REGINA KOŽENIAUSKIENĖ

Вільнюський університет

УВАГА ЙОНА ЯБЛОНСКІСА ДО СТИЛЮ

ВСТУП

Стилістики литовської мови у передмові Юозас Пікчілінгіс пише: «Шукаючи відповіді на питання, у кого слід навчатися стилю, насамперед звертаємо погляд до тих самих джерел, на які спирався Йонас Яблонскіс». (Pikčilingis 1971: 3). Тут слід додати, що погляд стиліста звернений не лише до тих самих джерел, а найважливіше — до самих праць Йонаса Яблонскіса.

І справді, праці Ю. Пікчілінгіса зі стилістики рясніють цитатами, прикладами, виправленнями й редакторськими правками Ю. Яблонскіса. Праці Я. Яблонскіса були для нього справжньою школою практичної стилістики: «Мені, як стилістові, постійно доводиться звертатися до нього й перевіряти себе — чи тим шляхом я йду...» (Marčiulionytė 1991: 23).

Внесок Ю. Яблонскіса у стилістику Ю. Пікчілінгіс не раз оцінював на конференціях, у телевізійних передачах, радіопередачах та інтерв’ю¹. Востаннє він ушанував його ювілейною статтею «Хай живе вона, совість мови» (Pikčilingis 1990: 5–6), присвяченою 130-річчю від дня народження творця літературної мови.

Be J. Pikčilingio, apie J. Jablonskio pažiūras į stilių yra rašę Jonas Palionis (1959: 43–47), Arnoldas Piročkinas (1975: 4–11; 2000: 162–163), o apžvalginėje monografijos dalyje „Apie lingvistinės lietuvių stilistikos formavimąsi“ – Vaida Knabikaitė (2006: 50–63). Tačiau J. Jablonskio atliktų darbų mastas toks didelis, o stilistų tyrimai tokie fragmentiški ir epizodiški, kad jų laukia dar gana daug darbų. J. Jablonskio dėmesys stiliui atsiskleidžia įvairiais aspektais: 1) praktinės stilistikos, t. y. stiliaus kultūros; 2) minties logikos ir stiliaus santykio; 3) kalbos etikos, iš jos – ir etinės stilistikos. Kiekvienas iš jų galėtų būti medžiaga atskirai temai. Antra vertus, dėmesio nusipelno ir paties J. Jablonskio rašymo stilius, buvęs pavyzdžiu to meto rašytojams – ne tik literatams, bet ir laikraštininkams, vertėjams, recenzentams, vadovėlių autoriams. Iš minėtų aspektų straipsnyje paminėsiu tik vieną kitą ryškesnį kalbininko dėmesio stiliui ženklą. Pamė-

¹ Apie tai yra sakęs interviu pats J. Pikčilingis (žr. Marčiulionytė 1991: 23).

66

KALBOS KULTŪRA | 83

...намагатимемося охарактеризувати й стиль самого Ю. Яблонскіса (на цю тему, здається, загалом іще не писали).

Логічно зважені, лаконічні тлумачення Ю. Яблонскіса того чи того вислову, уважна полеміка з письменниками дають підстави вважати, що існують критерії не лише правильності й логічності мовлення, а й стилістичності, а також загальні принципи вимог до стилю. Нормувальника літературної мови турбували правильність і чистота мови, точність і ясність, плавність, жвавість і стислість. Усі згадані Ю. Яблонскісом властивості мови — плавна, ясна, широко зрозуміла, пристойна, можлива — є також загальними властивостями стилістично вправної мови.

Погляд Ю. Яблонскіса на стилістичні виправлення проступає в окремих заувагах і розлогіших коментарях: «виправлення одного чи іншого речення або слова, вирваного з тексту, без самого тексту, здається, має для читача невелику цінність» (JablR IV 1935: 222); «У записаних мною мовних прикладах чимало таких слів [...], які тут, у цьому тексті, вжито лише не на своєму місці. Самі ці слова в мові вживаються» (JablR IV 1935: 328); «для цього треба було б якнайкраще знати й діалекти всієї людської мови» (JablR IV 1935: 114). «Автор, який хоче бути зрозумілим читачеві, пишучи свій твір, має знати й те, для кого він пише. Для людей з невеликою освітою він має писати доступно; пишучи для людини з вищою освітою, може послуговуватися й складнішими, вишуканішими висловами...» (JablR V 1936: 37). Ці коментарі можна розуміти як пояснення об’єктивних чинників стилю: добираючи, вживаючи або пропонуючи певні мовні й стилістичні засоби, важливо зважати на зміст усього тексту, його контекст і ситуацію мовлення, на сферу використання мови та адресата, його вік і освіту. Пор. «Якщо автор [Йонас Яблонскіс] рецензує якийсь шкільний підручник, то, звісно, часто висловлює свою думку і про його придатність з погляду педагогіки...» (Balčikonis 1935: VII). Крім того, Ю. Яблонскіс визнає, що редактор має добре розуміти думку автора; важливо, щоб, виправляючи текст, він її не спотворив. Ці зауваги актуальні й для сучасної науки про лінгвістичну стилістику.

КРИТИКА НЕЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ

Один із найширших розділів «Стилістики литовської мови» Й. Пікчілінгіс розпочав підрозділом «Культура мови — культура думки», тобто з логічного мислення, ясності й точності мовлення як основи доброго стилю, загалом спираючись на виправлення Й. Яблонскіса та цитуючи

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

67

думки, засновані на його критичному мисленні. Сучасники, які знали Й. Яблонскіса, наголошують на його залізній логіці: «У своїх учнях він особливо дбав про розвиток логічного мислення» (Jokantas 1921: 541); «Звісно, його погляд на все був критичним, адже він був людиною великої логіки, багато бачив і розмірковував» (Smetona 1930: 44).

Навіть у художніх творах, як казав Й. Яблонскіс, казках, призначених для постановки, має зберігатися логіка змісту думки, образи мають бути переконливими й не віддалятися від дійсності. Тут варто згадати, що він закінчив класичну філологію та вивчав античну риторику, у якій підкреслюється одна з найважливіших властивостей мови тексту — істина, правдивість (лат. veritas), правдоподібність (лат. veri similis).

У книжці для читання, натрапивши на неправильний опис бджіл, мовознавець терпляче пояснює, що бджоли «не наповнюють „свій медовий животик“, нічого не ллють „через свою трубочку“ і нічого не роздають своїм сестричкам!... Говорімо й з дітьми прямо, тільки пишімо в підручнику так, щоб діти нас розуміли і щоб корисною була для них та наука, яку ми їм подаємо» (JablR II 1933: 224). Як видно з цього прикладу, пильності рецензента, логічного мислення й прагнення до істини не присипляють лагідні зменшувальні форми (животика, трубочки, сестричкам). Зустрівши в тій самій книжці речення «орел в’є собі гніздо на дубах», Й. Яблонскіс зауважує в ньому аж два відхилення й пише, що в жодному разі так не можна говорити в шкільному підручнику: такі птахи не в’ють, а лише «будують або якось інакше облаштовують гнізда; до того ж орел облаштовує гніздо тільки десь далеко, на високих скелях, де, здається, немає й дубів» (JablR II 1933: 225).

Й. Пікчілінгіс, ідучи шляхом традицій Й. Яблонскіса, пише: «перш ніж виправляти речення стилістично, його слід перевірити відповідно до вимог логічного судження, бо інакше вся стилістична „оздоба“ може залишитися без сенсу» (Pikčilingis 1971: 36). Звісно, не слід «штучно натягати кожен вислів на прокрустове ложе логіки [...]. Мова не завжди любить надмірну логізацію. Особливо там, де вона виконує функцію емоційного впливу» (там само, 42), тобто в художніх творах.

РЕДАГУВАННЯ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ

Й. Яблонскіс переважно виправляв мовні помилки, спричинені впливом слов’янських (російської, польської) мов. Мовознавець у багатьох статтях указує на об’єктивні причини таких помилок. Ці слова він адресував Вінцасу Креве-Міцкявічюсу, Юозасу Тумасу-Вайжгантасу, Фаустасу Кірші та іншим письменникам: литовські письменники

68

KALBOS KULTŪRA | 83

мовляв, через це вони відійшли від мови свого народу: навчалися в російських школах, говорили й писали російською або польською, звикли висловлювати свої думки зворотами російської літератури, а подекуди й польською фразеологією. Чимало хто довго жив і працював у Росії, «там мав нагоду добряче призабути ті чужомовні елементи» (JablR IV 1935: 335). Виправляючи численні помилки в правописі, пунктуації, граматиці й лексиці (окремі лексичні одиниці та словосполучення), мовознавець порушував також питання самобутності мови й стилю, однак окремо їх не виокремлював.

Самобутність литовської мови, невіддільна від відчуття рідної мови й стилю, особливо добре виявляється під час перекладу з чужої мови на свою: «Мовознавець міг би тут звернути увагу на стиль двох наших письменників, поглянути, наскільки весь цей переклад можливо передано словами й реченнями нашої мови» (JablRR II 1959: 416), — пише Й. Яблонскіс про переклад Пятраса Вайчюнаса, відредагований Креве. В іншій рецензії, пишучи про перекладене Б. Грігайтите видання Скворцова Nuostabūs skruzdės gyvenimo atsitikimai, Й. Яблонскіс нарікає на брак живості мови — читач, «маючи перед собою “переклад”, повинен почуватися як удома, працюючи з твором, призначеним безпосередньо дітям Литви, нашим людям» (JablRR II 1959: 241–242). Він хотів бачити переклад таким, що «прославляє майстра» (JablRR II 1959: 292), тому сам терпляче виправляв усі шорсткості перекладу, поліпшував стиль. Не забував і про адресата, для якого призначено переклад. Наприклад, він не засуджував міжнародних або діалектних слів, а лише казав, що треба вміти вживати їх належним чином: «тільки там, де без них не можемо обійтися» (JablR IV 1935: 144). «Перекладачка може любити чи вживати певні діалектні слівця, багатьом незрозумілі, але все ж не варто силоміць утискати їх у переклад, призначений для школи: вони ускладнюватимуть розуміння тексту» (JablRR II 1959: 243). В іншій рецензії він так само зі стилістичного погляду писав про вживання міжнародних слів: без тих «злих будяків» речення для учня були б набагато яснішими, зрозумілішими, живішими, людянішими…

Й. Яблонскіс критикував великий недолік перекладних текстів — дослівний переклад. Мовознавець навчав перекладати думку, а не слова; особливо це стосувалося фразеології. Сам він перекладав різні словосполучення досить винахідливо й стилістично майстерно, використовуючи литовські конструкції. Про це можна судити з перекладеної ним 1908 року російської книжечки М. Богданова Visuomenės įnamiai. Ось кілька прикладів: zabrošennaja dereuška – menkiausias kaimelis; kruglyj god – ištisi metai; mucha-babucha – muselė-pasiutėlė; durak-durakom – kaip koks vėpla; važnoje lico – didelis daiktas; suščij vzdor – tušti plepalai тощо. «Насправді в тих перекладах було втілено всю мовознавчу науку Й. Яблонскіса [...], переклад фразеологізмів і

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

69

специфічних словосполучень засвідчує вміння перекладача осягнути дух як чужої, так і своєї мови. Тут найбільше слід уникати дослівного перекладу…» (Vasili auskaitė 1970: 154–155).

Й. Яблонскіса не влаштовували навіть деякі фразеологізми, які нині вже усталилися: laužyti rankas: laužydama rankas (= grąžydama rankas) sako... (JablR IV 1935: 327), iš proto išeiti (= iš galvos išeiti) (JablL 1985: 28, 29). У Креве в Skirgailoje йому не сподобався фразеологізм turėti omenyje (= turėti galvoj, akivaizdoj): Ar tu omeny turi tą vokietį? (JablR IV 1935: 327). Фразеологізми laužyti rankas, iš proto išeiti, turėti omenyje, хоча насправді вони перекладні, трапляються і у фольклорі, і у творах найкращих письменників². Адже зазвичай у фразеологізмах не виправляють чужомовних елементів, навіть не цілком зрозумілих слів, не редагують і неправильного синтаксису. Проте Й. Яблонскіс виправляв і такі речі. Наприклад, як зауважив А. Пірочкінас (2000: 153), редагуючи Вайжгантаса, Й. Яблонскіс сполучення viso svieto pirkl ys виправив на viso pasaulio pirklį.

Текст Вайжгантаса

Текст, виправлений Й. Яблонскісом

Не цвірінькали й коники. Tepl aveno той один великий чорний метелик. Звикнувши бачити, як будь-яка робота збурює хвилі повітря і породжує звук, те bebalsis plav enimas великими крилами, kai і мушка, летячи в повітрі, zvembia, ще більше посилювало моторошність тиші, ще більше розбурхувало дитячу уяву, переносячи її у світ привидів, який починається тут, довкола городища Валіуліс; через нього входять до того зачарованого царства, де духи лежать нерухомо — живі чи мертві? Де вони, хоч і бігають, та не знаєш, з метою чи без мети, ступають gyvom ar negyvom kojom; vygais чи неживими крилами, як той gedulo метелик, літають у повітрі.

Не цвірінькали й коники. Один чорний метелик tepleveno великими крилами. Те bebalsiškas jo plevenimas — звикнувши бачити й чути, як будь-яка дія збурює хвилі повітря і породжує звук, kaip і мушка, летячи в повітрі, zvimbia, — ще більше посилювало моторошність тиші, ще дужче розбурхувало дитячу уяву, переносячи її у світ привидів, що починається тут, довкола городища Валіуліс: через нього входять до того зачарованого царства, де духи лежать нерухомо — живі чи мертві; де вони, хоч і бігають, та не знаєш, з метою чи без мети, ступають по землі gyvomis ar negyvomis kojomis; gyvais чи неживими крилами, як той gedulio метелик, літають у повітрі. (JablRR II 1959: 403)

² Pavyzdžiui, Frazeologijos žodynas (FŽ 2001: 570) teikia tokius laužyti rankas (reikšme „labai sielvartauti“) pavyzdžius: Taip nelaužyk sau rankų, kaip beržo šakas kad laužo užrūstintas vėjas Mair. Tik Zubrys vienas netylėjo, baltas rankas laužė Krėv. Laužo baltas rankeles jau-nopi martelė ir gailias ašaras lieja Vien. Labiausiai verkė jauna mergelė po sodą vaikščiodama, rankeles laužydama Tvr. Motina rankas laužė, o vaiko jau nėr Grv.

70

KALBOS KULTŪRA | 83

Тут варто було б поглянути на спробу Й. Яблонскіса виправити текст Вайжгантаса. Кілька відредагованих ним речень Вайжгантаса розглянули Й. Паліоніс, А. Пірочкінас і В. Кнабікайте, тому тут я наводжу ще не аналізований уривок із тексту Вайжгантаса. Індивідуальність та оригінальність цього письменника визнавав і сам Й. Яблонскіс: «Він відрізняється від інших і своїм стилем» (JablRR II 1959: 399).

Як бачимо, навіть після досить обережних втручань Й. Яблонскіса в текст зникли анафоричні паралелізми Вайжгантаса: nečiRškė / teplav(en)o на початку речень, не залишилося милих діалектних teplaveno, plavenimas³. Вибір синонімів також викликає сумніви. Скажімо, слово Вайжгантаса lakioja м’якше, поетичніше (коли йдеться про світ легких, летючих, створених уявою привидів), і, мабуть, доречніше за стилістично нейтральне skraido. До того ж трискладове lakioja ритмічно краще завершує кінець усього абзацу, ніж двоскладове skraido. Зворот oru skraido, здається, не пасує до слів про «метелика жалоби», який bebalsis plavena, адже після виправлення тепер уже чутно галасливу алітерацію звуків r, r (oru skraido). Навіть виправлена пунктуація (а їй Й. Яблонскіс приділяв найбільшу увагу) змінює інтонацію фрази. Наприклад, змінивши порядок слів (kur guli nejuda, gyvos ar negyvos, dv asios) і відмовившись від знака питання, усувають інтригуючу дилему: kur dvasios guli nejuda: gyvos ar negyvos? Те, що найбільше інтригує читача, що перехоплює йому подих (gyvos ar negyvos?), Вайжгантас цілком обґрунтовано переносить у кінець речення, так найдовше підтримуючи цікавість читача; знак питання тут дуже потрібний, він — «символ утілення й зображення сумнівів, різних болісних роздумів [...], загадкових думок» (Abaravičius 2002: 168). У відредагованому тексті в цьому разі зникає таємниця Вайжгантасових здогадів, переконливість естетичної оповіді.

І лексику, і синтаксис, і морфологію, і порядок слів, і правопис та пунктуацію виправляли, безперечно, не лише заради нормативності — Й. Яблонскіс, очевидно, прагнув більшої ясності думки, плавності й жвавості. Виправлень було небагато, і робили їх несміливо, однак, як показує цей чималий уривок із тексту Вайжгантаса, редагування Й. Яблонскіса змінило спосіб мовлення письменника. «Стиль — це сукупність характерних для автора засобів вираження та їх повторення, це спосіб передавання думок і почуттів, що виявляється у доборі слів, їх уживанні та особливостях поєднання в речення». (Pikčilingis 1971a: 6).

За власним зізнанням Й. Яблонскіса, він не любив втручатися у стиль письменника: «питання стилю я схильний залишати самим письменникам, — найчастіше мені

³ Пор. із текстом Й. Балчіконіса: Žmonės manė, kad ten gulbė plaveno sparnais (LKŽ X 118).

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

71

pati stiliaus kalba terūpi“ (JablR V 1936: 72), tačiau, kaip matėme, net mažiausias žodžių tvarkos pakeitimas keičia rašytojo stilių. Štai, rodos, be reikalo pataisytos net ir daugiskaitos įnagininko galūnės gyvomis ar negyvomis kojomis, nes nebelieka šnekamojo stiliaus intonacijų: plg. gyvom ar negyvom kojom. Nekeliantis abejonių dalykas čia yra J. Jablonskio pastebėta teksto rinkėjų klaida: vygais / gyvais, gal dar nekliūva redaktoriaus prirašytas žodis žemę [mina], nors ir be jo mintis visiškai aiški, todėl belieka pritarti J. Palioniui, kad „[...] savaip perdirbdamas, perstilizuodamas atskirus Vaižganto sakinius, vietomis kiek nublandkino originalų „vaižgantišką“ stilių [...], šitoks tų sakinių pertvarkymas (dalyvinių ar padalyvinių lyčių įvedimas, kai kurių žodžių pakeitimas ir kt.) kiek modifikavo ir patį Vaižganto stilių: perstilizuotieji sakiniai jau nebe tokie glausti ir išraiškingi, jau nebe tokie „vaižgantiški“ (Palionis 1959: 46–47). Panaši ir A. Piročkino nuomonė: „Jablonskis labai rūpestingai ieškojo stilistiškai adekvačių norimai išreikšti minčiai, piešiamam vaizdui pakaitalų. Tačiau ne visada jam tai pavyko padaryti [...]. Apskritai reikėtų pasakyti, kad kiekvienas redaktoriaus įsikišimas į tokio rašytojo kaip Vaižgantas kalbą yra įsikišimas ir į stilių.“ (Piročkinas 2000: 162).

Про те, що Й. Яблонскіс не завжди був упевнений щодо виправлень у текстах деяких літераторів (здебільшого не оригінальних, а перекладних), свідчать і супровідні коментарі на мою думку, краще пасувало б тощо. Розуміючи, як важко визначити межу між доречним / недоречним, наприклад, під час виправлень у «Скиргайлі» Креве Skirgailos, він пише: «Якщо автор чи хтось інший справді не погодився б із деякими моїми виправленнями цього місця й хотів би публічно посперечатися зі мною щодо них, я міг би обґрунтувати ці виправлення або, якщо буде потрібно, відмовитися від них чи де-не-де поступитися і, можливо, погодитися зі своїм „супротивником“». (JablRR II 1959: 312).

Проте аж ніяк не можна стверджувати, що Й. Яблонскіс не сприяв удосконаленню стилю письменників. Навіть ображені, не погоджуючись із виправленнями, письменники мусили дискутувати, шукати точніше, жвавіше, ясніше литовське слово, литовську синтаксичну конструкцію, краще обмірковувати й уважніше стежити за тим, що і як писати.

Й. Яблонскіс чемно й тактовно нагадував письменникам, щоб вони принаймні приймали ті виправлення, з якими погоджуються, а своєю правильною мовою та бездоганним стилем, безперечно, напучував літераторів, які надто любили свободу й писали «без жодних обмежень». За словами мовознавця, licentia poetica (JablR IV 1935: 304) не може замінити мовних правил навіть у поезії:

72

KALBOS KULTŪRA | 83

«Перекладачеві раджу нарешті взятися й серйозно вивчати свою мову: без мови немає літератури...» (JablR IV 1935: 305). Švietimo darbe (1924, Nr. 12), говорячи про не надто вдалий переклад Фауста Кірші (J. I. Kraševskio Vitolio raudą), Й. Яблонскіс риторичним запитанням наводить аналогію, гідну пера стиліста: «Завершуючи свою рецензію, ставлю перекладачеві запитання: як би він поставився до роботи художника, з якої видно, що цей художник не розуміється й не дбає про те, щоб розумітися на значенні кольорів у живописі, на матеріалі твору, його вигляді (формі)?» (JablR IV 1935: 305).

ВИПРАВЛЕННЯ ГАЗЕТНОГО СТИЛЮ

Мова тогочасних газет була, можна сказати, зовсім слабкою, сповненою чужомовних слів, дослівно перекладених синтаксичних конструкцій, громіздких висловів. Йонаса Яблонскіса насамперед турбувало виправлення логічних, орфографічних, пунктуаційних і граматичних помилок; він згадує також переклади фразеологізмів, привезених із Росії: Ось факт на обличчі (JablR II 1933: 364); постав йому запитання ребру (там само); Мовчи, бо ти ні до чого (JablR V 1936: 63).

Про мову щоденної газети Lietuvos žinių мовознавець писав: «Мені здається, слід дбати про те, щоб усі автори однієї газети говорили однаковою мовою, щоб вони відрізнялися один від одного лише стилем» (JablR IV 1935: 181). Отже, він визнавав різноманітність стилів не лише літераторів, а й газетярів, однак помічав стилістичні недоліки, бо хотів, щоб мова газет була «одноманітнішою, кращою, правильнішою» (JablR IV 1935: 187), щоб «газети й письменники [...] цими зауваженнями, з якими вони погоджуються, надалі й користувалися» (JablR IV 1935: 182). Коментарі й зауваги Й. Яблонскіса щодо недоліків газетного стилю досить влучні: «У щоденній газеті трапляються, однак, іноді й [...] в) такі доволі довгі вислови, які, між іншим, викладені надто високим, не зовсім добрим, не зовсім правильним стилем (X, 1 і 2). Помилки цього роду простій людині — а саме про неї письменник має дбати передусім — будуть не цілком зрозумілі; їх нелегко й виправити» (JablR IV 1935: 181).

У коротких реченнях виправляли переважно мовні помилки й неясні вислови. Наприклад, такі нелогічні речення: Через політичні обставини багато вчителів мусили покинути вчителювання; учительський з’їзд закрився Й. Яблонскіс виправляв, як він любив казати, людською мовою: Через політичні

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

73

обставини, умови багато вчителів мусили покинути вчителювання; учительський з’їзд закрився, завершився (JablR IV 1935: 177). Здається, виправлено лише мову, до стилістичних питань ще не дійшло, однак до кожного невдалого слова Й. Яблонскіс пропонує щонайменше два правильні відповідники (обставин і умов; закрився і завершився), з яких автор може вибрати точніший, доречніший.

У знайдених довших газетних реченнях, окрім мовних питань, виправляється і стиль:

Lietuvos žinių речення

Виправлені речення

1. Що ми бачимо сьогодні? Чи не бачимо випростування надто зігнутих під тягарем праці плечей? Чи не боротьбу за права й твердий біля вже здобутих стояння?

1. Що ми бачимо сьогодні? Чи не випростування надто стомлених зігнутих плечей? Чи не боротьбу за права й твердий захист переможців?

2. Маємо організм, одним крилом велетня перекинутий через Атлантичний океан, другий — на Сході безперервно проганяний (JablR IV 1935: 177).

2. Маємо організм, одним крилом велетня перекинутий через Атлантичний океан, другим — на Сході постійно, без упину, безперервно піднесений, затоплений (?).

Речення автора газети неправильні, тому й думка в них неясна. Перше речення, відредаговане Й. Яблонскісом, стало плавнішим завдяки виправленому порядку слів і співзвучності граматичних форм у кінці риторичних запитань: випростування / захист. У другому реченні замість безперервно він подав кілька правильних синонімічних слів — постійно, без упину, безперервно, а замість цілком незрозумілого слова «проганяний» — піднесений, затоплений (?). Знак питання свідчить, що Й. Яблонскіс і сам трохи сумнівався в цьому виправленні; можливо, він також залишив авторові простір для вибору. Мовознавець найчастіше лише пропонував, на його думку, правильніше, краще слово, подавав кілька варіантів і терпимо визнавав, що ще не вичерпав усіх багатств мови й стилю: «Ці думки, звісно, можна висловити й інакше; треба лише дбати, щоб вони завжди були сформульовані за правилами народної мови» (JablRR II 1959: 210).

Виправлення Йонаса Яблонскіса були великою підтримкою для працівників тогочасної преси; не менший вплив мав і його особистий приклад: він був не лише газетним редактором, а й активним автором статей і рецензій, написаних у своєму самобутньому, витонченому стилі. «Звідки співробітники навчаться писати для газети по-людському, якщо газета своєю мовою, усім устроєм своєї праці не дає їм доброго прикладу?» (JablR IV 1935: 186).

74

KALBOS KULTŪRA | 83

ПРО ОСОБЛИВИЙ СТИЛЬ ЙОНАСА ЯБЛОНСКІСА

Й. Бальчиконіс пише, що під час збирання всіх праць Йонаса Яблонскіса, які писалися «майже пів століття», часом під псевдонімами, нерідко й зовсім без підпису, визначити, що належить його перу, було не надто складно: «[ч]имало помилок тут бути не могло, бо його мова відрізняється від мови інших письменників не лише своєю правильністю, а й особливим стилем (виділено мною. – Р. К.) (Balčikonis 1932: VII). Утім, досі в литовському мовознавстві, здається, не розглядали, у чому саме полягає особливість його стилю.

Справді, оцінюючи тексти Й. Яблонскіса з погляду стилю, помічаємо не лише правильність, логічність і ясність його мови, а й плавність викладу, часті риторичні запитання, що спонукають до роздумів, і особливо улюблені ним періоди. Сучасник мовознавця Мотейюс Густайтіс називав період «повнотою стилю, або його повним розквітом».

Послухаймо, як Й. Яблонскіс формулює риторичними запитаннями стильові повноти — ритмічні періоди. Адже «щоб перевірити, чи є речення евритмічним, його треба прочитати вголос» (Pikčilingis 1971: 255). У класичній риториці період був бажаною моделлю побудови речення з погляду змісту, ритму й інтонації. Мистецтва конструювання періодів Й. Яблонскіс, вивчаючи класичну філологію в Московському університеті, як можна припустити й чітко відчути, навчився з промов і листів Цицерона. Періоди Й. Яблонскіса мають звучання усного мовлення⁴; ми чуємо ритмічне хвилювання речення, виражене «округлими, майстерно впорядкованими реченнями» (Gustaitis 1923: 77). І справді — живий ланцюг логічної думки ніби замикається в коло; вона стає цілком зрозумілою лише тоді, коли початок думки періоду зрештою з’єднується з кінцем і ніби одним поривом виражає складний комплекс думок:

Я сам уживаю, щоправда, слово «війна», але вживаю його лише тому, що знаю його, це слово «війна», з народної мови — з пісень і словника Юшки, з мови прусських людей. (JablRR II 1959: 111)

Розгляньмо докладніше один довший період:

Залишається відповісти ще на одне запитання: чи придатний згаданий підручник для потреб початкової нашої школи — для другого навчального року цієї школи? Замість відповіді на це болюче запитання цього разу зазначу, що нашим учителям уже час по-справжньому дбати про те, щоб вільна школа нашого народу

⁴ Феліція Борткевічене у «Летувос жініос» (1930 02 25) писала, що «з уст Яблонскіса литовська мова звучала, мов найпрекрасніша музика».

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

75

справді добрих підручників з мовознавства для виховання дітей, яких незабаром можна було б дочекатися: вони нам конче потрібні, якщо ми хочемо серйозно говорити про майбутнє нашої школи, нашого народу, якщо нам дорогі школа, наше молоде покоління, життя і щастя батьківської землі... (JablR II 1933: 91)

Речення ритмічне, живе, має початок — риторичне запитання, і кінець — чітку відповідь, сформульовану однорідними членами речення. Речення періодичне, з багатими переліками інтонаційних одиниць, повторами й градаціями членів речення подібної довжини. Перша частина періоду спокійніша, стриманіша, констатувальна (вже час [...] дбати). Єдине, що в цій частині періоду, можливо, слід виправити, — порядок слів у надто довгому підрядному члені речення (щоб вільна школа нашого народу незабаром справді дочекалася добрих підручників з мовознавства для потреб...). Друга частина періоду, що йде після двокрапки (вони нам конче потрібні), — обґрунтовує, пояснює, чому потрібні добрі підручники; вона емоційно наростає, розвивається, дуже ритмічна, поділена змістовними паузами, складається з однорідних підрядних членів речення подібної довжини:

вони нам конче потрібні, якщо ми хочемо серйозно говорити про майбутнє нашої школи, нашого народу, якщо нам дорогі школа, наше молоде покоління, життя і щастя батьківської землі...

Молоде покоління литовців Й. Яблонскіс метафорично називає життям і щастям батьківської землі... Йому не чужі ні метафоричне, ні алегоричне мовлення (щоправда, завжди ясне, логічне, не затемнене). Ось як Й. Яблонскіс пише в «Lietuvos žinios» (1914, № 111) про рідну мову (думку про те, що рідна мова — «остання фортеця Литви», він прочитав у тій самій газеті й не залишився до цієї думки⁵ байдужим). Погодившись з автором, він гарно розвинув цю думку в періоді:

Чудова, прекрасна думка! Якщо ми не подбаємо про це тепер, якщо самі не усвідомимо негайно, що чинимо недобре, руйнуючи цю фортецю, — то згодом, через якийсь час, зруйновану велику фортецю буде дуже важко відновити. (JablR IV 1935: 182)

⁵ J. Pikčilingis taip pat šią mintį yra plėtojęs (žr. Marčiulionytė 1991: 24), kalbėdamas apie gimtojo žodžio bičiulių draugiją „Aidija“: „Mano mintis buvo, kad reikia traukti pavyzdžiu, reikia žodžio, kalbos švenčių. Juk, anot V. Hamilttono, „žodis – tai pilis gimtojoji žemė“, tad kiekvienas turim būti atsakingas už tos pilies tvirtumą.“

76 KALBOS KULTŪRA | 83

М. Густайтіс у «Стилістиці» пише: «Окрім граматичних і синтаксичних правил, період неодмінно потребує ще двох умов: в н у т р і ш н ь о ї, або логічної, що виявляється в суворій єдності думки, та з о в н і ш н ь о ї — стилістичної, яка вимагає повного й плавного розгортання думки». (Gustaitis 1923: 78). Й. Яблонскіс, фахівець із граматики, особливо синтаксису, досконало відповідає обом умовам, висунутим М. Густайтісом.

Постійно наголошуючи, що «письменникам треба самим почати дбати про те, щоб наша писемна мова була а) легкою, гарною, зрозумілою, широко доступною і б) правильною (вона має дотримуватися правил мови людей, читачів)» (JablR IV 1935: 144), своєю правильною мовою, легким і плавним стилем Й. Яблонскіс подав добрий приклад усім литовським інтелігентам, які пишуть:

Якщо для критика нічого не говорять у цій справі кілька моїх синтаксичних нотаток [...], то чи не скаже йому бодай те, що цією «кріпацькою» мовою дуже широко послуговуються і латиші, які вийшли з «кріпацької закваски», та їхні німецькі видавці, що нею послуговувалися й великі римські герої, воїни (C. J. Caesar...), видавці, гнобителі й просвітителі інших народів?

Вельмишановний Пілеті! «Оповідна мова» — не залишок кріпацтва. Кріпацтво тут не винне! Якщо ми не розуміємо цієї мови, якщо не вживаємо її там, де треба, то винні в цьому лише ми самі — через незнання власної мови, зневагу до законів народної мови... Будьмо принаймні відвертими. (JablRR II 1959: 100)

Визнаючи, що Й. Яблонскіс писав надзвичайно правильною, ясною, чистою мовою, і спираючись на класифікацію стилів М. Густайтіса⁶, маємо сказати (про це свідчать і наведені приклади), що мовознавець добре знав вимоги і «серйозного», і «періодичного», і «витонченого», і «простого», і «високого», і «жартівливого» та інших стилів. Й. Яблонскіс дуже добре відчував, коли яким стилем писати: коли доречний простий, спокійний, стриманий стиль (так він писав про питання мовознавства), а коли урочистий, піднесений (так, наприклад, він привітав появу «Vilniaus žinios» у статті «Наше свято і наша турбота» (JablR I 1932: 73). Справді, іноді, особливо у відповідях опонентам, думка Й. Яблонскіса виблискувала тонкою вигадливістю — жартівливим стилем, за визначенням М. Густайтіса

⁶ M. Gustaičio Stilistikoje (1923) skiriamos devynios stiliaus rūšys: I. Atskilasis, periodingasis ir mišrasis; II. Paprastasis, dailusis ir vidutinis; III. Liaudies ir meningi liaudiškas; IV. Lietuviškasis ir nelietuviškasis; V. Plast ingasis ir abstraktinis; VI. Rimtasis, juokaujamasis ir aukštasis; VII. Bendrinis ir individinis; VIII. Laiškinis; IX. Nau joviškieji. Toks alogiškas stilių skirstymas ne vienu pagrindu šiandien, be abejo, kelia tam tikrų abejonių, bet J. Jablonskio amžininkas M. Gustaitis nurodo ir lietuviškojo stiliaus pavyzdį: „Idėm lietuviškajam kalbos stiliui pakraipą davė Jablonskis“ (Gustaitis 1923: 201).

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

77

…стилем. Як розповідає лікар Віктор Вайчюнас, навіть тяжко хворий, напівпаралізований Й. Яблонскіс умів жартувати й завжди був у доброму настрої. «Своєю відвертістю і здоровим гумором […] швидко підкорював усіх людей». (Lukėnaitė-Griciuvienė 2009: 39).

У працях Й. Яблонскіса чимало прикладів жартівливого стилю. Розглядаючи підручник Казіса Бізаускаса, у якому йдеться про високі літературні та стилістичні питання, і критикуючи надмірно складну манеру викладу автора та плутанину зі стилістичними термінами, він із легкою іронією пише: «Нам, простим людям, дуже важко збагнути ці незбагненні відмінності». (JablR II 1933: 181).

Виявивши в мові віршів, уміщених у підручнику Й. Палаукайте Žiburėlis, чимало недоліків, неправильних синтаксичних конструкцій і буквальних перекладів з російської, Й. Яблонскіс дуже делікатно пише: «Замість висловів, позначених у мові „невтаємничених“ людей, могли б, здається, бути й такі слова…» (JablR IV 1935: 219). Після виправлень він, однак, додає, що «[н]адто віддалятися від народної мови не слід дозволяти навіть віршам!» (JablR IV 1935: 220).

Коли суворий опонент мовознавця Друскюс⁷ в одній статті емоційно й нервово вигукнув: «Умру — і не забуду прокляті наукою статті Ригішкю Йонаса, […] так вони мені врізалися в пам’ять!», Й. Яблонскіс зі властивим йому душевним спокоєм, жартуючи й, як звик, плавним періодичним стилем відповів: «Прошу автора статті, щоб він у „годину смерті“ все ж пожалів „шанованого мовознавця“; забув його гріх чи то „винахід“ і простив за нього: адже тоді будуть і важливіші речі, які не завадить мати в голові й перед очима, коли помираєш». (JablR IV 1935: 172). Так «блохолов-грішник» смиренно просить у смертельно ображеного Друскюса прощення стилем, що нагадує інтонації молитов.

Оцінюючи стиль Й. Яблонскіса з погляду сучасних функціональних стилів, можна узагальнено сказати, що його статті з мовних питань написані популярно-науковим стилем — ясно, об’єктивно, тактовно. А. Піроцкінас також пише: «Очевидно, і решта виправлень були подібними. Усе було сказано дуже тактовно, м’яко, по-дружньому». (Piročkinas 1978: 75). Навіть на найсуворіші оцінки й образи, яких було чимало і які часом були вельми категоричними, наприклад: «Незапрошені виправники стилю сучасним письменникам і поетам зовсім не потрібні» (JablR V 1936: 66); «самі не маючи найменшого уявлення про стиль» (JablR V 1936: 62); «на довгий час убили литовську книгу» (JablR V 1936:

⁷ Druskius – Adomas Jakštas (tikrasis vardas Aleksandras Dambrauskas).

78

KALBOS KULTŪRA | 83

61) тощо, Й. Яблонскіс умів реагувати стримано, тверезо й принципово, завжди логічно, аргументовано та узагальнено відповідати на звинувачення.

Статті на суспільні, культурні та освітні теми, здебільшого для газет, Й. Яблонскіс писав у публіцистичному стилі, поєднуючи властиву йому інтелектуальну мову зі стриманими експресивними засобами (як засвідччують наведені мовні приклади, він умів говорити не лише правильно й логічно, а й емоційно, образно та красномовно).

Час від часу відповідаючи опонентам жартівливим стилем, Й. Яблонскіс остаточно спростував характеристику, дану деякими письменниками, нібито він був лише сухим граматиком, сувалкійським догматиком, який нічого не тямив у тонкощах стилю.

ВИТОКИ ЕТИЧНОЇ СТИЛІСТИКИ

Дослідження етичної стилістики в Литві лише починаються. Стиліст К. Жуперка пише: «Варто було б оглянути праці наших мовознавців, у яких розглядаються питання мовленнєвої етики; так склалася б картина литовської етичної лінгвістики, а з неї вже можна було б чіткіше виокремити етичну стилістику». (Župerka 2005: 28)⁸.

Отже, і з праць Й. Яблонскіса назбиралося стільки прикладів мовленнєвої етики, що матеріалу вистачило на окрему доповідь⁹. Із них наведу принаймні пару випадків, пов’язаних із темою цієї статті, коли мовознавець звертає увагу на стилістичне вираження, оцінюючи мовлення автора тексту (перекладача, опонента) з позицій етичної стилістики.

Мовознавець розкритикував таке висловлювання: у болгарській Фракії налічується майже 500 тисяч голів (JablR IV 1935: 131). У стилістиці такий троп, коли людину цілком замінює якась частина її тіла (у цьому разі — голова), називають синекдохою, або pars pro toto. У розмовному мовленні чи художніх творах такі синекдохи цілком доречні: Veiz pro langa – galvos vienos (у значенні — багато людей). А ось у Й. Яблонскіса згадане речення викликало заперечення тому,

⁸Про етичну стилістику див. також: Koženiauskienė R. Призначення розмовної мови та жаргонної лексики в публічному журналістському дискурсі. – Kalbos kultūra, 2009, 82, 126–137.

⁹Мовленнєву етику Й. Яблонскіса авторка статті докладніше розглядає в доповіді «Риторична культура: важливість спадкоємності традиції (основи мовленнєвої етики Й. Яблонскіса)», яку виголосить 3 грудня 2010 року на міжнародній науковій конференції «Виклики динаміки сучасного світу гуманітарним наукам», організованій факультетом гуманітарних наук Університету Миколаса Ромеріса; про етичну стилістику пишуть уперше.

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

79

мабуть, і зачепило те, що людей рахують головами, як худобу (приклади з розмовного мовлення: На зиму вісьмох корів із телицями треба буде видоїти Sml; Міняємо корову на корову Ml)¹⁰. Хоча критиковане речення, як і інші, вирване з контексту, з кількох речень можна здогадатися, що це стаття в газеті Viltis про перепис населення, тобто текст ділового, а не художнього стилю, і тому мовознавець пропонував замінити його нейтральним висловом: У болгарській Фракії є майже 500 тисяч людей або майже 500 тисяч жителів.

Й. Яблонскіс тонко відчував етичні стилістичні відтінки слова. Мовознавець публічно розкритикував неетичне висловлювання литовця Повіласа Жалдокаса, сина Аполінара, зі словом rioglinti: Брати-литовці, не дрімаймо й не даймо полякам rioglinti (!) польський підпис у Вільнюсі, столиці Литви, на «Воротах Світанку», біля образу Божої Матері! Навіть без контексту rioglinti — виразно зневажливе слово, що означає «негарно класти, ставити, незграбно йти, волочитися». У цьому тексті видно, наскільки воно неповажне до литовців, які розмовляють польською. Й. Яблонскіс пише: «Якби йшлося про литовський підпис, син Аполінара, звісно, обійшовся б і без слова „rioglinti“». (JablR I 1933: 102).

Розглянуті приклади свідчать, що Патріарх Мови¹¹ був людиною високої культури, яка добре розуміла питання стилістики, зокрема й етичної стилістики.

УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Виправляючи мовні помилки, Йонас Яблонскіс водночас формував критерії стилістичного нормування літературної мови. Це лише підтверджує думку, що мова і стиль нероздільні, що культури стилю не буває без культури мислення й мови, а без мови немає літератури.

Оцінюючи мову й стиль твору, Й. Яблонскіс насамперед звертав увагу на логіку змісту думки, засуджував вигадані, надмірно віддалені від дійсності образи. Його логічний розум не приймав таких стилістичних «прикрас», які суперечать логіці мислення.

¹⁰ У розмовній мові такий вислів можливий і про людей: Сім голів у родині (семеро) – усім треба поїсти й одягнутися Sml. Пани мали під собою записані голови (мали людей-кріпаків) Grśl. (LKŽ III 79).

¹¹ Taip savo interviu Joną Jablonskį pavadino J. Pikčilingis (žr. Marčiulionytė 1991: 24).

80

KALBOS KULTŪRA | 83

Редагуючи оригінальні та перекладні твори літераторів, Й. Яблонскіс особливо чуйно торкався питань стилістики, кажучи, що вони не цілком зрозумілі йому самому, і визнаючи право письменників на стильове розмаїття. Навіть не погоджуючись із деякими виправленнями, письменники мали дискутувати, полемізувати, шукати істину, краще обмірковувати, що і як писати. Постійна увага Й. Яблонскіса до мови й стилю письменників (літераторів, журналістів, авторів підручників) дала добрі результати: литовська мова ставала одноманітнішою, правильнішою, жвавішою, легшою.

Оцінюючи стиль самого Й. Яблонскіса з погляду сучасних функціональних стилів, можна сказати, що його статті з мовних питань написані популярно-науковим стилем — чітко, об’єктивно, тактовно. На звинувачення опонентів мовознавець умів реагувати стримано, тверезо, логічно й аргументовано. Статті на суспільні, культурні й освітні теми, найчастіше для газет, Й. Яблонскіс писав у публіцистичному стилі, у якому притаманна йому інтелектуальна мова поєднується зі стриманими експресивними засобами.

Розглянуті приклади свідчать, що Йонас Яблонскіс добре знав не лише мовознавчі питання, а й стилістику. Виправляючи й пояснюючи мовні та стилістичні явища, уміючи писати правильно, логічно й чітко, плавним, легким і переконливим стилем, мовознавець приваблював інших власним живим прикладом.

Узагальнюючи, можна сказати, що увага Йонаса Яблонскіса до стилю, виявлена в різних аспектах, впливала і на письменників, і на дослідників стилістики, а найбільшу користь принесла практичній стилістиці.

ŠALTINIAI

FŽ 2001: Frazeologijos žodynas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

JablR I 1932: Jablonskio raštai 1, Kaunas: Švietimo ministerijos leidinys.

JablR II 1933: Jablonskio raštai 2, Kaunas: Švietimo ministerijos leidinys.

JablR IV 1935: Jablonskio raštai 4, Kaunas: Švietimo ministerijos leidinys.

JablR V 1936: Jablonskio raštai 5, Kaunas: Švietimo ministerijos leidinys.

JablRR II 1959: J. Jablonskis. Rinktiniai raštai 2, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

JablL 1985: Jono Jablonskio laiškai, Vilnius: Mokslas.

LITERATŪRA

Abaravičius J. 2002: Skyrybos stilistika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Balčikonis J. 1932: Prakalba. – Jablonskio raštai 1, VII–XXVIII.

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

81

Balčikonis J. 1935: Prakalba. – Jablonskio raštai 4, VII–VIII.

Gustaitis M. 1923: Stilistika. Vadovėlis literatūros teorijai, Marijampolė.

Jokantas K. 1921: Jablonskis Mintaujoj, Revely, Pskove. – Lietuvos mokykla 12, 540–543.

Knabikaitė V. 2006: Lingvistinės lietuvių stilistikos raida XX amžiuje, Vilnius: Mintis.

Lukėnaitė-Griciuvienė E. 2009: Konstancijos ir Jono Jablonskių šeima, Lietuvos nacionalinis muziejus.

Marčiulionytė I. 1991: „Žodis – tai pilis gimtojoj žemėj“ (interviu su J. Pikčilingiu). – Gimtoji kalba 3, 23–25.

Palionis J. 1959: J. Jablonskio kalbiniai taisymai. – J. Jablonskis. Rinktiniai raštai 2, 43–47.

Pikčilingis J. 1971: Lietuvių kalbos stilistika 1, Vilnius: Mintis.

Pikčilingis J. 1971a: Kas yra stilius, Vilnius: Mintis.

Pikčilingis J. 1975: Lietuvių kalbos stilistika 2, Vilnius: Mintis.

Pikčilingis J. 1990: Teatgyja ji, kalbos sąžinė. – Mūsų žodis 2, 5–6.

Piročkinas A. 1975: Jablonskis ir kalbos stiliai. – Mūsų kalba 6, 4–11.

Piročkinas A. 1978: J. Jablonskis – bendrinės kalbos puoselėtojas, Vilnius: Mokslas.

Piročkinas A. 1986: Jono Jablonskio kalbos taisymai, Kaunas: Šviesa.

Piročkinas A. 2000: Jonas Jablonskis redaguoja Vaižgantą. – Archivum Lithuanicum 2, 162–163.

Smetona A. 1930: Atsiminimų bruožai. – Kalba 1(2), 37–44.

Vasiliauskaitė S. 1970: J. Jablonskis – frazeologinių junginių vertėjas. – Pergalė 3, 154–157.

Župerka K. 2005: Tekstas etinės stilistikos požiūriu. – Žmogus ir žodis 7(1), 28.

Gauta 2010 10 29

82

KALBOS KULTŪRA | 83

JONAS JABLONSKIS’ CONCERN ABOUT THE LANGUAGE STYLE

Summary

When editing literary texts of other writers, Jonas Jablonskis gave a particular attention to stylistics matters. Although he admitted that certain stylistic issues remained unclear to him, he did recognize the writers’ right to stylistic variation. J. Jablonskis’ constant attention to the written word of writers, newspaper reporters, textbook authors yielded good results: the Lithuanian language was becoming more standardized, correct and expressive.

From the modern perspective of functional styles, the style of J. Jablonskis could be described as popular science writing—his articles on language are written in clear, objective and non-biased language. His responses to opponents are moderate, sensible, logical and argumentative. J. Jablonskis’ articles on social, cultural and educational issues (mostly for the newspapers) are written in the publicistic style which combines the intellectual discourse with moderately expressive stylistic means. Some of his texts are written in witty humourous style which denies the opinion that he was a conservative and dogmatic grammarian insensitive to stylistic subtlety.

It is possible to conclude that the distinctive features of Jonas Jablonskis’ style are an exceptionally correct usage of Lithuanian, transparent and logical expression of ideas as well as easiness in writing and ability to formulate ideas in fluently flowing syntactical periods, showing his fondness for rhetorical questions that focus the reader’s attention and encourage him to think.

REGINA KOŽENIAUSKIENĖ

Vilniaus universitetas

Universiteto g. 3, LT-01513 Vilnius

[email protected]

R. KOŽENIAUSKIENĖ. Jono Jablonskio dėmesys stiliui

83