukas і rasa з наголосом, характерним для південних жемайтів.

Straipsniai / Articles

267

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

описи досліджень самогітської культури (с. 17–36) і самогітської мови (с. 41–113), тексти, що репрезентують самогітське мовлення в різних говірках (с. 114–144), а також збірка самогітської літературної творчості під назвою Žemaičių rašõs pavyzdžiais (с. 195–300) та бібліографічні посилання на літературу, присвячену різним аспектам прояву самогітськості (с. 301–309) дають читачеві цієї книжки змогу всебічно ознайомитися з проявами й самобутністю самогітськості.

19–20 жовтня 2017 р. в Інституті литовської мови відбулася п’ята конференція пам’яті Алекса Ґірденіса (1936–2011) «Трансформації мов і діалектів». На цій конференції Юозас Пабрежа розповідав про витоки й традиції самогітської писемності, охопивши у своїй розповіді період від першої литовської книжки (1547 р.) і самогітськості Мартінаса Мажвідаса до сучасності та самогітського руху, що виник разом із Відродженням, а також до «Žemaičių rašõs», опублікованої 1998 р. Алексом Ґірденісом і Юозасом ПабрежеюŽemaičių rašõs². Тоді доповідач зауважив, що й сам уже підготував книжку про самогітську мову й письмо. Та важливими були не лише це зауваження чи зміст усієї доповіді — найбільше враження на слухачів справив сам спосіб її подання. Розпочавши доповідь літовською літературною мовою, на якомусь прикладі самогітського мовлення, що ілюстрував певне твердження, він перемкнув мовний код. Юозас Пабрежа вже не повернувся до літературної мови. Подібну методику «самогітського замовляння» застосовано і в рецензованій книжці: викладові частини «ŽKR» подано литовською мовою, а після них уміщено самогітські тексти, що ілюструють дві різні системи письмового представлення самогітського мовлення — точну й наближену (перша придатна як для тих, хто вміє говорити самогітською, так і для тих, хто не вміє, — це так звана спрощена фонетична транскрипція, «заснована на точному записуванні звуків відповідно до їх вимови» (с. 37); друга система письма — прикладна орфографія, з якою знайомиться читач «ŽKR», — призначена для фіксації повсякденної та / або літературної самогітської мови; візуально ця система значно простіша, але саме вона вимагає від читача навичок самогітського мовлення, а від того, хто починає застосовувати її на практиці, — ще й ґрунтовного знання закономірностей самогітської мови, які в «ŽKR» обґрунтовано зіставленням із системою звуків літературної мови). На задній обкладинці книжки подано самогітський вступ автора «ŽKR»: Eso Skouda žemės žmogos. [...] Pabrėža Jūzas.

Рецензована монографія складається з Передмови, Вступу, двох основних частин — Самогітська мова та Самогітське письмо (обидві містять приклади текстів, що репрезентують ці різні системи вираження — мовлення й письма), списку літератури, покажчика прізвищ і резюме The Samogitian Language and Writing.. У структурі книжки дещо привертає увагу лише розміщення розділу Транскрипція не в частині Самогітська мова, а у Вступі, який, якби не цей фрагмент, присвячений викладу основ транскрипції, можна було б охарактеризувати як огляд досліджень самогітського походження й самосвідомості, де розглянуто назву Самогіти (с. 17–19), культурний

² Dar plg. Urbanavičienė, Jaroslavienė 2018: 144.

68

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

самогітський рух (с. 20–25) і діяльність Самогітського культурного товариства, заснованого 27 листопада 1988 р. (с. 26–30), а також питання самогітської ідентичності (с. 31–36). Представляючи у Вступі тлумачення походження слова самогіти, автор «ŽKR» наголошує на двох значеннях множинних форм цієї назви: «Самогіти (з великої літери) означають край, а самогіти (з малої літери) — його мешканців» (с. 17). На думку Юозаса Пабрежи, називання краю у множині — Самогіти — значно давніше за топонім Самогітія (останній «почав поширюватися після відновлення друку» (с. 19)). У розділі Самогітська ідентичність (с. 31–36) наведено два погляди на походження самогітів: археологи Пранас Кулікаскас, Адольфас Таутавічюс, Альбінас Кунцявічюс, Адомас Бутрімас і Владас Жулькус, спираючись на свої дослідження, пропонують концепцію існування самогітів як окремого балтійського племені (або окремої етнічної одиниці), тоді як історики Альвідас Нікжентайтіс і Едвардас Ґудавічюс, мовознавці Ґедрюс Субачюс і Зиґмас Зінкявічюс, а також етнолог Пятрас Кальнюс розглядають їх як субетнос, субнаціональність, підетнос або етнічну групу (с. 31). Юозас Пабрежа описує самогітську ідентичність і її самобутність, спираючись на дослідження мовознавців Реґіни Клюкене, Раси Квікліте, Казимераса Жуперки, Сільвії Папауреліте, етнологів Ауксуоле Чепене, Вайдоутаса Пакальнішкіса, Пятраса Кальнюса, Стасіса Ґутаутаса, етнопсихолога Реміґіюса Блума, етномузикологині Лорети Сунґайлене й особливо підкреслюючи, що «найважливішим і найвиразнішим елементом традиційної самогітської культури, який найяскравіше характеризує, ідентифікує та репрезентує самогітську ідентичність, є самогітська мова» (с. 36).

Розділ Самогітська мова починається з питання статусу — мова чи діалект. Серед аргументів на користь статусу мови названо зв’язок і відмінності самогітської мови від літературної мови та інших діалектів; наголошено, що «самогітська мова має всі найважливіші рівні, параметри або складники кожної мови: фонетику, морфологію, синтаксис і лексику» (с. 47). Автор підкреслює своє особисте переконання: він «твердо дотримується погляду, що існує самогітська мова, яка має три виразні діалекти (північні самогіти-донінінки, південні самогіти-дунінінки, західні самогіти-дунінінки), піддіалекти телшяйців і кретингців серед північних самогітів, варняйців і расейняйців серед південних самогітів, а також численні дрібніші говірки й говірочки» (с. 48). Саме так у «ŽKR» і подано цілісну картину самогітської мовної системи — через розгляд найхарактерніших особливостей звуків, просодії, морфології, синтаксису й лексики, властивих самогітській мові (а також її діалектам і говіркам)³. У цій рецензії для позначення сукупності самогітських діалектів також використано

³ Зазвичай діалекти описують спершу на підставі найзагальніших рис, а потім зосереджуються на одному конкретному діалекті чи піддіалекті. Наприклад, у праці З. Зінкявічюса Dialektologijoje спочатку подано найвиразніші відмінності між самогітськими й аукштайтськими діалектами (Zinkevičius 194: 85–105), а далі розглянуто особливості фонетики й просодії, властиві південним самогітам (расейняйцям і варняйцям), північним самогітам (телшяйцям і кретингцям) та західним самогітам (там само, 106–123).

Recenzijos / Reviews

269

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

поняття жмудської мови, тому увагу буде приділено й тому, чи підходить для усвідомлення статусу сукупності варіантів жмудського мовлення як однієї мови, а не діалекту, у ŽKR автоматичне прийняття й застосування термінів, звичних для діалектологічних описів.

Як уже зазначалося, у ŽKR жмудська мова описується на основі літературної мови⁴. Така система відліку є звичною для традиції литовських діалектологічних описів, і в багатьох випадках така тактика зовсім не заважає й у цій монографії (статус ŽKR як наукової монографії засвідчує, що її основним адресатом передбачено особу, яка володіє літературною литовською мовою та обізнана з її структурою). Наприклад, особливості звуків жмудських діалектів і піддіалектів розглядаються із зазначенням відповідників звуків літературної литовської мови uo, ie, o, ė, ai, ei, u, i,⁵, am, an, em, en, ą, ę, ų, į, описом особливостей вимови м’яких č, dž та деяких інших приголосних, а також редукції закінчень. Опис жмудської мови містить чимало ілюстрацій, що вказують і на закономірності, і на винятки. Наприклад, говорячи про жмудські відповідники дифтонгів ie, uo (с. 49–52), розглядають і «непідпорядкування» закономірностям заміни, і збереження цих звуків у запозиченнях, таких як miests, sviests; вказуються не лише варіанти суфікса -ien (наприклад, у прізвищах заміжніх жінок, пор. Butkėnė, і назвах страв, пор. bulbėnė, lapinė), а й випадки, коли «замість uo, ie усі жмуди мають довгі ū, ī або короткі голосні u, i, наприклад, Jūzaps / Jūzops ‘Juozapas’, […] kūnėr ‘kuomet, kada’, kėutė-mėt ‘kitą’, kažekumėt ‘kažin kada’, tūmėt ‘tada’, vėsumėt ‘visuomet, visada’, tūjau ‘tuojau’, lītös ‘lietus’ […]» (с. 51), згадуючи також вияв uo, ie у деяких словах із «протилежними співвідношеннями» (наприклад: pùks ‘pūkas’, vėšnė ‘vyšnia’) або відповідники, що не підпорядковуються закономірності (пор.: «[м]ожливі й зовсім несподівані uo, ie, наприклад: juokūte ‘juokauti’, […] švėstė ‘šveisti’.» (с. 52). Для ŽKR характерний простий опис, який має підґрунтя, і, очевидно, його саме й прагнуть⁶. Утім, в окремих випадках особливо спрощене пояснення, запропоноване читачеві, дає підстави засумніватися в доцільності такої тактики. Пор., наприклад, початок опису відповідників літературних uo, ie у південножмудському діалекті та весь абзац, з якого можна припустити, що сам Автор не схильний (а як науковець і не повинен) підтримувати спрощений варіант, пор.:

Південні жмуди […] замість uo, ie мають звуки, подібні до довгих ū, ī, наприклад: dūna ‘duona’, […] svīts ‘šviesas’ […]. Щоправда, деякі мовознавці (A. Girdenis, J. Bukantis, D. Atkočaitė, «Хрестоматія литовських діалектів

⁴ Щоправда, іноді особливості жмудської мови в ŽKR порівнюються й з особливостями, характерними для аукштайтів, наприклад, с. 75–76.

⁵ Значну увагу приділено й розгляду випадків регресивної асиміляції u, i, якими північно-жмудський телшяйський піддіалект відрізняється від північно-жмудського кретингського (пор. с. 57–62).

⁶ Посилання в передмові дає підстави вважати це однією з цілей книги, тобто «якомога простіше, зрозуміло й доступно описати жмудську мову, її своєрідність» (с. 11).

270

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

укладачі «Хрестоматії»⁷ стверджують, що тут є не довгі голосні (монофтонги) ū, ī, а близькі до дифтонгів сполуки (дифтонгоїди) uⁿ, iⁿ, наприклад: dūⁿna ‘duona’, [...] sūⁿts ‘svietas’ [...]. Адже різними дослідженнями й експериментами доведено, що відповідники літературних ie, uo та y, ū у південножмудському діалекті не є цілком тотожними звуками, адже відрізняються такі форми, як rīts ‘rietas’ і rīts ‘rytas’, lītē ‘lieti’ і lītē ‘lyti’ [...]. (с. 50)⁸

У ŽKR намагаються описати своєрідність жмудських звуків, привертаючи увагу не лише читачів, які не володіють жмудською мовою (пор., наприклад, неприйнятність наявних у північних жмудів ou, ei для літературної литовської мови, у якій ou трапляється лише в запозиченнях klounas, šou (с. 49–50)), а й самих жмудів, які прагнуть правильно вимовляти слова літературної мови, пор.:

[...] більшість жмудів (за винятком західної частини) зовсім не має довгих напружених голосних o, ē. А навчитися вимовляти звуки, яких немає в системі рідної мови, надзвичайно складно. Тому не один жмуд, навіть добре опанувавши літературну мову, найчастіше видає своє справжнє походження, дифтонгізуючи голосні o, ē. (с. 53–54)

Такі вказівки, що зіставляють різні фонетичні системи, звичні для описів діалектів литовської мови⁹, але підстави вважати, що в ŽKR це робиться із наведенням значно більшої кількості прикладів, дають (пор. очікувані в міжнародних словах, запозиченнях або власних назвах новіші приголосні f, ch, h, замінювані звичними відповідниками p, k, g (як-от Ādūlis ‘Adolfas’ [...], kuligāns ‘čuliganas’ [...], gīms ‘himnas’ [...] і їхнє повне випадіння (пор. aktārs / ek tārs ‘hektaras’ [...]), додавання й вставлення приголосних j (перед i, e, ė) та v (перед uo) (пор. jīd ‘ėda’ [...], vūobōs ‘uobolys’, vūobėlē ‘obelės’ [...]), або випадки зникнення, пом’якшення тощо (див. с. 70–71).

У розділі «Особливості просодії» розглядаються характерні для жмудів особливості наголошування (с. 74–84) й описуються властиві їм — ламана, спадна — та певною мірою звичайна — середня — інтонації (с. 85–86); згадується й те, що в окремих місцевостях Жемайтії «розрізняються інтонації ретракційного наголосу» (с. 86), а інтонаційні чинники можуть спричиняти й зміни певних інтонацій (с. 87). Також зазначається, як знання своєрідності жмудського наголошування й інтонацій може стати в пригоді під час навчання літературного наголошування (с. 83–84). Щоправда, читачеві, який не цікавиться діалектологією, а особливо жмудові, розпочавши читати розділ ŽKR «Наголошування» (с. 74–78), доводиться запастися терпінням, адже тут, спираючись на теорію закономірності відтягування наголосу як на щось само собою зрозуміле

⁷ Див. Bacevičiūtė та ін., уклад. 2004.

⁸ Apie šiuos diftongoidus dar plg. Zinkevičius 1994: 105.

⁹ Про вплив діалектів і труднощі з вимовою, що виникають у жмудів під час розмови літературною литовською мовою, див. Zinkevičius 1966: 20–21; 1994: 126–131; Grinaveckis 1973: 31–35.

Recenzijos / Reviews

271

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

У цьому розділі описано особливості наголошування жмудської мови, які відрізняються від літературної мови (точніше, певним чином виявляються на територіях окремих діалектів). Термін «відтягування наголосу», запроваджений без жодного теоретичного пояснення та посилань, здається, розв’язує пастки для запропонованого в ŽK розуміння жмудської мови, адже за відсутності будь-якого початкового теоретичного ознайомлення та вказівок на умовність звичного для акцентологів дискурсу¹⁰ жмудям, які спираються на власне розуміння рідної мови, може бути важко збагнути, чому звичний для них спосіб наголошування називають умовним або загальним відтягуванням наголосу (див. пункт 4 наведеної нижче цитати). Пор. дещо скорочений початок розділу Наголошування:

За наголошуванням жмудів можна поділити на чотири ареали:

1. У всій найпівденнішій частині Жмуді (Šilutė, Vainutas, Pagėgiai, Tauragė, Skaudvilė, Eržvilkas) система наголошування дуже подібна до літературної мови, тобто наголос зберігається в усіх випадках і не відтягується, наприклад: pugā ‘pūgā’, gīvā ‘gyvà’, laũkš ‘laũkš’ [...], žaltis ‘žaltýs’, ragù ‘ragù’, mažõs ‘mažõs’. Усі інші жмуди мають той чи інший тип відтягування наголосу з закінчення на початок слова. Розрізняють два типи відтягування наголосу: умовне та загальне. Залежно від кількості голосних у складі, на який відтягується наголос, умовне відтягування наголосу поділяють на два ступені.

2. На дуже невеликій території південної Жмуді, навколо Raseiniai, Viduklė, Nemakščiai, Lyduvėnai, спостерігається відтягування наголосу другого ступеня: наголос відтягується з короткого закінчення на передостанній довгий склад, наприклад: pūgā ‘pūgà’, gīvā ‘gyvà’, laũkš ‘laũkš’ [...], але [...] žaltīs ‘žaltýs’, ragù ‘ragù’, mažõs ‘mažõs’.

3. Далі на північ, на дещо більшій території південної Жмуді, навколо Pėžrantė, Kražiai, Kelmė, Kiaunoriai, Šaukėnai, Kurtuvėnai, наголос відтягується за умовою першого ступеня (або інтенсивнішого умовного відтягування наголосу), тобто з короткого закінчення на передостанній склад незалежно від його довготи (довгий чи короткий), наприклад: gīvā ‘gyvà’, dīnà ‘dienà’, laũkš ‘laũkš’ [...], але [...] žaltīs ‘žaltýs’, ragù ‘ragù’, mažõs ‘mažõs’.

4. Більшість жмудів (усі північні, більшість західних і південних варнішських жмудів) має загальне (інтенсивне) відтягування наголосу: наголос

¹⁰ Пор. характеристику умовності цього терміна, запропоновану Vytautas Rinkevičius не лише за допомогою епітета так званий, а й у контексті розгляду становлення літературної мови як точки відліку для порівняння систем наголошування: «Серед системних розбіжностей у місці наголосу між діалектами насамперед згадувалося характерне для діалектів північної та північно-західної Литви так зване відтягування наголосу з кінцевих складів слова, які в інших діалектах зазвичай наголошені. [...] Літературна литовська мова, сформована на основі порівняно архаїчного західноаукштайтського діалекту, у якому добре розрізняються інтонації та немає відтягування наголосу, є зручною точкою відліку для досліджень історії наголошування» (Rinkevičius 2015: 24; 25).

272

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

наголос відтягується з короткого та довгого циркумфлексного закінчення на перший склад будь-якої довготи, наприклад: gõž ‘gyvà’, bãisòs ‘baisùs’, [...] šãką ‘šakà’, [...] žãltįs ‘žaltìs’, [...] tėkrā ‘tikrai’, tīevā ‘tėvai’, [...] jōukās ‘juokais’ [...]. (с. 74–75) Щоправда, згодом, зазначивши, що такі випадки не є найчастішими¹¹ (оскільки «[з] циркумфлексних закінчень жмуди не відтягують наголос, наприклад: karklīns ‘karklynas’, šabakštīns ‘šabakštynas’, [...] perm ‘pirm’, ketām ‘kitām’, [...] arklēms ‘arkliams’, šimtāms ‘šimtams’ [...])» (с. 75), автор ŽKR розглядає жмудське відтягування наголосу як явище, пов’язане з так званим перенесенням наголосу (с. 77) і виникненням побічних наголосів¹² (с. 76–78), а також як процес, що породив дискусії щодо його походження та датування (с. 83–84). Він наголошує, що відтягування наголосу не є «цілком регулярним, закономірним явищем, яке не знає жодних винятків» (с. 78), і особливо докладно знайомить читача з динамікою відтягування наголосу (с. 78–83). Імовірно, упродовж певного часу осердям наукового інтересу Juozas Pabrėža були так звані випадки невиконання теорії відтягування наголосу¹³, що й зумовило подання цієї теорії як самоочевидного положення в рецензованій книзі, адже придатність поняття відтягування наголосу у ŽKR ані не ставиться під сумнів, ані не обґрунтовується. У ŽKR є також місця, де характеристики відтягування наголосу як явища на перший погляд можуть видатися взаємно суперечливими (пор. твердження: «Тривалий час вважалося, що відтягування наголосу — цілком регулярне, закономірне явище, яке не знає жодних винятків. Однак після дослідження значного обсягу емпіричного матеріалу (понад 61 000 прикладів) і статистичного опрацювання результатів [...] з’ясувалося, що жмудське відтягування наголосу є не статичним, а динамічним явищем» (с. 78) і «[н]авчаючи чи вивчаючи наголошування, можна спиратися навіть на відтягування наголосу, адже воно точне, суворе й закономірне» (с. 88). Цю ілюзію суперечності усунуло б додаткове зауваження про характер мовленнєвих ситуацій у другому випадку, що стосується наголошування окремих слів, оскільки на с. 78–82 у першому випадку йдеться про зв’язний текст¹⁴).

¹¹ Пор.: «[Ж]муди мають більше циркумфлексних закінчень, ніж літературна мова чи інші діалекти [...]. Отже, у жмудській мові, на відміну від аукштайтських діалектів або літературної мови, циркумфлекс, а не акут є маркованим членом опозиції» (с. 75).

¹² Так називають випадки, коли «після основного наголосу з’являється новий побічний наголос, якого в літературній мові взагалі немає (наприклад, žodė ‘žodžiai)’» (с. 77). Пор. випадки наголошування слів, що вирізняються великою кількістю виняткових наголосів: «Трапляються слова навіть із чотирма чи п’ятьма наголосами, наприклад: [...] možēkontēs ‘muzikantus’, darbēninkūs ‘darbininkus’, [...] nabāpīrādi ‘nebeprigirdi’ [...]» (с. 78).

¹³ Plg., pavyzdžiui, Pabrėža 1986.

¹⁴ Пор.: «У зв’язному жмудському тексті трапляється чимало слів, у яких наголос із закінчень, попри чинні правила відтягування, все ж іноді не відтягується, наприклад: [...] možēks ‘muzikas’, stuogā ‘stogai’, prostā ‘prostai’...» (с. 78)

Recenzijos / Reviews

273

JŪRATĖ PAKĖDIENĖ

У розділі Морфологічні особливості (с. 89–101) розглядаються форми слів, що помітніше відрізняються від літературної мови чи інших говірок морфологічно (а не фонетично). У ŽKR їх описано з огляду на найхарактерніші відмінності, властиві різним частинам мови — іменнику, прикметнику, займеннику, дієслову, числівнику, прислівнику, — а також розглянуто словотвір (с. 100–101) і своєрідність двоїни (адже в жмудській збереглася двоїна не лише займенників, наприклад: vė́do, vė́d(ž)e, jọ́.do, jọ́.-d(ž)e, anọ́.do, aned(ž)e (с. 98), а й дієслів, іменників і навіть дієприкметників (див. с. 99)).

Описуючи синтаксичні риси, у ŽKR наголошено на здатності жмудів передавати ситуацію дії, час і діяльність засобами власної мови. Система виду в жмудській (особливо північній) характеризується як така, що має не лише тривалий і завершений, а й проміжний вид (с. 103), який «найчастіше утворюється додаванням до недоконаного дієслова прислівників із послабленим значенням і підсилювальних часток žem, lān, šalin, lygi, kietai, gatavai, kiaurai, viršų, arti, vietoje тощо» (с. 102), пор.: patį eini į bažnyčią į vakus vėdi kiaura «сама йдеш до церкви й дітей ведеш неодмінно» (Жідікай); [...] kās tau stuovies vėitio be dārba «хто тобі витримає без роботи» (Моседіс); pagivėn į lėk, nestūo vėitio «поживе та й тікає — довго не витримує» (Лайжува) (с. 103). У цьому розділі підкреслено характерне для жмудського мовлення дуже виразне протиставлення вживання простих і перфектних часів (с. 103–104), звичність уживання форм вираження евіденційності¹⁵, які називають переказовим способом (с. 103), а також своєрідні утворення причинних конструкцій, властиві лише жмудам (с. 104–106), і своєрідність порядку слів (зокрема незвичне для літературної мови поєднання, коли спершу називають прізвище особи, а потім ім’я, наприклад, vėžo, Kaubris Kazimiers batėtos «дивлюся — Каубрис Казімієрас у черевиках» (Алседжяй)) (с. 106). У розділі Лексичні особливості (с. 107–113) описано групи слів, найсхильніші зберігати свої значення. Своєрідність жмудської лексики показано на низці слів, поділених на кілька тематичних груп. Ці переліки слів (с. 107–111) дадуть змогу жмудському читачеві перевірити, наскільки добре він знає жмудську лексику, хоча, найімовірніше, вони покликані зацікавити не лише жмудського читача, адже жмудську лексику подано не в діалектній транскрипції, а, як заведено у словниках, адаптовано до літературної мови (пор., наприклад, назви частин людського тіла — šlaņkai «кістки», kūšinas «кісточка ноги», išleži̇s «міжпальцевий проміжок», pōpūtė «стиснений пухир, мозоль» (с. 107–108), або назви рослин — brānė «зелений стручок гороху чи квасолі», tatārška «аїр болотний», žąsniklas «рогіз», pliōris «олива» (с. 108)). Тут також розглядаються слова, характерні й для інших

¹⁵ На думку Axelio Holvoeto, певні формальні особливості та функціональна своєрідність евіденційних форм ускладнюють їх включення до систем способу й модальності; докладніше про евіденційність як «паразитичну категорію» див. Holvoet 2004: 107t.

¹⁶ Apie transponavimą žr. Pabrėža, Marčiukaitė, Leskauskaitė 2013: 17.

274

Acta Linguistica Lithuanica LXX X

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

говірок слова, які жмуди вживають в іншому значенні, наприклад: žygiai — жмуд. «хатня робота, догляд за худобою», kūlnai — жмуд. «молитви з піснеспівами» (с. 11). У розділі Лексичні особливості ідеться також про роль і кількість запозичень — особливо варто зауважити, що в жмудів запозичень менше, ніж в інших литовських говірках (с. 112–113).

Другу частину рецензованої монографії — «Жмудська орфографія» — становлять 7 розділів: Коротка історія жмудської писемності, Жмудський алфавіт, Голосні, Приголосні, Дифтонги, Диграфи, Деякі питання морфології, синтаксису, лексики та зразки жмудської орфографії. Розповідь про історію жмудської писемності (с. 147–166) починається з огляду вживання жмудської мови в катехізисі Martyno Mažvydo (1547 р.), у Вольфенбюттельській постилі (1574 р.), у перекладеному Saliamono M. Slavočinskio збірнику гімнів (1646 р.); представлено жмудський рукописний текст (найраніша датована пам’ятка — 1636 р.)¹⁷ та найважливішу й найвиразнішу пам’ятку жмудської мови XVII ст. — надрукований 1759 р. переклад із польської книги теолога святого Бонавентури — ZWATAS PONA YR DIEWA MUSU JEZUSA CHRISTU-SA¹⁸. Далі увагу зосереджено на важливому для розвитку жмудської писемності періоді — XIX столітті; переважно спираючись на дослідження Giedriaus Subačiaus, представлено праці видатних діячів жмудської культури XIX ст. Jurgio Pabrėžos, Simono Daukanto і Motiejaus Valančiaus, присвячені жмудській мові, написані нею або пов’язані з жмудами (с. 149–151), а також граматику Короткі міркування про правила граматики жмудської мови, написану польською мовою Juozas Čiulda у 1850 р., яка «узагальнила традицію жмудської писемної мови, осмислено нормувала й уніфікувала сталі особливості жмудської писемності»¹⁹ (с. 151–152). У ŽKR наголошено, що після формування на межі XIX–XX ст. спільної литовської мови на основі південної західноаукштайтської говірки потреба в жмудській писемності збереглася: у тогочасній жмудській пресі — тижневиках Žemaičių prietelius (1925–1940 рр.) і Žemaičių žemė (1940–1944 рр.) — обговорювали й закликали писати жмудською (пор. твердження Jono Jablonskio: «Для спільного блага мовної культури народу було б корисно, щоб жмуди мали власну писемність поряд із літературною» (с. 156)); пропонували різні варіанти унормованої жмудської орфографії (J. Tautvydo, B. Jurgio) (с. 155–156), публікували оповідання, прислів’я, приказки, пісні й вірші, написані жмудською (у згаданих виданнях та антології 1938 р. свою творчість, записану жмудською, друкували Stasys Anglickis, Pranas Genys, Sofija Čiurlionienė-Kymantaitė та інші автори (с. 156–158)). Нова хвиля жмудського культурного руху, що посилилася з Відродженням, спонукала об’єднати зусилля

¹⁷ Див. Zinkevičius 1974.

¹⁸ Докладніше див. Girdinis, Skirmantas, par., 1998; Girdinis, Girdenienė 1997.

¹⁹ Subačius 1993: 5.

Recenzijos / Reviews

275

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

для підготовки принципів жмудського правопису та розвитку творчого самовираження жмудською мовою: 1991 року з’явилися підготовлені Juozas Pabrėža Žemaičių rašybos patarimai, з ініціативи Danutė Mukienė почала виходити жмудська газета A mon saka?, яка з 1993 року перетворилася на журнал Žemaičių žemė. Зростання числа тих, хто хотів і міг писати жмудською, спонукало уточнювати й удосконалювати основи жмудського правопису, тому 1998 року Alekas Girdėnas і Juozas Pabrėža видали нову, доповнену та виправлену книжку Žemaičių rašyba²⁰, яку 2002 року передрукували в журналі Žemaičių žemė, завдяки чому вона стала доступнішою ширшому колу читачів²¹.

У наступних п’яти розділах правописної частини ŽKR увагу зосереджено на правилах практичного жмудського правопису. Після наведення жмудської абетки зазначено, що принципи правопису голосних у жмудській мові дуже близькі до фонетичних («Писати треба так, як вимовляють там, звідки походить автор» (с. 169)), тоді як приголосні пишуться так само, як у літературній мові, — морфологічно (с. 168). Ознайомившись із правилами написання коротких голосних i, ė, e, a, o, u, наприклад: lis ‘лесі’ [...], vėse ‘усі’ [...], medos ‘мед’ [...] taks ‘шлях’, rode ‘рудий’ [...] šūs ‘собака’ [...] (с. 169–170), у ŽKR вказано ті випадки, які потребують окремого розгляду, наприклад, коли голосні, що подовжуються в певних позиціях через наголос (так звана позиційна довгота), позначаються короткими літерами («пор.: „uoka ‘дитину’ (справді довгий голосний): taka ‘стежку’ (голосний a, подовжений через наголос)“» (с. 170)). Написання коротких голосних у закінченнях розглядається через 13 випадків (с. 170–173), які можуть налякати тих, хто хоче ознайомитися з правилами правопису. Тут варто заспокоїти жмудського читача: насправді ці пояснення зайві, вони призначені для тих, хто не розмовляє жмудською (або не розмовляє ²²). У них розглядаються відмінності між фонетичною системою жмудської та літературною литовською мовою, зазначається, у яких випадках у жмудській мові голосні в кінці слова випадають (пор.: «1. Якщо закінчення коротке й ніколи не може бути наголошеним, голосний цілком випадає. У такому разі пишемо без голосних закінчення, наприклад: nė ‘не’, ved ‘веде’, [...], top ‘сидить’, [...] ples ‘ллє’ [...]» (с. 170–171)), зберігаються (див. описи випадків 2 і 3), довгі замінюються короткими (див. 4) тощо. У цих 13 пунктах описано відповідності правил жмудських закінчень та/або їхню варіативність у різних говорах (пор. 12); вони стануть у пригоді як урок фонетичного розмаїття жмудських говорів. Один із цих пунктів можна схарактеризувати як спробу відновити історично сформовану традицію, закликаючи порушити задекларований (див. с. 168; 169) фонетичний принцип, пор.:»

²⁰ Žr. Girdenis, Pabrėža 1998.

²¹ Дещо пізніше версія цього видання стала доступною і в інтернеті, див.: http://www.samogit.lt/ZZ_2013_1/ZZ_2013_1_p8_14.pdf і http://www.samogit.lt/ZZ_2013_2/ZZ_2013_2_geras_16-21.pdf.

²² Пор., наприклад, опис випадку 10: «Коротке -u (не -o!) послідовно вживається в закінченнях множини іменників, прикметників і займенників чоловічого роду, наприклад: tievus ‘батьків’, [...] plėkus ‘лисі’, anus ‘їх’, ketus ‘інших’ [...]» (с. 173).

276

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

13. Окремо слід звернути увагу на закінчення орудного відмінка жіночого роду. Нині дедалі більше поширюються новіші форми з -a, наприклад: ronka ‘рукою’, luova ‘ліжком’, stuora ‘товстою’, kėta ‘іншою’. Однак старші північні жмуди в цих формах вимовляють голосний -o. Це риса, успадкована з глибокої давнини, тому її слід зберегти й у писемній жмудській мові. Отже, писатимемо: so pagalbo, kalbo, šako, balto, viso ‘з допомогою, мовою, гілкою, білою, усією’, so veino ronko ‘однією рукою’, želo galvo ‘сивою головою’, balto kato ‘білою кішкою’, so to gero motreško ‘з тією доброю жінкою’ тощо (с. 173).

Ознайомлюючи з розмаїттям вимови (а отже, і написання) прийменників, префіксів і основ слів у різних говорах (наприклад, сполучнику літературної мови ir у деяких жмудських говорах відповідає монофтонгізований відповідник, який вимовляється й пишеться як коротке i, а в інших — як коротке ė) (див. с. 173–176), вказується на необхідність послідовно дотримуватися фонетичного принципу — «під час письма просто слід дотримуватися свого рідного говору» (с. 175).

Далі в ŽKR описано написання довгих жмудських голосних. Довгота всіх голосних позначається рискою²³, пор.: ī, ē, ė̄, ā, ō, ū. Довгі голосні в корені слова й закінченнях так і пишуться, наприклад: vīrs ‘чоловік’, [...] sprēsk ‘спри’, [...] svēks ‘здоровий’ [...], gerā ‘добре’ [...], drōsas ‘сміливий’ [...], skūsti ‘скаржити’ (с. 176–177). Для перевірки написання жмудських ā, ē радять спиратися на відповідні форми літературної мови, пор.:

Насамперед слід запам’ятати, що літерами ā, ē потрібно позначати ті звуки, які вимовляються замість дифтонгів літературної мови ai, ei. Якби їх позначали так само, як короткі голосні, таке написання не лише не відображало б справжньої вимови, а й збільшило б у тексті кількість різних форм слів, що пишуться однаково. А це дуже ускладнило б читання тексту. (с. 177)

Тут також застерігають, що звуки ā, ē, які відповідають дифтонгам ai, ei літературної мови (у ŽKR вжито формулювання «перетворилися з дифтонгів ai, ei на голосні ā, ē» (с. 178)), не завжди вимовляються довго, пор. два можливі варіанти kāp і kap ‘як’ у реченні kāp to čė jedi kap mažos vāks ‘як ти тут їси, як мала дитина’ (с. 178); тому наголошується, що коротко вимовлені ā, ē (хоча вони й відповідають ai, ei літературної мови) так і пишуться. Тут також розглядаються інші випадки утворення довгих жмудських голосних (наприклад, довге ē у запереченні, пор. nē, aš tēkrā navažiuosiu [...] ‘ні, я точно не поїду [...]’ (с. 178–179). У ŽKR стверджується, що «[д]овге ē може утворитися також унаслідок стягнення двох коротких голосних» (с. 179). Однак, з огляду на наведені приклади, у це твердження важко повірити. Вони видаються записаними з помилкою, оскільки не відповідають задекларованому в ŽKR фонетичному принципу, пор.: aš tēkrā nēso (<neso) тут мало б означати «я справді там не був», nēso ni matēs, ni girdējēs ‘не бачив і не чув’.

²³ Для жмудського правопису не потрібні носові голосні ą, ę, į, ų. Про те, яким носовим голосним літературної литовської мови відповідають голосні жмудської, див. с. 180–181.

Recenzijos / Reviews

277

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

(с. 179). Тому форми neso «не є», як пояснення, що виникли з ne і esu, також є надлишковими²⁴. Крім того, писати neso «не є» з довгим ė недоречно і через його наявність у слові nėso «не піду», пор.: aš tékrà neso ten božės «я справді там не був» і aš tékrà ten nėso «я справді туди не піду». Є й інші приклади, які показують, що правила написання голосних у ŽKR ґрунтуються не лише на фонетичному принципі, пор.: «[я]кщо вимовляємо й пишемо довгу голосну в словах virs ‘чоловік’, vira ‘чоловіка’, то так само слід писати й у словах viròks ‘чоловічок’, virėlis / virielis ‘чоловічок’, навіть якщо голосну вимовляють коротко» (с. 180); подібно пояснюється написання слів grudlė ‘зернятка’ (бо grūds ‘зерно’), grėžinis ‘свердління’ (бо grėžė ‘свердлити’) тощо (с. 180). До речі, в описі принципів написання приголосних зазначено, що морфологічний принцип іноді застосовується і до голосних (пор.: «Важливо пам’ятати, що морфологічний принцип частіше застосовується до приголосних, ніж до голосних» (с. 182)).

Для написання приголосних у жемайтській мові використовують 20 літер: b, c, č, d, f, g, h, j, k, l, m, n, p, r, s, š, t, v, z, ž. Морфологічний принцип вимагає писати ті самі частини слова однаково, не зважаючи на відмінності у вимові, тому в письмі не позначається уподібнення приголосних (асиміляція), наприклад, пишеться darbs «робота», derbsio «працюватиму» (хоча найчастіше вимовляється darps, dèrpsio) тощо (с. 182). Дотримуватися морфологічного принципу пропонується і у випадку повної асиміляції, пор.: «Коли внаслідок збігу двох подібних приголосних вимовляється лише один, на письмі, зберігаючи морфологічний принцип, слід позначати обидва приголосні, наприклад: išsprouga ‘вискочив’, [...] ožžėlė ‘заросла’ [...]» (с. 182). Написання č, dž і t, d обирає адресант тексту (пор.: «Писати потрібно так, як вимовляємо там, звідки походить автор» (с. 184)). У східній частині Жемайтії t, d зберігаються лише перед голосними типу e, наприклад: žemaitė «жемайти», žuodė «слова», але кажуть žemaičiū «жемайтів», žuodžiu «слів», тоді як у північно-західних жемайтських говірках t, d зберігаються в усіх відмінках, пор.: žuodis «слово», žuodės «слова», žemaitė «жемайти», žemaitems «жемайтам» тощо (див. с. 183–184). Цікавим є розгляд вимови й написання жемайтських відповідників f, ch, h стандартної мови. Велика кількість прикладів дає змогу читачеві-жемайту перевірити й побачити, що в живій мові природно вимовляють не лише особові імена, а й багато іншомовних слів, тож їх можна записувати з питомими p, k, g, наприклад: šoperis «шофер», arkiteks «архітектор», bogateris «бухгалтер» тощо. Варто також зауважити, що ці чужі приголосні охоче підкреслюються

²⁴ Тут доречно навести як приклад фонологічний принцип, застосовуваний у стандартній мові, правопис якої за переважним принципом використання літер «є морфологічним (або морфонемним), але містить також елементи фонологічного й історичного (традиційного) правопису. [...] Фонологічного принципу дотримуються тоді, коли морфонологічні чергування перестають бути звичними (тобто коли немає нейтралізації) або коли словотвірний зв’язок між спорідненими словами ослабнув, більше не відчувається (пишуть aukštas, daiktas, бо їх не пов’язують з ūga, dāgas). Крім того, фонологічно пишуть і тоді, коли звукове чергування ґрунтується на застарілих традиційних правилах (наприклад: vežu, а не *vežiu, bristi, а не *bridi [...].» Girdenis and Ambrazas, red., 2006: 20.

278

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

у вигуках: fui, fi, cha cha, hop hop, aha, oho (с. 184), а також у словах, пов’язаних із науковими й мистецькими поняттями (пор.: harmonėje «гармонія», Fausts «Фауст», chuoralā «хорали», filosofėje / filusufėje «філософія» тощо) (пор. с. 185). Для позначення м’якості приголосних у жемайтському правописі потрібен апостроф, наприклад: vėlns або veļs «диявол» (с. 185–186). Записуючи жемайтські дифтонги й звукосполучення (див. с. 187–189), можна покладатися на слух, пор. написання слів північних жемайтів із ou, ei, наприклад у словах papuole «впало», rodu «іржавіє», snēgs «сніг», pēmu «п’ю» (с. 187). У розділі Kai kurie morfologijos, sintaksės, leksikos dalykai цінними є зауваги щодо варіантності утворення традиційних жемайтських прізвищ (пор. жіночі прізвища, що трапляються в різних місцевостях Жемайтії, наприклад: Botkalė або Botatė «Буткуте», Raudatė або Raudėtė «Раудите», Šakalė «Шаките», Vaškė «Вашките», Šikšnė «Шикшнюте»; прізвища хлопців-підлітків із -ūtis, -utis: Butūtis або Bututis «Буткус»), а також зауваги щодо написання імен (див. с. 192–193).

Такими є найпомітніші теми, що знайомлять читача ŽKR з основами жемайтської мови й правопису. Кілька зауважень²⁵ було висловлено з надією, що під час підготовки нового видання та/або випуску книги в іншому форматі²⁶ це допоможе знайти більше аргументів на користь основної ідеї рецензованої книги: жемайтська мовна система як цілість може розглядатися як така, що має статус не діалекту, а мови. Імовірно, Автор із цією метою наведе думки нейтральних оцінювачів²⁷ і знайде нові аргументи на свою користь²⁸.

Подвійна цільова аудиторія ŽKR (адресат розділу «Жемайтська мова» виразніше постає як користувач стандартної мови, а розділу «Жемайтський правопис» — як користувач жемайтської мови) зумовлює також подвійне структурування викладу порушених питань. Ставлення Автора до адресата у першій і другій частинах книги відрізняється — система викладу

²⁵ Тут також згадано кілька виявлених коректурних помилок: с. 63 sondėlė, с. 82 kāims, с. 103 «o karštybė bus [...]» -> «o karštybė būdavo [...]»; с. 148 (див. Subačius 1998: 489) -> (див. Subačius 1998); с. 221 veizu: žmonės atseitoj kāp tik tas vaikēzas -> veizu: už monės atseitoj kāp tik tas vaikēzas; с. 302 Čiulda Juozas, 1993: trumpi [...] -> Čiulda Juozas, 1993: Trumpi [...]; с. 304 Kliukinė -> Kliukienė.

²⁶ Деякі варіанти електронної книги, які вже нині звичні не лише литовцям (на компакт-диску або доступні в інтернеті), пор. Klicner 2017, а можливо, також аудіокнига (або окремі частини книги).

²⁷ Пор. посилання у працях Zigmas Zinkevičius щодо білінгвізму жемайтів (і не лише їх), де зазначається, що на території поширення таких діалектів «діти, які закінчили школу, і учні на практиці є „двомовними“: „З носіями діалекту вони й удома розмовляють діалектом, а з носіями стандартної мови й інших діалектів розмовляють або принаймні намагаються розмовляти стандартною мовою, яка, крім того, вживається і тоді, коли думки потрібно викласти письмово“ (Zinkevičius 2006: 34).

²⁸ Один із таких аргументів, наведених у ŽKR, було представлено й під час презентації книги в Бібліотеці імені Врублевських LMA, див. Pabrėža 2018-03-30.

Recenzijos / Reviews

279

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

ЖКР обговорюється нейтрально, а для пояснення орфографічних принципів обрано емоційно виразніше інклюзивне ми (що охоплює і автора, і читача тексту)²⁹ (пор. випадки такого ми: тож не піддаваймося (с. 175); найчастіше коротко кажемо, отже, так і маємо писати (с. 178); без цих нових причин не обійдемося (с. 185) тощо). Читаючи ЖКР, найбільше виграє саме цей емоційно вразливий і зворушений адресат, адже це книжка, що дарує різні рівні читацького задоволення: науковий текст Юозаса Пабрежі інформативний, аргументований, простий і зрозумілий, а приклади докладні й цікаві. У розділі «Жемайтська мова» подано транскрибовані тексти³⁰, що репрезентують різні жемайтські говірки та підговірки; вони не лише цікаві, а й демонструють відмінності та подібності жемайтських говірок (і порушують найрізноманітніші теми — будні й свята, хвороби й лікування, жемайтську самосвідомість тощо). Приклади літературної творчості жемайтською мовою в розділі «Жемайтська орфографія» розкривають глибину жемайтської мови та її придатність для художньої творчості. Можна сподіватися, що цей зібраний в одній книжці огляд різноманітних реалізацій і можливостей жемайтської мови спонукатиме читача-жемайта звернути увагу на свою мову не лише звичними для жемайтів способами — мовчанням і розмовою, а, можливо, і письмом. Адже, перефразовуючи основну думку казки Чюрльонене-Кімантайте «Супеєя» «Найєс — надєктойс, або селєкей — каштунс дакстас» (с. 195–198) (пор. с. 198), можна сказати й актуальну для жемайтів істину: не читатимеш — не знайдеш, не затримаєшся на світі.

Опис мовної системи жемайтів, поданий у ЖКР, ґрунтується як на закономірностях, так і на відмінностях від літературної литовської мови, що не мають закономірного характеру; він може бути корисним не лише жемайтам, а й використовуватися під час вивчення не тільки жемайтської мови чи ознайомлення з нею, а й під час вивчення літературної мови як іноземної. Цю книжку можна використовувати як порадник, навчаючи жемайтських дітей читати й писати літературною мовою. Щоб відповісти на запитання, чи є викладена в ЖКР система навчання письма ефективною, її слід випробувати. Можливо, тим жемайтам, які ще ніколи не пробували читати й писати жемайтською, ця книжка спершу видасться трохи заплутаною й непривабливою, тож можна припустити, що їхній внутрішній (а може, і справжній) діалог складатиметься приблизно так: No dar kon baišėmėis – rēks muokētės skaitīte i rašītė! No nakentu tokiu daliku. So tuom nujoujem daba vėsė pōl, juk jau išmuokom lietovėška, i gerī, i ožtenk mon. Але, ймовірно, щойно вони почнуть читати ЖКР, задоволення від читання захопить їх, і, прочитавши книжку або бодай частину, вони вже думатимуть і говоритимуть дещо інакше: No jau nagalio sakīt, ka

²⁹ Apie inkluzyvinio mes tipus žr. Linkevičienė, Šinkūnienė 2012: 92–94.

³⁰Читач, який не володіє жемайтською або важко її розуміє, може знайти переклади литовською мовою деяких діалектних текстів із ЖКР (записаних північними жемайтами-тельшяйцями) в іншому виданні, підготовленому Юозасом Пабрежею разом із колегами, наприклад: Pabrėža, Marčiauskaitė, Leskauskaitė, sud., 2013: 81tt; 124tt ir ŽKR 114tt; 116tt.

280

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Juozas Pabrėža

Žemaičių kalba ir rašyba. Mokslo monografija

... «Жмудська мова й орфографія». Серйозна книжка. Нині ж знаємо про себе ще більше. У ній Пабрежа Йозіс добре показав усю нашу мудрість: і те, що ми всього лише люди, і те, що можемо бути філософами, і те, що вміємо жартувати.

Опис найвиразніших особливостей жемайтської мови та орфографії стане в пригоді читачеві, який цікавиться жемайтською самобутністю, як у теоретичному, так і в практичному плані. Ця книжка корисна жемайтам, які вивчають літературну мову, і, звісно, тим, хто хоче навчитися говорити жемайтською. З дидактичного погляду книжка може бути й, імовірно, буде дуже корисною батькам та/або педагогам дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, допомагаючи мотивувати дітей, які володіють лише рідною жемайтською мовою, читати й писати літературною литовською. Завершуючи обговорення ЖКР, доводиться повернутися до основної ідеї щодо статусу жемайтської мови — наскільки ця книжка підтверджує, обстоює й популяризує її, спонукає в неї повірити чи перестати сумніватися. Автор ЖКР, будучи послідовною і доброзичливою людиною (особистий тип Юозаса Пабрежі жемайтською можна було б описати словами Ons ir malonus žmogus), чудово виступає послом цієї ідеї. Особливо важливо й те, що Юозас Пабрежа популяризує жемайтську мову як придатну для публічного, представницького мовлення. Для успіху мирного посланництва завжди потрібна підтримка ззовні (бо сама лише підтримка жемайтів може сприйматися як судження жемайтів у власній справі), тож хочеться побажати такої підтримки Авторові. А поки що жемайтам самим потрібно прийняти ідею жемайтського мовлення як мовлення рідною мовою, а не рідною говіркою, і належно її репрезентувати.

Л І Т Е Р А Т У Р А

Bacevičiūtė Rima, Ivanauskienė Audra, Leskauskaitė Asta, Trumpa Edmundas, sud., 2004: Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija. Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Girdенis Aleksas 2006: Fonologija. Morfonologijos reiškiniai. – Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, red. Vytautas Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 15–59.

Girdенis Aleksas, Girdенienė Danutė 1997: 1759 metų „Ziwato“ indeksas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Girdенis Aleksas, Pabrėža Juozas 1998: Žemaičių rašyba. Vilnius–Šiauliai: Žemaičių kultūros draugijos redakcija.

Girdенis Aleksas, Skirmantas Petras, par., 1998: 1759 metų „Ziwatas“. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Grinaveckis Vladas 1973: Žemaičių tarmių istorija. Vilnius: Mintis.

Recenzijos / Reviews

281

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

Holvoet Axel 2004: Evidencialumo kategorija. – Gramatinių kategorijų tyrimai [Lietuvių kalbos gramatikos darbai 2], Axel Holvoet, Loreta Semėnienė (red.). Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 105–120.

Кліцер Лорета: «Біблію» жемайтської мови презентували жемайтською. Доступ в інтернеті: http://www.skrastas.lt/?data=2017-11-24&rub=106924810&id=151187726 [переглянуто 2017-11-21].

Linkevičienė Nijolė, Šinkūnienė Jolanta 2012: Asmeniniai įvardžiai mokslo kalboje. – Kalbotyra 64(3), 78–102. Prieiga internete: http://www.kalbotyra.lfl.vu.lt/wp-content/uploads/2012/04/Kalbotyra_64_78-102.pdf.

Pabrėža Juozas 1986: Diachroninės pastabos apie kirčio atitraukimą šiaurės žemaičių tarmėje. – Baltistica 22(2), 53–59.

Pabrėža Juozas, Marčiukaitė Vida, Leskauskaitė Asta, sud., 2013: Šiaurės žemaičiai telšiškiai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Пабрежа Юозас: Puožo ožebuokės, buobas nasoraši. Публічна лекція 2018-03-20 у бібліотеці імені Врублевських Литовської академії наук. Доступ в інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=Ev5HqErYiMc.

Subačius Giedrius, par., 1993: Lietuvių atgimimo istorijos studijos 6. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Urbanavičienė Jolita, Jaroslavienė Jurgita, 2018: Aleksa Girdenio (1936–2011) atminimo konferencija „Kalbų ir tarmių transformacijos“. – Baltistica 53(1), 143–147. Prieiga internete: http://www.baltistica.lt/index.php/baltistica/article/view/2334.

Zinkevičius Zigmas 1966: Lietuvių dialektologija. Vilnius: Mintis.

Zinkevičius Zigmas 1974: Reikšmingas žemaitiškas rankraštinis tekstas. – Lietuvių kalbotyros klausimai 15, 171–193.

Zinkevičius Zigmas 1994: Lietuvių kalbos dialektologija. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Zinkevičius Zigmas 2006: Lietuvių tarmių kilmė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Подано 15 січня 2019 р.

ЮРАТЕ ПАЄДЕНЄ

Інститут литовської мови

вул. Петра Вілейшиса, 5, LT-10308 Вільнюс, Литва

[email protected]

82

Acta Linguistica Lithuanica LXXIX