ІСТОРІЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Stasys KEINYS

Інститут литовської мови

МОВОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ З «ГРАМАТИКИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ» ПЕТРА КРЯУШАЙТІСА 1901 РОКУ

За перші роки XX століття, як свідчить бібліографія Литви, було видано 134 литовські книжки¹. Точні роки видання ще кількох десятків книжок і книжечок, що вийшли наприкінці XIX та на початку XX століття, невідомі², тож принаймні кілька з них могли припадати і на 1901 рік. Судячи з назв, приблизно третину книжок того року було присвячено виключно релігійним питанням, близько десяти — популяризації науки. Серед останніх варто згадати «Геологію» А. Гикі (переклав Ст. Матуляйтіс), «Звідки взялися наші домашні тварини й культурні рослини» та «Як живуть рослини» В. Лункевічюса (обидві переклав і підготував до друку Й. Адомайтіс-Шернас), «Як влаштоване людське тіло» Ст. Матуляйтіса, «Біологію, або науку про живі істоти» Й. Нусбаума-Гілоровіча (переклав Й. Адомайтіс-Шернас), перекладені Пр. Машйотасом з іноземних мов «Бесіди про небо і землю», а також «Що таке оброблювана земля? Як вона утворилася, які має види й як їх розпізнати?» та «Коротка розмова про заразні хвороби і як від них уберегтися?» А. Вілейшіса. Усі ці книжки, крім книжечок А. Вілейшіса, були видані в Америці (книжечки А. Вілейшіса — у Тільзиті). Крім того, в Америці вийшла скорочена версія праці Е. Ремера «Панщина в Литві», перекладена А. Янולайтісом.

Урожай невеликий. Але ж це все ще був час заборони друку, а до того ж і загалом лише нещодавно (1891 року) кількість литовських книжок, що видавалися за рік, перевищила сотню³.

¹ Lietuvos TSR bibliografija: Knygos lietuvių kalba [1862–1904] 2 (2), Vilnius, 1988, 844.

²Там само, 469–478.

³Там само. Див. також: Бібліографія Литви: Книжки литовською мовою [1547–1861] 1, Вільнюс, 1969, 550–574.

50

Кожна з тих книжок, виданих сто років тому, може бути по-своєму важливою й цікавою як для нашої культури та науки, так і для мови й термінології. Однак цього разу особливу увагу привертає одна з трьох книжок, присвячених мовним питанням і виданих того року (до речі, єдина литовською мовою), — «Граматика литовської мови. Підручник для письменників і читачів. Написав Петрас Кряушайтіс. Тільзіт, 1901. Надруковано в Отто фон Маудероде» (це всі слова з її обкладинки й титульної сторінки)⁴. Адже роль цієї книжки обсягом 88 (+4) великих сторінок у творенні сучасної літературної мови настільки значна, що її завжди згадуватимуть не лише в історії литовського мовознавства чи граматик, а й у самій історії мови. За культурною цінністю вона дорівнює першій граматиці литовської мови — «Grammatica Litvanica» Д. Клейна (Кенігсберг, 1653). Це тому, що «Граматика литовської мови» є першою литовською нормативною граматикою сучасної літературної мови. У ній остаточно було визначено термінологічну основу літературної мови («мовою цієї граматики буде „звичайний сувалькський діалект“, але, де потрібно, він буде також підсилюватися й підкріплюватися іншими діалектами»⁵), наголошено на дуже важливій для збереження самобутності мови першості живої народної мови (водночас зазначено, що «у нашій розмовній мові поряд зі справді литовськими словами й явищами [„словосполученнями“ — Ст. К.], уживаними людьми з давніх-давен, є багато й сміття. Це сміття треба вміти відрізняти від зерна, бо для граматики слід використовувати лише зерно народної мови»⁶), а також пояснено наявні в граматиці коливання («Наша писемна мова ще настільки не усталилася, її правопис настільки неоднорідний, що встановити для неї тверді правила наразі дуже важко. Треба завжди пам’ятати, що й у граматиках інших народів, хоч їхнє письмо значно більше усталене —

⁴ Також у Тільзіті було надруковано й дві інші книжки — друге видання першої частини «Litauische Elementar-Grammatik» Я. Шикоппа (Schiekoppa) (це німецький стислий виклад граматики Ф. Куршайтіса) та другу частину докторської дисертації В. Гайгалаціса «Die Wolfenbütteler litauische Postillenhandschrift aus dem Jahre 1573», захищеної на філософському факультеті Кенігсберзького університету Альбертіна (словотвір, відмінювання, текстові приклади, словник). Крім того, того року вийшло кілька букварів.

⁵ К р я у ш а й т і с П. [Яблонскіс Й.]. Lietuviškos kalbos gramatika, Тільзіт, 1901, 2.

⁶ Там само, 1.

51

та, є чимало різних коливань»⁷). Ця граматика була надзвичайно важливим і значущим кроком у нормуванні спільної мови, яку тоді швидко творили, розвивали й плекали, а також зразком правопису. Її особливості та роль не раз і не одним дослідником вивчалися або принаймні оглядалися й оцінювалися⁸. Надзвичайно широко її розглянув найвидатніший дослідник Я. Яблонскіса А. Пірочкінас у своїй книжці «До витоків спільної мови». В історію ця праця Я. Яблонскіса⁹ увійшла з прикметником у назві мови — у заголовку книжки нашу мову названо литовською мовою. Згодом він сам це виправив: 1911 року було видано «Синтаксис литовської мови», а в 1918 (1919) і 1922 роках його найважливіша праця з граматики мала назву «Граматика литовської мови» — і пояснив це, написавши 1912 року в газеті «Вілтіс»: «Каз. Яунюс, а після нього П. Кряушайтіс колись писали литовські мовознавчі праці, граматики литовської мови; згодом, значно краще опанувавши мову, люди обидва наважилися писати й „граматики литовської мови“; нині К. Буґа, П. Кряушайтіс, Й. Шлапеліс, Йонас із Ригішкяй … усі взялися писати «словники, граматики, синтаксиси литовської мови». «Литовський словник, литовська граматика» були б лише підручниками, написаними литовською»¹⁰. До речі, назва мови, утворена за допомогою прикметника, вживається лише в заголовку аналізованої граматики. Уже першим реченням передмови від такого називання мови відмовилися: «Литовська граматика — це наука про закони й особливості л и т о в с ь к о ї м о в и [виділено мною — St. K.]»¹¹. Далі також уживається литовська мова 28, 69, 76¹², російська мова 28, 63, а також із множинним

⁷ Там само, 2.

⁸ З важливіших праць варто назвати такі: П а л і о н і с Й. Й. Яблонскіс і його підручники литовської мови. — У кн.: Я б л о н с к і с Й. Rinktiniai raštai 1, Вільнюс, 1957, 17, 23–32; П і р о ч к і н а с А. Prie bendrinės kalbos ištakų: J. Jablonskio gyvenimas ir darbai 1860–1904, Вільнюс, 1977, 147–175; С а б а л я у с к а с А. Lietuvių kalbos tyrinėjimo istorija: Iki 1940 m., Вільнюс, 1979, 193–195. Терміни, уживані Й. Яблонскісом, у дисертації кандидата філологічних наук «Історія термінів литовського мовознавства» (машинопис; Вільнюс, 1961) дослідив А. Балчюніс.

⁹ Про роль П. Авіжоніса у підготовці цієї граматики див. праці, згадані в попередній примітці, та наведену там літературу.

¹⁰ Jablonskio raštai 4, Каунас, 1935, 91.

¹¹ К р я у ш а й т і с П. Зазн. праця, 1.

¹² Числа, зазначені біля прикладів, у всій цій статті вказують на сторінки «Граматики литовської мови» (Тільзіт, 1901), з яких наведено ці приклади.

52

назви діалектів і мовних явищ, утворені за допомогою родового відмінка, наприклад: діалекти аукштайтів 47, діалекти західних аукштайтів 64, діалекти жемайтів 36, дієслово жемайтів 30 тощо, але пор. також литовська граматика 1, 69, слов’янські мови 65, жемайтські речення 61. Так чи інакше, литовська мова стирчить, здається, лише в заголовку граматики, мов шлак на чистому аркуші. З цього видно, що вже тоді зовсім небагато бракувало, аби й у заголовку граматики виблискувало литовська, а не литовська мова.

Далі в цій статті розглядаються терміни «Литовської граматики». Загалом у книжці вжито близько 300 різних мовознавчих термінів, не враховуючи окремих дрібних категорій, що їх можна вважати номенклатурними назвами, позначень конкретних частин слова, назв окремих мов і діалектів тощо, наприклад: закінчення вищого ступеня 20, давальний відмінок двоїни 18, дієслово минулого переказового часу «дієприкметник минулого одноразового часу» 33, перша особа майбутнього часу «перша особа майбутнього часу» 33, іменник першої відміни 10, прикметник третьої відміни 18, литовська мова 1, діалекти східних аукштайтів 5, російська мова 28, діалекти світанкових жемайтів 26, діалекти жемайтів 34 тощо.

1901 рік, рік видання «Литовської граматики», був періодом бурхливого творення сучасної літературної мови. Багато чого тоді ще не усталилося, зокрема й терміни. Сам Й. Яблонскіс, дедалі активніше долучаючись до мовної праці, швидко зростав як нормувальник мови. Тому не слід дивуватися, що близько половини термінів «Литовської граматики» не прижилися; до того ж майже всі ці терміни, що не закріпилися, не потрапили й до пізніших граматик самого Й. Яблонскіса.

Одразу впадає в око загалом характерна для Й. Яблонскіса литовськість уживаних термінів. Тут ужито лише кілька так званих міжнародних термінів — форма 7, графіка 84, граматика 1, інфінітив 71 (єдиний раз поряд із терміном неозначене речення, уживаним усюди в інших місцях) і синтаксис 69 (синтаксису 75), тобто загалом близько 1,5%. Складних термінів майже немає (помічено лише форма слова 7), що містили б запозичені слова. Литовськість термінології — істотна риса Й. Яблонскіса та його школи, і вона дуже виразно виявляється вже в його першій граматиці. Читачеві це, мабуть, видасться великою несподіванкою, але це справді так: наприкінці самого XX століття довелося рецензувати словник термінів іншої галузі

53

майже на пів тисячі термінів, у якому неслів’янських термінів було всього близько 1,5%. Яка протилежність у поглядах на джерела термінології та словника загалом!

Із уживанням міжнародних термінів, очевидно, можна пов’язати те, що в граматиці досить часто поряд із литовським терміном у дужках дописано латинську назву. Латинські терміни додано майже до третини литовських термінів (здебільшого лише під час першого вживання відповідного литовського терміна, і лише зрідка якийсь термін подано так два чи три рази в дуже віддалених місцях) — до назв частин мови, значеннєвих займенників і розділів про дієслово, способів словозміни, багатьох категорій (відмінків, ступенів, способів, часів, станів), членів речення, деяких висловів тощо. Багато з цих латинських термінів і нині вживаються в мовознавстві, особливо в працях з історії мови, як справжні міжнародні терміни — у литуанізованій або нелитуанізованій формі. Наприклад:

1) терміни фонетики: голосні (vocales) 3, напівголосні (semivocales) 3, приголосні (consonantes) 3, склад (syllaba) 3 (латинське syllaba є запозиченням із грецького συλλαβή);

2) терміни морфології: іменник (Nomen substantivum) 8, прикметник (nomen adjectivum) 15, числівник (nomen numerale) 20, займенник (pronomen) 22, дієслово (verbum) 27, прислівник (adverbium) 55, прийменник (praepositio, postpositio) 58, сполучник (coniunctio) 67, вигук (Interiectio) 69; особові займенники (pronomina personalia) 23, зворотний займенник (pr. reflexivum) 23, присвійні¹³ займенники (pr. possessiva) 24, вказівні займенники (pr. demonstrativa) 24, питальні займенники (pr. interrogativa) 26, відносні займенники (pr. relativa) 26, неозначені займенники (pr. indefinita) 27; дія (actio) 27, стан (status) «стан» 27, каузативні дієслова (verba causativa) 53, каузативні дієслова пасивного значення (verba passivo-causativa) 53, каузативні слова активного значення [дієслова — St. K.] (verba activo-causativa) 54, частотні дієслова (verba frequentati-

¹³ У граматиці закінчення називного відмінка множини означених форм чоловічого роду — -ieji, однак у багатьох термінах цей відмінок не вжито. Але й у таких випадках тут цей відмінок подано зі звичайним для тієї граматики закінченням. Написання термінів, уживане в граматиці, також залишено без змін.

54

ва) 54; відмінювання (declinatio) 8, сполучення дієслів (coniugatio) 28; відмінки (casus)¹⁴ 8, ступені (gradus)¹⁴ 20, числа або числівники (numeri) 28, особи (personae) 28, часи (tempora), стани (genera) 28, способи висловлювання або вислови (modi) 28 (загалом скрізь в інших місцях, за потреби, вживається термін вислів); називний відмінок (casus nominativus) 8, кличний відмінок (c. vocativus) 8, родовий відмінок (c. genitivus) 8, давальний відмінок (c. dativus) 9, знахідний відмінок (c. accusativus) 9, орудний відмінок (c. instrumentalis) 9, несправжній місцевий відмінок або другий (c. locativus) 9; непорівняльний або перший ступінь (gradus positivus) 20, вищий або другий ступінь (gradus comparativus) 20, найвищий або третій ступінь (gradus superlativus) 20; дійсний спосіб (m[odus] indicativus) 28, наказовий спосіб (m. imperativus) 29, бажальний спосіб (m. optativus) 29, дозвільний спосіб (m. permissivus) 29, умовний або припустовий спосіб (m. conditionalis, potentialis) 29, прохальний спосіб (m. orativus) 29, невиражальний спосіб (m. infinitivus) 29, цільовий спосіб (supinum) 29; теперішній час (t[empus] praesens) 30, минулий оповідний час (t. praeteritum narrativum, aoristus) «минулий доконаний час» 30, минулий простий час (t. praeteritum frequentativum) «минулий багатократний час» 30, майбутній час (t. futurum simplex) 30, минулий перфектний час (t. perfectum praesens, praesens resultativum) 31 (напр.: я був несений, ти бачив), минулий конативний час (t. praeteritum de conatu) 31 (напр.: я збирався йти), минулий плюсквамперфект (t. plusquamperfectum, praeteritum resultativum) 31 (напр.: він наказав), майбутній перфектний час (t. futurum exactum, futurum resultativum) 32 (напр.: я буду лежати); зв’язкове дієслово (verbum copulativum) «допоміжне дієслово» 29, дієприкметники (participia) 19, 28, відмінювані дієприкметники (participia declinabilia) 29, відмінювані активні дієприкметники (participia activa declinabilia) 33, відмінювані пасивні дієприкметники (participia passiva declinabilia) 34, пасивні дієприкметники (participia passiva) 80, пасивний дієприкметник необхідності (partici-

¹⁴ Так (литовський термін у множині, латинський — в однині) подано в граматиці.

55

pium passivum necessitatis, gerundivum) «дієприкметник необхідності» 34, невідмінювані активні дієприкметники (participia activa absoluta) «дієприслівники» 34, одночасове дієслово (participium contemporale activum) «напівдієприслівник» 33; активний стан (genus activum) 35, зворотний стан (genus reflexivum) 35, пасивний стан (genus passivum) 35; неперехідні дієслова (verba intransitiva) 80; 3) синтаксичні терміни: підмет (subjectum) 9, 72, присудок (praedicatum) 72, 75, означення (attributum) «означення» 75, додаток (obiectum) «додаток» 35, 71, прямий додаток (p[r]oximum obiectum) «прямий додаток» 9, 28 (із синонімом близький додаток), близький додаток (proximum obiectum) 75, обставина (Umstand; circumstantia) «обставина» 79, непряма мова (oratio obliqua) «непряма мова» 77, [явище] «називний відмінок із невираженим способом» (nominativus cum infinitivo) 72 і явище «давальний відмінок із невираженим способом» (dativus cum infinitivo) 71.

Крім згаданих термінів, із прикладів можна зрозуміти, що дієприслівники названо не лише невідмінюваними активними дієприкметниками (participia activa absoluta) 34, а й невідмінюваними дієприкметниками (participia absoluta) 80, хоча загалом остання назва пасувала б до дієприслівників разом із напівдієприслівниками. У кількох випадках литовського терміна не наведено — є лише пояснення, за яким подано латинський термін, наприклад: 1) «І від неперехідних дієслів утворюються каузативні слова, але вони завжди мають початкове значення (v. inchoativo-causativa)» (с. 54). 2) «Дієслова з п р и ч и н о в и м п а с и в н и м з н а ч е н н я м (verba passivo-causativa) утворюються від кількох пасивних слів (sverdėti, skeldėti) та різних активних дієслів перехідного значення (v. transitiva)» (с. 53). У цьому випадку литовського терміна немає лише в наведеному реченні, а загалом відповідник verba transitiva перехідні дієслова у граматиці вживається (с. 28 та ін.). 3) «Якщо обставинну дію, виражену дієсловом, виконує не підмет речення, а якийсь інший предмет, чітко виражений у реченні, то предмет, що виконує виражену дієсловом обставинну дію, вживається у давальному відмінку, а сама дієслівна обставина при ньому може бути лише невідмінюваним дієприкметником (dativus absolutus)» (с. 80).

Чому Я. Яблонскіс так відносно часто подавав поряд із литовськими латинські терміни—

56

ські терміни? Не слід забувати, що на той час терміни литовської граматики ще не усталилися, чимало авторів граматик уживали значну кількість власних термінів словотвору. Тож латинські терміни тут виразно слугують поясненнями значень, які багато учнів, студентів і освічених людей, що вивчали латинську мову в школах, легко розуміли. Хоча, можливо, багатьом тепер, через сто років, це видасться дивним, але тоді латинські терміни були ключем до розуміння литовських (правду кажучи, вони не цілком втратили цю роль і нині). Крім того, сам Я. Яблонскіс був фахівцем із класичних мов і довгий час викладав латину в гімназіях, тож латинські терміни були для нього цілком звичними.

У кількох випадках наприкінці граматики наведено відповідники не латинською, а німецькою мовою, наприклад: 1) «Якщо підрядне речення є допустовим (Concessivsatz) або має значення допустового речення, то головне речення [«основне речення» — Ст. К.], поставлене після нього, часто має сполучник „однак“, тільки (тікт)» (с. 68). 2) «Звуконаслідувальні слова, особливо звуконаслідування (Nachahmungswörter), дуже часто вживаються в розмовній мові» (с. 69). 3) «При дієслові, вживаному для вираження складеного присудка, часто трапляються всі ті займенники й прислівники, якими вводимо цілі речення, що вживаються замість підмета й додатка (in Subjekt- und Objektsätzen)» (с. 76). 4) І нарешті, серед синтаксичних прикладів — уже згаданий вище єдиний випадок, коли литовський термін «обставина» пояснено відповідниками німецькою та латинською мовами: обставина (Umstand; circumstantia) 79. Причини наведення цих відповідників у граматиці, безперечно, ті самі — пояснити значення терміна або вислову (у третьому реченні).

Привертає увагу те, що в «Граматиці литовської мови» термінів-синонімів небагато. Послідовно їх наведено лише при назвах самостійних частин мови, наприклад: іменник (daiktininkas) 8, прикметник (būdininkas) 8, числівник (skaitininkas, skaitlininkas) 20, займенник (vardavietė) 8, дієслово (veiksmininkas) 8, 19, 27, а інші не утворюють якихось виразніших груп, наприклад: найвищий або третій ступінь 20, вищий або другий ступінь 20, зворотний або самодійне дієслово «зворотне дієслово» 28, інфінітив або невиражений спосіб 71, непорівняльний або перший ступінь 20, несправжні або прислівникові прийменники «новотвірні прийменники» 59, несправжні або змішані дифтонги 4, прийменник і прислівниковий префікс 58,

57

сполучення або часування «особові форми» 28, способи висловлювання або вислови «способи» 28 (тут же поруч подано й навпаки), числа або числівники 28, 9 (одн.), умовний або умовний вислів «умовний спосіб» 29, цілі або неподвоєні прикметники «прості прикметники» 15, місцевий несправжній або другий «теперішній внутрішній місцевий відмінок» 9 (на с. 61 поруч із другим місцевим відмінком у дужках доданий спрямувальний відмінок навряд чи варто вважати ще однією назвою цього відмінка — надто вже він відрізняється від інших граматичних термінів цього типу; тут, найімовірніше, маємо лише пояснення), місцевий справжній або перший «теперішній внутрішній місцевий відмінок» 9. Загалом у граматиці з цих пов’язаних синонімів вживається лише один, найчастіше той, що написаний першим (можливо, крім згаданих термінів інфінітив, спосіб висловлювання та несправжній місцевий, а той справжній місцевий зазвичай називається просто місцевим). Найбільш непослідовно називається «прямий додаток» — прямий утвір 9, прямий або ближній утвір 28, ближній утвір 28, 75 і, нарешті, знову прямий утвір 80. До речі, чому наведено ті дублети основних термінів, слід було б спеціально дослідити. Наразі можна лише припустити, що один із цих синонімів міг бути відомий Й. Яблонскісу з інших джерел (як-от самодія від К. Яунюса), але з тих чи інших причин не підійшов, адже навряд чи був сенс самому, хай і зрідка, створювати по два терміни для того самого поняття. Отже, ці синоніми, очевидно, мали допомогти читачам граматики зорієнтуватися, якщо вони вживали або принаймні бачили вживання інших термінів.

Варто додати, що є кілька не пов’язаних між собою синонімічних термінів у самій граматиці, наприклад: беззвучні приголосні 6 і глухі приголосні «глухі приголосні» 84, звучні приголосні 6 і голосні приголосні «дзвінкі приголосні» 84, орудний відмінок ^9¹⁵, 18 і інструментальний відмінок 34, 83, сполучник 8, 67 і сполучник «сполучник» 29, цілісний прикметник 18 (на с. 15 поєднано цілі і неподвоєні прикметники), повний прикметник 16 і, ймовірно, простий прикметник 22. Радше варіантами, ніж синонімами, слід вважати форми знак пом’якшення 4, знак, що пом’якшує 6 і знак пом’якшення 14 (у всіх трьох

¹⁵ У цьому місці надруковано орудний відмінок, але це, безперечно, коректорська помилка, бо далі вжито термін орудний відмінок.

58

у випадках мається на увазі літера i) члени.

Очевидними варіантами є терміни, у яких означенням того самого означуваного слова виступають прості та займенникові форми слів, наприклад: твердий приголосний¹⁶ 10, 35 і твердий приголосний 35, жіночий рід 8 і жіночий рід 16, неперехідні дієслова 28 і неперехідні дієслова «неакузативні дієслова» 28, непряма мова 77 і непряма мова «непряма мова» 77, перехідні дієслова 28 і перехідні дієслова «акузативні дієслова» 28, писемна мова 1 і писемна мова 23, литовський писемний діалект 60 і писемний діалект 4, пряма мова 77 і пряма мова «пряме мовлення» 79, пом’якшений приголосний 35 і пом’якшений приголосний 10, 35, прості часи 30 і прості часи 29, 35, чоловічий рід 8 і чоловічий рід 16 та ін. У граматичних термінах найчастіше вживаються займенникові форми прикметників, числівників і дієприкметників, тож подекуди неозначені форми можуть бути звичайними описовими означеннями, які не вказують на виокремлену ознаку. Ось уривок із граматики, де прості та займенникові форми вживаються зовсім так само, як у звичайному (неспеціальному) мовленні:

«§ 76. Справжні дієслова бувають перехідними й неперехідними.

Перехідні дієслова означають дію, яка переходить на якийсь інший предмет; такий предмет у реченні називається прямим або ближнім додатком (p[r]oximum obiectum). Ближній додаток виражається лише знахідним відмінком (що?) або родовим відмінком (чого?). <...>.

Неперехідні дієслова не мають при собі ближнього додатка; при них може бути лише дальший додаток, виражений іншими відмінками, або додаток із прийменником. <...>» (с. 28).

До речі, дуже цікавим проявом тенденції у вживанні простих і займенникових форм слід вважати те, що з двох послідовно вжитих узгоджених означень термінів дальшим частіше є просте слово, а сусіднім з означуваним словом — займенникове, наприклад: майбутній доконаний час 32, пасивне необхідне дієслово 34 (але пор. пасивне минуле дієслово «пасивний дієприкметник минулого часу

¹⁶ У «Литовській граматиці» тими самими термінами голосний, дифтонг, приголосний, напівголосний називають і звуки, і літери.

59

«віс» 34), перехідний перфект 31, минулий перфект 31, минулий пробний час 31, минулий простий час 30, минулий оповідний час 30 тощо, хоча окремо вживаються лише терміни майбутній час 30, перехідний час 30, минулий час 34 тощо. Це не є загальним явищем, оскільки трапляються й інші способи вживання, наприклад: відмінювані пасивні дієприкметники 34, відмінювані активні дієприкметники 33, невідмінювані активні дієприкметники 34, навіть пасивний дієприкметник минулого часу 34 тощо, але такі приклади, будучи зрощеннями термінів і називаючи окремі форми або їхні групи, можна було б вважати також номенклатурними найменуваннями або близькими до них терміносполуками. Питання про співвідношення простих і означених форм, про яке йдеться, слід було б окремо й докладніше дослідити за різними джерелами — адже справді цікаво, чи відображено тут певну колишню мовну тенденцію, чи це лише випадковість (хоча певну систему Я. Яблонскіс мав — такі назви часів утворювалися однаково).

Vien a žodžių bei sudėtinių terminų santykis gramatikoje, galima sakyti, sutinka su bendruoju mūsų terminologijos polinkiu – vien žodis tėra beveik kas ketvirtas terminas. Panašiai du trečdaliai visų terminų yra dvižodžiai ir net dešimtad alio nesudaro ilgesni terminai (dažnesni trižodžiai ir daug retesni keturžodžiai). Darybos atžvilgiu vienažodžiai terminai ir sudėtinių terminų dėmenys yra įvairūs – čia remiamasi ir priesagų (darinys „papildinys“ 35, t arinys 72, sakinys 76; kiltininkas „kilmininkas“ 8, vardininkas 8; linksniavimas 8; ištartis 6, rašyba 6; būdvardžiai būdvardinis, -ė, ypatinis, -ė „asmeninis“, išvardinis, -ė „įvardinis“ terminuose būdvardiniai prieveiksmiai 57, ypatiniai išvardžiai 23, išvardiniai veiksmažodžiai „tik sangrąžiniai veiksmažodžiai“ 28 ir kt.), ir priešdėlių (išvardis 8, priebalsė 3, prielinksnis 8, prieveiksmis 8; būdvardžiai beypatis, -ė „beasmenis“, bevardis, -ė terminuose beypatis sakinys 73, 80, beypatis veiksmažodis 72, bevardė gimtis 16 ir kt.) daryba, neven giama dūrinių (būdvardis 8, daiktavardis 8, daugskaita 9, dvibalsė 5, dv is kaita 9, gars ažodis 69, jausmažodis 8, lie mengalys 37, 54, pusbalsės 3, skaitvardis 8, veiksma vardis 19, veiksmažodis 8, viens kaita 9, žodgalys (ar žodgalis?) 37 ir sudėtinių terminų būdvardžiai pusilgė balsė 61, savyveiksmis veiksmažodis „sangrąžinis veiksmažodis“ 28, tvirtapradis ilgumas 3, tvirtagalis ilgumas 3, vienskiemenis žodis 83). Sudurtiniai daiktavardžiai sudaro apie penkta-

60

частину однословних термінів цієї частини мови. Складні іменники тут трапляються значно частіше, ніж префіксальні похідні. Крім того, префіксальні похідні в цій граматиці Я. Яблонскіс, очевидно, також вважав складними словами, пор.: «Пишучи складні слова, ми найчастіше показуємо й походження цих слів; у словах, утворених із прийменників iš, už, перед приголосними š і ž перед s, š, ž зникають, але, пишучи такі слова, š і ž так само залишаємо. Приклади: pūssalė (Halbinsel), žvākgalis, išsūnkti (tar. išūnkti), iššēmti (tar. išēmti), išžirgas (tar. išžirgas = išsižerges), užžōkti, užžēngti, užsieniai (tar. ušōkti, užžēngti, ušieniai)»¹⁷ (с. 7). Здається, це не дозволяє стверджувати (хай навіть із застереженнями), що Я. Яблонскіс тут уникав складних слів¹⁸.

Певна частина граматичних термінів запозичена з інших мов. Однак до справжніх кальок можна було б віднести — і то, очевидно, із застереженнями — лише один-два терміни, наприклад: обставина «обставина» 7, 9, відмінювання 8 (і відмінювати «змінювати за відмінками» 25, невідмінювані слова 55), сполучення «сполучник» 8, сполучення 28 (і сполучати «відмінювати» 29), іменник 8 (але це слово вжите лише один раз як паралельний термін поряд із займенником і, ймовірно, помилково) тощо. Значно більше тут буде наслідувань, тобто слів, утворених за зразком відповідників іншої мови або інших мов (але не сліпо перекладених!), наприклад: орудник 18 (і орудний відмінок 83), відмінювання «відмінювати» 9 (цей термін у граматиці двозначний — він уживається також у значенні «змінювання за відмінками»), кінець «закінчення» 10 (термін закінчення у граматиці вживається досить широко, найчастіше, мабуть, у значенні «формотворчого закінчення»), кличник 8, присудок 72 тощо. Безперечно, тут слід згадати й такі складені терміни, як зворотний займенник «зворотний займенник» 23, зворотне дієслово 28, неперехідні дієслова «неперехідні дієслова» 28, невисловлений вислів «інфінітив» 29, перехідні дієслова «перехідні дієслова» 28, минулий оповідний час «минулий одноразовий час» 30, додаткове речення «підрядне речення» 67 тощо. Розглянувши сукупність граматичних термінів, не видається, що принаймні…

¹⁷ Щоправда, в іншому місці граматики дієслова з префіксами названо складеними дієсловами (с. 17), тут уживається також термін префікс. Крім того, на с. 24 складними словами названо віднесені до займенників viens-an tro, viens-antrām, kits-kito, kits-kitām, viens-kito, viens-kitām

.

¹⁸ Пор. Piročkinas A. Prie bendrinės kalbos ištakų [...], 170.

61

Щодо значної частини термінів, які не збереглися донині, можна було б сказати, що вони нібито «громіздкі, неясні», «нерідко є дослівними кальками з латини» або «загалом невдалі з погляду форми чи семантики», а «таких невдалих термінів» нібито чимало¹⁹. Як зазначалося, на самому початку XX століття Я. Яблонскіс стрімко формувався як нормалізатор мови; невдовзі йому довелося активно долучитися до створення литовської шкільної та іншої термінології, усталилися й досі визнані засади його термінотворення, тож не дивно, що у виданнях нової «Граматики литовської мови» 1918 (1919) та 1922 років чимало термінів було замінено. До речі, майже всі терміни цих граматик уживаються й сьогодні, з ними знайомляться всі литовці.

Найбільшу частину двослівних термінів становлять сполуки з узгодженим означенням. Означенням найчастіше є прикметники, рідше (майже третина) — дієприкметники, а найрідше — числівники (одна тринадцята). Деякі прикметники, дієприкметники й числівники перший та другий входять до складу багатьох термінів, наприклад: справжні дифтонги 4 і несправжні або мішані дифтонги 4 (далі в граматиці вживається другий варіант), справжній іменник «власний іменник» 8 і несправжній іменник «загальний іменник» 8, справжні числівники «кількісні основні числівники» 20, справжні дієслова «дієві дієслова» 28 і несправжні дієслова «дієслова стану» 28, справжні прийменники «давні прийменники» 59 і несправжні або прислівникові прийменники «нові прийменники» 59, справжнє речення «головне речення» 67, місцевий відмінок справжній або перший «теперішній внутрішній місцевий відмінок» 9 і місцевий відмінок несправжній або другий «напрямний внутрішній місцевий відмінок» 9; довгі голосні 3, довгі склади 3; цілісний або неподвоєний прикметник «простий (неозначений) прикметник» 15 (і цілісний прикметник 18), цілісні часи «прості часи» 29 (і цілісні часи 30); зворотний займенник «зворотний займенник» 23, зворотне відмінювання «зворотне особове дієвідмінювання» 35, зворотне дієслово 33, зворотне дієслово 33, зворотний стан (genus reflexivum) 35; зв’язкове дієслово «допоміжне дієслово» 29, зв’язувальне слово «т. с.» 31, зв’язувальний голосний 35

¹⁹ Див. P a l i o n i s J. J. Jablonskis ir jo lietuvių kalbos vadovėliai [...], 28–29.

62

(мається на увазі голосний ė, що стоїть перед суфіксом інфінітива змішаних дієслів -ti); вищий або другий ступінь 20 (далі вживається перший термін), друга відміна «друга відміна» 10, другий місцевий відмінок «місцевий внутрішній відмінок руху» 9, 10, 61, друга особа «друга особа» 29 та ін.

Лише приблизно в кожному тринадцятому двослівному терміні означення є неузгодженим, зазвичай вираженим родовим відмінком іменника, наприклад: частини мови 8, знаки наголосу 3, член речення «частина речення» 67, людська мова 1, форми слова 7 та ін. Надзвичайно рідкісні інші терміни цього типу, наприклад, можливо, терміном можна вважати словосполучення зворот із прийменником «словосполучення з прийменником» 63.

Добрі дві третини всіх термінів мовознавства в «Литовській граматиці» належать до сфери морфології. Принагідно не слід забувати, що й у самій книжці найбільше місця (три чверті тексту, тобто 62 сторінки з 84) присвячено морфології, розгляду частин мови. Терміни морфології в пізніших працях Й. Яблонскіса змінювалися більше, ніж ужиті тут терміни фонетики, синтаксису та загального мовознавства. До речі, половина з решти — терміни фонетики, а термінів синтаксису й загального мовознавства приблизно порівну (до останніх тут належать такі терміни, як граматика 1, мова 3, правопис 6, писемний діалект 1, літературна мова 1, іноземна(і) мова(и) 1, 69, розмовна мова 1, діалект 1, діалектик 1, людська мова 1, слово 3 та ін.).

У цій статті розглянуто лише деякі питання термінології «Литовської граматики» Петра Кряушайтіса 1901 року. Не одне з них варто було б дослідити ширше й ґрунтовніше. Крім того, чимало цікавих питань, зокрема питання джерел термінів та впливів, цього разу загалом залишено поза увагою. А. Пірочкінас, зіставивши терміни «Литовської граматики» й К. Яунюса, дійшов висновку, що «К. Яунюса можна було б назвати духовним батьком термінології цієї граматики» і що «терміни тієї граматики були проміжною ланкою, яка поєднувала стару, дояблонськівську термінологію з термінологією граматики 1919 року, а разом із нею і з термінами сучасної мови»²⁰. Якщо це так, то, мабуть, можна припустити, що через дванадцять років, у дослідженні про 1911 рік, опублікованому в «Литовській нації» 1913 року,

²⁰ Piročkinas A. Min. veik., 171, 172.

63

у граматиці К. Яунюса Й. Яблонскіс пристрасно порвав із термінологічною традицією К. Яунюса й сформулював засадничий і невмирущий принцип творення термінів: «нові терміни слід творити так, як люди творять звичайні слова мови»²¹ (на його думку, саме цього бракувало термінам граматики К. Яунюса). Але чи справді Й. Яблонскіс ставився б тоді так само негативно й до власних термінів 1901 року? Це надзвичайно важливе питання розвитку й становлення нашої термінології неодмінно потрібно спеціально й ретельно дослідити. А поки що наважимося стверджувати, що видана 1901 року «Литовська граматика» Петра Кряушайтіса й тепер, через сто років, не видається застарілою (а отже, цікавою лише історикам мови) чи незрозумілою через термінологію (хоча значну її частину протягом кількох десятиліть початку XX століття було замінено; до речі, це можна сформулювати й інакше: значна частина термінів граматики, приблизно половина, досі вживається і в сучасному мовознавстві). Це була лише коротка граматика, насамперед морфологія, але ми були б дуже раді, якби сучасна молодь, що закінчує середні школи та гімназії, знала хоча б стільки, скільки в ній написано про ці питання.

МОВОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ В «ЛИТОВСЬКІЙ ГРАМАТИЦІ» ПЕТРА КРЯУШАЙТІСА (1901)

Анотація

У статті розглянуто подання термінів, досліджено синоніми й варіанти термінів, а також питання їхньої структури та словотворення і проаналізовано долю цих термінів. Зазначено, що латинські відповідники в дужках наведено майже для третини мовознавчих термінів і їх можна вважати поясненнями значень литовських термінів. Приблизно половина термінів із цієї граматики й досі вживається як литовські терміни морфології (вони становлять найбільшу частину), фонетики, синтаксису та загального мовознавства.

Stasys KEINYS Lietuvių kalbos institutas Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius E. paštas [email protected]

Надійшло 2001 09 19

²¹ Jablonskio raštai 3, Kaunas, 1934, 37.

64