Acta Linguistica Lithuanica 2025, т. 92, с. 1–15 Посилання на зміст / Turinio nuoroda ISSN 2669-218X (online / elektroninis)

ВІДТЯГУВАННЯ НАГОЛОСУ В РУКОПИСНИХ ДЖЕРЕЛАХ УТЕНІШКОЇ ГОВІРКИ СХІДНОАУКШТАЙТІЙСЬКОГО ПІДДІАЛЕКТУ 6–7 ДЕСЯТИЛІТЬ XX СТ.

Відтягнення наголосу в рукописних джерелах східноаукштайтського піддіалекту Утени 1950-х і 1960-х років

ВІЛІЯ РАГАЙШЕНЄ

Інститут литовської мови Електронна пошта: [email protected] ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-5026-4667 Напрями наукових досліджень: акцентологія, діалектологія, етнолінгвістика, лексикографія.

https://doi.org/10.35321/all92-07

АНОТАЦІЯ У статті з погляду акцентуації досліджується матеріал рукописних джерел утенішких говірок східноаукштайтійського піддіалекту 6–7-го десятиліть XX ст., що зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістики Інституту литовської мови. Метою дослідження є встановити, які закономірності відтягування наголосу діяли в утенішкому піддіалекті в середині XX ст., а також обговорити характер і поширення цього явища на території піддіалекту. Проведений аналіз засвідчує нерівномірне й досить пізнє формування відтягування наголосу як закономірності в утенішкому піддіалекті. На підставі даних текстів XIX ст. (7–9-го десятиліть), опублікованих німецьким мовознавцем Францом Шпехтом у Лейпцигу в його виданні Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski, що охоплюють східні східноаукштайтійські говірки — купішкяйську, анікщяйську та утенішку, — і описів говірок 6–7-го десятиліть XX ст. подано нові висновки щодо характеру відтягування наголосу в утенішкому піддіалекті. Припускається, що Атласу литовської мови (1982) у північних говірках і на західних окраїнах утенішкого піддіалекту, віднесених укладачами до ареалу слабкого умовного відтягування наголосу, у 6–7-му десятиліттях XX ст. формувалася закономірність інтенсивнішого, а не слабкого, умовного відтягування наголосу. ОСНОВНІ СЛОВА: утенішкий піддіалект східноаукштайтійської говірки, закономірність відтягування наголосу, «двовершинний» наголос, склад, рукописне джерело.

АНОТАЦІЯ У статті з погляду акцентуації досліджуються рукописні джерела східноаукштайтійського утенішкого піддіалекту 1950–1960-х років, що зберігаються в Архіві діалектів Центру геолінгвістики Інституту литовської мови. Метою дослідження є виявити явища відтягування наголосу, що діяли в утенішкому піддіалекті в середині XX^th століття, та обговорити характер і поширення цього

Авторське право © 2025 Вілія Рагайшенє. Опубліковано Інститутом литовської мови. Це стаття відкритого доступу, поширювана відповідно до умов ліцензії Creative Commons Attribution, яка дозволяє необмежене використання, поширення та відтворення на будь-якому носії за умови зазначення автора й джерела. // Видано Інститутом литовської мови. Ця стаття є статтею відкритого доступу, що поширюється відповідно до умов ліцензії «Creative Commons» із зазначенням авторства, які дозволяють необмежено використовувати, поширювати й відтворювати вміст на будь-якому носії із зазначенням автора та джерела. Отримано: / Gauta: 2025-04-18. Прийнято: / Priimta: 2025-05-14.

1

явища в межах говіркового ареалу. Аналіз виявляє нерівномірне й досить пізнє формування відтягування наголосу як правила в утенській говірці. Спираючись на тексти XIX століття (від 1860-х до 1880-х років), що охоплюють говірки Купішкіса, Анікщяй і Утени (які належать до східної частини східноавкштайтського діалекту), опубліковані німецьким лінгвістом Franz Specht у Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski у Лейпцигу, а також на описи говірок XX століття (1950–1960-х років), стаття подає нові відомості про природу відтягування наголосу в утенській говірці. Припускається, що між 1950-ми та серединою 1960-х років у північній частині й на західній периферії утенської говірки формувалося радше інтенсивне, ніж слабке, правило умовного відтягування наголосу — території, яку укладачі Atlas of the Lithuanian Language (1982) раніше віднесли до ареалу слабкого умовного відтягування наголосу.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: східноавкштайтська утенська говірка, правило відтягування наголосу, двовершинний наголос, склад, рукописне джерело.

ВСТУП

Явища відтягування наголосу, що діють в утенській говірці східних авкштайтів, досі мало привертали увагу дослідників. У науковій літературі характер відтягування наголосу на території цієї говірки розглядається досить фрагментарно. Найчастіше зазначається, що наголос відтягується з короткого закінчення лише в частині утенського ареалу — у північно-західних говірках і на західних окраїнах, що межують із говірками анікщяйців і ширвінтішців (Zinkevičius 1966: 447, карта № 2; LKT 1970: 34–35). У давніших діалектологічних працях стверджувалося, що тут діють два закони відтягування наголосу — слабкого умовного та інтенсивнішого умовного: в околицях Молетая, Сугінчяй, Дебейкяй, Панемуне́ліса, Шувейка наголос відтягується з короткого закінчення на склад, утворений довгим голосним або ie, uo, а в околицях Рокішкіса й Обеляя — на будь-який передостанній довгий склад (LKA II 123–124, карта № 105; Urbanavičiūtė-Mark evičienė, Grinaveckis 1992: 12; Zinkevičius 1994: 74; Markevičienė 1999: 16). Останніми роками дотримуються думки, що в ареалі розглядуваних говірок наявне лише інтенсивніше умовне відтягування наголосу (LKTCH 2004: 126–127; RAU 2010: 35). А на самій окраїні утенського ареалу — у північній частині Вабальнінкської говірки — наголос відтягується з короткого закінчення на передостанній як довгий, так і короткий склад (Zinkevičius 1966: 447, карта № 2; LKA II 124, карта № 105; LKTCH 2004: 126).

Дані, наведені в науковій літературі щодо зміни відтягування наголосу як закону в північно-західному куті та в деяких західних окраїнах, можуть свідчити про зміни, що відбуваються в усьому ареалі говірки.

Джерела, мета, методи. Досліджуваний матеріал зібрано з рукописних джерел утенської говірки XX століття, 6–7-го десятиліть, що зберігаються в Архіві говірок Центру геолінгвістики Інституту литовської мови. Під час збирання матеріалу для Lietuvių kalbos atlasui¹ протягом двох десятиліть діалектологи дослідили населені пункти (пункти)^², що належать до ареалу утенської говірки східних авкштайтів, і підготували їхні діалектні описи (див. рис. 1)^³. Дані зібрано майже з усіх

¹ LKA I; LKA II; LKA III. ² Досліджувані населені пункти (назви й номери пунктів) визначили укладачі Lietuvių kalbos atlaso. ³ Рукописне джерело пункту зазвичай складається з опису дослідженого населеного пункту, мовних особливостей говірки та інформантів, відповідей на лексичні, фонетичні, морфологічні й синтаксичні питання програми збирання матеріалу для Lietuvių kalbos atlaso medžiagos rinkimo programos, транскрибованих текстів (докладніше див. Ragaišienė 2024: 181–183).

2

усіх населених пунктів Утенського краю — в архіві знайдено 89 джерел (близько 2100 сторінок) із 66 пунктів⁴. Аналізуючи матеріал рукописних джерел, спираємося також на тексти Утенської говірки, опубліковані в хрестоматії 1970 року Литовські діалекти. Узагальнюючи дані, виявлені в досліджуваних джерелах, можна стверджувати, що їх достатньо для розгляду тенденцій відтягнення наголосу, які панували на території говірки в середині XX століття.

Мета статті — описати явища відтягування наголосу, що діяли в середині XX століття в утенській говірці східних авкштайтів, і розкрити їхнє ареальне поширення на території говірки. Основні завдання дослідження такі: 1) укласти реєстр слів, знайдених у рукописних джерелах, у яких наголос може відтягуватися; 2) оцінити співвідношення форм, що зберегли наголос у закінченні слова, і форм, у яких він відтягнутий на передостанній склад; 3) визначити характер відтягування наголосу на території говірки.

У дослідженні застосовано описово-аналітичний метод, а також залучено порівняльний метод і метод внутрішньої реконструкції.

Проведене дослідження має бути актуальним не лише для дослідників змін акцентуаційних явищ у литовських говірках, а й для дослідників розвитку наголошування балтійських мов. Передусім тому, що висновки статті доповнюють опубліковані результати досліджень рукописних джерел купішкіської та анікщяйської говірок 6–7-го десятиліть XX століття й подають нові дані про явища відтягування наголосу в ареалі східних говірок східних авкштайтів (Ragaišienė 2018: 176–201; 2020a: 85–94; 2020b: 211–226).

ЯВИЩА ВІДТЯГУВАННЯ НАГОЛОСУ: ЗМІНИ Й ТЕНДЕНЦІЇ

Матеріал рукописних джерел свідчить, що в 6–7-му десятиліттях XX століття система наголошування утенської говірки східних авкштайтів була досить складною. У досліджуваний період діяло кілька взаємопов’язаних акцентуаційних явищ: вирівнювання акцентної парадигми, формування двох типів наголошування — колонного й кінцевого, акцентуаційна аналогія, збереження реліквій давнього кореневого наголошування (наприклад, прикметників із основою u) і формування закону відтягування наголосу (Ragaišienė 2024: 184–185). Не завжди зрозуміло, які форми з наголосом на основі виникли внаслідок вирівнювання парадигми або формування колонного типу наголошування, а які пов’язані з відтягуванням наголосу. Особливо це стосується говірок, у яких відтягування наголосу є нерегулярним. Водночас розглядувані акцентуаційні явища, за винятком відтягування наголосу, пов’язані з акцентуацією відмінюваних слів. Отже, оцінюючи характер відтягування наголосу в конкретних говірках, необхідно спиратися на акцентуацію форм дієслів і невідмінюваних слів.

Досліджуваний матеріал свідчить, що в 6–7-му десятиліттях XX століття в частині ареалу утенської говірки наголос відтягувався з неоднаковою інтенсивністю — в одних місцях регулярно, в інших — упереміш або лише в окремих формах (див. рис. 1). За характером явища (інтенсивністю) досліджуваний ареал можна поділити на три райони. У північних говірках утенців, тобто в ареалі Ужубаляй (87)⁵ — Уну́шкіс

⁴ Даних немає з трьох пунктів — Віжуонос (275), Акнистелів (307) і Дегуляй (345). У хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės подано лише текст, записаний у Віжуонській говірці, у якому випадків відтягування наголосу не виявлено (LKT 1970: 321–322).

⁵ У дужках зазначено номер пункту Lietuvių kalbos atlaso.

3

(88) – Рокішкіс (147) – Обеляй (148) – Свебішкіс (150) наголос регулярно відтягувався від короткого закінчення на будь-який передостанній довгий склад, наприклад: aĩni⁶ ~ eini⁷, dur̃nų⁸, gal̃va, ruñka ~ ranka, bėda, kãrtus, luñkus ~ lankus, nuveĩni ~ nueini, nuveĩsi ~ nueisi, su mė́sų ~ mėsa, septintì, svìrnì ~ svirne, uñksti ~ anksti, pìnki ~ penki, par vaŕtus, vìena, óška ~ ožka, mér̃ga, žmõna Užb; skū́ra, aĩni ~ eini, aĩnų ~ einu, gal̃va, liẽpsna, liẽtus, jaũni, kãlbi Bč; aĩni ~ eini, aĩšų / aĩšiu ~ eisiu, aļga, ãrti, keŕti ~ kerti, šìrdis, bárždu ~ barzda, gìrdžių ~ girdžiu, su karū́nų ~ karūna, laĩku, mãrti, meŕgų ~ merga, pìñkus ~ penkius, sõdi ~ sode, šáltą žiemą, šmaĩkštus, šlaũnis ~ šlaunis, vaĩkus, jaũni, vìeni, nuõga Rk; aĩnų ~ einu, neužeĩnų, balsù, diẽna, kãlbu maldẽlas ~ maldeles, laĩki ~ laike, prakeĩkta meŕga, šeĩma, žmõna Ob; aĩsi ~ eisi, diẽna, diẽnas, dur̃na, gal̃va, laĩki ~ laike, piẽla⁹, pìñkis ~ penkis, pìñkus ~ penkius, ruñka ~ ranka, vìena Svb¹⁰. Регулярно наголос відтягувався також у північно-західному куті, у говірках утенців по той бік ареалу анікштайців і купішкісців, наприклад: aĩ.ši ~ eisi, bùrobùs, su dãžiaugsmu ~ džiaugsmu, gal̃va ~ galva, gãmta, gì.vi ~ gyvi, juõsva, kapù.stus ~ kopūstus, luñ.kus ~ lankus, nebėra, pìl.ka ~ pilka, pìj.ki ~ penki, su ruñ.ku ~ ranka, šál.ta ruñ.ka ~ šalta ranka, vìena, vìeni Gtč; aĩ.ni ~ eini, baĩ.gu ~ baigiu, bal̃.ti ~ balti, blaũ.zda ~ blauzda, gė́l.svi ~ gelsvi, diẽna, dùñ.gus ~ dangus, ì.ra ~ yra, kaŕ.tu ~ kartu, kir̃.vu ~ kirviu, laũ.ki ~ lauke, lìñ.ksma ~ linksma, lìñ.ksmi ~ linksmi, meŕ.ga ~ merga, miẽgu, pavaŕ.ksti ~ pavargsti, pìj.ki ~ penki, põña ~ ponia, ruñ.kas ~ rankas, sãl.di ~ saldi, sukal̃ti ~ sukalti (kuolai), trùm.pi ~ trumpi, tvõra, val̃.džia ~ valdžia, vaŕ.tus ~ vartus, vìena, žù.si.s ~ žąsis Drs¹¹. У рукописних джерелах говірок Вабалнінкаса й Дарсішкіса виявлено поодинокі випадки інтенсивного умовного відтягування наголосу, наприклад: su kìtu ~ kita, vėdì Vb; ãkis, šãku ~ šaka, vìsi Drs¹². У рукописних джерелах говірок, зарахованих до описаного ареалу, не виявлено форм, у яких наголос не відтягувався б від короткого закінчення на довгий склад, а також випадків побічного або «двовершинного» наголосу¹³.

^⁶ У досліджуваних джерелах транскрипція слів різниться, трапляються неточності або помилки наголошування. Знаки транскрипції прикладів, наведених у статті, не коригуються, помилки не виправляються.

^⁷ Після знака тильди (~) подано транспоновані форми слів, які не наголошуються. Якщо транспонована форма, крім наголосу, не відрізняється від транскрибованої, її не подано.

^⁸ Запозичення durnas, -à (4) вживається у значенні ‘дурний, нерозумний’.

^⁹ Славізм pielà (4) вживається у значенні ‘пилка’.

^¹⁰ У статті подано не всі приклади, знайдені в рукописних джерелах, і не зазначено частотності їхнього запису. Чимало слів в описах говірок засвідчено по кілька або по кільканадцять разів. Наприклад, в описі діалектних особливостей говірки Дарсішкіса форму vìena подано 11 разів, ì.ra ~ yra — 10 разів, su põnų ~ ponia — 4 рази тощо.

^¹¹ Наголос регулярно відтягується також у тексті говірки Дарсішкіса, опублікованому в хрестоматії Lietuvių kalbos tarmės (LKT 1970: 273).

^¹² Ці форми не слід вважати помилками. В описі діалектних особливостей говірки Дарсішкіса зазначено, що «говірка умовно відтягує наголос. <...> іноді спостерігається повсюдне відтягування наголосу, але такі випадки дуже рідкісні» (Gargasáitė, Misiūnaitė 1958: 6–7).

^¹³ Про термін «двовершинний» наголос докладніше див. Girdenis 1978: 75–76. «Двовершинний» наголос функціонує в західноавкштайтських кауняйських, східноавкштайтських анікштайських, утенських, вільнюських та інших говірках (Girdenis 1978: 75–76; Mikulėnienė, Morkūnas 1997: 16; Markevičienė 2001: 15–16; Urbanavičienė 2006: 224; Ragaišienė 2020b: 214, 219 та ін.). Цей наголос зафіксовано також на території південної частини авкштайтського діалекту (Leskauskaitė 2004: 164).

4

Рисунок 1. Характер відтягування наголосу в рукописних джерелах утенської говірки 6–7-го десятиліть XX ст.

З погляду інтенсивності відтягування наголосу до того самого ареалу належать північні говірки Панемунеліса (177) – Александравеле (180) – Кряуніса (179) – Сувієка (181) та західні окраїни території підговірки – околиці Дебейкіса (274) – Суґінчяй (379) – Біютішкіса (479) – Ґедрайчяй (504) – Аланти (377) (див. рис. 1). В одних місцях наголос відтягувався рідко (виявлено лише поодинокі випадки), в інших – нерегулярно (форми з відтягнутим наголосом найчастіше становлять близько 26–32%). За характером відтягування наголосу досліджувана територія в цей період також не була однорідною. Атлас литовської мови стверджує, що тут у середині XX ст. діяв закон слабкого умовного відтягування наголосу (LKA II 123–124, карта № 105). Матеріал рукописних джерел показує, що в північних утенських говірках формувалося інтенсивніше умовне відтягування наголосу – тут наголос мали тенденцію відтягувати від короткого закінчення на будь-який довгий передостанній склад, напр.: ai̇̃nu ~ einu, pīlna karieta, liėtus, par dirvas, diėna, dirva, pī̃kas ~ penkias, prigim̃tis, daikteĩ ~ daikte, viėna, gir̃džu ~ girdžiu, pōna ~ ponia, rūnka ~ ranka, ūntri ~ antri, užmiẽgu, žmōna Alk. Про формування закону свідчить і вживання форм із «двовершинним» наголосом (пор. Urbanavičiūtė-Markevicienė, Grinaveckis 1992: 12; Stundžia 1995: 70; Ragaišienė 2020b: 214–215; 2024: 185), пор. у тій самій говірці зафіксовані форми з «двовершинним» і відтягнутим наголосом, напр.: cviekùs ~ cviekus^¹⁴, kalavār.tū ~ kalavartų^¹⁵,

^¹⁴ Cviėkas (4) «цвях».

^¹⁵ Kalavartas (2) «прядильне коліщатко».

5

laũ.kùs ~ laukus, piñ.kùs ~ penkius, piẽtus ~ pietus, piñ.kì ~ penkti, sergù ~ sergu, skūrã ~ skūra, šìltã ~ šilta, vaĩ.kùs ~ vaikus, viẽnà / kàrtì, laũ.kus ~ laukus, piñ.kus ~ penkius, viẽnà Pnm¹⁶; aĩnì ~ eini, viẽnà ~ viena / aĩšù ~ eisiu, viẽnà, šìmtus, vaŕpus Krn. Про утвердження інтенсивнішого, а не слабкого, умовного наголосу в північних говірках свідчать два факти. По-перше, вимова з «двоверхівковим» наголосом форм, у яких він мав би бути відтягнутий на довгий склад, напр.: šùnùs ~ šunus, taŕ.nùs ~ tarnus, saldõtùs ~ saldotus¹⁷, karūnãs ~ karūnas, ĩrã ~ yra, eĩ.nì ~ eini, maĩ.šù ~ maišu, piñ.kùs ~ penkius, šõkùs ~ šokius, mẽr.gù ~ merga, žmõgus ~ žmogus, vaŕ.dù ~ vardu, ke.kvienà dienà ~ kiekviena diena, devỹnì ~ devyni, uñ.kštì ~ anksti, kaŕ.tùs ~ kartus, kẽr.tù ~ kertu, viẽnà ~ viena, nebepra keĩ.kta ~ nebeprakeikta, õrì ~ ore Rg. По-друге, почергове вживання форм, що зберігають наголос, і форм, що відтягують його на передостанній довгий склад, напр.: biẽdnà / biẽdna ~ biedna, i.rã / ĩrã ~ yra, piñkì / piñkì ~ penki, šìrdis / šìrdis ~ širdis та ін. Rg.

Іншою була ситуація в досліджуваний період на західних окраїнах території підговірки, біля анікщяйської та ширвінтішської підговірок. У текстах більш ніж половини говірок засвідчено нерегулярне відтягування наголосу на будь-який довгий передостанній склад, напр.: aĩnù ~ einu, aĩšù ~ eisiu, bẽda, juõdi, mẽrga, piŕštu, šìmtus, švìesa, ùntra ~ antra, viẽnà, žmõną / kìrviù ~ kirviu, miegù, vaĩkùs та ін. Čkn; daĩktì ~ daikte, dūdù ~ dūda (groja), juõda, kaũlas ~ kiaules, pasṍeikši ~ pasveiksi, piñkis ~ penkis, prõtu ~ protu, šìmtus, viẽnà / aĩsmì ~ eisme, baisùs, barzdù ~ barzda, burnã, neĩslaidùs ~ neišl aidus, neĩšù ~ neisiu, nusperkì, piñkãs ~ penkias, sunkù, šeimù ~ šeima, vaikù, vaikùs та ін. Skd; aĩšù ~ eisiu, kelìntà, laũkì ~ lauke, lìndì ~ lendi, lìėtus, miẽstì ~ mieste, nuõga põna ~ ponia, piñkus ~ penkius, piñkì ~ penki, šìrdis, švìesa, vaŕkstu ~ vargstu, viẽnà, viẽtą, žiẽmą / aĩnù ~ einu, aĩšì ~ eisi, ausìs, baigì, dainã, kalbì ~ kalbi, neb eĩnù, neĩšù ~ neisiu, su šeimù ~ šeima, piñkì ~ penki, piñkus ~ penkius, suprantù ~ suprantu, urkstì ~ anksti, verkšì та ін. Sgn; daržùs, nekũntrì ~ nekantri, tvõra, šìmtus, viẽnà / lietùs, mergã, miršù ~ mirsiu, piñkì ~ penki, viršùs та ін. Grs; aĩšù ~ eisiu, liẽtus, piñ.kùs ~ penkius, riẽstą, õšką ~ ožką, skìlas ~ sky­les, vaĩ.kùs ~ vaikus / aĩšù ~ eisiu, barzdã, ilgì, jaunã, i.rã ~ yra, sunkù ~ sunku, uždėta та ін. Vdn¹⁸. В інших говірках зафіксовано поодинокі випадки, коли наголос відтягується від короткого кінцевого складу на склад, утворений довгим голосним, ie, uo або дифтонгами ei, ui, напр.: kariẽta¹⁹, kuĩnu, kuĩnus, rū.bus ~ rūbus (пор. ru.bùs ~ rūbus) Lln. Таких випадків у досліджуваному ареалі виявлено небагато²⁰.

¹⁶ Мовознавиці, які досліджували говірку села Робляй, що належить до пункту Панемуне́ліса, звернули увагу, що інформанти найстаршого покоління не відтягують наголос із короткого закінчення на довгий корінь, представники середнього покоління в таких словах «вимовляють два наголоси», а молодь послідовно відтягує наголос (Grinaveckienė, Gargšaitė 1956: 4). В оповідях представників найстаршого покоління виявлено поодинокі випадки відтягування наголосу, дещо більше записано випадків «двоверхівкового» наголосу.

¹⁷ Saldõtas (2) «солдат».

¹⁸ У текстах сугінтської говірки форми, у яких наголос відтягується від короткого закінчення на будь-який передостанній довгий склад, становлять близько 38% (51 випадок із 134), в оповідях пункту Ґірейтішкіс — близько 26% (8 випадків із 31), у матеріалі, зібраному в околицях Віде́нішкіса, — близько 22% (7 випадків із 33).

¹⁹ Форму записано тричі.

²⁰ Частину цих форм можна пов’язувати також із морфонологічним вирівнюванням парадигми або формуванням типу колонного наголошування (Ragaišienė 2020b: 222; 2024: 185).

6

Прояви відтягування наголосу в 6–7-му десятиліттях XX ст. виявлено у східних і південно-східних говірках утенців, які укладачі Атласу литовської мови не віднесли до ареалу слабкого умовного відтягування наголосу. Матеріал рукописних джерел показує, що цей ареал і західні окраїни території з погляду відтягування наголосу суттєво не відрізняються. У східних і південно-східних говірках також зафіксовано форми з «двовершинним» наголосом, напр.: aĩ.nù ~ eĩnu, audė́ja, sùnkù ~ sunku, telõkùs ~ teliokus, ùnkstì ~ anksti, vaĩ.kù ~ vaiku, viẽną Spt та ін.²¹ Як і в джерелах західних говірок, у рукописах східних і південно-східних говірок випадків позначення цього типу наголосу також виявлено мало. Це свідчить, що в 6–7-му десятиліттях XX ст. розглядуване явище в говірках утенців могло мати неоднакову силу, тому, ймовірно, не в усіх випадках позначався побічний наголос. Передостанній довгий склад — перший компонент «двовершинного» наголосу — міг вимовлятися навіть довше, ніж наголошений, і не надто відрізнятися від відтягнутого наголосу (пор. Stundžia 1989: 435; Girdenis 2003: 95; Ragaišienė 2018: 184). Не можна виключати можливості, що в деяких випадках дослідники особливостей говірок могли вказувати наголос лише на передостанньому складі.

Про поширення явища у східній і південно-східній частинах ареалу говірок свідчать і поодинокі випадки відтягування наголосу (пор. Ragaišienė 2024: 185). В одних говірках наголос частіше відтягується з короткого закінчення на склад, утворений ie, uo або довгим голосним, напр.: liẽtus (пор. liẽtus ~ lietus, lẽ.taũs ~ lietaus), raudõ.ni ~ raudoni (пор. raudonõ.s ~ raudonos), sū̃nus ~ sūnus (пор. su sūnum̃), viẽdrus ~ viedrus²², viẽna ~ viena (пор. vienà ~ viena), viẽni ~ vieni (пор. viẽni ~ vieni) Kkt; diẽna, geltõna (пор. gelta.nũ ~ geltonų), negì.va ~ negyva, nẽra, sū̃nus, viẽna (пор. viẽną) Brč²³. В інших говірках, як і на західних окраїнах ареалу, наголос відтягується на будь-який довгий склад, напр.: aĩme ~ eime, su bar̃zdu ~ barzda, diẽnas, grìbus ~ grybus, su plūgù ~ plūgu, laĩškì ~ laiške, liẽtus, ruñkas ~ rankas, suprantũ ~ suprantu, šìntus, viẽna kapeĩka, žmõna Jnš; balti, jermẽkus²⁴, kalbi, kàrtu aĩnu ~ einu, kir̃vu ~ kirviu, krū́va ~ krūva, miẽgu, piñkas ~ penkias, diẽnas, širdis nesveĩka, blogà žmõna ~ bloga žmona, supilti Arn²⁵. І тут, і там форми з відтягнутим наголосом могли вживатися як варіанти, напр.: dienà / diẽna, skurà / skūrà, sū̃nus / sū̀nus, vienà / viẽna, tvorà / tvõra та ін. Lb²⁶; baĩsi / baĩsì, baĩsi ~ baisi, gýva / gì.va ~ gyva, jì.rà / jì.ra ~ yra, kapeĩkas / kapeĩkas, põne / po.nė ~ ponia, su.nùs / sū̀.nus ~ sūnus, šìntus / šìntus, viẽną / viẽna та ін. Bjt; i.rą / ì.ra ~ yra, pinkì / piñki, piñkì ~ penki, vienà / viẽna Jnš. Варто звернути увагу, що наголос із короткого закінчення відтягується на безпосередньо попередній довгий як циркумфлексний, так і акутний склад (аналогічні

²¹ Формування відтягнутого наголосу пов’язували з «двовершинним» наголосом. В описі мовних особливостей говірки Спітренай зазначено, що «процес відтягування наголосу вже охопив і цю говірку. У деяких словах чітко чути два наголоси» (Urbanavičiūtė 1966: 5). ²² Viẽdras (2) ‘відро’. ²³ Форми з відтягнутим наголосом становлять менш як 10%. ²⁴ Запозичення jermė́kas ужито в значенні ‘довгий кожух, шинель’. ²⁵ Наведено всі форми, що відтягують наголос, виявлені в рукописах обох говірок (вони становлять відповідно 11% і 9%). ²⁶ В описі Лабанорської говірки Jonas Šukys (1958: 5) зазначив, що «відтягування наголосу помічено лише у двоскладових словах, коли корінь довгий, а закінчення коротке».

7

акцентуаційні тенденції властиві й східноавкштайтським анікщяйським говіркам, див. Ragaišienė 2020b: 215–216, 222).

Матеріал рукописних джерел свідчить про нерівномірне й досить пізнє формування наголошувального відтягування як правила в утенській підговірці: у середині XX ст. на самому півночі ареалу та в північно-західному куті це явище вже утвердилося, у північному ареалі Панемуне́ліса (177) – Александраве́лле (180) – Кріяу́наса (179) – Сӯ́євека (181) і на західних окраїнах, біля підговірок анікштайтців і ширвінтішців, воно ще формувалося. Те, що явище в ареалі утенців почало формуватися порівняно пізно, підтверджують тексти Антанаса Баранаускаса другої половини XIX ст. (Specht 1920: 52–83)^²⁷. У виданні, опублікованому 1920 р., Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski у розповідях говірки Вабальні́нкаса (142) наголос регулярно відтягувався з короткого закінчення на будь-який довгий склад, у текстах парафій Жіо́бішкіса (147)^²⁸ і Вижу́онаса (275) не відтягувався; тут виявлено лише поодинокі випадки «двовершинного» наголосу, які статистично не є значущими (Ragaišienė 2015: 180–181). За часів А. Баранаускаса інтенсивніше умовне відтягування наголосу, що утвердилося в північній частині ареалу купішкісців, у північно-західному куті ареалу утенців і на західній окраїні ареалу анікштайтців, просувалося на південь (див. рис. 2; докладніше див. Ragaišienė 2015: 180–183; 2018: 181–184; 2020b: 215). Матеріал рукописних джерел 6–7-го десятиліть XX ст. свідчить, що в підговірці купішкісців наголос уже регулярно відтягувався, хоча й з неоднаковою інтенсивністю, а також на всій території підговірки анікштайтців (Ragaišienė 2018: 185; 2020a: 90–93; 2020b: 215–216)^²⁹. Отже, відтягувальний наголос, що утвердився в цих підговірках, у середині XX ст. формувався на західній окраїні утенської підговірки й просувався до східних і південно-східних говірок.

²⁷ Антанас Баранаускас, працюючи професором у Ка́унасській духовній семінарії, приблизно в 1867–1884 рр. організував збір своїми учнями текстів діалектів, які згодом надіслав німецькому мовознавцеві Гуго Веберу.

²⁸ Antanas Salys відніс Žiobiškis до пункту 147 (Geržotaitė ir kt. 2014: 412; див. також Geržotaitė 2015: 147). Žaneta Markevičienė (2011: 306) також указала цей населений пункт як пункт ареалу говірок утенців.

²⁹ На формування закону відтягування наголосу в цих говірках міг вплинути селійський субстрат (Zinkevičius 2006: 30, 73).

8

Рисунок 2. Характер відтягування наголосу в текстах східних східноавкштайтських говірок, поданих А. Баранаускасом

На підставі матеріалу текстів А. Баранаускаса та рукописних джерел східних східноавкштайтських підговірок можна припустити, що в середині XX ст. на західних окраїнах ареалу утенської підговірки формувалося інтенсивніше, а не слабше, умовне відтягування наголосу. Укладачам Атласу литовської мови, імовірно, було важко визначити тип відтягування наголосу з кількох причин. Насамперед тому, що в досліджуваний період у суміжних говірках це явище мало різну інтенсивність (див. рис. 1). В одних рукописах форми з відтягнутим наголосом становлять близько 21–38%, в інших виявлено лише поодинокі випадки відтягування наголосу та (або) форми з «двовершинним» наголосом. Не можна відкидати можливості, що дослідники могли пов’язувати з відтягуванням наголосу випадки морфонологічного вирівнювання акцентної парадигми (Ragaišienė 2024: 185). У рукописах західноокраїнних, східних і південно-східних говірок, які рідко відтягують наголос, більше половини розглянутих випадків становлять форми однини орудного та множини знахідного відмінків циркумфлексної основи (68 випадків зі 115)³⁰. Варто зазначити, що так частіше наголошуються слова другої акцентної парадигми, в яких основу передостаннього складу становить довгий голосний та ie, uo, наприклад:

³⁰ У Kamiene також схильні наголошувати форми називного відмінка однини, наприклад: ma.kkla ~ mokykla, sta.vkla ~ stovykla ‘статуя’ Int та ін. (Ragaišienė 2024: 185).

9

gaidžōkus ~ gaidžiokus, su pōnu, sagōnus^³¹, viščiōkus ~ viščiokus Šd; ma.kìklas ~ mokyklas, su plūgu, su pōnu, rūbus, rūtas ~ rūtas, samagōnù^³² Int; su diẽdu, baravì.kus ~ baravykus, ragutẽlãs ~ raguteles, rūbus, sijōnus, viščiōkus ~ viščiokus Mdk; burōkus, niẽkus (пор. niẽkai), miẽstus (пор. miestẽ), miežius, su vỹnu, žỹdus (пор. žỹdų) Gdr^³³. Аналогічні акцентуаційні тенденції властиві також східноавкштайтським вільнюським і південноавкштайтським підговіркам, що не належать до ареалу відтягування наголосу (Grumadienė 1994: 101–104; Mikulėnienė 1996: 149; Urbanavičienė 2006: 220; Ragaišienė 2010: 53; 2016: 162–163 та ін.).

Підсумовуючи, можна стверджувати, що матеріал рукописних джерел 6–7-го десятиліть XX ст. свідчить про дві важливі речі. По-перше, він показує формування відтягування наголосу як явища на західних окраїнах ареалу утенської підговірки, у східних і південно-східних говірках. По-друге, він викликає сумніви щодо функціонування слабкого умовного відтягування наголосу в цьому ареалі як окремого правила в досліджуваний період.

ПІДСУМКИ

Матеріал рукописних джерел утенської підговірки східних авкштайтів 6–7-го десятиліть XX ст. показує, що відтягування наголосу як закономірність у підговірці почало формуватися досить пізно й діяло нерівномірно. У середині XX ст. у самому північному ареалі та в північно-західному куті це явище вже утвердилося, у північному ареалі Панемунеліс (177) – Александравеле (180) – Кряунос (179) – Сувієкас (181) і на західних окраїнах, біля підговірок анікшчяйців і ширвінтішків, воно лише формувалося, а у східних і південно-східних говірках було рідкісним.

Проведений аналіз підтверджує сучасну теорію походження литовських діалектів і підтримує висновки досліджень текстів А. Баранаускаса східноавкштайтських купішкенів і анікшчяйців другої половини XIX ст. та описів діалектних особливостей говірок 6–7-го десятиліть XX ст., згідно з якими відтягування наголосу поширювалося з півночі на південь. Імовірно, що інноваційна хвиля відтягування наголосу, яка в другій половині XIX ст. рухалася від північної частини купішкенів і анікшчяйців у напрямку східної окраїни, могла досягти західних утенських говірок не раніше середини XX ст.

У віднесеному укладачами Атласу литовської мови до ареалу слабкого умовного відтягування наголосу північному ареалі Панемунеліс (177) – Александравеле (180) – Кряунос (179) – Сувієкас (181) і на західних окраїнах у 6–7-му десятиліттях XX ст., здається, існувало лише інтенсивніше умовне відтягування наголосу. Матеріал рукописних джерел не показує суцільного ареалу, в якому діяло б слабке умовне відтягування наголосу. Виявами цього правила, імовірно, вважали випадки морфонологічного вирівнювання акцентної парадигми (у передостанньому складі слів другої акцентної парадигми, основу якого становить довгий голосний або ie, uo, наголошуються форми однини орудного та множини знахідного відмінків). Припущення щодо функціонування (і існування) правила слабкого умовного відтягування наголосу в ареалі утенської підговірки мають ґрунтуватися на матеріалі говірок цієї підговірки, що не відтягують наголос, другої половини XX – початку XXI ст.

³¹ Sagōnas (2) ‘великий чавунний горщик із ручками або без ручок’.

³² Samagōnas (2) ‘домашня горілка’.

³³ Виявлено мало форм цих відмінків, що зберігають наголос у закінченні, наприклад: gri.būs ~ grybus, kisielùs ~ kisielius, miežius ~ miežius, po.nū ~ ponu Gdr.

10

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Gargasa itė Dalia, Misiūnaitė Aldona 1958: Опис говірки села Даршішкяй: рукописне джерело [Description of the Daršiškiai Village Dialect: Manuscript Source], Вільнюс: Архів говірок Центру геолінгвістики Інституту литовської мови.

Geržotaitė Laura, Kaikarytė Aušra, Šinkūnas Mindaugas 2014: Порівняльний аналіз Атласу литовської мови та Обстеження 1 Антанаса Саліса населених пунктів (зведення пунктів) [Comparative Analysis of the Lithuanian Language Atlas and the Antanas Salys Survey 1 Residential Areas (Compilation of Points)]. – Литовські говірки початку XXI ст.: геолінгвістичне та соціолінгвістичне дослідження (карти та їхні коментарі), упоряд. D. Mikulėnienė, V. Meiliūnaitė, Вільнюс: Briedis.

Geržotaitė Laura 2015: Геолінгвістичний аналіз класифікації литовських говірок Антанаса Баранаускаса [Geolinguistic Analysis of Antanas Baranauskas’ Classification of Lithuanian Dialects]. – Проблеми історії мови та діалектології 4, упоряд. V. Ragaišienė, V. Meiliūnaitė, Вільнюс: Інститут литовської мови, 133–165.

Girdenis Aleksas 1978: Акцентологічна дрібниця [Accentological Trivial]. – Baltistica 14(1), 75–76. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/baltistica.14.1.1254.

Girdenis Aleksas 2003: Теоретичні основи литовської фонології [Theoretical Foundations of Lithuanian Phonology], Вільнюс: Інститут видавництва науки та енциклопедій.

Grinaveckienė Elena, Gargasa itė Dalia 1956: Опис говірки села Робляй: рукописне джерело [Description of the Robliai Village Dialect: Manuscript Source], Вільнюс: Архів говірок Центру геолінгвістики Інституту литовської мови.

Grumadienė Laima 1994: Деякі новітні особливості відмінювання та наголошування в Пунській говірці [Some Newer Features of Inflection and Stress in Punsk Dialect]. – Питання литовського мовознавства 34, 97–106.

Leskauskaitė Asta 2004: Риси вокалізму та просодії південних аукштайтів [Features of Vocalism and Prosody of the Southern Aukštaičiai], Вільнюс: Інститут литовської мови.

LKA I: Атлас литовської мови 1: Лексика [Lithuanian Language Atlas 1: Lexis], відповідальний редактор K. Morkūnas, Вільнюс: Mokslas, 1977.

LKA II: Атлас литовської мови 2: Фонетика [Lithuanian Language Atlas 2: Phonetics], відповідальний редактор K. Morkūnas, Вільнюс: Mokslas, 1982.

LKA III: Атлас литовської мови 3: Морфологія [Lithuanian Language Atlas 3: Morphology], відповідальний редактор K. Morkūnas, Вільнюс: Mokslas, 1991.

LKT 1970: Литовські говірки: хрестоматія [Lithuanian Dialects: Reader], упоряд. E. Grinaveckienė, A. Jonaitytė, K. Morkūnas, B. Vanagienė, A. Vidugiris, Вільнюс: Mintis.

11

LKTCH 2004: Хрестоматія діалектів литовської мови [Lithuanian Dialects Reader], укл. R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa, Vilnius: Інститут литовської мови.

Markevičienė Žaneta 1999: Тексти аукштайтських діалектів [Texts in Aukštaitiai Dialects] 1, Vilnius: видавництво Вільнюського університету.

Markevičienė Žaneta 2001: Тексти аукштайтських діалектів [Texts in Aukštaitiai Dialects] 2, Vilnius: видавництво Вільнюського університету.

Markevičienė Žaneta 2011: Диференціація анукштяйтського говору [Differentiation of Anykštėnai Subdialect]. – Lituanistica 57(1), 305–311.

Mikulėnienė Danguolė 1996: Про варіанти наголошування відмінюваних слів у південних аукштайтських діалектах [On the Stress Variations of Inflected Words in the Southern Aukštaitiai Dialects]. – Питання литовського мовознавства 36, 148–155.

Mikulėnienė Danguolė, Morkūnas Kazys 1997: Тексти говору Діевенішкеса [Texts of the Dieveniškės Dialect], Vilnius: Інститут науково-енциклопедичних видавництв.

Ragaišienė Vilija 2010: Варіанти наголошування відмінюваних слів у південних аукштайтських і східних аукштайтських вільнюських діалектах: докторська дисертація [Accentuation Variants of Inflected Words in the Southern Aukštaičiai and Eastern Aukštaičiai Vilnius Dialects: Doctoral Dissertation], Vilnius: Інститут литовської мови.

Ragaišienė Vilija 2015: Особливості аукштайтського наголосу в текстах Antanas Baranauskas [Features of Aukštaitiai Accent in the Texts of Antanas Baranauskas]. – Проблеми історії мови та діалектології 4, укл. V. Ragaišienė, V. Meiliūnaitė, Vilnius: Інститут литовської мови, 166–210.

Ragaišienė Vilija 2016: Система акцентуації та її зміни [The Accentuation System and its Changes]. – Зміни литовських діалектів на початку XXI ст.: говори литовців Польщі, D. Mikulėnienė, A. Leskauskaitė, V. Ragaišienė, N. Birgelienė, Vilnius: Інститут литовської мови, 120–204.

Ragaišienė Vilija 2018: Зміна системи акцентуації східних аукштайтських купішкенів від 7^th–9^th-го десятиліть XIX^th століття до 6^th–7^th-го десятиліть 19^th століття [Changes in the Accentuation System of the Eastern Aukštaičiai Kupiškėnai from the 7–9 Decades of the 19th Century to the 6–7 Decades of the 19th Century]. – Східноаукштайтський говір: зміни та перетворення, укл. J. Urbavičienė, R. Petrokienė, Vilnius: Інститут литовської мови, 176–203.

Ragaišienė Vilija 2020a: Новий системний підхід до відтягування наголосу у східно-східних аукштайтських говорах. – Профілі литовської діалектології: проблеми та результати, редакційна колегія: D. Mikulėnienė (головний редактор), A. Stafecka, M. Jankowiak, E. Trumpa, I. Lemeškin, редактор спеціального випуску V. Meiliūnaitė, 85–94. DOI: https://doi.org/10.35321/e–pub.8.problems–and–findings.

12

Ragaišienė Vilija 2020b: Відтягування наголосу в текстах східноаукштайтського анікштайтського говору [Відтягування наголосу в текстах анікштайтського говору східних аукштайтів]. – Acta Linguistica Lithuanica 83, 211–226. DOI: https://doi.org/10.35321/all83–10.

Ragaišienė Vilija 2024: Тенденції наголошування відмінюваних слів у рукописних джерелах східноаукштайтських утенських говорів 1950–1960-х років [Тенденції наголошування відмінюваних слів у рукописних джерелах східноаукштайтських утенських говорів 1950–1960-х років]. – Bendrinė kalba 97, 179–205. DOI: https://doi.org/10.35321/bkalba.2024.97.09.

RAU 2010: Утенські східні аукштайти [Східні аукштайти з Утени], уклад. R. Rinkauskienė, R. Bacevičiūtė, V. Salienė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Specht Franz 1920: Litauische Mundarten gesammelt von A. Baranowski 1: Texte [Литовські говори, зібрані А. Барановським 1: Тексти], Leipzig: Verlag von K. F. Koehler.

Stundžia Bonifacas 1989: Антанас Баранаускас — акцентолог [Антанас Баранаускас — акцентолог]. – Baltistica 3(2) додаток, 434–442. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/baltistica.0.3.2.870.

Stundžia Bonifacas 1995: Про відтягування наголосу в східноаукштайтських говорах литовської мови [Про відтягування наголосу в східноаукштайтських говорах литовської мови]. – Res Balticae, 67–72.

Šūkys Jonas 1958: Опис Лабанорського говору: рукописне джерело [Опис Лабанорського говору: рукописне джерело], Vilnius: Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas.

Urbanavičienė Jolita 2006: Особливості наголошування периферійних говорів східних верховинців вільнюського говору [Особливості наголошування периферійних говорів східних верховинців вільнюського говору]. – Baltistica 41(2), 219–231. DOI: http://dx.doi.org/10.15388/baltistica.41.2.974.

Urbanavičiūtė Žaneta 1966: Опис говору Спітренай: рукописне джерело [Опис говору Спітренай: рукописне джерело], Vilnius: Lietuvių kalbos instituto Geolingvistikos centro Tarmių archyvas.

Urbanavičiūtė–Markevičienė Žaneta, Grinaveckis Vladas 1992: Литовські говори: фонетика, морфологія [Литовські говори: фонетика, морфологія] 2, Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas.

Zinkevičius Zigmas 1966: Діалектологія литовської мови [Діалектологія литовської мови], Vilnius: Mintis.

Zinkevičius Zigmas 1994: Діалектологія литовської мови [Діалектологія литовської мови], Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Zinkevičius Zigmas 2006: Походження литовських говорів [Походження литовських говорів], Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

13

Скорочення назв населених пунктів східноаукштайтського утенського піддіалекту (Атласу литовської мовипунктів)

Alk (180) – Aleksandravėlė, Rokiškio r. Arn (526) – Arniōnys, Molėtų r. Bč (121) – Bučiūnai, Rokiškio r. Bjt (479) – Bijūtiškis, Molėtų r. Brč (245) – Berčiūnai, Anykščių r. Čkn (306) – Čekó̇nys, Molėtų r. Drš (172) – Daršiškiai, Kupiškio r. Gdr (504) – Giedraičiai, Molėtų r. Grs (412) – Girsteitiškis, Molėtų r. Gtč (114) – Gataučiai, Biržų r. Int (480) – Įnturkė, Molėtų r. Jnš (506) – Jõniškis, Molėtų r. Kkt (380) – Kūktiškės, Utenõs r. Krn (179) – Kriaūnos, Rokiškio r. Lb (414) – Labanõras, Švenčionių r. Lln (344) – Leliūnai, Utenõs r. Mdk (481) – Medeikiai, Molėtų r. Ob (148) – Obeliai, Rokiškio r. Pnm (177) – Panemunėlis, Rokiškio r. Rg (178) – Ragėliai, Rokiškio r. Rk (147) – Rõkiškis Sgn (379) – Sugiñčiai, Molėtų r. Skd (378) – Skudutiškis, Molėtų r. Spt (309) – Spitrėnai, Utenõs r. Svb (150) – Svõbiškis, Rokiškio r. Šd (478) – Šiaudžiai, Molėtų r. Užb (87) – Užubal̇iai, Rokiškio r. Vb (142) – Vabalniñkas, Biržų r. Vdn (450) – Vidėniškiai, Molėtų r.

Відтягування наголосу в рукописних джерелах східноаукштайтського утенського піддіалекту 1950–1960-х років

РЕЗЮМЕ

У статті розглянуто рукописні джерела східноаукштайтського утенського піддіалекту 1950–1960-х років, що зберігаються в Діалектологічному архіві Центру геолінгвістики при Інституті литовської мови, з акцентом на акцентуацію. Досі ця тема привертала мало уваги лінгвістів. Це дослідження має на меті

14

виявити явища відтягування наголосу, що діяли у східноаукштайтському утенському піддіалекті в середині XX^th століття, та встановити їхнє ареальне поширення в межах піддіалекту.

Дослідницький матеріал містить нові дані про розвиток і природу відтягування наголосу у східноаукштайтському утенському піддіалекті. Дослідження показує, що відтягування наголосу як правило почало формуватися в піддіалекті відносно пізно й функціонувало досить нерівномірно. До середини XX^th століття це явище вже усталилося в найпівнічнішому та північно-західному куті ареалу. Водночас у північній частині (навколо Панемуне́ліса, Александраве́ле, Крьа́уноса та Суве́єкаса) і вздовж західної периферії, що межує з анікштайтським і ширвінтським піддіалектами, воно ще перебувало в процесі формування, а в східній і південно-східній частинах залишалося рідкісним.

Аналіз підтверджує сучасну теорію походження литовських діалектів і посилює висновки досліджень текстів Антанаса Баранаускаса з другої половини XIX^th століття, що охоплюють східноаукштайтські піддіалекти купішкіського й анікштайтського, а також описів діалектних рис місцевих говірок 1950–1960-х років, які свідчать, що відтягування наголосу поширювалося з півночі на південь. Імовірно, інноваційна хвиля відтягування наголосу, яка в другій половині XIX^th століття рухалася з північної частини купішкіського й анікштайтського піддіалектів у напрямку східного краю, до західної частини утенського піддіалекту могла дійти лише до середини XX^th століття.

Північна частина та західна периферія, які укладачі Атласу литовської мови раніше зараховували до ареалу слабкого умовного відтягування наголосу, схоже, у 1950–1960-х роках зазнали лише інтенсивнішої форми умовного відтягування наголосу. Рукописні джерела не вказують на наявність однорідного ареалу, де діяло б слабке умовне відтягування наголосу. Прояви цього правила, імовірно, пов’язані з випадками морфонологічного вирівнювання акцентної парадигми. В описах місцевих говірок, де відтягування наголосу відбувається нерегулярно, понад половину випадків наголошення основи становлять форми однини орудного та множини знахідного відмінків слів другої акцентної парадигми (у яких передостанній склад містить довгий голосний або дифтонги ie чи uo).

Висловлені у статті міркування щодо функціонування (і існування) правила слабкого умовного відтягування наголосу в утенському піддіалекті підтверджуються даними місцевих говірок цього піддіалекту, зібраними від другої половини XX^th століття до початку XXI^st століття, у яких відтягування наголосу не виявляється.

15