Аналіз творення термінів у литовських, російських та англійських термінологічних працях

LIUDMILA MOCKIENĖ

Університет Миколаса Ромеріса

SIGITA RACKEVIČIENĖ

Університет Миколаса Ромеріса

КЛЮЧОВІ СЛОВА: термінологія, творення термінів, способи творення термінів, засоби творення термінів, джерела термінів, зіставний аналіз

ВСТУП

У статті представлено зіставне дослідження підходів до аналізу способів і засобів творення термінів, розглянутих у литовських, російських та англійських термінологічних працях. Дослідження зосереджене на огляді різних класифікацій типових мовних засобів творення термінів, представлених у термінологічних працях литовською (Keinys 1980, 2005a; Gaivenis 2002, 2014), російською (Даниленко 1977; Лейчик 2009; Суперанская, Подольская, Васильева 2005, 2012; Гринев-Гриневич 2008) та англійською мовами (Sager 1990, 1997, 2004; ISO 704:2009 (E)).

Творення термінів як процес зазвичай відповідає процесам словотворення, властивим конкретній мові. Проте творення термінів відрізняється від словотворення тим, що, як правило, є цілеспрямованою та свідомою діяльністю, а не спонтанним процесом. Крім того, поняття творення термінів ширше, оскільки охоплює творення як слів, так і словосполучень. Результатом першого процесу є однослівні терміни, тоді як другого — багатослівні терміни.

Литовський термінолог Стасис Кейніс стверджує, що терміни створюють і стандартизують свідомо (Keinys 1980: 60). За словами Ст. Кейніса, термінологія є частиною стандартної мови, проте в деяких аспектах відрізняється від неї та є незалежною. З одного боку, термінологія відповідає загальним тенденціям розвитку мови; з іншого боку, їй властиві специфічні особливості, певні вимоги та закономірності розвитку (Keinys 2005g: 231).

52

Liudmila Mockienė

Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

Ідея про те, що термінотворення є регульованою, контрольованою та свідомою діяльністю, також обговорюється російськими мовознавцями, такими як Валерія Даниленко (Даниленко 1977: 91, 93), Володимир Лейчик (Лейчик 2009: 62), Олександра Суперанська, Наталія Подольська та Наталія Васильєва (Суперанская et al. 2012: 194). За В. Даниленко, термінотворення у сфері наукової мови спирається на систему словотворення російської літературної мови. Водночас існує низка ознак, що розрізняють термінотворення в науковій мові та словотворення в літературній мові; однією з них є те, що терміни створюються цілеспрямовано й свідомо (Даниленко 1977: 90–97). Хуан К. Сагер також поділяє думку, що термінотворення є «свідомою діяльністю людини й відрізняється від довільності загальних словотвірних процесів більшою обізнаністю щодо наявних схем і моделей <…>» (Sager 1997: 25). Цей процес не лише спирається на наявні лексичні елементи та поєднує їх у певний спосіб, а й може бути описаний через схеми, за якими ці елементи поєднуються; своєю чергою, ці схеми можна використовувати для подальшого термінотворення (там само).

Оскільки термінотворення є цілеспрямованим, свідомим, контрольованим і регульованим процесом, для створення нових термінів та оцінювання їхньої системності й правильності необхідно знати типові схеми й моделі творення нових слів у певній мові. Отже, мета дослідження — розглянути основні підходи до аналізу способів і засобів термінотворення в литовській, російській та англійській мовах і провести їх зіставний аналіз. Під способами термінотворення ми розуміємо використання або модифікацію внутрішніх/зовнішніх джерел термінотворення, тоді як термін засоби термінотворення у цій статті позначає конкретні типи термінотворення, наприклад термінологізацію, транстермінологізацію, афіксацію, словоскладання, конверсію, пряме запозичення, калькування тощо. У статті аналізуються та порівнюються основні критерії, які термінознавці застосовують для класифікації моделей термінотворення, щоб виявити подібності й відмінності в аналізі термінотворення в різних мовах.

CLASSIFICATION OF WAYS AND MEANS OF TERM FORMATION IN SOME WORKS OF LITHUANIAN TERMINOLOGISTS

У цьому розділі подано аналіз праць двох найвидатніших литовських термінознавців — Стасіса Кейніса та Казімераса Гайвенісіса, які заклали основу сучасного литовського термінознавства. Також тут розглянуто

Terminologija | 2016 | 23

53

деякі ідеї з праць Альвідаса Умбраса, який досліджував литовську юридичну термінологію та її історичний розвиток.

Литовські термінознавці розрізняють три способи термінотворення: 1) використання наявної лексики літературної мови та діалектів, 2) творення нових слів (неологізмів) і 3) запозичення термінів з інших мов (Gaivenis 2002, 2014; Keinys 2005a). Варто зазначити, що перші два способи термінотворення ґрунтуються на внутрішніх джерелах, тоді як третій спирається на використання зовнішніх джерел.

Використання наявної лексики літературної мови та діалектів як способу термінотворення ґрунтується на лексиці питомого походження. Це означає, що або слово, яке вже існує в мові чи її діалекті, термінологізується, або термін, який уже існує в іншій термінологічній галузі, транстермінологізується (Keinys 2005g: 231). Термінологізацію слова із загальної мови чи її діалекту можна здійснити двома способами: його лексичне значення або розширюється, або звужується (Gaivenis 2002: 52–53). У цьому разі зазвичай змінюються зміст, уживання та валентність термінологізованих слів. Коли слова загальної мови чи її діалекту використовуються як терміни, вони зазвичай набувають нових елементів значення, яких не мають у загальній мові (там само), наприклад banga «хвиля» («хвилі моря/озера» → «радіохвилі»).

Більшість термінів, що складаються з одного слова й мають просту структуру, насправді є термінологізованими словами загальної мови чи її діалекту. Крім того, сам по собі факт, що термін має складну структуру, не означає, що його було створено саме таким шляхом словотворення. Як стверджує К. Гайвеніс, трапляються випадки, коли терміни зі складною структурою (тобто утворення) не можна віднести до категорії термінів, створених за допомогою словотворення, оскільки насправді вони були термінологізовані: саме слово було утворене в загальній мові (або її діалекті), а потім використане як термін (Gaivenis 2002: 56). Отже, буває досить складно встановити, чи утворився термін унаслідок словотворчого процесу, чи є термінологізованим або транстермінологізованим словом. Одним із критеріїв, який може допомогти в цьому, є врахування галузі науки та історії розвитку термінології цієї галузі. Водночас цей критерій «новизни» терміна не цілком надійний, оскільки ті самі засоби можуть використовуватися для творення нового слова в різних місцевостях, де розмовляють цією мовою, і в різні періоди. Навіть той факт, що слово існувало в минулому й було

54

Liudmila Mockienė Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

Використання в певному історичному документі не означає, що слово було запозичене з цього давнього джерела, а не створене як нова одиниця (Keinys 2005d). С. Кейніс пропонує розглядати всі терміни, які синхронно можна трактувати як утворення, як результат словотворення, а не термінологізації (Keinys 2005d: 22). Він наводить два аргументи на підтримку цієї позиції: 1) у багатьох випадках неможливо встановити, чи був термін створений як неологізм, чи запозичений із загальновживаної мови; 2) терміни, утворені на основі звичайних слів, усе ж відображають певні словотвірні типи, тому було б неточно не вважати їх представниками цих типів словотворення (Keinys 2005d: 22; Keinys 2005e: 113). Альвідас Умбрасас, який проаналізував литовську юридичну термінологію, уживану в період з 1918 по 1940 рік, також поділяє цю думку й не розмежовує терміни складної структури як термінологізовані слова та терміни складної структури, утворені з певною метою; його підхід є формальним, і всі терміни складної структури (похідні слова й композити) він відносить до тієї самої категорії (Umbrasas 2010: 67–68). Отже, у працях С. Кейніса та К. Гайвеніс слова складної структури найчастіше відносять до другої категорії термінотворення — створення нових слів (неологізмів).

Створення нових слів (неологізмів) на основі вже наявних слів відповідно до всіх основних типів словотворення — ще один продуктивний спосіб творення нових термінів у литовській мові. У литовській мові є чотири основні засоби термінотворення: префіксація, суфіксація, флексійне словотворення та словоскладання (Gaivenis 2002: 54; Keinys 2005g: 232; EC 2006).

За словами С. Кейніса, який провів ґрунтовний аналіз засобів термінотворення в різних галузях науки, більшість термінів утворюється за допомогою суфіксації, причому більшість із них є віддієслівними. Для термінів, утворених за допомогою суфіксації, характерні кілька ознак: зазвичай це абстрактні іменники, їм бракує емоційного забарвлення, і чимало з них є гібридами (Keinys 2005d). Гібриди — терміни, що складаються з іншомовної основи й питомого суфікса, — аналізують як похідні слова та відносять до тієї самої групи, що й утворення питомого походження (Keinys 2005d: 75). Однак А. Умбрасас, який бере етимологічний критерій за вихідний, виокремлює гібриди в самостійну категорію, відмінну від термінів питомого походження, утворених за допомогою суфіксації (наприклад, kontrabandininkas ‘контрабандист’ (← kontrabanda ‘контрабанда’ + питомий суфікс -ininkas), і розглядає такі засоби як підтип термінотворення на основі елементів іншомовного походження (Umbrasas 2010: 132–133).

Terminologija | 2016 | 23

55

Ще одним засобом творення, який дуже часто використовують для утворення нових термінів у литовській мові, є словоскладання. С. Кейніс стверджує, що словоскладання — другий за продуктивністю засіб термінотворення після суфіксації, і воно досить поширене в окремих сферах професійної мови (Keinys 2005c: 129). Високу продуктивність словоскладання в термінотворенні можна пояснити потребою позначати складне поняття. Крім того, складні слова відповідають таким надзвичайно важливим вимогам до термінів, як точність, ясність і стислість. Хоча цих вимог можна дотриматися й за допомогою багатослівного терміна, однослівні терміни зручніші у вжитку, і їх можна утворювати як відносно короткі родові назви без атрибутивних компонентів. Найтиповішими частинами мови, що використовуються для утворення складних слів у термінології, є поєднання двох іменників, іменника й дієслова, а також прикметника й іменника (Gaivenis 2002; Keinys 2005c), наприклад, medsraigtis ‘шуруп-цвях’ (medis ‘дерево’ + sraigtas ‘гвинт’), vanden­tiekis ‘водопровід’ (vanduo ‘вода’ + tiekti ‘постачати’).

Ще одним досить продуктивним засобом термінотворення, властивим литовській мові, є флексійне словотворення. На відміну від англійської, де флексія слугує лише функціональним афіксом, у литовській мові її можна використовувати для словотворення. За своєю природою, словотвірним значенням і формою флексійне словотворення як засіб деривації дуже подібне до суфіксації (Keinys 2005b). Терміни, утворені за допомогою флексійного словотворення, дуже зручні у вжитку завдяки простій структурі. Отже, флексійне словотворення можна було б ширше використовувати як засіб термінотворення (Keinys 2005b). Більшість термінів, утворених за допомогою флексійного словотворення, є віддієслівними та відад’єктивними, тоді як іменники, займенники й числівники дуже рідко слугують твірною основою, наприклад, sąnaudos ‘споживання, витрати’ (← sunaudojo ‘використав’).

Відносно менш продуктивним засобом термінотворення в литовській мові є префіксація, оскільки її використовують лише для утворення відіменникових іменників (Keinys 2005e); натомість суфіксацію та флексійне словотворення використовують для утворення віддієслівних, відад’єктивних і відіменникових іменників. Проте роль префіксації в термінотворенні досить вагома (Keinys 2005e), наприклад, įtėvis ‘прийомний батько’ (← į + tėvas ‘батько’), nedarbas ‘безробіття’ (← ne ‘не’ + darbas ‘робота’).

Останній спосіб термінотворення, розглянутий у працях литовських термінологів, — це запозичення термінів з інших мов. Запозичення поняття разом із терміном, який це поняття позначає, є цілком звичним явищем у мові загалом і в термінологічній науці.

56

Liudmila Mockienė Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

specifically (Keinys 2005g). As K. Gaivenis claims, it is rather hard to avoid borrowings in terminology, besides it is not always necessary to do that (Gaivenis 2002: 57). What is necessary is to prevent overuse of borrowings in cases when they may supersede the existing terms of native origin, and, in addition, borrowings should conform to the rules of phonology, morphology and spelling of the Lithuanian language. Borrowed terms can be classified according to the degree of their assimilation into three groups: 1) old borrowings; 2) international words; and 3) barbarisms. Old borrowings have been absolutely assimilated and adapted to the language system, e.g. stiklas ‘glass’ (Gaivenis 2002: 58). In terminology they are not considered as real borrowings, in fact they are terminologized words of general vocabulary. Another category, international words, serve as terms of different fields of science. They have been borrowed into Lithuanian mainly from classical languages, such as Greek and Latin, either directly or through intermediary languages, e.g. hipoteka ‘mortgage’ (from Greek), respublika ‘republic’ (from Latin). The last category, barbarisms, are words which do not comply with the norms of the language (Gaivenis 2002: 57). Barbarisms never become part of standardized lexis. It was also observed that the distribution of borrowings in different fields of terminology is uneven. It is argued that the amount of borrowings in the latest scientific and technical branches of terminology is higher than in fields which have long traditions and rely largely on the indigenous vocabulary (Keinys 2005f).

St. Keinys also discusses loan translations/calques (Keinys 1980: 92–96). Most of such terms do not comply with the norms of the Lithuanian language and are not recommended for usage. Those which conform to the norms of the language and are formed on the basis of a productive model of word-formation are also often problematic as it is often difficult to determine whether a term is a loan translation or a native formation. Similarity of the structure of a word in several languages does not necessarily indicate an instance of loan translation. Most often such terms are perceived as native formations (Umbrasas 2010: 134).

Литовські термінологи класифікують терміни за формальною структурою на однослівні та багатослівні. Однослівні терміни можна додатково класифікувати за структурою на прості й похідні, тоді як багатослівні терміни групують за кількістю слів-компонентів (Keinys 1980: 16–17; Gaivenis 2002: 17) і аналізують з огляду на їхнє походження та синтаксичний зв’язок між словами в терміні (Umbrasas 2010).

Terminologija | 2016 | 23

57

І однослівні терміни, і компоненти багатослівних термінів утворюються за однаковими принципами (із використанням внутрішніх або зовнішніх джерел і різних способів термінотворення), які узагальнено у схемі 1.

Схема 1. Класифікація основних способів і засобів термінотворення в литовській мові (за працями К. Гайвениса та Ст. Кейниса)

Підсумовуючи, литовські науковці, зокрема К. Гайвенис і Ст. Кейнис, підтримують думку, що основним джерелом термінів має бути внутрішнє джерело: або рідна мова, тобто загальновживана лексика чи її діалекти, або питомі засоби словотворення. Отже, основою термінотворення в литовській мові є семантичні засоби (термінологізація слів рідної мови та давніх запозичень), морфологічні засоби (словотворення) і синтаксичні засоби (багатослівні терміни).

КЛАСИФІКАЦІЯ СПОСОБІВ І ЗАСОБІВ ТЕРМІНОТВОРЕННЯ У ДЕЯКИХ ПРАЦЯХ РОСІЙСЬКИХ ТЕРМІНОЛОГІВ

У цьому розділі проаналізовано праці російських термінологів В. Даниленко, М. Лейчика, А. Суперанської, Н. Подольської, Н. Васильєвої та Сєргєя Гринєва-Гриневича.

Російські термінологи, як і литовські, зазвичай виокремлюють три основні способи термінотворення. Перші два ґрунтуються на використанні внутрішніх джерел, а саме на використанні наявного слова мови (тобто термінологізації слова загальновживаної лексики або транс-

58

Liudmila Mockienė Sigita Rackevičienė | Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

термінологізації готового терміна з однієї галузі в іншій) і термінотворенні словотворчими та синтаксичними засобами; натомість останній ґрунтується на використанні зовнішніх джерел, а саме на запозиченні терміна з іншої мови з його фонетичною та морфологічною адаптацією до норм цієї мови (Лейчик 2009: 81–84; Суперанская et al. 2012: 194, 203).

А. Суперанська, Н. Подольська та Н. Васильєва стверджують, що, хоча в окремих галузях термінологізація слів загальновживаної мови застосовується ширше, домінантним способом термінотворення є словотворення (Суперанская et al. 2012: 201). Вони пропонують поєднувати два параметри під час розроблення класифікації способів утворення термінів: мову-джерело (рідну чи іноземну) та лексичний принцип, покладений в основу утворення терміна (готове слово чи слово, створене цілеспрямовано) (Суперанская et al. 2012: 196). У результаті отримуємо схему способів термінотворення, яка, за твердженням авторів, має дуже загальний характер, оскільки не охоплює транстермінологізацію (див. схему 2).

Схема 2. Класифікація основних способів і засобів термінотворення в російській мові (за працями А. Суперанської та ін.)

Так само В. Лейчик виокремлює три способи термінотворення: утворення термінів на основі ресурсів рідної мови словотворчими й синтаксичними засобами; термінологізацію слів неспеціальної (літературної мови та діалектів) і спеціальної лексики; а також запозичення термінів з інших мов, де їх було створено як терміни, або запозичення слів із подальшою їх термінологізацією (Лейчик 2009: 81–84).

Terminologija | 2016 | 23

59

Як зазначає В. Лейчик, хоча моделі творення термінів такі самі, як і засоби словотворення загальної мови, одні з них продуктивніші, а інші — менш продуктивні. Класифікуючи терміни, він насамперед розрізняє однослівні та багатослівні терміни. Хоча продуктивність складання як засобу словотворення в російській мові не надто висока, В. Лейчик зауважує загальну тенденцію до використання двослівних і трислівних термінологічних словосполучень (особливо в галузі інформатики) і навіть термінів із чотирьох або п’яти слів (особливо в галузі філософії). Більшість компонентів багатослівних термінів у російській мові становлять іменники та прикметники. Поєднання кількох іменників може вживатися з прийменниками або без них, тож іменники можуть залежати від інших іменників (Лейчик 2009: 48–62).

Схема 3. Класифікація основних способів і засобів творення термінів у російській мові (за працями В. Лейчика)

Дві розглянуті вище класифікації відрізняються підходом до запозичень. Поряд із процесом запозичення готових слів А. Суперанська та ін. також виокремлюють творення термінів на основі запозичених елементів. Місце останніх у класифікації В. Лейчика не зовсім зрозуміле. Однак поряд із процесом запозичення термінів він розрізняє процес термінологізації запозичених слів із загальновживаної лексики іншомовного походження, тобто ці запозичені слова не використовувалися як терміни в мові-джерелі й набули такого статусу лише в мові-реципієнті.

Інша відома російська мовознавиця, В. Даниленко, стверджує, що за своєю суттю терміни утворюються на основі слів загальновживаної та спеціальної лексики відповідно до всіх структурних типів слів, характерних для певної національної мови (прості слова, похідні та складні слова). Вона розрізняє ті самі засоби називання понять

60

Liudmila Mockienė Sigita Rackevičienė | Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

у термінології, які активно використовуються в загальній мові, тобто семантичні, синтаксичні та морфологічні засоби словотворення (див. схему 4). Основна відмінність полягає в тому, що словотвірні моделі й морфеми в термінології, як правило, виявляють вищий ступінь семантичної спеціалізації, ніж у загальній мові (Даниленко 1977: 89–97, 113–116).

Семантичний засіб творення термінів є визначальним у мові науки. Історично він був одним із перших засобів, застосованих для утворення нових термінів, і відтоді залишається постійним і незамінним джерелом термінів. Крім того, семантичний засіб творення термінів має низку переваг перед іншими засобами, адже терміни, утворені шляхом термінологізації, зазвичай короткі й легкі для запам’ятовування. Семантичне творення термінів відрізняється від семантичного словотворення в літературній мові, оскільки в останньому семантичні зміни відбуваються поступово й зазвичай призводять до появи омонімів, тоді як у творенні термінів семантична зміна майже миттєва (Даниленко 1977: 97–103). Слова зазвичай термінологізуються шляхом розширення лексичного значення, наприклад, корень «корінь» («корінь рослини» → «корінь у математиці»), або метафоризації, наприклад, кошка «кішка» («тварина» → «кіш»).

Інший засіб творення термінів, характерний і високопродуктивний для російської мови, — синтаксичний. За В. Даниленко, термін «синтаксичний засіб» охоплює як складання основ (що дає однослівні терміни, утворені поєднанням двох основ в одне слово — через дефіс або разом, наприклад, нефтепровод «нафтопровід»), так і словоскладання (що дає багатослівні терміни, утворені поєднанням кількох слів у словосполучення, наприклад, ласточкин хвост «ластівчин хвіст»). Вона також зазначає, що найпродуктивнішими моделями творення багатослівних термінів є поєднання прикметника з іменником, іменника з іменником, трьох іменників, а також іменника, прикметника й іменника (Даниленко 1977:103–107).

Нарешті, морфологічний засіб творення термінів охоплює той самий набір афіксів, що й для творення слів літературної мови, і є одним із найпоширеніших та найпродуктивніших засобів творення термінів, наприклад, краситель «барвник» (← красить «фарбувати» + суфікс -тель), подотряд «підряд» (← префікс под + отряд «ряд»). Проте морфологічні засоби творення термінів і словотворення, використовувані в літературній мові, доволі суттєво різняться. Джерела, що використовуються для творення термінів, поділяють на дві категорії: внутрішні (власні) та зовнішні (запозичені). До останніх, за В. Даниленко, належать лише термінотвірні елементи міжнародного (греко-латинського) походження, оскільки запозичення

Terminologija | 2016 | 23

61

використання готових слів з іноземних мов для називання спеціальних понять є окремою категорією засобів термінотворення. У російській мові термінотвірні елементи грецького й латинського походження дуже продуктивні в утворенні термінології науки (наприклад, биофизика «біофізика»).

Схема 4. Класифікація основних способів і засобів термінотворення в російській мові (за працями В. Даниленко)

Російський термінолог Сергій Гриньов-Гриневич пропонує класифікувати терміни на основі численних критеріїв, таких як форма, історія, хронологічний статус і зміст (Гринев-Гриневич 2008: 59–66). За структурою терміни зазвичай поділяють на однослівні (або монолексемні) та багатослівні терміни (словосполучення, полілексемні терміни). С. Гриньов-Гриневич зазначає, що в більшості європейських мов частка багатослівних термінів становить від 60 до 80%. Однослівні терміни також поділяють за структурою на прості (або кореневі слова), похідні та складні слова (Гринев-Гриневич 2008: 121–123).

Ще один параметр, який слід ураховувати під час класифікації термінів, — історичний аспект. Отже, терміни поділяють на питомі й запозичені. Терміни питомого походження можна додатково класифікувати як прості за структурою (кореневі слова) та утворення (на основі морфологічних і морфолого-синтаксичних засобів словотворення) (Гринев-Гриневич 2008: 60–61). Запозичені терміни, своєю чергою, можна класифікувати за різними критеріями, такими як період запозичення, мова-джерело та сфера вживання запозичення (Гринев-Гриневич 2008: 153). Автор зауважує, що питанню запозичень у термінології приділяли мало уваги, оскільки все, що стосується запозичень загалом, може

62

Liudmila Mockienė | Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

стосуватися й термінології, адже більшість запозичених слів є термінами.

С. Гриньов-Гриневич розробив узагальнену класифікацію типів термінотворення, спираючись на способи й засоби термінотворення, описані найвидатнішими російськими та зарубіжними науковцями; її застосовували для аналізу спеціальної лексики різних галузей. Отже, розрізняють такі типи процесів термінотворення: семантичний, морфологічний, синтаксичний і морфолого-синтаксичний (Гринев–Гриневич 2008: 123–162). Для зручності ми впорядкували їх у схему (див. Схему 5).

Схема 5. Класифікація основних способів і засобів термінотворення в російській мові (за працями С. Гриньова-Гриневича)

Автори двох розглянутих вище класифікацій по-різному визначають статус складних слів. В. Даниленко не виокремлює морфолого-синтаксичні засоби й відносить словоскладання до синтаксичних засобів термінотворення.

Класифікації В. Даниленко та С. Гриньова-Гриневича, очевидно, мають іншу вихідну основу, ніж класифікації А. Суперанської та ін. і В. Лейчика. В. Даниленко та С. Гриньов-Гриневич будують свої класифікації на типі засобів термінотворення (семантичних, морфологічних, синтаксичних). Однак етимологічний критерій також застосовують до кожного з описаних типів засобів термінотворення; наприклад, семантичні засоби терміно-

Terminologija | 2016 | 23 6 3

Творення спирається як на внутрішні джерела (термінологізацію питомих слів, розширення лексичного значення, метафоризацію, метонімію, звуження лексичного значення та транстермінологізацію), так і на зовнішні джерела (запозичення з іноземних мов); морфологічні засоби творення термінів спираються на внутрішні джерела, тоді як синтаксичні та морфолого-синтаксичні засоби творення можуть спиратися як на внутрішні, так і на зовнішні джерела.

КЛАСИФІКАЦІЯ СПОСОБІВ І ЗАСОБІВ ТВОРЕННЯ ТЕРМІНІВ У ДЕЯКИХ ПРАЦЯХ СЕЙДЖЕРА ТА В ISO 704:2009

У цьому розділі подано аналіз вибраних праць з англійської термінології. Ми розглянемо деякі праці Хуана К. Сейджера, відомого термінознавця, якого 2001 року Інфотерм відзначив премією Ойгена Вюстера за видатні досягнення в галузі термінології, а також міжнародний стандарт ISO 704 (Термінологічна робота — Принципи та методи) Міжнародної організації зі стандартизації (ISO 704:2009 (E)). Стандарт ISO 704 описує способи творення термінів, застосовні до англійської мови. Вони можуть застосовуватися й до інших мов, але не обов’язково в той самий спосіб, оскільки способи та засоби творення термінів «залежать від лексичної, морфосинтаксичної та фонологічної структури окремих мов»; отже, «специфічні для певної мови принципи творення термінів слід описувати лише в національних і регіональних стандартах, присвячених конкретній мові, а не в міжнародних стандартах» (ISO 704:2009 (E): 38).

Класифікації способів і засобів творення термінів, що використовуються в англійській мові, мають спільну рису: вони насамперед ґрунтуються на розмежуванні використання наявних форм, створення нових форм і використання нових ресурсів.

Термінознавець Дж. К. Сейджер стверджує, що набір структур, які використовуються для утворення термінів у спеціальних мовах, такий самий, як і для утворення слів загальної мови. Відмінність полягає в тому, що спеціалізована лексика «вирізняється значно більшою регулярністю внаслідок цілеспрямованих і часто систематичних методів творення термінів» (Sager 2004: 1924).

У працях Дж. К. Сейджера способи й засоби творення термінів названо лінгвістичними методами найменування. Вони застосовуються в термінології різних галузей знань. Дж. К. Сейджер зазначає, що класифікація методів творення термінів, яку він розглядає, «не має на меті бути вичерпною, а радше вказує на діапазон можливостей» (Sager 1990: 71–80; Sager 1997; Sager 2004: 1924–1928).

64

Liudmila Mockienė | Analysis of Term Formation in Lithuanian,

Sigita Rackevičienė | Russian and English Terminology Works

Дж. К. Сейджер розрізняє такі методи творення термінів:

використання наявних ресурсів,

модифікація наявних ресурсів,

використання нових ресурсів (створення нових мовних одиниць) (див. Схему 6).

Використання наявних ресурсів передбачає розширення значення слова, що належить до загальної мови. Розширення значення здійснюється за допомогою порівняння (називання поняття за аналогією з іншим, наприклад, кімната Г-подібної форми), метафори (називання поняття за назвою предмета, на який воно найбільше схоже, наприклад, затискач «гусяча шия») або власного імені (наприклад, ват). Однак Дж. К. Сейджер не бере до уваги структуру термінологізованого чи транстермінологізованого терміна: чи є слово простим за структурою, чи похідним. Імовірно, це зумовлено тим, що важко визначити, чи було похідне слово створено для позначення нового поняття, чи перенесено із загальної мови або іншої спеціальної мови (термінологізовано/транстермінологізовано).

Модифікація наявних ресурсів як спосіб творення термінів охоплює афіксацію (або деривацію), зворотне словотворення, словоскладання, творення словосполучень-термінів, конверсію та компресію.

Дж. К. Сейджер зазначає, що афіксація (суфіксація та/або префіксація) відіграє важливу роль у забезпеченні системного впорядкування термінів завдяки точному вираженню й системному співвіднесенню афіксів. Він також стверджує, що набір афіксів, використовуваних для творення термінів у спеціальних мовах, значно ширший, ніж у загальній англійській мові, оскільки до англійської мови, особливо в галузі науки й техніки, увійшло багато слів і словотворчих елементів із класичних мов, таких як грецька та латинська, наприклад, super-elevation ← super + elevation; compaction ← compact + ion.

Як і афіксація, словоскладання також має велике значення для системності спеціалізованої лексики. Складне слово є новою синтагматичною одиницею, утвореною поєднанням двох або більше слів; воно має значення, незалежне від значень складників, і як термін позначає поняття, релевантне для певної галузі знань (Sager 1997: 34). У складних словах, що складаються з двох елементів, перший елемент зазвичай є детермінантом, який модифікує другий елемент — ядро складного слова, наприклад, water load, sight width. Крім того, складні слова можуть утворюватися поєднанням трьох або чотирьох елементів, а іноді навіть п’яти чи шести.

Terminologija | 2016 | 23

65

J. C. Sager також використовує терміни фразові складні слова — словосполучення, що складаються зі слів, поєднаних прийменниками (Sager 2004: 1927), — та складні словосполучення — словосполучення, що містять прийменники, артиклі, сполучники й прислівники (Sager 1990: 74), однак у його працях це розрізнення не є цілком чітким.

Як окрему категорію засобів термінотворення J. C. Sager виокремлює утворення фразових термінів (наприклад, виявлення тріщин методом кольорової дефектоскопії). Їх утворення тісно пов’язане зі складанням основ, і, як зазначає J. C. Sager, «перевага одного чи іншого методу є питанням мовних схильностей» (Sager 1997: 36). Германські мови мають ширші можливості для утворення складних слів, тоді як романські мови змушені покладатися на утворення фразових одиниць. За словами J. C. Sager, «в англійській мові фразові терміни утворюються тоді, коли складне слово недостатньо зрозуміле або навіть неоднозначне» (Sager 1997: 36).

Ще одним способом термінотворення шляхом модифікації наявних ресурсів є конверсія. У цьому разі слово змінює свою граматичну категорію без морфологічної зміни. J. C. Sager зазначає, що конверсію часто використовують для утворення іменників на основі дієслів і прикметників та навпаки; однак напрям дериваційного процесу не завжди легко встановити (наприклад, design, supply). Крім того, продуктивність цього способу термінотворення в науковій англійській мові обмежена, оскільки значна частка термінів містить елементи латинського та грецького походження, непридатні для конверсії (Sager 2004: 1927).

У спеціальних мовах також є чимало термінів, утворених різними способами скорочення вже наявних довгих термінів. Найпродуктивнішими й найчастотнішими засобами скорочення є акронімізація (наприклад, FM, DDT) та усічення (наприклад, maths, lab) (Sager 1990: 37, 38).

Ще одним способом термінотворення, що ґрунтується на модифікації наявних ресурсів, є зворотне словотворення. J. C. Sager стверджує, що зворотне словотворення продуктивніше у сфері технологій, ніж у науці, і призводить до утворення складних дієслів, які позначають номінальні поняття процесів і часто виникають у поєднанні зі складанням основ (Sager 2004: 1927).

Останнім способом термінотворення, який розглядає J. C. Sager, є використання нових ресурсів або створення нових лексичних одиниць (неологізмів). Вони можуть бути двох типів: створення цілком нових одиниць і запозичення з інших мов (пряме запозичення та калькування). У сфері науки й технологій цей процес зумовлений потребою називати унікальні нові поняття. У спеціальних мовах створення цілком нових

66

Liudmila Mockienė

Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian,

Russian and English Terminology Works

одиниць є радше незвичним, оскільки нові терміни мають відображати зв’язки нових понять з уже наявними, тобто процес творення нових термінів має бути системним, чого легко досягти за допомогою афіксації та складання основ. На цьому етапі J. C. Sager зазначає, що в англійській мові часто проблематично розмежувати створення власне неологізмів за допомогою деривації з використанням латинських або грецьких елементів і запозичення термінів як готових слів із латинської, грецької та французької мов. Крім того, не завжди можливо визначити джерело запозичень, оскільки англійська мова має «таку давню традицію запозичень із усіх трьох мов, що дуже часто неможливо сказати, чи потрапило слово до англійської через французьку, чи його було безпосередньо запозичено з однієї з класичних мов» (Sager 1990: 38).

Натомість у сучасній англійській мові запозичення з інших мов трапляються досить рідко. Зазвичай саме сучасна англійська стає джерелом запозичення нової термінології іншими мовами. Поряд із прямим запозиченням J. C. Sager розглядає калькування — результат буквального перекладу, тобто заміни лексичних компонентів складних слів слово за словом. J. C. Sager стверджує, що «калькуванню надають перевагу перед прямим запозиченням, але жодна з форм творення термінів не є прийнятною, якщо вона порушує природні способи словотворення мовної спільноти» (Sager 1990: 87). Це означає, що і прямі запозичення, і кальки мають відповідати вимогам цільової мови.

У схемі 6 узагальнено способи й засоби термінотворення, описані J. C. Sager у працях 1990, 1997 та 2004 років:

Схема 6. Класифікація основних способів і засобів термінотворення в англійській мові (за працями J. C. Sager)

Terminologija | 2016 | 23

67

Іншу універсальну класифікацію способів і засобів творення термінів подано в міжнародному стандарті ISO 704 (Terminology work – Principles and methods) Міжнародної організації зі стандартизації (ISO 704:2009 (E)). Основні способи творення термінів, наведені в ISO 704 і застосовні до англійської мови, такі:

• творення нових форм,

• використання наявних форм,

• міжмовне запозичення (див. схему 7).

Творення нових форм охоплює такі засоби термінотворення, як деривація (додавання одного чи кількох морфологічних елементів, або афіксів, до кореня чи слова), словоскладання (унаслідок якого утворюються складні терміни, словосполучення або гібридні утворення) та скорочені форми (короткі форми, усічені терміни, скорочення, ініціальні абревіатури й акроніми).

Використання наявних форм охоплює такі засоби термінотворення, як конверсія (тобто перехід слова з однієї частини мови до іншої), термінологізація (надання наявним термінам у споріднених галузях або словам загальної мови нових, часто аналогічних чи метафоричних значень), семантичне перенесення в межах спеціальної мови та міждисциплінарне запозичення (метафори).

Зрештою, міжмовне запозичення буває двох типів: прямі запозичення та кальки.

Схема 7. Класифікація основних способів і засобів творення термінів в англійській мові (за ISO 704:2009 (E))

Порівняння двох наведених вище класифікацій показує, що категоризація основних способів і засобів творення термінів в англійській мові є досить

68

Liudmila Mockienė

Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

подібні. Класифікації ґрунтуються на такому протиставленні: використання або модифікація наявних (внутрішніх) джерел для створення нових термінів протиставляється використанню зовнішніх джерел (міжмовному запозиченню).

Однак класифікації мають певні відмінності. По-перше, по-різному визначається статус такого засобу термінотворення, як конверсія. J. C. Sager відносить конверсію до модифікації наявних джерел поряд із афіксацією та словоскладанням; натомість у стандарті ISO 704:2009 (E) конверсію віднесено до використання наявних форм поряд із термінологізацією та транстермінологізацією. Відмінний підхід до місця конверсії в цих класифікаціях цілком узгоджується з різними поглядами на конверсію в теорії словотвору. Деякі мовознавці розглядають конверсію як підтип деривації (Plag 2003: 17); інші обговорюють її як окрему категорію, відмінну від деривації та словоскладання (Jackson & Zé Amvela 2012: 100; Šeškauskienė 2013: 123).

Ще одна відмінність полягає в тлумаченні неологізмів та їхньому місці в класифікації. J. C. Sager розглядає запозичення з інших мов як неологізми (Sager 1997: 38), тоді як нове визначення терміна неологізм, запропоноване ISO/TC37 [1087-1:2009], стверджує, що неологізмами можна вважати лише новостворені терміни — прості або складні, — які вперше з’являються в мові й утворені за допомогою таких мовних механізмів, як деривація, словоскладання чи контамінація (Valeontis, Mantzari 2006). Отже, запозичення з іноземних мов не слід відносити до засобів творення неологізмів. У цьому контексті вирішальне значення має розмежування питомих і чужомовних джерел, що використовуються для термінотворення.

Слід зазначити, що наведені вище класифікації способів і засобів термінотворення в литовській, російській та англійській мовах застосовні до спеціальних мов загалом, тобто вони описують способи й засоби термінотворення, яких слід дотримуватися під час утворення термінів у будь-якій галузі науки й техніки. Безсумнівно, вони можуть відрізнятися залежно від галузі та структури конкретної мови.

ВИСНОВКИ

Аналіз описів і класифікацій способів та засобів термінотворення в працях із литовської, російської та англійської термінології дає змогу зробити такі висновки:

1. У працях литовських термінологів (St. Keinys, K. Gaivenis) основним критерієм класифікації способів і засобів термінотворення

Terminologija | 2016 | 23

69

є протиставлення внутрішніх і зовнішніх джерел: використання наявної лексики літературної мови чи діалектів і створення нової лексики за допомогою питомих словотвірних засобів (внутрішні джерела) протиставляється використанню запозичень (зовнішні джерела).

2. Підходи російських термінологів можна поділити на дві групи. Одна група (A. Superanskaja, N. Podolskaja, N. Vasiljeva, V. Leitchik) використовує протиставлення внутрішніх і зовнішніх джерел термінів як основний критерій класифікації способів і засобів термінотворення. Інша група (V. Danilenko, S. Grinev-Griniewicz) виходить з іншої засади й будує класифікацію на типі засобів термінотворення: семантичних, морфологічних, синтаксичних і морфолого-синтаксичних.

3. У працях з англійської термінології (J. C. Sager, ISO 704:2009 (E)) у класифікації моделей термінотворення застосовано кілька критеріїв: протиставлення наявних форм і запозичень, а також різні засоби термінотворення. Однак автори по-різному тлумачать процес конверсії та утворення неологізмів, а тому категорії термінотворення в їхніх класифікаціях не збігаються.

Результати аналізу свідчать, що праці з литовської, російської та англійської термінології пропонують подібні підходи до аналізу термінотворення, хоча їхні вихідні засади можуть відрізнятися: вони можуть ґрунтуватися на етимологічному критерії або на типі процесу термінотворення (морфологічному, синтаксичному, семантичному). Вибір принципів класифікації термінів залежить від усталених термінологічних традицій і структури мови. Класифікація термінології однієї мови може виявитися непридатною або лише частково придатною для класифікації термінології іншої мови. Тому зіставний аналіз термінотворення в кількох мовах потребує розроблення спеціальної класифікації, яка охоплюватиме всі способи й засоби термінотворення в досліджуваних мовах і слугуватиме основою для їх порівняння.

REFERENCES

EC 2006: Terminologijos vadovėlis Europos komisijos vertimo raštu generalinio direktorato lietuvių kalbos departamento vertėjams, Liuksemburgas: EC DGT LT.

Gaivenis K. 2002: Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Gaivenis K. 2014: Rinktiniai raštai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

ISO 704:2009 (E) 2009: Terminology work — Principles and methods (3d ed.), ISO.

Jackson H. & Zé Amvela E. 2012: Words, Meaning and Vocabulary: An Introduction to Modern English Lexicology. 2nd ed., London, New York: Continuum.

Keinys St. 1980: Terminologijos abėcėlė, Vilnius: Mokslas.

Keinys St. 2005a: Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

70

Liudmila Mockienė | Sigita Rackevičienė Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works

Keinys St. 2005b: Galūninė lietuviškų terminų daryba. – Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 77–112.

Keinys St. 2005c: Lietuviškų sudurtinių terminų daryba. – Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 129–182.

Keinys St. 2005d: Priesaginė lietuviškų terminų daryba. – Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 21–76.

Keinys St. 2005e: Priešdėlinė lietuviškų terminų daryba. – Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 113–128.

Keinys St. 2005f: Tarptautiniai elementai lietuvių terminologijoje. – Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 193–201.

Keinys St. 2005g: Terminologijos kūrimo šaltiniai. – Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 231–233.

Keinys St. 2012: Lietuvių terminologijos raida, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

Plag I. 2003: Word-formation in English, Cambridge, New York: Cambridge University Press.

Sager J. C. 1990: A Practical Course in Terminology Processing, Amsterdam: John Benjamins Pub. Co.

Sager J. C. 1997: Term formation. – G. Budin & S. E. Wright (Eds.). Handbook of terminology management, Amsterdam: J. Benjamins, 25–41.

Sager J. C. 2004: Terminology in Special Languages. – W. Kesselheim, S. Skopeteas, J. Mugdan, G. E. Booij & C. Lehmann (Eds.). Morphologie: Ein Internationales Handbuch zur Flexion und Wortbildung [Morphology: An International Handbook on Inflection and Word-Formation], Berlin: De Gruyter Mouton, 1924–1928.

Šeškauskienė L. 2013: Ways with Words: Insights into the English Lexicon and Some Cross-Linguistic Aspects of Study, Vilnius: Vilnius University Publishing House.

Umbrasas A. 2010: Lietuvių teisės terminija 1918–1940 metais: Pagrindinių kodeksų terminai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Valeontis K., Mantzari E. 2006: The Linguistic Dimensions of Terminology: Principles and Methods of Term Formation. – 1st Athens International Conference on Translation and Interpretation Translation: Between Art and Social Science, 13 -14 October 2006, Athens, Greece, 1–20.

Гринев-Гриневич С. В. 2008: Терминоведение, Москва: Академия.

Даниленко В. П. 1977: Русская терминология: Опыт лингвистического описания, Москва: Наука.

Лейчик В. М. 2009: Терминоведение: Предмет, методы, структура. 4th ed., Москва: Либроком.

Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильева Н. В. 2005: Общая терминология: Терминологическая деятельность, Москва: УРСС Эдиториал.

Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильева Н. В. 2012: Общая терминология. вопросы теории. 6th ed., Москва: Либроком.

TERMINŲ KŪRIMO ANALIZĖ LIETUVIŲ, RUSŲ IR ANGLŲ TERMINOLOGIJOS DARBUOSE

Straipsnyje analizuojamos ir gretinamos žymiausių lietuvių terminologų St. Keinio ir K. Gaivenio, rusų terminologų A. Superanskajos, N. Podolskajos, N. Vasiljevos, V. Leitchiko, V. Danilenko ir S. Grinev-Grinevičiaus, terminologo J. C. Sagerio, tyrinėjusio anglų kalbos terminiją, bei Tarptautinės standartizacijos organizacijos pateiktos terminų kūrimo būdų klasifikacijos. Atlikta terminologų darbų analizė leidžia daryti tokias išvadas:

1. Lietuvių terminologų (St. Keinio ir K. Gaivenio) darbuose pagrindinis terminų kūrimo būdų klasifikavimo kriterijus yra opozicija tarp vidinių ir išorinių šaltinių: terminai skirstomi į daromus, panaudojant savąją leksiką (terminologizuojant gatavus žodžius bei kuriant naujadarus, pasitelkus savosios kalbos žodžių darybos inventorių), ir į pasiskolinamus iš kitų kalbų. Pagal formaliąją sandarą terminai skirstomi į vientisinius (vienažodžius) ir sudėtinius (keliažodžius).

2. Rusų terminologai A. Superanskaja, N. Podolskaja, N. Vasiljeva, V. Leitchikas vidinių ir išorinių šaltinių priešpriešą taip pat laiko pagrindiniu terminų kūrimo būdų

Terminologija | 2016 | 23 71

klasifikavimo kriterijumi. Tuo tarpu kiti rusų terminologai V. Danilenko, S. Grinev-Griniewiczius klasifikavimo pagrindu renkasi terminų darybos priemones, skirstydami jas į semantines, morfologines, sintaksines ir morfologines-sintaksines.

3. J. C. Sageris, kuris tyrinėjo anglų kalbos terminiją, bei tarptautinio standarto ISO 704 rengėjai, klasifikuodami terminų kūrimo būdus, sujungia keletą kriterijų: terminų šaltinius bei terminų darybos priemones. Tačiau jie skirtingai interpretuoja konversiją bei neologizmus, todėl terminų kūrimo modeliai jų klasifikacijose nesutampa.

Analizės rezultatai rodo, kad terminologijos darbuose, skirtuose lietuvių, rusų ir anglų terminijai, laikomasi panašių kriterijų, klasifikuojant terminų kūrimo būdus: remiamasi vidinių ir išorinių šaltinių priešprieša bei terminų darybos priemonių tipologija. Tačiau terminologai dažnai renkasi skirtingus klasifikavimo išeities taškus, akcentuodami arba terminų kilmę, arba jų darybą. Neretai jie skirtingai interpretuoja ir tuos pačius terminų darybos procesus. Terminų klasifikavimo principų pasirinkimą lemia tiek vyraujančios terminų kūrimo tradicijos, tiek kalbos, kurios terminai klasifikuojami, struktūra. Vienos kalbos terminų kūrimo būdų klasifikacija gali visai netikti arba tik iš dalies tikti kitos kalbos terminų kūrimo būdų klasifikacijai. Todėl, atliekant gretinamąją kelių kalbų terminų analizę, reikia sudaryti tiriamoms kalboms tinkamą klasifikavimo sistemą, kuri apimtų visus tiriamų kalbų terminų kūrimo būdus ir sudarytų pagrindą jų sugrupinimui.

Gauta 2016-08-22

Liudmila Mockienė Mykolo Romerio universitetas Ateities g. 20, LT-08303 Vilnius E. paštas [email protected]

Sigita Rackevičienė Mykolo Romerio universitetas Ateities g. 20, LT-08303 Vilnius E. paštas [email protected]

72

Liudmila Mockienė Sigita Rackevičienė

Analysis of Term Formation in Lithuanian, Russian and English Terminology Works