Литовські та латиські синонімічні й варіантні назви рослин у словнику Миколаса Мєжиня Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno

SOLVITA LABANAUSKIENĖ

Інститут литовської мови

КЛЮЧОВІ СЛОВА: назви рослин, литовська мова, латиська мова, синоніми, варіанти, словники

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Традиція литовських і латиських двомовних та багатомовних словників сягає XVII століття. Найдавнішим контактом литовської та латиської мов у лексикографії вважають порівняльний словник латиської та литовської мов німецького за походженням лексикографа Крістіана Фрідріха Темлера (Christian Friedrich Temler, 1717–1780), який більшу частину життя провів у Данії, Glossarium Letticum cum harmonia et differentia Dialecti Lithu anicae (1772). У ньому також наведено відповідники латинської, німецької, прусської, грецької, польської, сербської, англійської, данської, іспанської, фінської та інших мов. Варто згадати ще один словник, укладений К. Ф. Темлером, Glossarium Illyricum, у якому деякі слова сербської та інших слов’янських мов порівнюються з латиськими й литовськими. Рукописи обох словників зберігаються в Королівській бібліотеці Данії в Копенгагені. Дипломат німецької національності К. Ф. Темлер багато подорожував і збирав матеріали з різних мов. Інформацію про ці маловідомі словники подавав філолог Карліс Дравіньш (Kārlis Draviņš)¹. Бібліотека Академії наук Латвії придбала мікрофільми цих словників (детальніше див. Zemzarė 1961: 153–157).

Литовські та латиські слова XVIII століття трапляються у двотомному порівняльному словнику 200 європейських і азійських мов, укладеному німецьким зоологом і ботаніком Петером Симоном Палласом (Peter Simon Pallas) у 1787 і 1789 роках. Докладніше його описала латиська мовознавиця Дайна Земзаре 1961 року.

¹ Kārlis Draviņš. «Dr. jur. Christian Friedrich Temler un sein vergleichendes Wörterbuch der lettischen Sprache» (надруковано в одному з щорічників Інституту славістики Лундського університету у Швеції). Литовський мовознавець Йонас Круопас у журналі Literatūra ir kalba 2 (1957) писав про цей словник у статті «Найдавніший порівняльний словник латиської та литовської мов».

Terminologija | 2014 | 21

143

išleistoje monografijoje Latviešu vārdnīcas (līdz 1900. g.) (žr. Zemzare 1961: 164–174). Vėliau P. S. Pallaso žodyno medžiaga pasinaudojo rašytojas, kalbų žinovas Aleksandras Šiškovas ir 1838 m. išleido savo lyginamąjį žodyną Vergleichendes Wörterbuch in zweihundert Sprachen vom Admiral Alexander Schischkoff, Präsidenten der Kaiserlicher russischen Akademie. Jame lyginami 200 kalbų, tarp jų lietuvių ir latvių, 168 žodžiai.

Перекладних словників, серед мов яких були також литовська й латиська, у XIX ст. побільшало; деякі з них так і не було надруковано. Д. Земзаре згадує два рукописи порівняльних словничків XIX ст., що зберігаються у фонді німецького мовознавця Фрідріха фон Аделунга (Friedrich von Adelung, 1768–1843) у відділі рукописів Російської національної бібліотеки (РНБ, колишньої Державної публічної бібліотеки імені Салтикова-Щедріна): латисько–литовсько–польський словничок Wocabular der Lettischen, Lithauischen und Polnischen Sprache (1816) і російсько–литовсько–латиський порівняльний словничок Словарь. Русско–литовско–латышский (1816) (Zemzare 1961: 192–196).

У XIX ст. до лексикографічної роботи взялися самі литовці й латиші. Латвійський громадський діяч, мовознавець і літератор Андрій Дирікіс (Andrejs Dīriķis, 1853–1888) дуже цікавився литовською мовою, вивчав її за книжками та газетами. У 1872 р. він уклав латисько-литовський словник, рукопис якого до Другої світової війни зберігався в бібліотеці Ризького латиського товариства, однак до наших днів не дійшов. За словами Д. Земзаре, словник містив близько 10 000 слів: не всі литовські слова було перекладено латиською; в одних місцях переклад подано німецькою, в інших — поставлено знак питання (див. Zemzare 1961: 351). Про словник А. Дирікіса у 1935 р. вийшла єдина стаття литовського мовознавця Петраса Йоніка².

Литовський мовознавець, фольклорист та етнограф, священник Антанас Юшка (1819–1880), тісно спілкувався з А. Дирікісом; зберігся рукопис складеного ним двотомного (A–O; P–Z) латисько-литовсько-польського словника (близько 1875 р., не надрукований), оригінал якого зберігається в Інституті литовської літератури та фольклору. А. Юшка був священником у багатьох містах і містечках Литви (Зарасаї, Обеляй, Антазаве, Укмерге, Пушалотас, Людвенай, Вилкія, Велюона, Алседжяй). Живучи в Алседжяї, А. Юшка почав вивчати латиську мову. До речі, спорідненість латишів із литовцями в той час цікавила багатьох литовців (Tolutienė 1961: 136).

² Статтю П. Йоніка «Par Andreja Dīriķa leišu latviešu valodas vārdnīcas rokrakstu» було надруковано в латвійському журналі Ceļi 6 (1935).

144

Solvita Labanauskienė

Mykolo miežinio Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno lietuviški ir latviški sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

Майже через 25 років, у 1894 р., було видано чотиримовний словник литовського мовознавця, священника Миколаса Межініса (1827–1888), укладений ним Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszkas žodynas.

СТРУКТУРА СЛОВНИКА М. МЕЖІНІСА

У сімдесятих роках XIX ст. католицький священник і громадський діяч М. Межініс завершив у Расейняйському монастирі писати Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszką žodyną. Щоб видати його, автор звернувся до опікуна Віленського навчального округу Помпея Батюшкова. Історик Рімантас Вебра зазначає, що П. Батюшков, повертаючи рукопис, повідомив, що не бачить перешкод для видання словника, однак перед тим слід вилучити польські слова як цілком непотрібні, а литовські й латиські надрукувати кирилицею (Vėbra 1977: 146). Департамент духовних справ іноземних віросповідань, коштом римо-католицького відділення якого мали видати цей словник, не погодився з такими виправленнями. Видання затрималося на два десятиліття. І лише 1894 р. у Тільзиті³, з ініціативи Матаса Межініса, сина брата М. Межініса, словник було видано накладом 2000 примірників.

Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszkas žodynas — один із небагатьох друкованих словників Великої Литви XIX ст. За словами Вінцаса Урбутіса, «свого часу словник Межініса допоміг значно розширити й доповнити той образ лексики литовської мови, який до того змальовувала значно багатша лексикографія Малої Литви, насамперед фіксуючи слова того краю» (Urbutis 2009: 271). Йонас Яблонскіс писав про цей словник: «Священник Межініс небагато матеріалу зібрав із чужих праць; словників Куршайтіса й Нессельмана він, мабуть, зовсім не знав, принаймні численні питомо литовські слова, які ми знаходимо у словниках тих мовознавців, не потрапили до праці священника Межініса» (Jablonskis 1935: 44). До словника М. Межініса могли потрапити й слова, вживані в місцевостях, де він народився (Вайтекюнай, Радвілішкський район), навчався (у школах Гринкишкіса та Дотнуви, Кедайняйській прогімназії, Варняйській духовній семінарії) та був настоятелем (Шета, Кліколяй, Дідкєміс, Смальвос та ін.).

На думку Д. Земзаре, деякі латиські відповідники у словнику М. Межініса збігаються з відповідниками у виданому 1872 р. під керівництвом Крішьяніса Валдемарса (Krišjāns Valdemārs) Kreewu–latweeshu–wahzu wardnize (Російсько-латисько-німецький

³ Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszkas žodynas не міг бути виданий на батьківщині М. Межініса через заборону друку.

Terminologija | 2014 | 21

145

словник мов) і виданий 1879 року Latweeschu–kreewu–wahzu wardnize⁴ (словник латиської–російської–німецької мов) (Zemzare 1961: 346). М. Мєжиніс міг ближче познайомитися з латиською мовою або вивчити її також у 1854–1866 роках, служачи священником у Латвії, у церковному селі Брунава (Бауський район), у Шимбарці (околиця Скайсткалне) (див. Vaižgantas 2007: 129).

У цьому словнику обсягом близько 15 000 слів знайдено майже по 200 литовських і латиських назв рослин, які сам автор називав рослинами. Зазвичай їх подано з позначкою bot. Біля деяких назв рослин наведено латинську назву. На відміну від А. Юшки, автор обирає за заголовне слово литовське, а далі подає відповідники латиською, польською та російською мовами⁵, наприклад:

asiuklis. m. трахшль. бот. przybus, gnidosz, гнидникъ

пижмо м bitkreslis. бот, меліса городня. пчелиная трава

чорнушка. (нігелла посівна). tšernuška. czarnuszka

чортополох, ilis м будяк, колючий чортополох. бот., бодяк, осот. волчецъ, осеть

георгіна. жоржина. георгіна

юдра. f. ідрас. bot, коніанка, звичайний любисток. зоря, рослина

гаршва f. гарсес. bot, дягель. дягель

гарстичя. f. сінапе. bot, гірчиця. гірчиця

kasztonas (дерево). kastańú (kūks). kasztan (drzewo), каштанъ (дерево)

лаванда. лаванда. lewanda. лаванда (lavadula vera).

Мета цієї статті — ідентифікувати, назви яких рослин подано у словнику М. Мєжиніса, визначити, у яких діалектах або писемних джерелах зафіксовано вживані назви рослин, а також з погляду походження розглянути ряди синонімів і варіантів литовських та латиських назв рослин.

Lietuviški duomenys lyginami su Lietuvišku botanikos žodynu (LBŽ, 1938), Lietuvių kalbos žodynu (LKŽe) ir jo papildymų kartoteka (LKŽK), prireikus naudotasi išleistais tarmių ir šnektų žodynais, latviški – su Inesės Ēdelmanės (Inese Ēdelmane) ir Arijos Uozuolos (Ārija Ozola) knyga Latviešu valodas augu nosaukumi (Latvių kalbos augalų vardai) (LVAN, 2003), Karlio Miūlenbacho (Kārlis Mīlenbahs) Latviešu valodas vārdnīca 1–4 (Latvių kalbos žodynas 1–4) (ME I–IV, 1923–1932). Taip pat remtasi Baltų kalbų atlasu. Leksika 1. Flora (CD) (BKA, 2012), kuriame pateikta ir lietuviškų, ir latviškų augalų vardų.

⁴ Назви словників подано сучасною орфографією.

⁵ Ці приклади назв рослин записано так, як їх наведено у словнику М. Мєжиніса.

146

Solvita Labanauskienė

Mykolo Miežinio lietuviškai–latviškai–lenkiškai–rusiško žodyno lietuviški ir latviški sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

Синоніми

Словник М. Мєжініса цікавий тим, що в ньому поряд із назвами рослин подано також синоніми цих назв. За словами Стасиса Кейніса, «синоніми з’являються через те, що термінологію не уніфіковано, а також через незнання термінів, уживаних іншими авторами, їхню неприйнятність і створення власних термінів. Наприклад, майже весь багатий доробок литовської ботаніки XIX ст. залишився в рукописах. Тож не дивно, що ботанічні терміни того часу були дуже різноманітними» (Keinys 1980: 98). Часто ту саму рослину називають по-різному не лише в різних діалектах, а й навіть в окремих селах, адже мовці звертають увагу на різні розпізнавальні ознаки рослин; тобто в процесі пізнання відрізняється кут зору, параметр, який стає важливим у певній ситуації під час фіксації предмета чи явища (Gritėnienė 2006: 13).

Більшість знайдених у словнику М. Мєжініса (загалом — чотири десятки) рядів синонімів литовських і латиських назв рослин становлять однослівні назви, наприклад:

лит. барщяй (~ барщяй⁶, батвініс, латв. батвіні (~ батвіні). Серед литовських назв рослин варто згадати й обговорити ще один синонімічний ряд свіклас, цвікліс, барштіс (~ барштіс), який М. Мєжініс подає окремо (без латиського відповідника) і називає сучасний рід буряка (Бета). Як зазначено в LKŽe, барщю називають «червоний буряк (Beta rubra:)». Барштіс — запозичена зі слов’янських мов назва (білор. борщш, польс. borszcz), відома західним аукштайтам-каунасцям (Bd, Gs) (LKŽe) і поширена в ареалі південних жямайтів-расейняйців (Erž, Nmk, Btg – LKŽK). Запозичення батвініс (батвіні) (білор. бауінне, польс. boćwina) (Beta vulgaris) трапляється в письмових джерелах (OZ8, S.Dauk, M.Valanč, JD683, JV734) і в діалектах аукштайтів (Pls, Sv) та жямайтів (Akm, Gršl, Rt). За даними LKŽe, слов’янізм свікла — синонім барщяй — уживають західні аукштайти (SmIn, Rg, Sk) і західні жямайти (Krg); він трапляється також у письмових джерелах (Q421, SD33, P, MŽ, Sut, K.Donel, LC1883,1, FrII502, K, J, M, L, LVIII1157, NdŽ, LBŽ, KŽ, LKAI163). Слов’янізм цвікліс зафіксовано у Вілкавішкіському та Маріямпольському повітах (LKŽe). Свіклас і цвікліс слід вважати фонетичними та орфографічними варіантами. Варто підкреслити, що в LBŽ серед інших наведено всі згадані синоніми при назві роду (Бета) (рункеліс (Mr, Šk, V), баркштіс (Al, Šl), батвініс (K, Ak, Ž, St, B, Pn), бурокас (N, Iv, K), свіклюс (P)). У Латгалії (Balvuo

⁶ У дужках авторкою подано транспоновані форми литовських і латиських назв рослин. Литовські й латиські дані перевірено за згаданими вище джерелами; також використано дослідження В. Урбутіса (2009: 271–303) «Лексизми словника М. Мєжініса».

Terminologija | 2014 | 21

147

сі) і в письмових джерелах зафіксовано латиський синонім звичайного буряка batvene (LVAN 46), який, імовірно, є варіантом назви batvini, наведеної М. Мєжінісом;

лит. gailios, atgirios. У LKŽe зазначено, що назву рослини gailios — «біла чемериця, atgirios (Veratrum album)» — ужито лише у словнику М. Мєжініса. Також зафіксована тільки в цьому словнику форма однини назви рослини atgiria поширена в Шяуляйському (Krš) та Зарасайському (Ds) районах (LKŽe). Латиську назву рослини у словнику не наведено;

лит. kalavijai, східноаукштайт. dalgios, vylkdalgis (~ vilkdalgis), лат. vilku kalmji. Форма чоловічого роду однини kalavijas, за даними LBŽ, поширена в Алітуському, Сейнському та Шяуляйському повітах, а також у письмових джерелах (F, M, BŽ212, LBŽ — LKŽe); форма жіночого роду однини kalavija — у Клайпедському, Паневежиському та Зарасайському районах, а також виявлена в матеріалах до «Ботанічного словника», зібраних письменницею Ґабріеле Петкевічайте-БітеBotanikos žodynui medžiagoje. За даними LKŽe, її зафіксовано в Дусетосі, Гружюсі та Пелесосі, а також у письмових джерелах (J, LBŽ, NdŽ). Синонім назви vilkdalgis — dalgios — уживається в жемайтському діалекті (Mž, Rs — LKŽe). Vilkdalgis (Iris), як зазначено в LKŽe, уживається в південних і північних жемайтів (Lkv, Kv, Krž, Yl, Šts) та західних аукштайтів (Vdžg), а також трапляється в письмових джерелах (R322, MŽ, MŽ 431, D.Poš, N, I, KBII72, KI304, K, J, LL255, L, L370, Rtr, LBŽ, BŽ197,498, DŽ, NdŽ, KŽ, LFII555, LKT167, LTEXII251, A.Vaičiul). За даними LVAN, vilku kalmji (Iris) — назва рослини, що вживається лише в письмових джерелах (LVAN 127);

лит. nūtrinė (~ nuotrynė), gudnoterė (~ gudnotere), dilgelė (~ dilgelė), лат. nātra (~ nātra). У західній частині Жемайтії — у говорах західних жемайтів і північних жемайтів-кретингців, а також ближчих до них телшяйців і варняйців — уживається похідне з суфіксом -ynė nõtrynė та його варіанти nótrynė, notrýnė (BKA 2012: 220). У жемайтському діалекті широко поширені складні назви, другим компонентом яких є жемайтська назва кропиви notrė та її численні морфонологічні варіанти (Gritėnienė 2006: 43). Один із них — gudnoterė (Mit134 — LKŽe). Латиші називають кропиву тим самим коренем — nātre, nātra (Urtica); ця назва поширена в багатьох латиських діалектах і зафіксована в письмових джерелах (LVAN 238). Назва є спільною для багатьох індоєвропейських мов (Gritėnienė 2006: 43);

лит. pelynas, metelė (~ metelė), лат. vērmeles (~ vērmeles). У LKŽe зазначено, що запозичення pelynas (білорус. пальін) (Artemisia absinthium) уживається в говорах західних (Gdl, Dkš), південних (Rud, Sn) і східних аукштайтів (Aps, Kp), а також у письмових джерелах (J, Mt, LBŽ, V.Krėv, J.Balt). Metelė уживалася

148

Solvita Labanauskienė

Mykolo Miežinio Lietuviškai–latviškai–lenkiškai–rusisko žodyno lietuviški ir latviški sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

сучасників М. Мєжініса — Фридриха Куршайтіса й А. Юшки. За даними LKŽe, ця назва рослини властива південним (Sn), західним (VIkv, Skr, Gs) аукштайтським говорам і південним жмудським говорам (Užž), а також зафіксована в письмових джерелах (K, J, R, LBŽ, KlvK, L3). У сучасній литовській ботанічній номенклатурі вживається не metelės, а видова назва kartusis kietis. Латиська назва рослини vērmeles є запозиченням із середньонижньонімецької мови (Karulis 2001: 1143), поширеним на всій території Латвії (LVAN 418);

лит. pienė (~ pienė), kiaulpienė (~ kiaulpienė), латв. pienis. Згідно із сучасною ботанічною номенклатурою, лит. kiaulpienė (Taraxacum) і pienė (Sonchus) належать до однієї родини айстрових. Pienė — спільна назва цієї рослини в литовській і латиській мовах (див. Sabaliauskas 1990: 157). У Литві вона вживається майже в усіх аукштайтських говорах (Dkš, Ukm, Vl, Trgn – LKŽe, BKA 226). У латиській мові, за даними LVAN, pienis — варіант pienės, уживаний у письмових джерелах (LVAN 225). Назву рослини жіночого роду pienė зафіксовано лише в деяких говорах Відземе, Латгалії та Земгале — в Акністе, Каунаті, Сянуолі (див. BKA 226);

лит. pijonka, žibuklė (~ žibuoklė), латв. vijolite (~ vijolīte). Варто згадати ще один ряд варіантів, поданий М. Мєжінісом: žydūklė (~ žyduoklė), žybuklė (~ žybuoklė), для яких відповідника латиської назви рослини не наведено. Pijonka — запозичення зі слов’янських мов. У LKŽe приклади вживання pijonkos наведено з піддіалектів паневежиських східноаукштайтських говірок (Nj) і шауляйських західноаукштайтських говірок (Pc), а також із письмових джерел (NS967, LBŽ, NdŽ). Назва польової та садової квітки родини фіалкових — фіалки (Viola) — žibuoklė, як свідчать матеріали LKŽe, вживається в районах Юрбаркаса (Stk) і Зарасая (LTR(Ant)), а також у письмових джерелах (Q623, KII285, Rtr, ŠT326, Š, LBŽ, NdŽ, KŽ, K.Bink, S.Nėr). Žyduoklė трапляється лише в письмових джерелах (M, NdŽ, KŽ). Назва žybuoklė є варіантом згаданої вище žibuklė, який не зафіксовано ані в LBŽ, ані в LKŽe. У латиській мові назва фіалки є запозиченням із середньонижньонімецької мови (Karulis 2001: 1162), що проникло в деякі латиські говори (Брукна, Буртнієки, Гарсене, Крапе, Крімулда, Лімбажі, Луоде, Ница, Паткуле, Ранки, Скайсткалне, Туя) і зафіксоване в письмових джерелах (LVAN 424);

лит. roputė (~ roputė), bulvė (~ bulvė), латв. rācini (~ rācini), kartupeli (~ kartupeli). У LKŽe зазначено, що синонім закріпленої в литовській літературній мові назви bulvė, запозиченої зі слов’янських мов, — roputė (Solanom tuberosum) — широко поширений у Жемайтії (Šlu, Krg, Bt, Pgr, NmŽ, Rsn, Grdm, Žv, Erž, Jdr, Trg, Pln, Krtn, Kv, Ktč), західній Аукштайтії (Skr, Grdž, Vdžg, Jrb) і вживається в письмових джерелах (BzF165(Šlu, Krg), P, M.Valanč,

Terminologija | 2014 | 21

149

N(Rg, Tlž), TP1880,40, K, KII13, KII51, I, M, LBŽ, LKGI570, KŽ, I.Simon). Латв. rācini зафіксовано на південному сході південної Латвії (Селії) — в Акністе (LVAN 144; ME III 494), а kartupeli вживається в усіх латиських діалектах (див. BKA 293);

лит. saulėgr anža (~ saulėgrąža), saulėkrislis (~ saulėkrislis), латв. saulgrieze (Helianthus annuus). У лит. saulėgrąža і латв. saulgrieze, що є кальками з класичних мов, мотивація пов’язана з властивістю квітки рослини повертатися до сонця (див. Gritėnienė 2006: 150, 151). За даними LBŽ, saulėgrąža поширена як в аукштайтських (Al, Kn), так і в жмудських (Rs, Trg, Tl) діалектах; цю назву зафіксовано також у письмових джерелах (M, K.Būg(Kv), Mt, LBŽ, J.Krišč, ŽŪŽ133, ŽŪŽ70 – LKŽe). Назву Saulėkrislio для звичайного соняшника вживав лише М. Мєжініс (LKŽe). Латв. saulgrieze зафіксовано в письмових джерелах (LVAN 335);

лит. serbentos, vašūklei (~ vašūokliai), латв. jānūga (~ jāņoga), zustrene. Форма однини serbenta, за даними LKŽe, широко поширена в литовських говорах (Nm, Lbv, Jz, Als, Slnt, Bgs, Srj, Krp), а також зафіксована в письмових джерелах (SD278, R, MŽ288, K, J.Jabl, Rrt, NdŽ, LKAI169(Pkl, Vgr), LKAI169(Skrd, Prn, Alv, Mtl), LKAI169(Drs, Jz, Brb, Rdš), LKAI169(Ms, Yl) та ін.). Жмудська форма vašuoklio, наведена М. Мєжінісом, імовірно є варіантом vašoklio (Ribes), який, як зазначено в LKŽe, поширеніший у жмудському діалекті (Kv, Slnt, Ktč, Sd, Plt, Kl, Žr, Ms, Grg, Klm, NmŽ, Skdv, Žgč, Erž, Vlkš, Vkš, Pj, Vn, Pln), ніж в аукштайтському (Šmk, Jrb), і вживається також у письмових джерелах (Jn, K.Būg, Š, NdŽ, KŽ, LKI169, DŽ², Sr, D.Pošk, Sut, LBŽ, ŠT98, Vaižg). Латиську назву рослини jāņoga зафіксовано в Латгалії та Відземе, а також у письмових джерелах; синонім назви порічки zustrene трапляється лише в письмових джерелах (LVAN 132);

лит. soras, laisžiai (~ laišiai), lēca (~ lēca), lēcas (~ lēcas). Назва рослини чоловічого роду soras (Panicum), на думку Альгірдаса Сабаляускаса, може бути давнім балтійським словом (LKEŽe). Її зафіксовано в західноаукштайтських говорах (KzR II 259), і, за даними LKŽe, вона вживалася в письмових джерелах (Q468, Cl952, N, M, KŽ), тоді як laišiai у значенні «просо» — лише в М. Мєжініса. Латв. lēca (-as) вживається переважно в говорах Західної Латвії, але зі значенням «вика» (Vicia) (LVAN 430). Це германізм, який, за словами А. Сабаляускаса, з німецької мови проник до багатьох європейських мов (див. Sabaliauskas 1990: 262);

лит. strebulė (~ strebulė), gurgždis (gurgždis), латв. saute, striebule. Синонім лісового дудника (Angelica silvestris) strebulė міг бути запозичений із латиської мови (див. Urbutis 2009: 287). Як зазначено в LKŽe, він ужива-

150

Solvita Laban auskienė

Mykolo Miežinio Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno lietuviski ir latviski sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

засвідчений лише в писемних джерелах (M, L, Rtr, BŽ134, LBŽ, KŽ), а gurgždis — не лише в писемних пам’ятках (CI98, R, Ak, P, K.Būg), а й у жемайтському діалекті (Lkv). За даними LVAN, латв. saute зафіксовано в Добеле (Земгале), а форму чоловічого роду striebulis (–ļi) — у Лімбажі (Відземе), а також у писемних джерелах (LVAN 471);

лит. svogūnas, ėlis (~ svogūnas, –ėlis), cibulis, латв. sīpūls (~ sīpols). Серед усіх індоєвропейських мов svogūnas трапляється лише в литовській. На думку А. Сабаляускаса, це, найімовірніше, запозичення з якоїсь тюрксько-татарської мови. Литовці, вочевидь, запозичили його безпосередньо, а не через посередників (наприклад, від татар і караїмів, що оселилися в Литві) (LKEŽe). Поряд із назвою рослини, уживаною на всій території Литви, М. Мєжиніс подає як синонім також пестливу форму. Назва cibulis (давньоліт. cybula) (Allium) широко відома в Аукштайтії (Ūd, Al, Vlkv, Dkš, Šln, Trgn) і Жемайтії (Krp). На думку А. Сабаляускаса, ця назва цибулі могла потрапити до литовської з польської або білоруської мов (LKEŽe). Латвійська назва рослини sīpols уживається в усіх латвійських діалектах (LVAN 351). Це запозичення із середньонідерландської мови (Karulis 2001: 818);

лит. tymas, czepronėlis (~ čep ro nėlis), латв. timijans. Tymas (Thymus) — запозичена з латинської мови назва, яка вживалася лише в писемних джерелах (Mt, KŽ – LKŽe), а čep ronėlis, що, найімовірніше, також є запозиченням, трапляється в писаннях Юргіса Амбразеюса Пабрежі, а також уживається в живому мовленні жемайтського діалекту (Žr, Sd, Yl – LKŽK). Латвійський відповідник чебрецю timijans виявлено в писемних джерелах (LVAN 210);

лит. trauszlei (~ traušliai), asiukai, латв. meldra aški. За даними LKŽe, форма множини traušliai уживалася М. Мєжинисом та Августом Лескіним, а варіанти чоловічого роду traušlis ir traušlys (форма однини) засвідчені в писемних джерелах (Ndž, KŽ). Як зазначено в LKŽe, синонім назви хвоща asiūkas уживається в Тракайському районі (Auk). Asiūklis слід вважати давнім запозиченням із фінської мови (див. Sabaliauskas 1990: 226). Указана М. Мєжинісом латвійська назва рослини не зафіксована в LVAN і ME. Без означення латвійська назва рослини aškis (–i) (Equisetum) є спільною для багатьох індоєвропейських мов (Karulis 2001: 81) і всіх латвійських діалектів (LVAN 153);

лит. vītolis (~ vytolis), žilvitis, латв. vītūls (~ vītols), kārklis (~ kārklis). Назву рослини vytolis, запозичену з латвійської мови (Urbutis 2009: 296), LBŽ наводить для Біржайського повіту. Друге значення Žilvičio — «кущ із родини вербових, верба (Salix viminalis)» (LKŽe). Назву зафіксовано і в Аукштайтії (Pš, Rdš, Šlv, Rz, Er, Žml, Nm, Lt, LTR(Auk), DrskŽ), і в Жемайтії (Štk, End, LTR(Brs), DūnŽ), а також у писемних джерелах (D.Pošk,

Terminologija | 2014 | 21 151

P, KII339, K, M.Valanč, Sut, I, N, M, LMD, LBŽ, DŽ, NdŽ, KŽ). Латв. kārklis трапляється в різних латвійських діалектах (LVAN 44). Ця назва рослини не має відповідників в інших індоєвропейських мовах. Походження її доволі неясне (Sabaliauskas 1990: 156).

Як видно, у рядах синонімів зазвичай подано не лише по одному, а й по два або три синоніми.

У Lietuviszkai-latviszkai-lenkiszkai-rusiszkame žodyne наведено кілька двослівних латвійських назв рослин⁷, наприклад:

латв. oliva, eļļas kūks (~ eļļas koks), лит. alyva. У джерелах лексики давньої латвійської мови назви рослин, наведені М. Мєжинісом, не зафіксовано. У сучасній латвійській ботанічній номенклатурі вживається гібридне похідне olīvokoks. Назва alyva, запозичена зі слов’янських мов (білорус. олива, польськ. oliwa) (Olea europaea), трапляється в литовських писемних джерелах (BBSir50,11, SD225, DP1, R, K, J);

латв. cedveres, cērmų zāles (~ cērmų zāles), лит. citvaras. Латвійська назва рослини cedveres «cērmjuzāles» — запозичення з німецької мови (Ozols 1968: 44), що називає засіб від глистів. Синонім cērmų zāles (Tanacetum vulgare) поширений у Відземе (Яунлайцене, Руйієна) та Земгале (Вецумнієки), а також згадується в писемних джерелах (LVAN 48). Для позначення литовської назви рослини М. Мєжиніс подає іншу назву рослини тієї самої родини айстрових — citvaras (Artemisia cina), уживану Ю. А. Пабрежою та поширену в ареалі східноаукштайтського паневежиського говору (Ėr) (LKŽe); у сучасному вжитку ця рослина називається citvariniu kiečiu;

латв. sunu stiebri, vilnaratki, лит. durnaropė (~ durnaropė). Наведені М. Мєжинісом латвійські назви рослин sunu stiebri і velna rutks позначають рід родини селерових (Conium) (сучасна назва — mauda) (LVAN 380), тоді як литовська назва позначає іншу рослину — рід родини пасльонових (Datura). За даними LKŽe, durnaropė уживається у східноаукштайтських (Slm, Ėr, Mžš) і південноаукштайтських (Lp) говорах; як свідчать матеріали LKŽK, також у південножемайтському (Btg) і північножемайтському (Yl) говорах;

латв. tūku zāle (~ tūku zāle), zemes apiņi (~ zemes apiņi), dūleji (~ dūleji), лит. veronika. Для назви вероніки М. Мєжиніс подав три латвійські назви рослини. Це слова з писемних джерел (LVAN 412). Лит. veronika (Veronica) походить із латинської мови. Цю назву (LKŽe) зафіксовано у східній Аукштайтії (Sb, Tvr) та в писемних джерелах (M, L, Rtr, LBŽ, NdŽ, DŽ¹, KŽ, DS137, LFV440, MedŽ, LTEXII176, LEXXXIII439).

⁷ Ці двослівні назви рослин виділені курсивом авторкою статті.

152

Solvita Labanauskienė

Mykolo Miežinio Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno lietuviški ir latviški sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

Як видно з наведених прикладів, ці двослівні латиські назви рослин утворюють також синонімічні ряди. У словнику немає синонімічних назв рослин, що складаються з кількох слів литовською мовою.

У словнику М. Мєжініса знайдено один синонімічний ряд, у якому латиська назва рослини має означення:

лат. aklā nātre (~ akla nātre), aklais, лит. aklis. Обидві латиські назви рослин зафіксовано в писемних джерелах (LVAN 257, 259). Aklis уживався лише у значенні «глуха кропива біла» (Lamium album) у М. Мєжініса (LKŽe).

У своєму словнику М. Мєжініс подає окремо деякі ряди литовських синонімів, повторюючи вже згадані назви рослин:

drebulė (~ drebulė), apusis (~ apušis). За LBŽ, назва drebulės (Populus tremula) уживається в говірках південних, західних і східних аукштайтів (Al, Mr, Vln) та південних жемайтів (Rs), а також у писемних джерелах (R, Ml, N, K, Juš). Назва походить від drebėti «тремтіти»; щодо семантики пор. нім. Zitteresche, Zitterpappel: zittern «тремтіти», болг. трепетлика, сербохорв. трепетљика, словен. trepelljika: давньослов. trepetati «тремтіти» (LKEŽe). У LKŽe зазначено, що apušis уживається в говірках західних аукштайтів-шауляйців (Krtv) і східних аукштайтів-вільнюсців (Lz), а також у писемних джерелах (N, [K], J). Ця назва є спільною для багатьох індоєвропейських мов (див. Sabaliauskas 1990: 39);

kimenai, samanos. Назва kimenų (Sphagnum) вживалася лише в писемних джерелах (N, MitIII139, M – LKŽe). Походження слова samanos неясне. Його намагаються пов’язати з лат. sūnas «мох», слов. *čbmelb, лит. kamanė (Sabaliauskas 1990: 202);

лит. kolis, sietiniai. Поряд із цими синонімами М. Мєжініс подає ще два синонімічні ряди: лит. kruczkai (~ kručkai), sėtiniai (~ sėtiniai) та лит. sietiniai, gručkai (~ gručkai), лат. kālis (~ kālis). Литовська назва рослини sietiniai, наведена М. Мєжінісом, найімовірніше, є варіантом назви рослини sėtinys (Brassica napus) (K, J, Š, Rtr, DŽ, LKAI163), sėtinis (KŽ, LKAI269(Prk. Plik, Plt, Kl) та варіантом sėtinis (P, N, Sut, F, I, M, LBŽ, LKAI163). За даними LKŽe, sėtinys поширений у жемайтських говірках (Rsn, Vlkš, Erž, Bt, Žg, Grg, Brs, Als, Šl, Kln, Šll, Krg, Mžk, Kv, Krp, Pvn, Ms, Slnt, Šts, Lkv, Krž, NmŽ, Trš, Skd, DūnŽ) і в писемних джерелах (K, J, Š, Rtr, DŽ, LKAI163), однак властивий також західним аукштайтам-шауляйцям (Žg). За словами А. Сабаляускаса, це назва суріпи, властива лише литовській мові, невіддільна від дієслова sėti (LKEŽe). Слов’янізм gručkas (біл. бручка), за даними LKŽe, трапляється в Маріямпольському районі (Lbv, KzRI258) та в писемних джерелах (R, Mt). Германізм kolis (нім. Kohl), крім М. Мєжініса, уживав і А. Юшка; ця назва також записана в Паневежиському (Lnkv, Krč, Lg, Grž) та Шяуляйському повітах

Terminologija | 2014 | 21

153

(Jnš, Pkr). Як показують дані LKŽe, krūčkai (біл. кручка) частіше вживається в аукштайтських говірках (Lš, Rm, Mrp, Brš, Mrk, Bsg) і в писемних джерелах (J, BS98, JV796, JD941). Gručkiai ir kručkai слід вважати фонетичними та орфографічними варіантами. Лат. kālis — запозичення, поширене на всій території Латвії та зафіксоване в писемних джерелах (LVAN 144);

лит. paeglis, kadugys. Слід згадати також ще один ряд варіантів: лит. kadagys, kadugys, лат. paegle. На думку В. Урбутіса, лит. paeglis «ялівець» — лише один із багатьох латвізмів у М. Мєжініса (лат. paegle) (LKEŽe). Крім М. Мєжініса, таку форму слова вживав і ботанік Юозапас Федоравічюс. Варіант kadugys, як зазначено в LKŽe, вживається в аукштайтських говірках (Brt, Skr, Nm, Vl), а за даними LKŽK і LBŽ — також у жемайтських говірках (End, Akm, Mžk, Rs) та в писемних джерелах (J, JV248, JV844, JD681, M, J.Jabl, LBŽ – LKŽe). Більшість дослідників фінських мов вважають, що kadagys ir kadugys мають фінське походження, однак існують і інші погляди, згідно з якими фіни запозичили цю назву з балтійських мов. Лит. kadagys засвідчено в рукописному словнику XVII ст. Lexicon Lithuanicum (Sabaliauskas 1990: 226, 227). Латиська назва paegle поширена в Латгалії (Аглуона, Аулея, Балтінава, Варакляни, Віляни, Звіргздене та ін.) і зафіксована в писемних джерелах (LVAN 254).

Варіанти

З синхронного погляду деякі знайдені литовські назви рослин слід вважати варіантами (усього 19 рядків). У працях деяких литовських термінологів варіанти й синоніми чітко не розмежовуються (наприклад, див. Umbrasas 2010: 169–187). У цій статті варіантами термінів вважаються різні форми того самого терміна (Mitkevičienė 2004: 124).

Серед назв рослин, знайдених у словнику М. Мєжініса, виокремлюються фонетичні та орфографічні (a), а також морфологічні варіанти⁸ (b):

a) лит. apynys, apvynys, латв. apiņi. Слово apynys (Humulus lupulus) трапляється у працях Фрідріха Куршайтіса, А. Юшки, Сімонаса Даукантаса, а також у говірках аукштайтів (Pn, Grž, Rm). Як свідчать дані LKŽe, другу форму слова вживали в письмових джерелах (SD204, B, R, R¹⁷³, KII63, JV591, J, NS60, NS472), вона також властива аукштайтам (Ktk, Trgn). Лит. apynys, латв. apiņis — назви, властиві лише балтійським мовам. Походять від ap(ie) + vyti. На це вказують також форми лит. apvynys, латв. apvīnis (Sabaliauskas 1990: 154). Латв. apiņi уживали діалекти латвійської мови (LVAN 20);

⁸Поділ назв рослин на фонетичні й орфографічні та морфологічні варіанти ґрунтується на класифікації Асти Міткевічене (Mitkevičienė 2004: 125–136).

154

Solvita Labanauskienė

Mykolo Miežinio Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno lietuviszki ir latviszki sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

лит. dievmedis, dienmedis, латв. dievkūciņš (~ dievokociņš) (Ginghko biloba, bot.). У сучасній литовській ботанічній номенклатурі Ginkgo biloba — це ginkmedis, тож М. Мєжініс міг помилитися, адже наведено два синоніми diemedžio (Artemisia abrotanum). За матеріалами LKŽe, dievmedis — назва рослини, що вживалася переважно в писемних джерелах (Š, SD18, N52); її також записано в Йонішкісі (LTR(Jnš)). Варіанта dienmedis немає ні в LBŽ, ні в LKŽe. Латвійська назва рослини поширена по всій території Латвії та вживається також у писемних джерелах (LVAN 419);

лит. katpėdios (~ katpėdios), katpėdžios (~ katpėdžios). Варіант katpėdžios, як свідчать дані LKŽe, зафіксований лише у словнику М. Мєжініса, а форма katpėdios не зазначена ні в LBŽ, ні в LKŽe. Імовірно, це варіанти назви katpėdė (Antennaria), що утвердилася в сучасній номенклатурі;

лит. kninas (~ knynas), koinas (~ kvynas), kmynas, латв. k’imenes (~ ḳimenes). Лит. knynas уживав лише М. Мєжініс; слово записане в Жеймелі. Варіант kvynas (LKŽe) частіше трапляється в жемайтських говірках (Brs, Krš, Ll, Pgr, Slnt, Vl, Užv – LKŽe) та писемних джерелах ([K], NdŽ, IM1861,24, D.Pošk, OZ29, LBŽ, P, J). Kmynas (Carum) увійшло до литовської мови з білоруської або польської. Ця назва трапляється в писемних джерелах XVI–XVII ст. (див. Sabaliauskas 1990: 239, 240). Латв. ḳimenes є запозиченням з німецької мови (Karulis 2001: 473), уживаним у всіх діалектах латвійської мови (LVAN 173);

лит. lendrė (~ lendrė), nendrė (~ nendrė). Назва lendrės, за даними LKŽe, уживається і в жемайтських (Krkl, Plt), і в аукштайтських (Sk, Pgg, LTR(Rdd), Prl) говірках, а також у писемних джерелах (Brz, J, JD602, KV989, BsPIII66). Nendrė належить до лексики, властивої лише балтійським мовам, і вживається в писемних джерелах XVI–XVII ст. (див. Sabaliauskas 1990: 157);

лит. medlepė (~ medlepė), medžlepis, латв. baltais kl’aus (~ baltais kḷaus). Medlepė, за даними LKŽe, уживав лише М. Мєжініс. Чоловічу форму medžliepis на позначення клена, як свідчить LBŽ, уживають лише аукштайти (B); вона трапляється також у писемних джерелах (Kos). Латвійська назва рослини з означенням baltais не зазначена в LVAN і ME;

лит. panavija, pinavija. Як свідчать дані LKŽe, panavija (Paeonia) більш властива жемайтам (Mžk, Kv, Vkš, Prk, Lky); серед місцевостей, де її зафіксовано в аукштайтів, названо Купішкіс і Біржай. Назва вживається в писемних джерелах (NdŽ, P, D.Pošk, Sut, A.Strazd, J, J.Bil, BM422, LFIII360). Другий синонім півонії — pinavija (л. pinawja) — записаний у районах Йонішкіса (Sk) і Паневежиса (Nj), трапляється також у писемних джерелах (J, JV40, Vnž, LBŽ);

лит. rukštynė (~ rūḳštynė), ruszkynė (~ rūšḳynė), пор. латв. skābenes (~ skābenes). Лит. rūšḳynė (rūšḳynė), за даними LKŽe, вживається лише

Terminologija | 2014 | 21

155

у верхньоаукштайтському діалекті (Mrj, Plv, Btr, Nč, Zt, Dv, Klvr, Dbč, Rdš, Lp), а також у писемних джерелах (SD¹⁵⁷, LBŽ, DŽ, LFIII153). Лит. rūgštynė (а також форма rūškynė) трапляється в першому виданні словника Костянтина Ширвідаса (Sabaliauskas 1990: 241). Латиська назва рослини skābenes поширена по всій Латвії (LVAN 355);

лит. žemvūgė (~ žemvuogė), žemūgė (~ žemuogė), латв. zemene. Перший варіант назви суниці, наведений М. Мєжінісом, не включено ні до LBŽ, ні до LKŽe. Назва Žemuogės широко поширена в різних литовських говірках (Tv, Brs, Vkš, Gd, Erž, Plšk, Krš, Vdk, Klp, Šts, End, Pln, Sd, Grd, Žd, Tlž, Dkš, Smln, Aln, Kvr, Všk, LTR(Šr), Rdn, Mžš, Skp, Al, Šmn, Pv, LMD(Žg), Brž), зафіксована й у писемних джерелах (SD¹³⁸, SD287, R, R123, MŽ, MŽ161, D.Poš k, Sut, Kos137, P, KBII98, F, N, K, M, J, JV654, MitIII138, L, LL176, K.Būg(Kv), Š, Sln, ŠT54, LBŽ, B.Sruog, NdŽ, DŽ, KŽ, ŽŪŽ44, J.Sav, M.Katil). Латиська назва рослини поширена в усіх латиських діалектах і писемних джерелах (LVAN 460);

b) лит. krapas, krapis. Поряд із назвою рослини krapas, яка, ймовірно, потрапила до литовської мови з польської (LKEŽe), у словнику М. Мєжініса з’являється варіант із закінченням –is krapis, не зафіксований у LBŽ і LKŽe;

лит. melenios (~ mėlenios), mėlynės (~ mėlynės), латв. melenes. Як свідчать дані LKŽe, mėlenė частіше трапляється в Жемайтії (Vkš, Als, Ms, Pj, Up, Rs, Vž, Krš, Trk, KlvrŽ) та в писемних джерелах (J, Žem). Назва лит. mėlynės і латв. mellenes поширена по всій Литві та Латвії;

лит. ryžius, ryzai (~ ryžai). Ryžius зафіксовано лише в писемних джерелах (R, N, [K], BŽ489, NdŽ – LKŽe), а друга форма — у словнику М. Мєжініса та в жемайтському діалекті (Vkš, Kal). Це полонізми від польського ryż (див. Sabaliauskas 1990: 241);

лит. rūktis (~ rūktis), ruktys (~ rūkt ys), латв. skābenes (~ skābenes) (zirga). Варіанти литовських назв рослин, наведені М. Мєжінісом, імовірно, належать до роду родини гречкових (Polygonum). За даними LKŽK, rūktis вживається і в Аукштайтії (Švnč, Vdžg), і в Жемайтії (Erž). Латиська назва рослини zirga skābenes належить до тієї самої родини, але до іншого роду — щавлю (Rumex). Ця назва звична для багатьох латиських діалектів і вживається в писемних джерелах (LVAN 357);

лит. salotai, salotos. Salotai — полонізм, синонім назви листового овочу salotos — форма чоловічого роду, яка, як свідчать матеріали LKŽK, зафіксована в районах Радвілішкіса (Sdb, Grnk) і Пакруойї, трапляється також у писемних джерелах

156

Solvita Labanauskienė

Mykolo Miežinio Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno lietuviški ir latviški sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

(BB2Moz12,8, S.Dauk, M, LD214(Ukm, Klm) – LKŽe). Лит. salota (і форма salotas) трапляється в писемних джерелах XVI–XVII ст. (Sabaliauskas 1990: 241); лит. taboka, tabakas, латв. tabaka, Tabaka (Nicotiana), за даними LBŽ, вживають аукштайти (B, Pn, Kėd, Mrj, Uk); така форма трапляється в говірках району Таураге, а також у писемних джерелах (Šr, M, Mln). Форма tabakas могла виникнути від рос. табак. До литовської мови Східної Пруссії назва тютюну мала потрапити безпосередньо з німецької, пор. нім. Tabak (Sabaliauskas 1990: 242). Латв. tabaka — запозичення, що потрапило до мови зі шведської tobak або нижньонімецької toback (Karulis 2001: 1003). Ця назва рослини вживається у Відземе (в Ерґеме, Кримулді), а також у писемних джерелах (LVAN 386). Як видно з наведених прикладів, вони відрізняються чергуванням голосних або приголосних у корені; варіюють також закінчення.

У досліджуваному чотиримовному словнику трапився лише один приклад латиських варіантних назв рослин: латв. vāveraji (~ vāverāji), vāverīni (~ vāveriņi), vaivariņi (~ vaivariņi), лит. vaivoras. Назвами латиських рослин, наведеними М. Мєжінісом, позначається рід багна (Ledum) родини вересових. Вони вживаються в латиських діалектах і писемних джерелах (LVAN 401). Лит. vaivoras належить до тієї самої родини рослин, але до іншого роду — лохини (Vaccinium uliginosum). На думку Яніса Ендзелінса (Jānis Endzelīns), і лит. vaivoras, і латв. vaivariņi, vāveriņi та vāverāji «бот. багно» (ці рослини можуть викликати запаморочення), ймовірно, пов’язані з чеським vrávorati «хитатися, погойдуватися» (див. LKEŽe).

ВИСНОВКИ

1. У словнику М. Мєжініса зібрано величезне багатство слів живої народної мови, у якому збережено чимало слів, що нині вже не вживаються. У ньому наведено також назви рослин литовською, латиською, польською та російською мовами.

2. У чотиримовному словнику виявлено майже по 200 народних литовських і латиських назв рослин, яким властиві синонімічність і варіантність.

3. Вдалося встановити, назви яких рослин наведено у словнику М. Мєжініса. Латинських назв рослин у ньому подано дуже мало, тому не завжди легко визначити, яку саме рослину названо у словнику тим чи іншим словом. Неясну литовську назву рослини іноді можна було встановити, спираючись на латиську. Подекуди М. Мєжініс подав як синоніми назви різних рослин, можливо, тому, що ці рослини не розрізняють і в живій мові називають однаково. Трапляються й протилежні випадки, коли у словнику однією назвою позначено різні рослини.

Terminologija | 2014 | 21

157

4. Виявлені литовські назви рослин поширені як у верхньолитовських, так і в жемайтських говірках, тож, імовірно, М. Мєжініс збирав назви рослин із живої мови, працюючи в різних місцевостях Литви. Наведені в цьому словнику назви рослин трапляються також у працях Піліпаса Ругіса, Фердинанда Несельмана, Ф. Куршайтіса та А. Юшки.

5. Переважна більшість наведених у словнику назв рослин обома мовами є запозиченнями: литовські назви запозичено зі слов’янських, німецької, латиської, латинської або тюркських мов, латиські — зі слов’янських і германських мов (шведської або нідерландської).

6. Виявлено 20 рядів синонімів литовських і 20 рядів латиських назв рослин. Для називання однієї рослини М. Мєжініс уживає по два або три синоніми, які використовуються в живій мові та письмових джерелах. Деякі наведені литовські й латиські назви рослин не зафіксовано ані в LBŽ і LKŽe, ані в LVAN і ME.

7. Частина виявлених назв рослин обома мовами синхронно вважається варіантами. Серед 19 рядів варіантів литовських назв рослин переважають фонетичні та орфографічні варіанти. Виявлено лише один ряд варіантів латиської назви рослини, у якому наведено морфологічні варіанти.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА

Ambrazas S. 2000: Daiktavardžių darybos raida 2, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BKA 2012: Baltų kalbų atlasas. Leksika 1. Flora (CD), Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Būga K. 1959: Rinktiniai raštai 2, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

Gritėnienė A. 2006: Augalų pavadinimų motyvacija šiaurės panevėžiškių patarmėje, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Jablonskis J. 1935: Kunigo Mykolo Miežinio žodynas. – Raštai 4, Kaunas: „Ryto“ spaustuvė, 43–46.

Jonikas P. 1935: Par Andreja Dīriņa lešu latviešu valodas vārdnīcas rokrakstu. – Ceļi 6, 203–208.

Karulis K. 2001: Latviešu etimoloģijas vārdnīca, Rīga: Avots.

Keinys St. 1980: Terminologijos abėcėlė, Vilnius: Mokslas.

Kruopas J. 1957: Seniausias lyginamasis latvių ir lietuvių kalbų žodynas. – Literatūra ir kalba 2, 467–470.

KzR II – Словник говірок Казлу-Руди 2. За ред. A. Pupkis, Vilnius: Інститут литовської мови, 2008.

LBŽ 1938: Lietuviškas botanikos žodynas. Red. J. Dagys, Kaunas: A/B „Varpas“ spaustuvė.

LKEŽe – База даних етимологічного словника литовської мови. Доступ через інтернет: http://etimologija.baltne-xus.lt/.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas (I–XX, 1941–2002), elektroninis variantas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005. – www.lkz.lt.

LKŽK – Картотека словника литовської мови, Vilnius: Інститут литовської мови.

LVAN 2003: Edel̇mane I., Ozola Ā. Latviešu valodas augu nosaukumi, Rīga: izdevumu sagatavojs un izplata SIA „Augsburgas institūts“.

LVG 2013: Latviešu valodas gramatika, Rīga: LU Latviešu valodas institūts.

ME I–IV – Словник латиської мови Карліса Мюленбаха 1–4. За редакцією, доповненнями й продовженням J. Endzelīns, Rīga: Міністерство освіти, 1923–1932.

Miežinis M. 1894: Lietuviszkai-latviszkai-lenkiszkai-rusiszkas žodynas, Tilžėje.

Mitkevičienė A. 2004: V. Dubo visuotinės literatūros vadovėlio terminų variantai. – Terminologija 11, 119–144.

Ozols A. 1968: Aizgūtā veclatviešu rakstu valodas leksika un mūsdienu latviešu valoda. – Latviešu leksikas attīstība, 11–49.

158

Solvita Labanauskienė

Mykolo Miežinio Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai–rusiszko žodyno lietuviszki ir latviski sinoniminiai bei variantiniai augalų vardai

Sabaliauskas A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas.

TB – Банк термінів Литовської Республіки. Доступ через інтернет: http://terminai.vlkk.lt/pls/tb/tb.search.

Tolutienė B. 1961: A. Juška leksikografas. – Literatūra ir kalba 5, 87–377.

Umbrasas A. 2010: Lietuvių teisės terminija 1918–1940 metais. Pagrindinių kodeksų terminai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Urbutis V. 2009: M. Miežinio žodyno leticizmai. – Baltų etimologijos etudai 2, 271–303.

Vaižgantas 2007: Raštai 18, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

Vėbra R. 1977: Mykolas Miežinis. – Žmonės ir kalba, 146–150.

Zemzare D. 1961: Latviešu vārdnīcas (līdz 1900. gadam), Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akademijas izdevniecība.

Литовські й латиські синонімічні та варіантні назви рослин

У «Летувішкай–латвішкай–ленкішкай–русішкас žodynas» Миколаса Мєжиніса

Lietuviszkai–latviszkai–lenkiszkai-rusiszkas žodynas (1894) by Mykolas Miežinis is one of the very few printed dictionaries from Lithuania proper in the 19^th century. It contains a huge number of words from folk language which subsequently fell out of usage. Among other such words this dictionary presents names of plants in Lithuanian, Latvian, Polish and Russian. The article deals with Lithuanian and Latvian terms which have synonyms and variants.

Спроба встановити, які рослини названо словами зі словника Мєжиніса, виявилася успішною. У цьому словнику дуже мало назв рослин латинською мовою, тому не завжди було легко ідентифікувати рослину, позначену певною назвою. У деяких випадках допомагали латиські назви. Подекуди Мєжиніс подавав назви різних рослин як синоніми, імовірно, тому що в народній мові ці рослини не розрізняли й називали подібними назвами. Є й протилежні випадки, коли одна й та сама назва вживалася для різних рослин.

Виявлені назви вживалися як у діалектах Жемайтії (Низовини), так і в діалектах Аукштайтії (Височини). Це дає підстави припускати, що Мєжиніс збирав ці назви, працюючи в різних місцевостях Литви та Латвії. Назви рослин зі словника Мєжиніса трапляються також у працях Філіпа Ругія (Піліпаса Руїгиса), Фердинанда Нессельмана, Фрідріха Куршата (Фрідріха Куршайтіса) та Антанаса Юшки. Більшість наведених у словнику назв рослин є запозиченнями: литовські назви запозичено з німецької, латиської, латинської, слов’янських або тюркських мов, а латиські назви — з германських або слов’янських мов.

Виявлено 20 рядків синонімів як для литовської, так і для латиської мови. Мєжиніс використовував дві або три синонімічні назви рослини, які вживалися в народній мові та писемних джерелах. Серед 19 рядків варіантів литовських назв переважають фонетичні та орфографічні варіанти. Зафіксовано лише один випадок морфологічних варіантів латиських назв.

Отримано 2014-11-17

Solvita Labanauskienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT–10308 Vilnius E. paštas [email protected]

Terminologija | 2014 | 21

159